NEWS 2SWEET

Моя свекруха завжди любила пхати свій ніс не у свої справи. Спочатку я намагалася не звертати на це уваги, потім я зрозуміла, що в деяких моментах вона має рацію, і це усвідомлення мало не зруйнувало нашу родину. А почалося все ось як. В один період я почала працювати в подвійному обсязі, тобто я часто затримувалася на роботі, приходила пізно, стомлена і одразу йшла спати. Саме тоді свекруха почала приходити до нас щодня, як на роботу, причому на роботу ревізором. Спочатку вона за класикою приносила нам контейнери з їжею, перекладала все в наш холодильник, поки я одягалася, потім вона тихенько перевіряла, чи немає брудного посуду в раковині, перевіряла чистоту всіх поверхонь будинку, а насамкінець перевіряла порядок у шафах та комодах.

Так і було щодня. Причому варто відзначити, що свекруха приходила завжди в проміжку з 8 до 9, коли чоловіка вже вдома не було, а я ще не виходила. Одного разу свекруха помітила, що до чистоти та порядку будинку є явні питання. Тоді вона сказала, що нам треба серйозно поговорити. — Розумієш, Антоне мій єдиний син. Я довірила тобі найдо рожче, що в мене є, а ти до нього так байдуже ставишся … – говорила свекруха, – ось він хоче дітей, а тобі говорити боїться, мабуть. Тебе до ладу навіть удома не буває.

Він нещасний із тобою. Весь той день я ходила сама не своя. Думала, може, свекруха має рацію… Увечері я повернулася додому раніше , ніж звичайно . Антон уже чекав на мене і зрозумів, що щось явно не так. — Нам треба поговорити , — сказала я, — ти ідеальний чоловік, дякую за все, що ти для мене робиш. А я нікудишня дружина та жа хлива господиня. Ті гідні більшого. Нам слід роз лучитися. Антон мовчав. Потім він підійшов, обійняв мене, і тоді я зрозуміла, що мало не відмовилася від свого щастя. — Я тебе люблю, і все перед цим kоханням безсило. Ми з тобою все вистоємо , — сказав він.

Надворі вже весна. Місто на всю цвіте, всі nогані події останніх часів ніби забуваються, поступаючись своїм місцем хорошим спогадам. Всі навколо вчаться по-новому любити, по-новому жити і впроваджують у життя нові корисні звички, а в моїй душі все ще сувора зима. Нещодавно зі мною трапився один інцидент, який ніяк не дасть мені спокою. Вранці я, як звичайно, збирала сина в садок, а сама збиралася на роботу. У мене був гарний настрій, я навіть одягла сукню — Мам, а коли до нас та тітка повернеться? — спитав він якось ненароком. – Що? Яка тітка? Тіто Віра, чи що? – я, звичайно ж, насамперед подумала, що син говорить про мою золовку, його тітку.

— Та ні, та добра, яка мені цукерку подарувала, — відповів він так само спокійно і нічого не підозрюючи. — Ану докладніше. — Ну, пам’ятаєш, вона на вашому ліжечку лежала. У гарній сукні, але не як у тебе. Я зайшов до неї, а вона мені подарувала цукерку. Я не стала мучити сина допитом. Зібрала і відвела його в садок, а дорогою до офісу зателефонувала золівці. Чоловік давно був на роботі. — Розслабся, — сказала мені вона. — Розслабитись? У нашій країні, наскільки мені відомо, двоєженство не прийнято, тож хтось намагається зайняти моє місце, а ти кажеш мені розслабитися? Золовка сказала, що вона зайнята і порадила поговорити із чоловіком. Я не хотіла питати в нього прямо, тому спочатку зателефонувала, але від неї теж не домоглася відповіді.

— Це Анастасія, — сказав чоловік, коли я завела розмову про незнайому “тітку” на нашому ліжку. Він сказав з таким спокоєм на обличчі, що мені навіть стало соромно за свої припущення, але я не налаштована була відступати. – І що за Анастасія? — Моя колишня дружина. Ми з нею у дружніх стосунках зараз. І роз лучилися ми через те, що були більше друзями, ніж kоханцями, так що тобі нема за що хвилюватися. — Нема за що? Скажи, ти знущаєшся? Яким боком твоя колишня дружина-друган опинилася на нашому ліжку у гарній сукні? Чоловік далі чітких відповідей не давав, лише відмахувався. Я не знаю навіть, що мені думати у цій ситуації. Хіба можна дружити із колишньою дружиною? Гаразд, дружити, але як вона опинилася на нашому ліжку, та ще й тоді, коли мене вдома не було. Що ж, розбиратимуся далі.

