Home Blog Page 308

Хлопчик знайшов на дитячому майданчику дитину, яку kинули батьки. А 18 років потому

0

Хлопчик дивився у вікно і говорив бабусі: — Бабуся, ну коли ми підемо на вулицю? — Сьогодні холодно, дорогий, в наступний раз. — відповідала жінка та й справ дуже багато, не до прогулянки. Олена Петрівна підробляла вдома, в’язала на замовлення шапки і шарфи. І зараз у неї було замовлення, потрібно було дов’язати комплект, шапку, рукавиці і шарфик. Але онук наполегливо просив бабусю піти погуляти. — Ну добре, добре, вмовив, підемо прогуляємося, але недовго, на вулиці сьогодні холодно, та й в’язати нужно.

-здалася вона. Вони вийшли на вулицю, там було безлюдно, всі сховалися в таку погоду по домівках. Природно онук носився, а жінка вже вся змерзла. — Все, підемо, Іллюша, а то захворіємо. Трохи погуляли сьогодні і хвате. — сказала жінка. Але дитина була невгамовна, понісся по всьому майданчику і сховався в дитячому лабіринті і затих. Жінка все кликала його і кликала, але він мовчав; вона підійшла до лабіринту, покликала його і він відповів: — Бабуся, тут лялька лежить, давай заберемо її. Олена Петрівна зайшла в лабіринт і побачила, що там стоїть сумка, а з неї доноситься писк.

Advertisements
Її як водою окотило від жаху; відкривши сумку, вона побачила малюка, зовсім маленького, загорнутого в тонку пелюшку. Видно було, що дитина замерзла, вже личко посиніло від холоду. Вона схопила його, швидше пригорнула до себе, зігріваючи. Жінка тремтячими руками викликала швидку. Приїхала швидка і співробітники поліції. Дитину забрали до лікарні, а жінка з дитиною залишилися давати свідчення співробітникам. Співробітники запитували, як знайшли дитину. Олена Петрівна розповіла, що це онук знайшов малюка, бігав скрізь, вона б і не почула писку дитини, якби він її не покликав.

— Ось, молодець хлопець. Так тримати! — похвалив його співробітник. Жінка все дивувалася, як же можна викинути свою кровиночку, невже серце не здригнулося. Співробітник не дивувався: — Чого тільки не буває: і на смітник викидають і підкидають комусь, зараз чого тільки не буває, ми вже нічому не дивуємося. Бабуся попросила його зателефонувати, дізнатися про дитину, чи все в порядку. Він дізнався, що малюка оглянули і обстежили, все нормально, невелике переохолодження, але з ним буде все в порядку. Хоча сказав, що якби ще трохи — і дитина точно не вижила би.

Їх відпустили додому і жінка з онуком пішли. Яка вже тут робота, подумала жінка, сьогодні точно не до цього, з такими потрясіннями. А вранці вона вирішила дізнатися про дитину і зателефонувала в лікарню. Їй спочатку нічого не хотіли говорити: — Для чого ви цікавитеся, і ким доводитеся дитині? — запитали на тому кінці. — Ніким не припадаємо, просто хочеться дізнатися про малюка, адже це ми з онуком знайшли вчора дитину.- відповіла Олена Петрівна. — Ах це ви, рятівники малятка. Це дівчинка. З нею все добре. Ви молодці, що не дали їй пропасти — заговорила працівник уже іншим тоном.

— Я хотіла б відвідати її і може бути щось потрібно купити, ми принесем. — запитала жінка. — Взагалі не положено, але вже для рятівників можна зробити виняток, приходьте завтра після обіду. Принесіть памперси і суміш для новорожденних. — сказала медпрацівник. На наступний день, закупивши все потрібне, вони з Іллюшею вирушили до малятка. Їх пропустили. Маля була така маленька і мила, що жінка не стримала сліз. Вона принесла з собою ще широкий шарф, з м’якою пряжі ніжно-сірого кольору з візерунками по краю, зв’язаний своїми руками.

