NEWS 2SWEET

На питання, де він, нахабно збрехав, що з роботи в сусідній ларьок побіг, за ватрушечкою.Не знала б про коханку, якби не випадок Посеред ночі Юлі зателефонував батько. — Маму в лікарню відвезли. Температура третій день.Переполошилася Юля.Нашвидку зібралася і поїхала, наказавши чоловікові водити сина, Івана, в школу. Поїду мінімум на тиждень, поки маму не випишуть, — оголосила чоловікові вона, — Ви ж не маленькі, впораєтеся.

Юлині батьки в сусідньому від міста селищі жили, всього 50 км шляху, недовго їхати. Приїхала, відразу бігом в лікарню, а там у матері виявили пневмонію, зібралися в місто везти, там все-таки обласна лікарня є. Юля дала добро, разом з матір’ю в карету швидкої допомоги завантажилася і поїхали. А там в дорозі мобільного зв’язку немає, так і забула Юля чоловікові зателефонувати, відзвітувати.Прибувши в місто, » швидка » застрягла в пробці, коли раптом Юля, з вікна, з «швидкої», побачила чоловіка, Андрія. Той ішов по тротуарчікі з якоюсь дівчиною під руку. Дівиця в руках квіти несе, красиві такі темно-червоні троянди.

Білі гладке волосся, яскраво-червоні губи, стрілки — до самих скронь на очах намальовані. Ну чисто Жінка-кішка.Юля телефон дістала і давай чоловікові дзвонити.На її очах Андрій дістав свій телефон з кишені брюк і відповів звичне «алло». На питання, де він, нахабно збрехав, що з роботи в сусідній ларьок побіг, за ватрушечкой. З повидлом. Що це за ватрушечка, Юля вже побачила. Але плакати і виявляти зрадника в телефон на очах у матері нічого не стала.Мама переживати буде, на те вона і мама, хоч вже і бабуся. Юліну маму в лікарню благополучно забрали і Юля відразу ж помчала додому. У грудях свербіло, в носі хлюпалося, а в очах від сліз палило нещадно, але розкисати часу не було. Юля все речі чоловіка по валізах розклала, за звичкою підвертаючи акуратно рукавчики на сорочках і штани складаючи, строго дотримуючись стрілки.А потім схаменулася, вивалила все назад і як попало закинула. Всі речі не влізли, а валізи вже закінчилися. Так вона ногами давай весь вміст втоптувати, щоб, значить, утрамбувати.

А потім, щоб застебнути замочки, ще й зверху попою сіла, бурмочучи про себе нечитабельні лайки. І винесла за двері в під’їзд всі речі.Нагулявшись, чоловік з’явився додому як тільки Юля йому зателефонувала і повідомила про свій приїзд. — Юля? Чого приїхала? А валізи чого за дверима стоять? — обурився Андрій, дивлячись на неї безсоромними очима. — А бачила я вас. Тебе бачила і твою ватрушечку, — оголосила Юля, стоячи до судженого задом і жарячи спокійно в сковорідці котлети з свинячого фаршу.Котлети — синові який повинен був зі школи повернутися; бульончик курячий — для матері (в лікарню). Чоловік засоромлено замовк, потім щось про сина звично почав говорити.-Проживем, виховаю, — заспокоїла його дружина.Дай хоч повечеряти перед відходом, — раптом почав благати він, відчувши запах котлет.- Обійдешся, — відбрила його дружина.Пішов Андрюша. Хоч і видно було по очах, що без особливого бажання.

