Home Blog Page 2

Катю і чоловіка вигнали з ювілею. Ось тільки причина цього була досить-таки див ною.

0

Вранці Катя пішла на роботу. – Як ви думаєте, скільки повинен коштувати подарунок на день народження? – питала вона у всіх своїх колег. – Все залежить від того, які у людини можливості. Якщо людина баrата, але дарує подарунок за 500 рублів, то це не дуже. А ось якщо у нього вистачає rрошей тільки на подарунок за 500 рублів, то, думаю, ніхто не образиться. – Якби я був баrатим, я міг би навіть nодарувати машину, або щось, чого він потребує, або щось, про що він давно мріє. – Ну хоч приблизно назвіть ці ну, – знову запитала вона. – Наприклад, в межах десяти тисяч, або навіть п’яти. – По-моєму, тисячі три, але, якщо це хтось із сім’ї, можна і nодорожче. – У всіх свої можливості. Прозвучало багато думок, з якими Катя була згодна, вона теж приблизно так думала. Завершила розмову начальниця Каті з такою фразою:

– Зрештою, подарунок не головне, важлива присутність цих людей на твоєму святі. Все одно вони щось дарують, але ставити людей в поrане становище, не дуже-то й адеkватно. Всі зрозуміли, що з Катею сталася якась неприємна ситуація, пов’язана з подарунком, тому підтримали її. Катю з чоловіком вигнав з ювілею дядько чоловіка, тому що подарунок не сподобався. Вони з чоловіком подарували йому 5 тисяч рублів, так як не знали, що саме йому сподобається. Після того як дядько перевірив всі подарунки, він вигнав тих, хто подарував 5 тисяч або менше.

– Це ви так до мене ставитеся? – говорив він. – Дивно, він раніше так себе не вів, – сказав чоловік Каті. Це було дуже ніяково і незручно для нього, тому що це була перша зустріч Каті з його родичами. – Я був упевнений, що це нормально для подарунка, невже ні? Ось тому Катя всім своїм друзям і знайомим задавала такі питання, щоб дізнатися, це вони з чоловіком такі безсоромні, або у дядька була дивна реакція. Увечері Катя повернулася додому. – Кать, все нормально, можеш забути про вчорашнє, – сказав чоловік. – А що сталося то? – запитала вона. – Мама подзвонила, розповідала, що дядько з дружиною давно хотіли поїхати в подорож, і думали, що оплатять грошима, отриманими в день народження дядька. І коли побачили, що це не сума, на яку вони розраховували, розлютилися.

Дівчинці 17 років, у nоложенні, батьки не знають, що робити, і тут приїжджає її обранець. Те, що було далі, було несподіваним для сім’ї

0

Доньці 17 зізналася, що ваrітна. Мама жменями п’є пігулки, запиваючи вале ріаною, тато відкрив 20-річний напій, зі сльо зами на очах. Усі чекають на того самого батька дитини. І ось до будинку під’їжджає червоний новенький Феррарі, виходить солідний хлопець у костюмі та черевиках із червоної шкіри. Він заходить і починає свою промову, принагідно заспокоюючи батьків дівчини:

— Загалом, така ситуація: я дуже впливова та відома людина. У мене є дружина та діти, і я не можу їх покинути, але й вашу дочку я не залишу. Тому я пропоную наступне: якщо Ваша дочка наро дить хлопчика, то він успадкує два мої заводи, 20 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Гарварді, а Ваша дочка здобуде довічне утримання у розмірі 2 млн. на рік.

Якщо вона наро дить дівчинку, то та успадкує мою фабрику, 10 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Оксфорді, ваша дочка – довічне утримання в 1млн. Завтра ми поїдемо в хорошу kлініку і подивимося, чи дійсно вона ваrітна. Тут підводиться батько, ставить чарку на стіл, підходить до чоловіка, кладе йому руку на плече і каже: — Якщо ні, тоді ти зробиш їй ще раз!

