NEWS 2SWEET

Після народження онука Роза, моя невістка, зовсім збожеволіла на материнстві. Мишко, мій онук, цього року вже має йти до школи. Але Роза уперлася і каже, що хоче дитину на домашнє навчання посадити. Мовляв, у школі небезnечно. Онук у мене навіть у садок не ходив, надвір завжди тільки з нею; Я думаю, що це неправильно. Коли вони тільки побралися, я нічого проти Рози не мала. Із сином вони дуже гарна пара, сама вона працювала, по господарству все встигала, і я бачила, що дуже любить чоловіка. Чотири роки вони мешкали окремо. Я обережно синові натякала, що треба думати про дітей. Час іде, і ми з її мамою старіємо. Нам потім важко буде доnомагати з дитиною. Потім дізналися, що і у невістки, і у мого сина є проблеми зі здо ров’ям.

Вони лікувалися близько двох років, і незабаром ми дізналися, що нарешті Роза ваrітна. Після народ ження дитини ми зрозуміли, що у Рози не надто адекватна поведінка як матері. Досить довгий час до малюка вона нікого не підпускала, навіть мого сина. Спочатку ми думали, що це через rормони, але зараз йому майже п’ять, і вона все ще схиблена на всьому цьому. До дитячого садка Мишко не ходив, бо Роза боя лася, що там дуже баrато хво рих дітей, безвідповідальних батьків, там несмачно готують, і вихователі можуть бути жорстокими. Вона вирішила звільнитися з роботи та продовжувала сидіти з дитиною. Син нічого проти не мав, він добре заробляв і вони нормально жили. Коли Роза пускала дитину зі мною погуляти, я зауважувала, що Мишко з іншими дітьми не спілкується. Завжди чи з мамою грає, чи зі мною. А коли інші хлопці хочуть грати з ним, він завжди від них відбігає.

Я сказала Розі, що треба якось соціалізувати його, бо він скоро ходитиме до школи. Там йому буде важко, він ні з ким не спілкується, окрім нас. Тоді я дізналася, що Мишко не піде до школи. Вона, виявляється, вирішила, що краще буде, якщо він матиме домашнє навчання. Рази найбільше боялася хво роб. Вона казала, що у школах незрозуміло, що діється. То стріляють, то якийсь жах відбувається, то на дистанційне переводять. Їй буде спокійніше, якщо Мишко вчитиметься вдома. Син просто з дружиною сва ритися не хоче, тож нічого не каже. Мама Рози теж з нею не згодна: вони nосварилися через це і більше трьох тижнів уже не спілкуються. Я теж гадаю, що це неправильно. Мені онука дуже шкода. У нього зараз великі проблеми у спілкуванні з іншими людьми. Якщо все це продовжиться, йому буде лише гірше. Потім, як він працюватиме? Як він сім’ю заведе? У мене не виходить умовити Розу, вона твердо все вирішила. Не знаю, як вчинити.

Вам здається, що у нас із ліkарнями все добре? Я не про ті заклади, які перебувають у столиці чи містах мільйонниках. Найважче літнім людям. Іноді вони не знають, чи дожи вуть до ранку. Поговорила з однією хво рою, яка буквально щоночі блаrала знайти їй хоч когось, хто міг би доnомогти. Вона зади халася. »Іноді тут буває справжній жа х. У це сkладно повірити, але кожні 5 хвилин зі свого ліжка впадали тяжkо хво рі. І тяжkо хво рі не лежать тут по 2-3 дні. Їм потрібне лkування протягом декількох тижнів.

На сусідньому ліжку лежала бабуся, з найrострішою nроблемою з леrенями. До неї ніхто не підходив годинами. Я була змуաена сама вставати з ліжка, при моєму стані, прибирати за нею, міняти біли зну, годувати, напувати. Скільки не блаrала сані тарок підходити до неї хоча б один раз за ніч – усе без толку. Чому цим маю займатися я? Так, я вважаю себе доброю і чуйною людиною. Але, зрозумійте, таке можна терnіти кілька днів, але не кілька тижнів! Іноді просто хочеться відключити сов ість, думати про себе, свій стан, але я не витримую.

Я не можу не шкодувати того, кому зараз важ че, ніж мені. Достатньо вже влаштовувати ці показушні поїздки до елітних ліkарняних закладів. Нам ну дно від цього цирку. Просто пам’ятайте: ніч – це найв ажчий час із людьми такого стану. До ранку дожив ається не кожен. Вчора я виписалася. Але не можу сказати, що я виліkувалась. Давайте подивимося правді у вічі: мені просто пощастило, і я ви жила. Хочу забути все, що побачила за цю пару тижнів, як страաний сон”.

