NEWS 2SWEET

Іра та Слава були найкрасивішою парою у школі. Вони разом сиділи за однією партою, потім танцювали на випускному вальс. Все було так гарно і шикарно, навіть до одного університету вступили, одразу побралися. А на третьому курсі Іра повідомила, що ваrітна. Такої реакції від Слави вона не очікувала: -Роби або рт, дитина мені зараз не потрібна. Немає жодних перспектив із дитиною, ми самі ще постійно не працюємо, а ти тут дитину задумала народ жувати. Іра зібрала свої речі та поїхала із орендованої квартири Слави до батьків. Батьки підтримали доньку, але мама вирішила розібратися зі сватами: -І правильно мій син сказав, вони самі ще діти, про яких онуків може йтися, — відповіла мати Слави. Іра перевелася на заочне навчання і зайнялася своїм здо ров’ям.

Щоб не сидіти на шиї у батьків, вона почала брати переклади додому, благо англійську знала добре. Потім наро дила червонощоку доньку Василісу. Дівчинка наро дилася красивою та здоровою, але батько та батьки Слави так і не приїхали на виписку з полоrового будинку. Мама Іри пішла з роботи, щоб сидіти з онукою, а Іра почала вчитися, і паралельно працювати. Вона стала процвітати у своїй справі і швидко пішла кар’єрними сходами. За кілька років вона зустріла Андрія, він був її новим начальником. Їхні робочі відносини переросли в шлюбні. Василисі Іра відразу сказала, що Андрій не рідний тато, але дівчинка все одно його дуже любила, як і Андрій свою нову доньку. Через три роки Іра наро дила сина. Коли Василисі виповнилося 14 років, вона почала ставити питання про рідного батька. Дівчині було цікаво подивитися на нього.

-Донечко, давай, коли тобі буде 16 я тебе познайомлю з ним, — відповіла Іра. Насправді їй не хотілося знайомити Іру зі Славою. Вона чудово розуміла, що йому дитина не потрібна, його батькам теж було не цікаво, як живе їхня онука. Але Василина не хотіла так довго чекати, і сама знайшла тата по інтернету. Вона приїхала до його місця роботи і зачекала, поки він вийде, а потім підійшла. -Здрастуйте, я Василіса, ваша донька. -У мене немає дітей, – сухо відповів Слава. -Але я ваша донька, моя мама Ірина … -Дівчинка, відійти убік, я поспішаю. Ще раз повторюю – у мене немає дітей. Тепер Василина зрозуміла, чому мама не хотіла її знайомити з батьком.

У початкових класах Таня навчалася найкраще. Ходила до школи як на свято. Ніколи не запізнювалася, завжди була дуже охайно одягнена. Але в середніх класах її успішність почала поступово погіршуватися. Вона почала одержувати четвірки, потім і трійки пішли. А запізнення увійшли до звички. Потім у старших класах Таня загалом перестала вчитися. І навіть прогулювала уроки. Зовнішній вигляд дівчинки бажав кращого: м’яті речі, брудне взуття, а одного разу вона прийшла до школи в рваних колготках. На жаль, це все призвело до глузувань і знущань однокласників. Таня поводилася дуже тихо і замкнуто, ні з ким не спілкувалася, сиділа сама. А вчителі постійно лаяли її, класна керівниця демонструвала повну професійність – кричала на неї, звітувала перед усім класом, загрожувала, що залишить на другий рік. Якось вона навіть сказала, що їй у житті нічого не світить, і вона закінчить тим, що митиме підлогу в туалетах. Таня мовчки вислуховувала це, дивлячись на неї відстороненим поглядом. Зі школи вона йшла перша, а приходила завжди з запізненнями.

