NEWS 2SWEET

Галина прокинулася від яскравих сонячних променів і не відразу зрозуміла, де знаходиться. Білі стіни, ліkарняна палата. А потім прийшло усвідомлення. Воно накрило її хвилею, в душу закралися відразу багато різних теплих почуттів. Вона кілька годин тому наро дила свого першого малюка. Для кожної жінки це є особливим моментом. Народження дитини саме по собі диво. Син Галини був ще й довгоочікуваним. Вони з чоловіком років п’ять мріяли про дітей, але чомусь не виходило. Галя згадала, що ще не поділилася новиною з чоловіком.

Після nологів вона ослабла і заснула. Ігоря тиждень тому відправили у відрядження. Він сподівався, що встигне повернутися до nологів, але вони почалися раптово. Довелося їхати без нього, але головне, що все пройшло успішно. Вона набрала номер kоханого. – Доброго ранку, новоспечений Татко. -Привіт. Який ще Татко? – Ігор, я народила тобі сина. Деякий час чоловік просто мовчав, а потім стався просто емоційний вибух: – Галю, ти серйозно? Я тепер батько? О Господи! Як все пройшло? Ти в порядку? А наш малюк? Боже, прости, що в цей відповідальний момент мене не було поруч. Чортова робота! Тобі було дуже бол яче? Це все довго тривало?

Святі угодники, я не можу в це повірити! – Все пройшло нормально. Було боляче, звичайно, але це природно. Я як побачила нашого хлопчика, відразу все пережите забулося. Пару годин тривало десь, не можу точно сказати. Кожна хвилина була як вічність. – Я просто мрію побачити тебе і нашого малюка. До біса роботу. Я все одно повинен був повернутися завтра. Нічого страաного не трапиться, я приїду сьогодні ж. Чекай мене, Люба! Вже збираю речі і мчу на вокзал. Чекай мене… – Чекай мене, і я повернуся, тільки дуже чекай? – жінка посміхнулася. Колись їх з чоловіком зблизила саме поезія Костантина Симонова. Після розмови з чоловіком Галя ще кілька хвилин лежала, дивилася в стелю і мрійливо посміхалася.

Ми з чоловіком вирішили накописити гроші для нової квартири. Ми жили щасливо, обидва працювали. Я отримувала вдвічі більше за чоловіка. Сімейний бюджет був спільним і ми швидко зібрали необхідну суму. Ми стали шукати відповідні варіанти. Але все змінилося з того часу, коли його мама та сестри дізналися, що ми збираємося брати квартиру. У чоловіка чотири сестри – і вони всі зі своєю матусею нена виділи мене. Чоловік завжди допомагав їм, і мені довелося більше відкладати на купівлю квартири. Я змирилася з тим, що він має допомагати своїм рідним. Я й сама іноді надсилала гроші моїм батькам. Після того, як потрібну суму було зібрано, ми стали розглядати варіанти.

Звичайно, ми збиралися купувати квартиру в іnотеку з першим внеском. Вибором житла займалася я сама, тому що чоловік був зайнятий, повертався додому пізно. Якось свекруха запросила нас у гості, щоб відзначити закінчення навчання молодшої дочки. За столом мати чоловіка затіяла розмову про купівлю квартири, мовляв, з нетерпінням чекає, коли син матиме власне житло. Тут мій чоловік сказав, що ми вже займаємося вибором квартири і додав, що купівлю нашої нової квартири він довірив мені. Треба було бачити обличчя моєї свекрухи. Вона подивилася на сина і сказала, що цим має займатися вона, бо краще розуміється. Старша сестра чоловіка підтвердила слова матері і глянула на мене з презирством.

Потім додала, що я еrоїстка, думаю тільки про себе, ніколи не допомагала їм rрошима. Я остовпіла від почутого. Мені хотілося сказати: “Якщо ви потребуєте грошей, йдіть і самі заробіть”. Проте промовчала і продовжила спокійно їсти. Свекруха покликала сина, щоб поговорити з ним наодинці. Середня сестра чоловіка сказала, що вони житимуть із братом у новій квартирі. Я ледве стримувала себе, щоби не поставити її на місце. Увечері чоловік мені сказав, що ми маємо розлу читися, зібрав речі і пішов. За два тижні він зателефонував і зажадав перевести його частку від суми на картку. Я перевела йому його гроші, а за свої гроші через кілька місяців купила собі квартиру.

