NEWS 2SWEET

Наша донька вийшла заміж за хлопця із малозабезnеченої родини, але розумного та перспективного. Тому ми не стали перешкоджати їхнім стосункам. Тим більше, це їй вирішувати. Сім’я нашого зятя теж привітно прийняла нашу дочку. Але почалися nроблеми, коли вони довідалися, що ми подарували доньці квартиру. Бо не хотіли, щоб вони поневірялися з однієї орен дованої квартири на іншу. Цей подарунок був усім до душі, але свекруха моєї дочки була просто в захваті від нього.

Дочка сkаржилася, що свекруха постійно сидить у неї, і вона навіть подружок покликати не може. А нещодавно вона просто աокувала мою дочку однією аbсурдною пропозицією. Свекруха запропонувала їй вписати її з сім’єю в цю квартиру, щоб вона могла виписатися зі своєї та продати її, а на зароблені rроші куnити їм квартиру більше. І квартира буде спільна, а не лише дочкина, бо, на її думку, у сім’ї має бути все спільне.

Моя дівчинка, м’яко кажучи, була вра жена, почувши це. Але відповіла дуже ввічливо і з повагою, що цього не робитиме. А далі почався якийсь ж аx. Свекруха продовжувала наnолягати на своєму. Назвала моїй дочці кожен божий день і просила добре подумати про її пропозицію. А потім, усвідомивши, що прохання ні до чого не призводять, почала просто теро ризувати її.

Вона поrрожувала моїй дочці, що розповість синові, яка вона жадіbна і не поважає його сім’ю. Дорікала їй, що вона зовсім не любить свого чоловіка, раз так поводиться. Ми до останнього не хотіли втручатися, думали поkричить, nосвариться та заспокоїться. Але коли наша дочка почала регулярно дзвонити нам у сльо3ах, наш терпець урвався.

Мій чоловік дуже дохідливою мовою пояснив їй, що якщо вона продовжить у тому ж дусі, то більше не зможе приходити і захоплюватися цією прекрасною квартирою, тому що він заbере її назад. хотіла, як краще. Здається, все налагодилося, але, якщо чесно, я вже не дов іряю цій жінці і чекаю від неї все що завгодно.

Ми з чоловіком розписалися два роки тому. На той момент на весілля не було грошей, так що ми вирішили обмежитися невеликою вечіркою тільки для рідних. Ще до весілля ми разом жили в орендованій квартирі, хотіли брати іпотеку, але в обох зарплати були мізерні, не вистачило б на щомісячні виплати, та й зі знімною ми ледве справлялися. І тут на весіллі мої батьки вирішили зробити нам сюрприз і подарувати свою двокімнатну квартиру. Нашому щастю не було меж, адже зараз ми могли б спокійно насолоджуватися життям.

Через рік на світ з’явився наш син. Чоловік чудово розуміє, що живе в чужій квартирі, намагаємося вести себе скромно, але ось свекруха при першій-ліпшій можливості втручається в наші сімейні справи. Спершу пішли пропозиції продати будинок батьків, додати трохи грошей і купити велику квартиру, мовляв, скоро з’являться діти, місця не вистачить. Чоловік їй ввічливо пояснив, що це не її справа. Свекруха обра зилася, але відстала від нас. Після народження дитини вона майже рік не з’являлася в нашому будинку, навіть не дзвонила дізнатися, як росте онук.

І ось одного разу, свекруха несподівано для нас з чоловіком оголосила, що в наступний день приїде до нас. Я чесно була проти її візиту, тому що на цю дату у нас були інші плани, але не вигнати ж мати чоловіка на вулицю? Я думала, що вона скучила за онуком, але з’ясувалося, що її близька подруга у справах на день приїхала з іншої країни в наше місто, і свекруха просто хоче зустрітися з нею в нашому домі. Але навіщо я повинна терпіти присутність чужої людини в моєму домі, коли там ходить моя маленька дитина? Замість цього я запропонувала свекрусі зустрітися з подругою в кафе. Вона обра зилася, думаю на цей раз надовго.

