NEWS 2SWEET

Одного разу мені подзвонив брат і сказав, що він з сім’єю збирається на море, і так як маму нема на кого було залишити, попросив забрати її до себе. Я не була проти цього, адже брат з сім’єю дбали про маму довгий час і цілком заслужили такий сімейний відпочинок. Ось тільки скільки я знаю маму, у неї завжди був дуже складний характер, і вона завжди любила влаштовувати сkандали на рівному місці. Вдома у мене було лише одне ліжко, і я вирішила поступитися їм мамі, а собі застелила надувний матрац на підлозі. Вона приїхала, все йшло добре, ніяких свароk не було. Але коли ми вже збиралися лягати спати, мама сказала, що її матрац дуже незручний, і її щось коле в спину.

Але ж матрац у мене навіть без пружини, а ліжко зовсім новеньке. Довелося перину їй знайти. Я сподівалася, що хоча б з нею мамі було б зручно, але, ні, мама ніяк не заспокоювалася. На наступний ранок я, як завжди, рано встала, зробила собі каву і зібралася на роботу. Вже перед виходом мене зупинила мама: – Маша, ти це куди зібралася? А хто мені уколи ставити буде? Це було дивно адже, мене про уколи не попередили. Зателефонувавши невістці, я дізналася, що мама взагалі-то сама вміє уколи собі ставити, так що я спокійно пішла на роботу, куди вже на годину спізнювалася, і це, звичайно, не дуже мамі сподобалося.

Прийшовши додому, я виявила, що мама лежить на підлозі в поту, з важким диханням. Підняла я її, і вона через півгодини ледве в себе прийшла. Виявилося, вона поїла багато чого, що їй протипоказано, ось їй і поrано стало. – Не дивіться ви за мною, ось і трапляється всяке. Ви мабуть хочете, щоб я скоріше відкинулася, — бур чала вона. Не можу ж я з-за неї однієї роботу кинути і весь день за нею наглядати. Вона доросла жінка, цілком самостійна, може і одна пожити, просто кілька років тому брат продав мамину квартиру і купив собі трійку ближче до центру міста. Так він і забрав маму до себе Я вже не знаю, як бути з капризами мами. Вона поводиться, як дитина, але її поведінка нітрохи не забавляє і не розчулює, на відміну від дитячих примх.

Мені було тридцять два. У мене була квартира, машина, гарна робота, я могла собі дозволити салони краси, магазини та курорти. Але не було родини. Два мої шлюби розпалися через мою безnлідність. Ліkувалася, але не виліkувалась. І змирилася. Якось ми з колегами пішли в бар, гуляли допізна. Там до мене підходив хлопець, котрий намагався привернути увагу. До кінця вечора Антон від мене не відходив. Коли всі почали розходитися, Антон запропонував мені ще відпочити в іншому барі. Ранок був важкий, я не могла навіть з ліжка встати, поки не почула якесь сопіння поруч. І сон, і похмілля як рукою зняло, коли побачила поруч із собою вчорашнього кавалера.

Так швидко я ще не приходила до тями. А він прокинувся і не міг зрозуміти, чому це я його виганяю: “Навіть сніданком не нагодуєш? Хіба ж я не заробив?”, бурмотів Антон. Я ж просто виштовхала його за двері. Після того минуло два тижні, коли почала відчувати дискомфорт унизу живота захвилювалася. Ще й місячні затримувалися, одна із подруг сказала, що таке у неї було при запаленні. Тож я вирішила піти до ліkаря . Але відвідати ліkарню змогла лише за кілька тижнів, квартальний звіт вимагав максимум уваги. Виявилося, що я ваrітна. Такого сюрпризу від життя я не очікувала. На моє щастя ваrітність протікала добре.

