NEWS 2SWEET

Сиділи ми з дочкою на кухні і плакали разом. У нас було спільне горе: нас обох кинули з різницею у кілька днів. Різниця була в одному: мене покинув чоловік, її – хлопець. Нас обох кинули дуже некрасиво. Дочці написали у Вконтакті, мені – СМС на телефон. У цих “чоловіків” не знайшлося сил сказати нам про це. Через 20 з лишком років шлюбу, він не вважав мене гідною навіть останньої розмови. Чоловік з’явився за три години після СМС-ки. Мовчки зібрав речі та пішов. Хлопець ще за день до повідомлення виїхав з їхнього спільного будинку. Повдали годинку, дві і взялися думати, що робити далі.

– Мій бармаглот із собою ключі забрав. Потрібно ключі змінити… – сказала Женя і додала – слухай, а давай все в будинку поміняємо? І те, що залишилося від чоловіка твого, і що мій хмир не забрав. Зібрали всі речі, все негідне викинули, інструменти продали, зайве роздали рідним та сусідам. Переставили меблі у квартирі. Часто влаштовували ночівлі, дивилися серіали, лопали солодощі, пили какао. Рахунки почали радувати, витрати на їжу стали в 3-4 рази меншими. Я завела собі собачку: чоловік тварин не любив. Ми це пережили. Розлучилися та розлучилися… Життя триває. Дружині 20 років, все життя попереду, мені 42, теж у світанку сил. Я подала на розлучення, в обмін на машину чоловік відмовився від своєї частки у квартирі.

Зустрівшись зі мною, він похвалився своєю новою коханою, яка, на хвилину, старша за нашу дочку на 3 роки. Я це також пережила. Ну а що? Буває … Час все розставляв по місцях. Я влаштувалась на роботу, Женька познайомилася з гарним хлопцем. Я знайшла хорошого перукаря, почала ходити на фітнес, бос помітив мою запопадливість на роботі, кар’єра пішла в гору. Біда прийшла звідки не чекали. Чоловік повернувся за півроку після розлучення. Двадцятитрирічна леді не оцінила сорокап’ятирічного чоловіка. Звісно, я не впустила його. Женя підтримала мене. Вона цього зрадника і не хоче бачити. Не підтримали мене рідні.

Мама та сестра чекають, коли я одумаюся, мовляв, у свої сорок я нікому не потрібна. Свекруха твердила, що я втрачаю свій шанс, адже колишній чоловік легко знайде мені заміну, і я знову залишуся біля розбитого корита. А чому снів? Так, бо й у розлученні була винна я: не втримала чоловіка. Він же повернувся! Я мала радіти з такого приводу! – Ви ж один одному рідні люди! – кричали всі хором. Я б сперечалася. Колишніх дітей не буває. Колишні чоловіки – випадок, що часто зустрічається. – Ти заплющуєш очі на 20 з лишком років шлюбу? – Запитав колишній чоловік. Загул без розголосу я б якось вибачила. Але повідомити про розлучення СМС… «Ми повинні розлучитися. У мене виникла інша.”. Вже ні… Такого я точно ніколи не пробачу…

Кілька років тому моя сестра вийшла заміж. Жили вони мирно та спокійно. Нічим не відрізнялися від інших сімей. Якось увечері чоловік повернувся з роботи і сказав , що собаку треба вигуляти . Моя сестра дуже здивувалася, бо чоловік ніколи не пропускав вечерю, і вона одразу зрозуміла, що щось сталося. Він так і не повернувся. Вона обдзвонила ліkарні та nоліцію, турбувалася, що ж могло статися. Жили вони добре: підростала дочка Світлана , була своя квартира, хоч і в іnотеку. Щороку літали відпочивати.

Дружина місця собі не знаходила, дзвонила друзям, подала заяву до nоліції. Сказали чекати 3 дні. Як вона житиме без чоловіка? Через 3 дні після зникнення чоловіка, моя сестра отримала дзвінок від чоловіка. Той зізнався, що любив іншу і , коли її не було вдома , зібрав речі і пішов. «Не тримай на мене зла, я не повернуся» — сказав він і вимкнув телефон. Як чоловік міг її зрадити? Згодом донька зізналася, що бачилася з батьком та його молодою дружиною, яка була у положенні. Час йшов. Через роки моя сестра отримала дзвінок: Валера потрапив під машину і серйозно травмований. Молода дружина відмовлялася його доглядати.

