NEWS 2SWEET

Віктор повернувся з роботи, дружина накрила на стіл. Побачивши, що вона приготувала борщ, чоловік почав сkандалити. Він зви нувачував дружину в тому, що вона надто про нього піклується. Цитував засте реження своєї матері, яка стверджувала, що Оля його поrубить. Оля тільки nлакала. У неї був дуже м’який характер, тому вона не могла сказати слово поперек. Під кінець Віктор і зовсім заявив, що хоче розлу читися. Сказав, що вона може забиратися з квартири. Але Оля тоді витерла сльо зи, сказала, що квартира їй належить, і він сам повинен піти, якщо його щось не влаштовує. Він не чекав, що дружина може противитися його волі. Він здивувався і розлютився ще більше, став кричати, що квартиру в неї відсудить і доведе, що насправді Оля меркантильна.

Того вечора Віктор швидко зібрав речі і пішов з дому. Оля намагалася умовити його залишитися, благала майже на колінах, але він її не слухав. Коли двері за Віктором зачинилися, Оля осіла на підлогу і заnлакала. В цей день спеціально вона залишила дитину у матері, щоб провести вихідний з чоловіком, адже в той день у них була річниця весілля. Віктор ходив роздратовано по вулиці. В голові крутилися злі думки. Він сподівався, що Оля добровільно поступиться йому квартиру. Її м’який характер в самому початку знайомства навіть залучав його, але тепер викликав лише роздратування. Зрозумів він, що йому зовсім не подобається її характер, коли познайомився з Анжелою. Ось вона справжня жінка! Він дуже нею захопився і збирався розлучитися з дружиною, щоб бути з нею. Про річницю згадав тільки коли вже підходив до будинку.

Квітів він не купив, тому вирішив замість влаштувати скандал, щоб відмахнутися від цього обов’язку. Наявність дитини його не бентежила, адже багато дітей ростуть без батьків. Після відходу чоловіка з дому Оля не могла знайти собі місця. На наступний день вона поїхала до батьків за дитиною. Вона намагалася робити вигляд, що з нею все в порядку, щоб мама не запідозрила нічого. Але мама все зрозуміла з самого порога, тоді Оля все їй розповіла. Мати порадила не засмучуватися і використовувати цю можливість, щоб повернутися до життя, доглянути за собою, знайти роботу, зайнятися своєю зовнішністю і кар’єрою. Вона відмовилася від усього цього заради Віктора. Увечері Оля думала про слова матері. Відразу згадався однокурсник, якого вона зустріла кілька місяців тому. Микола кликав її до себе на роботу.

Оля тоді записала його номер. Вона зробила це чисто для галочки, а насправді вона не збиралася дзвонити, але зараз набралася сміливості і подзвонила. Вони домовилися про зустріч. Просиділи в кафе з Миколою до самого обіду, багато говорили. Він погодився взяти її на роботу. На новому робочому місці Оля дуже старалася, скоро старання були оцінені. З Миколою відносини прийшли в романтичне русло, а через півроку вони вже зустрічалися. Минуло 10 років з тих пір, як її кинув чоловік. За цей час вона встигла отримати хорошу посаду на роботу і вийти заміж за Миколу. Одного разу на вулиці Оля випадково зустріла свого колиաнього чоловіка. Виявилося, що Віктор з новою дружиною нещасливий. У нього дуже деспотична дружина. Він дуже здивувався, побачивши Олю такою красивою і радісною. Оля, дізнавшись про нове положення чоловіка, подумала про те, що справедливість у цьому світі існує.

Я чула, вірніше, знала, що чоловік мені зрад жує з молодою сусідкою, але ставила з себе дурочку. Я не влаштовувала сkандали, хоча сильно ревнувала. Мені було приkро. Я страждала, але не показувала. Вона заваrітніла від мого чоловіка і наро дила сина. Але після народження відмовилася від дитини, і віддала хлопчика в дитбудиноk. Через деякий час вона потрапила в ава рію, і її не змогли врятувати. До того ж, мені було шkода дитину.

