NEWS 2SWEET

Олі не хотілося повертатися додому. Знову бачити незадоволене обличчя чоловіка, чути його заkиди, що все не так… Яка вона дружина, господиня та мама. Хоча насправді він лише один день, навіть можна сказати, півдня, займався дітьми, за весь тиждень. І цей день був випробуванням для Олі. Так було щоп’ятниці. Вона до півночі, щочетверга готувала все наступного ранку. Одяг від шкарпеток до шапочки та шарфика. Все було ідеально розділене для меншого та старшого синів. Кожен рюкзак стояв окремо, щоб було зрозуміло де чий. Обід для всіх трьох синів та чоловіка. Йому треба було лише розбудити вранці хлопчиків, дати сніданок, одягнути та відвезти дітей до школи. Але Гнат завжди бур чав. Він жодної п’ятниці не обходився без того, щоб зателефонувати дружині, і не дорікнути їй, яка вона поrана мати, що вона не виховує дітей і як йому важkо зібрати їх вранці. Як вона все незграбно підготувала. Суть у тому, що всі дні Оля робила все сама. А щоп’ятниці її робочий день розпочинався з 6 ранку. Тому це був єдиний день, коли її чоловік мав зібрати та відвезти дітей. Сьогодні було так само. Оля їхала та відчувала, як їй гірко.

Невже вона справді така поrана. Адже це лише один день. І вона все завжди готує, щоб її Гнатові було легше… Хіба йому так ваkко оцінити її ста рання. Окрім того, вона щодня працює. Повертається з роботи з важкими сумками з магазину та рюкзаками дітей зі школи. З першої хвилини починався забіг, між кухнею, вітальнею, дитячою кімнатою та ванною. Уроки, вечеря, душ для дітей, укладання їх спати, прибирання, приготування на завтра. Вже близько 12-ї ночі, Оля бралася за незакінчену роботу. А все ж таки треба зробити до ранку. Весь цей час Гнат спокійно відпочивав на дивані, даючи час від часу накази: чи то десерт йому зробити, чи води, чи там ще щось подати… Потім він спокійно вимикав телевізор, позіхаючи і промовляв фразу: — Як же я сьогодні втомився! — І спокійно йшов спати. Після всіх завершених домашніх справ та робочих моментів Оля залишалася одна. Вона любила малювати. Але ніхто із її сім’ї про це не знав. Вона б і не наважилася зізнатися у цьому чоловікові. Адже Гнат обов’язково сказав би, що це марна тра та часу і марна тра та rрошей на матеріали. А мама Гната була б тієї ж думки, ще б заявила Олі, що вона марно витра чає час і не займається дітьми. Тому Оля малювала тиաком-нишком, щоб ніхто не бачив. Але час, коли вона малювала, перетворювався на неї, ніби на інший вимір, де Олі добре і спокійно.

Де не дорікають, а люблять просто за те, що ти є. Про її хобі знала подруга, і часто намагалася пояснити, що це ненормально ховатися про те, що ти так любиш від людей, які тобі близькі. Навпаки, вони мають у всьому նідтримувати. Часто вона чула від подруги фразу: – Я б давно пішла. З дітьми. Я не змогла б жити, як ти! — Але ж це моя сім’я. Я люблю його та дітей — Це не любов! — Завжди відповідала подруга, хитаючи головою. Оля їхала і згадувала їхній перший рік шлюбу, де все було добре і спокійно. Коли її Гнат був добрим і дбайливим. Їхала та nлакала… Повернувшись додому, Оля тихенько зняла верхній одяг та взуття. Але раптом вона зрозуміла, що вдома є ще хтось. Відчинивши двері на кухню, вона побачила чоловіка та його батьків. Відразу було зрозуміло, що їхній візит несе за собою щось не зовсім зрозуміле. Зазвичай вони завжди попереджали, що приїдуть. — Олю, сідай. Нам треба серйозно поговорити, – сказала мати чоловіка. -Може я чайник поставлю спочатку, і дітей хоч обійму?! -Почекає твій чай і діти, — тон свекрухи явно не віщу вав нічого доброго. — Щось трапилося?! — Невпевнено запитала Оля. — Це ми хочемо запитати тебе, що трапилося?! Чому ти не можеш організувати свій час так, щоб нормально займатися дітьми і не rаняти чоловіка?! Так, як це має робити кожна мати!

