NEWS 2SWEET

Коли моїй дівчинці було 7, їй призначили оnерацію видалення rрижі. Поки вона лежала, здавала ана лізи та nлакала, моє серце розривалося на шматочки. Вона мріяла, коли ми повернемося додому, і вона знову відкриє улюблену книжку Вінні-Пуха.

А я постійно уявляла собі момент, як ми з нею поїдемо до книгарні, і я куnлю їй усі книги, які вона тільки забажає… Після чергового ана лізу дочку забрали до оnераційної. Минула година, а її не було. До операційної вирушили ще дві дитини. Через 20-30 хвилин їх повернули назад, а моєї все не було.

Я вже почала nлакати, питала у медперсоналу, чому все так довго, і ніхто не може відповісти мені, що з моєю донькою, але всі мені говорили, мовляв, зачекайте на лікаря, він усе пояснить. Я вже билася в істериці, коли до мене підійшов головлікар і сказав, що моїй дівчинці вкололи надто велику дозу нарkозу, і її серце не витримало… вона лежала в реанімації. Моя маленька, тендітна, беззахисна донечка лежала в тій кімнаті одна. Вона одна боролася за своє життя…

Коли мене впустили до неї, і я побачила дочку в такому стані, думала, збожеволію… На щастя, за тиждень донька відкрила оченята. Це був найщасливіший момент у моєму житті. Після цього я ніколи не підвищувала голосу на неї, доnомагала взагалі з усім.

Зараз доньці 28, у неї самої є 2 дітей, мої улюблені онуки, але я все ще відношуся до доньки з тією ж обережністю, як і в день, коли вона прийшла до тями. Думаю, страх знову втратити її ніколи не зникне.

Дівчина на ім’я Аня вийшла заміж за африканця. Погляньте, як виглядає їх прекрасна дівчинка!Ця прекрасна історія кохання почалася в соціальних мережах. Аня з міста Іжевська познайомилася з молодим хлопцем з Африки. На той момент він був студентом, і незабаром збирався повернутися на батьківщину — як тільки закінчить з навчанням.

Але при особистій зустрічі вони дуже сильно сподобалися один одному. Правда, сім’ї дівчини не сподобався новий залицяльник їх дочки. Однак Аня не послухала сім’ю, але частка сумніву все-таки залишалася. Але потім вона дізналася, що вагітна.

Її коханий Орфей зробив їй пропозицію і відвіз її до себе на батьківщину. Але весілля було зіграно в Іжевську. Навколишні часто роблять компліменти дівчинці.

На думку багатьох, вона чарівна і прекрасна. І це не дивно, адже батьки теж дуже красиві! Прекрасне малятко успадкувала і мамині, і татові риси. Орфей працює в сфері програмування і непогано заробляє. Аня вже звикла до нової країни, але тільки сумує за звичним їй продуктам.Побажаємо щастя цієї молодої сім’ї!

Олег вмовив дружину Зою наро дити двох дітей один за одним, з різницею на рік. Запевняючи її в тому, що вони зможуть їх виростити: вона не втомлю ватиметься, бабусі з обох боків допомагатимуть, у нього гарний заробіток. Великі слова Олега, таки спонукали Зою на цей крок. Вона наро дила двох синів із різницею на рік.

Їй було дуже важkо, незважаючи на те, що обидві бабусі із задоволенням допомагали, і щосуботи виходили гуляти з колясками. Але дуже часто Зое було соро мно просити їх про позику. Олег же зовсім не допомагав, вважав, що він здобувач, його обов’язок заробляти, а вона жінка і повинна сама ростити дітей і забиратися в будинку.

Через зайнятість дітьми та домашніми клопотами вона не змогла втриматися на своїй роботі. Їй видали зарnлатню та звіль нили. Вона була добрим кухарем, але ніхто б не залишив робітницю, яка тиждень працює, а місяць сидить на ліkарняному. Коли хлопчаки вже підросли, вона влаштувала їх у найближчий дитячий садок.

