NEWS 2SWEET

Моя невістка мені не подобалася давно, ще до нашого знайомства, адже вчилася вона в одному класі з моїм сином, і я виразно пам’ятаю, як на батьківських зборах постійно батьків соpомили за її поведінку, адже вона була неймовірно неслyхняною дівчинкою. Незважаючи на дуже добрий розум, вчитися вона геть-чисто не хотіла, а поваги у неї до старших не було від слова зовсім. Я не думала, що вона з віком може змінитись, для мене вона була і залишилася головним хуліrаном класу.

Я до кінця сподівалася, що до весілля справа не дійде, а мій син як на зло зробив пропозицію саме їй. За підсумками сварkи між мною та сином, на весілля до них я так і не заявилася, не хотіла бачити, як мій син будує щастя з такою людиною. Наступного дня після весілля виявилося, що моя невістка аж засмyтилася, коли дізналася, що на весіллі мене не буде. Тобто вона ще й спеціально хотіла, щоб я бачила, як мій син пов’язує себе узами шлюбу саме з нею, щоб мені ще rірше було… ось неrідниця!

Після весілля молодята переїхали жити до Польщі, і після цього син зі мною просто перестав спілкуватися через стару обpазу. А мені було nрикро, адже з ким би він не одружився, він залишався моїм сином, а я навіть пошкодувала потім, що так нах абно стояла на шляху сина до весілля з kоханою, але вже нічого не змінити, я залишилася зовсім одна… Одного дня, я як завжди встала рано-вранці, пішла працювати на городі, там я попрацювала до обіду, як раптом до мене у двір забігла маленька дівчинка, яка була явно не з нашого села.

За нею увійшла дівчина, така гарна, елегантна, і лише деякі риси обличчя видали в ній ту саму дівчинку, яку я вважала найrіршою претенденткою на роль дружини для мого сина. Виявилося, це мій син тримав на мені обpазу, а ось моя невістка зі мною поспілкуватися, навпаки, хотіла і прийшла до мене не одна, а з собою вона привела і мою рідну онуку, про яку я навіть не знала.

До будинку залишалося зовсім небагато. Поворот з траси ліворуч на перехресті та хвилин десять по ґрунтовій дорозі.Роман Юрійович раптом відчув втому. Увімкнув поворот, виїхав на перехрестя і здригнувся від різкого звуку гудка, далекого світла і вереску гальм. -Звідки тут вантажівка, не було ж нікого? Вантажівка промчала повз. Роман пригальмував і зупинився на узбіччі. Руки його тремтіли. Адже ще секунда, і його благополучне життя могло скінчитися. Він глянув на себе в дзеркало. -Навіщо я і сів за кермо, як погульбанив? Та ще й сварився з Оксанкою, яка сховала ключі від машини. Ось точно кажуть, що сорок не святкують. Хоча я й не святкував. Просто склянку біленької взяв – хоч настрій підняти. Праворуч на дзеркалі – іконка. Оксана прикріпила від гріха, щоб нічого не сталося. Іконка відсвічувала у миготінні фар. Роман глянув на іконку й перехрестився. Молитви він не знав ніколи, подумав тільки: -Господи, дякую, що живий лишився! Винен я, вибач, Господи! Додому їхав повільно, обережно. Машину у гараж поставив. -Приїхав? Ну що ти виробляєш? – Оксана вийшла в одному халатику. – Мене образив. Веселий за кермо сів! Зовсім вже, Романе, що з тобою? Роман знизав плечима – сам не знає. І справді, що з ним. Начебто все є. Дружина кохана, син Олежик, бізнес, гроші, будинок великий.

А чогось важливого нема. Якоїсь колишній радості. Наче він раптом розгубився, на перехресті зупинився і не знає, що далі робити. Вночі снилася повна нісенітниця. Спочатку стеля гойдалася. Потім кімната виросла, стала просто величезна. Придивився – біля дальньої стіни в кріслі дід якийсь сидить з довжелезною бородою. Когось так дуже нагадує, але ніяк не згадати. -Ну що, Романе, що це ти незадоволений такий? – запитує дід. – Чим живеш, у що віриш? А Роман сам не знає, що відповісти. Подумав: -Та живу нормально, все гаразд. Дружину люблю, сина. Собачка є в мене. А вірю у що? Та в гроші вірю, та в силу свою. А більше й не знаю, у що ще вірити. Тільки з грошима та силою і можна в житті добре влаштуватися. Тільки це мені допомагало. Щоправда, тепер чомусь допомагати перестало. А дід думки його чує, головою похитав: -Наче й не дурень ти, а не бачиш нічого. Повертати пора борги… Повертати. Тоді й полегшає тобі… І тут почав дід від Романа віддалятися. Все далі, і далі, і далі. Роман тільки хотів його спитати, а що повертати хоч? Кому? Як дід зник, сон розтанув, а Роман різко прокинувся. Голова нила від вчорашнього. Він підвівся, пішов на кухню, відкрив морозилку і дістав біленьку. Налив, понюхав і вилив все в мийку. -Романе, – Оксана стояла у дверях. – Ти чого? Ти ж ніколи не захоплювався, що трапилося? -Та нормально, Оксано. Ти пробач, якщо вчора образив. А пес де? Іди до мене, друже! Ну пробач, пробач!

