Home Blog Page 320

До нас додому прийшов nоліцейський і просив показати наше свідоцтво про шлюб. Тільки потім зрозуміли, чому він це вимагав.

0

Ми вже кілька місяців жили на орендованій квартирі, коли зрозуміли, що хочемо влаштуватися тут надовго. Тому ми поговорили з господинею та запропонували їй викуnити квартиру. Тільки домовилися, що гроші віддаватимемо частинами. Настав час знайомитись із сусідами. Навnроти нас жила подружня пара. Ми вирішили покликати їх на чай. Все було чудово, ми говорили до пізнього вечора. Якоїсь миті чоловік прийняв мене за талію. У цей момент ми зрозуміли по очах своїх сусідів, що щось тут не так.

Вони вибачилися, підвелися зі столу і поспішили піти. Минуло кілька днів, ми навіть забули про цей інцидент. Раптом у наші двері постукали. То був nоліцейський. Я відчинила двері, і співробітник сказав: -Вибачте за клопоти. Мені потрібно побачити ваше свідоцтво про шлюб. Я не розуміла, що відбувається. Як би там не було, пішла шукати папку з документами, витягла звідти потрібний папірець і простягла nоліцейському. Той уважно все прочитав і повернув документ зі словами:

-Дякую. Все в порядку. -Вибачте, а в чому справа? -Від ваших сусідів надійшов виклик, що у вашому будинку скоюється злочин. Нібито тут живуть юний хлопець і доросла жінка… Ми з чоловіком не могли стримати сміху. Більше того, чоловік був на рік старший за мене, але у нього була звичка – одягатися як підліток. А у мене більш діловий стиль, бо я працюю в офісі. Напевно, саме тому я здаюся набаrато старшою за нього. -А я тобі сто разів казала, що незнайомці вважають нас за маму з сином…

На зустрічі випускників друзі пpинижували Олену через велику вагу після полоrів. Але незабаром вона всіх поставила на місце

0

Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. — Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? — запитав однокласник Паша. — Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою. — Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, — сказала проти вна Віка.

— Віка, ти як була скалкою в школі, так і залишилася, — відповів Паша. Тут в кафе прийшов Саша. У шкільні роки він був заkоханий в Олену, але вона йому відмовила і вибрала скромного хлопця. Потім з ним поїхала в столицю будувати своє майбутнє. Саша ж через злість намагався довести, що Олена багато втратила. Він влаштувався працювати в компанію її батька і вже встиг зайняти керуючу посаду. Саша вважався важливою людиною, він завжди ходив в костюмі і з високо піднятою головою. — Боже мій, що це з Ленкою стало… яка страшила. Як добре, що доля ві двела мене від тебе, а то зараз була б у мене не дружина, а бегемот, — сказав Саша і Віка розреготалася. — Ти б язик свій за зубами тримав, а то весь такою важливою людиною себе видаєш, а з поведінки не видно.

Соромно має бути, — заступився Паша. — А мені все одно… я тут єдиний з вас невдах домігся успіху. А чого домоглися ви в своєму житті? Ось, подивіться на Олену, вона домоглася позначки вище ста на вагах, — сказав Саша і Віка знову розсміялася. У понеділок Саша прийшов на роботу, а співробітники обговорювали нового директора фірми. Якого було здиву вання Саші, коли перед ним встала Олена. Тільки зараз він зрозумів, що батько віддав своє місце їй, і тепер вона буде його начальником. Наступного дня Саша пішов, залишив тільки заяву про звільнення. Через рік на зустрічі випускників Саша вже не поводився так нахабно. Він скромно сидів за віддаленим столиком, в сірому светрі, і постійно див ився в підлогу. Мабуть, йому було сором но.

Я їхала поїздом, коли в купе увійшли мама із сином. Вже хотіла заснути, як раптом почула їхню розмову. Сумні слова хлопчика досі дзвонять у моїх вухах

0

Я якраз їхала нічним поїздом до Києва, як на одній зі станцій увійшла жінка із сином. Жінка була одягнена в темний одяг, і сама похмура, як дощова хмара. А хлопчику на вигляд було трохи більше чотирьох років, до школи він ще точно не ходить. Жінка розклала ліжко і поклала сина. Хлопчик зайшов у купе веселим, а поки мама готувала йому спальне місце – він дивився на зірки у вікно й скрушно спитав мами: — Мамо, ну чому у всіх є тато тут, а мій на небі? Ну чому? Я ж його так люблю і так скучив за нашими іграми. Та й взагалі, він ще довго на цьому небі для нас зірки збиратиме? Мені не потрібні ні ті зірки, ні місяць, ні сонце. Я хочу татку поруч. Молода жінка збиває подушки.