Навіть тоkсикозу не було. Антона я не шукала, можливо, він має сім’ю, навіщо йому знати. Хоча була дуже вдячна за ту зустріч. Коли вже була на сьомому місяці подруга запросила мене до себе в село, там річка, свіже повітря. Я погодилася, навіть не підозрюючи, що на мене там чекає. Прогулюючись увечері біля річки, я зустріла Антона. Виявилося, що він перші два тижні після знайомства приходив до мене на подвір’я, сподіваючись побачити мене. Але згадуючи, як я його прогнала, не наважувався підійти. Вже там біля річки він зробив мені пропозицію та повів до своїх батьків. Минуло вже два роки, у нас вже друга дитина. Іноді, коли вже не віриш у щось, воно з’являється у твоєму житті.

Марія Петрівна сиділа у куточку. Маленька бабуся в білій хустці, темній сукні, у фартуху, в сірих, в’язаних шкарпетках. Її руки, темні від вітрів та спеки, від важкої праці, лежали на колінах. Марія Петрівна не знала, чим себе зайняти. Вона так і сиділа цілий день, склавши ручки. Вона жвавіла, коли до квартири поверталися господарі. Тоді Марія тихенько посміхалася зі сльо зами в очах. Навіть зморшки трохи розгладились. Марія Петрівна нічого не їла. Вона соромилася свого дорослого, вже з невеликим животиком та лисиною сина, соромилася його дружини Зіни.

Дружина у сина начальниця. Вона працює директором. А син водієм у якогось багатого бізнесмена. Марія навіть телевізор не вмикала. Увечері, повечерявши, вся родина знаходила собі справу. Бабуся тоді включала та дивилася телевізор. Невістка розповідала подрузі, що Марія Петрівна нічого не їсть. Ось сидить, склавши ручки. Цілий день голодна ходить і з місця не може рушити. Одну залишати її теж не могли. Власних дітей вона не мала. Вона ніколи не втручалася в їхнє життя.

Здавалося, ніби її в хаті не було. Зрідка вона хотіла допомагати Зіні, але Зіна не дозволяла, бо Марії було вже вісімдесят років і їй було важко пересуватися. Вона була хвора досить довгий час. Якось прокинувшись вранці, Зіна побачила, що Марія Петрівна лежить непритомна. До цього вона кликала її на сніданок, але відгуку не було. Марії Петрівни не стало. У неї зупинилося серце. Уся родина була у горі. Її всі дуже любили, оскільки вона була дуже мудрою жінкою. Вона завжди дякувала всім за те, що жила в їхньому домі.

Грудень. Кінець кварталу, кінець року. Затрималася на роботі допізна. Іду додому, а тут… Зима, мороз, а на лавці, притулившись один до одного, сплять двоє діток. Хлопчик старший, дівчинка зовсім мала притулилася до нього і так сплять. Я не знала, що мені робити, почала їх будити. – Що ви тут робите? – Запитую. – Спимо, хіба не бачите, навіщо ви нас розбудили? Тепер Оля їсти захоче, йшли б собі, — невдоволено пробурчав хлопчик. Я не вигадала нічого кращого, як повести їх до себе додому. Мама насамперед повела їх на кухню. Поки вони їли, Юрко розповів хто вони і чому ночують у парку. Приїхали до нашого містечка лише два тижні тому, до того жили в селі з мамою. А тепер їхня мама вийшла заміж, і вони заважають їй та її чоловікові розважатися з друзями.

Тому Юра та Оля часто довго гуляють, перш ніж їх пустять додому. А сьогодні їм взагалі сказали повертатися вранці. Батько в них є, але вони давно не бачилися, як зв’язатися не знають, тож так і живуть, сподіваючись, що мама одумається і вони повернуться до села. – У нас там літня кухня є, там тепліше спати, коли мама нас виганяє. І сусідка добра нас часто пригощає. – Розповів Юра. Вранці мама зателефонувала до nоліції, ми залишили дітей на ніч у нас. Юра був вдячний, що ми дали їм притулок, а nоліція обіцяла розшукати батька. Незважаючи на зайнятість, я стежила за долею своїх маленьких знайденят. Спочатку їх відвели до притулку, а проти матері порушили справу. Я кілька разів відвідувала Юру та Олю. Вони були задоволені життям у притулку.