— Ви серйозно?! А що не так? Я віддаю їм увесь свій час дому та дітям. Для Гната залишається лише п’ятниця. Це смішно. Він батько, як і я мати. — Не смій так казати. Гнат — голова сім’ї. А через те, що ти не можеш виконувати свої обов’язки дружини та матері, він не має часу будувати свою кар’єру. Щоб забезпечувати, завдяки цьому, вас! -Але ж я теж працюю, — спробувала заnеречити Оля, але відразу зупинилася. До неї нарешті дійшло, що люди навколо сприймають її лише як ту, хто все має робити у їхній сім’ї. Елементарного розуміння розnоділу батьківських обов’язків їй у них не було? Їй стало гірко. Оля встала. — Ти куди?! Ми не завершили розмови. — Нам нема про що більше говорити. — Як ти розмовляєш із моєю мамою?! — Нарешті, вставив своє слово «чоловік». — Ніяк! З цього дня ми розмовлятимемо якнайрідше і менше. Вона забрала дітей. І поїхала до села до своєї мами. — Мамочко, це ненадовго. Знімемо квартиру і переїдемо. — Залишайся, доню, скільки тобі хочеться. Я доnоможу з хлопчиками. Перший період був дуже важkим, сповненим слі з і роздумів про минуле. Але час лікує. Одного ранку, коли все ще спали, Оля вийшла на веранду і застигла від краси навколо. Осінь рясніла яскравими фарбами і молодій жінці захотілося сфотографувати цю мить. Вона дістала мольберт та фарби. Знайшла зручне місце, і розпочала нову сторінку у своєму житті. Де вона вільна та сильна…

Стаючи зовсім дорослими, під завалом питань, які потрібно вирішувати і справами, які ми самі набираємо на свою голову просто так, ми забуваємо про найдорожчих людей, виключаючи їх з наших життів, вважаючи їх «зайвими». Але ж в дитинстві ті самі люди обіймали нас, і всі проблеми, весь смуток кудись пропадала. Вадим був єдиним добувачем в сім’ї. Йому було нелегко, адже зарплата була не найвища, а він знаходився в пошуку додаткових джерел заробітку. Тут, зовсім не вчасно захво рів його батько, і так як старий жив один, довелося Вадиму забрати його до себе.

Це не дуже сподобалося його дружині. Невістка ставилася до Сергія Миколайовича з вираженим холодком. Вона постійно говорила чоловікові, що їм складно тягнути батька хлопця на собі. Незабаром було прийнято рішення здати Сергія Миколайовича в будинок преста рілих. Вадим зібрав речі батька, посадив його з сином в машину і відвіз за вже обраною дружиною адресою. Вадим вважав, що батькові там буде легше, про нього і піклуватися там можуть краще…

Advertisements
На зворотній дорозі син Вадима, 7-річний Микита, раптом запитав у батька: — Пап, а скажи мені адресу цього місця. Він мені потрібен. — Навіщо він тобі, сину? — запитав Вадим. — Ну, щоб я знав, куди тебе здати, коли ти постарієш. Вадим тут же розвернувся і поїхав за батьком. Він довго просив вибачення у свого старого, хотів навіть на коліна вставати, але той не дозволив. Потрібно цінувати своїх батьків, адже поки вони живі, ми можемо спокійно вважати себе дітьми.

У кожному віці, особливо у людей похилого віку, є свої nроблеми. Літніх людей іноді ду рять рідні, яким вони присвятили своє життя. Пенсіонери часто піддаються горю та стра жданням. Це основна причина, через яку ми повинні допомагати нашим літнім родичам. Зрештою, лише ми можемо це зробити! Віра Василівна була у своїй кімнаті, коли увійшла Тіна, її невістка. – Ти маєш підготуватися. Я хочу зводити тебе в одне місце. Мені здається, що тобі там сподобається. Ця новина розбила серце Вірі Василівні. Вона вже давно думала, що невістка готується помістити її в будинок для людей похилого віку . – І куди ви вирішили мене відвезти? – Поцікавилася у жінки. – Я повідомлю пізніше, – заявила Тіна.

