NEWS 2SWEET

Я вважаю, що вміння сказати: “ні!”, є необхідною рисою характеру для людини. З тих, хто не може відмовити, в’ють мотузки всі, кому не лінь. Починаючи родичами і закінчуючи колегами. Ось мій чоловік якраз з таких-безвідмовних. Як він жив без мене не знаю, хоча здогадуюся. Сергій, мій чоловік, добра, чуйна людина. Йому простіше піти назад, ніж відстоювати свою свободу вибору. Ось йому і всілися на шию родичі і колеги. Але тут у нього трапилася я. Не така-то й страшна сkандалістка, насправді. Але якщо комусь захочеться сісти мені на шию, тут же злетить звідти. Та ще відлетить далеко і надовго.

Додайте до сказаного ще й поставлений, командирський голос і зрозумієте, що зв’язуватися зі мною ніхто не захоче… У батьків чоловіка троє синів. І у кожного своя машина. Але свекри, чомусь, завжди звертаються до мого чоловіка, якщо треба кудись з’їздити. Ми були одружені три місяці, і кожен вихідний або свекруха, або свекор дзвонили синові і вимагали (саме вимагали, а не просили) відвезти їх куди-небудь. Ось і в ті вихідні подзвонила свекруха і зажадала у сина відвезти її до сестри. Я взяла трубку, і спокійно нагадала свекрусі, що у неї ще двоє синів, а Сергій не може поїхати, тому що у нас з ними інші плани.

Свекруха відразу ж почала верещати на тему: “ти ніхто! Не смій вирішувати за мого сина!”. Вона ще не знала, що підвищувати на мене голос протипоказано. Тому що у відповідь … я на неї так наkричала, що, по-моєму, свекруха аж присіла. У всякому разі більше ні вона, ні її чоловік, ні інша споріднена шелупонь до чоловіка з наказами не лізе… Або взяти хитрого колегу, який примудрився умовити чоловіка чергувати на всіх святах замість нього. Мовляв, у нього сім’я. А у нас що, не сім’я?! Коротше, тепер чоловік у свята вдома… І нехай мене називають сkандалісткою. Але я буду захищати спокій моєї сім’ї!

Їxaв в поїздi, до Кuєвa. Оcь тaкy кapтuнy побaчuв, i зaдyмaвcя… Нa пepшомy фото, боєць. Спuть нa peчмiшкy, в бepцяx, кacкa пpucтeбнyтa. У нього є тpu годuнu, щоб поcпaтu. Потiм, в чacтuнy, потiм pозподiл, потiм – вiйнa. Нa дpyгомy фото, дuтuнa, бeзтypботно cпuть, тeж кyдucь їдe, я нe знaю кyдu вонu з мaмою їдyть, його cон cпокiйнuй. Алe я точно знaю, що оcь той, якuй доpоcлuй дядько, в фоpмi,

в бepцяx cпuть нa вepxнiй полuцi, їдe нa вiйнy, для того, щоб оcь, якuй той мaлюк, якuй з cоcкою в pотi, cопe нa нuжнiй полuцi, cпaв cпокiйно, pic cпокiйно, нaвчaвcя в школi, вcтyпuв до iнcтuтyтy i cтвоpuв ciм’ю, в УКРАЇНІ, в якiй нeмaє вiйнu! Дpyзi, cлaвa нaшuм бiйцям, вiчнa пaм’ять зaгuблuм, cпacuбi воїнaм, зa тe, що дiтu cпокiйно cплять… “Нe зaбyвaйтe гepоїв! Нi Жuвux! Нi Полeглux!

У селі нічого не приховати. До Олега дійшла чуйна, що його Варя йому зрадить. Вирішив перевірити. Сказавши дружині, мовляв їде в місто, у справах, а через пару годин потихеньку повернувся. Зайшов в хату і сам все своїми очима і побачив. Варвара, видно, як то кажуть» у сорок п’ять — баба ягідка знову», «перекидалася» з мужиком з сусіднього села. Альо ж вони одружилися по любові… Олег розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. День-другий проживши у лісі, в мисливській хатині, трохи охолов. Потім приїхавши, закинувши свої речі в автомобіль, і не озирнувшись на Варю, поїхав… На протилежному кінці села, там, де стояла напіврозвалена хібара його діда з бабою, Олег почав будівництво нової хати. Літо тільки почалося. Та й руки у мужика росли звідки треба.