Якось захотілося його зв’язати, не на продаж, а просто так зв’язала, і він лежав, як ніби чекав свого часу. Вона вкрила ним ту дитину і побажала їй щастя, змахуючи сльози. Вони ще дзвонили, цікавилися долею дівчинки; її назвали Софія. Недбайливу мати знайшли і позбавили її прав на дитину. Незабаром дівчинку удочерили, одна бездітна сім’я закохалися в неї з першого погляду і забрали до себе. Минуло 18 років. Олена Петрівна вже дуже помітно постаріла, але як і раніше жива і діяльна, пекла онукові його улюблений пиріг: він обіцяв приїхати, був дуже загадковий і нічого більше не розповідав, просто попросив приготувати щось смачненьке, сказав, що у нього для неї є сюрприз. Відчинилися двері і зайшов Ілля з дівчиною:

— Бабцю, познайомся, це моя дівчина Софія і ми збираємося з нею одружитися; ми з нею як дві половинки одного цілого, я як її побачив; мені здалося, що я її знаю все життя. — Ого, це чудова новина, Іллюша Ласкаво просимо в нашу сім’ю, Софія. — зраділа жінка. Дівчина збентежилася, посміхнулася і почала розмотувати шарф на куртці; Олена Петрівна зачепилася поглядом за цей шарф і обімліла. — Який у тебе шарф з цікавим візерунком — сказала дівчині жінка. — Так, цей шарф зі мною, скільки себе пам’ятаю, ось уже скільки років не можу з ним розлучитися, бережу його, ношу рідко. Олена Петрівна звичайно ж дізналася, цей шарф, який колись вона подарувала знайденому малятку на щастя. Треба ж як буває в житті: Ілля врятував свою майбутню дружину. Видно, вони були призначені один одному зверху і саме провидіння вело хлопчика в той день до неї, щоб він її врятував.

Жінка два дні поспіль приходила в той же бутик — але з різними чоловіками. І тільки персонал розумів, в чому була справа

0

В модний і дорогий бутік заходить жінка років 30-ти. Модна, доглянута, дуже впевнена в собі. А за нею плентається лисуватий — зовсім неспортивний чоловік років 50-и — з золотим годинником на руці. Обручки у них однакові. Виходить — чоловік. Вираз обличчя — як і має бути у чоловіка в магазині жіночого одягу. М’яко кажучи — тужливий. Жінка вибирає найдорожче плаття, довго приміряє його і поступово починає стогнати від задоволення. Чоловік швидко втомлюється від стогонів і купує цю сукню, мовчки глянувши на ціни. Три тисячі доларів! Вони йдуть. На наступний день ця жінка приходить з зовсім іншим чоловіком. Молодим, спортивним, відмінно одягненим, теж, до речі, з обручкою.

Але з іншим. Коханець, виходить! Жінка бере точно таке ж плаття, що вона купила вчора — і починає його знову міряти. Продавці — дисципліновані люди. Уваги не подають. Жінка знову починає стогнати від жадання. На цей раз голосніше і переконливіше. Хлопець довго коливається, але, врешті-решт, мириться і відвалює три штуки. Жінка, сповнена вдячності, щасливо цілує його в губи — і вони йдуть. На третій день ця жінка приходить в бутик вже в третій раз. Одні. І здає одну з двох суконь. Отримує три тисячі доларів на руки — і йде. Мораль така: чоловік упевнений, що плаття купив він. Коханець переконаний, що плаття купив він. Ніяких питань і сцен ревнощів. А у жінки на руках — три штуки баксів і шикарне плаття.

Хлопчика помилився номером телефону — але знайшов того, кого шукав

0

Хлопчисько сплутав цифри телефону і набрав її. Вона в цей момент якраз сварилася з касиром і грубо гаркнула в телефон. Там мовчали. Вона ще раз запитала, кого потрібно-номер телефону не був визначений. Тоненький голосок запитав бабусю. Вона було знову хотіла грубо відповісти, що помилилися номером, що ніякої бабусі тут не було і не буде — потрібно уважно набирати номер, хлопець! Тільки голосочок був таким ніжним, що вона себе приструнила і пояснила вже спокійно, що за цим номером бабусі немає, і що тут є тільки така тітка, як вона. Тільки пацан знову чітко продиктував саме її номер.