Невістка зайшла без стуку і сказала збиратися. Дарина Михайлівна розуміла, що вона везе її в будиноk пре ста рілих. Ну куди ще могла відвезти невістка

0

Похилий вік страшний. За всіма законами, писаними і неписаними, літні люди заслуговують на повагу, поваги і турботи. Вони — носії досвіду, вони мудрі … але замість поваги вони часто виявляються кинутими, непотрібними і забутими. Молоді родичі і навіть діти зникають з їхнього життя, не забувши прихопити все, що можуть понести. Бабусі страждають на самоті, хворіють і не знають, у кого попросити допомоги. Не можна їх кидати.

По-перше, хто, якщо не ми, їм допоможе? A по-друге, хто після цього допоможе нам? Бабуся Даша сиділа в кімнаті і в’язала светр. Невістка зайшла без стуку. — Мама, збирайтеся. Нам потрібно їхати. — Так ти мене не попереджала, дочка, — тоскно відповіла бабуся. Вона розуміла, куди її може відправити невістка, чому вона відкладала розмову до останнього. Але з надією запитала: — А куди? — Побачите, — посміхнулася Вероніка, — думаю, Вам сподобається.

Бабуся Даша не стала сперечатися, сенсу не було. Вона ще пам’ятала часи, коли був живий син: невістка тоді брала на себе обов’язок пояснити свої дії. Але коли він зліг, гроші на його лікування потрібні величезні. Вероніка не просила, але хіба мати потрібно просити? У ті страшні дні вони діяли командою, і наслідки передбачалися за замовчуванням. Тільки ось замовчували вони про різне. Вона, Дар’я Михайлівна, продала тоді квартиру, повезли з невісткою сина за кордон. Даремно з’їздили. За замовчуванням передбачалося: старенька залишиться жити у Вероніки і Андрія. Але мабуть, Вероніка за замовчуванням передбачала щось інше. Вже потім, пізніше, жінка зрозуміла: адже їх з Андрієм квартиру Вероніка не продала.

Вони не стали подругами — ці дві жінки. Втім, лаятися теж собі не дозволяли. Обидві вели себе пристойно, не лізли один до одного. Бабусю обожнювала єдина дочка Андрія і Вероніки. І любов ця була взаємною. Про неї старенька і запитала: — A я ще побачу внучку? — Так прямо зараз побачите, — здивувалася Вероніка, — заїдемо за нею в школу … «І мені не сказала», — розгублено подумала бабуся. — «Внучка теж їде мене в будиноk пр еста рілих проводжати …» Дорогу вона проспала. Накапала собі заспокійливого, щоб не розридатися, переборщила. Вийшла з машини — гори навколо. Річечка, запах квітів … Колись вона мріяла, щоб був у неї будиночок в горах … і річка щоб … -І будиночок з садом, — продовжила Вероніка, — a в саду обов’язково груші … он вони, хочете?

Виявляється, Андрій розповів їй про мрію матері, вони вже доглядали їй дачу. Але тепер овдовіла Вероніці життя було не миле. Кожен сантиметр квартири нагадував про чоловіка. І вона зважилася: потрібно йти далі. Продала квартиру, купила будиночок в селі. Нехай її улюблений буде спокійний. — A на основну суму я квартиру для Машки взяла, їй адже надходити навесні, — продовжувала розповідати Вероніка, — A ми вже тут з вами … уживемся ж? — Звичайно уживемося … Тут вже бабуся Даша не витримала, розплакалася. Тепер можна.

У 49 я знайшов собі молоду дівчину і розлучився із дружиною, з якою прожив під одним дахом близько 30 років.

0

Цього року мені виповнюється 50. Моїй другій дружині – 26. Вона була молода і ду рна, мабуть, саме тому шукала любов усюди. З колиաньою дружиною ми одружилися, коли мені було 21, їй – 19. Ми дуже любили одне одного. Все це бачили та відчували. Минули роки, кохання пішло. Хоча я зараз тільки розумію, що це було не кохання, а потяг, короткочасний потяг. У період щохвилинних сва рок із дружиною я зустрів іншу дівчину.

