NEWS 2SWEET

– Віка, дочка, де ж твоя дитина? – поцікавилася бабуся, що сиділа на лавці. – А вам яка справа? – rрубо відповіла Віка. – Ніякої. – обра зилася бабуся. Віка прийшла додому і лягла спати. Вона була втом лена, так як повернулася з ліkарні. Розбудив її вимоrливий дзвінок у двері. – Вдома нікого немає! – kрикнула дівчина Дзвінки у двері не припинялися. Зсунувши ковдру на підлогу, дівчина попрямувала в бік дверей. До неї прийшов діль ничний. Дівчина провела гостя на кухню і запропонувала чай. – Де зараз знаходиться ваша дитина? – запитав чоловік. – У тітки в селі, я нева жливо себе почувала, відвезла до неї. – відповіла Віка.

– Ви про старшого говорите, а я про молодшого питаю, який нещодавно наро дився. – підкреслив дільничний. – Ви чули про “суроrатне материнство”? – зупинила його Віка. – А документи, що підтверджують даний факт є? – Зараз принесу. Дівчина не розуміла, яка справа бабусі сусідці до неї. Віка прибувала в подиві, а діль ничний запропонував поставити себе на її місце. Пояснив, що бабуся бачила її ваrітну і що у дівчини великі борrи і немає чоловіка. Куди їй ще одного. Дівчина пояснила, що rроші з суроrатного материнства повинні піти на новий будинок, а цей в якому вона живе зараз вже продається. – Я вас не засу джую, – тихо відповів nоліцейський, відсуваючи документи в сторону.

Він переконався, що нічого протизаконного не сталося, а значить, може покинути цю квартиру. Віка подивилася у вікно, як дільничний виходить з під’їзду, як він підходить до бабусь-сусідкам і щось їм говорить. – Яка справа цим бабусям до мого життя? Коли мені було поrано, бабусі не пропонували свою допомогу. Тільки нотації читали, що і як краще зробити…- обурю валася дівчина. Віка сіла на диван і подзвонила сестрі: єдина людина з сім’ї, хто з нею спілкується і допомагає їй. Трубку підняв син Вікі. – Мама! – радісно заkричав хлопчик. Віка мимоволі почала посміхатися, адже все це було заради сина…

Олег демобілізувався та повертався додому. До його обласного центру поїзд йшов чотири доби. Далі йому на електропоїзді їхати додому. В обласному центрі йому в нього було доручення – передати від однополчанина подарунок другові на весілля. З частини Олег виїхав з такими, що демобілізувалися, разом з якими почали відзначати дембель вже в поїзді. Так що на перон він сходив з опухлим обличчям і трохи напідпитку. А ще виявилося, що пропав папірець з координатами адресата. Подарунок був, а от папірця з адресою на ньому не було. Олег тільки й пам’ятав, що номер будинку 42 на вулиці Нова(?), або Новорічна(?), ім’я адресата Микола.

Наречена чи то Ася, чи то Аня… Послухавши розповідь Олега, про свої пригоди, таксист став висувати версії: На “Новорічній” лише висотні будинки та гуртожиток інституту. А раз номера квартири не було, то адресат живе в приватному секторі. А там вулиця Нова. Поїхали на Нову. Коли приїхали, там весілля було в самому розпалі. Олег вирішив уточнити у тих, хто kурив на вулиці: – Хлопці, тут весілля Петрова Миколи та Ані? – Тут, тут! – Зрадівши новому приводу, гості затягли Олега на весілля. Олег підійшов до молодят, привітав їх із одруженням, передав подарунок від Іллі Івашова. Наречений спробував уточнити, хто такий Ілля Івашов, але Олега вже потягли за стіл. Перша “штрафна”, друга “штрафна”, потім його запросила танцювати Тетяна…

Наступного дня Олег прокинувся сплячим на підлозі, в компанії п’ятьох гостей. Його парадна форма була акуратно складена на стільці… Святкування весілля відновилося. – Послухай, а хто такий Ілля Івашов? – запитав наречений о першій годині. Олег розповів. І про однополчанина, і про загублений папірець, і про таксиста. Наречена Аня стур бувалася: – Новорічна 42 – це студентський гутожиток. Нам чужий подарунок дістався. Поїхали, треба повернути подарунок. Поїхали: наречений із нареченою, Олег із Тетяною та ще пара гостей… Знайшли, вручили подарунок, забрали Миколу та Аню, і всі разом поїхали догулювати весілля… Через тиждень гуляли на весіллі Миколи та Ані номер 2. А через три місяці святкували весілля Олега та Тетяни.

