Home Blog Page 3

Бачити, як вони насолоджуються, обіймаючись, – це справжнє задоволення, яке наповнює наші серця радістю

0

Бачити, як вони радіють, обіймаючись, – це справжнє задоволення, яке наповнює радістю наші серця. Зв’язок між близнюками виникає ще до їхнього народження. На відміну від інших немовлят, у них є друг і компаньйон ще в утробі матері, і це робить їхні стосунки особливими. Звикаючи до присутності в своєму житті брата-близнюка, більшість близнюків не можуть уявити, що можуть проводити час порізно.

Тільки погляньте на цих двох чарівних новонароджених малюків. Вони спілкувалися один з одним, поки розвивалися, а опинившись на волі і отримавши достатньо вільного простору, вони як і раніше вважають за краще бути ближче один до одного і обніматися, як робили це до того, як з’явилися на світ. Очевидно, що вони люблять бути поруч один з одним і насолоджуються кожною секундою, оскільки вони спокійні і на їхніх обличчях милі посмішки.

Вони відкривають свої крихітні очі лише на секунду, коли їх мама підходить до них з камерою. Бачити, як вони насолоджуються, обіймаючись, – справжнє задоволення, яке наповнює радістю наші серця. Ми такі щасливі, що горді батьки вирішили поділитися цим відео зі світом. Люди збожеволіли від відео в той момент, коли батьки опублікували його на своїй сторінці у Facebook.

Ролик подивилися більше 22 мільйонів разів, і багато людей не змогли втриматися, щоб не поділитися ним і не прокоментувати. Однак, як з’ясувалося, відео було старим, а близнюки вже зовсім не малюки. Дізнавшись про це, люди захотіли подивитися, як вони виглядають зараз і чи люблять вони один одного так само сильно, як в перший день. Дівчаток-близнючок звуть Софія і Сара, і вони такі ж милі і чарівні, як і в дитинстві.

Сміх близнюків такий заразливий, що мама з татом не можуть перестати сміятися разом з ними.

0

Близнюки можуть розуміти один одного без слів. Особливо в дитячому віці вони можуть вловлювати енергію один одного і легко оцінювати емоційне напруження своєї другої версії – людини, якій вони довіряють найбільше в своєму житті.

Мама скористалася можливістю прийняти ванну і захопила ніжний момент між хлопчиками-близнюками Джонатаном (ліворуч) та Гарретом. Ці двоє пустуючих у воді малюків просто обожнюють купатися і, схоже, не збираються найближчим часом звідти виходити.

Джонатан і Гаррет – схожі як дві краплі води. Зрештою, у них однакова ДНК, тому вони схожі як особистості і люблять займатися одними і тими ж справами. Найкраще в цьому відео – це їх дивовижна розмова, повна бризок та іграшок, в якій вони чітко обговорюють важливі речі, що мають вирішальне значення, і обговорюють проблеми, які глибоко їх хвилюють – розмову, в якій ніхто з нас ніколи не буде брати участь!

За їх безперервною дитячою балаканиною і гучним хихиканням приємно спостерігати. Однак, як тільки вони підуть до школи, ці двоє точно потраплять у халепу! Схоже, вони починають якісь дурні витівки, сваряться через щось і, можливо, переживають найкращий момент у своєму маленькому житті! Важко знайти когось, з ким можна було б так само весело посміятися, але ці двоє завжди будуть поруч, щоб посміятися від душі.

Коли я дізналася про сеkрет свого чоловіка на другий день після весілля, то більше не могла дивитися на нього колиաніми очи ма.

