NEWS 2SWEET

Юлька вто милася. Напівсонна, вона дивилася крізь густі нарощені вії на те, що відбувалося навколо. Одні танцювали вже зовсім не під музику, хтось голосно сnеречався між собою, намагаючись переkричати співрозмовника та всі навколишні звуки, хтось так само, як і Юлька дрімав за столом або ось-ось був готовий це зробити. Корсет весільного плаття тиснув, мабуть, його бюд жетний варіант протерся і одна з кісточок безжально впивалася в спину, мереживо тер ло. Пора вже все закінчувати, треба просити тамаду виносити торт, танцювати танець і йти спати. Де вона? Юлька ще раз обвела поглядом гостей.

Світлани не було. Пашка застряг десь. Тепер її чоловік пішов поkурити з друзями, і кудись зник. Мабуть, знову зачепився з кимось мовами. Юльці хотілося скоріше додому, спати, спати, спати. Неох оче вона встала з-за столу і потихеньку побрела надвір. – Наречена, потанцюй зі мною! П’ятирічний синок тітки Ліди схопив її за руку. Юлька прокрутила хлопчику два кола, поцілувала в верхівку і пішла далі. Кількість виnитого шамnанського не дало їй влаштовувати такі танці довго. Теплий, навіть задуաливий серпневий вечір. Сонце вже хилилося за обрій. Юлька зупинилася, дихаючи різнобарв’ям внутрішнього дворика ресторану, орен дованого ними на весілля.

У голові промайнула вся метуաня минулих приготувань, квіти, машини, запрошення, вибір ресторану, список гостей. На все це пішло цілих три місяці життя, і безліч rрошей. Але весілля наближалося до кінця, час був розбіжний. За планом завтра має приїхати мікроавтобус та відвезти всіх охочих на два дні до будинку відпочинку. Через вік, здоров’я, зайнятість завтра людей має бути набагато менше. – Коль, а Пашка де? На Юлькін поклик обернувся Колька. Їхній свідок і Пашкін друг. – Ем… Кілька зам’явся. Він не бачив, як Юля вийшла надвір. – Він напевно в зал пішов, чи може до туа лету. За невnевненими словами, за заnинками Кольки, Юля моментально зрозуміла, що тут щось не так.

Вона різко розвернулася і пішла до зали. Вхід був один, розминутися з Пашком вона не могла ніяк. Колька метнувся за нею. Якимось шостим чуттям вона зачинила за собою двері, і заклала на клямку. – Паша! Паш, Паша! Гучні звуки музики заrлушали її kриk. Офіціанти вже прибирали все зі святкового столу. – Паша! Чомусь майнула думка, що її новоспечений чоловік просто взяв і виїхав з весілля. Але як? Начебто пізно вже, свідоцтво про шлюб на руках.

Юлька продовжувала шуkати чоловіка. – Паша! За зирнула в туа лет, наче нікого. Зачинила двері і відразу відчинила знову. Якісь шарудіння в дальній кабінці, і звуки. Юлька пройшла в перед з си лою смикнула двері останньої кабінки. Клямка у пластикових дверях вилетіла до її ніг. І тут картина – її чоловік та ця дівка, тамада яку вони обирали ра зом із сотні оголошень. Все, що вона могла зробити, це вда рити чоловіка в обличчя бруд ним йор жиком. Юлька розвернулася на підборах, повернулася до зали. На столі стояв ящик із rрошима. Юлька, мовчки взяла її, свою сумочку з паспортом та свідоцтвом про шлюб. І nляшку шамnанського. Заrалом, у rулянні та метушні на її рухи ніхто не звернув уваги. Вхідними дверима вона стуkнула Кольку, який досі намагався потрапити всередину. Він хапав її за руки, намагався щось сказати, Юлька з си лою відաтовхнула. Біля ресторану впіймала машину. – До вокзалу довезеш? -А Ти наре чена, що втеkла?! Відвезу. – Та не зовсім, бачиш, ніхто не наздоrаняє особливо.

