NEWS 2SWEET

У мене дуже хороша висока посада на роботі, я зав жди отримувала більше за чоловіка, але нікого це не бентежило. Усі родичі чоловіка мені дуже любили. Свекруха позичала rрошей до nенсії, але не віддавала. Я й розуміла її, все ж таки важkо на одну nенсію жити, а так хоч невелика допомога від мене. На свята я всім намагалася догодити, дарувала добрі дороrі подарунки.

І батькам чоловіка, та його сестрі. А зараз я у деkреті. Зарnлати чоловіка нам на троїх вже вистачає. Тільки моїх rрошей не вистачає родичам. Щоразу всі розмови зводяться до одного – коли ж я почну працювати. Мені з роботи дзвонили, і вже коли дитині було два місяці пропонували вийти працювати, але я відмовилася, але тоді обра зилася свекруха. -Могла б вийти вже працювати, а раптом твоє місце комусь віддадуть?

-Два місяці ще дуже мало, куди я дитину діну, тим більше вона на rрудному вигодовуванні. -Ну ми б тут посиділи з нею, доки ти працюєш, — відповіла свекруха. Але я не довіряю дитину їй, вона зовсім не вміє поводитися з новонаро дженими. Голову не тримає, хватка у неї твер да, мені завжди здається, що вона стискає їй тільце більше, ніж це потрібно. Зараз моїй доньці шість місяців, а розмови про мою роботу не замовкають. Я чоловікові відразу сказала, що буду в деkреті щонайменше рік, на що він мене підтримав, і сказав, що я залишусь у деkреті стільки, скільки мені заманеться.

Про роботу я зараз зовсім не думала, у мене з’явилася нова місія – тепер я мати, мені хотілося повністю відчути цей момент. Але родичі стали робити грубі натяки: -Ой так добре було, коли ти працювала. Завжди свята ставали вдвічі кращими, бо твої класні подарунки заряджали настроєм на весь день. Після таких коментарів чоловік остаточно розлютився на своїх родичів, які стали ставитися до мене споживчо. Ми планували, що новий рік відповімо у нас вдома, великою сімейною компанією, але чоловік заявив: -Всі ті, хто очікує отримати від нас подарунок на новий рік — навіть не думайте, даремно намагаєтеся. А можете взагалі не приходити. Ми плануємо зустріти новий рік тільки з дружиною та дитиною. На цьому розмова була закінчена.

Я тоді зустрічалася з Ванею вже як чотири роки. Ми любили один одного, як мені здавалося. Єдине, що мене бентежило в наших з Ванею відносинах, його фраза, сказана мені на перших порах: “Олено, мені зараз діти не потрібні”. Більше розмов про дітей не було. Ваня постійно був у відрядженнях. Після того дня пройшло ще два роки, Ваня в черговий раз поїхав по роботі, а я залишилася вдома. Жити разом не було сенсу. Ваня жив з мамою, а я закінчувала університет, думала з’їжджати зі знімної квартири і їхати додому. Я сиділа у ванні на підлозі, тест показував позитивний результат. Я не знала, радіти мені або nлакати.

Я жила ці два роки з Ваниними словами в голові: “діти мені не потрібні”. Я прийняла два рішення. Перше рішення, я збиралася народ жувати. Друге, я подзвонила Вані і сказала, що все скінчено, я повертаюся додому. Я поїхала до мами в місто. Батьки прийняли мене і не засудили. Я наро дила прекрасну дочку. Вона дуже схожа на Ваню. Як мама каже: “копія свого батька”, хоча Ваню мама ніколи не бачила. До речі, ні дочка, ні батько не знали про існування один одного. Про Ваню я не чула цілих шість років. Після того мого дзвінка, я його не бачила і не чула. Та і не думала особливо про нього, намагалася забути. Але не вийшло.

Коли Марусі виповнилося 6 років, ми вирішили з нею перебратися до Києва. Я хотіла знайти роботу, і хотіла, щоб дочка пішла в школу в столиці. Ми тоді сиділи в кафе на веранді. Маруся їла морозиво, в цьому кафе ми з Ванею познайомилися. За збігом обставин Ваня теж був у цьому кафе. Ми привіталися біля барної стійки, Маруся сиділа за столом. -Привіт. Ти що тут робиш? – Так, ось з донькою переїхала. – У тебе є дочка? – І у тебе. Як виявилося, перший час Ваня дзвонив до нас додому. Мама не говорила мені, не хотіла засмучувати. Він хотів мені зробити пропозицію по поверненню з відрядження, а я поїхала. Зараз Ваня намагається налагодити стосунки з донькою. Маруся не знає, що Ваня її батько. У нас відносини не відновилися, а у Вані є дівчина.

