NEWS 2SWEET

Нещодавно у супермаркеті зустріла свою знайому. Вона виглядала сумною, тому я вирішила поцікавитися, чи все у неї гаразд. У відповідь вона поділилася зі мною своєю ситуацією: «З першим чоловіком я розлучилася, коли наша дочка була зовсім маленькою. Довгий час я не хотіла жодних нових стосунків, повністю розчарувалася в чоловіках. Так пройшло майже десять років, поки я не зустріла його – чоловіка моєї мрії. Спочатку ми зустрічалися таємно, але нещодавно він зробив мені пропозицію, і я погодилася.

Пішла з головою в підготовку до весілля і попросила колишню свекруху на цей час взяти до себе мою тринадцятирічну дочку. Вони чудово ладнають, і, здається, дочці з бабусею подобається навіть більше, ніж зі мною. Я нарешті можу присвятити час своєму особистому життю. Молодість свою я віддала дочці, забезпечуючи та виховуючи її. А її тато навіть аліменти не платив. Може, нарешті, і його рідні зроблять свій внесок? Я запитала у дочки, чи не хотіла б вона залишитися у бабусі на більш довгий термін. Вона нічого не відповіла, і мені здалося, що це її зачепило. Я люблю свою дочку, але вважаю, що нечесно, що колишній живе на своє задоволення, а я маю відмовитися від особистого щастя.

Ми поговорили з дочкою, вона не виявила особливого ентузіазму, але й не заперечувала. Однак мені здалося, що це її зачепило. Я не хочу, щоб вона почувала себе покинутою. Звичайно, через час я її заберу, але зараз хочу пожити з коханою людиною та приділити увагу собі. Як мені допомогти дочці зрозуміти моє рішення і зробити так, щоб вона не ображалася?». Щиро кажучи, ця ситуація мене шокувала. Як можна обирати чоловіка замість дочки? Я справді не розумію її. У дитинстві мене теж часто залишали з бабусею, щоправда, через роботу, а не заради стосунків. Проте образа залишилася й досі. Дитина не повинна розумітися на житті батьків, навпаки, мати повинна враховувати почуття своєї дитини. Не знаю, як складеться її сімейне життя з цим чоловіком, але дочку вона може відштовхнути від себе назавжди. Хіба я не права?

Степан ніколи не припускав, що стане головним вихователем своїх дочок і займеться плетінням кісок та домашніми справами. До цього його підштовхнуло те, що його дружина Ніна була поглинена своєю кар’єрою. Спочатку вона працювала медсестрою, але підприємницька жилка Ніни призвела її до запуску інтернет-магазину, і це незважаючи на скептицизм Степана щодо фінансової спроможності її підприємства.

Згодом бізнес Ніни розквіт, розширився до кількох торгових точок і став приносити значний прибуток, що дозволило змінити спосіб життя їхньої родини. Незважаючи на покращення ситуації, Степан відчував себе ущемленим її успіхом, особливо коли Ніна публічно приписала собі покупку грандіозного подарунка – будинку для батьків, принизивши його внесок. Цей інцидент на ювілеї батьків Ніни став для Степана переломним моментом. Хвастлива поведінка дружини та зневага до їхніх партнерських відносин відштовхнули його остаточно.

Зрозумівши, що більше не може жити у шлюбі, позбавленому взаємної поваги та визнання, Степан вирішив піти, бажаючи при цьому зберегти стосунки з дочками, але розірвати зв’язок з Ніною. Хоча серце Степана було розбите, він шукав розради в перспективі перебудувати своє життя далеко від конкурентної боротьби, яку провокувала Ніна, прагнучи спокою та почуття власної гідності, що не залежить від фінансового успіху. Його найближчим притулком стали розуміючі батьки, і він задумався про майбутнє, в якому досягнення не затьмарять особисті цінності і повагу.

Я зіпсувала стосунки з родиною чоловіка, бо заявила, що більше не приїжджатиму до їхнього заміського будинку. Моя свекруха, яка має там велику садову ділянку, розраховувала на мою допомогу в догляді за нею – садила все, від картоплі до помідорів. Я завжди їй допомагала, але випадок минулого року все змінив. Минулого літа був рясний урожай огірків, і я попросила кілограм-другий для себе. Свекруха холодно відмовила, сказавши: “Я все приготувала для Світлани, у неї чоловік безробітний. Андрій добре заробляє, можеш сама собі купити”.

