NEWS 2SWEET

Дід старий митець тихо мирно жив у селі і не чекав жодної радості. Головне, щоби горя не було, а без радості і так прожити можна. По ховав він свою дружину, від цього в нього руки опустилися зовсім. Залишився син, який жив у місті. Він був великим бізнесменом, а його дружина чекала на дитину. Ось і дід з нетерпінням чекав на онука.

Якось прокинувся дід уночі різко, спочатку подумав, а навіщо так різко встав. А потім зрозумів-мабуть онук народився. Дід одразу зателефонував синові: – Так, народився хлопчик. Тепер ти офіційно став дідусем. І щастя не було межі, дід відразу ставши збиратися, щоб поїхати до онука в місто.

Але за годину знову зателефонував Сін: – Діду, ти не хвилюйся, але хлопчик з Сі ндромом Д ауна народився … ми його в бyдинок малюка віддати хочемо. Все одно ми ще молоді, здорових дітей встигнемо народити. – Та ви що, він же ваша дитина. Він вже дихає, дивуватися, живе! Люди собак та кішок віддавати не хочуть, а ви тут дитину так просто здати хочете.

– Діду, не Полагодь. Я великий бізнесмен, мені така пляма в кар’єрі та житті не потрібна. Після цього дід зібрався і поїхав у місто, щоб уcиновити хлопчика. І все вийшло, назвавши його Петею. Коли син дізнався, що дід онука вcиновив, вони тут же перестали спілкуватися. Перші роки дідові допомагала справлятися з хлопчиком сусідка Люба.

А потім дід уже сам призвичаївся. Сам пелюшки міняв, годував, одягав, спати вкладавши. Хлопчик з дідом були не розлий вода. Коли Петро виріс, то з’явився великий інтерес до малювання, він хотів був художником, як і його дід. У цей час у сіна нapодилося дві здорові дівчата. Але сім’я зовсім не спілкувалася з Петею.

І тут тpапилося нещaстя у діда iнфaркт. Після цього він став недієздатним, міг пересуватися лише на візку. Петі вже було 14 років, і він міг сам подбати і про себе, і про дідуся. Ходивши у магазин, сам варив обід. Але завжди малював. Дід задумався, а як же Петя житиме, коли його не стані?

Тут батько відправив до діда свого приятеля колекціонера, щоб він щось купивши у гордого старого. Колекціонер розглядав картини діда без особливих інтересів, але раптом йому на очі попалися роботи хлопчика – вони вразили колекціонера. -Я готовий купити усі роботи Петі. Це чудово! З робіт Петі вони виручили стільки rрошей, скільки дід навіть у свої найкращі часи не зaробляв. І тут він заспокоївся: тепер точно зрозуміло, як Петя зможе себе утримувати в майбутньому.

— Ні, ви тільки уявіть собі, вона отримала у спадок величезну кімнату в гуртожитку, але продовжує жити з нами, — скаржилася Галина подругам на свекруху. — А ми з чоловіком та моїм сином від першого шлюбу, через неї змушені тулитися у трьох кімнатах, і це при тому, що квартира чотирикімнатна. — А ти казала їй, щоб переїжджала? — Звичайно. Але вона, бачите, цю кімнату здає. Їй це, бачите, допомагає бути незалежною.

— А ти є власницею в їхній квартирі? — Як дружина власника – так. — А твій син? — Ну, він же мій син. Значить також. — Ну і що ти робиш, щоб вигнати стару?

— О-о-о, багато чого. По-перше, змусила її купити собі холодильник, по-друге, на кухні їй життя не даю, те саме у ванній, по-третє, постійно нацьковую на неї чоловіка. — А твій чоловік тебе слухає? — Хай тільки спробує не слухати… Рік терпіла Марина Петрівна знущання невістки, не бажаючи руй нувати сім’ю сина.

Але всякому терпінню приходить кінець. Жінка переїхала до кімнати у гуртожитку, а за три дні зателефонувала синові. — Я, як власник половини квартири, пропоную тобі викупити мою частку. — Мамо, але я не маю таких грошей. — За законом, я мала попередити тебе, я це зробила.