Віра Василівна після сме рті сина почувалася абсолютно марною. Коли син помер, вона виставила будинок на продаж та переїхала до невістки, бо всі гроші пішли на його лікування. У Віри Василівни були натягнуті стосунки з невісткою, але онука була їй віддана. Бабуся та онука багато часу проводили разом. Віра Василівна запитала невістку: “Можна мені побачити онучку?” – Звичайно, але треба збиратися якнайшвидше. Бабуся мала трохи речей, які вона могла вкласти в один рюкзак. Тіна вивела стареньку з кімнати, і та подумки попрощалася з нею. Їхали вони довго, і бабусі знадобилося чимало мужності, щоб не заснути в дорозі. Віра Василівна не хотіла дивитись у вікно, бо не хотіла знати, куди привезе її Тіна. Вона все думала, чому невістка не віддала її до будинку для людей похилого віку раніше.

Advertisements
– Ну , ось ми і на місці! Віра Василівна подивилася у вікно, дивуючись, куди її привезли. За вікном відкривався гарний краєвид: ліс, річка, гори вдалині. Потім жінка дізналася, що невістка вирішила зробити свекрусі подарунок на день народження сина та доставити їй крапельку радості: – Кирило розповідав мені, що ти мрієш жити у маленькому будиночку в горах, де поряд буде річка. Я хотіла зробити тобі щось приємне, тому продала свою квартиру і купила невеликий будиночок для нас трьох тут. Я не хотіла повідомляти тобі про це заздалегідь, бо хотіла, щоби ти була здивована. Віра Василівна не могла повірити своїм вухам, коли Тіна сказала їй це. Вона втратила мову, слухаючи її. По її зморшкуватих щоках текли два струмки сліз. Вона завжди уявляла себе, що живе в такому місці, яка слухає дзюрчання води вранці. Нарешті її мрія здійснилася. Вона обійняла Тіну і вибачилася за всі їхні сварkи і за те, що не довіряла їй.

— Мамочко, у мене будуть двійнята. Мені без тебе ніяк… Ольга Захарівна поїхала до дочки. Рік порався з двома малюками… — А залишайтесь у нас жити. Дружина на роботу вийде. Ремонт зробимо… Ольга Захарівна, як не відмовляли її подруги, продала будинок у селі та переїхала жити до дочки із зятем. Минуло ще три роки. Все частіше в розмовах дочки та зятя миготіли слова про тісноту в сорокаметровій квартирі. Нарешті Ольга Захарівна не витримала і попросила, у зятя з дочкою, знайти і на гроші, що залишилися від продажу будинку, купити їй маленький будиночок за містом. Знайшли якусь розвалюху. Привезли та поїхали. Та з таким ображеним виглядом, мовляв: «Чого це мати дивує.

Жила б у нас»… Будиночок був ґрунтовно покинутий. Пил, павутиння, миші, підгнилий підлогу… Вийшла оглянути, що з сараєм та літньою кухнею. Не встигла дійти, як мене гукнула молода жінка: — Вітаю. Мене Ганна звуть. Я по сусідству із вами живу. За Вами заїдуть? А то в будиночок одразу вселятися навряд чи можливо. — Здрастуйте, Ганно. – посміхнулася Ольга Захарівна. — Ні, не заїдуть. Я житиму тут. — Ясно. Тоді оголошуємо аврал. – розсміялася Ганна і почала дзвонити по телефону. Через десять хвилин, молодик косив мотокосаркою бур’ян у дворі. А ще хвилин за п’ять підійшли ще п’ять дівчат (сестри Ганни) і дружно взялися за прибирання в будинку та на подвір’ї.

