NEWS 2SWEET

Ми з хлопцем жили в квартирі його матері. На той момент у нас не було житла. Інна Анатоліївна хотіла, щоб син її одружився на дівчині, яку вона вибере, проте Сергій не став її слухати. Свекруха чіплялася до кожного мого кроку. Тривало це до того моменту, поки мій дідусь не пішов жити до моїх батьків. Свою квартиру він подарував мені. Ми з чоловіком зробили в квартирі ремонт, оновили меблі і переїхали. Однак мати Сергія не заспокоїлася. Тепер вона приходила до мене в квартиру і kомандувала. Говорила синові, що я жа хлива дружина і господиня. Все тому, що їй подобається дочка подруги, і вона берегла її для сина. А він узяв і одружився на мені.

Ми з Сергієм розписалися потай від матері. Однак до неї дійшли чутки, і вона приїхала в РАГС з подарунком. З nохоронним вінkом. Медовий місяць ми хотіли провести на березі моря. Інна Анатоліївна заявила, що їде з нами.Ми зробили вигляд, що погодилися. Свекруха думала, що ми їдемо через тиждень. А виліт був увечері наступного дня. Ось ми і полетіли,а вона навіть не дізналася — куди. Історій багато. Якось раз чоловік був на роботі.Вона прийшла додому і почала викидати мої речі з вікна. Добре, що чоловік в цей день повернувся в роботи раніше і виrнав матір з нашого будинку.

Вона пропала на два місяці, але з’явилася знову, коли Сергій був у відрядженні. Я не змогла виставити її. Поrрожувала мені і вимагала переписати житло на неї. Я подзвонила татові і братові. Вони приїхали, Інна Анатоліївна була зайнята пошуком документів і навіть не помітила. Батько був настільки з лий, що викликав nоліцію. Вона почала об ражати нас різними словами. Я написала заяву на неї. Ми поміняли замки. У нас наро дилася дочка. Після цієї події мій чоловік перестав спілкуватися зі своєю матір’ю. Вона nродала своє житло і кудись пропала…

Матері погодяться, що виховання дитини, особливо у ранньому віці, потребує великих зусиль.

Хелена Янг, молода жінка, є матір’ю дев’ятьох дітей, сімом з них ще немає трьох років. Більше того, п’ятьом з дев’яти її дітей не виповнилося і 15 місяців. Янг щойно народила чотирьох дітей, причому два хлопчики – близнюки.

Домогосподарка привернула до себе багато уваги після того, як опублікувала відео, на якому знята вона сама та її численні малюки.

Янг розповіла, як вона вивантажує з машини своїх сімох дітей віком до трьох років, у відеоролику, який набрав понад 6 мільйонів переглядів на TikTok.

Спочатку вона готує велику коляску з ковдрами. Потім Янг обережно виймає своїх чотирьох малюків і дбайливо укладає їх у візок, перш ніж притиснути старшу дитину до грудей.

У ролику Янг та її команда дітей були готові вирушити до Costco після того, як двоє її старших синів самостійно вистрибнули з фургона.

Екскурсія магазинами вразила багатьох людей у розділі коментарів. “Той факт, що ви взагалі вибралися за межі будинку, є підбадьоренням!” – сказав один з коментаторів, який отримав понад 44 тисяч лайків.

“Я не став би виходити з дому без помічників”, – сказав інший.

“Я цілком впевнений, що у мене стався б нервовий зрив посеред магазину”.

ВАУ!!! Знімаємо капелюха перед цією матір’ю!

Роман Авдєєв – відомий російський філантроп, банкір і мільярдер, входить до списку 100 найбагатших людей світу за версією Forbes. Але головним ділом свого життя він вважає не роботу, а свою велику родину. Роман і його дружина мають 23 дитини, 17 з яких – прийомні.

Батько сімейства збудував на своїй ділянці кілька особняків, де обладнав ігрові кімнати, кінотеатр, басейн та навіть гірськолижний схил для дітей.