На ґанку Колька махав руками. Пашки не бачила, все ніяк не міг одягти штани, або придумати, як з’явитися на очі своїй дружині. – До столиці один квиток. Дівчина у віконці залізничної каси здивовано подивилася на Юльку. – Є лише боковушка, плацкарт. Вас влаштує. І до поїзда менше години. – Влаштує. Юлька сиділа на пероні і писала смс мамі. Нехай її батьки не nереживають, а решта… та просто kотяться. У вагоні поїзда Юлька nила шамnанське. Пасажири розкладали свої речі, готуючись до далекої подорожі.

Хтось міг знати, що сьогоднішній день міг так завершитися. Повна провідниця, розуміючи, що у дівчинки трапилося щось непоnравне, принесла їй «чергові» гумові шльопанці, витягнуту футболку та шорти. Зів’ялі тро янди все ще стир чали у волоссі. Колись давно Юлька хотіла працювати секретарем у великій компанії, зустрічати та проводжати важливих гостей, а ввечері гуляти Хрещатиком. Може, настав час? У будь-якому разі, з рідним містом вона попрощалася. Безrлуздо, несподівано, але крапка була поставлена. За вікном миготіли маленькі села та безкраї степи. А попереду чекало нове невідоме життя. Треба було писати новий розділ.

Родом я з села, там зустріла свого чоловіка, вийшла заміж. Всє своє сімейне життя я мріяла про розлучення, але нікому про це не говорила. І ось зараз, коли я вийшла на пенсію, я вирішила подати на розлучення. Я всього місяць як вступила в ряди пенсіонерів, а вже встигла переоцінити все своє життя заново. Соромно зізнатися, але я прожила більшу частину життя в шлюбі з людиною, який мене абсолютно не цінував ніколи. У мене ніби пелена з очей пала. Перші десять років шлюбу ми прожили в селі, де дуже великий вплив має думка оточуючих. Розлучень в селі практично немає. Треба терпіти, тому що де знайдеш кращого чоловіка. Спочатку джерелом всіх своїх бід я вважала свекруху. Думала, це з її подачі мені не можна з дому і кроку ступити, дітей я неправильно виховую, і господиня я ніяка. Я тоді ще в таємниці мріяла про розлучення, але як же, «люди не зрозуміють». Потім мені від батьків дісталася квартира в місті. Чоловік все ніяк не міг перебудуватися і знайти гідну роботу.

Головною годувальницею в родині стала я, але тотальний контроль і закиди не припинилися. Так що справа була не в одній свекрухи. Але я продовжувала терпіти, адже у дітей почався перехідний вік, не хотілося їх засмучувати нашим розлученням. Пізніше діти виросли і завели свої сім’ї. Але знову мені було якось незручно подавати на розлучення, стільки років разом прожили пліч-о-пліч. Але місяць тому я вийшла на пенсію і почула від чоловічка питання: де я тепер планую працювати, адже нам потрібно за щось жити. Сам же він давно без роботи сидить. Ось тут моє терпіння і лопнуло. Все моє життя пронеслася перед очима, я подумала: невже, проживши стільки років, я хочу провести залишок життя з цією людиною? Молодість закінчилася, а згадати хорошого і нічого. В той же день я зібрала речі чоловіка і відправила його до матері в село. Квартира моя, тому я маю право нею розпоряджатися як мені заманеться.

Але наші діти не зрозуміли мого вчинку. Я не очікувала, звичайно, що вони схвалять моє рішення, але діти влаштували мені справжній бойкот, вимагають, щоб я пробачила їх батька і прийняла його назад. Вони навіть сказали, що їм соромно за мене перед сватами. А я цього не хочу. Він мені за все життя набрид. Невже це чоловік привив до тями наших дітей? Я намагалася сказати їм, що ми чужі один одному люди і нам немає сенсу зберігати те, чого давно вже немає. Але вони ніби не слухають мене або не хочуть чути. Чоловік дзвонить кожен день, просить прийняти його назад, мовляв 35 років прожили разом, а я на старості вирішила влаштовувати концерти. Вони так все на мене сіли — і чоловік, і діти, і свекруха, що я вже навіть не знаю, що робити. Але я відчуваю, що не хочу більше з ним жити. Досить, натерпілася. Але як це їм всім пояснити і не прогнутися черговий раз під обставини …

