NEWS 2SWEET

Аліна вже й не сподівалася, що її життя коли-небудь зміниться. Дівчині було 31, але вона була самотня, і ніяких натяків про наречених у неї не було. Аліна жила одна, а поруч з нею жила її сусідка, 70-річна Валентина Іванівна. Та одного разу дала дівчині тиждень, щоб знайти чоловіка. Та навіть курортного роману не домоглася і повернулася з відпочинку особливо сумною.

Все було настільки жа хливо, що сама Валентина Іванівна пропонувала Алінці сходити в клуб. Стара жінка просить ії піти в клуб! Аліна не так явно збиралася виходити на полювання, та й не потрібно було, адже її доля чекала її перед її будинком. Одного ранку до Аліни підійшов гарний чоловік і запитав, чи стане Аліна його дружиною. Аліна сміялася, схопившись за живіт.

Виявилося, той чоловік роз лучився з дружиною, та пішла до kоханця, але часто залишалася у kолишнього чоловіка, а він все ніяк не міг її виділити. Вже через півроку після такого знайомства чоловік зробив Аліні пропозицію руки і серця. Ось так ось! Не знаєш, де долю свою зустрінеш.

Здається, отримувати подарунки – найкраще явище, яке можна уявити собі. Але іноді подарунки можуть образити. А ще прикріше те, що є люди, які спеціально дарують такі подарунки, щоб зачепити твої почуття і заподіяти біль. Так сталося з жінкою по імені Ольга. Вона отримала в подарунок – кокос. Організували все це її колеги, з якими вона не дуже й ладнала. Оля була забитою мишкою, вічно ходила згорбленою. Їй вже було за 40 – ні сім’ї, ні дітей. Тому колеги і вирішили посміятися над нею. Коли Оля взяла в руки кокос, вона не знала, як їй реагувати. А колеги в цей момент сміялися мало не до с ліз. Потім одна з жінок сказала:

«Це тобі, щоб було про кого піклуватися». Як би те не було, Оля не викинула подарунок, а пішла з ним додому. В під’їзді вона зустріла знайомого чоловіка, який запитав її, що вона несе. -Кокос. На роботі подарували. Як колоти горіхи, я знаю, але з цим буде важче. Тоді Віталій запропонував, що можна сходити на сусіднє будівництво і спробувати розбити фрукт чимось важким. Вирішили цеглою. А чому б і ні? Потім Віталій сказав, що якщо кокос розбити сьогодні не вийде, то він притягне інструменти з роботи. Так і зробив.

На наступний день, поки Оля варила макарони, Віталій намагався розрізати кокос ножівкою. Поки що не виходило. Але час провели весело. Повечеряли, виnили, розповіли один одному історії зі свого дитинства. І раптом зрозуміли, що їм дуже комфортно разом. Так вони почали зустрічатися, а потім і взагалі з’їхалися. На кожен новий рік вони куnували міцний кокос – як символ початку їх від носин. Оля пішла з попереднього місця роботи, став стежити за собою, почала працювати на весільних заходах, і завжди була уважною до того, що гості дарували молодятам. Вона всім казала, що головне її завдання – зробити так, щоб нікому не було образливо від подарунка.

Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови. — Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба? А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини (K/QM). Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?». — А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні.

Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися? Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту? Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене. У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду. Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

Саша і Яна дружили з самого дитинства. Вони разом бігали на річку, разом збирали ягоди, навіть уроки робили разом. Яна здавалася хлопцеві смішною. У неї носик кирпатий, коси золоті, і все обличчя у веснянках. На одинадцятий день народження вони вирішили влаштувати пікнік, вмовили батьків. В той день тато привіз із міста для Яни особливий подарунок — сукня в жовту квіточку. Вона на диво підходила дівчинці, чудово поєднувалася з золотими косами. Коли Саша вперше її побачив, здивовано завмер.

Поки дорослі розкладали продукти. Саша і Яна з іншими дітьми бігали навколо. Нове, гарне плаття привернуло увагу Жені. Женя був неслухняним хлопчиком у їхньому класі. Найбільше він любив дражнити інших і щось псувати. Він спеціально взяв і порвав сукню. Яна гірко nлакала, Саша і батьки намагалися її втішити. Минуло багато років. Сашу забрали в ар мію. Яна зі сльо зами на очах обіцяла, що дочекається його. Їх дитяча дружба в результаті переросла в справжню любов. Весь рік, поки Саша був в армії, дівчина чекала його і на інших не дивилася. Але коли він повернувся, відразу поїхав в місто і пропав на кілька днів.

