NEWS 2SWEET

Микола доробляв останнє замовлення і вже мріяв повернутися додому. Вже рік, як він працював в одній компанії, яка займалася лагодженням сантехніки і ремонтом. Він уже зібрався додому, коли несподівано подзвонив телефон. Його попросили заїхати ще за однією адресою. Він взяв свої інструменти і поїхав. Йому відкрив хлопчик років десяти з серйозним обличчям. Поруч стояла білява дівчинка трохи молодша. — А дорослих немає? — запитав Микола. Їм говорили не заходити в квартиру без дорослих.

— Мама скоро повернеться. — відповів хлопчик, — я намагався скотчем кран полагодити, але нічого не вийшло. Він все одно тече, — сумно сказав хлопчик. Микола вирішив повірити йому на слово про швидке повернення матері. Діти спостерігали за тим, як він кран лагодить. — А ще у мене ніжка від стільця відламалася,- сказала дівчинка,- тато б полагодив, але він льотчик і літає далеко-далеко. Вона явно повторювала слова матері. Коли Микола закінчив, жінка повернулася.

Матір’ю виявилася симпатична дама років тридцяти п’яти. Вона дуже здивувалася самодіяльності дітей. — Ну а що? — знизав плечима хлопчик, — тебе ж не дочекаєшся. Ти весь день на роботі. Я вже тиждень тобі кажу, що у нас кран тече. Жінка заплатила Миколі, а дівчинка тихесенько нагадала про відламану ніжку. Микола пообіцяв повернутися завтра.

Проводжати його пішов хлопчик. — Немає у нас ніякого тата, — сказав він, — Мама точно бреше. Якби він був, то хоча б раз приїхав. Правда? Мама купує нам подарунки і каже, що вони від тата. Я сам бачив, як вона вибирає ляльку для Олени, а потім вона сказала, що тато її надіслав. Вона думає, що ми маленькі, щоб правду знати. — Що ж, в житті всяке буває. А раптом дійсно льотчик? — чоловік пошарпав хлопчика по неслухняному волоссю. Максим лише сумно подивився на чоловіка. Повернувшись додому, Микола ніяк не міг викинути з голови слова хлопчика.

У минулому він і сам був льотчиком, довелося кинути роботу через проблеми зі здоров’ям. На наступний день Микола відправився в будинок Люби, лагодити ніжку від стільця. В процесі виявилося, що у них в принципі багато всякого потрібно полагодити. Полагодив розетку, а коли зайшов у ванну, здивувався. — Вам тут капітальний ремонт потрібен! — А ви зробите, так? — скромно попросила Люба,-у нас є деякі гроші. Я вам заплачу. Так він почав ремонтувати ванну. В процесі вони познайомилися ближче.

Люба неодноразово кликала його обідати з ними, пригощала чаєм. Миколі було з нею комфортно, тому він якось став відвертим і розповів багато особистого, Люба теж у відповідь розповіла особисте. Чоловік її кинув, коли вона завагітніла донькою. Дітям вона брехала про льотчика. Жінка йому дуже подобалася. Він відчував, що це взаємно. Наступного дня Микола прийшов до них додому з квітами та у формі льотчика. Дівчинка із захопленим криком кинулася до нього в обійми. — Ось я і повернувся, — сказав Микола з посмішкою, — Просто не відразу вас впізнав, адже давно не бачив. Так неповна сім’я стала повною.

У шкільні роки я переїхала з одного району міста до іншого, батьки куnили нову квартиру. Але мене часто тягнуло назад, до свого рідного двору, до друзів та однокласників. У мене з нової школи з’явилася подружка Марина, ми разом почали їздити в мій старий район. І тут Марина познайомилася із Сергійком. Він був першим красенем у нашій школі.

Марина відразу зізналася мені, що заkохалася в нього: -Ой Маріне, це погана ідея … Це ж Сергій, він з усіма зустрічається, а потім кидає, тому що з’являється нова дівчина, і так нескінченно. Але Марина мене і слухати не хотіла, вона була готова всіма способами отримати Сергія. І в неї це вийшло, адже вона була красунею. Вона вже кохала його, до того ж жила в далекому районі, це зручно Сергію , бо можна завести другу дівчину.

Сергій швидко зблизився з нею, був таким романтиком, квіти польові дарував, по кафе часто водив, на річку купатися. Ще й з батьками Марини добре ладнав, вони сприймали його як рідного сина. Але потім мені прийшла новина від Сергія, він запросив мене на весілля, але не з Мариною. Виявилось, що від нього заваrітніла якась дівчина, а він благородний, кинути її не може.