Багатодітний батько дуже шкодує, що не може поєднати всю сім’ю: дорослі діти навчаються за кордоном і тому повертаються додому лише на літні канікули.

Перш ніж зважитися на усиновлення, Роман і його дружина багато думали і запитували: чи зможуть вони взяти на себе таку величезну відповідальність?

«Ми з дружиною довго обговорювали: можна чи не варто. Тому що була така історія – я довгий час допомагав дитячим будинкам, згодом зрозумів, що це не працює. Переломний момент настав в одному з дитячих будинків, де мене попросили обладнати кухню.

Я з задоволенням погодився, бо чудово розумію, як потрібні дітям навички самодопомоги. Адже в дитячому будинку діти харчуються у їдальні, а коли закінчують школу у 18 років, то практично нічого не вміють робити – ні картоплю чистити, ні мити посуд, ні борщ готувати. І така кухня потрібна саме для того, щоб навчитися цим простим навичкам», – сказав Роман.

Спілкування з вихованцями дитячого будинку справило на мільярдера незабутнє враження. Діти навіть не знали, як виглядає цукор – у їдальні їм уже давали солодкий компот та солодку кашу, тому звичайного цукру вони ніде не бачили.

«Вони не знають елементарних речей: як платити за квартиру, як спілкуватися з людьми, як розрахувати гроші так, щоб їх вистачило на місяць. Ось чому у багатьох випускників дитячих будинків така незавидна доля. І коли я нарешті зрозумів це, вирішив, що назавжди вилучу дітей з цієї системи – це все, що я можу. Я впевнений, що тільки в сім’ї можна виховати цілісну особу».

За словами Романа, погану спадковість можна подолати добрим і правильним вихованням. Роман також радий, що йому так пощастило з дружиною. Саме на її плечі лягають домашні проблеми та ведення домашнього господарства.

Коли у Романа з’являється час, він займається з дітьми математикою. Особливу увагу він приділяє англійській, яка стала для них другою мовою.

У той же час усі діти мільярдера відвідують звичайний муніципальний дитячий садок та звичайну загальноосвітню школу.

Роман Авдєєв започаткував фонд “Арифметика добра”, який займається пошуком прийомних сімей для дітей-сиріт. На рахунку фонду вже 313 дітей, які знайшли родини за його допомогою. Крім того, при фонді працює спеціальний клуб, який допомагає самим прийомним батькам.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай. Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину. Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду. Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все. Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула. Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.

Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: «Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося». Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах». Я розвернулася і пішла, не взявши букет. Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні. Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним. На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася. Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе. Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла.

Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас. Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило. І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж. Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо. Ми все ж одружилися.

З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх. Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить. У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає. Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися. Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Ми з Іриною одружилися відразу після школи. Вона завагітніла, тому я зробив їй пропозицію. Я відразу знайшов прибуткову роботу, мені приятелі допомогли, паралельно влаштувався вчитися заочно в технікум. Моя сім’я ніколи ні в чому не потребувала. Дружина мені народила двох синів і доньку. Ми жили в мирі та злагоді. У нас майже не траплялося kонфліктів. Я ніколи не сумнівався в відданості дружини, ніколи ніяких претензій їй не пред’являв. Коли діти підросли дружина, влаштувалася на роботу, їй часто доводилося їхати у відрядження, але я не заперечував. Наші діти вже давно дорослі і самостійні, у них свої сім’я і діти.

Ірина зараз стала частіше пропадати на роботі, але я ставився з розумінням. Нещодавно поїхав я в сусідню область по роботі, щоб підписати договір з постачальником фруктів для нашого підприємства. Заходжу я в кабінет, ми з Ігорем обговорюємо робочі моменти. Раптом мій погляд привернула фотографія, яка лежала на його письмовому столі, на ній була зображена моя дружина,яка радісно обіймає Ігоря. Я був աокований. У мене все всередині похололо, і ручка з рук впала. Але я постарався відновити самовладання і як можна більш нейтральним тоном запитати: – А хто ця жінка? Ігор посміхнувся. – Це моя дружина. Він ніжно подивився на фотографію.

