NEWS 2SWEET

Шість років ми з Сергієм були разом, і в нас поки що не було дитини. Ми не дуже турбувалися; ми знали, що в нас достатньо часу, і ми були здорові. Сергій дуже трепетно ставився до своїх батьків. Його постійна підтримка та турбота про них спочатку не турбували мене. Але поступово мені почало здаватися, що він перегинає ціпок. Його батько помер кілька місяців тому, а мати висловлювала ст рах проводити ночі на самоті. Ми запропонували їй переїхати до нас, але вона відмовилася.

Тоді ми вирішили переїхати до неї самі. Це було незручно через тривалу поїздку на роботу та відсутність особистого простору, але це влаштовувало маму Сергія. Справжньою проблемою було те, що вона завжди була з нами, ось, весь час була поруч! Вона в прямому розумінні тягалася за нами скрізь, куди б ми не поїхали від дачі до кіно. Це було ніяково, тому що ми не могли вільно обговорювати свої справи, коли вона була поруч.

Останньою краплею стало те, що нас запросили на весілля. У день урочистостей я помітила, що мама Сергія теж збирається. – Куди ж ви вбираєтеся? – спитала я її. – Я їду з вами! А куди ще? – відповіла вона. – Але запрошення було тільки для нас із Сергієм… – З якого дива мама повинна залишатися вдома одна? – втрутився Сергій. – Сергію, давай тоді і мою маму запросимо? Вона також одна вдома.

Але вона розуміє, що непристойно ходити туди, куди її не запрошують, адже ніхто не цінує непроханих гостей! – відповіла я, засму тившись. – Якщо маму не чекають, то й ми не поїдемо! – Заявив чоловік. – Добре! Я піду сама! Після весілля я повернулася до нашого будинку і написала Сергію повідомлення: “Я більше не житиму з твоєю мамою. Вибирай: я чи вона”. За кілька годин він був удома. Трохи надутий, але це, я знала, можна було виправити.

Робочий тиждень добіг кінця. Олексій Петрович вийшов із кабінету та зачинив двері. Весняний день плавно переходив у вечір. Він не був упевнений у планах на суботу, але неділя була гарантованим сімейним часом. Вони могли вирушити за місто, і поїздка була б скоріше для душі, ніж для вирощування невиликого врожаю. Олексій був занурений у думки про літній відпочинок із сім’єю, коли побачив її. Впізнати її відразу, незважаючи на різницю в п’ятнадцять років, було легко. Адже Олена, з її вражаючою красою та чудовим розумом, була його першою любов’ю! Його молодість ніби промайнула перед очима.

Він пам’ятав той період, коли через роботу батька Олени вони стали жити далеко. Батьки Олени розлу чилися, і мати забрала її до свого рідного міста. За весь цей час він отримав від Олени лише кілька листів, і жоден з них не натякав на кохання. Коли він, будучи студентом останнього курсу, запропонував відвідати її, вона йому відмовила. Олена виходила заміж, і їхнє юнацьке, наївне кохання залишилося в минулому. Після цього несамовитого розлу чення він зустрів Люсю, однокурсницю, з якою одружився через рік. Через роки він побачив Олену, що йде йому назустріч. У його голові промайнув шквал питань, коли він зустрівся з нею поглядом.

Олена була щаслива у шлюбі, працювала над дисертацією та планувала у найближчому майбутньому завести дітей. Це викликало в Олексія глибоку тугу, адже колись він мріяв про спільне життя з нею. У результаті вони провели день разом, причому Олексій лише коротко розповів про свою сім’ю. Потім Олексій підкинув Олену на пізній поїзд у суботу, і вони попрощалися. Повернувшись додому пізно, Олексій застав Люсю, чекаючу на нього зі сльо зами на очах. Її просте запитання “Чому ти не подзвонив?” повернув його до реальності. Діти теж були засмучені незрозумілою відсутністю батька.

