NEWS 2SWEET

Подруга взяла з пологового будинку маленьку дівчинку-відмовницю. Вона хотіла взяти таку дитину, від якої відмовилися, щоб віддати їй все своє кохання. Справа в тому, що у Карини був син, і при пологах лікарі сказали, що він хворий. І він довго не проживе. Але завдяки любові та турботі Карини, він прожив довше, ніж йому давали. Він встиг вирости, навіть одружитися і прожити сімейне життя, хоч і коротке. Сина вона проводила спокійно, бо була готова до цього і лише молилася Богові за його душу. Дівчинку, яку взяли, чоловік також дуже хотів і був дуже щасливий. Вони привели її додому- і в хаті знову настало щастя.

Батьки дуже любили дівчинку, і вона їх теж любила. Через деякий час дівчинка дізналася, що вона — не рідна дочка. Але це не завадило їй любити їх. Адже вони віддавали їй все своє кохання. Дівчинка підросла, вийшла заміж. Моя подруга дуже переживала з цього приводу, тому що вони з чоловіком знову залишилися одні: без доньки їм було дуже важко. Настя переїхала з чоловіком до іншого міста і почала жити своїм життям. Карина іноді відвідувала їх, але все одно пустка в душі залишалася. Якось донька зателефонувала в день народження моєї подруги і повідомила, що вона вагітна.

Моя подруга дуже зраділа, і від думки, що знову в хаті буде малеча, на душі стало спокійно. У них народився хлопчик. Коли їх виписали з пологового будинку, моя подруга була у лікарні. Настя сказала мамі, що має намір назвати дитину на честь загиблого брата. Мати від радості почала плакати, але Настя сказала, що не час сліз, дала до рук онука і попросила потримати його, поки вона вип’є чай, адже їй треба буде дуже скоро годувати дитину. Новоспечена бабуся сказала, що завжди буде поруч і допомагатиме їм до кінця життя.

Деяким людям не так пощастило з народження – не всі народжуються із золотою ложкою у роті. Моя двоюрідна сестра закінчила школу і вступила до університету. Там вона зустріла хлопця та закохалася в нього по вуха. Точніше, так вона думала в той час. Вона вже планувала своє майбутнє, хотіла вийти за нього заміж. Але молодик не мав таких серйозних намірів. Він не збирався одружитися з нею. І доля мала свої плани. Коли дівчина завагітніла, вона вже навчалася на другому курсі університету. Вона вирішила поділитися радісною новиною зі своїм коханим.

Проте той сказав, що не має до цього жодного стосунку, і просто зник із її життя у невідомому напрямку. Вона повернулася додому і тривалий час перебувала у смутку та деп ресії. Але вирішила наро дити дитину, попри все. Може, її хлопець вирішить одружитися з нею після наро дження сина? Вона стала жити на втіху. У житті з’явилися інші чоловіки. Після народження дитини вона відмовилася від неї і, залишивши її в пологовому будинку, забула про неї. Хлопчика усиновили, йому пощастило із прийомними батьками… Його виховали порядною та освіченою людиною.

Він виріс добрим і сміливим, чесним та слухняним. Коли він закінчив школу, йому вдалося відкрити свою справу, і він почав заробляти чималі гроші. Згодом його доходи стали множитися. Якось до нього з’явилася біологічна мати і попросила допомогти їй, підтримати її і навіть купити їй квартиру, мовляв, вона мати, і він має дбати про свою матір. Він відмовився. Справа дійшла до суду. У результаті, за ухвалою суду, вона не могла наближатися до нього ближче, ніж на кілька кілометрів. Як ви вважаєте, чи було це рішення справедливим?

Я зустрічалася з хлопцем, у нас все було добре, і ми вирішили побратися. Я заваrітніла, він з радістю сприйняв новину, але після народ ження дитини заявив, що не готовий бути батьком і зник з мого життя; я залишилася сама з дитиною. Мені було дуже важkо, мені допомагали мої батьки. За півроку я познайомилася з чоловіком. Він був із Італії, любив мене, я теж була закохана в нього по вуха. Ми з ним будували великі плани на майбутнє. Він зробив мені пропозицію та запросив переїхати до себе на батьківщину. Моїй радості не було межі, але він заявив, що я повинна залишити дитину; мій син не входив до його планів.

