NEWS 2SWEET

Ганна наро дила Свєту у дев’ятнадцять років. Закохалася в хлопця на сім років старше за неї. Борис був струнким, доглянутим, охайним. Начебто зійшов із рекламного плаката. Доглядав відповідно до свого зовнішнього вигляду: з квітами, з вечерями при свічках та ніжною скрипковою музикою. Все було дуже романтично, поки… – Я ваrітна, – сказала Ганна Борису. – Співчуваю. Я одружений. – промовив Борис. Потім, напевно, вирішив покрасуватися і продовжив: – За три місяці до зустрічі з тобою, дружина народила мені двійнят. Діти плачуть, у дружини постійно голова болить. Ось я й почав шукати віддушину. І знайшов тебе. Розважився трохи. І знаєш що, дружина так утомлюється з дітьми, що нічого не помітила. Борис захихотів. Потім продовжив.

– А ти мусила оберігатися. На мене свою дитину вішати не треба. У мене своїх двоє. Можу лише порадити звернутися до поліклініки. Там тобі безкоштовно допоможуть перервати ваrітність. Батьки Ганни, звичайно ж, не захопилися новиною доньки. Але порадившись, вирішили, що дитина має народитися. Дівчинка народилася здоровою. У графі “батько” Ганна написала ім’я свого батька. Минуло два з половиною роки. Дідусь із бабусею душі не чують у онучці. Днями Ганна з дочкою гуляла у парку.

Раптом побачила Бориса з дівчиною. У руках букет троянд. Поруч крокував Борис і заливався солов’ям. Ганна спеціально проклала свій маршрут так, щоб зіткнутися з парочкою ніс до носу. – Дівчина, а ви знаєте, що ваш кавалер одружений. І ви потрібні йому як віддушина від сімейних обов’язків, – сказала Ганна, дивлячись Борисові в очі. Той відразу випарувався. – Це точно? – уточнила незнайомка. – Абсолютно . – підтвердила Ганна. Та кинула букет в урну і повільно пішла геть. Гнна вдома розповіла матері про зустріч. – Ну хоч цю уберегла, – закінчила вона свою розповідь.

Ми з чоловіком розпочинали своє сімейне життя з самого нуля. У нас не було нічого, жодної підтримки та допомоги від батьків чи бабусь із дідусями. Нас вчили так, що якщо вирішили творити сім’ю, то це повністю наша відповідальність. Ми не скаржилися. Ми з чоловіком просто почали багато працювати заради нашого майбутнього. І ось народився син, на той час ми вже встигли переїхати до нашої нової квартири. Син ріс, а ми з чоловіком вирішили, що треба купити йому квартиру. Не хотілося б, щоб наш син після університету тинявся по гуртожитках та орендованих квартирах. Тому знову почали збирати для його кращого майбутнього. Син вступив до університету, коли ми купили другу квартиру. А там уже й до пенсії недалеко. І тут чоловік пропонує мені назбирати на невелику дачу.

Ми вже доглянули гарний город з маленьким будиночком, це для нас було найкращим варіантом, тож ми його купили. Син закінчував своє навчання, все йшло добре. Потім він заявив, що хоче одружитися. Ми з чоловіком були спокійні, а ще горді за себе. Тому що у сина починається його сімейне життя вже у новій квартирі, ми переписали її на сина одразу. Вони прожили з дружиною три роки, у них народилася чудова донька. Вони ніколи не сва рилися з невісткою, і нам із чоловіком дівчинка дуже подобалася. Тому ми так здивувалися, коли син прийшов додому із валізами. Сказав, що вони розлу чилися і щоб не платити аліменти, він просто переписав свою квартиру на колишню дружину. Нас із чоловіком такий стан справ не влаштував. Ми так довго намагалися заради цієї квартири, старалися для сина.

