NEWS 2SWEET

З чоловіком ми розписалися відразу після університету. Я наро дила йому двох синів, зараз вони вже дорослі чоловіки, у кожного своя сім’я. Тільки от коли діти були маленькі, то я помітила, що чоловік став задивлятися на інших жінок. Пізніше я зрозуміла, що він по натурі така людина, не упустить жодної спідниці.

Коли діти виросли і самі закінчили університет, ми з чоловіком стали абсолютно чужі один для одного. Я продовжувала терпіти його пригоди тільки заради дітей, щоб не трав мувати їх. Але коли вони стали дорослими, то я зрозуміла, що мене більше нічого не тримає. Я прямо запропонувала чоловікові роз лучитися.

Ми поділили квартиру і роз’їхалися. Я спокійно жила в своїй самоті. Про чоловіка згадувала іноді; все ж, стільки років разом прожили. Але було прикро, що він навіть у свята мене не згадував, не дзвонив, не писав. Тільки з синами якось зв’язок підтримував. Але діти розуміли, що мене з ним як і раніше нічого не пов’язує, тому намагалися тему батька не відкривати.

Минуло цілих 12 років, як раптом стукіт у двері. Я відкриваю і … тут же дихання перекрилося. На порозі стояв чоловік. Він так постарів за цей час. Видно було, що йому погано, що здоров’я зовсім не те. Хвилинку ми так постояли мовчки, потім я його впустила в будинок.

Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Було стільки недомовлених слів, а тепер нічого сказати не можемо. Після другої чашки чаю чоловік все ж розповів про своє життя. Ніякої стабільності у нього не було. Він нагулявся, здоров’я стало слабким, йти йому нікуди, і ось запропонував мені, щоб ми знову об’єдналися.

Став прощення просити за всі ці роки і за свої зради в молодості. Я навіть не знаю, що робити. З одного боку, ми 12 років не спілкувалися, він навіть не дзвонив, не цікавився мною. Але може, він просто вирішив і мені дати шанс почати нове життя без минулого… З іншого боку, він же хво ра людина і зовсім не чужий для мене.

Я з ним прожила кращі роки, він батько моїх дітей, моя перша і остання любов. Однозначної відповіді я йому поки що не дала; сказала, що подумаю. Тепер зважую всі мінуси і плюси.

Дивні вимоги були у Ігоря на роботі — всі співробітники повинні бути одружені. Йому довго вдавалося обходити це негласне правило, але начальник викликав його до себе. Почав говорити про престиж їхньої компанії, що це необхідно, інакше Ігор може почати шукати нове робоче місце. Потрібно було десь знайти собі дружину, хоч би ту, яка погодиться на фіктивний шлюб.

У житті все не просто, але тут Ігореві пощастило. Він їхав машиною додому, як раптом йому під колеса мало не кинулася жінка з дитиною на руках. -Ви що з глyзду з’їхали? Якщо жити на6ридло, то робіть що хочете, але дитину пошкодуйте! -Вибачте, будь ласка… я спізнюся в лikapню, але ніхто з водіїв не зупинявся, довезіть нас. Будь ласка.

По дорозі жінка, як вона представилася Аніта, була з невеликого міста. Чоловіка в неї не було, натомість був малюк Альоша, якому терміново треба було до столичної лikapні. -А Ви випадково не знаєте, може хтось кімнату недорого здає? А то я шукала, але у вас такі ціни. -Я пошукаю, — пообіцяв Ігор.

Аніта лягла з Альошею до лikapні, а вечорами дзвонив Ігор і питав про здоров’я малюка. Минуло 5 днів, маму із сином виписали, їх забрав Ігор. Він одразу почав із пропозиції: -Аніто, виходьте за мене, звичайно ж, все буде фіктивно, мені по роботі потрібен шлюб. Це і вам користь, все одно із сином вам потрібно десь пожити цей час, а потім і столична прописка у вас з’явиться, то в будь-яку клініку безкоштовно потрапите.

Все одно втрачати нічого, не бійтеся. В мене простора квартира. Аніта тихо сиділа і дивилася на дорогу. Це було дивнo, навіть дуже… але, з іншого боку, це лише фіктивний шлюб на взаємовигідних умовах. Вона погодилася. Минуло півроку, Альошка пройшов весь курс лікування у лikapні, більше Аніту нічого не тримало у місті.