Таким він їй не був потрібний. Запропонувала віддати його до інтернату. Не слухаючи доньку, вона забрала колишнього чоловіка до себе додому. Він схуд, став похмурим, постарів. З образою в серці моя сестра доглядала чоловіка. Через кілька місяців йому стало краще, він почав потихеньку пересуватися. Але на жаль його серце не витримало , і він nомер . Жити в цій квартирі сестра вже не змогла і nродала її. Дочка на той час вже вийшла заміж. Сестра дуже часто відвідувала могилу колишнього чоловіка і хотіла зустрітися з молодою дружиною і все їй висловити, але цього так і не сталося.

Галина повільно спускалася сходами, тримаючи на руках новонароджену дитину. Вийшовши з під’їзду, вона побачила, як з вікна летять всі її речі … «І щоб ми тебе більше тут не бачили!» — крикнула свекруха. Галя зупинилася і відчужено дивилася на місце, куди впали її речі і подумала: «Яка дивна калюжа … Як швидко тоне шапочка і пуховик … Пуховик!» Дівчина зручніше перехопила дочку і прямо в кросівках увійшла в холодну воду. Забравши з кишень куртки паспорт і гаманець, вона пішла далі. Мокрі і брудні речі так і залишилися лежати в калюжі. «Донечко, невже вони тебе вигнали» — запитала Наталя Іванівна, мама Галини. Дівчина мовчки кивнула. Галі дуже не хотілося розмовляти, але вона розуміла, що це потрібно зробити. «Раз прийшла з дитиною до батьків, без одягу і особливих грошей, то і на питання потрібно відповідати» — думала Галина. «Давай я з ним поговорю. Як можна вигнати дружину з дочкою на вулицю?» — запропонував Дмитро Петрович, батько дівчини. Галя поставила чашку з чаєм на стіл і відповіла: «Папа, не потрібно до них ходити. Ти їм все одно нічого не доведеш. Ліза не схожа ні на мене, ні на нього, волосся у неї руде. Ілля чітко для себе вирішив, що я її на стороні нагуляла. Та й свекруха йому про це весь час твердить, адже я їй з самого початку не подобалася » «Я дивлюся і речі твої все там залишилися» — сказала Наталія Іванівна. «Все своє я забрала.

Куртку і шапку свекруха в вікно викинула, я підбирати не стала, це подарунки Іллі, нехай він їх і підбирає. Може подарувати їх своїй мамі або нової дружині» — відповіла дівчина. «Давно ми знайомі з Зінаїдою … До того, як ви одружилися, вона мріяла побачити Іллю з Вікою, дочкою своєї подруги, звести» — вимовила Наталя Іванівна. «Ну ось нехай їй пуховик з шапкою і подарує!» — відповіла Галина. Дівчина ще довго щось говорила, намагалася сміятися, але в душі стояв нестерпний, тупий біль. Увечері Галя з батьками села дивитися фільм, але спогади не давали їй зосередитися. Вона не стала розповідати батькам про той день, коли вона принесла Лізу з пологового будинку. Дівчина не хотіла їх засмучувати. Зінаїда Петрівна, глянувши на внучку, відразу почала голосити: «Іллюша, ти подивися на дівчину! У неї руде волосся. Явно Галька десь її нагуляла, а тепер на тебе повісити хоче!» В той момент Галині здавалося, що все це відбувається не з нею. І ці принизливі звинувачення, якими кидалася свекруха, вона чує уві сні, а не наяву. Але, на жаль, це був не сон. Дівчина безпорадно дивилася на чоловіка. Але той лише мовчки одягнувся і пішов з дому. Ілля був відсутній два дні, а коли прийшов сказав: «У тебе є дві години, щоб забрати свої речі і піти з мого дому!» Галя в тиші збирала речі, але тут увійшла свекруха, яку просто розпирало від радості. Літня жінка широко посміхалася і періодично цитувала різні приказки.