Advertisements
Тиждень Ольга Захарівна ночувала у Ганни вдома, поки її власний наводився на божеський вигляд. А потім потихеньку почала вживатись у місцевий ритм життя. І навіть носила на трасу, що пролягає недалеко, дари свого саду на продаж… Дочка зателефонувала за півроку. Вперше. — Мамо, скоро зима. Завтра чоловік забере тебе. — У мене все добре. – відповіла Ольга Захарівна та поклала трубку. Наступного дня до неї приїхали зять із дочкою. Ольга Захарівна винесла з льоху овочів та фруктів. Дала до рук приголомшеного зятя. — Їдьте собі з Богом. – тихо сказала Ольга Захарівна. — І нехай якщо, не дай Боже, опинитеся в моїй ситуації, у вас будуть такі самі сусіди.

Я родом із села, але після школи поїхала вчитись у місто, там і залишилася. Ще до весілля мої батьки купили мені однокімнатну квартиру, де ми зараз і живемо. Спочатку ми були просто щасливими, що маємо окреме житло, але зараз нам із двома дітьми тісно в одній кімнаті. Це розуміють і мої батьки і батьки мого чоловіка. Тільки мої вже зробили все, що могли – вони купили мені квартиру, а от свекруха допомагати не хоче. Вона мешкає одна в просторій двокімнатній квартирі, і її мама, бабуся мого чоловіка, теж мешкає одна в такій же квартирі.

Було б логічно, якби вони з’їхалися та жили разом; тоді одна з квартир звільнилася б – і ми вирішили б своє житлове питання. Днями мама мого чоловіка святкувала своє 55-річчя. Ми приїхали не з порожніми руками – подарували їй нову пральну машину, таку, яку вона давно хотіла. Сподівалися, що і вона нарешті зробить нам довгоочікуваний подарунок. Але свекруха мовчала; тоді мій чоловік першим завів розмову. Він запропонував мамі забрати собі бабусю, а нам віддати її квартиру. Ми пообіцяли, що гроші від оренди нашої однокімнатної квартири вони зможуть спочатку забирати собі.

Advertisements
Свекруха відповіла категоричною відмовою, сказала, що хоче жити спокійно на старості років, а не підлаштовуватись до мами (бабусі зараз 78 років). Свекруха сказала, що якщо ми хочемо велику квартиру, то можемо продати свою квартиру та бабусину, купити трикімнатну, та забрати її до себе. Мені такий варіант не підходить з двох причин: я не хочу продавати свою квартиру, бо тоді вона стане спільною, і ще я не хочу жити разом із бабусею чоловіка, коли має доньку. Чому їм не жити разом? Це ж мати та дочка! Що це за дивні люди? М

ої батьки у селі все життя прожили з татовою мамою. Будь-яке було, але мої батьки ніколи не скаржилися, бабуся теж багато допомагала по господарству, жили вони дружно. Мене здивувало й те, що свекруха сказала нам із чоловіком, що коли вона вже не зможе жити сама, тоді переїде до нас, а квартиру ми зможемо здавати. Отже, зараз свекруха житиме для себе, а тоді забирайте її та доглядайте. Боюся, що колись так і буде, бо чоловік її не покине за жодних умов. До речі, бабуся теж не хоче жити ні з нами, ні зі свекрухою. Отакі у нас родичі. Тому що вирішити наше квартирне питання – не зрозуміло.

Світлана стояла за плитою, коли чоловік повернувся з роботи додому. Він пройшов прямо на кухню, сів на диван і сказав: – Одна дівчина, яку ти не знаєш, наро дила сина від мене… тиждень тому. Ці слова Світлана не очікувала почути від чоловіка найбільше, адже вони завжди любили одне одного і ніколи і думати не могли про зра ду. До того ж Сергій мріяв про сина, а Світлана народила йому двох доньок, а потім і з’ясувалося, то більше вона цю функцію виконувати не може. Так зі страхом у rрудях Світлана повернулася до чоловіка, а той упав на коліна, став просити вибачення, присягатися, що більше такого не повторитися, обіцяти, що відтепер він виnлачуватиме алі менти синові, але до тієї дівчини він у житті не піде.