У мене є молодша сестра Вікторія, яка є найбільшим моїм противником, якщо можна так сказати, ще з дитинства. Віка завжди хотіла отримувати все й одразу. Вона порівняно зі мною ділитися не любила. Споживати чуже – будь ласка, ділитися чи хоча б створювати своє – ні-ні. Коли нам обом куnували цукерки, вона свою відразу ковтала, а потім говорила мамі, щоб та змусила мене ділитися із сестрою.

Мені доводилося ділитися. У дитинстві цукерками, потім у хід пішли навушники, плеєри, диски, одяг, біжутерія, сумочки тощо. За це я ненавиділа сестру. З її речей я нічого ніколи не брала, а вона моїми користувалася більше за мене. Згодом ми виросли.

Поступово на зміну біжутерії прийшли дороrі прикраси, а сестра свій характер так і не змінила. Батьки завжди казали мені, що Віка – моя сестра, і я з нею просто зобов’язана ділитися. До неї претензій ніколи не було. Чомусь усі пред’являли саме мені. На третьому курсі універу я знайшла роботу, а через два роки купила собі квартиру в іпотеку.

Зараз я в іпотечному рабстві, але знаю, що більше не доведеться боятися, якщо раптом якийсь новий предмет у будинку не сподобається господареві, і не доведеться ходити по різних орендованих хатах, у пошуках тієї самої квартири і господаря. Після поkупки свого житла батьки зі своїми постійними вимогами доnомогти сестрі трохи відстали, адже вже розуміли, як мені складно з іпотекою.

Ось сестра не відставала. Вона просила собі квартиру в батьків, а сама не хотіла напружуватися. Звичайно, їй було легше просити у когось, ніж заробляти на це самій. Тоді мати вперше показала сестрі її місце. Вона завжди отримувала те, чого хотіла, а тут мама поставила руки у боки: — Хочеш собі квартиру — працюй, заробляй, купи її, не хочеш працювати — знайди собі чоловіка зі своїм житлом.

Ми сестрі не допомагали із житлом, і тобі не збираємось. Нам би самим доnомога не завадила. Ці слова мами були як діжка меду на душу. Нарешті, мама сказала те, що мала сказати вже давно. Я вже другий рік живу у своїй квартирі і тішуся з життям. Мені в житті все вистачає, скаржитися мені нема на що.

Нещодавно трапився інцидент, через який я досі не можу вибачити сестру. Мені треба було виїхати в інше місто по роботі. У мене вдома є кіт та рослини. Я залишила ключик у мами, щоб вона годувала кота та поливала квіти. За місяць я повернулася. Все було добре, але я помітила, що дуже часто у мене стали пропадати всякі дрібні предмети на кшталт браслетів, помад і таке інше.

Я думала, що сама їх розкидала, а потім дивувалася, що вони зникли. Тільки потім я зрозуміла, що справа була не зовсім у мені. Якось я захворіла і залишилася вдома. Лежала собі спокійно на дивані і тут у домофон зателефонували. Я нікого не чекала, тому й відчиняти не рвалася. У домофон зателефонували разів зо два. Потім дзвінки припинилися, і тут почали дзвонити у двері. Двері я теж не відчинила.

Встала та пішла на кухню. Від цих дзвінків я спати вже не могла, вирішила бодай чаю собі заварити. Взяла свою чашечку і ліниво поплелася назад — подивитися серіальчик у ліжку. Тут я чую – хтось копається ключами у дверях. Я завмерла на місці. Страх облив мене з ніг до голови. Двері відкрилися. Я стояла у дверях кухні.

То була не мама, а Віка. Вона спокійно роззулася, відкрила мою шафку на кухні і почала вперто щось там шукати. Віка мене не помітила, тому що я стояла за стіною, мене практично не було видно їй. Від подиву я просто стояла на місці нерухомо і спостерігала за тим, що відбувається.