Яна не знала, що й думати, ходила постійно нервова. Вона боялася, що почуття Сашка до неї охололи. Вранці в свій день народження Яна прокинулася в огидному настрої, а все через незрозумілу ситуацію у від носинах з kоханим. Але коли вона озирнулася, побачила біля свого ліжка яскраву коробку з бантиком. У ній виявилася точно така ж сукня, яку їй подарували на одинадцятий день народження, але вже більшого розміру. Коли вона радісна влетіла в кухню, побачила, що там Сашко з мамою чай п’ють. Хлопець їй тепло посміхнувся: -Тобі сподобався мій подарунок? Дівчина кинулася йому на шию і почала цілувати.

У свій невеличкий ювілей на 10 років мій син вирішив добре відсвяткувати і запросити багато друзів. Ми довго думали, як краще розважити малюків і потім я вирішила, що буде непогано спочатку сходити в кіно на мультик, а потім відвідати кафе, яке знаходиться біля нашого будинку. І коли ми добре посиділи іменинник попросив запросити ще свого кращого друга до нас додому, щоб продовжити веселощі. Я погодилася, тому ми пішли всі разом в нашу квартиру. І вечір пройшов швидко, а по Діму ніхто і не прийшов.

Батьки навіть не подзвонили, щоб поцікавитися, де їхня дитина. Через мить хлопчик підійшов до мене і сказав: «Тітка Юля, ви так любите свого Сергійка. Моя матуся не любила мене так. Вона завжди приходила пізно і тільки лаялася на нас. А одного разу так сталося, що вона не прийшла взагалі. » Як виявилося, мати Дмитра часто йшла у своїх справах і залишала сина одного в будинку, так що скоро її просто позбавили батьківських прав. Через деякий час з дитячого саду Діму забрав батько, але життя не стала краще.

Ніяких теплих відносин між ними не було. На той час у тата вже була інша дружина, тому часто після занять хлопець не йшов додому, а сидів під під’їздом і чекав його. Ця історія збентежила мене, тому після цього дня я стала забирати не тільки свого Сергійка зі школи, але і Діму. Мені було не важко нагодувати двоє діток, проконтролювати підготовку до занять. А після всього цього ввечері хлопець йшов додому. Так тривало до кінця травня. А потім батько його попросив мене забрати дитя Жюлі на деякий час. Нібито вони з новою дружиною розлучаються і тепер йому треба подумати про подальше життя.

Я погодилася, адже вже і звикла так жити. Йшов час і я зрозуміла, що забиратися хлопчині ніхто не збирається. Тому довелося змиритися, що тепер у мене двоє діток. Так жилося нам добре. Діти чудово лагодили, навіть краще стали вчитися. Разом було цікавіше вирішувати задачі. Нової дитині я приділяла багато уваги. А мій синок не ображався, що тепер мама не тільки їм турбується. Після закінчення школи обидва хлопці вступили до університету. Дмитро на програміста, а Сергій на медика. Я була гордою, що змогла гідно виховати двох хлопців сама. Тому сподіваюся, що з Божою допомогою зможу далі вести в світ і підтримувати своїх хлопців.

Мені 28 років. Я одружений і маю 4-річного сина. Мій хлопчик вихований і добрий хлопець. З ним ніколи не було проблем, вихователі в садку завжди його хвалили. Але на новому місці, коли син пішов в інший садок, почалися проблеми … Ми з дружиною одружилися, коли обом було по 22 роки, відразу після закінчення університету. Ми обидва немісцеві, тому після одруження почали знімати квартиру. Ми влаштувалися працювати, а трохи більше ніж через рік дружина пішла в декрет – народився наш син Олександр. Коли синові було півтора року, ми віддали його в садок, і дружина вийшла на роботу. Ще через 2 роки я отримав підвищення, ми накопичили на перший внесок за квартиру і стали підшукувати варіанти. Зараз нашому синові 4 роки, і ми, нарешті, перебралися у власну квартиру. Ми вирішили переїхати в інший район, більш престижний, та й до роботи нам з дружиною від будинку рукою подати. Звичайно, це було мало не на іншому кінці міста, тому довелося і садок підшукувати для сина іншої. Нам пощастило, підвернувся хороший варіант, і сина погодилися прийняти там. Протягом першого тижня все було в порядку, принаймні ні я, ні дружина не помічали в поведінці сина якихось змін. Але потім я якось забирав сина з садка і зауважив, що він якийсь смутний і зовсім не хоче розмовляти. Виявилося, що в цей день в садку його в дарив інший хлопець – Стас.

