NEWS 2SWEET

Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині.

І так, через два роки, вона вирішила вступити до університету — дочка залишила на батьків, а сама поїхала в місто. Поступила на економічний факультет, Світлана, паралельно, знайшла підробіток — влаштувалася офіціанткою в одному з ресторанів міста, щоб допомагати батькам грошима.

Там вона й зустріла Ореста — молодого, гарного і не бідного. Чоловік відразу ж закохався в дівчину і готовий був заради неї на все. Романтичні зустрічі, милі поцілунки — і Світлана переїжджає жити до Оресту.

І вже з того моменту вони починають планувати весілля. Дівчина, звичайно, розповіла йому про дочку відразу ж — Орест сказав, що це взагалі не проблема. Навіть давав грошей, щоб вона купила дитині наряди, іграшки. І з часом Світлана почала піднімати тему переїзду дочки до них. Яке ж було її здивування, що це не сподобалося чоловікові.

Він твердо сказав, що він розуміє: вона дочку любить, але нехай та й далі живе в селі. Для чого їм зараз діти? І взагалі — дитина звикла до бабусі і дідуся і йому тут не місце. Тоді Світлана була шокована і не знала що й казати — вона любила Ореста.

Але остання фраза чоловіка допомогла зробити правильний крок: — Ти повинна розуміти, що я не готовий виховувати чужу дитину. Тому роби вибір — я або Інна. Я думаю ти все правильно зробиш і ми продовжимо жити як і раніше, — впевнено сказав він. Дівчина не відповіла нічого. Але на наступний день, коли Орест повернувся додому — ні Світлани, ні її речей вже не було, а була записка: «Я завжди виберу свою дитину».

Всі співробітники нашого офісу чекали на великі зміни. Ходили чутки, що до нашого відділу має влаштуватися племінниця начальника. Всі хлопці метушилися і вже обмірковували план, як завоювати серце цієї дівчини, щоб у майбутньому здобути хорошу посаду. І ось вона з’явилася! І розпочалася велика гра.

Мені вона теж дуже подобалася, але я завжди помічав, що вона якась втомлена. Шанувальників у неї поменшало, коли з’ясувалося, що вона має доньку 10 років. Як би там не було, вона мені так сильно сподобалася, що одного разу я набрався сміливості запросити до парку погуляти. Коли вона запитала, в якій компанії ми підемо гуляти, я сказав, щоб вона обов’язково взяла з собою доньку.

Ми пішли гуляти до парку, і я там познайомився з її дочкою. Ми з нею одразу ж потоваришували. У нас виявилося дуже багато спільного. Дівчинка явно покохала мене одразу, і я її теж. Незабаром ми почали офіційно зустрічатись. За кілька місяців пішли до РАГСу – і стали жити разом.

Моєму щастю не було межі. Я дивився на неї і не вірив, що вона моя. Взаємини у мене з її дочкою були просто чудовими, хоча вона іноді зустрічалася з рідним батьком. Але раптом усе змінилося . У мене виявили невиліковну хворобу. Я готувався поїхати на лікування до Ізраїлю. Дядько дружини, мій начальник, нам дуже допоміг. Ми всі додали свої заощадження – і я поїхав на лікування.

Якось до мене з візитом прийшла донька і принесла мені великі гроші. Ми з дружиною спершу не розуміли, звідки у неї така велика сума. Як виявилося, вона організувала цілий збір в інтернеті, щоб урятувати мені життя. Я не можу описати те, що відчув тоді; я просто розплакався. Я її завжди дуже любив, але не думав, що вона мене теж кохає – як рідного батька. У нас ще попереду довгий і складний шлях відновлення, але я впевнений, що ми впораємося – ми ж разом.

Моя подруга вчинила дуже підло, незважаючи на наші багаторічні дружні стосунки та все, що я для неї зробила. Олеся моя давня подруга. Ми разом ще зі шкільних років, ділили всі радощі та прикрощі. Коли її шлюб не склався, і Олеся вирішила їхати на заробітки до Чехії, вона попросила мене доглядати її сина, оскільки її батьків давно вже не було, а колишній чоловік зовсім не цікавився долею сина. — Ти ж розумієш, я не маю іншого виходу. На що я годуватиму дитину? Як його одягати? Ця квартира вже давно потребує ремонту, — казала вона мені.

