NEWS 2SWEET

Одного дня Галю шокував візит свекрухи. Саме в цей час у їхній сім’ї очікувалося поповнення. Гриша — син, одразу помчав розповідати матері таку радісну новину, адже вони вже п’ять років намагалися з Галочкою завести дитину. Дивно було те, що вона приходила до них тільки у свята, в решту часу до неї вони їхали самі. Відносини свекрухи та невістки були добрі. Світлана Юріївна ніколи не лізла до їхніх сімейних справ і була дуже тактовною жінкою. Свекруха привезла з собою тортик, і вони почали пити чай. Тоді жінка розкрила справжню причину свого візиту. — У мене до тебе Галочка, тільки одне прохання — Галя здивувалася, але мовчки кивнула, чекаючи продовження, — Не кажи моєму синові, що дитина не від неї, адже він такий щасливій. Галя вдала, що не зрозуміла, про що мова і перепитала свекруху, про що вона говорить. Тоді Світлана Юріївна зізналася, що ніколи не розповідала синові про його діагноз.

У дитинстві він перехворів на серйозну хворобу, згодом це призвело до безпліддя. Тож дітей він мати не може. Галя з одного боку з полегшенням зітхнула та розповіла свекрусі про конфлікти з чоловіком. Про те, як він відмовлявся йти до лікаря, і під час чергової сварки вона в приступі люті та злості пішла з дому. Як щасливо вона зустріла старого знайомого, сама не зрозуміла, як усе сталося. Повернувшись додому і відчувши симптоми, вона склала тест і радості не було межі, але Галя чекала, що це дитина від Грицька. Галя Грішка любила сильно, і його безпліддя не змінює нічого, але вічні конфлікти виносити було неможливо. Тоді Світлана Юріївна підтримала дівчину, сказавши, що цей секрет буде лише між ними, і Грицько ні про що не дізнається. Та й не кожна дівчина готова розділити своє життя з безплідним чоловіком, головне, щоби Галя народила. У них народилася здорова рудоволоса дівчинка.

Грицю бентежив колір волосся малюка, тому що в роду рудого не було, але він був шалено щасливий. Тільки ось будь-яка брехня стає очевидною. Гриша прийшов додому за день до виписки, п’яний у стелю. Світлана Юріївна залишалася в них, щоби все підготувати до виписки. Побачивши стан сина, вона почала випитувати у чому справа. Гриша дізнався, що їхня донечка — Аліночка, не його рідна дочка. У пологовому будинку працювала стара однокласниця Грицька і по секрету йому сказала про те, що група крові малюка та батька не співпадає. Спочатку Світлана Юріївна постаралася синові навіяти, що бреше його однокласниця, але коли той сказав, що зажадає тест ДНК. Вона виклала йому правду про все. Про те, що брехала стільки років, що він безплідний і це була її ідея Галі мати дитину від донора. Мати вимолила сина не руйнувати їхнє сімейне щастя, адже вона знає, як сильно його любить Галя. Гриша був шокований, але прийняв вірне рішення. Дівчинці майже рік, Галя не знає, що чоловік знає, а свекруха спостерігає за їхнім сімейним щастям, розуміючи, що зробила все правильно.

Я особливо не дружила з сім’єю чоловіка. Намагалася не сва ритися з ними, трималася осібно. У свята відвідували їх з чоловіком і дітьми. Вони теж іноді приходили до нас в гості. Незабаром, чоловіка по роботі запросили працювати в столицю. І ми всією сім’єю, чоловік, я і дві дочки, переїхали в нову квартиру. На вихідні до нас приїхали свекруха і зовиця. Принесли з собою подарунок на новосілля. Чоловік попросив мене накрити на стіл і підготувати гостьову кімнату. Відпросилася з роботи в п’ятницю, і весь день провела на кухні. У суботу, з ранку, чоловік поїхав на вокзал зустрічати матір і сестру. При вході нам був урочисто вручений подарунок-електричний чайник. Потім родички оглянули всю квартиру.

Урочиста вечеря пройшла в теплій дружній обстановці. Тільки я відчувала себе офіціанткою, то подавала на стіл, то прибирала зайве. Одне радувало-завтра вони поїдуть! Раптом Світлана весело повідомила, що вони взяли зворотний квиток на середу. Погостюють тут, місто подивляться. Я трохи дар мови не втратила від такої новини. Але потім заспокоїлася. Може хоч пару днів мене від готування звільнять. Але не тут-то було. Вони прокидалися, гуляли весь день, потім відпочивали до мого приходу з роботи і чекали, коли я приготую вечерю. Я дуже втомилася. Ледве дочекалася середи. Коли вони поїхали, я нарешті вільно зітхнула. Та не тут-то було! На свята до нас приїхала Світлана.

