NEWS 2SWEET

Світлана стояла за плитою, коли чоловік повернувся з роботи додому. Він пройшов прямо на кухню, сів на диван і сказав: – Одна дівчина, яку ти не знаєш, наро дила сина від мене… тиждень тому. Ці слова Світлана не очікувала почути від чоловіка найбільше, адже вони завжди любили одне одного і ніколи і думати не могли про зра ду.

До того ж Сергій мріяв про сина, а Світлана народила йому двох доньок, а потім і з’ясувалося, то більше вона цю функцію виконувати не може. Так зі страхом у rрудях Світлана повернулася до чоловіка, а той упав на коліна, став просити вибачення, присягатися, що більше такого не повторитися, обіцяти, що відтепер він виnлачуватиме алі менти синові, але до тієї дівчини він у житті не піде.

Світлана заспокоїлася. Все було так, як обіцяв Сергій, але через 4 роки їм зателефонувала колишня kоханка Сергія та попросила забрати хлопчика до себе на деякий час, адже вона готувалася до весілля, а за сином не було кому доглядати. Світлана прийняла наляканого від незнайомого оточення хлопчика з подарунками.

Маленький Діма не знав, як поводитися, що сказати і як бути, адже він не знав там нікого, а матусі поряд не було. Світлана подарувала хлопчику цукерки та конструктор. Хлопчик обійняв Світлану і почав розпакувати новенькі іграшки. Доньки Сергія та Свєти уваги вже не вимагали. Їм було по 17 та 16 років. Світлана весь день займалася Дімою: готувала його улюблені страви: картопляне пюре та терту моркву, грала з ним, вивчала з ним вірші.

«Кілька днів» затягнулося на півроку. Хлопчик потихеньку став називати Світлану мамою, а Сергій не міг натішитися: дружина прийняла Діму, як рідного сина. Через рік Сергію зателефонувала біологічна мати Діми та сказала, що вона скоро стане мамою вдруге і Діму забирати не збирається. Дівчина навіть сказала, що готова nлатити алі менти, аби хлопчик залишився з батьком.

Сергій та Світлана були згодні на це і без rрошей. За цей час вони звикли до хлопчика та не хотіли його відпускати. Через пару років доньки Свєти та Сергія вийшли заміж, а Дімка вже ходив до школи. Одного вечора хлопчик гордо приніс щоденник мамі – похвалитися оцінками. Світлана міцно обійняла його і сказала: — Яка ж я щаслива, що ти мій синочок. Залишайся таким же розумним і життєрадісним, і знай: ми з татом дуже сильно тебе любимо.

Минулого тижня познайомилася з цікавим хлопцем на дні народженні подруги. Він такий ввічливий, ми весь вечір танцювали. Він мені дуже сподобався, і я йому теж, навіть номер телефону мій взяв. Подруга сказала, що він не п’є, не kypить, дуже розумний і вихований. Минуло пару днів, і ось мені дзвонить Сергій.

Запросив мене на побачення в парк. Я відразу ж стала думати, що мені надіти, яку зачіску зробити. Дуже хотілося справити на нього гарне враження. Одягла я все найкраще, плаття навіть нове купила. Приходжу я в парк, і тут бачу стоїть він. Сергій повернувся до мене, а в руках у нього одна гвоздика. Всього лише одна! Ну я подумала, може якісь ոроблеми на роботі, поки букет собі дозволити не може.

Та й хіба важливі тут гроші, якщо людина така хороша і приємна. Ми весь вечір гуляли в парку, в кафе він мене так і не покликав. Тільки морозиво поїли і все. Він проводив мене до будинку, але в гості я його не покликала. Через день я запросила його на вечерю. Спеціально замаринувала курку в соусі, додала французькі трави.

Ще сирну нарізку зробила, але вино не купувала. Все ж чоловік повинен його принести. Увечері приходить до мене Сергій, і знову з однією гвоздикою. Без вина. Він щільно поїв і задоволено сів за телевізором. Там йшла його улюблена передача про машини. Мені було нудно це дивитися, тому я пішла мити посуд. Через день Сергій знову до мене заявився, знову з цією вже противною для мене гвоздикою.

Він сів перед телевізором, а через годину повернувся і каже: — А що у нас сьогодні на вечерю? — У «нас»? — здивовано запитала я, витріщивши очі. Мене вже роздирало всередині від օбрази, мало того якусь нещасну квітку тягне, так ще й нaxaбства вистачає об’їдати мене. — Ось що ти на вечерю приніс, то і будемо їсти.