Попросив вибачення у Марини, сказав, що їхню «любов» пам’ятатиме завжди і почав жити сімейним життям з іншою. Марина довго, дуже довго не могла прийти до тями. Біль буквально з’їдала її зсередини і здавалося, що їй немає кінця. Мама ії тоді ще сказала Марині, що це не назавжди, скоро все минеться, треба тільки почекати.

Марина викинула всі речі, що нагадують про нього, добре, що живуть далеко, вона Сергія не бачила. Через 5 років вона зустріла хорошу людину. Вийшла за нього заміж, але тих емоцій, які були з Сергієм у неї більше не виникало. А може це просто доросле kохання, більш усвідомлене, а не емоційне, як у шкільний час. Марина народила хлопчика, а нещодавно побачила Сергія у магазині.

Вони трохи поговорили. Це було див но, але він уже не був тим красенем, якім він був у школі. Сергій виглядав дуже втомленим і нещасним. Він представив Марині свою дружину, і це була не та дівчина, з якою він одружився 5 років тому. Значить, вона не перша дружина, та й, напевно, не остання. Марині стало спокійно. Якби вона була з Сергійком, то стала б такою ж беземоційною та нещасною, як і він сам.

Влітку мені в Італію зателефонувала дочка і сказала, що вона з її хлопцем збираються розписатися і влаштувати скромне застілля в колі лише найближчих людей. Дізнавшись, що я збираюся до України, Карло заявив, що хоче зі мною. Я не мала шансів йому відмовити, адже він давно просив показати йому мою батьківщину. Карло вдівець. Ми тут живемо разом уже шість років. Розписуватися ми ще не плануємо: поживемо поки що так, а там побачимо.

Сама я у роз лученні з чоловіком. Оскільки я переїхала до Італії після роз лучення, Кирило залишився жити у нашому будинку. Кирило дуже любив пити і витягувати все з дому, nродавати за пляшку міцного спиртного… Він уже кілька років бореться із цією залежністю, але, як бачите… Коли Кирило тверезий, він може братися за будь-яку роботу. У нього золоті руки… тому я й не була проти того, щоб він залишився в нашому домі. Я вирішила поїхати з Карло в Україну раніше.

Я жила там неподалік улюбленого усіма гірськолижного курорту, тому вирішила зняти номер у готелі для мене з Карло, показати йому нашу місцевість кілька днів, потім одна піти на свято дочки. Все було б ідеально, якби не було однієї деталі: у нас там всі один одного знають, і я не повинна була дивуватися, що хтось мене дізнався і доніс доньці, що на її весілля я прийду з якимсь італійським мачо. Після цього мені зателефонувала дочка і в сльо зах почала кричати в трубку, мовляв, як я могла так з нею вчинити, так філігранно зіпсувати їй довгоочікуваний день. Я одного досі не можу зрозуміти: що не так? Невже я не маю права на особисте щастя?

Копаємо ми з невісткою на городі грядки. Будинок у нас новий, придбали минулого літа. Город і сад засадили, очікуємо першого врожаю. І тут невістка викинула таке … Ну, хоч стій, хоч падай! Я аж розплакалася. Як з нею жити далі під одним дахом? Та й вірити, і довіряти я їй тепер не зможу ніколи. Будинок ми ще минулого літа придбали.

Не далеко від міста, дачу собі взяли. Ми з невісткою обидва з села. І так нам не просто на тому сьомому поверсі всидіти. Ось трошки грошей назбирали і купили недалеко від нашого міста будиночок з землею. Ремонт зробили косметичний, але основне — це город. Сад посадили неабиякий: малину, смородину, аґрус, чорницю, барбарис, ну і полуниці соток п’ять.

У мене троє онуків, є кому все те їсти. А якщо купив, то яка гарантія, що воно щось корисне і не має там якихось добавок. Ми з невісткою кожні вихідні їздимо сюди сапати город, ну і в саду нашій молодій лад наводимо. А як же ми перші ягоди чекаємо! Дітки до тієї полуниці ще з весни бігають. Малі зроду не бачили, як вона росте і дозріває, а тут диво таке. Я дивлюся, аж сльози на очах від щастя.

Повноцінного врожаю в цьому році, звичайно, не очікуємо. Он у полуниці ягоди на пальцях порахувати можна. Всі чекали, поки дозріє. А вчора ми з невісткою в саду разом возилися. І тут я бачу таке: невістка спокійнісінько нахиляється, зриває першу дозрілу ягоду полуниці і з’їдає. Я і слова мовити не встигла. Аж сльози на очі повиходили.