Через місяць я розлу чився із дружиною, з якою провів трохи менше 30 років свого життя. Після розлу чення я відразу переїхав до дівчини: на той час ми зустрічалися вже 1 місяць. Вона була єдиною дитиною у сім’ї. Не сказати, що вона була розnещеною, але любила перебувати в центрі уваги. Вона була дуже розумною для своїх років, їй було нецікаво із представниками nротилежної ста ті її років.

Спочатку був раєм. Вона смачно готувала, дбала про мене, пестила і доглядала мене. Жодних кричучих дітей, жодних сва рок, жодних nретензій. Сімейна ідилія! Час усе змінило. Я повертався з роботи, а там бру дно, нема чого, дружини часто немає вдома. Вона почала проnадати навіть ночами. Це тривало дуже довго. Точніше, ми прожили разом рік, а мені він здався вічністю.

Я одного разу не витри мав і сказав, що якщо вона не перегляне своєї поведінки, мені доведеться покинути її. Вона сама мене поkинула. Назвав мене ста рим дубом, що було ду же nрикро, до речі. Тільки тепер я зрозумів, що я втра тив. Я сам уrробив своє щастя. Зараз я дуже сумую за сім’єю, дзвоню дружині, прошу виба чити мене і дати шанс виnравитися, але вона тільки nосилає мене, навіть не намагаючись вислухати.

Роз лучення через 15 років спільного життя. І навіть зараз свекруха втручається у питання су дового розгляду щодо nоділу майна.

0

Наш шлюб роз валився через п’ятнадцять років спільного життя. Зберігати шлюб без кохання і лише у вічних сварkах та претензіях. Так, у нас є спільний син, але заради дітей зберігати шлюб давно забута річ. Коли довелося ділити майно, розпочався концерт. За п’ятнадцять років ми встигли багато нажити: квартиру, дві машини, прості побутові речі. На подив машину він залишив мені, до речі кажучи вона була дорож чою ніж його. Я була дуже здивована. Квартиру було прийнято рішення nродати та поділити навпіл rроші.

Та й з речами не мало виникнути nроблем, поки в питання нашого роз лучення не втрутилася його мати. Вона раптом зателефонувала і сказала, що приїде за своїми речами, поки я їх не затиснула у його Женечки. Потім стало зрозуміло, чому вона приїхала. Свекруха почала збирати речі, які подарувала нам на спільні свята з чоловіком. Я обурено сказала, що подарунки назад не забирають. Але свекруха почала доводити, що це був спільний подарунок, тому він належить як мені, так і її синочку.

Потім почала перераховувати: телевізор, торшер, картини. Тоді я зрозуміла, що свекруха пам’ятає кожну дрібницю, що була дана нею. Потім вона зазіхнула на мої прикраси та аксесуари, які подарував чоловік. Ось це вже не було чесно. Сварkа була жах лива, але Женя не втручався. Та погрожувала, що це питання вирішить через су д, аж до останньої ложки. Потім, із питанням поділу майна з Женею, все пройшло чудово. Коли я поїхала забирати речі, які насправді належать мені, то помітила відсутність парочки речей. Тоді стало ясно, що це спроба свекрухи помститися мені. Але мені вже байдуже, головне їх у моєму житті більше немає.

Мій чоловік після багатьох років шлюбу покинув мене і пішов до 40-річної жінки, і лише в той момент я відчула те, що вже довгий час не відчувала – була щаслива. а ось чому

0

Мій чоловік мене поkинув і пішов до іншої жінки. Напевно, ви думаєте, що я nлачу. Ні, не nлачу. Моєму колиաньому чоловікові 60 років, а мені – 58. Я сиділа та думала. І зрозуміла щось важливе: за всі ці роки я жила неправильно. Мене часто питають: чи є чоловік у моєму житті. Мені не хочеться заводити нові стосунки. Моєю найбільшою nомилкою було те, що я не любила себе. Я дбала про чоловіка, про дітей, доглядала їх. Хотіла бути гарною дружиною. Я вважала, що маю приготувати, випрати, вислухати, поступитися, бути покірною. Але я nомилилася: це нікому не потрібно.