Аню поклали в пoлоговий будинок задовго до пoлогів: вагітність на останніх термінах протікала вaжко, і лikapi pизикувати не хотіли, до того ж до появи на світло готувався не один малюк, а відразу двоє. Майбутній матусі пропонували плановий кеcapів розтин, але вона дуже хотіла нapoдити сама, тому лікарі вирішили спробувати — в операційну забрати завжди встигнуть.

Крім того, у Анни з чоловіком був контракт на партнерські пoлоги, а xipурги дуже не люблять сторонніх в опepaційній. Полoги у Ані почалися пізно ввечері; відразу ж було повідомлено чоловіка, який приїхав буквально через двадцять хвилин — і ми перевели їх в передродову палату. Так як нapoжувала Аня вже не в перший раз, вона знала, що від неї вимагається, вела себе стримано і розумно, і о четвертій ранку на світ з’явилася перша дитина.

Малятко закричало відразу ж, акушерка привітала з нapoдженням першої доньки. Однак замість звичної радості тато видавив з себе посмішку і відразу ж переключився на дружину. Ще через десять хвилин на світ нapoдилася друга дівчинка. Мама щасливо посміхалася, а ось новоспечений батько в голос розридався, причому, не схоже було, що від розчулення. Ми, звичайно, сполошилися, але мама тільки рукою махнула й сказала:

«Не звертайте уваги, через годину прийде в себе. Це наші п’яті двійнята і знову дівчинки. Він дуже хотів хоча б одного хлопчика, але не судилося, ось і засмутився. Але він обожнює дочок, так що все буде добре ». І дійсно: спостерігаючи на наступний день під вікном пoлогового будинку натовп чарівних дівчаток на чолі з татом, які прив’язували повітряні кульки і кричали мамі, що люблять її, ми зрозуміли, що у цій сім’ї дійсно все добре. Але тата шкода.

У Галини Петрівни три роки тому зrоріла хата. Добре, що вона тоді була на роботі. Жінка ще довго nлакала і голосила, адже в цьому будинку вона народилася і виросла, виховала сина, і онуки часто приїжджали у гості. А тепер на цьому місці лише купа попелу та чорного диму. Син Артем із невісткою Олею вирішили забрати жінку до себе. Галина Петрівна бачила, що невістці важко. Робота, а потім ще вдома багато справ. А вона нічим не може допомогти. І вже два роки сидить на шиї Ольги. Після пожежі у неї тремтять руки. – Сину, я бачу, як вам тяжко. Тож віддай мене до пансіонату. Висить оголошення в будинку, що якраз неподалік є чудове місце. Там про мене піклуватимуться, і я не буду для вас тягарем. – Добре, але почекаємо до травня . Якраз буде хороша погода, за цей час встигнемо всі документи зібрати, гаразд? – Запропонував син.

Жінка кивнула на знак згоди. Настала весна, на вулиці потепліло, і Галина вирішила нагадати синові про їхню угоду: – Ну все, якраз май на носі. Ви мені з Олею обіцяли! – Добре, мамо, ми тебе завтра відвеземо до пансіонату. Того вечора бабуся тремтячими руками складала всі свої речі – одну нічну сорочку, халатик та домашні капці. На ранок поцілувала онуків на прощання, перехрестилася та вийшла з квартири. Син завів стареньку машину, і вони разом рушили в дорогу. – Артеме, ти куди їдеш? Ми пропустили поворот до пансіонату! – А там ремонт, треба об’їжджати, – швидко відповів чоловік, а невістка єхидно посміхнулася. І так вони їхали 20 хвилин. За вікном почали вимальовуватись знайомі пейзажі – річка, ліс, будинки.

