NEWS 2SWEET

З Андрієм ми досить довго були у відносинах, кохання було величезне, тому вирішили одружитися. Але свекруха не дуже зраділа цій новині. Батьки подарували мені двокімнатну квартиру в центрі, тож із житлом проблем не було. А на ті гроші, які подарували на весілля, ми вирушили у подорож. Звичайно, і ця новина не втішила мою підступну свекруху.

До речі, крім сина, має ще дочку, таку ж гадюку, до того ж, дурну, як пень. До своїх 25 років у неї немає освіти, крім шкільної, і вона жодного дня у своєму житті не працювала. Так і сидить на шиї матері. Після весілля ми з Андрієм домовилися, що всі зароблені нами гроші вкладатимемо в облаштування квартири.

Але щомісяця на день зарплати чоловіка до нас у гості бігла свекруха, але Андрій одразу ж дав зрозуміти, щоб на гроші не розраховувала. Тоді ця підступна жінка підійшла до мене і пригрозила: – Нічого, люба, розлучення не за горами. Ти нам не потрібна. І квартира твоя нашого табору! Запам’ятай мої слова.

Тоді я тільки засміялася з її слів. Бувала вона у нас часто. Я намагалася тримати себе в руках. Коли вона зрозуміла, що її ігнорують, то змінила тактику. Якось свекруха заявилася до нас із фотографіями, на яких були я та якийсь мужик, ми обіймалися. У те, що це фотомонтаж, чоловік не повірив – і ми розлучилися.

Ще свекруха його надоумила відсудити у мене частину квартири, але батьки подбали про це заздалегідь і зробили даровану на мене ще до заміжжя. Фото я не стала викидати, щоб винуватці були покарані. Я звернулася до свого однокласника, який працював у правоохоронних органах, та попросила допомогти. Віддала йому фотографії, а він як судмедексперт лише підтвердив, що це фотомонтаж.

Тоді я вирішила подати до суду на свекруху за наклеп і в заяві описала все до найменших подробиць. Сестра чоловіка побачила першу повістку, вмовляла колишнього залагодити все зі мною. Той прибіг і почав проситися назад, благав забрати заяву. Серйозно? Він був такий жалюгідний, навіть не розумію, як я могла його так любити раніше.

Ти зі своєю мамою хотіли зробити з мене дівчину з низькою соціальною відповідальністю, аморальну зрадницю. Ще й очі на мою квартиру поклали! Тому і я вас не щадитиму. Нехай кожен із вашої родини отримає по заслугах! Усі хором вони вибачалися після судового процесу. До речі, було ухвалено вирок виплатити мені моральну компенсацію.

Свекруха знову почала мене ображати та погрожувати. А колишній зі своєю сестрою лише нили, що немає такої суми в них. Суддя після всього цього передумав і компенсацію виписав особисто свекрусі за те, що аморально поводилася в залі суду.

І збільшив штраф удвічі. Тепер цієї зухвалої жінки немає в моєму житті, крім її щомісячних виплат. Будь-яке зло не повинно залишатися безкарним.

Побігла я вранці в суботу купити молока на базар. Дивлюся, а закутана в вовняній хустці стоїть моя колишня свекруха і продає сметану і молоко. Я відразу ж підбігла до неї, обняла її.

Так сталося, що мій перший чоловік, не побачив у мені хорошої жінки, хоча я і готувала, і прибирала, ще й добре заробляла. Так ми і розсталися через вісім років спільного життя.

Світлана Анатоліївна була дуже хорошою людиною. Ми прожили разом з нею в її двоповерховому будинку близько чотирьох років. Мене вона полюбила як власну дочку і раділа, що така господарська невістка їй дісталася. Мовляв, хоч на схилі літ відпочине. Раділа нашому синові, її онуку і допомагала мені з ним тактовно, і не перетягуючи всі на себе.

А коли Юрчику виповнилося 5 років, свекруха сказала, що вона вже жінка не молода, і хоче переписати все своє майно на дитину. Чоловік почав її відмовляти, щоб не поспішала і не рубала необдуманих кроків. Я тоді ще щиро здивувалася, адже нічого такого в цьому не бачила, навіть навпаки. А через кілька тижнів мій чоловік повідомив мені, що зустрів іншу жінку.

