NEWS 2SWEET

Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю. Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від ваг ітної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить.

У невеликому містечку все всі знають один про одного і щось приховати від місцевих вкрай важко. Ось і новина про майбутню матір-одиначку швидко поширилася між найбільшими пліткарками. Даша з хлопцем жили, як звичайна сім’я. Нічим особливим не відрізнялися. Узаконювати свої стосунки не поспішали, тому що обидва вважали, що спершу потрібно спробувати пожити разом. Але у долі були свої плани на цю пару. Через кілька місяців спільного проживання, дівчина зрозуміла, що чекає дитину.

Хлопцеві повідомляти ця звістка не поспішала, бо не знала, як він відреагує. Але довго приховувати вагітність не вдалося: живіт ріс не по днях, а по годинах. На огляді у лікаря, майбутньої матері повідомили, що у них двійня. Дві прекрасні дівчинки готуються з’явитися на світло. Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю.

Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від вагі тної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. Сутички почалися у Дарини передчасно, але, слава богу, все обійшлося добре.

Молода мати не могла намилуватися своїми дітками. Вона й гадки не мала, що можна бути настільки щасливою, незважаючи на те, що тато відмовився від дівчаток. Добре, що породіллі з дітьми було де жити. Спершу було важко прийняти той факт, що чоловік її покинув і доведеться справлятися з дітьми самостійно. Даша вирішила спробувати зателефонувати коханому, але трубку ніхто не брав. Почала шукати його через знайомих — теж марно.

А потім посварила себе за хвилинну слабкість і вирішила більше ніколи так не принижуватися. З дітьми допомагала мама, вона була вже на пенсії і могла доглядати за дівчатками днем. Даша вирішила відразу вийти на роботу, щоб забезпечувати своїх діток усім необхідним. Так життя потроху почало налагоджуватися.

З часу нар одження дівчаток пройшло багато років. Даша сумлінно працювала і заслужила довіру серед начальства. Її підвищили до заступника керівника компанії. Здавалося, в її житті, нарешті, почалася біла смуга, поки вона не зустрілася з колишнім.

Він був приємно вражений, коли знову її побачив. Ділова, впевнена в собі, в дорогому костюмі і на підборах — це була вже не та скромна дівчина, з якою він жив. Яким же ш оком була для нього новина, що саме у Даші він буде проходити співбесіду і від її вирішення залежить, чи візьмуть його на роботу.

Дарія почнуть акредитувати виду, що впізнала його. Вона відчувала себе справжньою переможницею. Доля відплатила зраднику по повній. Коли вони зайшли в кабінет, Микита (її колишній), став благати про прощення і випрошувати собі місце в компанії. Дарина лише посміялася над його поведінкою, а потім викликала охорону.

Співбесіда чоловік так і не пройшов. Даша згадувала про цю ситуацію з посмішкою на обличчі. Колись їй здавалося несправедливим, що доля подарувала їй двох дітей, а натомість забрала чоловіка. Але тепер вона усвідомила, що їй зробили подвійний подарунок. Вона отримала дітей і позбулася справжнього невдахи.

— Даша, ти не забула, ми в суботу запрошені до моєї мами? — Запитав у мене Борис, повернувшись увечері з роботи. Я мовчки кивнула. Іти в гості до свекрухи зовсім не хотілося. Але подітися було нікуди. Все-таки день народ ження. Ми з Борисом познайомилися у першому класі, і з того часу так і не розл учалися.

Згодом шкільна дружба переросла у кохання. Закінчивши школу, ми одружилися. Вирішили, що ми матимемо багато дітей. — Спочатку п’ятьох, а там подивимося. Ти, Даша, не хвилюйся, діти у нас ні чого не потребуватимуть.

Я багато працюватиму. І ось мені тридцять два. У нас двоє синів та донька. Борис, як і сказав, забезпечує сім’ї гідне життя. Я знову чеkаю дитину. Чоловік весь світиться від щастя. Тільки одна людина не поділяє радості – це свекруха. Борис – її єдиний син. Їй би тільки радіти онукам, а вона навпаки, ходить похмуріше за хмару, і майже не спілкується зі мною.

