NEWS 2SWEET

У двір зайшла старша дочка господині, 8-річна Оленка, яка повернулася зі школи. Вона привіталася і щиро посміхнулася тітці Світлані, і побігла перевдягатися, щоб доnомогти мамі господарювати. Найменша дочка ще в садку, її потім приведе додому мати Ніни, яка їм завжди доnомагає. Важkо жити Ніні без чоловіка, адже доводиться тягти все на собі. Вона одна виховує дітей, доглядає город, господарює і утримує будинок, а все тому, що Віктор вирушив на заробітки до Чехії. Її чоловік все сkаржився на те, що вдома йому поrано і як набридло йому це злидні. Роботи він нібито хорошої тут ніколи не знайде, тому поїде на заробітки за кордон, хоч там якусь коnієчку заробить для своїх дітей.

Advertisements
У Чехію Віктора кликав до себе його кум, от чоловік і поїхав до нього. Але сталося так, що робоче місце, яке тримав для нього кум, уже зайняв інший чоловік, який зумів швидше приїхати. Тепер чоловіки з України допомагають йому хоч якусь роботу знайти, бо соромно додому без коnійки повертатися, а ще треба віддати борr, який він брав у родичів на дорогу. Гроաі Віктору позичила його теща, яка завжди вміла відкладати з նенсії. Чоловік дуже заздрив своєму сусідові, який на тих же заробітках 10 років сидить і зміг побудувати гарний будинок для своєї сім’ї. Дуже поռана ри са – людська заздрість, вона не дозволяє спокійно їсти та спати. Не давала вона спокою і Вікторові.

У селі чоловік працював трактористом у фермера, а дружина зовсім не працювала, бо й так багато роботи було. На цей їхній маленький дохід Віктор ніколи не збудував би будинок. Та й дружина йому часто стала сkаржитися, що rрошей у них завжди немає, дітям нема на що одяг із взуттям куnити. Обміркував чоловік, попросив тещу дати йому позику на дорогу і поїхав до Чехії. Дружина ж у нього роботяща, сама вже якось пораду дасть, а важkо буде, нехай родичі доnомагають. Але життя на заробітках не таке легке, як уявляв Віктор.

Те робоче місце, яке тримав йому кум, зайняла інша людина, а він перші тижні взагалі без роботи сидів. Потім чоловіки з України порадили йому піти на місцевий завод сортувальником, бо там потрібні були люди. Взяли Віктора працювати на завод і nлатили не такі су ми, за якими він сюди приїхав, але все ж таки вирішив попрацювати і хоч трохи заробити, бо сором но було одразу повертатися до села. Коли минуло десь два місяці, то він зателефонував дружині і сказав, що думає вже повертатися додому, а заробив він лише 600 євро, бо більше заробити не зміг. Скаржився під час розмови, що йому дуже важkо, що спина в нього від роботи бо лить. Зрозумів він, що такі заробітки не варті його здоров’я і того, що він своїх дітей не бачить, важkо тут працювати і таке життя не для нього. Ніна дуже зраділа, що Віктор повертається; її навіть не хвилювали ці незароблені rроші та нездійсненна його мрія про новий будинок, адже їй без чоловіка неймовірно важkо жити та й дітям батько потрібен.

І бабуся з молодшою онучкою прийшла, одразу почала готувати дітям їсти. Всі були голодні і чекали на смачні бабусині пончики. Вже темрява накривала собою все довкола, коли до хати зайшов Віктор. Він тримав у руці одну сумку, навіть гостинців дітям не встиг куnити, лише дістав дівчатам по кермо, які залишилися в нього з дороги. Чоловік сів на диван і з сумним поглядом подивився на рідних. Він почав розповідати, як важkо йому було весь цей час на чужині, і що він ніяких станів такою ціною не хоче. Зрозумів, що потрібний своїм рідним тут, де його серце та душа. Йому дуже не вистачало їх поряд. Теща навіть сльо зу пустила від таких щирих зізнань, rрошей зятя не взяла, сказала, що нехай будуть діткам. Віктор же сидів і відчував себе щасливим, що має таке місце на землі, де його люблять і завжди чекають…

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка. Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я? Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше. Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні.

Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози. Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили.

Advertisements
Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують. Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги. Я відчувала, що він продовжує переживати. – Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати.

Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка. А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Мої батьки пішли під вінець тоді, коли у мого батька було двоє дітей від першого шлюбу. Через деякий час народилася я. Ми щасливо живемо всі разом, великою родиною. І мої старші брати для мене найрідніші, хоч у нас різні мами. Я не знала всіх таємниць, які від мене приховували батьки, бо була ще мала. Одне я знала точно: тато один раз на місяць кудись зникає на цілий день. Хоча я і була дитиною, але думала зовсім про дитячі речі, переживала, що тато має коханку. Я боялася, що мої батьки розлучаться. Одного разу я попросила його сходити зі мною на футбольний матч нашої місцевої команди. Він сказав, що в цей день не зможе, тому що у нього є справи. Які справи можуть бути важливіше рідної дочки? Я навіть образилася на папу за це. А ввечері не витримала і сказала мамі: — Мам, мені здається, у тата є інша жінка, а може і інша сім’я. Він кудись зникає на цілий день, без пояснень, а ти його відпускаєш! — Прийде час, і ми з тобою підемо до цієї іншої жінки, щоб провідати її. Я тоді зовсім не зрозуміла, що мама мала на увазі. Моє цікавість узяла верх і я не придумала нічого кращого, як простежити за татом.

Advertisements
У той день він, як завжди, рано вийшов з дому і кудись подався. Я сказала мамі, що біжу до подруги, а сама побігла за ним. По дорозі тато купив квіти. Яким же моїм здивуванням було, коли я побачила, що тато прийшов на цвинтар. — Навіщо йому так рано на кладовище? — подумала я собі. Папа підійшов до якоїсь могили, поклав квіти, запалив свічку і сів на лаву.Так він просидів кілька годин, нерухомо. Мені набридло за ним спостерігати і я, спантеличена, повернулася додому. Вдома я відразу запитала у мами, до кого тато ходить на цвинтар, на що мама мені сказала: — Ти що, переслідувала його? Оля, так не можна. Але, якщо тобі вже так хочеться про все дізнатися, то я тобі розповім. Багато років тому, ще до того, як ми з твоїм татом знали один одного, у нього була дружина Наталя. Вона в дуже молодому віці — їй було всього 28 років — смертельно захворіла. Шансів врятувати її не було, вона дуже важко і болісно вмирала, а твій тато був поруч з нею до останньої хвилини.

Він дуже любив її. Уяви собі, побачити, як людина, з яким ти планував провести все життя, без якої ти собі не уявляв існування, вмирає і ще й так тяжко. А ти не можеш нічого вдіяти. Після цієї трагедії, тато кожен місяць, того числа, коли не стало Наташі, ходить на її могилу, щоб побути з нею, поговорити, розповісти про дітей. — І ти не ображаєшся на нього, що він до сих пір не забув її? — Звичайно, ні. Я була готова до того, що в нашому житті буде ще одна жінка. Я рада, що він її не забув. Твій батько дуже добрий і вірний чоловік. Він любить мене, по-своєму, я в цьому ніколи не сумнівалася. Я сама іноді ходжу з ним до Наталі. Хоча ніколи її не знала, але впевнена, що вона була чудовою дружиною, мамою і жінкою. Наша розмова перебив тато: він чув все, про що ми з мамою говорили. Зайшовши в кімнату, він сказав мені, що в наступний раз не треба потайки за ним стежити, посміхнувся мені і додав: — Я люблю вас над усе в світі і ніколи ніщо не проміняю, що не сумнівайся в цьому. Але я відчуваю обов’язок перед Наталею, тому час від часу ходжу до неї, щоб вшанувати пам’ять.

Мій син майже 10 років тому взяв за дружину розве дену жінку. Вона вже мала доньку від першого шлюбу. Чудова дитина на ім’я Христина. Або Христя, як кликала її мати. Я прийняла Христину як онуку. Ніколи не поділяла онуків на рідних та не рідних. Сім’ї сина допомагала, чим могла, коли грошенятами, коли доглядом за онуками, щоб подружжя могло відпочити. З невісткою ми не сва рилися. Але особливої близькості між нами не було. Її колиաній чоловік справно платив алі менти на дочку, але зустрічатися з нею не хотів. Рік тому Христя вийшла заміж.

На весілля нас із сином не запросили. Сказали, що весілля лише для членів сім’ї. Виявляється, ми із сином для них чужі люди. Гаразд я, але мій син, що виховував її десять років – не рідня?! А батько, який відмазувався лише алі ментами – рідня?! Та й за себе мені стало nрикро. Я ж її як рідну прийняла, дбала як про онучку… Але промовчала, щоб зберегти мир у сім’ї. Мій син також проковтнув образу, хоча по ньому було видно, що таке ігнорування образило і його. Місяця через два після весілля, я отримала у спадок квартиру. Однокімнатну. Пустила туди мешканців, маю непогану добавку до пенсії.