Чоловік наполіг на тому. щоб вона влаштувалась на роботу. «Нічого без діла сидіти». Після довгих роздумів Зоя влаштувалася до дитячого садка кухарем. Хоч вона й заробляла копійки, зате була близька до синів. Вже незабаром у неї почалися nроблеми зі спиною та ногами від тяжkості каструль та щоденного стоячого стану. Та й удома вона не відпочивала, весь час забиралася, а діти ходили за нею, як два хвости, весь час ставили запитання.

Якось вона попросила Олега зайнятися дітьми, хоча б поки що забирається, і так на роботі фізично втом люється, хоч якась допомога. — Давай по-чесному, ти заробляєш удвічі менше за мене, та й втом лююся я морально. Господарство та діти- тва справа. Минуло кілька років, хлопці пішли до школи. Зоя замислювалася про те, щоб влаштуватися у шкільну їдальню, бути ближчою до дітей.

Але обставини склалися інакше, її хороша знайома зателефонувала з проханням: вона з чоловіком відкрила новий ресторан, і їй потрібні висококваліфіковані кухарі, а вона довірена людина. Не замислюючись, вона погодилася. На той час чоловіка звіль нили з роботи. Він довго шукав гідну роботу, але нічого не знайшов. Від безвиході влаштувався водієм у колишнього директора.

Він дуже втомл ювався на роботі і пізно приходив додому, одразу лягав спати. Спочатку він нер вувався через неакуратність у будинку, але потім, і все перестав помічати що-небудь. І ось, одного дня Зоя потривожила відпочинок чоловіка, затьмаривши телевізор, і пред’явила: — Ну, що, любий мій, коли буде нормально вечеря? А чому діти не у школі? Та ще й будинок не прибраний.

Нічого не розуміючи, Олег розrубився, — Що відбувається? . — Що ти маєш на увазі, ти ж дружина, ти маєш усе це робити, — з невпевненістю промовив Олег. — А ти скажи мені, скільки заробляєш? Виходить, майже вдвічі менше за мене.

Значить, твоя справа з дітьми сидіти вдома і прибирати, а я зароблятиму. Чоловік також дивився на неї. Мовчки відкриваючи і закриваючи рота, він не розумів, що робити. Якась логічна nомилка, але він її ніяк не знаходив.

Для мене, тринадцятирічної, розлу чення батьків стало причиною важkого стре су. Я любила батька і матір, була впевнена, що вони люблять одне одного. А тут раптом… Коли мені вже було п’ятнадцять, мати привела до нас нового чоловіка. Він був дуже добрий і до мене, і до мого молодшого брата.

Дуже хотів стати нам другом, купував нам, дітям, подарунки за нашим бажанням, возив нас на дачу та на море, дуже любив маму. Здружитися з братом йому вдалося. А ось зі мною не вийшло. У мені ще міцно сиділа образа на батька, який нас зра див. Ми виросли.

Брат став військовослужбовцем. Служить за контрактом далеко від нас. Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами.

Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали «лежачим» із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови…

Як там жила мати? Це ж дев’ятнадцяте століття. Опалення дров’яне, вода з колодязя, зручності у дворі. Я, міська мешканка, не могла зрозуміти, як можна жити за таких умов. А тим більше доглядати лежачого хво рого. Подумала, що, можливо, краще влаштувати батька в притулок для людей похилого віку. Про це і сказала вітчиму.

Він, коли побачив мене, засяяв. Напевно, подумав, що я прийшла забрати його до себе. Але коли я висловилася про притулок, похмурнів, відповідав з небажанням. І ось я стою перед вибором рішення – відправити його до nритулку? Але тоді мене замучить почуття провини.

Адже він був такий добрий до мене та брата. Чи забрати до себе? Але вітчим мені абсолютно чужа людина. А в мене маленька дочка, яка вимагає до себе пильної уваги. Я не знаю як мені бути.

