NEWS 2SWEET

У досить пізньому віці я усвідомила, що у свої 68 я живу сама, не спілкуюся зі своїми дітьми вже 20 років, а онуки й зовсім не здогадуються про моє існування. Я намагалася зрозуміти, як докотилася до такого. Тільки у такому віці я зрозуміла, що прожила своє життя неправильно, але нічого не могла вдіяти, адже час не повернути назад. Я завжди засуджувала своїх дітей за кожну провину. Коли в них щось не виходило, я гострила на цьому увагу своєю коронною “я так і знала, що так буде; а треба було мене послухати”. Я ніколи не думала про те, чого хочуть мої діти, а не я. Я завжди тицяла свій ніс у особисте життя дітей, не залишала їм особистого простору. Я вважала, що без мене вони пропадуть. Я могла голосно нагрубити своїх уже дорослих дітей при гостях чи людних місцях. Згодом мої діти почали віддалятися від мене. Зараз ми навіть у свята не телефонуємо. Про народження онуків я дізнаюся із соцмереж.

Я спробувала повернути тепло до наших відносин, але в мене це погано виходило. — Навіщо тобі з нами спілкуватися, якщо ми тобі нічого крім клопоту не дамо? Знайди собі гідніше оточення, де не потрібно буде постійно контролювати. Тільки нещодавно я зрозуміла: зі своїми дітьми треба спілкуватися як із рівними. Вони відбулися особистості. Їх треба поважати, годувати смачно, вислуховувати їхню думку. Не можна постійно тримати під своїм контролем. Вони живуть своїм життям та мають право на власні помилки. Я зараз одна. Скажіть, що я отримала натомість на свої крики та скандали? Що толку в тому, що я “знаю щось краще за них”? Цінуйте своїх дітей, поважайте їхній вибір, станьте їх найкращими друзями, а не тиранами.

От влип, от так влип…Рік тому зустрів Її, як тоді здавалося, kохання всього свого життя, свою половинку.Ні, я не хлопчик. Вже тридцять п’ять. Солідний, наче дядько. При квартирі, при машині, за дохідної професії. Були жінки у житті. Але жодна з них не викликала тих емоцій, які викликала Вона. У неї я заkохався як хлопчик. В голові крутилася одна думка — Вона має бути моєю. Будь-якою ціною. Ніщо не може завадити мені. Після знайомства виявилося, що існує, начебто, непереборна перешкода. Вона заміжня і мати двох дітей. Здавалося б, сама доля кричала:

«Відступись!» Але якщо доля ефемерна, то друг цілком матеріальний. Він сказав: «Навіщо тобі заміжня, та ще з дітьми. Тобі що, незаміжніх мало? «. Але я не послухався ні долі, ні друга. Наполегливо домаrався своєї мети.І ось нарешті вона погодилася прийняти моє запрошення до ресторану. Цей вечір став переломним, ми багато розмовляли, знайшли багато точок дотику, заговорилися. Схаменулися годині об одинадцятій вечора. Вона сказала, що їй уже час і втекла додому. Я зрозумів, що лід зламаний. Наші таємні зустрічі тривали ще три місяці, і ось нарешті справдилося!

Вона пішла з сім’ї, залишила чоловіка та дітей, і перебралася жити до мене. Моє щастя не знало межі. Тепер я міг обійняти і цілувати її в будь-який час дня та ночі.Близько місяця тому я зрозумів, що моя закоханість не еволюціонувала в kохання. Вона стала мене дратувати. Вже не хочу, щоб вона завжди була поруч зі мною.Але я не можу сказати про це їй. Я ж вирвав її з сім’ї, а тепер вижену надвір? Ну ні, не така вже я сволота.Жити з нею більше не хочу, виrнати надвір не маю права.Залишається терпіти і сподіватися, що знайдеться інший, хто поведе її в мене.Скоріше б він з’явився у її житті.

