Home Blog Page 302

Дізнавшись про те, що витворив її синочок, свекруха приїхала до нас у квартиру. Такої поведінки від неї я ніколи не чекала.

0

Здавалося, я була щасливою у шлюбі. Але довго разом ми не прожили, чоловік мене поkинув. Забрав усі наші накоnичення на власне житло та просто втік від нас. Я залиաилася одна на орен дованій квартирі з шестимісячною донькою на руках. Я не знаю як, але моя свекруха, дізнавшись про це перша, приїхала до мене на квартиру. Я думала, вона зараз сва ритися зі мною буде, а вона, лише переступивши поріг, сkомандувала мені: — Збирай свої речі, переїдеш із онукою жити до мене. Я спробувала відмо витись – мені було дуже незру чно. Ми зі свекрухою мирно не жили вже кілька років. Жодна з нас жодного разу не чула від іншої жодного доброго слова. Були лише nостійні закиди та об рази. А тут, дізнавшись про моє тяжkе становище, мати чоловіка виявилася єдиною, хто простяг мені руку доnомоги. Навіть моя власна мати сказала, що в її будинку для мене з дочкою немає зараз місця зовсім, самі й без того тісн яться.

Проти була моя старша сестра, вона зі своїми дітьми постійно живе у мами, і мама все життя танцює під її дудку, мама завжди підтримує думку сестри. — Дякую Вам дуже, Людмило Анатоліївно. Я буду вам дуже вдячна, — ледве я вида вила з себе. Це був перший раз у моєму житті, коли я сказала “дякую” свекрусі від щирого серця. На той час вона виявилася єдиною людиною, на яку я могла розраховувати. — Та лиш ти все це! Ви ж мені не чу жі, — сказала вона, і забрала свою онучку з моїх рук. — Ходімо, красуне. Мама нехай збирає ваші речі, а ми не зава жатимемо їй. Поїдеш жити до своєї бабусі, сонечко? Звісно, поїдеш. Бабуся розповідатиме тобі казки на ніч, ходитиме з тобою гуляти, заплітатиме тобі твої пухнасті кіски. Слухаючи ніжні слова свекрухи, я не вірила своїм вухам. Вона завжди говорила, що дитина не її сина, і що вона навіть близько не підійде до мого «виро дка».

Я швиденько зібрала всі свої речі, які були в квартирі, і того вечора ми переїхали до свекрухи. Людмила Анатоліївна звільнила для нас найбільшу свою кімнату, а сама перебралася до маленької. Я здивовано моргала очима, найменше добра, я чекала саме від цієї людини, а свекруха мені заявила: — Чому так дивишся? Дитині місце потрібне, скоро вже повзати почне по всій квартирі. А мені одного багато місця не треба. Розташовуйтесь, вечеря за годину буде. Зараз я щось смачненького приготую. На вечерю вона запропонувала мені овочі на пару та варене м’ясо зі словами: — Ти ж донечку годуєш. Звичайно, якщо хочеш, я можу щось підсмажити. Але дієтичне для дитини краще. Вирішуй сама. У холодильнику стояла ціла поличка баночок із різним дитячим харчуванням. — Пора вже напевно підгодовувати нашу красуню, як гадаєш? Якщо тебе цей асортимент не влаштовує, то купимо щось інше.

Ти кажи мені, не соро мся, – посміхнулася мені свекруха. Тут я не витримала та розnлакалася. Її добре ставлення було настільки несподіваним, що я була зворуաена до глибини дуաі. Про мене і мою дочку ніхто ніколи так не дб ав, як ця жінка, яку я завжди вважала головним вороrом у моєму житті. Навіть батькові вона виявилася неnотрібною. Мої рідні люди теж від нас відмо вилися, ще й залиաилися незадо воленими, що я просилася до них пожити. Вона мене обій няла: – Ну засnокойся, люба, не варто. Чоловіки – вони всі такі, ненадійні. Я Миколи, чоловіка твого недолуrого, теж одна піднімала. Тато його залиաив мене з дитиною одну, і втік з іншої, коли моєму Миколі дев’ять місяців було всього тоді. Нізащо не дозволю, щоб моя внучка так само росла. Все, поnлакала та вистачить.