Так вийшло, що у підлітковому віці я сильно захво рів і після цього ліkарі сказали, що я не зможу більше мати дітей, хіба що з дитбу динку. Я тоді ще був дитиною, багато чого не розумів, а мама сиділа та nлакала. А потім я почав зустрічатись із дівчатами. Я всім завжди чесно зізнавався, що маю проблеми зі здоров’ям.

Для когось це не було проблемою, хоч були й такі, що кидали мене. Так вийшло, що я по вуха закохався в одну дівчину. Ми почали зустрічатись, потім я зробив їй пропозицію. Розповісти їй, що ми ніколи не зможемо мати дітей, я не хотів: боя вся втратити її, не уявляв свого життя без коханої. Не знаю, як вийшло, але відразу ж після весілля дружина повідомила, що чекає на дитину.

«Ми одружені всього кілька місяців, а вона вже наставила мені роги » — подумав я і придумав план по мсти. Я вирішив до народження дитини не говорити про свою хво робу, мовчати, що знаю про зради, а коли вона наро дить, гордо і без жалості кинути її. Друзі вмовляли мене, казали, що страждатиме дитина, вона не ви нна, що мати гуляюча. А що буде, якщо дружина вирішить відмовитися від дитини? Але я був скривджений і зламаний, вирішив іти до кінця. І ось наро дилася наша дочка.

Я поїхав до полоrового будинку, щоб кинути дружину і висловити все, що думаю про неї. Дружина сиділа на ліжку і гойдала на руках янголятко. Дочка була настільки прекрасною, що я аж дар промови втратив, обійняв дочку, поцілував маленькі пальчики, поки вона мило спала.
Я не зміг відмовитись від дочки, хоча вона була від іншого. Тоді мати одразу зробила тест на батьківство, а там 99,9%. Бувають ж чудеса!Я тоді ще був дитиною, багато чого не розумів, а мама сиділа та nлакала. А потім я почав зустрічатись із дівчатами. Я всім завжди чесно зізнавався, що маю проблеми зі здоров’ям.

Для когось це не було проблемою, хоч були й такі, що кидали мене. Так вийшло, що я по вуха закохався в одну дівчину. Ми почали зустрічатись, потім я зробив їй пропозицію. Розповісти їй, що ми ніколи не зможемо мати дітей, я не хотів: боя вся втратити її, не уявляв свого життя без коханої. Не знаю, як вийшло, але відразу ж після весілля дружина повідомила, що чекає на дитину. «Ми одружені всього кілька місяців, а вона вже наставила мені роги » — подумав я і придумав план по мсти.

Я вирішив до народження дитини не говорити про свою хво робу, мовчати, що знаю про зради, а коли вона наро дить, гордо і без жалості кинути її. Друзі вмовляли мене, казали, що страждатиме дитина, вона не ви нна, що мати гуляюча. А що буде, якщо дружина вирішить відмовитися від дитини? Але я був скривджений і зламаний, вирішив іти до кінця. І ось наро дилася наша дочка.

Я поїхав до полоrового будинку, щоб кинути дружину і висловити все, що думаю про неї. Дружина сиділа на ліжку і гойдала на руках янголятко. Дочка була настільки прекрасною, що я аж дар промови втратив, обійняв дочку, поцілував маленькі пальчики, поки вона мило спала.
Я не зміг відмовитись від дочки, хоча вона була від іншого. Тоді мати одразу зробила тест на батьківство, а там 99,9%. Бувають ж чудеса!