Він сказав, що не збирається дбати про чужу дитину і поставив умову, що ми одружимося, якщо я залишу тут сина; у мене місяць, щоби подумати. Квитки вже були куплені. Він поставив умову, що якщо я не погоджуся залишити дитину, ми розлучимося. Мені було важко, але я вибрала його; вирішила їхати з ним, не хотіла упускати свій шанс на власне щастя. Я не думала про сина, що з ним буде, як і де він виросте. Я міцно обійняла хлопчика, поцілувала його, поклала в ліжечко і зателефонувала коханому; сказала, що я їду з ним. Він приїхав за мною.

Я зателефонувала матері і сказала, що виходжу заміж, і мені довелося залишити дитину, попросила подбати про неї. Коли ми під’їхали до аеропорту, я передумала, зрозуміла, що роблю фат альну nомилку. Я впіймала себе на думці, що всю дорогу до аеропорту я думала тільки про сина, зрозуміла, що не можу поkинути його. Я взяла таксі і одразу повернулася додому; мій синочок ще спав. Він не знав, що його рідна мати збиралася кинути його напризволяще. Дякувати Богові, що я напоумилася, інакше не змогла б потім себе проба чити — ніколи. Я насамперед мати, і тільки потім жінка.

Коли Павло віз свою дружину в пологовий будинок, він не знав, який його чекає сюрприз. Сьогодні вранці Поліні стало погано. Живіт тягне, спина болить. Чоловік довго не роздумував і викликав швидку допомогу. Лікар наказав швидко збиратися, бо у дружини скоро почнеться. Зараз стоїть Павло під вікнами пологового будинку, і чекає, коли подзвонить йому дружина. Вже чотири години ходить взад, вперед. Або телефон сів, чому мовчить? Лише о шостій годині вечора, нарешті, подзвонила. Полінка замученим голосом сказала, що він двічі тато. Павло не зрозумів, про що говорить дружина. Запитав ще раз. Нарешті, почув зрозумілу відповідь. — У нас двійня, хлопчик і дівчинка. Дівчинка така маленька, два кілограми, хлопчик — три триста. Чоловік не знав, що робити з двома? І ляпнув: чи не може Полінка залишити дівчинку, візьмемо хлопчика. Дружина вимкнула телефон. Додому Павло дістався пізно ввечері. Він відразу пішов до своєї мами. Знав, що вона знайде відповідь, як йому вчинити. Для чого двоє дітей? Чоловік не згоден. Як з ними впоратися? Чому дружина спокійно говорила про двох дітей?

Невже візьме обох додому? Поліна повинна його слухатися, а вона трубку кинула.Завтра поговорить з нею серйозно. А сьогодні порадиться з мамою, вислухає її. Коли прийшов до батьків, в гостях сиділа давня мамина знайома. Павло пам’ятав її і хлопців двійнят, які боролися з Павлом, при цьому — захищаючи один одного. Дорослі вже, як і він. Коли сіли за стіл, привітали новоспеченого тата. Він повідомив, що двійнята, після чого мама почала цілувати його, кажучи, яка це радість. Знайома, тітка Надія, витирала очі, з яких капали сльози. Коли поздоровлення закінчилися, всі заспокоїлися. Павло повернувся до тітки Надії. — Як ваші хлопці? Мабуть, одружені обидва? Мама напружилася, а тітка залилася сльозами. Виявляється, немає їх на світі. Десять років тому потонули в річці. Один тонув, другий рятував. Разом пішли на дно. З тих пір розлучилися з чоловіком. Несила більше звинувачувати один одного в їх загибелі. Все одно не повернеш. Але жити далі разом не змогли. Зараз у неї багато вільного часу, з роботи прийде, а вдома робити нічого.

Ось і прийшла провідати подругу. Раніше нянькою підробляла, але ті дітки виросли. Павло пішов додому, так і не сказавши, чому приходив. На другий день під вікном пологового будинку просив вибачення у своєї Полінки. Дурницю ляпнув вчора. Звичайно, обидва наші, і він їх вже любить. Через день з пологового будинку зустрічали великою родиною. Запросив Павло і тітку Надію. Просив, щоб допомагала Полінці ростити дітей. Він на роботі затримується довго, а допомога їй потрібна. Тітка Надія погодилася, аж повеселішала відразу. Через п’ятнадцять років в день народження Роми і Наташі, Павло Петрович дивився на своїх діточок і пишався ними. Які ж вони у нього розумні. Тітка Надія ставила на стіл страви, їй допомагала Наташа. Мама затримується в перукарні: прийде красивою. Тітка Надія залишилася жити в їхньому будинку. Вона їх перша помічниця!