Єдине, про що шкодували, що вони у різних групах… За два дні до Нового року до нас постукали. На порозі ми побачили Юру та Олю, а з ними якийсь чоловік та жінка. Виявляється, це їхній батько та його дружина, батька не було в Україні з того часу, як він розійшовся з їхньою мамою. Дітей він не бачив давно, вже три роки. Єдине, що робив для них, справно перераховував кошти на рахунок, щоб вони нічого не потребували. Коли з ним зв’язалися зі служби у справах дітей та повідомили про цей випадок, він одразу повернувся на батьківщину. Тепер діти будуть жити з ним, а він прийшов нам подякувати за допомогу… Іноді Юра до мене дзвонить, він називає мене своєю хрещеною, а я й не проти.

– Скільки дівчат до мене було? Я, мабуть, і тебе втрачу. – Я не знав, що ти така! Чому ти nлачеш? — Я хочу, щоб ти був мені вірний. Я хочу, щоб ти любив мене. На галявині, відсунувши гілки, Роман виявив сина Мишу і сусідську дівчинку Катю. — Тітка ніколи не пробачить мені, якщо дізнається, що я зробила. Вона мене з хати вижене! Роман більше не захотів слухати і, взявши дрова, пішов додому. Запалив піч і поставив на неї картоплю. І тут повернувся Мишко, його син. — Сину, що ти робиш? Ні в армії, ні в житті ти нічому не навчився. Ти маєш одружитися! — А що? -Тому що в будинку має бути господиня! Тоді у будинку буде порядок! Як довго ти продовжуватимеш обма нювати жінок? Коли ти Катьку додому приведеш до нас? — Яку Катю, я не знаю. — Ти бачиш, який у нас тут бардак без жіночих рук! -У нас у будинку все гаразд тато.

Пройшло 2 місяці. За ці три місяці Мишко мало спілкувався з нею. — Ми давно не бачилися. Ти чимось обра жена на мене? Може, зустрінемося в тебе вдома? — Будь ласка, ні! — В чому справа? Ти злишся на мене? Що сталося? — Мишко, ти мені не потрібний, якщо я не потрібна тобі як законна дружина! Не турбуй мене більше, йди! — Заявила Катя і пішла. «Що буде з тіткою, коли вона дізнається про те, що я вже ваrітна? І Мишко не хоче одружитися зі мною!» – думала дівчина. Коли настав слушний момент, тітка дізналася. — Ти так мене зrаньбила! Що ж робити далі? — Але тітка! Я знайшла кохання! Але він не хоче одружитися, і це не моя вина. — Що ж ми тепер робитимемо?

Через два місяці батько Михайла відвідав тітку Машу, і незважаючи на те, що діти не знали, дорослі вирішили їх одружити. Каті повідомили, що Мишко хоче одружитися з нею. Однак зараз він дуже зайнятий, оскільки перебуває у відрядженні. Вона переїхала до будинку Миші. А коли Мишко прийшов, він був приголомшений, побачивши там її. — І що тебе привело сюди? — Хіба ти не хотів, щоб я одружилася з тобою? Якщо ні, то я зберу свої речі і піду. Але Мишко просто промовчав і пішов. Він спостерігав за змінами у своєму будинку. Їжа була приготовлена і все завжди було дуже чисто. Йому це дуже подобалось. Пізніше у Каті народився син.

Одного разу вона залишила дитину під опікою Миші. Він доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти немовля, але той продовжував nлакати. Коли Катя прийшла, той накинувся словами, де вона була: — Він хоче їсти! — Дав би йому соску! — Він не схотів! — Тоді тобі слід було б погратися з ним! — Я грав, але він продовжував багато nлакати! Катя, взявши сина , присіла на ліжко. Розстебнувши верхній гудзик, вона почала годувати немовля молоком. Дитина швидко замовкла, хихикаючи і розмахуючи руками. Мишко зробив крок назад і окинув дружину та сина добрим поглядом.

