NEWS 2SWEET

Я живу зі своїм хлопцем вже півтора року. Мені 28 років, а йому 33 роки. Ми начебто у відповідному віці для створення сім’ї і народження дітей, але про шлюб і спільне майбутнє мови не йде. Він вже був одружений одного разу і не хоче робити це знову. Він стверджує, що повинен дізнатися мене краще, щоб зрозуміти, чи буду я хорошою господинею… Спочатку я була проти спільного проживання і «тестового режиму», але після того, як зрозуміла, що він не хоче розвивати наші відносини інакше, я погодилася переїхати до нього.

Молода людина живе в квартирі, яка дісталася йому від дядька. Це не дуже велика квартира, але для нас двох цілком достатньо. Перед тим як ми з’їхалися, я пояснила свою позицію: «Я згодна прожити з тобою максимум рік, а потім хочу почути твій вибір — якщо ні, то ми розлучаємося, щоб не втрачати час». Він знехотя, але ніби як погодився. Незабаром він звільнився з роботи за власним бажанням. Я була на його боці і намагалася допомогти йому у важку хвилину, тому вирішила відкласти нашу домовленість до кращих часів. А він забув навіть про це.

Advertisements
Він досі не знайшов постійної роботи, тому що багато фірм в нашому місті закрилися в цьому році. Він хоче працювати тільки в своїй галузі і не зацікавлений в підробітку таксистом або кур’єром на стороні. Всі витрати на мені. Я ледве встигаю. Адже на мені і комунальні витрати, Їжа та інші непередбачені витрати теж. Він вважає, що любляча жінка повинна підтримувати і допомагати своєму хлопцеві. Але він навіть мені не чоловік, і не знаю, чи буде їм коли-небудь. Підкажіть як мені бути?

Аня чотири дні назад народила дівчинку, але з пологового будинку приїхала ще й з двома хлопчиками UNCATEGORIZED Аня чотири дні назад народила дівчинку, але з пологового будинку приїхала ще й з двома хлопчиками 11 Березня, 2021 Дві майбутні матусі прийшли в пологовий будинок практично одночасно. Смілива і балакуча Аня, і сором’язлива Катя.

Advertisements
Аня жартувала, підбадьорювала Катю, яка злякано дивилася по сторонам, ніби не усвідомлюючи, що відбувається. Народжувати жінкам довелося практично в один час і в одному пологовому залі. На щастя в лікарні в той день працювали дві бригади, і ніхто не розривався між породіллями. У Каті народилася дівчинка. Мамин характер проглядався відразу.

Advertisements
Дитина не плакала, а боязко пискнула, і народилася абсолютно здоровою. А потім народила Аня. Близнюки кричали так, що розбудили не тільки будівлю пологового будинку, але і всю вулицю. До речі кажучи, народження двох хлопчаків стало для нас несподіванкою. Для їхньої мами – теж. Тут-то вона і притихла, перестала розмовляти і жартувати. На наступний день схвильована Катя прибігла до медичних сестер, так як її сусідка по палаті Аня вже півтора години не повертається з душу. А ще через добу на столі у головного лікаря лежала письмова відмова від близнюків.

Дві дитини виявилися непосильною ношею для Ані, а брати когось одного – несправедливо. Дітей, звичайно, шкода. Але медперсоналу залишилося прийняти заяву і оформити близнюків в відділення для відмовників. Пізніше хлопчаків чекав будинок малятка. Тоді їм ще не було відомо, що Катя з чоловіком збираються тут же оформити опікунство над новонародженими. Вже дуже до хлопчаків вона звикла. При виписці лікарі так і жартували: «народила одну дитину, а йде з трьома».

Валерія з Михайлом і з дочкою Вікою жили щасливо у своїй трикімнатній квартирі. Ну, або сімейне життя щасливим здавалася тільки Валерії. Одного разу чоловік заявив, що у нього є інша, залишив все дружині і пішов з дому. Валерія залишилася з донькою одна. Навіть після офіційного роз лучення вона не могла повірити тому, що трапилося. Вони ж жили щасливо, як так вийшло, що в один момент все випарувалося?! Загалом, час лікує будь-які рани. Валерія стала потихеньку звикати до свого нового становища. Віка росла розумницею і красунею.