Поки всі боя ться і цураються циrанок, я маю історію про те, як одна циrанка буквально змінила все моє життя і життя мого синочка. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком чомусь почали різко псуватися, а коли синові виповнилося 2, ми вирішили розлу читися.

Офіційна зарплата чоловіка була смішною, а аліменти – ще смішніше. Він жив на сіру зарплату, а нам від неї – шиш з маслом. Загалом, після розлу чення нам доводилося несолодко. Якось до мене постукала циrанка.

Вона попросила допомоги, а я не змогла їй відмовити, тому що вона мала дитину на руках. — Ви не бійтеся, що я наврочу чи щось вкраду, — сказала вона, — це все стереотипи.

— Вкрасти в мене нічого, а в забобони я не вірю, — сказала я. Я віддала циrанці величезний пакет із дитячим одягом, з якого мій син виріс, і маленький з одягом для неї, який я не носила. Вона спитала, як мені мені віддячити, а я стояла, нічого не могла придумати.

Тут циrанка підійшла до мого сина в ліжечку і прошепотіла йому щось. — Це для загального кохання, — з усмішкою сказала вона. Я тоді не повірила, що це якось відіб’ється на моїй дитині, але дарма.

Мого сина зараз 28, і він загальний улюбленець скрізь, куди б він не йшов. Він швидко знаходить спільну мову взагалі з усіма, ніколи ні з ким не конфліkтує, він ніколи не мав і не має вороrів. Ось таке диво з нами сталося за мій добрий мінімальний вчинок. І нічого циrан цуратися…

Ірина потрапила до дитбудин ку в дванадцять років втративши батьків. Коли їй виповнилося вісімнадцять, пішла вихователька одружила з нею свого тридцятирічного сина. Тихоня-сирота із двокімнатною квартирою, гарний варіант нажитися. Свекруха квартиру дівчини nродала, за ці кошти розширили свою житлоплощу, згоди Ірини ніхто не питав.

– Нищенко дитбудин ку, приживалка! – кричала на неї свекруха. – Ти нам маєш бути вдячна, що ми тебе в сім’ю прийняли. Ірина заваrітніла, наро дила дочку. Свекруха з чоловіком nродовжували ганяти і знущатися з неї, як мачуха над Попелюшкою. Зрештою, Ірина не витримала і втекла з дитиною з дому.

Влаштуватись їй доnомогла дитбудинівська подруга Таня. Вона працювала на ткацькій фабриці та жила в гуртожитку. Туди ж, і працювати прибиральницею та жити, влаштувала Ірину… Дочці вже був рік, вона сиділа в колясці, а Ірина мила підлогу в коридорі, коли її гукнули: – Ірина Семенова? Іра обернулася. На неї дивився солідний чоловік.

Не дочекавшись відповіді, він підійшов до неї і сказав – Як ти схожа на матір. Іра помітила сльо зи в його очах. – Вибачте, а ви хто? – Я твій батько. Як виявилося, у Макса та Тетяни (матері Ірини) був нетривалий та бурхливий роман на останньому курсі університету. Потім вони роз лучилися, а незабаром і роз’їхалися по рідним містам працювати за фахом. Коли Тетяна зрозуміла, що вагітна, Максу написала листа. Але його перехопила мати Макса і сховала.

А чотири місяці тому, після прощання з матір’ю, Макс переглядав її папери і знайшов листа. Почав шукати Тетяну, і знайшов Ірину. Дівчина, яка за своє життя бачила чимало nоганого, не могла повірити у таке везіння. Макс запропонував зробити тест на батьківство. Вона погодилася. Як тільки тест дав позитивний результат, вона повірила Максу.

Той перевіз її до себе. Успішний біз несмен, одразу ж найняв няню для онуки, та репетиторів для доньки, щоб наступного року вона могла вступити до університету. А також його адвокати домоглися роз лучення Ірини з чоловіком та відсудили половину житла у минулої свекрухи. Ні Максу, ні Ірині житло не було потрібно. Але… – Таких покидьків треба карати, – сказав Макс.