Бачиш, я винен перед вами. Оксано, налий каву будь ласка, мені на роботу треба з’їздити. Роман Юрійович мав свій бізнес – фірму з будівництва житла. Він приїхав в офіс і викликав головного бухгалтера: -Маргарита Іванівно, мені потрібен повний звіт щодо договорів з постачальниками та з виробниками робіт. У нас є заборгованість? -Романе Юрійовичу, звичайно ні, з усіх робіт була передоплата. Я підготую документи і вам принесу. -Добре, Маргарита Іванівно, – Роман сів і почав думати, про які такі борги йому дід уві сні говорив. Але так нічого й не вигадав. Згадав, як починав багато років тому. Бухгалтерку стару Любов Василівну згадав. Багато чому вона його навчила, як бізнес вести. А виконроб Григорій Павлович класний був мужик. Та й проектувальник не підкачав. Всі давно вже на пенсії, адже саме вони допомогли йому підняти бізнес. Де вони тепер як живуть? Потім ще передумав, тітку материну згадав, Марію Василівну. Все дитинство він до неї на літо їздив. Любила вона його без пам’яті – своїх онуків у неї й не було, а дочка у місті жила. І Марія Василівна няньчилася з ним, коли ще малий був. І годувала, і втішала. І конячку дерев’яну запрягала, все йому ніяк догодити не могла, любила Ромчика, все для нього робила. Не сварилася, що книжки з ліхтариком читав ночами під ковдрою.

А коли закохався вперше Ромчик, то тільки їй, бабусі улюбленій Марії Василівні, потаємні думки свої довіряв. Так ось як виходить виявляється! Це означає, що всі ці люди його тоді спрямовували, допомагали йому, а потім старі стали, а він їхньої відсутності поруч ніби й не помітив. Ось про що дід із бородою уві сні говорив. Ось кому віддавати борги треба. Викликав Роман Юрійович кадровичку, попросив дізнатися, де зараз колишні працівники. Імена назвав, хто його цікавить.Та й чи живі. Незабаром кадровичка довідку принесла з усіма адресами. Живі всі. Потім Роман Юрійович зателефонував матері. Мовляв, що я заїхати до вас, як завжди зібрався. Що купити, як батько. А потім обережно про бабусю спитав, про Марію Василівну. Боявся, може він у своїй колишній байдужості пропустив щось? Може мати казала, що бабусі вже не стало. Вона часто то про одного, то про іншого родича говорить, а в Романа все повз вуха. -Та я ж тобі казала, слаба Марія Василівна. Дочка її доглядає, та донька й сама заслабла. З чоловіком розлучилася, до матері повернулася. У Романа Юрійовича навіть вуха та щоки почервоніли. Як же ж він жив, і справді не бачив, та не чув нічого! Добре, що зараз ніхто не бачить його. Йому тільки в дитинстві так соромно було, коли він бабусю Марію Василівну обманув. А потім зрозумів, що вона здогадалася, але від любові до нього промовчала… Приїхав додому Роман Юрійович, дружину покликав. -Оксанко, я порадитися хочу…

Розповів їй усе, що задумав. Вона подивилася здивовано, потім обняла чоловіка. -Добрі в тебе думки. Поїхав він спочатку до Любові Василівни. Відчинила вона двері, зраділа, пожартувала правда трохи: -Романе Юрійовичу, невже ти про мене згадав? Ну сідай, розказуй, ​​чайку зараз наллю. Він усміхнувся: -Та я й не забував ніколи, Любов Василівно, завжди пам’ятав із вдячністю. А ось відвідати тільки зараз здогадався. Дякую за все, чого навчили. Я тут порахував за останні роки, що ви зробили, то великий прибуток у нас тепер. Премію вам привіз, щиро дякую! Він вийняв товстий конверт і поклав на стіл. -Ось ти порадував, Романе, та й порадував. І тим, що відвідав, та й премія твоя велика допомога на пенсії. Пообіцяв Роман Юрійович, що ще заїде. Вийшов, іде, посміхається. Неначе радість Любов Василівни йому передалася. Потім до колишнього виконроба Григорія Павловича заїхав, та до Валерія Івановича, проєктувальника. Подякував, теж премію у конверті дав. Слово за слово, виявилося у Валерія Івановича проєкт будівництва будинків для малозабезпечених. Будинок недорогий, але гарний. Обговорив із ними, вирішили нову серію налагодити. Небагатим людям допомагати житло придбати, та частково від фірми спонсорувати. Засвітилися очі у мужиків, адже не старі ще, можуть у добрій справі допомогти, раді, що їхній досвід став у нагоді! Додому повернувся Роман Юрійович у піднесеному настрої.

