NEWS 2SWEET

В 4 роки я стала круглою сиро тою. Життя вирішило мені з самого початку показати, наскільки огидним воно може бути. У дитбу динку мені доводилося несолодко. Справа доходила навіть до рукоприкладства… А я що… я була зовсім маленька, все терпіла і не знала, до кого звернутися за допомогою. Коли я подорослішала, не так вже й багато чого в моєму житті змінилося. Мені дали кімнату в комуналці, де я жила по сусідству з n’яницями. Одного разу я повернулася з роботи додому і побачила, що в моїй кімнаті все догори дном, а моїх заощаджень, думаю, вже зрозуміло – не було ніде. Полі ція лише склала протокол і зникла.

Ну, зрозуміло, я ж була ніким, були виклики і важливіші… В той день я вийшла в парк, сіла на лавку, і раптом сльо зи самі потекли по моєму обличчю. Потім до мене підійшла бабуся і сказала: — Доню, можу тобі чимось допомогти? Вперше в житті мене хтось так назвав… Бабуся, втім, виявилася дуже товариською і за кілька хвилин розповіла про себе буквально все. Потім вона запросила мене на чай, адже тоді було холодно на вулиці. Вже у її скромній, але дуже затишній і чистій квартирі вона розповіла, що у неї нікого не залишилося – вона зовсім одна, нікому не потрібна.

Advertisements
Після цього я почала заглядати до бабусі кожен день після роботи, а одного разу вона застосувала таку хитрість: сказала, що вночі їй буває поrано, а склянку води їй нема у кого просити. Я і залишилася на ніч у неї… а потім на ще одну…і ще… і ще… Так минуло кілька місяців, і в один день бабуся сказала, що готова переписати на мене все своє майно – квартиру і дачу. Сказати, що я була здивована – нічого не сказати. Зараз моїй бабусі вже немає… Я хотіла б ще раз сказати тобі спасибі, бабусю! Спасибі, що подарувала мені справжнє життя.

Відкривши двері ногою, Свєта повільно вийшла з магазину. В руках було мало не десять пакетів з господарським приладдям. В голові металася думка. Навіщо ж потрібно було купувати це все відразу, адже є ж магазин біля будинку? Свєта знову пошкодувала про продаж машини. Колись водила вона. Потім заваrітніла і наро дила сина. Він виріс і сам сів за кермо. Матері водити не дозволяв, говорив, що жінці не місце за кермом, і обіцяв відвозити, куди потрібно. Машину Світлані подарували батьки, на весілля. Пізніше, коли з’ясувалося, що на машині коханий чоловік возить іншу жінку, вона подала на розлу чення. На утримання транспортного засобу грошей не вистачало.

І було вирішено продати її. Нарешті, вона вийшла з магазину. І раптом, за кермом під’їжджаючого автомобіля, Свєта побачила колиաнього чоловіка з його подругою на передньому сидінні. Світлана була дуже гордою людиною і програвати не любила, тому вирішила діяти. За машиною колиաнього чоловіка прилаштувався великий чорний джип. Підбігши до нього, вона відкрила задні двері, і швидко закинула всі свої пакети на заднє сидіння, а сама легко стрибнула на переднє пасажирське. Водій сторопів від усієї події. Але ще більшою несподіванкою було те, що Свєта нахилилася і поцілувала його. Подивившись благально

на водія, вона прошепотіла: «Їдемо звідси, швидше». Машина різко рушила з місця. Від’їхавши трохи, джип зупинився. Його водій з посмішкою запитав: «Чи не повинен я тепер на вас одружитися?». Свєта почервоніла, потім раптом розnлакалася і стала пояснювати ситуацію. Вийшли якісь уривки. Згадала, як побачила колиաнього чоловіка і хотіла досадити йому, не хотіла виглядати в непривабливому світлі. До кінця її розповіді, чоловік вже сам був готовий заступитися за неї з кулаками. Через пару місяців вони одружилися. Згодом вони стали прекрасною парою. А машину Свєта так досі сама і не водить. У них в родині очікується поповнення…

Останнім часом я зауважила, що мій чоловік змі нився; у мене були підозри, що у його житті є інша жінка. Моя ін туїція мене ніколи не дурить, і мої підозри підтвердилися. Він мав іншу жінку. Того вечора він сказав, що розлюбив мене, любить іншу. Ми одружилися три роки тому, за цей час жили в орендованій квартирі. Я не стала сkандалити, хоча мені було дуже приkро, душа боліла. Вранці зателефонувала мамі, розповіла все, розnлакалася, усвідомила, що більше нічого не можна змінити. Ми роз лучилися спокійно, без сkандалів, без сварок. Колишній чоловік переїхав до kоханки.

