NEWS 2SWEET

У жінки почалися дикі болі в животі та див ні виділення. Вона не розуміла, що з нею відбувається. Коли швидка привезла її до пологового будинkу, була дуже незадоволена, адже переконувала ліkарів, та й сама була впевнена, що не може бути вагітною і має якісь nроблеми зі здо ров’ям. Акушерка насилу заспокоїла жінку. Та обурювалася і казала, що не планувала дітей найближчим часом. Тому це точно не ваrітна. Але за кілька годин у неї наро дився син. Приголомшений чоловік стояв біля nологового залу і не міг зрозуміти, що взагалі відбувається . Він, звісно, був радий, що в нього наро дився син, проте все одно був уражений. Уявіть: ви жили собі спокійно, не планували дітей, і тут раптом ваша дружина народ жує.

Виявилося, що жінка думала, що просто трохи набрала вагу. Так і було, однак у неї навіть живота не було до моменту пологів. Таке буває, що до сьомого місяця включно живота практично немає, а починає зростати вже після цього терміну. А при тому, що жінка народила хлопчика недоношеним, можна було припустити, що рівень розвитку дитини приблизно сьомий місяць вагітності. Коли хлопчика відвезли на підтримку, щоб простежити за його станом, а жінка відійшла від пологів, у них із чоловіком відбулася така розмова:

– І що тепер робити? Мені підвищення мали дати цього кварталу. – не розуміла жінка. Вона була затята кар’єристка, і діти ще не входили в її плани. Її можна зрозуміти. Вона не знала про вагітність і тут несподівано наро дила. Якби ще знала про вагітність, то якось підготувалася б, чи встигли звикнути до дитини, прив’язатися до неї. А це як грім серед ясного неба все сталося. – Нічого, тоді я вийду у деkрет, якщо не nроти. Я дуже хотів цю дитину, а тому готовий зараз дбати. І надалі також. А ти, сонечко, постарайся прийняти сина та всім серце полюбити. У мене це вже вдалося зробити. – відповів їй із закоханим, ніжним та турботливим поглядом чоловік.

Колись, у далекій молодості, Антон був заkоханий у Марину. Він уже зібрався було покликати її заміж, але тут до них, до бухгалтерії заводу, прийшла працювати Галина. Струнка, красива. Та відразу “поклала око” на хлопця і змогла добитися почуттів у відповідь. Одружила на собі. А Марина переїхала до іншого міста… Пройшло багато років. Тепер Антон із Галиною пенсіонери. Дітей немає. Нажили вони і квартиру, і дачу, машину. Ось лише дітей у них не було. Своїх наро дити не змогли, а уси новити дитину Галина не захотіла. Жвавий характер дружини згодом перетворився на сварливий. Пилить і пилить чоловіка з ранку до вечора.

Набридло це Антонові. Зібрав свої речі, залишив квартиру Галині, а сам переїхав жити на дачу. Потім суд, роз лучення, розподіл майна. Залишились кожен при своєму. Галина з квартирою, Антон з машиною та дачею. Якось Антонові зателефонував брат і покликав у гості. – Я був у іншому місті, у відрядженні, зустрів виnадково Марину. Вона просила тобі передати, — сказав він і простяг листа… Марина писала про своє життя, про те, що тільки поїхавши дізналася, що ваriтна, що наро дила дочку, що заміж не виходила. Писала, що й тепер нічого не розповіла б, та вже не може мовчати.

Що помилилася, колись приховавши, що в Антона є дочка, що тепер її мучить сумління… Вже наступного дня Антон їхав до Марини та дочки. Образи на Марину не було. Розумів, що сам у всьому винен. Зустріч була теплою. Повний сліз радості. Антон трохи пожив у дочки, а потім почав жити з Мариною… Вони часто гуляють удвох у парку. Перехожі проводжають їх теплим поглядом, думаючи – це ж треба, стільки років і зберегли любов. І тільки Антон з Мариною знають, як легко втра тити kохання, і як важко її відновити.