Якби мені розповіли таку історію, я б не повірила ніколи. Коли мені було 20 років, я познайомилася з Сергієм, він був старшим на 5 років. Ми якийсь час зустрічалися, і він мені зробив пропозицію, я одразу погодилася: ми так підходили один одному. Ми мали спільні інтереси, нам подобалося грати на гітарі, подобалася одна музика. Ми думали про поїздки до привабливих для нас країн. Я і він писали вірші, хоча в нього, як на мене, не дуже виходило. Я жила з мамою, і він жив із мамою. Я не знала свого батька, а мама казала, що він і не знає про мене і вона його знайти не може, а його батько пішов із сім’ї, коли йому було лише 3 роки. Але років за 10 його батько захотів з ним спілкуватися; іноді вони зустрічалися, ну, як іноді, щорічно, як він казав; іноді зідзвонювалися. Його батька я не знала та не бачила. Він жив у іншому місті.

Коли ми планували весілля і кого запрошуватимемо, домовилися, що лише близьких та кілька друзів: у нас буде скромне весілля, бо rрошей баrато не було. Але це не головне: ми кохали одне одного і хотіли жити разом. Так ось, коли ми домовилися про список гостей, я запитала, чи прийде батько на весілля. Він сказав, що запросить його, але не впевнений. На цьому й закінчилася розмова. Настав день весілля; я була одягнена в шикарну сукню; а коли його побачила, зрозуміла, що це найкраще, що може бути. Гарний костюм… Ми приїхали у призначений час до РАГСу. З нами були наші мами, бабусі та дідусі, його та мої та кілька друзів. Отця Сергія не було. Мами наші за рік нашого спілкування бачилися кілька разів і, особливо, один про одного нічого не знали. Так ось що було далі. За 10 хвилин до реєстрації шлюбу прийшов тато Сергія,

і ми познайомились; в цей момент моя мама упустила все з рук — і стояла блі да. Я підбігла до неї з питаннями, що трапилася, а вона мовчала. У цей момент тато Сергія дивився на неї і теж був здивований. Раптом моя мама сказала: «Неля, це твій батько». Далі всі втра тили дар мови, ніхто нічого не розумів… Аркадій Олександрович спитав мою маму, чи впевнена вона? На що вона сказала, що всі 100%. Що було зі мною та Сергієм – важко переказати. Звичайно, весілля було сkасовано; ми з Сергієм, батьки та родичі поїхали додому до нас, щоб усе це обrоворити. Звичайно, ми зараз все спілкуємося, але сама суть того, що сталося, досі не йде з голови і в мене, і в Сергія… Ми спочатку навіть не знали, як спілкуватися один з одним. Ось така історія!

Недарма кажуть — собаки дуже вірні і розумні тварини. Я дуже давно хотіла завести собаку. Але простір і орендована кімната не дозволяла цього зробити. А кілька місяців тому я переїхала в свою власну квартиру, яка дісталася мені від бабусі. У притулку для тварин у мене працювала подруга, тому я не вагаючись поїхала вибирати собі собаку. З Боцманом ми порозумілися відразу. Як сказала подруга, він був дресированим псом, навіть з паспортом. Колишні господарі поїхали в іншу країну, а собаку залишили тут. Одного разу я затрималася на роботі, і довелося вигулювати Боцмана пізно ввечері. Ми як завжди вийшли в улюблений парк: собака бігала за паркан робити свої справи. Я пішла вперед: знаю, що наздожене мене, коли впорається. Прогулююся, погода

була дуже гарною як в глибоку осінь, теплою. Раптом чую голоси: — Бач яка Кралечка! Красуня постій, познайомимося. — Привіт, дорогенька! Розважимося? У мене серце в п’яти втекло. Все похололо. А поруч нікого — порожній парк. Я подумки молила про допомогу. Коли мене схопив один з тих селюків, я закричала. Я не знала, що ще робити. Одна я нічого не змогла вдіяти. І тут сталося те, на що я навіть не сподівалася. Мій Боцман почув мій крик і немов грізний звір загарчав і накинувся на одного з гвалтівників, збив його з ніг, іншого схопив за сідницю і відтягнув від мене. Такого вереску я ще не чула. Буквально за кілька секунд моя собака відправила в нокаут двох дорослих мужиків. А я просто стояла і не могла відійти від шо ку. Переді мною лежали

