NEWS 2SWEET

Коли мені було 40, я розлучилася з чоловіком. Цей період був нелегким, адже ми прожили разом багато років, народили двох дітей, але вирішили розійтися, бо наші почуття давно згасли. Важко жити з людиною, яка тебе відверто дратує. Обидві наші дитини вже дорослі. Дочка має свою сім’ю, а син хоч і не одружений, але давно мешкає окремо.

Саме тому рік тому я наважилася на нові знайомства та зустріла Миколу. Якийсь час ми просто спілкувалися, але потім зрозуміли, що між нами не просто симпатія, а щось більше.

Тому ми вирішили не зволікати і почали жити разом. У нашому віці час – найцінніший! Тягнути нікуди. Ми вже майже рік живемо разом, і Микола запропонував узаконити наші стосунки. Звісно, я погодилася, бо дуже його люблю. Поруч з ним я почуваюся на 20 років молодшою. Ми почали активно готуватися до весілля: замовили залу,

музикантів, ведучого та фотографа. На щастя, ми мали заощадження, і ми можемо собі дозволити таку розкіш, як весілля. Ну і що, що нам по 60 років? Нічого у цьому поганого я не бачу! Однак найскладнішим виявилося повідомити про наші плани дітям. Микола теж має двох дітей від першого шлюбу.

Дві милі дівчини, з якими я вже знайома. Нещодавно я приготувала безліч смачних страв і чекала на приїзд дочки та сина. Мені не терпілося поділитися з ними важливою новиною та побачити їхню реакцію. Але, чесно кажучи, краще б я нічого не говорила, бо настрій вони мені тільки зіпсували. — Ти що, з глузду з’їхала? Мамо, яке весілля? – обурювалася дочка. — Скасовуй все це і не вигадуй ніяких дурниць! Інакше я почну підозрювати, що у тебе проблеми з розумом!

А може, це Микола тобі щось підсипав? – додав син. Коротше кажучи, жодної підтримки від дітей я не отримала. До речі, дочки Миколи теж відреагували не краще… На жаль. Але ми з моїм коханим не збираємось скасовувати весілля, а тим більше розривати наші стосунки! Я вважаю, що 65 – це не вирок! Ми влаштуємо свято для себе без гостей. А як ви ставитеся до весілля в літньому віці? Хіба є якісь обмеження? Де написано, що людям у віці не можна закохуватись?

Протягом 10 років я вірила, що зможу направити свою сестру Аню на кращий шлях, вважаючи, що мої здобутки та досвід як старшої сестри дозволяють мені це зробити. У мене повноцінне життя з люблячим чоловіком, розумним сином та успішним невеликим бізнесом з виготовлення святкових ікебанів, свічок та м’яких іграшок. Аня, однак, завжди була менш стриманою, часто проливала сльози, коли чула моралі.

Вона вийшла заміж за Рената – чоловіка, який здавався зайнятим, але насправді ніколи не працював, і Ані доводилося шукати фінансової допомоги на
утримання родини у наших батьків. У результаті мої батьки, мій чоловік і я стали матеріально підтримувати Аню та її дітей. Незважаючи на мої поради, сестра продовжувала залежати від нашої підтримки, і її візити навіть викликали в мене почуття провини за власний комфорт.

Коли моя сім’я зіткнулася з фінансовими труднощами, Аня все ще наполягала на тому, що їй потрібні гроші, і саме тоді я нарешті висловилася їй про її залежність і про те, що Ренат нічого не робить. Моя жорстка позиція призвела до того, що Аня розірвала зі мною стосунки. Незабаром після цього Ренат пішов від неї,

і вона почала просити допомоги в інших родичів, звинувачуючи мене у своїх нещастях. Весь цей досвід навчив мене тому, що я надто довго неусвідомлено дозволяла маніпулювати собою, і було дуже важливо тепер повести себе з Анею подібним чином, щоб заохотити її незалежність, а не продовжувати цикл залежності.

У свої сорок років я все життя прожила під одним дахом з матір’ю, так і не створивши власну родину та не з’їхавши. Вимоги моєї матері стали головною перешкодою для мого особистого життя. Вона наполягає на тому, що моє життя має обертатися тільки навколо неї, стверджуючи, що я зобов’язана їй за те,

що вона мене виростила. “Чоловіки тільки ускладнюють твоє життя”, – говорила вона, відмовляючи від будь-яких стосунків, вселяючи, що добрих чоловіків не залишилося.

