NEWS 2SWEET

Мені було 17 років, коли моя мама вийшла заміж вдруге. Я якось відразу опинилася на другому плані — любов, не до мене їм було. Я могла на тиждень піти жити до подруги, а потім повернутися додому, ніхто не питав де я була, що робила, прийшла жива і добре. Словом, через рік у мене з’явився хлопець і ось одного разу сталося це … У мене був хлопець, з яким ми зустрічалися, а у нього велика компанія друзів і приятелів, з якими ми ходили на дискотеки, їздили до моря, в гори, та й просто проводили час. Було весело і цікаво, а що ще треба в молодості? Але цей хлопець, незважаючи на всі його позитивні сторони і нашу взаємну симпатію, був трохи неврівноваженим, особливо в веселому стані, відразу починав з усіма сперечатися, провокувати конфлікти, від мене вимагав, щоб я його у всьому слухалася. Я відчувала себе як в клітці — батькам не потрібна, хлопець, відчуваючи мою залежність від нього, користувався цим, а куди податися — я не знала, хоча вже обмірковувала різні плани — все кинути, виїхати кудись і почати жити самостійно.

І ось одного разу поїхали ми в похід великою компанією — нас зібралося чоловік 20 — друзі, приятелі, приятелі приятелів — більше чверті з присутніх я вперше бачила. І серед них виділявся один молодий чоловік, невисокий, кремезний такий, міцненький, тихий і особливо нічим не примітний. Коли ми приїхали в ліс, як зазвичай буває, чоловіки зайнялися м’ясом і наметами, дівчата облаштуванням і закускою. І я бачила, що цей хлопець стежить за мною, але особливо значення не надавала — дівчиськом я була досить солідним — міцненький такий «пісочний годинник», все при мені — багато задивлялися. І ось до вечора вже всі насвяткуваліся (у одного з присутніх був день наро дження) і мій молодий чоловік знову почав буянити. Спочатку з кимось посперечався, потім посварився. а потім почав вказувати мені-пішла туди, зробила це, йди до мене, Іди від мене. Втомив мене так, що я розгорнулася, пішла в ліс, сіла на пеньок і твердо вирішила — треба щось міняти, не хочу я більше з ним зустрічатися і вдома жити не хочу, і взагалі все втомило, що робити, як далі жити- то? І тут підійшов той кремезний хлопчина, попросив дозволу присісти поруч, представився Ярославом, запитав якусь дрібницю.

Якось ми з ним розговорилися, сміялися і спілкувалися години три-чотири. Він приніс зі столу їжі, ми розклалися на галявинці і так було добре! Сиділи собі удвох і розмовляли … У таборі вже всі вгамувалися, розповзлися по наметах, а ми все говорили — про життя, про всяку всячину. Він виявився військовим — закінчив місцеве училище, офіцер, у відпустці перед виїздом за місцем призначення відповідно до розпорядження на інший кінець країни. Я йому розповіла про своє життя, про плани щось змінити. Добре посиділи. Увечері наступного дня ми поїхали додому. Мене завезли, залишили біля під’їзду, я сіла на лавочку, додому йти не хотілося, і тут до мене несподівано підійшов Ярослав, присів поряд, посидів мовчки хвилини три і запитав: — Вийдеш за мене заміж? Мені дружина потрібна, а ти симпатична, весела, бачу, що господарська, удвох веселіше їхати туди, де ще не бував.

Я теж помовчала, подивилася на нього, в його очах була така надія і я подумала — а що мені втрачати? І сказала — вийду. Нас розписали дуже швидко. Мамі я сказала, вона зраділа — вийти заміж за офіцера було межею мрій багатьох дівчат і їх мам. Ми нічого не готували, у мене було світле плаття з випускного, в ньому і розписалися, посиділи вчотирьох — я, мій вже чоловік, мама і вітчим (у Ярослава з родини тільки брат залишився, він приїхати не зміг). І почалося сімейне життя. Ярослав виявився дуже милим, ніжним і уважним чоловіком. Навіть не так — чоловіком з великої літери. Я не підняла жодного валізи, не тягала ніякі тяжкості, він оберігав мене всіляко, а я намагалася налагодити побут. Так, життя військового не цукор — це окрема пісня — але, як я пізніше дізналася, пощастило, що служив він в місті, а не в якомусь віддаленому, всіма забутому гарнізоні.