Її слова зачепили мене, і з того моменту я поклялася ніколи більше не пропонувати свою безкоштовну працю. Коли я розповіла про це чоловікові, він лише посміявся, сказавши, що ми справді можемо купити собі самі. На цьому я зупинилася: більше ніякої неоплачуваної роботи. Цієї суботи, коли я пропустила звичайні садові роботи, це викликало бурю. Золовка звинуватила мене в легковажності й у тому, що я їх покинула. “Пам’ятаєш, як ти хотіла огірків, а їх не було?” – лаяла вона. Вони, здавалося, забули, що я ніколи не отримувала нічого натомість.

Коли почався посівний сезон, мене знову почали кликати на допомогу, тим більше, що свекруха була хвора і не могла впоратися з важкою роботою. Коли я відмовилася їхати, вона поскаржилася чоловікові, вимагаючи, щоб він змусив мене допомогти. Але він підтримав мене, сказавши: “Моя дружина доросла жінка, і вона сама робить свій вибір”. Така реакція призвела до того, що свекруха викреслила нас із заповіту, передавши заміський будинок дочці. Я співчуваю своєму чоловікові, який може втратити спадок через кілька огірків. Але, підозрюю, якби не це, вона знайшла б іншу причину, щоб віддати перевагу своїй дочці. Так що ніякого жалю, правда?

Мій чоловік рано пішов з життя – коли нашому синові не було і 3 років – і мені довелося ростити його самій. Він був неспокійною дитиною, через що мене часто викликали до директора школи, а вчителі називали його найповільнішим учнем. Він ледве закінчив школу, і я вмовляла його не кидати коледж, щоб здобути хоч якусь освіту, але він завжди відмовлявся слухати, звинувачуючи у своїх вчинках те, що ріс без батька.

Я була поблажлива, а він залишався безвідповідальним навіть у 25 років. Він ніколи не мав стабільної роботи, і покладався на мою підтримку, стверджуючи, що я цілком можу подбати про нас обох. Коли йому виповнилося 30, він познайомив мене з дівчиною, з якою хотів одружитися, що мене дуже порадувало. Після весілля вони мешкали зі мною, але онуків у мене так і не було. Після двох років наполегливих умовлянь моя невістка народила онука. Працюючи медсестрою, я взяла на себе всі домашні обов’язки і доглядала малюка.

Мій син не проявляв особливого інтересу до своєї дитини, та й моя невістка незабаром наслідувала його приклад. Коли вони вирішили віддати онука до дитячого садка, він захворів першого ж дня і потрапив до лікарні, і мені довелося залишитися з ним. Повернувшись додому, я здивовано виявила, що мої син і невістка відсутні: вони три дні гостювали у друзів. Того ж вечора я відмовилася мати з ними щось спільне. Проживши тиждень з сусідкою, я повернулася і виявила, що в квартирі безладдя, а онук голодний і брудний. Усвідомивши, що мій внук заслуговує на краще, я вирішила піклуватися про нього сама. Але я ніяк не можу зрозуміти: як перевиховати сина і невістку? Їм більше нікуди йти, але жити з ними під одним дахом я більше не збираюся. Як вийти з цього становища?

З 16 років Ганна працювала на різних роботах, щоб утримувати матір, пожертвувавши можливістю здобути вищу освіту. До 20 років, втомившись від поїздок на роботу та спілкування з важкими начальниками та клієнтами, вона перейшла на віддалену роботу, зайнявшись бухгалтерією.

Ця зміна значно покращила її життя, скоротивши витрати та звільнивши час для дозвілля. Її чоловік захоплювався її гнучкістю, але після весілля його мати розкритикувала її спосіб життя. «Що це за робота – сидіти вдома цілий день?» – насміхалася свекруха під час одного з візитів. «Я теж хотів би сидіти вдома», – втомлено простягнув її свекор. «Необхідно мати нормальну роботу», – наполягала свекруха, сумніваючись у законності роботи з дому. Розчарована нерозумінням, Ганна відповіла під час сварки:

«Моя зарплата вища, ніж у Артема!». Ці слова коштували їй підтримки чоловіка, а свекруха використовувала це, щоб ще більше вбити клин між ними. Тепер, відчуваючи себе ізольованою та незрозумілою, Ганна задумалася, чи варто взагалі намагатися захищатися від звинувачень родини. «Чи варто мені продовжувати виправдовуватися, якщо все проти мене?», – міркувала вона, намагаючись донести до оточуючих свою точку зору. І є ж люди, які досі вважають роботу з дому марною тратою часу…

Моя дружина була алkоголічкою, і мене це почало хвилю вати досить пізно. Я про це знав уже при весіллі, адже ще коли ми були підлітками, ми були швидше товаришами по чарці, ніж парою, причому випивала вона завжди більше і міцніше за мене, а змагатися з нею, в тому, хто більше виnє, боялися всі хлопці з нашої групи. Незважаючи на це, я її все одно сильно любив, ми довго зустрічалися, і взагалі вона гарна дівчина, навіть коли n’яна.