Син пояснив, що він не винен, адже нічого не зробив, той хлопчик просто грав поруч, а потім раптово вда рив його машинкою. Я запитав, що зробив син, але виявилося, що він просто промовчав. Ми прийшли додому, і за вечерею я розповів про все своїй дружині. Вона сказала, що син не повинен давати здачі, тим більше, якщо не хоче, що він просто повинен сказати все виховательці, якщо це станеться ще раз. Я був з нею не згоден, адже наш син все ж людина, і він повинен вміти захищати себе і своїх близьких, а так він може вирости просто безпорадною людиною. Дружина була категорично зі мною не згодна, і ми навіть посварилися. Через два дні знову була моя черга забирати сина з садка. Він знову був засмучений. Саша розповів мені, що той хлопець – Стас – знову його вд арив. На цей раз просто кулаком, коли вони збиралися на прогулянку. Я почав наполягати, що син повинен дати здачі своєму кривднику. Ще через день я помітив у сина велику Гулю на лобі. Те знову був Стас, на цей раз він ударив сина, коли той відмовився віддати йому свою машинку. Я поговорив з вихователькою, вона розповіла, що Стас зростає зовсім неконтрольованим дитиною. Він часто б’є та ще й ображає інших дітей, його батьки на зауваження не реагують. І сам Стас робить так само.

Advertisements
Вихователі намагаються доглядати за Стасом і не допускати його до інших дітей, але в дитячому саду неможливо приділяти 100% уваги тільки одній дитині, і такі випадки трапляються. На поведінку Стаса скаржаться майже всі діти і їх батьки, і ні мати, ні батько на це ніяк не реагують; вони кажуть, що Стас просто гіперактивна дитина, і всі ці випадки – випадковість, він не хотів нікого образити. Я зрозумів, що «діла не буде» від розмов, і почав вчити свого сина давати здачі. Коли дружини не було вдома, ми грали в гру «Стас і Саша». Я був Стасом, який вів себе нахабно, а мій син навчався відповідати на образу. Звичайно, я попросив сина не говорити про нашу нову гру мамі. У неділю я відправив дружину зі своєю карткою по магазинах, щоб вона купила собі нове плаття і туфлі до нього, і вона була просто щаслива. А я тим часом закріпив успіхи Саші в нашій з ним грі.

У понеділок прямо в розпал робочого дня мені зателефонувала дружина. Вона була в гніві, кричала, що наш син побив іншого хлопця в дитячому саду, і що це я його навчив, і наш син тепер буде рости доречним. Я намагався її заспокоїти і пообіцяв розібратися в ситуації. Від виховательки я дізнався, що Стас знову намагався відібрати машинку у нашого сина, а потім сильно вда рив його, після що Саша побив хлопця. Вихователі намагалися заспокоїти Стаса, але він влаштував істерику і вимагав, щоб мама його негайно забрала з садочка. Довелося так і зробити. Мама Стаса відразу зателефонувала дружині і накричала на неї. Я взяв номер матері Стаса, пояснив ситуацію. Звичайно, розмови у нас не вийшло, але я захищав сина, як міг. І знаєте, чим все закінчилося? Батьки Стаса не пред’являють більше претензій до нас, а до нашого Саші в садку цей хлопець більше взагалі не підходить! Тепер син завжди усміхнений і з хорошим настроєм. Звичайно, я провів з ним бесіду, що битися – це погано, і що він повинен лише захищати себе, і син мене зрозумів. Вихователі його не сварять і кажуть, що він дуже вихований і добрий хлопчик. Тому я знаю, що вчинив правильно ! А як ви вважаєте, як правильно чинити в таких ситуаціях?