Advertisements
Все йшло прекрасно до одного моменту: віці виповнилося 25, а вона ще жодного разу не перебувала у відносинах. Валерії це трохи лякало, але одного разу дочка все ж порадувала матір новиною про те, що у неї з’явився хлопець, і він хоче познайомитися з майбутньою тещею. Митя виявився хорошим хлопцем, освіченим і цікавим. Валерія була рада, що дочка зустріла саме такого хлопця, і з радістю благословила їх союз. Дмитро попросився пожити в будинку Валерії, поки вони будуть збирати на власне житло. Після згоди він зволікати не став, вже перед весіллям переїхав до тещі. Тієї все влаштовувало, адже будинок у неї був великий, всім вистачало місця.

“Не життя, а казка!”–можна подумати, адже все йшло гладко, без будь-яких казусів, але казус трапився на другому рік життя миті в будинку тещі. Дмитро став ставитися до тещі з холодком, а та не розуміла, що вона робить не так. Одного разу, залишившись наодинці з донькою, Валерія запитала у неї, що діється з зятем. – Мамо, ми з Дімою думаємо, що тобі потрібно з’їхати. Ти могла б зняти квартиру … не знаю. А то нам вже некомфортно втрьох. Слова Вікі сильно поранили Валерію. Коли зять повернувся додому в той день, йому було сказано, що у нього рівно 3 дні, щоб зібрати речі і зникнути з дому. Віка підтримала чоловіка, звичайно ж, образилася на матір, і вони переїхали жити до свекрухи. Валерія залишилася одна у своїй трикімнатній квартирі.

Швидkа привезла її з автовокзалу. Супроводжував nоліцейський, тому що молоденька nороділля не припиняла спроби втекти. Проте у ліkарні вона заспокоїлася. Ім’я свого дівчина не назвала, а документів у неї при собі не було. Первинний огляд нічого сер йозного не показав, необхідні під час полоrів ана лізи взяли, і дівчина була розміщена в окремій nалаті. Полоrи в неї пройшли без усkладнень, і на світ з’я вився здоровий і міцний хлопчик. Але, коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. — І так ясно було, що поkине. — ділилися одна з одною медсе стри. — Адже жодного слова про себе не розповідала. Бід ний хлопчик…

Не встигли «затихнути прис трасті» за одними полоrами, як персоналу довелося відразу ж приводити себе в готовність до нових. Швидkа привезла до ліkарні Ольгу з кро вотечею. Та була неnритомна, у важkому стані. Необхідно було ряту вати матір і рішення було прийнято — kесарів розтин. Для матері оnерація пройшла успішно. Але дитину не вдал ося вряту вати. Персонал ходив пох мурий… — Ось так ось, дівки, — сказала санітарка Таня, — одній здорова дитина, але вона їй і не потрібна. Друга втра тила бажану дитину. Нема справедливості на білому світі. Ольга, дізнавшись про втра ту дитини, ре вла білуrою… Через два дні молода поро ділля зайшла до Олі до nалати:

Advertisements
– У мене наро дився хлопчик. Здоровий. Але навіщо йому мати – бродяrа. Його все одно в мене заберуть. Визначать у дитбу динок. Йому там буде поrано, я знаю. Сама з дитбу динку. Але, мабуть, не дарма мене Боr у ваше містечко привів. Виходить, так треба було, виходить, я народ жувала для вас. А ви будете йому гарною матір’ю. Заберіть його. Дуже прошу… Оля дивилася на відвідувачку, як на боже вільну: — Ти що несеш? Як можна віддати — забрати дитину? Іди, піди!.. Того ж дня молода зникла з ліkарні. Наступного ранку Ольга воркувала, сидячи біля ліжечка малюка. Ольга з чоловіком усино вили хлопчика… І справді — несповідні шляхи Госnодні.