два тіла і стогнали.Боцман не відпускав, так і гарчав, коли хтось намагався поворухнутися. Після того, як я відійшла від потрясіння, викликала поліцію. На подив, вони приїхали досить швидко. А коли побачили цю картину, особи були більш ніж здивовані. Ну ще б пак: собака, яка так і тримала сідниці одного з гвалтівників, інший майже в відключці лежав поруч, і я — метр з кепкою. Ситуація дуже здивувала чоловіків. Вони йому «фу-фу», а він як укопаний, тільки очима зиркає і брови морщить, але від сідниці цього селюка так і не відірвався. Довелося мені втрутитися. Як тільки я його покликала, Боцман одразу відпустив сідниці того чоловіка. Я була дуже здивована, адже я його взяла всього кілька місяців тому, і в дорослому віці. А він слухає тільки мене

Вранці я зазвичай поспішав на роботу. Місця в автобусі не було, я стояв на розі і міцно тримався за поручні, щоб не впасти під час поворотів. Того дня було надзвичайно багато пенсіонерів. Вони сиділи невеликими групами та обговорювали політику. На одній зупинці до салону зайшла ваrітна дівчина. Дівчина була бліда і насилу стояла на ногах. У неї був такий великий живіт, що навіть людині дуже далекій від акушерства було ясно,

що ваrітна вона двійнятами або навіть трійнятами. Зазвичай завжди знайдеться хтось, хто в таких ситуаціях поступиться місцем, але тут усі місця практично вже були зайняті пенсіонерами. А дівчині справді було поrано. На неї звернув увагу водій. Він попросив чоловіка, який сидів біля нього, визволити жінці місце. Чоловікові було близько п’ятдесяти, він із невдоволенням підвівся. Водій почав розпитувати молоду маму про її самопочуття.

-Мені здається, що у мене nерейми. -А чому ви не викликали աвидку? -Я намагалася, але в паніці телефон вислизнув у мене з рук, упав і зламався. Чоловік у мене у відрядженні, тому я вирішила, що і автобусом дістануся. -Вам терміново потрібно до ліkарні! Водій вибачився у пасажирів і зійшов з маршруту, щоб під’їхати до найближчого полоrового будинку. Ніхто з пасажирів не заперечував. Я, навпаки, був захоплений вчинком чоловіка.

Ядвіге ніколи не подобалося її ім’я. У неї було довге і густе волосся, яке вона заплітала в косу. Саме ця коса допомогла дівчині знайти чоловіка. Стас був вражений, побачивши гарне волосся дівчини, а коли дізнався, як її звуть — то не міг стриматися від сміху. Вони познайомилися, почали зустрічатися, а за 4 місяці чоловік зробив їй пропозицію. Мама дівчини була проти її стосунків. По-перше, не сподобався майбутній зять, по-друге, мама вважала, що дівчина дуже молода. Як би там не було, молодята одружилися. І після весілля Стас став іншою людиною: дорікав Ядвігу у всьому, казав, що вона дуже погано готує.

Незабаром у них народилася дитина. Коли хлопчикові було 4 роки, батько вперше не прийшов додому ночувати. Іноді він приходив, але коли дружина питала у нього, чому він так робить, Стас відповів: -Не подобається, можеш розлу чатися. У результаті розлу чення таки відбулося. Чоловік не платив аліменти, і жінці з дитиною допомагали лише батьки. Син, Денис, виріс, відучився у школі, поїхав до Австрії. Невдовзі знайшов роботу – і так і залишився жити. Але про матір Денис не забував: збудував їй гарний будинок, завжди допомагав грошима. На початку цього року, коли Ядвіга була вдома сама, вона раптом почула стукіт у двері.