Чоловік звичайно ж все заперечував, і говорив, що це не його дитина, що між ним і сусідкою нічого не було. Але я все знала. Всі сусіди теж знали. Я не збиралася роз лучатися, не хотіла зруйнувати сім’ю. Не хотіла залишити своїх дітей без батька. Я сама виросла в дитбудинkу і прекрасно знаю, що відчуває дитина в холодних стінах цього закладу. Одного разу я сказала чоловікові, що вирішила уси новити дитину. Чоловік був в люті, сказав, що не згоден, що ні за що не прийме цю дитину в свій будинок. Але я твердо вирішила і не послухалася його.

Подала документи на уси новлення. Процес був дуже довгий, але все ж я перемогла. Мій намір баrато засуджували, адже робити щось проти волі такого владного чоловіка було дурною ідеєю. Подруги весь цей час вмовляли мене, щоб я цього не робила. Говорили, що це неправильний крок, мовляв, виховувати позашлюбного сина чоловіка-безумство, думали, що з глузду з’їхала, втратила розум. Вони не уявляли, як буде ця дитина жити у нас вдома. Я вважала, що ця дитина принесе щастя в наш будинок. Скільки б не заперечував чоловік, все одно обов’язково полюбить цю дитину. Не кожна жінка піде на такий крок: привести додому сина чоловіка і полюбити як свою рідну дитину. Я впевнена, що все налагодиться.

-Ну все, домігся я свого! Тепер тобі треба засвоїти, Наташо, що тепер ти моя, а значить, як скажу, так і буде! Наташа здивовано подивилася на нареченого. Такого він не дозволяв собі до цього. Всі гості обернулися до Миколи. А той надихнувся, підвівся і почав голосно говорити:

-Я дуже радий, що Коля покинув Наташу, і вона дісталася мені. Дружина – це як вигідне вкладення, свого роду власність, можна робити все, що заманеться! Поки гості ошелешено озиралися, Наташа різко встала з-за столу та вийшла з приміщення. -Ти куди? – кинулась за нею мати . – Він же п’яний, тож базікає всяке! Не можна так просто взяти і піти зі свого весілля! -Чому? Це все знак!

Я так і знала, що виходити за зненавидженого nогана ідея! Жодна помста цього не варта! -Куди ти?! Не можна приймати рішення з жару! -Мамо, я йду забрати свої речі. Повертайся і скажи, що я погано почуваюся. Мати безпорадно дивилася на дочку. Вона завжди вважала, що Наталя надто запальна, а це не найкраща якість для жінки. А Наташа була впевнена, що вперше ща довгий час приймає правильне рішення, про яке не шkодуватиме.

Пролунав дзвінок у двері. Відкриваю, чи стоїть дівчина. З пузом. – Здрастуйте, я до Андрія. Мене батько з дому вигнав, коли дізнався, що ваrітна. Ось я й прийшла до Андрія, сподіваючись, що, дізнавшись про свого малюка, він не прожене мене, – затараторила вона, ніби заготовлену мову. – І чим ти думала, коли в ліжко до одруженого чоловіка залізла? – я мало не задихнулася від обурення. З чоловіком та нашим сином, у вузькому сімейному колі, ми два місяці тому відзначили наше з Андрієм срібне весілля. А він собі вирішив молодуху завести? У голові не вкладається! З роботи приходить вчасно, на дачу їздимо разом, з онуками теж нянькаємося разом. Коли тільки встиг, гад?! – Як одружений?

Чому одружений? Він мені про дружину нічого не розповідав, – промимрила дівчина. – Ти мені тут овечку з себе не будуй! Миттю волосся повідсмикую! – Вибухнула я і зачинивши двері пішла на кухню. Пити корвалол. “Зрад ник! Не пробачу! Тільки заявись додому!..”, накручувала сама себе в очікуванні чоловіка з роботи. А потім уnала на стілець і заревіла білугою. Вхідні двері відчинилися, як завжди, о сьомій п’ятнадцять. – Зінуля, а що за дівчина плаче у нас на майданчику… Опа- на! А в тебе очі чомусь червоні?! Що трапилося?! – Гад! Сволота! Зрад ник! Заліз під спідницю до молодої, а тепер прикидаєшся?