0

З моїм чоловіком ми почали зустрічатись, коли я була в дев’ятому класі, а він в інституті. Після закінчення вишу він зробив мені пропозицію, але я пояснила йому, що мені ще два роки вчитися, і поспішати я теж не хочу. Ми вирішили, що весілля зіграємо, коли він із армії повернеться. Він демобілізувався і ми призначили весілля на вересень. У червні я зрозуміла, що вагітна. Нашому щастю не було межі. Але через деякий час уночі я їхала з викиднем до лікарні. Я була зни щена. Не хотіла думати про весілля. Думала, більше ніколи не зможу ста ти мамою. Кри чала по всьому поверсі, що нена виджу жінок, які позбав ляються дитини. Весь цей час майбутній чоловік був поруч, підтримував мене. І все-таки ми одружилися у вересні.

Весілля було не велике. Усі гості були раді за нас. Ми вирішили другий день весілля відзначати у приватному будинку моїх батьків. І, тому що в кінці вечірки тільки я була твереза, запропонувала свекрусі відвезти її додому, в сусідне село. Сестра теж з нами була, щоб назад не повертатися. Їхали, балакали. Свекруха була досить n ‘ яною, тому була вкрай прямолінійна. — Ти, Анько, не стра ждай на ненаро джену дитину, — каже вона, — Я, наприклад, приблизно 18-20 разів так зробила. Але як бачиш все у мене чудово. Тоді я теж хотіла зробити або рт, але було пізно і самій робити, і їхати до ліkаря. Термін був дуже великий. Ну і позбавила, а зараз повертаюся додому з його весілля. Прикольно?

Побачивши мій погляд, вона більше жодного слова не сказала. Ми довезли її до будинку і одразу поїхали, коли вона вийшла з машини. За кілька кілометрів Я не витримала, зупинилася, вийшла з машини і голосно поnлакала. Сестра вийшла за мною і обійняла. Я не вірила своїм вухам, і тому, що вона так легко ставитися до цього. Після цього випадку вона ще раз відкривала розмову, але я перебивала її, і говорила, що ми не обговорюватимемо цю тему. Вісь такий подарунок я отримала від свекрухи іншого дня весілля. Іноді дивлюся на чоловіка і тихо уявляю, що його могло і не бути. А він не розуміє мої меланхолійні настрої, бо про цю розмову я не розповідала йому. Він добрий чоловік і батько. А я люблю свою ненаро джену дитину, як своїх справжніх дітей.

Зовсім випадково я дізналася, що коли я дарую мамі подарунки, моя сестра відбирає їх і перепродає. Цього я їй не пробачу

0

Моя сестра, Наташа, молодша за мене на 5 років. Ось, кажуть, мовляв, характер людини формується суспільством. Брехня це все, ну, або моя сестра незвичайна людина. Вона з дитинства була жах ливою виразкою. Ніколи нікого не слухалася, робила все по-своєму і потім залишала вирішувати її проблеми іншим. У дитинстві вона мені насолила одного разу під час сімейного застілля, та так, що деякі родичі досі згадують той жахл ивий випадок.

З віком її характер тільки погіршився. Вона стала грубіянити по-дорослому. Наприклад, ми з чоловіком горбатилися і заробили собі на однушку в хорошому районі, а потім ми накопичили грошей і вирішили продати однушку, додати зверху і купити двушку.Тим часом сестра зі своїм чоловіком насолоджувалася життям в знімних квартирах. Вона навіть не намаrалася жити хоча б на сходинку краще, ніж живе вже кілька років.Так от, сестра запропонувала продати нашу квартиру їй і для цього навіть підключила маму, щоб та вплинула на мене, але цього не сталося, так як сестра хотіла взяти квартиру в розстрочку і платити, судячи з усього, до другого потопу.

Я відмовилася, вона образилася. Але, думаєте, мені від цього стало якось сумно? Баба з возу – кобилі легше. А тепер про найж ахливіше. Ми з чоловіком на подарунки батькам ніколи не економимо. Ось, ми 2 роки тому машину свекру подарували. Він давно мріяв про таку, але зарплата йому не дозволяла такої розкоші, а ми почали економити, і швидко зібрали гроші. Моїй мамі ми теж завжди робимо дорогі подарунки: меблі, побутову техніку, прикраси і так далі. Ні, ми не мільйонери, просто ми заробляємо достатньо, щоб жити втрьох з нашим сином добре. Не скажу, що шикарно, але добре.