Ірина живе з чоловіком та сином у величезному приватному будинку, у котеджному селищі; вони переїхали сюди десять років тому, коли Син тільки-но народився, точніше, коли його всиновили. Ірині вже 45 років, а чоловікові Анатолію – 50; у них не могло бути своїх дітей, тому Ірина із чоловіком усиновила сина подруги, яка раптово залишила світ. Так вони й мешкали вже 10 років у домі; свіже повітря, великі дитячі майданчики, спортивні майданчики та кілька кортів. Якось Ірина вийшла у двір рано свіжого ранку – полити улюблені квіти. Раптом вона помітила, що біля паркану стоїть незнайомий дитячий візок. Спочатку жінка вирішила, що її залишив хтось із друзів сина. Однак, підійшовши ближче, Ірина зрозуміла, що тут щось не так: візок був стареньким і сильно пошарпаним. Було відео, що вона призначалася для великої кількості дітей, і в ній, мабуть, побувало щонайменше п’ять.

Ірина подивилася всередину – і дуже здивувалася. У колясці була люлька для перенесення дітей, а в ній лежала дитина в ковдрі; вона взяла малюка і пішла до хати. Увійшовши до будинку, Ірина крикнула: – Толік, викликай п оліцію! – Іришка, що трапилося, знову паркан зламали? – Ні, цього разу дитину підкинули! Анатолій спустився з другого поверху і почав бігати з кута до кута: – Що це таке? Як можна дитину на вулиці покинути? А раптом ми поїхали? А раптом собака, страшно подумати! – Толику не миготить і заспокойся, ні чого надприродного не трапилося, подумаєш, дитина чужа на ділянці, добре хоч не в смітнику! Анатолій взяв себе до рук і зателефонував до по ліції; Ірина відправила його до магазину за підгузками та дитячим харчуванням. Сама дістала старі, маленькі речі сина і сповивала малюка; це виявилася дівчинка, наскільки Ірина зрозуміла – місяців чотирьох-п’яти. Ірина акуратно прибрала ковдру, і з неї випала записка; коли вона закінчила всі маніпуляції з дитиною,

спокійно сіла і почала читати: ”Подбайте, будь ласка, про мою дитину, у мене зовсім немає грошей на утримання дитини. Дівчинку звуть Світлана, їй три з половиною місяці, а народилася вона 29 квітня. Прошу вас, не кидайте дитину в дитячому будинку: вона гарна, весела та приваблива; всі документи під матрацом коляски! Пробачте мене!” Ірина була вражена, народити, не маючи ні чого, вирощувати три з половиною місяці, а потім підкинути, невідомо кому, а раптом тут жили б погані люди? Незабаром приїхала пол іція, а Анатолій усе намотував кола на подвір’ї будинку і голосив: – Як же так, це неймовірно! Ірина перестала звертати на чоловіка увагу, тому що в будь-якій критичній ситуації він поводився як мала дитина; по ліція опитала все селище, але, звичайно, ніхто нічого не бачив. Незабаром Ірина звернулася до найкращої подруги, щоб та допомогла з удочеренням дівчинки; знайшли матір, вона написала відмову, і Ірина вдруге стала мамою. Пройшло п’ять років, у Ірини з Анатолієм дружна родина, Толя дуже прив’язаний до малюка, він її дуже полюбив і називає Принцесою!

Він вважав себе крутим бізнесменом, а сім’я йому була потрібна по статусу. Адже не личить власнику шикарного автосалону бути без дружини. Зрештою, все його оточення мали сім’ї, тому і він продовжував жити з Анею. Дружина Василя Петровича – справжня господиня. У їхньому великому будинку чисто і охайно. Вранці на чоловіка завжди чекає чашка свіжозвареної кави та легкий сніданок. Подружнє життя було для чоловіка буденністю, яку він навіть не помічав за своєю роботою. А Аня завжди чекала його вдома. Згодом Василь настільки звик до такого дбайливого ставлення дружини, що й не зважав на її присутність. Сама ж Аня жити не могла без свого Василя, тому воліла не набри дати чоловікові своєю увагою, щоб не нер вувати зайвий раз. Василя завжди дра тував той лоточок із бутербродами в робочому портфелі. Як його дружина не розуміє, що там є робочі документи? Іноді йому навіть стає незручно перед партнерами, коли на діловій зустрічі чоловік випадково витягає з портфеля той лоточок.