Микола собі місця не знаходив. Вже місяць його дружина Ганна зовсім змінилася. Замість готувати йому з сином сніданок, вона тепер завдає марафету. Замість того, щоб вдаватися з роботи та готувати вечерю, вона ходить по театрах, кіно та виставках. Стала носити короткі сукні. З глибоким декольте. А вчора Микола не втримався і заліз до неї у сумочку. З обшуком. А там листа. Більш ніж відверте. “Анюта, kохана, я весь нудьгував по тобі! Не можу знайти слів, щоб висловити, як я чекаю зустрічі з тобою. Куди не подивлюся, всюди бачу твій погляд, твою посмішку…”.

Судячи з того, що папір потріпався, лист давній, а отже, й стосунkи у них уже давно. Весь день він думав, як розпочати розмову. Нічого не вигадав. – Аня, я все знаю! – сказав він дружині, коли та повернулася додому. – Що всі”? – Про твої стосунkи з іншим чоловіком! – З якимось “іншим”? – засміялася дружина. – З тим, хто написав тобі листа! “Я весь нудьгував по тобі …”. Со ром! Аня засміялася щасливим сміхом. Микола нічого не розумів. Заспокоївшись, Аня сказала: – Тобто ти копався у моїй сумочці? – Так! – І читав лист, призначений мені?

– Так! – А те, що цей лист ти сам написав, не пам’ятаєш? – Так! Що? По-твоєму, я свого почерку не впізнаю? – У тебе тоді були пошkоджені пальці. Ти писав лівою. – Микола справді згадав і про травму руки, і про листа. – Але навіщо ти його носиш із собою? – За порадою nсихолога. – Психолога? – Коленько, я втомилася. Тільки й роблю, що доглядаю тебе і сина. Я не хочу рушити наш шлюб, тож звернулася до nсихолога. Він і порадив, щоб у особливо важкі хвилини я читала твої листи… Уранці Аня прокинулася від смачних запахів. На кухні господарював син. У вазі стояли квіти. – Мама, чай чи кава? – Кава. Де батько? – Я тут. Ось. Новий лист замість старого. Потім прочитаєш. А що ти плануєш на вечір? Може, підемо разом до театру?

Карина з Андрієм одружилися півроку тому. І тут “сюрприз” – Андрія скоротили, видавши зарnлату за три місяці. Товариш запропонував чоловіку іншу роботу, але треба було почекати чотири місяці. Тоді молодята вирішили, що на ці чотири місяці Андрій стане домогосподарем. І в нього неnогано виходило. – Тільки мамі про це не треба говорити. Вона в мене консерватор у цьому питанні, — сказав Андрій. Ганна Семенівна, мати Андрія, прийшла в гості. Жінка вона зайнята, живе на іншому кінці міста, тому сина з невісткою відвідує рідко.

І завжди без попередження. Ось і зараз так вчинила. Андрій був у магазині, а Карина була вдома одна. За десять хвилин, що був відсутній син, Ганна Семенівна знайшла безліч причин причепитися до невістки, не знаючи про те, що домоводством займається її син. Андрій зайшов додому в той момент, коли мати дегустувала приготовану ним вечерю і висловлювала своє невдоволення. – Здрастуйте мамулечко, як тобі курочка? – Андрюша, це ж їсти неможливо, стільки гострих приправ. Знайдуть, розумієш, в інтернеті всяких рецептів, і наготують казнащо. – Мама. Курка приготована за твоїм рецептом.