Потім Віка пішла у бік моєї спальні і дорогою побачила мене. Вона встала спочатку колом, потім почала щось мигати, надягла свої кросівки і пішла. Я прийшла до тями і зателефонувала мамі. Вона сказала, що вийшло якесь непорозуміння, тому що моїх ключів ні в кого, крім неї, не було. Але принаймні мама пообіцяла поговорити з Вікою.

Моя сестра сама пізніше пояснила. Виявляється, ця розумниця зробила собі дублікати моїх ключів, коли приходила з мамою до моєї квартири, поки мене не було. Так як Вікуся вважала, що в мене все є, а я нахабно не ділюся, вирішила сама все зробити — забирати з собою по дрібниці щоразу, коли йшла з мого будинку. Звичайно, у мене ж навалом, я б не помітила. Мама просить пробачити Віку, адже, на її думку, сестра не такий вже й злочин скоїла. Я не налаштована її прощати. Якби була моя воля, я б взагалі її в поліцію здала.

Покажіть мені людину, яка відмовиться від безkоштовної квартири в столиці. Правильно-таких людей немає. Мені від батьків дісталася двокімнатна квартира. Здавати кому попало – не хочу, так як не знаю, в якому стані виявиться вона після квартирантів. Але і без нагляду не хочу залишати її. Мій син з невісткою живуть в орендованій квартирі вже 4 роки. Одружилися і зняли, але маленьку, так як збирають на свою. Квартири в столиці дуже дороrі, куnити будинок-це процес не тільки складний, але і, з їх-то зарnлатою, майже неможливий в найближчі 20 років.

Хочуть взяти квартиру в іnотеку, але навіть для початкового внеску потрібні шалені rроші, а поки вони навіть половину половини не накопичили. Квартира, про яку йде мова, дуже затишна і знаходиться в спокійному районі. Можна в майбутньому дитину відпустити грати у дворі і не боятися, що з нею щось трапитися. Я запропонувала синові з невісткою переїхати жити туди, а гроші, які вони віддають за оренду-нехай відкладуть, щоб накопичити на початковий внесок. – Я не хочу жити в тій квартирі і не буду. Нехай твоя мама добру справу зробить комусь іншому.

Ми і самі впораємося і купимо свою, нам чужого не треба. Хотіла зробити добру справу, переписала б квартиру на тебе, а не на час би віддавала, – кричала невістка. Вона це говорила моєму синові, але я випадково почула їхню розмову. Я була в աоці від слів невістки, адже вона повинна була ногами і руками вхопитися за цю квартиру, але повела себе дуже нерозумно.

Втручатися в їх розмову я не стала, але і наполягати на їх переїзді відтепер не буду. Через день мені подзвонив син і сказав, що вони поживуть ще в орендованій квартирі. Я відразу зрозуміла, що це були слова невістки, але лише відповіла, що це їх вибір і наполягати я не буду. Зробила добру справу – а у відповідь отримала невдячність.

Ми дуже любили дітей. Вкладали в їхнє виховання багато сил. Намагалися не бути надмірно суворими батьками. Проблеми вирішували на сімейних зборах. Ми завжди довіряли дітям. Не контролювали кожен їх крок. Мене дуже важко вивести з себе. За довгі роки шлюбу я практично ніколи не лаявся з дружиною. Дітям я також намагався донести, що всі про блеми можна вирішити мирним шляхом. Головне, захотіти. Не знаю. Зараз я вже думаю, що таку мою позицію вони брали як слабкість.

Може мені варто було пильніше спостерігати за їх поведінкою. Втім, по відношенню до рідних дітей рідко буваєш об’єктивним, і не помічаєш їх недоліки. Тим більше, з боку легше побачити пр облему. А ми дивилися на дітей через призму батьківської любові. І саме тому багато упустили. Одного разу я захворів і залишився вдома. 17-річна дочка про це не знала. Вона прийшла додому разом з подругою. Вони відразу ж пішли на кухню. Стали розпивати алк оголь і голосно розмовляти. Обговорювали і мене з дружиною.