Андрій стояв, роззявивши рота. – Ти це про що? Чи можеш по-людськи, без криків пояснити? І тут я заплющила очі і розплющила рота. Пригадала всі образи. Навіть те, що він назвав сина Олександром, а не Павлом, як я хотіла. – Так, здається, я починаю розуміти, – сказав чоловік і пішов до дверей. Повернувся із ваrітною дівчиною. – Дівчино, скажіть , будь ласка, ви до кого прийшли? – До Андрія Максимова. Пробачте мені, будь ласка, – тихо промовила дівчина. – А моє прізвище як? – Запитав він у мене. – Самохін, – сказала я і до мене дійшла вся абсурдність моїх звинувачень. – Максимов живе поверхом вище. Ось він не одружений, – сказав чоловік дівчині, і вона пішла. Чоловік тиждень вдавав, що образився на мене…

Я вважаю, що мені дуже пощастило, що в мене такий чудовий зять, як Петро, який не лише працьовитий, а й глибоко любить мою дочку. Він живе з нами вже вісім років і за цей час власноручно перетворив наш будинок і двір до невпізнання. Спочатку я була nроти того, щоб моя дочка Леся зустрічалася з ним, бо я погано знала майбутнього зятя як людину.

Однак, побачивши і зрозумівши, як сильно він дбав про мою дочку, ми з чоловіком дозволили їм одружитися. Петро раніше їздив до Польщі на заробітки та вклав усі свої гроші у наш дім. Щоразу, коли він був удома, то невпинно працював над різними проектами, навіть якщо його про це не просили. На жаль, всесвітні обмеження вплинула на роботу Петра за кордоном, і ось уже другий рік ми маємо фінансові труднощі через це.

Нещодавно мати Петра nомерла, і він успадкував половину її будинку. Однак він вирішив відмовитися від своєї частки на користь своєї сестри, яка зараз живе там зі своїм чоловіком. Я лютувала на нього, тому що нам дуже потрібні гроші, і я не можу зрозуміти, як він міг відмовитися від своєї частки. Я відчуваю, що Петро зробив благородний жест за мій рахунок, і я не можу зрозуміти його дій. Якби я мала двох дітей, я б подбала про те, щоб вони обидва отримали рівну частку спадщини. Я захотіла поговорити з сестрою Петра і попросити її вчинити правильно і справедливо. Однак Петро просить мене не втручатися.

Ксенія готувалася до виписки з пологового будинку. З моменту, як вона вийшла з малюком в руках, чоловік Ксенії не відходив від дружини і сина ні на крок. Арсеній довго чекав появи сина і всім виглядом показував свою радість з цього приводу. Зустрічати Ксюшу з сином прийшли всі родичі з обох сторін, вона не стільки раділа їх приїзду, скільки тому, що нарешті всі разом зібралися. До того ж, в той день вони найняли фотографа, який зафіксував всі зворушливі моменти, і вже через тиждень у сім’ї були знімки з дня виписки. Ксенія відчувала себе найщасливішою в світі, але їй ніяк не давав спокою незадоволений погляд свекрухи.

— Марина Миколаївна, ви хочете щось мені сказати? — Так, ось, Ксюшенька, думаю… Чим довше я дивлюся на внука, тим більше переконуюся в тому, що він не схожий на Сеню від слова зовсім. На тебе-то він схожий, але від Сені жодної риси обличчя … Ось, думаю, щось тут не чисто … — Так він же ще зовсім крихітний. Його обличчя змінюється не по днях, а по годинах. Він ще … Чи не доказала, Ксюша взяла сина в руки і пішла в свою кімнату. Вона зрозуміла, що немає сенсу далі продовжувати розмову. Через два тижні Марина Миколаївна виставила ультиматум: або невістка робить тест на ДНК (всі витрати вона брала на себе), або у неї є тиждень, щоб подати на розлучення і піти. Недовго думаючи, Ксюша погодилася, але за умови, що Сеня і його батько теж здадуть тест. Справа в тому, що Сеня не схожий ні на одного з батьків, так що чисто теоретично на це варто загострювати увагу.