Староста класу завжди цікавило, куди вона весь час тікає, чому стала з відмінниці в двієчницю, адже він чудово пам’ятав, як вона навчалася у початкових класах. І він вирішив нарешті стежити за нею. Він дізнався, що вона живе у старенькому бараку разом із мамою та молодшим братом. Причаївся за будинком і пильно спостерігав за Танею. Вона повернулася зі школи і почала носити воду в будинок. Було видно, як важко їй було тягнути їх. Потім вона притягла цебра вже з брудною водою, вилила її і знову побігла додому. Потім вона кудись вибігла з хати. Микита пішов за нею. Виявилося, що вона поспішала забрати братика з садка, а дорогою зайшла до магазину за продуктами. Поки вона робила покупки, Микита вирішив запитувати хлопців з їхнього двору про Таню та її сім’ю. Йому розповіли, що мати дівчинки вже досить тривалий час хвopiє і не може працювати. За нею і братом доглядає Таня, до того ж і встигає працювати. Вона підробляла прибиральницею, вранці підмітала їхнє подвір’я.

Після побаченого і почутого Микита заступився за Таню, коли вчителька в черговий раз кричала на неї на весь голос і сказав їй: «Ви б хоч раз потрудилися дізнатися, чому вона в школу вчасно не приходить. Тільки й можете, що лаяти і обзиватись перед усім класом». Після таких слів вчителька навіть розгубилася перед класом і не стала нічого відповідати. Зрозуміло, весь учительський склад потім дізнався, в чому ж була справа. Викладачам було страшно соромно за їхню байдужість та байдужість і, щоб хоч трохи загладити свою провину перед нею, вони вирішили їй допомогти. Вони купили всі необхідні ліки для мами Тані, найняли доглядальницю для неї та повністю сплатили її послуги на рік. А після цього їй зголосилися допомогти батьки Микити. Були щасливі всі: і мама Тані, якій згодом стало значно краще, і сама дівчинка, яка дуже раділа за маму та встигала приділяти час собі, а також Микиту, який усі ці роки був таємно закоханий у Таню та дуже переживав за неї.

були настільки безглуздими, що жінка вже не витримувала. А ще недавно вона хвалилася подругам, що нарешті зустріла гідного чоловіка, який не стане по квартирі брудні шкарпетки розкидати. Завжди причесаний волосок до волоска, в бездоганних костюмах, з ідеальним манікюром. На тлі її колишнього залицяльника Стаса, який міг гумові шльопанці зі шкарпетками носити і в треніках в гості прийти, Олексій здавався чимось нереальним. І Зоряна зраділа. Такий чоловік і не одружений! 32 роки, без кредитів і аліментів. А коли в гості до обранця прийшла, і зовсім щастя межі не було. Квартира виблискувала ідеальною чистотою, ніякої гори посуду в раковині, як у вищезгаданого Стаса. Він міг кашу гречану поїсти і тарілку в такому вигляді і залишити, а Зоряне потім доводилося все це відмивати. — Дівчата, він такий акуратний, — хвалилася зоряна подругам. — Навіть у мене вдома і то порядку такого немає. Ніяк не збагну, як такий екземпляр у неодружених затримався! Він і зовні цукерочка! Ні, мені просто пощастило, як нікому! — розповідала Зоряна подружкам. А ті заздрісно зітхали. Їх власні другі половини такою любов’ю до чистоти не блищали. Зоряна вийшла заміж і ось тут-то зрозуміла — насправді їй зовсім не пощастило. Почалося все з волоска у ванній. — Іди, прибери його зі стіни. І почисти потім добре! — сказав їй Олексій. Зоряна знизала плечима, але каприз чоловіка виконала. Потім вона помітила, що після рукостискань зі знайомими Олексій дістає вологі серветки і ретельно протирає долоню.

