NEWS 2SWEET

У Олени було все, про що тільки можна мріяти. Син відмінно закінчив університет, влаштувався на роботу, швидkо зайняв керівну посаду. Після цього розбагатів. Насамперед він купив мамі велику квартиру, зробив їй сучасний ремонт. Щомісяця Олена отримувала від сина гроші, їй ні про що не потрібно було турбуватися. Тільки ось одружитися син ніяк не збирався. У нього було багато жінок, але це були не серйозні стосунkи, про сім’ю син навіть не мріяв. Але час все йде, а Олені хотілося скоріше поводиться з онуками. Якось раз ввечері до неї в квартиру хтось постукав. Олена відкрила двері, на порозі стояла молода жінка, було видно, що вона прикривала шаллю свій живіт.

— Ваш син був проїздом в нашому селі, але він мене обдурив… Словом, я ваrітна від нього. Але він і чути нічого не хоче про дитину.- Жінка, я вас не знаю, краще йдіть від сюди. Олена закрила двері перед носом жінки, хоча та встигла кинути папірець, на якій був написав адресу її села. Олена прибрала цей папірець куди подалі і пішла спати. Минуло кілька місяців, Олена стала бачити у снах маленьку дитину. Від таких знову жінка прокидалася посеред ночі. А потім вирішила відвідати ту дівчину, яка приходила до неї вагітна. Може це реально її онук. Олена приїхала в село, навколо були злидні і розруха. Вона відшукала той самий будиночок, він був зроблений зі старих гниючих дощок, підлогу затопило, всередині пахло землею. А на печі сиділа маленька дівчинка з золотистим волоссям.

Олену зустріла та сама дівчина. Її звали Настею, їй доводилося стежити за коровами, щоб якось прогодувати себе і свою дочку. Настя розповіла Олені про її сина, все сходилося, це був повний опис сина Олени. Довелося забрати Настю з онукою до себе в місто. Олена потроїла Настю працювати в Будинок Культури. Коли син дізнався про це, то йому стало дуже со ромно. Він став частіше приїжджати до матері не тільки, щоб відвідати її, але і побачити дочку з Настею. Минуло небагато часу, син зрозумів, що Настя чудова дівчина, а дочку дуже полюбив. Вирішив зробити Насті пропозицію. А зараз вони живуть разом своєю великою родиною.

Моя подруга вийшла заміж багато років тому. Чоловік Анастасії здавався прекрасним сім’янином. Він вкладав все в сім’ю, добре заробляв. Їх шлюб був для багатьох прикладом. Олександр дуже цінував дружину і дітей. Однак життя дуже непередбачуване. У нього з’явилася інша жінка. Він приходив пізно з роботи. А запах жіночих духів і його поведінка підтверджували це. Настя почувала себе жахливо, вона повинна була залишитися одна в п’ятдесят років. Але не кидала свого чоловіка, говорила, що вік не дозволяє. Вона намагалася поговорити з чоловіком, але він не хотів слухати. Олександр сказав, що втомився і не хоче мати нічого спільного з нею.

Він пішов з сім’ї через тридцять років спільного життя. Анастасія мужньо впоралася з несподіваним випробуванням і знала, що колишнього чоловіка життя покарає за цей вчинок. Через кілька місяців він повернувся. Олександр був схожий на дворняжку, яку побили на вулиці. Нова обраниця прогнала його, коли у того виникли проблеми із заробітком. За цей час Анастасія встигла покращати. Ходила в спортзал, змінила імідж, відвідувала косметолога. Вона помолодшала приблизно на десять років. Її підтримували діти та друзі. У неї було багато прихильників і шанувальників, ніхто не міг встояти перед такою красою. Жінка зрозуміла, що все життя ще попереду.

Олександра вона проганяти не стала, прийняла його в якості гостя у своєму домі. Поставила кордони і дала зрозуміти, що нічого повернути вже не вийде. Не збиралася прощати зраду. У неї в житті все добре, є інший чоловік, який дуже любить її і дбає. Колишній чоловік довго не міг повірити в це. Не думав, що в Анастасії вийде налагодити своє життя. Багато разів намагався повернути все, але все безрезультатно. Чи Правильно вчинила жінка? Потрібно було давати шанс колишньому чоловікові? Як би ви вчинили на її місці?