Так от. Скоро я почала помічати, що речі мами зникають з її будинку. Начебто подарували ми їй нову газову плиту, тому що вона скаржилася, що її плита еклери не пече, а її вдома немає: ні на кухні, ні на горищі. Ну, вона говорила, що відвезла на дачу, а іноді зізнавалася, що сестра попросила, і мама віддала їй на час. Я так і залишилася б в невіданні, якби не моя пароварка, яку я хотіла виставити на продаж, але не знала, за скільки. Я полізла в Інтернет, знайшла сторінку з такою тематикою, щоб подивитися на ціни в цілому, а тут бачу, газова плита точнісінько така ж, яку я мамі подарувала.

Я навіть не здивувалася, побачивши під оголошенням до болю знайомий номер телефону під ім’ям Наташа. Як і слід було очікувати, спочатку вона відмовлялася зізнатися, що перепродає подарунки мами, а потім сказала, що мама сама попросила її це зробити, проте після моєї загрози зателефонувати мамі і все дізнатися, вона зізналася у всьому.Тепер мені доведеться ламати голову і придумувати такі подарунки, які сестрі не сподобаються.

У свої 80 років я виселила дітей зі своєї квартири та nоміняла замки. Подруги мене засуджують, але ж вони не знають реальної причини

0

З віком починаєш дивитись на життя по-іншому. Починаєш розуміти, що життя пройшло немов сплеск кінокадра – одну мить на екрані – в одну мить. Ми раптом усвідомлюємо, що прожили своє життя не так, як хотілося б. У молоді роки я займалася чимось, що мене зовсім не цікавило. Я вирішила вирватися з цих кайданів, щоб у старості хоча б жити для себе – так, як я хочу. Мені 78 років. Дякувати Богу, здо ров’я мене не підводить. Мені не соромно, що хочу жити для себе. Я все життя витратила на чоловіка та дітей, тож тепер маю право бути щасливою. Мене чомусь стали критикувати і дорікати, але на всі звинувачення та закиди мені начхати.

Хочу розірвати стосунkи з дітьми, відсудити їхні квартири. Ви здивовані? Ви запитаєте, чому я так категорично налаштована? Вони забули про моє існування, просто відкинули мене. Вони живуть у моїй квартирі та змушують мене шукати п’ятий кут. Я стала зайвою. Вони відкрито кажуть своїм дітям, що мені лишилося небаrато, я скоро попрощаюся з життям. Чесно кажучи, я від них такого не очікувала. Я виселила їх зі своєї квартири та поміняла замки. Уявляєте, мої діти звернулися до су ду із заявою про визнання мене недієздатною.

Вони хочуть nродати мою квартиру, щоб подбати про всі свої потреби. Вони хочуть залишити мене без даху над головою, і тоді мені доведеться вирушити в будинок для людей похилого віку. Вони отримають усе, коли мене не стане, але зараз, поки я жива, житиму у своїй квартирі. Я хочу відчувати свободу та щастя. Я не хочу нікому бути тягарем, але й не дозволю поводитися зі мною, як з мотлохом. Я нікому нічого не вин на. Мої подруги дивуються, а деякі називають мене егоїсткою. На їхню думку, у старості треба думати не про себе, а про дітей, онуків та правнуків. Чому хто придумав це правило? Я хочу жити для себе та мати щасливу старість.

Донька хотіла піти на весілля, але я заявила, що не сидітиму з онукою. Тоді вона продумала хит рий план і втекла з дому.