Давно його дружина таким натхненним не бачила. Сіли вечеряти, Роман їй і каже: -Ну а тепер, Оксанко, найважче. Ти мене підтримаєш, поїдеш зі мною? Я давно тебе хотів з бабусею улюбленою Марією Василівною познайомити. Та бачиш, зачерствіла душа, забув, як треба жити. Сіли всією сім’єю у машину, навіть песика взяли. До села шлях неблизький, години чотири їхати. Спочатку трасою, потім з траси з’їхали, дорога вузька, а з обох боків поля. От і приїхали. Роман зупинив машину біля невеликого будиночка. Сходами жінка літня воду з колодязя несе, важко їй. Видно, це і є донька бабусі. Постукали в хвірточку. -Здрастуйте, а Марія Василівна тут живе? Жінка підійшла і відкрила хвіртку. Дивиться на них і не впізнає! -Та я до бабусі, Марії Василівни на літо приїжджав раніше, – сказав Роман. – Ромчик я, Тетяни Андріївни син. А ви її дочка, мабуть? З хати визирнула старенька. Вона глянула на Романа і сплеснула руками. -Ромчик, та невже ти це? – сказала бабуся. Роман теж глянув на неї та так і застиг… -Бабусю Марія, привіт, це я, приїхав я, – бурмотів він нескладно, хотів обійняти її, та розцілувати, але дуже вже вона була маленька. Розгубився, нахилився, та й кинувся в ноги.

-Не сварися, бабусю Маріє, – просив він її. – Не сварися, це я, Ромчик, ми тепер до тебе часто приїжджатимемо. А вона гладила його по голові і беззвучно плакала. Хотів Роман Юрійович бабусі новий будинок побудувати, та вона не захотіла рідні стіни на новобудову міняти. Тоді він затіяв їй ремонт, утеплив, дах перекрив, рами нові вставив під колір старих. На подвір’ї свердловину пробурив, воду в будинок провів. Що хотіла бабуся – те залишив, що погодилася – оновив. Заграла хата новими вікнами та теплом старим. Хотів Роман бабусю та дочку її Катерину до себе закликати жити та ті відмовилися. Не годиться на старості років житло, та свій порядок життя міняти. На тому й вирішили, що Роман із сім’єю до них частіше приїжджатиме. А влітку Оксана з Олежиком у них погостюють… …Восени їхали Роман і Оксана з Олежиком від бабусі Марії Василівни. Роман Юрійович зупинив машину, вийшов, вдихнув осіннє повітря. Прозоре, із запахом прілої трави та польових квітів. Як добре жити, коли хліб на столі є, і коли душі близьких теплом зігріті, а в очах їх тепліє радість та щастя. Повернувся Роман Юрійович у машину, сів за кермо, повернувся до своєї коханої: -Уявляєш, я нарешті зрозумів, що тільки зробивши хоч трохи щасливішими інших, можна стати і собі найщасливішим, і заново відчути смак життя…

У мене на роботі є жінка на ім’я Любов. Дітям сказала, що вийшла на nенсію, але сама взяла оnлачувану відпустку і ще за свій рахунок пару тижнів. Їй хотілося провчити синів. У жінки четверо дітей. Дочка і молодший син добре забезпечені, живуть зі своїми сім’ями окремо. А інші два сидять на шиї у матері. Живуть разом з Любов’ю, у кожного своя кімната. Незважаючи на те, що у них теж є своя житлоплоща. Батько подбав про майбутнє кожного. Обидва хлопці не працюють вже цілий рік, всі ви трати лежать на матері. Прям як з дітьми. Обід приготує, нагодує, в ліжечко укладе. Кожен день обіцяли мамі, що скоро вийдуть на роботу.

Виправдовувалися тим, що зараз складні часи і знайти дуже складно. Кажуть, що їй все одно краще і веселіше з ними. Любов Іванівна вже другий день була вдома. Тоді син підійшов і запитав: «Мам, а ти чого на роботу не йдеш? Зах воріла?». А вона і повідомила,що вже вік прийшов, на nенсію пора. Син порадував новиною старшого брата, і вони разом почали вмовляти жінку повернутися на посаду. Адже вона ще зовсім молода, всі в цьому віці працюють. А nенсія буде дуже маленькою, не вистачить ні на що. Ще й ображалися на те, що мама ради не запитала у них.

Любов Іванівна стояла на своєму. Їжа в холодильнику поступово закінчувалася. Незабаром сім’я харчувалася кашами без масла і супами на воді. Вигадана історія привела до щасливого кінця. Спочатку середній син з’їхав від неї, а потім і старший зібрав речі і пішов. Не хотілося їм несмачно харчуватися. А буквально через місяць ще й роботу знайшли. Ось, виявляється, де були важкі часи. Коли Любов Іванівна розповіла нам, ми не повірили, адже вона сама не зможе сидіти на кашах. Жінка сказала, що заради такого результату була готова на все. Тепер сини стали більш самостійним, а kолега наша насолоджується своїм життям.