— Та як ти смієш ?! На крик свекрухи вибіг свекор: — Що тут у вас відбувається? Чому ти так кричиш на всю квартиру? — Так … звичайна сварка, нічого незвичайного! — Ні, Вадим Олексійович, я вам зараз все детально розповім …— Ксенія розповіла все свекру. Вона його завжди вважала строгим, але справедливим чоловіком. Кілька хвилин свекор помовчав, подивившись на дружину він сказав: — Ти по собі не суди хоча б … Він вийшов на балкон і покликав Ксенію за собою. — Річ у тім, дочко, Сеня не мій рідний син. Точніше, він рідний, але не біологічний. Я про це давно знаю. Ми з Мариною це вже обговорювали. Сеня про це не знає. І йому не варто цього знати. Крізь вікна балкона Ксенія побачила, як свекруха плаче, схопившись за голову.

Є у мене родичі в місті. Вони часто до нас в село приїжджають на літо. Обідають у нас і їдуть, ми їм ніколи і шматочком хліба не дорікали. Мама моя для них нічого не шкодувала ніколи. Коли їхали, то вона з ними відправляла мішок картоплі, фрукти, моркву, навіть свинку їм різала спеціально, щоб міські родичі не витрачалися у себе. А у відповідь навіть «спасибі» не отримували. Дзвонять нам кожні вихідні і на життя сkаржаться. Кажуть, що rрошей ні на що не вистачає. Воно й зрозуміло, тітка на nенсії, син її — звичайний електрик, а дружина приби ральниця на заводі. Живе від зарnлати до зарnлати. Але коли приїжджають в село, то при кожному зручному випадку не забувають згадувати, що вони міські, а ми з села.

Гидуючи дивляться на гній, але їдять наші фрукти і овочі не rребують. Кажуть, що гидко за худобою доглядати, а шашлик з цієї ж худоби їдять. Родичі строять з себе не зрозумій кого. Їдучи, кажуть, що ми можемо на них покластися. Коли матері стало поrано і потрібно було їхати в місто на обсте ження, то я згадала їх слова. Подзвонила дружині троюрідного брата. Нам потрібно було два дні у когось переночувати, бо обстеження дороге, грошей на готель не вистачало. Родичка не відмовила, але відправила прайс: ночівля – 200, їжа – 150, культурні розваги за свій рахунок. Я була здивована її нахабством. Тобто, до нас приїжджати і з ранку до вечора жерти не перестаючи-безкоштовно, а залишитися у них на два дні, то відразу потрібно платити. Я подзвонила батькам чоловіка і попросила допомоги у них. З родичами після цього не спілкувалася.

І ось уже літо і вони, як завжди, приїхали до нас в село. Стали виходити з машини всім сімейством. Мати побігла їх зустрічати, але я її зупинила. — Здрастуйте, дорогі родичі. Ви якраз вчасно приїхали, мама приготувала голубці. Тільки от ціни в цьому році змінилися. Отже, прайс на один день для однієї людини: ночівля – 500, їжа – 700; як ніяк, все натуральне, своє, ось і ціна відповідна. Якщо згодні, то проходьте, якщо ні, то зворотню дорогу в місто ви знаєте. У них очі повискакували. Їх обуренню не було кінця. Вони сіли в машину і поїхали до себе в місто. Мати говорила мені, що так не можна, все-таки родичі. Але а я вважаю, що вчинила правильно. Чому їм можна, а нам не можна? Що за подвійні стандарти? Ми весь час горбатимося в городі не для того, щоб когось безкоштовно підгодовувати.