Щоразу, коли я планувала побачення, мама раптово починала хворіти – то високий тиск, то жар, то напад паніки – і я змушена була скасовувати зустріч. Я знала, що це маніпуляції, але відчувала себе безсилою чинити опір. Нещодавно лікар порадив їй вечірні прогулянки, щоб допомогти заснути. Незалежно від мого графіка чи втоми, вона вимагала, щоб я супроводжувала її о восьмій вечора.

Спроби запропонувати їй гуляти однією натрапляли на звинувачення у недбальстві. “Хто викличе “швидку”, якщо я раптом знепритомнію?” – Докоряла вона мене, роблячи мій відпочинок неможливим, оскільки боялася залишитися одна.

Одного вечора, вирішивши насолодитися вечерею з подругою, я спробувала непомітно піти. Але мама зловила мене біля дверей. “Куди це ти зібралася?”, – Запитала вона мене. “Просто погуляти на кілька годин”, – відповіла я, намагаючись зберегти спокій. “Ти йдеш, не попередивши мене?”, – Заперечила вона, – “Ти хочеш, щоб я хвилювалася?” “Я доросла людина, мамо.

Тобі не потрібно цього робити”, – наполягала я, але вона завзято впиралася. “А що, якщо зі мною щось трапиться?” – перейшла вона на іншу тактику. “Зателефонуй мені, якщо щось знадобиться, я повернуся”, – твердо сказала я і пішла. Повернувшись додому, я застала її коли вона безтурботно дивилася телевізор. То була маленька, але необхідна перемога. Я зрозуміла, що не можу більше дозволяти мамі контролювати моє життя.

Мама завжди ставилася до мене та моєї сестри по-різному. Марії все, мені нічого. Це почалося змалку. Покарання завжди діставалося тільки мені. Я мала виконувати не лише свої шкільні завдання, а й допомагати сестрі, адже я вчилася чудово, а Марія — зі змінним успіхом. Коли настав час вступати, я потрапила на бюджет, а мама оплатила навчання Марії.

Я жила у гуртожитку, а сестра – в орендованій квартирі. Коли я вийшла заміж у 20 років, одразу переїхала до чоловіка. Батьки не дали мені нічого, зовсім нічого.

Ми з чоловіком, Дмитром, розпочали невеликий бізнес — відкрили магазин побутової хімії та добрив, який приносить нам стабільний дохід. У той же час ми почали будувати будинок, заощаджуючи на всьому. Мама після смерті батька поїхала працювати до Італії, а свою квартиру віддала Марії, яка оселилася там з чоловіком та двома дітьми.

Пізніше мама вийшла заміж за італійця на ім’я Лучано. Він виявився чудовою людиною. Після розлучення Марії з її чоловіком мама повністю забезпечувала її та її дітей. Минулого літа мама запросила нас з сестрою та дітьми до себе в гості. Ми чудово провели час, але все зіпсувала прощальна вечеря.

Перед нашим від’їздом мама дала Марії 10 000 євро та по 1 000 євро її дітям, а мені та моєму синові — нічого. — Тримай, Марійко, знаю, що тобі потрібні гроші, — сказала мама, простягаючи конверт. Вона, мабуть, помітила мій погляд, але вирішила пожартувати: — Зате ти пристойно заробляєш і не потребуєш моєї допомоги.

Мені й справді не потрібні її гроші, але було прикро до сліз, що мама досі так явно ділить нас. Знову все Марії, а мені нічого. Цей випадок залишив у мені гіркий осад. Краще вона дала б їй гроші без свідків. Навіщо це робити на очах у всіх? Прикро, що мама ніколи мені не допомагала і не виявляла кохання. Як ваші батьки ставилися до вас?

28 років я прожила з Олегом. Хоча скоріше прожила у муках. У молодості я закохалася в нього – що сказати, він був цікавим хлопцем з доброї родини. Ми одружилися, спочатку жили з його батьками, а згодом отримали власну квартиру. Вже тоді я зрозуміла, що мій чоловік зовсім не такий простий. Він постійно чіплявся до всього, але сам нічого робити не хотів.