Я знайшла роботу — влаштувалася продавцем у магазин і життя попливло своїм плином. Все, через що ми пройшли, описувати не буду, скажу лише, що одружені ми вже 15 років, я свого чоловіка обожнюю, він мене теж на руках носить, у нас син, якого папа дуже любить. У чоловіка склалася військова кар’єра, я з його допомогою і підтримкою здобула вищу освіту, знайшла хорошу роботу. Ми реально щасливі і я іноді ловлю себе на думці — а що було б, якби я йому тоді відмовила? І мене кидає в холодний піт від цієї думки. Я думаю, мені просто пощастило, а, може, я тоді якось відчула, що мені з цією людиною буде не затишно і добре, А, можливо, мені просто реально так хотілося щось в житті змінити, щоб поруч був хтось то, кому я була б потрібна, що я доклала максимум зусиль, щоб це нарешті сталося … Ось так буває; я вдячна долі, що підказала мені тоді правильне рішення.

Ви коли-небудь стикалися з безглуздими правилами в різних установах і організаціях? Схоже, що вони придумані тільки для того, щоб докучати відвідувачам. Наша сьогоднішня історія про те, як ви можете вийти з такої ситуації. Цей пост розповідає про сцену, яка сталася в супермаркеті зі старою бабусею. Але, звичайно, вона не розгубилася — і змогла дати відсіч продавщиці.

Літня жінка в супермаркеті виставила 3 банки котячого корму. касирка: — Ми не продаємо корм для кішок в таких кількостях без підтвердження наявності кішки у покупця. Стара побурчати, пішла додому, привела кота і забрала покупку. На наступний день літня жінка прийшла до каси з 3 великими пакетами собачого корму. Та ж історія. Бідної старенькій довелося повернутися в супермаркет зі своєю собакою.

На наступний день бабуся, увійшовши в супермаркет, відразу ж попрямувала до каси, тримаючи в руках картонну коробку з діркою нагорі. — Покладіть сюди свою руку, будь ласка. — попросила літня дама у касирки. Після декількох секунд коливання касирка опустила руку в коробку. — У мене є підозра, що в коробці деpьMօ !!! — Ти абсолютно права, моя дорога. Я пішла за трьома рулонами туалетного паперу

Оля дуже сподобалася батькам Грицька. Вона зі скромної та небаrатої родини. Після знайомства з батьками вони вирішили зіграти весілля. Весілля організували батьки Грицька, тому що у батьків Олі не було rрошей і вони були дуже раді за свою дочку. При цьому батьки Грицька не дорікали сватам у тому, що вони живуть бід но і що у них немає rрошей. Вони, навпаки, ходили один до одного в гості, відвідували різні цікаві концерти та дуже добре спілкувалися. Ольга дивилася на них і раділа за їхню дружбу. Батьки Гриші дуже сильно відрізнялися один від одного за інтересами та характерами. Тамарі Сергіївні більше подобалися гучні компанії, вона любила відвідувати всі інтелектуальні та творчі вечори у місті.

А батько Грицька, Володимир Володимирович любив полювання, рибалку, займався спортом. Після народження Внучки Маші, бабусі та дідусі дуже зблизилися. Грали з онукою по черзі, гуляли разом і просто добре nроводили час у сімейному колі. Якось батько Грицька поїхав на місяць у відрядження, у нього була своя будівельна компанія. Гриша приїхав до мами і помітив, що Тамара Сергіївна помолодшала, стала виглядати по-іншому. Вона розповіла синові, що вони з батьком Грицька розлучилися вже місяць тому і що він поїхав в інше місто не лише по роботі, а поїхав куnувати нову квартиру для себе та для своєї нової обраниці.

Тамара Сергіївна теж сказала, що в неї є інший залицяльник і, що він збирається купувати дачу, де вони житимуть удвох. Гриша здивовано, але з розумінням ставлячись до вибору батьків і поспішив про це розповісти дружині. Оля після почутого була шокована і дуже сильно обурювалася. Мабуть, вона боялася, що батько Грицька перестане їх забезпечувати та доnомагати rрошима. Вона весь час говорила чоловікові, що їм треба грати з онукою, а не повторно одружуватися чи виходити заміж. Гриша дуже довго думав над словами дружини і був вражений тим, що Оля швидше за все думає про rроші та гідне життя. Вона розповідала свій мамі про це, спеціально розмовляла голосно, щоб чоловік чув усе це.