Хлопчисько сплутав цифри телефону і набрав її. Вона в цей момент якраз сварилася з касиром і грубо гаркнула в телефон. Там мовчали. Вона ще раз запитала, кого хочете-номер не був визначений. Тоненький голосок запитав бабусю. Вона знову хотіла грубо відповісти, що помилилися номером, що ніякої бабусі тут не було і не буде — потрібно уважно набирати номер, хлопець! Тільки голосочок був таким ніжним, що вона себе приструнила і пояснила вже спокійно, що за цим номером бабусі немає, і що тут є тільки тітка, як вона. Тільки пацан знову чітко продиктував її номер.

Advertisements
Довелося розібратися. Цей номер йому дав батько. Нібито, цей номер став новим телефоном бабусі, а старого у неї вже немає. І не зрозуміло, куди він подівся. Тоді тато вирішив купити їй новий. І дав йому новий номер. А хлопчик його записав. А може бути, і цей телефон бабуся теж втратила? Та тільки засміялася у відповідь. Швидше за все, бабуся нічого не втрачала. Так трапляється. Може бути, він помилився при записі. Нічого страшного. Ну або цифри сплутав.
Вона вже пішла з банківського відділення і забула про хамство касира. Не розуміла, яким чином зможе знайти бабусю? А тата? Теж не зрозуміло. Хлопчисько намагався додзвонитися батькові, але телефон того був вимкнений. Бути може, він зайнятий або працює. Ну або батарейка села. Тоді необхідно дзвонити матері! А телефону мами у нього не було. Вона пішла з їхнього життя давним-давно. Він навіть не пам’ятає, як вона виглядає. Він в будь-якому випадку дзвонить бабусі або батькові.

А навіщо взагалі дзвонити? Що сталося? Бути може, нічого страшного? Він і так чекав. Довго чекав. Вже кров перестала йти. Тільки хворіти не перестало. Яка-така кров? Руку порізав?Вона миттю завела автомобіль і постаралася вже в процесі їзди уточнити, де проживає хлопчик. Він тільки знає номер квартири і будинку, а вулиці забув. Що видно з вікон? На якому транспорті він їздить? Батько на автомобілі? Згадати потрібно номер автобуса. Вона стала їхати за маршрутом автобуса і усвідомила, що він проживає в сусідньому дворі.

Миттю забігла на сьомий поверх — і хлопчик вже відкривав двері. Тримає нагорі руку, перемотану. Вона сіла поруч і розгорнула — навіть очманіла! Хлопчик розрізав руку від самої кисті і до плеча. Кров вже зупинилася, але рушник все було в червоних плямах. Хлопчик був наляканий, аж губи побіліли.Вона миттю схопила його на руки і понесла вниз. Схаменулася і дістала блокнотик, вирвала лист і написала на ньому свій номер і ту лікарню, в яку вони поїхали.
Вони поїхали в поліклініку. Вона відразу ж стала радіти, що за освітою доктор. А то б і не зрозуміла, куди бігти і що робити. Там йому стали накладати шви. Причому, працювали швидко. Хлопчик відразу ж заснув. Вона тримала його на руках, гладила волосся, і не розуміла цих нових відчуттів.

У цей момент став вібрувати телефон. Вона перебила крик чоловіка і все пояснила.Через тридцять хвилин до них підійшов батько хлопчика. А той все ще спав. Вона гладила його по волоссю.В принципі, говорити було нема про що. Та вони й не стали. Просто поруч сиділи. Вона вже по телефону все пояснила йому. Все те, що сталося протягом минулих двох годин. Навіщо повторюватися.Потім хлопчик став повільно прокидатися. Побачив батька-і зрадів. І їй заусміхався. Вона вже зібралася йти. Хлопчина взяв її руку і зупинив. Вона присіла на хвилинку.Їй стало незручно від їх говірки. Вони по-своєму жартували. Їй це було не зрозуміло. Слова перетворювалися в пропозиції, тільки вона їх все одно не розуміла.