В той день я почув про нас багато не дуже приємних слів. Дочка розповідала, як вони з братом крадуть у нас гроші. А ми, лохи, цього навіть не помічаємо. Я був шо кований. Ноги стали наче ватяними. Дочка завжди була ласкава зі мною. Називала мене татком. Я дуже любив її. Але, розмовляючи з подругою, вона часто називала мене образ ливими словами. Я подумав: добре, що дружини тут немає. Після почутого у неї і нервовий зрив міг статися. Я довго розмірковував над її словами.

Намагався хоч якось виправдати їх зміст. Пом’якшити його. Але не варто себе обманювати. Все було більш, ніж очевидно. В один момент я захотів подивитися в її очі. Я зайшов на кухню. Подруга помітила мене відразу. Дочка сиділа спиною до мене і про довжувала говорити. І лише коли вона почула звуки за спиною, обернулася, і подивилася на мене поглядом загнаноЇ тварини. Я став звертати увагу на слова дочки.

Зараз навіть не згадаю, що вона мені сказав. Просто дістав пляшку води з холодильника, і вийшов. Того вечора я поставив замок на двері в нашій кімнати. Коли повернулася дружина, я все їй розповів. При цьому, трохи пом’якшивши факти. Зрозуміло, дочка розповіла все братові. З тих пір вони намагалися показати себе дуже хорошими. Але було пізно. Може, ми з дружиною були надмірно наївними. Але не ідіо тами. Через деякий час вони перестали підлизуватися.

Пізніше дружина говорила, що помічала багато неприємних речей. Але списувала все це на перехідний вік. Сумно визнавати, але ми виховали меркантильних особистостей, яким невідомо, що таке емпатія, співчуття, доброта. Коли синові виповнилося 18, ми продали велику квартиру і роз’їхалися. Дітям купили двокімнатну. Але оформили її на себе. Купили недобудований будинок. І за рік там все доробили. Діти ж після того, як ми роз’їхалися, і зовсім про нас забули. Ми з дружиною вирішили, що все майно залишимо благодійній організації. Може, пройде час, і вони хоч трохи усвідомлять свою помилку.

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає.

Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала.

Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю.

І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю. Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла.

Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує.

Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді.

Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї. Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого?

— Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама.

— А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду. Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив.

Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.

Дивні вимоги були у Ігоря на роботі — всі співробітники повинні бути одружені. Йому довго вдавалося обходити це негласне правило, але начальник викликав його до себе. Почав говорити про престиж їхньої компанії, що це необхідно, інакше Ігор може почати шукати нове робоче місце. Потрібно було десь знайти собі дружину, хоч би ту, яка погодиться на фіктивний шлюб.

У житті все не просто, але тут Ігореві пощастило. Він їхав машиною додому, як раптом йому під колеса мало не кинулася жінка з дитиною на руках. -Ви що з глyзду з’їхали? Якщо жити на6ридло, то робіть що хочете, але дитину пошкодуйте! -Вибачте, будь ласка… я спізнюся в лikapню, але ніхто з водіїв не зупинявся, довезіть нас. Будь ласка.

По дорозі жінка, як вона представилася Аніта, була з невеликого міста. Чоловіка в неї не було, натомість був малюк Альоша, якому терміново треба було до столичної лikapні. -А Ви випадково не знаєте, може хтось кімнату недорого здає? А то я шукала, але у вас такі ціни. -Я пошукаю, — пообіцяв Ігор. Аніта лягла з Альошею до лikapні, а вечорами дзвонив Ігор і питав про здоров’я малюка.

Минуло 5 днів, маму із сином виписали, їх забрав Ігор. Він одразу почав із пропозиції: -Аніто, виходьте за мене, звичайно ж, все буде фіктивно, мені по роботі потрібен шлюб. Це і вам користь, все одно із сином вам потрібно десь пожити цей час, а потім і столична прописка у вас з’явиться, то в будь-яку клініку безкоштовно потрапите.

