NEWS 2SWEET

Маленька лялечка вперше взяла участь у зйомках рекламного ролика у віці 2,5 років. У віці 4 років дівчинку вже впізнавали на вулиці. Видання Viral4Real зробило цю малу дуже популярною. Її зовнішність – дар природи! У дівчинки правильні риси обличчя, великі очі, пухкі губи та густе волосся. У дівчинки вже 1,4 мільйона передплатників у Instagram. У жовтні 2016 року дівчинка стала обличчям колекції Little Miss Aoki – бренду австралійського модного будинку Mischka Aoki.

У грудні 2017 року, за версією британської газети The Daily Mail, вона була удостоєна звання “Найгарнішої дівчинки у світі”. Раніше цей титул належав французькій моделі Тілан Блондо.Ця дитина – просто диво!У вересні 2018 року Анастасія здобула п’яте місце серед п’ятдесяти найгарніших дітей

світу за версією французького журналу L’Officiel. Дівчинці вже 8 років.Вона навчається у школі, ходить на курси та займається творчістю. Давайте побажаємо їй удачі та досягнення всіх її цілей у модельній кар’єрі!

Приготуйтеся до чарівного видовища: наші чарівні трійнята створять зворушливу картину любові, радості та сімейної гармонії! У момент, який визначає красу споріднених зв’язків, наші чудові трійнята зливаються у милих групових обіймах, від яких тануть серця всіх глядачів. Їхні крихітні ручки охоплюють один одного в синхронному танці кохання, утворюючи коло єднання, яке перевершує слова. Коли вони притискаються один до одного, тепло їхніх обіймів випромінює чисту радість,

створюючи чарівну сцену, яка відбиває суть сімейного кохання. Кожне маля – унікальний фрагмент головоломки, який ідеально вписується в колективні обійми, утворюючи найкрасивіший гобелен єднання. Невинність, що відображається в їхніх блискучих очах, і щирі посмішки, що супроводжують ці обійми трійці, створюють картину чистого, нефільтрованого щастя. Це знімок моменту, коли світ, здається, зупиняється, і єдине, що має значення – це спільне

кохання між цими дорогоцінними малюками. Спостереження за тим, як ці чарівні трійнята обіймаються, є запрошенням насолодитися красою сімейних зв’язків і непорушними узами, які пов’язують їх разом. Приєднуйтесь до нас у святкуванні цієї солодкої симфонії сімейного кохання, де кожні обійми є нагадуванням про неминуче чарівництво, яким є сім’я.

Тимофій важити трохи більше 30 кілограмів, а його баян — все десять. Тому в Болгарію бабуся допомагала онукові тягти музичний інструмент на візку. І не дарма. Кожен вихід Тимофія на сцену був удостоєний головних нагород конкурсів, «П’ятирядні баян я взяла в музичній школі під розписку, — розповідає бабуся Тимофія Лідія Єлісєєва. — У нього винятковий звук. Але на конкурсі онук раптом збився з мелодії, виконуючи українську народну пісню« Їхав козак за Дунай ».Задумався про щось своє. Таке у нього іноді буває. Але не розгубився. Журі відмітило це, звичайно, але, як з’ясувалося пізніше, прийняло помилку за … оригінальну обробку твору.»Так це я сам придумав, то і зіграв», — зізнався Тимоша керівниці однієї з творчих делегацій, яка почала розпитувати його після виступу. А другий конфуз трапився на конкурсі з вокалу.

Мікрофони були налаштовані на виступи учасників під фонограму. Онук єдиний співав Наживо, ніж спантеличив техніків і звукорежисерів. Починає співати, а голосу не чутно.Тільки з п’ятої спроби, коли організатори фестивалю здогадалися, в чому причина, його соло зазвучало так, як потрібно. Після виконання пісні «Одна гора високая» члени журі кричали «Браво!» і говорили, що вона була представлена зовсім не по-дитячому. А пісня «Не плач, мамо, я ще повернуся», написана за часів Майдану і присвячена героям Небесної Сотні, у багатьох викликала сльози.Цю пісню Тимко співав 9 травня на київському Майдані, де проходив фестиваль «Зоряні мости». Зайняв тоді перше місце. З нею повернувся переможцем і з міжнародного конкурсу.У вісім років бабуся Ліда відвела Тимофія в циркову студію, потім — в музичну школу по класу баяна, а в минулому році записала його на вокал.

