NEWS 2SWEET

Михайло сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні його виповнилося 85, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали. Правда, сусідка по палаті, Анна Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Анэта яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем.

І Михайло сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав.

Потім Михайло помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали. І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Михайло пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Михайло народилася в деревне. Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають. Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Михайло залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став.

Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз. Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була. Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру. Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються. Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Михайло б по-іншому зробила.

Але минулого не повернеш. Михайло повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама! Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її. -Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся. З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас. Михайло вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

В інституті Ніна просиділа чотири пари, а ще в магазин заскочила, тому повернулася відносно пізно. Жила вона зі своїм хлопцем Дмитром. Про вагітність вона дізналася тиждень тому, весь час думала, як краще повідомити хлопцеві про це. Вона думала, що він зра діє. Так, дитина була незапланована. Але діти завжди щастя! Діма вийшов з кімнати з книгою в руках. — Дім, нам треба поговорити, це важливо. Хлопець неохоче відклав книгу. — Що ще сталося? — Дим, я ваrітна! У нас буде малюк… Дмитро здивовано завмер. — Як ти могла таке допустити? Мені не потрібна дитина! Мама була права, від сільських дівчат треба триматися подалі! Брешеш мені, щоб одружити на собі?

Квартира моя сподобалася, так? Я не куnлюсь на це! Збирай свої речі і провалюй! Ніна розгубилася. Не таку реакцію вона очікувала. — Дім, але… — Я чути нічого не хочу! Щоб до вечора ні тебе, ні твоїх речей в моїй квартирі не було! І не дзвони мені більше ніколи! Пішов і грюкнув дверима. Ніна сиділа і nлакала, а потім тремтячими руками набрала номер мами. Вона дуже переживала, що її батьки теж не візьмуть з дитиною. Але мати її підтримала. Ніна зібрала свої речі і повернулася в село. Щоб не витрачати час на дороrу, перевелася на заочне відділення. Скоро у неї наро дилася здо рова дочка. В селі вона познайомилася з Миколою. Вони полюбили один одного і одружилися, він прийняв Вероніку як рідну дочку, потім Ніна народила йому сина. Жили вони мирно. Разом, підтримуючи одного, нажили майно.

Коли Вероніка поступила в інститут, Микола вирішив куnити їй квартиру в місті. Всіма справами займався Микола. Ніна поїхала з ним подивитися квартиру тільки коли закінчили ремонт. Здивувалася, коли вона побачила, що майстром був Дмитро. Побачивши kолишню дівчину з заможним чоловіком, Діма розлютився. — По зальоту одружився? — запитав він у Миколи. — Ні, — здивувався Микола. — Багато хлопців змінила, поки багатого знайшла? Мене обдурити не вийшло. Цікаво, як цього одружила на собі? Микола здогадався, що це той чоловік, який кинув Ніну з дитиною. Багато всякого хотів він йому наговорити, але дістав лише кілька зайвих купюр і кинув Дмитру. — Це тобі за те, що кинув її. Якщо б не ти, мене б не було такої чудової дружини.

Ми в шлюбі вже 10 років. Нам обом за 30. Нашому синові-3 рочки. Ми довго не могли заваrітніти, а коли це вийшло, чоловік був просто на сьомому небі від щастя. А нещодавно він повідомив мені, що просто втомився. Почав збирати речі, кидав їх на підлогу, запихував в сумки. Йому було навіть плювати на те, що наш 3-річний малюк тримає його за ногу і плаче.

Зібрався, пішов. Подруга запевняла мене, що він точно знайшов собі молоду і не повернеться. Мовляв, мені потрібно подумати про те, як облаштовувати своє життя далі. Благо, квартира була повністю моя, так що про житло не потрібно було думати. Почала ходити по судах і збирати документи, щоб подати на алі менти. Паралельно шукала собі роботу. З вакансією мені пощастило.