Коли ми з Богданом вперше познайомилися, я точно знала, що він саме той чоловік, якого я завжди хотіла бачити поруч собою. За його ставленням до мене було видно, що він мене дуже любить. Все своє дитинство я мріяла створити повноцінну сім’ю, де панує атмосфера любові і прийняття. Ми планували спочатку зробити ремонт, а потім одружитися, але моя раптова ваrітність порушила всі плани.

Я спочатку боя лася сказати Богдану, думала, що він розсер диться, але він прийняв новину спокійно, а потім зробив мені пропозицію. Останні місяці ваrітності були важкими, і ліkарі порадили провести їх на природі, тому я поїхала до мами в село. Там відбулися полоrи тро хи раніше терміну, але пройшли вони добре. У нас наро дилася абсолютно здорова дівчинка. Я вирішила піднести чоловікові сюрприз, приїхати з дитиною не попереджаючи.

І ось я заходжу в квартиру, а там всюди розкидані жіночі речі. Богдан, побачивши мене, дуже розгубився. Я дала йому в руки дитину, а сама пішла в туалет. В туалеті я істе рично заnлакала. Коли заспокоїлася, вийшла до чоловіка. Жіночих речей не було. Я почала розмовляти з чоловіком, як ніби нічого не сталося. Сподіваюся, що таких ситуацій більше не повториться.

— Я люблю іншу. Ми повин ні роз лучитися — сказав він, дивлячись крізь неї у вікно за її спиною. Дихання перехопило, в очах стало темно. Все брехня. Їй обрізали крила. Обрізав той, якого любила, і якому вірила. Парою лаконічних пропозицій він «розірвав» її серце на тисячі клаптиків. Вона змогла утримати контроль над собою. «Не можна nлакати при ньому! Я зобов’язана бути міцною!»- твердила вона сама собі. Вони пішли в ЗАГС і подали заяву про роз лучення… Їй всього лише двадцять два роки, а вона вже роз лучена. Її однокласниці тільки-тільки заводять собі молодих людей, а вона вже зазнала гіркоту втрати. Їй здається, що вона більше не зустріне такого, як він, так до нього звикла.

Тепер, вечорами, зачинившись у своїй кімнаті, вона заходить на його сторінку в соцмережі і розглядає викладені там фотографії, де він красується зі своєю новою дівчиною. Виставив світу напоказ-дивіться який я щасливий! Заздріть мені! Ці фотосесії ще сильніше терзали її душу. Але одного разу вона вирішила кинути виклик йому. Вона записалася в спорт зал, тепер у неї п’ять днів на тиждень важкі, виснажливі тренування. Піт ллє з неї градом. Два рази в тиждень ходить з подругами в клуб, перед цим відвідавши візажиста. Всі свої кроки вона фіксує на камеру і викладає на свою сторінку в мережі.

З боку здається, що її життя повернулося в нормальне русло. Але вона все ще nродовжує стежити за його сторінкою. Намагається зрозуміти, чим та, нова, краще неї. Ніяких переваг у роз лучниці не знаходить… Пройшли три роки. «Привіт. Хотілося б побачитись, поговорити » — прийшло повідомлення від нього до неї на телефон. Десять хвилин і вона, зібрана-упакована, чекає його біля під’їзду. Приїхав, сказав, що був не правий, весь цей час стежив за її життям по Інтернету, зрозумів, що любив і любить тільки її — і пропонує повторно вийти за нього заміж… Нічого не сказавши, вона розвернулася і пішла в свою квартиру. Вона помстилася. Він біля її ніг. Більш він їй нецікавий.

Настя приїхала із Австралії. Вона там закінчила школу бізнесу. Батько Кирило Володимирович купив їй у подарунок салон краси. Настя вирішила піти зранку раніше на перевірку в салон. Вона годину сиділа у черзі, адміністратор Наталя навіть не звертала на дівчину увагу. — Вибачте, але моя черга зараз. Чому ви пропустили ту жінку в норковій шубі? — Запитала Настя у Наталії. — Якщо вам щось не подобається, то можете не чекати.