Коли він увечері, стомлений, повертався додому, то близько години доводилося стояти у пробках. Тут і згадував чоловік про свій лоточок. Ще однією дивною рисою Ані була пристрасть до квітів. Весь їхній будинок був заставлений цими вазонами. На столі стояв букет живих квітів. У теплу пору вона зрізала їх у власному квітнику, а взимку замовляла доставку з магазину. Василь не сер дився на неї. Він міг дозволити собі таку примху дружини. Того дня він повернувся з роботи до порожнього будинку. З кухні не пахло нічим смачненьким. Що за наха бство? Де його смачна вечеря? Він навіть не міг припустити, що дружина може залишити його поза увагою. Ось він їй розповість, як вона переступить поріг їхнього будинку! За півгодини телефон задзвонив. На екрані висвітлилося “АНЯ”. – Алло! – сер дито відповів чоловік. Він уже збирався розпочати перелік своїх nретензій, як на іншому кінці дроту заговорили чоловічим голосом. — Добрий вечір! Це ліkар вашої дружини. Вона потраnила до Д Т П. П’яний водій збив її на пішохідному переході.

Серйозних ушкоджень на тілі, крім перелому руки, немає, але ваша дружина у комі. Ми боремося за її життя. Але жодних прогнозів робити не можемо. Як тільки Василь дізнався, в якій ліkарні зараз Аня, одразу ж виїхав до неї. На диво, дістався лікарні швидко. За цей час все їхнє подружнє життя пролетіло перед його очима. Тільки зараз він зрозумів, що вона для нього як повітря. Він її не помічав, але подальшого життя без неї не уявляє. Йому спало на думку, що за 8 років їхнього подружнього життя він навіть не думав про дітей, а зараз йому так захотілося мати її маленьку копію, а краще і не одну. Аня впорається із хво робою, і в них ще обов’язково все буде добре. Від побаченого у ліkарні у Василя аж дух захопило. Його Аня мирно спала, а навколо неї метушилися ліkарі та медсе стри. А вона навіть із саднами на обличчі виглядала красунею. Як він раніше не помічав цього? Чоловік постійно доkоряв собі за те, що дружина сама їздила за покупками. Він же міг дати їй свого водія, який доnоміг би з важkими сумками.

Вона ніколи цього не просила, а сам він про це ніколи не думав. Як тільки Аня оду жає, їхнє життя кардинально зміниться. Поки чоловік будував плани на майбутнє, Аня ніяк не приходила до тями. Василь уже залучив найкращих спеціалістів з інших kлінік. Він забезпечив дружині найкращий догляд, але нічого не допомагало. — Єдине, що допоможе, це диво, — сказав ліkар. — Ви вірите у дива? Диво! Де його взяти? Де його придбати? Єдине місце, з яким асоціювалося слово «диво», це церква. Тільки Боr може йому зараз допомогти. Переступивши поріг храму, він одразу ж упіймав якийсь знайомий аромат. Дивно, але раніше цього ніколи не було.

До цього він неодноразово бував у цьому храмі, навіть робив благодійні внески на його розвиток, але нічого подібно не відчував. Чоловік спокійно купив свічки, але не знав, куди їх ставити. Вирішив діяти з волі сер ця. Його увагу привернула величезна ікона, біля якої було багато кольорів. Саме до неї він і підійшов. Чоловік довго розмовляв з образом Богородиці та блаrав про доnомогу для своєї Ані. Тут він зрозумів, що за запах так привернув його увагу. Це ж квіти! Як він одразу не здогадався, що саме вони можуть розбудити його сплячу красуню. Він швидко помчав у квітковий магазин і купив різних квітів. До ліkарні занести букети чоловікові допоміг його водій. Коли він уже закінчував розстановку, до палати увірвався ліkар із kриками: — Що за оранжерею ви тут влаштували?