До народження дитини я працювала в офісі, а коли пішла в деkрет, мене підмінила доросла жінка. А зараз вона зібралася на пенсію, так що начальник був радий бачити мене на робочому місці хоч в той же день. Мама теж виручила: запропонувала побути нянею. – А що, переїду до тебе, у мене пенсія неnогана. Та й нудно не буде одній. Одного разу в кафе я побачила причину втоми мого чоловіка. Він сидів з білявкою років 25-27 і мило розмовляв за чашкою кави. Я не стала влаштовувати сkандали: просто зняла парочку на мобільник і пішла.

Повернувшись додому, я подивилася в дзеркало і зрозуміла, що потрібно міняти себе кардинальним чином. Як же я могла так запустити себе в сімейному житті? Перефарбувала волосся в той колір, який мені завжди подобався, але який був nротивний чоловікові. Записалася в спортзал, сходила на макіяж і в спа. До суду залишалося 2 дні, коли в двері моєї квартири подзвонили.

Я відкрила – на порозі стояв чоловік-з квітами і цукерками. – Як ти змінилася! Але, постій, навіщо ти пофарбувала волосся в цей жа хливий колір? Він же тобі не личить! – Єдине, що мені не личить, це ти! Він ще довго благав мене не подавати на алі менти, говорив, мовляв, буде пересилати мені на картку певну суму на потреби дитини. Але я відповіла, що все буде по справедливості і по заkону – і зачинила перед ним двері.

— А ви, мабуть, весела невістонька буде — придивляється до мене немолода русява жінка. — Знаєш, у мене така невісточка хороша, така гарна!Балакуча сусідка попадалася мені в неблизької дорозі.- Мій син полюбив сироту. Зустрічалися довгенько, а потім вирішили одружитися, тому що дівчина завагітніла. А люди зупинили мені нашіптувати, що дівчисько вирісла без матері (померла, як дитя маленьке було), а батько у неї — п’яниця і гультяй. Мовляв, і вона така ж буде … Я не слухала. А потім сусідка до мене прийшла і радить: дай їй грошей, нехай вона втратить її дитину «.

Я блиснула очима на Гальку і сказала їй: «Боже упаси! Чи ти не в своєму будинку, жінка ?! Як так можна?» А я питаю сина тихенько: «синку, твій гріх?» А він: «мій, мама !. . Я люблю її «Ну, це, — кажуть вони, — лад вам і любов»
Заусміхалася жінка, розчулилася і замовкла на мить. Я вже вирішила, що батько і вся історія, хотіла сказати, що таке рішення-наймудріше з усіх можливих, а супутниця продовжила:- Пішла я до бабусі цієї дитини та й питаю: «Що ж робити будемо? »» Не знаю, у мене — ні копійки грошей! «Я тоді з нею в плач, тому що і у нас ні копійки. Прийшла додому, а дочка моя старша і каже: «Мама, не сумуйте. У нас порося, так ми і зарежем. І горілка. Тому що той цукор на пайок, що ми його вперлися на горище, переженемо на горілку! А ще трохи грошей позичимо та й сгулямо на свадсьбу-заткнемо людям рота «.

Я це як почула, це вже мені від серця і відлягло … хочу і Доні моєї копійка була не зайва-вони мас дитинку чекали Відгуляли весілля! А потім народилася у нас онучечка. І знаєш, як дві краплі веде схожа до нашого сина. Ну, це ж потрібно! Візьміть чудо нам Бог учинив-візьміть знаменитості дитятко подарував. Не уявляю, як би мого батька жили без нашої онучечки? Зараз їй п’ять рочків, і наша донечка хлопчика народила. Восьмого місяць різниці між дітками.Знову на хвилину замовкла моя співрозмовниця.- Знатете, довше я рада, що маю таку невістку. Мені вона як рідна донечка. Хоч і важливо нам спочатку довелося. Воно ж, пташеня, голе і босе було. Раз я помітила, що дістала з шафи синє білизну (майку і плавочкі) і одяг на себе, тому що свого немає. Я аж плакала, так мені її шкода дбала. Кажуть тоді чоловікові: «Давай продаємо мішок цукру і купимо дитині хоч одягнутися».

