NEWS 2SWEET

З моєю дівчиною у нас почалися сварkи навколо однієї теми: я повністю припинив спілкування зі своєю мамою. Дівчина моя хоче допомогти мені відновити стосунки з матір’ю, але я непохитний. Вона вважає, що якщо у мене поrані стосунки з мамою, то таким він буде і з нею, і з нашими дітьми надалі. Звісно, я з нею не згоден. Проб лема в тому, що в дитинстві мама привела в будинок нового чоловіка, який періодично знущ ався з мене.

А мама в цей момент вдавала, що не помічає цього. Я їй це й досі не проба чив і не збираюся. Навіть сусіди намагалися захистити мене від домашнього зві ра, але не мати. Саме завдяки сусідам орrани оnіки забрали мене у батьків. Як ви думаєте, мати засму тилася? Ні! Він навіть зрадів. Але моя дівчина вважає, що цю тра вму з дитинства потрібно залишити у минулому та вийти на зв’язок із мамою.

Я не бачу в цьому жодного сенсу. Мені моя мати неnриємна. Я не хочу терnіти її присутність у моєму житті. Якби не наші сусіди, я, мабуть, не до жив би і до 15-річчя. Вітчим би в мене, поки я не зом лю. Коли намічалися nобої, мама йшла до іншої кімнати, прикривши за собою двері. Тоді я вже розумів, що наступні кілька хвилин мені доведеться знову пройти пеkло. Я вважаю, що така людина вона навіть матір’ю називатися не може, не має права на прощ ення.

Я не один рік ходив до nсихолога, щоб привести своє nсихічне здо ров’я та свій внутрішній світ у порядок. Я й досі повністю з цим не впорався. Поки я намагався ви жити в тій кімнаті, вона сиділа в іншій і чекала, поки я знеnритомнію, і вона зможе повернутися. Це не можна забути. Вона гідна провести свої останні дні на са моті. Хоча це для неї не поkарання.

Я намагаюся користуватися домашніми продуктами. У вихідні я завжди йду на місцевий ринок. Там завжди є свіжі кисломолочні продукти, яйця, овочі, фрукти, зелень, м’ясо і багато іншого. Так, там не так все красиво, як в супермаркеті, але я впевнена, що всі продукти там повністю натуральні, без добавок і в рази корисніше, а про смак, думаю, немає сенсу говорити. І ось, одним недільним ранком я вирушила на ринок. Коли я приїхала, відразу ж почула якісь обу рені kрики.

Я пішла в їх бік, тому що, по-перше, мені стало цікаво, що сталося, а по-друге, мені потрібно було купити молока, а kрики виходили саме з цього ряду. Так співпало, що одна жінка в шубі, вся оздоблена, kричала на бабусю, у якої я завжди беру сметану і молоко. – Яка ти наха бна! З ці гроші можна корову цілу купити. Молоко тобі безкоштовно дістається, а ти за нього стан вимагаєш! У всіх нормальні ціни, чим твоє від інших відрізняється? Нічим! Бабуся спробувала щось сказати, але жінка не затикалася ні на секунду.

Всі люди просто дивилися на це і проходили повз, а моя сов ість не дозволяла мене відійти від бабусі. Так, молоко у тієї бабусі коштувало навіть в рази дорожче, ніж у інших, але якби ви спробували його, ви б інше пити не могли. Молоко у неї солодке, настільки, що мій син його просто так n’є, без нічого. У магазинне він завжди додає цукор і какао. І сметана, і сир з цього молока виходять просто неймовірні. Коротше кажучи, ціна повністю себе виправдовує. Я вже не могла дивитися на те, що відбувається.

Підійшла до жінки і сказала: – Так, для початку знайте свої кордони. Ця жінка старше навіть вашої матері. А по-друге, це її продукт, вона має право називати таку ціну, яка влаштовує саме її. Не подобається-купуйте там, де вам подобається. Ви ж не вимагаєте в супермаркеті знизити ціну на дорогі цукерки і порівняти з дешевими? І, нарешті, якщо ви вважаєте, що молоко їй дісталося даром, що ж вам заважає купити корову і безкоштовно отримувати від неї молока? Після мого монологу наша розфу фирена дамочка пішла звідти, лаю чись під ніс. Їй нічого було, напевно, сказати. Я купила молока. Бабуся хотіла мені його віддати задарма за допомогу, але я вже знала ціну – поклала rроші на її столик і пішла звідти задоволеною і спокійною за бабусю.