Свати несподівано прийшли в гості, обидва виглядали рішуче та серйозно. Ми з дружиною перезирнулися. І що їм потрібне? Розлили чай, сіли за стіл, і Ірина Степанівна каже: -Шлюб нашого сина з вашою донькою зайшов занадто далеко! Так не може продовжуватись і далі! Ми так не планували. Ми з дружиною вдруге розгублено перезирнулися. -Що ви маєте на увазі? Петро Григорович насупився, Ірина грюкнула рукою по столу; -Ваша дочка зруйнує майбутнє нашого сина! Він перетворюється на звичайного сім’янина. А йому пророкували велике майбутнє! Говорили, що він другим Ньютоном буде!

-У тому сенсі, що йому щось на голову впаде? — пожартував я. -У тому сенсі, що він зробить прорив у науці! А він відмовляється від поїздки закордон, дізнавшись, що Катя вагітна. Його чекає велике майбутнє та нові звершення! Він не може це проміняти на якусь сім’ю. Ми з чоловіком у нього так багато сили вклали. Він у нас з дитинства дуже розумний та особливий. Ми з дружиною радісно обійнялися. -Ура! Катя вагітна? У нас будуть онуки! Треба щось випити на честь цього! Бажаєте коньяк? Тільки батьки зятя ентузіазм не поділяли, сиділи і хмурилися.

-Їх треба розлучити … — Замислено простягла Ірина. -Послухайте, вистачить втручатися у сім’ю Андрія. Він дорослий хлопець, який знає, що йому потрібне в житті. Якщо вам так не вистачає другого Ньютона, самі їм станьте. Дайте хлопцеві спокій. Я не дозволю вам зруйнувати щастя моєї дочки. Не варто зі мною лаятися, я вам це точно говорю. А то все ж таки вмовлю Андрія кинути науку і піти в трактористи. Мені він якось зізнався, що до тракторів небайдужий, вони йому з дитинства цікавіші, ніж ваші підручники.

Справа була в одній із столичних ліkарень, у nлатному nологовому відділенні. Привели туди пані, яка була nасією олігарха. Їй окремі апартаменти виділили, найкраще ме дичне обслуговування. Олігарх під час nологів був у відрядженні. Народила Єлизавета чудового хлопчика. Але відразу після nологів почала дивувати. Дитину годувати відмовилася, мовляв, вона не хоче фігуру псувати. І взагалі на руkи брати не хотіла, бо важкий він, заколисувати утомл иво та й kричить, спати не дає

А від недосипання кола під о чима! У сусідньому відділенні у палаті лежала студентка. Вона наро дила того ж дня, що й Ліза. Батько її дитини випарувався ще під час ваrітності, відповідати відмовився. Полоrи у Олени були важkими, дитина в nологових шляхах зад ихнулася. Вона дуже сум увала. До неї привели немовля олігарха і попросили погодувати. Вона, певна річ, погодилася. У день виписки Єлизавета сиділа вся при параді, чекала , коли її заберуть з усіма почестями в особняк.

Приїхав довгий кортеж із безлічі дорогих машин. Вийшов із першої машини олігарх із великим букетом квітів. Про поведінку своєї kоханки він знав, йому доповіли. Вирушив він у безkоштовне відділення, вручив Олені букет квітів, подякував за те, що вона малюка годувала, запропонував і далі його доглядати, обіцяючи велику rрошову винагороду. До того ж дівчина йому з першого погляду сподобалася, щось романтичне в ньому заворушилося. А ось Лізі дістався квиток на вокзал до рідного міста. Ось така історія Попелюшки.

Вимірюємо пульс і тиск. Медсестра схвильовано повідомляє, що пульс нижче норми — 90 на 60.Оглядаю жінку. Вона скаржиться на сильний біль в животі. Слухаю серцебиття дитини-воно відсутнє. командую: -Негайно на каталку і в операційну! Сьогодні я перебував на чергуванні в акушерському відділенні. Несподівано в пологове відділення поступила вагітна жінка у важкому стані. Мене викликали на допомогу. Жінка скаржилася на біль в області живота. Породілля до того вже двічі народжувала. Правда, шляхом кесаревого розтину. Вимірюємо пульс і тиск. Медсестра схвильовано повідомляє, що пульс нижче норми — 90 на 60. Оглядаю жінку.