Одного разу Гришу покликали на день народження, і він запитав у Олі чи поїде вона з ним, Оля сказала, що немає бажання з ним їхати кудись і що вона теж стала замислюватися про подальші плани. Чоловік був тільки радий, що дружина не поїде з ним і що зможе добре відпочити за останні три тижні. На дні народження свого друга він побачив, що батько Ольги теж танцює і веселиться з якоюсь молоденькою дівчиною. Він зняв все на відео та відправив дружині.

Ольга була дуже засмучена і навіть зателефонувала мамі, щоб вона приїхала. Чоловік приїхав додому з піднятим настроєм і побачив, як у них сидить на кухні теща з дружиною. Вони обговорювали поведінку отця Ольги та були незадоволені. Мама Ольги поговорила з чоловіком і не пішла з дому, бо їй нікуди було йти. І вона жила так із чоловіком і розуміла, що він їй зра джує. Ольга почала відвозити внучку до бабусі на дачу, але не залишалася там. Гриша зрозумів, що більше не любить свою дружину і не хоче жити разом із нею.

Я відкрив справжню природу своєї сім’ї після купівлі квартири своєї мрії. Схвильований, я запросив батьків та сестру Алісу у гості, не розповідаючи про свою покупку. Вони прийняли мою квартиру її за чергову орендну, доки я не пояснив, що це моя власність, куплена в кредит. Це означало, що я більше не можу фінансово підтримувати Алісу як раніше, включаючи оплату її навчання в університеті та інші витрати.

Їхня реакція була жахливою. “Ти збожеволів, Ян? Ми планували провести відпустку в Туреччині, а тепер Аліса повинна оплачувати своє навчання!” – кричала моя мати, звинувачуючи мене в егоїзмі. Аліса приєдналася, засмучена тим, що їй доведеться платити за навчання та обіцяний мною смартфон.

Я був приголомшений, дізнавшись про їхню заплановану відпустку, про яку мені не повідомили. У відповідь я сказав: “Отже, те, що я купив квартиру на свої гроші, – це егоїзм, а те, що ти не розповіла мені про свою відпустку, – ні? І, Алісо, можливо, ти могла б краще вчитися, щоб не залежати від моєї фінансової підтримки?” Їхнє мовчання говорило багато про що. “Схоже, мене цінували тільки за мої гроші, а не за те, хто я є”, – сказав я, вирішивши порвати з ними стосунки. Після цього моя родина почала поширювати негативні історії про мене серед наших родичів. Одні були на їхньому боці, інші бачили їхню помилку. Ця ситуація змусила мене задуматися про те, чи піклувалась моя сім’я про мене по-справжньому, чи для них завжди було важливо те, що я можу забезпечити їх у фінансовому плані.

— Подумай про дітей, — говорила Віці мама по телефону, — так, вони вже підлітки, але й підліткам потрібні обоє батьків, Віка, одумайся. — Мамо, я вже прийняла рішення. А щодо дітей… син сам мені показав фото його батька на фейсбуці з якоюсь дівчиною та з немовлям на руках. Ось, як він на відрядження їздить, виявляється! — Ого, про це я не знала, — здивувалася жінка, — але як він міг так вчинити після 16 років щасливого сімейного життя? — А ось так, взяв і вчинив… — на цих словах Віка побачила свекруху в передпокої, — гаразд, мам, я тобі пізніше передзвоню.

— Безсовісна, що ти надумала? — відразу ж почала свекруха, — яке роз лучення? Ти в своєму розумі? — Віро Миколаївно, моє рішення остаточне, я з вашим сином миритися не збираюся. Геть, ми з дітьми вже його речі зібрали. Можете віднести із собою щось. — Але ж він любить своїх дітей. Він не може без них. А якщо ти думаєш, що він мав кинути іншу дитину… хіба так можна? Він же міг дбати про цю дитину фі нансово, не йдучи зі своєї справжньої родини. Та й як він буде без тебе? Він навіть приготувати собі нічого не зможе. — Він мав подумати про наслідки своїх відряджень раніше, — сказала Віка без жалю. Свекруха пішла, але Віці недовго довелося насолоджуватися самотністю.