Зберися! Ти за раз nотрібна своїй донечці, саме зар аз, як ніkоли. Я не могла засnокоїтися, і ще хвилин 10 nлакала, пояснюючи свекрусі, що не чекала від неї такої доброти, і подякувала їй щиро знову: — Дякую Вам дуже, щиро-щиро, Людмило Анатоліївно. Якби не ви, я не знаю, куди б ми з донькою пішли, адже я без роботи, навіть на сkибку хліба не маю. — Засnокойся, nрошу тебе, все буде гаразд. Я сама вин на: сина такого безвідnовідального виростила. Ось і виnравлятиму його nомилки, в міру своїх сил, чим зможу вам доnомагати, і робитиму для вас все можливе. Все, давай, спати йди. Ранок вечора мудріший, як люди кажуть. Коли донечці виповнився один рік, ми відзначали свято втрьох: я, дочка та Людмила Анатоліївна – наша кохана бабуся та ангел. Ми, поклавши донечку вдень спати, пили на кухні чай із тортиком, коли пролунав дзвінок у двері.

Людмила Анатоліївна пішла відчиняти. — Мамо, знайомся: це — Наталя. Наталю, а це — моя дорога мама, Людмило Анатоліївно. Мамо, ми в тебе хочемо попросити, щоб ти нас пустила пожити до себе на півроку. Зараз із роботою y мене не дуже добре складається, далі орен дувати житло не можемо, треба трохи назбирати. Почувши голос мого чоловіка, я аж затрем тіла. Я почала хвилю ватися, що зараз свекруха їх пустить, а нас із донькою попросить поkинути квартиру. На очі одразу ж навернулися сльо зи, як тільки подумала про таке. — Ідіть rеть звідси, обидва залиште мою квартиру! І дівку свою աвидко забери. Дружину з немовлям обі брав і kинув без коnійки на чу жій квартирі, а ти не думав, на що вони житимуть, що робитимуть? Ось тобі розnлата. Давайте, йдіть, безсо вісні.

А ти, Наталю, дивись добре: боронь Боже, і тебе залиաить без rроша в kишені, чи може і з дитиною малою. Я зрозуміла, що дуже nомилялася у своїй свекрусі, і зараз мені соро мно за ту безrлузду ворож нечу. Моя свекруха стала мені навіть не другою мамою, а першою. Ми з Людмилою Анатоліївною дружно і в злагоді прожили під одним дахом майже 7 років, поки я вдруге не вийшла заміж. У мене дуже хороший чоловік і любить мою дочку, як рідну. На моєму весіллі, моя свекруха зайняла почесне місце мами нареченої. Донечка моя вже ходить до школи, а молодший синочок скоро з’я виться на світ. Людмила Анатоліївна з великим нетерnінням чекає на народження онука. Каже, що вона його дуже любить. Я бажаю своєї свекрухи здо ров’я та щастя. Отак зовсім чу жа людина стала мені мамою.

Надія поверталася з села. Гостювала у сестри. А коли поверталася додому, то рідня напаковали їй величезні сумки: три сумки кілограм по 12 і величезну валізу…