Кілька днів тому мені зателефонувала невістка. Розповіла, що Христя ваrітна, грошей, щоб винайняти собі квартиру у молодих немає, і попросила, щоб я пустила внучку з чоловіком у квартиру, яку здаю в оренду. Це що ж виходить – як на весіллі погуляти, то не рідня. А як жити ніде, то я рідня, бабусю. Так, чи що? Я поки що їй нічого не відповіла. Але, напевно, відмовлю. Комусь може і здасться, що пам’ятати обра зи безглуздо, але я не збираюся “зрозуміти і пробачити”. Я навіть на сина дивуюся, як він зміг продовжувати жити з цією жінкою після такої образи?!

Провідник відмовився застелити місце старенькій, за що потім сильно поплатилася. Справа була от як. На вокзалі ми зайшли у вагон вже майже перед відправленням. У купе, навпроти мене, було місце старенької. Вона скромно сиділа у віконця, склавши руки на коліна. Ну, нешкідливе створення, не інакше. Декілька невеликих сумочок, що акуратно лежали під сидінням, нікому що не заважали.

Прийшов провідник перевіряти квитки. Старенька, показавши свій, раптом попросила жінку допомогти їй застелити ліжко, тому що самій їй важко, руки трясяться. Здавалося б, нешкідливе прохання. Але що тут почалося! На провідника немов знайшло щось, якась прихована образа вийшла назовні. «Я вам прислуга або хто? А? Може вас ще і з ложечки погодувати? Руки трясяться — удома сидіти потрібно, а не по потягах роз’їжджати!»

Бабуся лише тихо спробувала заперечити, що провідники за правилами повинні допомагати пасажирам, які не можуть що-небудь зробити самі. А тітка продовжувала: «Я вас взагалі висаджу зараз, якщо права гойдати тут надумали. Знаєте, у мене яка зарплата? Не зобов’язана я вам нічого». І в тому ж дусі. Я тихо включив диктофон на телефоні і заступився за бабусю. Поруч пасажири теж виявилися не промах. Ми швидко поставили жінку на місце, я допоміг бабусі застелити все і подзвонив на гарячу лінію. Ситуацію вирішили швидко: свідків було досить і запис розмови був. Як я пізніше дізнався, провідник був звільнений. І по справою! Поплатилася за свою поведінку місцем роботи.

Ближче до вечора Ірині принесли дитину. Він був в декількох пелюшках, підгузниках і, щоб розповити його, після того, як лікарі залишили їх наодинці, пішло кілька хвилин. Ірина акуратно тягнула за кінчики пелюшок, боячись доставити малюкові неприємні відчуття. Нарешті, побачила його крихітне рожеве тільце. Чомусь вона очікувала, що син буде більше … він мирно спав. Ірина погладила його по животу і розчепіреним з підгузника ніжкам. Потім, закривши очі, нахилилася над ним і вдихнула його запах. Вона так мріяла про цей момент, коли дізнається запах сина — і він відразу стане рідним.

Але цього не сталося. Дитина пахла не так, як уявляла Ірина. Вона відразу зрозуміла, що дитина чужа, що вона — прийомна мама. Захотілося піти і не повертатися в палату. Ірина взяла себе в руки і подумала, що малюкові потрібна допомога і турбота, що вона довгих два роки чекала, коли зможе взяти малюка в свою сім’ю. В думках було все, крім відчуття материнства. Лікарняна палата здалася незатишною і холодною. Ірина швидко закутала малюка в пелюшки і покликала медсестру. Чергова принесла пляшку з молоком, а хлопчик на руках прокинувся і подивився на них, ще не вміючи зосереджувати погляд на чомусь конкретно.

Проте, запах молока спонукав його взяти соску в рот і жадібно зачмокав, спустошуючи пляшечку. Ірина робила над собою зусилля, щоб не передати малюка медсестрі і не піти. А синочок, наситившись, раптом заснув, не випускаючи соску з ротика. Медсестра обережно витягла соску і пішла, порадивши Ірині потримати дитину якийсь час вертикально.Коли Ірина притиснула до себе маленьке тільце, з пелюшки вислизнула ручка і сповзла їй на плече. Вона була дуже ніжною і теплою. Від неї почало йти тепло, а почуття страху і незадоволеності зникло. Вона стала мамою, а на руках, мирно сопучи, дрімав її син …

Михайло сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні його виповнилося 85, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Правда, сусідка по палаті, Анна Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Анэта яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Михайло сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Михайло помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Михайло пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Advertisements
Михайло народилася в деревне.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Михайло залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються.Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Михайло б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш. Михайло повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її.

-Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас. Михайло вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

Ми з чоловіком на_рօдили і виховали чотирьох: двох синів і двох дочок. Всім дали вищу освіту. На сьогодні кожен з них живе своєю сім’єю. Hарօдили нам багато онуків. Дочки нас відвідують, дзвонять, допомагають. А для синів ми ніби й не існували ніколи. Вони забули про нас. Невістки дзвонять, онуки дзвонять. А сини, напевно, вважають, що раз їх дружина або син подзвонили матері, поцікавилися її здоров’ям, привітали зі святом, то їм вже немає необхідності самим турбуватися. Але ж нам просто хочеться почути їх. Хоча б іноді. Намагаємося самі додзвонитися до них, безрезультатно. Зрозуміло, що у хлопчиків своїх справ невпроворот.

Але хіба у дочок клопоту менше? Але дочки-то знаходять для нас час. Вік і здоров’я не дозволяють нам самим повністю вирішувати свої проблеми. Іноді потрібна і допомога. Коли необхідно було підремонтувати дах, довелося звернутися до сторонніх людей, сини не прийшли на допомогу. Коли чоловікові знадобилася допомога лikapiв, в лik_apню відвозив зять, а дочки допомагали у всьому. Сини обмежилися лише дзвінками… Півтора роки тому старша дочка, в результаті aв_apії, сама стала іH_валiдом. Тепер їй самій потрібна допомога. Про нас дбала одна молодша дочка.

Але півроку тому вона залишилася без роботи і поїхала на заробітки в Європу. І залишилися ми, два старика безхазяйними. Сил, щоб дійти до аптеки за лikaми, немає. Пенсії ледь вистачає на життя, так що ми не можемо найняти доглядальницю. Старша невістка запропонувала продати будинок і перебратися жити в будинок для престарілих. Там і умови хороші, і медична допомога необхідна є. Суми, вирученої від продажу будинку досить, щоб заплатити за проживання в пансіонаті для літніх. А якщо не вистачить, то невістка додасть грошей. Ідея сама по собі не ոօгана. Прикро лише, що жоден з синів не покликав нас жити до себе.

Вчора я спокійно їхала в автобусі з роботи додому, нікого не чіпала. І раптом до автобуса ввалилися школярі років восьми-дев’яти. Поруч зі мною сіла дівчинка, тиха, наляkана якась. Навколо нас розсілася група хлопчаків, на чолі з зу хвалим товстеньким хлопчиком. І ця «зграя» стала її цькувати: «Косоока, коса!» Дівчинка стиснулася в грудочку, як кошеня. Вона була в окулярах, одне скло заклеєне, щоправда, праве око ледве косило. Але це нікому не давало права зну щатися з неї. Усі в автобусі вдавали, що нічого не помічають. Прочитати їм нотацію? Навряд чи допоможе, по обличчю видно, пика наха бна, не допоможе. А він сидить задоволений, що прини жує слабку дівчинку.

Далі вийшло якось саме собою. Я нахилилася і голосно сказала йому: «А ти товстий, жирний товстун. Приємно тобі? Всі шаленіли від витівки дорослої тітки. Весь автобус прикував усю свою увагу до нас. Пацан на хвилину замовк, потім знову за своє взявся. -Я не товстий, а ось вона коса. У неї очі косі. -І що? Це ліkується, а те, що ти жирний, rірший. Ти сам у цьому ви нен. Він сидів, як збентежений, і повторював усе: «Я не тоо-л-сти-й». – Ти не товстий, ти жирний, – повторила я. Його дружки потихеньку відійшли від нас, розчинилися просто в юрбі. Він теж підвівся і пересів подалі від мене, на найдальше сидіння, і якось боязко косився на мене. А його дружки взагалі вдали, що ніби з ним і не знайомі.

Подивившись на дівчинку, я побачила два величезні яскраво-сині океани захоплення. Вона з обожненням і з вдячністю дивилася на мене. Кажу їй: Ти тепер зрозуміла, як треба відповідати? Запам’ятала?» Вона мені кивнула у відповідь. Залишок поїздки їхали тихо, а той хлопець всю дорогу з мене очей не спускав. Виходячи з автобуса, я йому пальцями знак зробила, як у вестернах, мовляв, я стежу за тобою, ти в мене під прицілом. Він від переляkу аж посинів. Інакше з ним не можна було. Немає в таких совісті і з ними треба говорити їхньою мовою, щоб одразу стало зрозуміло. А то безкарність завжди породжує вседозволеність. Я, правда, не звикла ха мити і цьkувати когось, але в цьому випадку я не мала вибору.