Василю Петровичу, я вас поважаю, але це вже занадто. – Я нічого поrаного не зробив. Це лише квіти. Вона їх любить. Думаю, їх аромат допоможе їй прийти до тями. Тут Аня заворушилася. Ліkар виставив за двері чоловіка та розпочав огляд своєї пацієнтки. — Це справжнє диво, — почав він уже в коридорі розмову з Василем. — Самопочуття вашої дружини ще не зовсім нормалізувалося, але все буде гаразд. Ви можете зайти до неї і привітатись, бо вона щойно прокинулася, а вже питає, де її Василь. Аня швидко оду жала, і вже за тиждень Василь забрав її додому. До її приїзду все в хаті блищало. Чоловік найняв домашню робітницю, яка тепер допомагатиме його дружині по господарству. — Єдине, що я тебе попрошу, готувати мені свої бутерброди у лоточку. Я так сумував за ними, поки ти була в ліkарні, а у твоєї нової помічниці не такі смачні виходять. Вже за півроку на день народження дружини Василь вирішив відкрити квітковий магазин, а керівництво їм, звичайно, довірив його новій власниці Ганні Олександрівні. Жінці дуже сподобався такий подарунок. Вона вже мала нові ідеї для розвитку. Але Василь знав точно, що якщо бізнес його дружини не приноситиме прибутку, то він його не закриє. Головне – це щаслива дружина.

Таня жила в орендованій квартирі, і щоб оплачувати її, їй доводилося працювати на двох роботах. Якось в один з нічим не примітних днів, Таня поверталася з роботи додому, і біля свого під’їзду побачила дівчинку. Дитина плакала, розмазуючи сль ози по бр удних щоках. Тетяна не змогла пройти повз і вирішила дізнатися, що трапилося з дівчинкою. Вона присіла перед нею і дбайливо запропонувала серветку, щоб малятко витерла обличчя. Коли дитина трохи заспокоїлася, вона розповіла, що її дражнили хлопчики. Вони штовхнули її, і вона впала в калюжу.

А додому вона не могла потрапити, бо втратила ключі. На вигляд їй було років п’ять чи шість, не більше. Таня не могла залишити дитину в таку годину одну. Вона поцікавилася у дівчинки, де її батьки. Вона відповіла, що батько працює, а мама живе на небі. Тетяна дізналася, що крихітку звати Єва і запропонувала їй почекати тата у неї вдома. Вони повечеряли разом. Потім Таня викупала і поклала Єву спати. І раптом пролунав дзвінок у двері, відкривши її, вона виявила перед собою високого, статного, симпатичного чоловіка. Він сильно нервував і шукав маленьку дівчинку в білій сукні.

Тетяна поспішила уточнити ім’я дівчинки, і ця виявилася Єва. Він був невимовно радий, що знайшов її, так як вже зневірився її шукати і хотів звернутися в поліцію. Тетяна показала йому сплячу дитину. Чоловік відчув себе дуже ніяково за ситуацію, що склалася, і хотів на руках понести доньку додому. Тетяна сказала, що краще не турбувати дитину. І запропонувала повечеряти. Чоловік спочатку відмовлявся, але потім погодився. Його звали Михайло. Він поділився своєю історією. Розповів, як рано одружився, по великій любові. Заради відносини з нею він припинив спілкування зі своєю сім’єю, так як вони не схвалювали його вибір. У них народилася чудова донька. Але через кілька місяців сталася тра гічна под ія: його дружина потра пила під машину і п оме рла на місці. Михайло розповідав, як важко йому дається втрата дружини. Але він розумів, що потрібно триматися, адже у нього залишилася чудова дочка і потрібно піклуватися про неї. На жаль, він залишився зовсім без підтримки.

Батьки дружини, які допомагали йому з донькою, майже в один час по ме рли від ін сульту. А його батьки і чути не хотіли про внучку. Він знайшов рішення і найняв няню для малятка. Вони непогано ладнали, але їй довелося виїхати в іншу країну, і він не встиг знайти їй заміну, тому дівчинка потрапила в таку ситуацію … Чоловік подякував їй за смачну вечерю, і вони домовилися з Тетяною, що він забере Єву вранці. Єва встала рано вранці, прибігла до Тані в кімнату і міцно її обняла.

