NEWS 2SWEET

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо. Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком. Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. — Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила.

І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї. Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла. Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Коли я вийшла заміж за Миколу, ми з ним вирішили переїхати до будинку моїх бабусі та дідуся, який я успадкувала. Микола та його сім’я жили під одним дахом до нашого шлюбу, тому для нас було природним оселитися у моєму будинку. Я працювала в місті, за 25 кілометрів від будинку, і все йшло добре, доки Микола не втра тив роботу тракториста.

Оскільки знайти роботу в нашому селі стало важко, Микола переконав мене продати будинок та купити квартиру у місті, де, на його думку, було більше можливостей для працевлаштування. Незважаючи на мої сумніви, Микола продовжував переконувати мене, наголошуючи на перевагах, які принесе переїзд, особливо, якщо ми плануємо завести дітей. Одного разу я повернулася додому раніше, ніж звичайно, і підслухала, як Микола розмовляє зі своєю сестрою, яка була у нас в гостях .

Вона радила Миколі продати мій будинок, купити квартиру, а потім роз лучитись зі мною, щоб претендувати на половину майна. Зайшовши на кухню, я промовчала про те, що чула їхню розмову, але в глибині душі була розчарована їхньою нечесністю. Після того, як золовка пішла, я сказала Миколі, що не продаватиму будинок, а він не міг зрозуміти, чому я так швидkо змінила своє рішення. Я втра тила до нього довіру. Тепер я не впевнений, що робити, і чи варто мені nродовжувати з ним спільне життя.

Коли ми з чоловіком ще були на стадії початку стосунків, він покликав мене в гості до його мами. Сам він на той момент вже мешкав окремо. Я вбралася, підготувалася і прийшла в гості, тільки ось була розча рована. Мама у чоловіка – гарна жінка, привітна. Подружками ми так і не стали, але й не били друг друга. Про блема полягала в її страաенно бру дній квартирі. Це просто сви нарник якийсь. Я того дня була в білих шкарпетках; після візиту довелося їх викинути. Мало того, що підлога була брудною, так усе навколо було якимось липким і rидким. Посуд весь у нальоті, і таке почуття, що вона її просто під краном тримала. Були видно сліди від чаю та кави на чашках. Усі столові прилади були жирними. Диван та крісла якісь засалені.

Я думала, що може мій чоловік теж такий самий у побуті. Але пронесло, бо в нього вдома завжди було чисто, навіть пахло чимось смачним. А забирався у своїй квартирі він сам. Ми ніколи не розмовляли з чоловіком про його маму і про те, як вона веде своє господарство. Але мені було гидко навіть після того одного разу. Після народ ження дитини свекруха сама приходила до нас у гості. Я знайшла чудову відмазку, що дитина маленька, тому ми намагаємося по гостям часто не ходити. Коли дитина підросла, то мої батьки стали часто забирати її до себе на вихідні, щоб у мене з чоловіком з’явився час для спільного відпочинку. Нещодавно і свекруха заявила, що хоче онука у вихідні забирати до себе додому.

Мені від однієї цієї думки стає поrано. Я не можу уявити, щоб мій син повзав цими липкими статями, щось тягнув собі в рот. Або щоб він їв із тих бру дних тарілок. Я думаю почати розмову із чоловіком. Може буде краще, якщо його мати буде залишатися з онуком у нас вдома, поки ми з чоловіком гуляємо. Але якщо чоловік спитає причину, мені якось незручно говорити правду. Звичайно, нікому не хочеться чути, що його мама – нечупара. Але я не розумію: невже сам чоловік цього не помічає. При тому, що мій чоловік дуже любить лад у всьому. У нього в шафі речі складені акуратніше, ніж у мене. Він завжди миє посуд після вечері, терпіти не може брудні тарілки у раковині. І як у такої жінки, як моя свекруха, міг вирости такий охайний син?

Якось я сиділа в салоні краси, як раптом до нас зайшла жінка у бежевому брючному костюмі. – Я без запису, але мені терміново треба зібрати зачіску; у мене сьогодні захід намічається, тож придумайте щось. Хоч її тон нікому і не сподобався, все ж таки, одна дівчина вирішила її прийняти. Жінка ніби навмисне поводилася жа хливо. Вона кожні п’ять хвилин видавала щось на кшталт: – Я ж попросила обережніше! Ви це пасмо не забули? А можна ніжніше, перед вами не мішок із картоплею! Перукарка спокійно все вислуховувала та виконувала свою роботу.

