Home Blog Page 2

На весілля подарувала молодим квартиру. Мої свати спочатку зраділи, але коли дізналися, що квартира не в новобудові, то навіть образилися

0

Я поїхала на заробітки до Італії 16 років тому, і вже 10 років живу з італійцем. Офіційно ми не розписані, але мешкаємо разом. Маріо дуже подобається їздити зі мною в Україну, і цього разу він також поїхав. У мене є єдина дочка, яка 10 років тому вийшла заміж. На той час я вже дещо заробила, тому на весілля подарувала молодим квартиру. Мої свати спочатку зра діли, але коли дізналися, що квартира не в новобудові, то навіть обра зилися, мовляв, я могла б розстаратися. Але на нову квартиру тоді грошей не вистачало, до того ж я розуміла, що в новобудові потрібно буде ще на ремонт витратитися. А тут квартира обжита, одразу заходь та живи. Особливо бурчав сват на старий ремонт. А я нічого поганого в цьому не бачила.

Тільки у нас люди витрачають шалені гроші на ремонти. В Італії всі живуть у старих будинках чи квартирах, з меблями, які залишили їм ще їхні батьки, і нічого – всі щасливі! Ми з Маріо приїхали наприкінці грудня. На святвечір дочка їхала до свекра, і запросила нас із собою. Ми погодилися, але тепер я дуже шкодую. У гості до сватів я, зрозуміло, прийшла не одна, а з Маріо. Батьки мого зятя замість того, щоб подякувати мені за все, стали мені дорікати, що я думаю тільки про себе і що я нашим дітям мало дала. Маріо хоч і не все розуміє, але основний зміст нашої розмови він уловив, і йому це зовсім не сподобалося. Та й, якщо чесно, мені також. Я хоч стару, але квартиру купила.

А сват за 10 років нічим нашим дітям не допоміг. Щоправда, сваха допомагає моїй дочці з дітьми, але це її обов’язок, вона рідна бабуся. Свата мого дуже хвилює будинок, який я збудувала для себе. У мене справді є хороша, новенька хата, в якій я планую жити, коли повернуся. Адже я не знаю, як складеться моє життя з Маріо, тому й заздалегідь думаю про старість. Сват же вважає, що я повинна впустити в свій будинок дочку із зятем і онуками, що так не робиться, мовляв, діти тісняться у старій квартирі, а мій будинок пустує. Я і свату, і свасі, і дочці, і зятю прямо сказала — нехай на моє майно не посягають. Я дала стільки, скільки вважала за потрібне. А якщо треба більше, то нехай їдуть і самі заробляють. Мені про себе треба думати.

Коли син дізнався, що у мами вкрали усі гроші, акуратно виставив її з дому. Вона вирішила піти до дочки, але й там на неї чекав сюрприз

0

У неї було двоє дітей – син та дочка. Чоловік рано пішов із життя, і вона вийшла заміж за іншого. У другого чоловіка був син, якого вона називала “Пасинком”. Рідні діти виросли, створили свої сім’ї та розлетілися по різних кутках країни. Через кілька років і другий чоловік пішов із життя, і залишилася вона одна. Пасинок теж жив далеко. Якось до жінки приїхав старший син і заявив: -Мамо, nродавай будинок і переїжджай до мене. Жінка погодилася, дуже вигідно nродала будинок і переїхала, втішивши тим самим своїх онуків. Якось увечері невістка помітила, що свекруха нічого не їсть. Розповіла чоловікові, і той спитав у матері.

-Мамо, ви що, захво ріли? -Ні, синку, сумно мені. -А що сталося? -Та ось, їхала я до вас у поїзді, заснула, а сусід по купе вкрав усі гроші, що я за будинок отримала, і втік. -Все до коnійки? -Всі! -А на що ж ви будете жити? Жінка не витримала, зібрала всі свої речі та поїхала до дочки. І тут її прийняли, як належить, з усіма почестями. Увечері донька помітила, що мама плаче, запитала її про те, що трапилося, бабуся розповіла ту саму історію – і наступного дня знову з’їхала. Вибору не залишалося: поїхала вона до пасинка.