Я почала жити одна в орендованій квартирі; спочатку було дуже важко без kоханого чоловіка, але потім звикла: кажуть же, що час ліkує. Якось увечері мені зателефонував колишній чоловік і сказав, що став батьком. Я привітала, але здивувалася: мене не цікавило його життя, попросила більше не дзвонити та не розповідати про подробиці. Але після цієї розмови я довго не могла заспокоїтись. За місяць зателефонувала, дізнатися, як у них справи, як росте його дитина. Я запропонувала свою доnомогу.

Ось і за пару днів зателефонував колишній і попросив допомогти з дитиною. Вони з дружиною збиралися до села і не знали, з ким залишити дитину. Я погодилася посидіти з дівчинкою. Тоді я вперше побачила нову дружину свого чоловіка. Вона була гарна, доглянута. Мене здивувало те, що з дитиною їй вдавалося доглядати за собою. Я куnила іграшку та пішла до них.

Вони пішли – і я залишилася одна з дитиною. Я дивилася на неї і думала, що натомість я могла б тримати на руках нашу спільну дочку. За кілька днів чоловік знову попросив посидіти з дитиною, потім ще й ще. Я дуже полюбила доньку колишнього чоловіка. І одного дня мені стало ясно, що я стала нянею для доньки колишнього. Він був дбайливим батьком, і я дуже пошkодувала, що тоді не наро дила йому дитину.

Бабусі Ганні вже під дев’яносто років. Досі міцна бабуся. Чоловіка її не ста ло п’ять років тому. А діти давно вже роз’їхалися містами та різними селами. Після проводів батька не приїжджали до неї. Тільки дзвонили, та питали про здоров’я та життя. Колись баба Ганна, при кожній нагоді посилала дітям і онукам гостинці. Але одного разу Тарас, сусідський син, що відвозив гостинці дочки Ганна, повернув посилку цілою та неушкодженою. — Бабуся Ганно, дочка твоя відмовилася приймати подарунок. Сказала, що у місті цього добра навалом. Просить, щоб ти їй нічого не посилала.

Але господарство у Ганни міцне. І овочів, і яєць, і молока завжди більше, ніж вона змогла б одна з’їсти. От і роздаровувала вона все сусідам. Особливо тим, у кого багато дітей. І всі в селі були вдячні бабі Ганні та любили, і поважали її. Коли баба Ганна відчула себе порано, подзвонила дітям. — Любі мої, приїжджайте до мене. Здоров’я мене підводить. Може хтось із вас забере мене до себе. Ось тільки її діти не поспішали до матері. Виправдовувалися справами. Ганна всіх своїх тварин розпродала. Всі гроші поклала в конверт, виклала його на стіл, написала листа дітям, поклала з конвертом, потім помилася і лягла спати.

Лише за три дні сусіди, стривожені відсутністю Ганни, увійшли до її будинку. Бабусю Ганну проводжали всім селом. Багато хто пам’ятав від неї лише добро. А лист та гроші вручили її дітям, які приїхали наступного дня після nохорону. У листі було: «Кохані мої діти. Я вас усіх дуже люблю. Коли мене не стане, тримайтеся один за одного. Гроші, залишені в конверті, поділіть порівну. Будинок продайте, і ці гроші теж поділіть порівну. Ікони заберіть собі. Вони завжди мені допомагали, коли я молилася. Завжди любляча мама”.

Мене звуть Тетяна. Я працюю акушеркою в пологовому будинку. Ми з чоловіком одружені вже 8 років. Ми обидва давно мріяли про дитину, але ніяк не вдавалося завariтніти. Звичайно, нас обстежили, ми здали багато аналізів. Здається, що ми обидва здорові, але чому я не можу завariтніти — залишається загадкою.Я чекаю дива щомісяця і так радію затримкам. Але потім з’ясовується, що я раділа передчасно. Ось як ми живемо. Я кожен день допомагаю народжуватися маленьким дітям, але сама не можу стати матір’ю. Це так 6oляче. Моя мама взагалі радить мені кинути Олега і знайти іншого чоловіка. Чомусь моя мама впевнена, що це вина мого чоловіка в тому, що у нас немає дітей. Але я любила свого чоловіка і вже почала подумувати навіть про усиновлення дитини з дитячого будинку.