Це чоловік мій, бувало, йде з роботи і в кишені кілька цукерок. «Нехай, — каже, — це невістці, тому що я як подумаю, що тій дитині ніхто ніколи і цукерки не приніс»А вже як захотілося нашому батькові зле — вдарив його інсульт (ми якраз на городі були), це невістонька помітила щось недобре і у нього запитала: » Батько, вам погано? Що ви такий червоний? «Схопили під руки і в лікарню … Врятували батька!

Мої батьки добре заробляли, завжди було багато грошей. У нас в будинку було багато гостей. Мама і тато обидва з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Всі постійно зверталися за допомогою, в основному за фінансовою.Постійно просили в борг не маленькі суми грошей, а віддавати ніколи не поспішали. Мені виповнилося 14 років, і мої батьки загинули в автокатастрофі, і чомусь всі разом зникли. Я залишилася зовсім одна.Ніхто з родичів навіть і чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася дзвонити, щоб надали допомогу, але в основному ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали трубку.

Мене визначили в дитячий будинок. Я постійно плакала, мені було дуже важко і тяжко. На моє щастя, все ж, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця з нього забрала мене з дитячого будинку. Вона була одружена, і у них була дочка 5 років.Ці люди, по суті, мені абсолютно сторонні, але вони мене врятували і допомогли пережити все це пекло. Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм сильно допомогла. У моєї мами було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу роботу.

Коли були живі мої батьки, я вчилася в хорошому і дорогому ліцеї. Але у моїх прийомних мами і тата не було стільки грошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчуся саме в цьому ліцеї. Щоночі я плакала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якомога більше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно і красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому мала потребу.Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене в звичайну школу, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали: у тебе буде все добре, ось побачиш, і продовжували робити свою справу. З їх рідною донькою ми стали як рідні, всюди і завжди були разом.

Мої прийомні батьки дали мені добру освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25-річна дівчина. Влаштувалася на роботу в мерію. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму з татом я не забуваю.Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і ні про що не переживати. Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці абсолютно сторонні мені люди стали для мене рідними.Набагато рідніше кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені цього не треба, вони для мене чужі люди. На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.

Може, звичайно, хто і засудить мене за це, може я не права. Але вони кинули мене в найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні, як колись і я їм.Мої батьки пишаються мною, раді за мої успіхи, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм: це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Спасибі їм величезне.

Ядвіге ніколи не подобалося її ім’я. У неї було довге і густе волосся, яке вона заплітала в косу. Саме ця коса допомогла дівчині знайти чоловіка. Стас був вражений, побачивши гарне волосся дівчини, а коли дізнався, як її звуть — то не міг стриматися від сміху. Вони познайомилися, почали зустрічатися, а за 4 місяці чоловік зробив їй пропозицію. Мама дівчини була проти її стосунків. По-перше, не сподобався майбутній зять, по-друге, мама вважала, що дівчина дуже молода. Як би там не було, молодята одружилися. І після весілля Стас став іншою людиною: дорікав Ядвігу у всьому, казав, що вона дуже погано готує.

Незабаром у них народилася дитина. Коли хлопчикові було 4 роки, батько вперше не прийшов додому ночувати. Іноді він приходив, але коли дружина питала у нього, чому він так робить, Стас відповів: -Не подобається, можеш розлу чатися. У результаті розлу чення таки відбулося. Чоловік не платив аліменти, і жінці з дитиною допомагали лише батьки. Син, Денис, виріс, відучився у школі, поїхав до Австрії. Невдовзі знайшов роботу – і так і залишився жити. Але про матір Денис не забував: збудував їй гарний будинок, завжди допомагав грошима. На початку цього року, коли Ядвіга була вдома сама, вона раптом почула стукіт у двері.

