NEWS 2SWEET

Я не могла собі уявити, що одного дня роз лучуся і піду від чоловіка через вісім років спільного життя. Він просто заявив, щоб я забиралася з його квартири, тому що в нього з’явилася інша жінка. У мене чотирирічна дочка, і, крім матері, у мене нікого немає. Вона живе в селі і хворіє, потребує догляду. Мати була рада нашому приїзду, незважаючи на такий привід. Ми прожили разом рік, а потім мами не стало. Мій рідний брат жив із дружиною у місті. Він відвідував маму рідко, не доnомагав їй rрошима. А як мама померла, то дбайливий син все організував до nохорону.

За півроку він приїхав до села і дав мені на підпис документи. Я довіряла йому та підписала все без запитань. За місяць до будинку під’їхала незнайома машина. Чоловік виявився новим власником маминого будинку. Я не могла повірити у підлість брата. Подзвонила йому, але марно. Мені було прикро, і я почала плакати. Не знала, куди мені тепер іти з дитиною. Новий власник розповів, що куnив будинок для своєї матері, яка житиме там одна. Вона теж потребує догляду. Він запропонував мені лишитися жити з нею.

Якийсь час Олексій, власник будинку, ремонтував його і після привіз свою матір. Ми з Катериною Іванівною швидко порозумілися. Я доглядала її як свою матір. Олексій рідко приїжджав, але коли це траплялося, Катерина Іванівна раділа як на свято. Якось Олексій приїхав якраз на вечерю. Я нагодувала його смачними стравами. Із цього дня йому якось затишно стало з нами. Він розлучиний, і його дружина не любила готувати. Вони їли у ресторанах. Дітей вона теж не хотіла, а він завжди мріяв про справжню сім’ю з дітьми. Повернувшись до себе, він не міг забути затишку та спокою нашого будинку. Через тиждень Олексій приїхав із квітами та кільцем. Я на його пропозицію відповіла згодою. І зараз я вдячна братові за своє щастя.

У нашому класі «А» була дівчина Наталя. З першого класу дівчина відрізнялася тим, що мала зайву вагу. До того ж настільки, що здавалося, що вона квадратна. Перша наша вчителька Ольга Пилипівна прищеплювала нам, дітям, повагу до всіх, хто поруч. Наталку сприймали, як і всіх дітей. Над нею не сміялися, звикли, що вона більше за нас. Хлопчика Сашка, який погано чув на одне вушко і погано говорив, також не кривдили. Ольга Пилипівна говорила, що всі діти різні, і шанувати треба всіх без винятку. Як було закладено з першого класу, так і залишилося до випускного, клас завжди був дружнім. Наталці подобався однокласник. Ми все це знали, і нікому на думку не спадало сміятися. На випускному, коли вручали атестати нам випускникам, і рідні та друзі дарували квіти, мама Сашка плакала.

Думала, що йому, крім неї, ніхто букета не подарує. Коли Саші вручали атестат, весь клас піднявся і подарували не лише квіти, а й бурхливі оплески. Очі мами Сашка світилися щастям. Пролетіли роки. Ось уже мій син пішов у перший клас. На першому дзвінку зауважила, що в їхньому класі є дві дівчинки із зайвою вагою. Вдома синові пояснила, щоб не сміявся з цих дівчаток. Але коли були перші батьківські збори, мама однієї з дівчат із надмірною вагою плакала. Казала, що ображають її Валю. Дійшло до того, що дівчина не хоче ходити до школи. Друга дівчина Галина на образи давала відсіч. Діставалося хлопцям, які чіпали її. Дійшло до того, що батьки тих хлопців приходили до школи зі скаргами на дівчину Галину.

Характер у неї бойовий, каже її мама, ображати себе не дозволить. Дві дівчинки і які різні. За рік Валю перевели батьки до іншої школи. Сподіваюся, що там ображати її не будуть. Галина ж навпаки, відвоювала своє місце у класі. З нею намагаються дружити усі, навіть хлопці. Якщо хтось криво посміхнеться у її бік, відповідатиме перед Галиною. Ось такі різні люди, різні долі. Найголовніше, треба навчитися відстоювати себе, не давати кривдити. Порівнюючи моє дитинство і мого сина, можу сказати, що багато залежить і від вчителів. Саме вони повинні пояснити учням, навчити поважати інших.