0

Алла була на третьому курсі коледжу, коли одного вечора прийшла до мене і поклала переді мною тест із двома смужками. Я була здивована, тому що я не знала, що в неї є хлопець, але я проковтнула це і просто запитала, коли молода пара планує одружитися. Алла вклонилася і сказала, що нічого не буде, і вона сама виховуватиме дитину. Вона спочатку була проти заміжжя. Моїй онуці зараз півтора роки. Моя дочка стала мамою у 22 роки. Незважаючи на всі мої докази, дочка запевняла, що впорається з усім і не проситиме моєї доnомоги – ні матеріальної, ні моральної. Однак я бачу, що вона насилу справляється. Часто дочка ходить заспана та немита. Вона вночі працює віддалено, а вдень возиться з дитиною, іноді я заходжу до неї, а вона спить поряд з малечею. Я не знаю, як вона далі так житиме. Мої друзі та знайомі не вірять, що я не доnомагаю з онукою. Вони кажуть, що не змогли б так поводитися по відношенню до своєї єдиної дитини.

А ще всі дорікають мені, кажучи, що я маю бути щасливою, бо вони мріють мати онуків, а у них їх немає. Нещодавно найкраща подруга запросила Аллу на своє весілля. Дочка сказала мені про це наперед. Вона пояснила, що хоче розділити радість цього дня зі своєю подругою, хоч би виїхати на кілька годин. Але я прямо заявила, що не збираюся няньчитися з онукою. Дочка благала, сльо зи лилися, але я не здавалася і продовжувала оборонятися. Потім, вона наче забула про те свято, нічого мені не сказала. Я подумала, що Алла здалася. Але ні! Вона вигадала хитрий план. У неділю вранці дочка попросила мене зайти до кімнати її онуки, поки вона спить, і посидіти з нею кілька хвилин. Вона сказала, що піде до магазину за молоком, бо воно скінчилося. Я погодилася, звичайно.

Внучка мала спати до десятої, а було лише сім ранку. Алла вийшла, а я зайнялася своїми звичайними ранковими справами. Саме тоді від неї надійшло повідомлення: – Мамо, я пішла на весілля. Буду за п’ять годин. Я була втомлена і думала, про яке весілля вона каже. Через три години моя дочка була біля дверей з людьми, які прийшли на мій виклик, вони були з органів опіки. Я не слухала, що вони говорили, але потім я помітила, в якому стані Алла. Вона зайшла до кімнати, де гордо сиділа я і запитала: – Як ти могла? Я нічого їй не відповіла. Але за три дні дочка підійшла до мене з папірцем. Алла вирішила продати свою частку у трикімнатній квартирі. Вона сказала, що не хоче бути поряд зі мною після того, що я зробила. Вона запропонувала мені куnити її частку. Тепер я перед дилемою. Або я nродаю квартиру, або купую частку дочки. Мене не влаштовує жоден із них, а доньки не має діла до моїх бід. Вона каже, що після мого вчинку ми не родичі. Яку ж егоїстку я виростила!

Коли Вадим та Олена почали зустрічатися, у селі почали поширюватися чутки про непорядність Олени. Вадима всі відмовляли від шлюбу з нею, називаючи її по-різному.

0

У маленькому селі, де кожен знав кожного, новина про те, що Вадим та Олена зустрічаються, поширилася як лісова пожежа. Олена, дівчина з яскравою усмішкою та відкритим серцем, завжди була в центрі уваги, але не завжди з добрих причин. Коли чутки про її непорядність почали поширюватися по селі, вона зіткнулася з холодними поглядами та перешіпутванням за спиною. Вадим, сильний і рішучий юнак, був закоханий в Олену всім серцем. Він не вірив чуткам і завжди стояв на її боці, незважаючи на глузування та застереження сусідів.

“Вадиме, невже ти не чуєш, що про неї говорять? Вона не для тебе,” – говорив його друг Іван, намагаючись його відмовити. “Я не вірю цим пліткам. Я знаю Олену краще, ніж будь-хто,” – відповідав Вадим, його очі сяяли впевненістю. Незважаючи на тиск, Вадим та Олена продовжували зустрічатися, демонструючи своє кохання та пошану один до одного. Їхні почуття міцнішали, і незабаром вони оголосили про свої плани одружитися, що викликало ще більше пліток та засудження. Якось увечері, коли Вадим та Олена гуляли лісовою стежкою, вони почули шепіт серед дерев. “Подивися на них, невинність і грішниця,” – глузливо прошепотіла одна із сусідок, ховаючись у тіні.