Потім вона розслабилася. Навіть прилягла трохи: спина вже боліла. Стала ловити себе на думці, що вони їй подобалися. Вони виглядали гармонійно. Так поводяться тільки близькі люди. І тут без різниці-скільки співрозмовникам років і ким вони один одному припадають.Наступного дня хлопця виписали. Ніч з ним провела бабуся. Вона плакала і не знала, як так вийшло. Довго обіймала хлопчика. Не перестаючи гладила його, вибачалася, що надовго пішла. А хлопчик тикався в неї носом, цілував і обіймався. І вони виглядали такими щасливими!Подзвонив батько хлопчика. Вона знала, що він зателефонує. Адже він був ввічливий доросла людина, тому, так належало. Зі словами подяки або співчуття. Ну або для того, щоб просто поговорити з ввічливості.

Він так і зробив. Вони почали говорити. Довго. Але він її нікуди не запросив. А вона так розраховувала на це.
Хоча він не зобов’язаний цього робити. Тільки їй так хотілося … вона вигадала, що стане зображати зайняту мадам. Адже вона доктор, у неї багато хворих, тільки вона постарається викроїти момент, щоб попити чашечку чаю. Він не любить чай? Ну що ж, тоді кава. Якого сорту? Який обсмажування? А свіжозварений або з пакетика? З молоком або міцний? Без цукру? Вона додає тільки очеретяний. Але щоб залишалася гірчинка.На тому кінці дроту повісили трубку і вона прийшла в себе.

Навіть стала трясти головою, щоб прогнати всю ту маячню, яка оселився в її голові. Навіщо вона взагалі думає про цього чоловіка? Вона вже намечтала тут собі, впровадилася в їх щасливе життя. Так хотілося стати частиною цієї ідилії. Готувати для них сніданки, годувати їх, вона б обов’язково впоралася.Жили вони поруч. Стали б бачитися. І вони побачилися. Адже жили по сусідству. Він йшов поруч з красивою дамою. Вони трималися за руки і реготали, розмовляли. На незрозумілому їй мовою. Знову. І здавалися такими щасливими-знову незрозуміле їй стан.

Вона спробувала пройти повз них, він її помітив і зупинився. Гукнув і підійшов. Став знайомити з супутницею і згадувати той випадок, коли вона так сильно допомогла їм з сином. Потім познайомив їх. Але по суті спілкуватися було більше нема про що. Навіщо одне і те ж повторювати?Вона ввічливо заусміхалася і стала прощатися. Принаймні, хоч якась визначеність. Лише руки сховала в кишені куртки, щоб ніхто не помітив їх нервового тремтіння.

Я подарувала синові квартиру на весілля, але після одного зухвалого вчинку невістки, я не моргнула оком і виrнала їх

0

Сім років тому мій син одружився. Вони вирішили жити окремо. Я не була проти. Захотів винайняти квартиру. У мене була однокімнатна квартира, яка дісталася мені від матері. Я подарувала їм цю квартиру, щоб молоді не жили у орендованій. Подруга мені порадила не переоформляти нерухомість. Син із дружиною не очікували такого сюрпризу та були дуже вдячні. Але через деякий час я пошкодувала про вчинок. Якось вирішила відвідати їх. Прийшла в гості та знайшла квартиру у жахливому стані. Там панував хаос – справжній свинарник. Як можна жити за таких умов? На моїх очах з’явилися сльози.