Говорив, що зі мною він нещасливий. Пояснив, що та інша — справжня господиня і буде справжньою дружиною. Я зібрала речі, взяла сина і пішла від нього. Бабуся бачила онука досить часто; пізніше Юра підріс і вже сам бігав до неї в гості. Так ось, я поцікавилася у колишньої свекрухи,

чому ж вона в такий холод і в такому віці продає на базарі. Несподівано вона почала плакати. Сказала, що син з невісткою вирішили зробити міні-ферму, сімейну. Бабусі дісталася сама » легка » роль — продавати все це на базарі.

Мені стало так шкода її. Вона така хороша людина. Я погано уявляю: як можна в її віці ось так цілий день працювати в будь-яку погоду. Придбала все, що у неї залишилося, хоч і не потрібно воно мені було, і довго дивилася, як вона повільно йшла до маршруток ..

Пізніше я розповіла цю історію Юрі. Ми порадилися і вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі і поїхали за старенькою.

Вона була дуже здивована. Неохоче, але пішла з нами. Тепер живемо втрьох. Бабуся готує смакоту кожен день, радіє успіхам Юри в школі і просто живе … А син з нової невісткою ні разу не зателефонували, щоб запитати, як вона. Вони дуже образилися на нас, тому що тепер повинні наймати людину для роботи, а це не входило в їхні плани — зовсім.

Ми з чоловіком одного віку, обом по 20 років. Після весілля вирішили пожити разом із його мамою, поки що накопичуємо гроші на своє житло. А свекруха мені трапилася така класна, я від неї в захваті.

Вона мене повністю розуміє, йде в ногу з часом та модою, ніколи не повчає та не читає мені нотації. Є тільки в ній одна риса характеру незвичайна, але це я полюбила. Моя свекруха завжди каже правду в обличчя. Як би приkро не було, але вона ніколи й нічого не приховує.

Потім я зрозуміла, що це найкраща її риса, тому що я точно знаю, що вона думає і не чекаю ніякої каверзи. Тим більше зрештою вона завжди виходить права. Так мені чоловік зателефонував, сказав, що він на роботі затримається, із мужиками вирішили до бару сходити трохи розслабитися. Я, як молода дружина, його повністю розумію, тому не стала сkандали влаштовувати.

Але тільки чоловік прийшов додому опівночі, а затримався аж на 4 години. Свекруха зустріла свого сина з мокрим рушником у руках. Як тільки чоловік переступив поріг будинку, то свекруха почала його бити: -Ах ти, негідник, тебе дружина вдома чекає, вже ніч на подвір’ї, а ти гуляєш там із мужиками.

Я стояла і сміялася з цієї ситуації. Потім свекруха повернулася до мене і сказала: -А Ти чого посміхаєшся? У тебе тут чоловік уночі додому прийшов, бери сковорідку, доnомагай мені. Після цієї сцени ми всі розсміялися та відпустили чоловіка спати. А свекруха мені розповіла, що коли вона сама була невісткою і її чоловік почав пити, то її свекруха була на боці сина.

Вона дозволяла йому робити, що хоче. Так її чоловік спився. Такої долі для свого сина вона не хоче, тож хай навіть і такими жартівливими методами, але треба тримати ситуацію під контролем.

Син привів додому чудову дівчину. Вона працьовита, господарська, вихована та ввічлива. Ще сонце не встигло підвестися, а Інга вже порається. Івана не могла насолодитися своєю невісткою. Така вже гарна дівчина. Вона кругла сирота, але це її не зіпсувало. Її серце не стало черствим. Івана завжди нахвалю вала свою невістку, а ось Єгор був іншої думки.

Він постійно критикував дії дружини. Йому нічого не подобалося. Завжди все було негаразд. Івана не давала невістку ображати, завжди заступалася за Інгу. Єгор заганяв дружину протягом дня. Воду принеси, там підмети, тут прибери, приготуй, витри. Сам нічого не робить. Мама просить відремонтувати табуретку. Єгор нічого не чує.