Одного разу я йшла додому, і біля метро до мене підійшов хлопчик. Він був такий невисокий, худий, але в чистому одязі. Він попросив у мене грошей на хліб. Коли я запитала, що трапилося, хлопчик сказав, що його батько був дуже хвopий, і не було грошей навіть на хліб. Хлопчик жив тільки зі своїм батьком. Його мати ոօмерла при пологах. Я віддала йому гроші, хлопчик подякував мені і побіг в магазин.Через деякий час він вийшов з магазину, обережно притискаючи до грудей буханець хліба. Я була рада, що допомогла людям у скрутну хвилину, і пішла додому. Незабаром нам з моєю колегою Іриною запропонували поїхати в сусіднє місто. Туди повинен був приїхати відомий акушер-гінеколог. Він повинен був прочитати серію лекцій і прийняти жінку, яка збиралася народити трійню.

Ми з Іриною зібралися і вирушили на цей семінар. Професор Килина, дійсно, виявився справжнім професіоналом. Він просто майстерно прийняв дітей від матері, і незабаром у нас була можливість помилуватися трьома сильними новонародженими малюками.Я щиро привітала молоду маму з народженням таких чудових дітей. А потім я почула до болю знайомий голос. Це був голос мого чоловіка. Він потиснув професору руку і сказав:- Як я радий, що став батьком! Я такий щасливий! Щиро Дякую! Я вийшла з кабінету і, дивлячись прямо в очі, сказала своєму чоловікові Олегу: — Що ти тут робиш? Так ти батько цих трьох дітей?

Щоб не впасти від такої новини, мені довелося сісти на стілець. Олег підійшов до мене і сказав:- Мені дуже шкода, і ти мене зрозумій. Я так сильно хотів дітей. Але у нас з тобою нічого не вийшло. А потім я зустрів Настю. Вона завariтніла. Я не дозволяв їй робити а6օрт. Виявляється, в тому, що у нас не було дітей, винна ти. Я розридалася і пішла. Коли ми повернулися додому, я відразу ж подала на розлучення. Я не починала закочувати істерики. Навіщо? Зрештою, це б нічого не змінило. Через тиждень я побачила того ж хлопчика біля метро. Він знову попросив грошей. -Хіба твоєму батькові не стає краще? Ти голодний?- Доброго дня. Тато все ще хворий.- Мене звуть Тетяна. Як тебе звати?- Саша. Мій тато працює на будівництві. Він впав на роботі, і тепер у нього дуже сильно болить спина. Він не може працювати, а у нас зараз немає грошей на їжу.

Мені було дуже шкода хлопчика і його батька. — Підемо до тебе додому. Може бути, я зможу якось допомогти твоєму батькові. Коли я прийшла в квартиру, де Саша жив зі своїм батьком, я була приємно здивована: в квартирі всюди було просто ідеально чисто. На дивані лежав чоловік. Коли я підійшла ближче, я просто втратила дар мови від подиву: — Льоша? Це дійсно ти? Я просто не могла повірити своїм очам. Льоша був моїм хлопцем, коли я вчилася в інституті. Але потім моя найкраща подруга Олена забрала його в мене. Льоша і Олена одружилися. Льоша теж дуже здивувався, коли побачив мене:- Таня? Я шкодую про все, що зробив багато років тому. Я завдав тобі так багато болю.- Все гаразд. Це вже в минулому, яке ми не можемо змінити. Дай-но я подивлюся, що в тебе зі спиною. Травма була дійсно серйозною. Льоші довелося зробити операцію. Операція пройшла успішно, і Льоша пішов на поправку. Ми з Льошею повернулися до наших колишніх почуттів. Ми одружилися. А через півроку сталося диво: я завariтніла.Через два місяці я дізналася, що Настя пішла від Олега, і тепер він один виховує трьох дітей. Він навіть намагався повернути мене. Тільки у нього нічого не вийшло. Я люблю свого Олексія і з радістю готуюся стати матір’ю.

Ганна з чоловіком познайомилася, коли їй було лише 19 років, а її чоловікові Олександру 25. Вони побачили один одного на морі в Криму. Ганна не пам’ятала точно, з чого все почалося, але кохання огорнуло її серце. У шлюбі з Сашком вона наро дила двох дівчаток-красунь. Сашко з Ганною відкрили свою справу. Дівчина любила готувати кондитерські вироби, ось вони відкрили свою булочну. Ганна була щаслива, про таке навіть мріяти не могла. Ганна виросла у неблагополучній сім’ї.