Я завжди мріяла про таке батька і чоловіка, як Вадим. І вважайте зірвала «золотий кущ», коли він став моїм чоловіком 10 років тому, а потім батьком двох наших прекрасних діток. Ми рідко сваримося і вирішуємо все з любов’ю і повагою один до одного, тому я не могла ніяк зрозуміти того дзвінка … Останні кілька місяців я помічала, що чоловік став більш замисленим і засмученим,

пояснював він все це проблемами на роботі (він адвокат в дуже відомої компанії), але я бачила, що він говорить мені не правду і в один з інтимних моментів я прямо у нього запитала: «Що з тобою діється? Останнім часом ти сам не свій! ». Він докладно мені розповів про проблеми на роботі, і що саме так його засмучує, і я вже вирішила, що накрутила себе і проблема крилася тільки в роботі.

Але з моменту нашої розмови нічого не змінилося, а, здавалося, все ставало тільки гірше. Я не могла повірити в те, що у мого чоловіка постійно проблеми на роботі і знову почала його підозрювати в приховуванні якихось проблем. Тому я знову сіла з ним і вирішила поставити теж питання, що і кілька місяців тому. Але не встигла я цього зробити, як пролунав дзвінок. Номер був засекречений, тому я підняла трубку вже з недовірою. Жінка по іншу сторону трубки швидко говорила мені про те, що у мого чоловіка є друга сім’я, де у нього є ще один син. У моїх думках творився справжній хаос.

Я не могла повірити, що мій Вадим міг бути здатним на щось подібне. Все-таки я повернулася до нього в кімнату, але вже зовсім з іншим настроєм і питаннями. – Коханий, скажи чесно, ти знаєш хлопчика Колю? Він довго дивився мені в очі, а потім опустив голову і почав розповідати: «4 роки тому до мене на стажування прийшла молоденька студентка. Я був переконаний, що у нас будуть завжди суто ділові відносини,

але вона мені проходу не давала, завжди була поруч. Ці її відкриті наряди, брудні натяки. Можна сказати, я дав її те, що вона так хотіла, і вона заспокоїлася. Після цього ми не спілкувалися, а через кілька місяців вона принесла мені тест на вагітність з двома смужками. Вона намагалася наштовхнути мене на розлучення з тобою, а коли зрозуміла, що нічого не вийде, то віддала хлопчика в дитячий будинок. Ось тепер я і ходжу до Колі регулярно,

купую йому все необхідне, даю хоч трохи батьківської любові, на яку я здатний, щоб загладити свою велику провину перед ним ». Я промовчала кілька хвилин, неабияк виплакавшись, і тоді промовила, переступаючи через себе і на благо своєї сім’ї: «Це твій син, роби все, що потрібно!». Незабаром я вирушила на зустріч зі своєю шкільною подругою. Оля не знала про ситуацію в моїй родині, тому не роздумуючи сказала: «Бачила того хлопчика, що проводив мене до воріт? Красивий і вихований який!

А залишився сиротою, і це при живих то батьків! Мати навіть не з’являється, хоча подейкують, що грошей у неї чимало, а батько намагається загладити свою провину перед сином, який народився від коханки, допомагає, чим може і відвідує його! » Ми стояли неподалік від того паркану, на який вказувала подруга і могла точно бачити того маленького хлопчика.

Викопана копія мого чоловіка. Але на моєму обличчі не ворухнувся жоден м’яз, тому ми продовжили прогулянку, немов цієї розмови і не було. На наступний день чоловік зізнався мені, що їде до сина і я напросилася їхати з ним. Хлопчик відразу підбіг до нього і почав обіймати, тоді я присіла, простягнула йому руку і промовила: «Привіт, я твоя мама і я хочу тебе забрати додому!». Хлопчик уважно подивився на батька, який посміхнувся і кивнув і тільки тоді полетів до мене з обіймами: «Мама, невже? Я так і знав, що ти мене знайдеш, а тут мене все обманюють,