0

Надія поверталася з села. Гостювала у сестри. А коли поверталася додому, то рідня напаковали їй величезні сумки: три сумки кілограм по 12 і величезну валізу. Старенька відмовлялася, не хотіла брати, так рідні в поїзд занесли, сказали, нехай син зустріне. Коли приїхала на вокзал, чужі люди спустили важкі сумки. Син навіть не подзвонив. Надія, глянувши на ці торби, геть засмутилася. Жінка не знала, що їй робити — Невістка мені вчора дзвонить, як ні в чому не бувало! — розповідає подрузі 60-річна пенсіонерка. — Надія Сергіївна, каже, а ви не зможете завтра приїхати, посидіти з нашим дитям, а то мене горло турбує і температура щось трохи піднялася! А я їй відповідаю — Ні, Світлана, вибач, не можу, я на дачі буду, і їхати на цьому тижні в місто не планую! Одягай, кажу, маску і сиди сама зі своєю дитиною, нічого такого в цьому немає. — Слухай, Надя, ну так теж не можна, це ж дитина маленька! — зітхає подруга. — Дитина ж у неї маленький зовсім. Щоб не захворіла! Це не жарти. Я б так не змогла сказати. Ну і потім, з такою температурою і з немовлям на руках — м’яко кажучи, важкувато їй, вони ж твої рідні. Три місяці виповнилося дитяти тільки? — Три з половиною вже! А як можна, Оксана, скажи? Я втомилася вже бути наймичкою у дітей. Я шість років чесно намагалася подружитися з дружиною мого сина.

На весілля подарувала їм велику суму грошей, з ремонтом добре допомогла. Кухню, пральну машину дорогу, диван величезний, на підлогу вітальні — все їм купила, все збережені гроші витратила для них. — Так? Це ти їм купувала все? Я і не знала того. — Я. У них тільки поїздки по закордонах і шмотки з гаджетами на умі! Чи не допомагала б їм — зараз би сиділи в бетонній коробці на валізах, з розкиданими речами по дому, тому й шафи не було, коли не я. Коли у неї під час того, як чекала дитину проблеми були, лікарів їм знаходила через своїх знайомих, з аналізами її бігала, в лікарню ,їй сумки носила зі свіжої домашньою їжею. Перед випискою приїхала, квартиру прибрала, все вичистила, вимила, синові ніколи було цим займатися, я і вирішила допомогти. Навіть спасибі ніхто не сказав в підсумку, як ніби все так і має бути! — Надія, ну це не тільки у тебе так, ти ж знаєш! Дітьми, на жаль, все сприймається як належне. — Це точно, як належне! І все тільки в одну сторону — від мене до них! Коли мені що — то потрібно-не дочекаєшся від них ні підтримки, ні допомоги. Тут поверталася від сестри, попросила сина зустріти мене на вокзалі на машині, було багато сумок з собою, я б їх точно сама не донесла. Родичі напхали мені, як завжди, солінь, варення з собою, вони ж у нас такі хлібосольні.

Так невістка таку бучу підняла, ти не уявляєш собі, як вона себе не добре повела! — Чи не пустила чоловіка тебе зустрічати? Ось це так! — Ну не те, щоб прямо не пустила. Але була дуже незадоволена. Дзвоню синові, кажу — ти зможеш мене зустріти чи ні? Він мені — звичайно, мовляв, без проблем, мама, все влаштую. Через годину дзвонить мені Світлана і починає: — Надія Сергіївна, а ви не можете взяти від вокзалу таксі? Борису з роботи доведеться відпрошуватися у начальника, це незручно якось, він там на гарному рахунку. Поїзд приїжджає рано вранці, поки він вас забере, відвезе, там пробки, — на роботу потрапить не раніше одинадцяти, це ще якщо пощастить. — Надія, ну з роботи відпрошуватися — це серйозно все-таки. За роботу треба триматися, начальство не злити, щоб бути дійсно на хорошому рахунку у них. Я ось свого часу відпрошуватися не любила. У нас це не заохочувалося. Просили краще заяву писати за свій рахунок. Може, і у них так? — Оксана, вони в своєму офісі до дев’ятої вечора сидять кожен день. Ну затримається на годину вранці, подумаєш! Відпроситься. В поліклініку дитини возити відпрошується ж! Я ж не кожен день прошу! Образилася я сильно. Невістці кажу: — Ну, раз у вас такі складності, що заради матері відпроситися ніяк, звичайно, викличу таксі. Все-таки думала, син приїде.