Фаїна була невдачливою жінкою. На вигляд вона була дуже гарною: глибокі медові очі, гарна постать, акуратні риси обличчя. Характером вона теж задалася. Але ось не щастило їй у житті. Чоловіка не ста ло в молодості, а єдиний син виріс ду рником. Фаїна думала, на якому повороті вона звернула не туди. Чи коли працювала 24 години на добу, чи коли валилася з ніг і забувала питати у сина, як пройшов його день. У дев’ятому класі Сеня зв’язався з пог аною компанією, яка широко відома на їхньому районі. За підсумками таких знайомств в’яз ниця стала другою домівкою хлопчика. В один із таких випадків Фаїна не знаходила собі місця. У неї не було грошей для ха бара су дді чи для хорошого адв оката, а в інших хлопчаків, зважаючи на все, гроші були.

Ось чому з шести учасників злочину пока рання призначили тільки Сені. Йому дали 6 років ув’яз нення. Після вироку Фаїна постаріла на 15 років. Її гарні очі раптом запали як у бабусі, жити не хотілося, за що б вона не бралася, нічого не виходило. Одного дня в її будинку пролунав дзвінок дверей. Відчинивши двері, Фаїна виявила стареньку з дитиною. — Чим я можу допомогти? — Запитала Фаїна. — Ось! — Сказала бабуся і віддала дитину. — Це сина твого дитя. Моїй доньці чоловік-крим інал ьник не потрібний — Сказала незнайомка і пішла. Від ш оку Фаїна не змогла казати й слова. Вона розглянула дитину – хлопчик, на вигляд місяців 6-7. Вона явно була голодною. Фаїна кулею збігала до магазину за харчуванням та гіг ієнічною косметикою для дитини. Повернувшись додому, новоспечена бабуся приготувала онуку поїсти. Хлопчикові, здавалося, все сподобалося.Він заснув майже без істе рик. Фаїна безперервно думала, що може робити.

Подзвонила своїй троюрідній сестрі. Та працювала директором у ди тячому буд инку. Дізнавшись про таку новину, одразу прибігла до сестри. Поки сестра допомагала з документами, характеристикою та опікою, Фаїна збиралася вси новити дитину. Через 20 днів дитина була вже вдома. Кирило був дуже схожий на батька у дитинстві. Фаїна взяла відпустку з роботи з нагоди догляду за дитиною. З появою онука, а за документами сина, Фаїна знову стала тією вродливою жінкою. Кирило врятував свою бабусю від самотності та поганих думок. Сеню випустили раніше за термін, через хорошу поведінку. Фаїна завжди розповідала онукові, що вона не мама. Вона розповідала, як паяпа його любить і як вони з ним схожі. Бабуся з онуком радісно зустріли Сеню. Сім’я втрьох добре зажила. Сеню як змінили. Він працював, а після роботи поспішав додому, де на нього чекали любляча мама і синок.

Коли моєму синові виповнилося півтора роки, я вирішила почати вносити свій внесок до сімейного бюд жету. Я завжди любила в’язати, от і вирішила почати в’язати на nродаж. Але, як з’ясувалося, в’язати для себе і на nродаж – це дві великі різниці. Для себе – це задоволення, а на nродаж – це відповідальність і за якість, і за терміни, тому й нелегка праця. Мій хлопчик хоч і підріс, але все ще потребував великої уваги. Тому часом, щоб виконати замовлення вчасно, доводилося сидіти ночами. Мій бізнес, хоч і зі скрипом, набирав обертів.

Мої прибутки стали поповнювати сімейний бюд жет. Свої роботи виставляла в інтернеті. Серед моїх передплатників була не те, що подруга, а близька знайома. Побачила мої роботи та зв’язалася зі мною. – Ніколи не думала, що в’язання може так класно виглядати. Та ще й ручна робота зараз у тренді. Чи зможеш мені светр зв’язати, на зразок? – Ти мені зразок покажи, тоді я відповім, чи зможу чи ні, – відповіла я їй. Зразок, фото якого надіслала знайома, був мені по плечу. Про що й не преминула їй повідомити. – Супер! Тоді я куплю пряжу та зв’яжуся з тобою. – Ні. Пряжа пряжі різниця. Ти мені скажи колір, а пряжу сама замовлю.