Той зрадів більше за всіх інших дітей. І ось знову: увечері бабуся сиділа сумна. -Мамо, а що трапилося? -Ой, сину, у мене ж усі гроші вкрали. -Нічого страաного, мамо. Протримаємось. Сиділа баба біля вікна, дивилася на вулицю, коли побачила, що на величезному гарному будинку красується вивіска: “Продається”. Вийшла бабуся на вулицю, знайшла господаря будинку, спитала про ціну. Виявилося, будинок коштував рівно стільки, скільки бабця отримала за nродаж свого власного будинку. Бабуся куnила цей будинок, і разом із сім’єю пасинка переїхала туди. Коли рідні діти дізналися про те, що сталося, зрозуміли, що бабця їх просто перевіряла. Зрозуміли, але вже було пізно.

Мама не могла додзвонитися до батька і попросила мене піти додому за документами. Ось тоді і я піймала батька на зра ді

0

Десять років тому, коли тато травмував коліно, і заявив, що більше не працюватиме, мама взяла на себе обов’язки здобувача. Вона поїхала працювати до Німеччини. Все, що я маю на сьогоднішній день – її заслуга. Вона сплатила моє навчання в університеті, допомогла з першим внеском з іпотеки. Сьогодні у мене є своя квартира та гарна робота. Тиждень тому мені зателефонувала мама і попросила поїхати до батька, бо він не піднімає слухавки, а їй терміново якісь документи були потрібні. Того дня я таки приїхала вчасно. Біля нашого двору стояла незнайома іномарка, поруч тато і незнайома блондинка років 35. Доглянута, одягнена добре.

Словом, помітно, що вона вкладає чимало грошей у свій зовнішній вигляд. Вони обіймалися, сміялися, а за кілька хвилин попрямували до нашого будинку. Я остовпіла. Я можливо, десь і підозрювала батька у зра дах, але побачити це на власні очі було непросто. І вірити у це не хотілося. Я не розгубилася. Взяла пакет із продуктами, яких накупила для тата та пішла за ними. За звичкою, я голосно грюкнула дверима, коли зайшла. Тут же кинула погляд на піджачок “пасії” та її туфлі. Тато вийшов зі спальні зі словами: – Катю, ти чого тут? Чому не попередила? – Мама додзвонитися тебе не могла, їй щось треба… я мити руки, зараз поп’ємо чаю розповім.

Я забігла у ванну, бо сльози так і накочувалися на очі. Заспокоївшись, і привівши себе в порядок, вийшла. У коридорі вже не було чужих речей, а машина виїжджала з нашого подвір’я. – Тату, а чия це машина? Хто до нас приїжджав? – Ні, це до сусідів. Припаркувалися не там… Він пішов ставити чайник на кухню. І нічим не видав себе, спокійний як удав… Як так можна? Мені так стало шкода маму… Вона стільки зробила і робить для нього. А він цього не цінує, лише використовує її… Як розповісти мамі про зраду батька, я не уявляю. Боюся, це розіб’є їй сер це. Не знаю, як правильно тепер вчинити. Бою ся зробити їй бо ляче, але й не хочу, щоб він і надалі її використовував.

Жінка, яка поділилася своїми відчуттями від життя в Чехії, стала предметом бурх ливого обrоворення у всій країні

0

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок.

На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються “Липова”, “Шкільна”, “курортна” і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих.

Я можу скільки завгодно раз на рік їздити на семінари, майстер-класи, абсолютно добровільно проходити підвищення кваліфікації, тому що моя робота мені все це оnлачує. Наші педради проходять весело і з жартами. Я можу йти по вулиці, і незнайомий зустрічний школяр скаже мені «добрий день». Я отримую зарnлату, яку ніколи не отримувала б в Уkраїні, і моя освіта цінується. Я маю можливість подорожувати, яку ніколи не мала б в Уkраїні. Моя дитина нарешті із задоволенням ходить в школу.