— Розучуючи музичні композиції на баяні,Тимошка потихеньку підспівував розповідає Лідія Іванівна. — І виходило у нього досить непогано-як-ніяк займався хоровим співом в музичній школі. Але я розуміла,що техніку треба б підтягнути.Кажу йому: » ми нічого не втрачаємо, пішли вчитися співати правильно «. Приходимо в свою ж дитячу музичну школу № 2, а там групи вокалу вже сформовані.На пропозицію продовжувати займатися в хорі я не погодилася, і тоді, спасибі їй,Тимку взяла в свою групу завуч школи Тетяна Миколаївна Петрова.Разом з концертмейстером Мариною Євгенівною Діденко вони почали ставити йому голос.Через кілька місяців,перед Новим 2018 роком, маленький артист виїхав на сцену міського Будинку культури, де проходив конкурс юних талантів «Зоряні мости», на гіроскутері, граючи при цьому на баяні і виконуючи «пісеньку шофера». Це було настільки несподівано, що зал просто ахнув.Однак завуч музичної школи, дізнавшись, що ми збираємося в Болгарію для участі в міжнародному пісенному фестивалі.

Почала нас відмовляти,згадує Лідія Іванівна. — Мовляв, щоб гідно виступити на фестивалі такого рівня, потрібно хоча б два роки репетицій. «А чим ми ризикуємо? » — відповіла я їй. Я по життю така ризикова. Тим більше що мені вже 63 роки, і я повинна поспішати дати онукові все, що в моїх силах.Сама собі у всьому відмовляю, але для розвитку його талантів нічого не шкодую. На цей раз, слава Богу, не довелося випрошувати грошей на поїздку у депутатів і чиновників. Моя подруга Катя Миронова, яка працює в Італії, дізнавшись про наші наміри поїхати в Болгарію, перерахувала 500 євро. Їх вистачило і на те, щоб заплатити внески за участь в конкурсах і прожити тиждень в таборі, на базі якого вони проходили.Нещастя переслідують Тимошку практично з народження. Йому був рік з невеликим, коли він, послизнувшись на кухні, впав на банку з консервацією. Дрібні шматочки скла застрягли в очному яблуці, і місцеві окулісти нічим не змогли допомогти дитині.

— Око видалили, хоча фахівці в Одесі, Харкові та Києві потім говорили, що його можна було врятувати. Більш того, онука виписали з лікарні з понівеченим обличчям — витирає сльози Лідія Іванівна. — Очниця була настільки спотворена, що знадобилося п’ять пластичних операцій, щоб її відновити.Двічі робили пересадку тканин. Тільки завдяки цьому вдалося домогтися того, що штучне око став хоча б трішки рухатися. На жаль, він слабо тримався і часто випадав. Де його Тимко тільки не втрачав! І в річці, і в таборі, і в школі … Іноді це лякало дітей і викликало роздратування педагогів і вихователів. Його обзивали і однооким, і «скляним оком », і» залізним оком «.Дійшло до того, що дитина почала соромитися відповідати на уроках. Довелося вести його до психолога і за її рекомендацією переводити в іншу школу.Через кілька місяців після того, як онукові видалили око, Лідія Іванівна разом з покійною дочкою Тетяною, мамою Тимофія, вирушили на консультацію в Одеський Інститут очних хвороб імені Академіка Філатова.

Була п’ятниця, їм сказали показати дитину в понеділок.Таня наполягла на поверненні в Полтаву, — продовжує Лідія Іванівна. — Мовляв, це буде дешевше, ніж зняти готель в Одесі. Ми так і зробили. А в суботу ввечері дочки не стало. Вона вийшла з дитячою коляскою прогулятися, і її збив легковик, врізавшись ззаду. Від удару дочкутак підкинуло, що вона своїм тілом вибила лобове скло автомобіля. А внук дивом вижив — від сильного удару кошик дитячої коляски зірвало і викинуло на бордюр. У нього не виявили жодної подряпини, і навіть одяг на ньому не забруднився. З тих пір я одна виховую Тимошку.»Бережи цю дитину! Адже Бог навіщось залишив його на землі», — звернулася до Лідії Іванівни хірург дитячого відділення Інституту імені Філатова Валентина Петрівна Хріненко, яка робила Тимофія другу пластичну операцію на очному столітті. Лідія Іванівна дуже часто згадує ці слова. І кожен раз думає: може, хірург, якій було вже за вісімдесят, дійсно розгледіла щось незвичайне в дитині?. Адже тоді його таланти ще ніяк не виявлялися. Правда, Тимофій з народження був пластичний, як в’юн.