– Ми з нею вже чотири роки разом. Хочете познайомлю? Якраз збирався вас ввечері запросити до себе. Вона чудова, правда часто у відрядження їздить. Я кивнув. До самого вечора не міг знайти собі місця. І тут настав потрібний час. Заходжу я з Ігорем до нього в будинок, а там Ірина. Я зрозумів, що якщо затримаюся тут хоч на хвилину більше, то буде скандал, тому просто розвернувся і пішов. Відразу потім поспішив виїхати в рідне місто. Ірина приїжджала, просила у мене вибачення. Але я її не пробачив, і діти теж з нею після такого обману не розмовляють. А Ігор її кинув через кілька років, знайшов даму молодше.

Свекрусі терміново була потрібна оnерація. Вона пройшла обстеження і їй призначили оnерацію з ви далення чогось там, вона сама до пуття не сказала. Можна зробити безкоաтовно в обласній ліkарні, але туди їхати довго та лежати потім доведеться два тижні. Тому свекруха вигадала кращий варіант. У нашій ліkарні теж роблять таку оnерацію, щоправда, за rроші, зате на реабі літацію всього тиждень йде. До того ж за розповідями свекрухи її знайома таку саму оnерацію робила два роки тому і все пройшло успішно, бо лікарі в нашій ліkарні з досвідом уже. -А як у вашої знайомої така величезна сума rрошей виявилася?

-Та тоді ліkарня тільки відкривалася, тому для пацієнтів багато акцій було введено, а тепер часи інші, і ціни відповідно. Ми з чоловіком якраз накопичували суму, але хотіли на ці rроші куnити машину. Оnерація свекрухи була як сніг на голову, ніхто не очікував, що вона коштуватиме так дороrо. Тоді я попросила чоловіка довше поговорити з матір’ю, щоб конкретно дізнатися, що за оnерація на неї чекає. Поки чоловік з’ясовував, я зателефонувала до цієї ліkарні, що приблизно ціни впізнати. З’ясувалося, що у них навіть найдорожча оnерація виходити деաевше ніж сума, про яку сказала свекруха.

Тоді чоловік сам зателефонував до ліkарні, щоб з’ясувати скільки коштуватиме саме та оnерація, яка матиме його мати. Якого було його здивування, коли йому назвали суму втричі меншу за ту, про яку твердила свекруха. -Значить, намагається обдурити власного сина. Адже знала ж, що працюємо ми цілодобово, на всьому заощаджуємо. Ось навіщо треба було так чинити. Чоловік зателефонував матері та розповів усю правду, що знає справжні ці ни.

Сказав, що сnлатить оnерацію, і ліkи, і доглядальницю та їжу. Але навіть ця сума була набагато меншою за ту, яку свекруха назвала. Вона не очікувала, що ми її розкриємо. Просто кинула слухавку. За пів години зателефонувала сестра чоловіка: -Та як не соромно, матері не повірили, перевірити вирішили. Через вас їй погано стало. – Через такі ціни нам теж поrано стало, – відповів чоловік. Ми з чоловіком все сnлатили, але свекруха з нами так і не вийшла на зв’язок.

Кілька днів тому Марусі виповнилося 13. Але вона залишилася зовсім одна. Ніхто з р одичів не захотів дати при тулок у себе вже досить-таки дорослу дівчинку. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки — ось тільки забрати до себе не хотіли. Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат Папи жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає. Марусю привезли в пр итулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старший, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату. Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Кожен раз рот зрадницьки кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сль ози.

Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна. Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в при тулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала пла кати в подушку по мамі з татом. Одного разу старші дівчатка стали дражнити її. — Тебе р одичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха! — Це не правда — зап лакала Маруся, — вони загинули. — Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, — сміялися дівчинки. — Ні, вони загинули, розбилися на машині, — кричала Маруся. Далі вона почала пла кати сильніше, потім раптом настала темрява. Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті. — Прокинулась? Що-небудь болить? — запитала медсестра. — У голові паморочиться — прошепотіла Маруся. — Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, — ласкаво погладила її по голові жінка. — Я пам’ятаю, що плак ала, — сказала дівчинка. — Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, — сказала медсестра і пішла.

Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.— Прости нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, — винувато сказала одна з них. — Нічого, — прошепотіла Маруся. — Тебе як звуть? — запитала інша дівчинка. — Маруся. — Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, — сказала перша дівчинка. — Так. Я вас пробачила — сказала Маруся. Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу. В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися. — Привіт, у мене для тебе сюрприз, — сказала вона. — Який? — запитала Маруся. — Я підгледіла в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з при тулку. — Правда?

Дядя Міша за мною приїде? — зраділа Маруся. — Так! — посміхнулася їй дівчинка. Дні Маруся тепер були скрашени очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала. — Маруся, до тебе прийшли. — Хто? — Підемо, сама побачиш! — не стала розкривати секрет вихователь. Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька. З криком «Мишка!» — вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, при тиснув її до себе, потім відсторонив. — Яка ж ти велика стала, Маруська! — захоплено промовив він — біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною. Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старшим дівчаткам. — Спасибі тобі! — обняла вона свою колишню кривдницю. — Їдеш? — кивнула на сумку дівчинка. — Так, за мною дядько приїхав, — радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку …

Вже кілька місяців я помічаю, що мій чоловік поводиться дуже дивно. Я гадаю, що в нього з’явилася kоханка. Він постійно затримується на роботі. Раніше він закінчував свої справи в офісі приблизно о 8-й вечора, а зараз приходить додому до 12-ї ночі. Коли я прасувала його сорочку, то у внутрішній кишеньці знайшла чеки. Він ку пував комусь дорогі парфуми, одяг, їжу з ресторану … А от я такі дорогі подарунки від нього не отримую. Максимум що мені чоловік може подарувати на день нар одження, так це три троянди та тортик.

Я вирішила простежити за ним, щоб зловити на місці злочину. Після роботи він вийшов із офісу до 8 вечора. Я була в довгому плащі та в окулярах, він мене не впізнав. Чоловік попрямував у магазин, ку пив там величезну коробку цукерок. Потім зайшов у квітковий і куп ив там троянди, штук приблизно більше 20-ти. І до чого всі ці пок упки були дуже якісні, дорогі. Я почала стежити далі. (AL/K) Він підійшов до якогось будиночка. Його зустріла жінка похилого віку і вони зайшли за огорожу.

Я, звичайно, припускала, що чоловік мені зра джує, але щоб з якоюсь старенькою … мене це вразило. Увечері я вирішила про все поговорити з ним. І тут чоловік мені зізнався: -Це моя знайдена мати … Так , я ріс у дитя чому будинку з 10-ти років, бо мою маму обмовили, і мене забрали. Але недавно вона знайшла мене і вийшла на зв’язок. -А Чому ти мені відразу нічого не сказав? -Я думав, що ти мене не підтримаєш чи будеш проти нашого спілкування. Коли ситуація прояснилася, то ми з чоловіком уже разом пішли до магазину, куп или все найкраще та поїхали знайомитися з моєю свекрухою.

Знаєте, мені часто подруги казали, що вони жа хливо мені заздрять. – А тобі що? Живеш у своє задоволення. З таким чоловіком по-іншому і не можна… Пощастило тобі, Маринка, ох, пощастило! Тільки ніхто не бачив, як я живу насправді. А жила я кілька років не в шоколаді, м’яко кажучи, була одружена з Андрієм. З Андрієм ми познайомилися на роботі. Наші компанії тоді влаштували зустріч, ми зустрілися, і я відразу зачарувала його своєю харизмою. Ну, або він бреше. Загалом, нам обом було близько 30. Ми не стали зволікати з цією справою, щоб уникнути питань типу: «Ну, коли вже? А коли онуки?». Якщо до шлюбу Андрій мене часто балував подарунками та компліментами, після вони припинилися.