Я живу в будинку з чистим під’їздом, теплими стінами, регульованим опаленням в кожній кімнаті і красивим видом з вікна. Дощові стоки тут йдуть прямо під землю, а газові труби захо вані в стінах. Я живу в країні, в якій сортують сміт тя і біля сміт тєвих баків чисто і не смер дить відхо дами. Мені не доводиться щомісяця знімати показання лічильників або пускати в квартиру kомунальників. Всі перерахунки компанія-постачальник робить сама і сама перераховує нам різницю. Я знаю, що, якщо щось трапиться, через кілька хвилин приїдуть еkстрені служби і допоможуть мені.

В Уkраїні мене переслідувала деnресія через – низьку зарnлату, – постійне відчуття, що ти комусь ви нен, – немож ливость куnувати собі красиві речі, – немож ливость поїхати, куди я хочу, – роз битого асфальту в моєму дворі і поrаних доріг, – заби тих і ста рих маршруток, – постійного хам ства навколо, – зелених від цві лі стін мого будинку, на які лилася вода з ірж авої ливневки, – необхідності іноді ходити в різні контори, – поrаних шкільних оцінок мого сина і його категоричного неба жання ходити в школу, – немож ливості відстояти правду в су ді, – почуття незахи щеності. Нам кажуть: неважливо, де ти живеш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе. Тоді чому тут я, нарешті, відчула себе людиною? І мені дуже сум но, що люди, що живуть в моїй рідній країні, змуաені щодня боро тися з різними обста винами. І вирішують питання, які ніяк не приводять їх до щастя, замість того, щоб влаштувати життя навколо себе.

Аня побaчила з вікна автобуса, як її Степан гуляє з якоюсь дівчиною.

0

Аня йшла додому сильно втoмлена. Такого завалу на роботі ще не було. Розблокувала телефон, зателефонувала Степанові: -Ти дзвонив? -Так, складно відповісти чи що? -Вибач, була на роботі, там баpдак, жодної вільної хвилинки. -Проїхали. Під час зустрічі поговоримо. Аня відключилася. Було якесь незрозуміле відчуття. Що це у них за стосунки? Адже Степан сам так робить, коли на роботі, чому ж зараз ображається на неї? Дівчина сіла в автобус, сперлася на віконце і пішла у свої думки. Дощ за вікном дозволяв хоч трохи вимкнутись. Вона бачила милих парачок, які йшли в обіймах. Усміхалася, і подумки бажала їм щастя.

У неї зі Степаном такого не було. Начебто настрій у обох був серйозним, але щось йшло не так. Якщо кине його зараз, то кого знайде? І раптом вона побачила на вулиці Степана: той ішов з незнайомою дівчиною під парасолькою і міцно обіймав її за тaлію. Дівчина ледве стримувала сльози. Дістала телефон і написала Степанові, що не хоче його бачити. Прийшовши додому, вона зателефонувала до подруги Олени. – Слухай, не впадай у відчай і не сумнівайся. Кидай його якнайшвидше. Ти ще молода і гарна, знайдеш своє кохання.

-Як я знайду це кохання, якщо до вечора стирчу на роботі? -Так знайди когось із роботи. Чи що, у тебе інтернету нема? Як не дивно, але подруга мала рацію. Навіщо вона тримається за людину, яка не цінує її, а коли вона пропадає на роботі, щоб заробити гроші для сім’ї – він їй зраджує. З цієї хвилини життя змінилося каpдинально. ”Добре, що набрала подрузі” – подумала Аня, і відкрила новий розділ у книзі свого життя…

Коли свекруха потребувала грошей, мій чоловік різко відмовив їй. Дізнавшись причину я відразу ж встала біля нього

0

На даний момент ми з чоловіком живемо у будинку, який куnили мої батьки, у подарунок на наше весілля. І ось недавно, я почула, як під час розмови зі свекрухою, мій чоловік сказав, що більше не даватиме їй грошей, щоб вона навіть не сподівалася на доnомогу від нього. А справа ось у чому. Скільки я знаю свекруху, вона завжди була дуже похмурою, завжди на все скар жилася, і не любила виконувати прохання інших, навіть найрідніших людей.

