NEWS 2SWEET

Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром, приїхав товариш по службі батька. Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток і сказав: — Великокаліберний потрапив в плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток … Нехай вона стане хорошим прикладом і уроком для тих, хто не вміє прощати. В останні роки свого життя мама розповідала мені кілька разів про те, як вони познайомилися з татом. Я теж хочу поділитися цією історією, щоб було зрозуміло, чим все закінчилося …

Можливо, хтось пам’ятає дитячу гру в скарби. Коли за будинком або десь на галявині діти закопують свої маленькі скарби. Роблять ямку і укладають в неї щось важливе. Наприклад, красивий вкладиш від жуйки або кульку від підшипника. Ставлять позначення, де був закопаний скарб, а на наступний день його шукають. Мої мама і тато в дитинстві жили в сусідніх дворах. І познайомилися саме під час такої гри в скарби.

Мама сховала свій скарб, а через годину почався дощ, який змив всі сліди … У той день вона закопала бабусину брошку, яку потайки взяла з дому. Ну дітьми були, що з них взяти?Вдома маму, звичайно, насварили за те, що вона так нерозумно обійшлася з біжутерією, і заборонили виходити з дому. Зі слів мами, тато вже тоді був у неї закоханий, і сидів на лавці біля під’їзду цілими днями, чекаючи, коли її відпустять погуляти. Але маму відправили на літо в село.

А тато з батьками скоро переїхав в інший район. Так їх шляхи розійшлися. Через 10 років вони знову зустрілися: їм обом уже було по 18 років. Скороминуща зустріч перетворилася на повноцінну першу любов … Від цього роману і з’явилася на світ я. Батько відслужив в армії, повернувся — і вони одружилися. Через вісім років стався фатальний інцидент. Мама з татом і друзями справляли День народження, і дуже багато випили. Одна з маминих подруг скористалася станом мого батька і почала обіймати його. У цей момент і зайшла в кімнату мама.

Побачила це все — і психанула. Ніякі пояснення тата, який прийшов в себе, не допомагали. А подруга ця зловтішалася і говорила, що помстилася моїй мамі за те, що та у неї хлопця в школі повела … Мама була непохитна і подала на розлучення. Батько в розпачі зібрав речі і поїхав за контрактом в одну з країн, що воювали. Він не повернувся. Тобто повернувся в цинку… Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром приїхав товариш по службі батька…

Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток, і сказав: — Великокаліберний влучив у плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток і побачила брошку, яку закопала і не змогла знайти в дитинстві. Після цього вона закрилася в кімнаті і ридала кілька днів. З дурного вчинку і підлості, йому довелося молодим покинути цей світ, щоб заслужити її прощення … Любіть один одного! Гордість — це найгірший спосіб зберегти щастя і любов.

Важкі умови життя не зломили маленького хлопчика. Він не тільки вижив, а й зберіг життя своїй мамі. Він тягав воду, рубав дрова, готував їжу, доглядав за наполовину паралізованою матір’ю. А в цей час ніхто навіть і не здогадувався, що таке твориться зовсім поруч. Однак тут ця сумна казка отримала ще й наслідки: дуже важкий стан матері і несподівано вагома відповідальність, що звалилися на зовсім ще юного хлопчиська. І тільки через 8 років, коли хлопчикові виповнилося 16, історія його життя набула розголосу.

Спочатку про нього розповіли пермські газети, а потім про дивовижну сім’ю вийшов сюжет на телебаченні. Завдяки цьому їм подарували квартиру в облаштованому будинку, а маму Владислава обстежили в лікарні і відправили на відновлення в санаторій. Сам Влад успішно закінчив школу і тепер вчиться на зварника в місцевому технікумі.

Наталя Михайлівна сиділа у кабінеті у чоловіка. Вона любила проводити там час. Вона сиділа на шкіряному дивані і перегортала старий альбом, як у двері хтось постукав. – Здрастуйте, я Соня внучка вашої подруги Віри Фролової. Я в Москві вчуся, чекаю черги на гуртожиток, а поки що я могла б пожити у вас? – сказала дівчина. Наталя Михайлівна була рада побачити дівчинку. Вона знала, що її бабусі вже як рік немає в жи вих. Їй було соромно, що на nо xорон єдиної близької подруги не змогла піти. -Звичайно, проходь. Живи в мене тут, скільки хочеш. Мені помічниця не завадить – сказала вона. Соня переїхала до Наталі Михайлівни. Дівчина прибиралася у великій квартирі та ходила по магазинах, а Наталя Михайлівна готувала поїсти.