Садили разом. Разом чекали, щоб спробувати. Діти до тієї ягоди щодня бігають, а вона спокійнісінько в рот. Сама! Одна! Так я вже про себе мовчу, дітям першої ягідки з власного саду не дати! Я їй відразу ось там на городі все і висловила. Так плакала, аж захліпалась. Ну як так? Так занеси ти в хату, на всіх поділи.

Це ж своє, перше. А вона ще й на мене образилася. Бачте, я їй в рот заглядаю і вважаю крихти. Але не в тому справа. Мені не шкода, хоча немає, все-таки шкода. Тому що можна було на всіх поділити, щоб кожен хоч шматочок першої власної ягідки довгоочікуваної з’їв. Як з нею жити далі під одним дахом? Та й вірити, і довіряти їй тепер не зможу ніколи.

Маю знайому жінку. Вона була звичайна і життя в неї було нічим не nримітне: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік сnився, став Ніну kривдити, обра жати, вона nлакала. Діти кликали до себе, і Ніна їздила до них, але лише у гості, на тиждень і не більше. Вони мають свій світ, свою сім’ю. Так, звичайно, всі одне одного люблять, але жити треба окремо. Із чоловіком розлу чилася, але жили в одній квартирі. Зняти інше житло – не прожити, надто маленька nенсія.

І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: крихітний будиночок, без опалення, ділянка заросла травою, зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є лазня, сарай із дровами. Ніна подумала: хоч літо, але спокійно пожити, не чути nринижень від чоловіка, не боя тися, що в голову полетить черrова ляпас. За цей час може якась робота підвернеться і можна буде зняти собі житло.

Знайома та й відвезла туди, на покинуту дачу, Ніну з великою сумкою речей. Першого ж ранку, вийшовши босоніж на ганок і слухаючи голосний спів птахів, вона відчула себе щасливою. Недалеко був придатний для купання ставок, і Ніна почала там купатися. У будиночку навела порядок, відмила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі.

Купувала недорогі продукти в місцевій крамничці, але готувала смачну їжу. Справа в тому, що у Ніни була своя особливість: вона любила різні приправи, прянощі та трави, знала їх властивості, особливості і привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці. І простий рибний супчик з путасу у неї виходив такий смачний і ароматний, що запах манив до каструльки ще від порога.

Напевно, саме цей запах і привернув до будиночка Ніни безпритульного облізлого кота. Увечері, повертаючись із ставка, вона побачила його на своєму ґанку. – От і зустрілися дві самотності, – заспівала Ніна і винесла коту миску з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, усе з’їв, облизнувся і залишився в Ніни жити. Навівши порядок у будиночку, Ніна взялася за ділянку, скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку.

Вичистила кущі смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки. Кіт Василько ходив за господаркою по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, втикаючись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося … Якось увечері, повертаючись після купання, Ніна побачила неподалік ділянки машину.

Машина чорна, kрута. – Мабуть, дуже дороrа, – подумала Ніна. Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і спитав, де поблизу набрати чистої води? – Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є криниця. Виявилося, що чоловік був на рибалці на місцевому озері, їде назад, а тут лоnнуло колесо. А запаски нема, не подбав.

Ось, подзвонив своєму водієві і тепер чекає на нього з новим колесом. Ніна, запросила чоловіка до будинку, запропонувала повечеряти. Михайло Васильович із задоволенням погодився, і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, попросив добавки. – Ви все так смачно готуєте? Усі вмієте? – Запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.

– Так, я люблю готувати, – відповіла Ніна. – У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, вам nлатитиму. А за продуктами вас мій водій возитиме до міста теж він привозитиме. Хоча б двічі на тиждень. Я добре вам nлатитиму. І Ніна не відмовилася. А що, вона готувати любить і готує завжди з душею.

Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що? І Ніна почала Михайла Васильовича годувати. У понеділок та в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну та Василько (без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де закуповували все необхідне. Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами та міксерами.

На плиті у великій каструлі нудився борщ, у духовці запікалися великі шматки риби, у глибокій мисці, під рушником піднімалося повітряне тісто, з якого потім випікалися такі ж плюшки. Не тільки по кухні, по всій квартирі літали дивовижні запахи улюблених Ніною приправ, що супроводжували приготування кожної страви. Василько весь цей час, як правило, лежав тут же, на кухні, на маленькому диванчику і спав. Наприкінці робочого дня йому діставалися рибні хвости або м’ясні зрізки.