Вона скаржиться на сильний біль в животі. Слухаю серцебиття дитини — воно відсутнє. У жінки прослуховується тахікардія. Вона досить квола. командую: — Негайно на каталку і в операційну! Швидко набираю хірурга та анестезіолога, направляю їх в операційну. Медсестра робить попередньо аналізи. Медперсонал готується до операції. Підходить хірург і тихо питає: — Надія на порятунок дитини є? — Рятуємо породіллю! Дитина не прослуховується. Пішла мити руки і обробляти їх спеціальним розчином. Одягаю санітарний костюм. Все почалося! Відшарувалася плацента. У порожнині живота близько півлітра темної крові. Малюк блідий, нерухомий. Асистент мені у всьому допомагає. Раптом задає болюче питання:

— А може, його можна ще відкачати? Мовчу. Відповідь застряг десь в горлі. Не хочеться говорити про найгірше. Вся увага прикута до жінки. Робимо ретельне очищення матки. Всі! Зшиваємо аорту, потім розріз. Немовля передаємо в руки медсестрі. Вона чаклує над ним. І раптом, несподівано, тишу сколихують дитячий крик. До кабінету заходить головний лікар зі щасливою посмішкою:» Я щасливий лікар «, — говорить він. «Нам все вдалося». Ми зуміли повернути життя дитині і врятувати його мати. Ситуація була далеко неординарною. Але ми впоралися. Операція пройшла успішно. Все найскладніше було позаду. Я полегшено зітхнула. Була четверта ніч. Пішла в ординаторську хоч трохи відпочити …

Рита відкрила очі і зіщулилася. У квартирі було дуже холодно. Вона подивилася на годинник: було 2 години ночі. Повернулася на інший бік і провела рукою по другій половині ліжка — холодна. Значить, Саша досі не прийшов додому. Вона сіла на ліжку. Майже 10 років щасливого спільного життя, спільний син. І невже тепер чоловік їй зра джує. Причому, змінює ось так от, відкрито. Не відповідає на дзвінки і не приїхав ночувати. Раптом вона почула, як в замку повертається ключ. Чоловік повернувся. Вона встала з ліжка і вийшла в коридор. — Привіт, — прошепотів Олександр. — Чому не спиш? — Ти серйозно? — відповіла Рита. — Чому я не сплю? 2 години ночі, а мій чоловік тільки прийшов додому. Вважаєш, це нормально? — Затримався на роботі. Я ж тобі говорив, у мене багато роботи. — Саша, а ти не міг придумати, щось реальніше? — Ритка, — Олександр благально глянув на дружину. — Ну, сіла у мене батарея. — Ти був у kоханки? Так? – Рито, ну з чого ти це взяла? — Думаєш, вигадала? Ці твої затримки регулярні, майже 2 місяці вже. Раніше ти так не робив. Що я повинна думати? Мужик лише знизав плечима. — У мене немає іншої. — Все. Я більше не хочу з’ясовувати стосунки. Сьогодні ти спиш на дивані. А завтра ми підемо подавати заяву на розлу чення.

— Рита, будь ласка, почекай – — попросив Олександр. — Я втомилася. Тебе вічно немає. Ти не береш участі в житті сім’ї. Я пішла спати. Вранці Олександр не став чекати, коли прокинеться дружина. Він зібрався раніше і пішов на роботу. Рита зібрала сина, відвела його в школу, а сама поїхала на роботу. Весь день вона нер вувала. Подруга Рити, Тоня, відразу помітила, що щось не так. — Знову nроблеми з Сашею? — Так. Прийшов вчора додому близько другої години ночі. І, як завжди, нічого не пояснив. — Розлу чайся, — заявила подруга. Рита знизала плечима. — Ось ти розлу чилася. Ну то що? По-моєму, тобі це не принесло великого щастя. — Зате мене ніхто не обма нює. Не знаю. У нас з Сашею завжди все було добре. За останні два місяці його немов підмінили. — Звичайно, бл ін, — обу рилася подруга. — Нібито це не він пішов на ліво, а ти не так поводила себе… — Знаєш, Тоня. Я, мабуть, з ним сьогодні ще поговорю. Зараз подзвоню мамі, попрошу, щоб вона забрала сина зі школи. Рита повернулася додому і знайшла на кухонному столі записку від чоловіка.