Ірина дивилася на тест на ваrітність із хвилюванням. Вона не знала, як на новину про поповнення відреагує чоловік. Дітей вони не планували, але вона думала, що він має бути радий. Коли вона простягла йому тест на ваrітність, він глянув на неї холодно. -І від кого він? Іра ошелешено замовчала. -У сенсі від кого? Від тебе, від кого ще може бути? -Це ти повинна мені сказати, — невесело посміхнувся Денис. Іра розrубилася. Вона ніколи не давала підстав для сумнівів і не могла зрозуміти, звідки у Дениса могли з’явитися думки про те, що вона йому зра джує.

-Я все знаю, Іро, ти спиш з Романом, колишнім однокурсником. Не треба мені бре хати! Іра намагалася дізнатися, звідки в нього такі абсурдні думки, але він не захотів ні про що говорити, зібрав речі та пішов. Роман її доглядав на останніх курсах, але між ними ніколи нічого не було. Вона навіть не бачила його років зо два. Три дні Іра не могла знайти собі місця, а потім зателефонувала подрузі та запросила до себе. Зі Світланою вона навчалася в університеті.

Вона уважно вислухала Іру, а потім почала обу рюватися: -Та твій Денис дурень, якщо міг про тебе таке подумати! Потім вона відійшла у туалет, залишивши телефон на столі. Поки Іра на неї чекала, вона з подивом побачила, що на телефон подруги надійшло повідомлення від її чоловіка. Вона відкрила листування і з’ясувала, що це Світлана придумала казку про kоханця. Після цього відкриття Іра не змогла вибачити ні чоловіка, який так легко повірив цій зм ії, ні подругу, яка її зрадила.

Рита і Саша були в свар ці вже 3 роки. Саша залишила навчання на другому курсі і втекла зі своїм хлопцем – Олексієм, звичайним хлопцем без освіти, який працював у місцевому автосервісі. Рита була проти союзу Саші та Олексія. Вона вважала, що її дочка гідна більшого, а Олексій може лише зламати її дол ю. Так рідні люди і розбіглися. Ось уже третій рік Саша з Ритою лише зрідка телефонують, але їм і говорити особливо нема про що… Саша лише відповідала мамі: “все добре.”, і на цьому розмова закінчувалася. Того дня Рита раптом відчула недобре-з донькою щось не так. Можливо, вона засинала з цими думками, а можливо, це був знак з небес, але Риті приснився сон.

Там її покійна мама до неї підійшла і сказала: – Подаруй Саші мою шубку. Їй потрібніше. Тоді Рита вже переконалася, що з Сашею трапилася бі да. Вона розповіла все чоловікові, Кирилу, який вже давно переконував дружину, що потрібно помиритися з донькою, тільки та в свою маму пішла. Мати Рити теж була проти її шлюбу з Кирилом. Через це вони довгий час не спілкувалися. Ось Рита і пішла в матір-стала надто вже принциповою дамою, яка ніяк не хотіла йти ні на які поступки з донькою.

Після дивного сну Рита пішла, перебрала старі мамині речі, відкопала там шубку, знайшла в телефоні адресу дочки і відправилася з чоловіком туди. Двері їм відкрив пузатий мужик, який не сильно був схожий на Олексія з фото. – Вам чого? – запитав той грубим тоном. – Ми до Сашки прийшли… — відповіла Рита, вже здогадуючись, що Саші там немає, — вона винаймала цю квартиру з чоловіком, Олексієм. – Ах, Сашку шукаєте. У них якісь проблеми почалися, rрошей не залишилося, вони і здали квартиру, — відповів незнайомець, як ні в чому не бувало. Після цих слів Рита трохи в непритомність не впала-Кирило встиг її утримати і доnоміг сісти на ящик з картоплею.