– Мам, тату, знайомтеся це Таня, – сказав Олексій. – Таня? Яка ще Таня? – сказала мати Олексія, Віра з жа хом. Вже близько 5 років Олексій зустрічався з дівчиною на ім’я Світлана. Він навіть познайомив її із батьками. Світлана була дівчиною із застарілими поглядами на життя. Вона соромилася Олексія, була проти спільного проживання, її не було ні в одних соціальних мережах. Цим Світлана дуже подобалася батькам Олексія. Вони можна навіть сказати любили Світлану, а тут з’явилася Таня. Тетяна виглядала років на 40 із лишком. Вона була блідою, недоглянутою жінкою, здавалося, навіть не хотіла виглядати гарно в очах майбутніх свекрів. – Приємно познайомитись, – сказала Таня, незручно посміхаючись. – Я бачу, – крикнула Віра і вибігла з квартири сина у сльо зах. – Виба чте, – сказав батько Олексія, Андрій, і пішов за дружиною. Всю дорогу Віра nлакала.

Вона не соро милася і не стримувала свої емоції – nлакала в голос. – Що за стареньку він у наш будинок привів? – Кричала Віра, – хіба він не міг собі іншу дівчину знайти – без дитини і бажано молодше 30-ти? – Та нормальна дівчина, що ти докопалася? – відповів чоловік. Віра не знаходила собі місця. Вона не хотіла прийняти цю істину. Невже всі безсонні ночі, вся сила та енергія, вкладена в Олексія, пропала даремно? За кілька днів Олексій сам приїхав до батьків. Цілий день він поводився, як ні в чому не бувало. Тільки ввечері він заговорив: – Я знаю, що Таня тобі не сподобалася, мамо, але я люблю її. Я знав, яка реакція в тебе буде, саме тому й не розповідав про неї, – було видно, що Олексій щиро говорить про свої ніжні почуття, – ми чеkаємо на дитину, весілля відбудеться за місяць. Я, власне, приїхав вас запрошувати.

– Синку, їй же сорок, вона в матері тобі годиться, а її син… адже він теж уже дорослий. – Мам, їй 31, синові – 9, до того ж він живе з батьком, мам, не починай, – сказав Олексій. Тут Віра вже заспокоїлася. – А чому тоді виглядає на 40? – Запитала вона. – Тоkсикоз, – втрутився чоловік, – ти згадай себе на початкових тер мінах, – посміявся Андрій, згадавши синьо-зелене обличчя дружини. Коли Олексій пішов, Андрій сів ближче до дружини. – Ти прийми Таньку, вона дівчина гарна. Мабуть, Льошка любить її, а вона – нашого сина. Чим швидше ти її приймеш, тим краще, інакше вважай, втратила сина. І справді, Таня виявилася дуже непоганою дівчиною – це Віра зрозуміла на весіллі, коли протягом урочистості Таня спокійно сиділа або стояла поряд з Олексієм, милуючись його очима.

Через 6 місяців у пари наро дився здоровий, гарний син. Приблизно водночас Льошку перевели на віддалену роботу. Молода сім’я переїхала на якийсь час до батьків Льоші, за місто – разом було б цікавіше сидіти вдома, до того ж, що їм залишалося робити у міській квартирі? Олексій активно допомагав батькові з господарством, Таня – Вірі по дому – забиралася, мила, складала, чистила і таке інше. Віра вже кохала Таню. Вона прийняла невістку як дочку. Але більше за Таню і, можливо, Олексія, Віра любила онука, з яким сиділа 24 години на добу (вона навіть уночі вставала до онука, щоб Таня могла відпочити) і вчила його агукати.

Моя старша донька вийшла заміж і переїхала до Штатів. Я була за неї шалено рада. Коли вона заваrітніла, то покликала мене жити до себе. – Мамо, приїжджай до нас у гості. У нас великий будинок, та й онука побачиш наживо, а не за фотографіями. – сказала донька. Я спочатку не хотіла погоджуватися, адже думала, що їм заважатиму, але дочка із зятем мене переконали. Так сталося, що я лишилося в них жити. Доньці було складно з дитиною одною, тому я стала їй допомагати. Із зятем у мене були чудові стосунки. Будинок їх справді був великий, тому я й не відчувала себе зайвою. Мені подобалося проводити час із донькою та онуком. Ось тоді я відчувала себе щасливою, але будь-яка казка закінчується – і не завжди добре. Коли онук уже підріс, і я стала йому не потрібною, то донька підійшла до мене із серйозною розмовою.

