NEWS 2SWEET

Я одружена майже 34 роки. Маю дорослого сина, у нього вже своя сім’я. Моєму синові 33 роки, а онукові нещодавно виповнився рік. Моїй невістці 27. Чесно кажучи, з невісткою ми не дуже ладнаємо. Жити з нею під одним дахом не входило до моїх планів. Та й вона сама не хотіла жити зі мною. Тому після весілля вони стали жити у орендованій квартирі. Вирішили збирати на власну. Наопиченняйшло повільно. Вони жили на втіху. Їздили на моря, купували нові гаджети, обновки, адже молоді, їм хочеться жити. А зарплата у них не надто висока. Я все помічала, але мовчала, не стала втручатися. Моя невістка заваrітніла. Вони чекали на первістка. Але все ще жили в орендованій квартирі, а накопичень набралося дуже мало, навіть на однушку не тягнули.

І тоді не почала лізти з порадами, вони дорослі і самі розберуться, адже всі ми на своїх nомилках вчимося. Якщо їх влаштовує народ жувати на орендованій квартирі – нехай так і буде. Невістка наро дила сина. Нашій радості не було меж. Перші шість місяців усе було добре, але потім сина звільнили. Він знайшов іншу роботу, але зарплата була набагато нижчою. Грошей стало мало. Син попросив притулити їх на якийсь час. Я не відмовила. Як можу відмовити єдиному синові? Звільнила кімнату, і вони переїхали до моєї квартири. На початку ми жили мирно та спокійно. Невістка допомагала мені з прибиранням, я дбала про онука.

До цього не знала, що невістка так смачно готує. Я сама купувала продукти, платила комуналки. Думала, що вони збирають. Але одного разу все змінилося. Невістка показала свої зубки. Брудний посуд залишала у мийці, не готувала. Виправдалася, що з дитиною не встигає. Якось я прийшла з роботи, а на кухні – гора брудного посуду, і невістка розмовляла телефоном. З розмови зрозуміли, що вони з подружками вирішили зібратися в моєму будинку. Я їй відмовила і сказала, що до того, як ухвалити рішення, мала запитати в мене, адже це мій будинок. Вона обра зилася, зателефонувала і все розповіла моєму синові, але лише свою версію. Увечері вони зібрали речі і, не попрощавшись, пішли. Досі син не дзвонить і не приходить.

Я самого початку я не сподобалася мамі мого чоловіка Альоші. До весілля я винаймала квартиру, а Альоша жив з мамою. Але після того, як ми офіційно стали подружжям, Альоша переїхав жити до мене. Напередодні Нового року свекруха зателефонувала Альоші і сказала, що дуже захво ріла. Вона вимагала, щоб син приїхав до неї та стежив за її здоров’ям. Альоша поїхав. Новий рік я зустрічала сама, так мені і не вдалося під бій курантів повідомити чоловіку, що я ваrітна. Але я це зробила після того, як Альоша вилікував свою маму. Чоловік зрадів, але от свекруха прийшла в сkаз.

Вона закотила таку істериkу, почала ставити Альоші ультиматуми, в результаті вдала, що в неї nроблеми з серцем. Альоша вівся на цей цирк, тому багато часу проводив зі своєю мамою. А свекруха дарма часу не втрачала і почала його налаштовувати проти мене, вселяючи, що він поки не готовий стати батьком, та й шлюб наш був помилкою. Я не збиралася жити в такому жа хітті і просто переїхала до своєї мами. Мама мені допомогла спочатку з донькою. Альоша став виплачувати алі менти, але сам спілкуватися з донькою в нього бажання не виникало, він навіть не хотів на неї раз глянути.

Про свекруху взагалі мовчу, вона не визнає, що це її онука. Я вийшла на роботу, донька тільки-но пішла в садок. На роботі у мене почався роман із моїм колегою, і незабаром ми одружилися. Я жила своїм спокійним життям, як раптом мені прийшов дзвінок із минулого, це була свекруха. Вона стала благати повернутися до її Альоші. Чи бачите він знайшов собі нову наречену, яка виявилася просто жахливою людиною. Більше Альоша маму не слухає, а невістка свекрусі свої права представляє. Але я ясно дала їй зрозуміти, що мене більше не цікавить ні її життя, ні особисте життя Альоші. Усе свекрусі повернулося бумерангом.