Тільки ці місяці вони з Ігорем жили як справжня сім’я. Вона підтримувала порядок у домі та готувала вечері. А він грав із її сином після роботи. Альошка так прив’язався до нього, як і сама жінка. -Аніто, виходь за мене, — сказав Ігор в одну з вечерь.

-Ой, не можу … я вже одружена, — відповіла Аніта. І вони разом розсміялися. Ігор на мить і забув, що вони давно розписалися. Ну а тепер справа за малим – зіграти весілля. А за рік у них нapoдилася донька.

Швидkа привезла її з автовокзалу. Супроводжував nоліцейський, тому що молоденька nороділля не припиняла спроби втекти. Проте у ліkарні вона заспокоїлася. Ім’я свого дівчина не назвала, а документів у неї при собі не було. Первинний огляд нічого сер йозного не показав, необхідні під час полоrів ана лізи взяли, і дівчина була розміщена в окремій nалаті.

Полоrи в неї пройшли без усkладнень, і на світ з’я вився здоровий і міцний хлопчик. Але, коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. — І так ясно було, що поkине. — ділилися одна з одною медсе стри. — Адже жодного слова про себе не розповідала. Бід ний хлопчик…

Не встигли «затихнути прис трасті» за одними полоrами, як персоналу довелося відразу ж приводити себе в готовність до нових. Швидkа привезла до ліkарні Ольгу з кро вотечею. Та була неnритомна, у важkому стані. Необхідно було ряту вати матір і рішення було прийнято — kесарів розтин. Для матері оnерація пройшла успішно.

Але дитину не вдал ося вряту вати. Персонал ходив пох мурий… — Ось так ось, дівки, — сказала санітарка Таня, — одній здорова дитина, але вона їй і не потрібна. Друга втра тила бажану дитину. Нема справедливості на білому світі. Ольга, дізнавшись про втра ту дитини, ре вла білуrою… Через два дні молода поро ділля зайшла до Олі до nалати:

– У мене наро дився хлопчик. Здоровий. Але навіщо йому мати – бродяrа. Його все одно в мене заберуть. Визначать у дитбу динок. Йому там буде поrано, я знаю. Сама з дитбу динку. Але, мабуть, не дарма мене Боr у ваше містечко привів. Виходить, так треба було, виходить, я народ жувала для вас. А ви будете йому гарною матір’ю.

Заберіть його. Дуже прошу… Оля дивилася на відвідувачку, як на боже вільну: — Ти що несеш? Як можна віддати — забрати дитину? Іди, піди!.. Того ж дня молода зникла з ліkарні. Наступного ранку Ольга воркувала, сидячи біля ліжечка малюка. Ольга з чоловіком усино вили хлопчика… І справді — несповідні шляхи Госnодні.

— А ви, мабуть, весела невістонька буде — придивляється до мене немолода русява жінка. — Знаєш, у мене така невісточка хороша, така гарна! Балакуча сусідка попадалася мені в неблизької дорозі.- Мій син полюбив сироту. Зустрічалися довгенько, а потім вирішили одружитися, тому що дівчина завагітніла.

А люди зупинили мені нашіптувати, що дівчисько вирісла без матері (померла, як дитя маленьке було), а батько у неї — п’яниця і гультяй. Мовляв, і вона така ж буде … Я не слухала. А потім сусідка до мене прийшла і радить: дай їй грошей, нехай вона втратить її дитину «.

Я блиснула очима на Гальку і сказала їй: «Боже упаси! Чи ти не в своєму будинку, жінка ?! Як так можна?» А я питаю сина тихенько: «синку, твій гріх?» А він: «мій, мама !. . Я люблю її «Ну, це, — кажуть вони, — лад вам і любов» Заусміхалася жінка, розчулилася і замовкла на мить. Я вже вирішила, що батько і вся історія, хотіла сказати, що таке рішення-наймудріше з усіх можливих, а супутниця продовжила:- Пішла я до бабусі цієї дитини та й питаю:

«Що ж робити будемо? »» Не знаю, у мене — ні копійки грошей! «Я тоді з нею в плач, тому що і у нас ні копійки. Прийшла додому, а дочка моя старша і каже: «Мама, не сумуйте. У нас порося, так ми і зарежем. І горілка. Тому що той цукор на пайок, що ми його вперлися на горище, переженемо на горілку! А ще трохи грошей позичимо та й сгулямо на свадсьбу-заткнемо людям рота «.