Йому треба було пояснити Люсі, як він провів день і ніч. Побачивши на папірці телефону ім’я та номер Олени, Люся все зрозуміла і зі сльо зами на очах запитала: -Ти вирішив повернутися в минуле? Після деякого роздуму Олексій розірвав папірець із номером Олени. Він вибачився перед Люсею, пообіцявши, що більше не повториться. Їхні стосунки були напруженими протягом місяця, перш ніж вони знову знайшли шлях один до одного. Олексій більше ніколи не зустрічався з Оленою, але спогади про неї будили в ньому тиху, трохи сумну ностальгію. Все минуло, він більше не сумував за минулим…

Одного ранку Наташа розсердилася на свого чоловіка Сергія та його родичів, які жили у її квартирі. Вони залишили безлад на кухні, з’їли всю їжу і не виявили жодної поваги до її майна. Розчарована Наташа зажадала, щоб дочка Сергія та її хлопець покинули квартиру. Сергій був приголомшений і запитав, куди вони підуть. Наталя вказала на те, що вони живуть у них уже три місяці, нічого не вносячи до загального бюджету.

Сергій пояснив, що молодим нікуди йти, але Наташа була непохитною і запропонувала їм зняти власне житло. Після подальших суперечок про фінанси та безробіття Сергія, Наташа пішла на роботу голодна та засмучена. Три місяці вона харчувалася в офісній їдальні, бо все, що вона готувала вдома, з’їдалося Сергієм та його родичами, які нічого не робили вдома, навіть посуд не мили.

Пізніше вона підслухала, як Сергій розповідав дочці, що одружився з Наталкою, чекаючи, що вона його утримуватиме. Приголомшена і віддана, Наташа пригрозила викликати nоліцію, якщо вони не підуть цієї ж хвилини. Коли вони відмовилися йти, Наташа зателефонувала своєму братові, nоліцейському, який приїхав і змусив їх залишити квартиру. Родичі неохоче пішли, і Наталя видихнула з полегшенням, зрозумівши, що нарешті виплуталася зі складної ситуації.

Галя готувала вечерю, коли її син привів додому Аллу – своє нове кохання, і оголосив, що вони хочуть жити разом. Галя здивувалася, побачивши сумку Алли, і подумала, чи не збирається вона одразу переїхати до неї. Пара пішла до кімнати сина, залишивши Галю готувати плов і розмірковувати про минуле. Вона відмовилася від особистого життя, щоб виростити двох дітей, а вони виросли та привели до будинку своїх партнерів.

Алла поводилася тихо і ненав’язливо, змушуючи Галю думати, що її присутність буде тимчасовою. За тиждень донька привела до них свого хлопця, бо у його кімнаті у гуртожитку була проблема з водопостачанням. Галя переїхала на кухню, спала на матраці на підлозі, а переодягалася у ванній. Почуваючись присоромленою та непомітною, Галя запитала сина про його плани на майбутнє, але зустріла байдужість з боку обох дітей.

Одного недільного ранку Галя вийшла з квартири, коли всі ще спали. Вона тинялася, згадуючи своїх зведених братів від другого шлюбу батька. Знайшовши будинок їхнього дитинства, вона зустріла Анатолія, людину, яка купила будинок після від’їзду зведених братів. Анатолій показав їй будинок, і Галя відчула відчуття щастя та припливу сил. Вона прийняла його запрошення залишитися на вечерю та переночувати у вільній кімнаті.

Повернувшись додому наступного ранку, Галя виявила, що її діти були стурбовані її відсутністю. Вони обдзвонили всіх її подруг, адже зрозуміли, що дуже образили матір. Діти пообіцяли виправитися: хлопець Насті скоро з’їде, а Слава та Алла допомагатимуть по господарству. Галя вибачила їх і почала вчити Аллу готувати. За тиждень Анатолій запросив усю родину на пікнік. Через півроку після цього Галя переїхала до нього, назавжди повернувшись до будинку свого дитинства.

З раннього дитинства мене вчили, що чоловік у сім’ї – це все, і його треба слухатися у будь-якому випадку. У 19 років я погодилася вийти заміж за Анатолія, хоч не любила його. Він був старший за мене на 10 років і з самого початку погано до мене ставився. Кожен день був боротьбою за те, щоб виконати його вимоги та зробити так, щоб він був задоволений.