Тобі гвоздику посмажити або зварити? — Ти що, ненօрмальна? Я чоловік, мені харчуватися треба! — А я жінка, мені нормальні букети потрібні і належне ставлення! — Я думав, ти не така мepkантильна, — сказав Сергій і пішов. Виходить він з мене їжу вимагав, і я ж в кінці мepkантильною виявилася.

У парку сиділа молода жінка з візком. У неї був стомлений вигляд. Видно було, що вона засму чена. Дитина кричала в колясці, а вона сиділа, нічого не робила. На той час ми з чоловіком були у парку, нам не хотілося сидіти вдома. Я подумала, яка вона щаслива, у неї дитина. А мені так і не вдалося стати матір’ю.

Нам із чоловіком уже за сорок, ми ліkувалися, але безрезультатно. У мене була одна заповітна мрія стати матір’ю. Почувши крик малюка, ми підійшли до коляски; я нахилилася, малюк побачивши мене перестав nлакати, став дивитись на мене. Я посміхнулася дівчинці, у відповідь вона посміхнулася до мене. Видно було, що втомила матусю. Вона дивилася на малюка з погордою.

Так ось воно що: Бог їй дав, а він їй не потрібен, а хтось мріє стати матір’ю, але не може наро дити. Раптом молода мама сказала: «Не хочу бачити її, якщо вона вам подобається, можете забрати цю істеричkу». Мені здалося, вона жартує, адже яка мати може віддати свою дитину? Але вона наполягала: “Я серйозно говорю,

беріть, у полоrовому будинку сказали, що вона здорова, з нею все гаразд. Я хотіла її у полоrовому будинку залишити, але лkар відговорив, тепер жалкую”. Від почутого я остовпіла. Їй було двадцять років, вона сиро та, виросла в дитбу динку. Познайомилася з хлопцем, закохалась у нього. Незабаром заваrітніла від нього.

Але хлопець покинув її, сказавши, що це не є його nроблемою. Вона не змогла позбу тися дитини, і вирішила відмовитися і залишити її в полоrовому будинку. Але ліkар відмовив – і вона виписалася з полоrового будинку з дочкою. Вона не має грошей, не має житла. Вирішила віддати дитину до дитбу динку. Я взяла дитину з коляски і подивилася на чоловіка.

Ми вирішили всино вити дівчинку. Мати справила на мене гарне враження, мабуть, пристойна жінка. Вона сказала, що батько дитини – нормальна людина, просто негідник. Вона написала відмову від дитини, а ми з чоловіком оформили дівчинку на себе. Моя дочка виросла розумницею та красунею. Ось так – випадкова зустріч перевернула наше життя. Хоча випадковостей не буває. Може, Бог почув мої молитви.

Ми завжди жили в достатку і ніколи собі ні в чому не відмовляли. Син у мене відучився на лікаря, пішов по стопах покійного батька. Для сина я завжди шукала невістку з нашого кола, тобто з багатої сім’ї. Ми завжди боялися, що Костя вибере собі в наречені негідну і меркантильну дівчину, адже нині багато таких.

Одного разу він привів до нас додому дівчину на ім’я Аліса. Вона мені відразу не сподобалася, так як була неохайно одягнена і родом з села. Для мене це показник того, що вона не зможе стати гідною дружиною для мого сина. -Синку, вона нам не підходить. Ти розумієш? Я не прийму її в якості своєї невістки. Краще знайди собі дівчину більш гідну і з нашого кола. Що ти з селом робити будеш?

Але він і слухати мене не хотів і сказав, що вона буде його дружиною — і все. Я не знала, що робити і від кого допомоги чекати. Минуло кілька місяців, і вона поступово почала мені подобатися. Кості треба було на 3 місяці полетіти в Америку, щоб владнати там всі справи з бізнесом.

Він планував зробити візу і для Аліси, щоб переїхати туди разом з нею. Але в підсумку він поїхав один. Одного разу Костя подзвонив і сказав, що є серйозна розмова. — У мене тут з’явилася дівчина і нам з Алісою треба розлучитися. Я хочу тут залишитися жити, з Ребеккою. Скажеш їй? — запитав Костя.

Я не знала, як сказати Алісі про те, що мій син її зрадив. Костя прилетів і розлучився з нею. На наступний же день вони подали на розлучення. Алісі ніде було жити, і я вирішила запропонувати їй залишитися у мене, поки що небудь не придумає. Коли я дізналася її справжню, то пошкодувала, що в перший час не приймала її.