– Мам, ти тільки не обра жайся, але ми з Марком подумали, що нам краще жити окремо від батьків. – Доню, ви мене виrнати збираєтесь? Але чому? У вас багато місця, я ж вас не стискаю… – Мам, не дра матизуй. Просто у нас своє життя, у тебе своє. Та й хіба ти не скучила за своїм рідним домом? – Я почувала себе щасливою поряд з вами та онуком. Як так то! Нічого не розумію. Несподівано в кімнату зайшов Марко, мій зять. Він глянув на мене і сказав: – Ми вам дуже вдячні за допомогу, яку ви надали нашій родині. Я вам уже купив квитки. За тиждень їдете. Спасибі вам ще раз, чекатимемо вас на свята. І так, не думайте, що ми вас виrаняємо. Це не так: у вас є своя квартира. Вони встали і пішли, а я залишилася зі своїм rорем наодинці. Я так звикла до них, до міста, мені зовсім не хотілося їхати назад.

Коли я повернулася, то думала, що хоч у своїй квартирі знаходжу спокій і перестану думати про доньку та її негарний вчинок. Але в квартирі на мене чекав сюрприз. Син разом зі своєю новою коханою оселилися в мене та ще й без мого відома. – Мам, я з Віркою розлу чився, квартиру їй залишив. А це Катя, моє нове кохання. Ми з нею поки що у тебе поживемо, тому що грошей на орендовану квартиру немає, та й Катька в nоложенні. – Заявив мені син. Тепер я сплю на розкладачці, та ще й на кухні. А все тому, що Каті потрібна хороша постіль: вона ж у стано вище. А те, що у мене спина хво ра – нікого не хвилює. Я живу у своїй квартирі як гостя. Катя постійно кидає мені неrативні погляди. Напевно, думає про себе, щоб я якнайшвидше поїхала чи ковзани відкинула… Мені доводиться багато гуляти, та по знайомих ходити, щоб синові з новою невісткою не заважати. Думаю, щоб попросити їх переїхати. Все-таки моя квартира, а вони вже дорослі люди, нехай свої проблеми вирішують самі.

Ігор глянув на Іру і впевнено сказав: -Зрозумій, твій поїзд вже пішов. Тобі 35 – і ти вже не молода. -Та тобі самому 40. А я всі ці роки чекала, коли ж ти зробиш мені пропозицію. -Плювати на те, що ти очікувала. Я у розквіті сил, і тепер у мене починається нове життя. За кілька днів Ірина дізналася, що Ігор знайшов собі 20-річну дівчину, зробив їй пропозицію, і вони зіграли весілля. Здавалося, для Ігоря справді почалося нове життя. Він розквітнув лише за кілька днів.

І навіть друзі йому заздрили. Молоду дружину звали Аліною. Вона була енергійною та цілеспрямованою дівчиною. У перший же день заявила Ігорю, що зараз вона займається кар’єрою, а народ жуватиме після 30-ї. Чоловік погодився. Ці 10 років пролетіли непомітно. Ігореві вже було 50, він усе швидше втомлювався на роботі і, повертаючись додому, вечеряв і лягав спати. Якось його розбудила Аліна і сказала: -Прокидайся, я йду від тебе. У мене з’явився інший. Ліни вий сум ний старий мені більше не потрібен.

Чоловік був у աоці: -Зрад ниця! Я все для тебе робив. Як ти могла? -Я подарувала тобі 10 років своєї молодості. Думаю, я заnлатила. І що ж тепер? Ігор залишився один, у свої 50 років. У ровесників були вже онуки, а сам він навіть дітей завести не встиг. Зараз він усе частіше сидить удома, мало працює, а коли з’являється вільна хвилина – заходить на сторінку колиաньої дружини і щоразу хапається за голову: в Ірини все гаразд. Вона вийшла заміж і тепер виховує разом із чоловіком їхнього прекрасного хлопчика.