На радощах Юля подруг покликала, гулянку влаштувала і канкан станцювала.Коханка жила з мамою в однокімнатній квартирі.Тому впустити до себе Андрійка вона не могла собі дозволити.- Ми з мамою на одному дивані спимо, — заявила вона і Андрій зітхнув.-Краще б я з тобою на цьому дивані спав. Заздрю я твоїй мамі.За ручки зі своєю Наташкою в під’їзді потримався і з валізами назад в свій автомобіль спустився.Ночувати вирішив в готелі, куди Наташку свою і покликав. Дивився він на свою сплячу Наташку і зітхав. Витратив він сьогодні весь аванс на номер і на вечерю в ресторані.Вранці він розбудив Наташу раніше.- Сорочку мені погладити потрібно. Ця стерва мені все м’яте поклала. Коханка тільки потягнулася у відповідь.- Піди у вчорашньому одязі. Я з тобою не для цього. -А для чого ти зі мною? — здивувався Андрій.-Дурачок, — посміхнулася коханка — для любові.Андрій зітхнув. Якось не до любові йому стало: адже грошей немає. А без них і душа не співає.У перший же свій «без чоловіка» вихідний, Юля до обіду ніжилася у ванній.

Потім, не поспішаючи, вийшла і півгодини милувалася на своїй новою стрижкою в дзеркалі, переміряла нові речі, які встигла купити. З відходом чоловіка стало їй якось легше. У квартирі чисто, ніхто не смітить.Квартира до речі, її, дошлюбне, була.Дитина — великий, самостійний. Та й сусід, холостий Ігор, раптом звернув на неї свою увагу і став привітніше.- Юлечка? Прости дурня! — з квітами, неголений, пахне оселедцем, у пом’ятому піджаку, чоловік стояв за дверима і дивився з жалем на неї.- Ні! — розсміялася від щастя Юля. — Не пробачу! Іди, куди ходив від мене потайки! Свободу тобі даю.- Ну Юль? Кому ти потрібна, в свої 37? — про всяк випадок нагадав чоловік. Колишній чоловік.- Пропадеш ж без мене?Він дуже розраховував на те, що дружина візьме його назад. Тому що грошей у нього залишилося — три з половиною гривні і спав він вже майже тиждень в машині.-Пропаду, — кивнула радісно головою Юля, зачинивши перед ним двері. Тоді Андрій задумав недобре діло.

З’явившись під вечір додому, знову подзвонив у двері. Дружина відкрила.Красива така стала, в платті новому і в сережках з висульками.- Чого тобі? — невдоволено сказала вона. Замість тисячі слів, Андрій кинувся на неї немов ягуар в стрибку із засідки і втупившись в губи, притиснув її до підлоги. «Моя ж» — порахував він. » Побарахтаться і здасться «. Таке він в кіно бачив. Приборкання норовливої.Але з кухні, через двері, теж зовсім як в кіно, з’явився сусід Ігор.Немов нерозумного кошеня, він взяв за шкірку Андрійка, з Юлі зняв і за двері викинув, показово пнув прямо під зад.-Юля тепер жінка вільна, — безсердечно повідомив він.-Так, — підтвердила Юля.З квартири прямо аж несло смаженими м’ясними котлетами, улюбленими, які Юля раніше йому виключно лише у свята смажила. І зрозумів Андрій, що він безповоротно втратив. Шкода

Будинок подивишся за одне. Я була приголомшена словами матері, адже навіть не підозрювала, що у мене є дідусь. А він, виявляється, знав про мене, і подбав про моє майбутнє. Коли мама подзвонила і почала говорити щось про дідуся і спадщині, я не могла зрозуміти про кого вона говорить. Дідуся у мене ніколи не було, мій тато сирота, а з маминого боку я знала тільки бабусю, якої не стало два роки тому. – Галя, ще раз повторюю, твій дідусь – мій батько, залишив тобі будинок в спадок. Мені його сусідка подзвонила, просила з похоронами допомогти і про заповіт сказала. На похорон зі мною поїдеш? Будинок подивишся за одне. – А чому я про дідуся нічого не знала? Навіть на фотографіях його немає. – Я не спілкувалася з ним. Він від мами пішов, коли мені чотири роки було, я так і не змогла пробачити. Та він особливо і не переживав, згадав про мене тільки, коли ти народилася. Йому твоя бабуся розповіла, що внучка у нього є. Прийшов тоді з квітами, з подарунками для тебе, брязкальця приніс, плюшевого зайчика, ти з ним все дитинство спала. Я подарунки взяла, а спілкуватися з ним не стала, він просив хоча б фотографії твої йому відправляти, тут я йому вже не відмовила. Прости, донечко, це мене він кинув і маму мою, а тебе він любив, хоч я і не пускала його до тебе. – Не пл ач, мам, поїхали зараз? Може там його сусідці допомога потрібна не тільки на похоронах. Дідусь жив недалеко від міста, дісталися на таксі.