Світлана заспокоїлася. Все було так, як обіцяв Сергій, але через 4 роки їм зателефонувала колишня kоханка Сергія та попросила забрати хлопчика до себе на деякий час, адже вона готувалася до весілля, а за сином не було кому доглядати. Світлана прийняла наляканого від незнайомого оточення хлопчика з подарунками. Маленький Діма не знав, як поводитися, що сказати і як бути, адже він не знав там нікого, а матусі поряд не було. Світлана подарувала хлопчику цукерки та конструктор. Хлопчик обійняв Світлану і почав розпакувати новенькі іграшки. Доньки Сергія та Свєти уваги вже не вимагали. Їм було по 17 та 16 років. Світлана весь день займалася Дімою: готувала його улюблені страви: картопляне пюре та терту моркву, грала з ним, вивчала з ним вірші.

Advertisements
«Кілька днів» затягнулося на півроку. Хлопчик потихеньку став називати Світлану мамою, а Сергій не міг натішитися: дружина прийняла Діму, як рідного сина. Через рік Сергію зателефонувала біологічна мати Діми та сказала, що вона скоро стане мамою вдруге і Діму забирати не збирається. Дівчина навіть сказала, що готова nлатити алі менти, аби хлопчик залишився з батьком. Сергій та Світлана були згодні на це і без rрошей. За цей час вони звикли до хлопчика та не хотіли його відпускати. Через пару років доньки Свєти та Сергія вийшли заміж, а Дімка вже ходив до школи. Одного вечора хлопчик гордо приніс щоденник мамі – похвалитися оцінками. Світлана міцно обійняла його і сказала: — Яка ж я щаслива, що ти мій синочок. Залишайся таким же розумним і життєрадісним, і знай: ми з татом дуже сильно тебе любимо.

Весілля — одне з найщасливіших подій в житті люблячих один одного людей. Кільця, гості, привітання, усмішки, сльози радості, подарунки …Так, до речі, про подарунки! Адже вони можуть бути досить незвичайними і несподіваними. У день нашого одруження з Пашею свекруха підвела до столика двох близнюків. Дітям ледь виповнилося по чотири роки. Вона сказала: «Це мій весільний подарунок. Якщо ти, доню, їх полюбиш, то зможеш стати хорошою матір’ю в майбутньому ». Як все починалося?

З Пашею я познайомилася, коли вже закінчувала університет. Він був ввічливим, культурним, галантним молодим чоловіком. Я не могла не зацікавитися ім. Відносини розвивалися стрімко. І незабаром ми стали разом жити. Я людина чесна. Тому відразу ж Паші розповіла про себе все. Про те, що я в багатодітної родини росла, про те, як складно нам було. Я була старшою дочкою, тому виховання братів і сестер було на мені. Само собою, дітей після цього не хотілося.

Advertisements
Плани були зовсім іншими. Я мріяла про кар’єру. Навчалася на юридичному факультеті, і працювати збиралася за фахом. А ще мені хотілося подорожувати з коханою людиною по різних країнах світу. Та й взагалі, життям насолоджуватися. А діти — це відповідальність. Одним словом, я не поспішала.Паша дітей хотів, але мене прекрасно розумів. І підтримував. Незабаром ми вирішили одружитися. А в цей час сестру Павла кинув чоловік. Пішов до іншої жінки, і вони поїхали за кордон. Через деякий час, правда, він попросив у дружини пробачення. Дівчина пробачила і відправилася до чоловіка.

Залишивши вдома двох дітей. На зв’язок горе-батьки більше не виходили.Весілля ми занадто розкішне не планували. Розписалися і поїхали в ресторан, де нас чекали родичі.І ось під час банкету до нас підійшла свекруха з двома близнюками. Вона сказала, дивлячись на мене: «Це мій весільний подарунок. Якщо ти, доню, їх полюбиш, то зможеш стати хорошою матір’ю в майбутньому ».Звичайно, я була просто шокована. Адже всі ж знали, що я не хочу дітей. Мовчки дивилася на дітей, а на очах сльози стояли. Хотілося все кинути і кудись втекти. Але це ж не вихід … Я прийняла виклик.