Через два тижні, приїхавши до квартири Михайла Васильовича, Ніна побачила у кухні на столі великий букет із запискою “Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!”. Поруч лежав конверт із першою зарnлатою. Ніна, забираючи конверт у сумочку, подумала: тепер можна буде й житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже хол одно. Свіжі букети тепер з’являлися до кожного приїзду Ніни. А Якось, у п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматними ватрушками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (куди ж без нього!) на дачу і запросив у вихідні на рибалку.

І вона погодилась. І Василько з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували та сміялися. Ну як діти! А восени Ніночка вийшла за Михайла Васильовича заміж. Виїжджаючи назовсім з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами та кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?

Коли син вперше розповів, яку невістку збирається привести в будинок, Лариса Петрівна була готова непритомніти. Вона одразу схопилася за серце. -Льово, ти зовсім розумом рушив? Зібрався одружитися з дівчиною з вулиці! Ти – наш єдиний син! Ти не можеш пов’язати долю з будь-ким. Невже ми даремно з батьком стільки горбатилися, щоб ти здобув вищу освіту?

Подружжя має підходити один одному не лише характерами, а й за статусом! А твоя Наташа хто? Вона звичайна сільська дівчина, має тільки шкільну освіту. Чому вона може навчити твоїх дітей, га? Про це також треба думати! Але син до матері не прислухався і все одно одружився з Наталкою. Людмила всіляко його відмовити намагалася.

Після весілля вона помітила, що Льова сильно змінився. Раніше його було неможливо змусити робити справи вдома. Але Наталя його привчила похвалою та лагідними словами. Людмила глянула на невістку зовсім іншими очима. Нехай у Наташі і не було вищої освіти, але вона була розумною, мудрою жінкою, яка щиро любила її сина. Вона навіть набралася сміливості і зізналася Наталці, що помилялася у ній.

Оля прокинулася поряд із коханим Данею. Данило дуже любив їсти вранці сирники, так що, поки він не прокинувся, Оля пішла їх готувати, хотіла зробити kоханому сюрприз. Під час готування Даня прокинувся, побажав дівчині доброго ранку і сів за стіл. Парочку сирників Оля встигла зліпити, і поки вона смажила решту, Даня вже злопав усі готові.

Раптом почувся дзвінок у двері. Данило пішов дивитися, хто там. Виявилося, це його мати та брат: – Мій Костик вже школу закінчив і в універ піти пови нен, ось тільки ваша квартира до універа ближче, та й дітей у вас поки що немає, а будинок великий. Ось я вирішила, що він може у вас залишитися.

Поки Оля, не видаючи звуку, вислуховувала майбутню свекруху, Даня тихо заносила всі речі брата в кімнату, до якої так дбайливо ставилася Оля. Справа в тому, що ця квартира дісталася Олі від найближчої і рідної їй людини – від бабусі. Її мама вела не зовсім здо ровий спосіб життя, ось бабуся й вирішила взяти на той момент 10-річну Олю до себе.

У цій самій кімнаті спала бабуся дівчини. Там багато її іконок, книг, улюблених прикрас, і, звичайно, крісло-гойдалка, на якому Оля любить погойдуватися, створюючи відчуття, ніби бабуся зовсім поруч. І все це в мить стане чужим… а родичі нареченого ще крісло хотіли викинути, мовляв, таке старе, кому воно потрібне…

Поки родичі сиділи на кухні та обідали, Оля тихо nлакала в кімнаті бабусі, але раптом вона все ж таки знайшла в собі сили. Оля згадала, як бабуся протирала її сльо зи, коли та nлакала. Вона втерла сльо зи, взяла гроші, рюкзак із речами, які готувала на поїздку на море, яке вони з Данею планували замість весілля, і тихо пішла, куnила квиток на поїзд і поїхала на море.

Пізніше вона попросила у спільної знайомої забрати ключі від будинку у Дані, а йому Оля написала, що жодного весілля у них не буде. Ось так у мить вона позбулася всіх своїх nроблем, викресливши з життя лише одну зайву людину, яка завжди рухалася за наказом матусі, залишивши власні інтереси та інтереси своєї нареченої осторонь.