Бувало, дивиться телевізор, закладе обидві ноги за голову і розгойдується, немов маятник. А одного разу вразив бабусю далекосяжними планами. «Хочу, — сказав він, — виступати в цирку, стоячи на голові, і грати на баяні. І щоб про мене знали не тільки в Полтаві і в Україні, але і за кордоном ». Спочатку навчився стояти на голові, потім попросився відвести його в циркову студію в міський Будинок культури. Лідія Іванівна дуже вдячна педагогу Ларисі Валеріївні Семенової. Тіма вже через два місяці посилених тренувань показав відмінний результат — його перший виступ в Дніпрі на фестивалі для дітей з обмеженими можливостями було відзначено медаллю та дипломом учасника. А з наступного конкурсу повернувся переможцем.Зараз семикласник середньої школи № 20 Тимофій Єлісєєв — володар 55 дипломів і грамот різних конкурсів, безлічі кубків і медалей. Він настільки харизматичний, що, ледь з’являється на сцені, глядачі починають йому плескати. На талановитого хлопчика, який прибув до Болгарії з Полтави, в цьому році звернув увагу відомий хореограф і суддя телешоу «Танцюють всі!» Костянтин Томільченко.

— На онука не вперше звертають увагу відомі артисти — посміхається Лідія Іванівна. — У минулому році під час фіналу конкурсу «Зірки XXI століття» в Болгарії доля звела нас з Ніною Матвієнко. Тоді Тимофій вперше брав участь у Міжнародному фестивалі. Путівку на » Зоряні мости «отримав як володар Гран-прі Всеукраїнського етапу конкурсу за класом баяна.Взявши в Кітені найвищу нагороду, ми поїхали в сусіднє містечко Приморськє, де в цей час проходив фестиваль «Зірки XXI століття». Щоб взяти в ньому участь, достатньо було заплатити 10 євро і зіграти шість мелодій.

Загалом, часу на підготовку у онука практично не було — він зіграв те, що знав. І журі конкурсу на чолі з народною артисткою України Ніною Матвієнко розділило перше місце між ним і ще одним учасником, який на той момент займався баяном вже вісім років. Тимофій переміг і в що проходили в Полтаві відбіркових турах «Х-фактор. Діти ». Однак умови, які висувають їх організатори, нам не підходять. З ним би там займалися хороші вокалісти, але кожен місяць треба десь знаходити 650 гривень за навчання . Я не потягну. Крім того, не хочу, щоб онук кидав музичну школу, завдяки якій він робить успіхи. От би ще йому поведінку виправити! Вогонь, а не дитина.

Тимофій забуває, що у нього штучнє око і пустує нарівні зі здоровими хлопцями. А у нього в очниці вже більше року стоять катетери, необхідні для відводу виділяємої рідини. І чим довше вони будуть стояти, тим краще будуть підготовлені тканини для чергової операції. Київські фахівці сподіваються, що це допоможе встановити штучне око, якє буде менш помітний. З — за цього ось уже два з половиною роки Тимко не займається в цирковій студії-фізичні навантаження йому заборонені.Сам же хлопчик, в якому вирує невгамовна енергія, небагатослівний. Тимофію ще складно пояснити, як йому вдається перемагати на конкурсах. – Я не зациклююсь на перемогах, — посміхається він.

— Вважаю, мої результати — це регулярні репетиції: у вихідні, на канікулах. Але зате всі говорять, що прогрес очевидний. А на сцені у мене просто включається пам’ять пальців …Хвилюєшся під час виступів?- Довелося похвилюватися, поки довго налаштовували мікрофон для живого співу. Потім питав бабусю: «а невидно було, як у мене коліна тремтіли?»Але вона, знаю, і сама за мене кожен раз сильно переживає. Зате мені, коли бабуся поруч, спокійніше …- Коли Тимофій з’являється перед публікою, він немов перетворюється, — зауважує Лідія Іванівна. — Йому довелося пережити багато образ і принижень, і сцена надає йому впевненості в собі ».