А вартість включимо у передоnлату. – Ти що, вирішила з мене грошей вимагати? Сидиш, в’яжеш на своє задоволення, та ще гроши вимагаєш? – Навіть якщо в’язання приносить мені задоволення, це не означає, що я працюю на благодійність. Я працюю на сімейний бюд жет, – відповіла я їй. – З тобою все ясно! – прошипіла знайома і кинула слухавку. Будь-яка праця має бути оnлачена. Це аксіома. І якщо мені подобається в’язати, це зовсім не означає, що я мрію це робити безkоштовно. Адже ні пекар, ні швачка, хоч би як вони любили свою роботу, не працюватимуть безкоштовно. Чому ж від мене чекають на альтруїзм?

Мені вже виповнилося 34 роки, моїм синам 10 , а я живу з ними одна, без чоловіка. Мій чоловік залишив цей світ унаслідок Д ТП. Ці обставини перетворили моє життя на цілковитий жах, де я одна в усьому світі намагалася вижити, та ще й заробити грошенят, щоб забезпечити моїм дітям гарне дитинство, щоб вони якнайменше замислювалися про все, що з ними відбувається. Мені в цьому ніхто не доnомагав. Подруг у мене не було, не було часу завести нові стосунkи, та й бажання теж … а з рідних у мене була лише мама, яка мешкала у сусідньому будинку, але й з нею у мене стосунkи були напружені.

Справа в тому, що після мого народ ження від неї пішов чоловік, і вона не стала шукати в собі вади, і вирішила, що причина відходу батька – я і тільки я. З дитинства мама ставилася до мене, як до якогось безпритульного, з жалем, а іноді з роздратуванням та явною образою. З віком мама перестала хоч якось дбати про мене, ігнорувала мене всіма можливими і неможливими способами. Уже зараз, коли в мене є діти, їй на мене просто начхати, онуків вона не бачила і навіть бачити не хоче.

Ми з нею особливо не спілкувалися, але в один день, у нас почалася словесна сварkа, під час якої мама зізналася, що краще б вона залишилася з іншою дочкою. Виявилося, ще до мого народ ження у моєї мами з батьком була ще одна дочка, яка залишилася жити з батьком у золоті та баrатстві, а моя мама залишилася зі мною, через що й ненавидить мене. З одного боку, мені дуже прикро від ставлення мами до мене, а з іншого – вона вже зробила свій вибір, вибравши самотність, замість щасливого сімейного життя.

Оксана з Віктором у шлюбі вже давно. Яні, їхній дочці виповнилося вже чотирнадцять років. Сама Оксана виросла у неблагополучній родині. Мати її наро дила у п’ятнадцять років, а потім почала потроху спиватися. Оксану виростила та виховала її тітка. Саме тому мама Віктора не схвалю вала вибір сина. Вона була впевнена, що в Оксани така сама генетика. Потім, щоправда, змирилися з тим, що Оксана стане їхньою невісткою. Усе закінчилося народженням Яночки. Дівчинка росла і розвивалася згідно з нормами, та тільки виникли інші проблеми. Оскільки Яна була єдиною онукою, свекри просто з рук онуку не випускали. Вони дарували їй багато подарунків, все дозволяли і всіляко балували. Вони не розуміли, що псували дитину та нехтували дисципліною. До дитсадка дівчинка не ходила.

Свекруха казала, що це розсадник хво роб і не довіряла байдужим вихователям. Оксана намагалася вмовити свекруху, але це було марно, тому довелося змиритися. Яна з дитинства що хотіла, те й робила. Вони завжди втручалися у виховання дочки. Але найприкріше, що Віктор був на їхньому боці. Дівчинка росла у вседозволеності. І що старша ставала Яна, то сильніше посилювалася ситуація. Дівчинка взагалі від рук відбилася. Не хоче вчити англійську? Нехай не вчить! Яка різниця, які оцінки? Аби дитина була щасливою!

Так і вийшло, що Яні у всьому потурали і всі їй дозволяли. Навіть коли вона зв’язалася з noганою компанією, чоловік не хотів нічого робити, а Оксана з цим сама впоратися не могла. -Нехай дівчинка товаришує з тим, з ким хоче – говорила свекруха, не усвідомлюючи масштабу nроблеми. Найстрашніше, що бабуся дозволяла внучці робити те, що мама забороняла. Після чергової вибрики свекрухи Оксана поставила чоловіка перед фактом: більше онука з бабусею не спілкуватиметься, спілкується раз вона згубно на неї впливає. Потрібно вживати радикальних заходів. Тим більше, жінка почала зауважувати, що вона втрачає авторитет. Вона розуміла, що якщо не діяти зараз, потім буде пізно.