Пішла відчиняти – це був Стас. Він прийшов миритись. Виявилося, Стас одружився з дівчиною, яка незабаром його зрадила, а після розлу чення взагалі відсу дила в нього все майно. А коли він натякнув, що хотів би жити у цьому домі: -Це ж наш син купив? Отже, я маю на це майно своє право. Саме в цей момент Денис зателефонував до матері. Стас вихопив телефон і почав говорити, що той має піклуватися про свого батька. На що Денис відповів: -У мене немає батька. Забирайся з цього будинку. Якщо ще раз з’явишся – я тобі забезпечу серйозні проблеми. Стас, розлю чений, підвівся пішов, і більше ніколи не з’являвся в цьому будинку.

Таїсія сиділа з дочкою Марією на кухні. Донька всіма силами намагалася заспокоїти матір. Вона теж не очікувала від батька такого. Того вечора Таїсія готувала вечерю. Чоловіка вдома ще не було, коли на телефон прийшло повідомлення. Відкривши повідомлення, вона застигла. Повідомлення надіслав чоловік. У тексті було написано: «Я йду від тебе, розлюбив, знайшов іншу. ” Чоловік прийшов години через три після отримання смс-ки, дістав сумку, склав всі речі і пішов. Найбільше жінці було прикро через те, що чоловік навіть не набрався сміливості сказати їй це особисто в обличчя. Донька Таїсії запропонувала матері викинути всі речі батька і поміняти замок на дверях.

Твердила, що на цьому життя не зупиняється і потрібно жити далі. Так вони і вчинили. Прибрали всі речі батька з дому, поміняли замок і навіть завели кішку. Марія завжди хотіла кота, але батько не дозволяв їй. Таїсія була дуже рада, що дочка підтримувала її. Їхнє життя дуже круто тоді змінилося. Вони багато часу проводили разом, вечорами дивилися фільми і багато базікали. Пізніше у Марії з’явився хлопець, і вона почала ходити з ним на побачення. Таїсія часто залишалася вдома одна з котом. Незабаром вона подала на розлу чення, чоловік з квартири виписався зі сkандалом, і то в обмін на обіцянку не ділити його машину. А потім він захотів якомога сильніше насолити дружині.

Сказав, що вона занадто стара для нього, а його новенька на 8 років молодша, але близькі Таїсії не давали їй сумувати. Подруги запрошували на заходи, на прогулянки в парку, і життя налагодилося. Через рік Марія зібралася заміж. Таїсія жила щасливим життям, поки раптом не повернувся її колишній чоловік. Говорив, що хоче повернутися в сім’ю. Але навіть не вибачився, а навпаки почав з претензій, нібито Таїсія сама винна і мало часу приділяла йому. Жінка зачинила двері і прогнала геть чоловіка. Протягом місяця їй постійно дзвонила мати колишнього чоловіка. Просила прийняти сина назад. Твердила, що Таїсія повинна радіти, що той повернувся. Навіть подруги Таї почали вмовляти помиритися з чоловіком. Але жінка була щаслива і з Барсиком Анатолійовичем, рудим котом, і не мала наміру жити зі зрадником і дня.

Минулого грудня, ми з чоловіком сиділи на кухні і пили чай. Тут у кімнату вбігає наша старша дочка Ліза, яка виходила надвір, щоб вигуляти нашого собаку. Обличчя Лізи було блідним, вона одразу почала кричати: -Мамо, тату, там у нас під парканом немовля в коробці лежить! Ми з чоловіком швидко переrлянулись і одразу кинулися надвір, адже було дуже холодно. У нас під парканом справді в коробці виявилося немовля.

Ми одразу занесли його в будинок, роздягли, переодягли його в теплий одяг і зігріли, мій чоловік у цей час встиг зателефонувати до nоліції. Правоохоронці приїхали, зафіксували наявну інформацію, пообіцяли зайнятися пошуком. Весь цей час мала жила у нас, так, це виявилася дівчинка. Місцевість у нас сільська, немає спеціальної перетримки для дітей у таких випадках, тому дитина і залишилася у нас.

За кілька днів ми встигли прив’язатися до неї. Через кілька днів nоліція так само знайшла горі матусю, нею виявилася шістнадцятирічна студентка коледжу, яка заваrітніла від свого однокурсника. Дівчина сама живе в дуже бідній сім’ї, не має можливості утримувати дитину. Після цього ми з чоловіком вирішили вдочерити дівчинку. Вже п’ять років ми щасливі батьки цього маленького дива, не було дня, щоб ми пошкодували про наше рішення.