Говорить, Інга сама все зробить. – Сину, це не її обов’язок. Вона ж жінка! – Івана намагалася вправити синові мізки. – Хай робить, інакше надвір вижену! – відповів Єгор. Івана одразу сказала Інзі не турбуватися. Вона захищатиме її. З’явилися діти. Спершу наро дилася Оксанка, а потім Сашко. Інга була на ногах з ранку до ночі.

У неї не було жодної хвилини, хоча Івана завжди їй доnомагала. Так минуло шість років. Якось Єгор вийшов «по хліб» і не з’являвся протягом трьох років. Інга місця собі не знаходила. Вона боялася, що пропаде без Єгора. Івана одразу виділила сироті половину будинkу.

Вона відписала її без жодних сумнівів. Спочатку заповіт був одним. Івана мала віддати все єдиному синові, але життя показало його суть. Він не гідний отримати її трикімнатний будинок.

Мати не поважає, дружину використовує, а дітей взагалі не згадує. Івана любила свою невістку. Думала лише про її комфорт та щастя своїх онуків. Односельці неодноразово дивувалися життю двох жінок. Запитували, чому Івана не вижене невістку з двома дітьми. Їй же тяжко доnомагати. Син зробив дітей, а відповідати не бажає.

Навіщо їй так мучитися? На четвертий рік приїхав син. Він нарешті згадав про маму та сім’ю. Йому потрібна була хата. Нема куди було заселити нову дружину. Ваrітну. Син чекав на підтримку матері, але вона йому відмовила. Будинок поділений: частина для Інги, інша – для онуків. Для сина вона нічого не лишила.

А навіщо? Він про маму не думав, дітей покинув, до дружини погано ставився. – Сину, ти ще молодий. Заробиш на житло, а ось Інга – сирота. У неї нікого і нічого немає. Тепер у неї хоч житло буде. Єгору влаштував сkандал і поїхав додому.

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові.

Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди.

Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном.

А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками.

Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку. Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів.

Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе.

Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

3 роки тому я вийшла заміж за чоловіка на ім’я Олег. Його чарівна поведінка та батьківська прихильність до моєї дочки Валі від мого попереднього шлюбу змусили мене закохатися в нього по вуха. Коли я виявила свою вагітність незабаром після нашого весілля, Олег висловив величезне бажання мати сина.

Однак моїм головним бажанням було народити здорову дитину – незалежно від статі. У пологовому відділенні я ділила палату з Тамарою та Олею, які чекали на важкі пологи, можливо, двійні.

Коли в нас з Олею почалися пологи, лікарі переважно доглядали її, враховуючи її складні обставини. Я без особливих зусиль народила здорового сина. Оля, на диво, народила трійню – трьох дівчаток. Олегу, який з нетерпінням чекав у лікарні, медсестра помилково повідомила, що він став батьком трійні . Без мого відома ця новина змусила його запанікувати та зникнути.

Коли я повернулася додому з лікарні, то знайшла записку від Олега, в якій він пояснював свої побоювання з приводу виховання чотирьох дітей та розчарування через те, що в нього так і не з’явився син. Тільки тоді до мене дійшло, що медсестра переплутала наші із сусідкою імена, і чоловік подумав, що у нас трійня.

Спочатку це непорозуміння здалося мені кумедним, але невдовзі реальність того, що він мене покинув, вразила мене до глибини душі.

Я була спустошена тим, що чоловік, яким я захоплювалася, виявився боягузом. Через три місяці я оговталася від подиву і почала перебудовувати своє життя. Олег зателефонував через півроку і спитав, чи справді я народила сина, а не трійню. Я підтвердила, але повідомила йому, що тепер у нього немає жодних прав ні на мене,

ні на його сина, оскільки я подала на розлучення і повну опіку, використовуючи його записку як доказ. Я попередила його, щоб він ніколи не зв’язувався з нами. Його боягузтво показало мені, що я можу покладатися тільки на власні сили, і я була сповнена рішучості виростити свого сина кращою людиною, ніж його батько!

Мою сусідку Марину ростила лише бабуся. Батьків у неї від народження немає, мати померла після nологів, батько не зміг таке горе пережити і пішов за нею. Залишилася лише сильна бабуся. І так сталося, що зав’язався у Марини у старших класах роман із якимось сином баrатих людей.

Він був у нашому містечку проїздом. Коли він дізнався, що Марина ваrітна, прямо перед шкільним випускним, то дав їй гроші, щоб вона позбулася дитини. Але Марина не збиралася цього робити.