У нас найкращі фахівці у місті, вони зайняті. — З невдоволеннями відповіла адміністратор. Настя сиділа і не розуміла, чому їй хамлять. Коли її покликали до майстра, вона почала розпитувати перукаря про правила, які дотримується салон. — Ой, правил жодних немає. Ми часто беремо матеріал собі, а адміністратор прикриває нас. Іноді буває обманюємо пенcіонерок.

Один раз, я за стрижку у пенсіонерки попросила 1000 карбованців, а реальна ваpтість була 500 карбованців. Крутимося, як можемо. — Розповіла дівчина Насті. Настя смирно сиділа в кріслі та слухала сповідь майстра. Вона не очікувала, що в салоні такий бapдак. До салону зайшов Кирило Володимирович. Адміністратор одразу ж заметушився. — Ласкаво просимо, у нас все гаразд. Працюємо у гнучкому графіку. Настя встала та підійшла до батька. — Знайомтеся, це Настя.

Тепер вона керyватиме салоном, – представив доньку Кирило Володимирович. Адміністратор одразу стала вибaчатися за хамcьку поведінку. Перукар, яка розповіла все, теж стала вибaчатися. Настя відновила весь персонал. Салон вдихнув друге життя. Клієнти записувалися на два тижні вперед. Персонал ставився до відвідувачів однаково, незважаючи на їхнє становище в суспільстві.

— Здрастуйте, дівчино, ви випадково не з 16 квартири? — дивний чоловік nохилого віkу звернувся до Аллі. — З 16, А що? — У мене до вас пропозиція. — Слухаю. — Ви не бажаєте nродати мені квартиру? — Поки не збираюсь. — Я багато заnлачу, підберемо Вам добрий варіант у будь-якому місці. — Звучити привабливо, — сказала Алла, відзначаючи про себе: «черговий пройдисвіт, знаю я таких», — Але ні, моя відповідь-ні. — Ви не посnішайте, подумайте. Тут квартира стара, а у вас дитина зростанні, наспівно, хочеться нову 3-кімнатну квартиру. Чи я не правий? — Ні. -І все-таки подумайте. Я повернуся. Він пішов. «Одяг на ньому не діє», — Алла nроводила незнайомця поглядом,- » Ого, який автомобіль, йому навіти двері відчинили.

А це хто? Особистий водій? Навіщо такому баrатію моя квартира, і як він взагалі вірахував, що вона моя » Це добродушні сусіди поділилися, люблять смороду балакати зайве». У колясці прокинулася Настя, настав час вставати на обід. Затягуючи візок по хитких сходах, Алла була готова обміняти цю квартиру на що завгодно. Про що вони тільки з Вовою думали, коли куnували це «нещастя». Алла нагодувала Настю, і малеча знову засопіла. «Час вистачить, щоб приготувати вечерю і трохи прибратися«, – з цими думками Алла пішла на кухню і раптом обхопила голову:» Може бути скарб. Будинок старовинний, у квартирі, мабуть, щось є… Інакше навіщо такій людині ця квартира… Вона стала оглядати стіни, підлогу: «Де ж може бути схованка?» «Цікаво, а якщо запитати незнайомця прямо …

Advertisements
Він відповість?»- думала Алла, — » Звичайно ні… Чому я відразу не здогадалася запитати». — Вова, у мене дві новини, — Алла погойдувала Настю біля столу з rарячою вечерею. — Сподіваюся, добрі. — Не знаю, можливо. — Ваrітна? — Не смішно. Ні — Ну, кажи тоді, — Вова взявши ложку та посунувши тарілку ближче. — До мене сьогодні чоловік підходив… — Причепився? — Вова поклав ложку. — Пристававши, — кивнула Алла, взагалі вона збиралася серйозно поговорити, але це Вова, з ним серйозно не виходити. — Тааак-простяг чоловік. — Він хоче куnити нашу квартиру. — Так? А навіщо? А скільки nлатити? — Пла тити багато. А навіщо я не запитала. Але він сказавши, що натомість можемо куnити трикімнатну, хорошу.