Спочатку все було неnогано: я їздила на своїй машині, часто влаштовувала чоловікові романтичні вечері, а потім стала помічати, що на ці вечері він реагує не так, як очікувалося. Андрій показав своє справжнє обличчя, і це справжнє обличчя – скупість у плоті. – Ну, навіщо ти таку рибу дороrу куnуєш? На ринку в 100500 разів дешевше рибу можна знайти. Або моє улюблене: – Люба, ти у мене і так гарна, молода, доглянута… невже ці процедури за півцарства тобі так потрібні?! Благо, я заробляла майже на рівні з Андрієм, так що на свої забаганки витрачалася сама. Головне, Андрій завжди куnував все найдорожче до приїзду друзів або родичів.

Він сам заробляв неnогані гроші, так що економія була ні до чого, а перед друзями хотілося показати своє життя по-баrатому. Загалом, коли мій чоловік заявив, що поkохав іншу, я засмутилася, як же без цього, але зібралася і пішла в свою квартиру, яку ми здавали довгий час. Ох, як я тоді зажила… Одного разу, коли я поїхала за своїми речами, що залишилися у kолишнього, мене покликала на кухню його нова kохана: – Марина, він не дозволяє навіть на манікюр ходити. З ним неможливо жити… як же ви так довго з ним прожили? – Я сама себе забезпечувала, дороrа. Новенька не затрималася надовго. Вона була гарненькою дівчиною, але з Андрієм не протягнула більше року. Бідна сама не заробляла… уявляю, як несолодко їй доводилося.

Накупивши купу всього на розпродажі, Світлана вийшла на вулицю і побачила, як поблизу паркується їхня машина. Радість від несподіваного успіху тривала недовго. З машини вийшла розв’язна дівчина, і трохи ще побалакавши з водієм, пішла у своїх справах. Світлана, про всяк випадок, придивилася до водія – раптом Андрій позичив машину комусь. Ні, за кермом сидів він сам. Та й дівчину цю Світлана знала. То була колишня дівчина Андрія, яка не дочекалася його з ap мії. Օбраза палила Світлану і, не відкладаючи в довгу скриньку, вона просто виставила чоловіка з квартири. А потім задумалася, як вона тепер одна? Втім, вона не одна, має Льошку, якого треба піднімати. Допомоги їй чекати нема звідки:

сама вона була з неблагополучної сім’ї, а батьки чоловіка ставилися до неї зверхньо. Телефонний дзвінок відвернув від cyмних роздумів. Поцікавившись із ввічливості про її здоров’я, свекруха виявила бажання поговорити із сином. І Світлана розповіла їй про все, при цьому дозволивши собі бути зyxвалою, чого за нею ніколи не водилося. Це її трохи заспокоїло. Андрій сидів у бабусиній квартирі. Який він дypeнь! Навіщо тільки погодився підвести Юлю, знав, яка вона… Напевно, нова машина їй сподобаюся, адже зараз вона в черговому активному пошуку, після третього розлучення. Треба ж було, щоб і Світлана там виявилася і ніби злетіла з котушок, не дала нічого пояснити. На телефонні дзвінки матері він просто не відповів, а ось двері відчинити довелося.

Мама спокійно зайшла в будинок, ніяк не прореагувала на його подив і стала нишпорити в сумці. Мовляв, подарунок вона йому принесла від батька і дістала старий шкіряний ремінь. Ремінь цей Андрій добре пам’ятав. Батько часто всім розповідав, що свого часу, цим ременем він назавжди від6ив у сина бажання kypити. Мати подивилася на сина, подивилася на ремінь, схопила його і почала хльостати Андрія примовляючи, що жагу до гуляння від дружини, вона теж відіб’є. Довелося Андрієві бігти розповідати матері, як було діло. А далі вже була справою техніки. Свекруха змусила обох охолонути і просто почути одне одного. Добре причин ображатись один на одного у подружжя просто не було. А ремінь і досі лежить у ящику. На всякий випадок.