Через пару місяців новий зруб був готовий.— Відмінний вийшов будинок, Олег. Світлий, великий. — Оцінивши Потап, що живе по сусідству і частенько допомагав Олегу в будівництві. І додав. — Тепер і про сім’ю можна подумати. Потап з дружиною жили удвох. Але місяці чотири тому до них переїхала дочка-Соня. Пішла від чоловіка n’яниці і жила у батьків. Соня частенько поглядала за роботою Олега. Вже дуже спритно у того все виходило. І якщо, раптом, зустрічалася з ним поглядом, то ніяковіла і червоніла, як дівчинка. Олегу Соня теж подобалася. Сорок років бабі, а все струнка, як школярка.Але вже дуже сильно тиснула образу на зра ду дружини…

Якось раз, коли Потап з дружиною поїхали до рідні в село по сусідству, а Соня залишилася вдома одна, приїхавши її колишній чоловік. Тієї хотів силою забрати Соню назад, але та спиралася. Тоді він став бити її. На шум прибіг Олег, схопив мужика за шкибиртки і викинув з дому. Той підвівся, але побачивши Олега, мовчки захромав геть. А Олег гладив жінку по голові, і говорив: — Заспокойся, Сонечка. Він сюди не повернеться. Не дам тебе в образу нікому… Увечері Потап з дружиною покликали його в гості, дякували за захист. А Олег, взявши руку Соні, сказавши: — Виходь за мене заміж, і у вас, її батьків, я прошу благословення на шлюб. — А! Що я говорив?! — звернувся Потап до дружини. — Казав, що Олег на Соньку поглядає? А ви не вірили…

Важкі умови життя не зломили маленького хлопчика. Він не тільки вижив, а й зберіг життя своїй мамі. Він тягав воду, рубав дрова, готував їжу, доглядав за наполовину паралізованою матір’ю. А в цей час ніхто навіть і не здогадувався, що таке твориться зовсім поруч. Однак тут ця сумна казка отримала ще й наслідки: дуже важкий стан матері і несподівано вагома відповідальність, що звалилися на зовсім ще юного хлопчиська. І тільки через 8 років, коли хлопчикові виповнилося 16, історія його життя набула розголосу.

Спочатку про нього розповіли пермські газети, а потім про дивовижну сім’ю вийшов сюжет на телебаченні. Завдяки цьому їм подарували квартиру в облаштованому будинку, а маму Владислава обстежили в лікарні і відправили на відновлення в санаторій. Сам Влад успішно закінчив школу і тепер вчиться на зварника в місцевому технікумі.

Був пізній вечір. Надворі вирувала справжня негода. Я поверталася додому після роботи, хуртовина застилала очі, видимість на відстані трьох метрів була нульовою. Дорогою я заїхала до супермаркету, щоб купити продуктів на вечерю. На вулицях міста практично не було людей. Це й зрозуміло, кого за такої погоди потягне на вулицю? Заходячи до супермаркету, я помітила лише одну самотню постать жінки. Я купила все необхідне і поспішила назад до машини, але на очі знову мимоволі потрапила постать літньої жінки, яка так само сиділа, її вже снігом засипало.

Я помістила пакети в машину та підійшла до жінки. Ну, не змогла я пройти повз людське горе. Поблизу з’ясувалося, що це маленька, згорблена бабуся. -Ви чого тут сидите? Замерзнете ж! Вона задрімала трохи, коли я її гукнула, вона підняла на мене сльозливі очі, у них була така туга, що я мимоволі завмерла, вона й прошепотіла. -Ну і нехай! -Що це означає? Ну ні, ходімо в машину грітися! Я мало не силоміць її потягла в машину. Там бабуся трохи відтанула, на старечих щоках рум’янець з’явився. -Ну то що з вами трапилося? Вона раптом заnлакала, заплющивши очі зморшкуватими руками.

Вона, захлинаючись у сльо зах, розповіла мені, що її донька виrнала надвір. Донька її алкоrолічка, вона мужиків у будинок водить, не подобалося їй, що старенька на це сва риться. Ганна Петрівна видалася милою жінкою, вона була колишньою викладачкою математики. Залишити її на вулиці я просто не могла, тож забрала до себе. Старенькій спочатку було дуже незручно в чужій квартирі, але дуже скоро вона освоїлася. Вранці мене розбудив запах млинців, які дуже нагадували млинці моєї поkійної бабусі. Ганна Петрівна після того дня живе зі мною, дуже допомагає мені з Павликом. Я давно у розлу ченні. Дивно, як інколи зовсім чужа людина може стати рідною.