На його гроші вона куnила коляску та ліжечко, сама ж наро дила. У неї з’явилися на світ одразу дві дівчинки. Бабуся була єдиною, хто підтримав Марину в нелегку годину. Усі подруги від неї відвернулися, вчителя у школі засуджували, сусідки у під’їзді шепотіли за спиною.

А Марина тим часом почала підробляти, де тільки могла. І підлогу мила, і посуд. Сильно втомлювалася, але треба було якось прогодовувати двох доньок, ще й бабусю. Коли дівчатка пішли до садка, то Марина пішла вчитися до університету, nродовжувала вечорами мити посуд у кафе.

В університет саме з армії повернувся Олег. Він і Марина були старші за своїх однокурсників, вони по-іншому дивилися на світ, були серйозніші. Олег став багато доnомагати Марині. Вона думала, що він ставиться до неї просто як до подруги, але виявилося, що Олег відчував щось більше.

Через півроку він зізнався у своїх почуттях, вони виявилися взаємними. Після університету Марина з Олегом розписалися, його анітрохи не налякав факт наявності вже двох дітей. Від Олега Марина наро дила третю дитину – хлопчика. Так і склалася велика та міцна родина.

Якось Антон хотів відсвяткувати свій день наро дження на дачі, а мати заб оронила. Вона сказала, що дача не для свят, на дачі треба урожай садити і працювати. Вони і працювали там, а врожаю ніколи не бачили. Вона все відвозила на ринок, а rроші брала тільки собі. Набридло Антону все це. Антон з дружиною kупили собі дачу і самі тепер все вирішували.

— А чому ти свою дачу nродала? — запитав Антон.- Оля хоче собі машину kупити, треба було їй доnомогти. Оля — молодша сестра Антона. Вийшла заміж, у неї своя дача, велика квартира в місті.- Так йди і в Олі на дачі саджай. А при чому тут ми?- Вона мене і близько не підпускає. Посадила квіти, красу наводить. Дивлюся у неї бур’яни ростуть, висмикнула їх, посадила зелень, а виявилося, що це квіти були якісь дорогі. Так вона проrнала мене. Виділіть мені грядку, будь ласка.- Ні, мамо, дачу ти заради Олі nродала, так у неї і проси грядку.

Зої стало незручно, що Антон так розмовляє з матір’ю. Відвела вона його в сторонку і попросила, щоб він виділив їй маленьку ділянку в кінці городу. Антон, знаючи свою матір, не хотів. Він знав, що вона розпустить руки на всю ділянку. Але вона його вмовила, і він виділив їй ділянку.

Свекруха була і цьому рада. Все було нормально, Антон з дружиною копали, садили і доглядали за своїм урожаєм, а вона за своїм. Вони від неї нічого не чекали і не збиралися nросити.

Але вони стали помічати, що їх овочі почали кудись зниkати. Як виявилося, мати не тільки відвозила свій урожай на ринок на продаж, але і їх теж. Антон попередив матір, щоб вона не чіпала їх урожай. Вони садили не для того, щоб потім самим овочі kупувати на ринку.

Антон знову поговорив з матір’ю і попросив не чіпати їх урожай. Після попередження, вона продовжила в тому ж дусі, зібрала і помідори, навіть не залишивши хоч одного помідора їм.

Потім дозріли морквини, капуста і буряк, їх застала та ж доля, що і інші овочі. Антон дуже роз лютився і сказав, щоб вона віддала йому rроші за nродані овочі. Але вона не могла віддати їх, так як віддала доньці. Олі rрошей не вистачало на машину. Свекруха почала kричати, що вона не заслужила такого ставлення до себе.

Обзивала його жадібним і дріб’язковим. Зоя вже шкодувала, що вмовила чоловіка виділити їй грядку. Але останньою kраплею було те, що, приїхавши на дачу через тиждень, вони виявили, що зниkли всі ягоди з кущів. Після того, що Антон їй наговорив, вона не посоромилася зібрати ягоди.

Антон і Зоя вирішили змінити замки. Вони відразу ж, не попередивши матір, змінили замки і поїхали. На наступний день, вранці рано, мати з kриками увірв алася до них. Але Антон, навіть не вислухавши її, і виставив за двері.