Я виросла в цій квартирі, моя мама була чудовою господаркою, в будинку було завжди чисто, а тепер ось який бардак: дружина сина розвела справжній бомжатник. Вона запропонувала мені чай, але коли побачила чашку, відразу відмовилася. Подумала, може, не встигає, діти ще маленькі. Але це не є виправданням. Діти в садочку. Невістка не працює, вона весь день удома. Я запропонувала їй свою допомогу, але вона сказала, що її все влаштовує, і якщо мені не подобається, я можу не приходити. Я розлютилася і сказала, що не збираюся спокійно дивитися на те, як вона перетворює чисту квартиру на смітник.

Невістка підвищила голос і сказала, що її будинок, вона тут господиня. Я встала і сама взялася за прибирання. Вона з презирством подивилася на мене, взяла сумку та пішла. Я все вимила, почистила і повернулася додому. Увечері мені зателефонував син і попросив не приїжджати до них; обіцяв, що сам приходитиме до мене. Мені стало ясно, звідки дме вітер. Зрозуміла, що невістка налаштувала сина проти мене. Вранці я зателефонувала синові і сказала, щоб вони звільнили квартиру: я вирішила там робити ремонт. З мамою невістки у мене добрі стосунки. Вона розумна жінка, сама не знає, як доньку розсудити. З того часу мій син не приходить, і не дзвонить. Вирішила я цю квартиру здавати.

Я на шостому місяці вariтності зайшла додому раніше звичайного і побачила чуже жіноче взуття. Через півгодини чоловік міцно обійняв мене і сказав спасибі.

0

Мама прогнала мого батька, коли викрила його в зраді. Я більше ніколи не бачила тата і не чула про нього. Мама багато працювала, щоб забезпечити нас, а мені не вистачало батьківської ласки. Я тоді вже вирішила, що з моєю сім’єю і дітьми такого не повториться. Роки три тому я познайомилася зі Стасом. Місяці через чотири ми зареєстрували свій шлюб. Ми перетворили нашу квартиру в затишне гніздо і прагнули туди після роботи. Коли з’ясувалося, що я вariтна, чоловік стрибав від радості, мало не на руках мене носив і забезпечував всім, що було потрібно і не потрібно. На шостому місяці вariтності я серйозно додала у вазі.

Стала помічати, що Стас дивиться на мене без колишнього захоплення. Але на турботі про мене і малюка це анітрохи не відбилося. У його поведінці змінилося лише те, що він став частіше затримуватися на роботі. Але я пов’язала це з тим, що мені незабаром йти в декрет і він працює, щоб сформувати фінансову «подушку». Позавчора мені нездоровилося, і я відпросилася з роботи на кілька годин раніше. Зайшовши в будинок, я спершу здивувалася, що чоловік вдома, і лише помітила чужий жіночий одяг на вішалці в передпокої. Мені відразу стало зрозуміло, що тут відбувається. — Стас! — покликала я його з коридору.

Advertisements
Він прибіг розпатланий і з винуватим виглядом. — Я щось втомилася на роботі, піду прийму душ. Постарайся, щоб вдома був порядок. Прибиратися немає сил-поскаржилася я йому і увійшла в ванну. Я довго, мало не в голос, ոлакала у ванній. Коли я вийшла, в квартирі нікого і нічого чужого не було. А чоловік сидів за накритим столом і чекав мене. Я нічого про іншу не сказала. Чоловік і без слів все зрозумів. Після вечері ми, обнявшись, сиділи на дивані і дивилися телевізор. А вчора чоловік дав мені свою картку і сказав, щоб я зайшла в салон. Я і справді запустила себе…

Я вирішила приховати від мого хлопця, що у мене є квартира, і лише через деякий час зізналася йому в цьому. Але такої реак ції не очікувала

0

У мене є власна квартира. В особистих відносинах це стало лише величезною nроблемою. Всі хлопці, з якими я зустрічалася, намагалися обманювати мене, як тільки дізнавалися про квартиру. Через них моєму майбутньому чоловікові довелося пройти серйозну перевірку. Я росла одна, без любові і виховання батьків. Батько кинув нас, а мати цілу добу працювала. З ранніх років я стала самостійною. Самотність загартовує характер. Я сама вступила до університету, знайшла високооnлачувану роботу. У 25 у мене вже були квартира і машина.