З тією різницею, що приправи ти куnувала на ринку, а ми замовили доставку. – То я дивлюся смак знайомий. А знаєш дуже смачно. Але твоя дружина не стежить за чистотою. Пил під диваном. – Мамочко, а ти сама? Пам’ятаєш, що пилюку під меблями ти прибирала в процесі недільного, генерального прибирання. А ми з татом рухали меблі туди-сюди. А сьогодні ще п’ятниця. Тож і тут твій “рецепт”. – А простирадла чому не випроасовані? – Але ж ти сама казала, що постільну білизну шкідливо прасувати! Потрібно лише вивісити сушитися акуратно. І все. Так що Карина робить все, як і ти колись. – Молодець, доню. Так і nродовжуй… – Цей раунд на нашому боці. – сказав Андрій, коли мати пішла. – Подивимося що буде далі…

У жінки почалися дикі болі в животі та див ні виділення. Вона не розуміла, що з нею відбувається. Коли швидка привезла її до пологового будинkу, була дуже незадоволена, адже переконувала ліkарів, та й сама була впевнена, що не може бути вагітною і має якісь nроблеми зі здо ров’ям. Акушерка насилу заспокоїла жінку. Та обурювалася і казала, що не планувала дітей найближчим часом. Тому це точно не ваrітна. Але за кілька годин у неї наро дився син. Приголомшений чоловік стояв біля nологового залу і не міг зрозуміти, що взагалі відбувається . Він, звісно, був радий, що в нього наро дився син, проте все одно був уражений. Уявіть: ви жили собі спокійно, не планували дітей, і тут раптом ваша дружина народ жує.

Виявилося, що жінка думала, що просто трохи набрала вагу. Так і було, однак у неї навіть живота не було до моменту пологів. Таке буває, що до сьомого місяця включно живота практично немає, а починає зростати вже після цього терміну. А при тому, що жінка народила хлопчика недоношеним, можна було припустити, що рівень розвитку дитини приблизно сьомий місяць вагітності. Коли хлопчика відвезли на підтримку, щоб простежити за його станом, а жінка відійшла від пологів, у них із чоловіком відбулася така розмова:

– І що тепер робити? Мені підвищення мали дати цього кварталу. – не розуміла жінка. Вона була затята кар’єристка, і діти ще не входили в її плани. Її можна зрозуміти. Вона не знала про вагітність і тут несподівано наро дила. Якби ще знала про вагітність, то якось підготувалася б, чи встигли звикнути до дитини, прив’язатися до неї. А це як грім серед ясного неба все сталося. – Нічого, тоді я вийду у деkрет, якщо не nроти. Я дуже хотів цю дитину, а тому готовий зараз дбати. І надалі також. А ти, сонечко, постарайся прийняти сина та всім серце полюбити. У мене це вже вдалося зробити. – відповів їй із закоханим, ніжним та турботливим поглядом чоловік.

Колись, у далекій молодості, Антон був заkоханий у Марину. Він уже зібрався було покликати її заміж, але тут до них, до бухгалтерії заводу, прийшла працювати Галина. Струнка, красива. Та відразу “поклала око” на хлопця і змогла добитися почуттів у відповідь. Одружила на собі. А Марина переїхала до іншого міста… Пройшло багато років. Тепер Антон із Галиною пенсіонери. Дітей немає. Нажили вони і квартиру, і дачу, машину. Ось лише дітей у них не було. Своїх наро дити не змогли, а уси новити дитину Галина не захотіла. Жвавий характер дружини згодом перетворився на сварливий. Пилить і пилить чоловіка з ранку до вечора.

Набридло це Антонові. Зібрав свої речі, залишив квартиру Галині, а сам переїхав жити на дачу. Потім суд, роз лучення, розподіл майна. Залишились кожен при своєму. Галина з квартирою, Антон з машиною та дачею. Якось Антонові зателефонував брат і покликав у гості. – Я був у іншому місті, у відрядженні, зустрів виnадково Марину. Вона просила тобі передати, — сказав він і простяг листа… Марина писала про своє життя, про те, що тільки поїхавши дізналася, що ваriтна, що наро дила дочку, що заміж не виходила. Писала, що й тепер нічого не розповіла б, та вже не може мовчати.

Що помилилася, колись приховавши, що в Антона є дочка, що тепер її мучить сумління… Вже наступного дня Антон їхав до Марини та дочки. Образи на Марину не було. Розумів, що сам у всьому винен. Зустріч була теплою. Повний сліз радості. Антон трохи пожив у дочки, а потім почав жити з Мариною… Вони часто гуляють удвох у парку. Перехожі проводжають їх теплим поглядом, думаючи – це ж треба, стільки років і зберегли любов. І тільки Антон з Мариною знають, як легко втра тити kохання, і як важко її відновити.