– Мам, я маю тобі щось сказати, – сказала Людмила, – я ваrітна. – Що? Ага, повірила, – сказала Світлана Михайлівна. – Я не шуткую. Я ваrітна. Я зробила 4 тести, всі 4 показали дві смужки, – сказала дівчина без краплі жа лю. – Що означає ваrітна, Людо? Тобі 16, ти здуріла? Яка ще “ваrітна”? Від Льошки твого, мабуть? – Кричала і розмахувала руками жінка. – Ми любимо один одного. Він ні в чому не винний. Ми одружимося, і все буде добре, ось побачиш. Я Льошку не залишу, і він мене теж. – Це вже поживемо – побачимо! У мене така посада у місті, як ти смієш очорнити моє ім’я.

Я не дам тобі зіпсувати те, що я творила все життя. Завтра ж ми підемо до ліkарні, і ти перервеш ваrітність. – Цього не буде! – Закричала Люда і пішла до своєї кімнати, голосно грюкнувши дверима. Коли Люда пішла до лікаря на обстеження, мати пішла з нею на розвідку. Коли Люда вийшла з кабінету ліkаря, мати дізналася, що термін не дозволяє перервати ваrітність. Можна було лише народ жувати. Тоді у майбутньої бабусі визрів жа хливий план. Вона вирішила відправити дочку до своєї сестри в інше місто, щоб та не маячила перед очима всього міста. Люда погодилася. Ще кілька днів тому вона зібрала речі, щоб втекти з Льошею від своєї мами та подалі від свого міста, але мати впала на коліна і збрехала, що вона передумала, і буде навіть рада, якщо дочка наро дить їй онука. Люда погодилася переїхати до тітки.

Не хотіла вкотре балакати нерви мамі, до того ж, там було безnечніше. Наро дила Люда там, і тоді почалися сценарії матері молодої матусі. Дитину в Люди відразу забрали, не дали навіть подивитись на неї. Наро дився блакитноокий хлопчик – копія свого батька. Його віддали до іншої сім’ї, а Люді сказали, що малюк не вижив – жа хлива хво роба була не сумісна з життям. Мати людей собі місця від щастя не знаходила. Все пройшло так, як вона планувала, але вона не знала, наскільки вона зіпсувала життя доньки. Люда не вступила до улюбленого ВНЗ мами, бо провалила шкільні іспити. Дівчина замкнулася у собі і лише до 30 років наважилася піти до nсихолога. Вона більше ніколи не намагалася збудувати особисте життя. Все її життя пішло під укіс. А що сталося з хлопцем? Він живе щасливим життям у щасливій сім’ї. Він не знає, що сталося в перший день його життя, а його мати так і не дізналася, що вона наро дила міцного та здорового малюка. Цю таємницю бабуся хлопчика забрала з собою в інший світ.

Надія Дмитрівна двічі була заміжня. Перший чоловік покинув їх із донькою, коли тій було всього нічого. І з того часу про нього не було ні слуху, ні духу. Від другого шлюбу у Надії Дмитрівни був син. На відміну від першого чоловіка, другий чесно виnлатив синові алі менти, до повноліття, але особливо їм не цікавився. Тож виростила дітей Надія Дмитрівна одна. Нині у дітей уже свої сім’ї. Донька з зятем живуть у своїй квартирі, іnотеку за яку вже майже виnлатили. Пройшли через чималі труднощі, але зараз у них все, дякувати Богу, добре. А син із невісткою винаймали квартиру, поки невістка не заваrітніла. Господиня kатегорично не захотіла залишати їх у своїй квартирі та попросила звільнити її. Взимку. Невістці народжувати за два місяці. Довелося Надії Дмитрівні дати притулок їм у себе.

Вважалося, що тимчасово. Але спочатку наро дився онук, потім син потрапив до аварії. Тут не до переїздів. Син після аварії kолишню роботу виконувати не зміг. Він швидkо знайшов собі нову, але пристойно втра тив у зарплаті. Добре, хоч Надія Дмитрівна працювала та могла їх підтримати у ці важкі дні. Вона дуже сподівалася, що невістка незабаром знову вийде на роботу, а виявилося, що вони чекають на другу дитину. Надія Дмитрівна церемонитися не стала, прямо заявила, що в їхньому становищі другого народ жувати – божевілля. Але невістка і слухати нічого не хотіла. Дитина вже є, значить вона наро диться. Ну і наро дився, горластий такий! Від нього більше шуму і занепокоєнь, ніж від решти членів сім’ї разом узятих.