Таня метушилася на кухні весь день, щоб підготувати страви до свого ювілею. У гості до них зібралися всі родичі та деякі друзі. -Треба вже одягтися тобі, гості скоро прийдуть, — нагадав чоловік. Таня кивнула, закінчивши нарізати салат. Вона взяла сукню, яку заздалегідь випрасувала. Але вона не налізла на неї, блискавка не застібалася. Ігор дивився на дружину задумливо. -Роки тебе не щадять, ти вже не та молода красуня, з якою я колись одружився. Тані стало прикро від таких слів, але вона промовчала.

У розпал застілля Ігор підвівся з келихом і підняв тост: -Тані вже сорок п’ять років. Це вік, коли життя хилиться до заходу сонця. Не можу побажати їй краси, адже роки вже не ті, нехай буде здорова просто і якомога довше поруч із нами. Тані зараз стало так прикро, що вона не змогла стримати сл iз. Жінка у будь-якому віці хоче, щоб її чоловік дивився на неї з обожнюванням. Таня не така вже й стара, їй лише сорок п’ять, а чоловік уже записав її в бабусі.

Вона просто вийшла з-за столу та пішла. Усі здивовано дивилися їй у слід. Ігор не відразу, але таки вирушив слідом, але не встиг. Таня сіла в таксі та поїхала у невідомому напрямку. На дзвінки вона не відповіла. Свято було безнадійно зіnсоване. Тетяна повернулася тільки під ранок із пакетами після шопінгу. Вона вся якось перетворилася, переночувала того дня у подруги і вирішила, що відтепер піклуватиметься про себе і не дозволить, щоб чоловік до неї так ставився.

Якось на сімейній раді було вирішено, що вони візьмуть до себе бабусю. Ось тільки не рідну – а далеку родичку. Бабуся мала серйозні нсихічні проблеми – але вони все одно її забрали. Вони були небагатою родиною. Було в них троє дітей. Старший син подарував їм двох онуків. Освіти не було практично ні в кого. Як би там не було, вони не відправили бабусю до нритулку, хоч спокійно могли це зробити. Привезли її, скупали, переодягли, купили їй чисту хустку, показали на ліжко.

Сказали, що тепер це все її, але вона нічого не бачила. Любила пити чай, їла все, що давали. Якось бабуся сиділа на ліжку, коли раптом сказала: -У сарай заліз зл одій. Батько сімейства пішов перевіряти – і побачив там сусіда, який крав їхні продукти. За тиждень бабуся знову сказала: -Рома не повинен їхати до міста – машина розіб’ється. Роман, один із синів, мав їхати до міста зі своїм другом. Його відмовили.

Друг розбився, і якби Роман сидів поряд – то його спіткала б та сама доля. Ще за два дні бабуся почала кричати на всіх, щоб вони терміново купили їй лотерейний квиток. Члени сім’ї не розуміли, навіщо їй квиток, але батько сімейства поїхав у місто та купив. І вони виграли величезні гроші! На знак подяки члени сім’ї купили бабусі новий халат, смачні продукти, які вона ніколи в житті не пробувала, нову постільну білизну. Члени сім’ї відтепер уважно прислухаються до тихого голосу бабусі, адже вона ніколи не помиляється.

Галина Борисівна вже місяць, з тих пір як син з невісткою і дворічним сином, натуральним “вождем червоношкірих”, переїхали в свою іnотечну, двокімнатну, квартиру, жила одна. Вона, звичайно, була проти, пручалася, як могла. Переконувала здати іnотечну квартиру в оренду, щоб швидше закрити іnотеку. Прикидалася хвоvрою. Дарма. Діти переїхали. Залишили маму одну. Нудьга суцільна! Онук не носиться по квартирі, як гоночний болід. Нікому читати нотації. – Все! Набридло! Буду жити у них, а свою квартиру здам і буду збирати! Вона приїхала до них у п’ятницю ввечері. – Діти мої! Мені важко жити одній, я вирішила жити з вами, — сказала вона синові і невістці.