А він просто взяв і все віддав своїй дружині. Але найжа хливіше сталося далі. Син став жити разом із нами, а за півроку привів у будинок дівчину. Сказав, що вона стане його другою дружиною. Спочатку син хотів умовити нас продати дачу і на ці гроші купити йому ще одну квартиру, але ми з чоловіком відмовились. Життя з новою невісткою було просто нестерnним. Вона мені вдома ніяк не допомагала. У результаті син почав просити мене з чоловіком переїхати жити на дачу, щоби наша квартира дісталася їм. Але це вже було за межею. Ми намагалися виростити такого сина, який би сам уже допомагав своїм батькам. А єдине, що син робить – це nлодить дітей та не цінує квартири, не цінує нашу з чоловіком працю. Ми сказали синові те, що казали нам колись наші батьки. Що, коли він зібрався заводити нову сім’ю, то нехай це буде на його повній відповідальності. Нехай з’їжджає зі своєю дружиною з нашої квартири та з нуля створює своє життя.

Ми були студентами. Зустрічалися, закохалися, одружилися … У період навчання про дітей рано думати було. Я отримала диплом. Чоловік покинув ВНЗ, влаштувався на будівництво, потрібні були гроші для облаштування нашої маленької «ланки» суспільства. Потім замотала робота, свого житла не було (довго збирали), економили на всьому, з фінансами погано, куди дітей народжувати? І ось мені вже 35 років. Але, слава Богу, побудували свій бізнес, є будинок, машина, інші матеріальні блага … ось напевно і прийшов час подумати про діток? Ми були студентами … зустрічалися, закохалися, одружилися … в період навчання про дітей рано думати було. Я отримала диплом.

Чоловік покинув ВНЗ, влаштувався на будівництво, потрібні були гроші для облаштування нашої маленької «ланки» суспільства. Потім замотала робота, свого житла не було (довго збирали), економили на всьому, з фінансами погано, куди дітей народжувати? І ось мені вже 35 років. Але, слава Богу, побудуваний свій бізнес, є будинок, машина, інші матеріальні блага … Напевно і прийшов час подумати про діток? Подумати … Років зо два я не уберігалася, але завагітніти не могла. 37 років виповнилося, і я впала в паніку. Тут-то і почалися обстеження нескінченні процедури, походи по лікарях і страшний вердикт медиків: «Ви не можете мати дітей! ». З чоловіком довго обговорювали варіанти усиновлення дитини.

Advertisements

Думали, зможемо прийняти чужого, як свого? Полюбити його, подарувати душевне тепло, а не тільки матеріальні блага. Вирішили — зможемо! Адже якщо не спробувати, як зрозуміти? Довго переглядали фото дітей, знайомилися з їх історіями. Хотіли взяти не зовсім немовлят, рік-два щоб було діткам. Щоб відчути їх краще, виховати майже з народження гідними людьми. У серці запали двійнята: Аліса і Женечка. Зовсім малюки. Гарненькі. Так зворушливо трималися за ручки. Серце підказало — ось вони! Мої, рідненькі. Матеріально ми були забезпечені, і розуміли, що впораємося і виростимо двох, а їм тоді було менше рочку. Дітки ростуть — і наші. Я щиро не розуміла, як себе треба вести з дітьми.

Весь час думала про те, чи зможу я прийняти дітей такими, які є і якими будуть. Але в душі звучала відповідь завжди одна «так». Адже зовсім не важливо, яку брати дитину, а важливо те, що ви самі закладаєье і виховуєте в ньому. Звичайно, генетику ще ніхто не відміняв, можуть проявитися і спадкові хвороби. Але, з цим же можна боротися, а все інше лише виховання. І глибока безмежна любов до дітей. Дітки ростуть, а труднощі у нас бувають, як у всіх батьків. Зараз у них період підлітковий, йде гормональна перебудова. Бувають різкими, наполегливими у своїх судженнях. Але, я сама колись була підлітком, лаялася з батьками, відстоювала свої права: «Так я доросла, і знаю все сама, набридли ви мені!