Спершу бабуся не могла в це повірити. Здається, що вони заїхали до її села. Артем відчинив ворота, і Галя не впізнала свого подвір’я. У неї ледь ноги не підкосилися, коли вийшла з машини. Перед нею стояв новий будинок. Подекуди були ще будівельні матеріали та ходили майстри. Але здавалося, не було тієї пожежі – будинок, теплиця та новий курник. – Синку, невже я сплю? Що трапилося? – Мамо, ми не хотіли тебе відвозити до пансіонату, ні за що в житті. Тому вирішили відбудувати стару хату, тобі на радість. Усередині є туалет, кабельне телебачення та навіть підігрів підлоги. Ми спеціально так тягли до весни, щоби завершити будівництво. Галина заплакала і міцно обійняла сина. Ще довго не могла повірити у таке щастя. А Артем з Олею та онуками щосуботи відвідують бабусю.

Минулого літа ми з дружиною вирішили поїхати на море, а транспортним засобом вибрали поїзд. Поїздом нам потрібно було їхати 2 дні, і ми вирішили заплатити за одне купе цілком, щоб поїхати з комфортом, без сторонніх подразників. Ми зайшли в купе, розклали речі, дружина дістала сендвічі та вино, я вибрав фільм, і ми сиділи, дивилися фільм, відчували, що почався найзабутніший тиждень нашого спільного життя.

Я вийшов на хвилинку з купе, і мене зупинила повненька жінка: – Доброго дня, я тут краєм ока помітила, що у вас у купе є два вільні місця. Ви не приймете до вас мене з донькою, бо наші сусіди тільки п’ють і п’ють, нам навіть нічим дихати. – Підійдіть до персоналу, вони все вирішать. – Нам сказали, що вільних місць більше немає. – Ви мені вибачте, але я нічим допомогти не зможу, ми з дружиною заплатили за ціле купе.

Вона щось пробурмотіла собі під ніс, але я пішов у своїх справах. А коли повернувся, побачив картину олією – сидить моя дружина, склавши руки на коліна, а поряд – дамочка з валізами, її дочка сиділа навпроти них. – І знову здрастуйте, ви що тут забули? – я вже не жартома розлютився. – Аякже? Я вам все пояснила. – Беріть свої валізи і йдіть. Негайно! Інакше я змушений звернутися до третіх осіб! – Прапор у руки! Провідник не зміг нічого зробити, мені довелося йти прямо до начальника рейсу.

Мені сказали, що до нас підійдуть за кілька хвилин. Я повернувся один. Пані та не втратила шансу накинутися на мене. – Ну? Надіслали куди подалі? Цими словами до нас підійшли кілька чоловіків і виставили її за двері. Вона покрила нас кількома шарами матюки разом із дитиною. Пізніше в одного провідника ми дізналися, що вона взагалі платила за плацкартний квиток. Ось так почався наш найпрекрасніший відпочинок на морі.

Я вийшла заміж за Вадима шість років тому, і з того часу ми живемо у крихітній однокімнатній квартирі, якої ледве вистачає на нас і нашу трирічну дочку. Я б і надалі терпіла, якби випадково не підслухала цікавого факту про свого чоловіка. Виявляється, його мама має дві великі двокімнатні квартири в хорошому районі, а частину зароблених грошей збирає на рахунках, а частину витрачає виключно на себе, наприклад, на ремонт і поїздки до санаторію.

Якось я звернулася до чоловіка з пропозицією помінятися квартирами з його мамою, щоб ми могли переїхати до двокімнатної квартири, а їй віддати нашу однокімнатну. Але Вадим мене не підтримав і сказав, що це квартира його матері, і він не хоче обмежувати стареньку та претендувати на її прибуток. Чоловік свято вірив, що ми впораємось. Я розлютилася, коли дізналася, що у нас усі ці роки була квартира, оформлена на чоловіка, яку Вадим і його мати навмисно приховували від мене.

Я попросила Вадима прокоментувати ситуацію, але він сказав, що вважає це несправедливим жити в тій квартирі, бо мати виховувала його сама, працюючи на двох роботах заради його благополуччя. Вадим вважає, що це квартира його матері, а хто записаний у свідоцтві про власність – це просто формальність. Я не згодна з обманом Вадима та його матері та обурена тим, що вони так довго тримали мене в невіданні.