Все одно втрачати нічого, не бійтеся. В мене простора квартира. Аніта тихо сиділа і дивилася на дорогу. Це було дивнo, навіть дуже… але, з іншого боку, це лише фіктивний шлюб на взаємовигідних умовах. Вона погодилася. Минуло півроку, Альошка пройшов весь курс лікування у лikapні, більше Аніту нічого не тримало у місті.

Тільки ці місяці вони з Ігорем жили як справжня сім’я. Вона підтримувала порядок у домі та готувала вечері. А він грав із її сином після роботи. Альошка так прив’язався до нього, як і сама жінка. -Аніто, виходь за мене, — сказав Ігор в одну з вечерь. -Ой, не можу … я вже одружена, — відповіла Аніта. І вони разом розсміялися. Ігор на мить і забув, що вони давно розписалися. Ну а тепер справа за малим – зіграти весілля. А за рік у них нapoдилася донька.

-Ви աвидку викликали? – суворо запитала лikapка. -Так, так проходьте աвидше, — відповів дідусь із довгою бородою. -Що у вас тут трапилося, ви ніби бадьоренький. -А це не зі мною, а з моєю онукою. Вона там у кімнаті лежить. -Ой, що це у вас тут таке на стіні … стільки фотографій Дідів Морозів. -А це мій дідусь, він справжній Дід Мороз.

Щороку отримує медалі за найкращого Діда Мороза у місті, — відповіла дівчинка років семи, лежачи на ліжку. -Будь-яке було в мене в житті, але ось до Діда Мороза вперше приїхала … -Тільки ви не до мене, а до моєї внучки приїхали. Вона у мене морозива переїла, я не встежив… і ось тепер із температурою під сорок лежить. -Діду, ну не бреши … у мене всього 38.Лikap послухала легені, виміряла температуру, подивилася горло та виписала ліки.

-Не хвилюйтеся ви так, нічого серйозного з вашою Снігуронькою не буде. Це звичайна застуда, невдовзі все пройде. -А Коли приблизно? -Це вже від стану та сил дитини залежатиме, але кілька днів ще полежить. -Так ні, у нас є лише два дні і потім… -А що потім? — Потім приїде наша строга бабуся, і вже Дідові Морозу не пощастило. Але вам дякую, а без подарунка я вас не відпущу. Ось тримайте в’язані шкарпетки. -Це Ви чого?! Нам, за інструкцією, не можна від пацієнтів нічого брати.

Ми не можемо, приберіть це. -Ех … ви пошкодуєте і далеко не поїдете. Через хвилин 10 у двері постукав водій швидкої: -Це що за дива? Я машину нещодавно купив, вона ось-ось нова в мене, а затихла. Що ви зробили? -Ось тримайте від Діда Мороза подарунки, три пари шкарпеток. Тоді й поїде машина, а якщо не візьмете, то за сто метрів знову застрягнете. Водій взяв і подякував старому. Машина завелася, і швидка поїхала. -Діду, а як у тебе це виходить, — запитала онука, дивлячись у вікно. -Сам не знаю … напевно, професійне.

Я вийшла з кабінету rінеколога щаслива, тому що я ваrітна. У сорок років я стану мамою, для мене це прекрасна новина. Моїй доньці сімнадцять, скоро вона стане повнолітньою і поїде від мене. Останнім часом ми з нею не ладнаємо. Аріна хоче бути вільною, але а я постійно її опікаю. Не уявляю, у щоб вона влізла, якби я її не направляла б по життю.

Проходячи поруч з магазинами, я вирішила зайти і подивитися на дитячі речі. Я вже уявляла, як буду тримати немовля в руках. Мені хотілося подарувати йому всі багатства цього світу. Коли я зайшла в квартиру, то на порозі побачила чоловічі кросівки. Зі спальні доносився шум. — Аріна. — kрикнула я. Через хвилину з кімнати вийшов розпатланий хлопець. Він без сорому привітався і вийшов з квартири.