Досить мене виховувати!» Тільки подорослішавши, я зрозуміла, що була не права в своїх висловлюваннях. Діти не рідні, тому я завжди намагаюся промовляти з ними всі проблеми, щоб не думали: «батьки не рідні, рідні б більше любили, жаліли». Наші діти знають, що вони прийомні, ми від них і не приховуємо. Спеціальної історії усиновлення не вигадували, просто сказали: «Взяли вас в дитячому будинку. Так як своїх не могли мати». А далі тільки наша любов і турбота. На цю тему завжди дискутуємо, вони задають питання, а ми підбираємо відповіді.

Кожна дитина хоче знати своє коріння, знайти своїх батьків і, якщо вони цього захочуть, я їм не заважатиму, а тільки допомагатиму. А поки ми з дітьми їздимо у відпустку по містах Європи, ходимо в походи в гори, в ліс з наметами і польовою кухнею, а влітку обов’язково на море. Для мене дуже важливо приділити дітям час і давати підтримку, коли вона їм потрібна. І не важливо, скільки витрачу на це часу і сил!

Під час декрету я почала шукати собі підробіток. Ні, з грошима у нас не було проблем, просто мені пощастило мати спокійну дитину, яка могла годинами грати зі своєю ніжкою або спати весь день, а мені було нудно весь день займатися домашніми справами. Я відкрила для себе індустрію краси, почала робити собі нігті, а потім і подругам. Я створила собі портфоліо і почала приймати клієнток, які бачили мої роботи в мережі і записувалися до мене на нігті. Після виходу з декрету я повернулася на свою роботу, але невдовзі карантин змусив мене знову брати до рук манікюрні ножиці та пилки для нігтів. Так я знову почала працювати з дому.

Тільки в той час, ясна річ, багато людей боя лися навіть з дому виходити, і моїми постійними клієнтками тоді були мої сусідки, які приходили до мене, я робила їм нігти за «дякую», і вони йшли. Чоловік мене ла яв, адже я витрачала свої матеріали на складні дизайни подруг, а натомість нічого не брала і не вимагала. Аня 2-3 рази на місяць приходила оновлювати нігті, але платила вона мені словами, мовляв, яка ти молодець, не подруга, а золотце … У Ані та її чоловіка був магазин неподалік нашого будинку. Одного разу, коли після складного дизайну Аня встала, щоб піти, нічого не заплативши і вдавши, що не розуміє моїх натяків про оплату, я їй сказала:

– А я завтра прийду до тебе, нічого не заплачу, але наберу продуктів на місяць і піду задоволена, адже ми ж подруги, – побачивши здивовані очі Ані, я продовжила, – Ань, ти ж розумієш, що всі ці матеріали не на деревах зростають. Я плачу за них немаленькі гроші, і за час, поки я роблю твої нігті за «молодець», я могла б прийняти справжніх клієнток, що платять… Аня пішла від мене сkривджена. Більше вона ніколи до мене не приходила, а на вулиці навіть не віталася. Крім неї від мене пішли ще 3 клієнтки, колишні подружки, які теж мені ніколи не платили. Спочатку мені було ніяково, я думала, що роблю неправильно, але потім я зрозуміла, що все зробила правильно, адже будь-яка робота має бути винагороджена.

Цього року мені тільки має виповнитись 19 років, але в такому віці я вже маю сина. Моєму синочку півтора роки. Його біологічний батько не знає про існування дитини я так вважала за потрібне. Дізнавшись про свою ваrітність , я прийняла рішення і для цього швидко пішла з роботи. Я уникала зустрічей із батьком моєї дитини. Мені було складно і я дуже довго розмірковувала над тим, чи правильне рішення я ухвалила. Однак мене очищали думки, що якщо він дізнається про існування сина, він може виkрасти мого малюка. Микита – батько мого сина, з багатої сім’ї, а я – проста дівчина, у мене немає нічого і батьків у мене теж немає, бо я з дитбу динку.