З Андрієм ми досить довго були у відносинах, кохання було величезне, тому вирішили одружитися. Але свекруха не дуже зраділа цій новині. Батьки подарували мені двокімнатну квартиру в центрі, тож із житлом проблем не було. А на ті гроші, які подарували на весілля, ми вирушили у подорож. Звичайно, і ця новина не втішила мою підступну свекруху. До речі, крім сина, має ще дочку, таку ж гадюку, до того ж, дурну, як пень. До своїх 25 років у неї немає освіти, крім шкільної, і вона жодного дня у своєму житті не працювала. Так і сидить на шиї матері. Після весілля ми з Андрієм домовилися, що всі зароблені нами гроші вкладатимемо в облаштування квартири. Але щомісяця на день зарплати чоловіка до нас у гості бігла свекруха, але Андрій одразу ж дав зрозуміти, щоб на гроші не розраховувала. Тоді ця підступна жінка підійшла до мене і пригрозила: – Нічого, люба, розлучення не за горами. Ти нам не потрібна. І квартира твоя нашого табору! Запам’ятай мої слова.

Тоді я тільки засміялася з її слів. Бувала вона у нас часто. Я намагалася тримати себе в руках. Коли вона зрозуміла, що її ігнорують, то змінила тактику. Якось свекруха заявилася до нас із фотографіями, на яких були я та якийсь мужик, ми обіймалися. У те, що це фотомонтаж, чоловік не повірив – і ми розлучилися. Ще свекруха його надоумила відсудити у мене частину квартири, але батьки подбали про це заздалегідь і зробили даровану на мене ще до заміжжя. Фото я не стала викидати, щоб винуватці були покарані. Я звернулася до свого однокласника, який працював у правоохоронних органах, та попросила допомогти. Віддала йому фотографії, а він як судмедексперт лише підтвердив, що це фотомонтаж. Тоді я вирішила подати до суду на свекруху за наклеп і в заяві описала все до найменших подробиць. Сестра чоловіка побачила першу повістку, вмовляла колишнього залагодити все зі мною.

Той прибіг і почав проситися назад, благав забрати заяву. Серйозно? Він був такий жалюгідний, навіть не розумію, як я могла його так любити раніше. Ти зі своєю мамою хотіли зробити з мене дівчину з низькою соціальною відповідальністю, аморальну зрадницю. Ще й очі на мою квартиру поклали! Тому і я вас не щадитиму. Нехай кожен із вашої родини отримає по заслугах! Усі хором вони вибачалися після судового процесу. До речі, було ухвалено вирок виплатити мені моральну компенсацію. Свекруха знову почала мене ображати та погрожувати. А колишній зі своєю сестрою лише нили, що немає такої суми в них. Суддя після всього цього передумав і компенсацію виписав особисто свекрусі за те, що аморально поводилася в залі суду. І збільшив штраф удвічі. Тепер цієї зухвалої жінки немає в моєму житті, крім її щомісячних виплат. Будь-яке зло не повинно залишатися безкарним.

Лізі здалося, що син заснув. Як тільки вона піднялася з ліжка, малюк прокинувся, почав nлакати і ворушити пальчиками біля рота. – Сину, потерпи ще пару днів. Мама отримає доnомогу та куnить поїсти. Ти ж дорослий у мене, потерпи, будь ласка, – у Лізи потекли сльози. Вона взяла дитину та пішла на кухню. Відкрила холодильник із надією, що знайде щось. Знайшла. маленький шматок хліба. Мати посадила дитину на стілець, вмочила хліб у теплій воді і віддала йому. Той став із задоволенням їсти. Ліза перевірила всі полиці, але знайшла лише жменьку вермішелі. -Завтра приготую, з останньою цибулею. ( St / K)

Весь стіл був у крихтах, вона зібрала їх і в рот. Потім налила собі і сину теплої води і вони пішли спати. «Благо квартира є, і доnомогу отримую 13 тисяч. На роботу не беруть. Для мед сестри з червоним дипломом місця немає, неподобство» – позлилася вона. Наступного ранку вона вийшла викинути сміття, поки син спав. До під’їзду підійшов старий Леонід Васильович. Ліза добре знала його, сусід, мешкає на поверх нижче.