Сталося все влітку. Я тоді працювала в магазині косметики. Щодня я бачила, як недалеко від магазину сидів на лавці хлопчик-підліток. На вигляд йому були років 12 – не більше. Він просив гроші. І ось якось день видався особливо дощовитим, холодним і похмурим. Хлопчик знову сидів під дощем – і навіть погода не зупинила його. Ми з колегами вирішили покликати його всередину, щоб він погрівся. Нагодували його, напоїли чаєм.

Знаєте, багато хто гидує жебраками, вважаючи їх шахраями, але це хлопченя виявилося напрочуд добрим, доброзичливим і відкритим. Його звали Костею. Костя розповів, що живе з бабусею, що папа пішов з сім’ї, а мама померла. Була ще старша сестра, але вона вийшла заміж і поїхала в інше місто. Він просидів у нас в підсобці до самого закриття. Потім він пішов додому. Наступного дня хлопчик знову з’явився на порозі магазинчика. У руках Костя тримав дві булочки, сік і пачка насіння.

Він привітався і протягнув усе це нам із словами: – Це усе, чим я можу вам віддячити. Як я тоді не розплакалася – сама не знаю. У горлі застрягла грудка. Відразу згадалися слова: “Той, хто має менше, віддає більше”. Так воно і є.

Мені довелося нагадати Остапу про наше неспокійне минуле. Наша історія розпочалася у 2010 році, одразу після весілля. Ми жили у застарілій квартирі радянського зразка, далеко від центру міста, добиралися на роботу двома маршрутками. До 2012 року ми нагромадили достатньо грошей, щоб купити ділянку за містом. Ми мріяли про власний будинок. Тому й витратили на нього цілий стан: купували будівельні матеріали, наймали підрядників, стежили за процесом та обирали нові меблі.

Мої батьки радо допомагали матеріально, але моя свекруха Ольга нічого для нас не зробила. Але найдивніше те, що вона аж ніяк не була бідною. Вона володіла трьома магазинами одягу та взуття, зробила розкішний ремонт у своїй квартирі, купила нову машину та двічі на рік відпочивала за кордоном. Коли ми попросили в неї позику, вона з глузуванням сказала, що у неї не вистачить грошей на наш будинок – і що ми повинні самі себе забезпечувати. Мене дратувало її лицемірство. Вона була готова на все заради молодшої доньки Аліни. Від приватної освіти до навчання у Варшаві – вона щедро забезпечувала свою доньку. Ситуація підштовхнула Остапа наприкінці 2012 року виїхати до Німеччини на роботу – виснажливу, яка досі завдає йому проблеми зі здоров’ям. І ось, через 10 років, ми нарешті влаштувалися в нашому будинку, у нас є діти, ми господарюємо.

Остап добре заробляє, а я допомагаю, продаючи квіти з нашого саду. Минулого тижня Остап запропонував запросити його маму пожити з нами на літо. Я була приголомшена. Адже Оля не турбувалася про нас упродовж усіх цих років, але тепер вона згадала про нас, бо Аліна була надто далеко, у Польщі. Взимку Оля перенесла операцію на серці. Вона використала цей факт, щоб змусити Остапа часто відвідувати її. Тепер вона планувала провести з нами всю свою літню відпустку. Незважаючи на те, що раніше вона відмовлялася допомагати нам матеріально, коли ми будували будинок, тепер вона хотіла жити у нас вдома за наш рахунок. Остап захищає її, що мене дуже зачіпає. Ми слізно просили її про допомогу, і вона відмовила. Тому я твердо вирішила не змінювати своєї думки щодо цього.

Коли я збиралася їхати додому, зателефонувала мати чоловіка: і запитала, чи придумала я, що готуватиму на вечерю. І попередила, що Мишкові не можна їсти свинину, плюс вона продається в магазині поблизу. Сказала не купувати, а натомість купити курку. Я недоробила роботу і мені вона заважала, але ніяк не хотіла відстати. – У мене бездоганна пам’ять на все Ганна Володимирівна. Прошу вибачити мені, але в мене є справи. — Добре подзвони мені, коли підеш з роботи. Я скажу яку сметану купити для салату. Я одружена з Мишком 4 роки. І за весь цей час моя свекруха не пропустила жодного дня нашого життя. Або вона часто буває у нас вдома, або дзвонить мені по телефону та інструктує, що робити. У мене було відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за матір.