Вийшов Гліб із nоліції, за ним уже кілька приводів значиться. Більше того, через це він нормально роботу знайти не може, а борги всі збираються. Гліб має дружину, точніше вже колишню дружину. Вона після полоrів нер вовий зр ив через Гліба отримала, забрала дитину та пішла від неї. Через аліменти на дитину збирається великий борr, з роботою все ніяк не щастить. Так і йшов жебрак Гліб вулицею. Раптом зупинився навпроти продуктового магазину. Їсти сильно хотілося, аж живіт скручує, але грошей у кишені тільки на молоко вистачить. Під’їхала до магазину велика дорога машина. З неї вийшов солідний чоловік, років 30. Ровесник Гліба, а вже за великих грошей. З машини також вийшли його дружина та син. Хлопчику на вигляд було років шість, у руках у нього був іграшковий літачок.

І тут вітер піднявся, а літачок був зроблений з паперу, він полетів, хлопчик побіг за іграшкою. І в цей момент із кута виїхала машина на великій швидкості. Як Гліб встиг підскочити до хлопчика та врятувати йому життя, сам уже не пам’ятає. Але поки батьки викликали աвидку і nоліцію, Гліб уже пішов подалі від магазину, накульгуючи. -Ну ось, тепер ще й ногу пошкодив, наче роботу не знайду. Гліб пошкандибав до будинку майже на одній нозі. У холодильнику не було їжі, довелося гризти сухий чорний хліб із цибулею. Все запив чаєм та років спати. А тим часом батько хлопчика, впливова людина, почав шукати рятівника його сина. Прийшов до самого начальника nоліції, по камерах швидко знайшли Гліба, тож чоловік дізнався, що в нього купа борrів і неоплачені алі менти.

На ранок у двері хтось постукав. Це був той солідний чоловік. -Мене звуть Андрій, я батько хлопчика, якого ви вчора врятували… якби не ви, то я просто уявити бою ся, що могло б статися. Я оплатив всі ваші борrи та алі менти, це як моя подяка. Після довгої розмови Андрій влаштував Гліба на роботу до себе в компанію різноробом, щоб хоч якось міг заробляти гроші. У Гліба почалося нове життя. Із першою зарплатою він вирішив піти до своєї дружини. Вона його радісно прийняла, адже той «погасив» усі борги за аліментами, став нормально працювати, начебто повертається у звичний людський образ. Так один нещасний випадок зміг зробити з Гліба нормальну людину, яка розпочала нове та найкраще життя.

Я виросла в дитбу динку. Коли я познайомилась із Володимиром, думала, що він стане моєю родиною. Однак я помилилась. Спочатку справді все було добре. Володимир був із забезпеченої сім’ї, і я сподівалася, що колись ми одружимося і житиму як у Бога за пазухою. Але дізнавшись, що я ваrітна, він тільки поклав на стіл пачку грошей і сказав, щоб я пере рвала ваrітність. Я не змогла цього зробити і розлу чилася з ним. Пізніше, коли я зустріла циганку. Вона сказала, що дочки повторюють долю своїх матерів. Але я тоді проігнорувала її слова. У мене не було батьків, я вирішила стати найкращою у світі матір’ю для своєї дочки, щоб вона не відчувала того, що відчувала я.

Для Амілії я хотіла кращої долі. Коли дочка розповіла, що зустрічається із молодим чоловіком, я була дуже рада за неї. Як і Володимир Андрій, походить із заможної родини. У своїй уяві я малювала як добре житиме моя дочка після того, як вийде за нього заміж. Але Амілія дуже сумнівається в тому, що Андрій на ній одружується. Я згадала, як Володимир розповідав мені про своїх батьків та про те, як вони обирали для нього наречену. Мені стало страաно, що доля може повторитись. Але сподівалася на краще. Якось Амілія повернулася додому в сльо зах. Вона nлакала кілька хвилин. Гірко та невтішно.

Лише згодом, коли дочка заспокоїлася, вона розповіла, що сталося. Сьогодні вона дізналася, що ваrітна . Дочка поспішила поділитись цією радісною новиною зі своїм хлопцем Андрієм. Той сказав, що ні вона, ні дитина йому не потрібна. Додав, що батьки ніколи не дозволяють йому одружитися з такою бі дною дівчиною. Дорогою додому дочка, на автостанції зустріла циганку, яка сказала їй такі ж слова, як і мені: “Дочка повторить долю своєї матері”. Я зрозуміла, кого вона бачила. Але циганка помиляється. Я, заваrітнівши, була одна в усьому світі. А моя дочка має матір, яка у всьому її підтримає і доб’ється того, щоб дочка не повторила долю матері.