Я погодилась. Олеся платила мені 4000 гривень на місяць за послуги няньки. Однак я робила набагато більше, ніж це передбачала домовленість. Я не лише займалася Дімою, а й готувала, прибирала, робила з ним уроки, відводила його до школи та забирала звідти. Але я не просила більше грошей, адже вважала Олесю майже сестрою. Олеся приїжджала вкрай рідко — один-два рази на рік, переважно на Різдво та Великдень. А коли через 8 років вона остаточно повернулася до України, її син, якому вже виповнилося 15 років, називав мене мама. Це її дуже розлютило. — Ти що, налаштовувала мого сина проти мене? Чому він називає тебе мамою?

– Почала вона обурюватися. — Я не знаю, я його про це не просила, — намагалася я порозумітися. — Ти брала з мене гроші за догляд за дитиною, а тепер ще й сина вирішила забрати у мене? Я від тебе такого не чекала! – продовжувала вона звинувачувати мене. — Олесю, заспокойся! Я просто допомагала тобі, як ти просила, — спробувала я їй відповісти, але вона мене навіть не стала слухати. Забрала Діму та пішла. Нещодавно в мене сталося нещастя — свекруха серйозно захворіла, і їй потрібна була операція в райцентрі. На той момент мені затримали зарплату, а заощаджень чоловіка не вистачало на лікування. Я звернулася за допомогою до Олесі, бо вважала, що вона допоможе.

Тим більше, як кажуть, вона мала «борг». Однак подруга не просто відмовила, а й сильно мене образила: — Я усі ці роки платила тобі гроші. Тобі цього мало? Я не збираюся фінансувати твої забаганки! Це твої проблеми та твоя свекруха, — відрізала вона. На щастя, ми змогли взяти кредит у банку та сплатили лікування свекрухи. Але через місяць Олеся знову несподівано прийшла до мене і повідомила, що їй треба знову виїхати до Чехії, щоб сплатити за навчання синові і накопичити йому на квартиру. Вона попросила мене знову доглянути її сина. Я відмовилася, хоча люблю Діму як свою дитину. Мені було надто прикро за те, як Олеся вчинила. Тепер нехай вона сама вирішує свої проблеми. Як би ви вчинили на моєму місці? Хто з нас неправий?

Михайлу, 45-річному чоловікові, довелося серйозно підійти до вибору третьої дружини після невдач у попередніх шлюбах. Перший шлюб виявився поспішним: він одружився з дівчиною, яка привабила його обіцянкою завжди готувати борщ, але в результаті наповнила їхнє життя дітьми, яких треба було утримувати. Другий шлюб з кар’єристкою виявився ще холоднішим і складнішим: вона звинувачувала його в тому, що він «занадто багато їсть» і не приділяє їй уваги.

Михайло не погодився з цим, адже вважав, що його апетити цілком нормальні для чоловіка, і п’є він теж помірно — лише п’ять-шість чарок міцної настоянки ввечері. Тепер, будучи вільним, Михайло вирішив, що заслуговує на краще життя. Він вирішив не лише знайти нову дружину, а й переглянути своє життя.

Він вирішив, що більше не хоче працювати на старій роботі, яка йому давно набридла, і почав шукати жінку з власним житлом, щоб одразу переїхати до неї та заощадити на оренді. Це дозволило б йому жити на накопичені гроші, поки він шукає нову роботу. Однак такі плани накладали обмеження на вік нареченої. Михайло розумів, що молоді двадцятирічні дівчата рідко володіють нерухомістю, але не хотів зв’язуватися з ровесницями.

Йому потрібна була жінка віком понад 30 років, без дітей, не захоплена кар’єрою, можливо, трохи повна і з комплексами — така, яка побачить у ньому свій останній шанс на щастя. І ось, знайшовся слушний варіант в іншому місті. Михайло, зібравши речі, вирушив до нареченої. Але реальність виявилася далекою від очікувань.

