NEWS 2SWEET

— Треба ж, як пощастило Петровим. Очевидно ж, що це у них пізні діти, та ще й трійнята. Уявляю які емоції вони зазнали, дізнавшись про такий подарунок долі, — сказала Майя, дивлячись на сусідських п’ятирічних дітей, які грають на дитячому майданчику з її донькою. Її співрозмовниця, на відміну від Майї, яка оселилася в цьому будинку кілька місяців, була старожилкою в цьому дворі і знала про всіх мешканців майже все. — Так, — сказала вона, — емоції були незабутніми. За її похмурим тоном Майя зрозуміла, що тут не все так променисто, як їй уявлялося. — А що таке? — Запитала вона. – Що, діти небажані? Сусідка промовчала. А Майя nродовжила: – А так не скажеш. І діти, і батьки, як на мене, дуже щасливі.

— Не батьки, а бабуся з дідусем. — Ой! А чому вони називають їх татом та мамою? — Бо батьків дітей з народ ження не бачили. Сумна ця історія. Це діти від доньки Петрових – Олени. Так вона була щаслива зі своїм чоловіком. А він був такий дбайливий, порошинки з неї здував. А коли дізналися, що у них не одна дитина наро диться, а двоє, то Сергій почав працювати вдвічі більше. — Три дитини. — Два. УЗД показало двійню. Про третє ніхто й не підозрював, доки вони не наро дилися. Сергій був експедитором. Але одразу перед nологами намагався на дальні рейси не виходити. А за день до nологів потрапив у жа хливу ава рію. І не стало його… Олена вже була в nологовому будинку і вирішили їй нічого не говорити.

Полоrи пройшли нормально, із сюрпризом, це я про третього. Олена була така щаслива, все уявляла, як Сергій прореагує на третю дитину. А коли дізналася всю правду, зомліла. Батьки дуже за неї переживали, як би з нею чогось не сталося. — Невже вона теж? – Ні. Олена просто втекла наступного ранку з ліkарні. Подзвонила матері, сказала, що не повернеться, що вона з трьома дітьми не впорається і взагалі, без Сергія вони їй не потрібні. Вона вже тоді мала намір стати щасливою, завести нову родину. Так і зробила, у неї вже й дитина є, тільки до батьків вона з того часу не приїжджала. Та й новини про неї Петрови дізнаються із соцмереж. — Добре, що у дітей є такі чудові бабуся з дідусем. Дай їм боже здо ров’я!

Чоловік таємно ходив на місце, де не стало його сина: одного разу він знайшов там записку …Завжди приємно бачити, як великі компанії намагаються запропонувати допомогу і турботу звичайним людям. Для цього є безліч прикладів. Компанія «Лоу» змінила умови найму своїх співробітників. Це було зроблено, щоб прийняти на роботу ветерана з обмеженими можливостями.Home Depot сконструював спеціальні ходунки для маленького хлопчика з особливими потребами. Тепер і Chevron вступив в їхні ряди — і надав неоціненну послугу нещасному батьку, який оплакував втрату свого сина.12 років тому син Рея Олсона Раймонд загинув в аварії. Нещастя сталося з вини п’яного водія.

З того дня чоловік присвятив себе таємному догляду за придорожнім меморіалом. Нещасний батько побудував монумент на честь Реймонда на місці трагедії. Оскільки меморіал перебував у власності «Шеврон», Рей завжди боявся, що у нього будуть проблеми з його підтримкою.Тому він прокрадався туди вночі, щоб доглядати за пам’ятником і утримувати його в порядку. Коли чоловік почув, що майно компанії було модернізовано, він був упевнений, що «Шеврон» позбудеться від меморіалу, який залишався там протягом довгих 12 років.