Слідом-свекруха. Потім зовиця вирішила з подружкою у нас пожити тиждень. Я цілий день працювала, потім приходила втомлена додому, прибирала квартиру, і готувала вечерю. І ніякої доnомоги — ні фі нансової, ні фізичної. І ось, черговий дзвінок від Свєти. Вони з мамою хочуть відзначити Новий рік у нас, і затриматися до кінця свят. Я як представила цю ситуацію, мені погано стало. Я довго думала, і, нарешті, вирішила. Дівчатка були вже дорослі, їм потрібні різні кімнати. Переселила молодшу дочку в гостьову кімнату. А диван поставили в зал. Він у нас суміщений з кухнею і коридором. Я подзвонила Свєті і сказала, що спати з мамою доведеться на кухні. Вони обурилися. Адже у них була окрема кімната! Через день зовиця повідомила, що вони передумали приїжджати до нас на свята.

Я вже 16 років живу та працюю в Італії. Щороку я прилітаю на батьківщину. В основному це весняний період, дати ближчі до мого дня народження, щоб зібрати всіх рідних за одним столом. В Україну я прилітала із Лукою, моїм чоловіком, з яким ми разом уже 5 років. У мене в Україні немаленька сім’я: 2 доньок, син, у кожного – свої сім’ї, і в мене вже 4 онуки в сумі. Не хило, правда? Однак моє сімейне життя було не таким барвистим, як могло здатися. В Італії я виявилася не від хорошого життя. Коли моїй молодшій дочці було 2, я вдовіла. Мені доводилося багато працювати, щоб залишатися із трьома дітьми на плаву.

Коли молодша пішла до школи, я залишила їх із моєю мамою, а сама переїхала до Італії на заробітки. Згодом я почала непогано заробляти, а незабаром і зустріла Луку. За 16 років в Італії я подарувала синові машину, старшій доньці квартиру, а молодшій вирішила залишити власний будинок. — Ванечко , — говорила я молодшому зятю, — не хвилюйся. Я скоро збудую другий поверх, і у вас взагалі 2-поверховий будинок буде. Ну, як побудую… я відправляла доньці гроші на ремонт, а зять сам усе робив своїми руками, щоб бути впевненим у якості виконаної роботи та заощадити гроші.

Цього року діти просто приголомшили мене своїми словами. Не встигла я поставити валізи на підлогу, як Ваня підійшов до мене і сказав, що мені треба переписати на його дружину, тобто мою дочку, мій дім уже зараз. — Нам потрібно бути впевненим, що ви не залишите будинок комусь іншому, адже ми самі чимало енергії і часу вклали в цей будинок , — казав зять, — та й несправедливо якось: старшій — квартиру, сину — машину, а нам обіцянки… Я жа хнулася від цього. Невже єдине, що моїм дітям потрібно від мене – гроші? Може, я їх неправильно виховала?

П’ять років тому я втратив свою кохану дружину. Після цього все втра тило сенс, померкло в моїх очах. Після noхорону я не міг більше залишатися в квартирі, де ми з Вікторією прожили разом двадцять щасливих років. Все там про неї нагадувало і викликало нестерпну тугу. Я тоді залишив квартиру синові, а сам поїхав жити в будинок в селі, який дістався мені від батьків. Я в місті два роки не був, тільки з сином зідзвонювався час від часу. Робота у мене дистанційна, тому я міг собі таке дозволити. За два роки я трохи прийшов до тями, трохи змирився з втратою. Влітку мені подзвонив син і попросив приїхати, щоб познайомити мене зі своєю нареченою.

А я і не підозрював, що у нього дівчина є, про це мені син нічого не розповідав. Я взяв себе в руки і поїхав. Двері мені відкрила дівчина, яка була дуже схожа на мою покійну дружину в молодості. Я спочатку остовпів, знадобилося кілька довгих хвилин, щоб прийти в себе і зрозуміти, що це зовсім не Вікторія. Дівчина привітно посміхнулася: — Ви, напевно, батько Антона, так? Дуже приємно познайомитися, я Тетяна. Антон, тут твій тато прийшов! Дівчина впустила мене в будинок, Антон вийшов мені назустріч. У нього очі п’яно блищали. — Привіт, пап, давно не бачилися! На честь такої зустрічі потрібно виnити! Я дивився на сина з подивом. Хто ж серед білого дня напивається? Виnити відмовився.

