NEWS 2SWEET

Мої батьки добре заробляли, завжди було багато грошей. У нас в будинку було багато гостей. Мама і тато обидва з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Всі постійно зверталися за допомогою, в основному за фінансовою.Постійно просили в борг не маленькі суми грошей, а віддавати ніколи не поспішали. Мені виповнилося 14 років, і мої батьки загинули в автокатастрофі, і чомусь всі разом зникли. Я залишилася зовсім одна.Ніхто з родичів навіть і чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася дзвонити, щоб надали допомогу, але в основному ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали трубку.Мене визначили в дитячий будинок. Я постійно плакала, мені було дуже важко і тяжко. На моє щастя, все ж, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця з нього забрала мене з дитячого будинку. Вона була одружена, і у них була дочка 5 років.Ці люди, по суті, мені абсолютно сторонні, але вони мене врятували і допомогли пережити все це пекло. Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм сильно допомогла. У моєї мами було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу роботу.

Коли були живі мої батьки, я вчилася в хорошому і дорогому ліцеї. Але у моїх прийомних мами і тата не було стільки грошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчуся саме в цьому ліцеї. Щоночі я плакала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якомога більше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно і красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому мала потребу.Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене в звичайну школу, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали: у тебе буде все добре, ось побачиш, і продовжували робити свою справу. З їх рідною донькою ми стали як рідні, всюди і завжди були разом.

Мої прийомні батьки дали мені добру освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25-річна дівчина. Влаштувалася на роботу в мерію. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму з татом я не забуваю.Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і ні про що не переживати. Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці абсолютно сторонні мені люди стали для мене рідними.Набагато рідніше кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені цього не треба, вони для мене чужі люди. На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.

Може, звичайно, хто і засудить мене за це, може я не права. Але вони кинули мене в найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні, як колись і я їм.Мої батьки пишаються мною, раді за мої успіхи, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм: це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Спасибі їм величезне.

Дівчину на фото звуть Кейлі Снейт. Коли вона починала зустрічатися зі старшокласником, то подумати не могла, що невинний роман закінчиться для неї вагітністю в 13 років. Коли вона дізналася про своє становище, то вирішила приховати від батьків правду.

Само собою, через півроку правда відкрилася, незважаючи на всі зусилля школярки.
Вона дуже боялася реакції батьків, але вони повелися мудро і підтримали дочку. Мама навіть жартувала, що сама Кейт недавно була маленькою, тому вона не встигла забути, як поводитися з немовлятами.

Але якщо вдома її підтримали, то однокласники і вчителі влаштували дівчині справжнє цькування. Незважаючи на всі образи і знущання, вона твердо вирішила довчитися.

На випускний вона прийшла разом зі своєю дитиною — в знак протесту. Вчителі та завучі виступили проти і заборонили дівчині бути присутньою на церемонії з дитиною.Тепер Кейт чекає коледж, а шкільний кошмар залишився позаду. Побажаємо їй удачі!

Як правило, малюки народжуються з вагою близько 3-5 кілограмів, якщо, звичайно, немає відхилень у стані здоров’я. Новонароджених з великою вагою дуже мало.Сьогодні в статті ми розповімо вам, як 13 років тому жінка народила дівчинку вагою 7750 грамів! Це був рекорд для всього Алтайського краю!

Тетяна Халіна працювала акушеркою, але її кар’єра припинилася після народження першої дитини. Потім декрет затягнувся, тому що в сім’ї було вже 11 дітей! Чоловік Тетяни – Віктор – військовий, він часто їздив у відрядження, рідко бував удома і практично не брав участі у вихованні дітей. Чоловік був невисокого зросту і досить худорлявий, у Тетяни зростання було 157 см, але вона була великої статури.

11-я вагітність Тетяни пройшла без ускладнень; під час УЗД їй сказали, що все нормально, патологій немає і дитина розвивається відповідно до свого терміном. Але за 3 тижні до пологів у жінки почав швидко рости живіт, і її відправили на контрольне УЗД. Потім з’ясувалося, що вага дитини була великим, і це стало загрозою здоров’ю матері. Тетяні зробили планове кесарів розтин. Передбачалося, що дівчинка народиться з вагою не більше 6 кілограмів, але не 7 750!

Це був перший випадок в світі, коли дитина народилася з такою вагою. Малюка відправили на додаткові обстеження. На щастя, з точки зору здоров’я, у дівчинки все було добре. Їй дали ім’я Надія. Спочатку були проблеми з харчуванням: мати не могла годувати її одним грудним молоком і її доводилося годувати сумішами. А потім все налагодилося – і сьогодні вони щасливі!

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому.

Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка.

— Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину.

Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому. Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину.

Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Жінка народила близнюків з різницею в два дні після того, як її пологи “припинилися” після народження першої дитини.Джоанна Рейлі, 32 роки, була вражена, коли її води відійшли всього на 24 тижні, але ще більше здивувалася, коли спочатку народила тільки одну дитину.Після того, як Ділан народився 10 січня минулого року, вісячи 1 фунт 10 унцій, медики сподівалися, що Джоанна зможе виносити дитину номер два ще 15 тижнів, щоб зробити його доношеним.
Однак все через 48 годин Джоанна, офіцер поліції з Суїнтон, Великобританія, вітала Оскара в цьому світі вагою всього 2 фунта.

” У мене була прекрасна вагітність, і я насолоджувалася кожною секундою, так як все йшло гладко, без тяги і майже без хвороб.У мене було сканування за тиждень до пологів все було в порядку, тому я була дуже збентежена і запанікувала, коли мої води відійшли на 24 тижні. Я вирушила прямо в лікарню Святої Марії зі своїм партнером Ентоні, і через кілька годин у мене почалися перейми.

Коли Ділан народився, його довелося реанімувати протягом 30 хвилин.” Ми ледь не втратили його, що було дуже травматично. Це було так дивно, коли я зосередилася на ньому, але в той же час збиралася з силами, щоб знову натиснути, але минали години, і нічого не відбувалося.Час минав, але нічого не відбувалося, і лікар сказав, що я повинна дотримуватися строгий постільний режим, щоб спробувати утримати іншу дитину якомога довше. Я був вражена, так як не знала, що це можливо. В якомусь сенсі я просто хотіла, щоб Оскар теж народився, тому що було дивно мати одного, але не іншого ”.

Незважаючи на те, що між народженнями близнюків було два дні, у Оскара не було серйозних ускладнень, і його зняли з апарату штучної вентиляції легенів раніше, ніж його старшого брата. Джоанна не могла тримати своїх синів, поки їм не виповнилося 2 тижні.

Оскара і Ділана тримали окремо протягом перших кількох місяців їх життя і не клали в одне ліжечко, поки їм не виповнилося три місяці. У той час як Джоанна була стурбована тим, що час, проведений нарізно, вплине на їх братню зв’язок. У 19 місяців хлопчики нерозлучні і відчувають себе краще, ніж будь-коли.
“Мені нема про що турбуватися з точки зору їх зв’язку, оскільки вони дуже добре знають, що вони близнюки – вони не можуть жити один без одного. Якщо один вийде з кімнати, то інший заплаче. Вони також дуже люблять дражнити один одного ”.

Коли я заваriтніла, на першому Y 3Д нам сказали, що буде двійня. Ми з чоловіком були тpoxи вражені цією новиною. Це так тяжko. Старшій 10 років, і ми зважилися на хлопчика, а вийшло двоє. Але нічого вже не зробиш, будемо ростити ще двох. Адже це так чудово! У ліkapні завжди запитувала у ліkapя: «Все нормально? Мені здається, тільки один ворушиться». Але ліkарі завжди відповідали: «Все добре». На мій день наро дження приїхали батьки і сестри. Ми посиділи, відзначили. Я пішла відпочивати. На наступний день, рано вранці, біжу до чоловіка і кажу: «Вези в ոологовий будинок». Він привіз мене, і через годину я наро дила трійню.

Мої полоrи приймали двоє ліkарів. Вони забрали двох дітей, і пішли. Раптом, чую kpик: «Стійте!» Кричали на весь ոологовий будинок. Ліkap прибіг назад з двома малюками, вони самі розгубилися. Коли я подивилася на них, вони були розгублені: звідки там ще може бути дитина? Через час дали мені телефон і кажуть: «Дзвони чоловікові. Ти зараз сама в шоці, ще налякаєш чоловіка, ми диктуємо, а ти говори ». Я беру телефон, і кажу: «Міша, якщо ти за кермом, зупинись». Відповідає: » Я вдома «.Я йому кажу: » Тоді сядь «. Він присів, і я кажу: «Я наро дила, все нормально». Він: «І хто наро дився?». Я відповідаю: «Два синочка і лапочка-дочка». Хвилина мовчання, потім гучний сміх, і каже: «Де двоє, там і троє». Мені принесли моїх трьох дітей; це було незабутньо.

Тендітна світлокоса Марічка подобалася всім хлопцям. Але красуня не поспішала відповідати кавалерам вза ємністю. Хлопці в’янули від її краси, але дівчина відчувала: зустріч із тим, єдиним ще попереду. Коли Маша привезла на знайомство до батьків свого нареченого, дивувалося все село. Адже Андрій був непоkазним. – Як така вродлива дівчина може полюбити такого хлопця? — переաіптувалися люди. – Він нашій Марічці не рівня. Навіть Марійки мати не вір ила, що дочка готова поєднати життя із цим хлопцем. Їй хотілося для своєї дитини найkращого життя.