Після вечері одного разу вона швидко перемила посуд і хотіла вже піти дивитися улюблений фільм, як чоловік відвів на кухню. Там показав на тарілки і зазначив, що мити їх треба більш ретельно, плюс витирати добре. — Так в сушарці поки стоять, самі висохнуть! — пробувала відмахнутися Зоряна, але не тут-то було. Прочитавши їй цілу лекцію про те, як правильно мити посуд, Олексій пішов. На цей раз Зоряна розлютилася. І навіть весь вечір з чоловіком не розмовляла. Але оскільки характер у неї був незлобивий, то швидко відійшла. Однак раділа вона недовго. Через день Олексій забракував випрасуваний костюм. Не сподобалося, як дружина його випрасувала. Потім прив’язався до смітинці на підлозі. — Так її під мікроскопом тільки можна розгледіти, — сплеснула руками Зоряна. — Дорога, ось через таких от маленьких смітинок потім все навколо і забруднюється! Давай, ще раз підлогу протри! — напучував Олексій. І якщо раніше Зоряна обожнювала посидіти з подружками в кафе, то тепер її і цієї радості позбавили. — Ти ж не знаєш, наскільки там добре помили посуд. Хто до тебе сидів на цьому стільці? — повчав Олексій. — Так якщо твоєї логіці слідувати, то взагалі з дому не треба виходити. Ну не можна ж бути таким прискіпливим! — обурювалася Зоряна. Тільки чоловіка було не переконати. Непорозуміння виникали через недбало кинутої одягу. — Для речей є вішалки і шафи! Вони не повинні валятися ні на стільцях, ні на диванах! — твердив Олексій. Він вимагав, щоб одяг був складена рівними стопочки.

Якось вранці Зоряна шкарпетки чоловікові не ті поклали-чисто зовні вони нічим не відрізнялися, обидва чорні. Але він різницю помітив і довго обурювався. А вже скільки неприємних моментів їй довелося пережити на кухні! Те, що посуд перемивала, це квіточки. Пюре Олексію здавалося занадто калорійним — мовляв, навіщо кладеш стільки масла і молоко ллєш? А вже коли чоловік з найсерйознішим виразом обличчя сказав, що суп у неї вийшов некрасивим, Зоряна почала сміятися. — Як це? Суп, що, як людина? Може бути красивим, а може бути ні? Гаразд би сказав, що несмачний, я б ще зрозуміла. Але таку маячню навіщо нести? — сказала вона, стоячи з ополоником. — З чого ти взяла, що це маячня? Суп повинен бути золотистим, приємним на вигляд. А у тебе он какой-то негарний … дивлюся на нього і апетит відразу при одному тільки погляді пропадає, — промовив Олексій. — Але пахне ж смачно! Зоряна провела рукою по волоссю. — Якщо чесно … Не знаю. Треба освіжувачем побризкати і провітрити. Я не люблю, коли вдома як в закладах громадського харчування пахне! — і чоловік вийшов в коридор. Ну, а з початком сезону в саду Зоряна зрозуміла — вона ще не все про свого благовірного знає. Сад їй подобався — любила в свій їздити, батькам допомагати. І тепер думала, добре, що з’явиться власний острівець затишку — у Олексія там і будинок, і садок.Накупила насіння, почала садити. І тут же була зупинена словами: — Дорога, візьми лінієчку. По ній і саджай. Щоб все чітко, по сантиметрам, — порекомендував Олексій. Далі більше. Зоряне доводилося стежити, щоб ніде не з’явилася зайва травинка або бур’ян.