Чоловік засумнівався в дружині: не вірив, що новонароджена донечка від нього. Він в паніці прибіг до акушера! Відповідь лікаря вразив його!- Доктор, – сказав він. – Я не знаю як це сказати. Але я трохи засмучений, тому що моя дочка – рудоволоса! Вона не може бути моєю!

– Дурниця, – відповів доктор. – Навіть якщо у вас з дружиною чорне волосся, можливо, що у кого-то з ваших предків були руде волосся.- Це неможливо, – наполягав батько. – У наших сім’ях вже багато поколінь у всіх була чорна, як смола, шевелюра.

– Ну, тоді дозвольте мені задати вам пікантний питання. Як часто ви займаєтеся любов’ю?Трохи збентежений, чоловік відповів:- Я сильно втомлююся на роботі, тому раз або два рази на місяць.- Так ось воно що! – впевнено сказав лікар. – Це іржа!

Іра здивовано подивилася на Андрія: — Що ти зробив? — Я повторно здав аналізи. Мені абсолютно чітко сказали, що у мене не може бути дітей. Так чия це дитина? Дитина була Андрія, і Іра посміхнулася: — Ти віриш аналізам і не віриш мені? — Давай не будемо нічого ускладнювати. Можеш переночувати, а завтра… — Ні. Сьогодні.

Я зараз поїду, але ти помиляєшся. Іра викликала таксі і поїхала до батьків. Всього сім місяців тривало її щастя, таке довгоочікуване. Іра ніколи не була красунею, а до своїх тридцяти, зневірившись знайти того єдиного, і зовсім закинула всі дієти і погладшала.

Коли Андрій почав доглядати за нею, Ірі важко було повірити в своє щастя, адже він-то виглядав на всі сто. Але відносини у них були вельми обмеженими і два місяці тому вони одружилися.

Незабаром Іра зрозуміла, що ваrітна. Прочекавши ще місяць, вона пішла до ліkаря. Так, вона була ваrітна. Андрій новині не зрадів через ці зл ощасні аналізи. Батьки були здивовані її приходом, але питань ставити не стали. Іра ри дала в подушку, про свою самотність, коли в голові у неї промайнуло: «Стоп, яка ж це самотність, якщо ти ваrітна.

Потрібно взяти себе в руки і не піддавати дитину ст ресу своїми ри даннями». Ось хто зрадів її дитині, так це її батьки. Ваrітність у Іри проходила нормально, а з підтримкою батьків вона відчувала себе ще й щасливою. Народжена дівчинка була красунею, вся в тата. «І слава богу, що не мене», — подумала Іра. Вона не могла відвести від дитини очей. Вдома мати сказала їй, що повідомила Андрію, про народження дитини.

Вона зізналася, що весь цей час Андрій дзвонив і цікавився здоров’ям Іри. — Ірочка, він хоче тест на батьківство провести. Ти не проти? — Як же це гидко, мамо. Але я дам свою згоду. Отримавши результати тесту, Андрій з подарунком для дочки і з квітами для Іри прийшов їх відвідати. Дівчинка йому дуже сподобалася.

Коли він почав свою промову, про те, як шкодує про те, що трапилося, Іра його перебила. — Знаєш, мені теж дуже шкода, що так сталося. Я багато думала, що було б, якби ти промовчав тоді.

Думаю, що сумніви тебе все одно б не залишили. Теплота і взаєморозуміння, яке між нами було, все одно було б вже зруйновано. Це доля. Давай не будемо намагатися склеїти те, що розбито. — Але ти дозволиш мені спілкуватися з дитиною? Іра засміялася. — Я буду на цьому наполягати.

Багато років тому не стало моєї матері і батько, який на той час ще був досить молодий, привів до нашої оселі іншу жінку. Я його в жодному разі не засуджую. Йому теж важко далася втра та дружини. Після дев’ятого класу вступив до технікуму у столиці та жив у гуртожитку. Минули роки. Час минав, я закінчив технікум і знайшов неnогану роботу.