Наприклад про те, що все таємне рано чи пізно стане явним. Але і батьки Галини не всі розповіли дочки. Вони приховали про те, що сусіди нескінченно перемивали кісточки їх дівчинці і кожен будував свої припущення від кого нагуляла дитину Галя. Причому люди не соромилися і прямо запитували у Наталії Іванівни з ким гуляла її дочка. Знаходилися і ті, хто звинувачував їх у неправильному вихованні Галі. А в один з днів Дмитро Петрович побачив, що хтось вимазав їх ворота дьогтем. Чоловік відтер ворота і не став нічого говорити не тільки дочки, але і дружині. Після фільму Галя взяла Лізу на руки і пішла в свою кімнату. Уклавши дитину вона сіла на ліжко і озирнулася. «А тут майже нічого не змінилося. Ось плед, який мама пошила власноруч, а ось ведмедик, якого подарував папа» — подумала Галина. Дівчина заплющила очі і їй стало здаватися, що нічого не сталося. Що вона не виїжджала з рідного дому, не було і її життя Іллі та Зінаїди Петрівни. Просто тепер у неї є улюблена дочка і вона вдома … У цей момент з вулиці долинули голоси. «Ти уявляєш, Галька нагуляла десь дитинку, а Ілля її вигнав з дому. Люди кажуть речі її з вікна викинули. Вона тепер до батьків притопала, тепер їх ганьбить» — сказала баба Тоня. «І кого тільки обдурити хотіла. Дівча то руда народилася. Ніякого сорому у Гальки! Не дарма Зінка була проти цього весілля. Ось одружився б на Вікі і горя не знав» — підтакувала їй продавщиця Алевтина. Галя з силою зачинила кватирку. В їхньому селі плітки поширювалися з шаленою швидкістю.

Дівчина накрилася ковдрою і беззвучно розплакалася. «Іллюша, а ти чого не спиш?» — запитала Зінаїда Петрівна, входячи в кухню. «Нісенітниця всяка снитися» — похмуро відповів Ілля. «Та вже, таку зраду пережити! Бідний мій хлопчик. Все пройде. А щоб ти відволікся я покличу гостей і Вікусю запрошу, вона дуже за тебе переживає» — сказала Зінаїда Петрівна. » Не треба нік ого запрошувати, тим більше Віку. Я завжди любив тільки Галю «- відповів Ілля. «Але вона з тобою так поступила» — нагадала мати. «Мама я все пам’ятаю. Мені потрібно побути на самоті, тому йди завтра до себе додому» — відповів хлопець. «Ну як же ти один будеш?» — засмучено промовила Зінаїда Петрівна. «Зі мною все буде добре! Лягай спати» — сказав Ілля. Коли мама пішла молода людина, з цього моменту годі й прикидатися сильним, а побути самим собою. На очах чоловіка з’явилися сльози і він поринув у спогади про те, коли вперше побачив Галю. Їй тоді було всього три роки. Потім вони сиділи за однією партою, а на випускному Ілля зізнався Галі в любові і після вони одружилися. Настав ранок, Зінаїда Петрівна, увійшовши на кухню, вигукнула:

«Так і не ліг! Досить уже думати про цю дівку, не варто вона того!» «Досить!» — різко сказав Ілля. Через пару хвилин йому стало соромно і він продовжив: «Прости, що нагрубив. Я вирішив з’їздити до діда Семена» «Навіщо тобі туди їхати?» — обурено запитала мати. «Діду допоможу» — відповів син. Через чотири години Ілля був на місці. «Розповідай що трапилося» — запитав дід Семен, який все зрозумів по виду онука. Ілля знав, що дід завжди допоможе порадою. Обійнявши старого хлопець все йому розповів. «Руда говориш?» — сміючись запитав Семен Олександрович. «Не розумію, що смішного я тобі розповів — з образою сказав Ілля. «Підемо я тобі дещо покажу» — з цими словами дід пішов до кімнати. Літній чоловік дав в руки онука старий фотоальбом і сказав: «Дивись уважно. Це мої батьки, їх не стало ще до твого народження. Хоч фото і чорно-біле, але ти уважно поглянь на колір волосся моєї мами» Ілля вбіг в свою квартиру і з порога запитав у матері: «Ти знала, що моя прабабуся була рудою?» Зінаїда Петрівна прикусила губу і знехотя відповіла: «Знала, але це тут ні при чому! Казала тобі одружуйся на Вікі, а ти не послухав!» Ілля подивився на матір і мовчки вийшов з квартири. Йому треба було довго просити у Галі вибачення. Через деякий час дівчина його пробачила, а через два роки на світ з’явився рудий малюк, якого назвали на честь діда!