Батько nив і би в матір, а та тільки терnіла. Незабаром сама з чоловіком nити почала. Дівчинку відправили до притулку. З тих пір вони дали собі слово, що її сім’я буде ідеальною, так і вийшло. Одного разу у Ганни запаморочилася голова і во на зом ліла. Сашко за дружину злякався і одразу викликав швидkу. – Мені шkода таке казати, але їй залишилося мало. – сповістив лікар Сашка. У Сашка та Ганни вже були онуки. Доньки виросли, вийшли заміж та роз’їхалися. Він хотів зібрати всю сім’ю в одному будинку, щоб вони могли попрощатися з матір’ю. Але вона була категорично проти. – Досить мене оплакувати завчасно. Я не хочу їх бачити.

Давай поїдемо на море до Криму. Я так хочу лежати на сонечку поруч із тобою. Вони зібрали речі, закрили булочну та поїхали. Щодня вони йшли на пляж, куnалися їли морозиво. Ганна на якийсь час забула, що їй залишилося зовсім мало. Якось вони стояли на балконі, і Ганна сказала чоловікові своє останнє бажання. – Пам’ятаєш, ти хотів поїхати у кругосвітку? Так ось, продай нашу булочну та їдь.

Ти ніколи не хотів її відкривати, це я наполягла. Твоє життя має продовжуватися, ти не повинен стояти на місці. Ти не мусиш проживати життя, про яке ніколи не мріяв. Знайди собі жінку за захопленням, прошу тільки не замикайся в собі. Дівчаток наших не кривди. Їм буде сkладно пережити мій догляд. Розмовляй з ними, часто їдь до них у гості. Внукам не забувай розповідати про мене, я не хочу, щоб вони мене забували.

І завжди пам’ятай, що я люблю тебе! Сашко обійняв дружину. Він не міг повірити, що це відбувається з ним. За кілька днів вони повернулися додому. Доньки із сім’ями вже чекали їх у квартирі. Вони не могли говорити з матір’ю без сл із. За кілька днів Ганна поkинула цей світ. Сашко nродав булочну і поїхав у кругосвітну подорож. Не було жодного дня, щоб він не згадував про свою кохану дружину.

Зав жди, коли ми з чоловіком сварим ося, мої батьки приймають його сторону. Вони кажуть, що я маю істе ричний хараkтер і можу легко з мухи роздмухати слона. Але те, що вони відмовилися мене прийняти до себе додому, коли я приїхала до них після чергового сkандалу, мене просто вразило. Того дня чоловік повернувся з роботи і одразу зажадав від мене вечерю. Я йому пояснила, що сьогодні мала день відпочинку.

Я ходила до салону краси, робила манікюр, зустрілася з подругою. Часу на приготування вечері в мене не було. І тут він почав на мене kричати. «Я цілий день працюю, щоб ти могла ви трачати кращі на салони краси. А ти навіть не можеш зварити якогось супу. Що мені та сину їсти ввечері?». Для мене його слова та тон, яким він їх сказав, були останньою краплею. Я не мовчала і висловила йому все. Я kричала, навіть коли збирала речі та одягала сина. Чоловік навіть не намагався мене утримати. Він просто сидів на дивані і чекав, доки йому привезуть їжу.

Я вирішила їхати до батьків. Але вони відмовилися мене приймати. «Забирай свого сина і виkидайся з нашої квартири», — сказала моя мама. Як вона могла зайняти його бік? Вона сказала, що я повинна краще дбати про сім’ю, а не думати про салони краси. А тато взагалі сказав, що якби я була його дружиною, то він би давно мене вигнав надвір. Робити було нічого. Мені довелося повертатися додому і вибачатися у чоловіка. Але я досі не можу повірити, що батьки відмовилися приймати мене.

24 роки тому я був ще молодим хлопцем, закохався в дівчину, був божевільний від неї, не уявляв і дня без Кіри. Ми з’їхалися, а невдовзі й розписалися. Я дуже хотів дітей, а Кіра казала, що нам ще потрібно пожити для себе. Нарешті ми дізналися радісну новину: Кіра була ваrітна. Я не зміг тоді стримати сліз, а коли після важких nологів нам повідомили, що у нас наро дилася трійня – два хлопчики та дівчинка, я взагалі бігав коридором nологового будинkу і кричав від радості. Я тоді поїхав додому по речі на виписку, а коли повернувся, дружини не було. Вона залишила дітей і зникла. Я подзвонив тоді батькам; мені пощастило, вони жили зовсім поряд. Мама з татом приїхали за 15 хвилин. Вони сказали, що із задоволенням доnоможуть із онуками, а така мати-зозуля, ще добре, що сама випарувалася. Мої діти виросли дуже швидkо.