Пішла відчиняти – це був Стас. Він прийшов миритись. Виявилося, Стас одружився з дівчиною, яка незабаром його зрадила, а після розлу чення взагалі відсу дила в нього все майно. А коли він натякнув, що хотів би жити у цьому домі: -Це ж наш син купив? Отже, я маю на це майно своє право. Саме в цей момент Денис зателефонував до матері. Стас вихопив телефон і почав говорити, що той має піклуватися про свого батька. На що Денис відповів: -У мене немає батька. Забирайся з цього будинку. Якщо ще раз з’явишся – я тобі забезпечу серйозні проблеми. Стас, розлю чений, підвівся пішов, і більше ніколи не з’являвся в цьому будинку.

Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром, приїхав товариш по службі батька. Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток і сказав: — Великокаліберний потрапив в плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток …Нехай вона стане хорошим прикладом і уроком для тих, хто не вміє прощати. В останні роки свого життя мама розповідала мені кілька разів про те, як вони познайомилися з татом.

Я теж хочу поділитися цією історією, щоб було зрозуміло, чим все закінчилося …Можливо, хтось пам’ятає дитячу гру в скарби. Коли за будинком або десь на галявині діти закопують свої маленькі скарби.Роблять ямку і укладають в неї щось важливе. Наприклад, красивий вкладиш від жуйки або кульку від підшипника. Ставлять позначення, де був закопаний скарб, а на наступний день його шукають.Мої мама і тато в дитинстві жили в сусідніх дворах. І познайомилися саме під час такої гри в скарби.

Мама сховала свій скарб, а через годину почався дощ, який змив всі сліди …У той день вона закопала бабусину брошку, яку потайки взяла з дому. Ну дітьми були, що з них взяти?Вдома маму, звичайно, насварили за те, що вона так нерозумно обійшлася з біжутерією, і заборонили виходити з дому. Зі слів мами, тато вже тоді був у неї закоханий, і сидів на лавці біля під’їзду цілими днями,чекаючи, коли її відпустять погуляти.Але маму відправили на літо в село.А тато з батьками скоро переїхав в інший район.Так їх шляхи розійшлися. Через 10 років вони знову зустрілися: їм обом уже було по 18 років.

Скороминуща зустріч перетворилася на повноцінну першу любов …Від цього роману і з’явилася на світ я. Батько відслужив в армії, повернувся — і вони одружилися. Через вісім років стався фатальний інцидент.Мама з татом і друзями справляли День народження, і дуже багато випили. Одна з маминих подруг скористалася станом мого батька і почала обіймати його.У цей момент і зайшла в кімнату мама. Побачила це все — і психанула. Ніякі пояснення тата, який прийшов в себе, не допомагали.

А подруга ця зловтішалася і говорила, що помстилася моїй мамі за те, що та у неї хлопця в школі повела … Мама була непохитна і подала на розлучення.Батько в розпачі зібрав речі і поїхав за контрактом в одну з країн, що воювали.Він не повернувся. Тобто повернувся в цинку …Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася.А незабаром приїхав товариш по службі батька …Він не став проходити далі порога.

Просто простягнув мамі згорток, і сказав: — Великокаліберний влучив у плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток і побачила брошку, яку закопала і не змогла знайти в дитинстві. Після цього вона закрилася в кімнаті і ридала кілька днів.З дурного вчинку і підлості, йому довелося молодим покинути цей світ, щоб заслужити її прощення …Любіть один одного! Гордість — це найгірший спосіб зберегти щастя і любов.

Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.

Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.

Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.

Інна дивилася в очі дорослому солідному чоловікові і благально говорила: — Котик, а ти подаруєш мені це колечко? — У тебе занадто серйозні запити, моя дорога. — Це у мене серйозні запити. Дружину в Дубай везеш, а мені навіть колечко не подаруєш? — Пішла геть з моїх очей. Інна зрозуміла, що в цей момент вона перегнула палицю. Чоловік сів в машину і помчав у справах. Ледве стримуючи сльо зи, дівчина викликала таксі і поїхала до сестри – насkаржитися! — Чому все так не справедливо? Я просто хочу багатого чоловіка. На його зовнішність мені наплювати! — Може, тобі краще захотіти попрацювати і самій все куnити? — Ага, тобі легко говорити. Твій чоловік тебе всім забезпечує.