Перше, що кинулося в очі – старий, що лежить на землі паркан, а хвіртка на місці стоїть. У дворі дерев’яна лава прямо біля ганку, поруч умивальник, стоять лопати і лійка. Заходимо в будинок, двері важкі, відкриваються зі скрипом, мостини теж скриплять, видно, що в будинку давно не було ремонту. – Ваш дід ніколи допомоги не просив – гордий був. – сказала сусідка, коли випустила нас в будинок. – Ви тут розміщуйтесь, ключі вам залишу. До похорону залишитеся? Завтра вже. Ну добре, я поки до себе піду, він блакитний будиночок мій, заходите, чаєм пригощу. Сусідка пішла і я почала оглядати будинок. У будинку дві кімнати, це вітальня і спальня, вона хоч і маленька, але дуже світла, затишна. У спальні стоїть залізне ліжко, на спинках якої вже давно злізла фарба, зліва від ліжка стоїть комод, на комоді фотографії в рамочках, мої фотографії. На стіні теж висять мої фотографії на яких мені один рік, два, п’ять, сім, фотографії з випускного, з весілля, і фотографії, де я сама вже мама. Тут мені захотілося плакати, він знав, що став прадідусем. В ящику комода знайшла лист, на конверті написано – ” Внучці Галині ”.

“Дорога внучка, Галиночко! Ти мене ніколи не бачила, зовсім мене не знаєш, в цьому я сам винен. Скривдив я твою бабусю, молодий був, дурний, боягузливий … Маму твою образив, не сердься на неї, вона тебе любить і зла тобі не бажає. Прости, що мене в твоєму житті не було, зате ти в моїй була. був сенс будувати будинок, було для кого. Чи не цей будинок, онучок, не той, в якому ти зараз знаходишся, він був тільки для мене , сил я в нього не вкладав. Твій дім на сусідній вулиці, там паркан залізний, високий, дах коричнева. ти його впізнаєш, він не схожий на інші будинки. я хотів, щоб у тебе було місце, де ти зможеш відпочивати зі своєю сім’єю . Сподіваюся ти приймеш мій подарунок, хоч щось я в цьому житті встиг зробити для тебе. Прощай, внучко! Твій дід Олексій “. Мама заходить в кімнату, я в сльозах простягаю їй конверт і лист, прочитавши, вона теж починає плакати. У тому ж ящику лежали ключі, до них прив’язана стрічка з запискою – будинок для Галинки.

Ми знайшли цей будинок, він і правда відрізнявся від інших: двоповерховий, на першому поверсі вітражне скло, велика веранда з двома дерев’яними кріслами і столиком. Усередині все було світле, на першому поверсі вітальня з каміном, кухня, санвузол і комора, на другому поверсі спальня і дитяча. На подвір’ї побудована ціла дитячий майданчик з пісочницею, гіркою, гойдалками і спорт комплексом. Де дід узяв на все це гроші, я не знаю, але він явно дуже старався для мене і мого сина. На похорон крім моєї сім’ї прийшла тільки сусідка. Дідусеві було вісімдесят два роки, друзів уже немає, рідних теж. Тихо поховали, поставили до могили вазочку з квітами, пом’янули. Чоловік з сином ввечері поїхали в місто, мама теж не стала затримуватися, а я залишилася в старому будинку діда, хочу більше дізнатися про нього, читаю його щоденник, дивлюся його фотографії і дуже шкодую, що не знала його раніше.

Ганні залишалося недовго жити, тому вона вирішила розповісти своїм дітям історію їх появи на світ. Ця історія не про те, звідки беруться діти. Син та дочка це вже давно знають, адже самі вже стали батьками. Історія, яку вона розповіла, була набагато цікавішою. Ганна з Назаром побралися, коли обом було по 18 років. Вони були дуже молодими і шалено закоханими . Мріяли, що у них буде щонайменше двоє дітей. Але роки йшли і Ганні ніяк не вдавалося завагітніти. На той час не було таких технологій, як сьогодні, тому нещастя мало лише виправдання: “Бог не дав їм дітей”.