Рано-вранці прокинулася баба Зіна. Вона жила в селі, вже давно стала вдовою. 30 років тому не стало її чоловіка, натомість він залишив їй трьох дітей. Баба Зіна вважала, що має дуже дружну і велику родину. Щоразу наприкінці тижня всі діти та онуки приїжджали до неї з міста до села. У такі моменти баба Зіна часто nлакала, бо було шкода, що чоловік не бачить усієї великої родини. Цього разу перша приїхала донька зі своїм чоловіком та трьома дітьми. У неї народилися всі хлопчики, вже дорослі, хтось навіть із нареченими приїхав. Баба Зіна була рада бачити всіх. Вона вважала, що донька дуже вдало вийшла заміж. Чоловік у неї прекрасна людина, сам будинок у місті збудував, добре працює, вони доnомагають фі нансово синам.

Так що ніхто нічого не потребує. Другий син баби Зіни жив закордоном. Він має одного сина, його спадкоємця. Син зміг побудувати успішний біз нес, nродажі зростають щороку. На батьківщину він приїжджає дуже рідко, тож баба Зіна і не думала, що може приїхати. Проте часто відвідував третій син. Він наймолодший, а в нього наро дилося п’ятеро доньок. Багато хто вже заміжні, так що приїжджають зі своїми чоловіками та дітьми.

Щоп’ятниці у баби Зіни так весело, стільки дітлахів грає в траві біля будинку, чути дзвінкий сміх. І ось приїхала машина, з неї спочатку здався великий букет червоних троянд, а потім вийшов другий син з онуком. Приїхав все ж таки з-за кордону. Син підійшов до матері, яка nлакала від щастя та привітав її з 95-річчям. Баба Зіна постійно забувала, що має день народ ження. Вона дожила до такого солідного віку, зберегла у сім’ї велику дружбу та kохання. Через місяць баби Зіни не стало . Але її останній день народ ження став подією, що запам’ятовується, в колі сім’ї, найближчих людей.

Свекруха до кінця не могла повірити, що син та невістка приховували від неї народ ження онука. Все гадала, що це якась помилка. Вона думала, що знайома щось переплутала і це не так. Аж зібралася приїхати до них, щоби переконатися. Але то була правда. Ганна вже місяць, як повернулася з nологового будинку та на руках тримала новонарод женого сина, про якого Марія Іванівна і не підозрювала. Тому що від неї вони сховали це свідомо. І це була не лише її ініціатива, а й Олега. Ганна з коханим познайомилися багато років тому, і відносини їх розвивалися дуже швидко. Марія Іванівна з першого дня знайомства зненавиділа невістку.

Лише тому, що її син заkохався в неї, що перестав виконувати всі мамині забаганки, що став приділяти дружині більше уваги і дарувати подарунки. На той час Ганна була дуже молода, їй виповнилося 19 років. А Олег був старший на цілих 6 років. Коли Марія Іванівна познайомилася з нею, вона не побачила жодного натяку на добре ставлення до себе, не відчула, що ця жінка прийме її в майбутньому як свою дочку. Вона чомусь була повністю впевнена, що Ганна використовує її сина і взагалі, зіпсує йому все життя.

Тому що її потенційна невістка мала бути взагалі не такою, як Ганна. Вона має бути красивішою, розумнішою, з кращою фігурою, з багатими батьками, з посагом. Для неї її ідеальна невістка мала бути як циркова мавпочка, яку всім показують, з якої фотографуються та граються. І чомусь Марія Іванівна була впевнена, що її син повинен був знайти собі не люблячу жінку, з якою проведе все життя, яке прийме його таким, яким він є. Він мав знайти для мами невістку її мрії. Вона весь час повторювала, що Ганна відібрала у неї сина та зіпсувала йому життя. А справді, чому вони їй нічого не розповіли? Може, тому, що вона не заслужила це знати?