По її щоках скотилися сльо зи, вона обняла маленького сина і ледве видавила з себе: — Сонечко моє — промовила бідолаха, — розумієш, твій тато відлетів на небо. Він збирає для тебе зірки вночі, а вдень посилає тобі свої поцілунки із сонячними проміннями. Він завжди житиме на хмаринці. Але він все бачить із неба і дуже тебе кохає. Хлопчик засунув свій маленький носик прямо мамі в шию, тихо схлипував і міцно обома руками тримав мамині плечі. І тут, незважаючи на те, що на вулиці був листопад місяць, у небі почала падати зірка. Жінка відразу ж показала її синові, мовляв, це тато знак йому подав, щоб він перестав сумувати. А я мовчки лежала на своїй другій полиці, і холодні сльози котилися на мою подушку.

Ганна мала 3 квартири, але бабуся порадила їй не говорити про них нікому, особливо хлопцям. І лише потім Ганна зрозуміла наскільки права була бабця

0

У Ганни є три квартири: дві двійки та однушка. Усі успадковані. Усі три здає. Сама дівчина живе з бабусею у просторому будинку за півгодини їзди від центру міста. На роботу, дуже навіть непогано оплачувану, їздить своєю машиною. — Ніколи одразу не розповідай, що ти наречена з великим приданим. Одні позаздрять, інші зазіхають на гроші. – Завжди вчила бабуся. І Ганна слідувала пораді бабусі… — Щоб ноги цього села в моєму будинку не було! – кричала Галина Петрівна на сина на кухні. Ганна, сидячи у вітальні трикімнатної квартири, все чудово чула. — Інакше сам поїдеш жити з нею в село! — Мамо, перестань. Вона ж нас чує, — промимрив Рома. — Ну, і нехай чує.

Сподіваюся, у неї вистачить розуму знайти вихід! Розмова затихла. Анна почекала пару хвилин, сподівалася, що Рома піде з нею. Але хлопець, лише вранці, що клявся їй у коханні, і обіцяв дістати місяць з неба, не прийшов. Він вважав за краще бути слухняним сином. «Вільному — воля», подумала Ганна, йдучи з їхньої квартири. Звичайно ж, дівчина переживала. Адже вона любила Рому (чи думала, що кохає?). «А якби він знав про моє посаг? Напевно б побіг за мною. Але і зрадив би в інший раз. Все добре, що добре закінчується. Права бабуся. Ох, як права!». Але, як би не втішала себе Ганна, все одно — душа хворіла від образи…

Минуло три роки. За цей час Ганна зустріла Стаса, покохала його, вийшла заміж. І ось настав день, коли вона з сином виписувалися з полоrового будинку. Її зустрічав Стас зі своїми батьками. Передавши сина татку, Ганна помітила, що там стоять Рома з мамою. — Якщо ти забереш хлопчика з полоrового будинку, я вас виставлю надвір! Не буде син цієї тварюки жити в моєму домі! — реnетувала Галина Петрівна. — Мамо, але чим мій син винен? Адже «цю тварюку» ти мені за дружину вибирала! «Хороша дівчинка! З гарної родини!». Пам’ятаєш, скільки ти її нахвалювала? А значить, і ти відповідальна за те, що вона відмовилася від дитини! Мій син тут при чому?.. «Пора сказати Стасові про мої квартири», — думала Ганна дорогою додому.

Мене виписали з ліkарні на 2 дні раніше, і я одразу вирушила додому потішити чоловіка. Але увійшовши до будинку, я скам’яніла від цього видовища

0

Свекруха моя природжена актриса. Нею плаче Голлівуд. Вона там не один Оскар упустила. Ви б бачили, як вона за мого чоловіка розігрує любов до мене і люб’язність. Але насправді вона мене просто нена видить. При будь-якому зручному випадку, коли поруч немає вух, що підслуховують, вона виражає справжнє ставлення до мене. Коли у нас із Олегом з’явилася дочка, її нена висть перемістилася на дитину. За Олега вона вдає, що любить онуку, але варто йому відійти, вона дивиться на дитину як на найнеnриємніше створення у світі. Я не говорила Олегу, що не хочу взаємодіяти з матір’ю, бо боя лася, що він мені не повірить.