Відпочивала вона, тільки коли чоловік йшов на роботу — він володів невеликою фірмою з виготовлення меблів на замовлення. А одного разу на вулиці зустріла Стаса. Той, як завжди йшов в своїх улюблених спортивних штанях. Засяяв, побачивши Зоряну. І та раптом відчула, що хвилини спілкування зі Стасом для неї як ковток свіжого повітря. А там, вдома, з рафінованим і бездоганним Олексієм їй просто не вистачало повітря. Вона опустила очі вниз, щоб не розплакатися. — За звичкою перевіряєш? Так без шкарпеток я, шльопанці на голу ногу! — розсміявся Стас. Він по-своєму оцінив її погляд. — Та що ти. Я навіть і не думала. Тобто раніше думала, а тепер! Ти хороший, прости, мені бігти треба! — і Зоряна прискорила крок. Невідомо, скільки б ще тривали її душевні терзання. Тільки після чергової нудної лекції чоловіка за причіпки (не так зварила, не до кінця прибрала) вона відчула, що не витримує. І опинилася в лікарні. Так що додому Зоряна не повернулася. Коли чоловіка не було — речі забрала. І номер змінила. Коли Олексій прийшов до неї на роботу, щоб напоумити, вона категорично заявила: — Іди, шукай собі іншу! З лінійкою нехай ходить, посуд миє по 10 разів, піджаки твої кожен день прасує, супи тобі красиві варить, а з мене досить! Подруги тільки дивувалися — Зоряна розлучення як дня народження раділа. Навіть в ресторан пішла відзначати. І зі Стасом у них знову відносини закрутилися. На кинуті шкарпетки або ще якісь побутові дрібниці молода жінка уваги не звертає. Каже, вистачить, побула в ідеальному порядку. Просто насолоджується життям.

Моїй сусідці днями виповнилося 90 років. Не те щоб я була з нею дуже близька, але і чужими нас назвати було не можна. Іноді зупинялася поговорити з бабусею — приємна, цікава жінка.Так і трапився на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей. Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді вирішила, що прийду з тортиком, привітаю бабусю. Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах. Я вирішила не йти занадто рано, щоб бабуся могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабуся.

Тому, коли я прийшла додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж. Будинок був акуратно прибраний, доносився запах свіжих страв — і бабця сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор.«Напевно всі вже поїхали» подумала я, сама в це не вірив, адже я б помітила їх машину. Коли бабця мене помітила, вона засвітилася в усмішці; помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов; на очах у неї можна було помітити сльози; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні. Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися; по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. М

и сиділи, бабка мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей ні з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла, що і говорити; мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльози. Я як могла намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день бути таким зайнятим, щоб навіть не привітати маму чи бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості: вони вас завжди чекають.

Стас і Свєта планували одружитися після закінчення медінституту. Але доля розпорядилася інакше… Стасу запропонували відрядження в зону kонфлікту. Там і досвіду можна було б набратися, і стартовий капітал накопичити. Свєта сильно засму тилася, коли її хлопець повідомив про своє рішення, проте Стас заспокоював її: — Свєточку, ці два роки пролетять так скоро, що оком не встигнеш моргнути. Приїду, і відразу зіграємо весілля. Він поїхав, а Свєта влаштувалася ліkарем у ліkарні. Стас регулярно їй дзвонив, навіть листи писав… Півтора роки по тому дзвінки припинилися. Вона направила запит в частину, де служив Стас. Їй відповіли, що в місці дислокації з її нареченим немає зв’язку… Пройшли два роки, передбачених контрактом. Стас не з’являвсявся.

Свєта продовжувала чекати. Десять років. Вона була досить приваблива, подобалася чоловікам. І не дивно, що її кілька разів звали заміж. Після сьомої пропозиції руки і серця вона здалася. Вийшла заміж за Анатолія. Власника магазину з продажу побутової електротехніки. У них наро дилася дочка Олена. Дочці вже дев’ятнадцять. Студентка медінституту. Світлана ніколи не աкодувала, що вийшла заміж за Анатолія… Того дня мрячив дрібний дощ. Світлана вийшла з ліkарні і попрямувала до автобусної зупинки, чоловік попередив, що не зможе забрати сьогодні її з роботи. — Свєта! — Гукнув її чоловічий голос. Вона обернулася. Спираючись на тростинку, якоюсь вихляючою ходою, до неї підходив Стас. Вони зайшли в кафе неподалік.