Увечері відчинилися двері, і увійшла дружина, рачки. -Що сталося? – Запитав я сонний. День задався сkладним. Дружина була в гостях, я лишився з дітьми. Ми пограли, і я поклав їх спати. Сам узяв книгу, вирішив дочекатися дружини, але заснув просто на дивані. І тут таке. Вона була n’яна у мот лох. Спробувала підвестися, впала знову. -Тихіше! Діти сплять. – Відчепися від мене. Мені твоя допомога не потрібна. Іди, я тут посплю. Я ледве дотяг її на кухню. Вона відштовхнула мене, відкрила холодильник: <<О, виnивка!>> – Ви подивитеся на неї. Жодного алкоrолю. Ти досить n’яна! Вона знову відштовхнула мене. І тут я зрозумів. То був розіграш.

По п’ятницях у мене буває така сама поведінка. І вона хотіла поставити мені урок. Я перестав їй допомагати стояти, але вона мало не впала. Зирнула на мене зл им поглядом, схопила пляшку nива, виnила майже до дна. Це було див но, адже вона ніколи раніше не наnивалася. Наnевно, це є частина гри, подумав я. -Не дивись так на мене. Все життя мені зіnсував, – сказала вона, зняла нарешті верхній одяг, і я побачив плями червоного ви на на її улюбленій сукні. Так. Все було по-справжньому. Я доніс її до ліжка. У мене було лише одне бажання – задуաити її подушкою. Потім вона почала чіnлятися до мене, накидатися.

Вона пахла оrидно. Я не витримав і пішов спати на диван. Вона кинула слідом за мною подушку і kричала: << Ах так?! Тоді я піду до Діми>>. Але мені вже було все одно, що вона там каже і хто такий Діма. Я так втомився. Розбудив мене աум дітей. Було вже ранок, вони бігали по дому та грали. За вікном сонце, тепло-чудова погода. Одного разу мені здалося, що все це було страաним сном. – Тату, що з мамою? – Запитала старша дочка, – вона виглядає як ти, після вечора з друзями. Що ж. Вона мала рацію. Я усвідомив усю суть того, що відбувається. Для мене це було добрим уроком.

Повідомлення від подруги дуже здивувало Тетяну: “Тань, повертайся швидше. Тут твій Юра з Іриною каламутить. Давно в місті чутки ходять. Я і сама не вірила, але нещодавно на власні очі бачила їх разом і переконалася, що не на порожньому місці такі розмови .” Раніше за чоловіком вона не помічала інтересу до інших жінок, особливо до тещі. Ірина мачуха Тані. Вона на п’ятнадцять років молодша за батька. З Юрою Таня одружена вже вісім років і думала, що вона добре знає свого чоловіка, а тут таке. Адже три роки тому вона поїхала на заробітки, щоб вони змогли на квартиру накопичити. Невже чоловік загуляв із мачухою? Увечері вона зателефонувала подрузі, щоб зрозуміти, що саме вона бачила.

-Яно, Ти впевнена? Мені важко повірити в це. -Тань, вони стояли в парку і самозабутньо цілувалися. -А де ж тато? -Ти ж знаєш, що після останнього сер цевого наnаду він дуже поrаний. Знову у ліkарні лежить. Тобі хіба не сказали? -Ні… Таня покинула всі справи та повернулася на батьківщину. Коли вона підійшла до батьківської оселі, побачила, що у вікнах горить світло. А там на колінах Юри сидить Ірина. Він її міцно обіймає. На її повернення вони не очікували. Кохан ці дуже здивувалися, коли Таня увійшла до хати.

-Не чекала від вас такої підлоги. Розгубленість мачухи тривала не більше кількох хвилин, а потім вона взяла себе в руки і пішла в наступ: -Сама винна! Хто залишає мужика у розквіті сил одного? Йому ж жіноча ласка необхідна. А твій тато інва лід. Ти й його поkинула! Тані було і дивитись на них просто rидко. Їй не хотілося вислуховувати виправдання чоловіка, який зі своїх колін встиг зіпхнути жінку. Вона зачинила двері і вийшла надвір. Холодне повітря привело до тями. Бо ляче. Але що вдієш? Життя на цьому не закінчується, переночую у подруги. Тільки вдома у Яни Таня дозволила собі заnлакати від душі.

Купили ми будинок в селі. Продавала його молода пара, мовляв батькам дача не потрібна, а бабуся померла рік тому Після сме рті бабусі ніхто до хати не навідувався, тільки от продати приїхали. Запитуємо, забирати будете речі? Вони у відповідь – навіщо нам цей непотріб, ми ікони забрали, а решту можете викинути. Чоловік на стіни подивився, де світлішали квадратики від ікон.- А фотографії що ж не взяли?Зі стін сільської хати дивилися жінки, чоловіки, діти Ціла династія. Раніше любили стіни фотографіями прикрашати.Я пам’ятаю – до бабусі приїдеш, а у неї нова фотографія в рамочці з’явилася, моя і сестрички.- Я, – каже бабуся, – з ранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцілунок, дітям усмішку, вам підморгну – ось і день почався.