Їм було цікаво проводити час один з одним. Щосуботи вони разом ходили гуляти до парку. На одній із таких прогулянок Наталя Михайлівна відчула себе погано. Вона знепритомніла. Соня злякaлася, але не розrубилася. Дівчина викликала աв идку, а перехожим забоpонила чiпати жінку. Вона пам’ятала, що ліkар, який ліkував її бабусю, казав: – Коли людина має інc ульт, то її не можна чiпати. Потрібно викликати աв идку та чекати на професіоналів. Соня сиділа над ті лом Наталі Михайлівни. Гладила її руку і подумки просила приїхати швидше. Наталію Михайлівну вдалося врятувати. Соня зателефонувала дочці Тетяні, розповіла, що її мати перебуває у важкому стані.

Тетяна того ж дня вилетіла з Пітера. Дівчині присутність Соні не сподобалася. Вона бачила у ній суперницю, яка хоче відтяпати батьківську квартиру. Коли Наталю Михайлівну виписали, то Тетяна влаштувала святкову вечерю. – Мам, тобі треба написати заnовіт. Мені вaжко це говорити, але раптом наступний раз буде останнім. Не хочеться віддавати квартиру державі – сказала Тетяна. Наталя Михайлівна розуміла, що дочка не за її здоров’я дбає, а за те, щоб квартиру отримати. Тоді Наталя Михайлівна повідомила доньці, що квартиру залишить Соні. Тетяна була в скaзі. Вони довго лaялися і спеpечалися. Дівчина зібрала речі та поїхала того ж дня назад. З матір’ю вона більше не розмовляла.

За Микиту Арина вийшла близько двох років тому, але час нічого не змінював. З першого дня їхнього сімейного життя на них косилися сусіди, колишні Микити, деякі родичі, адже Арина була простою дівчиною із села, а Микита – представник золотої молоді. Арина познайомилася з Микитою під час ранкової пробіжки вздовж набережної. Він здався дівчині цікавим співрозмовником. Після першої зустрічі вони щодня в один і той же час зустрічалися на тому самому місці і пробігали разом 5 км. Тоді Арина і знати не знала, що за ними бігають не прості люди, а охоронці Микити. Непомітно минуло півроку, і Микита нарешті зробив пропозицію Аріні. Все їхнє весілля і подальше життя було під пильним поглядом незадоволених їхнім союзом оточуючих.

Аріну вони мало хвилювали, бо їй було важливо лише те, щоб коханий був поряд. Решта – тимчасові проблеми та дрібниці. Через півроку після весілля Аріна повідомила, що Микита незабаром стане батьком. УЗД показало, що пара чекає спадкоємця. Вони обидва ширяли в хмарах від щастя. Через 9 місяців народився здоровий, гарний хлопчик. Весь час син був у батька. Микита не хотів залишати його не на мить. Вдома Арина взяла хлопчика у чоловіка і як закричала: – Це не мій син! Де він? Микита насамперед подумав, що дружині після пологів потрібен відпочинок. Швидше за все, втома позначилася на її поведінці. Приїхав лікар, вколов Аріні заспокійливе, але наступного дня Арина твердила те саме, що й минулого. Вона не впізнавала у немовляти свого сина. Микита вже думав відправити дружину на лікування, але його зупинили синові аналізи.

У нього виявилася така особливість організму, яка передається виключно у спадок. Ні в мене, ні в дружини такого роду не було. Терміновий тест на материнство підтвердив припущення матері. Микита підключив до справи всі зв’язки. Пізніше з’ясувалося страшне: найближчий друг Микити намовив лікарів змінити сина Микити з відмовником. Він сам забрав сина друга до себе, щоб потім відібрати у Микити все майно. Малюка повернули батькам. Арина вже могла насолодитися материнством: її кровинушка лежала поруч із нею. Їй більше нічого не турбувало. Відмовника молоді батьки не здали до лікарні. Арина хоч і розуміла, що це не її дитина, але встигла до неї звикнути, так що вони подумали разом і вирішили, що їхнє становище дозволяє їм ростити дві щасливі дитини.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай. Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину. Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду. Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все. Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула. Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.

Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: «Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося». Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах». Я розвернулася і пішла, не взявши букет. Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні. Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним. На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася. Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе. Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла.Wedding venues

Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас. Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило. І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж. Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо. Ми все ж одружилися.

З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх. Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить. У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає. Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися. Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Вчора Антон повернувся з роботи раніше, ніж звичайно. Громадянська дружина Тома, захоплена телефонною розмовою, не чула, як він увійшов і nродовжувала говорити по телефону: – Іване, з сьогоднішнього дня наші побачення припиняються… Так, поки ти не роз лучишся зі своєю дружиною… А доти в мене Антон є. Заkоханий по вуха… Ну і що, що роботяга. Зате працює на двох роботах, щоб утримувати мене… Ось роз лучишся, покличеш мене заміж, тоді і я виставлю Антона зі своєї квартири… Антон не став нічого говорити Томі. Розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. Вже на вулиці, трохи охолонувши, послав Томі СМС:

“Я йду від тебе. Повертаюся до дружини. Збери мої речі”. Ночувати пішов у готель. Всю ніч думав про Тома, про те, що та просто використовувала його як якусь річ. Про свою дружину Анну, з якою роз лучився півроку тому, щоб потрапити в “рабство” до Томи. Залишив kолишній та своїм двом дітям квартиру. Раз на тиждень відвідував їх. Анна була не nроти. Більше того, завжди годувала Антона своїм фірмовим борщем. З Томи кухарка ніяка. Сама сидить на дієтах, і свого чоловіка годує лише травою. А Антон, щосереди, йдучи від Анни, залишав їй гроші.

Окрім алі ментів. Невеликі, але все ж таки… Як подяка за смачну вечерю. Вирішивши, що нагулявся, задумав повернутися до Анни. З тим і заснув. Вранці зателефонував на роботу, відпросився, поголився, привів себе до ладу, купив великий букет орхідей (улюблених квітів Анни), гостинців для дітей і пішов до них. Двері йому відчинив якийсь чоловік. Підбігли діти. – Тато! Тато! Із кухні виглянула Анна. Чоловік покликав дітей до кімнати, залишивши kолишніх самих. – Я хочу повернутись. До тебе та до дітей. А що за чоловік? – Мій чоловік. Тиждень уже, як зареєстрували шлюб. – Вибач, – сказав Антон і пішов. Вийшов надвір, дійшов до парку, сів на лаву і почав nлакати. Так само гірко, як у дитинстві, коли втрачав щось дуже важливе.

-Що у нас на вечерю? Жанна з сумом озирнулася: -Судячи з усього, котлети твоєї матері, бо мій суп вона вилила. Жанна давно змирилася, що свекруха лізе в їхні справи. Але останнім часом це переходить всі межі, з тих пір як Петро дав їй ключі від квартири. Вона придбала звичку регулярно їх відвідувати і господарювати в їх квартирі. Вона викидає їжу, приготовану Жанною, та готує своє. -Може, ти все-таки вплинеш на свою матір? -Ні, Жан, мама – це святе, я їй перечити не буду. Просто не звертай уваги. У Жанни був спокійний характер.

Вона вже змирилася з тим, що свекруха творить свавілля, а чоловік за неї ніколи не заступається. Петро їй відразу сказав, що він проти мами йти не буде, бо вона для нього святе, або змирись, або йди. Жанна роз лучатися не хотіла. Петро був в іншому дуже хорошим, сімейним чоловіком. У них були однакові погляди на життя. Скоро Жанна заваrітніла. Радості Петра не було меж. Він завжди мріяв про дітей. А от свекруха відреагувала на новину холодно, хоча завжди говорила, що хоче онуків. Вона навіть перестала приїжджати. Коли наро дилася дівчинка, Петро став навіть раніше приходити з роботи, щоб більше часу з нею проводити.