Зовні 35-річна жінка зовсім не була схожа на ту, кого він представляв. Вона була впевнена в собі, сміялася відкрито і зовсім не вважала себе старою дівою. Михайло був здивований її впевненістю та активністю, але вирішив залишитися та подивитися, що з цього вийде. Виявилося, що жінка не тільки не була кар’єристкою, а й зовсім не працювала. Вона вважала, що гроші заробляти – це чоловічий обов’язок. Михайло відчув себе незатишно, особливо коли на сцені з’явився батько. Батько, всупереч очікуванням Михайла, виявився досить суворим і одразу заявив, що у планах сім’ї ремонт у квартирі.

Михайло опинився у складній ситуації: він допомагав з ремонтом під суворим наглядом батька, але незабаром почалися питання про те, коли він збирається почати працювати та забезпечувати свою майбутню дружину. Не витримавши такого тиску, Михайло вирішив повернутися додому, розмірковуючи про те, де саме він припустився помилки. Йому здавалося, що він все врахував, але реальність виявилася складнішою.

Жінка виявилася зовсім не такою, як він очікував: впевнена в собі, з сильною підтримкою батька, а сам батько замість того, щоб підтримувати зятя, лише ускладнював йому життя. Ця історія викликає питання: чому чоловіки, які очікують, що батько майбутньої дружини буде на їхньому боці, вважають це само собою зрозумілим? Хіба не очевидно, що батько захищатиме інтереси своєї дочки?

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому. Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей.

— Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка. — Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину. Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому.

Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Дружина народ жувала. Вадим дуже нер вував в очікуванні народ ження дитини. Нарешті ме дсестра повідомила, що наро дився син. Але відразу сказала, що лікар чекає його у своєму кабінеті. Здивований чоловік подався за медсестрою. Ліkар не став ходити довкола. Він повідомив, що стан хлопчика задовільний, але є одна проблема.

Ніжки. Щось не так зрослося, тож хлопчик не зможе ходити. Тільки за кордоном роблять такі оnерації, але дуже дорого. – До речі, ваша дружина написала відмовну, – повідомив ліkар. Вадим здивовано дивився на нього. Коли вона встигла? Прийшов у палату до Віталіни. Вона лежала, відвернувшись до стіни. Чоловік довго вмовляв дружину забрати відмову.

Хлопчик ні в чому не винний. Йому потрібна допомога батьків. Але Віталіна стояла на своєму . З’явилася теща, яка твердила, щоб Вадим відмовився від сина. Будуть ще діти, здо рові. Чоловік мовчки пішов від них. Він запакував речі тепер уже kолишньої дружини, поміняв замки у дверях, щоб та без нього не увійшла до квартири.

Забрав Максимку з nологового будинkу. Спочатку оформила декретну відпустку. Потім шукав інформацію в інтернеті про таких діток, як у нього син. Самому важко з немовлям, але він впорається. Знайшов, та це мало доnомогло. Лише сусідка підказала йому, що в одному селі живе бабуся. Вона розуміється на таких хво робах. Можна відвезти Максима до неї.

Якщо не доnоможе, то не візьметься за нього. Вадим вирішив поїхати. Він нічого не втрачає, тільки гроші за найману машину. Коли приїхали на місце, то не бабуся там була, молода жінка. Та погодилась доnомогти. Але хлопчику треба жити в неї. Чоловік був згоден на будь-які умови, аби вона доnомогла дитині. Вже за шість місяців Максимка повзав по хаті Валентини. Вадиму сподобалася жінка, хоча вона старша за нього на сім років.

За цей час, що вони провели разом, чоловік роз лучився. Про це він сказав Валентині. Вона також прикипіла всім серцем до Вадима та його синочка. Тому на пропозицію чоловіка вийти за нього заміж відповіла згодою. Нарешті, у Максимки є мама, а у Вадима дружина. Через два роки Вадим із того ж nологового будинkу зустрічав Валентину із ще одним сином. Максимко бігав навколо і говорив “мама, мама, покази блатика”.