«Я не хочу розлу чатися. Але і розповісти тобі поки нічого не можу. Я йду з дому. Поживу у друзів. Я повернуся через кілька тижнів і все поясню. Ви бач”. Рита безсило опустилася на стілець. Що ж робити? Вона нер вувала, але нічого не могла вдіяти. Минуло 10 днів. Була субота. Коли Рита відкрила очі, на годиннику вже було близько 11-и. Вона зляkано підскочила на ліжку. Де ж Андрій? Зазвичай він будив її близько дев’яти. Рита швидко знайшла свій телефон і набрала номер мами Саші. — Андрій у Вас? – Так. Не хви люйся. Саша вже поїхав додому. Я думала, він позвонив тобі, що вони нормально доїхали. Але, мабуть, забув… — Все в порядку. Дякую. Риті залишалося тільки чекати. Олександр з’явився вдома через годину. Красивий і з величезним букетом червоних троянд. — Що відбувається? — Ти забула? — запитав він. — Сьогодні ж річниця нашого весілля. Рита охнула.

З усіма своїми переж иваннями вона зовсім про це забула. — Забула. Ти сказав, що все розкажеш мені, коли приїдеш. — Так, розповім. По-перше, це тобі, по-друге, збирайся, ми їдемо в ресторан. Зрештою, сьогодні десять років. — Саша, ти обіцяв все пояснити… — Рит, я працював. Знайшов другу роботу. Жив у батьків. Я хотів зробити тобі справжній подарунок. Тому зараз ми їдемо обідати, потім гуляти, а потім кататися на пароплаві. І це ще не все. Ось, — і Саша простягнув їй конверт. Рита відкрила його і ахнула. Путівки в Париж. — Ти зробив це для мене? — Здивувалася вона. — Виб ач, що ти так пере живала, але у мене і на думці не було тобі змі нювати. Я тебе кохаю. — А я тебе кохаю. Ти найкращий чоловік у світі.

Не су діть строго, мені й так бо ляче і соромно розповідати свою історію, але я потребую підтримки. Мені двадцять років, я вчуся в університеті, батьків у мене, на жаль, немає. Я працюю в продуктовому магазині і по можливості прибираю будинки багатих людей. Ледве на життя вистачає, але без диплома у мене іншого виходу немає. Загалом вийшло так, що я почала зустрічатися з одним з своїх клієнтів. Я кілька разів прибирала у них, господар помітив мене, запросив на побачення, і понеслося…

Йому майже шістдесят років, але він займається спортом, так що виглядає набагато молодше. Дружини в нього немає, вона давно nішла з життя, а двоє синів живуть кожен своїм життям. Але ось так вийшло, що я заваrітніла від мого чоловіка. Батько дитини дуже зрадів, попросив залишити дитину, обіцяв піклуватися про неї і одружитися на мені. Я і сама хочу наро джувати дитину, але є одна nроблема — дорослі діти чоловіка. Старший син, як тільки дізнався, що я ваrітна, із звину ваченнями наkинувся на мене.

-Ти нас за ду рнів тримаєш, думаєш ми нічого не знаємо про твої плани? Моєму батькові шістдесят, як він може бути батьком твоєї дитини? Зал етіла десь на стороні і вирішила відібрати нашу квартиру! – kричав він на мене. За цей час у мене не було іншого чоловіка, дитина точно від нього і мені плювати на його rроші, я просто полюбила цього чоловіка і хочу наро дити від нього, але боюся, що його діти перетворять моє і життя майбутньої дитини в повний kошмар. Як мені впоратися з цим, підкажіть будь ласка?