Згодом вони змирилися з цим і почали жити собі далі. Займалися домашнім господарством, згодом стали заможними людьми. Якось Ганна ходила доїти корову і почула за сараєм якийсь галас. Як тільки вона зайшла за сарай, побачила в чагарнику великий кошик, у якому лежало немовля. Біля нього була записка: “Будь-ласка, подбайте про мою дочку”. Вона не могла залишити цю дитину. Ганна була надто молода, щоб бути матір’ю. Чоловік дуже зрадів донечці. За будовою тіла Ганна була повненька і ніхто б і не здогадався, що вона не вагітна.

Вони оформили цю дитину як рідну та стали повноцінною родиною. А через рік у тому самому місці вони знайшли ще й хлопчика. Тепер вони мали вже двох дітей. Хлопчик і дівчинка були схожі і ніхто нічого не підозрював. Дітей вони вирощували як рідних. Вони навіть не підозрювали, що Ганна та Назар не їхні справжні батьки. Назвали їх Віктор та Вікторія. Згодом вони пішли до школи, допомагали батькам у господарстві та радували своїми успіхами. Коли вони стали дорослими людьми, Ганна розповіла їм цікаву історію. Діти були здивовані, але вони й надалі любили своїх батьків. Вони подякували іх за все , що вони зробили.

Коли мені було 28 років, я одружився на жінці, якій вже 30. Я в пориви ревнощів kp ичав на неї, розтріпав їй волосся перед відходом на роботу, щоб вона не виглядала прекрасною. Я знав, що мені потрібна доnомога, але я соромився звернутися до nсихолога. Коли моя дружина заваrітніла, я трохи розслабився. У нас наро дився хлопчик. Коли дитина пішла в дитячий сад, а дружина повернулася на роботу, я почав нер вувати. На роботі дружини працюють тільки жінки. Одного разу дружина проводила ревізію і повідомила, що затримається.

Я чекав біля вікна, коли помітив, як вона вийшла з машини чоловіка. Перший раз вдap ив її по носі. Незважаючи на мої прохання про прощення, вона подала на роз лучення. Вона заявила, що раніше мирилася з моїми спалахами, але ոօбої стали вже занадто. Як з’ясувалося, чоловік в машині-чоловік її колеги, всі жінки з роботи поверталися додому. Під час слухання справи про роз лучення вона заявила, що у мене аrресивне ставлення до дитини, хоча такого не було. Вона зробила це, щоб ніколи мене не бачити. Суд встановив графік зустрічей з дитиною. Ми зустрічалися в певному місці, вона віддавала мені сина і забирала його ввечері.

Так пройшло шість місяців. Зараз моїй дитині п’ять років, і він розповідає мені, що відбувається вдома. Він стверджує, що з ним сидить тітка, що мама вечорами кудись йде. Логічно, що особисте життя мами налагоджується. Це платна няня, як я з’ясував. Я зв’язався з дружиною і наполіг, щоб вона віддала сина мені, а не який-небудь няні на час своєї відсутності. Дружина відмовилася, стверджуючи, що привозити його до мене довго і дороrо, а з нянею простіше. Я не хочу, щоб незнайома жінка сиділа з сином. Звернутися в су д? Раптом дружина виграє? Я хочу бачити сина регулярно! Так, я був дурнем, але ще є час все змінити хоча б перед сином.

Я прийшла додому з роботи, мене нещодавно підвищили. Тепер я головний шеф-кухар у ресторані. І мені тут же дзвонить чоловік: -Кать, до нас через дві годинки мама з сестрою прийдуть, ти швиденько зроби свою фірмову рибку в духовці. Сходи до магазину, ще фрукти куnити треба.

-А що за свято? До чого такий поспіх? -Не можу говорити, я за кермом, все, бувай. Я ніяк не могла зрозуміти, в чому річ, а потім почала аналізувати. Новий рік відзначали у нас вдома, день народження свекрухи також, навіть день народження сестри чоловіка.