Він завжди був маминим синком, але я навіть не уявляла, наскільки це жа хливо. — Мишко, ти вже дорослий! Ти вже маєш свою сім’ю! Чому б тобі не пояснити мамі свою незацікавленість? Чому б тобі не відмовляти? — Це ж моя мама, не можу так ставитись до неї. Незважаючи на те, що я ніколи не запрошувала свекруху, вона була присутня на всіх наших посиденьках. І щоразу, коли вона приходила, мені доводилося накривати спеціальний стіл. Стандартної піци було недостатньо. Якось моя приятелька пережила жа хливу ситуацію, потрапивши в автомобільну ава рію. В результаті вона провела багато часу у ліkарні, а Лерочка , її маленька дочка, залишилася без нагляду. Я одразу ж вирішила взяти дівчинку до себе. Мишко, здається, не заперечував, коли я розповіла йому все телефоном. Звичайно, оскільки в будинку з нами житиме ще одна людина, я турбувалася про те, як розвиватиметься наш зв’язок.

Але мої тривоги були безглузді. Мишко прийняв дівчинку у своє серце. Прийшовши з роботи, він приніс із собою повітряні кулі та великого ведмедя. І все в нас було добре, поки про дівчинку не дізналася моя свекруха. Коли вона дізналася, що дочка моєї подруги живе в нашому домі, то одразу ж прийшла та влаштувала сkандал. …Свекруха накричала на чоловіка і назвала його еrоїстом. Вона сказала, що він не може мати дітей, поки вона жива, тому що будь-якої миті їй може знадобитися його допомога. — Я не можу кинути маму заради чужої дитини. Мама просить, щоб ми віддали її до дитя чого будинку. Увечері я зібрала його речі та виrнала. За кілька годин свекруха подзвонила і почала сва ритися. Я рада, що так вийшло.

Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині.

І так, через два роки, вона вирішила вступити до університету — дочка залишила на батьків, а сама поїхала в місто. Поступила на економічний факультет, Світлана, паралельно, знайшла підробіток — влаштувалася офіціанткою в одному з ресторанів міста, щоб допомагати батькам грошима.

Там вона й зустріла Ореста — молодого, гарного і не бідного. Чоловік відразу ж закохався в дівчину і готовий був заради неї на все. Романтичні зустрічі, милі поцілунки — і Світлана переїжджає жити до Оресту.

І вже з того моменту вони починають планувати весілля. Дівчина, звичайно, розповіла йому про дочку відразу ж — Орест сказав, що це взагалі не проблема. Навіть давав грошей, щоб вона купила дитині наряди, іграшки. І з часом Світлана почала піднімати тему переїзду дочки до них. Яке ж було її здивування, що це не сподобалося чоловікові.

Він твердо сказав, що він розуміє: вона дочку любить, але нехай та й далі живе в селі. Для чого їм зараз діти? І взагалі — дитина звикла до бабусі і дідуся і йому тут не місце. Тоді Світлана була шокована і не знала що й казати — вона любила Ореста.

Але остання фраза чоловіка допомогла зробити правильний крок: — Ти повинна розуміти, що я не готовий виховувати чужу дитину. Тому роби вибір — я або Інна. Я думаю ти все правильно зробиш і ми продовжимо жити як і раніше, — впевнено сказав він. Дівчина не відповіла нічого. Але на наступний день, коли Орест повернувся додому — ні Світлани, ні її речей вже не було, а була записка: «Я завжди виберу свою дитину».

Повернувшись додому у грудні, ми з чоловіком говорили про його любов до України та її людей. Він зазначив, як ми накриваємо наші святкові столи у три шари, що він знайшов дивовижним. Проживши в Італії 17 років, він бачив там лише скромні святкові столи. Я поїхала до Італії на заробітки, але моє життя склалося інакше, і я вийшла заміж у 37 років. На той момент я вже була одного разу роз лучена, і я мала 16-річну доньку, яка залишилася з мамою. У мене з моїм нинішнім чоловіком поки що немає спільних дітей.