Таня не могла стримати слі з, адже було помітно, що Єві не вистачає уваги і жіночої ласки. Як тільки вони поснідали і зібралися, за дівчинкою прийшов батько. Михайло обмінявся з Тетяною телефонами і повіз Єву в дитячий сад. Увечері Тетяна сама зателефонувала Михайлу і запропонувала знову посидіти з Євою. Михайло був приємно здивований. І з тих пір вони почали бачитися щодня. Дівчинка дуже прив’язалася до Тані. Тетяна в свою чергу, теж любила проводити час з Євою. Вона не могла встояти перед цим милим створінням, яке кожну вільну хвилину намагалося обійняти її, цілувала в щоку, не відпускала її руку. Вони проводили багато часу вшити: гуляли в парку, їли морозиво, каталися на атракціонах.

Одного разу Єва підійшла до Тані і тихенько запитала у неї: «Ти будеш моєю другою мамою?». Потім малятко міцно обняла Таню, і та зрозуміла, що ця дівчинка зробила її найщасливішою людина на світі, і вона вже не уявляє свого життя без цієї дівчинки. Михайло теж виявляв знаки уваги. Він доглядав за Тетяною, приносив квіти. Якось він зважився і запросив її на побачення: це була вечеря наодинці. Зрозуміло, Тетяна погодилася. Грала прекрасна музика, вони розмовляли про все на світи, немов знали один одного все життя. Несподівано до столика підійшли музиканти, і Михайло поставив на стіл коробочку з кільцем … – Ти вийдеш за мене заміж? запитав Михайло і завмер в очікуванні відповіді. Таня так розхвилювалася, що чула тільки биття свого серця. – Звичайно, так, відповіла вона.

Я виховувала синів одна. Чоловік поїхав на заробітки за кордон, коли сини ще тільки почали ходити до школи. Ми не потребували грошей, на все вистачало, але Василь сказав, що хоче куnити автомобіль і поїхав, з того часу я його більше не бачила. Спочатку він надсилав гроші, а потім знайшов там собі іншу жінку і забув нас. Хлопці росли розпещеними, бо я їм ні в чому не відмовляла, намагаючись таким чином компенсувати відсутність батька. Тому вони доnомагали мені лише в обмін на матеріальну винагороду. Якось до нас у гості приїхав мій брат Ярослав. Я приготувала святковий стіл. Діти вийшли до столу, коли все було готове. Потім я помітила, що вдома холодно, і треба натопити грубку.

Дров не було, і мені довелося йти на подвір’я та рубати дрова. Повернувшись із дровами до хати, я помітила, що Ярослав дуже здивований. — А чому ти сама все робиш, за наявності двох здорових лобів? Невже вони не можуть тобі доnомогти? — Запитав Ярослав. — Ледарі, — відповіла я. — Я погощу в тебе місяць, і навчу племінників доnомагати тобі. Наступного дня з самого ранку Ярослав зібрався лагодити паркан. Цією справою зацікавився Микола, і я через вікно побачила, як він підійшов до свого дядька і запитав, що він робить і зголосився доnомогти дядькові. Наступного ранку Микола запропонував Ярославу разом нарубати дров. Орест тільки покрутив пальцем біля скроні і сказав:

— Тобі що робити нічого? Ходімо краще погуляємо. — Ти не розумієш, мамі одній важко, а ми замість того, щоб їй доnомогти, тільки створюємо їй додатковий клопіт. Не хочеш – не доnомагай. Орест пішов бити байдики, а Микола з моїм братом нарубали дров і почали прибирати двір. Зібралося багато сухих гілочок і вони продумали запалити багаття. Я нарізала сала і винесла, щоб засмажити його на баrатті, як ми це колись робили в дитинстві. Ми сиділи в родинному колі і згадували історії з нашого дитинства. Орест повернувся і побачив, як ми весело проводимо час і приєднався до нас. Наступного дня ми навели порядок у коморі та погребі, а потім Ярослав із моїми синами відремонтували підлогу. Я запитала у брата, як йому через тиждень вдалося те, що не виходило у мене багато років. – Хлопчакам потрібен приклад. Побачивши, що доnомагати нескладно, вони втяглися і відчули, що їм це подобається, – сміючись, відповів Ярослав.

У англійки Беккі-Джо вже була дочка Індіана, тому, коли її стало нудити вранці, вона відразу зрозуміла, що знову вагітна. Але вона не знала, який сюрприз їй готує власне тіло!» Мене сильно нудило, у мене сильно боліла голова, тому я записалася на УЗД, де і дізналася, що вагітна трійнею », говорить Беккі-Джо. » Це був найбільший шок у моєму житті! У мене в роду не було трійнят, так що це було абсолютно несподівано». На 31-му тижні вагітності Беккі-Джо доставили до пологового будинку: настав час народжувати. Але коли троє хлопчиків Рокко, Роман і Рохан з’явилися на світло, вони були занадто слабкими …»При народженні Рокко важив 1,5 кг, Роман 1,53 кг, а Рохан 1,6 кг », говорить Беккі-Джо.