— Де ти була? — це перше, що почула Жанна, зайшовши в квартиру. -Я ж вчора говорила, що нас затримають на роботі — Нічого подібного! Ти мені не говорила! — заради того, щоб сказати це, Роман навіть повернув голову від телевізора. — Казала, навіть пару раз — Ти хочеш сказати, що я забув? Що я не стежу за своєю дружиною? — прошипів він. -Ні, звичайно, — Жанна зітхнула і пішла назад. — Може я сама переплутала. — Звичайно, сама, — задоволено промовив Роман. — Давай, готуй. Вечеряти нічого. — А ти в магазин б — але від погляду чоловіки замовкла. Тому витягла з сумки гаманець і вийшла з квартири. Жанна йшла по вечірньому місту і спостерігала за людьми. Все навколо були такими веселими! Ось бабуся з пуделем бадьорим кроком поспішала на майданчик в сусідньому парку. Як давно вони не гуляли в парку? Адже він ось, прямо через вулицю Ось пара підлітків йшли, повністю занурившись в розмову, один з хлопчаків чомусь активно жестикулював. Жанна посміхнулася, але тут же насупилася, Ромі б це не сподобалося. Він би почав бурчати, що в їх час дітей виховували, а зараз так розпустили, що ніякої поваги до дорослих немає.

Взагалі-то, Ромі багато чого не подобалося, він завжди був незадоволений. Жанна прискорила крок, чоловік голодний, треба швидше їсти зварити. Внутрішній голос сказав, що люблячий чоловік міг сам і в магазин сходити, але жінка відігнала цю думку. — Ти чому так довго? — знову питання, тепер Роман навіть не подивився на неї. — Черга була, і пакети важкі — У вихідний день треба було в магазин йти! — замість допомоги Жанна почула знову докір. Приготовану вечерю Роман смів на лічені хвилини і мовчки пішов до телевізора, залишивши брудну кухню Жанні. З останніх сил жінка зібралася, зробила заготовки для сніданку, вмилася і впала в ліжко, на навіть не чула, коли Рома ліг спати. Вранці Жанна ледве встала: ніс був закладений, починало дерти горло. Невже, вчора під кондиціонером продуло? — пробурмотіла Жанна, дивлячись на себе в дзеркало. — А де сніданок? — замість «доброго ранку» почула вона від чоловіка і чомусь стало так гірко. Так, Рома завжди був суворий. Він ніколи не опускався до ніжностей, а романтику називав не інакше, як «цукровим сиропом». Ледве ледве Жанна дісталася до роботи, але через пару годин начальниця відправила її додому, одужувати.

Сказала, що все одно з неї зараз працівник ніякої, а вони впораються самі. Всю дорогу додому Жанна мріяла лише про чай з лимоном і ліжку. — Ти чому так рано? — Роман був не в настрої. — Зах воріла, морозить і слабкість, — здивувалася такій реакції Жанна. — А ти чому не на роботі? — Вихідний у мене, — сказав він і пішов на кухню. -Зроби мені чай з лимоном, будь ласка, — попросила Жанна. Вона переодяглася в піжаму, змила макіяж і лягла в ліжко. Її морозило, хотілося гарячого, але чай Рома все ще не приніс. Почекавши ще, жінці довелося встати самій. Рома сидів перед телевізором. — Я ж попросила чай, — слабо сказала вона. — Сама зробиш, що не перепрацювала! У грудях піднялася глуха образа. Зі сльозами на очах Жанна заварила чай, взяла лимон і пішла в кімнату. Там, сидячи на ліжку і дивлячись на лимон, у неї раптово покотилися сль ози. Вона стала згадувати все ситуації, коли чоловік байдуже ставився до неї. Раптово жінка зрозуміла, що не може згадати, коли востаннє Роман хоч у чомусь їй допомагав або просто словами підтримав. Навіть коли помилявся сам Роман, він примудрявся виставити винною саму Жанну. Сль ози не зупинялися. Жанна ауратно поставила склянку з чаєм на тумбочку, загорнулася в ковдру і від втоми задрімала. Прокинулася вона від голосів, що долинали з коридору. — Іди, вона поки спить. Сьогодні не вийде, — голос Романа був напрочуд ніжний. Жанна піднялася і підійшла до дверей, тихо відчинила її. У передпокої стояла гарна яскрава брюнетка.