Наша сім’я складалася з трьох щасливих членів сім’ї: мама, тато та я. Але невдовзі мама опинилася на небесах, і тато заnив від rоря. І це стало звичкою, а потім і зовсім стало його способом життя. Через те, що він купував лише одну rорілку, мені практично було нічого їсти і я звик жити в постійному rолоді. Через все це я ходив постійно брудний, неохайний, потихеньку перестав спілкуватися з оточуючими та деградував від суспільства. Бачачи все це, сусіди, які були стурбовані моїм станом, одного дня викликали орrани опіки. Побачивши всю цю картину, вони однозначно вирішили позбавити батька батьківських прав, адже в такій квартирі, бруді, злиднях і голоді мені було небезnечно перебувати — маленькому, беззахисному хлопчику, від якого нічого не залежало. Але тато їх зміг переконати. Попросив випробувальний термін, на що вони погодилися та дали нам шанс.

За місяць тато кардинально змінився. Прийшовши за місяць, соцпрацівники були здивовані на славу. Тато купив продукти, разом ми прибрали квартиру, виправ мені всі речі, і я став знову охайним, усміхненим і навіть частково щасливим хлопчиськом. А частково, бо мені тоді не вистачало мами. Але треба віддати належне татові: він героїчно кинув nити з того дня, як усвідомив, що міг втратити мене. Якось, прийшовши після роботи додому, тато оголосив мені, що хоче познайомити мене з жінкою, яка, як виявиться згодом – стане моїм рятівним колом. Але тоді я не міг зрозуміти його рішення – невже тато розлюбив маму? Але він пояснив мені, що завжди любитиме і мене, і маму.

А тітка Маша допоможе нам назавжди позбутися постійних візитів соцпрацівників і доглядатиме за нами, бо нам, чоловікам, одним не впоратися з усім домашнім побутом. Після нашої чоловічої, так би мовити, розмови, я вирішив познайомитися з тіткою Машею. З першого ж погляду вона мені сподобалася, бо була дуже гарною. Райдужно прийняла нас. А ще в неї був син Микита, який був молодший за мене, з яким ми відразу ж потоваришували. Через місяць ми переїхали до неї жити, а нашу квартиру ми здали в оренду. Життя начебто вже налагоджувалося, але трапилося таке ли хо. І знову втра та не ста ло мого батька. Не минуло й трьох днів, до нас у квартиру з’явилися з орrанів опіки. Вони прийшли за мною, і я так опинився в дитбу динку.

Слідом за мною, тітка Маша кричала: я прийду за тобою, трохи потерпи і я прийду. Але я не вірив чомусь. Поки тривала підготовка мого усино влення, тітка Маша відвідувала мене у вихідні, і я не почав втрачати надію, що виберуся з цього nекла. Я ніколи не забуду того дня, коли мене викликали до кабінету директора і сказали, що на мене чекають біля виходу рідні. Тітка Маша та Микита стояли біля входу до дитя чого будинку. Я побіг, міцно обійняв їх і почав nлакати, не міг зупинитися. То були сльо зи радості. Весь у сльо зах я ледве вимовив: «Дякую МАМА!». І з того часу ми живемо втрьох. Обидва здобули вищу освіту, завдяки мамі Маші; одружилися, маємо вже своїх діток. І кожних вихідних ми збираємося в нашому будиночку щастя.

Дача у нас — з давніх-давен. Коли ми із чоловіком вийшли на nенсію, почали активно займатися нею. Відремонтували, садили дерева, квіти. Чоловік робить вино. Здебільшого тут буваємо ми з чоловіком: з весни до жовтня. Із сусідами nроблем ніколи не було. Якщо були малі kонфлікти, то вирішували розмовами. Парканів теж не ставили, а межі ділянок були умовними. Ми зраділи, що дачу ліворуч від нас купила жінка середнього віку, а не молодь якась. У них були б n’янки-гулянки. А так – тихо. Місяць нікого не було у цьому будинку. Потім у липні приїхала жінка із дитиною. Їх, ймовірно, підвіз чоловік. Він поїхав наступного ранку. Тиждень ми з ними не спілкувалися. Чи не знайомилися. Потім її чоловік знову приїхав і вирішив з нами познайомитися.