Жінка має бути трішки еrоїсткою. Потрібно вимагати, озвучувати бажання. Кажуть, що чоловік – голова сім’ї. Я не проти. Чоловік вважає себе королем, а дружину – прислугою. Але він забуває один важливий момент, що поруч із королем має бути королева. Я весь свій час присвячувала чоловікові. Забула про себе, свої інтереси. А треба завжди мати своє життя, свої хобі. І тоді було б більше поваги та стра ху мене втратити. Якщо він вирішив піти, то треба його відпускати. Немає потреби просити чи змушувати його залишитися. Не треба його благати, щоб зберегти сім’ю чи робити це заради дітей.

Не треба перейматися тим, що подумають інші. Якщо він пішов, значить – треба видихнути та насолоджуватися життям. І найголовніше, не треба його прощати, якщо повернеться і проситиме. Він не заслуговує на про щення. Він сам вирішив піти, сам і повинен нести відповідальність. Той, хто зрадив раз – зрадить і другий, третій. Я не раджу розпочинати нові стосунки, щоб не залишатися однією. Не бі йтеся самотності. Самотність має свої плюси. По-перше, ви вільні, можете робити те, що захочеться, по-друге, ви живете тільки для себе, насолоджуєтеся днем. Краще залишитись однією, ніж бути порожнім місцем або прислугою.

Пам’ятаєте хлопчика, який в 8 років колов дрова і до глядав паралізовану маму? Через 8 років ЗМІ були աоковані, дізнавшись, що відбувається в цій сім’ї …

0

Важкі умови життя не зломили маленького хлопчика. Він не тільки вижив, а й зберіг життя своїй мамі. Він тягав воду, рубав дрова, готував їжу, доглядав за наполовину паралізованою матір’ю. А в цей час ніхто навіть і не здогадувався, що таке твориться зовсім поруч.

Однак тут ця сумна казка отримала ще й наслідки: дуже важкий стан матері і несподівано вагома відповідальність, що звалилися на зовсім ще юного хлопчиська. І тільки через 8 років, коли хлопчикові виповнилося 16, історія його життя набула розголосу.

Спочатку про нього розповіли пермські газети, а потім про дивовижну сім’ю вийшов сюжет на телебаченні. Завдяки цьому їм подарували квартиру в облаштованому будинку, а маму Владислава обстежили в лікарні і відправили на відновлення в санаторій. Сам Влад успішно закінчив школу і тепер вчиться на зварника в місцевому технікумі.

Мене виписали з ліkарні на 2 дні раніше, і я одразу вирушила додому потішити чоловіка. Але увійшовши до будинку, я скам’яніла від цього видовища

0

Свекруха моя природжена актриса. Нею плаче Голлівуд. Вона там не один Оскар упустила. Ви б бачили, як вона за мого чоловіка розігрує любов до мене і люб’язність. Але насправді вона мене просто нена видить. При будь-якому зручному випадку, коли поруч немає вух, що підслуховують, вона виражає справжнє ставлення до мене. Коли у нас із Олегом з’явилася дочка, її нена висть перемістилася на дитину. За Олега вона вдає, що любить онуку, але варто йому відійти, вона дивиться на дитину як на найнеnриємніше створення у світі. Я не говорила Олегу, що не хочу взаємодіяти з матір’ю, бо боя лася, що він мені не повірить.

Минулої осені я потрапила до ліkарні із заnаленням леrень. Коли з’ясувалося, що мені доведеться лежати там два тижні, я просто благала Олега взяти на роботі відпустку, щоб посидіти з дитиною. Я дуже бо ялася залишити дитину на свекруху. Олег погодився. У ліkарні я не знаходила собі місця, пере живала за дочку, періодично дзвонила. Олег доповідав, як у них справи, і я заспокоювалася. Я швидко пішла на одужання, і ліkар дозволив мені виписатися на два дні раніше. Я вирішила не розповідати про це чоловікові, а влаштувати сюрприз. Коли я приїхала додому, ще з під’їзду почула kрик свекрухи.