Він був у повному захваті від своєї дочки. Минуло три місяці, а свекруха так і не відвідала їх. Тоді Петро сказав, що їм самим потрібно з’їздити до неї. Коли Ніна Петрівна побачила внучку, сказала: -Зовсім на тебе не схожа дитина. Вона точно від тебе? Товста якась. Ніні просто хотілося зачепити невістку, але Петро розсердився: -Мама, ти з глузду з’їхала?! Не смій так говорити про мою доньку! Ми вперше прийшли її тобі показати, бо за три місяці ти жодного разу не змогли приїхати, а ти таке говориш? Як ти смієш?! Ти її більше не побачиш. Свекруха і Жанна здивувалися. Він ніколи так з матір’ю не розмовляв. Вони поспішно виїхали. Вже в машині Петро тихо зізнався, що дочку любить тепер більше всіх на світі, нікому в образу не дасть.

Роман зустрічався з Лілею рік. Але ніяк не зважиться привести для знайомства з батьками додому. Його мамі ніколи не подобаються дівчата, з якими іноді зустрічається син. Тому не поспішає знайомити Лілю з мамою. Тому що любить, тому що хоче, щоб Ліля завжди була поруч. А як скажеш про це мамі. У неї свої доводи. І свої наречені, з якими вона б хотіла бачити свого сина. Каже, що вона завжди права, але Роман того чути не хоче. Сьогодні, нарешті, чоловік веде улюблену до себе додому для знайомства з батьками. Тим більше, що є привід. Вчора Ліля повідомила, що вагітна. Тому під час знайомства Роман запитає, чи вийде за нього заміж дівчина? Так і сталося. Роман навіть на маму не дивився. Нехай прийме всі як є. Навпаки, Ліля їй сподобалася. Красива дівчина, ввічлива, і на сина дивиться закоханими очима. Півроку минуло немов одна мить.

І ось вже зустрічають з полог ового будин ку молоду маму з новонар0дженою дочкою. Роман взяв на руки конверт, бабуся і дідусь почали заглядати на личко. Несподівано свекруха зблідла, і білими губами промовила, що дівчинка не Романа. Вона ніяк не схожа на нього. Але чоловік не прислухався. Він заспокоїв маму, сказав, що підросте дитя, і схожість побачать. Зараз дівчинка маленька, що можна розгледіти? Роман не помітив, як після слів мами зблідла його дружина. Вона тільки й сказала, що їй недобре. Але свекруха вхопилася за це і підозріло дивилася на Лілю. З цього часу до невістки ставилася насторожено. Щось вона приховує від них. А що? Тому в голові у неї з’явилася задумка. Свекруха порадилася зі своїм чоловіком. Одного разу, коли Лілі потрібно було йти у своїх справах, вона запросила маму Романа посидіти з онукою. Та погодилася. Через два тижні, ввечері, бабуся і дідусь прийшли в гості до сина. Вони з викликом дивилися на невістку.

Потім показали тест Д Н К. Там написано, що внучка і дідусь не мають спор ідненості. Ліля мовчала, Роман захищав дружину, говорив, що там щось наплутали. Дівчинка його і все. Він сказав, що завтра сам поїде і зробить тест. Минуло два тижні, і Роман з Лілею відкрили конверт. Там написано, що батьківство підтверджується на 99 відсотків. Ліля полегшено зітхнула, потім сказала Роману, що не хоче, щоб між ними залишилося нерозуміння. Вона розповіла, що за місяць до вагіт ності, коли чоловіка не було вдома, до неї зайшов колишній приятель. Вони пили чай, далі Ліля нічого не пам’ятає, мабуть, підсипав щось. На ранок зрозуміла, що він використовував її. Тому, коли мама Романа сказала, що дівчинка не схожа на них, дівчина злякалася; думала, що може то й справді так. Але чому несумісність з дідусем? Мабуть, у мами Романа потрібно запитати?

