NEWS 2SWEET

Кілька тижнів тому наша мама раптово померла . Вона була ще сповнена життя, але доля, байдужа до її життєздатності, забрала її. Вона мирно злягла ввечері, а опівдні наступного дня її не стало.

На її поминках я опинилася серед родичів, які постійно хвалили мою сестру Лесю за те, що вона зробила життя нашої мами комфортнішою в останні роки. Вони розповідали, як вона влаштувала туалет, настелила теплу підлогу і зробила інші покращення в будинку.

Я не могла не згадати ті роки, коли мені було важко вести повноцінні розмови з мамою, бо вона завжди була зайнята ремонтом Лесі.

Леся, після того як її шлюб розпався, повернулася до нашого села з двома дітьми та шукала притулку під опікою нашої матері. Незважаючи на труднощі, їй вдавалося працювати в Польщі, щоб утримувати сім’ю.

Під час поминок я несподівано оголосила про намір продати будинок нашої матері. Я розсудила, що високі ціни на нерухомість допоможуть мені зібрати початковий внесок за квартиру в столиці.У кімнаті запанувала приголомшена тиша, всі погляди звернулися на нас з Лесею. Сестра недовірливо подивилася на мене, не в силах зрозуміти, чому я вирішила продати будинок, який вона ретельно ремонтувала і вважала будинком для себе та своїх дітей?

Тепер мене вважають лиходійкою в нашому селі, звинувачують у безсердечності за те, що я хочу продати будинок нашої матері та виселити Лесю та її дітей. Незважаючи на її внесок, я запитую себе: чому я повинна відмовлятися від своєї частки спадщини?Зрештою, хоч Леся і відремонтувала будинок, вона також жила в ньому, отримуючи зиск від усіх цих покращень. Чому її зусилля повинні заперечувати моє право на власність чи потребу у фінансовій безпеці?

Пропрацювавши прокурором, я відточила вміння читати людей – цю рису я розділила з моїм покійним чоловіком.

Наша дочка Богдана була нашою пізньою радістю, і ми подбали про те, щоб вона нічого не потребувала, забезпечивши її майбутнє трикімнатною квартирою та безбідною пенсією за рахунок нашої кар’єри.

Вийшовши на пенсію, я вдалася до подорожей, насолоджуючись своїми знижками як колишній співробітник правоохоронних органів. Проте негаразди почалися, коли Богдана познайомила мене зі своїм хлопцем.

Його безпосередній інтерес до мого майна викликав тривогу, і я швидко виступила проти їхніх стосунків.

Моя позиція тільки підштовхнула Богдану до зближення з ним, і незабаром вона оголосила про свою вагітність.З небажанням ми організували скромне весілля, причому я наполягла на тому, щоб наречений зробив фінансовий внесок, причому більше нашого.Незважаючи на мої сумніви, я була присутня на урочистості, подавши подарунок схоже на те, що дарували їхні друзі, хоча відчувала, що молодята чекають більшого.

Пізніше, коли вони захотіли жити у квартирі Богдани, я погодилася, доки її чоловік не зажадав законну частку у майні.На таке нахабство я відповіла йому відмовою, заявивши, що поки я жива, йому нічого не належатиме. Цей конфлікт віддалив нас із Богданою, і я була спантеличена її сприйнятливістю до його впливу.

Зараз, коли вона наближається до пологів, я сподіваюся, що вона зрозуміє свою помилку і втече від такого меркантильного чоловіка. Я готова утримувати її і дитину як фінансово, так і матеріально, і впевнена, що вона варта більшого.

На шостий день народження племінниці мого чоловіка, який пишно відзначався у їхньому домі, ми подарували іменинниці ляльку, а її батькам – конверт, щоб допомогти з витратами на вечірку.У розпал урочистості моя свекруха з великим ентузіазмом піднесла внучці золотий браслет, залишивши гостей у захваті від її щедрості.Цей жест вразив нас із чоловіком, нагадавши про недавній день народження нашого сина – скромне свято у колі близьких родичів.

Мій син отримав від бабусі маркери, що різко контрастувало з золотим браслетом. Різниця у подарунках викликала в мене розчарування, я запитала про нерівне ставлення свекрухи до її онуків.

Якби чоловік не заспокоїв мене, вечірка могла б закінчитися сваркою між мною та свекрухою. Через кілька днів після розмови з його матір’ю вона відвідала нашого сина і запропонувала йому золотий браслет, пославшись на забудькуватість через вік, мовляв, вона думала, що й онукові подарувала браслет…

Однак дата нещодавньої покупки на ціннику свідчила про інше. Незважаючи на невідповідність, я вирішила не зациклюватися на цьому. Сподіваюся, таке у майбутньому не повториться.

Моя мама завжди була для мене найважливішою людиною у житті, і я ніколи цього не приховував. Так, хтось може подумати, що я «мамин синок» чи не подорослішав, але мені все одно на такі розмови. Адже ніхто не знає всієї моєї історії.