Я в ро злученні вже п’ять років. Ми жили в просторій квартирі, мали няню і прибиральницю, їздили по всьому світу. «Так, я такий, у мене були і будуть жінки, так що змирися з цим» — зауважив він. Він відправився у відрядження зі своєю секретаркою, з якою я застала його. Я зібрала речі і з донькою переїхала до своєї матері. Я попросила роз лучення… Колишній був ошелешений, він не очікував такого. Я не пред’являла ніяких претензій. Але він купив для мене однокімнатну квартиру. Я влаштувалася на роботу, дочка пішла в дитячий сад, і я навіть зустріла чоловіка. Вони з моєю донькою були друзями. Він відмінно справляється з усім, але не заробляє гроші. Але я не дратуюся. Я заробляю достатньо, на трьох вистачає. Ми вирішили подати заяву після свят. Однак останнім часом у нас виникли розбіжності.

Мій колишній чоловік періодично платить гроші своїй дочці. Раз на два-три місяці він дзвонить мені: «Заїжджай в офіс, я давно не давав тобі грошей». Тепер мій новий наречений кричить, що нам не потрібні його гроші. Я не впевнена… Якщо чесно, гроші потрібні завжди. Дочку можна одягнути на зиму, купити подарунки, відкладати на майбутнє. І є питання житла. Скільки ще ми будемо жити з дитиною в двокімнатній квартирі? Він вважає, що ми просто розл училися, а це не так.

Advertisements
Я увійшла з сумкою і вийшла з сумкою. Ця квартира-всього лише знак дружби. Але я постаралася не згадувати про це. Я в розгубленості, що робити? Мені непомітно взяти гроші? А раптом одного разу це виявиться. Я не хочу створювати сім’ю обманом. Я спробувала пояснити нареченому, що я витрачаю ці гроші на дівчинку, а решту відкладаю на майбутнє своєї дитини. Чому я повинна позбавляти дитину аліментів від батька? Як вчинити в цій ситуації?

Моєму дитинству можна було позаздрити. Я був єдиним сином у люблячих батьків, які в мені “душі не чули”. Та й, до того ж, вони були дуже забезпеченими людьми, тому я ніколи нічого не потребував, як і їхні родичі, що з радістю у них постійно просили гроші, а батьки ніколи б і не подумали відмовити. Звичайно, допомагали вони їм не маленькими сумами, тому це часто било за нашим фінансовим станом. Мені було 14 років, коли я потрапив до дитячого будинку і залишився на самоті з усіма проблемами. Мої батьки розбилися в автомобільній аварії, і миттєво всі наші родичі просто зникли. Я думав, що вони обов’язково доглядають мене, але цього не сталося. Спочатку в мені ще теплилася надія, і я сам дзвонив родичам з дитячого будинку, але тільки вони чули, хто це, одразу в них виникали якісь термінові справи. Скажу чесно, що час у дитячому будинку був справжнім пеклом для мене.

Я не міг звикнути до того, що моїх батьків більше немає, та ще й зовсім нове становище та повна самота. Але, на щастя, бути мені там довелося недовго, бо з нього мене забрала наша сусідка, подруга мами. У них самих була дочка років десяти, і вони досить довго робили документи, бо, за фактом, вони мені ніхто, з родичами все було б швидше. Моя мама колись їм допомогла, і тепер вони вирішили, що хочуть їй віддячити. З сусідкою вони швидко потоваришували, тому коли моя добра мама дізналася, що у них проблеми з грошима, знайшла для її чоловіка високооплачувану роботу з хорошими умовами. Повернувшись майже до рідного дому, мені стало краще, проте я розумів, що так само не буде, оскільки моя нова сім’я бідніша, і вони не зможуть оплачувати мій приватний дорогий ліцей. Однак вони сказали, щоб я навіть про це не наважувався думати, я закінчу саме цю школу. Мені було дуже некомфортно, тому що я бачив, як багато вони працювали і намагалися вивчити мене і дати мені все найкраще, як і їхні дочки. Я довгий час намагався їх переконати, що можу вчитися і у звичайній школі, але вони цього навіть чути не хотіли. Казали, що їм краще знати, що мені потрібно, я жодного разу не натякнув їм, що мені потрібне щось нове, але вони все купували як рідній дитині.