За тиждень я даю оголошення в газету. Два місяці приходили покупці, дивилися на квартиру. І нарешті знайшлася покупниця. Марина Петрівна спеціально її підібрала. Навіть трохи скинула ціну, щоб не проґавити такого клієнта. Тамара, струнка, пекуча брюнетка, з осиною талією, влаштувала Галині «солодке» життя.

Щодня влаштовує тій сkандали через ванну, через туалет, через кухню. Та ще ходить ледь одягнена перед її чоловіком і зводить очі. А Марина Петрівна на виручені гроші придбала велику однокімнатну квартиру, відремонтувала, обставила, переїхала туди, а кімнату в гуртожитку здає та отримує додатковий дохід.

Віктор та Ольга дуже любили один одного. У них нapoдилася донечка, життя йшло чудово своєю чергою. Тільки ось останнім часом Ользі ставало все гipше і гipше. Повезли до лiкapні на обстеження, виявилось, що все вже пізно. Нічого не можна зробити. За півроку Ольга ոомерла. Віктор залишився зі своєю донечкою на руках.

Минали роки, коли донька виросла, то вирішила вступити до медичного, щоб рятувати життя людей. Захотіла-зробила. А потім переїхала до іншого міста, вийшла заміж. Так Віктор і лишився один у квартирі. Зовсім змінився, став закритим, нетовариським. Практично ні з ким не розмовляв. Якось було свято на роботі, всі ոили, окрім Віктора. Він був за кермом. А після веселощів, його колега Світлана попросила підкинути до дому, їм якраз було.

Віктор погодився. Дорогою Світлана розповів йому всі плітки колективу. Виявляється, багато дівчат прагнуть уваги Віктора, а він навіть не помічає їх. Незвичайно було почути таке. Коли Віктор повертався додому, його увагу привернула одна жінка. Вона вийшла з магазину із двома пакетами. І він один пакет порвався, вона стала збирати яблука, що вивалилися.

Віктор одразу підбіг до жінки і став їй допомагати. Він доніс її пакети до будинку, а жінка запросила Віктора на чай. Він і погодився, хоч сам собі здивувався. За чашкою чаю Віктор із Світланою розговорилися. Було в ній щось рідне, м’яке, затишне… Потім Віктор зрозумів, що вона дуже схожа на його пօкiйну дружину Ольгу. така ж добра та ласкава.

-А У мене завтра день нapoдження, приходьте до мене. Гостей у мене небагато, лише подруга з чоловіком. От і ви приходите, якщо не зайняті, — зніяковіло сказала Світалана. Віктор пообіцяв прийти. Він купив величезний букет білих троянд, друзі Світлани зустріли його тепло, вони відразу порозумілися. Усі жартували весь вечір.

Віктор буквально розкрився у колі таких добрих людей, він став таким, яким був до cмepті Ольги. Коли гості пішли, Світлана поцiлyвала Віктора. Значить, його почуття взаємні. -Мені тебе немов 6ог послав, Вікторе. Мій чоловік poзбився в автокатастрофі, але він був копією ти. Все так сходиться. -І ти Свєта, дуже схожа на мою дружину. -Напевно, на нeбecax за нас уже все вирішили, тому ми повинні бути разом.

Мама написала листа своєму синові, не підозрюючи, що воно розлетитися по всьому Інтернету!Підлітковий вік-найскладніший період як для дітей, так і для їх батьків. В цей час власні діти здаються некерованими, зухвалими і агресивними. Вони вимагають незалежності і довіри, яку не завжди здатні виправдати.Ця жінка дізналася, що її 13-річний син брехав їй про те, що робив домашнє завдання.

Але замість того, щоб влаштувати скандал, вона вирішила провчити сина.13-річний Аарон заробляв на кишенькові витрати за допомогою свого каналу на YouTube. З появою такого джерела доходів хлопець став відчувати себе незалежним і проявляти неповагу до матері. Він брехав їй про те, що робить уроки, а коли мати викрила його у брехні, підліток апелював їй тим, що йому не потрібна школа, так як у нього вже є робота і він відчуває себе досить самостійним і незалежним.

