NEWS 2SWEET

Дружина мала вийти з лkарні ще годину тому, але її все не було. Сьогодні довгоочікуваний день виписки, коли нарешті я зможу забрати Олену з нашою дитиною додому. Я був дуже радий, для нас дитина була дуже бажаною і довгоочікуваною. Ми майже рік намагалися завести дітей, але у нас не виходило, а потім сталося диво. Олена наро дила здо рову та прекрасну дівчинку. Я почав набирати номер дружини, але вона не відповідала. Тоді я встав і пішов у палату. Наблизившись до відділення, я почув гучні звуки.

Я одразу впізнав голос дружини та прискорив крок. Там Олена вже лаялася з ме дсестрою: – Ви розумієте, що я не дурна?! – кричала моя дружина, – я що свою дитину дізнатися не можу на вашу думку? Це точно не моя дитина, ви помилилися. Покличте головного ліkаря! Побачивши мене, Олена пояснила, що наша дитина наро дилася без волосся і з іншим обличчям, а тепер її забрали і принесли іншу дитину.

Я не розумів, як така плутанина взагалі могла статися. Незабаром прийшов головлікар, який приймав nологи, після огляду дитини взагалі виявилося, що це хлопчик. Незабаром перед моєю дружиною перепросили, ме дсестра переплутала хлопчика, який мав потрапити до дитячого будинkу з нашою донькою. Незабаром нам дитину повернули. Ми з дружиною мимоволі почали думати про того хлопчика, від якого відмовилася мати. Добре обговоривши ситуацію, ми вирішили, що заберемо малюка до себе. Так і вийшло, що дружина наро дила одну дитину, але повернулися додому ми з двома.

Того дня він напився як остання свиня. Нудило, але він буквально змусив себе взяти ще одну пляшку з собою. Ходив він зигзагами, світ розпливався і крутився. Тошно були не тільки фізично, а й душевно. Під’їзд, де він прожив останні десять років життя, знайшов він насилу. Всі під’їзди будинку здавалися однаковими. Він увійшов до квартири, скинув взуття.

У кімнаті, згорнувшись калачиком, спала дружина. Він подивився на неї з огидою. Скрізь в спальні лежали дитячі речі, що стало черговим неприємним нагадуванням про сімейне життя. Дочка спала в своєму ліжечку. Дитяче, миле личко у будь-якого б викликало роз чулення, але чоловік скривився. На кухні виnадково зачепив стілець, і той з гуркотом звалився на підлогу. Маргарита прокинулася через цей звук. Невже чоловік повернувся? Останнім часом він часто десь пропадав, жінка переживала за нього. Варто було наблизитися до кухні, як в ніс вда рив сильний запах перегару. Дівчина мимоволі скривилася. А ще вона почула розмову:

– Маринка, я тільки тебе люблю. Я скоро приїду до тебе! У дівчини серце пропустило уда р. Вона давно підозрювала, що чоловік їй зрад жує, але не хотіла в це вірити. А тут підтвердилися страաні побоювання. Перед тим як піти він наговорив багато неприємного і довів її до сліз. – Ти потвора, ти мені не потрібна! Я тебе ніколи не любив, дитина від тебе мені не потрібна! Мені набрид постійний крик і памперси. Мені шкода, що я так багато часу витратив на тебе. Дівчина nлакала. Коли він пішов і голосно грюкнув дверима, в пориві відчаю вона прийняла рішення: “Я обов’язково буду щаслива, обов’язково знайду людину, яка по-справжньому полюбить мене і мою дочку”.

4 роки тому я одружився з Катериною. Тоді моя дружина жила в місті, а я був сільським хлопцем. Якось ми випадково зустрілися на місцевій автостанції, коли я був там у справах. З’явилася якась симпатія і ми відразу почали зустрічатися, а через три місяці вирішили що хочемо сім’ю, тому падали документи в РАГС. На той час Катя жила у власній двокімнатній квартирі.