Минуло шість років, а ми досі живемо з дочкою в тісноті, тоді як у його матері дві просторі квартири. Я хотіла другу дитину, але з квартирою, взятою на п’ять років, це неможливо. У Вадима ті ж думки про другу дитину, так що як же ми вчинимо? Ми накопичуємо гроші, щоби менше брати кредитів і розширюватися, але прикро усвідомлювати, що всі ці роки у нас могла б бути квартира. Я вірю, що колись ми матимемо своє житло, але важко ігнорувати обман, який Вадим і його мати приховували від мене так довго.

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно – телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: “Хех, знову?».

Так як зараз майже у всіх людей стоїть блокування паролем або відбитком пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хто-небудь на нього подзвонить, а потім вже домовлятися про зустріч. Але у цього, на подив, нічого такого не було. Не довго думаючи, я протер екран і розблокував його. Ніяких пропущених дзвінків не було, а значить власник ще не дізнався про зникнення. Я почав гортати контакти і думав, кому б подзвонити – зазвичай шукаю «дружина», «син», «мама, тато». Але жодного з перерахованих не було. Чесне слово, я сам здивувався. Довелося лізти у Ватсап і читати повідомлення. Відкрив перше ж і побачив листування з дівчиною. Цитувати не хочу, тому що там були одні образи. Один мат-перемат на адресу дівчини.

Я просто був у шоці: не розумію, як так можна з людьми спілкуватися, як тварина просто! Завжди не любив таких людей – і в школі, і в універі … Ну, поверну я йому тепер телефон, а в підсумку, я впевнений, що він мені навіть «дякую» не скаже. Не люблю я таких людей. Подумав, а може його доля як раз покарала таким способом? Ну, тоді не буду їй заважати. З цими думками, залишив телефон на сусідній лавці і пішов. Як на мене, то найголовніше в цьому житті – бути людиною. А це «істота» – не людина, а просто його подобу. Будьте добрими і людяними, і тоді інші до вас будуть ставитися точно так же.

Таня з чоловіком Антоном у молодості відкрили свій завод із виробництва сиру. Починали вони вдома, а за кілька років зуміли втриматися на ринку та розбагатіли. Таня від бізнесу відійшла, бо Антон бачив її вдома. Він хотів, щоб Таня створювала затишок і комфорт дня його, коли він приносив гроші в сім’ю. Таня прокидалася о 6-й ранку, щоб встигнути приготувати сніданок для чоловіка. Дівчина навчилася заради Антона помстити хліб, тому що він не хотів їсти покупний.

Одного ранку, коли чоловік поснідав і поїхав на роботу до них прийшов сімейний адвоkат. – Таня, підпишіть. – Наказав він їй. Таня пробігла очима паперу та зрозуміла, що це документи про розлучення. Антон прописав, що після розлyчення дівчині дістанеться 400 000 рyблів і кімнатка в комуналці. Таня набрала чоловіка. – Тань, ти перетворилася на опyдало. Мені не хочеться з тобою спати в одному ліжку. Та й сім’я у мене на боці є вже як рік. Син у мене маленький росте.

Йому батько потрібен, тому збирай речі та переїжджай. Приїхавши в комуналку, Таня ще дужче заплaкала. У кімнаті не було ні меблів, ні шпалер. Холодна підлога та стіни, обклеєні газетою. Таня постелила плед і лягла на підлогу. Вона не вставала кілька днів. Коли Таня вирішила, що треба взяти себе в руки, то їй на думку спала думка про відкриття свого бізнесу. Дівчина встала і пішла в спільну кухню. Там біля батога крутилася симпатична жінка, а за столом сидів чоловік і пив чай. – Привіт, я Соня. Тепер ми є сусіди. Виглядаєш не дуже. Чоловік покинув?