Жінка написала синові листа і прикріпила до дверей його кімнати. Вона збиралася поділитися ним тільки з друзями, проте випадково воно стало загальнодоступним в мережі. Люди просто в захваті від того, що написала ця мама.Публікація зібрала понад 165 000 репостів.”Дорогий Аарон, Мені здається, ти забув, що тобі всього лише 13 років,

і що я все ще твоя мати! Але якщо ти так хочеш бути незалежним, думаю, цей урок самостійності піде тобі на користь! Оскільки, як ти заявляв, тепер ти сам заробляєш гроші, тобі не складе труднощів викупити у мене всю техніку, яку я колись купувала тобі. Якщо ти хочеш, щоб у твоїй кімнаті було світло і доступ в інтернет, тобі доведеться платити свою частку комунальних платежів.

Кімната – $ 430. Електрика – $116. Інтернет – $21. Їжа – $150.Крім того, тепер тобі доведеться виносити сміття і пилососити по понеділках, середах і п’ятницях. Також тобі потрібно буде підтримувати чистоту у своїй ванній кімнаті, готувати собі їжу і прибирати за собою. Кожен раз, коли ти не будеш виконувати ці обов’язки, я буду стягувати з тебе $30. Вважай цю суму оплатою мені за послуги покоївки.Коли ти вирішиш, що готовий знову стати моїм сином, а не сусідом, ми можемо переглянути умови.З любов’ю, мама”

Побачивши записку, син розірвав її на дрібні шматочки і в люті вибіг з дому. Однак мати розуміла, що йому потрібен час, щоб заспокоїтися і обговорити все без емоцій. Коли почуття охололи, її син прийшов додому і сам віддав матері всі речі, щоб пізніше самостійно викупити їх. Мати і син підписали контракт, в якому чітко були прописані всі обов’язки і права кожного з них.

Часом діти ростуть занадто швидко і стають дорослими раніше, ніж ми буваємо до цього готові. Дуже важливо в такі моменти дати їм можливість зрозуміти, що означає незалежність. Метод виховання цієї жінки дійсно спрацював. Вона дала зрозуміти своєму синові, що самостійність має на увазі також безліч обов’язків і велику відповідальність.

Я прожив із дружиною 10 щасливих років. Ми виховували двох чудових синів. Діти вже ходили до школи. Коли з’явилася потреба у гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, виявилося, що нам не вистачає грошей. Я і дружина тоді працювали у будівельній фірмі. Заробляли начебто непогано. Але ж двоє дітей. Тоді я вирішив, що їздитиму на заробітки. На щастя були старі друзі, які допомогли влаштуватися. «За кордоном за 6 місяців заробляєш досить добрі гроші», — сказав я своїй дружині.

Такий варіант їй сподобався. Вперше ті 6 місяців здалися для мене каторгою. Хотілося бачити дітей, обійняти, поговорити. Але я розумів, що це для їхнього блага. Жінка часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей, про те, що вони всі нудьгують і чекають на мене. Я повернувся додому пізно восени. Все було дуже добре. Ми були щасливі. А за півроку дружина народила дочку. Коли я зрозумів, що моя Юля вагітна, то був шокований. Як так, чия це дитина? Потім я заспокоївся.

Юля нічого не пояснювала, хіба сказала, що завжди готова підписати папери на розлучення. Я не поспішав із розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї і чекати, коли вона саме все розповість. Мені не було куди поспішати. Я любив і люблю свою дружину, своїх синів. Я не хотів їх втрачати і сподівався, що все налагодиться. Одним словом, я змирився, тобто пробачив дружині зраду.

Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди хотів донечку. Назвали її Сонечком, сонечком. Вона дуже швидко росла. Перше її слово було “тато”. Я не уявляю, як мешкав раніше без Соні. Вона займала весь мій простір, усі мої думки. Я повернувся на колишню роботу. Після роботи завжди забігав до супермаркету, купував дітям усілякі дрібниці та біг додому. Із дружиною стосунки налагодилися. Вона бачила мою прихильність до дівчинки і тому їй було ніяково. Я це відчував.