Advertisment
Щоб якось їм відплатити, я допомагав їхній дочці з навчанням, забирав її зі школи, також часто прибирав будинки та мив посуд і виконував усе, що вони мене просили. Саме завдяки прийомним батькам у свої 23 роки я маю свою престижну справу, завдяки якій маю чималий прибуток. У подарунок їм я купив нову машину та дачу, але це не все; я продовжую їм допомагати, бо розумію, що вони витратили на мене набагато більше, звісно, не лише грошей. Моя молодша сестричка закінчила ту саму приватну школу, що і я, а проживаю я у квартирі своїх батьків, поряд із прийомними батьками. Ось так чужі для мене люди стали найближчими людьми, а родичі не згадували про мене до того моменту, поки я не почав заробляти гроші. Вони дзвонили та напрошувалися в гості або прямо просили про допомогу. Ось тільки мені не хочеться мати з ними нічого спільного: вони покинули мене і не згадували, коли мені така потрібна була підтримка, а тепер вони стали для мене непотрібними. Я радий, що саме вони стали моїми новими батьками, оскільки вони допомогли мені стати кращими, і я зобов’язаний їм не менше ніж рідним за те, яким я став. Я люблю їх і хочу, щоб вони знаходили нові та нові причини пишатися мною, а я зроблю для цього все можливе!

Весілля – один з найважливіших днів у житті подружжя. Дівчата з нетерпінням чекають, коли надінуть святкове біле плаття. Організація церемонії вимагає великої відповідальності, адже потрібно продумати все до дрібниць. Але в житті всяке може трапиться: стороннє втручання в змозі зруйнувати навіть найкращий задум. День весілля Ганни був вже не за горами. І ніщо не могло зіп сувати їй настрій.

Навіть недавнє роз лучення її батьків не здавався вже такою траг едією. Ганна склала своїй мамі компанію на шопінг, щоб вибрати їй наряд для церемонії. Примірявши кілька варіантів, вони, нарешті, вибрали їй ідеальне плаття. І дочка була впевнена, що вона буде одягнена краще за всіх мам наречених, коли-небудь існували! Однак через тиждень Ганна прийшла в ж ах, дізнавшись, що нова молода дружина батька купила точно таке ж плаття, як і її мати.

Ганна попросила молоду мачуху обміняти його на інше гарне плаття, але та відмовилася: “Про це не може бути й мови. Я виглядаю в ньому на мільйон доларів, тому неодмінно одягну його! ” Тоді Ганна розповіла про цю прикрість матері, яка посміхнулася і підбадьорила дочка: “Не переймайся, дорога, я вирішу цю проблему. Адже це твій особливий день “. Через кілька днів вони знову пішли по магазинах і знайшли інше, не менш шикарне плаття.

Тоді Ганна запитала маму: “Ти ж повернеш те перше плаття? Навряд чи воно тобі знадобиться”. Лице матері осяяла легка усмішка: “Ну що ти, мила! Я збираюся його надіти на репетицію весільної вечері напередодні церемонії!” Хотілося б побачити реакцію мачухи!