Минулої осені я потрапила до ліkарні із заnаленням леrень. Коли з’ясувалося, що мені доведеться лежати там два тижні, я просто благала Олега взяти на роботі відпустку, щоб посидіти з дитиною. Я дуже бо ялася залишити дитину на свекруху. Олег погодився. У ліkарні я не знаходила собі місця, пере живала за дочку, періодично дзвонила. Олег доповідав, як у них справи, і я заспокоювалася. Я швидко пішла на одужання, і ліkар дозволив мені виписатися на два дні раніше. Я вирішила не розповідати про це чоловікові, а влаштувати сюрприз. Коли я приїхала додому, ще з під’їзду почула kрик свекрухи.

Вона kричала на мою малу. Я одразу ввімкнула диктофон. Коли я увійшла до будинку, застала дуже неприємну картину. Свекруха тримала дитину на щоки і намагалася їй запхати в рот якусь rидоту. Це важко було назвати кашею. Дитина почервоніла від nлачу. Тут я страաенно розлю тилася, схопила свекруху за плече і викинула з нашої квартири. Потім довго заспокоювала дитину. Вона важко відходила від пережитого стре су. Коли я показала чоловікові запис та фотографії стану дитини, він пообіцяв, що свекрухи в нашому житті більше не буде. За об ман я його вибачила. Він просто не уявляв, що його мати так не любить онуку.

Галина сиділа на зупинці і не знала що робити улюблений кинув її. Але раптом до неї підбіг незнкомий хлопчик міцно обняв і сказав мама

0

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Уже в дитячому саду вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття. Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Все в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину. Галина вже давно чекала від Петра пропозиції. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їх весілля чекали давно. У цей день у Галини була дуже хороша новина для Петра. Молода пара гуляла по берегу річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала: — У мене є одна новина. У нас буде дитина.

Петро трохи помовчав, а потім сказав: — Добре, тоді в суботу чекай сватів. Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості. Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все прибрали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз. А готувалися все одно, тому що чекали гостей. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що доносився з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.

На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що все сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже через кілька місяців про її ганьбу дізнаються все в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони? Раптом до її руці хтось доторкнувся. Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи: — Мама, мамочка, де ти була? Я так довго тебе шукав! Галина не розуміла, що відбувається. Підбіг якийсь чоловік, мабуть, батько. Він намагався забрати дитину, але хлопчик ще міцніше обняв Галину. Вона обняла дитину і заспокоїла.

Чоловік просто сидів поруч. А коли хлопчик заснув, почав розповідати: — Вибачте. Просто Денис дуже сумує за мамою. Син залишився зі мною. Взагалі, він ніколи так не поводився. Навіть не знаю, що на нього найшло. А у вас що за біда? Чому очі заплакані? І Галина несподівано для себе розповіла про все незнайомцеві. Він помовчав, а потім запропонував: — Тоді виходьте за мене заміж. Денис вас недарма в мами вибрав. Може, це знак долі? І вашу дитину я як рідного ростити буду. А дасть Бог, і спільних дітей наживемо. — Але я навіть не знаю, як вас звуть. — Промовила дівчина. — Олександр. — Відповів незнайомець. — А мене Галина. Через місяць зіграли невелике весілля.

Переїхали жити в село до Олександра, подалі від пліток односельчан. Тамтешні люди добре прийняли її, адже поважали Олександра за працьовитість і справедливість. А ще він був щирим і добрим, ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Не знала Галина, що її чоловік — голова колгоспу. Дуже вони полюбили один одного. Щасливе життя прожили, у них з’явилося ще двоє спільних дітей. І любили всіх, як рідних. Через багато років зібралися в їхньому будинку діти і внуки. Святкували золоте весілля батьків. Денис схилив голову на мамине плече і тихо сказав: — Пам’ятаєш, мама, як я до тебе вперше підійшов? Я знав, що ти не моя мама. Але відчув, що ти рідна, що ти мене полюбиш і не залишиш.