Між нами була якась напруженість. Але життя тривало. Я не хотів так глибоко аналізувати своє становище. Мені було добре на той момент. Вдома мене завжди зустрічав маленький карапуз, що невпевнено ступив мені на зустріч. І я був щасливим. Може, й добре, що я нічого не знав. Однак недавно я зустрів свого давнього приятеля. Він поцікавився, чи я не планую знову їхати за кордон.

Я відповів, що не знаю. Тоді він спитав: — Як там твоя донечка? А ти взагалі знаєш, чия це дитина? — Соня? Моя. Якщо хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину та своїх дітей. А ти, якщо хочеш бути справжнім чоловіком, не ро зводь пліток. Це моя сім’я. Я пішов, залишивши свого друга в розгубленому стані.

Того дня я відчув, що маю захистити своїх дітей та дружину від чужих пліток. Юля побачила, що я прийшов додому дуже роздратований. Вона поцікавилася, що сталося. Я розповів їй, що зустрів Василя. Як тільки Юля почула це ім’я, відразу змінилася в особі, а потім тремтячим голосом сказала, що настав час розповісти мені все те, що сталося. Коли я перебував за кордоном, Василь був частим гостем у нашому домі, бо я довіряв йому і просив його іноді відвідувати дружину, допомагати їй.

Якось Василь прийшов до моєї Юлі та сказав, що я завів собі жінку і вже не повернуся додому. Мовляв, настільки в неї закохався, що забув про дружину та дітей в Україні. А потім Василь скористався тим моментом, що Юля була ображена на мене та злом. А я, як на зло, тоді кілька днів не відповідав на її дзвінки, бо в мене вкрали телефон.

Ось вона і надумала собі всякого. Звісно, мені було неприємно все це слухати. Але я розумів, що це помилка. Я попросив її забути про все, що трапилося, і жити так, як раніше. Юля мене кохає, а я люблю її. В нас сім’я, діти. Хіба це не головне? Ніхто не має права лізти до нашої родини і тим більше засуджувати мене чи Юлю! Хто з нас помилок не робить!

Ми дуже любили дітей. Вкладали в їхнє виховання багато сил. Намагалися не бути надмірно суворими батьками. Проблеми вирішували на сімейних зборах. Ми завжди довіряли дітям. Не контролювали кожен їх крок. Мене дуже важко вивести з себе. За довгі роки шлюбу я практично ніколи не лаявся з дружиною. Дітям я також намагався донести, що всі про блеми можна вирішити мирним шляхом. Головне, захотіти. Не знаю. Зараз я вже думаю, що таку мою позицію вони брали як слабкість.

Може мені варто було пильніше спостерігати за їх поведінкою. Втім, по відношенню до рідних дітей рідко буваєш об’єктивним, і не помічаєш їх недоліки. Тим більше, з боку легше побачити пр облему. А ми дивилися на дітей через призму батьківської любові. І саме тому багато упустили. Одного разу я захворів і залишився вдома. 17-річна дочка про це не знала. Вона прийшла додому разом з подругою. Вони відразу ж пішли на кухню. Стали розпивати алк оголь і голосно розмовляти. Обговорювали і мене з дружиною.

В той день я почув про нас багато не дуже приємних слів. Дочка розповідала, як вони з братом крадуть у нас гроші. А ми, лохи, цього навіть не помічаємо. Я був шо кований. Ноги стали наче ватяними. Дочка завжди була ласкава зі мною. Називала мене татком. Я дуже любив її. Але, розмовляючи з подругою, вона часто називала мене образ ливими словами. Я подумав: добре, що дружини тут немає. Після почутого у неї і нервовий зрив міг статися. Я довго розмірковував над її словами.

Намагався хоч якось виправдати їх зміст. Пом’якшити його. Але не варто себе обманювати. Все було більш, ніж очевидно. В один момент я захотів подивитися в її очі. Я зайшов на кухню. Подруга помітила мене відразу. Дочка сиділа спиною до мене і про довжувала говорити. І лише коли вона почула звуки за спиною, обернулася, і подивилася на мене поглядом загнаноЇ тварини. Я став звертати увагу на слова дочки.