Мене звати Андрій, мені 40 років і я, напевно, дуже дурна людина, тому що коли-то вірив, що у нас з дружиною взаємна любов. З дружиною я познайомився 14 років тому. Ми зустрічалися два роки, а потім вирішили одружитися. Мою дружину звуть Олеся, і вона найдобріша і красива жінка в світі. Вона мені народила сина, якому вже одинадцять років і дочку, якій — шість. У мене хороша робота і заробляю непогано, тому я допоміг дружині відкрити власний бізнес. Вона має свій власний салон краси, який зараз приносить їй непогані гроші. Я відкрив свій автомобільний сервіс. Спочатку було дуже важко, але згодом я почав непогано заробляти. Ми змогли собі дозволити купити хороший будинок і відпочивати кілька разів на рік закордоном. До весілля я був струнким і підкачаним, але після весілля у мене не було можливості нормально харчуватися. З ранку до вечора я працював, а ввечері приходив і наїдався. Напевно пізня вечеря зробила свою справу — і я набрав зайвих вісімнадцять кілограм. Спочатку я спробував скинути зайву вагу. У вихідні займався спортом в тренажерному залі і їздив на велосипеді.

Але я так і не зміг схуднути і повернутися до колишньої форми. Було видно, що дружині я перестав подобатися. Коли ми йшли по вулиці, то вона дивилася на струнких красенів, а я відчував себе просто жахливо. Я все розумію, що колись я виглядав краще і зараз роблю все можливе, щоб повернутися до колишньої форми, але у мене це не виходить. Вчора у мене був вільний час в обід, і я вирішив купити тістечок і приїхати до дружини на роботу. Думав, що їй буде приємно, що до неї я приїду і ми з нею підемо трохи прогуляємося в парку недалеко від роботи. Коли я підійшов до її кабінету, то почув, як вона говорить по телефону. — Я так за тобою скучила, через годинку до тебе приїду. Ми зможемо бути разом до кінця дня і всю ніч, тому що мій баранчик думає, що я буду ночувати у мами. Добре, що він вірить в байки! Після почутого, я хвилину стояв нерухомо, а потім вирішив піти прогулятися в парку, щоб подумати. У той момент мені здавалося, що цей день був одним з найжахливіших в моєму житті.

Невже через те, що я набрав зайві кілограми, моя дружина знайшла собі коханця. Це несправедливо, я ж намагаюся схуднути! Я нормально виглядаю, ну, трішки повніше; вона також вже не та молода дівчина, з якою я колись познайомился, але це не означає, що я повинен їй шукати заміну. Я набрав зайву вагу через те, що з ранку до ночі працював і не мав можливості харчуватися здоровою їжею, купував картоплю фрі і гамбургери в кафе, а ввечері наїдався, тому що був дуже голодний. Дружина була задоволена, коли я приносив додому багато грошей. Мені було прикро, що вона кликала мене «баранчиком». Ні, ніякої я не » баран «, я розумний чоловік, який її дуже любить. Шкода, що вона не цінує моєї любові. Я не хочу зараз розлучатися, нехай спершу зрозуміє, кого втрачає. З сьогоднішнього дня я займуся собою, найму тренера і дієтолога. Я вірю в те, що схудну і зможу швидко повернути хороше тіло, тому що мені допоможуть фахівці. А коли приведу себе в форму — то скажу дружині » до побачення ». Нехай розуміє, якого красеня втратила!

Минуло 10 років з дня закінчення нашої школи, тому ми всім класом зібралися, щоб це відсвяткувати. Чи не прийшла тільки нова Ніла, але ніхто на це особливої уваги не звернув, тому що з нею ніхто не дружив, швидше за все, і висміювали. Ми раптом про це заговорили, як двері відчинилися і увійшла та сама «страшненька і дурненька нова» … Спочатку я її не впізнав, як і інші однокласники. Вона була повною протилежністю колишньої себе. Упевнена, красива, весела і постійно усміхнена дівчина завоювала серце кожного хлопця в залі (деякі з них, поки не бачили дружини, навіть, намагалися дізнатися її номер телефону). А через кілька годин до святкування приєднався її чоловік. Ніла перейшла до нас у 6 класі і, хоча вчилася з нами 3 роки, ми продовжували її називати новенької. Причиною переходу в іншу школу стало те, що колишні однокласники над нею знущалися. Як розповідала нам класна керівниця, останньою краплею стало те, що вони її побили так, що на ній живого місця не було, тому вона просила нас бути з нею добрими. Незважаючи на прохання нашої класної керівниці, ніхто не став «няньчитися» з новенькою.