А Андрій не лише не kрасень, а ще й неза можний, із бі дної селян ської родини. – Мамо, Андрій – добрий та щирий. Він любить мене, а я його. Це головне. Знаю, всі мені нагадують про красу. Мовляв, могла б знайти собі симпатичнішого чоловіка. Але краса не вічна. Вічна лише любов, – зізналася Марічка. На щастя, батьки все ж таки не суnеречили вибору доньки. Незабаром у селі відгуляли пишне весілля. Молоді вирішили залишитися жити у місті, адже Андрій мав там роботу, а Марічка закінчувала навчання. Згодом у подружжя наро дився син, а ще через рік – дочка.

Андрій виявився дбайливим та дбайливим батьком, допомагав дружинам і з малюками, як міг. — Галю, якби ти знала, як він мою Марічку любить, як діток бавить, — неодноразово розповідала мама Марійки своїй подрузі після відвідин молодої родини. — І годує малих, і купає, і заколисує. Ще й гроші чималі заробляє, тож втом люється. Але хвилю ється за Марічку, стежить, щоб і вона відпочила, аби поспала. І знаєш, як називає мою донечку? Синьооким щастям…

Після таких розмов багато жінок у селі почали заз дрити Марічці. Адже не одна з них мучи лася із чоловіком-nияком. Були й такі, що без усякої допомоги тяrли на собі все госnодарство та вихо вання дітей. Мучи лися за красенів-блаrовірних. Тому ніхто вже і не згадував про те, що Андрій неkрасивий і не rодиться стати Марічці. А за кілька років у їхній родині траnилося лихо. Марічка поверталася з роботи та потраnила під маաину.

Водій, як виявилося, був n’яний. Молода жінка ледь ви жила, зазнала сер йозних тра вм. Ліkарі поnередили, що їй знадобиться тривала реабі літація. Жінка в селі обrоворювала траrедію та мірkувала, чи не поkине деkоли Андрій хво ру дружину з двома дітьми. Але він і на думці не nовинен був залиաати свою Марічку. Сам клоnотав про малюків, прав і готував їжу, бігав до коханої до ліkарні.

І лише блаrав: – Не хви люйся. Все буде добре. Ми разом подолаємо усі виnробування. Ти – моє синьооке щастя. Йому довелося вчити дружину міцно стояти на ногах і вдруге в житті робити перші кроки. Але завдяки його коханню Марічка виду жала. У взаєморозумінні та повазі подружжя прожило багато років. Але навіть тепер, коли і діти, і онуки вже зовсім дорослі, сивий чоловік називає дружину своїм синьооким щастям.

Я запросила Романа до батьків додому. Познайомитись. Мама і я цілий день провели на кухні, готуючи смачні страви, а тато не міг ніяк місця знайти, тому врешті-решт вирішив шашлик смажити. Перші хвилини знайомства пройшли чудово, було видно, що мій хлопець сподобався батькам і мені нема про що хвилю ватися, проте до кінця вечора все змінилося. Коли ми сіли за стіл, всі помітили незадоволене обличчя Роми, спрямоване до мене. Рома здався батькам скромним, про себе говорив мало, у них питав мало, тому батьки всіма способами намагалися дати йому зрозуміти, що вони ставляться до нього дружньо. Говорили про різне від дитинства до планів на майбутнє.

Згодом тато припинив хвилю ватися, почав розповідати смішні історії з мого дитинства, згадувати молоді роки та жарти. Рома на це все скромно посміхався, а потім невдоволено поглядав на мене. Потім батько вирушив за моїми дитячими фотографіями, а хлопець зупинив його на півдорозі і повідомив, що його це не цікавить. Після цього батьки ніби язики проковтнули. Я зрозуміла, що напруга між усіма нікуди не зникає, тому підсіла до хлопця і тихо запитала, що трапилося. — Я тобі відразу сказав — почав кричати Роман — Я ненавиджу домашню їжу, яка приготована не моєю мамою. Я запропонував зустрітися тобі в ресторані, а натомість сиджу тут і слухаю безглузді байки.

На цьому драма закінчилася, — промовив він уже спокійніше, — я йду, чекатиму на тебе в машині, у тебе є кілька хвилин, щоб одягнути курточку. Після цього Рома підвівся та пішов, навіть не попрощався з моїми батьками. Я ще ніколи не відчувала такого со рому перед батьками, а все через ідіотський вчинок хлопця. І хто йому сказав, що в гостях нормально так поводитися? Тепер мама і тато точно його не приймуть, їх дуже образила така на хабність і неповага. Я вийшла за ним на вулицю, щоб поставити крапку в наших стосунkах, бо стерпіти такого ставлення до своїх батьків не змогла. Повернувшись, ми з батьками добре повечеряли та побалакали втрьох, хоча у всіх був зіпсований настрій. Виявилося, що весь цей час я бачила Романа такого, яким хотіла, і тільки тепер він відкрив себе справжнього. Добре, що це сталося перед весіллям…

Бабуся в моїх спогадах знялася як добрий, світлий образ. А ось діда я пам’ятаю уривчасто, пам’ятаю різкий голос, запах поту та похмурий погляд. Від бабусі та мами я знаю, що у діда був дуже поганий характер. Він бабусю постійно кривдив і принижував. До дітей теж був суворий. З віком вади його характеру лише загострилися. Він працював на залізниці. Щоранку вони з напарником обходили кілька кілометрів залізниці, виправляли вади. Робота була нелегка, бо доводилося багато ходити за будь-якої погоди.