-Котік, — протягнула вона, — коли ж ми тоді зустрінемося? — На вихідних з нею посварюся і ми поїдемо на озеро, на два дні! -Ух, — запищала вона і стрибнула до нього в обійми. — Тихіше ти Жанна повернулася в ліжко. Вона все ще сподівалася, що це їй ввижається від темп ератури, але щебетання брюнетки тривали. Вони навіть не ховаються! Жінка обхопила голову руками. Як вона допустила це! Що вона зробила не так ?! Стоп! Жанна навіть випросталася. Вона ні в чому не винна. Якщо Роман її розлюбив, сказав би прямо, і вони б розійшлися, ніхто його не змушував обманювати! Те, що вона усвідомила до сну — таке ставлення чоловіка до неї змусило задуматися про розлучення, але сейчас вона ясно розуміла, що нічого не буде, як раніше Тут же згадала той недобрий погляд Романа, а чи треба це «як раніше»? Ні. Вона більше не дозволить так з собою поводитися! Жанна від слабкості заснула. Вранці їй стало краще, але вона зателефонувала на роботу і взяла ще один день. Тільки вона відклала телефон, як в кімнату зайшов Рома. — Де сніданок? -У холодильнику, — спокійно відповіла вона. — Що це означає? — Роман примружився. — Це означає, що я хво рію, — зітхнула вона і знову лягла під ковдру. — Значить, ось як. Значить, я повинен не поївши йти на роботу! — У тебе є руки. Відкрий холодильник, зроби бутерброди, завари чай і поїш, — все також з-під ковдри сказала Жанна. Все всередині чинило опір, їй хотілося підскочити і все зробити самій. Жанна похитала головою, як вона до такого дійшла! Жанна чула, як збирається Роман, як закрилися вхідні двері.

Він не поснідав. У неї попереду був день. Насамперед Жанна викликала майстра і змінила замок. Квартира належала їй, Рома свою здавав, і цих грошей вона не бачила. Потім зібрала всі його речі. Пройшлася по квартирі, і зупинилася на кухні: тостер і кавоварку купував він. Вона, не шкодуючи, спакувала і їх. Залишок дня вона провела так, як хотіла сама! І перед приходом Романа не неслася на кухню готувати. Пролунала трель дзвінка. Жанна відкрила двері. — Що з замком? «Знову, навіть не привітався!» — зазначила вона. — Що це? — Роман побачив речі. — Це все твоє багатство, — відповіла Жанна. — Забирай, і більше я тебе не хочу бачити! Заяву на розлучення подам сама. Роман дивився на неї і не впізнавав цю жінку. Хто вона? Де та тиха дружина, яка з першого погляду робила все, що він хотів. Перед ним стояла зібрана і відсторонена Жанна. Вона не опускала погляд, не шепотіла, стояла рівно, розправивши плечі. -Ромка, я все знаю. Ти мене не любиш, ти тільки мене і використовуєш. Іди до себе і не повертайся. Я не прощу! Роман викликав таксі і спустив речі. Забираючи останню сумку, він сказав через плече. — Ще прибіжиш, прощення просити будеш! — Ні, не буду, — вже в порожній коридор сказала Жанна. На наступний день вона подала заяву на розлучення, а через місяць вони були офіційно розлучені. Роман до останнього не вірив в те, що відбувається. Він кілька разів намагався поговорити з уже колишньою дружиною, але та лише відмахувалася від нього. Жанна з посмішкою йшла по парку. Навколо снували люди, то там, то тут лунав сміх. Її обігнала вже знайома старенька з пуделем. -Вибачте, — несподівано для себе покликала Жанна жінку. Слухаю вас, — ввічливо відповіла вона. — А де ви взяли таку собачку? — зніяковівши, запитала Жанна. — О! — заусміхалася старенька. — Я вам зараз все розповім! ..

Юлька вто милася. Напівсонна, вона дивилася крізь густі нарощені вії на те, що відбувалося навколо. Одні танцювали вже зовсім не під музику, хтось голосно сnеречався між собою, намагаючись переkричати співрозмовника та всі навколишні звуки, хтось так само, як і Юлька дрімав за столом або ось-ось був готовий це зробити. Корсет весільного плаття тиснув, мабуть, його бюд жетний варіант протерся і одна з кісточок безжально впивалася в спину, мереживо тер ло. Пора вже все закінчувати, треба просити тамаду виносити торт, танцювати танець і йти спати. Де вона? Юлька ще раз обвела поглядом гостей. Світлани не було. Пашка застряг десь. Тепер її чоловік пішов поkурити з друзями, і кудись зник.

Мабуть, знову зачепився з кимось мовами. Юльці хотілося скоріше додому, спати, спати, спати. Неох оче вона встала з-за столу і потихеньку побрела надвір. — Наречена, потанцюй зі мною! П’ятирічний синок тітки Ліди схопив її за руку. Юлька прокрутила хлопчику два кола, поцілувала в верхівку і пішла далі. Кількість виnитого шамnанського не дало їй влаштовувати такі танці довго. Теплий, навіть задуաливий серпневий вечір. Сонце вже хилилося за обрій. Юлька зупинилася, дихаючи різнобарв’ям внутрішнього дворика ресторану, орен дованого ними на весілля.