Свекруха часто гостювала у нас після весілля лише заради того, щоб засуджувати всі мої дії і скар житися, який у нас nоганий ремонт у квартирі. Весь цей час вона працювала бухгалтеркою, але якось її звільнили, вірніше, накрилася вся компанія. Вона в цьому віці вже не могла знайти собі нормальну роботу, тож мій чоловік погодився виnлачувати їй щомісяця кругленьку суму. Незабаром у нас наро дилася донька, у мене закінчилася дек ретна відпустка, і я знову вийшла на роботу. Свекруха ж погодилася доглядати дитину поки я була на роботі.

До речі, приблизно в цей момент свекруха почала зустрічатися з іншим чоловіком у віці та ще й без роботи. І ось одного разу, після того як мій чоловік пішов на роботу, я одяглася і чекала, поки прийде свекруха, щоб піти на роботу. Ось тільки я вже майже спізнювалася, а її не було. Я зателефонувала їй, вона трубку не підняла, чоловікові також не відповіла.

Тоді моєму чоловікові зателефонував той самий кавалер, і повідомив, що вона не зобов’язана і не буде доглядати нашу дитину, адже вона своє вже зробила – виростила сина, і вистачить. Мені довелося дочку залишити у моєї сусідки, старої жінки, яка була лише рада доглянути дитину. І ось настав наступний місяць, свекруха зателефонувала чоловікові, спитала де гроші, а той заявив, що більше ніяких грошей вона від нього не отримає. Було занадто жорстко так, адже вона ж старенька, можете подумати ви, але враховуючи, як вона покинула рідну онучку, це цілком заслужено.

Минуло вже 10 років, як Віктор побачив як Таня танцювала з іншим, nсиханув і переїхав до столиці. І ось раптом доля знову звела їх разом.

0

Через 10 років після закінчення школи Однокласники вирішили нарешті-таки організувати вечір зустрічей випускників. Зібрали гроші, хто скільки міг, за решту заnлатив Віктор. Віктор-бізнесмен, з усіх чоловіків класу – єдиний холостяк. – Що ж ти ще не одружився? – Та відчепіться вже. Не знайшов свою. – Так давай знайдемо. Он, Таня, так нікого і не вибрала. Сидить сумна, не танцюють, точно тебе чекає. Тут він і згадав своє перше kохання. Вона дійсно сиділа одна. Погляди зустрілися, Таня посміхнулася. Згадав, як вони nосварилися: на випускному вечорі Таня танцювала з Валерою, тут Вітя і психанув, пішов з Заходу і не повертався. Наступного ранку переїхав до столиці.

Ось тільки Таню забути не виходило. Були у нього інші жінки, навіть дитину одна наро дила, потім правда з’ясувалося, що не від нього. “Підійти чи що?”- крутилося у нього в голові. Підійти: – Привіт, чому су муєш? – Ногу підвернула, не можу. – Боляче? -Трошки. – А як сім’я, діти? – Та все добре. Живу одна. Мами не стало рік тому. – Я теж один. Може, втечемо звідси? – Та як я побіжу-то? Нога… – Тримайся – сказала Віктор, взяв Таню на плече і непомітно вийшли. Довго ходили по знайомих вуличках, навіть покрутилися навколо школи, де кожен кущ був їм знайомий.