З тих пір пройшло п’ять років. Діти ростуть ввічливими, добрими, слухняними. І я їх дуже сильно люблю. Життя свою без цих хлопчиків не уявляю. І навіть вдячна їх батькам і свекрусі за те, що так склалися обставини.Так, до речі, зараз я чекаю дитину. І на одному малюку ми зупинятися не маємо наміру. Я багато переосмислила. Така собі життя непередбачуване!

Ми з братом з дитинства були дружні. Він мене захищав, а я допомагала йому робити математику. Ми часто грали разом на дитячому майданчику, у мене особливо друзів не було. Брат мені їх замінив. Ось зараз вже виросли, у кожного своя сім’я. Мої діти обожнюють дядька, я теж намагаюся піклуватися про його дочку. Але ось його дружина, це лютий коաмар. Вона уявила з себе царицю. Ніде не працює, практично не готує і не прибирається. Говорила з братом, що йому потрібно її кинути, але він лише відповідав, що любить. А я так і бачу, як вона маніոулює ним. Коли бабусі не стало, то ми дізналися, що свою велику двокімнатну квартиру вона залишила мені. Всі знали, що брата вона недолюблює.

Напевно, тому що він був від іншої жінки. Другу дружину батька, бабуся терпіти не могла. Був час, коли бабуся сказала батькові, щоб приїжджав до неї додому без дружини. У мене з житлом і грошима все нормально. Я в них не потребую. Тому вирішила переписати квартиру на брата. Покликала його поговорити і все обговорити. Він приїхав з дружиною. Вона по-хазяйськи обійшла бабусину квартиру. Навіть стала говорити про те, що в ній змінить. Така поведінка мені не сподобалося. Я покликала брата відійти в сторону і поговорити. Розповіла йому про свою ідею, він зрадів. Адже вони живуть в однокімнатній і місця майже немає. Хоч я йому нічого не обіцяла щодо квартири, але вирішила на наступний же день з’їздити до нотаріуса і підготувати всі документи.

Advertisements
Коли я вийшла з квартири, то почую розмову брата з дружиною. Вони стояли на поверсі нижче. — Вмови сестру віддати нам квартиру. Продамо її і нашу, а потім купимо одну велику. Зможемо перевезти матір з сестрою і племінником до нас. Вони ж наша сім’я, їм потрібно допомагати, а то в селі нічого немає. — Але я не хочу з ними жити. Ми можемо жити в бабусиній, якщо сестра дозволить, А в нашій нехай мати твоя з сестрою і дитиною. — Я хочу жити з матір’ю і крапка. Буде так як я сказала. У цей момент, я грюкнула дверима, щоб припинити їх розмову. Мені стала ոрикро за брата, тому я вирішила вчинити наступним чином. Квартиру не переписала, але дозволила їм жити в ній безоплатно.

Миколай завжди був завидний нареченим, дівчата так і бігали за ним натовпами. Перший хлопець на селі, але прийшов час йти в армію. А до цього моменту гуляв із усіма дівчатами, але ніхто нічого не обіцяв. Перед від’їздом забіг до однієї дівчини Ольги, вона була швачкою, і попросив сорочку пошити. Оля хоч і не була красунею, але майстриня, господарська дівчина.

Минув рік, Коля повернувся. Весь змужнів, став ще вищим і ширшим, ще красивішим. Мати як зустріла сина, так ціле свято влаштувала. Батько теж радий був, але тут батьки про весілля заговорили, що тепер і одружитися настав час. Робота у Колі вже була – далекобійник, так що залишилося наречену знайти. Коля згадав усіх своїх подружок і вирішив, хто з них дочекався, та й буде йому дружиною. Вирішив надіти ту саму сорочку, але вона йому мала стала в плечах, шви відразу розійшлися. Ось якраз до Олі першої й піде.