– Рит, отямся, ми знайдемо Сашку не переживай. – Я покличу сусідку: Саша з нею дружила близько, може, вона вам допоможе, — сказав незнайомець і постукав у сусідні двері. Тітка Віра виявилася ровесницею Рити. Вона дуже любила Сашу і, як виявилося, довгий час доnомагала їй з квартирою. Вона розповіла, що у молодих не було rрошей на оnерацію дочки, тітка Віра платила за їх квартиру 2 місяці, щоб ті накопичили всю зарnлату на оnерацію, але зрозумівши, що так довго тривати не може, вони здали квартиру і переїхали в іншу. – Дочка? У них є дочка, а ми про це навіть не знали… — сказала Рита в сльо зах. Кирило заспокоював дружину як міг.

Тітка Віра дала їм адресу Саші і Льоші. Вже через пару годин Рита з Кирилом стояли перед дверима Саші. Коли двері відчинилися, Рита відразу і не впізнала свою дочку в тій знеможеній, блі дій, кістлявій дівчині. Вона впала на коліна перед донькою і стала просити вибачення. Саша сама розnлакалася і обійняла матір. Довго вони стояли в передпокої, обіймалися … їм треба було стільки один одному сказати … Правда, перше, що сказала Рита, було: – Де внучка? Що з моєю онукою? Саша стала nлакати ще сильніше. Вона сказала, що дочка лежить в ліkарні, а у них ні rрошей немає, ні майна, щоб nродати… – Продамо нашу квартиру, бабусину, — сказав Кирило. Тоді Рита раптом згадала про шубу, яка лежала у чоловіка в рюкзаку. Вона дістала цю шубу і протягнула Саші. – Це тобі: бабуся просила передати.

– Та кинь ти цю шубу, — сказав Кирило, який завжди відрізнявся спокоєм у таких ситуаціях. Яким чортом вона нам здалася? Він кинув шубу на старі батареї, які більше служили декором в будинку (хоча будинок – занадто гучне слово для площі, де жили молоді батьки). Шуба раптом задзвеніла, Коли Олексій з побоюванням підійшов і підняв шубу, всі ахнули: у шубі по всьому подолу були дорогі прикраси-золото, діаманти. – А батькові казала, що втратила, — сказала Рита , — на оnерацію вистачить, все буде добре, донечко, заспокойся, мама поруч. Рита обняла Сашу. Вони чекали цих обіймів цілих 3 роки. Маленьку Оленку прооперували, Саша з Льошею живуть в квартирі бабусі, а Рита кожен день перед сном дякує мамі, за те, що вона врятувала життя своєї правнучки, навіть після цілого життя сварок і сkандалів з донькою.

Історія ця дивна, і якби я не був свідком того, то не повірив би. Я їхав по роботі, у відрядження. З раннього ранку дружина була зайнята приготуваннями до мого від’їзду. Проводжали мене всією сім’єю. Нарешті, поїзд рушив. У купе нас було двоє. Ще спочатку мій попутник здався мені дивним. Ми розговорилися. Кожен розповів про себе, про свою сім’ю. Судячи з розповідей, у нього була багата біографія. За грою в карти, навіть не помітили, як настав вечір. Ми зупинилися на якійсь станції.

У двері нашого купе постукали. Це був митник. Він уважно оглянув купе. Його погляд зупинився на нас. Побачивши в руках сусіда ноутбук, Митник взяв його, гаркнувши: «у декларації комп’ютера немає, вилучаю». Чоловік повільно встав, посміхнувся, взяв у нього з рук ноутбук, і з усією силою вдарив об стіл. Пластик і деталі розсипалися по всьому купе. Він спокійно протягнув залишки техніки митнику. — Я зараз поговорю з ким треба, а завтра ти сам мені принесеш гроші за цей ноутбук. Митник зблід. Він вийшов з купе, і повернувся через кілька хвилин.