Свєта мовчки дивилася на Стаса. — Ви бач мене Свєточка, що я пропав так надовго. Я всі ці роки цікавився твоїм життям, знаю, що ти заміжня, за хорошою людиною. І що у тебе дочка… — Стас, навіщо ти так обійшовся зі мною?! Я стільки років чекала тебе. — Не міг я до тебе приїхати. Не мав права. Там, за півроку до завершення контракту, наша машина підір валася на мі ні. Я позбу вся обох ніr … Я був упевнений, що ти не kинеш мене, а стати тяrарем для тебе я не хотів. Тому і вирішив мовчки зникнути з твого життя… Коли я дізнався, що ти вийшла заміж, мені стало су мно. Але в той же час я радів твоєму щастю. Я тебе любив і люблю. І заради цієї любові пішов на цей проступок. Виб ач…

Ми з чоловіком живемо самі. Діти свого часу поїхали до іншого міста вчитися, там і залишилися працювати, одружилися та живуть зі своїми сім’ями. Іноді приїжджають у гості. Місяць тому ми із чоловіком підхопили всім відомий ві рус. Нам призначили ліkи та наказали залишитися вдома на два тижні. Звичайно, ми не виходили, бо навіть не було сил приготувати щось поїсти. Діти дбали про нас, дзвонили, тільки приїхати не могли, самі хво ріли. Сусідка зателефонувала, поцікавилася, куди ми зникли. Я розповіла, в якій ситуації ми опинилися. Через пару годин вона зателефонувала знову, каже під нашими дверима лишила нам їжі.

Вона принесла суп з куркою та котлети з пюре. Ми з чоловіком так смачно поїли. Після подзвонила подякувати. Вона сказала, що готувала для сім’ї і нам теж принесла, не варто дяувати. За кілька днів знову зателефонувала. Цього разу принесла гороховий суп та макарони з томатною підливою. Я знову подзвонила подякувати і сказати, що мені набагато краще, і я сама вже можу приготувати нам їжу. Вона побажала нам здоров’я і додала, що rроші можемо віддати тоді, коли видужаємо. Чесно кажучи, я не зрозуміла, що вона говорить, тому перепитала.

Вона відповіла, що це гроші за їжу, яку вона приготувала за її працю. В мене не було слів. Я, звичайно, сказала, що віддам гроші, але думала, що вона від щирого серця нам допомогла. І цей незрозумілий стан ще довго залишився всередині мене. З одного боку розумію, що вона витратила гроші та приготувала. Але вона сама наголосила, що готувала для своєї сім’ї і лише частину віддала нам. Невже це варте того, щоб попросити в мене гроші? А з іншого боку, я вдячна їй, що вона допомогла нам у скрутну хвилину. Ось така історія…

Сьогодні, рівно через рік, як ми розлучилися, я зустрів свою колишню дружину! Я подивився на неї — і не зміг повірити своїм очам!Люди схильні в своєму житті часто помилятися, в цьому немає абсолютно нічого страшного. Навпаки, помилки найчастіше стимулюють нас, додають впевненою рішучості, хоча, звичайно, багато хто сприймає це як особисту поразку і розкисає ще більше, ніж раніше. Я впевнений, що будь-який промах може бути підданий ретельному аналізу і сприйматися як досвід: помиляються всі, і ти в тому числі.Прикладом може послужити наступна історія. Так, людина припустився помилки і зараз шкодує про неї, але в той же час він дечому навчився. «Рівно рік тому я пішов від своєї дружини. Залишив її, тому що познайомився з молодою і привабливою дівчиною, яка дарувала мені задоволення, чого вже давно не робила моя дружина. Вона буквально загрубіла, вся покрилася целюлітом, розтяжками, її живіт відвис…

Дружина забула про косметику, перестала стежити за волоссям, і я помітив, що від неї все частіше пахне потом. Вона перестала робити елементарні речі: фарбувати нігті, голити ноги, носити бюстгальтер, через що її грудей обвисли … Словом, всі ці речі дуже негативно впливали на мене. Я не бачив більше ту жінку, в яку закохався. І я пішов. Сьогодні, рівно через рік, як ми розлучилися, я зустрів свою колишню дружину. І не повірив своїм очам: як же добре вона виглядала! Красива, доглянута, з підтягнутим привабливим тілом, одягнена в досить відверте плаття … Не може бути! Я відмовлявся в це вірити. Вона була зовсім не схожа на матір трьох дітей (моїх дітей!), І я міцно задумався над тим, що ж насправді сталося. Напевно, коли вона була зі мною, їй не вистачало часу на тренажерний зал, адже весь час вона приділяла мені і нашим дітям! Може, вона не носила бюстгальтер просто тому, що їй ніколи було з ним возитися, адже потрібно було годувати малюків?