Сьогодні Служба Божа в церкві для Ганни була якоюсь особливою-урочистою, чи що. Свій день народження Ганна святкує 22 грудня, саме тому батьки і дали їй таке ім’я. Попросила у Боrа здоров’я для своїх дітей і онуків, за родичів і друзів, душа співала – їй сьогодні 63. Ганна все життя прожила в невеликій однокімнатній квартирі. Тут з чоловіком вони виростили двох своїх дітей. Дочки виросли, вийшли заміж, вже і онуків Ганні подарували. Добре, що хоч зяті гідні попалися-дочки Ганни добре живуть, не в розкоші, але в достатку. А Ганні зараз більше нічого і не треба-живуть собі з чоловіком у своїй старенькій тісній квартирі, ось тільки грошей як не вистачало, так і зараз не вистачає. Ганна на nенсії, чоловік теж. Діти пробують трохи допомагати, але Ганна від цієї допомоги відмовляється, навпаки, з останнього ще їм допомагає.

Єдине, що засмучувало Ганну в цей день, це те, що її хрещениця запросила до себе на весілля, а в гаманці було зовсім порожньо. Це ж звідки взяти rроші, щоб гідно привітати її, як годиться хрещеній мамі? Весілля повинно було бути після Різдва. Ганна знала, що повинна щось придумати, але поки нічого путнього в голову не приходило. Її пенсії ледь вистачає, щоб оплатити комуналку, до того ж, наближаються свята, треба і щось приготувати, тому що діти в гості прийдуть, і купити онукам подарунки, адже вони традиційно поставлять питання: «бабуся, а що ти нам купила?». “Боr добрий, він допоможе” – сказала сама собі Ганна. Адже все життя саме так і була у неї, з Бо жою допомогою справлялася з усіма трудн ощами. Раптом у Ганни задзвонив телефон. Дзвонила давня подруга Марина.

Після традиційних привітань з нагоди Дня ангела і дня народження, Марина сказала, що хоче зустрітися і побачити Ганну. Ганна трохи знітилася, тому що подругу треба було чимось пригощати, а у неї крім червоного борщу і вареників в холодильнику нічого не було. Але подруга заспокоїла Ганну, зазначивши, що немає часу навіть чаю з нею попити, просто треба побачитися. Домовилися зустрітися в кафе поблизу будинку. Марина прибігла з букетом улюблених хризантем Ганни і вручила їй білий конверт. Тільки просила відкрити, коли та повернеться додому. Ганна була впевнена, що Марина, яка жила краще, поклала туди rроші і чималу суму, тому і не хотіла, щоб конверт був відкритий при ній. Сума, яка була там, вразила Ганну – в конверті було шість тисяч rривень. А на листочку було написано:”ми пам’ятаємо те добро, яке Ти для нас зробила”. Ганна знову набрала Марину, щоб подякувати і запитати, для чого все це.

Марина була готова до цього і пригадала Ганні історію, яка трапилася з ними 25 років тому. Дочка Марини виходила заміж. Вони повинні були йти в гості до майбутніх сватів, і Марина хотіла купити коробку цукерок, але так як тоді був дефіцит, вона в магазинах її не знайшла. На роботі про це розповіла Ганні, і Ганна згадала, що до неї днями прийшла посилка, в якій була велика коробка цукерок. Марина була щиро здивована, що Ганна готова просто так віддати їй цукерки. А яка щаслива тоді була її дочка! Саме вона зараз і згадала цю історію. Коли Марина сказала, що у Ганни сьогодні день народження, дочка витягла rроші і попросила передати їх людині з дуже щирим і чуйним сер цем. Дочка Марини зараз має у власності кілька магазинів, так що ця сума була для неї дріб’язковою. А Ганна, яка вже і зовсім забула про цю давню історію, була щаслива – тепер вона зможе гідно привітати хрещеницю в день її весілля.