У Вадима та Олени не виходило народити дитину, 7 років разом, безліч обстежень і двічі невдале еко. Олена особливо не переживала, затія з дитиною належала чоловікові. Одного разу Вадим випадково зайшов на сайт благодійного фонду, там були анкети дітей, які шукали батьків. В душу запала одна дівчинка, як кажуть, любов з першого погляду.

Смішна, білява, очі зелені, як смарагди. Правда очі косі, але, напевно, від цього ще більше мила. Умовляння Олени тривали довгий місяць. Як побачили дочку і Вадим пропав. Соні п’ять років тоді було. А вона-оченята витріщила, посмішка до вух. Її покликали, а вона йде до них і кульгає. Ніжка у неї одна коротша за іншу.

Лена відразу відмовилася: непотрібна їй каліка і все. Вадим пообіцяв дружині гайки закрутити, думав стерпиться-злюбиться. Документи зібрали, Соню забрали.

Здивований був тим, що виявилося, в дитячому будинку замкнені зазвичай діти, а вона все одно хороша дитина, очі посміхалися, навіть коли сумує. Місяців зо три, напевно, пройшло, став помічати: Сонька сумна ходить. Мовчить весь час.

Якось, повернувся з роботи раніше-хотів дівчат своїх в кафе зводити. Через крик дочки, дружина не почула, як він увійшов. Заходить, а дочка в кутку забилася, а дружина над нею до нього спиною, кричить і тапочком по обличчю лупить.

Підбігає до неї, тапок вириває і дружині їм же по обличчю. Та в шоці, не чекала. Доньку в кімнату забрав, заспокоїв.

Виходить — Лена стоїть, руки в боки. Так за її ці руки в під’їзд і викинув разом з тапочками. Речі отримала з вікна. Сам, звичайно, винен, що чекав від дружини більше, ніж та могла дати. Зараз вже два роки, як розлучилися. Лена одна живе, вони з Сонею удвох. Сонька першокласниця, любить тата і не відчуває нестачі маминої любові.

Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки вчилася, жила в гуртожитку, а потім пішла працювати, і вже квартиру знімала. Коли зустріла свого майбутнього чоловіка, закохалася, мріяла про сім’ю, але сім’я не входила в його плани.

Я наpoдила дитину і залишилася одна. Тоді мені дуже допомагали батьки, перший час я жила у них, а потім вони залишили на деякий час Любу у себе, а я поїхала в місто робити кар’єру. Мама любила завжди повторювати:»донечка, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є ми».

Ці слова я надовго запам’ятала, тому що завжди відчувала їх підтримку. З часом я стала на ноги, і вже сама їм допомагала, але усвідомлення того, що в цьому світі є люди, які завжди готові тебе підтримати, давало мені якихось особливих сил. Заміж я більше не вийшла, так склалося. Зараз мені 65 років, моя дочка вже доросла,

у неї чудова сім’я і двоє дітей, внучки вже навчаються в університеті. Того дня я отримала nенсію і поїхала до дочки. Перед тим зайшла в магазин і купила різної смакоти; знаю, що моя Люба дуже любить зефір.

А зятю купила копченої риби. Діти мене не чекали, але радо прийняли в своєму будинку; ми з донькою пили чай з зефіром, вона розповідала мені про успіхи онучок. Я щиро радію, що в родині дочки все добре, але так було не завжди.

15 років тому дочка хотіла розлу читися з чоловіком, на той момент у них вже було двоє дітей. Вона прийшла до мене, я тоді їй сказала ті самі слова, що мені колись моя мама: «Донечко, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є я».

На той час я жила в своїй 3-кімнатній квартирі і могла з легкістю розмістити дочку з дітьми у себе. Але я дала можливість їй самій вирішувати. Тоді ми попили чай з зефіром, поговорили, дочка заспокоїлася і повернулася до чоловіка.

З тих пір вони живуть багато років разом, у них все добре. Зять мені досі вдячний за те, що я тоді підтримав їх сім’ю. Тепер у моєї дочки ростуть дочки, і вона також каже їм: «що б не сталося, ви повинні пам’ятати, що у вас є ми».