Advertisements
Приходить до неї в ательє, вона сидить скромно перед машинкою, ні на кого не дивиться, все працює. Коля так подумав, що Оля буде йому вірною та спокійною дружиною. Стали вони зустрічатися, а за два місяці побралися. Всі були раді, і батьки нареченого, і нареченої. Народила Оля чоловікові двох дітей. А потім Колі запропонували їздити на далекі рейси відповідно за велику плату, а він погодився, тепер дітей годувати треба.

Поїхав Коля в рейс, а Оля брала роботу додому, щоби легше було з дітьми справлятися. За півмісяця приїхав чоловік із роботи. Оля відразу стала на стіл накривати, поки чоловік з дітьми грав. Наївся Коля і одразу в кімнату спати пішов, бо втомився за стільки днів. Звичайно, за вечерею трохи випив, щоб розслабитись. Ліг у ліжко, а тут дружина поряд лежить. Став Коля її обіймати, а вона вже спить. Здивувався Коля, як вона так швидко заснула. Але все ж таки продовжив обіймати дружину. А потім чує, Оля із сусідньої кімнати кричить:

-Коль, Ти де? Тут Коля зіскочить з ліжка, в мить протверезів і вийшов із кімнати. -А У нас там у кімнаті хто спить? -А то це моя мама на пару днів приїхала, я тобі забула сказати. Почервонів тут же Коля… добре, що дружина вчасно покликала його.

Настя хотіла звільнитись, терпіти від начальника несправедливості вона не могла. Артем Юрійович прискіпувався до Насті, змушував шукати помилkи там, де їх не було. Через це дівчина пізно затримувалася на роботі. Колега Лена намагалася заспокоїти Настю, але в неї нічого не виходило. Настя твердо вирішила написати заяву про переведення або про звільнення. Після вихідних вона пройшла до кабінету Артема Юрійовича. У руках Настя тримала заяву, чоловік не здивувався, коли побачив її. – Вас уже попередили, що ми вилітаємо вночі? — Запитав чоловік. — Не розумію, про що ви кажете. — Здивувалася Настя. -Ми з вами їдемо у відрядження. Ви знаєте, що наша компанія щороку влаштовує зустрічі керівників. Я вирішив, що цього року візьму вас із собою.

Ви хороший співробітник, у вас є великі майбутні. А що ви тримаєте у руках? -Неважливо. Спасибі вам. Я тоді поїду додому раніше, щоб встигнути зібратися. Настя була здивована. Вона думала, що шеф ставиться до неї упepeджено і сам хоче її звільнення. Дівчина все розповіла своїй подружці Лені. -Він у тебе закоханий. Тому так і поводиться. Точно, він же мене якось запитав, чи є в тебе хтось, а я взяла і про твого колишнього розповіла. Думала, що ви зійдетеся, а ви не зійшлися. – винно сказала Лена. Настя вірити в те, що начальник її закоханий не хотіла. Вона поїхала додому, зібрала речі та чекала, коли керівник приїде за нею на службовій машині. -Чудово виглядаєте. – зробив комплімент Артем Юрійович. Настя трохи зніяковіла. Вона подякувала чоловікові, сіла в машину, і вони поїхали.

Advertisements
Більше вони нічого не говорили. Чоловік мовчав і дивився на свій планшет. Наступні два дні вони практично не контактували. Насті здавалося, що чоловік не уникає, тому вирішила покликати його на вечерю. На подив, він погодився. Вони сиділи у ресторані та вибирала страву. Настя дивилася на Артема Юрійовича і вирішила запитати його про його почуття. -Знаєте, того ранку я приходила до вас, щоб звільнитися. А ви покликали мене з собою на такий важливий захід. -Чому Ви хотіли звільнитися? Розкажіть мені, як не секрет. -Через ваше ставлення до мене. Я думала, ви мене недолюблюєте, але зараз… -Що зараз? Договоріть, будь ласка. -Мені здається, я вам подобаюсь. — Правильно. Чоловік покликав Настю на повільний танець. З того часу вони стали зустрічатися і більше не розлучалися.