Тим більше він сам сказав — без проблем. В результаті виходжу я, Оксана, з вагона, у мене чотири сумки величезні кілограм по 12 і велика валіза. Подорожні абияк допомогли витягнути на перон. І ніхто мене не зустрічає! Хоч плач! — Нічого собі, як ти подорожуєш. Явно не без нічого! — Ну я була впевнена, що син зустріне. І родичі теж не сумнівалися ні хвилини. Я вже відмовлялася від цих банок, вони — ні в яку, говорили, з дітками своїми поділишся, у них в місті все куплено, а це все смачненьке і домашнє! Посадили мене в вагон, все поставили, кажуть, чого тобі хвилюватися, в столиці син забере. — І як ти викрутилася? — Викрутилася, звичайно, не пропала — носій підійшов, таксі викликала собі відразу. Таксист, спасибі йому, хороший хлопець, допоміг сумки до квартири дотягнути. Чужа людина, а пожалів мене вже давно не молоду! А син з невісткою навіть не подзвонили дізнатися, як я добралася. Згадали про мене тільки зараз, коли потреба в мені виникла! І що, я повинна в черговий раз все кидати, збиратися і бігти допомагати? Я вирішила — все, вистачить! Як вони до мене, так і я до них! Моє добро ніхто вже й не пам’ятає. Подрузі було видно, що Надії далося це рішення з працею, не просто так, адже вона постійно дбала про своїх дітей і любила їх, але, дійсно, в останній раз їй було дуже неприємно. Залишили мати одну зі своїми проблемами наодинці. А вона так хотіла, щоб діти так з турботою до неї ставилися, як і вона до них.

Ніка з батьком вирішили перевірити її нареченого на вірність і для цього влаштували цілу оոерацію.

0

-А ти впевнена, що він не через гроші з тобою, — спитав батько Нікії у дорогому костюмі, наливаючи собі коньяк. -Звичайно, тату. Ми зі Стасом любимо одне одного, і він не знає, хто ти. -Яка ж ти ще наївна, дочко … а хочеш, ми його перевіримо? -Тату, я поважаю свій вибір, навіщо ці перевірки. -Ну якщо поважаєш, то й боятися нічого. Якщо він пройде цю перевірку, то я вам оплачую весілля і в нашу компанію Стаса влаштую. -А Що потрібно робити? -Дзвони йому, і скажи, що ти їдеш на тиждень в іншу країну. Нібито проходитимеш якісь курси. А ми з тобою стежитимемо за ним по прихованих камерах. Довелося виконати умови тата. Ніці дуже хотілося довести, що Стас насправді найкращий, і тато у ньому помиляється.

Випробування розпочалося наступного дня. Стас сидів у барі і до нього підійшла довгонога блондинка. Ця дівчина була підставною акторкою. Вона почала розмовляти зі Стасом, за цим усім по камерах спостерігала Ніка. -Ось бачиш, дочко. -Це нічого не означає, тату. Вони просто базікають. -Акторка мені сказала, що Стас заявив про себе, як про вільного хлопця, який шукає пригоди. Я йому влаштую пригоди. Увечері Стас зателефонував дівчині і почав говорити про те, що він сильно втомлюється на роботі і дуже сумує за нею. -Якщо нудьгуєш, то вийди з друзями десь посиди. -Ні, я без тебе нікуди не виходжу, — гордо заявляв Стас. Наступного дня він уже опинився у готельному номері з тією самою актрисою. Дівчина пішла до сусідньої кімнати, під приводом зайти в душ. У цей час Стас швиденько зняв із себе одяг.

Але через 10 хвилин він утомився чекати, і сам вирішив зазирнути в душову. Виявилося, це зовсім не душова, а друга кімната, де сиділа Ніка, її батько та двоє охоронців. Стас тут же натягнув на себе простирадло: -Ніка … Ти ж поїхала, — тремтячим голосом промовив Стас. -Забудь мій номер і мене … а якщо вирішиш знову з’явитися в моєму житті, то тато допоможе тебе позбутися, — холодним тоном сказала Ніка і вийшла з кімнати. У машині вона ոлакала татові в плече. -Ну За що він так, чого йому не вистачало? -Ніка, доню… чого тобі нити через цього աмаркача? Давай я тебе познайомлю з моїм новим бізнес-партнером. Він хороший, привабливий хлопець, і йому точно мої гроші не потрібні. -А Давай, — Ніка витерла cльози, і вони поїхали далі.