Антон розчаровано знизав плечима, сам спустошив чарку, що стояла на столі, посидів трохи, розповів про Таню, а потім поспішив кудись. Коли за ним зачинилися двері, я запитав: — І давно він п’є? Дівчина сумно зітхнула. — Відколи з роботи звільнили. Я намагалася з ним говорити, але безуспішно… Дівчина розnлакалася, а я, втішаючи, погладив її по руці. Антон повернувся додому пізно дуже п’яний. Ми поклали його спати, сиділи з Танею і розмовляли. Я не міг відірвати від неї погляд. Вона була дуже красива, до того ж навіть своїми манерами нагадувала Вікторію. Я жив у них тиждень і зрозумів, що сильно заkохався в наречену сина. Гірко було це усвідомити. Ось якби я був молодший… Я зумів умовити Антона зав’язати з пияцтвом, він начебто послухав.

Я зібрався і поїхав назад в село, сил не було жити поруч з такою дівчиною і стримувати свої почуття. Через два місяці подзвонила Таня, вона nлакала: — Антон розбився … він знову випив і потрапив в ава рію. Після nохорону я зібрався назад у село. Тані дозволив залишитися в своїй квартирі, їй нікуди було йти. — А чому ви їдете? — сумно запитала дівчина. — Вибач, але я не можу спокійно перебувати поруч з тобою. Розумієш, я закохався в тебе на старості років. Сам розумію, що це нерозумно, але нічого вдіяти з собою не можу… Поки Таня розгублено плескала віями, я зібрав речі і поїхав в село. Через місяць вона до мене приїхала. — Володимире, я розгубилася, коли ви мені зізналися. Але якщо бути чесною, я теж вас люблю… Я тоді не стримався і поцілував її. Живемо тепер ми разом.

Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром, приїхав товариш по службі батька. Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток і сказав: — Великокаліберний потрапив в плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток … Нехай вона стане хорошим прикладом і уроком для тих, хто не вміє прощати. В останні роки свого життя мама розповідала мені кілька разів про те, як вони познайомилися з татом. Я теж хочу поділитися цією історією, щоб було зрозуміло, чим все закінчилося …Можливо, хтось пам’ятає дитячу гру в скарби. Коли за будинком або десь на галявині діти закопують свої маленькі скарби. Роблять ямку і укладають в неї щось важливе. Наприклад, красивий вкладиш від жуйки або кульку від підшипника. Ставлять позначення, де був закопаний скарб, а на наступний день його шукають. Мої мама і тато в дитинстві жили в сусідніх дворах. І познайомилися саме під час такої гри в скарби.

Мама сховала свій скарб, а через годину почався дощ, який змив всі сліди … У той день вона закопала бабусину брошку, яку потайки взяла з дому. Ну дітьми були, що з них взяти?Вдома маму, звичайно, насварили за те, що вона так нерозумно обійшлася з біжутерією, і заборонили виходити з дому. Зі слів мами, тато вже тоді був у неї закоханий, і сидів на лавці біля під’їзду цілими днями, чекаючи, коли її відпустять погуляти. Але маму відправили на літо в село. А тато з батьками скоро переїхав в інший район. Так їх шляхи розійшлися. Через 10 років вони знову зустрілися: їм обом уже було по 18 років. Скороминуща зустріч перетворилася на повноцінну першу любов … Від цього роману і з’явилася на світ я. Батько відслужив в армії, повернувся — і вони одружилися. Через вісім років стався фатальний інцидент. Мама з татом і друзями справляли День народження, і дуже багато випили. Одна з маминих подруг скористалася станом мого батька і почала обіймати його. У цей момент і зайшла в кімнату мама.

Побачила це все — і психанула. Ніякі пояснення тата, який прийшов в себе, не допомагали. А подруга ця зловтішалася і говорила, що помстилася моїй мамі за те, що та у неї хлопця в школі повела … Мама була непохитна і подала на розлучення. Батько в розпачі зібрав речі і поїхав за контрактом в одну з країн, що воювали. Він не повернувся. Тобто повернувся в цинку… Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром приїхав товариш по службі батька… Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток, і сказав: — Великокаліберний влучив у плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток і побачила брошку, яку закопала і не змогла знайти в дитинстві. Після цього вона закрилася в кімнаті і ридала кілька днів. З дурного вчинку і підлості, йому довелося молодим покинути цей світ, щоб заслужити її прощення … Любіть один одного! Гордість — це найгірший спосіб зберегти щастя і любов.

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка.Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я?Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше.

Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні. Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози.

Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили. Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують. Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги.

Я відчувала, що він продовжує переживати. – Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати. Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка. А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо. Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком. Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. — Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила.

І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї. Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла. Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Коли я вийшла заміж за Миколу, ми з ним вирішили переїхати до будинку моїх бабусі та дідуся, який я успадкувала. Микола та його сім’я жили під одним дахом до нашого шлюбу, тому для нас було природним оселитися у моєму будинку. Я працювала в місті, за 25 кілометрів від будинку, і все йшло добре, доки Микола не втра тив роботу тракториста.