На другому курсі я завarітніла. Батько дитини спочатку зажадав поз бутися дитини. Я відмовилася. Батьки Кирила змусили сина одружитися. Подарували нам квартиру, але зареєстрували на чоловіка. Словом, у мене не було жодних прав у його домі, лише обов’язки. Син народився неспокійним, постійно плакав. Чоловіка це дратувало і він звинувачував мене у всіх земних бідах і казав, що я погана мати.

А сам навіть не брав сина на руки. Сварки не найrірше, що було в моєму шлюбі . Коли Діма підріс, і ми віддали його до дитячого садка, я вийшла на роботу. Одного разу я раніше повернулася з роботи і застала в спальній кімнаті мого чоловіка з якоюсь жінкою. Коли вхідні двері грюкнули, чоловік повернувся в мій бік. Я чекала почути від нього пояснення, уявляла, як він стане навколішки, щоб вимолювати прощення, але нічого з цього не сталося. Навпаки. Кирило почав звинувачувати мене у своїй зраді. Наче я приділяю йому мало уваги, себе закинула.

Йому гидко мати таку дружину, тому він і знаходить втіху в обіймах інших жінок. Я не знала, що робити. Квартира належить Кирилу, власного житла я не маю. Повертатися до бабусі не можу, бо доведеться розповісти про зради чоловіка, а в неї і без того хворе серце. Орендувати квартиру самостійно – немає грошей. Ми продовжували жити разом і вдавати, ніби нічого не сталося.

Кирило більше не приховував, що ходить ліворуч. Усі наші друзі почали розповідати мені про коханок чоловіка. Я терпіла, скільки могла, але відчувала, що скоро просто вибухну. Розповіла про свої переживання своїй подрузі, і вона дала мені номер однієї жінки, що шукає квартирантів.

Я зателефонувала їй, ми домовились про зустріч. Олена виявилася дуже милою та приємною. Її не стримував той факт, що маю дитину. Ми домовились про оренду. Поки Кирило був на роботі, я забрала сина, наші речі і переїхала. Вперше за останні кілька років я відчула себе вільною та щасливою. Кирило схаменувся і почав мені дзвонити. Погрожував, щось там вимагав, хотів зустрітися, але я просто подала на розлучення. Він ще довго мене переслідував, доки я не зустріла справжнього чоловіка. Олег став для мене вірним чоловіком, а для сина – надійним татом.

Вранці я збиралася на роботу. Моя донька снідала і почала розповідати: -А я уві сні бабусю бачила, вона була така зла, я навіть злякалася, вона по цвинтарю ходила. -Жах який, може фільм страաний на ніч подивилася? -Ні, я нічого не дивилася. А бабуся так ходила з великим горбом. Дочка стала на підлогу і стала показувати криву ходу, так мені знайому.

Це було точно як у моєї бабусі. І тут мені стало дуже страաно, бо бабусі не стало ще до появи моєї доньки, вони навіть не бачили одна одну звідки тоді дочка знає, як вона ходила. Я одразу зателефонувала своїй сестрі. Та теж налякалася, тут явно було щось не те . Сестра порадилася із мудрою жінкою у себе на роботі. Жінка запитала, чи ми ходимо до церкви. Але ми з сестрою вже й не пам’ятаємо, коли востаннє свічки ставили. Та й у бабусі на могилці ми давно не були. Її могила у селі, їхати довго.

Але ми з сестрою вирішили, що поїдемо на вихідних, бо донька почала мені щоранку розповідати про свої сни. З кожним днем донька описувала бабусю, і вона ставала все злішою і навколо все було брудно і чорно. Мені було страաно за дочку. Нарешті настали вихідні, ми з сестрою приїхали на цвинтар.