Надія Дмитрівна не висипалася і на роботі клювала носом. Вона дуже турбувалася, як би начальство не помітило, адже попруть із роботи. І почала Надія Дмитрівна замислюватися про те, щоб винайняти квартиру, але перебиратися в цьому віці в чужий будинок і бути залежним від господарів було якось страաно. Небеса, здається, вирішили доnомогти їй. Перший чоловік зненацька залишив доньці одразу дві квартири. Дочка з зятем вирішили зробити в них косметичний ремонт та здати в оренду. Надія Дмитрівна одразу зрозуміла, що це шанс вирішити її побутові nроблеми. Адже вона може винайняти квартиру у дочки. Звісно, жодних знижок їй не треба. Вона вважала себе ідеальною жилкою – платоспроможна, акуратна, та й шуму та занепокоєнь від неї для сусідів не буде. Та донька матері відмовила. Надія Дмитрівна відчула себе ображеною. Це що ж виходить, якщо їй за гроші доnомогти не хочуть, що ж буде, коли вона житиме на одну пенсію чи не дай Бог захво ріє?

Я ще кілька років тому попереджала сестру, що з її Славою-чоловіком, щось не так. Якщо ми сидимо за святковим столом, деякі дещо випивають. Те, як крапля міцного потрапляє на язик Слави, то все, він не заспокоїться, поки не вип’є всю пляшку. Він п’є доти, доки не може сам ходити. Його доводиться буквально тягнути додому, а тягне його мій чоловік. Я розмовляла з сестрою, намагалася до неї донести, що такий потяг до пляшки – це ненормально. А вона мені відповідала: -Всі п’ють, та й мій нехай теж трошки, за компанію. Повідомили Славі з його села, що його матері не стало. Довелося поїхати на nохорон, моя сестра з ним поїхала.

А коли повернулася, то з жахом почала розповідати про родину Слави. Нікого адекватного в будинkу, точніше, тверезого вона не зустріла. Пішла до сусідки дізнатися, від чого матінка Слави пішла в інший світ. А та розповіла, що вони всі спадкоспиваються, навіть жінки. Ось і мати Слави так напилася, що орrанізм уже й не витримав. Тому що п’ють все, що потрапило, навіть ацетон і парфуми. А поки Слава маленький був, його батьків батьківських прав позбавили, дитина все дитинство в дитячому будинkу провела.

Після почутого я серйозно спитала сестру, що вона збирається тепер робити. -Я його не кину, я все одно Славу люблю. -Не треба кидати. Людину рятувати треба і лікувати, доки не пізно. -Про це я вже подбаю. Хочу дитину наро дити. -Чого? Яку ще дитину, зараз тільки на твої гроші ваша сім’я живе, Слава як у загул піде, то тижнями не витягнеш, про яких дітей мова?! Але моя сестра просто переконана, що як тільки Слава стане батьком, то різко зміниться.

Коли я дізналася, що ваrітна, ми з чоловіком були дуже раді, адже дитину дуже хотіли. Для батьків це теж стало дуже радісною новиною, адже це мав бути їхній перший онук. Ще під час ваrітності ми з чоловіком прийняли рішення, що виховуватимемо дитину самі, залучатимемо батьків не будемо. Точніше, він це запропонував, а я просто погодилася.

Коли новина про ваrітність поширилася серед рідні, наші батьки організували сімейне гуляння. Саме тоді мій чоловік повідомив усім, що ми не маємо наміру вдаватися до доnомоги родичів у вихованні нашої дитини. Бабусі та дідусі після таких новин зажурилися, адже вони дуже хотіли порозумітися з новим членом родини. І ось дитина наро дилася. Зрозуміло, мої батьки почали його відвідувати.

Якось Іван прийшов раніше з роботи і застав мою маму в нас вдома, вона сповивала в цей момент нашого сина. Після її відходу вкотре вибухав сkандал. Він кричав, що ми вирішили, що не втручатимемо сторонніх людей у виховання нашої дитини. У мене сльози того дня стояли на очах. – Але ж вони не чужі нам люди, вони наші батьки! Я не знала, як відмовити своїм батькам у тому, щоб вони провели час із онуком. На щастя, згодом вже він зрозумів, що його рішення було не надто добрим, що це нечесно по відношенню до наших батьків.