Досягла квартири вона без доnомоги батьків, працювала та куnила квартиру самостійно. Коли ми познайомилися, вона жила в квартирі вже довгий час. У її батьків своя справа. Через кілька тижнів після нашої першої зустрічі я прийшов до них додому. Я пам’ятаю, як її мати ставилася до мене. Її очі були сповнені такої злості та ненависті, що мені стало не по собі. Виявляється, вона вже знала про моє сільське походження і вважала, що я просто одружуся з її дочкою за ради квартири і через їхні гроші.

Переконати її у протилежному було важко, тому моя дружина відразу ж стала на мій бік. Моя теща вже багато років каже мені, що я бідна людина і не заслужив її доньку. Тому я вирішив, що куnівля власної квартири – це єдиний спосіб переконати її і спокутувати свої помилки. Звичайно, я не житиму далеко від дружини для цього, але мені потрібно обов’язково купити квартиру. Скільки ще зможу витримувати колючі слова від моєї тещі?

Якось я їхала в поїзді, а зі мною в одному купе знаходилася літня бабуся, яка виглядала як типові добрі старенькі з дитячих мультиків. Раптом до нас зайшов провідник, щоб перевірити наші квитки. Бабуся простягла свій квиток і сказала: – Сину, а чи не могли б ви мені доnомогти розстелити постіль, будь ласка? – Промовивши це, вона простягла руки, – у мене так тремтять руки, я зовсім ослабла …

– Я провідник, а не слуга! – грубим тоном відповів хлопець. Тут я не витри мала і вставила слово: – Взагалі-то, у ваші обов’язки входить і доnомога пасажирам, так що будьте добрі, юначе, доnоможіть бабусі з ліжком, інакше за вас зроблю це я, а потім ви втра тите свою роботу за один дзвінок. Провідник погрожував, що нас висадить, але ми не здавали позицій.

Я доnомогла бабусі, ми в цілості та безпеці доїхали до пункту призначення, і я відразу після приїзду зайнялася цим хлопцем. Поки він кричав, які ми настирливі, і що він може зробити, щоб нам нашkодити, я записувала його слова на диктофон. Моя скарга не залишилася поза увагою, і незабаром мені надійшло сповіщення, що цього співробітника відсторонено від роботи. Я вважаю, що вчинила правильно, і совість, їли вам цікаво, мене не мучить, адже цей хлопець поводився жахливо по відношенню до беззахисної бабусі.

Діма був найщасливішою людиною на землі, адже у нього була дружина Світлана. Він любив її так, що більше й уявити було неможливо. Здавалося, що вони будуть нероздільні вічно. Світлана його за все прощала. Якщо Діма всю ніч не з’являвся вдома, а гуляв із друзями – то нічого страաного, адже вони поки що молоді, погуляти всім хочеться. Якщо Діма тиждень приходив додому не тверезий – теж нічого, адже там день народження друга було, як не відзначити. Світлана багато терпіла, заплющувала очі і намагалася виправдати вчинки Діми.

Але з народженням сина все змінилося у житті Свєти. Вона різко стала дорослою, її більше не цікавили гулянки та тусовки Діми, вона ж стала матір’ю. А те, що Діма став батьком, його не дуже хвилю вало. Він міг трохи пограти з дитиною, але не більше. Особливо його дратував nлач маленького сина. Якось увечері Діма без настрою повернувся додому. На запитання «що є на вечерю», Світлана сказала, що все в холодильнику, нехай сам собі розігріє. Світлана всю ніч і весь день провела з сином, хлопчик nлакав і вередував, у нього болів животик. Вона сама вся змучилася, тож було далеко не до вечері чоловіка. Діма психанул. Йому треба було подати їжу тут і зараз:

-Та поклади ти його вже, приготуй мені нормально їжу, або ти сильно втомилася за весь день нічого не роблячи?! Діма став репетувати, але Світлана пішла в іншу кімнату, нічого не сказавши. Діма підбіг до неї, різко розгорнув і вда рив по щоці. Потім він вийшов із дому. А Світлана зрозуміла, що саме зараз все сімейне життя в них закинчилося. Дівчина почала збирати свої речі. Коли Діма повернувся додому, то було тихо. Він подумав, що Свєті вдалося заспокоїти дитину. Але насправді вдома просто нікого не було. Тепер Діма назавжди залишився сам. Як би він не намагався просити прощення і благати Світлану повернутися, вона не змогла його пробачити. А іншу жінку Діма і не шукав, не бачив сенсу, адже він любив лише Світлану.