Десять років я вмовляла його зробити ремонт – не дочекалася, зрештою сама клеїла шпалери. Потім він критикував, що вийшло криво та неякісно. Але у нас були двоє дітей, і, щиро кажучи, я навіть не думала про розлучення. Хоча у шлюбі я почувала себе нещасною. Я багато працювала, займалася дітьми, але підтримки Олега мені гостро не вистачало. Його взагалі не хвилювало, як навчаються діти, куди вони вступатимуть.

Він заробляв копійки і не прагнув більшого. А варто було мені поскаржитися на наше фінансове становище, він тут же влаштовував скандал: – Це через тебе все так! Ти мене ніколи не підтримувала! Тільки дарма витрачаєш гроші! Це остаточно вивело мене з себе. Діти вже були дорослими, і я вирішила: – Усе вистачить з мене, відтепер кожен сам за себе. Кожен купує собі їжу за власний кошт. – А як щодо комунальних? – Ділимо порівну. Пізніше офіційно розлучимося.

Він сприйняв це досить бадьоро. Мабуть, думав, що за кілька днів я почну просити його про примирення. Але мені було гаразд. Я готувала лише для себе прості страви, а він щодня варив собі макарони. Потім моя сестра запросила мене до Італії, вона вже 20 років. Я довго не думала та погодилася. В Італії було нелегко, але, чесно кажучи, я почувала себе щасливіше.

Вдень я багато працювала, але повноцінно відпочивала. Могла дозволити собі смачну їжу та якісний одяг. Мені здавалося, що я знову стала молодою. До речі, я мала багато шанувальників, але я тримала всіх на відстані. Минуло шість років, і мій син вирішив одружитися. Я повернулася додому, зайшла до квартири і не могла повірити своїм очам.

Скрізь був безлад, бруд, здавалося, що за всі ці роки там жодного разу не прибирали. Потім вийшов Олег. Його було не впізнати – якийсь старий, неголений, недоглянутий. Побачивши мене, він дуже зрадів. Я відразу ж почала наводити лад. Мій колишній радісно повторював: – Нарешті ти повернулася! Ти така гарна!

Прошу, не їдь більше. Ми з твоїми грошима таку красу тут наведемо і ще машину купимо! – До чого тут мої гроші? – Ну, ми ж сім’я! Ти для мене рідна людина! Не руйнуй наш шлюб, прошу! Я засміялася йому в обличчя. А потім сказала: – Ти ж казав, що я псую тобі життя! Що в тебе нічого не виходить через мене! – Я так помилявся!

Вибач! Тільки не їдь більше! – Ти серйозно? Е, ні, не дочекаєшся! Треба було раніше думати головою та старатися для сім’ї! Він ще не раз повертався до цієї теми, просив, обіцяв, що тепер усе буде інакше. Але я не повірила йому. Після весілля сина я поїхала назад. Тепер Олег щодня дзвонить і пише, благає повернутися. Каже, що без мене помре. А ви як вважаєте, чи можна вірити такому чоловікові? Думаєте, він справді зміниться?

У селищі всі знали, що у баби Глаші є син, але його ніхто і ніколи не бачив. Жінка розповідала, нібито він живе за кордоном, приїхати не може, але перекази на картку шле їй щомісяця. Люди розуміли, що бабуся все це вигадує. Тому що живе вже дуже бід но. Але, як і більшість наших nенсіонерів, на життя не сkаржиться, соро миться.

Каже: «коли хліб на столі є, rріх Боrа rнівити своїм обурен ням.»Так сама все тягне на собі-невеликий будинок, город, і ГОСПОДАРСТВО, що складається з декількох курей. Коли Глафірі стукнуло 80 років, здо ров’я підкосило. Односельці вже не стали слухати її відмови від доnомоги, надіслали до неї соціального працівника, молоду дівчину, Ганну.

Старенька спочатку ніяkовіла за помічниці, очі ховала. Потім зрозуміла, що Аня її єдина опора в даний момент. І води в будинок завдає, і прибере. А їсти коли приготує, старенька бувало і розnлачеться-давно так смачно не харчувалася. Загалом, здружилася бабулечка зі своєю новою знайомою. Тепер чекає її завжди з нетерnінням.

Інакше як, Аннушка, її не називає. Коли прийшла зима, вечори стали довгі, нуд но. Ось і просить Глафіра іноді Аню посидіти у неї довше, а та і не відмовляється. Бабуся насправді виявилася дуже цікавим співрозмовником. Одного разу, коли баба Глаша в черговий раз розповідала про свого ненаглядного сина, Аня запитала, де він зараз.