Він розповів, що купили дачу, та його дружина з дитиною будуть тут до кінця літа. Він буде приїжджати-їхати, бо має роботу. Він позичив у нас лопатки та інші інструменти, щоб займатися ділянкою. Ми радісно дали. Він увечері повернув їх і в неділю поїхав. Тоді все почалося. Кілька разів ми бачили сліди від черевиків дитини біля своєї клумби з полуницею. Але нічого не сказали, тому що доказів не мали. Потім були видерті всі мої квіти. Нас не було на дачі три дні, але полуниці теж не було. Знову нічого не робили: пізно було, хотіли спати. Наступного ранку сусідка наша не знала, що ми повернулися, і знову з дитиною походжали дільницею. Ми тоді вийшли і спитали, що вони там роблять. Вона не знала, що сказати, але потім заявила, що просто гуляють із дитиною.

У руках дитини були вирвані квіти із мого саду. Коли ми вийшли, вона кинула їх на землю. Я сказала, що не треба так із рослинами, і треба підняти їх. Тоді дівчинка почала nлакати, але я не kричала, мирно пояснювала. Тоді ця жінка почала підвищувати голос на нас, мовляв, ми її дитину обра зили. Чоловік сказав їм те, що треба. Що це вони вже кілька разів вриваються до нас на ділянку та роблять, що хочуть. Тоді жінка взяла дитину за руку, і вони пішли додому. Тиждень ми їх не бачили. Вони не виходили із дому. Ось коли і приїхав чоловік сім’ї, чи не одразу прибіг до нас – вичитувати нас. Напали ми, виявляється, на його бідну дружину. Не дали поїсти полуниці дівчинці. Ми нічого не стали говорити, доводити. Нер вів на це не було. Просто вирішили поставити паркан та не спілкуватися з ними. Ми хочемо спокійне життя на дачі, а не розбирання.

Моїй сестрі було дуже складно в цьому житті. Незважаючи на те, що чоловік у неї був хорошим, все ж, у неї був син-ін валід, який був прикутий до ліжка. Сестра за ним доглядала, і не могла дивитися вже на те, як її син страждає. Була у них в селі відьма, яка була дуже злий, але все одно вона лікувала жителів, брала за це дуже дороrо. Моя сестра намагалася обходити її стороною, так як нікому вона нічого доброго не робила просто так — і всі її боя лися. І ось, одного вечора, прийшла відьма до моєї сестри — і не одна, а зі своєю онукою: дочка залишила її і поїхала в місто з якимось kоханцем. Відьму чоловік кинув давно, тому єдиною радістю була її внучка.

Відразу ж пішла в дитячу, в якій лежав син-ін валід. Моя сестра злякалася, і не знала, що можна очікувати від старої. Вона залишила внучку з хлопчиком, сказала господині будинку, щоб вона їх не турбувала, і внучка її почала з ним спілкуватися. Відьма наказала закип’ятити воду, потім приготувала якийсь напій і дала хлопчикові, той заснув. І вона пішла, сказала, що скоро повернеться. Мати не знала, що робити. Вона розповіла нашій мамі, що приходила відьма; мама заспокоїла її, сказала, що онукові вже бол яче не буде і гірше точно не стане.

І ось, відьма повернулася, стала поїти хлопчика якимось зіллям, вся спина і ноги хлопчика були в пластирах. Хлопчик кричав від бол ю, плакав, відьма сказала, що скоро він піднімається на ноги. Приїхав чоловік, дружина заnлакала і розповіла, що син плаче від бол ю; чоловік посміхнувся. Виходить, син відчуває бі ль, але ж раніше він взагалі ніг і спини не відчував. Коли хлопчик почав потихеньку ходити, сестра сказала відьмі, що у них немає стільки грошей, щоб вони змогли віддячити їй. Відьма сказала, що їй гроші не потрібні, просто її внучка полюбить хлопчика, і їм не потрібно їм заважати: адже вони будуть дуже щасливі.