Коли я вперше відвідала будинок свого нареченого, його мама зустріла мене привітно, але потім відкликала Андрія убік на кухні. “Де ти її знайшов? Може, дати їй помаду, щоб вона хоча б губи фарбувала? Синку, ти заслуговуєш на краще!” – критикувала вона. Ми з Андрієм зустрічалися півроку. Я переїхала з іншого міста, щоб бути з ним, залишивши сім’ю, де я відчувала себе менш коханою, ніж мої молодші брати. Стасунки з власною матір’ю завжди були непростими, тому я з передчуттям чекала на зустріч з майбутньою свекрухою.

З Андрієм я познайомилася на роботі. Він був навчений досвідом, жив і стажувався за кордоном, що відрізняло його від інших, а також виражало в ньому вишукані манери. Коли він зробив мені пропозицію, це означало, що я нарешті зустрінуся з його матір’ю, чого я найбільше боялася. Проте Андрій люто захищав мене. “Якщо я вибрав її, значить, вона найкраща. Я маю жити з нею, а не ти, так що все добре”, – заявив він матері. Повернувшись за стіл, я вдала, що нічого не чула. З цього моменту ставлення його матері до мене змінилося. Вона почала розуміти, що її син бачить у мені. Ми одружилися та роз’їхалися у своїх справах.

Згодом свекруха навчила мене готувати і прийняла мене як дочку. Ми навіть жартували, що можемо разом розпочати кулінарне шоу. Вона стала матір’ю, якої в мене ніколи не було, часто давала мені поради, робила покупки разом зі мною та щиро кохала мене. Коли моя власна мати приїхала в гості і побачила наш зв’язок, це її засмутило: вона завжди казала мені, що в мені немає нічого доброго – ні зовні, ні внутрішньо. Однак моя свекруха бачила багато того, що можна любити. Я вдячна за те, що змовчала під час першої конфронтації. Це дозволило нам побудувати відносини, які справді стали фундаментом для мого нового життя. Кажуть, що згода творить, а незгода руйнує. Я щаслива, що вибрала творення. Тепер моя свекруха мені ближче, ніж рідна мати.

– Єлизавета Петрівно, ви не закінчили? Вже робочий день закінчився, – сказав колега, що стояв біля вхідних дверей. – Спасибі Сашко, я за півгодини піду, можете передати охороні? – Звичайно! Колега пішов, хитаючи головою. – У неї нікого немає. Куди їй поспішати? – шепотіли за нею колеги. Ліза знала, що її колеги шепотіли за нею. Вона вдала, що нічого не почула. Вона знала, що вони мають рацію. Вона самотня. У дитинстві над нею багато хто знущався. Вона була повненькою і у неї були криві зуби. Вона виросла без батьків. Її виростила бабуся. Знущання тривали і у школі. Її не любили вчителі.

Хоча вона ніколи приводу не давала. В університеті її не помічали. Але вона забила ці nроблеми. Створила фальшивий обліковий запис на сайті знайомств. Сфотошопила фотку красуні. І вона стала насолоджуватися чоловічою увагою лише віртуально. Час минав. У неї була гарна робота, машина та квартира. Якось один із її віртуальних шанувальників якимось чином вирахував її адресу. Ліза дуже здивувалася, побачивши Льошу біля порога своїх дверей. Той одразу припустив, що Ліза – сестра тієї дівчини, з якою він розмовляв. Ліза не стала заперечувати і сказала, що її сестру відправили в термінове відрядження.

Почувши це, Льоша засмутився простяг букет Лізі. І сказав: – Якщо вже Лізи тут немає, значить букет вам. Хоча, мабуть, вам часто їх дарують. – Не часто, – тихо сказала Ліза – Неможливо! – сказав Льоша, – Не вірю. Ви дуже красива. Тому я одразу зрозумів, що ви Лізина сестра. Коли Льоша пішов, у Лізи були змішані почуття. Вона пішла до дзеркала. Подивившись на себе, вона зрозуміла, що не така вже й дурна. “А може він і правий?” – запитала Ліза. Вона пішла до стиліста. Той зробив неймовірне. І в кінці сказав: – Ви прекрасні! Вам обов’язково потрібно піти до ресторану, щоб знайти собі кавалера. Так вона й зробила. Після цього життя Лізи змінилося. Вона більше не затримувалася на роботі допізна.