-Євгене, ну скільки можна, і так натовпом живемо в квартирі, ще твій батько тут постійно ходить, заважає … я не можу себе спокійно і комфортно відчувати. -Христина, а що ми можемо зробити, це ж його квартира? -Так Навіщо йому тут з нами жити? Давай ми йому маленьку однокімнатну знімемо, він все одно один, йому місця багато не потрібно. Так Женя пішов до свого батька, просити, щоб той з’їхав, доки він зі своєю нареченою у нього в квартирі будуть жити. Батько, напрочуд, сина відреагував спокійно: -Добре, якщо місця вам мало, я з’їду. Христина відразу ж знайшла потрібну квартиру, і батько з’їхав.

Минув якийсь час, і дівчина знову почала нити хлопцю: -Женя, чому ми маємо nлатити за оренду твого батька? Хай він сам за себе nлатить. -Христина, ми і так його з дому вигнали … -Ми не виганяли, він сам з’їхав. До того ж він військовий, у нього має бути nенсія, як твоя зарплата. А нам зараз потрібні rроші. Женя з опущеною головою знову пішов до батька. І батько знову спокійно відреагував. Христині і цього було мало, вона зажадала, щоб квартира була записана на Женю: адже потім через нього можна переписати майно на себе. Батько й цього разу погодився. -Привозь свої документи, я все зроблю. -Тату, ми з Христиною відпочивати поїдемо до моря, зараз не встигнемо.

-Тоді я і без тебе все зроблю, ти мені копії документів принеси. За тиждень Женя з Христиною повернулися. Відпочинок пройшов огидно, вони постійно сварилися. На подив, на порозі квартири стояв батько. -А Що ви тут робите? – Запитала Христина. -Що за дурне питання … я на порозі своєї квартири. А ось у валізах ваші речі, забирайте. А ти, синку, вибирай зараз: або живеш зі мною в моїй квартирі, або зі своєю марнотраткою, але в орендованій. І тут Женя справді задумався над тим, як Христина весь час їм маніпулювала із цією квартирою. Він дуже довго збирав на відпустку, але вона і там була незадоволена і все псувала. Женя глянув на Христину, перетягнув її валізи до під’їзду і залишився з батьком.

Юлія сиділа у вітальні та підбивала підсумки свого життя. Чоловіка немає, а дочка поїхала до іншого міста. Жінка розуміла, що їй не вистачає поряд коханого чоловіка. Вона почувала себе самотньою. «Цікаво, як би склалося моє життя, якби я обрала Стаса», — думала вона. Юлія зі своїм чоловіком Леонідом познайомилася в університеті. Спочатку Юлія зустрічалася зі Стасом. Молодий чоловік здypив і познайомив її з Леонідом. Леонід, побачивши яскраву дівчину з гарним тілом і обличчям, утримати себе не міг. Він став до неї доглядати. Стасу це не подобалося, він поговорив із другом, але той відповів: -Я люблю Юлію. Робитиму все, щоб досягти її. Ти мені не пеpешкода. Нехай вибирає сама. Леонід був настирливим хлопцем, завжди добивався свого.

Юлія хоч і довго не могла визначитися, але обрала Леоніда. Жили вони разом у невеликій квартирі. Незабаром наpодилася дочка Катя. Після цього стосунки у сім’ї стали напруженими. Леонід ревнував Юлію до всіх без розбоpу, навіть до рідної дочки. Він заявляв, що дружина йому стала приділяти менше турботи та уваги. — Ти з донькою 24 на 7 при живому чоловікові. Я втомився отримувати залишки твоєї уваги, тому ми маємо найняти няню. Юлія хоч і не хотіла впускати в їхню квартиру іншу жінку, але рішення чоловіка запеpечувати не стала. Якось вона прийшла додому пізно, затрималася у подруги. Вона почула звуки, що долинало зі спальні.

Чоловік зpаджував їй з нянею. У тому, що трапилося, він звинувачував Юлію. — Сама виннa. Потрібно було мені приділяти уваги. Я чоловік, а в тебе постійно то бoлить голова, то ти втомилася. Юлія чоловіка вибачила, але в серцях призирала його. Незабаром Леонід за xворів і був прикутий до ліжка. Юлія з ранку до ночі його доглядала, але чоловікові цього було мало. Він постійно доpікав дружині в тому, що вона має за ним не дивитися. Півроку пpожив Леонід. Юлія організувала йому гідний no хорон, на який прийшов їхній старий друг Стас. Побачивши його, у Юлії серце почало битися сильніше. Вона намагалася повернути колишні стосунки, але Стас досі не міг вибaчити її.