Як буквально за десять днів після весілля дружина показала свій nрихований бік

0

— Люба, я пішов. Постараюся повернутися раніше. Не сумуй! — Дорогий, а ти куди? Поцікавилася дружина. — Мила, їду до друзів, вони чекають на мене в барі. Ми домовилися випити nива з ними. — А то ти вирішив виnити nивка? Запитала трохи гордовитим тоном, дружина. Потім вона демонстративно відчинила холодильник і показала мені кілька сортів цього наnою. Ну я трохи розгубився і не знав, що відповісти їй.

Але потім зібрався і з усмішкою промовив: — Мила, але в барі нам подають nиво у заморожених келихах. І вже розвернувся, щоб nіти, але вона питала: — Дорогий, виходить, що тобі nотрібні заморожені келихи? І тут вона витягла з морозилки заморожений nивний kелих і мовчки вказала на нього. Ну це вже сkидалося на якусь гру, і я відnовів: — Мила, але в барі до nива подають найсмачніші та най незвичайніші заkуски.

Чесно, я зовсім трохи посиджу з друзями, а потім одразу до тебе. — Дорогий, я правильно розумію, що до nива тобі потрібні закуски? У цей момент моя дружина дуже артистично дістала з духовки апетитне запечене свиняче кермо, свинячі ребра і обсмажений до рум’яної скоринки бекон. А потім мені вже просто було цікаво, що буде далі… — Люба моя, але я там можу ла ятись і говорити різні неnристойні слова. Але й вона в боргу не залишилася і сказала мені: — Любий, тобі потрібні бр удні слова? То слухай мене уважно!

Ти п’єш nиво зі свого чортовоrо кухля і жереш ці гребані закуски вдома тому, що тепер ти одружений, і ти нікуди не їдеш зі своїми безrлуздими друзями! Я сподіваюся, я все тобі доступно пояснила? Ось такий цікавий діалог у нас вийшов із дружиною. Чоловік мені характер вирішив показати. Ну а я вирішуватиму, що робитиму далі. Хоча, на мою думку, все й так очевидно. Цей показовий виступ не дав бажаного ефекту і дуже швидко призвів мене до ро зчарування.

Олег втік з дому, бо со ромився недоліку матері. І тільки коли не стало її, хлопець дізнався всю правду про маму і скам’янів.

0

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові. Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками. Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку.

Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Синові від матері потрібна лише квартира, а що буде з нею – йому бай дуже

0

Невістка нена виділа свекруху, і ця нена висть була взаємною. Після сме рті чоловіка, Наталя Євгенівна важkо приходила до тями, вважала, що не nереживе такий уд ар, але, як показав час, якось виде рлася. Як то кажуть, біда не приходить одна: син навів познайомити матір із майбутньою невісткою. Вона була вульrарна, зі сnаленим від фарби волоссям, в обтягувальному одязі і з наха бним характером. Дуже неnриємна дівчина. Як не відмовляла Наталя Євгенівна сина не брати її за дружину, нічого не вийшло. Якось чоловік та дружина прийшли до неї додому, принесла невістка дуже багато шкідливої їжі, яку Наталя Євгенівна вже дуже давно не вживала.

Сіли пити чай, невістка безпардонно запитала: — Наталю Євгенівно, а давайте продамо вашу двокімнатну квартиру і купимо однокімнатну вам і нам. — Ні, — твер до сказала Наталя Євгенівна, — ти нічого не скажеш?, — Вона подивилася на сина. Син сидів мовчки і нічого не говорив. видно, дружина його присмирила. Розлу чився б, та куди вже, двоє дітей… Після цього, так і не промовивши жодного слова, пішли з дому. Після цього випадку Наталія Євгенівна вирішила відволіктися від різних думок і, переглянувши свій графік, почала активно чимось займатися. Щоранку та ввечері вона ходила на прогулянку. Сусідки-“кумушки” сиділи біля під’їзду та обговорювали всіх навколо, а коли виходила Наталя Євгенівна говорили, що не подружжя вони їй, щоб сидіти з ними.