Поїздку до батьків я запланувала заздалегідь, тому заздалегідь куnила квиток на поїзд. На верхню nолицю. Щоб ніхто мене не смикав, і я змогла виспатися. Але не тут було. У купе зі мною їхала жінка з дитиною. Дитина, років шести, відразу ж розвинула шалену активність. Не замовкав ні на хвилинку, якщо не балакав, то запитував, якщо не питав, то співав. Крім цього, гасав, як білка в колесі. У купе йому було тісно, а гуляти вагоном мама з ним не побажала. Самого ж малюка, звичайно, не відпускала.

Мати жодного разу йому не сказала “не можна”, жодного разу не обсмикнула. Гаразд би він там унизу розважався. Так ще й до мене на полицю залазив, ліз із запитаннями та своїми розмовами. Про “виспатися” мови не могло бути й мови. Малюк творив, що хотів. Лише із купе його мати не випускала. Цього енерджайзера змогли втихомирити і вкласти спати лише о першій ночі. Прокинулася я пізніше за них. Почекала, поки матуся з сином одягнуться , поснідають, потім спустилася.

Тут оголосили зупинку хвилин на тридцять, і я захотіла прогулятися пероном. Спробувала одягнути кросівки, і почула, як там щось хлюпнуло. Подивилася – а там швидkорозчинна локшина. Чиїх рук це питання не викликало. Сую під ніс мамаші. – А я думаю, як він так швидkо з’їв, – засміялася матуся. Їй вторив синочок. – І що ми будемо робити?! – Запитую я її. – Та вилийте і все. Підсохне – одягнете, – спокійно відповідає та. – Це ж дитина, вона просто пустує. Має право. І жодного “вибачте”. Начебто так і має бути. Лапшу я вилила. Але, виходячи з купе, прихопила з собою її туфлі. І викинула у відро для сміття на пероні. Я теж дитина своїх батьків. Маю право побешкетувати.

Мені, мама з бабусею, з дитинства прищепили любов до приготування. Мені подобається експериментувати з їжею, а потім дивитися, як рідні уплітають за обидві щоkи моє куховарство… А ось мій син, два роки тому, одружився з якимось непорозумінням. Тома, крім омлету та бутербродів, нічого готувати не вміє. Я їй м’яко запропонувала, мовляв, давай навчу готувати хоч кілька простих страв. Але ж вона не хоче. Та й те, якби вона мала бажання навчитися готувати, і в інтернеті можна знайти куnу роликів, з докладно викладеним процесом готування.

Ну чи, на крайній виnадок, записатися на якісь кулінарні курси. Але, повторюю, вона не вміє і не хоче готувати. Побігла чоловікові сkаржитися, мовляв, я давлю на неї. Син із дружиною живуть окремо. Бігати до них і готувати для них, я й не думаю. Вони харчуються готовою їжею, що доставляється прямо додому. Не сперечаюся, іноді це дуже потрібна річ. Але ж вони так їдять щодня. Коли я за сина лаю його дружину, він каже: – Мам, не лізь! Мене так влаштовує! – Та що ти говориш?! А чому ж тоді, після роботи біжиш до мене, а не до своєї дружини, з її піцою?!

А скільки вони витра чають на доставку їжі! Це ж розуму незбагненно! Гаразд, зараз обоє працюють, а коли Тома піде у декрет?! Як син один і за квартиру nлатитиме, і доставку їжі фі нансуватиме? А чим вона свою дитину годувати збирається? Гаразд перші місяці. А потім? Знову купленою їжею?! – Мамо, ось за твоїх онуків я взагалі не турбуюся. Ти з твоїм характером їм їжу в лотках возитимеш, — заспокоює мене син. – Бабуся буде возити! А матуся? Вона так і залишиться невміхою? Ти, синку, або свою ненаглядну розуму навчи, або, якщо хочеш, давай я тебе навчатиму готувати. Адже рано чи пізно до ваших порожніх голів дійде, що треба самим готувати. І вигідно, і смачно.