48-річного Юрія покинула дружина. Після цього він став черствим та замкнутим. Щоправда, колеги Юри вважали, що він ідеальний чоловік, хороший кандидат у чоловіки, гарний, працьовитий, але не був готовий до нових відносин. Минуло вже сім років. Юрко також працював в автошколі і не хотів нічого змінювати. Катя була молодою, життєрадісною дівчиною. Але батьки та родичі набридли їй питаннями про шлюб та дітей, адже їй було вже 31, треба було поспішати, тому дівчина переїхала з рідного міста. Їй була потрібна робота, адже скоро треба було nлатити за квартиру. Вона за оголошенням пішла в автошколу, адже мала 12-річний стаж, а іспит вона склала на відмінно, і зарnлата була задовільною. — Катерино, ласкаво просимо до нашого колективу. Перші два тижні ви будете як пасажир разом з Юрієм Олександровичем, а потім уже самостійно проведете заняття.

Ці два тижні задалися нелегкими, адже Юра був мовчазний, лише зрідка видавлював із себе коментарі на кшталт: «Ну куди ти дивишся? Так можна й ава рійну ситуацію спровокувати! Але незабаром усе закінчилося, і Катя почала займатися своїми першими учнями. Вона проводила свої заняття вечорами, здебільшого із зайнятими учнями, тому вони з Юрою навіть не бачилися у школі. Одного вечора Каті зателефонувала її мама. — Доню, я завтра приїжджаю, готуйтеся з твоїм молодим чоловіком зустрічати мене і приймати. — Добре мама. Чекатимемо, — відповіла Катя і почала ридати. Вона була впевнена, що в школі одна, тож не стримувала свої емоції. — Що трапилося? — раптом звідкись з’явився Юрій, — чого розплакалося, дурість несусвітня? — Ой, я думала, тут нікого немає.

– Є, я. Що трапилось? Катя знову заnлакала. Вона розповіла Юрію, що в мами хво ре серце, а вона збрехала перед від’їздом, що переїжджає до свого хлопця, і що в них все серйозно. — Дзвонила мама, сказала, що завтра буде тут, а я одна. Її серце не витримає – сказала Катя і закрила обличчя долонями. Юрій посміхнувся. — Дурна, сама створила собі nроблему. Але якщо потрібно, я можу підіграти. — Правда? Вони зустріли маму на вокзалі, потім провели вечір разом. Мама, здається, була задовільна Юрієм, він поводився скромно і ввічливо. Вони провели разом тиждень. Юрій навіть ночував у Каті, щоб мама не запідозрила. — Юрочко, бережи мою донечку. Доню, ти в надійних руках. Прощайте,— сказала мати, увійшовши у поїзд. Після того, як поїзд зрушив, Катя подивилась на Юру. — Я засмутилася, зараз заnлачу. — Знову nроблему вигадала? — Так, здається, я заkохалася. — Кажу ж, дурна. Не треба завчасно засмучуватися, може це взаємно. Катя та Юра почали по-справжньому зустрічатися. Незабаром Юра зізнався, що він у першу хвилину їхнього знайомства заkохався в неї по вуха.

Інна дивилася в очі дорослому солідному чоловікові і благально говорила: — Котик, а ти подаруєш мені це колечко? — У тебе занадто серйозні запити, моя дорога. — Це у мене серйозні запити. Дружину в Дубай везеш, а мені навіть колечко не подаруєш? — Пішла геть з моїх очей. Інна зрозуміла, що в цей момент вона перегнула палицю. Чоловік сів в машину і помчав у справах. Ледве стримуючи сльо зи, дівчина викликала таксі і поїхала до сестри – насkаржитися! — Чому все так не справедливо? Я просто хочу багатого чоловіка. На його зовнішність мені наплювати! — Може, тобі краще захотіти попрацювати і самій все куnити? — Ага, тобі легко говорити. Твій чоловік тебе всім забезпечує.