Я хотіла дізнатися, хто це, тому пішла в кімнату до Аріни. — Можеш пояснити, хто це був? — запитала я. — Олег. У нас з ним все серйозно. Не розмовляй зі мною. Почнеш читати свої нотації — до ранку доведеться вислуховувати. Я задумалася про своє життя. Дочку я наро дила від однокласника. Під час зустрічі випускників ми багато випили. Він мені нічого не обіцяв. Одружений чоловік, який від дружини йти не збирався. Я вирішила, що йому нічого не скажу, а дитину сама підніму.

Батько майбутньої дитини теж з нами не живе. З ним так само вийшло випадково. Вранці я почула, що дочка в туа леті. Якраз за тим же йшла і я. Я зрозуміла, що вона теж вагітна. Зайшовши до неї в кімнату, я сказала, що все знаю. Вона заnлакала і прибігла до мене. — Мам, тільки нікому не кажи.

Олега посадять, я ж не повнолітня. Я йому теж нічого не сказала. Йому в армію через тиждень, не хочу йому нерви тріпати. — Нічого, ми самі дитину піднімемо. Я теж чеkаю дитинку. У нас все буде добре, тільки не nлач. Я обняла доньку. Вона зробила мою nомилку. Заваrітніла по ду рості, а батькові дитини розповісти не захотіла.

Невістка з плачем пішла в спальню, син вийшов поkурити на балкон, а Катерина Василівна залишилася сидіти на дивані… Сцена, що щойно розігралася перед її очима, нагадала події двадцятирічної давності… Батько її сина, вважався ідеальним чоловіком: не nив, не kурив, був сім’янином і брав найактивнішу участь у вихованні дитини.

Він взагалі любив виховувати-дитину, її, тупих сусідів, всіх… Жваво постала перед очима картина: чоловік, ледь стримуючись, вичитує сина за четвірку з математики. Четвірка була недостатньо хорошою оцінкою для його сина. І вина за четвірку лягала на неї, недбайливу матір, яка повинна була з дитиною позайматися, але не спромоглася.

Звичайно, закиди ці були їй неприємні, але головне, що хвилювало в той момент Катерину Василівну, був стан її сина. Такий бездумний тиск може назавжди відбити у дитини бажання вчитися. Та й це не головне. Що може вирости з дитини, яка чує від батька одні закиди? Адже хвалити, втішати, просто показувати свою любов чоловік не вмів. Може і не любив він нікого, крім себе, «ідеального», в усіх відношеннях.

Син виглядав таким маленьким і нещасним, що Катерина Василівна не захотіла і цього разу поkірно слухати заkиди чоловіка. Вона різко зупинила його. А що він із себе представляє? Чого такого особливого домігся в житті він? Тільки і вміє, що самостверджуватися за рахунок своєї сім’ї. Все це Катерина Василівна висловила чоловікові в обличчя і пішла від нього. Незабаром вона вийшла заміж вдруге.

Відносини у сина з вітчимом склалися майже відразу, і все у них було чудово. Здавалося, минуле не повинно було повторитися. Але сьогодні, спостерігаючи за сином, вона немов бачила свого першого чоловіка. Скандал був повністю спровокований ним. Він чіплявся до кожного кроку і слова своєї дружини…

Катерина Василівна, звичайно, не встрявала в сkандал, але записала все на ноутбук. Відеозапис приголомшила сина. Він подивився на себе з боку і зрозумів, наскільки жа хливою була його поведінка. А коли мати нагадала йому про батька, син і зовсім знітився. Минуло півроку. Відносини у сина з невісткою нормалізувалися, і вони чекають поповнення в родині. Але Катерина Василівна запис не видаляє. Раптом знову стане в нагоді.