Я дівчинка, яку нема кому захистити. Через довгий час, у моєму особистому житті відбулися зміни, у мене почалися стосунки з чоловіком. Він дуже простий, звичайнісінький робітник на виробництві, займається зварюванням. Нещодавно я почала помічати, що мене постійно нудить, зробила тест і дізналася, що ваrітна . Хоча я знаю, що ми не можемо собі дозволити 2 дитини, фінанси взагалі не дозволяють, але я все одно хочу цю дитину. Але мене відвідують думки, що мій чоловік дізнавшись про цю новину, просто зникне з мого життя.

І як я справлятимуся з двома дітьми сама, я ж не працюю, і як мені знайти роботу, щоб забезпечити маленьку дитину. А як же декретна відпустка? Я також не можу вирішити, чи позбутися мені дитини. Хоча для мене це вважається rріхом, але хіба не гірше приректи дітей до голодного життя, чи буде вдячний мій син чи дочка в майбутньому за збереження його життя? Я розгублена, що робити. Я зму чена своїм розумом, думки з’їдають мене зсередини. Іноді мені здається, що виходу нема.

Жив-був на світі людина, яка все своє життя працював, і гроші збирав. Коли справа доходила до фінансів, йому просто не було рівних в скупості.Він любив гроші понад усе на світі і незадовго до сmеpті сказав своїй дружині: «Коли я п0мpy, я хочу, щоб ти всі мої гроші поклала в домовину разом зі мною. Хочу забрати їх на той cвіт ».

Він повторював це до тих пір, поки не отримав обіцянку дружини зробити це.Настав день, і він п0 мер.На пox0p0нах чоловік лежав у тpynі, дружина сиділа поруч, вся в чорному, а поруч з нею сиділа найкраща подруга.Коли церемонія прощання була завершена і стали закривати кpiшkу тypnи, жінка встала і сказала:

“Почекайте хвилину!”В руках у неї була коробка з-під взуття. Вона підійшла і поклала кор0бку в tpуnу. Потім трynу закрили і відвезли.«Сподіваюся, ти не зійшла з розуму і не стала класти всі гроші з цим старим скнарою?» – запитала подруга.Жінка відповіла: “Так, я поклала гроші туди, як і обіцяла. Я – праведна християнка і не можу брехати. Я обіцяла, що покладу всі гроші в тyуnу разом з ним ”.«Ти що, хочеш сказати, що все до останнього цента поклала в тrnну?» – здивувалася подруга. «Звичайно», – відповіла вdова, – «я зібрала всі гроші, поклала їх на свій рахунок, а йому виписала чек на всю суму».

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лikapню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама ոогано себе почуває, хвора і вона заплатить

скільки потрібно за таку послугу. – Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лikyвання мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лikapні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

Деякі мене називають розлученою, а я себе називаю вільною жінкою. Я розлучилася з чоловіком сім років тому і придбала свободу. З чоловіком ми прожили цілих двадцять років, ростили дочку і в один момент вирішили ро злучитися. Ну, як вирішили… Все почалося з того, що чоловік почав розмовляти зі мною на високих тонах, став лаятися. Коли у нього не бувало настрою, він поводився аг ресивно, психував, кричав. Я намагалася вести себе спокійно, намагалася заспокоювати його, зупинити і домовитися, мовляв, дорогий, я розумію, що у тебе про блеми на роботі, нап ружені відносини з батьками, але не потрібно робити з мене цапа-відбувайла. У перший час після розмов він поводився нормально,

Advertisements
потім знову брався за старе. Він почав випивати і все гірше і гірше себе вести. Не знаю як, але мені вдалося умовити його підписати документи про ро злучення. У процесі розлучення він мені сказав, що останнім часом він не відчував до мене ніяких почуттів, тому так себе вів. Зараз я вільна жінка. Я теж охолола до нього, тому перенесла все це не так вже й бол існо. Зараз мені 51, я жінка, яка робить все, що хоче, насолоджується життям. Немає нічого кращого, ніж свобода. Мало того, від мене ніхто нічого не вимагає, не чекає вдома зі словами – де ти була, з ким ти була, я голодний, швидко що-небудь готуй. Мені дуже подобається такий спосіб життя. А моїм знайомим і близьким — не дуже. Вони всі намагаються знайти мені пару, влаштовують мені побачення. Мені це не подобається, адже я неодноразово їм говорила, що мені одній дуже добре, я не зацікавлена у відносинах.