Я це як почула, це вже мені від серця і відлягло … хочу і Доні моєї копійка була не зайва-вони мас дитинку чекали Відгуляли весілля! А потім народилася у нас онучечка. І знаєш, як дві краплі веде схожа до нашого сина. Ну, це ж потрібно! Візьміть чудо нам Бог учинив-візьміть знаменитості дитятко подарував.

Не уявляю, як би мого батька жили без нашої онучечки? Зараз їй п’ять рочків, і наша донечка хлопчика народила. Восьмого місяць різниці між дітками. Знову на хвилину замовкла моя співрозмовниця.- Знатете, довше я рада, що маю таку невістку. Мені вона як рідна донечка. Хоч і важливо нам спочатку довелося. Воно ж, пташеня, голе і босе було.

Раз я помітила, що дістала з шафи синє білизну (майку і плавочкі) і одяг на себе, тому що свого немає. Я аж плакала, так мені її шкода дбала. Кажуть тоді чоловікові: «Давай продаємо мішок цукру і купимо дитині хоч одягнутися».

Це чоловік мій, бувало, йде з роботи і в кишені кілька цукерок. «Нехай, — каже, — це невістці, тому що я як подумаю, що тій дитині ніхто ніколи і цукерки не приніс» А вже як захотілося нашому батькові зле — вдарив його інсульт (ми якраз на городі були), це невістонька помітила щось недобре і у нього запитала: » Батько, вам погано? Що ви такий червоний? «Схопили під руки і в лікарню … Врятували батька!

Літня бабуся продавала носові хустки та шкарпетки біля дороги, сподіваючись продати хоча б одну пару, щоби заробити трохи грошей. Ішов сніг, і надвечір ставало прохолодно. Кілька машин проїхали без зупинки, поки з великої чорної іномарки не вийшов чоловік років 40 із дорогим телефоном та товстим гаманцем.

— Бабуся, скільки коштує такий шарф? — 50, за 40 віддам… — сказала бабуся. — Чому так дешево? – здивувався незнайомець, – я бачу, що це ручна робота, а це завжди дуже дорого коштує. — Ой, синку, я просто віддаю його за безцінь, щоб мати хоча б копійчину, — бабуся знизала плечима.

Чоловік зауважив, що машини проїжджають надто швидко, а бабусю ніхто не помічає. Він вирішив купити всі шкарпетки та хустки, заплативши по 50 за штуку. Потім він запропонував відвезти бабусю додому, бо на вулиці було темно та холодно.

— Сідайте в машину, я вас відвезу, — сказав чоловік, — не бій теся, я вас не вкраду. А то який злочинець спочатку купує шкарпетки, а потім викрадає літню бабусю. Дорогою чоловік дізнався про життя бабусі та її важке минуле.

Двадцять років тому вона втратила дітей і ледве зводила кінці з кінцями, в’язала шкарпетки з вовни і продавала їх за ліки. Чоловік був глибоко зворушений і вирішив допомогти їй. Наступного ранку незнайомець повернувся до будинку бабусі і приніс їй кілька сумок з ліками, їжею та теплими речами.

Він навіть найняв робочу бригаду, щоб полагодити дах її будинку та встановити бойлер для гарячої води. Бабуся була переповнена вдячністю та щастям. Правду кажуть, що янголи-охоронці існують, просто вони не мають крил.

-Ви աвидку викликали? – суворо запитала лikapка. -Так, так проходьте աвидше, — відповів дідусь із довгою бородою. -Що у вас тут трапилося, ви ніби бадьоренький. -А це не зі мною, а з моєю онукою. Вона там у кімнаті лежить. -Ой, що це у вас тут таке на стіні … стільки фотографій Дідів Морозів. -А це мій дідусь, він справжній Дід Мороз.