У мене було троє дітей, і я мріяла вивчати кулінарне мистецтво, але була надто зайнята турботами про ферму та сім’ю. Минав час, мої діти виросли та поїхали з дому. У 43 роки я зрозуміла, що більше не можу терпіти знущання Анатолія . Я зібрала свої речі і поїхала до сусіднього села, де зупинилася в порожньому будинку. Анатолій дзвонив, вимагав повідомити, де я і чому не накритий стіл. Я сказала йому, що пішла від нього назавжди, і повісила слухавку.

Наступного дня я пішла прогулятися селом і наткнувся на Сашка – старого друга дитинства. Ми розмовляли та обмінялися номерами. Хоча я ще не була готова почати зустрічатися, я вперше за багато років відчула себе живою та вільною. Однак мої діти ображалися на мене за те, що я пішла від їхнього батька, і мені важко вдавалося пояснити їм, що я маю право на щастя.

Історія розгорнулася одного ранку, коли Ольгу розбудив крик Ігоря. Чоловічий голос пролунав із кухні, змусивши її швидко вдягнути капці і кинутися до нього. – Чому ти не спиш? – спитала вона, відчинивши двері. Ігор сидів на стільці з бо лючим виразом обличчя, та з настільки болючими, що Ольга інстинктивно потяглася за ліками. – Тобі недобре? – спитала вона. У паніці вона набрала номер служби швидкої допомоги.

Через п’ятнадцять хвилин приїхала машина і відвезла Ігоря з виєм сирен. – Будь ласка, Ольга, потурбуйся про Віру , – слабо просив Ігор, – ми чекаємо на дитину. Пробач мене. Ольга провела решту ночі в лікарняному коридорі, переслідувана привидами їхнього минулого. Вона пристрасно любила Ігоря до того дня, коли він відхилив її прохання створити сім’ю. – Я не готовий до дітей, – з серйозним виразом обличчя сказав він. Тоді вона була готова наро джувати дитину, але потім було вже пізно.

Тоді в їхнє життя увійшла Віра, молода, блакитноока дівчина з чарівними ямочками на щоках. Ольга взяла її до себе після того, як знайшла її в парку після невдалого складання вступних іспитів до університету. Віра швидко стала невід’ємною частиною їхньої родини, а також незабаром і kоханкою Ігоря. Ольга могла лише міркувати про свою ситуацію, думаючи: «Я привела kоханку чоловіка до свого дому…». Коли Ігор по мер, Ольга була у жа ху.

Повернувшись додому, вона виявила Віру, яка розмовляла з подругою, не знаючи нічого про траrедію. – Ігоря більше немає, – поділилася Ольга, а її голос був важкий від гrря. – Господи, що ж нам тепер робити? – здивовано спитала Віра. – Він хотів, щоб про тебе подбали. Ти можеш залишитись, якщо хочеш, — запропонувала Ольга. Подолавши ж ах, Віра висловила своє рішення залишити дитину, на що Ольга підбадьорливо відповіла: – Навіть не думай про інший варіант. Ми разом пройдемо через це. Так вони знайшли втіху одна в одній – дві жінки, об’єднані загальною втратою та майбутнім, яке вони зустрінуть разом.

Віра в черговий раз посва рилася з чоловіком. Вони були на дні народженні друзів, весь вечір на нього жінка молода витріщалася. Йому подобалася її увага, і він посміхався у відповідь. Віра весь захід просиділа з незадоволеним обличчям, а коли вони додому повернулися, влаштувала чоловікові сkандал. Їй дуже набридло постійно рев нувати його і зли тися. Душа відчувала, що він не зовсім з нею чесний. Чоловік називав її істери чкою і відмахувався від звинувачень. Вона почала замислюватися про розлучення, але вирішила з таким рішенням не поспішати.