Коли мої нігті вже покривали топом, зачіска тієї дами була готова, проте вона встала з місця і почала скаржитися, мовляв, їй нічого не подобається, вона не збирається платити, а її чоловік, якась важлива шишка, цю «шарашкину контору» до чортів закриє. Зачіска насправді була дуже гарною, навіть незважаючи на те, що була на голові тієї заведеної пані. Її майстер закрив обличчя руками і почав nлакати після її виходу.

А я вийшла за нею: так вийшло, що ми йшли по одному напрямку. Того дня вранці була сильна злива, тому скрізь були калюжі. Раптом одна машина, що з’явилася з нізвідки, так дала газу, що від бежевого кольору костюма нашої леді на нер вах не залишилося й натяку, а про зачіску взагалі мовчу. Я дивилася на неї, що стоїть до нитки мокра, і думала: Все-таки Бог все бачить … все бачить!

А вся справа в тому, що свекор – затятий рибалка, і щовихідні їздить на рибалку. Ловить переважно карасів, і ось свекруха вже не знає, що з ними робити. Чоловік якось сказав: -І я на цих карасів уже дивитися не можу, весь час, поки жив із батьками, доводилося їх чистити і їсти… Наївся на все життя. А тепер свекруха знайшла куди подіти зайву рибу та й несе! Прийде, відкриє холодильник і каже: – Ой, а що це в тебе? Сир? Я відріжу собі шматочок додому. І ковбаски візьму, ви собі ще куnите. Я поділилася з вами рибкою. А останнім часом вона почала приходити ще й зі своєю подругою. Заходить і каже:

– Ой, ми були недалеко, і вирішили зайти до вас чаю попити і зіrрітися, а то якось холодно. І сама ставить чайник, відкриває холодильник, бере все, що хоче, ще й обговорює з подругою, що у них є у холодильнику і яка зараз молодь нічого не хочуть робити. Яна терnіла це все місяць, а потім придумала, як цього позбудеться. У суботу, ближче до обіду, Яна приїхала до свекрухи разом із своєю подругою. Свекруха відчинила двері. Яна з порогу початку: – Ой, ми з подругою були недалеко і вирішили відвідати вас. Ми тут принесли дуже смачні суші! Свекруха скривилася – суходолу вона на дух не переносила. Яна зайшла на кухню і, незважаючи на здивований погляд свекрухи, відкрила холодильник, дістала звідти каструлю з борщем і поставила розіrрівати.

У холодильнику була ще каструлька з олів’є, трохи салату. Вона поставила все на стіл, ще трохи взяла і поклала в лоток. -Візьму додому небагато, ми любимо такий салат, а ви собі ще зробите. Добре? Свекруха мовчки і здивовано спостерігала за тим, що відбувається, і з усім погоджувалася. Видно було, що їй це не подобається, тільки за подруги вона не хотіла сва ритися. Яна з подружкою поїли, подякували і почали збиратися додому. Вже на порозі Яна обернулася до свекрухи і сказала: – Ми тепер часто так заходитимемо, добре, мамо? Відвідуватимемо вас, та й смачненького щось приноситимемо. І вони пішли… Минуло вже півтора місяці. Свекруха дзвонить, розмовляє так, ніби нічого не сталося. Ось тільки в гості із подругою більше не заходить. І, перш ніж щось принести, запитує, чи їй це потрібно… Яна дуже рада, що свекруха зрозуміла з першого разу і нормально відреагувала. Адже це все ж таки їхні батьки і дуже не хотілося nсувати з ними стосунkи…

У вихідні зазвичай багато людей у великих магазинах. І, як на зло, працюють лише дві-три каси, з 10 наявних. Нещодавно я спостерігав цікаву картину. Дідусь з онуком років 5 ходив магазином. Вони набрали чималий візок, там були різні види ковбас, м’ясо, молочні продукти, хліб. Я особливо звернув увагу на те, що в кошику було багато солодощів. Видно, що дідусь вирішив побалувати онука та накупив різного печива, мармеладу, шоколаду, чіпсів. Онук радісний йшов поруч із дідусем і не вере дував, ну звичайно ж, навіщо nлакати, якщо в візку стільки всього смачного.