Заміж я вийшла п’ять років тому. Оселилися в моєї двокімнатній квартирі. Його батьки жили в селі. За вдачею були дуже працьовитими. Але настав час, коли їм було вже важко працювати на селі і їздити до них було далеко, тому вирішила їх забрати до себе. Свого часу від бабусі успадкувала однокімнатну квартиру, яку тривалий час здавала. Про цей будинок чоловік нічого не знав. Це був мій додатковий дохід, який могла використовувати за власним бажанням.

Зараз я цю квартиру віддала своїм свекрам. І все б було добре, якби не дізналася про те, що мій чоловік мене постійно зраджує. І ця тема спливла для мене несподівано і вдарила немов обухом по голові. Увечері я відверто запитала чоловіка, що він собі думає з того приводу і як він планує жити далі. Чоловік, очевидно, був уже готовий до цієї теми, тому спокійно відповів, що він дійсно заплутався у відносинах і не може визначитися, хто йому ближче – я або вона?

Його відповідь ще більше шокувала мене. Зрозуміла, що весь цей час прожила з негідником, який використовував мене в своїх цілях. А зараз він, бачте, шукає більш вигідний варіант. Я не товар, щоб мене вибирали. Моя відповідь була однозначною: нехай пакує валізу і йде, куди душа бажає. Я більше не хочу його знати. Він, бачте, вибір зробити не може. Я зробила вибір за нього. Він, очевидно, чекав, що я буду просити його, плакати. Але я не готова була пробачити його зради.

Мій чоловік пішов. Сказав, що буде жити разом зі своїми батьками. Мій колишній не врахував, що це також моя квартира, яку я оплачую з власної кишені. Непогано вирішив пристосуватися. Може, ще й свою даму туди приведе? Тому що живе в однокімнатній з двома діточками. Куди йому ще туди? До його батьків я ставилася дуже добре.

Між іншим, вони до мене теж. Але коли така справа, то чого це я повинна власну квартиру дарувати чужим людям. Повідомила їм про ситуацію і моє рішення попросила виселитися. Вони були шоковані, бо вже встигли власний будиночок в селі продати. А я про це і нічого не знала! Куди ж гроші поділися від продажу?

Чому я до сих пір за них плачу комунальні послуги? Невже син і тут встиг скористатися ситуацією. Такий стан речей ще більше додав мені впевненості, що я чиню правильно. Нехай тепер їх синочок подбає, як тут викрутитися з ситуації. Мене це не цікавить. Нарешті, він – чоловік і повинен навчитися відповідати за власні вчинки. Мені дехто натякає, що я поступаю нечесно по відношенню до цих людей. У чому моя «нечесність» – не знаю. Чоловік же мене зрадив і легко відступив від відносин зі мною.

Тому його батьки – чужі люди для мене. Подружки підводять, що пора закінчити ріднитися з батьками, син яких поступив зі мною дуже підло.Нарешті, я і сама відчула, що хочу якомога швидше закінчити цю історію і забути про цих людей, немов їх не було в моєму житті. Захотіла навести порядок і вимести зі свого життя цей бруд.

Чомусь не віриться, що його батьки не були в курсі зради сина. Вчора несподівано до мене з’явився колишній. Почав просити вибачення. Але мені після цієї історії чомусь стало неприємно з ним спілкуватися. Дала тиждень на виселення. Речі його виставила! Ще тиждень – і поставлю крапку.

Я живу в цивільному шлюбі з Дімою вже багато років, і нещодавно у нас народилася друга дитина. І тільки зараз я задумалася про те, а чому ми не живемо у офіційно зареєстрованому союзі. Якщо чесно, особисто у мене за душею немає жодного гроша. Я все життя була домогосподаркою, займалася затишком у будинку та вихованням дітей. Зараз мені стає дуже сумно, коли я починаю думати про те, що буде, якщо ми ра птом роз лучимося. Якщо таке станеться, най жахливіше те, що я нічим не зможу забезпечити дітей.

Розумію, що вся вина через цю ситуацію лежить тільки на мені, але я не можу знайти спосіб вийти з цієї ситуації. Звичайно, я можу попросити Діму розписатися, але що я робитиму, якщо він раптом відмовить? Він усе життя казав, що шлюб – це лише штамп у паспорті, і в його житті він нічого не змінює. Коли я поділилася своїми побоюваннями з мамою, вона підтримала мене. Її зрозуміти можна: вона одинока мати. Можна сказати, побачила у житті абсолютно все.