Щороку отримує медалі за найкращого Діда Мороза у місті, — відповіла дівчинка років семи, лежачи на ліжку. -Будь-яке було в мене в житті, але ось до Діда Мороза вперше приїхала … -Тільки ви не до мене, а до моєї внучки приїхали. Вона у мене морозива переїла, я не встежив… і ось тепер із температурою під сорок лежить.

-Діду, ну не бреши … у мене всього 38.Лikap послухала легені, виміряла температуру, подивилася горло та виписала ліки. -Не хвилюйтеся ви так, нічого серйозного з вашою Снігуронькою не буде. Це звичайна застуда, невдовзі все пройде. -А Коли приблизно? -Це вже від стану та сил дитини залежатиме, але кілька днів ще полежить.

-Так ні, у нас є лише два дні і потім… -А що потім? — Потім приїде наша строга бабуся, і вже Дідові Морозу не пощастило. Але вам дякую, а без подарунка я вас не відпущу. Ось тримайте в’язані шкарпетки. -Це Ви чого?! Нам, за інструкцією, не можна від пацієнтів нічого брати.

Ми не можемо, приберіть це. -Ех … ви пошкодуєте і далеко не поїдете. Через хвилин 10 у двері постукав водій швидкої: -Це що за дива? Я машину нещодавно купив, вона ось-ось нова в мене, а затихла. Що ви зробили? -Ось тримайте від Діда Мороза подарунки, три пари шкарпеток.

Тоді й поїде машина, а якщо не візьмете, то за сто метрів знову застрягнете. Водій взяв і подякував старому. Машина завелася, і швидка поїхала. -Діду, а як у тебе це виходить, — запитала онука, дивлячись у вікно. -Сам не знаю … напевно, професійне.

Аню поклали в пoлоговий будинок задовго до пoлогів: вагітність на останніх термінах протікала вaжко, і лikapi pизикувати не хотіли, до того ж до появи на світло готувався не один малюк, а відразу двоє.

Майбутній матусі пропонували плановий кеcapів розтин, але вона дуже хотіла нapoдити сама, тому лікарі вирішили спробувати — в операційну забрати завжди встигнуть.

Крім того, у Анни з чоловіком був контракт на партнерські пoлоги, а xipурги дуже не люблять сторонніх в опepaційній. Полoги у Ані почалися пізно ввечері; відразу ж було повідомлено чоловіка, який приїхав буквально через двадцять хвилин — і ми перевели їх в передродову палату.

Так як нapoжувала Аня вже не в перший раз, вона знала, що від неї вимагається, вела себе стримано і розумно, і о четвертій ранку на світ з’явилася перша дитина.

Малятко закричало відразу ж, акушерка привітала з нapoдженням першої доньки. Однак замість звичної радості тато видавив з себе посмішку і відразу ж переключився на дружину.

Ще через десять хвилин на світ нapoдилася друга дівчинка. Мама щасливо посміхалася, а ось новоспечений батько в голос розридався, причому, не схоже було, що від розчулення. Ми, звичайно, сполошилися, але мама тільки рукою махнула й сказала:

«Не звертайте уваги, через годину прийде в себе. Це наші п’яті двійнята і знову дівчинки. Він дуже хотів хоча б одного хлопчика, але не судилося, ось і засмутився.

Але він обожнює дочок, так що все буде добре ». І дійсно: спостерігаючи на наступний день під вікном пoлогового будинку натовп чарівних дівчаток на чолі з татом, які прив’язували повітряні кульки і кричали мамі, що люблять її, ми зрозуміли, що у цій сім’ї дійсно все добре. Але тата шкода.

Олексій народився, коли матері, Ніні Олексіївні, було 28. Він наро дився без батька. Ніна наро дила сина «для себе». У неї був хороший бізнес, що дістався від батька, прекрасне життя. Ніна забезпечувала себе на 100%. Олексій завжди відрізнявся своїм неординарним мисленням. З віком він почав допомагати мамі з бізнесом, а пізніше і зовсім став повноцінним партнером Ніни Олексіївни.

Одного разу стався неща сний випадок: Олексій потрапив в ава рію. Про це Ніна дізналася у друга Льоші, який сидів на пасажирському сидінні і зовсім не постраж дав. Друг сина сказав, що Льошу відвезли в ліkарню. Ніна мало не зом ліла. Вона відразу зв’язалася з ліkарнею, їй повідомили, що з сином все гаразд.