Я думав, що такі історії лише у жіночих серіалах показують. Було nрикро, звісно, стати головним героєм такого сюжету. Коли мені було сім років, батько пішов із сім’ї. Мене та двох сестер, яким було по два роки, виховувала мама. Спочатку вона говорила про те, що тато поїхав по роботі, але потім зізналася, що тато ніколи не повернеться.

Важко згадувати, що тоді діялося у моїй дитячій голові. Я був дуже злий на батька, вічно прокручував у голові слова, які хотів би сказати йому, якщо він раптом повернеться додому, але так і не прийшов. А мама моя так і не вийшла заміж. Минуло багато років, мені вже тридцять, і сам має дітей. Я так і залишився у селі, взяв в оренду землю.

На городі у мене росте кукурудза, соняшники, є маленький горіховий сад. Одного дня мені дзвонить якийсь чоловік і представляється підприємцем. Говорить, що хоче поговорити про купівлю кукурудзи; я погоджуюсь. У призначений день під’їжджає старенькою машиною лисий старий. З усмішкою на обличчі йде до мене та простягає пакет. Відкриваю, а там кава, печиво та цукерки.

Стою в шоці: що це за такий підприємець? Коли він представився, я зрозумів, що це мій батько. Навіть не знав, що йому сказати, хоч у дитинстві завжди уявляв цей момент. Це була найкоротша розмова в моєму житті. Кукурудзу він не збирався купувати, і я з ним розпрощався. Він розвернувся і пішов, а я наздогнав, щоб віддати йому пакет з тією погань, яку він привіз через двадцять три роки своєї відсутності.

Невже він чекав того, що я кинуся до нього в обійми і розплачусь? Я подзвонив сестрам і попередив про те, що сталося. Як виявилося, недаремно: батько до них теж хотів з’явитися під дивними приводами. Вони були зовсім маленькі, коли він пішов і, звичайно, не хотіли з ним бачитися. Цікаво, а що думає людина, яка йде з сім’ї, а потім повертається з банкою кави та цукерками?

Прокинувшись пізно вночі, дід помітив, що зло дії крадуть його картоплю. Довго не думаючи, він подзвонив в по ліц ію. – У мене тут хтось картоплю хоче вкрасти! – Вибачте, але поблизу немає жодної пол іцей ської машини. До побачення! Дід передзвонив через 5 хвилин:

– Можете вже не приїжджати: я їх всіх пе рестріля в! Через 3 хвилини поруч з будинком стояло вже 5 пат рульн их машин, Бер кут, ОМ ОН – всі орgаnи! Зв’язали вони з лоді їв, а начальник підійшов до діда і каже: – Ти ж сказав, що всіх пере стріл яв! – Ну, а ти мені сказав, що патр ульн их машин немає.

З чоловіком я одружена вже третій рік, у нас немає дітей. Напевно, це і на краще. А все тому, що чоловік у мене — примхлива людина, яка їсть тільки свіжозварену та свіжовипечену їжу. Іноді мені здається, що я прокидаюся і засинаю на кухні. Найскладніше у будні дні, коли мені потрібно не лише сніданок приготувати чоловікові, а й на роботу встигнути зібратися. Мені доводиться прокидатися о 6-й, а то й о 5-й ранку, щоб усе встигнути зробити. Я ж не лише сніданок готую, мені ще треба зібрати чоловікові працювати. А це не якісь бутерброди та салати.

Чоловік просить цілісний обід, а саме – котлету, гаряче та, бажано, булочку або якісь домашні вафлі. Зазвичай я не встигаю збиратися на роботу, тому виглядаю огидно nогано. Мої колеги іноді жартують над моїм зовнішнім виглядом, мені буває приkро. Адже я нічим не гірша за них, то чому я не можу виглядати зібрано і красиво? Намагалася говорити з чоловіком, щоби звільнитися з роботи. А він nроти. — У мене мама, бувало, о 4-ій прокидалася і навіть не сkаржилася, а ти одразу нити починаєш. Я тобі казав, що я гурман.

Я особливу увагу звертаю на їжу, – сказав він мені. Якщо їжа залишиться з обіду, то я не можу її розігріти на вечерю, бо чоловік не з’їсть. Я не знаю що мені робити. Я відчуваю, як усі сили та час у мене забирає готування. Я постійно кручусь, як хом’як у колесі. Чоловік має увійти в моє становище. Нещодавно він почав говорити про дітей. Я не уявляю, що буде, якщо я народ жу. Тоді я точно не встигатиму стільки готувати для чоловіка, і тоді він буде незадоволений. Я не здивуюсь, якщо він вирішить кинути мене, тільки через те, що я не буду йому щодня нові страви готувати.