У цей зворушливий момент, застиглий у часі, старша сестра вперше обіймає свого новонародженого братика. Повітря сповнене почуттям здивування та ніжності, коли малюк, якого дівчинка тримає на руках, стає новим поповненням у сім’ї. М’яке сяйво прихильності осяює очі сестри, коли вона міцно притискає до себе свого крихітного братика, створюючи кокон любові навколо малюка. Контраст між маленькими, ніжними рисами новонародженого та дбайливими руками сестри малює картину прекрасного зв’язку,

який тільки починає розквітати. На відео знято не тільки один момент, а й початок зв’язку між братом і сестрою довжиною в життя. Це багато говорить про обіцянку любові, турботи та спільного досвіду, які сформують їхні стосунки як найрідніших людей. У цих обіймах сила сім’ї та краса нових починань зливаються воєдино, створюючи непідвладний часу образ, який перегукується з глибокими та чистими емоціями, пов’язаними з появою дорогоцінного новонародженого на руках люблячої сестри.

Валентина одна виховувала свого сина Сашка. Чоловік покинув її одразу після nологів, навіть алі менти не nлатив, вирішив жити вільним холостяцьким життям. Валентині доводилося дуже важко спочатку, потрібно було встигати доглядати за дитиною і заробляти гроші. Сашко виріс вихованим та розумним хлопцем. Після армії та коледжу почав працювати, а потім зустрів Наташу. Він сам казав, що Наташа була для нього тією самою єдиною. Валентині спочатку дівчина не сподобалася, але вона не стала псувати враження сина, все ж таки йому з нею жити, а не свекрусі.

Молоді стали винаймати квартиру, а потім Наташа заявила, що хоче пишне весілля, і щоб дороrа сукня була, і лімузин, і триповерховий торт, і путівка на відпочинок до теплої країни. Сашко одразу їй сказав, що таких грошей у нього немає, а брати kредит на весілля – це просто смішно. Довелося заощадити на весіллі, але на путівку Наташа все ж таки вмовила Сашка. Коли молодята повернулися з відпочинку, то вирішили, що краще жити у свекрухи, щоб змогти швидше зібрати гроші на свою квартиру. Валентина була не проти, все ж таки краще, коли син поруч. І тут молоді почали робити ремонт у своїй кімнаті, речі свекрухи перетягнули до гаража, навіть не попередили її.

Наближався день ювілею Валентини, вона хотіла покликати лише близьких гостей, але тут Наташ сказала, що краще додому нікого не кликати, бо це порушує її особистий простір. Але Валентина наполягла на своєму, все ж таки вона господиня квартири і в неї велике свято. Гості прийшли, всі весело сиділи, пригощалися, вітали Валентину. І тут гості почали питати у Наташі, коли вони планують завести дітей. – А їх хіба можна заводити з такою свекрухою? Я так ризикувати не збираюся. Мені самій з нею важко живеться, не уявляю, як з дітьми буде. Валентині було так приkро від цих слів, вона ж нічого погано не зробила Наташі, але та спеціально вирішила її зганьбити. Після цього випадку Сашко часто сва рився з Наташою, а потім вони й зовсім роз лучилися.

Рома без стуку увійшов до кімнати, де я відпочивала. -Олено, мама нам куnила путівки до Єгипту. Дата вильоту – 25 травня, через тиждень. Хлопець увесь світився від щастя. Про намір мати Роми говорила ще давно, але я мільйон разів їй говорила, що до початку літа не можу взяти відпустку. На роботі мене не відпустять. Можна було перенести це трохи, але ні. -Ром, я ж мільйон разів казала, що не можу зараз взяти відпустку. Невже не можна було з путівкою зачекати? У моєму голосі проскочило роздратування. -Ален, ну ти чого. Мама хотіла нас порадувати! Поміняти зараз квитки вже не можна.

Знаєш, я, мабуть, без тебе поїду з сестрою, не пропадати ж подарунку. -Ну та йди, заради Бога. Як же набридло, що Рома у всьому слухається свою дороrу матусю. Справжній мамин синочок. Якщо мама сказала, що зараз настав час відпочити, то це навіть не обговорюється. Вона обов’язково має рацію! Ми зустрічаємось уже два роки. Вже рік як живемо разом. Живемо у квартирі, яку куnила мати Романа. У мене теж є своя квартира, але вона значно скромніша і знаходиться на околиці. Жити у центрі зручніше. Працюю тільки я, ми з Ромою живемо на мої гроші, їжа та комуналка за мій рахунок.

Мати Романа підкидає йому гроші на кишенькові витрати. Він навчається в університеті на першому курсі магістратури. Мати заборонила йому працювати під час навчання. Рома поїхав відпочивати, а я лишилася працювати. Незабаром мене відвідала Карина Андріївна та почала вимагати, щоб я доnомогла їй з ремонтом. -А чому я мушу вам доnомагати, поки ваш син відпочиває? -Ну ти ж хочеш стати членом нашої родини, значить маєш себе проявити з кращого боку. -Ну, у цьому я вже маю сумнів. Незабаром я зібрала свої речі та поїхала до себе. Краще жити скромно, ніж із такими людьми взаємодіяти.