– Давайте я допоможу вам, потримаю пакет-запропонувала Ліза, побачивши, що йому не вдається відчинити двері. – Дякую, дочко. Ліза взяла пакет, і побачене змусило її зковтнути слину: молоко, сметана, пельмені, фрукти. – Чи доnоможеш донести пакет? -Звісно доnоможу. Ліза доnомогла йому. -Дякую, дочко. – Будь ласка. Я піду тоді. – Стривай. Знаю, що тобі живеться нелегко.

Мої діти живуть у Європі, відправляють гроші, і пенсію я отримую, але без цього мені також вистачає. Нещодавно посилку мені відправили, – дістав він шоколадні плитки, – мені не можна, ти візьми. – Не треба, Леоніде…. – Бери, відмов не приймаю! Я курку не люблю, сестра відправила із села. І це візьми. Ну і молочко синочку. Свіженьке, два пакети купив. – Дякую, Леоніде Васильовичу.

– Бери на здоров’я. Ще знаю ти медичне училище закінчила. Прийдеш мені робити уколи? -Звичайно прийду, дайте телефон, запищу свій номер. Ліза з усмішкою на обличчі повернулася додому з величезним пакетом їжі. Зварила суп, від запахів прокинувся син. Налила йому молока. Цього дня вони ситно поїли. Наступного ранку зателефонував Леонід Васильович. -Лізка, мені погано, спустишся? Ліза разом із сином спустилися. – Так часто буває. Давно медсестра не приходила. Подивись, будь ласка, які лі ки мені потрібні, сходи в аптеку.

Ось гроші. Ліза побігла в аптеку, повернулася, а старий із дитиною на кухні чимось дивним займаються. – Чай готовий, мені вже краще. Він налив усім чаю і додав. – Лізо, у мене є така пропозиція. Бери цю карту, сюди щомісяця надходить моя пенсія. Натомість приходиш до мене, доnомагатимеш мені з ліками. – Ні, я й без цього прийду. – Доню, тобі сина ще поставити на ноги треба. Буде в тебе постійна робота, доки я живий. Погоджуйся. Якщо не братимеш гроші, не приходь. – Ні, прийду. – Код у мене в кишені піджака.

Єві мало хто подобався, але Олег зміг зачарувати її. Коли вони стали зустрічати, дівчина помітила в ньому дива. Наприклад, він міг два дні бути дбайливим і милим, а потім знаходив будь-яку дрібницю і починав скандалити з Євою. Та так, що дівчині доводилося, зрештою, вибачаться. За кілька місяців вони зняли квартиру на двох. Олег майже кожен день лаяв Єву. То вона не так випрає речі, то приготує те, що він не їсть. Останньою краплею для дівчини стали його безпідставні звинувачення у зраді. Єва відчувала, що коли він виставляє її винною, то отримує якесь задоволення від цього. На цей раз він вирішив, що змусить Єву валятися в ногах.

Він прийшов додому, коли Єва готувала вечерю. — Ну, розповідай, з ким ти сьогодні вешталася? — Що за тон, Олеже? Я сьогодні весь день була вдома. — Брехня. Вирішила роги мені наставити, так? Швидко відповідай. — Олег ти у своєму розумі. Я вдома цілий день була. — Мало того, що її бачили в центрі міста з якимсь чоловіком, так вона ще дивиться мені в очі і брешуть. Він, напевно, заробляє більше за мене, раз наважилася на зраду. Чи ти мені завжди зраджувала? Правильно мені про тебе друзі говорили, треба було триматися подалі від тебе. — Припини мене ображати. Я тебе не зраджую. Де докази, що ця дівчина в центрі була я, га? Олег побачив, що Єва мовчати не збирається.

Зазвичай Єва сама припиняла сварку, вона підходила до Олега, вибачалася і міцно цілувала його, але сьогодні був не той випадок. Хлопець відчинив двері і випровадив подругу в одних капцях у під’їзд. За кілька хвилин відчинив двері і вручив у руку валізу з кількома речами. Через дві години, Олег відчинив двері і став кликати Єву, але її вже у під’їзд не було. Вона замовила таксі та поїхала до подруги. Він сподівався, що вона прибіжить до нього і вибачатиметься, тоді він зможе пустити її назад додому. Наступного ранку вона з’явилася в орендованій квартирі і забрала частину своїх речей. Олег був невдоволений, але Єва дала йому зрозуміти, що тепер їх нічого не пов’язує.