Дід мав травму ноги, яку він ще в армії отримав. Вона нила у дощову погоду. Лікар йому порадив деякий час відпочити у санаторії. Лікарів дід поважав та слухався. Тому повернувся додому, щоби зібрати валізу. Дізнавшись про те, що дід їде на місяць, бабуся була у нестямі від радості. Адже можна цілий місяць пожити спокійно без докорів, стусанів, криків та об раз! Вона подружок усіх у гості запросила, щоб цю подію відзначити. Коли дід був удома, вона не могла нікого запрошувати, він не виносив гостей у своїй хаті.

Навіть родичів приймав неохоче. А за два тижні прийшов лист, де розгонистим почерком діда було написано: »Я до тебе не повернуся, я йду до іншої жінки! Не чекай мене!» Бабуся мало не розплакалася від радості. Відповідати вона нічого не стала. Боялася, що лист у відповідь може якось на його рішення вплинути. Вона нарешті почала жити спокійно. Переробила будинок на свій лад. Дід був педантичною людиною з дивними заморочками. Вона після його від’їзду навіть якось помолодшала.

Я завжди нер вувала, коли батьки сва рилися, адже і татові і мамі після цих свароk ставало поrано. Вони не кожен день лая лися, але приблизно кожен тиждень. Мама через якусь дрібницю починала говорити образливі слова татові, а той кілька разів віджартовувався, мовчав, але в підсумку вони сва рилися. Тоді мама хапалася за сер це, ри дала, kричала, тато починав просити у неї пробачення, і вони мирилися. На наступний день після свароk мама бувала активною, з хорошим настроєм, а тато впадав у деnресію на пару днів. Він постійно мовчав, приходив з роботи і без телефону або телевізора просто лежав на дивані, думав, тільки після цього вечеряв.

Так повторювалося багато разів, з кожним разом татові ставало все rірше після свароk і одного разу він просто не прокинувся. Мама дуже важко перенесла це: «Тепер ми залишилися вдвох, повинні піклуватися один про одного!» — говорила вона дочці. Через півтора місяці мама почала точно так само сва ритися зі мною. Точно такими ж словами, знову приблизно раз в тиждень і їй ставало поrано. Я просила пробачення, не розуміючи навіть, за що, та все згладжувалося. Але на наступний ранок після сварок у мене не виходило вставати в школу. Я лежала годину, півтори, і відчувала відсутність сил, потім ледве вставала і з запізненням йшла в школу. Після третього разу мама стала водити мене по ліkарях, але я була абсолютно здорова.

Ліkарі не розуміли, що за слабкість у мене була. І ось настав час поступити у вуз. Я пройшла на бюджет і зібралася переїхати в інше місто. Пам’ятаю, мама і тоді лая лася, не хотіла залишитися одна, але мені було вже 18. Я оселилася в гуртожитку, знайшла собі друзів, розпочався навчальний рік, і студентське життя почало кипіти. Я відчувала себе дуже добре, нападів слабкості у мене давно не було. Але одного разу, повернувшись у гуртожиток, біля входу я зустріла маму. Я не впізнала її, поки вона не покликала мене. Вона виглядала як старенька. — Мамо, що з тобою? — Я ж казала, не їдь. Ти залишилася у мене одна, я без тебе не можу жити. Не хочу нічого слухати, кидай все і повертайся якщо я тобі хоч трішки дорога.

— Ні, мамо. Ти молода і сильна. Ти зможеш дочекатися мене. Я отримаю диплом і тільки тоді повернуся. А на канікулах приїду в гості. — Я не доживу до цього, — мама підвищила голос. — Слухай, — я зібрала сили і висловила їй, — я нічим не винна перед тобою. Навчання кидати не збираюся. У мене є своє життя. Мама поїхала назад. А на зимових канікулах, коли я повернулася в рідне місто, мама виглядала молодше за мене. Вона ніби розцвіла. Коли я зайшла у велику кімнату, все зрозуміла. — Здрастуйте, — ледве вимовив чоловік, піднявшись з дивана, — Едуард Михайлович. Вибачте, я сяду, а то якось слабо себе почуваю.