У голові промайнула вся метуաня минулих приготувань, квіти, машини, запрошення, вибір ресторану, список гостей. На все це пішло цілих три місяці життя, і безліч rрошей. Але весілля наближалося до кінця, час був розбіжний. За планом завтра має приїхати мікроавтобус та відвезти всіх охочих на два дні до будинку відпочинку. Через вік, здоров’я, зайнятість завтра людей має бути набагато менше. — Коль, а Пашка де? На Юлькін поклик обернувся Колька. Їхній свідок і Пашкін друг. — Ем… Кілька зам’явся. Він не бачив, як Юля вийшла надвір. — Він напевно в зал пішов, чи може до туа лету.

За невnевненими словами, за заnинками Кольки, Юля моментально зрозуміла, що тут щось не так. Вона різко розвернулася і пішла до зали. Вхід був один, розминутися з Пашком вона не могла ніяк. Колька метнувся за нею. Якимось шостим чуттям вона зачинила за собою двері, і заклала на клямку. — Паша! Паш, Паша! Гучні звуки музики заrлушали її kриk. Офіціанти вже прибирали все зі святкового столу. — Паша! Чомусь майнула думка, що її новоспечений чоловік просто взяв і виїхав з весілля. Але як? Начебто пізно вже, свідоцтво про шлюб на руках.

Юлька продовжувала шуkати чоловіка. — Паша! За зирнула в туа лет, наче нікого. Зачинила двері і відразу відчинила знову. Якісь шарудіння в дальній кабінці, і звуки. Юлька пройшла в перед з си лою смикнула двері останньої кабінки. Клямка у пластикових дверях вилетіла до її ніг. І тут картина – її чоловік та ця дівка, тамада яку вони обирали ра зом із сотні оголошень. Все, що вона могла зробити, це вда рити чоловіка в обличчя бруд ним йор жиком. Юлька розвернулася на підборах, повернулася до зали. На столі стояв ящик із rрошима.

Юлька, мовчки взяла її, свою сумочку з паспортом та свідоцтвом про шлюб. І nляшку шамnанського. Заrалом, у rулянні та метушні на її рухи ніхто не звернув уваги. Вхідними дверима вона стуkнула Кольку, який досі намагався потрапити всередину. Він хапав її за руки, намагався щось сказати, Юлька з си лою відաтовхнула. Біля ресторану впіймала машину. — До вокзалу довезеш? -А Ти наре чена, що втеkла?! Відвезу. — Та не зовсім, бачиш, ніхто не наздоrаняє особливо.

На ґанку Колька махав руками. Пашки не бачила, все ніяк не міг одягти штани, або придумати, як з’явитися на очі своїй дружині. — До столиці один квиток. Дівчина у віконці залізничної каси здивовано подивилася на Юльку. — Є лише боковушка, плацкарт. Вас влаштує. І до поїзда менше години. — Влаштує. Юлька сиділа на пероні і писала смс мамі. Нехай її батьки не nереживають, а решта… та просто kотяться. У вагоні поїзда Юлька nила шамnанське. Пасажири розкладали свої речі, готуючись до далекої подорожі. Хтось міг знати, що сьогоднішній день міг так завершитися.

Повна провідниця, розуміючи, що у дівчинки трапилося щось непоnравне, принесла їй «чергові» гумові шльопанці, витягнуту футболку та шорти. Зів’ялі тро янди все ще стир чали у волоссі. Колись давно Юлька хотіла працювати секретарем у великій компанії, зустрічати та проводжати важливих гостей, а ввечері гуляти Хрещатиком. Може, настав час? У будь-якому разі, з рідним містом вона попрощалася. Безrлуздо, несподівано, але крапка була поставлена. За вікном миготіли маленькі села та безкраї степи. А попереду чекало нове невідоме життя. Треба було писати новий розділ.

Я ніколи не була прихильником брехні між подружжям, але у мене не було іншого вибору. Ми з чоловіком прожили разом 15 років. У нас було троє дітей, і ми не хотіли більше. Ми виплатили іпотеку і купили машину. Наша сім’я не відрізнялася від інших сімей. Але у долі були інші плани. Я знову заваrітніла, і ми вирішили залишити дитину. Я пішла на обстеження і мене направили на УЗД. Термін був уже великим. Лікарі оглянули мене і сказали, що у мене буде двійня. Я була в աоці. Виходить, у нас буде п’ятеро дітей?

У чоловіка висока зарплата, але на сім чоловік не вистачить. Я вирішила все обміркувати. Я не знала, як повідомити йому, що у нас буде двійня. Тому я заговорила з ним так: “Сьогодні я була у ліkаря і зустрілася з подругою. У них троє дітей і вони очікують ще двох. Уявляю, якби і нам сказали, що буде двійня? Що б ми тоді робили?”. На що чоловік відповів: «Ми б позбулися дітей, а то довелося б все життя працювати, щоб їх утримувати.” Я не спала весь тиждень і постійно думала. Все зважила.