– Поїду до мами в село, треба трохи подумати. Чоловік лише плечима потиснув. Вона розповіла мамі про ситуацію, багато плакала, а мати її втішала, але нічого корисного порадити не могла. Вероніка занурилася в домашні клопоти з головою, допомагала матері з городом, тиждень пролетіла непомітно. З чоловіком вона здзвонилася лише раз. Якось під вечір до неї заглянула подруга дитинства. Варто сказати, що Аліна виглядала відмінно. Вона розлучилася рік тому і помітно з тих пір покращала. – Чого це ти така кисла, Вір? У сім’ї щось не так? Віра важко зітхнула.

– Про розлу чення думаю, набридло так жити. Він вічно по сторонах дивиться, а я злюся і ревную. Не можу так більше. – Повір мені на слово, якщо у відносинах ще є якісь почуття, нехай і негативні, відносини можна ще врятувати. Кінець-це бай дужість. Я сама через це пройшла. Просто вирішити проблеми потрібно своєчасно. А єдиний спосіб-взяти на себе відповідальність за відносини, а не чекати, що партнер зміниться.

Змінитися самій потрібно, а не бігти від труднощів, стати жінкою, яку зобов’язані любити. Віра вирішила прислухатися. Коли повернулася додому, намагалася не провокувати kонфлікти, робити все позитивно. Стала краще за собою стежити, і самооцінка значно зросла. Вона помітила, що, коли стала впевненіше в собі, чоловік перестав по сторонах дивитися. Все в родині налагодилося.

Як мати, я глибоко стурбована ситуацією у сім’ї мого сина. Мій син переживає важкий період, оскільки він втратив роботу, але замість того, щоб підтримати його, його дружина викликає ще більший стрес. Я навіть думаю про те, щоб забрати його з цього токсичного середовища. Мій син – дуже відповідальна людина, і я виховала його таким, вклавши все добре, що є в мені. Коли його компанія закрилася, син не здався та планував відпочити тиждень та пошукати нову роботу. Проте події минулого року та неприємний досвід на роботі вплинули на нього негативно, і йому потрібно було відновити сили.

Дружина, навпаки, не зрозуміла його потреби у відпочинку і відразу ж почала тиснути на нього, вимагаючи знайти іншу роботу. Замість того, щоб підтримати чоловіка в цей скрутний час, вона вимагала, щоб він допомагав по господарству, дбав про їхню дитину та шукав нову роботу. Невістка не розуміла, що її чоловік втомився і йому потрібен час, щоб прийти до тями. Я була свідком кількох випадків, коли вона лаяла мого сина за те, що він не забирає їхню дочку з дитячого садка, хоча це було важко для нього, з його робочим графіком.

Невістка скаржилася, що біжить з роботи до дитячого садка і не встигає сходити до магазину. Здавалося, її більше турбували власні потреби, ніж потреби чоловіка. Мені, як матері, було боляче бачити таку неповагу до мого сина. Я сказала невістці, щоб вона перестала тиснути на мого сина і підтримала його як справжня партнерка. У відповідь вона зви нуватила мене в тому, що я не допомагаю їхній сім’ї, і заявила, що останні три місяці вона була надто терплячою і розуміючою.

Ситуація загострилася, коли невістка пригрозила, що піде від мого сина, якщо він не знайде роботу протягом тижня. Вона заявила, що не хоче, щоб її дочка росла, бачачи, що її батько нічого не робить. Я вважаю, що невістка поводиться нерозумно і чинить непотрібний тиск на мого сина. Я серйозно подумую про те, щоб забрати сина із цього токсичного середовища. Йому шкідливо жити з такою агресивною дамою. Я вважаю, що моя невістка має бути більш розумною та підтримуючою, особливо в цій ситуації.

Прекрасного весняного ранку, коли я йшов на роботу, я натрапив на 12-річного хлопчика з рюкзаком, який плакав під час прогулянки. Я помітив, що люди довкола або ігнорували його, або просто дивилися на нього з побоюванням, але ніхто не хотів до нього підійти. Будучи трохи стурбованим, я вирішив підійти до хлопчика і спитати, в чому річ. — Чому ж ви плачете, юначе? — спитав я з усмішкою і спокійним голосом. Хлопчик глянув на мене заnлаканими очима і сказав: — Я сьогодні рано пішов до школи, але вона закрита, і заняття скасували.