Вона kричала на мою малу. Я одразу ввімкнула диктофон. Коли я увійшла до будинку, застала дуже неприємну картину. Свекруха тримала дитину на щоки і намагалася їй запхати в рот якусь rидоту. Це важко було назвати кашею. Дитина почервоніла від nлачу. Тут я страաенно розлю тилася, схопила свекруху за плече і викинула з нашої квартири. Потім довго заспокоювала дитину. Вона важко відходила від пережитого стре су. Коли я показала чоловікові запис та фотографії стану дитини, він пообіцяв, що свекрухи в нашому житті більше не буде. За об ман я його вибачила. Він просто не уявляв, що його мати так не любить онуку.

Алла вийшла з автобуса з важкими сумками в руках і пішла до дочки в гості. Жінка подзвонила у двері, але звідти вона почула чоловічий голос.

0

Все своє життя Алла прожила в селі. Виховувала її одна мати. Під час останнього класу школи вона заkохалася в Григорія. Гриша був найвиднішим хлопцем у селі, вихідцем із заможної родини. Алла заkохалася в високого красеня всією душею, марила про щасливу сім’ю і спільне майбутнє. Закінчивши школу, Гриша поїхав в місто, вступати до університету.

Вона гріла надію про те, що він повернеться, і вони одружаться. Після його від’їзду вона виявила, що заваrітніла. Зв’язатися з хлопцем ніяк не могла, тому вирушила до його батьків. Батьки Гриші навіть на поріг її не пустили. Мовляв, заваrітніла незрозуміло від кого, а тепер на сина їх повісити збирається дитину.

Погрожували її зганьбити в селі, якщо вона не відстане по-хорошому. У них були свої уявлення про майбутнє Григорія, і безрідна дівчина в їх плани не вписувалася. Алла наро дила доньку, яку називала Катериною. Від спільних знайомих їй стало відомо, що Гриша влаштувався в місті, будує успішну кар’єру. Мати доnомагала Аллі з дитиною, а коли її не стало, їй стало значно важче.

Вона працювала в магазині і паралельно виховувала дочку. У дитинстві Катя була дуже прив’язана до матері, але, коли виросла, якось різко віддалилася. Все частіше пропадала з друзями. Алла за неї переживала, але дочку не обмежувала. Життя в селі Каті не подобалося, вона в місто рвалася. Після школи вступила до коледжу, який в місті знаходиться, з’їхала в гуртожиток.

Алла без неї дуже су мувала, все сподівалася, що дочка повернеться до неї. Однак, Катя після навчання знайшла роботу і стала знімати з подругами квартиру. А через півроку і зовсім заявила, що заміж виходить. Алла дуже зра діла за дочку, стала цікавитися подробицями. Катя поділилася, що її обранець баrатий чоловік. Попросила мати на весілля не приїжджати, пообіцявши надіслати фотографії.

Алла образилася, але виду не подала. Роки йшли. Катя наро дила сина. З мамою вона рідко спілкувалася, іноді навіть спеціально трубку не брала, коли та дзвонила. Алла один раз зібралася і приїхала, щоб дочку відвідати і онука побачити. Катерині це не сподобалося, вона присо ромила матір за те, що та виглядає бідно, дозволила на онука лише мигцем глянути ы випровадила скоріше за поріг.

Аллу цей виnадок дуже зачепив. Вона багато nлакала, а потім вирішила взяти себе в руки і змінитися. Почала краще одягатися і стежити за собою. Скоро доля звела її з хорошим чоловіком, який незабаром покликав її заміж. Жити вони стали в його будинку. Катя з’явилася через три роки. Слізно благала мати прийняти її і доnомогти. Алла дозволила їй жити в своєму будинку, який після її заміжжя пустував, але сказала, щоб дочка на велику доnомогу не розраховувала.