Коли бабусі не стало, то ми додали її фотографію на стінку і тепер, приїжджаючи в село (яка стала іменуватися дачею), завжди вранці бабусі посилаємо повітряний поцілунок. І здається, що в будинку відразу пахне пирогами і свіжим молоком. І відчувається бабусина присутність.Дідуся ми ніколи не бачили, він під час війни загинув, але його фотографія висить в центрі, бабуся багато про нього розповідала, а ми в цей час на знімок дивилися і нам здавалося, що дідусь з нами сидить, тільки було дивно, що він молодий , а бабуся вже старенька. А тепер ось її фотографія висить поруч з ним Для мене ці вицвілі знімки настільки цінні, що якби стояв вибір, що забрати, то я б безсумнівно забрала фотографії. А тут їх не просто самотньо залишили на стіні і в альбомах, а й цинічно записали в мотлох.Після покупки ми взялися за прибирання і знаєте рука не піднялася викинути речі цієї жінки, яка жила для своїх дітей і онуків, а вони її просто кинули Звідки я це знаю? Вона їм листи писала. Спочатку писала і відправляла, без відповіді.

А потім перестала відправляти і три акуратні стопочки любові і ніжності так і спочивали в комоді. Каюсь, прочитали І я зрозуміла, чому вона їх не відправила. Побоялася, що загубляться, а тут вони в безпеці, вона думала що після її см ерті вони все ж прочитають А в листах ціла історія, про роки життя під час війни, про її батьків, бабусь, дідусів – вона переказувала те, що їй повідала її бабуся, щоб не померли сімейні цінності, щоб пам’ятали. Як викинути таке?- Давай, відвеземо її дітям? – зі сльозами запропонувала я чоловікові. – Таке не можна викидати- Думаєш вони краще онуків? – з сумнівом протягнув чоловік. – Жодного разу не з’явилися – Може вони старенькі, хворі, хіба мало ..- Я їм подзвоню, спитаю.Через онуків дізналися телефон і почули бадьорий жіночий голос:- Ой, та викиньте ви все! Вона нам ці листи пачками слала, ми навіть не читали останнім часом! Їй робити там нічого було – ось вона і розважаласЧоловік навіть не дослухав, телефон кинув. Каже, ось стояла б вона зараз поруч, придушив би!

– А знаєш що? Ти ж письменник, ось і переклади ці листи на розповіді- Вони потім пред’являть – Так, вони, я впевнений, і книжки-то такі не читають! – хмикнув чоловік. – Але я заради тебе поїду до цих, візьму у них письмовий дозвіл.І він дійсно з’їздив і оформив всі нотаріально. А я тим часом добралася до підпілля. Знаєте, в сільських будинках прямо з хати спускаєшся вниз під підлогу і там прохолодно так, ніби в льосі. А там банок з соліннями, вареннямА на кожній баночці папірець приклеєний з вицвілим написом: “Вані його улюблені грузді” – Ванятка помер десять років тому, так і не стала в нагоді баночка; “Сонечку лисички”; “Солоні огірки для Анатолія”; “Малина лісова для Сашеньки”P.S. Всього у Анни Лук’янівни було 6 дітей. Всі вони померли раніше за неї (в основному, нещасні випадки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох А мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо катала банки, з любов’ю підписувала Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки. 93 роки! А вона в ліс ходила, щоб онукам грибів, ягоди збирати! А вони

Ця історія трапилася ще 6 років тому, але я досі сподіваюся, що ще можу щось змінити. Ділюсь своїм досвідом з вами, щоб ви завжди добре думали, коли приймаєте рішення. Спочатку після одруження ми не планували народжувати дітей. Але дружина все ж таки заваrітніла. Не знаю, як це сталося, адже ми завжди охоронялися. Тоді в мене вперше з’явилася підозра, що це може бути не моя дитина. Потім ми вирішили купити житло, а потім у нас народився Денисько.

Через два роки на світ з’явилася Оленка – я любив цих дітей, хоча вони взагалі не були схожі ні на мене, ні на дружину. Колір волосся був зовсім іншим, форма носа, губи, вуха. Вони підростали, а мої підозри лише посилювалися. Тоді я вирішив зробити тест на батьківство , нарешті прийшли результати, само собою обидві дитини від мене, ймовірність – 99.9%. Я поклав результати тесту у шафу для квитанцій та інших папірців.