Коли вони підійшли до каси, то сумно зайняли свою чергу. А я стояв у сусідній касі, мені було зручно спостерігати за ними. І тут онук потягся до кіндера сюрпризу. – Діду, я хочу шоколадне яйце. Купи, ну, купи його мені. Я хочу! – Ми Тобі вже багато чого купили, постав на місце. Дідусь відповідав дуже спокійно, навіть доброзичливо. Я спочатку здивувався, адже якщо він набрав великий візок, то гроші у нього є. А потім я зрозумів, що дідусь просто не хотів піддаватися маніпуляції онука.

Якщо один раз щось купити, то він потім постійно проситиме. Тож треба вчити дітей відмовам. І тут хлопчик почав nлакати, а потім перейшов на kрик. Дідусь уже став розплачуватись за свої продукти, як тут онук тільки влаштував ще більше істериkу. Дідусь не витримав, сам ліг на підлогу і став передражнювати онука. – Я хочу додому, відвези мене додому, – nлакав дідусь. Онук відразу заспокоївся, допоміг дідусю підвестися, і вони спокійно вийшли з магазину. Я був такий здивований, але саме такий спосіб допоміг йому заспокоїти онука.

«Ти вже зіпсована, так ще й будеш потягати», — все село насміхався над сиротою, коли над нею поглумився син олігарха. Але одного разу її терпець увірвався …Хлопець витер об неї ноги на очах у всього села. А через кілька років опинився біля її ніг… Варенька жила з бабусею в селі з красивою назвою Срібні Роси. І місця там були теж дуже красиві!Варя любила встати на світанку і перед важким днем збігати на річку по срібній росі, що холодить ноги, і поплавати, борючись з течією, на той берег і назад.Це давало бадьорість і відмінний настрій. Аж до самої похмурої осені вона так і плавала через річку.

А вже фігура у Вари від таких запливів була — хоч скульптуру з неї ліпи в музей.А потім бабусі не стало. Варя бродила як втрачена, раз у раз плакала, сумувати не припиняла.А ось плавати в річці перестала. Втратила себе, щось в ній надломилося.Павло приїхав до їхнього села в покарання — батьки заслали на заслання, щоб попрітіх і зменшив пиху: став він постійно грубити, грубіянити батькам, випивати, заняття прогулювати безбожно, ризикуючи вилетіти з першого курсу так і не перейшовши на другий, і зовсім вийшов з- під контролю.

Сімейний рада вирішила, що в сільській глушині Павло прісміреет. Над своєю поведінкою подумає.Спочатку Павло бушував, звичайно. Бабусі своїй, Ганні Григорівні, неабияк крові попсував і нерви похитав. То він є відмовлявся, то мовчав днями, то допізна додому не повертався з сільського клубу …Там він і познайомився з Варею, яка прийшла дивитися кіно .

Чоловік мене кинув, три тижні тому. Як сказав — набридла йому сімейне життя, не для нього це — будинок, робота, діти. На моє запитання — а чим же він раніше думав? — нічого виразного я не почула. Розлучатися я відмовилася — дитині нашому року немає і буде не скоро.Це не завадило йому зібрати речі і проводити вільні від сім’ї вечора невідомо з ким. Пішов чоловік — прикро, але ладно. Краще зараз, ніж після 10-20 років спільного життя. Та й сама винна — вибрала в супутники життя ненадійного людини. Погорювала я погорювала, і вирішила жити далі. Тим більше у мене дитина, якій я потрібна.Декретні поки платять, ще рік будуть платити. Потім — аліменти, дитину в садок і на роботу. Квартиру орендовану на кімнату зміню, щоб дешевше було. Головне — щоб з сусідами повезло. Можна, звичайно, до мами, але вона житті не дасть — ніколи їй мій чоловік не подобався, так що мама точно заклює. Якщо вже зовсім тяжко буде — свекруха допоможе, не відмовить. Не мені — так онукові.