Мій син майже 10 років тому взяв за дружину розве дену жінку. Вона вже мала доньку від першого шлюбу. Чудова дитина на ім’я Христина. Або Христя, як кликала її мати. Я прийняла Христину як онуку. Ніколи не поділяла онуків на рідних та не рідних. Сім’ї сина допомагала, чим могла, коли грошенятами, коли доглядом за онуками, щоб подружжя могло відпочити. З невісткою ми не сва рилися. Але особливої близькості між нами не було. Її колиաній чоловік справно платив алі менти на дочку, але зустрічатися з нею не хотів. Рік тому Христя вийшла заміж.

На весілля нас із сином не запросили. Сказали, що весілля лише для членів сім’ї. Виявляється, ми із сином для них чужі люди. Гаразд я, але мій син, що виховував її десять років – не рідня?! А батько, який відмазувався лише алі ментами – рідня?! Та й за себе мені стало nрикро. Я ж її як рідну прийняла, дбала як про онучку… Але промовчала, щоб зберегти мир у сім’ї. Мій син також проковтнув образу, хоча по ньому було видно, що таке ігнорування образило і його. Місяця через два після весілля, я отримала у спадок квартиру. Однокімнатну. Пустила туди мешканців, маю непогану добавку до пенсії.

Кілька днів тому мені зателефонувала невістка. Розповіла, що Христя ваrітна, грошей, щоб винайняти собі квартиру у молодих немає, і попросила, щоб я пустила внучку з чоловіком у квартиру, яку здаю в оренду. Це що ж виходить — як на весіллі погуляти, то не рідня. А як жити ніде, то я рідня, бабусю. Так, чи що? Я поки що їй нічого не відповіла. Але, напевно, відмовлю. Комусь може і здасться, що пам’ятати обра зи безглуздо, але я не збираюся «зрозуміти і пробачити». Я навіть на сина дивуюся, як він зміг продовжувати жити з цією жінкою після такої образи?!

У зворушливому світі батьківства трапляється незвичне явище, коли близнюки збираються разом, щоб поділитися своєю радістю. Такий момент непідробного захоплення настав, коли пара чотиримісячних близнюків, хлопчик і дівчинка, виявили, що за удаваним чханням ховаються нестримні веселощі.

Уявіть собі цю чарівну сцену: близнюки, притиснувшись один до одного, дивляться на світ зацікавленими очима і заразливо посміхаються. Неподалік їхні батьки придумали кумедний план, щоб розсмішити їх. Мама і тато з точністю до секунди розіграли серію ідеально розрахованих фальшивих чихів.

Те, що сталося далі, було просто магічним. Близнюки, не зовсім впевнені, що робити з цим дивним звуком, подивилися один на одного широко розкритими від подиву очима. Але замість страху чи розгубленості вони вибухнули сміхом. Їхній сміх був симфонією невинності та веселощів, яка наповнила кімнату.

Мама і тато не втрималися і повторили своє удаване чхання, і кожен раз близнюки відповідали ще більш заразливим сміхом. Наче у близнюків був власний жарт, таємна мова веселощів, зрозуміла лише їм.

Кімната перетворилася на арену веселощів, сміх близнюків гармоніював з грайливими витівками мами і тата. Удаване чхання перетворилося на справжній сміх від душі, створюючи радісний хор, здатний зігріти найхолодніші серця.

Сміх продовжувався, нагадуючи про нерозривний зв’язок між братами і сестрами. Близнюки, яким ледь виповнилося чотири місяці, вже відчували моменти чистої, непідробної радості. В їхньому сміху чулася обіцянка цілого життя, повного спільних пригод, жартів і незмінної підтримки.

У цей чарівний момент малюки близнюки навчили батьків уроку простоти радості. Удаване чхання стало каталізатором, але саме сміх близнюків зробив цей спогад справді незабутнім. Це стало свідченням сили сміху і чарівництва, які можна знайти у відносинах між братами і сестрами.