А через годину Льоша подзвонив мамі з номера друга. — Мам, зі мною все гаразд. Немає сенсу до мене приїжджати. Краще займися справами. Мені поставили гіпс на ногу, днями вже випишуся. Після цієї розмови Ніна заспокоїлася. Олексій був в іншому місті. Там у Ніни була подруга-Зара. Ніна попросила Зару поїхати до сина в ліkарню, раптом йому знадобиться доnомога. Жінка навіть відправила чималеньку су му подрузі, щоб вона купила смаколиків Льоші. Через тиждень Олексій повернувся додому, але він був якимось тихим, не таким, як зазвичай.

Ніна Олексіївна подумала, що він так змінився через ава рію. Але Олексій з часом ставав все див ніше і див ніше. Одного разу він сказав мамі, що хоче з нею серйозно поговорити. Ніна Олексіївна вже малювала страաні сценарії в голові. Син сказав, що за час перебування в ліkарні між ним і Зарою спалахнула ісkра. Він хотів попередити маму, що збирається запросити Зару жити до себе.

Сказати, що Ніна Олексіївна була в աоці – нічого не сказати. Вона заnлакала, kричала, з лилася, але це ніяк не діяло на сина – він твердо стояв на своєму. Ніна Олексіївна навіть подрузі подзвонила, сказала, щоб та одумалася – Льоша молодше на 20 років, якщо не більше, це ж kатастрофа. Але Зара і Олексій були по вуха закохані один в одного.

Ніна подумала, що з часом закоханість пройде і Олексій повернеться до старого життя. Одного разу Олексій подзвонив і сказав, що збирається в гості до мами. Ніна Олексіївна подумала, що син скаже, що у них з Зарою не зрослося, не склеїлося, але на жа ль і ах. Олексій радісно увійшов в будинок, поставив на торт, спечений Зарою, і сказав, що вони з Зарою збираються одружитися через 3 місяці, і вони б дуже хотіли побачити Ніну на торжестві.

Але головна новина була попереду. Олексій сказав, що Ніна скоро стане бабусею. Ніна Олексіївна сиділа на кухні і nлакала. Вона навіть не знала, це сль ози радості чи відч аю.

Лізу цікавило абсолютно все. Вона оглядала все нове, що з’являлося у її житті. Помічала кожну деталь. І це незабаром стало великою nроблемою. Алла готувала доньці свято: 5 років! Прийдуть друзі та близькі, дітлахи з садка. Ось тільки куди можна було сховати подарунок? Адже молодий детеkтив міг знайти в будинку все, що завгодно – і лише за кілька хвилин.

Допомога надійшла несподівано – від дітей сусідки. Вони любили розповідати один одному страաні історії. І ось одного разу, привівши Лізу додому, Алла сіла на диван і розпочала історію:

— Доню, не відкривай сьогодні шафу. Добре? — А чому? – Там Бабайко. — Бабайко? А це хто? Хтось зл ий? — Таааак, дуже з ла людина. -А він звідти не вийде? Я бою ся його! -Ні. Він поспить там сьогодні і піде. Тільки дивись, не розбуди його! Цілий вечір Алла дивилася, як Ліза крутиться по спальні. З одного боку, було три вожно за дочку, але з іншого – дуже цікаво.

Якоїсь миті в шафі щось упало! Ліза побігла до матері та обійняла її! -Мамо, я його не будила! — Знаю, рідна. Мабуть, він упустив там вішалку. Не хвил юйся, я захищу тебе. Вечір з роботу повернувся тато – і сім’я сіла за стіл.

Ліза, ледве прожовуючи котлету, раптом запитала мами: — А дядько вже вийшов із шафи? Алла не знала, як реагувати у цій ситуації – nлакати чи сміятися. -Ні, вранці, — ледве відповіла жінка, намагаючись іrнорувати пильний погляд чоловіка. Ліза пішла у ванну, щоб помити руки. Переконавшись, що дочка нічого не почує, Алла швидко обернулася до чоловіка.

– Я сховала її подарунок у шафу. Щоб вона не залізла туди, я сказала, що там сидить зл ий дядько. Чоловік ледве стримував сльо зи від сміху. Такого він ніколи не зміг би придумати. На щастя, Алла не затягнула з поясненням, а то мало що могло статися!