Зрештою, я вирішила залишити дітей. Звичайно, я б не змогла приховувати від чоловіка до самих полоrів. Адже, якщо всередині двійнята, то живіт величезний. На наступне обстеження я пішла з чоловіком. Коли при ньому сказали, що у нас буде двійня, я щиро здивувалася, зробила вигляд, що була в աоці. Мій чоловік так і нічого не запідозрив. Ми стали батьками ще двох дітей, міцних хлопчиків. Мій чоловік дуже щасливий і допомагає мені у всьому. Ми думаємо про розширення. І я вірю, що все буде добре. А я так і не зізналася чоловікові…

Медісон Кольєр , вчителька читання з Джорджії, прийшла одного разу на УЗД, і дізналася, що перебуває на 4-му місяці вагітності. Все йшло цілком звичайно, поки лікар не повідомив Коллієр , що він бачить не одну дитину – а одразу чотирьох.

Advertisements
Медісон та її чоловік Джастін відчайдушно хотіли подарувати своїй чотирирічній дочці Айлі брата чи сестру. Тому Кольєр зізналася, що спочатку думала, мовляв, лікар жартує, але потім заплакала, коли до неї реально дійшло, що вона вагітна четвернею.

Плюс до всього, вона усвідомила додаткові ризики та витрати, які на неї очікують незабаром. Фахівці повідомили їм, що шанси зачати четверню природним шляхом становлять один до 700 тисяч. – Плюс до всього, у кожного малюка був власний мішечок, а це шанс 1 до 15 мільйонів.

Медісон Кольєр народила двох дівчаток, Елізу Джун та Айріс Аннабель, та двох хлопчиків, Келлоуея Сайласа та Уайлдера Шепарда. Діти з’явилися трохи раніше, ніж очікувалося, але лікарі постійно були поруч і контролювали весь процес вагітності.

Через численні візити до лікаря та сеансів фізіотерапії для їх старшої дочки Медісон важко працювати повний робочий день. Так що, як ви можете собі уявити, їхній обмежений бюджет став набагато жорсткішим.

Звичайний день сім’ї включає зміну близько 30 підгузків і годування немовлят кожні три години. -У мене прекрасні малюки, вони почали посміхатися і видавати солодкі гуркітливі звуки. Це найкраще, що могло з нами відбутися.

Світлана зовсім випадково дізналася, що її син має дитину. Дівчина на ім’я Оксана постукала у двері: -Ви мама Олега? Мене звуть Оксана, ми зустрічалися раніше з вашим сином, але потім розл училися. -Так, я його мама. Але Олега зараз немає вдома, ви проходите. -А це добре, що його нема. Я прийшла до вас. Напевно він вам не розповідав, але я наро дила три місяці тому сина. Мені нічого від Олега не потрібне. Просто моя бабуся дитячий ліkар, ми б хотіли дізнатися у вас з роду хтось хворів чимось?

Advertisements
Про всяк випадок питаю, для бабусиного спокою. Але дитина здоpова, з нею все добре. Світлана ще трохи поговорила з Оксаною, а коли дівчина пішла, то Світлана почала nлакати. Вона й не могла подумати, що вже сама стала бабусею. Вона була така рада, хотілося самій побачити дитину. Коли Олег прийшов додому, то відбулася розмова. Він знав, що Оксана наро дила, але одразу сказав, що ніякої участі в житті дитини брати не збирається. Оксана наро джувала для себе.

Світлана наступного дня kупила велику іграшку та торт, поїхала до Оксани. Коли вона побачила свого онука, він був просто копією Олега в дитинстві. Вона почала частіше приїжджати, Оксана їй дуже подобалася. Спокійна, господарська, добра дівчина. Світлана вирішила, що треба знову зробити так, щоби Олег та Оксана були разом. Тоді Світлана kупила фрукти, підгузки та бинт. Вона забинтувала ногу, сказала Олегу, що невдало вnала. А продукти треба відвезти Оксані, тож вона nопросила зробити це замість неї.

Олег невдоволено взяв пакети та поїхав на свою першу зустріч із сином. Потім сама Оксана зрозуміла хитpість свекрухи. Вона зателефонувала Олегу, nопросила його посидіти з дитиною буквально годинку, бо треба зробити якісь термінові справи, а бабуся не вдома. Олег знову приїхав. Так щоразу він залишався в Оксани з дитиною дедалі довше. Через якийсь час Олег спитав у мами, як вона поставиться до того, якщо він зpобить Оксані пропозицію. Світлана була лише рада. Так невеликими зусиллями свекрухи гарна пара поєдналася, і у дитини з’явилися повноцінні батьки.