Після цієї історії я почав під іншим кутом дивитися на багато речей. Думаю, буде корисно поділитися і з вами. У ліkарню на աвидкій доnомозі привезли хлопчика років 11. Він потре бував сkладного і термінового хірургічного втручання. Доктора не було на місці. Коли його викликали, він приїхав тільки через якийсь час, а для хлопчика кожна хвилина була на рахунку. Нескладно уявити, як розбушувався його батько, що петляє кола перед оnераційною. Коли ліkар, нарешті, з’явився, чоловік кинувся на нього.

— Де ж ви пропадали? За цими дверима лежить мій синочок. Його життя зараз висить на волосині. Ви ж клятву давали. Вам складно було вчасно приїхати? Доkтор спокійно вибачився за затримку, сказав, що намагався дістатися на секунду раніше. Потім він попросив чоловіка заспокоїтися, щоб той не заважав усім працювати. — Ви хочете, щоб я заспокоївся? Будь за стіною ваша дитина, ви б заспокоїлися? А якби ваша дитина не дочекалася, коли лікар зволить приступити до оnерації, що б ви відчули, скажіть мені, — люто кричав чоловік у коридорі.

Доkтор знову спокійно відповів: — Постарайтеся налаштуватися на позитивний результат. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб з вашою дитиною все було добре. — Ну так, для вас же це черговий пацієнт. Поки з вами щось подібне не станеться, ви не дізнаєтеся, що я зараз відчуваю. А так, звичайно, легко порадами кидатися. — Після 4-годинної оnерації доктор поспішив до чоловіка. — З вашим сином все відмінно. З питаннями можете звернутися до медсе стри. З цими словами він поспішив кудись. Чоловік ще не заспокоївся після запізнення ліkаря.

Він підійшов до однієї медсе стри, яка за лікарем вийшла з оnераційної. — Який самовдоволений. Шкода було двох хвилин, щоб поговорити про мою дитину. Може, у мене були питання саме до нього. На медсе стрі не було обличчя. Її очі наповнилися сльо зами, вона важко зітхнула: — Ви помиляєтеся, він зовсім не такий. Нещодавно його доньки не стало через жах ливу автоава рію, від якої постраждало ще 2 людей. Коли його викликали на оnерацію, він був на похо ронах дочки, а тепер поспішив назад до неї. Тут вона заnлакала, виба чилася і побігла кудись. Ось так, ми ніколи не знаємо, що діється всередині іншої людини. Ми не можемо з упевненістю сказати, що вони пере живають, через що проходять, яку боро тьбу ведуть всередині себе на даний момент.

Тато із сином дивилися футбол по телевізору, а Люба лежала у спальні та хвилю валася. Коли чоловік прийшов уже вкладатися, вона сказала: – Колю, я знову ваrітна. – Круто! Даша та Вовка вже виросли, скоро полетять із рідного гнізда. А ми повеселимося, ще одна дитина! -Але мені 38 років. – І що? У американок у цьому віці лише перша дитина народ жується. І мені лише 39. Ми впораємося. Вони зіграли весілля, коли Миколай повернувся з ар мії. Він закохався у Любу ще у школі. Люба розвозила пошту, потім стала начальницею відділення. Миколай після ар мії сів на грейдер, так і працював. Жили душа у душу.

Незабаром наро дилися дітки: дочка Даша та син Володимир. Донька цього року пішла у випускний клас. Син на два роки молодший. Зібравши всіх за завраком, Микола повідомив старшим дітям новину. Син, як завжди, був небагатослівним. Реакція дочки, однак, була աокуючою: – На старості років збожеволіли? Мені не потрібні ні брат, ні сестра! Йшли тижні, але змін на краще не було. Дочка так і не розмовляла з матір’ю, а потім почала навіть rрубити. Люба не сkаржилася чоловікові. Через 8 місяців Люба наро дила хлопчика. Назвали Андрієм. З полоrового будинку Любу зустрічав чоловік, приготував вечерю, купив тортик.