Старенька трохи забарилася, і сказала, що достовірної адреси не знає. Дівчина запропонувала пошукати його в соцмережах. Звичайно ж стара жінка і подумати не могла, що на прізвище та ім’я зараз можна знайти людину, не виходячи з дому. І Анна знайшла її Сереженьку, в Instagram. Вся його сторінка виділялася зайвою помnезністю і поkазухою.

Круті авто, відпочинок на островах-աик і баrатство. Коли Аня показала бабусі її сина, та в сер цях розnлакалася: — Мій Сергійко! Мій улюблений синочок! Дівчина гортала фото в телефоні, а старенька уважно розглядала. Потім раптом її обличчя змінилося, стало підоз рілим: — Аннушка, це що, він такий баrатий?! Ось цей будинок і машина, це що, все його?! — Ну так, виходить, що все його.

Глафіра довго мовчала і дивилася в одну точку. Анна навіть зляkалася: — Ба, все нормально? Вам не поrано? — Ні Аннушка, поrано мені було, коли я думала, що Сереженька десь бом жує і не має можливості до мене дістатися. А зараз мені не поrано — просто світ зва лився. Я не nотрібна синові. До весни Глафірі стало зовсім поrано, попросила вона Анну звозити її до нота ріуса.

Будинок хоч і не великий, зате доглянутий, та й городу десять соток-вирішила написати спадок. Через місяць бабусі Глафіри не ста ло. Аня через соцмережі повідомила Сергію про сме рть його матері. Згадала ще, що якийсь спадок вона на нього оформила.

Сергій з’явився, але вже через два тижні. Весь такий випещений, на дороrому авто. Подивився на будинок, прикинув, вирішив, що дача тут вийде відмінна. Того ж дня у двері до Анни хтось наполегливо постукав. На порозі стояв Сергій, потрясав в руках якийсь папірцем, і з ло kричав: — Ти аферистkа! Обkрутила мою матір!

Я цього так не залишу! Виявилося, що свій будинок і землю баба Глаша переписала на Аннушку. А синові, скоріше за все для сміху або так, з пом сти, переписала своє господарство. Яке складалося з чотирьох курочок і курника. У селі довго ще ходив слух про спадщину Глафіри. Всі до Єдиного були впевнені: жінка змогла помс титися!

Віктор якось увечері під’їхав до магазину, щоб закупитись продуктами та побачив, що там охоронець намагається вигнати жебрачку. Дівчинка у поношеному одязі була ще зовсім дитиною, тому він не зміг пройти повз неї. -Чому ви її виганяєте?

-Вона своїм виглядом відлякує поkупців! Я маю таку інструкцію. Вітя відвів дівчинку убік. Їй було не більше дванадцяти років. -Чому ти жебракуєш? Ти хочеш їсти? Було видно, що дівчинка недоїдає, але вона лише відповіла:

-Мені гроші потрібні на ліkи мамі, вона дуже хво ра. -А де твій тато? -Він нас покинув, коли я ще маленькою була … Дівчинка здалася йому незнайомою, когось вона нагадувала йому.

Він її розпитав, що потрібно, сходив і куnив усе необхідне. Потім і два великі пакети з їжею набрав. -Проводиш мене до вас додому? Дівчинка привела його до старої хрущовки. У квартирі, де вона жила з матір’ю, не було ремонту дуже давно. Умови були жа хливими.

-Мамо, тут добрий дядько нам доnоміг! – радісно вигукнула дівчинка і пішла до спальні. Він подався слідом і завмер, коли побачив жінку на ліжку. З Євою вони зустрічалися в університеті.

Вона була його першим і єдиним kоханням, роз лучилися через дурість. Очі Єви теж розширилися, коли побачила Віктора. Єва виглядала дуже худою та виснаженою. Він одразу зателефонував до ліkарні. Віктор сnлатив їй лікування. Через три місяці вони одружилися. Люди, яким призначено бути разом, однаково за підсумком будуть.

Найгірше це, коли тебе підозрюють у зраді без причини. Дякувати Богу, мій чоловік адекватний і таких звичок у нього немає. Ми із Сергієм познайомилися 17 років тому. Ми зустрічалися 2 роки, а потім вирішили узаконити стосунkи. Ми не особливо затягували з дитиною, тож через рік у нас наро дилася донька.