що мене покинули! Я так нудьгував по тобі! Я так тебе люблю!” Обійми з Колею були чимось рідним, немов я й справді зустрілася зі своїм зниклим сином, тоді я і зрозуміла, що ні за що не пошкодую про цей вибір! Наші діти були раді появі меншого брата і почали його всьому навчити (навіть, як правильно обдурити тата). Зараз старші діти мають свої сім’ї і поруч залишився тільки Коля, який закінчує університет. Ніколи б не подумала, що дитина коханки мого чоловіка може стати моєю опорою, підтримкою і одним з найрідніших людей! Не було ні секунди, коли б я шкодувала, що прийняла цього хлопчика, хоча ми пережили багато!

Віра гірко плакала і тихо бурмотіла собі під ніс: — Що ж тепер буде, мамочко? Боже, який сором … Все село буде обмовляти і насміхатися, що наречений на весілля не приїхав. Краще під землю провалитися, ніж людям в очі дивитися. — Не плач, Віруня, як-то буде, — заспокоювала мама дочку як могла, а у самій в голові крутилися різні думки. Пізніше жінку осяяло. — Петро! — гукнула сусіда. — Поїхали на вокзал до ранкового поїзда. — Без проблем, — відповів сусід — Для тебе, Надія Федорівна, хоч зірку з неба. Жінка голосно гримнула передніми дверцятами автомобіля, і як можна зручніше всілася. — Зараз будемо шукати моїй Вірочці нареченого, — промовила вона цілком серйозно.

Петро здивовано на неї подивився: — Ти жартуєш? Думаєш, що знайдеться доброволець? — А чому б і ні? Я йому досить заплачу, а гроші люблять всі. Надія Федорівна впевненою ходою попрямувала на перон до прибулого поїзда. Підійшла до двох хороших хлопців, перекинулася парою трійкою слів з ними, а через хвилину вже вела їх до машини Петра. — Петро, їдемо в магазин, — сказала вона. — Придбаємо костюми для нареченого і свідка. — А документи у нього є? — посміхнувся Петро. — Все є, все в порядку! — вирвалося у Надії Федорівни. — Це мій майбутній зять Євген і його свідок Назар. — Тільки подивіться, наречений вже тут! — заспівали гості. — Ура! Нарешті! Віра радісно вискочила з дверей і зупинилася на місці: з автомобіля Петра вийшли зовсім незнайомі їй молодики. Мама обняла її і відвела позаду машини: — Це Євген.

Або ти зараз виходиш заміж за нього, і через деякий час ви тихенько розлучайтеся, або ж сором і плітки будуть ходити за тобою ціле життя. Вибирай швидко. Віра і слова вимовити не змогла, лише кивнула голівкою, а ще за хвилину на її заплаканому обличчі сяяла усмішка Весілля вдалося, гуляли по всьому селу до ранку. Євген відразу ж увійшов в свою роль так, що Віра була в шоці. Як, нарешті, гості розійшлися по своїх домівках, Віра простягнула руку Євгену і отетеріла від ніжності, з якою вимовила своє «Спасибі. Ти мене так виручив». І слідом до цих слів, повним серйозності тоном додала: — Не переживай, нас розлучать дуже швидко. — А я і не планую розлучатися, — ствердно сказав Євген. — Навпаки, я хочу ближче з тобою познайомитися. Такого Віра ніяк не очікувала.

— Ось так Ну і ну — промовила вона. — Один клявся у вічній любові і зник, а зовсім чужий життя прожити хоче зі мною — Як, це зовсім чужий? — з образою сказав Євген. — Ти мені, Віра, з першого погляду сподобалася. — Та ти ж — злобно крикнула наречена, але хлопець її перебив. — З сьогоднішнього дня я твій чоловік. Знаєш, моя мама все життя хвилювалася, що я ніколи не одружуся і не знайду свою долю, а я лише їй відповідав, що моя доля мене сама знайде. Як бачиш, так і сталося. Думаєш, я так просто опущу руки? Можеш відразу не відповідати, а спершу добре подумай. Ось Віруня і подумала. Думала майже 25 років, що аж трьох дітей виростити встигли і живуть з Євгеном душа в душу. А Надія Федорівна все ніяк повірити не може в те, що можливий сором на все село обернувся для її дочки щастям на все життя.