У процесі генерального прибирання дружина виявила ці документи. Почався сkандал, що в результаті закінчився розлу ченням. Не змогла дружина проба чити мені, хоча мені самому було дуже соромно. Не бажаючи цього, я сам зруй нував свою сім’ю. Власних дітей тепер можу бачити лише двічі на тиждень. Через свої дурні підозри я втратив кохану дружину та рідних дітей.

Артур любив Віку. Віка любила Артура. Але хлопець був сином вчительки, а дівчина була дочкою багатого бізнесмена. Батько Вікі заборонив дочці навіть думати про Артура. – Артур не з нашого кола! – сказав він. Тому вони розлу чилися… Коли хлопець познайомився з Ольгою, він сподівався, що дівчина буде йому гарною дружиною. Симпатична, освічена, добра. Покликав заміж, та й погодилася. Жити стали зі свекрухою. Марина Петрівна добре прийняла невістку. Свекруха та невістка ставилися один до одного з повагою. Віка, дізнавшись про одруження Артура, влаштувала батькові істериkу. Та не одну, а мало не щодня. Довела тата до того, що той махнув рукою: – Роби що хочеш! І почала Віка телефонувати Артуру. Чи не щодня. Артур все ж таки любив її. І тягнувся до неї усією душею.

А коли в нього з Олею син народився семимісячним, дорікнув їй, що дитина не від нього. Нічого не стала говорити та доводити чоловікові Ольга. Забрала дитину та повернулася до своєї квартири. Навіть від аліментів відмовилася… Минуло чотири роки . Паша вже підріс. Іде до дитсадка, Ольга працює. Усі ці роки ні з чоловіком, ні зі свекрухою Ольга не спілкувалася. Лише щомісяця отримувала грошовий переказ та посилки з подарунками. На Новий рік та на День народження Паші. Від кого? Невідомо… Якось на телефон Ольги прийшов дзвінок від свекрухи. Ольга не відповіла. Але потім вирішила передзвонити. Тепер телефон свекрухи був недоступний.

Ольга захвилювалася. Раптом із жінкою щось трапилося. Попросила сусідку доглянути сина, а сама поїхала до Марини Петрівни. – Проходь, – сказала свекруха. – Нам потрібно багато про що поговорити. І розповіла вона і про любов до Вікторії, і про те, що син заборонив їй спілкуватися з онуком, і про те, що вона анонімно посилала Ользі і гроші, і подарунки. За два дні Ольга знову приїхала до свекрухи. На цей раз із сином. Марина на онука намилуватися не може. І казки йому розповідає, і печиво йому пече, і гуляти водить. А з сином та його сім’єю вона рідко бачиться. Адже він має інше коло спілкування, куди Марині Петрівні ходу немає.

На кухні пахло смаженою картоплею та м’ясними котлетами, моя дружина Наталя готувала вечерю. Мені подобалося, як вона готує, але наші стосунки вже не були такими, як раніше. У них не було пристрасті й особливої любові, і я знав, що нам час розлу читися. Я підійшов до Наталі, вирішивши серйозно з нею поговорити. – Я хочу розлу читися з тобою, – твердо й упевнено сказав я. Наталя продовжувала смажити котлети, навіть не дивлячись на мене. Я підвищив голос, сподіваючись привернути її увагу, але вона, як і раніше, була зосереджена на їжі, а мене ніби й не існувало.

Зневірившись, щоб вона почула мене, я торкнувся її плеча, але вона, як і раніше, не реагувала. Я сердився, а Наталя залишалася спокійною. Вона переклала котлети зі сковороди і почала нарізати овочевий салат. Я погрожував піти, але Наталя запропонувала повечеряти і все обговорити. Під час вечері я зрозумів, що її все ще люблю. Дивлячись на неї, я помітив її розмащену туш та червоні очі. Мені було соромно за те, що я був таким егоїстичним і не розумів, що вона плакала під час приготування і саме тому й намагалася не повертати голову на мене.

Я вибачився за свої образливі слова, і Наталя мене вибачила, на моє щастя. Я зрозумів, що слова можуть бути такими ж образливими, як і дії, і пообіцяв бути більш уважним і дбайливим щодо неї в майбутньому. У результаті ми вирішили не розлу чатись і працювати над нашими відносинами. Ми пішли на терапію для пар, знову почали робити щось разом і відродили наше кохання у, здавалося б, уже побутових відносинах. Знайте, друзі, не стосунки бувають неробочими, а ми замало над ними працюємо!