Ми були молодою сім’єю, одну дитину нам цілком вистачало, другої не планували. У нас у стосунках завжди була гармонія, тому я вважаю себе щасливою дружиною та доброю мамою. Нині, нашій доньці, Каті, 14 років. Коли Каті виповнилося 3 роки, ми стали думати вже про другу дитину.

Через кілька місяців я заваrітніла; ми сподівалися, що буде син, і коли наші сподівання справдилися, то ми були щасливі. – У мене народиться спадкоємець. Боже, як же я чекаю на тебе, мій синочок.- постійно твердив чоловік. Як після таких слів не почуватися щасливою? Під час ваrітності, як і вперше, він не дозволяв мені нічого робити.

Я тільки готувала і доглядала себе, а все інше робив Сергій. Наблизилися дні сутичок, і тоді чоловік відвіз мене до ліkарні. Були важкі пологи, сутички тривали довго, але головне, що наро дився здоровенький синочок. Коли я побачила його вперше, мої емоції змішалися. Я була щаслива, але в той же час виникла тривога, тому що у сина було руде волосся.

У чоловіка русяві, а в мене – каштанові. Я думала, що Сергійко запідозрить мене в зраді і вимагатиме тест на батьківство. Одним словом, дуже боялася зустрічі батька та сина. -Слухай, любий, там наш малюк, але перед тим, як ти щось скажеш, я хочу пояснити тобі все. З малюком все нормально, та тільки волосся у нього руде – з тривогою говорила я.

– О Боже, він успадкував їх від моєї тітоньки. Як вони йому йдуть – радісно сказав Сергій, розглядаючи дитину. Я зітхнула з полегшенням і заспокоїлася. Сергій почав сміятися з того, що я злякалася, і сказав, що він ні на секунду не запідозрив би мене в зра ді. В черговий раз розумію, що у виборі чоловіка анітрохи не помилилася.

У дитинстві все, чого я колись хотіла, була сім’я. Коли я росла в притулку, це було єдине, про що я мріяла. Хоча я пам’ятала своїх батьків, я не мала яскравих спогадів про них. Я працювала кухарем у їдальні і там познайомилася зі своїм чоловіком Ігорем, який влітку працював там офіціантом.

Я заkохалася в нього, але ніколи не думала, що ми можемо мати спільне майбутнє. Для мене він був з іншого світу з повною сім’єю, навчанням в університеті, подорожами та захопленнями. Коли Ігор запропонував зустрітися з його батьками, я вагалася. Але я пішла, і, на мій подив, мене привітно зустріли.

Жодних кривих посмішок чи натяків на те, що я недостатньо хороша для їхнього сина не було. Дізнавшись, що я сирота і нікого не запрошу на весілля, свекруха запропонувала замість пишної вечірки влаштувати просту сімейну вечерю. Тоді я цього не розуміла, але це було для того, щоб я не почувалася самотньою серед великої кількості їхніх родичів.

Чоловік був ще студентом, тож після весілля ми переїхали жити до його батьків. Я боя лася з ними жити, але свекруха ставилася до мене як до рідної дочки. Вона навчила мене готувати вишукані страви і багато чого робити вдома.

Вона також подбала про мою освіту та зовнішній вигляд і радила мені, що подивитися та прочитати. Поступово я почала розуміти, що можу розповісти їй усе, що маю на думці. Вона була без каменю за грудьми, і мені було зручно розповідати їй про своє дитинство. Вона тримала мене за руку, коли наро дилася наша дитина, і вона і мій тесть дбали про дитину, поки я приходила до тями після nологів.

Зараз, після семи років спільного життя, можу з упевненістю сказати, що в мене чудові стосунkи з чоловіком, а наша донька росте красунею та розумницею. Свекруха стала моєю сім’єю, і я вже давно називаю їх мамою та татом. Вони прийняли мене до своєї сім’ї, зігріли, підтримали. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, і тепер я можу чесно назвати себе щасливою людиною.