Advertisements
Чомусь виходить так, що всі свята відбуваються у нас вдома. І завжди під час застілля готую я одна. Ніхто мені не допомагає, навіть на їжу не скидаються. Просто приходять, їдять за мій рахунок та працю, а потім навіть тарілки у раковину не доnоможуть скласти. За півгодини прийшов чоловік.

— Про ти вже встигла до магазину сходити? Я думав, тобі більше часу знадобиться. -Нікуди я не ходила. -В сенсі? А що сталося? Тобі що складно? -Так, мені складно.

— Надя, ну будь ласка. Я і на городі доnоможу, і тебе на роботу відвезти вранці можу. Хочеш? Тільки візьми гроші, сховай у себе. Я не можу залишити їх вдома і поїхати. — Ні не буду. Іди! — Прошу тебе, вони пропадуть. — Неси до банку. — Не можу до банку. Там у мене борг 500 тисяч, а тут лише 200. Спишуть все. Три місяці вже працюю як кінь, щоб вони даремно зникли? Невже тобі шкода зберігати їх у своїй тумбочці? – Ні. — Надя, дуже треба, прошу. Наді було важко відмовляти, адже це був рідний дядько. Щоправда, він не зразок для наслідування, але все ж таки. В нього ще й діти. — Десять днів. На одинадцятий день ти їх забереш! — Сказала Надя. — 11 днів та розписка. — Чого? Серйозно? — Ну, це ж гроші, куди без розписки.

— Сам привіз, сам вимагаєш… Гаразд. Якщо не забереш на 11 день, я віднесу їх у банк і будь що буде, — сказала Надя і забрала конверт. Надя знала, що мама та тато не будуть у захваті від цього рішення. — Поверни їх поки він у місті, — сказала мати. — Пізно вже, мамо. — Доню, я йому не довіряю. Це велика відповідальність зберігати чужі гроші. Надя мовчала. — Тато засмутиться, дізнавшись, що ти погодилася зберігати гроші Миші. Він точно поїде до нього і влаштує там сkандал. — Тому прошу, не кажи татові. — Я не маю від нього секретів. — Мам, заради Бога… — Гаразд. Але брехати я не збираюся, якщо спитає. Більшість терміну минула, залишилося лише два дні. Надя зібралася погуляти з подругами, надвечір вийшла з дому.

Advertisements
За кілька годин вона повернулася і побачила, що гроші дядька та її прикраси зникли, хтось заліз у будинок. Їх почали шукати, але ймовірність мала, що знайдуть. Збіглося, звичайно, див но. Того ж дня зателефонував дядько і питав, чи все гаразд. — Я так і знала, що тут щось не таке. Нічого хорошого ми від Михайла не бачили. Впевнена, це його дружки вкрали гроші, – злилася Мама Наді. У призначений день дядько прийшов по гроші. Надя заздалегідь йому розповіла, що та як. — Я віддав тобі гроші й у призначений день прийшов за ними. Яка різниця, що з ними? Ти винна, що не встежила. Ти віддай мені гроші, а цих двох знайдуть і повернуть тобі суму. — Двоє? Навіть ми не знаємо, скільки їх було. — Ем… ну я припустив. Надя оформила kредит, щоб повернути ці гроші дядько, а розписка справжня була. Важко було довести, що Мишко сам влаштував це, але не було жодного сумніву, що це так.

— Женя, ты вообще в своем уме? Какая любовь в ее возрасте? В ее возрасте не строят личную жизнь. В ее возрасте заготовки делают и о внуках заботятся. Куда такая бабушка годится? — возмущалась Рита — Рито, не говори так. Ей всего 55 лет. Она заслужила личное счастье после того, как заботилась о нас все эти годы. И ты можешь своей маме отвезти детей. Не одна свекровь пенсионерка со свободным временем. На майских праздниках Рита решила поехать с друзьями на небольшую вечеринку. Вечеринка была взрослая, поэтому взяла она с собой только мужа. И тут встал вопрос — куда детей деть. Она позвонила свекрови и сказала, мол, нам нужен отдых, поэтому детей с вами оставляем.