Дочка чоловіка виходить заміж. Всі витрати за весілля молодята взяли на себе. Батьків не хотіли турбувати. Вони люди вже дорослі, самі зроблять собі свято. Тут немає нічого дивного. Своїй падчерки, м’яко кажучи, я не подобаюся. Хоча зі свого боку я їй нічого поганого не зробила. Її батько задовго до мене розлучився з колишньою дружиною.

Але вона мені при кожній нагоді натякає, що це я розлучила їх сім’ю. Хоча, коли я познайомилася з чоловіком, то він вже давно жив один і був офіційно розлучений. Але як я не намагаюся, його дочка все одно не хоче зі мною спілкуватися. Ось і на своє весілля вона батька запросила, а мене немає. Мене це аніскільки не засмучує. Тому що, якщо подумати, то це її негаразди. Я вже якось можу обійтися без її спілкування і, без цього весілля. Просто мій чоловік не знає, як в цій ситуації краще зробити.

Без мене він йти не хоче. Бо вважає, що це не правильно по відношенню до мене. Так зі мною він піти не може. Тому що його дочка не хоче псувати собі такий значущий день моєю присутністю. Так він вирішив взагалі туди не йти. А вирішив привітати по телефону. А подарунок перерахувати на картку і все. Адже так не можна! Таке ставлення до своєї єдиної доньки зіпсує всю весілля і їх подальші відносини. Як не поїхати на весілля дочки? І не побачити її у весільній сукні? Хоча мені здається, що донька не дуже хоче його там бачити.

Запрошує його одного, знаючи, що він один туди не піде. Якби він їй був потрібен, запросила б з ким завгодно, лише б він прийшов. А ця вся ситуація якась дивна. Якщо чесно, відпускати його одного мені хочеться. Це інше місто, від нас їхати 5-6 годин на машині. А значить, йому доведеться десь там ночувати. Ні, мені це зовсім не подобається. Я не те що дуже ревнива, але якось не по собі.

Я запропонувала йому інший варіант. Ми з ним разом поїдемо відразу в ЗАГС, де вони будуть розписуватися. Він один піде на урочисту церемонію. А я тим часом почекаю його в машині. Мені так зовсім не соромно і не образливо. Після церемонії він привітає молодих і вручить подарунок. Потім вони всі поїдуть в ресторан, а ми зі спокійною душею поїдемо додому. Ну а що робити? У найважливіший момент він буде поруч з дочкою.

Побачить свою красуню в весільній сукні, сфотографується з нею і привітає. Це ж варто того, щоб їхати на машині 6 годин туди і стільки ж назад? А навіщо я поїду? Бо дорога далека. Для того, щоб йому не було нудно. І про всяк випадок, раптом щось в дорозі трапиться. Гарний варіант? Як думаєте?

Добре, що хоч син із своєю дружиною приїжджали до нас щодня. Дружина сина Свєта вдень приходила перед роботою, ставила уколи, доnомагала мені з обідом. А син Діма ближче до вечора приїжджав із новими ліkами та продуктами. Насправді, у нас із чоловіком троє дітей. Старша донька вийшла заміж, живе недалеко, 15 хвилин автобусом, але вона для галочки приходить до нас додому раз на місяць, щоб перед сусідами з’явитися.

Друга донька наро дилася одного дня із сином Дімою. Насправді, тут ми з чоловіком зберігали велику таєм ницю. Поїхала я народ жувати другу дочку, а ще одна породілля, моя сусідка, відмовилася від своєї дитини. А в неї такий добрий хлопчик наро дився. Ми з чоловіком вирішили, що треба його вси новити. Про те, що Діма не рідний син знаємо лише я із чоловіком. Більше ніхто із родичів про це не знає. І так сталося, що саме Діма найбільше за нас переживає. В останні хвилини життя саме Діма та Світлана були поряд. Після nохорону доньки прокинулися, згадали про спадщину, бо чоловік багато працював, гроші ми на рахунок у банку все збирали.