Але вони мені не вірять. Нещодавно моя колега знайшла мені кандидата в чоловіки, він її родич. Вона передала мені, що він запрошує на побачення. Я вирішила жартома погодитися. Мені було забавно і цікаво подивитися, хто ж він, спробувати. У призначений день я зібралася на побачення, навіть не розпитавши у колеги подробиць про кандидата. І ось приходжу я на побачення і зустрічає мене дідусь. Не дивуйтеся, йому було 75. Він не працює ( логічно), отримує маленьку пенсію, житла немає, і він вдівець. Я просто була в шоці. Виявляється, людям здається, що я така дурна. Вони думали, що він може у мене притулитися і я буду його доглядальницею, і містити буду його. І плакати хочеться, і сміятися.

Якось мама сказала своєму синові: ”Синку, ти завжди повинен пам’ятати, що я тебе люблю. Ти найважливіше, що є в моєму житті. Ти можеш звертатися до мене завжди, коли тобі потрібна буде допомога та підтримка. Ти повинен знати, що мені приємно, коли ти звертаєшся до мене за допомогою. Не треба дзвонити мені вечорами. Цей час ти маєш приділяти своїй дружині. Можеш дзвонити мені протягом дня, без жодного приводу. Мені буде спокійніше, якщо я знатиму, що з тобою все гаразд. Ніколи не кричи на свою дружину і на мене. Пам’ятай, що жіноче сер це дуже вразливе. Пам’ятай, що жінка – це не слуга.

Вона не зобов’язана прибирати за тобою, готувати тобі, прати твою білизну. Все, що відбувається у сім’ї, має залишатися у сім’ї. Нікому не розповідай про те, що відбувається у стінах твого будинку. Ніколи і ні з ким не порівнюй свою дружину. Просто будь вдячний за те, що маєш. Нікому, навіть мені, не скаржся на свою дружину. Просто цінуй її – і все у вас налагодиться. Якщо я колись захво рію – не забувай про мене. Обов’язково згадуй мене, іноді відвідуй. Але якщо захво ріє твоя дружина – не відходь від неї ні на крок. Коли ти даєш клятву про кохання та вірність, з цього моменту головна людина у твоєму житті – це дружина.

Якщо дружина тебе про щось попросить – відвезти її на море, купити їй чоботи – мовчи. Якщо попросить вдруге – скажи, що подумаєш. А якщо третій – то виконуй її прохання. Ніколи не критикуй родичів своєї дружини, особливо батьків. Пам’ятай, що вони подарували тобі людину, з якою ти будеш поряд усе своє життя. Не забувай про свята. Запиши, якщо поrано запам’ятовуєш дати. І обов’язково вітай свою дружину. Не обов’язково дарувати шикарні подарунки: шоколадка або маленький букетик – відмінно підійдуть для будь-якого випадку. Якщо ти прислухаєшся до моїх слів – то обов’язково будеш щасливий”.

У старого навернулися сльози; він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози …Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.Говорив буквально хвилину; за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги, підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: “Синку, ти не таксист? ” Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів:« Ні, батьку, не таксист, вам куди потрібно?»

– Та мені не далеко, кілометрів три.- Сідай, батько, зараз відвезу.Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожендень їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідові.

Я тільки питав дорогу, більше нічого; я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …”Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся ”, і дід поліз в сумку, за гаманцем.«Ні, батько, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за життя – все оплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.

А я – здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі, дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади … Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про пенсіонерів. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це – соромно …Люди, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу …Миру вам, друзья !!!