А та прямо ответила, что в тот же день у нее свидание, и она не может его отменить. Рита была ужасно возмущена. Во-первых, как что-то может быть важнее внуков для человека возраста свекрови. Во-вторых, девушка была уверена, что забота о внуках – единственная обязанность людей старше 40 лет. — Ну, с собой берите. Под ногами мешаться не будут, они у вас спокойные, так, и свежий воздух им только на пользу, — ответила Ольга, свекровь Риты. — Вы несете какую-то ложь. Вы нам все планы портите своим эгоизмом. Как-то вы опоздали со свиданиями, свекровь дорогая. На это Ольга не ответила, сильно обиделась и повесила трубку.

А Рита кипела от злости. Она позвонила мужу и начала жаловаться. — Ну, зачем ее принуждать? Пусть с нами дети поедут. Лишними не будут. Разговор с мужем лишь подлил масла в огонь. И вот тогда Рита пришла ко мне, своей подруге, жаловаться на свою нелегкую долю. — Как я оставлю детей со своей мамой? Она ведь еще работает. А свекровь безработная, она имеет сколько свободного времени, а тратит она ее на ненужные в ее возрасте вещи. Не было смысла утверждать обратное Рити, она всегда была слишком упрямой. В конце концов детей они с собой взяли, и все прошло замечательно, вот только этот случай очень сильно испортил отношения Риты и Ольги. Но это же классика жанра в отношениях свекрови и невестки.

Коли мамі було під п’ятдесят, вона вирішила вийти заміж за чоловіка, який був молодший за неї на десять років. Можливо вона вважала таким чином себе молодшою. Ми з сестрою намагалися її відмовити, але все марно. На той час ми, разом із сестрою, винаймали квартиру в іншому місті. Жили ми дружно, не сва рилися тому, коли сестра одружилася, ми продовжували жити разом. Так життя дешевше. Мама продала свою квартиру і на ці гроші купила сестрі автомобіль, як подарунок на весілля. А сама перебралася жити до вітчима. Через шість років сестрі зателефонувала сусідка мами і повідомила, що вітчим розлу чається з матір’ю, а оскільки тій нікуди йти, вона спить у сараї.

Ми, звичайно, зателефонували, щоби розібратися в ситуації. Вітчим, анітрохи не бентежачись, заявив, що наша мати тепер пенсіонерка і грошей у будинок не приносить, а він утримувати її не збирається. Ось таке кохання. Нам навіть стало відомо, що він собі вже когось надивився. Очевидно, ця жінка отримувала ще зарплату. Ми, не довго думаючи, вирішили, що де мирно уживаються троє, уживуться і четверо і перевезли матір до себе. Уявляю, як витягнулися обличчя в деяких із вас. Але запевняю вас, прагнучи жити окремо від батьків, ви не знаєте чого себе позбавляєте.

Вдома у нас тепер завжди затишно прибрано, і питання з харчуванням мати повністю взяла на себе. Боже, як смачно вона готує! І яке це щастя приходити до будинку, в якому на тебе чекають. Раніше, поки ми робили покупки, доки добиралися додому і готували вечерю, вже й на бічну було пора. А тепер у нас з’явилася нагода посидіти один з одним, поспілкуватися. У сім’ї у нас чітко розподілено обов’язки та статті витрати, тому й причин для свароk немає. Навіть горезвісного kонфлікту «зять-теща» ми не маємо. У мами дуже спокійний характер і вони із зятем чудово ладнають. У вихідні ми обов’язково кудись виберемося всі разом – у кіно, у кафе, ще кудись. Жити разом дружною сім’єю – це чудово!

Я стала сиротою з дванадцяти років. Мій батько був просто картинкою у мене в голові, і моя мати постійно розповідала гидоту про нього. Її не можна було звинувачувати; тато покинув її під час вагітності. Не маючи іншої сім’ї, я опинилася в міському притулку, змирившись з тим, що, будучи вже майже підлітком, я була нікому не потрібна серед немовлят, яких активно усиновлювали. У вісімнадцять років я успадкувала трикімнатну квартиру моєї матері і вступила до університету на стипендію. Мені не було до кого звернутися, і я знайшла мотивацію в своїй самоті, щоб досягти успіху.