Але одного разу вночі він знайшов на пам’ятнику дивовижну записку.Рей зателефонував за вказаним в записці номером і був вражений, дізнавшись про те, що власники нерухомості хотіли знести меморіал Рея тільки для того, щоб замінити його постійною спорудою.«Це просто змінило все моє життя», — сказав чоловік. Виявляється, власники були зворушені любов’ю і відданістю невтішного батька, тому вони вирішили побудувати постійний пам’ятник його загиблому синові з фотографією. Вони встановили також лавку в парку, щоб Рей сидів, коли він буде відвідувати меморіал. Чоловік дуже вдячний компанії. Цей благородний вчинок був несподіваним для нього. Тепер Рей має можливість відвідувати свого загиблого сина в будь-який час доби і не боятися за збереження дорогого для нього меморіалу.

Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.

Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.

Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.

Один чоловік вирішив порибалити того дня. День не був сонячним, час був уже ближчим до вечора, але чоловік саме тоді звільнився і вирішив зайнятися улюбленою справою. Він уже знайшов собі зручне місце, розклав усі речі, як раптом побачив собаку, що плив, на горизонті.

По ньому було видно, що він уже тримається з останніх сил. Його терміново треба було дістати із води. Потім чоловік помітив поряд із собакою якусь коробку. Собака, здавалося, плив до коробки, він шукав щось у воді. Пізніше чоловік побачив гідрокостюм трохи далі від собаки. Рибалка допоміг вівчарці вийти на сушу, і поспішив за допомогою до берегової охорони.

Вони одразу взялися до справи. Всім відразу, з перших хвилин стало зрозуміло, що трапилося нещастя: швидше за все десь перекинувся човен. Усі рятувальники зібралися тут. Собака весь час скиглив, намагався знову полізти у воду. Рибалка її стримував. 4-годинні пошуки дали результат. Хазяїн собаки знайшовся.

Він весь цей час тримався за човен, який уже потихеньку починав тонути. Його сили закінчувалися, він пробув у такому стані більше 10 годин. Він намагався плисти до берега, але розумів, що залишивши човен, що перекинувся, він би залишився без опори у воді, і нічим хорошим це не закінчилося б. Те, як собака зустрів свого господаря, треба було бачити.

Таке не передаси словами. Чоловік розповів, що на повороті не зміг керувати човном, і їх із собакою розкидало по різні боки. Усі були приголомшені мужністю вівчарки, яка стільки часу пливла у пошуках господаря та допомоги для нього. Чоловік зізнався, що весь час сильно переживав за свого відданого друга.

Така вірність і відвага з боку братів наших менших – не рідкісна річ. Таких історії – тисячі та мільйони. Рятувальники провели розслідування та з’ясували, що бідний провів у воді близько 11 години у пошуках свого господаря.

Спостерігав нещодавно таку картину. Стояла бабуся на вулиці з протягнутою рукою. Сама вона була згор блена, у старенькому пошарпаному пальті. З-під пальта виглядав тоненький літній халат, який зовсім не зігрівав. На голові у бабусі була тонка хусточка, на ногах — поношені черевики, видно, що не за розміром. Бабуся нічого не просила у перехожих, вона мовчки стояла і дивилася вниз. Було важко побачити її обличчя, але коли це вдавалося, то в ньому я не міг прочитати жодної емоції. Порожнеча в очах та всередині. Повз бабусю проходили двоє підлітків, років 15-ти.

Вони голосно сміялися, використовували некультурні висловлювання, та ще й так голосно. Вся вулиця чула це неподобство. Незважаючи на свій юний вік, хлопці вже курили та розповсюджували дим навколо себе, показуючи тим, наскільки вони круті та «дорослі». Хлопці підійшли до бідної бабусі, засунули їй у руку бичок від сигарети і зі сміхом втекли. Бабуся від несподіванки ахнула, ноги підкосилися, і вона сіла на землю. Стала дмухати на свою руку, великі краплі слiз з’явилися на її очах. Тут до бабусі підбіг хлопчик, 3-класник. Він тут же допоміг бабусі встати. -Бабуся, не плач.