Коли п’ять років тому моя дочка у відчаї подзвонила мені і сказала, що її наречений відмовився одружитися з нею, дізнавшись про її ваrітність, я запевнила її, що ми щось придумаємо, і їй не варто так сильно переживати. Я не знала, як сказати чоловікові, але, дізнавшись про це, він відразу запропонував нашій дочці приїхати до Італії, щоб наро дити дитину в нас і залишитися з нами.

Все було так і вирішено, але раптом наречений доньки зробив їй пропозицію, і вони залишилися в Україні, де тепер мешкають у власній квартирі. Коли в Україні почався цей kошмар, зять пішов добровольцем , а вітчим з метою безпеки привіз мою дочку та онуків до Італії. Мій чоловік ставився до них добре, і він захоплювався мужністю українців у захисті своєї землі. Він почав посилати гроші на підтримку армії і часто розмовляв із моїм зятем, питаючи, що їм потрібно, і посилаючи їм усе потрібне. Ми зараз в Україні, і мій чоловік після приїзду пожер твував 1000 євро в ар мію. Я вдячна долі за нашу зустріч із ним і впевнена, що скоро все знову буде добре!

Сьогодні – річниця їхнього весілля. Оксана любила тішити чоловіка приємними несподіванками в такі дні. Ось і цього разу, в цей особливий для їх сім’ї день, вирішила зробити сюрприз для свого улюбленого Юрчика. Вранці він дозволив улюбленої подовше поспати, чи не будив раніше, щоб приготувала йому сніданок. Юра швиденько прийняв душ, заварив собі міцної кави і, перекусивши бутербродом, відправився на роботу. Сонце вже добряче гріло крізь шибки, поки не розбудило Оксану. – Ого, вже дев’ять. Ось я сьогодні поспала, – промовила до себе в порожній квартирі. – Це ж треба так. Ось я тюхтя. Хоч би кави для Юрчика зробила.

Ну нічого. Спробую надолужити згаяне. Думки, як і Оксана по квартирі, хаотично снували. Сяк-так прибравши в кімнаті, жінка пішла на кухню, щоб приготувати улюблені чоловікові сирнички. Коли відкрила дверцята морозилки, відразу зрозуміла, що ще приготує для коханого. Це будуть стейки з картоплею-фрі, до речі, теж його улюблені. Радісно мугикаючи – трохи в унісон, іноді – невпопад – улюблені пісні, що звучали в навушниках, вона металася по кухні, щоб встигнути до обіду з приготуванням. Акуратно склавши все в лоточки, які перемотати фольгою, а зверху ще й рушничками, задоволена своєю роботою Оксана пішла в спальню.

Із шафи вона вийняла одне зі своїх найулюбленіших суконь, червоне, ,навела яскравий і, разом з тим, витончений макіяж, взула туфлі на підборах і на крилах удачі рушила на фірму чоловіка, щоб зробити йому сюрприз. У кабінеті Юрія нікого не було. Жінка вирішила почекати, поки у коханого закінчиться нарада. Тишу в кабінеті перервав вибросигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички “ритися” в його телефоні, тому що завжди довіряла коханому.

Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане її просто приголомшило: ” Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір повинен бути незабутнім ”. І відправник – «Ланочка». Пелена с ліз застеляла їй очі. Оксана вибігла з кабінету чоловіка. Вона не чула землі під собою. Відчувала себе розтоптаною. Це було жор стоко. Жінка викидала один за іншим вішалки з шафи з речами ко ханого. Вони пахнули їм, її сенсом життя, який за частку секунди став чужим.