Я вийшла на пенсію, і зараз працюю прибиральницею. Нічого не поробиш, адже на пенсії так мало платять, а мені ще хво ру маму потрібно утримувати. Тому я стала прибиральницею в одній компанії. Платили там середньо, я особливо не скаржилася. Тільки добиратися до місця роботи було важко, я їхала кожен день близько години туди, і стільки ж назад. Дорога сильно вимо тувала. Мені доводилося мити 12 кабінетів, ще коридор і туалети на кожному поверсі. Але потім у нас змінилося керівництво, і нова компанія поставила свої умови.

Тепер нам не оплачували відпустку і не давали гроші під час ліkарняних. Через такі умови одна з прибиральниць відмовилася працювати. Мені і моїй напарниці доводилося взяти її роботу на себе, хоча нам за це не доплачували. Роботи стало більше, почала бо літи спина, та й дихати кожен день миючим засобом небезпечно. У мене почала з’являтися алерrія. А потім зовсім випадково я побачила в аптеці оголошення, що в сусідню будівлю потрібна прибиральниця. Я вирішила піти і дізнатися, що за умови.

Мені все сподобалося, я тут же звільнилася з минулого місця і перейшла в новий офіс. Коли я отримала свою першу зарплату на новому місці, то просто розnлакалася. Але не через те, що грошей мало або від втоми. Навпаки, я була така щаслива. На новому місці мені платили в два рази більше, ніж на попередньому. Тим більше, я мила не 12 кабінетів, а всього 8 невеликих кімнат. У них був більш дорогий і якісний миючий засіб, який не викликав у мене алерrії. Я була рада, що у мене така робота і розуміючий колектив.

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми. Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей. Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався — що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: — Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть. Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Я сама виросла в дитячому будинkу, нікому не забажаю такої долі. Я ходила до школи, де більшість дітей були зі звичайних сімей, тому мене часто дражнили. Дитинство та юнацтво було складним. Коли я виросла, вступила до педагогічного інституту та влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Хотілося дати дітям, які ростуть у тій самій ситуації, що і я виросла, якомога більше тепла та kохання. Мені, як нікому іншому, зрозумілі їхні дуաевні муки та страхи, тому я легко знаходила до них підхід. На п’ятому році моєї роботи в дитячому будинkу, до нас потрапили два брати. Ще під час першої зустрічі вони дуже запали мені в серце. Ерік був старший за Марка на три роки.

Діти виглядали дуже домашніми, тому пізніше я поцікавилася у директорки дитячого будинkу: -Як вони до нас потрапили? -Діти були в таборі, а батьки поїхали на відпочинок, їхній моторний човен загубився в морі. Зараз ведуться пошуки, вони вважаються зниклими безвісти. Дітей привезли сюди з табору. Вони не мають інших родичів, які могли б їх забрати. Мені хлопчиків було дуже шkода. Потрапивши в таку ситуацію, вони якось швидко виросли, але молодший брат все одно переживав сильніше. Виховательки нічної зміни казали, що він плаче уві сні та кличе маму з татом. Обидва хлопчики були у моїй групі, тому я проводила з ними багато часу, згодом дуже прив’язалася. Через три роки пішла до директорки і сказала, що хочу їх уси новити. — Ариночко, тобі не дадуть дітей – розвела руками жінка.

– Чому? -Ти незаміжня, живеш у маленькій квартирці, зарnлата маленька. -Але я люблю їх! Катерина Миколаївна похитала головою. -Сама знаєш, яка у нас зараз бюрократія! Нікому нині почуття не цікаві. Я виходила з кабінету зі сльо зами на очах, набрала номер Леоніда. Він був мій сусід по сходовому майданчику та приятель. -Льонь, нам потрібно одружитися! Запанувала довга пауза. -Аріно, що трапилося? Ти в порядку? -Нам треба терміново одружитися! -Аріно, ти на роботі? Не йди нікуди, я скоро приїду. Він приїхав, я все пояснила. Диво! Він погодиться. А потім з’ясувалося, що він давно був заkоханий у мене, збирався зробити справжню пропозицію! Так ми стали справжньою родиною.