У віці 6 місяців ці близнюки вирушають у захоплюючу подорож відкриттів та спілкування. З їхніми янгольськими личками та допитливими очима – вони стали зірками свого власного маленького світу, спілкуючись своєю унікальною мовою та досліджуючи все, що знаходиться в межах досяжності. А що по-справжньому чарівно, то це те, як вони розмовляють один з одним, немов діляться секретами, відомими тільки близнюкам. Їх дитячий белькіт і воркування схожі на дует, симфонію спілкування,

яку тільки вони можуть по-справжньому зрозуміти. Наче вони мають свою особливу мову, і втішно спостерігати, як їхній зв’язок поглиблюється з кожним днем. Але для цих динамічних дуетів не все зводиться лише до розмов. Вони відкрили собі світ предметів, і крихітні ручки одне одного – їх перші інструменти дослідження. Вивчення предметів, чи то барвиста іграшка, чи м’яка ковдра, перетворилося на захоплюючу пригоду. Коли вони тягнуться до предметів, що знаходяться в межах досяжності,

виникає елемент спільного використання – зв’язок, що виходить за межі слів. Ці ранні взаємодії, які є основою їхніх родинних зв’язків, навчають їх важливості спільного користання, співробітництва та радості відкриттів. Лепетіння і хапання предметів цими 6-місячними близнюками – не просто чарівні віхи: це зворушливий початок дружби довжиною в життя та нагадування про красу родинних зв’язків.

річна Трейсі Бріттен, родом з Престона, проживаюча зараз в Лондоні, привернула загальну увагу минулого року, коли народила чотирьох дітей за допомогою ЕКЗ на терміні у 31 тиждень. Ця подія була знаковою не лише через кількість дітей, а й через труднощі, з якими вони стикалися при народженні. Недоношені малюки пережили напружену боротьбу за виживання у відділенні інтенсивної терапії. Примітно, що вони подолали всі ці перешкоди і тільки вчора відсвяткували свій перший день народження.

Міс Бріттен, яка вже є матір’ю трьох дорослих дітей і бабусею вісьмох онуків, відзначила цю особливу подію, взявши своїх однорічних дітей – Джорджа, Франческу, Фредеріку і Грейс – на могилу своєї матері в Престоні, Ланкашир. Важливість цього візиту полягає у спадщині, яку залишила її покійна мати Пауліни Сміт, яка померла в 2007 році. Пауліна залишила міс Бріттен 7000 фунтів стерлінгів, які вона в кінцевому підсумку використала для проведення процедури ЕКЗ, що зробило можливим народження її чотирьох дітей.

Розмірковуючи про це, міс Бріттен висловила свою вдячність, сказавши: «Якби мама не залишила мені цю спадщину, я б не змогла зробити ЕКЗ. Я завжди хотіла зробити це в їх перший день народження, щоб подякувати їй». Міс Бріттен і її чоловік, 40-річний Стівен, вивчали можливість ЕКЗ після невдалої спроби завагітніти природним шляхом. Через її вік вона була визнана занадто дорослою для лікування в рамках національної служби охорони здоров’я, що спонукало подружжя звернутися в клініку на Кіпрі. Саме там міс Бріттен була успішно запліднена з першої спроби, що призвело до народження їх чотирьох дітей 26 жовтня 2018 року. Поява четвернят стала хвилюючим моментом для Міс Бріттен, яка відкладала гроші матері «на чорний день». Вона була щаслива, що народила близнюків, оскільки її мати завжди сподівалася, що одна з її дочок матиме близнюків.

Описуючи своїх дітей, міс Бріттен зазначила, що Франческа – «владна натура», яка часто виводить Фредеріку з себе, коли та плаче. Грейс характеризується як «мила і спокійна», в той час як Джордж – просто промениться радістю і сміється з ранку до ночі. Шлях до материнства з четвернятами став значним досвідом для Міс Бріттен, яка познайомилася зі Стівеном у 2005 році і вийшла за нього заміж сім років тому. Вона яскраво згадує шок, який зазнала, дізнавшись, що вагітна чотирма дітьми: «Я мало не впала з ліжка. Я плакала, думаючи, що ні за що не зможу мати сімох дітей».

Однак її початковий шок змінився радістю, особливо коли Стівен відреагував на це з радістю та полегшенням. Під час вагітності пара зіткнулася з серцевою дилемою, коли лікарі рекомендували перервати вагітність двох дітей через ускладнення з однояйцевими близнюками. Один близнюк забирав кров у іншого, що призвело до критичної ситуації. Після консультації з американським лікарем, який має досвід прийняття пологів з четверняшками, міс Бріттен вирішила дозволити природі йти своїм шляхом, не в силах змиритися з думкою про переривання вагітності.