Як він може? Він її зра джує, а вона навіть не запідозрила. Її Юрчик, завжди такий уважний і чуйний, як він міг так вдало прикидатися і приховувати роман з іншою? З нагоди річниці весілля Юрій в цей день раніше повернувся з роботи. Він переступив поріг спальні і застиг на місці, від несподіванки зронивши на підлогу вазу з орхідеєю для коханої. Його Оксанка лежала на ліжку упереміж з його розкиданими речами – і світу не бачила за сл ьозами! – Сонечко, що трапилося? – підбіг до неї. – Як ти можеш вести себе так, ніби не знаєш причини? Ти зра джуєш мені. Ненавиджу! Ніколи не прощу! Я була у тебе на роботі і бачила ту кляту есемеску. Гарного вам вечора з Ланочкою. Іди! – Оксаночка, я ніколи і ні з ким тобі не зра джував.

Я люблю тебе. – Не вірю… – Дай договорити! – вже крикнув Юрій, затуливши її рот рукою, тому що, здається, Оксана не чула його, а тільки себе. – Ланочка – це моя сестра Світлана. Можеш перевірити, у тебе ж є її номер. Я попросив сестру, щоб замовила для нас столик в ресторані з нагоди нашого десятиліття. Це ж і її ідеєю було взяти наших дітей на вихідні до себе, щоб ми побули вдвох. Як ти могла так про мене думати, дурненька? Оксана ковтала гарячі сль ози і її переривчастий подих потроху вгамовується. Їй було так ніяково, і б оляче, і радісно одночасно. Справді, дивний мікс відчуттів накрив її.

Хотіла щось сказати, але не знаходила сл ів. Притулилася до коханого, спершись йому на груди, і міцно-міцно, мабуть, як ніколи раніше, стиснула його в обіймах. Юрій відповів ще більш міцними обіймами. Він перебирав в руках волосся коханої і ніжно цілував у верхівку голови. – Їдемо в ресторан? Столик заброньовано на сім, а зараз – пів на шосту, – першим порушив більш ніж десятихвилинну мовчазну ідилію Юра. – Я швиденько одягнуся. Але що будемо робити з безладом, який я влаштувала? – примруживши очі від сорому, запитала Оксана. – Залиш. Завтра у нас буде день генерального прибирання. Я і відгул взяв на роботі.

А сьогодні насолоджуємося нашим святом. Люблю тебе, моя рідненька. І завжди буду любити. Ніколи в цьому не сумнівайся, – очі Юрія іскрилися щирістю. … Спогади з головою накрили Оксану. Вона витерла непрохані сл ьози – сль ози щастя. Так, вистачить згадувати. Ось-ось чоловік з роботи прийде. У духовці допікається качка, а з кімнати віє родинним затишком і любов’ю. Двадцять років їх з Юрчиком сімейного життя. – Дай Бог кожному такого щасливого шлюбу, як у мене, – подумала Оксана, перегорнувши всі сторінки їх фотоальбому. На порозі вже стояв чоловік і їх дорослі діти. А його очі, як і п’ять, десять, двадцять років тому, горіли вогнем любові. Як і її …

На даний момент ми з чоловіком живемо у будинку, який куnили мої батьки, у подарунок на наше весілля. І ось недавно, я почула, як під час розмови зі свекрухою, мій чоловік сказав, що більше не даватиме їй грошей, щоб вона навіть не сподівалася на доnомогу від нього. А справа ось у чому. Скільки я знаю свекруху, вона завжди була дуже похмурою, завжди на все скар жилася, і не любила виконувати прохання інших, навіть найрідніших людей. Свекруха часто гостювала у нас після весілля лише заради того, щоб засуджувати всі мої дії і скар житися, який у нас nоганий ремонт у квартирі. Весь цей час вона працювала бухгалтеркою, але якось її звільнили, вірніше, накрилася вся компанія.

Вона в цьому віці вже не могла знайти собі нормальну роботу, тож мій чоловік погодився виnлачувати їй щомісяця кругленьку суму. Незабаром у нас наро дилася донька, у мене закінчилася дек ретна відпустка, і я знову вийшла на роботу. Свекруха ж погодилася доглядати дитину поки я була на роботі. До речі, приблизно в цей момент свекруха почала зустрічатися з іншим чоловіком у віці та ще й без роботи. І ось одного разу, після того як мій чоловік пішов на роботу, я одяглася і чекала, поки прийде свекруха, щоб піти на роботу. Ось тільки я вже майже спізнювалася, а її не було. Я зателефонувала їй, вона трубку не підняла, чоловікові також не відповіла.