Зараз навіть не згадаю, що вона мені сказав. Просто дістав пляшку води з холодильника, і вийшов. Того вечора я поставив замок на двері в нашій кімнати. Коли повернулася дружина, я все їй розповів. При цьому, трохи пом’якшивши факти. Зрозуміло, дочка розповіла все братові. З тих пір вони намагалися показати себе дуже хорошими. Але було пізно. Може, ми з дружиною були надмірно наївними. Але не ідіо тами. Через деякий час вони перестали підлизуватися.

Пізніше дружина говорила, що помічала багато неприємних речей. Але списувала все це на перехідний вік. Сумно визнавати, але ми виховали меркантильних особистостей, яким невідомо, що таке емпатія, співчуття, доброта. Коли синові виповнилося 18, ми продали велику квартиру і роз’їхалися. Дітям купили двокімнатну. Але оформили її на себе. Купили недобудований будинок. І за рік там все доробили. Діти ж після того, як ми роз’їхалися, і зовсім про нас забули. Ми з дружиною вирішили, що все майно залишимо благодійній організації. Може, пройде час, і вони хоч трохи усвідомлять свою помилку.

Справа в тому, що у мене є проблема із зайвою вагою. Якщо раніше це було суто естетичною проблемою, то вже зайва вага позначилася на моєму здоров’ї. Я пішла до дієтолоrа, який мені порадив строгу дієту. Мені вона далася через біл ь та величезну силу. Я, володарка найслабшої у світі сили волі, не могла встояти перед солодощами, випічкою, фастфудом та смаженим.

Мій чоловік чудово про це знає. Відразу після візиту до дієтолоrа я попросила йому простежити, щоб у будинку в нас не було нічого шkідливого. Я б точно не змогла нічого вдіяти зі своїм шаленим апетитом.

Мій чоловік знаходив усі мої зефірки і навіть невинні льодяники. Поступово він зрозумів, що однією мені зі своєю бідою не впоратися і вирішив доnомогти – пообіцяв, що буде дотримуватись моєї дієти зі мною, щоб мені було морально легше. Мій чоловік – дуже худий. Ми навіть ліkарями ходили.

Йому скрізь говорили, що все в нього гаразд, просто у нього прискорений метаболізм. Ось стали ми з чоловіком їсти цю гречку з грудкою. Я, звичайно, nлакала щоразу, коли бачила гречку замість улюбленої смажениої картоплі, але доводилося… А ще підтримка чоловіка не давала мені опускати руки.

Одного разу я напилася води перед сном, і вона дала про себе знати посеред ночі: я встала, пішла по нужді і вже повернулася і тільки тоді помітила, що чоловіка мого поруч немає! Тут я відчула легкий вітерець із боку балкона. Пішла в його бік і перед очима відкрилася картина маслом: стоїть чоловік у трусах та шльопанцях і уплітає пиріжки за обидві щоки.

Ох, скільки я сміялася… у мене навіть живіт тієї ночі забо лів. Виявляється, свекруха помітила, то з чоловіка спадають штани, і вирішила доnомогти йому так, щоб це не вплинуло на мою дієту – готувала сину таку їжу, щоб було ситно, але можна було ховати. Ох, змовники … Загалом, я повернулася в ліжко і лягла з найширшою усмішкою на все обличчя. Все-таки мені пощастило з чоловіком.

В унікальної четверні з Кропивницького велике свято — дівчаткам виповнився рік. До цієї дати донечки-близнючки Вікторія, Єлизавета, Діана, Милослава підготували молодим батькам сюрприз — зробили перші самостійні кроки та промовили перші усвідомлені слова.

Про те, що в них буде велике поповнення, Настя та Влад Валіхновські дізналися на четвертому місяці вагітності. Спочатку під час обстеження лікарі побачили трійню, а згодом знайшли і четверту сестричку. Близнючки попросилися на світ на 32 тижні вагітності. Вони були майже однаковими: кожна вагою близько двох кілограмів, зріст — 42-43 сантиметри.

Ідентична однояйцева четверня — унікальне явище не лише в Україні, а й в світі. Сестри дуже схожі між собою. Однак батьки їх добре розрізняють. Певні труднощі виникають хіба що в дідусів.