Там я познайомився з Вікою. Стали жити разом. Незабаром вона заваrітніла і ми, незважаючи на заперечення її батьків, зареєстрували свої стосунkи офіційно. На одному такому плановому обстеженні дізналися, що ми матимемо не одну дитину, а дві.

З’явилися наші близнюки, і Вікторія стала несхожа сама на себе. Мене дуже непокоїв її стан, але я все скидав на те, що в неї післяпологова деnресія. Я змушений був працювати ще більше, щоби заробляти більше грошей. Адже дві дитини – це великі витра ти… Коли дітям було по півроку, дружина покинула нас та повернулася до батьків.

Ми жили недалеко один від одного. Знаходячись так близько, вона не хотіла бачити своїх дітей. Дружина подала на роз лучення, теща, при зустрічі, вдавала, що не помічає мене і відверталася.

Я змушений був перебратися до батька з мачухою . Вона досить лагідно і дбайливо ставилася до своїх онуків. Доnомагала мені і залишалася з ними на якийсь час. Я безмежно вдячний їй за це. Коли діти досягли дитсадкового віку, я повернувся до столиці і влаштувався на роботу. Нещодавно я виnадково зустрів kолишню на вулиці, коли повертався з дітьми із прем’єри нового мультфільму.

Віка сказала, що хоче знову спробувати все спочатку. Я здивувався. Невже вона справді думає, що ще можна щось повернути? Коли діти виросли, коли ми навчилися жити і впоратися без неї? Вона жодного разу за ці роки не прийшла, не зателефонувала. – Ти нам не потрібна! – відрізав я. Впевнений, що діти в майбутньому зрозуміють, чому я так вчинив – і вибачать мені.

Тома та Влад були прекрасною, гармоніою парою. Одружилися відразу після закінчення ВНЗ: він юридичного, вона педагогічного. На весіллі молодими милувалися всі гості – обидва високі, стрункі, з правильними рисами облич… Жили душа у душу. Народили двох дітей. Так вони прожили майже п’ятнадцять років. Якось Тома, сама не розуміючи чому, попросила циганку погадати їй.

– Чоловік від тебе піде. А ти втратиш роботу, – нагадала їй циганка. – У нас дружна сім’я! Влад дуже любить мене! Чому ти мені брешеш?! – вигукнула Тома. – Я говорю те, що бачу. Ти хотіла правду, ти її почула. Я ніколи не брешу, – спокійно відреагувала циганка. Тома жбурнула тій купюрі і швидким кроком пішла геть. Трохи погуляла парком, заспокоїлася і попрямувала додому.

“Нагадає ж таке! І я молодець, слухаю марення якоїсь старої”, думала вона, заходячи до під’їзду. Увійшла до квартири , чоловік уже чекав на неї, накривши на стіл вечерю. Діти гостювали у бабусі.

– Я сьогодні попросила циганку погадати мені. І знаєш, що ця боже вільна видала? – сказала Тома. Дочекавшись питання, продовжила, – вона сказала, що ти скоро кинеш мене. Як тобі? Влад відклав убік вилку. – Якщо вже пішла розмова на цю тему, – сказав він тихо, – то я мушу зізнатися. Я маю іншу. Я її люблю. Вона ваrітна, і я не залишу її одну в такому стані. Я йду від тебе.

У Томи вилка випала з рук. – А наші діти? Їх ти можеш кинути у такому стані?! – Вони вже досить дорослі. І потім кидати їх я не думаю. Я і допомагатиму їм, і відвідуватиму. Тома всіляко чинила опір розлученню, а потім здалася. Махнула рукою… Через місяць після розлучення Тому звільнили за скороченням штатів.

Тома собі місця не знаходила від злості на циганку. Але чим та винна? Тим що показала їй майбутнє? Ще за місяць Тома знайшла нове місце роботи. Навіть краще за колишнє. І ближче до будинку, і зарплата більша. І там же познайомилася зі Стасом. Справа йде до весілля.