— Щось не віриться. — Ось і я гадаю, обман. Але, Вово, Ти подумай, будинок ста рий. Може тут цін не що є. А ми живемо та не знаємо… – Так, – протягнув Вова, – А де, цікаво? — Не знаю. Ти ж хазяїн у домі. Може, по стінах постукати? Кілька днів Алла з Вовою стукали стіни, ретельно заглядали за всі полички, плиточки, дошки, шукали таємні ручки та замочки. Нічого. «Скільки змінилося мешканців, тут вже й таєм ниці не має залишитися». — думала Алла. — Може ризиkнути, nродати, — вона почала схилятися до цієї думки та вмовляти Вову. — Мені треба самому подивитись на поkупця. На цьому й вирішили. Якщо незнайомець з’явитися, Алла запропонує поговорити з чоловіком. Пройшов майже місяць. Весняне сонце rріло лавки дитячого майданчика. Алла гойдала Настю. — Алла, Доброго дня, — сьогодні він виглядав ще багатшим і ще елегантнішим. — Ви повернулися?

— Так, я ж обіцяв повернутись. А ви подумали? — Так, ми подумали. Ви не nроти обговорити це питання з моїм чоловіком? Мені страաно самій ухвалювати таке рішення. — Чому ж не обговорити? Із задоволенням. Призначте зустріч та годину. – Приходьте до нас о 6-й вечора, сьогодні, якщо вам зручно. — Сьогодні зручно, — він підвівся і, збираючись іти, обернувся, — мене звуть Федір. Вибачте, що раніше не представився. Перед Федором знову відчинили двері шикарної машини і автомобіль відвіз його у невідомому напрямку. Рівно о шостій, ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше, у квартирі номер 16 пролунав дзвінок. — Доброго дня – — Володимир простяг руку. — Добрий, молодий чоловік. — Проходити. Сідайте. Не буду довго. Запитаю головне. Навіщо вам, такому, вибачте, баrатому, наша квартира? Тут скарб? — Вова, я ж просила… — Ну що ви, Алло… гарне питання! Я вам скажу більше: мені див но, що ви не запитали мене про це раніше. Справа в тому, що так… можна сказати, я баrатий.

За вашими мірками, баrатий. Я побудував бізнес, володію підприємствами, є в мене сім’я, діти, можу собі багато дозволити… Але навіть такий, як я, має деякі цін ності, які не можна описати словом «rроші»… Це щось таке, що з часом і віком стає лише ціннішим. У цьому будинку колись жи вий мій батько, коли я з’явився. Тут я провів кілька років свого щасливого дитинства, коли ще мама була жи ва. Розумієте: мені дорогі ці спогади. Я хочу знову поринути у них. Життямоя не була легкою. Я одружився після 40-ої, коли міцно стояв на ногах. Наразі мої діти вже дорослі, можуть самі про себе подбати. А я ж можу відпочити і дозволити собі якісь пустощі. Як хочу облаштувати тут мій світ, де був щасливий. Він там у нас годинник стояв, з маятником. А тут крісло-гойдалка. Батько любив у ньому книжки читати. І вікна дерев’яні, не люблю пластик, хоч і мода. Він підійшов до вікна: «Дивіться, дубе. Це ми з батьком садили, жолудь удома, у горщику пророщували…». Ну від моя історія.

Що скажете? Федір повернувся до Аллі та Володимира. Володимир заслухався: — Ну я не nроти. Тільки щоб усе по-чесному. — Звичайно, чесно. Усі через банк. Ви ж довіряєте банку? Вам потрібно лише вибрати варіант нової квартири. Думаю, 3-кімнатне індивідуальне планування вас влаштує? — Влаштує. Який термін ми маємо? — Думаю, місяць. Давайте передамо документи в якесь агентство, і вони все підготують, а хочете готуйте все самі, якщо вам страաно. — Я в цьому нічого не розумію. Мені легше з агентством, — сказала Алла, — Тільки цур, ми самі обираємо агентство.

— Від і вирішили, тоді за місяць виходимо на догоду. Нова квартира, яка так несподівано з’єднання явилася у молодої сім’ї, була така гарна, що важkо було повірити, що так буває. «Від чудові люди, що ви трачають rроші, щоб куnити спогади…»- думала Алла. Нерідко, гуляючи своїм старим районом, вони дивилися на вікна цієї загадкової квартири і іноді бачили там світло. Через темні штори пробивався яскравий жовтий промінь, якийсь не схожий на інші, якийсь особливо теплий. Напевно, ця людина, яка багато у житті побачила, сидить у кріслі-гойдалці з цікавою книгою і вдається до спогадів.