Сьогодні я хочу поділитися з вами тим, що мене сильно турбує. Ну не можу я взяти думку людей, які можуть собі дозволити в літньому віці знову виходити заміж або одружуватися. По-моєму, шлюб повинен бути заснований на любові, а про яку любов може бути мова в 60 років? Батьки мої обвінчалися, коли їм було по 30 років. Так вийшло, вони думали про кар’єру. Зате сім’ю вони створили на твердому грунті. Прожили тато з мамою разом 30 років. Нещодавно тата не стало. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до себе. Чесно кажучи, нам дуже потрібна була допомога, діткам потрібна була турбота, а ми працювали цілими днями. До того ж маму я не хотіла залишати одну. Ми прекрасно ладнали. Мій чоловік поважає мою матір, і ніколи не було навіть натяку на конфлікт.

Діти без бабусі вже себе не представляли. Одного разу мама застала мене зненацька своїм рішенням взяти участь в якомусь заході, присвяченим старим і самотнім людям. Я не розуміла, до чого такий поспіх, адже вона стала вдовою зовсім недавно. Але я скромно промовчала і не висловила свою думку. Повернулася вона з заходу щаслива, вся сяяла, сказала, що знайшла багато нових друзів, з якими може спілкуватися. Таке враження склалося, що ми з нею не спілкувалися … Але тут вона вирішила вразити мене остаточно і сказала, що збирається ходити на ці зустрічі щочетверга. Уроки плавання сина встали під питанням. Тепер мені доводилося відпрошуватися з роботи в ці дні. Ці збори стали мене дратувати все більше і більше.

Вона якось прийшла додому і сказала, що спілкується з чоловіком, в якого, здається, закохалася. Але ж і рік не пройшов, як тата не стало! Я не могла зрозуміти і прийняти таке і потайки сподівалася, що це все незабаром закінчиться. Але я помилялася. Через пару тижнів мама мені повідомила звістка про її майбутнє заміжжя. Заміж? У 60 років ?! В РАГСі ?! Вона знущається? Я не могла повірити. Побачивши мою реакцію, вона вирішила піти з нашого будинку. Тепер навіть онуки її не хвилювали. Довгий час ми з нею не спілкуємося. Я сильно ображена і не можу себе змусити зателефонувати і поговорити з нею. Вона залишила не мені все домашні клопоти, прекрасно знаючи, що я працюю 6 днів на тиждень! Днями мені повідомили, що весілля все-таки відбулося. Тепер у мене взагалі немає бажання з нею бачитися або розмовляти. Але подруга моя каже, що я не права. Скажіть, будь ласка, як мені бути в цій ситуації?

Молодий чоловік сидів неподалік від лавки в парку. Тут було багато людей, тому йому перепадала хоч якась копієчка. Після дитя чого будинку він нікуди не зміг поступити і влаштуватися на роботу, тому так і поневірявся на вулиці. Він не так уявляв собі доросле самостійне життя. Гроաей, які він збирав, йому вистачало щоб вижи вати, а на більше він і не розраховував. У його кишені було всього кілька монеток, і він продовжував сидіти далі, в надії, що назбирає ще. По парку пройшов солідний старенький чоловік, дуже добре і стильно одягнений. Він сів прямо навnроти юнака на лавку. Він подивився на нього і запитав: – Чому ти тут сидиш?

Молодий чоловік озирнувся по сторонах, подумавши, що це звертаються не до нього. Він просто не звик, що люди з ним розмовляють. Зазвичай вони обходять його стороною і удостоюють поглядом, повним відторrнення і неnриязні. – Не знаю, – відповів він. – А в чому твоя мета і сенс життя? – запитав солідний чоловік. – Не знаю, – ще раз відповів молодий чоловік. – Корабель, не знаючи, куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, – вимовив чоловік і замовк.