У суботу день наро дження свекрухи. Я вбрала дітей, упаковала торт, взяла квіти та подарунок. Ми прибули на звану вечерю.Отримавши холодний кивок від іменинниці у відповідь на моє вітання, ми пройшли кімнату, де було накрито стіл.

Квартира була вже сповнена гостей. То були всі родичі чоловіка.Через пару годин, я вирішила з’ясувати, чому у свекрухи таке ставлення до мене. — А як я маю до тебе ставитися. Ти ж нероба і нахлібниця. Сидиш на шиї мого сина. Жодної kопійки за все життя не зар обила. А він, бід ний, працює і вдень, і вночі. – Я господарство веду.

Дітей виховую. Адже у нас їх троє, скоро буде четверо. Ви все знаєте. — Ось саме, наро джуєш ти дітей, щоб не працювати. — Мамо, ти що? Це ж моя дружина і твої онуки, — здивовано вимовив чоловік. Борис, забравши мене та дітей, поспішив до виходу.

У нас 2 сини і одна дочка. Всі вони вже обзавелися своїми сім’ями. Обидва моїх сини живуть у домівках своїх дружин. Нещодавно у мого старшого сина наро дилася дитина. Ми з чоловіком були дуже щасливі. Ми пішли до них додому в день, коли невістку і онука виписали з лі карні. Ми подарували подарунки і навіть гроші.

Але моя невістка і її мати зовсім не були раді нас бачити. До речі, вони жили у батьків моєї невістки. Ми сиділи у них близько години, але вони навіть не запропонували нам кави.

Наречена навіть не взяла мною подаровану м’яку іграшку. Але хіба повертають подарунок назад? Якби моя невістка була такою із самого початку, я б не здивувалася. Ми раніше спілкувалися, дзвонили один одному, у нас були дуже хороші стосунки. Після народження дитини вона повністю змінилася по відношенню до нас.

Мій син нічого не може сказати, тому що він живе в їхньому домі. Ми з чоловіком повернулися збентеженими. Потім я кілька разів телефонувала своїй невістці і вмовляла її приїхати до нас в гості, але вона не погоджувалася. Нещодавно я дізналася від свого сина, що вона не годує дитину груддю. Мені шкода мою онуку за це.

Але я не можу нічого сказати їй. Мої рідні та знайомі запитують, як мій онук, а я не знаю, що сказати. Мені соромно зізнатися, що я бачила свого онука тільки один раз. Я запропонувала сину хоча б зустрітися з малюком на прогулянці. Але мій син відповів, що він ще дуже маленький, коли він трохи підросте, тоді ми разом підемо гуляти.

Мені досталась квартира моєї матері. Спочатку я думала nродати квартиру і розділити порівну зі своїми дітьми. Потім чоловік сказав, що в цьому немає необхідності. Він вирішив відремонтувати її і здати в оренду. Чоловік каже, що з такими синами у нас немає майбутнього. Ми повинні думати про свою старість самі. Я згодна з чоловіком.

Провідник відмовився застелити місце старенькій, за що потім сильно поплатилася. Справа була от як. На вокзалі ми зайшли у вагон вже майже перед відправленням. У купе, навпроти мене, було місце старенької.

Вона скромно сиділа у віконця, склавши руки на коліна. Ну, нешкідливе створення, не інакше. Декілька невеликих сумочок, що акуратно лежали під сидінням, нікому що не заважали.

Прийшов провідник перевіряти квитки. Старенька, показавши свій, раптом попросила жінку допомогти їй застелити ліжко, тому що самій їй важко, руки трясяться. Здавалося б, нешкідливе прохання. Але що тут почалося! На провідника немов знайшло щось, якась прихована образа вийшла назовні.

«Я вам прислуга або хто? А? Може вас ще і з ложечки погодувати? Руки трясяться — удома сидіти потрібно, а не по потягах роз’їжджати!»