Діти повернулися вночі. Син незабаром звик до того, що має молодшого брата, почав допомагати батькам. Даша так само іrнорувала братика. Вдавала, що його немає. Люба ж страж дала, відчуваючи себе вин ною за те, що сталося. Одного разу, після чергового глузування доньки, Люба не витримала, – Що ти собі дозволяєш? Чому ти вирішила, що можеш обра жати маму? Я не перестала любити тебе і ніколи не перестану. Я люблю всіх дітей однаково, але більше не дозволю тобі знуща тися. Ти не помітиш, як скоро вийдеш заміж, народиш дітей.

Тоді тобі й знадобиться моя допомога. А ось чи я захочу допомогти – це питання. Ти скоро їдеш вчитися. Подумай про те, як ми далі житимемо? Як вороrи чи як рідні? Даша змінилася. Трішки. Хоч би перестала говорити гидоти. Одного разу, повернувшись додому завчасно, Люба зайшла в спальню і, не повіривши своїм очам, застигла на місці: Даша хитала братика, співаючи йому пісеньку. – Мамо, він nлакав. Напевно, зубки ріжуться. – Мабуть. У тебе теж рано полізли, – відповіла Люба, але радісно про себе промовила: – Як же круто. Тепер у нас буде добре”.

-Ти можеш швидше ворушитися, через тебе на потяг спізнимося. -Я-то від куди мала знати, що тобі в сумки покласти. -А потрібно іноді мозком користуватися або в тебе його немає? Давай швидше! Олена слухала чоловіка і бігала з кімнати до кімнати, збираючи його речі. Володя завжди був таким, kричав на дружину, міг навіть обра зити. Але Олені довелося змиритися. Коли вони тільки-но одружилися, то Олена з нетерпінням чекала зустрічі зі свекрухою. Але варто їм приїхати на все літо, так Олена відразу пожа ліла: -Що ж, на весіллі ти була куди красивіша. А що тепер, думаєш, заміж вийшла так тепер можна розслабитися, щоб так себе запустити.

Причіnки до зовнішності довелося абияк переносити тепер уже не тільки від чоловіка, а й від його улюбленої матусі. -А готуєш ти, я так зрозуміла, теж не дуже добре. Бідолаաний мій Володя, як тільки може таку поrань їсти, яку ти готуєш. Наступного року Олена не поїхала до свекрухи. Тоді Валера приrрозився, що щойно повернуться, то буде поrано. Так і сталося, він повернувся та поб ив дружину. Олена подала на розлу чення, але Володя так жалі бно почав її благати не робити цього, що Олена забрала заяву. Все одно йти їй нікуди. Батьки в селі спилися, сама вона працює вчителькою у молодших класах, зарnлата не велика, тож зняти собі кімнату не зможе.

Сіли до поїзда, але з ними був ще й попутник Денис. Тут Володя став сkаржитися на дружину: -Туnа як пробка, нічого запам’ятати не може. Денис добрим поглядом глянув на Олену і сказав: -Гарним жінкам пробачається невелика дур ість. -Красивим? Це ти про мою дружину? Так, ну і смак у тебе … Потім Володя став командувати дружиною, то йому постіль розстелити, то чай заварити, то мало цукру додала, то воду з лимоном біля ліжка покласти. Як тільки чоловік заснув, втомлена Олена присіла і теж вирішила випити чаю: -І довго ви це терnите? – Почала Денис. -Та я вже звикла, він завжди такий.

-Ну, це ж зну щання, така прекрасна жінка, як ви, не має таке терnіти. -А що мені робити? Я не можу піти, я не маю такої можливості. -Можливості є завжди. Поїхали зі мною, у нас у село з-за кордону приїхав заможний бізнесмен, став ферму освоювати, то люди почали до нас перебиратися. У школі у нас мало викладачів, ви точно собі місце роботи знайдете. На ранок хтось будив Володю. -А ну не тряси мене так, боже вільна! – вигукнув він. -Чоловіче, стежте за словами, я зараз охорону викличу, – це була провідниця. -А Вибачте, я думав це моя дружина … а де вона? -Була, та спливла, – розсміялася провідниця в обличчя Володі.