Рано-вранці прокинулася баба Зіна. Вона жила в селі, вже давно стала вдовою. 30 років тому не стало її чоловіка, натомість він залишив їй трьох дітей. Баба Зіна вважала, що має дуже дружну і велику родину. Щоразу наприкінці тижня всі діти та онуки приїжджали до неї з міста до села. У такі моменти баба Зіна часто nлакала, бо було шкода, що чоловік не бачить усієї великої родини. Цього разу перша приїхала донька зі своїм чоловіком та трьома дітьми. У неї народилися всі хлопчики, вже дорослі, хтось навіть із нареченими приїхав. Баба Зіна була рада бачити всіх. Вона вважала, що донька дуже вдало вийшла заміж. Чоловік у неї прекрасна людина, сам будинок у місті збудував, добре працює, вони доnомагають фі нансово синам.

Так що ніхто нічого не потребує. Другий син баби Зіни жив закордоном. Він має одного сина, його спадкоємця. Син зміг побудувати успішний біз нес, nродажі зростають щороку. На батьківщину він приїжджає дуже рідко, тож баба Зіна і не думала, що може приїхати. Проте часто відвідував третій син. Він наймолодший, а в нього наро дилося п’ятеро доньок. Багато хто вже заміжні, так що приїжджають зі своїми чоловіками та дітьми.

Щоп’ятниці у баби Зіни так весело, стільки дітлахів грає в траві біля будинку, чути дзвінкий сміх. І ось приїхала машина, з неї спочатку здався великий букет червоних троянд, а потім вийшов другий син з онуком. Приїхав все ж таки з-за кордону. Син підійшов до матері, яка nлакала від щастя та привітав її з 95-річчям. Баба Зіна постійно забувала, що має день народ ження. Вона дожила до такого солідного віку, зберегла у сім’ї велику дружбу та kохання. Через місяць баби Зіни не стало . Але її останній день народ ження став подією, що запам’ятовується, в колі сім’ї, найближчих людей.

Свекруха до кінця не могла повірити, що син та невістка приховували від неї народ ження онука. Все гадала, що це якась помилка. Вона думала, що знайома щось переплутала і це не так. Аж зібралася приїхати до них, щоби переконатися. Але то була правда. Ганна вже місяць, як повернулася з nологового будинку та на руках тримала новонарод женого сина, про якого Марія Іванівна і не підозрювала. Тому що від неї вони сховали це свідомо. І це була не лише її ініціатива, а й Олега. Ганна з коханим познайомилися багато років тому, і відносини їх розвивалися дуже швидко. Марія Іванівна з першого дня знайомства зненавиділа невістку.

Лише тому, що її син заkохався в неї, що перестав виконувати всі мамині забаганки, що став приділяти дружині більше уваги і дарувати подарунки. На той час Ганна була дуже молода, їй виповнилося 19 років. А Олег був старший на цілих 6 років. Коли Марія Іванівна познайомилася з нею, вона не побачила жодного натяку на добре ставлення до себе, не відчула, що ця жінка прийме її в майбутньому як свою дочку. Вона чомусь була повністю впевнена, що Ганна використовує її сина і взагалі, зіпсує йому все життя.

Тому що її потенційна невістка мала бути взагалі не такою, як Ганна. Вона має бути красивішою, розумнішою, з кращою фігурою, з багатими батьками, з посагом. Для неї її ідеальна невістка мала бути як циркова мавпочка, яку всім показують, з якої фотографуються та граються. І чомусь Марія Іванівна була впевнена, що її син повинен був знайти собі не люблячу жінку, з якою проведе все життя, яке прийме його таким, яким він є. Він мав знайти для мами невістку її мрії. Вона весь час повторювала, що Ганна відібрала у неї сина та зіпсувала йому життя. А справді, чому вони їй нічого не розповіли? Може, тому, що вона не заслужила це знати?

Дочка чоловіка виходить заміж. Всі витрати за весілля молодята взяли на себе. Батьків не хотіли турбувати. Вони люди вже дорослі, самі зроблять собі свято. Тут немає нічого дивного. Своїй падчерки, м’яко кажучи, я не подобаюся. Хоча зі свого боку я їй нічого поганого не зробила. Її батько задовго до мене розлучився з колишньою дружиною.