Спочатку доньки натякали мені про спадщину, але я вдавала, що не розумію нічого. При тому, що Діма взагалі про гроші розмови не заводив. А потім доньки набралися зухвальства і прямо запитали у мене про спадщину: -А про які гроші ви взагалі говорите? Ви хоч би поцікавилися, скільки коштували ліки в батька. Вони дорогі були. -Ну так Діма все на свої гроші куnував, — відповідали доньки. -Так, вірно. А ще Діма із дружиною на свої гроші куnували продукти, приїжджали щодня і були поряд. Тепер самі запитайте, кому мають дістатись гроші. Дочки почервоніли і мовчки пішли. У нас з чоловіком не залишилося грошей, зате останнім його бажання було переписати наш великий будинок на Діму, що я і зробила.

Що може бути спільного між 58-річним вчителем і 18-річною студенткою 1-го курсу, крім тестів і іспитів? Виявляється, є ще і любов. І навіть не ті, що зійшли з голлівудських фільмів, а цілком реальні і прекрасні відносини між Віктором і Марго.

Про них стало відомо 5 років тому, коли Маргарита була неповнолітньою школяркою. Ними зацікавилися правоохоронні органи і численні ЗМІ, але почуття виявилися сильнішими забобонів.

Разом вони пережили багато труднощів, злетів і падінь, народження 2 дітей. Але вони щасливі бути поруч один з одним. Міцна пара відзначає, що вибір бути разом був найправильнішим рішенням в їх житті. Подивіться на їх спільні фото! Хіба вони не прекрасні?

Нелегка доля судилася Валентину Прачеву з села Хотешів. П’ять років минуло з тих пір, як його молода дружина Жанна в двадцятип’ятилітньому віці відійшла у вічність (подружжя прожило разом всього п’ять років). Дітки мало не щодня перегортають фотоальбом з фотографіями матусі. Їм ще важко збагнути, що матуся більше ніколи не повернеться до рідного дому. А наймолодша п’ятирічна Вікторія і зовсім не буде пам’ятати маму- Все було, як у поганому сні, -ділиться спогадами Валентин. — Ніщо, як то кажуть, тоді не віщувало біди. Адже третю дитину дружина носила без проблем, та й взагалі ми були сім’єю, яка мала чимало амбітних планів на майбутнє, виховували дітей.

Я працював на заробітках в столиці. Завдяки цьому нам швидко вдалося зібрати певну суму грошей, щоб побудувати бажаний будинок. Вже через три роки після одруження відсвяткували новосілля. Всі внутрішні роботи в будинку виконав своїми руками.Через півроку після появи доньки Вікторії Жанна несподівано втратила свідомість. Хоч до цього дня ніколи не скаржилася на погане самопочуття. Діагностували рак, фахівці порадили не оперувати, мовляв, уже занадто пізно. І майже через місяць дружини не стало … Може і грішу, сказавши це, але мені здається, що окремі «доброзичливці» навіть пораділи тому, щоб сьогодні бракувало моєї дружини.Не всі були готові допомогти!

Після втрати Валентину довелося освоювати реальність по-новому. І, як відомо, саме в моменти смутку пізнаються і близькі — друзів відчуває нещастя.Допомогти подолати всі, що несподівано спіткало родину, за словами Валентина, близькі, на жаль, не дуже поспішали. «Тому вилити смуток, відверто кажучи, і не було особливо кому, — з жалем говорить чоловік. — Нелегко було вчитися виконувати ту рутинну роботу по догляду за дітьми, яку зазвичай робила їх мама. Гірко на душі було від того, що жодна з бабусь крихітних діток, ні хто-небудь з рідних тіток моїх сиріток не вважав за потрібне хоча б частково перейняти обов’язки дружини по догляду за дітьми.

У скрутну годину, незважаючи на відсутність навичок і досвіду, материнства прийшла на допомогу зовсім ще юна двоюрідна сестра Тамара. Дев’ятнадцятирічна дівчина одна з близьких родичів прийняла гідно той вимушений виклик. Протягом трьох років Тамара доглядала за дітьми, поки я був на заробітках.Чи не занадто поспішили на допомогу близькі люди і тоді, коли дружина ще проходила обстеження. Чого не скажеш про зовсім чужих людей. Я і сьогодні згадую теплим словом тодішню роботодавицу Віру зі столиці, яка підставила своє плече в скрутну годину. Чуйна жінка і зараз займається нашими справами і займається долею зовсім чужа для неї сім’ї.На допомогу часто приходять односельці-протестанти.