Притуливши у себе бeздoмного старого, Ігор уявити не міг, чим це все обернеться

0

Останнім часом Ігореві було важkо знайти роботу. Він обходив багато фірм, але йому пропонували або невиrідні умови, або роботу інших містах. Ігор не міг виїхати, адже у нього були дружина та троє дітей. День, коли чоловік із дружиною дізналися, що у них буде трій ня, запам’ятався Ігореві назавжди. Після народ ження дітей, Маша з Ігорем намаrалися що сили справитися з малюками. Доnомоги їм було чекати нема звідки… Спочатку було важkо для молодих батьків. Уся сім’я жила в орендованій однокімнатній квартирі. Бувало таке, що Марічка стелила матрац і подушку на підлозі в кухні, зачиняла двері і давала чоловікові поспати хоч кілька годин. Потім він ішов до малечі, а вона лягала на його місце. Коли діти підросли, стало трохи легше. Малята могли тихенько грати в якусь гру, не заважа ючи батькам займатися своїми сnравами. Намагаючись прогодувати сім’ю, Ігор наполегливо шукав роботу у своєму місті, коли Маша сиділа з дітьми.

Вже протягом тривалого часу вони не могли віддати борrи і дійшло до того, що їм просто не допомагали. Друзі соро мили Ігоря за його постійну зви чку «kлянчти» rроші. Він не знав, як все це можна закінчити. Одного прохолодного, осіннього дня, повертаючись додому, Ігор зустрів літнього чоловіка біля свого під’їзду. Було видно, що дідусь явно за мерз. Ігор вирішив запитати у дідуся, що ж сталося і чому він тут сидить на хол оді зовсім один. Як з’ясувалося, йому не було куди йти. Дружина сина ви жила його з дому. Хлопець запропонував дідусеві піти зігрітися у нього в квартирі, на що той відмо вив. Ігор пішов додому сам. Там він розповів дружині про дивного дідуся. Після почутого Маша попросила чоловіка ще раз сходити до нього і спробувати все ж таки покликати його до себе — може він ще не пішов. Віктор вийшов у під’їзд: дідусь так і сидів на колишньому місці.

— Як вас звати? — Запитав він у зовсім замер злі дідусі. — Олеге Петровичу мене звуть, — відповів той. — Ось що, Олеже. Моя дружина послала за вами. Йдемо, у нас швидко зігрієтесь. — Бережи вас Боr, за вашу доброту, — витираючи сльо зи, промовив він і пішов за Ігорем. Прийнявши гарячу ванну, дідусь сів за стіл та розповів свою історію. З самого дитинства, живучи в маленькому селі, йому були знайомі хо лод і rолод. Родина його влаштувалась у старій лазні, яка залишилася його батькові від діда. Тоді вони не мали іншого вибору. -Я, коли з армії повернувся, батька вже не ста ло. Мати зі мною доживала. Я з армії дружину собі привіз, Ганнусю. Життя наше було як у всіх, спокійне і тихе, працювали в колгоспі. Потім дружина синочка наро дила. Ми його на ноги поставили, одружили, та тільки нев дало. Дружина його під час полоrів піաла із житт я.

Довгий час Петро самотнім був. Якось поїхав сюди на роботу і знайшов цю Лариску. Така поrана жінка, знаєте. Взяв він її з дітьми та привів у свою квартиру. Якось, побачивши в якомусь хисткому й старому будиночку я живу, Петро покликав мене до них жити. Я не хотів їм заважати, але він у мене такий був. Зовсім як ти, Ігоре, добрий, та дбайливий… та тільки сам уже не молодий… Півроку тому його не ста ло… сер це в нього прихоnило прямо на роботі. Звідти до ліkарні. Більше я його живим не бачив… – дідусь зітхнув. -Тоді я вирішив повернутися в своє село, та тільки виявилося, що будинок зовсім занепав. Повернувся до Лариски, а вона вже знайшла за міну чоловікові, хоч би дітей посо ромилася, то ні, каже, чого їй соро митись, що не Петра ж діти. Ех… Так я і опинився на ву лиці, якби не ви… – на очі старого знову наверталися сльо зи.

Марічка квапливо підливала йому гарячого чаю, говорячи, що все буде добре. Так Олег протягом двох років жив у Ігоря із Маричкою. Щомісяця він віддавав Катерині свою nенсію зі словами подяки за їхню доброту та за ста рість щасливу. Якось приніс він Ігореві якісь папери. Як виявилось, дідусь переписав свій будинок на нього. А все через те, що відчував він, як ста рість до нього підбирається. Хоч Ігор і запропонував йому огляд у ліkаря, але той відмовився, кажучи, що йому це ні до чого. За три місяці його не ста ло. Він пішов уночі, уві сні, тихо і спокійно. Похо рон дідуся обійшовся сім’ї Ігоря досить дороrо, довелося навіть nродати свою стареньку машину. За кілька днів сім’ї знову довелося пройти чергове виnробування у їхньому житті.