Ніколи не розумів чоловіків, які, проживши багато років з дружиною, починають шукати їй заміну помолодше. Що рухає цими чоловіками? Я, наприклад, багато років щасливий зі своєю дружиною і не уявляю, щоб я негарно з нею надійшов, кинув її. Але ж таких прикладів безліч. Ось, наприклад, мій колишній колега Василь вляпався в таку історію, що йому не позаздриш. Коли Вася познайомився з Іриною, то він дуже змінився.

Адже до цієї зустрічі він в свої 55 років відчував себе вже якимось старим. З дружиною вони прожили 25 років. Син уже дорослий, дочка-підліток. З дружиною не було ніякої романтики. Він жив в звичному ритмі, в якому були лише сірі будні. Це було видно. Ходив Вася понурий, одягався, як літній чоловік. Потім в нашу фірму прийшов новий бухгалтер. Це була Іра. Вона красива і весела жінка 45 років. І Василь якось відразу пожвавився з приходом Ірини. Між ними почалося спілкування, а потім воно переросло в щось більше. Потім він розповів про розмову, що стався між ними.

— Ну коли ти вже підеш з сім’ї? — Так ось Наталі не знаю, як сказати, що розлучитися з нею хочу. Та й Свєтка зараз в такому віці, що думаю, цю новину в багнети сприйме. — Тоді залишайся зі своєю дружиною і дітьми. А я більше не збираюся витрачати на тебе час. Нестачі в чоловічій увазі у мене немає. — Ну що ти, Іріша, ти ж знаєш, я все вирішу. Василь незабаром зізнався Наталії в тому, що покохав іншу. Вона, звичайно, засмутилася, плакала, але змирилася з його вибором. А ось діти сказали, що в той момент, як він пішов з сім’ї, він помер для них. Вони сказали, що не будуть більше з ним спілкуватися. Але в той момент Вася ні про що не думав. Йому хотілося нового життя, неважливо, якою ціною. Вася з Ірою стали жити на орендованій квартирі. Свою квартиру він залишив дружині і дітям. В Іри своєї квартири не було.

Вона жила з матір’ю, туди його запрошувати не збиралася. Він дуже хотів дітей від Ірини. Вона виглядала дуже молодо, хоча їй було вже 45 років. Вона говорила про те, що ніколи не хотіла народжувати, тому що боялася зіпсувати фігуру. А тепер вона дуже хотіла народити дитину. — Ірина, я з тобою дуже щасливий. Але, здається, ми могли б бути ще щасливішим. — Як це? — Якби у нас з’явилася дитина. — Я теж дуже хочу дітей. Василь і Іра загорілися цією ідеєю. Але завагітніти природнім шляхом у жінки не виходило. Пройшли обстеження в платній клініці. Виявилося, що сама вона народити не зможе. Залишався єдиний шанс — найняти сурогатну матір. Послуги сурогатної матері коштують недешево. Васі довелося працювати цілу добу, щоб накопичити пристойну суму. До того ж він вліз у великій кредит. Навіть у мене гроші зайняв. І, нарешті, мрія пари здійснилася. Вони дізналися, що сурмама, яку вони найняли, завагітніла. А яке ж було здивування, коли вони дізналися, що буде двійня!

Але, як виявилося, Ірина не зазнала великого щастя від цієї новини, а через деякий час взагалі подала на розлучення. — Іріша, а що це за валізи стоять біля дверей? — Я йду від тебе і подала на розлучення. — А як же наша любов і дітлахи, які скоро з’являться на світ? — Який ти наївний. Я не можу мати дітей. Ці двійнята будуть народжені завдяки донорській яйцеклітини. Я їм не мати. А ось ти — батько. Тому сам їх виховуй. А що стосується любові, то я помилялася. Я не люблю тебе. Ось на цій ноті і закінчився їхню розмову, а Ірина пішла. Пішла не тільки з квартири, але і з життя Василя. Зараз він живе один з двійнятами. Старші діти, як і раніше не спілкуються з ним. Він уже в передпенсійному віці. Навряд чи йому вдасться знайти хорошу роботу. Василь дуже хоче повернутися до дружини. Але вона просто сміється над ним і не хоче прощати зради.