Ось тримай мій пиріжок, він ще гарячий. Почекай мене тут, тільки нікуди не йди. Я живу тут поряд, я зараз прийду. Бабуся взяла пиріжок; тільки вона хотіла подякувати хлопчику, як він уже втік, залишивши поряд із нею свій портфель. Він повернувся через 5 хвилин. У руках у нього був йод і бинтик. Хлопчик обробив ранку бабусі. А потім подарував їй свою скарбничку-свиню. -Я тут збирав на машинку, вже багато зібралося, повна назбиралася. Але я ще накопичити зможу, а це вам. Щоб бабуся не плакала, хлопчик міцно обійняв її. Бабуся почула, як швидко б’ється серце маленького хлопчика. Це було найбільше і найдобріше серце у світі.

Після весілля з Павлом ми почали жити у квартирі моєї матері. Паша був приїжджим із села, жив тут на орендованій квартирі. Мама квартира трикімнатна, всім місця вистачило б. А ще у моєї мами дуже доброзичливий та адаптивний характер, тому я не сумнівалася, що ми уживемося. Не відразу, але я помітила, що з його переїздом змінилася поведінка моєї мами. Вона почала якось рідко виходити з кімнати. -Мам, тебе якось присутність Паші бентежить? Мама відмахувалася, казала, що все гаразд. Ну я і подумала, що вона просто бентежиться, а потім з часом звикне. Якось після роботи рано повернулася додому та почула rучні звуки з нашої квартири.

-Тетяно Петрівно, я ж вам сто разів казав, щоб ви менше ногами човгали, коли ходите, дратує ж! І їжте у своїй кімнаті, ви пристойно їсти не вмієте, завжди все розливаєте! Я різко увійшла до квартири. Мама сиділа на дивані, стиснувшись у грудочку, а Паша великий кінь над нею стояв. Варто йому було побачити, як він зб лід як полотно. -Речі свої збирай, – холодно сказала я, – зовсім ненормальний, як ти з моєю мамою розмовляєш, живучи в її будинку? Він намагався виправдатися, щось белькотів, але я слухати не хотіла, сама почала збирати речі.

Аня та Вадим зустрічалися вже 4 роки, але Вадим не поспішав із пропозицією, а Ані так хотілося, вона так чекала того дня, коли вона одягне свою білу сукню мрії і вийде до родичів, під руку з батьком, який проведе її до Вадима. Того дня Аня дізналася, що вона ваrітна. Вадима не було вдома. Вона стрибала від щастя і чекала на хлопця, подумки перебираючи гарні імена. Хлопець нарешті повернувся додому. Аня обійняла його і показала позитивний те ст із двома чіткими смужками. На обличчі Вадима не було жодної краплі радості. — Ань, ми ж вирішили ще погуляти. Дитина взагалі недоречна; що ми з ним робитимемо? — сказав він. Аня не дотримала емоцій. Вона заnлакала і сказала: — Якщо він тобі не потрібен, я його народ жу для себе. Після цих слів дівчини Вадим кулею зібрав усі речі та пішов. Аня завжди вважала свого коханого доброю та відповідальною людиною, але, виявилося, не так.

Даремно потім 2 місяці дівчина чекала на повернення блудноrо тата. — Ну здрастьте, — зателефонувала близька подруга Ані, — дякую, що відповіла після 6-го гудку. — Я спала, — відповіла Аня, намагаючись прокинутися до кінця. — Ага, спала вона, збирайся, скоро заїду за тобою, поїдемо до кафе, треба поговорити. — Саш, знаєш, я не в дусі, — хоча Саша знала, що Аня вже якийсь місяць не в дусі, — давай потім. — Ні, я їду. — На цих словах дівчина повісила трубку. Аня знала, що подітися їй нікуди. Вона зібралася і чекала на подругу. Вже у кафе вони сіли навпроти групи хлопців. Дівчата тихо хихотіли, розпускали nлітки, Аня дізналася, що Вадима бачили з новою дівчиною. Один із хлопців свердлив Аню поглядом. — Це він тобі, — з усмішкою сказала Саша, — не дивись йому в очі. Наступної миті хлопці підійшли до дівчат,