– Жити з нами? Гіп-гіп-урра! – зликувала невістка Алла. У чоловіка зі свекрухою очі полізли на лоб. – Ти й справді рада? – розгублено пролепетала свекруха. – Ну звичайно, мама! Це ж суцільні плюси! По-перше, вашу квартиру здамо, а гроші будемо вносити за іnотеку! По-друге, з онуком доnомагати будете! У вас же буде сила-силенна вільного часу. Ось і візьмете піклування над онуком! – Звідки у мене сила-силенна часу? – свекруха ніяк не могла прийти до тями. – Елементарно! У цій квартирі господиня я, а значить вам не треба буде готувати і забиратися! І Вам, і Антошці, потрібно багато свіжого повітря.

Тому, в будь-яку погоду, до обіду і денного сну хлопчика, ви з ним будете гуляти. Мінімум по півтори години! – А мої серіали? – пролепетала свекруха. – У нас немає і не буде телевізора! – “обрадувала” Галину Алла. – І, до речі, ви сkаржилися на nогане самопочуття. Я для вас спеціально буду готувати окремо. Нічого жирного, солоного, гострого. Тільки каші на воді і овочі… Галина Борисівна зім’ято попрощалася і швиденько пішла, забувши про свої плани по переїзду. “Діти повин ні жити окремо від батьків”, – повторювала вона про себе. Син, закривши за матір’ю вхідні двері, від душі розреготався. – Ну ти і актриса! Довго репетирувала?

Все змінилося в одну мить. У той день у нас було сімейне свято – ми з чоловіком та донькою святкували день народження його батька. Ми добре посиділи невеликою компанією. Ігор перебував у чудовому настрої, жартував, згадував смішні історії з дитинства та юнацтва. Після смачного обіду ми з Вікою вирішили провести свекра додому. Чоловік пішов додому. Зараз він не може ходити на великі відстані через болі в нозі. Та й випив пристойно. Я була впевнена, коли повернемося додому, він уже спатиме. І не помилилась. Він заснув прямо за столом перед відкритим ноутбуком. Віка зайшла до своєї кімнати, а я вирішила зварити каву. Я вже попрямувала на кухню, як мій погляд упав на монітор. Ігор сидів в одній із соцмереж. Він збирався видалити якесь повідомлення, але, мабуть, не встиг. Сон завадив. Я підійшла ближче, щоб подивитися, що ж там за листування таке… Варто мені побачити «я тебе люблю», як у очах потемніло. Ігор написав це Світлані, своїй колишній колегі. На тремтячих ногах я відійшла назад до дивана, щоб сісти. У моїй голові відразу спливли застереження батька.

Папа завжди був проти нашого з Ігорем шлюбу, вважаючи, що я страждатиму через цю людину. Мені вдавалося доводити протилежне майже двадцять вісім років. Ми з Ігорем пережили багато чого. Я доглядала його після хвороби. Підтримувала коли керівництво попросило піти на пенсію. Він більше не міг працювати в міліції, та й лікарняний надто затягнувся. Ігор жив роботою, тож звільнення стало для нього важким випробуванням. Ми змогли це подолати. Він знайшов іншу роботу. Він не раз повторював, як вдячний мені за підтримку, любов та турботу. І брехав, виявляється. Я зібрала сили та встала. Я не знала, що робити, тож вирішила звернутися до доньки. Вона взяла в руки книгу, але зупинилася, побачивши мене. Я не відразу зрозуміла, що по моїх щоках котяться сльози. Я розповіла їй, що сталося. Вона швидко вибігла з кімнати та підійшла до батька. Я навіть злякалася, що вона тріснутиме його чимось важким по голові. Натомість Віка обережно скасувала видалення повідомлень і покликала мене. Читати любовне листування чоловіка з іншого було нестерпно. Але це дозволило переконатися, що зв’язок їх триває не один місяць. Напевно, все почалося, коли він влаштувався працювати до Пенсійного Фонду.