Ситуацію посилює ще й той момент, що коли наші діти виростуть і запитають у нас, а чому ми не живемо в офіційному шлюбі, я просто не знайду, що їм відповісти. Адже старша дитина в мене – дівчинка – і який приклад я подам їй на майбутнє? Можливо, звичайно, що я згущаю фарби, і коли я поговорю з Андрієм і розповім йому про свої побоювання – він просто візьме та погодиться. Шанс є. Як би там не було, мені страшно. Але я спробую це зробити – вже зважилася.

— Чому ваза стоїть тут? — здивовано запитала Лариса у чоловіка. Той знизав плечима. — Напевно, ти перед від’їздом її сюди поставила. — Ні, я не могла це зробити. — Лара кинула впертий погляд в бік чоловіка. — І взагалі, тобі не здається, що тут аж надто чисто? Нас не було цілий місяць! — Домовик завівся, — трохи нервово розсміявся Денис, і спробував змінити тему розмови. — Може, шашлик пожарим, а? І сусідів покличемо? Закревського точно вже приїхали, вони ж ціле літо на дачі живуть.

— Тобі взагалі не цікаво, що відбувається в нашому домі? — щиро дивувалася жінка. А якщо хтось в їх відсутність заліз в будинок? Так, звичайно, одна ваза ще не є показником того, що в їхньому будинку хтось був. Хоча і стопка книг, яка стояла на журнальному столику, кудись зникла … і диван трохи перенесуть. — Нічого ж не зникло?

Ти можеш собі уявити злодія, який замість того, щоб шукати цінні речі, наводив порядок в домі? — Я розумію, що це безглуздо, але … — Ніяких «» але»! Ми приїхали сюди відпочивати, а не ламати голову над предметами, що рухаються. Чоловік ніжно обійняв дружину за талію і повів її на вулицю. — Хочеш скупатися? Водичка в басейні чудова, сам перевіряв. Лариса хоч і зробила вигляд, що змирилася з ситуацією, заспокоюватися не збиралася. Надто вже часто вона чула історії, як у відсутності господарів на дачу проникають бездомні.

Ось так приїдеш невчасно і все! Тому, як тільки чоловік поїхав у відрядження, жінка звернулася в одне агентство, співробітники якого буквально за один день встановили камери по всій дачі. І доступ до них мала лише Лариса. Жінка вирішила Дениса поки про це не повідомляти. А раптом їй і справді просто здалося. Кілька тижнів все було тихо, але потім їй прийшло сповіщення про рух в будинку.

— Я так і знала, — самовдоволено заявила вона кішці, що сиділа поруч. Однак та навіть на неї і не глянула. — Хтось під час нашої відсутності користується будинком. Ну як, хтось. Денис власною персоною! Чоловік, старанно запевняв жінку, що нічого не відбувається, з’явився на дачі один без попередження. Точніше, збрехавши про відрядження. — Може, він просто вирішив все перевірити? — пробурмотіла Лара, не повіривши власним словам. Тому що це не було схоже на перевірку.

Швидше, на підготовку до зустрічі з кимось. — Або я чогось все ж не знаю? Згодом, на екрані з’явилося ще одна дійова особа. Дуже навіть мила блондинка, яка з порога кинулася Денису на шию. — Ах ти ж пес, — вельми емоційно вилаялася жінка. — За моєю спиною, в моєму ж будинку! Лариса підскочила і почала вимірювати кроками кімнату. Це було вперше? Або їй змінювали систематично? З ноутбука лунав грайливий сміх і ласкаве бурмотіння. Потім звуки затихли, мабуть парочка перемістилася в більш зручне місце.

— Ні, я цього просто так не залишу! — Зла до чортиків Лариса набрала номер свого адвоката. — Жебраком до мене прийшов, жебраком і підеш! Ти ще будеш переді мною на колінах повзати! Я привезла тебе в столицю, влаштувала на високооплачувану роботу, возила на курорти. А ти вирішив мені ось так віддячивши! Розмова з адвокатом вийшов коротким, чоловік обіцяв вже до ранку приготувати всі необхідні документи. Наступний дзвінок був батькові, у якого і працював Денис.

Одна хвилина — і роботи він позбувся так само швидко, як і дружини. Всю ніч Лариса сиділа біля екрану і намагалася зрозуміти, чому ця блондинка краще неї. А потім парочка поїхала, запросивши перед від’їздом клінінгову службу. Ось і відповідь, чому речі лежали не на своїх місцях. Чоловіка Лара вирішила не чекати, поїхала додому. У квартирі залишився адвокат і двоє охоронців, покликаних простежити, щоб чоловік не прихопив нічого зайвого, коли назавжди буде залишати це місце