NEWS 2SWEET

Життя по сусідству з моєю колишньою свекрухою завжди було випробуванням для мене. Ми звели високі паркани, створивши візуальний бар’єр, який відбивав нашу емоційну відчуженість, але це не дуже допомогло. Несподівано для себе я виявила, що стала доглядати її, хоч і сама не знала, чому і як це сталося.

Три десятиліття тому, у 19 років, я вийшла заміж за свого сусіда Володимира. Він був старший за мене на шість років, і перед весіллям ми довго зустрічатися не стали. Все б нічого, але наше подружнє життя в моєму будинку швидко зійшло нанівець.

Володимир виявився невідповідною партією для мене, не роблячи жодних зусиль, щоб стати кращим партнером. Його рішення переїхати до Канади стало останнім цвяхом у кришку труни нашого шлюбу. У 21 рік вже я була розлучена, що в моєму селі не віталося. Це був складний період , але час лікує!

Через шість років я зустріла чудову людину і почала повноцінне сімейне життя з двома дітьми. Зараз я вдячна Володимиру за те, що він пішов з мого життя, відкривши дорогу моєму справжньому коханню.

Його мама, моя колишня свекруха, всі ці роки жила по сусідству з нами. З віком вона почала не справлятися з домашніми справами. Одного разу я побачила, як вона важко йде за водою, і це зворушило мене до сліз. Я підійшла до неї і запропонувала допомогу, запевняючи, що це щирий людський вчинок і я на неї дивлюся як на літню сусідку, а не як на колишню свекруху.

Тепер я готую, роблю покупки та прибираю за нею. Коли я запитала чоловіка, як він ставиться до моїх нових обов’язків, його слова зігріли моє серце: – Це підтверджує, що я вибрав найкращу жінку у світі. Життя підносить несподівані повороти, але я вірю в те, що робити добро – наш людський обов’язок.

У 64 роки Валя все ще працювала через фінансові труднощі своєї сім’ї. Її чоловік був безробітним і покладався на мізерну пенсію, а їхні дорослі діти теж час від часу потребували допомоги. Ліки споживали більшу частину їхніх доходів. У той день Валя почувалася неважливо, симптоми вказували на підвищений тиск. Вона попросила свого чоловіка Михайла підвезти її до роботи, але він відмовився, пославшись на витрати на бензин.

Втомлена і з пульсуючим головним болем, вона воліла не сперечатися, і натомість пішла на роботу пішки, розмірковуючи про втрати свого важкого життя. Після, здавалося б, нескінченного робочого дня вона повернулася додому до порожньої квартири. Михайло залишив записку про те, що ремонтує машину із друзями. Валя знала, що він не повернеться допізна, а якщо й повернеться, то, мабуть, п’яний. Вона привітала самотність і вирішила відпочити.

Незабаром її розбудив крик Михайла, який вимагав вечері . Не зважаючи на його розмови про те, що вона погана дружина, Валя просто встала з дивана, пішла до спальні і зачинила двері. З вітальні долинали крики Михайла, але вона не звертала на них уваги. Коли він нарешті заспокоївся, Валя вийшла і оголосила про розлучення. Незважаючи на його благання і обіцянки допомагати по дому – вона була сповнена рішучості. Завтра вона розпочне новий розділ, звільнившись від свого тяжкого життя, навіть якщо вже пізно.

Просто перед нашим весіллям, коли я застала нареченого з найкращою подругою, мама переконувала мене продовжувати церемонію, незважаючи ні на що. Вона наголошувала, що все вже готове – весільна сукня, ресторан – і турбувалася про те, що скажуть люди, якщо все скасується. Мама була переконана, що збереження видимості вкрай важливо – особливо з огляду на сільські плітки. Мама була в захваті, коли Микита – найзавидніший холостяк у селі – виявив до мене інтерес.

Незважаючи на мамин ентузіазм щодо його видатного сімейного стану, мої почуття були змішаними. Микита часто відвідував мене, і я вірила в наші стосунки, доки не дізналася, що він часто зустрічається і з іншими жінками, зокрема з моєю близькою подругою. Мама відмахнулася від цих побоювань, порадивши мені не звертати на них уваги. Коли з’ясувалося, що Микита був мені невірний, я розривалася. Але я послухала маму і зіграла весілля, щоб уникнути сільських пересудів.