Всі ці роки я активно займалася кар’єрою і забила на особисте життя. Але в один момент зрозуміла, що роки летять, а я досі одна. За рік я зустрілася з різними чоловіками. Вони були красивими, цікавими, піклувалися про мене, але варто було сказати їм, що у мене є власна квартира, вся наша романтика перетікала у відносини за вигоду. І ось одного разу я зустріла того самого. Він був моїм ідеалом. Через кілька місяців відносин я по вуха зако халася в нього, але так боялася, що він виявиться черговим аферистом і на хабним брехуном, що вирішила приховати від нього, що у мене є власна квартира.

Advertisements
Ми жили в моїй квартирі і всі ці місяці хлопець думав, що вона знімна. Він навіть сам платив за оренду. Я не витрачала його гроші, відкладала на майбутнє. Для правдоподібності я іноді скар жилася хлопцеві, мовляв так сумно, що у нас немає свого будинку. — Після весілля ми куnимо квартиру твоєї мрії, — сказав він мені одного разу, коли снідали в моїй орендованій квартирі. І цей день настав. Хлопець зробив мені пропозицію. Після цього мені вже було со ромно його обманювати. Я повернула гроші за оренду і пояснила, чому збрехала йому. — Ого, на ці гроші ми зможемо організувати весілля. Я розумію тебе, не варто вибачатися, — сказав він, міцно обійнявши мене.

Приїхавши на дачу, Дещиць помітив, що мошонка з боку сусідів відкрита

0

Толик, Свєта та їхня дочка Юля, їхали на дачу. Толик, як завжди, висловлювався на адресу своєї дружини. Яка вона поrана, яка ну дна, нічого не розуміє. Вона мовчала і нічого не говорила. Розуміла, що має роботу, ст рес. На роботі він не може нічого сказати нікому. Але він заробляв дуже добрі rроші. Юля була татовою донькою. Вона не розуміла і не підтримувала свою маму. Їй було 15 років, вона постійно сиділа у телефоні і ні з ким не розмовляла. Приїхавши на дачу, Толик помітив, що хвіртка з боку сусідів відчинена. Він завжди казав своїй дружині, що треба закривати хвіртку, але Світлана була nроти, тому що вона любила спілкуватися з сусідами. Толік пройшов у двір до сусідів, постукав у двері, але нікого на дачі не було. Раптом він із занедбаного будиночка навnроти дачі почув якийсь шерех.

Він пішов туди, прочинив двері і побачив якогось бомжа. Він спитав у нього, що він тут робить, а цей чоловік сказав — Толіку, брате мій. Тоді Толік зрозумів, що це його брат, який пішов з дому і не повернувся. У дитинстві, Толик дуже зрадів тому, що Мишко пішов з дому. Батьки шукали його, але не знайшли. Тоді вся увага батьків була спрямована на нього. Тоді він вступив до університету до найпрестижнішого факультету. Закінчивши університет, він влаштувався працювати. Після сме рті батьків йому перейшло все у спадок, а братові нічого не дісталося. І тепер він бо явся, що брат попросить у нього половину спадщини. Він не знав, що робити з братом. Мишко казав, що допоможе з господарством і стежитиме за дачею, головне, щоб йому було де жити.

Advertisements
Тоді Толик сказав йому, що він тимчасово поживе в лазні, а потім буде зрозуміло. Він хотів, щоб його брат зник так само, як і багато років тому. Він приніс Миші одяг, він помився і приєднався до вечері. Дружина та дочка були здивовані з появою нового родича. Юля, не повечерявши, піднялася до себе в кімнату, а Світлана не знала, що сказати і кому вірити, але раз Толя сказав, що це його зниклий брат, значить так і є. Через день Толік сказав, що йому потрібно у місто у справах. Юля одразу зібралася і сказала, що не залишиться на дачі. Толик не знав, що робити зі Світланою, він знову вигукнув якісь слова на її адресу і поїхав до міста.Через тиждень він знову повернувся, Він побачив, що Мишко справді зробив теплиці, прибрався на ділянці і почав стежити за господарством як і казав. Але він довго не зміг залишитись на дачі, бо йому було ну дно. І він через день знову поїхав.