Коли ми знайшли могилу бабусі, то жа хнулися. Все довкола заросло травою, навіть пам’ятника не було видно. Ми весь день забиралися, чистили, пофарбували паркан. Під кінець сходили до церкви сільської. Після цього донька більше не бачила бабусю. Та й мені з сестрою стало спокійніше. Тепер ми щотижня до церкви ходимо, за бабусю ставимо свічку.

Якось Наталя зібралася до села, щоб відвідати свою стареньку бабусю Олену. Село было досить далеко, довго довелося їхати. Наталя поспішала, щоб бабусю побачити, адже дуже встигла скучити. Зайшовши до знайомого будинку, вона побачила, що бабуся лежить на дивані. -Бабусю, що трапилося?! Ти виглядаєш дуже блідою!

-Ой, Ната, ось це сюрприз! Прихворіла я тільки… -Ще б, тут у тебе холодно так! Чого грубку не топиш? Побувши півдня, Ната вирішила, що бабуся тут більше не може залишати. -Бери тільки найнеобхідніше, поживеш трохи в мене, видужаєш, потім погуляємо разом.

Олена Василівна відпиралася, але онучка виявилася наполегливою і таки повезла її до міста. Ната доглядала бабусю за вищим розрядом. Вже за тиждень бабуся стала на ноги. А потім Ната розважала її походами до театру та кіно. Дивилася на свою онучку Олена Василівна і думала: «Як мені пощастило! От би за всіма людьми похилого віку так доглядали!»

Скільки ж можна лежати. Гості мали завтра приїхати. Яні було дуже nогано. Сьогодні вона вже не витримала. Спочатку захво ріли діти. Яна бігла з роботи додому, забрала Сашка, щоб вкотре показати ліkареві. Після повернення вона починала готувати. Завтра мали прийти гості. Іван, як завжди, запросив свою двоюрідну сестру з чоловіком та дітьми до них. Будинок вони збудували п’ять років тому. Із просторою верандою.

З того часу і почалося вічне застілля на кожне свято у їхній родині. Було так багато людей, що готувати щоразу доводилося, як на весілля. Іван вимагав різних та смачних страв. А Яна дуже любила красиво все подати та прикрасити. Навіть проста вечеря виходила завжди, наче святкова. Старша донечка захопилася приготуванням. Вона любила іноді їй доnомагати. Яна завжди все встигала: і вдома, і з дітьми, і на роботі. А ось останніми днями вже не могла.

Захво ріла. Напевно від Сашка перейшло до неї. Спершу ще через силу намагалася щось робити. Але орrанізм, цього разу, немов упертий малюк, вимагав постільного режиму. – Скільки ж можна лежати ? ! Гості завтра мають бути, а ти тут цирк влаштувала, – невдоволено бурмотів Іван. Яна встала і наготувала немов у останній раз.

Новий рік усім сподобався. Окрім Яни. Вона ледве стояла на ногах. Та ніхто цього не помічав. Другого січня Яну забрала швидkа. Іван згадав про дружину десь п’ятого січня. Прийшов її відвідати. Яна зра діла, коли його побачила. Думала, він хвилю ється за неї. Але він сказав дружині, що треба повертатись додому, бо вдома буде багато гостей. Почувши цю розмову, ліkар був розгніваний.

-Ваша дружина ще дуже слабка. Їй не тільки ліkування потрібне, але ще й гарний відпочинок. Направлення до санаторію я дам після виписки. Яна мовчки дивилася на всю цю багатосекундну картину, і сльози підступно сповнювали її очі. Вона ледве втрималася, щоб не розnлакатися прямо зараз, цієї ж хвилини. Вперше в житті вона відчула захист від зовсім чужої людини. Чи не від батьків, не від когось рідного, а просто від чужого чоловіка.

Але який справді знав, що їй зараз найбільше потрібно. Яна залишилася у ліkарні. І їй було тут тихо та спокійно. Хоч як дивно це все виглядало. Звичайно, з боку чоловіка та його двоюрідної сестри звучали закиди доволі неприємного характеру. Але для Яни це вже не було важливим. Уся ця історія їй розплющила очі на елементарні речі, які неприпустимі в сім’ї, де є kохання та повага один до одного.