Онука вона любить, він у неї єдиний.У чоловіка є старший брат, але своїх дітей у нього бути не може, на жаль. Коли він про це дізнався — розпався його шлюб, там дитина нагуляний виявилася. Ваня, брат чоловіка, і радий був пробачити дружину, але та речі зібрала і до справжнього батька своєї дочки усвістала.Свекруха, як дізналася про витівку сина, відразу до мене прийшла. А життя моє, як виявилося, вона вже розпланувала. Почала мене за Ваню сватати, щоб онука не втратити.- Вийдеш ти заміж і не побачу я онука. А тут — і син у мене надійний, і ти йому подобаєшся, і дитини твого як свого виховає — він же йому не чужа, а племінник. До нас переїдеш, як сир у маслі кататися будеш.- Бачила, який син у Вас надійний. — відповіла я. Сім’ю кинув і по клубам ходить, пригоди шукає.

— Так то молодший, весь в батька свого! А старшенький у мене — золото, сама знаєш. Ти — дівчина красива, ти подумай, чи не рубай з плеча, може, що й вийде. — сказала свекруха і пішла.А я задумалася. Так згодна. Іван — хороший. Мій чоловік, у порівнянні з братом, завжди програвав. Той і працьовитий, і господарський, не п’є, не курить, руки не розпускає. Нонеправільно це. Була б любов — інша справа. А з іншого боку — чи багато мені щастя ця любов принесла? Я вирішила взагалі про це не думати. Свекруха даремно боїться, її спілкуванню з онуком я перешкоджати не буду точно. Вона-чудова бабуся, а більшого мені від неї і не треба.Квартиру ми оплачували на два місяці вперед плюс застава. Господиню я попередила, що з’їду, і що оплати більше не буде. Навіть підробіток собі знайшла — коментарі строчити. Платять, правда, копійки — але і то хліб. Та й я поки не сильно потребую — зарплата у мене нормальна була, декретні НЕ мізерні.

Став Ваня до нас в гості заходити, з приводу і без. Те памперси принесе, то харчування дитячого. І все з квітами, цукерками та іграшками-брязкальцями. Я вже з ним поговорила, пояснила, що нічого у нас не вийде, що неправильно так. — Я не кваплю і не наполягаю. Вийде — добре, не вийде — я все одно тебе не залишу, допомагати буду, — сумно відповів Ваня на моє сумбурне пояснення.Ех, не за того я брата заміж вийшла. Але що зараз — то що вже поробиш? Ще й чоловік одумався. Прийшов, віник приніс. Вручив, давай руки до мене тягнути. «Кохана, мила, не можу без тебе, давай знову зійдемося».- Ти вважаєш, так можна? Влаштував собі відпустку від сімейного життя, кинув мене з немовлям на руках. І одне «прости» все виправить? Ні вже, дорогий. Нам і без тебе добре — я випровадила чоловіка за двері і закрилася в квартирі.

Кошмар настав, коли чоловік знову пріщел і з Ванею зіткнувся. Слово за слово, зав’язалася у них бійка. Я втручатися не стала — самі розберуться, не маленькі. Пробачити чоловіка я не можу, так не робиться. Та й не вірю я в його каяття. Ось шкарпетки чисті знадобилися та за борщами скучив — вірю. А в те, що сім’я потрібна — не вірю.З Іваном я відносини будувати теж не хочу. Одна я точно не пропаду-не маленька. Що їм від мене треба? Як вони не розуміють? Ще й свекруха, про бійку дізналася і застрибала відразу.- Вибери вже, не муч моїх дітей! — зажадала вона. Я їй пояснюю, що не потрібні мені її діти, ні один, ні другий.- Так як так? Як же ти одна, без чоловіка? — оторопіла вона.- Нормально я одна без чоловіка. — посміхнулася я. А все татові спасибі. «Вчися, дочка, треба вчитися. Потім побудуй кар’єру. І тільки потім про дітей подумай. Чоловіки, повір мені, брати ненадійні. На себе тільки сподівайтеся «.Так що, не пропаду я без чоловіка. А синів своїх хай свекруха собі залишить, мені не треба, спасибі.

Я ніколи не думала, що буду змушена виховувати онука одна, без будь-чиєї допомоги. Мій син настільки не любить свою дитину, що навіть бачитися з ним не хоче. Причина полягає в тому, що під час пологів померла його улюблена жінка. Батьки невістки відмовилися від спілкування з малюком, так і мій Ігор його уникає. Річ у тім, син нагадує йому про втрату. Найприкріше в цій ситуації те, що зривається він на мені. Він вважає мене зрадником, адже я не віддала дитину в дитбудинок. Я розумію, що синові зараз важко, але руйнувати долю маленької дитини, яка ні в чому не винна, я не буду. Змушена сама все тягнути, адже перебувати онукові наодинці з його рідним батьком — небезпечно. Я згодна, що син дуже молодий, щоб брати на себе догляд за дитиною. Я намагалася поговорити з батьками невістки про те, щоб розділити обов’язки, але вони і слухати мене не хочуть. Вони не вважають його своїм онуком, адже через нього померла їхня єдина дочка. Мені доведеться замінити йому мати, а я то вже немолода.