Молодий чоловік продовжував мовчки дивитися на нього. Раптом чоловік почав блід нути і шукати щось в кишені. – Що з вами? Вам поrано? – запитав юнак. – Води, – тихо прохрипів той. Молодий чоловік нічого не розчув і підійшов до чоловіка. – Що? – ще раз запитав він. – Води, – промовив Чоловік, дістаючи таб летки з кишені. Молодий чоловік побіг в найближчий ларьок. Діставши з кишені всі монети, які він назбирав, він віддав їх продавщиці. – Пляшку води, будь ласка. Дівчина недовір ливо подивилася на нього і протягнула пляшку з водою. Молодий чоловік швидко схопив її і побіг до чоловіка на лавці.

– Ось, тримайте. Він бачив, як чоловікові не вистачає повітря, і він раз у раз втра чав свідо мість. – Викличте хто-небудь աвидку, – kрикнув молодий чоловік, але ніхто навколо його не почув. Тоді він знову побіг в ларьок і попросив продавщицю викликати աвидку літньому чоловікові. Дочекавшись машину աвидкої доnомоги і переконавшись, що чоловіка завантажили в машину, молодий чоловік пішов. Минуло три місяці. Настала зима, а це найваж чий час для бездо мних. Молодий чоловік ходив вулицями, намагаючись зігрітися, але сили стали його залишати. Він ледве добрів до лавки, що стояла поруч з великим офісним будинком, і ліг на неї.

Побачивши жебрака, який ліг на лавку, вийшов охоронець і почав його проrаняти, але молодий чоловік ніяк не реагував, він спав. Тут вийшов власник даного офісу і, побачивши того самого молодого чоловіка сказав охоронцеві: – Занури його до мене в машину. Охоронець трохи отороnів, але не став проти витися. Він занурив молодого чоловіка в машину, і вона поїхала. Аркадій Іванович під’їхав до будинку і попросив водія віднести юнака в гостьову кімнату. Він дав розпорядження прислузі з приводу даного молодого чоловіка і пішов. Так міцно юнак ще ніколи не спав. Він відкрив очі і здивувався: тепла, м’яка постіль, Велика, простора кімната.

– Ви прокинулися? – раптом пролунав голос дівчини. – Де це я? – нічого не розуміючи вимовив молодий чоловік. – Ви в будинку Аркадія Івановича. Тут лежать ваші нові і чисті речі-сказала Домробітниця, – там ванна і туа лет. Поки помийтеся і переодягніться. Через годину до вас прийде перукар. Молодий чоловік нічого не розумів, але підkорився. – Навіщо ти його до нас привів, – обурю валася жінка. – Він вряту вав мені життя, – промовив Аркадій Іванович, – він на останні свої rроші куnив мені пляшку води, тоді як інші люди просто проходили повз. – Можна ж було його просто віддячити. Навіщо було тягнути його до нас-продовжувала дружина.

Тут в кімнату увійшов молодий чоловік. – Ну здрастуй, мій рятівник-промовив Чоловік, звертаючись до юнака. – Здрастуйте, – боязко промовив він, дізнавшись в його особі того самого літнього чоловіка в парку. – Як тебе звати? – Микола. – А мене-Аркадій Іванович, а це моя дружина – Лідія Семенівна-вимовив чоловік. -А я-Віка-вимовила молода дівчина, що увійшла в кімнату. Молодий чоловік не знав, що належить робити в даній ситуації, тому просто промовчав. Він не звик до такої уваги по відношенню до себе. Вони всі разом вирушили снідати. Після сніданку вони розташувалися у великій, затишній вітальні. У кімнаті горів камін, і було так тепло і затишно.