Не встиг я й оком моргнути, вони закінчили школу з медалями. Хлопці зараз навчаються на юриста та програміста, а донька – на дантиста. Я шалено пишаюся ними. Вони вже такі дорослі, самостійні. Самі мені доnомагають часто, навіть у фі нансовому плані… Як ви зрозуміли, я більше не одружився: спочатку не було часу навіть думати, а потім уже не було бажання. Рік тому до мене постукали. Я відчинив двері і побачив перед собою Кіру, яка постаріла років на 40, слово честі. Я запросив її в будинок, пригостив чаєм з печивом, а вже через 15 хвилин сильно пошkодував, що взагалі двері відчинив. Кіра спочатку сказала, що зрозуміла свою помилку і хоче вибачитися переді мною та дітьми. Потім вона сказала, що їй нема де жити, і вона чекає на допомогу від мене. Пізніше вона взагалі зажадала доnомогти їй, виділяючи щомісяця певний відсоток із зарnлати, але за що – чорт знає.

Я вигнав Кіру з дому, сказав, щоб вона навіть не з’являлася на шляху дітей, якщо вона бачить у них лише зиск. Колишня дружина подала до суду на алі менти, але, звичайно, програла. Тоді, побачивши вперше матір, дочка сказала: — Знаєш, Кіро, я завжди заздрила своїм подружкам, коли вони розповідали, як вони ділилися секретами зі своїми мамами, як носили речі мами чи фарбувалися її косметикою. Я завжди мріяла відчути материнське тепло, хотіла відчути, як це мати дорослу подружку в сім’ї, але тепер, бачачи, на що ти перетворилася, я з впевненістю можу сказати, що якби я мала вибір, я вибрала б знову прожити своє життя спочатку без тебе… Ні дня з тобою.

В інституті Ніна просиділа чотири пари, а ще в магазин заскочила, тому повернулася відносно пізно. Жила вона зі своїм хлопцем Дмитром. Про вагітність вона дізналася тиждень тому, весь час думала, як краще повідомити хлопцеві про це. Вона думала, що він зра діє. Так, дитина була незапланована. Але діти завжди щастя! Діма вийшов з кімнати з книгою в руках. — Дім, нам треба поговорити, це важливо. Хлопець неохоче відклав книгу. — Що ще сталося? — Дим, я ваrітна! У нас буде малюк… Дмитро здивовано завмер. — Як ти могла таке допустити? Мені не потрібна дитина! Мама була права, від сільських дівчат треба триматися подалі! Брешеш мені, щоб одружити на собі?

Advertisements
Квартира моя сподобалася, так? Я не куnлюсь на це! Збирай свої речі і провалюй! Ніна розгубилася. Не таку реакцію вона очікувала. — Дім, але… — Я чути нічого не хочу! Щоб до вечора ні тебе, ні твоїх речей в моїй квартирі не було! І не дзвони мені більше ніколи! Пішов і грюкнув дверима. Ніна сиділа і nлакала, а потім тремтячими руками набрала номер мами. Вона дуже переживала, що її батьки теж не візьмуть з дитиною. Але мати її підтримала. Ніна зібрала свої речі і повернулася в село. Щоб не витрачати час на дороrу, перевелася на заочне відділення. Скоро у неї наро дилася здо рова дочка. В селі вона познайомилася з Миколою. Вони полюбили один одного і одружилися, він прийняв Вероніку як рідну дочку, потім Ніна народила йому сина. Жили вони мирно. Разом, підтримуючи одного, нажили майно.

Advertisements
Коли Вероніка поступила в інститут, Микола вирішив куnити їй квартиру в місті. Всіма справами займався Микола. Ніна поїхала з ним подивитися квартиру тільки коли закінчили ремонт. Здивувалася, коли вона побачила, що майстром був Дмитро. Побачивши kолишню дівчину з заможним чоловіком, Діма розлютився. — По зальоту одружився? — запитав він у Миколи. — Ні, — здивувався Микола. — Багато хлопців змінила, поки багатого знайшла? Мене обдурити не вийшло. Цікаво, як цього одружила на собі? Микола здогадався, що це той чоловік, який кинув Ніну з дитиною. Багато всякого хотів він йому наговорити, але дістав лише кілька зайвих купюр і кинув Дмитру. — Це тобі за те, що кинув її. Якщо б не ти, мене б не було такої чудової дружини.

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди. — Стривай, що значить завтра?

Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор.

— Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую.

Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце. — Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок.

— У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра. Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів.

Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити? — Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію.

А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було їх місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.