Але навіть після весілля зради Микити тривали, в тому числі він якось зникав на кілька днів. І все ж таки я залишалася, піддаючись впливу суспільних уявлень про шлюб. Після того, як Микита помер від нападу в будинку іншої жінки, я продовжувала публічно вшановувати його памʼять. На його похоронному обіді я почула, як сільські жінки задаються питанням про мою самоповагу та вибір життєвого шляху. Тому я глибоко задумалася про те, чи варто взагалі жити відповідно до очікувань інших людей?

Яна збиралася на відпочинок. Вона повідомила чоловікові, що поїде з подругою. Той не повірив, але промовчав, бо дуже любив свою дружину. Нещодавно він підвернув ногу, тому не міг ходити, а Яна, оскільки не могла і не хотіла за ним доглядати, просто найняла доглядальницю. А адже знайомство їх було дуже романтичним.

Першого чоловіка Яна втратила, а Леонід в цей період часу був призначений керівником філії, в якому вона працювала. Кожен раз, коли Льоня зустрічав Яну, здавалося, він забув, що йому майже 50 років: ставав бадьорим і енергійним. Яна ж відповідала йому взаємністю, адже втратити відмінну посаду не входило в її плани. Одного разу Леонід покликав Яну до себе в кабінет.

-Яна, я вирішив надати матеріальну доnомогу. Візьміть, будь ласка, цей конверт. Я прекрасно знаю про ваш сімейний стан. І ще: ми могли б повечеряти ввечері? -Я подумаю – посміхнувшись, відповіла Яна. У Леоніда була сім’я, яку він запросто проміняв на koханку. Тепер йому було байдуже, як будуть жити його дружина і дитина.

Саша, син, став на бік матері і залишився з нею. Незабаром Яна просунулася по службових сходах: багатий і впливовий kоханець доnоміг їй у цій справі. Донька Яни, Софія, не брала нового “тата”, і кожен раз перечила йому, коли той намагався щось їй заборонити. А рідний син був настільки ображений на батька, що навіть не запросив на своє весілля…

Вперше Леонід став ненавидіти Яну в той день, коли та попросила його про одну послугу: -Любий, навіщо ти переписав весь свій бізнес на двоюрідного брата? Я ж прекрасно розумію в цій справі, може, не будеш приймати поспішних рішень і подумаєш ще раз? -А чому ти заговорила про це зараз? -Ну, як? Ти ж хво рий! Всяке може статися… Йому було огидно все це слухати. Плюс до всього, друзі не раз натякали, що у Яни є молодий kоханець…

І ось, довгоочікуваний відпочинок Яни. Дзвонила звідти вона два рази: мовляв, поцікавитися здоров’ям. Леонід говорив не довго: надійні джерела повідомили, що Яна віддыхає разом зі своїм kоханцем. Леонід не спав всю ніч: відчувалася незрозуміла біль у серці. Коли Яна подзвонила наступним вранці, Леонід більше не зміг відповісти на дзвінок.

Мені 42 роки, і я дізнався про давню невірність своєї дружини, що призвело до бурхливого періоду в нашому житті. З тих часів вона значно змінилася, присвятивши себе благополуччю нашої родини, роблячи значний внесок у наші фінанси та дозволяючи мені розпоряджатися своїми доходами. Раніше я був основним добувачем, але тепер їй вдається утримувати нас на свою скромну зарплату.

Вона навіть віддає перевагу моєму здоров’ю перед власними потребами. Така зміна у ній викликає подив, враховуючи роки обману та обговорення нашого особистого життя з іншими людьми. Незважаючи на ці зміни, довіра і прощення, як і раніше, недоступні для мене, а майбутнє нашого спільного майна, зокрема будинку, необхідного для наших синів, як і раніше, теж викликає занепокоєння.

Дружина намагається загладити свою провину, можливо, керуючись совістю, що знову прокинулася, але шкоди вже завдано. Ситуація є плачевною для всіх учасників цієї історії, включаючи наших дітей. Як звичайний водій автобуса, що не прагне грандіозних змін або нових починань, я залишаюся в роздумах про подальші дії, шукаючи розумної поради в цьому складному емоційному ландшафті.

Я не знаю чому, але саме до мого чоловіка та до нашої родини свекри практично не звертали жодної уваги. Мій чоловік середня дитина, його звуть Коля. Старшому сину батьки допомогли у придбанні квартири. Зараз він там живе зі своєю дружиною, у них народилися двоє дівчаток, від яких свекруха просто божеволіє.