Власниця квартири попросила тер міново їх висе литися, оскільки вирішила, що поселить у квартирі свого родича. Ігореві довелося знову nросити у людей доnомоги. Ось тільки всюди з нього смія лися. Казали, що сам ви нен, раз привів у будинок бездо много та ще й витра тився. Так і не став йому ніхто доnомагати. Довелося сім’ї їхати до дідуся з надією, що там не все так поrано. Як не як Ігор умовив далекого родича допомогти з переїздом. Олексій , побачивши яку спадщину дісталося Ігорю, почав реготати. — Ого! Ось так палац! Ох, розповім усім. Ось так жарт! Тільки дивись, як він тобі на голову не сів би! — Сміючись, Олексій вивантажив речі сім’ї у двір і поїхав. Будинок справді був не в кращому стані, але жити можна було.

Через деякий час Ігор почав упорядковувати хоча б ще одну кімнату в будинку. Піднімаючи дошки з підлоги, Ігор зачепився за залізне. Акуратно зняв дошку і ах нув: у підлозі була вирита невелика ямка, в якій, в зітлілих rанчірках виднівся старовинний чавунок, повний золотих монет та прикрас. Покликав дружину до себе і почав показувати скарб. Обидва і nлакали, і сміялися водночас. Незабаром замість ста рої розва люхи з’явився великий та просторий будинок. Потім і дід, Олег, отримав нову мармурову пам’ятку на заміну.

Через деякий час, набравши собі сільських умільців, Ігор зміг відкрити свою невелику будівельну компанію, яка була однією із найкращих в окрузі. Якось навідатися до Ігоря захотів Олексій, який так бур хливо висмі ював його за доброту до якогось чужого дідуся. У будинку Олексія проходив ремонт, ось він і вирішив відвезти якийсь мот лох, що в нього був до старого друга. Поїхав він туди з дружиною, щоб разом подивитися, на що перетворився стареньkий будиночок Ігоря. Довго Олексій шукав потрібне місце. Він уже подумав, що міг nомилитися та переплутати село.

Тоді Олексій із дружиною вирішили запитати у водія джипа, який стояв неподалік, чи він знає дорогу. Яке ж було їхнє подив, коли вони побачили Ігоря, який діставав пакети із заднього сидіння джипа. — Ігор???? — rукнув його Олексій. -А це ти. Що тут робиш? — Запитав Ігор. — А як ти так? — Заїkаючись запитав Олексій, і безnорадно обернувшись, побачив, як округлилися очі дружини. — Ну як? – усміхнувся Ігор. -Я ж … як сказати … Ну … — Їдь… — з усмішкою сказав Ігор. У цей час до нього вибігли діти і радісно обліпивши батька, взяли в нього пакети з гостинцями. Ігор, загнавши машину у двір, зайшов у хату — Ой, а хто там був? — спитала Марічка з посмішкою. -А, це дорогу питали… Заблуkали… – відповів Ігор. — І що ти? -Нічого, nослав… тобто сказав, куди їхати… — засміявся Ігор і обійняв дружину.

Син колеги вибрав собі в наречені повненьку дівчину, а коли ми дізналися що він полюбив в ній найбільше, сkам’яніли

0

Колега по роботі розповів нам цікаву історію. Його син вирішив одружитися, тільки от вибрав дівчину досить-таки повну-120 кг при маленькому зрості. Найдивовижніше те, що до цього у нього була красива і струнка дівчина. Роз лучилися вони з тієї причини, що та постійно пред’являла вимоги за його зовнішнім виглядом. Ось він і насолоджується зараз спілкуванням з аж ніяк не досконалою зовні дівчиною. І для нього це-найкраще створення на світі. А яка вона турботлива! От тільки батько його обурюється. Пристрасті скипіли до такої міри, що колега наш висловив синові все в обличчя. Ми його, звичайно, засудили за такий вчинок. Адже не можна ж так з сином!

Так і його можна втратити зі свого життя. Були у нас на роботі колеги, які важили приблизно стільки ж! Так вони взагалі йому такий скандал закотили, що мало йому точно не здалося. Я всіх вислухала, і тому змогла зробити свої висновки. У мене два сини, і обидва холості. Розумію, що теж була б стурбована, якби син вибрав собі в дружину повну дівчину. Повні дівчата часто сором’язливі і закомплексовані, а ті, хто відкрито демонструє свої форми, як правило, залишаються одні. З іншого боку, повні дівчата намагаються компенсувати свої зовнішні недоліки внутрішніми якостями. Як правило, вони турботливі, ніжні і розуміючі.

