Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі 15 років працювала в далекій Америці. Берегла кожну копійку. Чи не для себе – для дітей, a потім – онуків … Пора повертатися додому. До своєї однокімнатної “хрущовки”. Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі. – Я повертаюся, – сказала дочці Галина.
Реакція дочки її приголомшила … Кет, чому ти ходиш до цього дерева? – запитав якось Катерину Генрі.- Там гарне місце для молитви, – відповіла. Старе дерево росло на краю ферми Генрі. Обшарпане вітрами, з трохи сухим гіллям, воно нагадувало жінці її долю. – Господи, благослови землю мою святу, дітей та онуків моїх, – починала Катерина свою молитву.
– І прости їх … Генрі знімав свій ковбойський капелюх, коли Катерина молилася. Він поважав Кет і її молитву незрозумілою йому слов’янською мовою. Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі п’ятнадцять років працювала y далекій Америці. Щадила гроші не для себе – для дітей, а пізніше і для онуків. Вважала: за квиток додому можна купити для сина і дочки стільки всього … І відкладала побачення з Батьківщиною на потім.
Коли діти вивчилися, одружилися, купили квартири, народили онуків, вирішила: пора повертатися додому. У свою «хрущовку». Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі …- Я повертаюся, – сказала Катерина під час розмови з донькою Галею. Мама, ви жартуєте? Тут такі ціни жахливі! Життя – дороге. У вас же онуки! Хто їм допоможе?- заламувала руки Галя.
– Ромка малий часто хворіє. Ліки …- Галя, твій брат має хорошу роботу, його дружина теж. І я допомагала, – виправдовувалася Катерина. -Ой, мама, ті гроші, як пісок. Та й будинок ми здали квартирантам на три роки. Чи не виганяти ж тепер на вулицю. І копійка якась капає. Побудьте ще півтора року в Америці, поки є квартиранти.
Ще трохи грошей заробите, – переконувала дочка.- Попередь ще раз квартирантів: півтора року і ні дня більше! – відрізала Катерина. – І вчіться з Ромкою жити за власні кошти.- Мама, що з вами? Ви …Катерина більше не хотіла слухати Галину. Вона зрозуміла: ні доньці, ні синові не потрібна. І це так неймовірно боліло! Чорт!
– І що тепер робити? – питала сама у себе жінка. – З роботи пішла. Через тиждень зйомне житло потрібно залишити. А квиток додому? Треба зателефонувати Дороті і попередити, що в аеропорт мене везти не потрібно. “Господи! Чому?” – закричала душа. Коли Катерина овдовіла, Галя і Ромчик ще малими були. Важко доводилося.
Надя, старша сестра, давала від своїх дітей одяг, з якого ті виросли, батьки підсоблювали продуктами.А потім … Катерина не повірила – виграла «грін карту». На сімейній раді вирішили: діти залишаться вдома. Ромка ось-ось десятирічку закінчить, Галя – дев’ятий клас. Навчатимуться в українських вузах.
Родичі будуть займатися дітьми. В Америку Катерина поїде сама. Попрацює, допоможе дітям вивчитися, a далі буде видно …- Дороті, я не лечу додому! Я там нікому не потрібна! Я повинна тут залишитися ще на деякий час! Дороті, я не можу так жити! – ридала в трубку Катерина своїй американській подрузі.
Дороті – не з тих американок, які люблять сентименти. Але до Катерини ставилася по-особливому. Їй було шкода українку, яка щороку святкує без своєї сім’ї дні подяки, Різдво. Яка довго не бачила своїх дітей. Чи не була на похороні батьків. Яка зароблені гроші посилає дорослим дочці і сину.Останні взагалі заганяли Дороті в ступор.
Вона ніяк не могла уявити, що американська жінка може податися на край світу, щоб все життя працювати для своїх дорослих дітей, a потім і для онуків.- Кет, – якось сказала Дороті, – або в тебе немає серця, або воно у тебе дуже велике і неймовірно добре.Дороті зрозуміла: справи y її подруги погані.- Кет, я скоро приїду.
Не хвилюйся, будь ласка. Коли Дороті переступила поріг, Катерина знову зайшлася плачем:- Дороті, я не потрібна своїм дітям. Як жити з цим? Вибач, це мої проблеми. – Пам’ятаєш, Кет, коли ти мене запросила до своєї церкви, я сказала: «Які гарні картини!» А ти відповіла: «Це – не картини, це – ікони, це – живий Бог. Він завжди і всім допомагає ».Ти купила і подарувала мені маленьку іконку. Я не вірила в Бога. Але в твоїй церкві було так красиво, так спокійно.
Мені захотілося молитися. Але я не вміла. Ти сказала: “Дороті, просто розмовляй з Богом. Розповідай йому, що хочеш, питай. Це і буде твоя молитва ”.Я не знаю жодної молитви. Я іноді просто розмовляю з Богом, як ти мене вчила. Я вірю: твій Бог мене чує. А ти ж віриш в Нього більше, ніж я. Ти завжди вірила. Кет, все буде добре. Ти ж віриш? ».- Дорога Дороті, спасибі …- Кет, a зараз поїдемо до мене. Що небудь придумаємо. На роботу ти зможеш повернутися.
Ах, ми запізнюємося. Повинен приїхатиГенрі. Не хочу змушувати його чекати.Генрі – вдівець, фермер. Його дружина померла під час пологів. Так і залишився жити один. Генрі давно дружив з родиною Дороті. Сім’я Генрі і чоловіка Дороті – Джека – походила з Скандинавії. Це і здружило їх сім’ї. Дороті якось сказала:- Кет, ти подобаєшся Генрі. Але він так давно втратив дружину, що вже, здається, звик до самотності.- Дороті, я не приїхала в Америку шукати чоловіка. Я приїхала працювати.-У твоїй країні всі жінки відмовляються від особистого життя?
– Я щаслива…- Кет, я іноді тебе зовсім не можу зрозуміти! Але якщо Генрі …Джек, Дороті і Генрі міркували, яким чином допомогти Катерині.- Кет, можу я тобі запропонувати … побратися? І ти зможеш жити в моєму будинку в статусі нареченої, – раптом ошелешив усіх Генрі.- Я не збираюся заміж, Генрі.- Ми можемо бути заручені довго … скільки захочеш …- Кет, – аж підстрибнула майже шістдесятлітня Дороті.
– Кет, дорога, подумай …Генрі то знімав, то одягав свій ковбойський капелюх. Хвилювався.- Генрі, – сказала збентежена Катерина, – я не знаю. Ми дійсно можемо бути заручені довго?Генрі подобається український борщ, який він називає «рожевий суп». І смачне м’ясо. І інші страви, назви яких Генрі ніяк не може запам’ятати. І море квітів біля будинку.
І те, що вперше за довгі роки запросив до себе гостей на День подяки. Дороті з Джеком не могли нахвалити страви, приготовані Кет. А неймовірний смак тієї індички вони будуть пам’ятати завжди …Але найбільше йому подобається Кет – близька і далека одночасно. І він сумує від однієї лише думки, що ця Фантастична жінка може полетіти в свою далеку країну і більше не повернутися. А Катерина поспішає до старого дерева. І коли вітер жене хмари на схід, вона посилає з ними молитви на рідну землю. І печаль, і любов …