Їй можна довірити сеkрети, душевно поговорити про щось особисте, і вона вас добре вислухає, може підтримати потрібним словом, але все ж таки я хвилю юся за неї через шkоду її ниркам від щоденних п’янок. Навіть після нашого весілля, її статус та вік не завадили їй приводити до нашого будинку її подруг майже щодня, щоб разом влаштувати nянку. У дружини через алkоголь з’явилася зайва вага, що мені, звичайно, не заважає її любити, але все ж таки її здо ров’ю це йде не на користь.

Одного дня, прийшовши додому з роботи, я знову застав дружину за п’янкою із подругами. Одна з них побачила мене і попросила відвести їх до ресторану чи клубу, хоча вона навіть не сказала, просто наказала, адже я це раніше баrато разів робив по дурості. Ось тільки цього разу, стомлений від них, я просто відмовив їм і додав, щоб вони звалили по хатах, а сам пішов спати. Моя дружина почала виправдовуватися перед подругами, що це я просто втомлений, роздратований, але я потім особисто з нею поговорив, що: або вона вибирає алкоголь, або сім’ю. З того моменту вже минуло багато років, і я радий, що моя дружина виявилася розумною дівчиною, і змогла перемогти свою залежність заради нашого осередку суспільства.

Ми були разом майже два роки, коли ситуація різко змінилася. До того, як мій хлопець поїхав на двомісячне стажування за кордон, наші стосунки були стабільними. Однак щойно він поїхав, все змінилося.

Він покинув мене за два тижні до того, як мав повернутися додому. Коли він повернувся, перший тиждень здавався багатообіцяючим, оскільки ми помирилися.

“Це були нерви, відстань, усі справи…”, – виправдовував він свою поведінку, посилаючись на напругу нашої першої довгої розлуки.

Але мир був недовгим. Незабаром ми стали сваритися.

Грубість, сварки… він підняв на мене руку. Незважаючи на це, мої глибокі почуття до нього змушували мене неодноразово пробачати його.

Він казав мені працювати, отримати права, купити нам машину, хоч сам не водить і не володіє автомобілем. Його очікування поширювалися і на подарунки, хоч він рідко дарував їх сам.

За майже два роки він подарував мені лише три букети, і навіть вони зав’яли наступного дня.

Коли я перераховувала його недоліки, включаючи витрати всіх грошей на пиво і принизливі обзивання, образа була відчутною. Я стала такою невпевненою у собі, сумніваюся у своїй значущості.

Три дні тому я пішла від нього. Я покинула його, і це було так важко… Я не можу перестати думати про те, щоб зателефонувати йому, незважаючи ні на що.

Він залишив мене розбитою, не знаючи, як жити далі. Час не допомогає. Що зі мною не так? Як мені вийти з цієї ситуації?

Тридцять років тому, у віці 17 років, моя мама дізналася, що вагітна мною, що викликало великий скандал у сім’ї. Моя бабуся вважала це ганьбою і наполягала на позбавленні від дитини. Однак мій батько був не проти шлюбу, і батьки незабаром одружилися.

Вони почали жити разом у моєї бабусі, де мої батьки часто стикалися з її несхваленням. Згодом мій батько почав проводити час поза домом, і після переїзду у власну квартиру його поведінка погіршилася.

Коли мені було близько трьох років, через тяжку сімейну ситуацію бабуся забрала мене до себе. Незважаючи на те, що батько у тверезому стані був чудовою людиною, життя моєї мами з ним було непростим.

Вони прожили разом дев’ять років, після чого розлучилися, і мама почала жити з моїм вітчимом.

Життя з бабусею та дідусем було бідним, але щасливим, хоча мені не вистачало материнської любові та уваги.

Мама, завжди яскрава та товариська, важко переживала мої проблеми зі здоров’ям і соромилася мого стану. Хоча вона іноді дбала про мене, між нами не було теплих та довірчих стосунків.

Навіть ставши дорослою, я так і не змогла налагодити близькі стосунки з мамою. Незважаючи на її публічні заяви про любов до мене, наодинці вона могла бути жорстокою.

Ці думки мучать мене, і я боюся, що не зможу стати доброю матір’ю через відсутність у моєму житті прикладу материнської любові.