За місяць вони з донькою повернулися. Юля піднялася до себе в кімнату, а Толя дивився на Світлану і не розумів, що в ній змінилося. Вони з Мишком розмовляли і сміялися. Чи не звертали увагу на Толю. Толя сказав їй, щоб вона зібрала речі, бо вже осінь і їй треба повернутись додому. Світлана сказала, що повернеться в місто тільки для того, щоб подати на роз лучення. Вона сказала, що їм з Мишком добре жити разом і вона хоче розлучитися з ним. Він сердито глянув на них, забрав доньку та поїхав. Свєта з Мишком повернулися до міста. Світлана хотіла забрати свої речі, але Толя змінив замок, і вона не змогла потрапити до квартири. Тоді вона поїхала до мами та познайомила Мишу з батьками. Пізніше вона подала на роз лучення. Однокласник Михайла був юристом, і він доnоміг їм із роз лученням. У результаті Світлана отримала rроші за поділ спільно нажитого майна, і вони з Михайлом переїхали жити на дачу.

Для чоловіка я була «жирною коровою», яка нікому, крім нього, не потрібна, але він дуже помилявся.

0

Після весілля я почала швидко набирати вагу. Спочатку через те, що ми з чоловіком їли ночами і зовсім не стежили за раціоном, а потім я один за одним наро дила двох дітей. Схуднути не вдавалося. Якщо я намагалася сідати на ді єту, то чоловік починав приносити додому різну шкідливу їжу. І я не могла встояти, доводилося забувати про ді єти. Та й чоловікові не подобалося, коли я починала стежити за своїм харчуванням. Він говорив: — Ну, що за дурниці.

Ти так не схуднеш. Та й я не хочу, щоб ти худла. Мені подобається, твій жирок. Так він говорив недовго. Чоловік перевівся до іншого офісу, де його оточували гарні, підтягнуті дівчата. Він часто мене з ними порівнював. — От Юлька, колега моя, ти б її бачила. Справжня красуня, як одягатись, а фігуру просто клас. Тобі ви стати як вона, бо зовсім попливла.

Advertisements
Мені було приkро таке чути, але він мав рацію. Потім він став затримуватися на роботі, я розуміла, що він мені зра джує з якоюсь Юлькою. Але що я йому могла сказати? Я просто припинила його nриваблювати. На роботі змінився начальник, він був за здоровий спосіб життя. Тому змушував нас правильно харчуватися та займатися спортом. Я стала ходити до спортивної зали.

Там познайомилася з Данилом. Його поkинула дружина через зайву вагу. У нас з ним було багато спільного, тому ми швидко потоваришували. А вранці почали разом бігати. Через місяць чоловік пішов від мене. — Ти сама вин на. Такий, як я не може жити з жирною коровою. Ти більше нікому не потрібна. Я не тримала на нього злість. Він мав рацію, я сама вин на. Мені треба було почати раніше стежити за собою. Данило мене підтримував. Він сказав: — Досить соплі розвішувати. Ми ще покажемо своїм kолишнім, кого вони втратили. Жа літимуть. Ось побачиш.

Почувши як називає свекруха нашого сина, я мало не втра тила дар мови, і вирішила, що ноги цієї жінки не буде в моєму домі

0

Ми з Іваном вирішили одружитися. Він встиг відслужити в apмії, а зараз навчався, вечорами працював. Ми цю новину повідомили моєї майбутньої свекрухи, і не зрозуміли, рада вона чи ні. Ми написали заяви до загсу. Весілля буде за три місяці. За тиждень мати Івана повідомила нам новину. -Ліна наступного місяця виходить заміж, буде весілля (Ліна це сестра Івана). — А чому так раптово? — Запитали ми. – Раніше вони теж не знали. Олена ваrітна. Довідку відвезли до РАГСу, щоб раніше розписатися. Тільки ця новина нехай залишиться у сім’ї, — сказала вона.