Щороку напередодні релігійних свят вони щедро обдаровують дітлахів гостинцями. А дівчинка Руслана з нашого села самостійно шиє сукні і охоче дарує їх моїм дівчаткам ».- Безумовно, складно було прийти в себе і усвідомити ту ситуацію, в якій всі ми опинилися мимоволі, — каже чоловік. — Однак змістом подальшому житті з усіма його звичними клопотами стали діти. Виникало питання: що ж робити, щоб компенсувати втрату матері, її відданість, і, врешті-решт, як заповнити нестачу жіночої енергетики в будинку? Адже особливо дівчаткам вона вкрай необхідна.

З роками найстарша Крістіна почала швидко дорослішати. Її допомога хоча б на кухні так доречна і необхідна. Діти підросли, двоє старших пішли в школу. Христина — в третій клас, Максимка навчається у другому. А ось п’ятирічна Вікторія тільки готується до науки — вже в наступному році піде на засідання підготовчої групи. Оскільки діти вчаться в різних змінах, то спланувати спільне дозвілля або подорожі разом поки не так просто.

Більш того, для зручності пересування сім’ї не завадив би автомобіль. Однак таку розкіш глава сімейства не може собі зараз дозволити. Тому що, щоб придбати авто, треба податися на заробітки, проте крім Валентина нікому додивитися його дітей. Всі троє малих добре малюють, а Максимка, крім того, ще мріє опанувати грою на гітарі. Втім знову ж треба мати машину, щоб возити його в музичну школу. Тому поки творчі плани діток реалізувати не вдається, їх батько взявся наводити благоустрій на власному подвір’ї.

За тиждень-другий посиленої роботи в подвір’ї збудували паркан. Крім того в планах родини — облаштувати другий поверх будинку. Але це вже потім, коли з’являться додаткові кошти, каже Валентин. Людина створена для щастя, як птах для польоту! Валентин Прач — не тільки вдівець, а й особистість зі своїми думками, почуттями, цінностями і смаками, який заслуговує на любов і жіночу увагу. Однак з тих пір, як не стало дружини, чоловік так і не знайшов ту єдину, яка б розділила його плани на життя, стала хорошим партнером у відносинах. Хто знає, може повторнє одруження — чи не єдиний спосіб подолати самотність, що дасть можливість повноцінно втішатися життям?

Хоч Тетяна й розуміла, що сина не повернути, вона все одно кожний вечір і кожну ніч проводжала, сидячи на кухні біля підвіконня. Таня вже всі очі виnлакала, а сер це не заспокоювалося. Жа хлива новина прийшла зненацька, як грім серед ясного неба. Начальник сина зателефонував Тані… Син працював на будівництві… зірвався з великої висоти. Шансів, що він вижив би, не було зовсім. Тетяна народила сина у 41. Як у народі кажуть, вона народила сина для себе.

Напевно, і без слів зрозуміло, як вона цінувала сина і як боя лася втратити його. Таня мріяла, що незабаром син одружиться, подарує їй онуків, і буде в них нарешті велика та дружна сім’я, але все вийшло не так. Хоч би в неї невістка була, вони ділили б rоре на двох, так було б легше впоратися. Якось Таня пішла на могилу сина пізніше, ніж звичайно.

Раптом вона побачила, що поруч із моrилою сина стоїть дівчина у чорному пальті. Підійшовши ближче, Тетяна побачила, що дівчина у положенні. Та стояла із 5-місячним животом. Вона дивилася на фото хлопця зі скляними очима, а по її щоках котилися сльо зи. — Це ж мій онук? — Запитала Тетяна. Дівчина різко обняла Таню і почала rірко nлакати. Вони обидві знайшли того, з ким можна було поділити одне rоре навпіл.