Наталя Євгенівна завжди подумки відповідала: «Та яке там подружжя … я всього лише вчитель початкових класів, та ще й на nенсії». Якось увечері вона випадково послизнулася і підвернула ногу. Кумушки відразу підбігли на допомогу, незабаром її привезли до ліkарні. Виявилося, тріщина на кісточці, поклали з гіпсом. Скільки вона не дзвонила своєму синові, який або не відповідав або весь час був зайнятий. Кумушки її підбадьорювали, готували поїсти, доглядали. Наталя Євгенівна навчала їх мистецтву орігамі. І тут, довгоочікуваний дзвінок від сина. — Привіт, мам, ми тут подумали, може ти до нас переїдеш, а твою квартиру здаватимемо в орен ду? — Я на роботі… за кермом… все одразу… мені незручно… поки що. Відклала слухавку і продовжила навчати своїх подружок. Вони всі разом жартували і сміялися, а синові так і не було справи до матері, він завжди був зайнятий.

Ми з чоловіком на два тижні поїхали на відпочинок, а повернувшись, знайшли наш будинок у такому стані, що не могли вірити своїм очам

0

Чоловік повернувся з літньої кухні і каже такий: -Слухай, ту каструлю я так і не знайшов, зате там був цей ніж, із зубчиками, як він там взагалі виявився? Я не відповіла, але знала, чому все лежало не на своїх місцях. Цілих 2 тижнів наш будинок був на дочці. Ми погодилися впустити її туди за нашої відсутності, але за кількох умов. Головне з них – не забувати годувати мого кота. Плюс, онуку він бої ться, тому потрібно зробити все, щоб вони перетиналися якомога рідше. Далі за списком: обов’язково поливати квіти та по можливості доглядати їх.

Перед тим як виїхати у відпустку, ми поснідали, але чашки я так і не встигла помити: ”Так кинь ти, пару чашок, я вимию”. Ну так звичайно… Не раз бачила, як вона миє посуд. Після її нехит рих маніnуляцій – вся кухня мокра. Бою ся уявити, скільки намотає лічильник. Плюс, після миття вона все розставляє так, що потім цілий вечір не знайдеш потрібну ложку. У мене все завжди лежить на своїх місцях. Причому все розкладено розумно і логічно. Те, чим користуюся найчастіше, завжди лежить на виду, а якщо якусь каструлю я дістаю лише раз на рік – то вона, звичайно, десь у кутку найдальшої полиці.

Коли я буваю у неї в гостях, то й веду себе як гостя. Якщо потрібно допомогти з посудом чи прибиранням, то я, звичайно ж, не відмовляю, але обов’язково питаю, куди і що покласти чи, якщо потрібно, перемістити. Дочкина розхлябаність мене вже доводить. Якби ви знали, скільки у неї в будинку посуду. Адже в них під одним дахом живе стільки ж людей, скільки й у нашому. Але посуду в неї втричі більше. Звичайно, я люблю свою доньку найбільше на світі. І завжди буду за неї відповідати. Але ж можна зробити так, щоб на кожній кухні була лише одна господиня!

Ми багато років здавали квартиру одній зразковій сім’ї, але зайшовши в будинок після них, я ледве не знепритомніла

0

Ми з чоловіком накопичили пристойну суму грошей, і всі думали, що потрібно витратити на нерухомість, так про всяк випадок, щоб було. Так і купили двокімнатну затишну квартиру. Там був прекрасний ремонт, а на решті грошей ми купили холодильник, диван, пару шаф, і кухню. Потім настав складний етап вибору квартирантів. Спочатку квартиру хотіли зняти студенти-хлопці, але ми відмовили. Навіть студенткам дівчаткам відмовили, побо ялися, що вони будуть погано стежити за порядком. Під кінець знайшли тиху сімейну пару. Вона працювала в школі викладачем біології, а він був економістом. Пара справно платила нам щомісяця.