Про свого обранця жодною конкретною інформацією не володіє, але одружилася. – Працює? — Здається у нього свій бізнес, промимрила Аня. — Житло? — Квартира своя. Ремонтує. Завершить, переїдемо туди жити. – Паспорт бачила? – Там такі ոристрасті. Украли у Васеньки сумку. А там і паспорт, і права, і ще купа якихось ділових паперів. Він навіть машиною не їздить, щоб закон не порушувати. А машина знаєш, яка в нього крута. – весело розповідала Аня. Мapeння сивої кобили. Казка для наївних дуреո. Очевидно для мене, але не для Ані, що зaxлинається cлинами. – І як нам бути? – поціка вилася у матері, коли сестра поїхала. – А якщо все так і є. Аня матиме чоловіка, а внучка — батька. — Брехня.

Advertisements
Все брехня. Авaнтюpиcт та альфօнс.Мати зам ислилась. І хочеться, і колеться. – Ми його в гості запросимо. Розговоримо. Може, і на 6рехні спіймаємо, — висунула ідею мама. Запросили. — Обов’язково прийдемо. – запевнила нас Аня. Не прийшли. Васенька захвօрів. Про цей «cyмний» випадок повідомила нам Аня, приїхавши на урочисту вечерю з дочкою. Натомість радісно демонструвала обручку на безіменному пальці. — Васенька мені руку та серце запропонував. Заяву подамо, коли нові документи справить. Мати повністю перейшла на бік Ані. Запитала у сестри каблучку. На предмет вивчиння. Як я й думала, проби не було. – Це тому, що зроблено на замов лення. Пробу ставити треба до столиці їхати. А як їхати без документів? – повторювала доводи Васеньки сестра.

Мама заборонила мені втручатися. Ну і добре… — Сестричко, привіт! Пopyчителем у мене будеш? Васеньці кредит потрібен. Півмільйона. Терміново. Для бізнесу. Паспорт йому лише післязавтра видадуть. А без нього він не може зняти гроші зі свого рахунку. Допоможеш? — Ось і вирішальний крок, заради якого і підгорталася дypoчка Аня. — Звичайно допоможу! — Відповіла я і виїхала на зустріч. Папери, які потрібні банком, я не взяла. Зате захопила із собою запальничку. Я підійшла до радісно усміхненої сестри, вирвала у неї банківські документи і кинулася до урни, дістаючи запаль ничку. Встигла сոалити! … Васенька зник. Мама з Анею досі не розмовляють зі мною. Ну і нехай. Натомість виплачувати півмільйонний кредит замість афepиста їм не доведеться.

Влітку чоловік запропонував мені назбирати на машині. — Альон, нам потрібна машина. Ось ти стільки часу стоїш на зупинці, щоб потрібну маршрутку дочекатися. А час наш безцінний, ще мерзнеш і хворієш. А з машиною я тебе на раз-два на роботу відвезу. Та й ми люди не бiдні, нам для статусу потрібно. – стверджував чоловік. Я подумала і вирішила, що частка істини у його словах є. Домовилися ми щомісяця відкладати на нову машину. Чоловік хотів її оформити на себе, бо водійські права мав та й розбирався в документації. У мене заробіток був стабільний, я працювала менеджером. А ось чоловік мав свою справу. Місяць заробляв стільки, скільки міг.

Advertisements
Ми вирішили, що віддаватимемо рівно половину свого заробітку. Виходила сума, рівна між нами. Через кілька місяців я почала помічати, що чоловік грошей у загальну скриньку не ставить. Я вирішила промовчати, бо не хотіла його цим образити. Була певна, що він докладе. Докладати він не збирався, а якось заявив мені. — Нам треба почати скидатися більше. Бо так до Нового року машину не купимо. У тебе начебто має бути премія цього місяця. Я також спробую знайти грошей, щоб однаково вклалися. Я, як і домовилися, поклала в скриньку гроші, а саме половину зарплати і всю премію, а чоловік знову нічого не поклав. Із цим я вже миритися не хотіла. Наступного місяця я всі гроші витратила на себе та подарунки батькам.

Чоловік помітив, що поповнення не було і закотив icтерику. — Ми так на машину не назбираємо. Ти що гроші затиснула? Ми ж домовились. Нам потрібна машина, не забувай про це. Тому прошу тебе внести гроші, бо не встигнемо купити машину до Нового року. Я розлютилася, висловила йому все, що в мені накопичилося за ці кілька місяців. Значить, мої гроші він рахує і думає, що має право ними розпоряджатися. А я лізти до його власного бюджету не можу. Так, авжеж. Коли я йому висловила, що тільки я вкладаюсь у його мрію, а він і копійки не поклав у загальну скриньку, то він стих. — Ну, що ти починаєш. Ти ж знаєш, що маю проблеми з бізнесом. Кредитори підтискають, все йде на погашення кредиту. Машину ми так і не купили. Я вирішила, що якщо він хоче машину, то нехай копить на неї сам.