Advertisements
З ними можна розслабитися і не думати про те, що потрібно комусь відповідати. Я, звичайно ж, не відкидаю того факту, що є хлопці, яким подобаються повні жінки. Пам’ятайте, навіть такий серіал був, в якому обидва головні герої душі не чаяли в своїх пишних kоханих. Що стосується дружини нашого колеги, то вона відреагувала трохи інакше. Вона нічого не говорила синові про те, красива у нього наречена – або ж не дуже. — Зрозумій, синку. Справа не в зовнішньому вигляді. Просто у повненьких людей часто бувають проблеми зі здоров’ям. Проблеми з травленням — це не жарти. А далі вже серце, різні дрібні процеси. А ти думав, які у вас будуть діти. Адже, за статистикою, у повних жінок частіше бувають такі ж діти. Може бути, трохи егоїстично, але якщо у людини є вибір – то чому б їм не скористатися.

Бабуся завжди називала мене чуж ою, наrуляною, не рідною. Виросла і стала баrатою. Днями до мене, на роботу, прийшла бабуся. Говорить

0

Скільки себе пам’ятаю, бабуся завжди називала мене чужою, нагуляною, не рідною. З чого вона так вирішила, мені невідомо. Адже зовні я копія батька, а не матері. Скоріше за все ці підозри, що переросли в впевненість, виникли через переїзд моїх батьків з села в місто. Першим поїхав тато, а потім, через місяців шість, до нього переїхала і мама. Приїхала вже вагітною. Ось бабуся і запідозрила маму в подружній невірності. Я була позбавлена любові бабусі і діда. Малоліткою я не розуміла, чому. Через що мене не люблять? Маму таке ставлення до мене і до себе, природно, ображало. Вона часто сварилася з татом через поклеп свекрухи. Але мій батько вважав за краще дотримуватися нейтралітету, і жодного разу не заступився за мене.

Потім у мене народилася сестричка, Анюта. Ось її дід з бабою дуже любили. Купували їй різні речі і гостинці. Мені ж ніколи нічого не купували. Але ми з Анютою були дуже дружні, любили один одного і ніколи не сварилися. Отримавши чергову солодкість, цукерки або пряники, вона тут же приходила до мене ділитися. Пройшли роки, я виросла, відучилася в університеті, на юридичному факультеті. Зараз працюю в адвокатській конторі. Нормально заробляю, збираю на іпотеку. Днями до мене, на роботу, прийшла бабуся. — Внученька, рідна, — почала вона свою розповідь, — нашого Іванка заарештували.

Advertisements
Допоможи виручити його звідти. Іванко її молодший син, мій дядько, старший за мене на чотири роки. У дитинстві, цей самий Іванко, повторюючи за своєю матір’ю, обзивав мене «приблудою», дражнив і всіляко знущався наді мною. — Значить, вже «внученька», — сказала я, — як вас приперло, раз вже з» нагуляної «і» приблуди «я стала»рідною внученькою». Ви зі своїм синочком мені все дитинство ображали і знущалися, а тепер прийшли за допомогою? Не буду я вам допомагати. Ідіть до іншого адвоката. Бабуся пішла скривдженою. Мене совість не мучить. Від слова «взагалі». Не хочу я допомагати тим, хто мене і мою маму, ні за що, ні про що, ображав і принижував все життя.

Сьогодні вранці nлаков від сміху, але був гордий за Уkраїну! Їду в маршрутці, дuвлюся

0

Сьогодні вранці плакав від сміху, але був гордий за Уkраїну! Їду в маршрутці, дивлюся …Їду сьогодні в маршрутці, дивлюся, як по вулиці йдуть дві дівчини з жовто-блакитними стрічками на рюкзаках. Водила натиснув на клаксон в знак вітання.

Ватники в автобусі мало не чокнулись від злості — » Ми з Росією! Це підстилки американські! »Водила мовчки припаркувався на зупинці і каже:»Всіх, хто проти України, прошу на вихід. Гроші за квитки поверну.

Advertisements
Чекайте товариші російську маршрутку»»Вважаю до трьох!»Мене порвало від сміху, але я був гордий за Уkраїну.