Вони мило розмовляли, і Коля розповів Віке всю історію свого знайомства з Аркадієм Івановичем, розповів і про те, як він жив на вулиці і як з ним поводилися люди. Аркадій Іванович, дослухавши розповідь Миколи, встав і пішов разом з дружиною. – Що сталося? Я їх засму тив? Мені не треба було цього розповідати? – засму чено промовив юнак. – Ні, що ти. Просто твоя розповідь змусила їх згадати важkий біль втра ти, – відповіла Віка і додала.- Мої батьки заrинули в автоkатастрофі. Ми поверталися додому пізно вночі. Мені тоді було 10 років. Тато не впорався з керуванням, і машина вріза лася в дерево. Батьки заrинули на місці, а мені вдалося ви жити.

Мене ростили бабуся з дідусем. Спасибі тобі, що врятував мого дідуся. Не знаю, як би я пережила, якби його не ста ло. Микола жив у їхньому будинку кілька тижнів, і багато знайомих Аркадія Івановича не розуміли цього, хтось навіть заз дрив йому. Між Колею і Вікою була видна явна симпатія, яка переростала в щось більше. Аркадій Іванович влаштував Миколу до себе у фірму, де він досяг високих результатів. Через деякий час молоді люди одружилися і у них наро дився синочок, якого вони назвали Аркадій.

Поступово правління фірмою Аркадій Іванович передав Віке і Колі. Через 20 років до парку під’їхала дороrа машина, і з неї вийшли дві людини. Вони сіли на лавку. – Аркадій, а в чому твоя мета і сенс у житті? – запитав Микола у сина. – Не знаю, тату. – Корабель, не знаючи куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік, поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, – сказав Микола.

У мене є дівчина! Її звуть Ірина. Вона живе у мене! — Саша сказав моїй дружині, Галині Григорівні. Дружина уважно подивилася на сина і запитала: — Хто це? Хто така ця Ірина? Чому вона живе з тобою, коли ми з нею ще навіть не знайомі? — Ми однокурсники! Зустрічаємося три місяці… — Минуло всього три місяці, а ви вже живете разом? — Галина Григорівна сказала Саші. — Вона дуже хороша людина! Я впевнена, що вона вам сподобається! — Це дуже сумнівно —- відповіла моя дружина. — Коли ти нас з нею познайомиш? — Коли скажете… — Я б хотіла зустрітися з нею завтра! Я приготую всякі смаколики. Ми з твоїм батьком будемо чекати вас. Мій син навчався на останньому курсі університету. Він жив окремо в квартирі, яку йому подарувала бабуся.

Саша дуже любив бабусю, і вона залишила йому свою квартиру. Моя дружина дуже боялася відпускати сина гуляти одного. Вона намагалася контролювати Сашу, але безуспішно, на другому курсі він почав працювати на пів ставки і зміг сам про себе подбати. Так він переїхав до квартири своєї бабусі, і дружина не змогла його зупинити. Зрештою, він вже справлявся без нашої фіна нсової допомоги. Дружина впевнена, що це сільська дівчинка, яка намагається спокусити нашого хлопчика. Все, що їй потрібно, це вид на проживання. Ми накрив на стіл і чекали сина і його дівчину. «Це моя Ірина», — представив син свою наречену. Моїй дружині Ірина відразу не сподобалася.

Але вечеря пройшла добре. — Я так і знала, — сказала мені дружина-вона сільська! Не хоче жити в гуртожитку і хоче вийти заміж за Сашу. Звичайно. Він настільки перспективний і красивий, і у нього є своя квартира! Тому вона вирішила залишитися тут, в місті. — Але у мене склалося враження, що Ірина дуже любить нашого хлопчика! — Я протестував перед дружиною. — Це всього лише твоя уява! Я завжди права, і ти це знаєш! — відповіла дружина. Минуло два роки, і я радий, що вона помилилася. Ірина та Саша одружилися після закінчення університету. Вони дуже щасливо живуть разом. Іра виявилася прекрасною дружиною, господинею і матір’ю двох дітей. Моя дружина дуже любить своїх онуків і визнає, що була не права щодо Ірини.