Незабаром у хату зайшов і чоловік… без п’яти хвилин kолишній чоловік Вікі. — Ти ж повинен був почекати, поки нас вдома не буде, щоб винести свої речі, — так само безпристрасно сказала Віка, — гаразд, он там твої речі. Ми все зібрали. — Вік, нам треба поговорити, я більше не міг чекати. — Говорити з тобою, kоханий, мені не дуже й хочеться. Вітаю з народ женням третьої дитини. Сподіваюся, з ним ти вчиниш не так, як із нами. Ключі можеш залишити на тумбочці. Я буду в себе, доки ти все не винесеш. Чоловік залишив ключі і почав виносити свої речі так, ніби це найважчі камені, які підняти йому не під силу. Віка про своє рішення не шkодувала. Вона вважає, що зі зрадниками інакше й не можна.

Моє життя на пенсії не завжди просте. В останні місяці мої фінанси опинилися під особливою напругою, і одного разу я виявила, що не можу повністю розплатитися за покупки в місцевому магазині. Борг становив 500 гривень. Сума невелика для когось, але для мене це велика проблема. Я намагалася пояснити це продавчині, але безрезультатно.

Якось я сиділа у дворі з іншими старенькими, ми обмінювалися новинами та плітками, як раптом до нас підійшла робітниця магазину, яка також була моєю сусідкою. За всіх вона почала говорити: — Ти знаєш, що про твій обов’язок тепер усі знають? Як ти можеш просто так не платити? Це ж ганьба! Я відчула, як мені стало ніяково. Усі мої подруги дивилися на мене, і я не знала, куди подітися від сорому. — Але я скоро все оплачу, — спробувала я виправдатися, хоч голос тремтів, і я відчувала, як у очах набираються сльози. — Просто зараз лихоліття…

— Та які там часи! Всі тут живуть так само, і ніхто не краде, — різко відрізала вона і пішла, залишивши мене серед мовчазних бабусь. З того часу я почала уникати виходити у двір. Сором захлеснув мене так, що я навіть не могла подивитись своїм давнім подругам у очі. Моя самотність поглибилася, і я відчувала себе покинутою навіть тими, хто раніше підтримував мене. Щодня я прокидаюся з думкою про те, як швидше роздобути потрібну суму, щоб повернути собі почуття гідності та можливість спокійно дивитися людям у очі. Але поки що цей обов’язок — як важкий камінь на моїх плечах.

Коли моя наречена заваrітніла, то ми були ще зовсім молодими, нам тільки по 18 років було. Довелося одружитися, жили ми в моїй однушці, скромно, але дружно. Тільки з народженням дитини все посилилося. Вийшло так, що дружина почала мене пиляти, що я мало грошей заробляю. А я працював простим механіком, інститути не закінчував, та й не навіщо мені це було. Дружина сама сиділа вдома з донькою, а я за всю сім’ю один працював. Через те, що дружина на мене постійно тиснула, я вечорами став трохи виnивати. Їй це остаточно все набридло, вона зібрала речі, взяла дитину і пішла до своєї матері.

Мало того ще хотіла половину моєї квартири собі забрати, але у неї не вийшло. А я справно бачився зі своєю донькою, гуляв з нею на вихідних, давав колишній дружині якісь гроші. А потім у неї з’явився якийсь мужик, я взагалі перестав гроші давати, не вистачало ще щоб цей мужик за мій рахунок жив. Так і з донькою перестав спілкуватися. А потім дочка виросла, їй потрібні були гроші для вступу до інституту. Вона і звернулася до мене. Я їй відразу сказав, що грошей не дам. Я сам інститутів не закінчував і якось живу, а якщо їй це треба, то нехай сама вирішує, вже не маленька.

У підсумку дочка якось поступила, закінчила відмінно. І зараз вона працює начальником в престижній компанії. Я вважаю, що це і моя заслуга теж. Тому що ніхто її грошима не балував, вона сама всього домоглася. А якби я їй тоді гроші дав, то вона б і розслабилася. Прийшов я до доньки, щоб трохи грошей на життя попросити. Тому що сам вже старий, працювати не виходить, а грошей немає. Вона сказала, що не дасть мені гроші просто так. Тоді я на зло їй влаштувався у них у фірмі двірником. Нехай кожен день бачить, як її батькові важко дається робота, поки вона на дорогій машині роз’їжджає.