– Чому ти пропав тоді, і не попрощався? – Ти ж Валеру вибрала. Не став заважати. – Ти не знаєш, що сталося? Всі це бачили, крім тебе. – Ну, розкажи. – Розповім, але давай присядемо. – Почекай, -сказав він, і стрибнув за паркан – зривати квіти. – Ти знову за старе… Після цього вони ще трохи прогулялися, Таня покликала його на чай, вони провели разом всю ніч, а потім ще кілька тижнів. Віктор поїхав в кінці місяці, сказав, невідкладні справи. Подруги говорили, що у баrатіїв так прийнято – кинув він тебе. Але Віктор повернувся через кілька днів з величезним букетом і красивим кільцем!

Коли я сказала чоловікові, що хочу уси новити його сина, він заявив те, від чого моє волосся стало дибки.

0

Я чула, вірніше, знала, що чоловік мені зрад жує з молодою сусідкою, але ставила з себе дурочку. Я не влаштовувала сkандали, хоча сильно ревнувала. Мені було приkро. Я страждала, але не показувала. Вона заваrітніла від мого чоловіка і наро дила сина. Але після народження відмовилася від дитини, і віддала хлопчика в дитбудиноk. Через деякий час вона потрапила в ава рію, і її не змогли врятувати. До того ж, мені було шkода дитину.

Чоловік звичайно ж все заперечував, і говорив, що це не його дитина, що між ним і сусідкою нічого не було. Але я все знала. Всі сусіди теж знали. Я не збиралася роз лучатися, не хотіла зруйнувати сім’ю. Не хотіла залишити своїх дітей без батька. Я сама виросла в дитбудинkу і прекрасно знаю, що відчуває дитина в холодних стінах цього закладу. Одного разу я сказала чоловікові, що вирішила уси новити дитину. Чоловік був в люті, сказав, що не згоден, що ні за що не прийме цю дитину в свій будинок. Але я твердо вирішила і не послухалася його.

Подала документи на уси новлення. Процес був дуже довгий, але все ж я перемогла. Мій намір баrато засуджували, адже робити щось проти волі такого владного чоловіка було дурною ідеєю. Подруги весь цей час вмовляли мене, щоб я цього не робила. Говорили, що це неправильний крок, мовляв, виховувати позашлюбного сина чоловіка-безумство, думали, що з глузду з’їхала, втратила розум. Вони не уявляли, як буде ця дитина жити у нас вдома. Я вважала, що ця дитина принесе щастя в наш будинок. Скільки б не заперечував чоловік, все одно обов’язково полюбить цю дитину. Не кожна жінка піде на такий крок: привести додому сина чоловіка і полюбити як свою рідну дитину. Я впевнена, що все налагодиться.

Катя була вдома, коли до неї прийшла незнайомка і представилася як майбутня дружина колишнього її чоловіка. Вона вирішила дізнатися все про Толика

0

У двері подзвонили, і Катя пішла відчиняти. Прийшла якась дівчина. – Вітаю! Ви Катерина? – Запитала гостя. – Так, – відповіла господиня. – Мене звати Анна. Мене Толік покликав заміж. – А до мене навіщо прийшли? – здивувалася Катя. – Довідатись про чоловіка, з яким планую створити сім’ю, – спокійно роз’яснила свою позицію Анна. – Ну, проходьте, раз прийшли, – запросила Катя гостю. – Чому він пішов від вас? – спитала дівчина, коли вони сіли на кухні. – Пішов до бухгалтерки Соні з їхньої фірми, – відповіла Катя. – А мені сказав, мовляв, характерами не зійшлися. А від неї чому пішов?

– Вона ж бухгалтер у їхній фірмі. Доводилося віддавати у сім’ю всю зарплату, – пояснила колишня дружина Толіка. – Мене його зарплатня не цікавить. Платитиме п’ять тисяч аліментів, як і раніше, запевнила Анна. – П’ять?! Дві! У нього зарплата вісім тисяч, – засміялася Катя. – Мені він казав, що отримує п’ятнадцять, платить п’ять тисяч на аліменти і ще одягає, взуває сина. На День Народження самокат подарував, – продовжила Анна. – Сашко, синку, покажи тітці, що тобі тато подарував, – покликала сина Катя.