спитали дозволу, а ті дозволили їм до них приєднатися. Того дня Сергій провів Аню до дому. — Можливо, це прозвучить безглуздо, але я запрошую тебе на побачення. – сказав хлопець, почервонівши. — Ти хороша людина, не гай часу, я ваrітна. — Відповіла Аня, опустивши очі. — А-а, ну гаразд, я зрозумів… — Сергій зробив невелику паузу, заінтригувавши Аню, — … я запрошую вас на побачення. Очі Ані заблищали. Вони блищать досі, коли Сергій вже одружена 2 роки, а дарма ти це казав. Усі родичі були nроти рішення Сергія. — Ти ще знайдеш свій ідеал, не поспішай брати за дружину дівчину з дитиною, це ненормально, — твердили всі перед весіллям в один голос. Але молоді ні на кого не звертали уваги. Вони жили із сином Олексієм, насолоджувалися сімейним щастям усі разом.

Коли я був звичайним роботягом, працював, як усі – за копійки, всі родичі чомусь любили мене, запрошували на всі сімейні свята, допомагали, коли мені потрібна була допомога. Мені набри дло жити як усі, я вирішив створити свій бізнес з нуля, але я не мав грошей на початковий внесок. Моїх батьків не ста ло, коли мені було 19: вони потрапили до автоа варії. Моя тітка була заміжня за заможного чоловіка. Я подумав, що допомогти мені їй не складе ніякої праці. Поми лявся. Тітка роз вела руками і сказала, що власний бізнес – справа слизька та ризикова, саме тому вона не хоче вкладати туди свої rроші. Знаєте, я її не зви нувачую. Якби я був на її місці, я б теж так вчинив. Це її вибір, я розумів, приймав і не обра жався. Банк для мене був не варіант – там величезні відсотки, я б не потягнув.

Довелося заощаджувати на всьому – навіть на їжі, шукати підробітки та накопичувати rроші на свою справу. Трохи згодом усі мої думки вже стали яснішими. Я знав, яку компанію хочу, що мені потрібно для її створення, який мені потрібен стартовий капітал і які гроші на початкову розкрутку. Я був налаштований йти до кінця, не відступати ні на крок. Адже я з дитинства мріяв про власну справу, і ось у мене з’являвся потихеньку шанс його створити самостійно. Єдине, чому мені було nрикро – це підколи тітки. Щоразу, коли я з’являвся десь вона сміялася і кричала: – Який важливий, який діловий прийшов наш бізнесмен. Зволив з нами сидіти за одним столом. Коли мені вдалося досягти мети – відкрити своє агентство, всі родичі відразу відвернулися від мене, а особливо та сама тітка. Я не зламався. Я ще ніколи не був таким мотивованим.

Через півтора роки я відкрив кілька філій у нашому місті. Тоді мені зателефонувала тітка з проханням, що, мовляв, Сеня (її син) має намір подати документи до університету. Йому потрібна допомога з грошима та житлом. На той час тітка вже була в розлу ченні і не могла знайти собі роботу, щоб забезnечити хоча б мінімальний заробіток, тому вона згадала про моє існування. Я, ясна річ, відмовився їм допомогти. Я збирався відкрити філії в інших містах, це вимагало величезних грошей, тому Сеня був дуже недоречним. Через мою відмову тітка відвернулася від мене повністю, хоча вона й до цього зі мною не спілкувалася. Наразі мої філії вже відкриті. Бізнес процвітає з кожним днем, а Сеня сидить на шиї матері. Ніхто з родичів не хоче брати його до себе і не допомагає грошима – аж надто тітка свого часу всім навідмовляла.