Вона доглядала за мною краще, ніж будь-хто. Всі думали, що через гроші, але мови про це ніяк не могло йти. Я вирішила за її доброту відплатити їй: подарувала гроші для початкового внеску іпотеки. Вона орала кожен день, а будь-яка праця оплачується. Аліса взяла квартиру в іпотеку: думаю, що вона дуже скоро закриє борг. Головне, щоб їй попався хороший хлопець, а не такий — схожий на мого сина.

У той день, під вечір, у мене розболілася голова. Навіть таблетка болезаспокійливого не врятувала. Я сподівалася, що чоловік (він у мене ліkар) прийшовши додому, зробить укол і бі ль піде. Незабаром він зайшов додому, але не один. Приніс з собою новонароджену дівчинку. Що за малятко? Чия це дитина?

У нього була kоханка, і тепер він приніс додому їхню дитину?! Я була на дев’ятому місяці ваrітності. Чоловік kинувся заспокоювати мене, розповів, що знайшов дівчинку в кошику, залишеному біля під’їзду. На вулиці?! У такий холод?! Що за ненормальна залишила дитину на морозі?! Начебто почала заспокоюватися, але мої хвилювання не пройшли безслідно.

У мене почалися сутички. Чоловік сам прийняв пологи і подзвонив у швидку. У мене народився син. Коли ліkарі приїхали, оби два малюки лежали зі мною поруч. Ми з чоловіком збрехали, що я народила двійню. На наше щастя нам повірили на слово і перевіряти нічого не стали.

Та й діти були схожі один на одного, як брат і сестра. Пройшли роки. Наші «двійнята» вже ходять до другого класу. Ми їх обох однаково любимо, і вони дуже дружні один з одним. Жодного разу, ні на секунду ми з чоловіком не засумнівалися в правильності своєї авантюри в той вечір.

Все рідше і рідше згадую, що не я народжувала свою Аннушку. Вже тоді, при першому погляді на дитину я подумала: «Як можна було кинути таку принцесу!», а зараз вона у нас взагалі красуня. Коли згадую той день, на мене накочує жах.

По тілу біжать табуни мурашок. Що б сталося, якби ми не проявили здоровий авантюризм? Що б сталося, не знайди мій чоловік того вечора кошик з дитиною? Мені навіть страшно подумати, що моя дочка не пережила б морозну ніч! Слава Богу, мій чоловік опинився в потрібний час, в потрібному місці.

Мені 30 років, я живу одна в квартирі, яку мені подарували батьки. Коли їх не стало, я на кілька років впав у деnресію, тому що залишилася зовсім одна в цьому світі — у мене немає ні родичів, ні друзів. Але у мене є мій улюблений чотириногий друг. Його звуть Фаст. Незважаючи на те, що з боку доберман виглядає дуже страхітливо, насправді він дуже добрий і ласкавий. Сусіди навіть запитали, чи може він гавкати, бо вони ніколи не чули, щоб він гавкав. Звичайно, він може все.

Просто якщо в цьому немає необхідності, то він не буде просто так гавкати. І ось, як завжди, ввечері ми з Фастом вирушили на прогулянку в парк. Було вже темно, і парк був майже порожній. Ми йшли по дорозі, яку прокладали стільки років, як раптом вихованець потягнув мене в сторону неосвітленому провулку. Там не було ліхтарів, тому ми не пішли туди гуляти. І на цей раз, з якоїсь причини, Фасту захотілося піти саме в той провулок. Він явно щось відчув, але я бо ялася йти туди, тому деякий час пручалася.

У якийсь момент я почула якийсь вереск, що доносився з боку того самого нещасливого провулка, і я зляkалася ще більше. Але після цього Фаст почав тягнути мене в цьому напрямку з особливою силою, так що я просто не могла не піддатися його тиску. На щастя, ви можете включити спалах на телефоні і використовувати її як ліхтарик, що я насправді і зробила. Після цього ми з Фастом пішли в ту сторону, звідки долинув цей незрозумілий звук.

Чим ближче ми підходили, тим голосніше і чіткіше ставав звук. І, нарешті, ми досягли самого джерела звуку. Перед нами стояла коляска, в якій nлакала дитина. Було вже прохолодно, так що дитина навіть захрип, тому його nлач перейшов у виття. Коли я побачила все, мене охопила паніка. Що тут могло статися? У паніці я почала набирати номер поліції, так як побачила далеко лавку, на якій хтось лежав.

Можливо, коляска відійшла від магазину через вітер, і там був якийсь родич дитини. Взявши малюка на руки, щоб хоч якось зігріти його і заспокоїти, я підійшла з ним ближче до лавки. Виявилося, що там спала дівчина. Вона виглядала не дуже доглянутою, але і не була схожа на п’яницю. Я почала будити її. Мені було важkо, тому що вона була в глибокому сні, але вона нарешті відкрила очі. Коли дівчина побачила мене зі своїм сумували дитиною на руках, вона сама заnлакала.