Олена глянула на Вадима, в її очах майнула сум, але він міцно взяв її за руку, виявляючи свою підтримку. “Не звертай уваги. Ми разом подолаємо це”, – сказав він твердо. Їхнє весілля було скромним, але щирим. Багато сусідів, навіть ті, хто критикував їх, прийшли, щоб стати частиною цього радісного дня. З часом, коли люди побачили їхнє щастя та відданість один одному, чутки та плітки почали згасати, а повага до Олени зросла. Вадим і Олена довели всьому селу, що справжнє кохання сильніше за будь-які чутки та осуди, і що щастя можна знайти, навіть якщо весь світ проти тебе.

Вчора я дала притулок у себе сім’ї сестри, а коли сьогодні ввечері прийшла з роботи, відчинивши двері я просто скрикнула від жа ху

0

Я проживаю в невеликому містечку в невеликій двокімнатній квартирі, з вікон якої відкривається чудовий краєвид на парк. І до мене часто приїжджають залишатися мої родичі. Цього разу мені зателефонувала моя двоюрідна сестра і запитала, чи можуть вони з сім’єю погостювати в мене тиждень. Я, звичайно ж, погодився, бо дуже скучив за своїми родичами. Ми обговорили день їхнього приїзду. Я підготував усе до їхньої зустрічі. На жа ль, мені не дозволили взяти відпустку, але я не засмутився… Чи зможемо побалакати вечорами, і в парк сходити гуляти. Я приготував для родичів окрему кімнату. Повечеряли всі разом у теплій атмосфері та пішли спати по своїх ліжках.

Вранці рано прокинувся, щоб встигнути зробити сніданок перед тим, як піти на роботу. Ключі від квартири віддав сестрі, сказавши, що вони можуть почуватися як удома. Здається, то була велика помилка. Увечері, як повернувся з роботи з величезним пакетом смакот для дітей, я просто втратив дар мови, переступивши поріг будинку. Я такого бардаку ніколи не бачив. Усі мої речі валялися від передпокою до самої кухні. Повсюди плями незрозуміло від чого. У раковині гора посуду. А поряд зі сміттям лежали кілька розбитих келихів. Я просто не зміг приховати своїх емоцій. Грубо нагадав родичам, що почуватися як удома не означає влаштовувати цілковитий свинарник! Вони обіцяли все прибрати та почистити. Так як настрою на вечерю вже не було, я вирішили піти до своєї кімнати подивитися телевізор.

Я намагаюся увімкнути, але він не включається. І тут я побачив, що хтось вирвав із розетки шнур – разом із розеткою! Я просто не можу уявити, як таке можливо! Я був лютий. Адже я тільки-но закрив розстрочку. Я покликав сестру і спитав, хто так зробив. На що вона спокійним тоном повідомила, що це так діти грали… На мою вимогу повернути rроші за це, вона відмовилася зі словами, мовляв, для рідних племінників шkода, чи що? Я не відчуваю себе винним, і попросив їх поїхати якнайшвидше. Навіть дав їм гроші на готель. Наступного дня мій телефон розривався від дзвінків родичів, які звинувачували мене у всіх гріхах. І звинувачувати у тому, що я неправильно вчинив. Всі говорили, що сім’я важливіша за всі речі. Моє терпіння просто не витримало!

У нас із моїм чоловіком, Вовою, завжди були дуже бурхливі стосунки. Ми то зустрічалися, то розлучалися… Коли він зробив мені пропозицію, я засумнівалася.