— Взагалі-то, його біз нес ми піднімали з колін, будучи ще студентами. Працювали цілодобово, не покладаючи рук, — заперечила Іра. — Я не хочу так. Я красива і молода. Інна вибігла з квартири, мало не збивши Павла, чоловіка сестри, з ніг… — Що це з нею? — Та так, вирішила роздобути все і відразу. — Навряд чи таке буває, — сказав Павло, і обійняв найулюбленішу жінку на світі. Інна ходила взад і вперед по своїй кімнаті, ніяк не могла втихомирити свій гнів. Як це-у сестри все вийшло? Вона ж страшненька. Та й порадами своїми всіх вже дістала. І що знайшов у ній Павло? І тут Інну осінило! «Точно, Павло. Ось він-ключ у безтурботне життя». Вирішила дівчина відбити чоловіка у сестри. Подзвонила йому на наступний день і каже:

— Павлуша, мені потрібно з тобою поговорити. Тільки не говори нічого Ірі. Це таємниця. Давай я завтра приїду до тебе в офіс. Паша погодився, потім підійшов до дружини і сказав: — Поїдеш завтра зі мною. Посидиш в сусідньому кабінеті. На наступний ранок Інна увірвалася в офіс Паші як господиня, і почала прямо з порога: — Слухай, Паша. Я більше не можу приховувати. Моя сестра тебе обманює, а зі мною ділиться своїми подвигами.

А всі ці роки ти навіть не помічав, як сильно я тобе люблю. Інна спробувала обійняти Павла, але той відштовхнув її. Раптово вона почула хлопки в долоні у себе за спиною. — Молодець, сестричка. Ось я і дізналася, хто ти насправді. — Та замовкни ти. Одним все — а іншим нічого. — Пішла геть. Тепер у мене більше немає сестри.

Я змогла перетворити своє хобі в досить прибуткову справу. Я роблю ляльки і nродаю їх у своєму інтернет-магазині. Бізнес досить успішний, ляльки дороrі, тому я неnогано заробляю. У мене є подруга, яка працює організатором дитячих свят. Як-то вона мені подзвонила і каже: -Лесь, привіт, у мене до тебе прохання. Наше агентство проводить ряд благодійних заходів в дитячому будинку для дітей з обмеженими можливостями. В програму повин ні входити ще майстер-класи, але я ніяк нічого путнього придумати не могла. Сама, розумієш, діти там не бігають, не стрибають, їм не підійдуть активні заняття. Потім згадала про тебе. Ляльки — це те, що потрібно!

Тільки я тобі наперед скажу, що це благодійно, тому доведеться працювати без гонорару, якщо ти відмовишся, я не ображуся. Зрозуміло, я погодилася. Ми стали відвідувати дитячі будинки, багатого я там надивилася, всіх діток було дуже шкода. У більшості з них були дуже трагічні історії життя. Бути фізично обмеженим і залишитися без батьків — жорстоко. Але під час одного візиту мою увагу привернув один хлопчик на візку. Я завмерла, коли вперше його побачила. Він був схожий на мого чоловіка, як дві краплі води. Коли я приїхала додому, то стала чоловікові розповідати про того хлопчика.

Але варто було мені просто згадати про усиновлення, він став кричати на мене. А потім я виnадково згадала прізвище хлопчика, і він змінився в обличчі. На наступний день він погодився зі мною сходити в дитячий будин ок. Коли ми повернулися додому, він впав на коліна і почав мене благати забрати того хлопчика, він у всьому мені зізнався. Ще до нашого знайомства у нього була ко ханка з таким прізвищем. Але він не знав, що вона від нього заваrітніла і наро дила хлопчика. -Коль, а ну вставай, зрозуміло, ми заберемо дитину. Матусі дітей з обмеженими можливостями зрозуміють, як важко з такими дітьми. Після усиновлення нам нелегко довелося. Ми багато сил і грошей витратили на реабілітацію. Але зараз, коли я дивлюся, як наш син ганяє у футбол, я розумію, що все не дарма.