Може, вона не брили ноги і не вискубувала брови, тому що їй доводилося готувати, мити, прибирати за всіма нами? Зараз я думаю про те, що, може, вона насправді була щаслива? Адже вона завжди мріяла про велику і міцну сім’ю, прагнула про когось піклуватися. Мабуть, її життя було прекрасне, а я просто не зміг цього оцінити …Я хочу сказати тільки одне: я знаю, що таке реальна жінка в домі, і я втратив її, втратив людину, яка була для мене найбільшим щастям. Я проміняв красу, яка є всередині, на красу зовнішню. А вона зустріла людину, яка перестала ставитися до неї як до прислуги і дала їй час, щоб вона подбала про себе. Тепер занадто пізно щось змінювати ». Кожен раз, коли ти думаєш, що хтось не гідний тебе або не виправдовує твоїх очікувань, просто зазирни в себе і подумай над тим, що даєш натомість ти сам. Чи не допускаєш ти помилку прямо зараз? Якщо ти ще не вирішив, чи так це, швидше за зроби для близької людини щось приємне!

Наталя Іванівна працює у nологовому будинkу. Він знаходиться неподалік її будинку. На новорічну ніч зазвичай ніхто не бажає брати зміни. Усі хочуть провести свято із рідними. Оскільки чоловік Наталії Іванівни томер рік тому, їй не хотілося залишитися вдома однією зі спогадами. І вона погодилася вийти на зміну. У неї син був одружений. Його дитині кілька місяців. І вже тридцятого грудня зателефонував їй син. Просив у святкову ніч посидіти з онуком, щоби вони змогли відсвяткувати з друзями.

– Я не можу синку, у мене робоча зміна. Просто не вийти на роботу я не можу, мене можуть звільнити. А без роботи як я житиму. – Мамо, всього на ніч. Я не часто прошу доnомогти. -Якби не в мою зміну, то, будь ласка, але зараз не можу. Після дзвінка сина зателефонувала дружина, те саме вмовляти. Але Наталя Іванівна не могла доnомогти. Наступного дня тридцять першого вона вийшла на роботу раніше, пройшлася магазинами. Прийшла на роботу, а там уже народжують двоє. Тяжка була зміна. О другій години ночі тільки змогла сісти. Взяла телефон, щоби привітати сина, а там смс. Син пише, що її подарунок стоїть під дверима.

Наталя Іванівна зраділа, зателефонувала синові, щоб віддячити. Виявилося, що вони залишили дитину в візку біля мого порога, думаючи, що я вдома. І пішли святкувати новий рік. Син кричав на матір, і вони з дружиною кинулися за сином. Дитина опинилася у сусідки. Вона знайшла його, коли той плакав. Наступного дня у дитини піднялася темnература. Ліkарі оглянули. Нічого серйозного, дякувати Богу, не було. Звісно, син і невістка звинуватили Наталю Іванівну за те, що відбувалося, але вона не відчувала себе винною, адже вона їх заздалегідь попереджала, що не зможе посидіти з ним. А вони хотіли обхитрити матір, і теж не відчували провини. Жа ль тільки онука.

Коли я завагітніла, нам сказали, що у нас будуть близнюки. Звичайно, я вже була в шоці: як поживають ці двоє? Старшому було вже 10 років. Ми хотіли одного, але вийшло двоє. Але ми прийняли це. Скільки разів я приходила в клініку, говорила: “Подивіться, щось може бути не так? Ніби хтось б’ється, рухається.” Лікарі відповідали: “Ні, все в порядку, все в порядку.”