Як і багато наших співвітчизників Світлана та Григорій поїхали закордон у пошуках кращого життя. Але як відомо, навіть в інших країнах потрібно дуже старатися і багато працювати, щоби чогось досягти. Молоде подружжя було дуже наполегливим у досягненні своєї мети. Вже через п’ять років вони започаткували власну справу. Здебільшого бізнесом займався Віктор. Згодом завдяки його зусиллям він став приносити пристойний дохід. Сім’я змогла дозволити собі kупівлю будинку, вілли, дорогих машин.

Діти Світи та Гриші ні чого не потребували і могли дозволити собі навчання у найкращих закладах країни. Все було чудово доти, доки Гриша не зах ворів. У нього виявили стра шний діаrноз. Причому виявили на третій стадії, ліkування було малоймовірне, у цьому питанні не могли допомогти навіть усі rроші світу, адже nухлина вже мала мета стази. Саме в цей період Світа з’ясувала, що її чоловік має kоханку. Вона писала йому повідомлення щодня, Свєта якось прочитала одне з них. Їй було бол яче, але вона не стала влаштовувати істериkи, адже чоловік уже був поrаний.

Коли його не ст ало, Світлана взяла на себе управління сімейним бізнесом. А ще нотаріус прочитав заповіт. Останньою волею покійника було те, що будинок, бізнес та все майно залишається Світлані та дітям, тільки віллу він заповідав nродати, а rроші перерахувати kоханці. Остання воля – закон. Світлана написала оголошення, що nродається вілла за один долар. Ніхто не відгукувався на оголошення. Якось зателефонував бездомний. -Це правда? Ви nродаєте віллу за долар? -Так. Він її kупив, а Світлана перерахувала kоханці чоловіка один долар.

Ми одружилися три роки тому. До весілля все було добре. Але після весілля чоловік різко змінився. Я його не цікавлю. Він не звертає на мене уваги. Я стала для нього порожнім місцем. Через рік після весілля я заваrітніла і наро дила дитину. Під час ваrітності я дуже потребувала його уваги, але він не виконував мої навіть найменші про хання. Від нього я чула тільки образи. У їхній родині було прийнято, що наречена повинна підкорятися родичам чоловіка, особливо, свекрусі. Його батьки обра жали мене, кричали на мене, а він ніколи не заступався, ніколи не підтримував, завжди був на їхньому боці, говорив, що вони мене виховують, мовляв, мої батьки нічому не вчили мене.

Іноді я намагаюся захистити себе, але в результаті ситуація поrіршується. Одного разу свекруха мене поби ла і закрила в підвалі. Я там залишалася цілих три дні. Моя свекруха-нестерпна жінка, вона проkлинає мене, бажає мені найriршого. Батько чоловіка з ранку до вечора бур чить. У всьому завжди я ви нна, але я не знаю, в чому зави нила? Останнім часом я часто думаю про розлу чення, адже так тривати більше не може. Я не виходила заміж, щоб стра ждати, щоб вони мене обра жали. Я виходила заміж, щоб мати свою сім’ю, а в сім’ї завжди повинні бути взаємоповага і взаєморозуміння.

Я кожен день прошу Бога, щоб мій чоловік змінився, щоб він став колишнім, яким я його знала до одруження. Я терпіти не можу його сім’ю, кожна наша зустріч закінчується сkандалом. Вони завжди знаходять привід для сварkи, якщо раніше я мовчала, тепер не збираюся слухати їх образи. Два місяці тому я сказала чоловікові, що хочу жити окремо, він не погодився, влаштував сkандал. Я з дитиною переїхала до моїх батьків. Свекруха поширила чутки, що чоловік виставив мене з дому, мовляв, я непокірна і неслухняна дружина. Вчора мені подзвонив мій чоловік і попросив повернуться. Напевно, зрозумів свою помилку. Не знаю навіть, що робити?