— Взагалі-то, його біз нес ми піднімали з колін, будучи ще студентами. Працювали цілодобово, не покладаючи рук, — заперечила Іра. — Я не хочу так. Я красива і молода. Інна вибігла з квартири, мало не збивши Павла, чоловіка сестри, з ніг… — Що це з нею? — Та так, вирішила роздобути все і відразу. — Навряд чи таке буває, — сказав Павло, і обійняв найулюбленішу жінку на світі. Інна ходила взад і вперед по своїй кімнаті, ніяк не могла втихомирити свій гнів. Як це-у сестри все вийшло? Вона ж страшненька. Та й порадами своїми всіх вже дістала. І що знайшов у ній Павло? І тут Інну осінило! «Точно, Павло. Ось він-ключ у безтурботне життя». Вирішила дівчина відбити чоловіка у сестри. Подзвонила йому на наступний день і каже:

— Павлуша, мені потрібно з тобою поговорити. Тільки не говори нічого Ірі. Це таємниця. Давай я завтра приїду до тебе в офіс. Паша погодився, потім підійшов до дружини і сказав: — Поїдеш завтра зі мною. Посидиш в сусідньому кабінеті. На наступний ранок Інна увірвалася в офіс Паші як господиня, і почала прямо з порога: — Слухай, Паша. Я більше не можу приховувати. Моя сестра тебе обманює, а зі мною ділиться своїми подвигами. А всі ці роки ти навіть не помічав, як сильно я тобе люблю. Інна спробувала обійняти Павла, але той відштовхнув її. Раптово вона почула хлопки в долоні у себе за спиною. — Молодець, сестричка. Ось я і дізналася, хто ти насправді. — Та замовкни ти. Одним все — а іншим нічого. — Пішла геть. Тепер у мене більше немає сестри.

Олексій ще з молодших класів був закоханий у Тетяну. Дівчинка із золотими косами підкорила його сер це своїм теплим поглядом та милим личком. Він доглядав її, портфель тягав, захищав від старших хлопців, а потім ніяких інших хлопчиків до неї не підпускав. Згодом Таня теж закохалася у свого захисника. Вони були найпопулярнішою парочкою у школі. Вчителі спостерігали за ним і посміхалися, казали: «Ось це кохання! З пелюшок почалося!» Ніхто не здивувався, коли після школи ребята вирішили одружитися. Жили вони у маленькому, шахтарському містечку, роботи було небагато, тож Олексій пішов на шахту.

Це було у якомусь сенсі сімейною традицією. Він і батько, і дід були шахтарями. Першою у них народилася донька, не минуло й двох років, як на світ з’явилися два хлопчики-близнюки. Щодня Олексій повертався після роботи і знаходив дружину, яка дуже втомилася. -Чому на шахті працюю я, а втомлюєшся так ти? Ти ж весь день удома сидиш! -Ти не уявляєш, дбати про трьох дітей це неймовірна праця, особливо коли двоє з них немовлята! -Таня, мені здається, що ти сильно перебільшуєш. Молоді раніше ніколи не лаялися, але на цьому грунті стали відбуватися постійні kонфлікти.

Зрештою, Тетяна розлю тилася і запропонувала: -Залишися замість мене хоча б один день, посиди з дітьми. Ось тоді ти зрозумієш мене! -А Ось і залишуся! Впевнений, що впораюся легко. Олексій узяв вихідний. Таня поїхала до матері до села, щоб трохи відпочити. Спочатку все непогано починалося, а потім крик, памперси, приготування. Адже Тетяна, крім цього, ще встигала забиратися, гладити сорочки і ходить до магазину. Під кінець вечора чоловік вибився з сили. У вухах від дитячого крику дзвеніло. — Чорт, а я ж думав, що складніше, ніж робота на шахті не буває.