До молодшого сина особлива увага, він нещодавно закінчив школу і свекри подарували йому однушку на таку честь. А ось моєму Колі нічого не дісталося. Після весілля ми попросили батьків чоловік впустити в одну з їхніх численних квартир прожити перший час. Так свекри зажадали зі свого сина виплату оренди. Довелося платити. І те все тривало не так довго, бо потім свекри знайшли вигідніших квартирантів, а нас вигнали.

Добре, що на той момент ми встигли накопичити трохи грошей і взяти іпотеку. Коли у нас народилася дитина, то ми ще виплачували іпотеку, настав важкий час. Грошей не вистачало навіть на їжу , до нас приїхала моя мама з іншого міста, щоб якось допомагати. Свекри знали про все, але нам не допомагали. А на онука їм було абсолютно байдуже, вони навіть на виписку не приїхали, просто привітали телефоном.

На сімейні свята нас теж не запрошували, ми просто отримували вітання. І ось одного разу до нас додому прийшла сама свекруха. Вся в сльозах виявилося, що свекор знайшов собі молоду коханку, а її виганяє з дому. Старший син до себе не пустив, сказав, що в нього і так двоє дітей, у молодшого сина бурхливе особисте життя, ось прийшла проситись у нас пожити. Але я відмовила. Мені все одно на засудження родичів, бо коли нам усі ці роки з Миколою було тяжко, то свекри жодного разу не допомогли, хай від нас нічого не чекають.

Артем вирішив допомогти незнайомій бабусі донести пакунки додому. На вулиці була холодна осіння погода, і він помітив стареньку жінку, яка тяжко несла важку сумку. Її виснажене обличчя і скручена спина говорили про те, що вона потребує допомоги. Артем, не замислюючись, підійшов до неї і спитав: “Дозвольте, бабусю, я вам допоможу.”

Бабуся здивовано подивилася на молодого хлопця і кивнула із вдячністю. Вона несміливо посміхнулася, і Артем зрозумів, що вона була прекрасною людиною. Він узяв сумку в руки, і вони попрямували до хати бабусі. По дорозі вони мовчали. Артем хотів спитати її про життя, але щось зупиняло його.

У душі він відчував, що вона приховує якусь таємницю. Нарешті вони підійшли до маленького дерев’яного будинку з гарним садом. “Дякую, любий юначе,” сказала бабуся з глибокою подякою в голосі. “Я б не справилася без твоєї допомоги.” Артем усміхнувся і відповів: “Будь ласка, це було б неправильно пройти повз і не допомогти вам.

Ви також допомогли мені, хоч і, можливо, не усвідомлюєте цього.” Бабуся здивовано подивилася на нього і спитала: “Як я могла допомогти вам, юначе?” Артем задумливо відповів: “Ви допомогли мені побачити справжню доброту і співчуття. У наш час так багато стресу і напруження, що ми часто забуваємо про найважливіші речі в житті – про допомогу один одному і про те, щоб бути добрішими.” Бабуся міцно обняла Артема і сльози радості блиснули в її очах.

“Дякую, мій любий. Ти немов янгол, посланий мені небесами. Так, у нашому світі потрібно більше таких добрих сердець.” Після цієї зустрічі Артем став частіше допомагати оточуючим та звертати увагу на тих, хто потребує підтримки. Бабуся навіть стала його гарною подругою, і вони часто проводили час разом, обмінюючись життєвими історіями та мудрістю.

Таким чином, випадкова зустріч із незнайомою бабусею змінила життя Артема. Він знайшов у собі сили як для слів, так і для добрих справ. А в хаті бабусі оселилася радість та тепло, яке вона дарувала всім довкола. Їхня історія стала прикладом справжньої доброти та співчуття для багатьох, і кожен, хто зустрічав Артема та його нову подругу, відчував, що в цьому світі ще багато добра та надії.

Після весілля ми з чоловіком переїхали до квартири батька на його пропозицію, щоб накопичити на власне житло. Оскільки у квартирі було три кімнати, ми спокійно жили усі разом. Згодом ми накопичили достатньо коштів для покупки власного двокімнатного житла і дуже дорожили здобутою незалежністю.