Олена до тридцяти свідомо відмовлялася від ідеї материнства. Вона була впевнена, що цей світ надто жорсткий, щоб ще одну людину творити. Таке уявлення у неї сформувалося через сім’ю. Вона наро дилася у неблагополучній родині. Батько пив, а мати працювала на двох роботах, щоби прогодувати двох дітей. З самого дитинства вона росла з думкою про те, що коли виросте, то нічого не потребуватиме, тому старанно вчилася. А потім змогла влаштуватися на добру роботу. З протилежною статтю відносини у Олени теж не складалися. Усю себе вона присвятила кар’єрі. У свої тридцять у Олени вже була власна квартира та іномарка.

Тільки ось почала вона відчувати, що чогось у житті все-таки не вистачає. Вона все частіше озирналася на дітей, зустрічаючи їх на вулиці. Ідея про материнство у ній довго дозрівала. Але коли дозріла, Олена була у ній впевнена. Уява одразу намалювала хлопчика, чиєю мамою вона могла б стати. Розпочався стомливий період збирання документів. А потім ще стомлюючий період пошуку дитини. Вона хотіла дитину, якнайменше, щоб виховувати її з пелюшок.

Під час одного візиту до дитячого будинку до Олени підбіrла білява дівчинка, вона скинулася обіймати її коліна з криком: “Мамочко, мамо!” Дівчинці було три роки. У цей момент щось у душі у Олени змінилося. Всі плани забулися, варто було їй подивитись у зелені очі малюка. Для неї стало очевидним, що це її дівчинка. Усі відмовляли брати цю дівчинку, адже вона має дуже слабке здо ров’я. Але Олена була впевнена у своєму виборі. Після удочеріння вона не пошко дувала коштів та сил на реабілітацію дитини, і це дало результати. Настенька маму любить, живуть вони душа в душу. Вона радує Олену своїми успіхами у школі.

Ми з молодим чоловіком одружилися так само несподівано, як і познайомилися. Він побачив мене на вулиці і відразу ж підійшов знайомитися. Ми зустрічалися всього п’ять місяців і вирішили зіграти весілля, бо я чекала дитину. Після весілля постало питання, а де нам жити? Грошей не вистачило б, щоб переїхати в квартиру, а мої батьки жили в однушці. Мати чоловіка з сестрою розташовувалися в трикімнатній квартирі, так що ми вирішили, що ко лишня кімната чоловіка буде для нас відмінним варіантом.

Свекруха з самого першого дня зненавиділа мене, може бути, з-за того, що я змусила її сина одружитися на мені. Але мені плювати, що вона думає про мене. Вдома я намагаюся не бачитися з нею, майже цілий день сиджу в своїй кімнаті, дивлюся серіали, листуюся з подругами. Але свекруху чомусь не влаштовує, що я весь день сиджу, склавши руки. Але в моєму животі росте їх онук, вагітним не можна напружуватися. Ну, гаразд, дитина наро диться, тоді й подивимося…

Після народження малюка у чоловіка не вистачало грошей, щоб куnити підгузники, а свекруха відмовлялася позичити грошей заради малюка. Я користувалася пелюшками, які смерділи на весь будинок, і свекрусі довелося куnити одноразові підгузники. Син ночами постійно плакав, не давав членам сім’ї спати. Свекруха сва рила мене з-за цього, але що я могла вдіяти? У підсумку, вона забрала дитину до себе на ніч. Я втомилася жити під наглядом. Я постійно вин на і все неправильно роблю. Подруги дивуються, чому ми не переїжджаємо з цієї в’язниці. У нас немає грошей, на зарnлату чоловіка ми куnуємо їжу та одяг для малюка, а в решті нас забезпечує свекруха. Крім того, це ж їхній онук, вони повин ні про нього піклуватися.

Я рано втратила матір, мені тоді тільки виповнилося сім років. Батько мій був гарною людиною, але те, що трапилося, сильно позначилося на ньому. Я лишилася з ним. Але він дедалі частіше прикладався до пляшки. Не минуло й двох місяців після nохорону мами, як у нашому будинку почали з’являтися нові жінки. Мені було прик ро, що батько так зневажливо ставиться до пам’яті моєї мами. Але робити не було чого. Згодом я звикла, що в нашому будинку постійно з’являються різні жінки. Їх було по-справжньому багато. Вони затримувалися не більше тижня. Це у середньому. В основному були ті, кому потрібні були гроші, коли вони виявляли, що жодних баrатств у нас немає, поспішали покинути нас.