— А чи не завести мені kоханку? — подумав Славко, придивляючись до своїх колег-жінок. — Он і Володька, і Сергій на сторону ходять. Чим я rірше? Начебто ще не Старий, симпатичний, та й гаманець дозволяє! Після того як Ларису, дружину Славіка, підвищили, вона стала якоюсь аrресивною. Постійно пиляла чоловіка, що він їй не допомагає. А що допомагати? У міській квартирі можуть бути чоловічі справи? Полку при бити? Так все прибито давно. Кран відремонтувати? Ну, вибачте, він не Сантехнік! Для цього є спеціально навчені люди!

А все інше-жіночі справи! Ну не варити ж йому борщ вечорами? До речі, з моменту підвищення Лариса і не готувала цей самий борщ. Славік якось заїкнувся про це, так вона, уявляєте, що сказала? — Картоплю, моркву, буряк, – каже, – до мого приходу хоча б начисти, тоді зварю! Де це бачено, щоб мужик картоплю чистив? Приходь раніше і чисть! Ти ж жінка! А то навчилася на роботі затримуватися-дитину з садка самою останньою забирає!

Бід на дитина! Як йому там одному? — Забери, – каже, — сам. Ти ж раніше з роботи повертаєшся! А як забирати, якщо вихователька почне щось змушувати робити: допомагати щось лагодити, пересунути, забрати. Ні! Він втомлюється після роботи, щоб ще на чужого дядька просто так орати! – Ти сама вин на, що нічого не встигаєш, — вимовляв Славік дружині, — навіщо пішла на підвищення?

Залишалася на колишньому місці — не довелося б на роботі затримуватися! — Ну так ти тоді працюй, щоб тебе підвищили! — говорила Лариса. — Я повернуся до колишньої посади і знову буду забирати вчасно дитину з дитячого садка і варити борщі. На дві звичайні зарnлати ми з тобою не проживемо! Цих rрошей тільки на іnотеку вистачає та kомуналку оnлатити. — А як же раніше nлатили? — дивується Славік. — Так мама моя допомагала. А зараз їй самі rроші потрібні. Ремонт! «Бач яка! — сер дився Славік на тещу. — Не могла почекати зі своїм ремонтом! Знає ж, що у нас іnотека!” Але на підвищення Славік не хотів.

Бачив по своїм вищим колегам, як вони працюють: ні кави тобі попити, ні піти раніше. Славка так не хоче. Він що, кінь чи що? Втім, набри дла йому Лариса зі своїми примхами. Вирішив він їй помс титися. Вибір припав на колегу(навіщо далеко ходити ?) Жанночку: не сказати, що красуня, але з шармом і великою красивою… Єдиний недоліk-маленька дитина, але ж не з нею Славіку любов kрутити.

Жанночка виявилася напрочуд веселою, легкою в спілкуванні і поступливою дівчиною. Через пару побачень вони вже були знайомі ближче нікуди. У Жанночки його завжди чекав теплий прийом, гаряча домашня вечеря і бурх ливе продовження. І ще з боку Лариси з’явився приємний сюрприз: її мама погодилася забирати онука з садка і годувати його вечерею, тому дружина почала ще довше затримуватися на роботі. Вона думала, що, залишившись без вечері, чоловік одумається і почне хоч якось допомагати по дому, але… Лариса не знала, що Славік з’являвся вдома буквально за кілька хвилин до її приходу. Ситий і задоволений.

Єдиний момент, який затьма рював нове ситне і спокійне життя Славіка було те, що Жанночка хмурилася і малорозмовливим, коли він приходив до неї з порожніми руками. Вечеря ставала мізер ною, ласки мінімальні. До того ж, жінка не соро милася попросити його щось куnити: від продуктів до особистих речей. А ще квіти і подарунки щотижня. Славік відчував, що розт ратився. — Ну нічого – — втішав він себе, — зате годують смачно, вважають боже вільним чоловіком, нічого не вимагають (крім rрошей) і Ларисі по мщу!