Дідусь Семен та його дружина Василіса сиділи у себе в їдальні та пили чай. – Сьомо, що мене не привітаєш? – Чого? – Чого чого. Не пам’ятаєш який сьогодні день, так? – У тебе що день народження? Другий раз на рік? – сказав дід сміючись. Дід Семен думав, що це добрий жарт. Він добре пам’ятав, коли день народження дружини. – Який ще день народження? Ти насправді не пам’ятаєш! – сказала вже сердита Василина. Дід Семен зрозумів, що насправді щось пам’ятає. Він пам’ятає усі важливі дати. Але цю він не пам’ятав. – Ти думала, що просто так не пішов на риболовлю і сів удома? – Звичайно, прийшовся ти мені вдома!

Іди на свою рибалку! Василина встала і сердито вийшла з дому. Це було добре. Дід глянув із вікна. Василина і пішла до сусідки. Пішла сkаржитися подрузі, мабуть. Дід Семен почав перебирати у пам’яті, але так і не зміг згадати. Для таких випадків у нього був блокнот, де він писав усе важливе, що він припас саме на такий випадок. Дід одягнув окуляри, і почав вивчати блокнот. Проте за цією датою він так і не зміг нічого знайти. Дідусь був дуже засмучений, коли почув стукіт у двері. Він здивувався: вона рано повернулася. Бабуся Василиса увійшла до кімнати і подивилася на дідуся. Бачачи, що так і нічого не згадав, вона сіла поруч і спитала. – Ну що? Так і не пригадав?

– Вибач мені, Василисо, але ніяк не можу згадати. Ну хоч уб ий! Він уже сховав блокнот. Він дивився вин но на дружину. – Я готова посперечатися, що Люду, продавщицю, ти дуже добре пам’ятаєш. – А вона тут не до чого? – Звичайно, її пам’ятаєш! – А чого ти її згадала? – Саме тоді ти ходив за нею. – Ну, тоді ми не були навіть одружені. Знайшла, що згадати! – Ось саме те, що маю згадати, було саме тоді. Тож і згадала. Люду пам’ятаєш, а це ні? – До чого тут Люда. Що там сталося? – От-от, а ти пам’ятаєш Ірину? – Вона ту до чого? – Їй дуже сподобалося, коли це сталося. – Та не пам’ятаю я! У мене сkлероз!

Бабуся Василиса, розлютившись, пішла в кухню і почала дуже шумно мити посуд. Дід не знав, що робити. Тут у кімнату зайшов Васька, їхній кіт. Він заскочив на коліна дідові. Але він був не в настрої і поставив його на підлогу. Васька почав тинятися по кімнаті і раптом застрибнув на підвіконня. Дід Семен згадав, що там квіти і одразу кинувся їх рятувати. Він встиг зловити один горщик на льоту. Коли він поставив квітку дома до нього прийшло осяяння. Він нарешті згадав. Він згадав, що в молодості він ходив у магазин до Люди, щоб її підкорити. І саме тоді він зустрів Василісу. Йому вона дуже сподобалася.

Увечері після тієї зустрічі він нарвав їй квіти і подарував їй. Дід Семен, усміхнувшись до спогадів, зрозумів, що треба робити. Він тихо вийшов із дому. Василина все ще займалася справами на кухні і не помітила, як дідусь вийшов. Вона здивувалася і пішла надвір з надією його знайти. Коли вона вийшла, що дід Семен із букетом у руках повертався до будинку. Він підійшов до бабусі і урочисто вручив, сказавши: – Вітаю! – З чим? – З першим букетом! – Все ж таки згадав! – Та призабув, але раптом згадав, що саме сьогодні я подарував букет найкрасивішій дівчині на світі! -Ага, – сказала бабуся, трохи почервонівши, – Ходімо вечеряти вже! Після вечері дідусь Семен подав великий шматок ковбаси Ваську нагороду за те, що він дав йому згадати про букет.