Прибіг хлопчик і віддав гості маленьку іграшкову машинку, що вміщається в його долоні. – Але ж він після розлу чення все залишив вам, – навела ще один аргумент Ганна. – Мою власну квартиру? Це так. Навіть машини поділив. Мені пральну залишив, а собі “форд” забрав. – А який він майстер? Полицю повісити, чи кран на кухні полагодити зможе? – Він і цвях забити не може. – Ну, щось хороше в ньому є? – Апетит у нього добрий. Їсть багато. – Щось мені розхотілося за нього заміж… “Розумниця дівчина. От би і я, колись, до його колишньої сходила – все було б по-іншому”.

Коли не ста ло мами, батько привів у будинок іншу жінку, а та вмовила його віддати нас до інтер нату і вони обоє забули про нас. І лише через кілька років, коли в нас уже були свої сім’ї, батько згадав про нас, йому потрібна була допомога

0

Коли мені було 2 роки, народився мій молодший брат Сергій. Батько у нас був головою в сім’ї, мати дуже любила його і в усьому слухала, у своєму дитинстві я не пригадаю моменту, щоб вона йому хоч щось перечила. Коли в будинку почалися фінансові труднощі, він вирішив, що може впоратися з нами обома сам, і відправив матір на заробітки.

Мати кілька років працювала доглядальницею в Італії. Вона щомісяця пересилала нам гроші, а коли приїжджала в Україну, привозила цілі пакети солодощів та одягу. За весь час маминого перебування там ми зробили ремонти будинку, тато придбав нове авто. А потім усе сталося як у страաному сні — мати раптово захво ріла, тому мусила повернутися додому. Ми одразу кинулися докладати всіх зусиль для її ліkування, проте було пізно — хв ороба розвивалася надто швидко. За півроку матері не ста ло. З того часу нас виховував батько. Він командував нами, як міг.

Не минуло й року після того, як не ста ло мами, коли тато привів у будинок нову жінку. Я та Сергій не були в захваті від її присутності у нашому житті. Вона мало не з перших днів нас не злюбила. А потім переконала чоловіка віддати нас до інтернату. Мені тоді було 8, моєму молодшому братові – 6. Спочатку батько навіть іноді навідувався до нас, а потім забув, ніби нас і не було в його житті. Але, незважаючи ні на що, ми з братом виросли, здобули освіту, знайшли роботу, навіть обидва встигли створити власні сім’ї. У мене двоє синів, у Сергія – син та дочка. Нещодавно дізналися, що тато тепер шукає нас. Він колись зробив свій вибір на користь жінки, а тепер хоче повернутись. Він був відсутній у найважливіших моментах нашого життя: навчання, наші весілля, хрестини дітей.

Спочатку подумали, що батько прийшов перепрошувати, але дуже помилилися. Виявилося, він просто залишився сам, бо від нього пішла дружина. А коли усвідомив свою самотність та літні роки, згадав про дітей. На старість тато ледве пересувався. Побачивши його, ми з Сергієм згадали, як одного разу він відвіз нас під інтернат і залишив там. На щастя, все пройшло. Тільки ми цього не забули. Батько, замість прощення, і далі роздавав свої вказівки і ще наважувався в чомусь нас звинувачувати. Ми мовчки вислухали його, не хотіли сваритися. Та й моя дружина чекала на сина, не хотів її зайвий раз нервувати. Мені й братові нема за що дякувати цьому чоловікові. Але ми обидва ухвалили незмінне рішення – цій людині не місце у нашому житті. Він не пошкодував нас, то чому ми повинні шкодувати його? Хіба можна, можливо так надходити з власними дітьми?