Міс Бріттен, у якої були старші діти, коли вона була молодше і їй було до тридцятих років, відзначає відмінності у своєму батьківському підході зараз, більше двох десятиліть потому.
Вона зазначає, що вік дозволяє їй більш спокійно і з вдячністю ставитися до материнства. Незважаючи на передчасні пологи, четверняшки розвиваються добре, нещодавно вони почали сідати. Міс Бріттен досі не турбується про їхню рухливість, задовольняючись великим манежем, коли їй потрібно займатися домашніми справами, і радіючи благословенню, яке принесла в її життя нова сім’я.

В одній затишній вітальні повітря було сповнене радісного дитячого хихикання, але не просто хихикання — а сміху близнюків! Ці дорогоцінні грудочки радості відкрили для себе мистецтво сміху, і їх синхронні веселощі були просто чудовими. Все почалося з простої гри. Близнюки, притулившись один до одного, з широко розплющеними очима зачаровано спостерігали, як їхні батьки грайливо прикривали і розплющували свої очі. Щоразу, коли знайомі обличчя з’являлися знову,

все було так, ніби відкривався таємний скарб, і близнюки не могли стримати свого захоплення. Їхнє хихикання було подібно до мелодії – симфонії чистої радості, яка наповнювала кімнату. Все було заразливо: сміх одного близнюка викликав сміх іншого, вони кружляли в гармонійному танці веселощів. Батьки не могли втриматися – і розсміялися разом із ними. Близнюки продовжували хихикати, їхні обличчя світилися щастям. Два крихітних пальчика вказували один на одного,

а пухкі щічки червоніли від збудження. Здавалося, вони відкрили найретельніше збережений секрет у світі: сміх. Їхня веселість була свідченням чистої, нестримної радості, яку можуть дарувати лише немовлята. Незабаром вся кімната наповнилася звуками сміху, вторячи заразливим веселощам близнюків. Це був момент, який зблизив сім’ю – нагадування про те, що іноді найкрасивіші та зворушливі моменти – найпростіші.

Ця мила мала з зеленими очима має рідкісний і чарівний шарм, що чіпляє за душу кожного глядача. В цілому, зелені очі у немовлят – унікальна і вражаюча риса, що робить їх ще більш привабливими.

Контраст між зеленими очима та їхньою вродженою невинністю часто розтоплює серця тих, кому пощастило зустрітися з цим дивом.

Зеленоокі малюки випромінюють виразну і неймовірну чарівність, залишаючи незабутнє враження своїм дивовижним поглядом. Переконайтеся в цьому самі, подивившись прекрасне та незабутнє відео, подане нижче.

У житті є мало речей більш дорогих, ніж тримати на руках крихітне немовля. Новонароджені такі чарівні – від верхівки їх головок, що солодко пахнуть, і до кінчиків маленьких пальчиків на ногах. Легко відчути, що ви вражені чистотою цих крихітних людських істот. Брі Міллер нещодавно народила свою першу дитину – доньку на ім’я Марлі Рей. Коли настав час познайомити крихітне немовля з деякими членами сім’ї, Брі приготувала фотоапарат, щоб сфотографувати приємні моменти.

Але вона навіть не уявляла, наскільки незабутніми виявляться ці моменти. Дві “нові” двоюрідні сестри Марлі Рей відвідали її того ж дня, щоб познайомитися з нею. Поки Брі тримала і годувала дитину, дві маленькі дівчинки, здавалося, були привернуті до дитини. Вони невпевнено простягали руки, щоб доторкнутися до її пухнастого м’якого волосся, і обидві не могли дочекатися моменту, коли зможуть взяти малюка на руки і потримати її. Незабаром дві подушки були приготовані

в передчутті зустрічі малечі зі своєю новою кузиною, яка знаходилася на руках у жінки поруч із ними. Щойно Брі поклала Марлі Рей на руки своїй племінниці Тіффані, дівчинка, здавалося, була повністю приголомшена. Вона поцілувала дитину, обіймаючи новонароджену, а потім почала плакати. Дівчинка погладжувала ніжки дитини доти, доки вона не перестала плакати.