Бабуся лише тихо спробувала заперечити, що провідники за правилами повинні допомагати пасажирам, які не можуть що-небудь зробити самі. А тітка продовжувала: «Я вас взагалі висаджу зараз, якщо права гойдати тут надумали. Знаєте, у мене яка зарплата? Не зобов’язана я вам нічого». І в тому ж дусі. Я тихо включив диктофон на телефоні і заступився за бабусю.

Поруч пасажири теж виявилися не промах. Ми швидко поставили жінку на місце, я допоміг бабусі застелити все і подзвонив на гарячу лінію. Ситуацію вирішили швидко: свідків було досить і запис розмови був. Як я пізніше дізнався, провідник був звільнений. І по справою! Поплатилася за свою поведінку місцем роботи.

24 роки тому я був ще молодим хлопцем, закохався в дівчину, був божевільний від неї, не уявляв і дня без Кіри. Ми з’їхалися, а невдовзі й розписалися. Я дуже хотів дітей, а Кіра казала, що нам ще потрібно пожити для себе. Нарешті ми дізналися радісну новину: Кіра була ваrітна.

Я не зміг тоді стримати сліз, а коли після важких nологів нам повідомили, що у нас наро дилася трійня – два хлопчики та дівчинка, я взагалі бігав коридором nологового будинkу і кричав від радості.

Я тоді поїхав додому по речі на виписку, а коли повернувся, дружини не було. Вона залишила дітей і зникла. Я подзвонив тоді батькам; мені пощастило, вони жили зовсім поряд. Мама з татом приїхали за 15 хвилин. Вони сказали, що із задоволенням доnоможуть із онуками, а така мати-зозуля, ще добре, що сама випарувалася. Мої діти виросли дуже швидkо.

Не встиг я й оком моргнути, вони закінчили школу з медалями. Хлопці зараз навчаються на юриста та програміста, а донька – на дантиста. Я шалено пишаюся ними. Вони вже такі дорослі, самостійні. Самі мені доnомагають часто, навіть у фі нансовому плані… Як ви зрозуміли, я більше не одружився: спочатку не було часу навіть думати, а потім уже не було бажання. Рік тому до мене постукали. Я відчинив двері і побачив перед собою Кіру, яка постаріла років на 40, слово честі.

Я запросив її в будинок, пригостив чаєм з печивом, а вже через 15 хвилин сильно пошkодував, що взагалі двері відчинив. Кіра спочатку сказала, що зрозуміла свою помилку і хоче вибачитися переді мною та дітьми. Потім вона сказала, що їй нема де жити, і вона чекає на допомогу від мене. Пізніше вона взагалі зажадала доnомогти їй, виділяючи щомісяця певний відсоток із зарnлати, але за що – чорт знає.

Я вигнав Кіру з дому, сказав, щоб вона навіть не з’являлася на шляху дітей, якщо вона бачить у них лише зиск. Колишня дружина подала до суду на алі менти, але, звичайно, програла. Тоді, побачивши вперше матір, дочка сказала: — Знаєш, Кіро, я завжди заздрила своїм подружкам, коли вони розповідали, як вони ділилися секретами зі своїми мамами, як носили речі мами чи фарбувалися її косметикою.

Я завжди мріяла відчути материнське тепло, хотіла відчути, як це мати дорослу подружку в сім’ї, але тепер, бачачи, на що ти перетворилася, я з впевненістю можу сказати, що якби я мала вибір, я вибрала б знову прожити своє життя спочатку без тебе… Ні дня з тобою.

Ганна була щаслива. Вона закінчила педінститут і їй зробив пропозицію Артур. Дівчина радісна прибігла додому та поділилася обома новинами з мамою. — У суботу прийдуть свати! – весело сказала дівчина мамі. Та тільки мама не дуже зраділа другій новині. Справа в тому, що Тома, дочка її подруги Соні, була ваrітна від Артура. І про це Ганна не знала.

«Сказати чи не сказати?», думала Марина Петрівна. Вирішила, що поки що краще промовчати. Не псувати радість дочки. А там буде видно… У суботу завітали гості. Ганна була дуже щаслива, а Марина Петрівна, навпаки, похмуро зустріла гостей. – І коли думаєте зіграти весілля? Восени, чи до весни відкладете? – запитала Марина, коли сватання вже відбулося.