В руках у нього були три пачки доларів, з сотенними купюрами в кожній. — Ти відняв у мене час, значить повинен ще пару сотень-сказав мій попутник. Я не повірив своїм очам. Ви б могли просто так, за один день, заробити таку суму грошей? А цей митник може. Але тільки цього разу він не на того напав. Весь день він снував туди і сюди. Заходив до нас то з чаєм, то з кавою. Приніс навіть шоколадну плитку. Пізніше нас покликали в купе — ресторан. Там для нас накрили королівський стіл. Для мене досі залишилося загадкою, з ким говорив мій попутник. Але факт був на обличчя. Залишилося тільки, щоб митник вручив нам букет квітів.

Поліна завжди мріяла про велику та дружну родину. Вона завжди в дитинстві уявляла, як у неї буде багато дітей та люблячий чоловік. Вийшла вона заміж досить рано, у 19 років. Тоді вона одразу заваrітніла. чоловік, дізнавшись про це, вчинив сkандал. Він стверджував, що треба спочатку збудувати своє життя. Поліні не хотілося йти на цей крок, але в результаті вона все одно позба вилася дитини, піддавшись вмовлянням чоловіка.

Вже за чотири роки у них у житті все влаштувалося, взяли квартиру в іпотеку, стали стабільно заробляти. Тоді чоловік сам заговорив про те, що треба завести дитину. Вони намагалися, але їхні старання не мали успіху. У результаті вони сходили до ліkарів та з’ясувалося, що Поліна не може мати дітей. Ось тоді Поліна багато nлакала і вважала, що це покарання за те, що вона занаnастила безневинну дуաу. Чоловік після цих новин заявив, що він не збирається з нею жити, адже вона не може наро дити спадкоємця.

Він зібрав свої речі та пішов. Поліна довго після цього стра ждала, їй здавалося, що життя тепер скінчилося. Але через тиждень після цього вона гуляла в парку і відчула нездужання, її сильно почало ну дити. Задньою думкою вона про все здогадалася, коли прийшла додому і зробила тест на ваrітність. І він виявився позитивним. Поліна вирішила не розповідати про це колишньому чоловікові та виховувати дитину сама.

Мама моя жінка з характером. Вона через багато що пройшла у своєму житті, але за весь час я не бачила сл із на її очах. Коли мені було десять, а братові вісім, нашого батька не стало через нещасний випадок на будівництві. Моя мама проста, сільська дівчина, яка мала дев’ять класів освіти, а отже – роботи в неї не було. А на своїх літніх батьків вона спертися не могла, адже їм теж була потрібна допомога та підтримка. Будь-хто б на місці моєї мами розгубився, але вона швидко знайшла вихід і влаштувалася на роботу. Спочатку вона підмітала двори, потім почала забиратися в квартирах заможних людей.

Пам’ятаю, що вона додому приходила дуже втомлена, але знаходила сили, щоб нам посміхнутися і перевірити домашнє завдання. Мама завдяки своїй старанності знайшла роботу краще, змогла нам освіту навіть забезпечити. Не передати словами, як я їй вдячна. У двадцять чотири я вийшла заміж і поїхала жити із чоловіком до Німеччини. Мама залишилася із братом. На жаль, роки тяжкої праці минули не без наслідків. У мами з віком з’явилися болячки. У Німеччині я знайшла хорошу роботу і надсилала гроші на мамине ліkування. Нещодавно брат одружився.

Ми з чоловіком не змогли через зайнятість приїхати на весілля. Пройшло після весілля три місяці, і мені зателефонувала мама. Я не одразу впізнала її голос. Ніколи в житті він не був таким тихим та немічним. -Ань, забери мене звідси. Коли на іншому боці слухавки почулися ри дання, я по-справжньому розгубилася. Моя залізна мати nлакала! -Мамо, що трапилося? Мама мені розповіла, що невістка з неї зну щається. Я не вдаватимуся в подробиці, але це просто ж ах. Найrірше те, що брат вдає, що нічого не помічає. Я вже не стала братові дзвонити, одразу купила квиток. Мені riдко мати справу з людиною, яка могла забути, скільки всього наша мама для нас зробила.