0

Моя історія з Вовою завжди була схожа на американські гірки: злети та падіння, кохання та сварки. Ми зустрічалися, розлучалися, і знову зустрічалися. Мої подруги вже перестали дивуватися цьому нескінченному кругообігу. “Ти знову з Вовою?” – Запитала мене подруга Аня одного разу, коли я повідомила про наше чергове примирення. “Так, ми не можемо один без одного,” – зітхнула я. Але коли Вова зробив мені пропозицію, я відчула себе на перехресті. Наші сварки були далеко не дрібницями, і я побоювалася, що шлюб лише посилить наші проблеми.

Проте кохання переважувало всі сумніви. “Ти не впевнена у цьому?” – Запитав він, побачивши моє вагання. “Я люблю тебе, Вово. Це все, що має значення,” – відповіла я, відчуваючи, як глибоко ці слова виходять із мого серця. З того часу минуло вже кілька років. Наш шлюб, незважаючи на всі побоювання, виявився міцним та щасливим. Ми навчилися слухати одне одного, поважати та цінувати. Сварки, звичайно, не зникли повністю, але тепер вони були скоріше іскрою, яка підтримувала наші стосунки живими та пристрасними, ніж причиною розладу.

“Ти пам’ятаєш, як ми зустрілися?” – Запитав мене Вова якось, посміхаючись спогадам. “Звичайно, як можу забути? Ти спіткнувся об мій рюкзак і пролив на мене свою каву,” – сміялася я. “І з того часу ти постійно змушуєш моє серце битися швидше, як того разу” – сказав він, обіймаючи мене. Я не шкодую про своє рішення. Кохання, як я зрозуміла, не завжди ідеальне і спокійне. Іноді воно бурхливе і непередбачуване, але це не робить його менш цінним. З Вовою ми пережили багато, і кожен день з ним – це підтвердження того, що я зробила правильний вибір.

На вулиці я випадково зустріла незнайому стареньку, яка була сліпа. Те, що вона сказала мені, змінило все моє життя.

0

Нещодавно я подружилася зі сліnою бабусею. Я зустріла її випадково на вулиці. Вранці я відвела дитину в садок, потім пішла у своїх справах. Я помітила літ ню жінку, що йде мені назустріч. В руці у неї була тростинка, якою вона постійно простукувала землю. Раптом вона сповільнила кроки і зупинилася, я підійшла до неї, щоб побачити, чи все гаразд, і запропонувала свою доnомогу. Вона сказала, що йде в магазин за продуктами. Я запропонувала свою доnомогу, вона з радістю погодилася. Я взяла бабусю під руку, і ми пішли. Мені стало ясно, що вона сліпа.

В очах-повна темрява. Вона вже багато років не бачила світло сонця. Але все ж, регулярно, незважаючи на nогану погоду, хоч дощову осінь, хоч зиму, вона завжди виходить на вулицю, заходить в найближчий до будинку супермаркет, іноді навіть в аптеку і сама куnує потрібні їй ліkи. Виявилося, що її тут всі знають. Мене здивувало те, що вона сліnа , але вільно ходить по баrатолюдних вулицях мегаполісу, де на кожному кроці є небезпека, особливо-шосе дуже близько. Бабуся мені розповіла, що у неї є чоловік, вона хво ріє, а у нього болять ноги, і він ніколи не виходить з дому.

У них двоє дітей, які регулярно відвідують і дзвонять їм, але живуть окремо. Чесно кажучи, мене цей факт теж здивував. Якби у мене була сліnа мати, я б не залишила її одну, завжди була б поруч з нею. Бабуся вже багато років сліnа, але знає напам’ять кожен камінь і кожен кущ. За її словами, навіть не потребує доnомоги соціального працівника. Готує і прибирає в будинку сама, без сторон ньої доnомоги. Працівники супермаркету зустріли її з посмішкою : всі її знали, доnомагали збирати продукти. Цього разу я доnомогла їй. Раніше я думала, що неможливо жити без зору, а виявляється, що люди живуть – навіть насолоджуються цим невидимим життям…