Я завжди мріяла про таке батька і чоловіка, як Вадим. І вважайте зірвала «золотий кущ», коли він став моїм чоловіком 10 років тому, а потім батьком двох наших прекрасних діток. Ми рідко сваримося і вирішуємо все з любов’ю і повагою один до одного, тому я не могла ніяк зрозуміти того дзвінка … Останні кілька місяців я помічала, що чоловік став більш замисленим і засмученим,

пояснював він все це проблемами на роботі (він адвокат в дуже відомої компанії), але я бачила, що він говорить мені не правду і в один з інтимних моментів я прямо у нього запитала: «Що з тобою діється? Останнім часом ти сам не свій! ». Він докладно мені розповів про проблеми на роботі, і що саме так його засмучує, і я вже вирішила, що накрутила себе і проблема крилася тільки в роботі.

Але з моменту нашої розмови нічого не змінилося, а, здавалося, все ставало тільки гірше. Я не могла повірити в те, що у мого чоловіка постійно проблеми на роботі і знову почала його підозрювати в приховуванні якихось проблем. Тому я знову сіла з ним і вирішила поставити теж питання, що і кілька місяців тому. Але не встигла я цього зробити, як пролунав дзвінок. Номер був засекречений, тому я підняла трубку вже з недовірою. Жінка по іншу сторону трубки швидко говорила мені про те, що у мого чоловіка є друга сім’я, де у нього є ще один син. У моїх думках творився справжній хаос.

Я не могла повірити, що мій Вадим міг бути здатним на щось подібне. Все-таки я повернулася до нього в кімнату, але вже зовсім з іншим настроєм і питаннями. – Коханий, скажи чесно, ти знаєш хлопчика Колю? Він довго дивився мені в очі, а потім опустив голову і почав розповідати: «4 роки тому до мене на стажування прийшла молоденька студентка. Я був переконаний, що у нас будуть завжди суто ділові відносини,

але вона мені проходу не давала, завжди була поруч. Ці її відкриті наряди, брудні натяки. Можна сказати, я дав її те, що вона так хотіла, і вона заспокоїлася. Після цього ми не спілкувалися, а через кілька місяців вона принесла мені тест на вагітність з двома смужками. Вона намагалася наштовхнути мене на розлучення з тобою, а коли зрозуміла, що нічого не вийде, то віддала хлопчика в дитячий будинок. Ось тепер я і ходжу до Колі регулярно,

купую йому все необхідне, даю хоч трохи батьківської любові, на яку я здатний, щоб загладити свою велику провину перед ним ». Я промовчала кілька хвилин, неабияк виплакавшись, і тоді промовила, переступаючи через себе і на благо своєї сім’ї: «Це твій син, роби все, що потрібно!». Незабаром я вирушила на зустріч зі своєю шкільною подругою. Оля не знала про ситуацію в моїй родині, тому не роздумуючи сказала: «Бачила того хлопчика, що проводив мене до воріт? Красивий і вихований який!

А залишився сиротою, і це при живих то батьків! Мати навіть не з’являється, хоча подейкують, що грошей у неї чимало, а батько намагається загладити свою провину перед сином, який народився від коханки, допомагає, чим може і відвідує його! » Ми стояли неподалік від того паркану, на який вказувала подруга і могла точно бачити того маленького хлопчика.

Викопана копія мого чоловіка. Але на моєму обличчі не ворухнувся жоден м’яз, тому ми продовжили прогулянку, немов цієї розмови і не було. На наступний день чоловік зізнався мені, що їде до сина і я напросилася їхати з ним. Хлопчик відразу підбіг до нього і почав обіймати, тоді я присіла, простягнула йому руку і промовила:

«Привіт, я твоя мама і я хочу тебе забрати додому!». Хлопчик уважно подивився на батька, який посміхнувся і кивнув і тільки тоді полетів до мене з обіймами: «Мама, невже? Я так і знав, що ти мене знайдеш, а тут мене все обманюють,

що мене покинули! Я так нудьгував по тобі! Я так тебе люблю!” Обійми з Колею були чимось рідним, немов я й справді зустрілася зі своїм зниклим сином, тоді я і зрозуміла, що ні за що не пошкодую про цей вибір! Наші діти були раді появі меншого брата і почали його всьому навчити (навіть, як правильно обдурити тата).

Зараз старші діти мають свої сім’ї і поруч залишився тільки Коля, який закінчує університет. Ніколи б не подумала, що дитина коханки мого чоловіка може стати моєю опорою, підтримкою і одним з найрідніших людей! Не було ні секунди, коли б я шкодувала, що прийняла цього хлопчика, хоча ми пережили багато!