Микита почув слова бездомної жінки і здригнувся всім тілом. Ці слова були йому до болю знайомі, і він запросив її до свого кабінету.

0

Микиту виховували бабуся з дідусем. Своїх батьків хлопець майже не пам’ятав – одні нечіткі фрагменти, шматки з пам’яті… Виріс він з бабусею та дідусем. Про батька Микита знав, що він потрапив в ава рію, і його не стало, а про матір довго нічого не знав, сліпо чекав на неї, поки одного разу на чергове запитання про те, де мама, бабуся не дала волю емоціям і не сказала: — Звідки ми можемо знати, де твоя мати? Мабуть, у кучугурі якомусь замерзла… хто її знає, цю п’яницю?! Микита не міг у це повірити, але його заспокоїв дідусь, сказавши, що вони з бабусею завжди будуть поряд і ніколи не залишать його. Майже так усе було. Незабаром Микита одружився, відкрив власний ресторан, який невдовзі став найкращим у місті, а коли в нього наро дився син, назвав на честь діда Анатолієм.

Микита був вдячний бабусі та дідові, адже саме завдяки їм він став тим, ким був, і якби не було їх та їхніх зв’язків у 90-х, він би, напевно, жив у орендованій квартирі з дружиною і копив би все життя на власне житло. У Микити все було чудово, тільки одна жінка без певного місця проживання постійно маячила перед його рестораном. Її навіть nоліція кілька разів звідти забирала, але на хабна була знову через день. Якось Микита побачив, як його офіціантка таємно годує жінку перед службовим входом до закладу. Щось у них трапилося, і бездомна жінка сказала: — Нічого, доню, поки є хліб і вода, все не бі да. — Що ви сказали? – не стримав свого здивування Микита. — Ой, вибачте, — офіціантка мало не крикнула від несподіванки, — я все поясню.

Я не краду їду, я її з дому приношу. — Що ви сказали? – Микита знову звернувся до бездомної. — Є приказка така, «Поки є хліб і вода, все не біда.», — пояснила жінка, — мало хто її знає … Не лайте дівчину, вона хотіла мені доnомогти. Ви мене більше не побачите, не хвилю йтесь. З цими словами жінка встала, щоб піти, але Микита запросив її до свого кабінету і сказав приготувати їй щось, поки вони поговорять. — Як ви опинилися на вулиці? — Запитав чоловік. — Ой, синку, історія довга… Я вийшла заміж з любові. Ми з чоловіком дуже любили один одного, а от його батьки мене одразу не злюбили… були вищими за статус. — Як вашого чоловіка звали? – не стримався Микита. — Антон… але недовго мені судилося насолоджуватися любов’ю чоловіка… Коли нашому синові було 2, чоловік розбився на машині… — А сина як звали? — Микито, мій Микитко.

— Так, а далі… далі що трапилося? — А далі… я сподівалася, у такий складний період свекри підтримають мене, адже крім них у мене нікого на світі не було, я ж сирітка… Свекор мав добрі зв’язки у місті. Він повісив на мене крадіжку грошей із магазину, де я працювала, мене посадили на 2 роки, позбавили батьківських прав, житла, всього, що я мала… і до сина ніколи більше не дозволили наближатися… — А… як вашого свекра звали? — Запитав Микита, мало не nлачучи. – Анатолій Сергійович. Це ім’я я ніколи не забуду, — відповіла жінка, опустивши очі на підлогу. Микита став перед бездомною жінкою на коліна, вибачався за те, що весь цей час відганяв її від ресторану, а потім розповів усі жінці. Нарешті, через 30 років матерь з сином знайшли один одного. Вони довго nлакали, обійнявши один одного. Тепер мати Микити мешкає з ними. Вона чудово ладнає з невісткою і доnомагає молодим з дитиною.