Найцікавіше, що це був мій день народження. Ми святкували, прийшли мої батьки, прийшли мої сестри. Вони сіли, поклали мене, вимили посуд, сказали: “Отдохни”. Я відпочивала. О п’ятій ранку я буже чоловіка і кажу: “Почалося.” Він відвіз мене в лікарню. Після мого дня народження я народжую трьох дітей в подарунок собі. Вони сказали “близнюки”, і два лікаря забрали мене в палати. Прийнято, поїхали.

Раптом вони закричали: “Стійте!” Це був крик на всю клініку. Тут же доктор прибіг назад з двома дітьми: вони не знали, що робити. Це був шок. Я бачила їх очі, чесно кажучи. Вони відразу дали мені номер телефону і сказали: “Почекай, сама нічого не говори, ти зараз в шоці, ти що-небудь зараз скажеш своєму чоловікові.”Вони диктували, що казати. Я беру трубку і кажу: “Міша, ти на ногах? Якщо ти на ногах, зупинись.” Він відповів: “Ні, я вдома.” Я кажу: “Тоді сідай.” Він сів, я сказала: “Я народила”.

Він: “Ура! Ну, хто там?”. Я кажу: “Два маленьких сина і мила дочка.” Тиша, була така непроглядна тиша, потім, коли він голосно розсміявся, він просто сказав: “Де двоє, там і троє.”отім, коли мені показали, що у мене дійсно двоє синів і дочка, це було, звичайно, невимовне щастя.

У багатого брата була бідна сестра. Вона жила тим, що продавала молоко і ягоди з городу. Влітку дівчина торгувала у дороги грибами і ягодами, жила на те, що вдавалося зібрати. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в гостіБагато цікавого можна почути від людей. Хто говорить про те, як було, а хтось про те, як може бути. Однак, незважаючи на ” порожні “розмови, серед них є дуже багато розумних і грамотних слів, які заслуговують на особливу увагу. Без сумнівів, дуже багато мудрих слів і приказок були виткані самим життям. З покоління в покоління ці слова передавалися нашими рідними людьми. Інша справа, що цінність всіх цих слів ми починаємо розуміти занадто, чи не дуже занадто, але як правило – пізно.

Сьогодні ми хочемо розповісти вам одну дуже хорошу, хоча і коротку притчу про те, як у багатого брата була бідна сестра …Вона жила тим, що продавала молоко і овочі з городу. Влітку дівчина торгувала у дороги грибами і ягодами, а взимку жила на те, що вдавалося зібрати в теплу пору року. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в місто, а тим більше в свій багатий і розкішний будинок, але сестра ніколи не тримала образ на свого брата, і вона весь час, при першій-ліпшій можливості, передавала йому, а також його сім’ї подарунки , які приготувала своїми руками!

Вона ніколи і нічого не просила у брата. Завжди ставилася до нього з розумінням і повагою. У дівчини був маленький, непоказний будиночок, невелику земельну ділянку і деяка живність на хазяйському дворі.Минуло багато років … і одного разу кинули компаньйони брата з бізнесом. Його дружина пішла до іншого, син став наркоманом, квартиру відібрали за борги. Тут-то і згадав брат про свою рідну сестру і поїхав в село …

А у сестри все в порядку: чотири корови хвостами махають, свиней без ліку, машина нова в гаражі – на ній возять продукцію в місто; двоє дітей інститути закінчують, а на стіл накрила – так очі розбігаються, все своє, вкуснющій, найсвіжіше !!!Соромно братові стало … став він просити у сестри вибачення, а та й не сердилась, не до того їй було, запропонувала і житло і роботу.Дай Бог, щоб нікому з нас не довелося опинитися на місці цих людей. Кожен з нас має право на щастя і може бути щасливою людиною, але поряд з цим не потрібно забувати про те, що Земля – вона кругла.