Я нічого не чув про це, і мені довелося рано встати просто так. Мої мама та тато на роботі, а ключі я залишив удома. Я не можу їм зателефонувати, бо мій телефон розрядився. — Не хвилюйся, ми в усьому розберемося. Тобі не варто так плакати. Ти ж уже дорослий, — сказав я, намагаючись його втішити, — ти пам’ятаєш номер телефону своїх батьків? — Не пам’ятаю, — відповів він. — Може, він у тебе десь записаний? — припустив я. Хлопчик похитав головою, і його очі знову почали сповнюватися сльозами. Я спробував його заспокоїти, сказавши, що ми вирішимо цю ситуацію.

Я сказав йому, що працюю недалеко і ми можемо піти туди, щоб зарядити його телефон. Він погодився і ми пішли до мене на роботу. На щастя, я мав зарядний пристрій, що підходить для його телефону, і я відразу ж підключив його. Я подзвонив його батькам, які були здивовані моїм дзвінком, і вони подякували мені за допомогу. За півгодини приїхав батько хлопчика і забрав його додому. На роботі ми з колегами довго обговорювали цю ситуацію, жартома називали мене нянькою. Але це коштувало того, щоб знову побачити посмішку цього хлопчика. Жа ль тільки, що до мене ніхто не здогадувався йому доnомогти.

Відразу після весілля ми з чоловіком взялися вирішувати питання з нашим житлом. У орендованій квартирі жити все життя не хотілося, а на своє довелося б збирати роками на батьківщині, тому нами було прийнято досить складне рішення: чоловік вирішив поїхати на заробітки до Франції. Ми подумали, що поки ми молоді, треба подбати про свій куточок, щоб потім жити з дітьми зі спокійною душею у власному домі. Перспектива тимчасової розлуки з чоловіком мені не дуже подобалася, але я розуміла, що все робиться на благо нашої родини, тому не дуже засмучувалася. Через 4 роки ми накопичили достатньо грошей на двокімнатну квартиру та на капітальний ремонт у ній. Моє серце буквально вистрибувало з грудей, коли наша хата була вже готова.

На новосілля, щиро кажучи, у нас коштів не залишилося, тому я приготувала з гарячого пюре та котлети, а ще два види салату та кілька інших недорогих закусок. Моїх батьків не стало давно, тож на новосілля до нас прийшли тільки свекруха, золовка з чоловіком і дівер із дружиною. Усі вони жили разом у трикімнатній квартирі свекрухи. Як вони так жили – не розумію. Загалом, вони сіли за стіл, відразу мене відчитали за «неналежний вигляд» столу, а потім перепробувавши все, не забули відзначити, що у свекрухи смачніше. Мені було байдуже, що вони там думають про мою їжу. Я сиділа з усмішкою на обличчі, розуміючи, що це вже наша хата, і ніхто її у нас не забере.

— Так, а тепер давайте вирішимо, хто з нас переїде сюди, — раптом пожвавішала свекруха. Поки я намагалася прийти до тями від її питання, їхня сімейна рада винесла вердикт, що жити до нас переїде саме свекруха, щоб у її будинку з’явилося місце для онуків. — У нашому будинку житимемо тільки ми з чоловіком, а потім і наші діти, — напівгрубим тоном сказала я. — Ти думаєш, тебе питатимуть? – посміхнулася свекруха. А тут ще й чоловік втрутився, мовляв, чому ти проти, щоб моя мама жила з нами, вона допоможе тобі, тобі легше буде. Не знаю, чи була моя відповідь тоді обдуманою, чи просто наслідком спалаху пасивної агресії, але я сказала: — Або ми житимемо в нашому будинку одні, або я подаю на розлу чення. Далі думайте самі, а після цих слів я просто встала і пішла до своєї кімнати.