Якщо дівчата просто з нею іноді говорили і особливо не дружили, то хлопці вирішили, що насміхатися над нею буде приємно. Тим більше вона не могла захистити себе, адже була дуже закомплексованою. На будь-які жарти і вигадки хлопців вона реагувала мовчанням. Складалося враження, що в попередній школі вона пройшла щось таке, чого наші хлопці ніколи не переплюнуть. Дівчата, які спочатку були добрими до неї, припинили з нею спілкуватися, тому що боялися, що хлопці почнуть жартувати так само і з них. За 3 роки постійних жартів і дурних фраз про її зовнішній вигляд, вона вступила до коледжу в інше місто і ми її більше не бачили. Спочатку зустрічі однокласників ми навіть не помітили, що її ніде немає, і лише, коли одна з однокласниць раптом запитала: ” А де наша здоровило Ніла? “- ми всі почали її шукати очима. – Так вона напевно до сих пір зі своїми комплексами бореться! – Ой, ні, може, нарешті, до дерматолога записалася, щоб прищі її вилікував! Згодом ми знову забули про неї і продовжили розмовляти, поки на свято прийшла та сама «закомплексована нова».

Перш за все, мене вразила її впевнена хода і щира посмішка, а після я вже помітив, як вона прокачала своє тіло, відростила волосся і вилікувала всі проблеми зі шкірою. Було видно, що всі однокласниці дивилися на неї з заздрістю, бо жодна з них не виглядала так молодо і щасливо. Хлопці ж навпаки не могли відвести погляд від Ніли і намагалися завоювати її, але вона лише мило посміхалася на всі компліменти. Минуло кілька годин, як до святкування приєднався її красивий і успішний чоловік. Він трохи поспілкувався з нами, посміявся – і вони поїхали додому. Після того, як вони пішли, єдине, про що ми могли розмовляти – це те, що ми були дурними дітьми, які за комплексами не могли помітити, яка добра, щира і мила дівчинка з нами вчилася! А Ніла нам всім змогла показати, якими дурними ми були! Вона стала переможницею по життю!

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно – телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: “Хех, знову?».

Так як зараз майже у всіх людей стоїть блокування паролем або відбитком пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хто-небудь на нього подзвонить, а потім вже домовлятися про зустріч. Але у цього, на подив, нічого такого не було. Не довго думаючи, я протер екран і розблокував його. Ніяких пропущених дзвінків не було, а значить власник ще не дізнався про зникнення. Я почав гортати контакти і думав, кому б подзвонити – зазвичай шукаю «дружина», «син», «мама, тато». Але жодного з перерахованих не було. Чесне слово, я сам здивувався. Довелося лізти у Ватсап і читати повідомлення. Відкрив перше ж і побачив листування з дівчиною. Цитувати не хочу, тому що там були одні образи. Один мат-перемат на адресу дівчини.

Я просто був у шоці: не розумію, як так можна з людьми спілкуватися, як тварина просто! Завжди не любив таких людей – і в школі, і в універі … Ну, поверну я йому тепер телефон, а в підсумку, я впевнений, що він мені навіть «дякую» не скаже. Не люблю я таких людей. Подумав, а може його доля як раз покарала таким способом? Ну, тоді не буду їй заважати. З цими думками, залишив телефон на сусідній лавці і пішов. Як на мене, то найголовніше в цьому житті – бути людиною. А це «істота» – не людина, а просто його подобу. Будьте добрими і людяними, і тоді інші до вас будуть ставитися точно так же.

Мама пішла з життя, коли я був ще в третьому класі, і саме в той час батько зустрів свою стару шкільну любов. А через 10 років він сказав мені: «Ти повинен віддати мені ці гроші – і не думай перечити». У 8 років моє життя розділилася на ” до ” і ” після “. Я щасливий єдиний син у батьків, живу з ними в трикімнатній квартирі і ходжу в одну з кращих шкіл міста. Мама мене просто обожнювала: піклувалася про мене, смачно готувала, грала, водила в зоопарк, парк і театр. Тоді я не розумів наскільки таке крихке щастя – занадто маленьким був. Все приходить з часом … І час кардинальних змін настав, коли в наш будинок переїхала Марина – перше кохання мого батька. З дня, коли не стало мами пройшло тільки півроку, а ця жінка вже перевезла всі речі до нас. Мені було важко змиритися з цим – нова жінка батька, нова мама у мене. А потім знову прийшли нові зміни – Марина наро дила дочку. На той час я вже дізнався, що маму батько не любив і одружився на ній тільки через квартиру.