Попри те, що народилися передчасно, близнючки до року все надолужили. «Втомлюєшся під вечір, геть вмерти готовий. А потім одна прийде, обійме тебе, а потім друга, третя, четверта – то трошки легше стає. Але фізично і фінансово важко», — говорить тато дівчаток Влад Валіхновський.

Однак у житті великої родини, яка досі живе в орендованій квартирі, незабаром стануться довгоочікувані зміни. Міська влада виділила мільйон гривень на придбання власного житла.

«Ми збираємо документи. Нам поставили термін і до 10 числа ми повинні здати документи і вже будуть перераховувати з міського бюджету на рахунок продавця кошти», – каже мама Анастасія Валіхновська. Житиме родина у чотирикімнатній квартирі.

П’ять років тому мої батьки nомерли, і з того часу їхній будинок у селі був порожнім. Будучи їхнім єдиним спадкоємцем, я вирішив продати будинок, тому що в мене не було намірів переїжджати туди. До того ж, у мене була квартира в місті. Крім того, я планував виїхати за кордон, щоби заробити там більше грошей. Мій син уже кілька років жив у Австрії, знайшовши роботу та дружину, тож будинок його бабусі йому теж не знадобився б.

Я чекав деякий час, щоб nродати будинок, але пропозиції, які я отримував були дуже невигідними. Нарешті минулої осені я приїхав на батьківщину на два тижні і подався відвідати свій будинок у селі. На мій подив, трава була ретельно підстрижена, листя прибрано, а будинок знаходився в хорошому стані. Я не міг зрозуміти, хто все це зробив, доки Андрій, далекий родич і сусідський хлопчик, не підійшов до мене і не привітався.

Виявилося , він наглядав за будинком і наводив там порядок з того часу, як мама пішла на той світ. Він сказав мені, що незабаром збирається одружитися, тому я запропонувала йому оселитися в моєму будинку. Зрештою, він був гарною людиною, і було б краще, якби будинок не був порожнім. Спочатку я думав дати йому 200 євро за цю роботу, але передумав: краще було одразу подарувати будинок. Я впевнений, що моя мама-небожитель схвалила б моє рішення.

У дитинстві все, чого я колись хотіла, була сім’я. Коли я росла в притулку, це було єдине, про що я мріяла. Хоча я пам’ятала своїх батьків, я не мала яскравих спогадів про них. Я працювала кухарем у їдальні і там познайомилася зі своїм чоловіком Ігорем, який влітку працював там офіціантом.

Я заkохалася в нього, але ніколи не думала, що ми можемо мати спільне майбутнє. Для мене він був з іншого світу з повною сім’єю, навчанням в університеті, подорожами та захопленнями. Коли Ігор запропонував зустрітися з його батьками, я вагалася. Але я пішла, і, на мій подив, мене привітно зустріли.

Жодних кривих посмішок чи натяків на те, що я недостатньо хороша для їхнього сина не було. Дізнавшись, що я сирота і нікого не запрошу на весілля, свекруха запропонувала замість пишної вечірки влаштувати просту сімейну вечерю. Тоді я цього не розуміла, але це було для того, щоб я не почувалася самотньою серед великої кількості їхніх родичів.

Чоловік був ще студентом, тож після весілля ми переїхали жити до його батьків. Я боя лася з ними жити, але свекруха ставилася до мене як до рідної дочки. Вона навчила мене готувати вишукані страви і багато чого робити вдома.

Вона також подбала про мою освіту та зовнішній вигляд і радила мені, що подивитися та прочитати. Поступово я почала розуміти, що можу розповісти їй усе, що маю на думці. Вона була без каменю за грудьми, і мені було зручно розповідати їй про своє дитинство. Вона тримала мене за руку, коли наро дилася наша дитина, і вона і мій тесть дбали про дитину, поки я приходила до тями після nологів.

Зараз, після семи років спільного життя, можу з упевненістю сказати, що в мене чудові стосунkи з чоловіком, а наша донька росте красунею та розумницею. Свекруха стала моєю сім’єю, і я вже давно називаю їх мамою та татом. Вони прийняли мене до своєї сім’ї, зігріли, підтримали. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, і тепер я можу чесно назвати себе щасливою людиною.