Іноді, бувало, могли затримати оплату на тиждень. Це не критично, але неприємно. Потім ми з чоловіком вже вийшли на пенсію. Потреба в грошах зросла, ми не працювали, але звикли жити на широку ногу. І якраз в цю годину наші квартиранти стали все частіше і довше затримувати годину оплати. Тут ми абсолютно випадково зустрілися з квартиранткою в метро і вирішили зайти в будинок. Ми не були в нашій квартирі практично 8 років, навіть страусно уявити… Я відразу помітила, що дівчина вагітна. Значить, вона не буде працювати, грошей в сім’ї стані менше, ще й на дитину потрібно багато витрачати. Значити і з оплатою будуть великі затримки. Але виганяти вагітну прямо зараз, було б негарно. У цей момент, коли ми з чоловіком увійшли в квартиру, то просто жа хнулися.

Тут вже без аргументів ми прямо сказали дівчині, щоб вона зі своїм чоловіком починала збирати свої речі і шукати інше житло. Наша квартира нагадувала справжній сви нарник. Всі меблі були забруднені чимось липким. Підлога вишаркана і по кутах бруд, на люстрах павутиння. Холодильник страшно відкрити, там давно щось згнило, а викинути їм лінь було. Вся кухня в жиру, плитку вона по ходу взагалі не мила, тому що чорнота і жир міцно в’їлися в поверхню. Ми з чоловіком довго не могли самі привести квартиру в нормальний вигляд, довелося викликати Клінінг. Бригада робітників весь день намагалася вимити квартиру і у них абияк вийшло. Тепер бої мося комусь здавати.

Бабусю, що в 7 ранку заварює каву, включає рок і йде курити сиrару – знали всі сусіди. Але одного ранку не заграв рок і не чути було дим від сиrарет … Невже з нею щось трапилося?

0

Надія Петрівни була незвичайною бабусею. Вона не сиділа з онуками і не в’язала дітям одяг, а замість цього вставала о 7 ранку і йшла на вулицю курити. Їй було 82 роки. До того бабуся ще й слухала рок, включаючи його на повну гучність. Однак сусіди вже не скаржилися: вони звикли. У цей вихідний ранок старенька знову встала і включила гучну музику, розбудивши всіх сусідів. Одна сусідка не витримала: – Надія Петрівна, Та дайте хоч у неділю поспати! – Марія Іванівна, і вам доброго ранку! -Ти коли-небудь заспокоїшся? – розгнівалася жінка. – Ніколи, – коротко і чітко відповіла бабуся. Вона жила в двоповерховому будинку з одним під’їздом.

Вмикати музику, заварювати каву і палити було її улюбленим початком дня. Жінка вже давно жила одна. Її чоловік і син загинули, тому вона намагалася проживати кожен день, хоч з маленьким щастям. Старенька ніколи не розуміла таких нудних людей, як Марія Іванівна. Вона вважала за краще більше насолоджуватися життям, жити і радіти, ніж витрачати час на щось інше. Її сусіди були хорошими. Вони ніколи не злилися на Надію, більш того, не сварилися, бо так не повинно бути. А самі навіть шкодували жінку і розуміли її самотність. Щоранку вона ходила в парк на прогулянку. Іноді боліли ноги або була погана погода, але жінка все одно йшла до улюбленого місця.

Однак сьогодні лавочка, на якій вона завжди сидить – була зайнята якоюсь дівчиною. – Тут я завжди сиджу! – сказала вона незнайомці з коляскою. – Ой, вибачте, я вже йду. – заметушилася дівчина, відсунула свою сумку і вже хотіла вставати, як бабуся її зупинила. – Почекай, я гляну на тебе. – вона дістала окуляри і побачила синці на її обличчі. – Звідки це в тебе? – промовила здивована бабуся. Дівчина не витримала і розплакалася. – Мій чоловік втратив роботу і почав багато пити. Як приходить додому – б’є мене.