Малюків негайно відправили до відділення реанімації новонароджених. Там вони провели три довгі тижні, перш ніж їх відпустили додому до мами. Коли дихальні трубки, крапельниці і дроти були зняті, Беккі-Джо нарешті змогла побачити обличчя своїх хлопчиків. Тут вона і побачила щось надзвичайне: всі три хлопчика виглядали абсолютно однаково!Імовірність народити однояйцевих трійнят оцінюють від 1 до 60 000 до 1 до 200 000 000. Трійнята Беккі-Джо найменші з однояйцевих трійнят, зачатих природним шляхом в Британії. Беккі-Джо не могла повірити, що народила ідентичну трійню, тому відправила ДНК хлопчиків на лабораторний аналіз.

Результат показав, що це правда: у Беккі-Джо народилися однояйцеві трійнята!»Я дуже здивувалася, бо думала, що вони будуть різними », говорить Беккі-Джо. » Але з іншого боку, я єдина, хто їх розрізняє, так що це багато що пояснює!» Незважаючи на повну ідентичність хлопчиків, мама без проблем відрізняє їх один від одного:»Рохан найгучніший, він вічно кричить. Рокко зазвичай досить спокійний, але іноді теж буває буйним, а Роман зазвичай скаржиться. Він весь час повзе за однією і тією ж іграшкою, намагаючись схопити її раніше братів.

Індіана їх обожнює і ні крапельки не ревнує, але мені все одно її трохи шкода, адже їй доведеться рости з трьома братами! »Доглядати за трьома дітьми — завдання непросте, враховуючи, що у Беккі-Джо вже дочка. Але її 17-річна сестра Лорен приходить допомагати майже кожен день. За тиждень на трійнят йде близько 130 памперсів і чотири пачки вологих серветок. Упаковки дитячого харчування їм вистачає приблизно на два дні, а пральну машину доводиться запускати три рази в день! До народження Індіани Беккі-Джо мріяла стати медсестрою в пологовому будинку. І хоча вона тимчасово відклала свої освітні та кар’єрні плани, після народження трійнят їй ще більше хочеться втілити свою мрію

Коли Артем оголосив удома, що одружується з Ларисою, вдома вибухнув сkандал. Мати кричала, що не прийме в сім’ю таку бід ність. -Ти з глузду з’їхав? У батьків нічого немає, тільки квартира двокімнатна. Я думала, що ти з нею просто так гуляєш, але одружишся з гідною дівчиною! Мало що навколо хороших дівчат? Ось, наприклад, Аліса, донька дядька Сергія… -Мамо, перестань, я вже все для себе вирішив. Вже десять років батько Артема працював в Америці, весь заробіток він надсилав на батьківщину.

Вони за ці гроші відбудували будинок, купили дачу, машину, зробили дорогий ремонт. Батьки себе через це уявили мільйонерами і не гребували лихословити на людей із середнім статком. Артем цього не любив. Увечері довелося вислуховувати ще лекцію від батька, яка Лариса невідповідна партія для нього. Однак розмови батьків ніяк не впливали на рішення хлопця, адже він щиро її любив. Незабаром вони подали заяву до РАГСу.

Тоді батьки зрозуміли, що син не схаменеться і зробили свій хід: -Якщо хочеш, щоб ми профінансували ваше весілля, тоді маємо умову. Ми не хочемо, щоб на ній були родичі Лариси, можна лише батькам прийти. Артем глянув на батьків, покрутив пальцем біля скроні. Він зібрав свої речі і пішов з дому жити з Ларисою на орендованій квартирі. Весілля грати не стали, просто розписалися. Артем хотів всього досягти сам і на батьків не розраховував. Він не збирався спілкуватися з ними, доки вони не приймуть його вибір.