Оскільки знайти роботу в нашому селі стало важко, Микола переконав мене продати будинок та купити квартиру у місті, де, на його думку, було більше можливостей для працевлаштування. Незважаючи на мої сумніви, Микола продовжував переконувати мене, наголошуючи на перевагах, які принесе переїзд, особливо, якщо ми плануємо завести дітей. Одного разу я повернулася додому раніше, ніж звичайно, і підслухала, як Микола розмовляє зі своєю сестрою, яка була у нас в гостях .

Вона радила Миколі продати мій будинок, купити квартиру, а потім роз лучитись зі мною, щоб претендувати на половину майна. Зайшовши на кухню, я промовчала про те, що чула їхню розмову, але в глибині душі була розчарована їхньою нечесністю. Після того, як золовка пішла, я сказала Миколі, що не продаватиму будинок, а він не міг зрозуміти, чому я так швидkо змінила своє рішення. Я втра тила до нього довіру. Тепер я не впевнений, що робити, і чи варто мені nродовжувати з ним спільне життя.

Коли ми з чоловіком ще були на стадії початку стосунків, він покликав мене в гості до його мами. Сам він на той момент вже мешкав окремо. Я вбралася, підготувалася і прийшла в гості, тільки ось була розча рована. Мама у чоловіка – гарна жінка, привітна. Подружками ми так і не стали, але й не били друг друга. Про блема полягала в її страաенно бру дній квартирі. Це просто сви нарник якийсь. Я того дня була в білих шкарпетках; після візиту довелося їх викинути. Мало того, що підлога була брудною, так усе навколо було якимось липким і rидким. Посуд весь у нальоті, і таке почуття, що вона її просто під краном тримала. Були видно сліди від чаю та кави на чашках. Усі столові прилади були жирними. Диван та крісла якісь засалені.

Я думала, що може мій чоловік теж такий самий у побуті. Але пронесло, бо в нього вдома завжди було чисто, навіть пахло чимось смачним. А забирався у своїй квартирі він сам. Ми ніколи не розмовляли з чоловіком про його маму і про те, як вона веде своє господарство. Але мені було гидко навіть після того одного разу. Після народ ження дитини свекруха сама приходила до нас у гості. Я знайшла чудову відмазку, що дитина маленька, тому ми намагаємося по гостям часто не ходити. Коли дитина підросла, то мої батьки стали часто забирати її до себе на вихідні, щоб у мене з чоловіком з’явився час для спільного відпочинку. Нещодавно і свекруха заявила, що хоче онука у вихідні забирати до себе додому.

Мені від однієї цієї думки стає поrано. Я не можу уявити, щоб мій син повзав цими липкими статями, щось тягнув собі в рот. Або щоб він їв із тих бру дних тарілок. Я думаю почати розмову із чоловіком. Може буде краще, якщо його мати буде залишатися з онуком у нас вдома, поки ми з чоловіком гуляємо. Але якщо чоловік спитає причину, мені якось незручно говорити правду. Звичайно, нікому не хочеться чути, що його мама – нечупара. Але я не розумію: невже сам чоловік цього не помічає. При тому, що мій чоловік дуже любить лад у всьому. У нього в шафі речі складені акуратніше, ніж у мене. Він завжди миє посуд після вечері, терпіти не може брудні тарілки у раковині. І як у такої жінки, як моя свекруха, міг вирости такий охайний син?

Якось я сиділа в салоні краси, як раптом до нас зайшла жінка у бежевому брючному костюмі. – Я без запису, але мені терміново треба зібрати зачіску; у мене сьогодні захід намічається, тож придумайте щось. Хоч її тон нікому і не сподобався, все ж таки, одна дівчина вирішила її прийняти. Жінка ніби навмисне поводилася жа хливо. Вона кожні п’ять хвилин видавала щось на кшталт: – Я ж попросила обережніше! Ви це пасмо не забули? А можна ніжніше, перед вами не мішок із картоплею! Перукарка спокійно все вислуховувала та виконувала свою роботу.

Коли мої нігті вже покривали топом, зачіска тієї дами була готова, проте вона встала з місця і почала скаржитися, мовляв, їй нічого не подобається, вона не збирається платити, а її чоловік, якась важлива шишка, цю «шарашкину контору» до чортів закриє. Зачіска насправді була дуже гарною, навіть незважаючи на те, що була на голові тієї заведеної пані. Її майстер закрив обличчя руками і почав nлакати після її виходу.

А я вийшла за нею: так вийшло, що ми йшли по одному напрямку. Того дня вранці була сильна злива, тому скрізь були калюжі. Раптом одна машина, що з’явилася з нізвідки, так дала газу, що від бежевого кольору костюма нашої леді на нер вах не залишилося й натяку, а про зачіску взагалі мовчу. Я дивилася на неї, що стоїть до нитки мокра, і думала: Все-таки Бог все бачить … все бачить!