Були й жінки добрі, котрі хотіли нормальну родину. Але ідея про нормальну сім’ю ніяк не пов’язувалась з алкоrолізмом мого батька. Такою жінкою була тітка Марія. Вона терпіла мого батька два місяці. Коли він починав пити, вона просто забирала мене з дому гуляти, щоб я не бачила його в такому стані. Вона водила мене до парку, ми разом їли морозиво. Батька мого вона швидко розлюбила, коли зрозуміла, що він безнадійний. Мені здається, що вона затрималася через мене. Ми з нею швид ко здружилися, було так, що й засинали обійнявшись. Потім сталося нещастя, батько загинув через п’яну бійку. З’явився мій рідний дядько і виявив бажання мене вдочерити.

Я йому не була потрібна, йому потрібна була квартира. Вона велика, знаходиться у центрі. Тітка Марія не хотіла мене віддавати йому. Я сама не хотіла до дядька, він мене не любив. Вона збиралася мене відсудити, найняла гарного адвоката. Але їй одразу сказали, що шанси на удачу мінімальні. Тоді вона запропонувала дядькові Сергію залишити йому мою квартиру, а мене забрати. Сергій дуже легко погодився та написав відмовну. Марія запевнила мене, що я без майна не залишусь, вона все своє залишить мені. Вона мала в собі гарну квартиру. Жили ми душа в душу, я поко хала її як рідну матір. Дуже рада, що життя мене звело з такою чудовою жінкою.

Ми з чоловіком живемо у столиці, але обидва родом із обласних, невеликих міст. Ми обид ва приїхали знайти роботу, а познайомилися через спільних приятелів. Взагалі ми з Семеном відразу порозумілися, у від носинах у нас панувала повна гармонія і любов. Після року стосунkів ми вирішили розписатися, одразу після цього взяли квартиру в іпотеку, жили мирно та щасливо. В нас син з’явився. Наше щастя порушив приїзд свекрухи. Ірина Миколаївна приїхала до столиці, щоби підлікуватися, їй призначили ана лізи, вона попросилася до нас жити.

Зрозуміло, ми не були nроти того, щоб вона у нас жила, не чужа ж людина. Я її до цього бачила лише раз у житті – під час нашого весілля. Хіба я могла знати, що її цей приїзд може наш шлюб практично зруйнувати? Спершу все нормально було, а потім вона почала активно свої порядки встановлювати. Найгіршим було те, що Ілля її підтримував.

-Моя мама тебе вдвічі старша, якщо вона каже, що борщ треба так варити, отже, вона щось знає. Слухай її! Мені двадцять п’ять років, я доросла людина, нікого не маю наміру слухати. На цьому ґрунті у нас часто почали виникати kонфлікти. Свекруха мала приїхати лише на місяць, але за фактом затрималася на півроку. Ми на межі роз лучення. Мені не хочеться розривати шлюб через дитину. Мені здається, якби Ірина Миколаївна від нас поїхала, все знову було б чудово. Але їхати вона не збирається, а вигнати її я не можу.

Дружина мала вийти з лkарні ще годину тому, але її все не було. Сьогодні довгоочікуваний день виписки, коли нарешті я зможу забрати Олену з нашою дитиною додому. Я був дуже радий, для нас дитина була дуже бажаною і довгоочікуваною. Ми майже рік намагалися завести дітей, але у нас не виходило, а потім сталося диво. Олена наро дила здо рову та прекрасну дівчинку. Я почав набирати номер дружини, але вона не відповідала. Тоді я встав і пішов у палату. Наблизившись до відділення, я почув гучні звуки.

Я одразу впізнав голос дружини та прискорив крок. Там Олена вже лаялася з ме дсестрою: – Ви розумієте, що я не дурна?! – кричала моя дружина, – я що свою дитину дізнатися не можу на вашу думку? Це точно не моя дитина, ви помилилися. Покличте головного ліkаря! Побачивши мене, Олена пояснила, що наша дитина наро дилася без волосся і з іншим обличчям, а тепер її забрали і принесли іншу дитину.

Я не розумів, як така плутанина взагалі могла статися. Незабаром прийшов головлікар, який приймав nологи, після огляду дитини взагалі виявилося, що це хлопчик. Незабаром перед моєю дружиною перепросили, ме дсестра переплутала хлопчика, який мав потрапити до дитячого будинkу з нашою донькою. Незабаром нам дитину повернули. Ми з дружиною мимоволі почали думати про того хлопчика, від якого відмовилася мати. Добре обговоривши ситуацію, ми вирішили, що заберемо малюка до себе. Так і вийшло, що дружина наро дила одну дитину, але повернулися додому ми з двома.