Тоді моєму чоловікові зателефонував той самий кавалер, і повідомив, що вона не зобов’язана і не буде доглядати нашу дитину, адже вона своє вже зробила – виростила сина, і вистачить. Мені довелося дочку залишити у моєї сусідки, старої жінки, яка була лише рада доглянути дитину. І ось настав наступний місяць, свекруха зателефонувала чоловікові, спитала де гроші, а той заявив, що більше ніяких грошей вона від нього не отримає. Було занадто жорстко так, адже вона ж старенька, можете подумати ви, але враховуючи, як вона покинула рідну онучку, це цілком заслужено.

Моя мама – людина дуже специфічна, інакше не скажеш. Вибачте, я розумію, що так не можна говорити про рідну матір. Але інакше у мене не виходить. Вона ніколи не ставилася до мене, як до дочки. Скоріше, сприймала мене як іграшку чи подружку. Її не цікавили мої справи, успіхи у школі. Принесла чудові оцінки – у відповідь лише холодне «молодець». Проте пошуки нового чоловіка були для неї в пріоритеті. Батько для мене завжди був загадкою. Мама казала, що він був алкоголіком і гулякою, який кинув нас, коли мені виповнилося два роки. Не дзвонив, не приїжджав, і все дитинство я чула тільки, яким він був поганим. Від її слів вуха загорталися. Коли мені було 12 років, мама поїхала на заробітки до Італії. У нас не було бідного становища, вона працювала на добрій посаді, але вирішила зібрати речі та поїхати.

Мене залишила на бабусю Марину, яка й замінила мені матір. Завдяки бабусі я закінчила школу з золотою медаллю і вступила до престижного університету. Мати навіть на випускний не приїхала. Минуло десять років. Я вийшла заміж, народила дітей. Звісно, мама не з’явилася на весіллі. Востаннє я бачила її лише на похороні бабусі 2021 року. Ми з чоловіком живемо у невеликій квартирі, що дісталася йому від бабусі. Старий ремонт, меблі радянських часів, дві маленькі кімнати. Коли я ще була в першому декреті, дізналася, що чекаю на двійнят. Це було непросто, але ми намагалися впоратися. Свекри допомагали домашніми продуктами, що дозволяло трохи заощадити. Але грошей все одно не вистачало. Ми часто купували одяг та взуття у секонд–хенді, оскільки нове було надто дороге. І ось нещодавно мама згадала про мене. Приїхала з Італії не одна, а з новим чоловіком – італійцем на ім’я Маріо. Ми зустріли їх на вокзалі. Я сподівалася, що мама нарешті усвідомить, що в неї є дочка та онуки, і почне брати участь у нашому житті. Але мої очікування виявилися марними.

Вона вручила мені 50 євро та три шоколадки для дітей. Це все, що вона привезла за роки відсутності. Я подумала, що це жарт. Привезла її додому, але затримуватись там не захотіла. Мама почала розповідати про свої романи в Італії та про те, як зустріла Маріо. Побачила, що вона привезла величезну сумку з делікатесами: вино, сир, солодощі. Але для нас – 50 євро. Це було образливо. Три дні вона насолоджувалася прогулянками містом з чоловіком, зовсім забувши про мене та онуків. Напередодні Різдва вона зателефонувала: – Я сама кутю не приготую, пампушки не зроблю. Маріо хоче ікру та камамбер. – І що ти хочеш від мене? – Прийди допомогти підготуватися. Ми ж сім’я, треба зустріти свято разом. – Мамо, мені все одно, чого хочеш ти чи твій новий чоловік. Ти роками не згадувала про мене та онуків, а тепер хочеш святкувати разом? – Я була на заробітках, тяжко працювала… – Де твої зароблені гроші? Онуки навіть не сприймають тебе як бабусю. Я не витримала та сказала все, що думаю. Після цього заблокувала її номер. Я не хочу ні бачити, ні чути її, а тим більше сидіти з нею за одним столом. Згадала про мене, бо свято? Ну, вже ні.