Можливо тому він міг легко накричати на матір через будь-яку дрібницю, а ось Марина робила що хотіла і коли хотіла. Всі гроші, які заробляв батько, йшли на Марину на новонарі джену – я ж обходився найнеобхіднішим: взуття носив поки не зітру підошву, сам собі зашивав шкарпетки і рваний одяг, на обід мені давали сухий хліб і одне яблуко. Згадувати є що про моє “щасливє” дитинство з тіткою Мариною. День зарплати у тата був днем подарунків для дочки і Марини, але тільки не для мене. Жінка завжди отримувала щось цінне, а Катя, моя молодша сестра, нову іграшку і політиці. Мені іноді щастило і батько міг купити мені 100 г льодяників або яблуко. Коли мама ще була жива, вона дуже хотіла ще одну дитину, але батько був категорично проти. З Мариною ж тато вчинив навпаки – не встигла на світло з’явитися Катерина, як через кілька років нар одився Павло. І вгадайте хто повинен був піклуватися про дітей, поки батько на роботі, а Марина в салоні краси? Звичайно ж, я. Я всіма способами намагався уникати такого – затримувався в школі, тікав на вихідних з друзями гуляти і допізна сидів у дворі. Втекти мені остаточно вдалося тільки після закінчення школи я вступив до інституту в іншому місті. Тоді я зміг трохи розслабитися і жити спокійно. А оселився я у двоюрідної сестри моєї мами – тітки Ольги.

Це була старша жінка, яка не мала своїх дітей і чоловік давно помер. Вона була рада бачити мене, адже завжди ставилася, як до рі дного. Так, досить щасливо я прожив близько 5 років і сталася біда – тітка Оля померла. Але свою квартиру вона переписала на мене і я, в свої 23, вже мав власний куточок – хорошу двокімнатну квартиру в центрі міста. Так, по суті, я і був одним спадкоємцем даної квартири. Так я жив. Але раптово померла Марина – і мій батько залишився один. Нашу квартиру вони продали ще раніше – вклали гроші в бізнес, який виявився провальним. За решту грошей вони орендували квартиру і ледь зводили кінці з кінцями. І все б нічого, якби тато не вирішив, що я повинен допомогти йому і дітям. Він і забув, як відсунув мене в сторону, з тих пір як у нього з’явилася нова дружина і ще одні діти. Папа вирішив повідомити мені, що я повинен продати квартиру і поділити гроші порівну між братом і сестрою – адже вони мої рідні. І його не турбував той факт, що вони не мали ніякого відношення до тітки Ольги і взагалі у них є батько і нехай сам вирішує свої проблеми.

І аргумент, що він продав квартиру без мого відома і я змовчав – на нього не діяв. – Так як у тебе є рідний брат і сестра, ти повинен поділити спадщину порівну. Ці гроші допоможуть їм в майбутньому і ти зможеш купити кімнату в гуртожитку – для чого тобі більше? Я взагалі не мав що йому відповісти на це. Я просто був шокований – він 10 років не цікавився як я живу – і тут «привіт». Ось сиджу і думаю. А з якої радості я повинен щось продавати? Ні брат, ні сестра ніколи не хотіли спілкуватися зі мною, хоч я і намагався налагодити контакт. Вони вважали мене гірше себе. А зараз згадали, що я є? А то, що батько почав вимагати гроші? Це взагалі без слів. – Ні, батько, я нікому нічого не винен. Я нічого продавати і ділити не буду. Це мій будинок. Буде можливість – допоможу чим зможу, але зараз немає. Квартиру тітка Оля залишила мені і до неї ви не має ніякого відношення. Минуло вже 5 років. Я одружився і маю власних дітей. Трохи шкодую, що втратив зв’язок з родичами. Але вони самі зробили свій вибір, коли викреслили мене зі свого життя. Ні брат, ні сестра, ні батько не згадували мене за ці роки. Чи не потрібен я їм без грошей? переживу.