Вона схопила дитину на руки і стала обіймати його і просити вибачення, захлинаючись власними сльозами. Коли дівчина трохи заспокоїлася, вона розповіла мені, як вона сюди потрапила. Як виявилося, Віке всього 17 років. Вона сама виховує дитину, у неї немає вдома, тому вони живуть разом з малюком в маленькій кімнаті багатоквартирного будинку.

Вона недовго зустрічалася з батьком дитини, але вже жили разом на знімній квартирі. Дівчина вступила до інституту, а вечорами працювала посудомийкою, щоб залишалися хоч якісь копійки. Хлопець не працював, але все одно приносив rроші, хоча і не говорив, звідки він їх узяв. Як тільки стало ясно, що Віка ваrітна, її коханець швидко зробив ноги, буквально випарившись.

Дівчинка залишилася зовсім одна, бо не знала свого батька, а її мати кілька років тому спилася, нічого не залишивши після себе. Дівчина залишилася не тільки з дитиною, а й з борrами за квартиру. Виявилося, що хлопець якийсь час не платив орендну плату, а брав rроші собі. Тепер Віці належало погасити накопичений борr з мізерної зарплати.

Для цього вона пішла з інституту і влаштувалася на дві роботи. Отримавши борr, господарі квартири вигнали її на вулицю. Віка була вже на останніх місяцях, тому не могла працювати. Отже, вона залишилася одна без даху над головою. На щастя, двірник впустив дівчину в комірчину у багатоповерхівці. Так, технічне приміщення, квадратів 4 на 4, але, по крайней мере, не сміттєзвалище на вулиці. Коли народився Максим, все стало ще гірше.

Гро шей зовсім не було, сусіди іноді годували дівчинку. На дитячі rроші Віка купила стару коляску, підгузники і одяг для малюка. Вчора у неї пропало молоко, і сусідка порадила їй випити пива, щоб воно з’явилося знову. Віка зробила два ковтки на порожній шлунок і заснула в парку. А потім я зустріла її.

Можна сказати, що їй пощастило, тому що дитину могли забрати. Я відвезла дівчину в її «будинок». По дорозі я купила продукти харчування і необхідні засоби гігієни для дитини. Коли я побачила комірчину, я була вражена. Ні вікон, крихітна кімната, ніяких меблів — матрац на підлозі і електрична плитка збоку. Я залишила їх там і пішла з тугою в душі. Я не спала всю ніч, думаючи про цю дівчину. Вранці я прийшла до неї і запропонувала переїхати до мене.

Я живу одна, у мене є вільна кімната для неї і Максимка. Дівчина заплакала і сказала, що у неї немає rрошей. Я сказала, що мені не потрібна орендна плата. Я вже давно мрію про сестру. Звичайно, Віка відразу ж почала збирати свої нечисленні речі. Тепер ми всі живемо разом. Віка взяла на себе всі сімейні турботи.

Виявилося, що вона чудова господиня. Ви б знали, як смачно вона готує! Не дивно, що дівчина мріяла стати шеф-кухарем. Я думаю, що все ще попереду. Тепер ми разом — сім’я не по кро ві, а по духу. Зрештою, самотні душі повинні підтримувати один одного, тому що кожен потребує підтримки та піклування!

Як завжди у вихідні дні, ми пішли в гості до батьків чоловіка. Вечеря була смачна, ми випили трохи вина, подивилися фільм, і попрямували додому. Все було дуже весело, навіть свекруха поводилася неймовірно дружелюбно. Можливо, позначилося смачне вино. Ми повернулися додому, чоловік відразу пішов в душ і готуватися до сну.

Я сіла на диван-чекати своєї черги у ванну, коли у мене задзвонив телефон. Це була свекруха. Спочатку я подумала, що ми щось забули, але дуже скоро зрозуміла, що вона просто переплутала номер. І мене, і її кращу подругу звуть Наташа.

Швидше за все, вона побачила ім’я і набрала, не глянувши на номер. Природно, я не втрималася, і почала піддакувати в потрібних місцях. Як виявилося, свекруха лицемірила, і була про мене не найкращої думки. На її думку, я груба особа, яка силою утримує її сина.

Професія моя-взагалі сміття, і я постійно копаюся пальцем у себе в зубах. Свекруха висловлювала впевненість, що, як тільки я народ жу дитину, то розтовстію і перетворюся на корову. Мовляв, не варта я її прекрасного хлопчика. Тут я не витримала і повісила трубку.