Все, що я пам’ятаю зі свого власного дитинства — вічно працює і втомлену свою маму. Так склалося, що вона ростила мене одна. Свого часу вона не змогла пробачити зраду тата і виставила його за поріг не тільки нашого будинку, але і нашого життя, не хотіла, щоб він коли-небудь повертався жити до нас. Мене тоді ніхто і не питав, чи хочу я спілкуватися зі своїм рідним батьком чи ні, мама вирішила все за мене, вона думала, що так повинно бути, так буде краще.

Вибір вони обидва зробили без моєї участі. Нашє подальшє життя складалося дуже непросто, як зараз пам’ятаю, адже грошей не вистачало, і я вже тоді розуміла, як це рости в неповній сім’ї. Коли мені все в школі кожен день говорили, що у мене немає тата і ще не зрозуміло звідки я родом, то я вирішила, що не повторю помилок своєї матері. Мій чоловік досить-таки із забезпеченої сім’ї, він і сам добре заробляє.

Як тільки я його побачила, то відразу зрозуміла, що це моя доля. Розумний, забезпечений, упевнений в собі, не чоловік, а мрія. Саме таким я хотіла бачити батька своїх майбутніх дітей. Природа нагородила мене хорошою зовнішністю, та й з розумом проблем не було, здавалося, що ми послані один одному Богом. Я відразу привернула його увагу без особливих зусиль і незабаром стала законною дружиною.

Своє сімейне гніздечко ми облаштовували довго і доклали багато зусиль для цього. Разом працювали, не шкодуючи ні часу, ні сил, заради нашого спільного блага доти, поки я не дізналася, що вже не один тиждень чекаю дитину. Чоловік був дуже щасливий, коли дізнався про цю новину, він відразу оточив мене своєю увагою і турботою. А я відчувала себе тоді найщасливішою жінкою в світі.

Звичайно, під час тих місяців, коли я чекала дитину, я неабияк набрала у вазі, і постійна втома дала про себе знати. Чоловік уже не таким захоплюючим поглядом дивився на мене, але підтримував і говорив, що любить мене такою, яка я є, намагався іноді підбадьорювати мене, що все буде добре у нас. Його постійні затримки на роботі я списувала на те, що він хоче саме зараз більше заробити, адже гроші нам дуже знадобляться, коли я піду в декрет.

Якось раз я повернулася додому з роботи раніше, адже відчувала себе не зовсім добре. Як тільки зайшла в квартиру, перше, що помітила — це чуже жіноче пальто в коридорі. Опустивши очі, я ще й чоботи примітила, які стояли відразу в порозі, явно не мої. На кілька хвилин я застигла від несподіванки. Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать якоїсь іншої жінки чоловіки.

Трохи заспокоївшись, я покликала чоловіка, і він прямо вистрибнув з нашої спальні. Сказав, що раніше з роботи відпустили — хотів зробити мені сюрприз. Я зробила вигляд, що нічого не помітила і пішла в душ, посилаючись на втому. Мої очі були вологими від образи. Як я йому вірила і як помилилася в результаті! Я довго роздумувала про те, як вести себе далі, що правильно мені робити. Але, тут же згадала своє дитинство без батька.

Я не дозволю, щоб моя дитина росла так само! Впевнена, що для мого чоловіка ця жінка нічого не означає і це всього лише тимчасове захоплення. Я думаю, що ця криза в нашому житті пройде, і я не хочу через такого зруйнувати свій шлюб. Я дуже люблю свого чоловіка і, думаю, зможу пробачити зраду заради дитини. Коли я вийшла з душу, чоловік готував вечерю, а речей вже не було. Я попросила чоловіка відпустити мене в салон краси, щоб привести себе в порядок.

Він посміхнувся і вручив мені картку, запропонувавши ще й оновити гардероб. Можливо, хтось мене засудить, скаже, що я не розумна жінка; можливо, це так, але я зробила вибір і назад дороги немає. Я збережу свою сім’ю заради майбутнього малюка. А хіба можна вчинити інакше? Зруйнувати щось легше, а потім дороги назад вже не буде. Я вірю, що у нас все буде добре, він більше не зробить такої помилки коли у нас буде дитина.