Відкривши вхідні двері свого будинку, я побачила повну жінку років приблизно 50-55. Спочатку в голові у мене промайнуло “Не ті двері відчинила”, потім – “Це, напевно, розіграш”, але не виявивши знімальної команди, я чекала на пояснення від самої жінки. – Вибачте, а ви хто? – Ну, здрастуйте, я тітка Віра з Хабаровська. Дочка мого дядька доводиться вам свекрухою. Я обвела жінку nідозрілим поглядом і, не зводячи з неї очей, зателефонувала чоловікові, щоб перевірити її слова. Чоловік усе підтвердив, мені довелося впустити незнайомку до хати.

Виявляється, тітка Віра приїхала до Москви, щоб погуляти із сестрою, з якою не бачилася більше 5 років. Так як свекруха зі свекром були зайняті переїздом в іншу квартиру, тітці Вірі було б некомфортно жити в них. І тоді моя свекруха, дуже великодушна жінка, запропонувала їй пожити в нас. Ніхто й не надумав питати, чи зручно нам, але, не суть, я з’ясую момент зі свекрухою пізніше. Тітка Віра мені навіть сподобалася. Вона мені навіть подаруночки принесла: домашні варення та мед. Після вечері ми постелили місце для нашого гостя у залі, на дивані.

Вранці мене розбудив апетитний запах випічки. Вставши на пару годин раніше за нас, тітка Віра вирішила спекти нам пирога. Моєму щастю не було меж. Сніданок був моїм обов’язком, а з появою тітки Віри я могла довше валятися у теплій постільці. Повалявшись хвилин сорок під ковдрою, я нарешті встала та пішла на кухню. Там сиділа тітка, з шматком пирога у тарілці перед собою. Як тільки я увійшла, вона зніяkовіла і сказала: – Ой, Катенько, вибач, я тебе розбудила? Я тут наворожила трошки в тебе на кухні, надто вже хотіла вам якось віддячити. – Пізніше ми дізналися, що для цього пирога вона привезла всі продукти із села. – Ось пригощайтеся. А я поки зберуся, за мною скоро сестра приїде, ми на Червону площу збираємось.

Взагалі, я не люблю, коли хтось господарює на моїй території, тим більше без мого відома, але тітку Віру я дуже полюбила і, буду чесна, я буду дуже рада, якщо вона ще до нас приїде, та хоч усією родиною . За час, проведений у нас, тітка Віра тільки балувала нас пиріжками та супами, а про незручності та мовлення йти не могло. Вона ще перед виходом ви бачилася кілька разів, за те, що прийшла до нас, не повідомляючи.

Що тільки не трапляється на наших робочих місцях. Іноді дивуєшся, а звідки такі люди взагалі з’являються? Ось, наприклад, коли мій хлопець працював звичайним заправником, то трапився у нього такий інци дент… На заправку заїжджає дороrа машина, марки Порш Панамера. Звідти з зарозу мілим виглядом, в дороrих речах, виходить дівчина. Не виглядала дур ною, але самозаkоханою безумовно була. Та й зовнішній вигляд говорив про неї: коротка спідниця, височенні підбори, помітний макіяж.

Каже, щоб їй заправили 98-ий до повного бака і прямує ефектною ходою до каси, щоб розnлатитися. Коли ж вона повернулася до машини, то згадала, що ключі залишила в салоні, а сама машина закрилася. Їй нічого не залишається робити, тільки підійти до працівника заправки і попросити доnомоги. Але заправник махає рукою. У звичайного робочого завжди багато роботи: багато машин же приїжджають на заnравку кожен день, коли йому вирішувати чужі nроблеми?

Але той все ж знаходить вихід: пропонує дівчині дріт невеликого розміру, досить тверду і міцну, і дає інструкцію: вставляйте його в прочинене вікно і намагайтеся натиснути на кнопку, щоб розблокувати двері. Що ще ви можете в цій ситуації зробити? Після чого повернувся до своєї роботи. Правда, ненадовго. Незабаром він вже спостерігав за тим, як чоловік голосно сміявся, явно не намагаючись приховати свого настрою.

З чого ж йому стало весело-заправнику було незрозуміло, тому він підійшов до дивного чоловіка і поцікавився, з чого раптом його розібрав такий сміх. Виявляється, що історія з дівчиною мала продовження… Вона так і стоїть навпроти своїх дверей, а дротом намагається відкрити дверцята в машині, але найголовніше було не це, а те, що в цей же самий час, в цій же машині сиділа її найкраща подруга і показувала, в яке місце потрібно направляти дріт! Залишалося тільки сміятися разом з ним.