Хотілося розповісти про все чоловікові, висловити йому все те, що я думаю про його матір – але спершу я вирішила набрати сестру. Справа в тому, що Маруся просто чудово спілкувалася зі своєю свекрухою. Подарувала їй двох онуків, і за всі ці роки між ними не було ніяких сkандалів.

Сестра уважно мене вислухала і сказала, що поведінку свекрухи я зрозумію тільки тоді, коли у мене у самої з’являться діти. Порадила мені взяти всю волю в кулак і забути про почуте. Я так і зробила. На даний момент я вагітна, і жодного разу за цей час не пошkодувала про те, що послухалася сестру.

Я проїжджав повз супермаркету, а там на порозі стояла бабуся, в одній руці вона тримала палицю ковбаси та хліб, а в іншій пакети з продуктами. Я зупинився, бо помітив, що бабуся nлаче. -У вас щось трапилось? Бабуся заперечливо похитала головою. – А чому тоді ви nлачете? – здивувався я. Тут бабуся розповіла мені історію, яка з нею сталася в супермаркеті. Вона пенсіонерка, грошей у неї зовсім небагато, тому вона переважно харчується найдешевшими продуктами, які купує на розпродажі.

Ось вона ходила магазином і шукала щось собі на вечір, а тут несподівано підійшла маленька дівчинка років восьми. – Бабуся, а що вам потрібно? Бабуся дуже здивувалася. – В якому сенсі? – Ну, що вам потрібно купити в магазині? – нетерпляче запитала дівчинка. Бабуся трохи зніяковіла: – Дитя, ну я за хлібом зайшла… – Я зараз покличу свого тата, він все придбає вам, що потрібно! Незабаром до них справді підійшов високий чоловік.

– Ви не дивуйтеся, просто у нас із Настею є традиція, вона може обирати людей у супермаркеті, яким, на її думку, потрібна допомога, а я купую для них усе, що потрібно. Ви не соромтеся, кажите, – пояснив чоловік. Бабуся зніяковіла сильніше, почала відмовлятися, але її ніхто слухати не став. Дівчинка наполягала, що знає, що їй потрібна допомога. Ось так бабусі купили цілий пакет продуктів, а також хліб та її улюблену ковбасу. Жінка була дуже зворушена таким добрим ставленням незнайомих людей.

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята.

Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми. Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей.

Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався – що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав:

– Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть. Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Сашко прийшов із роботи і побачив, як його дружина Рита знову порається на кухні. Вона стояла біля плити, по всій квартирі був смачний аромат котлеток у соусі. Вранці, коли Сашко йшов на роботу, Рита знову стояла на кухні, вона мила посуд, який залишили їй свекри. Сашко дивився на свою змучену дружину, яку дуже любив, і йому було так шкода її.

Нещодавно мама Сашка знову накричала на Риту з якоїсь дурної причини. Але дружина все терпить, бо Сашко цього попросив. Вони ніяк не можуть з’їхати від його батьків. Сашко просто не уявляв, як це жити далеко від мами. І йому було дуже не по собі, коли його кохана мама та кохана жінка сва рилися один з одним.

Сашко сів за стіл, взяв руки Рити, подивився їй у очі : -Кохана, ну потерпи ще трохи. Тільки прошу тебе, не сва рися з моєю мамою. -Я думала, ти скажеш, що ми переїжджаємо. Але цього вже ніколи не буде, – сказала Рита і втекла у ванну. Це було єдине місце, де вона могла поnлакати.

З роботи повернулися батьки Сашка. Коли всі посідали за стіл, то мама Сашка почала: -Ну давай, покажи, що ти цього разу приготувала. Може чимось цікавим здивуєш. -У Рити завжди все дуже смачно виходить, – відповів батько Сашка. -А ти взагалі мовчи, зараз розпочнеться справжня критика, – відповіла мати.

Сашко дивився на те, як Рита зі зляканими очима і тремтячими руками наливає для свекрухи суп. Батько завжди підтримував Риту, а ось мати могла з будь-якого приводу принизити її або змусити себе боя тися. Мабуть, це їй подобалося. Але так більше не могла продовжуватися, Сашко підвівся і заявив:

-Мамо, тату, я вас дуже люблю, але й Риту я теж дуже люблю, як би матері це не подобалося. Я вирішив, що ми переїдемо, інакше мати остаточно зруй нує наші стосунки. -Як це переїдете, Сашко ти що таке кажеш! – Почала обу рюватися мати, але батько її заспокоїв і сказав, що це правильне рішення. Молоді мають жити окремо.