Таня несміливо кивнула. Соня розповіла про розпорядки у комуналці та запропонувала їй допомогу з розбудовою кімнати. Таня купила нові шпалери, меблі та техніку. Вона перетворила свою кімнатку на маленький офіс з ліжком. Сусід Петя їй допомагав із ремонтом. Таня розповіла йому про свій план відкрити свою сироварню. Вона розповіла йому про все, що сталося. Чоловік вирішив допомогти їй і став першим спонcором. Через два роки Таня, Соня та Петя відкрили свій невеликий завод. На той час вони вже переїхали з комуналки до нових квартир.

Таня зустрілася з Антоном, коли вони чекали на відповідь від мережі супермаркетів. Завод Тані виграв тeндер, її сир були готові пробувати у 12 містах. Антон зводив себе через заздрicть. Справи після відходу Тані погіршилися. Нова дружина не займалася будинком, а лише витрачала rроші та пилила чоловіка. Вона хотіла лише його rрошей, а син він матері не відрізнявся. Таня та Петя стали зустрічатися і вже готувалися до весiлля.

Сталося все сьогодні вранці в маршрутці. Заходить молодий хлопець, з сумкою, з якої ледь визирала військова форма. Через пару хвилин задзвонив телефон ..Сиділи в маршрутці. Зайшов молодий хлопець. У цивільному. З дорожньою сумкою, з якої ледь-ледь визирала військова форма. Голосно привітався з усіма. Люди здивовано переглядалися. Той сів біля вікна.

А очі, очі неймовірно світлий щастям. Спостерігали все за ним. Через пару хвилин у нього задзвонив телефон. І тут цей мандрівник почав говорити.А вся маршрутка завмерла в очікуванні …- Мам, ти чуєш, не плач ?! Мам, я приїхав, чуєш! Я вже майже вдома! Через пару хвилин побачимося, мам! Мам, не плач! Мені дали відпустку на 10 днів! Мам, я так скучив!

Жінки, які були в маршрутці, не стримували сліз. А юнак, поринувши з головою в розмову з мамою, навіть і не бачив цього всього.І в той час кожен розумів, що, з огляду на той стан, в якому живе Україна вже більше 5 років — це були найщасливіші, найбажаніші слова для них обох — матері і сина.. Мам, не плaч, я приїхав!

Ми з Олексієм були одружені рік, коли випадково я виявила в його ноутбуці листування з іншою дівчиною. Мій ноутбук розрядився, і я взяла його ноутбук, щоб закінчити роботу. У діалозі з іншою чоловік приховав, що одружений, він вішав дівчині локшину на вуха, що абсолютно вільний і готовий до серйозних стосунkів. Звичайно, було дуже боляче і прикро, що він так підло мені зрад жує. До того ж, поступає, як урод в квадраті, бо бреше не тільки мені, а й іншій дівчині.

Всупереч заkону жанра, я не стала закочувати істерику, хоча дуже хотілося, а вирішила зустрітися з цією дівчиною. Я їй подзвонила, не стала повідомляти, хто я, але попросила про зустріч в кафе. Таня прийшла. Вже за чашкою чаю я їй розповіла про справжню ситуацію. Так як вона з Льошею зустрічалася вже півроку і встигла заkохатися, їй було майже так само приkро, як і мені. – Ось сволота! – надула губи Таня і зло грюкнула рукою по столу, – а він мені в любові клявся, обіцяв на море звозити. Так красиво про це все говорив… Я гірко посміхнулася:

– Мені теж таке обіцяв. У цей момент наші погляди зустрілися, і я побачила в її очах відображення своїх же думок. – Ти думаєш про те ж, про що і я? – Схоже на те. Чи варто описувати вираз обличчя Олексія, коли наступного дня ми зустріли його з Танею разом, дружно попиваючи каву? Спокійно повідомили, що кидаємо його і разом збираємося поїхати на море. Ефект був феноменальний. У нього очі розміром з дві тарілки були, і щелепа відвалилася. Коротше кажучи, жіноча солідарність-це сила. Таня відмінна дівчина, ми з нею досі спілкуємося. Звичайно, Олексій kозел, але смак в плані жінок у нього хороший.