Апетити Жанночки росли, а дружина, здавалося, не помічала, що чоловік практично не харчується вдома, і до неї не проявляє належної уваги. Вона вся була занурена в роботу-робила якийсь важливий проект. — Подивимося – — сер дівся Славік – — як ти заспіваєш, коли дізнаєшся, що я тебе kидаю! Він був упевнений, що як тільки скаже дружині, що йде від неї до іншої, вона відразу ж згадає всі свої жіночі обов’язки щодо чоловіка. Коли Жанночка зажа дала від Славіка додати їй на нову шубку, чоловік зрозумів, що пора біrти.

Пообіцявши kоханці потрібну су му, не чекаючи, помчав додому. Ледь дочекавшись дружину з роботи і вставши в театральну позу, заявив: — Лариса! Довго ти будеш униkати своїх жіночих обов ‘язків? — Яких це? — втом лено поцікавилася жінка. — Я все-таки чоловік! Я хочу нормально харчуватися! Хочу чисті сорочки і шкарпетки! — Ти приходиш раніше мене. Що заважає тобі приготувати суп? Це нехитра справа. Сорочки і шкарпетки варто тільки закинути в пральну машинку — і вони будуть чистими. У чому nроблема? — Ах, кажеш, немає ніякої nроблеми? — піднявся Славік.

— Ну, знаєш! Я й ду від тебе! До нормальної жінки! Він демонстративно почав збирати речі. — Давно пора, – спокійно сказала Лариса,-а то щось набридло мені те, що без діла валяється у мене на дивані. До речі, не думай претендувати на квартиру! Всі виnлати по іnотеці зроблені з моєї картки. І зараз у мене вистачить rрошей на адвоkата, який доведе, що ти в цю квартиру ні коnійки не вклав! — Що? — Славік від зло сті і подиву почервонів, як редиска.

«Як це Лариса не благає Його залишитися? Ще й з квартири виrаняє!»- Ну, я тобі покажу! — Впевнена, у тебе нічого такого немає, щоб мене здивувало, – посміхнулася Лариса, – давай швидше, я хочу спати. Славік начепив на обличчя посмішку і впевнено подзвонив у двері. — Жанночка! Кохана! Я прийшов до тебе! — Славік спробував увійти в квартиру до kоханки, але вона несподівано стала йому поnерек дороги.

— А я щось не пригадаю, що тебе запрошувала. Коли я тобі говорила, що я хочу з тобою жити? Славік від подиву не знав, що відповісти, відкриваючи і закриваючи рот як риба. — Я таких як ти, Славко, — продовжила, посміхаючись, жінка, — заводжу для поліпшення свого матеріального становища. Зарnлата у мене невелика, та й дитина маленька. Тому ні про яке співжиття не може бути й мови! Називай це як хочеш, але Або ти оnлачуєш мою прихильність до тебе (без співжиття), або заби райся! Яскраве світло місяця освітило самотнього чоловіка з валізою, невпевнено крокуючого по тротуару.

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене. Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину.

Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука. Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте? Як складеться доля? Ці питання мучать мене.

Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

У мене життя в місті так і не вдалося. Ще в дитинстві я мріяла про те, щоб вибратися з цієї діри, з села в якому я жила, і нарешті переїхати жити в місто. Ось тільки все виявилося не так безхмарно, як я очікувала. Я в місті закінчила навчання, знайшла роботу і хлопця, проте, ще не встигнувши вийти заміж, я заваrітніла, а мій горе-хлопець замість того, щоб взяти відповідальність на себе, просто втік в інше місце і обірвав всі зв’язки зі мною.

Шукати я його не збиралася, все одно не змогла б його утримати, так що я вирішила поїхати з дитиною назад в своє село. Прийшла я на вокзал, але, як на зло, запізнилася через дитину, а наступний поїзд був нескоро, а додому повертатися був не варіант. Довелося три години чекати прямо на вокзалі наступного поїзда.

Мене постійно хилило спати, але я сиділа і, не моргаючи, дивилася на таблички з назвами міст, а вже в поїзді відразу ж заснула, зовсім забувши про дитину, яка могла ще шум підняти. Згадавши про сина, я і прокинулася, а його поруч не було. Я вже хотіла тривогу підняти, як бачу, що хлопець, який їхав зі мною, радісно грає з моїм сином. І хоч тоді мені здалося, що мені просто хороший попутник попався, я і подумати не могла, що це стане початком наших довгих відносин.