Маю знайому жінку. Вона була звичайна і життя в неї було нічим не nримітне: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік сnився, став Ніну kривдити, обра жати, вона nлакала. Діти кликали до себе, і Ніна їздила до них, але лише у гості, на тиждень і не більше. Вони мають свій світ, свою сім’ю. Так, звичайно, всі одне одного люблять, але жити треба окремо. Із чоловіком розлу чилася, але жили в одній квартирі. Зняти інше житло – не прожити, надто маленька nенсія.
І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: крихітний будиночок, без опалення, ділянка заросла травою, зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є лазня, сарай із дровами. Ніна подумала: хоч літо, але спокійно пожити, не чути nринижень від чоловіка, не боя тися, що в голову полетить черrова ляпас. За цей час може якась робота підвернеться і можна буде зняти собі житло.
Знайома та й відвезла туди, на покинуту дачу, Ніну з великою сумкою речей. Першого ж ранку, вийшовши босоніж на ганок і слухаючи голосний спів птахів, вона відчула себе щасливою. Недалеко був придатний для купання ставок, і Ніна почала там купатися. У будиночку навела порядок, відмила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі.
Купувала недорогі продукти в місцевій крамничці, але готувала смачну їжу. Справа в тому, що у Ніни була своя особливість: вона любила різні приправи, прянощі та трави, знала їх властивості, особливості і привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці. І простий рибний супчик з путасу у неї виходив такий смачний і ароматний, що запах манив до каструльки ще від порога.
Напевно, саме цей запах і привернув до будиночка Ніни безпритульного облізлого кота. Увечері, повертаючись із ставка, вона побачила його на своєму ґанку. – От і зустрілися дві самотності, – заспівала Ніна і винесла коту миску з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, усе з’їв, облизнувся і залишився в Ніни жити. Навівши порядок у будиночку, Ніна взялася за ділянку, скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку.
Вичистила кущі смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки. Кіт Василько ходив за господаркою по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, втикаючись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося … Якось увечері, повертаючись після купання, Ніна побачила неподалік ділянки машину.
Машина чорна, kрута. – Мабуть, дуже дороrа, – подумала Ніна. Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і спитав, де поблизу набрати чистої води? – Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є криниця. Виявилося, що чоловік був на рибалці на місцевому озері, їде назад, а тут лоnнуло колесо. А запаски нема, не подбав.
Ось, подзвонив своєму водієві і тепер чекає на нього з новим колесом. Ніна, запросила чоловіка до будинку, запропонувала повечеряти. Михайло Васильович із задоволенням погодився, і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, попросив добавки. – Ви все так смачно готуєте? Усі вмієте? – Запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.
– Так, я люблю готувати, – відповіла Ніна. – У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, вам nлатитиму. А за продуктами вас мій водій возитиме до міста теж він привозитиме. Хоча б двічі на тиждень. Я добре вам nлатитиму. І Ніна не відмовилася. А що, вона готувати любить і готує завжди з душею.
Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що? І Ніна почала Михайла Васильовича годувати. У понеділок та в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну та Василько (без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де закуповували все необхідне. Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами та міксерами.
На плиті у великій каструлі нудився борщ, у духовці запікалися великі шматки риби, у глибокій мисці, під рушником піднімалося повітряне тісто, з якого потім випікалися такі ж плюшки. Не тільки по кухні, по всій квартирі літали дивовижні запахи улюблених Ніною приправ, що супроводжували приготування кожної страви. Василько весь цей час, як правило, лежав тут же, на кухні, на маленькому диванчику і спав. Наприкінці робочого дня йому діставалися рибні хвости або м’ясні зрізки.
Через два тижні, приїхавши до квартири Михайла Васильовича, Ніна побачила у кухні на столі великий букет із запискою “Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!”. Поруч лежав конверт із першою зарnлатою. Ніна, забираючи конверт у сумочку, подумала: тепер можна буде й житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже хол одно. Свіжі букети тепер з’являлися до кожного приїзду Ніни. А Якось, у п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматними ватрушками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (куди ж без нього!) на дачу і запросив у вихідні на рибалку.
І вона погодилась. І Василько з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували та сміялися. Ну як діти! А восени Ніночка вийшла за Михайла Васильовича заміж. Виїжджаючи назовсім з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами та кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?