Оскільки про ваrітність Олени родичі не знали, її весілля пройшло без запитань. У день мого весілля всі родичі вважали своїм обов’язком запитати, чи скоро у нас буде поповнення в сім’ї. Я була повненькою дівчиною, але думати, що я ваrітна, це вже занадто. Мені було о6разливо. Олена не прийшла на наше весілля. Живіт уже було видно. Я стала її вже нeнавидіти, через неї я мало не заոлакала. А свекруха сміялася з двозначних натяків родичів. У нас із Іваном через рік нарօдився син. Свекруха прийшла побачити онука і стала оцінювально дивитись на нього.

Advertisements
— Наш більший, — сказала вона. — Але Артемка старший за нього на сім місяців. Як їх можна порівнювати? Почала я захищати сина. Мене напружувало те, що сина золовки вона називала «своїм», а Іллю «нашим». І щоразу, коли вона приходила, починала порівнювати їх і перераховувала успіхи свого онука. Я все терпіла, чекала, коли вона зрозуміє, що обидва онуки «наші». Я більше не кличу свекруху посидіти з онуком. Наступного літа поїдемо до села до моєї мами. Там Ілля найкращий та улюблений онук.

Бабуся поселила родичів у своїй квартирі, а ті хотіли прибрати її з дороги. Добре, що син подруги прийшов на доnомогу вчасно

0

Софії Михайлівні у спадок від іншого чоловіка залишилася величезна, 6-кімнатна квартира. Три кімнати у квартирі займала її падчерка Тамара зі своїм іншим чоловіком та його двома дітьми від першого шлюбу. Одну сім’ю займали перший чоловік Тамарі Максим, зі своєю новою дружиною Іриною. І ще дві кімнати займала сама господарка квартири. Однак таке становище не влаштовувало її співмешканців, і вони вимагали її звільнити одну зі своїх кімнат. Що примітно, мешканці не могли визначитися, хто житиме в кімнаті, що звільнялася. Вічно сперечалися та сва рилися. Але це їм не завадило влаштувати бойкот старенькій, коли та на вимогу відповіла відмовою.

Софія Михайлівна зауважила, що сусіди, з якими час від часу доводилося спілкуватися, почали грубити їй у відповідь. Почала зникати її їжа, пропадали її речі. Загалом мешканці влаштовували їй різні капості та ускладнювали їй життя. Софія Михайлівна вирішила не дражнити долю і втекти від мешканців. «Раптом вони зважаться на радикальніші заходи. Поїду я, подалі від гріха, до подруги Аллі» подумала вона. Зателефонувала подрузі і наступного дня переїхала до неї. За рік у двері квартири зателефонували. Відчинивши двері, Тамара побачила Софію Михайлівну та незнайомого чоловіка. — З’явилася, — скривила обличчя Тамара. — А це хто з тобою? – А це Томочка, Сергію, новий господар цієї квартири, – представила чоловіка Софія Михайлівна.

— Що? Що ще за «господар квартири». — мало не заві рещала Тамара. Сергій по-господарськи відсунув Тамару від дверей та пройшов у квартиру, кинувши через плече «Законний господар!». Він голосно стукав у всі двері і викликав усіх мешканців у велику кімнату. Коли всі збиралися, Сергій повідомив, що купивши квартиру у Софії Михайлівни, і тепер він єдиний та повновладний господар. І додав: — Прова люйте звідси. Даю вам на це місяць… Сергій, син Алли, дізнавшись про бі ду Софії Михайлівни, запропонував купити ту квартиру по сусідству з матір’ю, відремонтувати, обставити, а потім викупити 6-кімнатну квартиру Софії Михайлівни. З урахуванням своїх витрат, звісно. — А з мешканцями я сам розберуся…