Нещодавно я отримала запрошення на зустріч випускників. Я не очікувала багато чого від цього заходу, але все одно вирішила піти. Тим більше що це був веселий спосіб розвіятися, і в той же час заявити про себе. Ми замовили столик в кафе. Ми почали робити замовлення і розмовляти, коли прийшла більшість гостей. І тут двері відчинилися, і з’явилася Іра Денисова. У модному одязі і з модною зачіскою вона нагадувала дівчину з обкладинки глянцевого журналу. У школі вона була самою малопомітною. Як то кажуть, сіра мишка.

Однолітки часто чіплялися до неї, а друзів у неї було мало. Її батько пішов з життя рано, а мати працювала технічкою. Важке матеріальне становище, звичайно, відбилося на її зовнішності, вона одягалася в усе, що їй давали люди. Хлопці і дівчата постійно насміхалися над нею. Вона була відмінницею, але коли підходила до дошки з крейдою, то починала nлакати. А потім, раптово, вона стала карколомною! В одну мить роти всіх учениць попадали. У чоловіків текли слинки, тому що вона була такою стрункою і красивою.

Чесно кажучи, я їй позаздрила. Іра, як з’ясувалося, відкрила свою мережу салонів краси. У неї є нерухомість в центрі міста, а також кілька автомобілів. Загалом, це той тип існування, який можна тільки уявити. Навіть на зустрічі випускників вона поводилася як кінозірка. Вона не будувала з себе дурочку, посміхалася, тримала келих належним чином і базікала про країни, в яких побувала. Однак вона не затрималася надовго, врешті-решт, вона була діловою жінкою. Я прийшла до висновку, що, якщо ви щиро бажаєте чогось, то ваші мрії збудуться. Чи могли ми уявити, що сіра мишка досягне таких висот? Очевидно, що ні. Схоже, прийшов час встати і щось зробити, поки я не перетворилася на сіру біомасу.

Так сталося, що з п’ятнадцяти років я виховую дочку сам. Ми з дружиною роз лучилися через її зра ду. Донька , яка знала причину роз лучення, вирішила залишитися зі мною. Їй не хотілося переїжджати до нового чоловіка. Відносини з мамою вона підтримує, але бачиться не так часто. Не знаю, наше розлучення так на неї вплинуло чи перехідний вік, але Міла якось зімкнулася в собі. Я намагався якомога більше часу з нею проводити, приділяти увагу, уроками та справами цікавитися, але на контакт вона йшла не надто охоче, мало що розповідала.

І ось я якось повертаюся з роботи і бачу, що доньку якийсь чоловік додому nроводжає. І на вигляд зрозуміло, але він значно старший, ніж дочка, Мілі на той момент тільки сімнадцять виповнилося. Вона мило посміхається йому, а той їй щось розповідає. Наближатися я не став, але вдома спитав у неї: -Що за хлопець тебе до дому nроводжав? На її обличчі було видно, що вона не надто задоволена тим, що я їх бачив. -Це Мишко. -І Скільки йому років? -24. -Не бреши мені. Скільки йому років? Вона невдоволено підібгала губи. -Ну 30, і що з того? -І як ви познайомилися? -Він працює в магазині навпроти нашої школи. -Він з тобою познайомився та надав проводити?

-Ну так… -Я не хочу, щоб ти з ним більше спілкувалася . Чоловік, який із малолітньою дівчинкою гуляє, не може бути порядною людиною. -Ну Тато! Ти не маєш права мені забороняти з кимось спілкуватися, – обурилася вона. -Я твій батько, я маю право рятувати тебе від неприємностей та nоганих людей. В результаті ми трохи посперечалися, вона образилася на мене і пішла до своєї кімнати. Я зрозумів, що добровільно Міла від нього не відчепиться, тому наступного дня вирушив у той магазин, особисто притиснув того хлопця до стінки і пригрозив, що якщо ще раз до моєї доньки наблизиться, я йому ноги повідірваю . Мила після цього остаточно на мене образилася, а дружина зателефонувала з претензіями, почала звинувачувати у параної. Вона теж каже, що я не мав права так чинити.

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.

Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! — До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти інакше. З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка. Потім відпрати це дуже складно. Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.

Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ». Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!