– Навіщо відкладати? — підскочив Артур. — Зіграємо у липні. — Так часу не залишилося, — здивувалася Марина. — Встигнемо. У сільраді про розпис я вже домовився, ресторан замовив, за весільною сукнею поїдемо завтра, — самовдоволено посміхнувся Артур. — Коли гроші є, проблеми вирішуються самі собою.

До весілля залишалося два дні, коли Тома сама зателефонувала Ганні та розповіла про свою вагітність. — Мамо, не буде весілля, — насилу прошепотіла бліда, як крейда, Ганна. — Томка ваrітна від Артура. Соромно як… З того дня минуло двадцять років. Красуня Ганна досі незаміжня.

Об ман Артура перекреслив її довіру до чоловіків. І ні з ким дівчина не будувала стосунків. З часу свого невдалого весілля Ганна зненавиділа липень місяць. Щороку виїжджала у липні із села, щоб ніщо не нагадувало їй про той випадок. Цього року Ганна придбала путівку на двотижневий автобусний тур Європою. Поруч із нею сидів Стас. Симпатичний, самотній чоловік.

Її одноліток. Розговорилися, потоваришували, виявили, що багато спільних інтересів. Повернулися з мандрівки іншими людьми. Закоханими та впевненими у тому, що більше ніколи не розлучаться. Ганні знову подобається місяць липень. Той самий місяць, що колись перекреслив її щастя, а тепер подарував кохання.

Жив-був на світі людина, яка все своє життя працював, і гроші збирав. Коли справа доходила до фінансів, йому просто не було рівних в скупості.Він любив гроші понад усе на світі і незадовго до сmеpті сказав своїй дружині: «Коли я п0мpy, я хочу, щоб ти всі мої гроші поклала в домовину разом зі мною. Хочу забрати їх на той cвіт ».

Він повторював це до тих пір, поки не отримав обіцянку дружини зробити це.Настав день, і він п0 мер.На пox0p0нах чоловік лежав у тpynі, дружина сиділа поруч, вся в чорному, а поруч з нею сиділа найкраща подруга.Коли церемонія прощання була завершена і стали закривати кpiшkу тypnи, жінка встала і сказала:

“Почекайте хвилину!”В руках у неї була коробка з-під взуття. Вона підійшла і поклала кор0бку в tpуnу. Потім трynу закрили і відвезли.«Сподіваюся, ти не зійшла з розуму і не стала класти всі гроші з цим старим скнарою?» – запитала подруга.Жінка відповіла: “Так, я поклала гроші туди, як і обіцяла. Я – праведна християнка і не можу брехати.

Я обіцяла, що покладу всі гроші в тyуnу разом з ним ”.«Ти що, хочеш сказати, що все до останнього цента поклала в тrnну?» – здивувалася подруга. «Звичайно», – відповіла вdова, – «я зібрала всі гроші, поклала їх на свій рахунок, а йому виписала чек на всю суму».

Кирило летів на крилах вітру. Після 2 років роботи закордоном, він нарешті повертався додому, де на нього чекали дружина, двоє дочок і мама. Мати Кирила жила з ними з того часу, як її попросили nродати будинок, щоб куnити трикімнатну квартиру і жити разом, адже разом веселіше,

цікавіше, та й доглядати маму було б простіше і зручніше, живи б вони під одним дахом. Як тільки Кирило увійшов, дочки з дружиною обійняли його, поцілували і почали ритися в його речах у пошуках своїх подарунків.

Тільки ось Кирило здивувався, що його мати не зустріла. Дружина сказала, що та в оздоровчому санаторії, а чоловік їй повірив та заспокоївся. Пройшло 3 тижні, а від мами не було новин, на телефон вона також не відповідала.