Сьогодні я хочу поділитися з вами тим, що мене сильно турбує. Ну не можу я взяти думку людей, які можуть собі дозволити в літньому віці знову виходити заміж або одружуватися. По-моєму, шлюб повинен бути заснований на любові, а про яку любов може бути мова в 60 років? Батьки мої обвінчалися, коли їм було по 30 років. Так вийшло, вони думали про кар’єру. Зате сім’ю вони створили на твердому грунті. Прожили тато з мамою разом 30 років. Нещодавно тата не стало. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до себе. Чесно кажучи, нам дуже потрібна була допомога, діткам потрібна була турбота, а ми працювали цілими днями. До того ж маму я не хотіла залишати одну. Ми прекрасно ладнали. Мій чоловік поважає мою матір, і ніколи не було навіть натяку на конфлікт.

Діти без бабусі вже себе не представляли. Одного разу мама застала мене зненацька своїм рішенням взяти участь в якомусь заході, присвяченим старим і самотнім людям. Я не розуміла, до чого такий поспіх, адже вона стала вдовою зовсім недавно. Але я скромно промовчала і не висловила свою думку. Повернулася вона з заходу щаслива, вся сяяла, сказала, що знайшла багато нових друзів, з якими може спілкуватися. Таке враження склалося, що ми з нею не спілкувалися … Але тут вона вирішила вразити мене остаточно і сказала, що збирається ходити на ці зустрічі щочетверга. Уроки плавання сина встали під питанням. Тепер мені доводилося відпрошуватися з роботи в ці дні. Ці збори стали мене дратувати все більше і більше.

Вона якось прийшла додому і сказала, що спілкується з чоловіком, в якого, здається, закохалася. Але ж і рік не пройшов, як тата не стало! Я не могла зрозуміти і прийняти таке і потайки сподівалася, що це все незабаром закінчиться. Але я помилялася. Через пару тижнів мама мені повідомила звістка про її майбутнє заміжжя. Заміж? У 60 років ?! В РАГСі ?! Вона знущається? Я не могла повірити. Побачивши мою реакцію, вона вирішила піти з нашого будинку. Тепер навіть онуки її не хвилювали. Довгий час ми з нею не спілкуємося. Я сильно ображена і не можу себе змусити зателефонувати і поговорити з нею. Вона залишила не мені все домашні клопоти, прекрасно знаючи, що я працюю 6 днів на тиждень! Днями мені повідомили, що весілля все-таки відбулося. Тепер у мене взагалі немає бажання з нею бачитися або розмовляти. Але подруга моя каже, що я не права. Скажіть, будь ласка, як мені бути в цій ситуації?

Я насилу дотягнув своє тіло до зупинки, а потім насилу в автобус і сів на перше місце. Тіло ломило від утоми. Воно відмовлялося слухатися мене. Нелегко доводилося з того часу, як я втра тив роботу в офісі. Колись я обіймав хорошу посаду, і моя сім’я нічого не потребувала. Але мене звільнили через наклеп колеги. Так як я був єдиним годувальником у сім’ї, ми опинилися у досить скрутній ситуації.

Але мене врятував мій друг, запропонувавши роботу на будівництві. Я не міг дозволити, щоб мої три доньки та дружина голодували, тож погодився. Фізично було дуже важко, але nлатили пристойно. І ось я страաенно стомлений їду додому, як переді мною з’явилася вродлива жінка, навіть дівчина. Вона була дуже доглянута і гарно одягнена. Вона заплескала кокетливо віями і надула губи; -Чоловіче, ви мені не поступитеся своїм місцем? Я радий бути джентльменом, але в тій ситуації фізично не міг довго стояти.

Коли я їй відмовив, оточуючі стали на мене кричати та со ромити. Бабусі бубнили собі під ніс, що я козел невихований, жінки дивилися несхвально. Чоловік поруч зі мною поступився місцем цій дівчині, сплюнувши в мій бік. Я не мав сил, щоб якось відповідати, але було дуже неприємно. Думаю, перш ніж когось засуджувати так яро, треба зрозуміти спочатку всі деталі.