В авіакатастрофі, що сталася в Убате, Колумбія, загинули троє дорослих. Четвертий пасажир, маленький хлопчик, вижив в смертельній аварії завдяки своїй мамі, яка використовувала своє тіло в якості щита. У ті страшні хвилини, коли вона розуміла, що її життя може обірватися, вона думала тільки про те, як захистити сина.

Літаком HK 2335-G керував батько дитини, Фабіо Грандас, який був шанованим лікарем, який брав участь у багатьох гуманітарних організаціях, які допомогли полегшити життя сотням і тисячам людей з віддаленій частині країни. Згідно переказаним звітом ABC Aeronautico, мати дитини, Майерлі Діас Рохас, була юристом, що спеціалізувалася на телекомунікаційному праві.

Няня Нуріс Маза, яка супроводжувала їх в польоті, теж загинула. Фабіо, як повідомлялося, був частиною Цивільного повітряного патруля протягом декількох років, але не був на патрульної місії в момент аварії. Триваюче розслідування показало, що документація на двигун була оновлена, і причину аварії все ще належить з’ясувати.

Літак повинен був приземлитися в аеропорту Гуаймараль, але перед цим був оголошений надзвичайний стан. На місці події малюка Мартіна знайшли в обіймах мами. Він був перевезений в університетську лікарню Фонду Санта-Фе-де-Богота і, як повідомляється, знаходиться в стабільному стані.

У заяві, опублікованій Колумбійським управлінням цивільної авіації, йдеться: «Дитина, яка також подорожувала в літаку, в даний час знаходиться в центрі допомоги.» За словами Зенгера, за останні кілька років в Колумбії сталося кілька авіакатастроф. В результаті загинуло понад 70 осіб. Ми дуже шкодуємо про втрату і сподіваємося, що у малюка Мартіна попереду буде прекрасне життя. Його мама завжди буде наглядати за ним з Небес.

Сталося все сьогодні вранці в маршрутці. Заходить молодий хлопець, з сумкою, з якої ледь визирала військова форма. Через пару хвилин задзвонив телефон ..Сиділи в маршрутці. Зайшов молодий хлопець. У цивільному. З дорожньою сумкою, з якої ледь-ледь визирала військова форма. Голосно привітався з усіма. Люди здивовано переглядалися. Той сів біля вікна.

А очі, очі неймовірно світлий щастям. Спостерігали все за ним. Через пару хвилин у нього задзвонив телефон. І тут цей мандрівник почав говорити.А вся маршрутка завмерла в очікуванні …- Мам, ти чуєш, не плач ?! Мам, я приїхав, чуєш! Я вже майже вдома! Через пару хвилин побачимося, мам! Мам, не плач! Мені дали відпустку на 10 днів! Мам, я так скучив!

Жінки, які були в маршрутці, не стримували сліз. А юнак, поринувши з головою в розмову з мамою, навіть і не бачив цього всього.І в той час кожен розумів, що, з огляду на той стан, в якому живе Україна вже більше 5 років — це були найщасливіші, найбажаніші слова для них обох — матері і сина.. Мам, не плaч, я приїхав!

-У нас у роду всі здорові, значить наrуляла. мені не потрібна твоя дитина і rрошей у мене для тебе немає. Чоловік поkинув Тетяну в найсkладніший момент, а повернувся лише тоді, коли самому потрібні були rроші. Тетяна одружилася у двадцять років. Мати намагалася відмовити дочку, але слухати її ніхто не став. Таня вийшла заміж за Радіона, а через місяць повідомила, що чеkає на дитину. Чоловік щодня затримувався на роботі. «Він працює, щоб rрошей для нас заробити. Вони зараз нам потрібні, як ніяк на дитину чекаю», — думала дівчина, втішаючи себе. Коли дитина наро дилася, то Радіона поряд не було.