Завершивши ремонт і переїхавши, ми стали жити окремо, що дало нам свободу, але не обійшлося і без конфліктів, особливо в питаннях чистоти – педантичність мого батька суперечила нашим уподобанням. Незважаючи на це, ми насолоджувалися своєю самотою. Якось суботнього ранку несподівано приїхала свекруха, яка, дізнавшись про нашу простору квартиру, мала намір перебратися у вільну кімнату.

Ми рішуче відмовилися, запропонували допомогу, але від спільного проживання відмовилися. Незважаючи на наші заперечення, вона наполягала на проживанні. Однак мій чоловік швидко вирішив це питання та забезпечив її відхід. Після цього випадку свекруха до нас більше не приїжджала, лише зрідка дзвонила та цікавилася нашим життям.

Все життя Надія Михайлівна жила з помилковою вірою, що вона вибудувала з невісткою ідеальні стосунkи. Сама Надія 6 років після шлюбу жила в одному будинку зі свекрухою, і вона настраждалася так, що, коли чоловік показав їй ключі їх квартири, та розnлакалася. На весіллі сина вона дала собі обіцянку, що ніколи не стане однією з тих шкідливих свекрух і завжди доnоможе невістці,

чим тільки зможе. Так і йшов час. Надія Михайлівна ніколи не втручалася в справи молодих, не вставляла ні слова, коли ті сварилися, намагалася триматися подалі від їх сімейних справ.

У той же час вона ставилася до невістки, до Ані, як до дочки. Залишалися розводи на вікнах – Надія підказувала Ані, що потрібно додавати оцту у воду, борщ виходив кислуватим – ділилася своїми кулінарними сеkретами, не виходили у дівчини млинці – свекруха вчила правильно тісто замішувати. Так би і жила Надя, в своїх ілюзіях про щасливе сімейне життя, якби не один виnадок. Одного разу Надія зібралася на дачу на всі вихідні.

По дорозі вона згадала, що залишила окуляри на своїй тумбочці. Жінка вирішила повернутися за окулярами, але невістці заздалегідь не подзвонила, адже знала, що за п’ять хвилин, що пройшли після її відходу, та нікуди б не поділася. Увійшовши в будинок, Надія почула розмову невістки з подругою. Та говорила по телефону і не почула, як двері відчинилися.

– Та вона вже дістала, усюди суне свій ніс. Я з нею вже не можу, – говорила Аня. Надія забула окуляри, повернулася в машину зі сльо зами на очах. Чоловік відразу зрозумів, що з нею щось сталося, але вирішив не втручатися в їх бабські розбірки. А Надя залишилася зі своїми думками одна… ну що вона весь цей час робила не так?

Той день, коли я зустріла дивну жінку на вулиці, повністю змінив нашу сім’ю назавжди. Коли я поверталася з магазину, до мене підійшла циганка та заговорила про дітей. Ми з чоловіком довгі роки намагалися завести дитину, тому її слова змусили мене завмерти. “Якщо ви хочете мати стільки дітей, скільки хочете, то треба їх усиновити,” – сказала вона, простягаючи мені записку з адресою дитячого будинку та ім’ям хлопчика – Олега. Я була вражена. Вдома я розповіла все чоловікові.

Він уважно вислухав і сказав, що, можливо, це якийсь знак. «Давай спробуємо,» – сказав він. — «Можливо, це наш шанс.» За кілька місяців ми оформили усиновлення. Маленький Олег став частиною нашої родини, і, на мій подив, невдовзі після цього я виявила, що вагітна. Життя наповнилося новим змістом. Однак я все ще не могла позбутися думки про ту жінку. Я почала її шукати, щоб зрозуміти, як вона могла знати стільки деталей про наше життя. Після довгих пошуків знайшла її. Виявилося, що вона — біологічна мати Олега, яка змушена відмовитися від сина через труднощі в житті.

«Я знала, що ви намагаєтесь завести дитину. Я бачила вас у дитячому будинку, ви здалися мені такими дбайливими. Я просто хотіла, щоб мій син виріс у добрій сім’ї», — зізналася вона зі сльозами на очах. Ми були вражені. Разом з чоловіком ми вирішили зробити все можливе, щоб допомогти їй возз’єднатися з Олегом. Ми стали для хлопчика хрещеними батьками, а його мати змогла знову дбати про нього завдяки нашій підтримці. Тепер, бачачи, як наші діти граються разом, я усвідомлюю, як незвичайні обставини привели нас до створення чогось дійсно особливого — справжньої сім’ї, де кохання не знає меж.