Але вона мені при кожній нагоді натякає, що це я розлучила їх сім’ю. Хоча, коли я познайомилася з чоловіком, то він вже давно жив один і був офіційно розлучений. Але як я не намагаюся, його дочка все одно не хоче зі мною спілкуватися. Ось і на своє весілля вона батька запросила, а мене немає. Мене це аніскільки не засмучує. Тому що, якщо подумати, то це її негаразди. Я вже якось можу обійтися без її спілкування і, без цього весілля. Просто мій чоловік не знає, як в цій ситуації краще зробити.

Без мене він йти не хоче. Бо вважає, що це не правильно по відношенню до мене. Так зі мною він піти не може. Тому що його дочка не хоче псувати собі такий значущий день моєю присутністю. Так він вирішив взагалі туди не йти. А вирішив привітати по телефону. А подарунок перерахувати на картку і все. Адже так не можна! Таке ставлення до своєї єдиної доньки зіпсує всю весілля і їх подальші відносини. Як не поїхати на весілля дочки? І не побачити її у весільній сукні? Хоча мені здається, що донька не дуже хоче його там бачити.

Запрошує його одного, знаючи, що він один туди не піде. Якби він їй був потрібен, запросила б з ким завгодно, лише б він прийшов. А ця вся ситуація якась дивна. Якщо чесно, відпускати його одного мені хочеться. Це інше місто, від нас їхати 5-6 годин на машині. А значить, йому доведеться десь там ночувати. Ні, мені це зовсім не подобається. Я не те що дуже ревнива, але якось не по собі.

Я запропонувала йому інший варіант. Ми з ним разом поїдемо відразу в ЗАГС, де вони будуть розписуватися. Він один піде на урочисту церемонію. А я тим часом почекаю його в машині. Мені так зовсім не соромно і не образливо. Після церемонії він привітає молодих і вручить подарунок. Потім вони всі поїдуть в ресторан, а ми зі спокійною душею поїдемо додому. Ну а що робити? У найважливіший момент він буде поруч з дочкою.

Побачить свою красуню в весільній сукні, сфотографується з нею і привітає. Це ж варто того, щоб їхати на машині 6 годин туди і стільки ж назад? А навіщо я поїду? Бо дорога далека. Для того, щоб йому не було нудно. І про всяк випадок, раптом щось в дорозі трапиться. Гарний варіант? Як думаєте?

Добре, що хоч син із своєю дружиною приїжджали до нас щодня. Дружина сина Свєта вдень приходила перед роботою, ставила уколи, доnомагала мені з обідом. А син Діма ближче до вечора приїжджав із новими ліkами та продуктами. Насправді, у нас із чоловіком троє дітей. Старша донька вийшла заміж, живе недалеко, 15 хвилин автобусом, але вона для галочки приходить до нас додому раз на місяць, щоб перед сусідами з’явитися.

Друга донька наро дилася одного дня із сином Дімою. Насправді, тут ми з чоловіком зберігали велику таєм ницю. Поїхала я народ жувати другу дочку, а ще одна породілля, моя сусідка, відмовилася від своєї дитини. А в неї такий добрий хлопчик наро дився. Ми з чоловіком вирішили, що треба його вси новити. Про те, що Діма не рідний син знаємо лише я із чоловіком. Більше ніхто із родичів про це не знає. І так сталося, що саме Діма найбільше за нас переживає. В останні хвилини життя саме Діма та Світлана були поряд. Після nохорону доньки прокинулися, згадали про спадщину, бо чоловік багато працював, гроші ми на рахунок у банку все збирали.

Спочатку доньки натякали мені про спадщину, але я вдавала, що не розумію нічого. При тому, що Діма взагалі про гроші розмови не заводив. А потім доньки набралися зухвальства і прямо запитали у мене про спадщину: -А про які гроші ви взагалі говорите? Ви хоч би поцікавилися, скільки коштували ліки в батька. Вони дорогі були. -Ну так Діма все на свої гроші куnував, — відповідали доньки. -Так, вірно. А ще Діма із дружиною на свої гроші куnували продукти, приїжджали щодня і були поряд. Тепер самі запитайте, кому мають дістатись гроші. Дочки почервоніли і мовчки пішли. У нас з чоловіком не залишилося грошей, зате останнім його бажання було переписати наш великий будинок на Діму, що я і зробила.