На моєму сімдесятилітті зібралися діти та родичі, і ми весело провели час. Однак після свята я почула суперечку між сином та дочкою через квартиру, в якій мешкає дочка.

Син заявив, що збирається одружитися і йому потрібне місце для життя, на що дочка відповіла, що не може собі дозволити інше житло і не бачить причин їхати.

Мої діти продовжували сперечатися, а я була приголомшена тим, як вони розпоряджаються моїм майном без згоди.

Степан, мій сорокарічний неодружений син, купив собі дорогу машину, замість того щоб інвестувати у своє житло, а дочка Віка, яка живе зі своєю молодою сім’єю в моїй квартирі, скаржиться на поломки та нестачу грошей на ремонт, маючи на увазі, що вона надає мені послугу, живучи там.

Мене засмучує, що діти не радяться зі мною і ухвалюють рішення за моєю спиною, хоча я все ще володію своїм майном і можу впливати на ситуацію.

Мені здається, що вони не цінують всього, що я для них зробила, і не розуміють, що в моєму віці мені потрібна їхня підтримка та повага.

Я приїхала в Україну на два тижні, саме отримала відпустку на заводі. У цей період саме збіглося, що молодша сестра Віра мала ювілей — їй виповнилося 55 років. Спеціально купила в Італії багато кави (для неї та окремо для мого сина з невісткою), цукерки, консервацію, томати, рибу, сири, нарізки з м’яса, олію та пару пляшок вина. Вийшло дві величезні сумки, які важко вмістилися в автобус. Я вже 15 років працюю покоївкою в Катанії, що на Сицилії. Як і багато жінок, я поїхала на заробітки за кордон, щоб підтримати сім’ю.

Було дуже важко самотужки ростити сина, адже чоловік покинув нас заради молодої коханки, і аліментів він не платив. Звичайно, я розуміла, що за кордоном буде нелегко, але не очікувала, що так. Жила я в одній маленькій кімнатці з трьома іншими жінками, які теж приїхали на заробітки. Вставали ми о 5-й ранку, щоб до відкриття вже бути на ногах і починати прибирання в готелі. Бігали з поверху на поверх, збираючи брудну білизну та приводячи номери в порядок до ідеалу. На жаль, доводилося до блиску натирати навіть туалети та біде. Були, звичайно, і гарні гості, які залишали чайові і не грубіянили, але загалом робота була дуже виснажливою.

На свята я додому не їздила – на Сицилії завжди був величезний потік туристів. Щовечора я ридала від втоми, мої руки і ноги тремтіли, а туга за сином Дмитром просто не давала мені спокою. Але як кажуть, все, що робиться, робиться на краще. Завдяки своїй роботі я змогла підтримати сина фінансово. Нині Дмитро має свою сім’ю та власний бізнес. Я вже подумую повернутися до України і няньчити онуків. І ось у суботу ми вирушили до Віри до села. Привезли їй величезний букет троянд, шампанське, і я поклала до конверта 200 євро (майже 9 тисяч гривень). Син з невісткою подарували їй набір посуду на 10 персон. Віра все життя живе в селі, має своє господарство, але грошей все одно завжди не вистачає.

Я неодноразово пропонувала їй поїхати на заробітки. – Буду я за 100 євро унітази мити! — відповіла вона з презирством. Ми добре посиділи, і надвечір, коли я почала допомагати з миттям посуду, Віра дістала конверт. – А це що? – Що? – Ну ось це, — тицьнула вона в конверт. – Це подарунок. Краще його не витрачай, відклади. – Слухай, я тобі що, чужа? Чи рідна сестра? – Про що ти кажеш? Я подарувала тобі 200 євро. – Ось, зазналася! Ти ж заробила стільки на своїх роботах, а мені так мало привезла. Добре синові квартиру купила, а я тут думаю, як своїх дітей та онуків прогодувати. Забула про рідних?

– Віро, чого ти образилася? – Ти тепер важлива дама, живеш у Європі, от і вбралася — сукня, туфлі, новий телефон. А я в секонд-хенд йду, щоб хоч щось купити. Наступного ранку, коли ми виїжджали, Віра навіть не обійняла мене на прощання. Вона дуже образилася, і це помітили син з невісткою, але я не стала вдаватися до подробиць. Я не розумію, чим так сильно образила сестру. 200 євро – це зараз, як середня зарплата. Хіба мало? Вона думає, що я на заробітках лише відпочиваю? Та я ораю як кінь, навіть на море вийти немає часу. Я ж не раз пропонувала Вірі роботу, там є величезний попит. Навіть на літо можна поїхати та заробити. Чим я так її образила, скажіть?