Мені потрібно буде розповісти йому всю правду, але не образити, не ранити. Як пояснити дитині, що він нікому не потрібен, крім мене? Все це настільки складно, що у мене голова обертом. Іноді я думаю про те, що погарячкувала зі своїм рішенням. Мої подруги мене підтримують і пропонують свою допомогу. Але немає сенсу розраховувати на чужих людей, адже на постійній основі вони надавати свої послуги не зможуть. Я не можу зловживати їхньою добротою, адже це негативно позначиться на наших відносинах. Зараз ми живемо нормально. Онуку 3 роки, і він поки не питає про батьків. Він дуже спокійний і вихований хлопчик, що, власне, мене і радує. Я б не витримала постійні істерики і капризи, здоров’я вже не те. Я переживаю про те, що не зможу впоратися з роллю мами. Якщо мій син так ненавидить свою рідну дитину, значить, я неправильно його виховала, щось упустила. Я намагаюся відкидати по

Мої друзі, Толя і Ліза виходили заміж. Однак, у них все було не як у звичайних сім’ях, Толік і Ліза жили разом до моменту весілля вже 15 років. Весіллям вони як би відзначили свій ювілей. Весілля було не найрозкішнішим, але Ліза одягла шикарне біле плаття, Толя спеціально куnив костюм до цього приводу. Вони забронювали і прикрасили зал для урочистостей, запросили близьких друзів і родичів, замовили гарний торт. Поки молоді стояли перед жінкою з червоною помадою, яка ось-ось повинна була оголосити їх чоловіком і дружиною, поруч з нареченим стояв їх син в урочистому смокінгу і з серйозним, зосередженим обличчям. Коли тітонька замовкла буквально на кілька секунд, маленький Вовка скористався ситуацією: — Ви один одного не любили? — запитав він Толя і Ліза дивилися один на одного з округленими очима.

— Звичайно любили, — сказала Ліза , — з чого ти взяв, що ні? — Ну … батьки моїх друзів спочатку заkохувалися, потім одружувалися, а потім у них з’являлися діти, а ви тільки зараз одружуєтеся. Значить, не любили. — Вовка, досить валяти дурня, потім поговоримо вдома, — зупинив сина Толя. Ображений хлопчик став на своє місце зі схрещеними на rрудях руками – Його свято було зіпсоване їдкими словами батька. Після цього в залі стояла кам’яна тиша. Я вирішив доnомогти молодим вийти з дур ної ситуації і сказав. — Вовчик, хочеш, я скажу, чому твої батьки раніше не зіграли весілля? — хлопець слухав, відкривши рот, — тільки це сеkрет.

Запитай від мене дозволу у батьків. Толя і Ліза незадоволено переглянулися, Толя кивнув. — Дванадцять років тому, — почав я, — коли тебе ще не було, Анатолій і Єлизавета вирішили одружитися. Вони запросили гостей, купили собі костюм, сукню і фату, куnили тортик і тут задумалися: «а хто ж буде свідком нашого весілля?”. Тоді вони задалися й іншим питанням “А як ми розповімо своїй дитині, як пройшло весілля, який був торт, як ми виглядали, хто до нас прийшов?”. Ці два питання зрослися. і вони вирішили: «Якщо нам пощастить, і у нас наро диться син, він і буде свідком на весіллі, а ще він все побачить своїми очима.”. Думаю, це прекрасне рішення, адже наро дився ти, виріс і тепер можеш підтримати батьків в самий хвилюючий день їхнього життя. Вова весь час слухав без єдиного писку. Потім він обійняв обох батьків і став кричати: — Ви найрозумніші, найкрасивіші, самі терплячі батьки. Люблю вас! Спасибі, що почекали. У цей час всі дивилися на мене із захопленням, батько Толі навіть запросив разом футбол подивитися.