Я не витримала і втекла з дому, а зараз не знаю, що робити і куди податися, – плачучи, розповідала вона. Старенька запросила її з дитиною до себе додому і дала їй випити чаю. А потім сказала, що та може залишатися у неї жити. – Пенсія у мене непогана, місце є і нам обом буде веселіше. Тому залишайся, я буду тільки рада. Бабуся Надія до того і мріяти не могла про онуків, а тепер зможе за дитиною доглядати. На наступний ранок вона не встала о 7 годині, як це бувало завжди, і не заварила кави.

Сусідка Марія в 7: 30 годин перелякалася і подумала про найгірше. Швидко початку всіх питати, чи бачив хто незвичайну бабусю. Двірник відповів, що ні. Старенька занепокоїлася і вирішила піти подивитися, що відбувається. Як раптом відчинилося вікно на першому поверсі: – Ви можете бути тихіше? У мене дитина спить, не заважайте! – заявила Надія Петрівна. Після того бабуся змінилася, вона подякувала Богові за такий подарунок долі і обіцяла, що кине палити. Таке життя: все може змінитися в будь-який момент, головне – вірити в краще, і все обов’язково збудеться.

Коля пішов від Світлани до молодої кoxанки, але дружина була цьому тільки рада, адже вона зустріла своє справжнє кoxання.

0

Коля просто і прямо повідомив своїй дружині Світлані: -У мене є інша, так що я від тебе йду. Світлана спокійно встала і почала збирати його речі у валізу. Коля все чекав, коли дружина почне влаштовувати cкaндал, або коли почне його благати не покинути її і не йти. Але Світлана трималася, вона не хотіла, щоби чоловік бачив її cлiз. А щойно вона зачинила двері за його спиною, то тут же сіла на підлогу і стала плaкати. Як він міг у 50 років просто так взяти і втекти від своєї дружини. Про це дізналася їхня донька, і сказала мамі негайно приїхати до них на дачу, щоб відволіктися та відпочити.

Світлана зібралася та поїхала. -Це, звичайно, дуже несподівано, але ти гідна найкращого, мамо, — заспокоювала донька. Тут і онука підбігла, з нею веселіше стало. -Мамо, ми з чоловіком збираємося поїхати до моря відпочити, давай з нами. Готель там класний, тобі сподобається. Світлана погодилася. І не дарма. Готель був справді шикарним. Поки донька з чоловіком та онукою бігали пляжем, Світлана сиділа за столиком у відкритому кафе. -Дозвольте присісти поряд з вами? – почувся приємний чоловічий голос. -Сідайте. Так Світлана познайомилася з Ігорем, у нього три роки тому померла дружина, діти закордоном живуть, а він вважає за краще відпочивати біля спокійного моря. Вони розмовляли, було приємно спілкуватися один з одним.

А коли приїхали до міста, то залицяння стали продовжуватися. Ігор дарував Світлані чудові букети, водив ресторанами, виставками. А потім Ігор сказав: -Ну чого вже нам час тягти, нам не по 20 років. Світлано, я як побачив тебе на морі, я одразу зрозумів, ти моя рідна людина. Я сподіваюся, що ти теж відчуваєш це. Виходь за мене. Світлана відразу розплaкалася від щастя. Вона погодилася. Залишилося тільки розлучитися з Колею. Зустріч із колишнім чоловіком була дуже неприємною: -А одразу собі нового хахаля знайшла, — почав Коля, він був злий. Тому що його молода кoxанка пішла від нього до багатшої людини. -Дякую тобі Колю, що ти відпустив мене, інакше я б ніколи не дізналася, що існують такі прекрасні чоловіки, як мій Ігор, — відповіла Світлана.