Оля сиділа в кріслі і мовчки спостерігала, як Микита збирав свої речі, акуратно кладучи їх у спортивну сумку. – Візьми валізу – туди більше поміститься, – спокійно сказала дівчина. – Не хвилюйся, у мене сумка велика, – відгукнувся Микита, мабуть, вже вважаючи себе колишнім чоловіком. Він підійшов до полиці з фотографіями в рамках, вибрав знімки, де був зображений тільки він, і поклав їх у сумку. – А наше весільне фото тобі не потрібне? – уїдливо запитала Оля. – Подивися, який ти там красень. – Ні, мені не треба. Сама любуйся, – сухо відповів він. Микита відчинив шафу і почав виймати звідти свої речі. Ользі було неприємно дивитися на це, і вона пішла на кухню, щоб зробити собі кави. – Як же це все бридко, – подумала Оля, розмішуючи цукор у чашці. – Добре, що квартира моя, подарована батьками до весілля, а не спільна, бо довелося б ділити. Вона з гіркотою згадала сусідку з нарощеними віями, до якої пішов Микита. Хоча, якщо чесно, десь у глибині душі вона раділа розлученню. Жити з Микитою ставало все важче – дуже вже різними вони були. Їхнє знайомство відбулося на роботі.
Микита одразу привернув увагу Олі своєю інтелігентністю та зовнішньою привабливістю. Через неї він залишив свою колишню дівчину, і це стало для Ольги достатньою підставою, щоб не роздумуючи вийти за нього заміж. Коли народився їхній син Рома, все її життя зосередилося на дитині. А в цей час у їхнє життя увійшла та сама сусідка… Оля тільки допила каву, як на кухню увійшов Микита і відчинив шафу з крупами та макаронами. Вона завмерла з подиву, побачивши, як він почав їх ділити. Він витяг одну пачку макаронів, поклав її в пакет, а іншу залишив на місці. З пачки з рисом відсипав половину, решту повернув назад. Навіть горох та манку, які терпіти не міг, забрав. Щедро залишив лише її каву. – У кошику для білизни теж є твої речі, – ледве стримуючи сміх, сказала Оля. Микита пройшов у ванну кімнату і почав розбирати вміст кошика.
Оля, вже не в силах утриматися, пішла за ним. Він встиг покласти в сумку зубну пасту та шматок мила, а ось її шампунь для фарбованого волосся повернув назад після її саркастичного зауваження. – Ромочку як ділитимемо? – Єхидно запитала Оля. – Тиждень у тебе, тиждень у мене? – Ні, він залишається з тобою, я платитиму аліменти, – відрізав Микита. – Може, все-таки забереш? У вас буде повноцінна сім’я, а я займуся своїм життям, – продовжувала вона з глузуванням. Микита різко відмовився, додавши, що дитині зручніше залишатися з матір’ю. Коли він збирався йти, Оля нагадала про ключі. Він кинув їх на стіл, захопивши свої стоптані тапки, і вийшов, грюкнувши дверима. Залишившись сама, Оля засміялася. Вона згадала, як Микита не купив синові машинку, сказавши, що в нього вже є схожа, або як скупився на нормальні квіти. Тепер вона розуміла, як її обдурили ілюзії. – Треба перевірити, чи не поділив він туалетний папір, – з усмішкою подумала Оля і пішла за сином до батьків.