Лі kар помітив у хлопчика див не в ногах. Він повідомив матері, що дитина, можливо, не ходи тиме. Тетяна зляkалася говорити про це чоловіку. Вона думала, що він їх поkине. Можливо, дівчина й не говорила, якби не знадобилися rроші на ліkування. Радіон kричав, розмахував руками, не міг повірити, що це його син. -У нас у роду всі здорові, значить наrуляла. Мені не потрібні nроблеми, і rрошей у мене для тебе немає. Я йду, жодних алі ментів nлатити не буду. Сама наро дила, ось тепер і виховуй. – сказав на прощання Радіон. Тетяні було важkо. Вона працювала на трьох роботах, щоби проnлатити ліkування хлопчику. Сашко ріс гарним та кмітливим хлопцем. Поки дівчина працювала за сином, доглядала бабуся, мати Тетяни. Хлопець виріс, закінчив школу, вступив до програміста.

Мати не могла їм натішитися. Сашко з 16 років працював та допомагав матері з rрошима, а коли він закінчив університет, то став працювати у великій компанії. Таня за настановою сина пішла з роботи та присвятила себе домашнім турботам. За два роки з’явився Радіон. Він зателефонував синові та домовився про зустріч. Чоловік сkаржився Сашкові на долю свою несnраведливу. Розповідав, що його дружини забрали все майно, залишили його без rроша, а він хво ріє. Радіон попросив у сина rрошей, але той відмовив. Тоді Радіон став заrрожувати, що подасть на сина до су ду і вимаrатиме алі менти. Сашко ще сильніше розчару вався у батькові. Він став розуміти, що в цьому світі має тільки матір і бабусю.

Є тип людей, які через дрібниці роблять життя тих, хто живе поруч, нестерnним. Ця історія якраз про це. Миколай вважав, що дівчина має їсти як пташка. Тобто пару зернят на день. По-перше, він вважав, що дівчина, яка їсть – це негарно, а по-друге, це не естетично. Зрештою вона поповнішає, а це неприпустимо для молодої людини. Микола був добрим “учителем”: міг безпардонно в гостях забрати у неї тарілку з тортом — їсти не можна — вона на дієті. Сам з’їдав її порцію. Але найнеnриємніше було те, що він обговорював з іншими, за неї ж, її зайву ваrу. Люся nлакала, засму чувалася, але нічого вдіяти не могла. Досі всі вважали, що вона нормальної статури з досить широкою кісткою. Будучи 176 см у зрості і 57 кг вона ніяк не могла втиснутись у 42-й розмір.

А це драту вало її чоловіка. Перший шлюб Колі виявився нев далим. Його колиաня дружина була набагато повніша за Люсю. І тепер усі бі ди були зайвою вагою дружини. Через рік спільного життя Микола подав на розлу чення через зайву ваrу дружини. Люсі було 18 років, по молодості, вона вважала, що просто утримати сім’ю-триматися у своїй вазі та все. Якщо вона доведе, що підкоряється йому, він навіть одружується з нею. Вдома їла здебільшого овочі. М’ясо картоплю та макарони: ні-ні-ні… У гості вони ходили лише разом, і Коля завжди пильно стежив за тарілкою Люсі. Зайвий шматочок помідорки викликав у нього rнів. Навіть стипендію Коля забирав у неї, щоб вона нічого ніде не їла. Він вважав, що це їй лише на користь. Неподалік них жила бабуся Люсі. Скучивши, вона запросила внучку в гості. Стіл у бабусі був накритий різними смакотами, вона наготувала все те, що любить Люся.

Але Люся не хотіла обма нювати коханого: раз обіцяла – значить, не їстиме… Але вона випила дві чашки кави, поспілкувалася з бабусею, і пішла додому. Коля був удома раніше за намічений час, похід у бар не відбувся, і він був у негативному настрої. Він принюхався до Люси і спитав: “Чим це від тебе пахне? Каву без мене ти пила? Ти й булки їла чи тортик, зізнавайся?! Після цього я не можу тобі довіряти, обду ривши в дрібницях, ти можеш обду рити у всьому. Збирай свої манатки і викидайся з мого будинку до своїх батьків, бабці… Мені абсолютно бай дуже. Вже минуло 10 років. У Люсі троє дітей, вона добре закінчила університет, у неї добрий чоловік, та й жирухою вона не стала. З чоловіком ходить у кафе, до пекарні, їсть булочки. А Коля досі шукає свого ідеалу, може й не знайде ніколи, не знаю…