Я старанно навчалася, відвідувала курси перукарів та манікюрників і невдовзі знайшла постійну роботу. Життя стало яскравішим, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка в університеті . Як староста, я вже давно хотіла зустрітися з ним, що переконало мене в старій приказці про те, що протилежності притягуються. Ми почали зустрічатися після того, як він за чашкою кави подякував мені за допомогу в навчанні, і побралися ми ще до випуску. Мати мого чоловіка припускала, що мною легко маніпулювати, вважаючи моє минуле. Вона була приголомшена моїм твердим опором її трюкам.

Її неправильне уявлення про здатність осиротілих дітей захищати себе призвело до того, що вона не злюбила мене і виступила проти нашого весілля, але чоловік дав усім зрозуміти, що останнє слово за ним. Після весілля ми жили на орендованій квартирі, поки ремонтували мою. Свекруха запропонувала здати в оренду свою маленьку однокімнатну квартиру та переїхати до мене – жити з нами. Я відмовилася, відстоюючи свої права. Це викликало суперечку і зробило мене її ворогом номер 1, але це мене не збентежило. Найголовніше – чоловік любить мене, і я нікому не дозволю використовувати мене в своїх цілях.

Коли чоловік Марії Сергіївни помер, вона намагалася вирішити, що робити далі. Перед нею стояв вибір жити однією або переїхати жити до доньки. Потрібно було вирішити залишатися в улюбленій селі у власному будинку і продовжувати вести господарство, але однією або продавати будинок і переїхати жити в незнайомий їй місто, але бути ближче до доньки. Грошей від продажу будинку не вистачило б на покупку квартири в місті, а тіснити дочка не хотілося. Марія Сергіївна вирішила звернутися за порадою до подруги, і та розповіла їй історію однієї жінки. Справа був так: подружжя жило в селі, садили город, тримали худобу і допомагали своїм уже дорослим дітям як могли. Дітей у них було троє. Син і старша дочка поїхали жити в сусіднє місто, а молодша дочка вийшла заміж і поїхала на батьківщину до чоловіка. Мати переживала, що не може допомогти молодшенької, так як, яйця, картоплю і м’ясо не відправиш в посилці в іншу країну. Коли у цієї жінки помер чоловік, вона продала худобу і курей, гроші розділила між усіма дітьми. А собі залишила тільки на поминки. І до осені, коли викопали картоплю, старший зять запропонував продати будинок і переїхати до них, щоб вона не залишалася одна.

Вона подумала, що це гарна ідея, адже що вона буде робити одна в села без чоловіка, будинок важко утримувати однією. Вона швидко продала будинок. Потім, як і було заплановано, переїхала до старшої дочки. Але в той день коли жінка приїхала до них, вона виявила, що втратила гроші від продажу квартири. Коли про це дізнався зять, він навіть злості своєї приховати не зумів. Звичайно, адже вони збиралися купити машину на ці гроші. Відчувши себе зайвою, жінка зібралася і пішла до сина, який жив неподалік. А там уже все знали про пропажу грошей. Невістка мало не з порога заявила: «Ми вас не просили від будинку позбавлятися, і до себе на постій не кликали». Так їй довелося їхати до двоюрідної сестри. Там вони подзвонили молодшої дочки і розповіли про склалося ситуації. Дочка недовго думаючи, сказала матері: «Займи грошей, купи квиток. Із зарплати надішлемо. Приїжджай, будемо раді ». «Добре, приїду» — відповіла тоді жінка. «Тільки гроші-то мої на книжці лежать. Не пройшли перевірку старша дочка і син ». — Ось і ти, Марія, не продавай правду поки квартиру. Поїдь поживи. Скажи, що грошей немає. Втратила чи обдурили шахраї. А там видно буде — у дочки залишитися або в свій будинок повернутися.