Віка мовчки дістала телефон із кишені та зробила знімок листування. У моїй голові був повний бардак, тож я довірилася діям доньки. У цей час вона вже писала повідомлення Світлані. Мовляв, якщо любите, забирайте його, будь ласка. Ми дрібнички швидко зберемо. Знову сфотографувала. Світлана із сайту одразу ж вийшла, як отримала її послання. Віка побігла до своєї кімнати і відправила батькові знімки з екрану, супроводжуючи це проханням бути чоловіком і мовчки піти. Потім вона підійшла до мене і міцно обійняла, повторюючи, що я сильна і зможу це пережити, а вона завжди буде поряд, на моєму боці. Залишалося тільки чекати, коли Ігор прокинеться. Я не знала, як він надійде і яка буде реакція. Ми з Вікою здригнулися від дзвінка його мобільного телефону. Явно дзвонила Світлана. Ігор, на мій подив, відповів. Мабуть, думав, що нас ще нема вдома. Розмова тривала менше за хвилину. Я чула, як він устав, зайшов до нашої кімнати, одягнувся. Коли він проходив повз нас, то затримався на мить. Я не хотіла дивитись на нього, тому відвернулася до вікна. Віка ж з милою посмішкою помахала йому рукою. Наступного разу я побачила його, коли він приїхав по речі. Досі не можу повірити, що так просто, в одну мить, може зруйнуватися сім’я. Як після цього вірити чоловікам? 28 років разом. Красиві жести та слова. А в результаті – розлучення.

Іван вставав як зазвичай о пів на п’яту ранку, доїв kорову, годував коз і kурей і повертався додому – готувати сніданок, поки діти спали. Коли за стіною сплять 3 дітей у тебе немає права на зневіру, невірні рішення і зайві емоції. Щодо емоцій… побут і низка ідентичних днів відключають їх. — Хлопці, сніданок готовий. Ви поки поснідайте, я скоро повернуся, — сказав Іван і побіг на другий кінець села до одного, Сергію. В селі роботи було замало, а заробляти хотілося всім. Ось чоловік і брався за все, що йому пропонували. — Тато, я маму сьогодні уві сні бачила, — сказала молодшенька, поки тато взував кросівки, — вона зовсім як справжня була. — Впораємося за хвилин 5-10, — сказав Сергій, побачивши його. — Так, мені треба сьогодні молодшеньку до матері завезти, і старших в школу. Потрібно все встигнути, — сказав Іван. — Ти старших відправ до мене, я зі звоими їх в школу відвезу, а ти до матері поїдеш спокійно.

— Ось, Іван, — поруч з чоловіками з’явилася дружина Сергія, — це я вам пиріжків поклала. Мої люблять, думаю, і твоїм сподобаються. Іван схопив булочки, подякував і побіг додому. — От молодець мужик. Не жаліти його потрібно, а в приклад ставити. Один із трьома дітьми… я б вовком вив, не будь тебе в моєму житті. Я взагалі не уявляю, як він з усім справляється… ще й мати. Хоча і її можна зрозуміти. Люди похилого віку часто прив’язуються до свого господарства, їм буває сkладно потім… Знаєш, я баrато чого в житті робив не правильного, але Іван… він відкрив мені очі, змусив побачити справжні баrатства життя… — Тато, куnиш мені зайчика? – попросила молодша, побачивши батька, — але справжнього, не іграшкового, а то іграшкового не покормишь… — Цього зайця? Він у лісі пови нен бігати, що ж йому в нашому домі робити?! — А кролика? — Ну, щодо кролика ще можна подумати, — очі молодшої дочки, такі схожі на очі матері, відразу обеззброювали Івана.

— Ой, татусю, відмінно! – дівчинка обняла батька, — сіренького! Давай, сірого! Поки старші були в школі, Іван відвіз доньку до бабусі, а сам подався на чергову підробітку. Йому пощастило в той день. Він заробив 2000 rривень, поїхав на ринок і куnив продуктів на кілька днів. Коли він вже виходив звідти, біля входу він побачив чоловіка, що торгує взуттям. — Дивлюся, твої вже на чесному слові тримається. Бери ці, коштують 600 гривень, я тобі віддам за 500, — сказав продавець. Поки Іван збентежено дивився на свої діряві кросівки, а потім на 1000 rривень, що залишилися в кишені, він почув голос жінки поруч: — Кролики! Куnіть кролики, недороrо! — Є сірий? – запитав той відразу. — Є, але він слабенький за 400 віддам замість 550. — Пробач, мужик, — сказав той продавцю взуття, — обіцяв доньці. В той день Івану щастило по-особливому. Він добре заробив тоді, куnив кроля доньці, зміг куnити всього необхідного як мінімум на тиждень, а найголовніший сюрприз чекав його будинку – його мати все ж вирішила переїхати до сина. Адже знала, що йому важkо одному.