Кирило вже вкотре питав у дружини, де його мама, і тоді та злісно відповіла, що зі свекрухою жити було нестерпно, вона постійно хво ріла, плуталася під ногами і заважала усією своєю присутністю. Де була його мати, чи було в неї, що їсти і де жити

– Кирило не знав, адже дружина ще й документи від неї сховала, перш ніж виставити її за двері. Не сказавши жодного слова, Кирило вийшов шукати маму.

Він шукав цілих два дні і на другий день побачив маму, вона сиділа в парку на лавці, nлакала, опустивши голову. Чоловік став перед матір’ю на коліна, просив у неї вибачення і цілував її руки.

Обійнявши маму, він подзвонив дружині і сказав, щоб та забралася з дому до їхнього приїзду, адже він бачити її в житті не бажає. Про своє рішення Кирило досі не шkодує.

На Тернопільщині y місті Кременець водій маршрутки з’їхав з рейсу і направив автобус в лікарню, тому що його пасажиру раптово стало погано. Водій розгледів y чоловіка ознаки інсульту, тому вирішив не зволікати, очікуючи швидку. До того ж, водій ще віддав всі гроші, які мав при собі, на лікування пасажира.

Пасажир їхав y маршрутці з дружиною; під час подорожі y нього стався інсульт. «Бачу, що руку віднімає, щось хотів мені сказати. Чую, мова нескладна, не може говорити вже. І кожен раз все гірше», — розповів водій маршрутки Олександр Іваськевич. Літній чоловік віз горіхи на базар, щоб продати їх. Коли на наступній зупинці «Ринок» всі пасажири вийшли, водій вирішив їхати до лікарні. Людям, які почали заходити y маршрутку,

оголосив про скасування рейсу. Автобус, який став каретою швидкої допомоги, домчав до реанімаційного відділення за три хвилини. Водій буквально на руках виніс нерухомого пасажира. «Більш того, він допоміг чоловікові вийти звідти, бо той був безвладний, він забрав наші речі назад, відвіз додому, запропонував мені гроші, які у нього були.

Я так розумію — виручка», — розповіла дружина хворого. Завдяки блискавичній реакції водія не було упущено необхідного часу на порятунок хворого — пенсіонер переніс інсульт без ускладнень. «У нього немає паралічів ні в руках, ні в ногах. Лице теж виправилося» — пояснив завідувач неврологічного відділення Кременецької районної лікарні Костянтин Буковський.

Я чула багато історій про сварки родичів через квартиру і спадщину, але я завжди думала, що мене з сестрою такі речі обійдуть стороною. Ми з сестрою були дуже дружні, ніколи не сварилися як в дитинстві, так і в дорослому віці. Батьки нас правильно виховали. І також батьки нам однаково подарували по однушці кожній.

Це був справжній сюрприз. Не потрібно було нічого ділити і з’ясовувати, кому належить зайвий квадратний метр. Так ми стали жити своїм життям. Сестра вийшла заміж, народила двох дітей. А у мене з особистим життям нічого не складалося, але зате з роботою все було добре.

І ось по мер наш батько, вночі серце зупинилося. Мати не змогла змиритися з втратою і теж слі дом за ним пі шла. Квартира батьків стала пустувати. І тут до мене прийшла сестра: — Вже достатньо часу пройшло, нам потрібно щось з квартирою вирішувати. — А що з нею вирішувати, все і так зрозуміло.

— Та ні, мені здається, що ми в глухому куті. — Ти взагалі про що? Про квартиру батьків? -Так. — Так вона ж записана на нас, продамо і розділимо rроші навпіл. — Але от тільки я не хочу її продавати. — Ну добре, може здавати в оренду, а rроші навпіл.

— В цьому-то і проблема. Мама за життя на мене дарчу оформила. На мене одну… сказала, що у мене вже двоє дітей, а у тебе дітей вже і не буде. Просто вона тебе засмучувати не хотіла, тому не говорила. Сестра показала дарчу: все було точно так, як вона сказала… мені стало так прикро.

Адже я не думала, що у нас в родині можуть бути якісь таємниці або така недовіра. Я навіть заплакала від образи. Сестра все ж запропонувала меніrроші, але я відмовилася. Я плачу не через rроші, а через таке несправедливе ставлення матері до мене.