Мама виховувала мене сама. Вона працювала на кількох роботах, щоб я нічого не потребував. Завдяки її зусиллям у мене було все: від одягу до різних гуртків, які я відвідував. Вона ніколи не скаржилася навіть коли було важко, і завжди знаходила час і сили для мене. Батька я не знаю.

Тільки згодом я почав усвідомлювати, як багато мама зробила для мене. Тепер я відчуваю до неї безмежну подяку та любов. Більше мами я, мабуть, любитиму тільки своїх майбутніх дітей.

Тепер моя черга піклуватися про неї. Я вмовив маму піти з роботи, і тепер повністю її утримую, щоб вона могла нарешті відпочити.

Коли в мене з’явилася наречена Оля, я одразу сказав їй, що ставлення до мами у мене особливе, і це не зміниться. Оля погодилася з цим і сказала, що її все влаштовує.

Мама та Оля одразу порозумілися. Навіть коли між нами виникали суперечки, мама підтримувала Олю, пояснюючи мені, де я неправий. Вона ніколи не втручалась у наші справи і не намагалася перетягнути мене на свій бік.

Однак пізніше Оля почала натякати, що я надто багато витрачаю на маму, і що, якщо вона піде у декрет, нам може не вистачити грошей. Хоча це було далеко від правди, мені зрозуміло, що вона хоче, щоб я скоротив допомогу мамі. Я намагався не звертати на це уваги.

Все було нормально до одного випадку. Якось мама відчула себе погано, у неї піднявся тиск. Вона подзвонила мені (всього вдруге за все життя, щоб попросити про допомогу), і я одразу поїхав до неї, хоч у нас були гості.

Я викликав швидку мамі, дав ліки і дочекався лікаря, щоб переконатися, що їй стало краще. Коли я повернувся, Оля була в образі і не хотіла розмовляти. Потім вона почала пред’являти претензії:

— Ти завжди потуратимеш мамі? Вона не могла сама викликати швидку? Кого ти більше любиш – її чи мене?

Ці слова змусили мене зрозуміти, що з Олею нам не по дорозі. Я не хочу бути з людиною, яка не поважає мою думку і не розуміє мої пріоритети. Ми розлучилися.

Здрастуйте, мене звуть Анастасія, мені 50 років. заміжня я вже 28 років, у нас з чоловіком є двоє дорослих дітей. Старша донька сама вже двічі мама, молодший син також живе окремо від нас.Ми з чоловіком живемо в трійці, яка нам дісталася ще за СРСР. Однак, так як у нас за містом є дерев’яний будиночок, то з весни до пізньої осені ми живемо в ньому. Адже там свіже повітря, город і на роботу зручно добиратися, хоча вставати доводиться раніше, ніж у місті, але нам це не складно.

Тобто весь цей час квартира у нас пуста. Саме це привабило мою подругу дитинства Таню, яка недавно розлучилася зі своїм чоловіком і їй просто нікуди було податися. Я вирішила допомогти, але те, що сталося потім – справжнє нахабство.

Ключі я їй дала на початку травня, а ми з чоловіком поїхали на дачу. Пару разів на місяць я заїжджала, щоб взяти якісь речі, то в інших справах. А трохи згодом я перестала приїжджати, а вона сама займається багатьма питаннями і мене не чіпає.

Я навіть ніколи б і не дізналася, що в нашій квартирі хтось живе, крім Тані, якби наприкінці липня мені зателефонувала сусідка і не запитала:

«Настя, а ви що продали квартиру?»

Я відповіла, що ні – квартира досі належить нам, просто там тимчасово мешкає моя близька подруга. На це сусідка сказала:«Так у вас тут живе не одна подруга, а одразу кілька, а ще й друзі до них щодня по п’ять-шість чоловік ходять!»Звичайно, через почуте я сильно рознервувалась. Адже одна річ, коли у твоєму будинку живе знайома людина, але зовсім інша – коли з квартири зробили прохідний двір. Я вирішила не дзвонити подрузі, а їхати одразу і розбиратися, що там відбувається. Зрештою, приїхала я вчасно:

З моєї квартири саме виходив якийсь чоловік середнього віку, а поряд з ним у коридорі стояла дівчина. Побачивши цю картину, я запитала, чи вдома господиня. У відповідь пролунало «так» і я попросила, щоб її покликали. Вийшла моя подруга.

Я її спитала:

«Ти давно тут господинею стала?»

Вона спробувала виправдатися, але нічого у неї не вийшло. У результаті я дізналася, що здавала вона дві вільні кімнати двом різним людям, а сама жила в третій. Непогана підробітка вийшла ціною мого ремонту і моїх вкладених сил в цю квартиру. За годину в квартирі не було нікого, а з подругою ми досі не спілкуємося.

Я думала, що в 50 років мене вже неможливо здивувати, але була неправа.

Мої рейси зазвичай тривають кілька тижнів, не більше. Деколи навіть менше. Цього разу я поїхав у рейс на два тижні. Однак через 13 днів після мого відходу в рейс мало виповнитися три роки, як ми разом з дружиною разом.

Тому я відразу ж вирішив, що потрібно все встигнути за 13 днів, а на 14 повернутися додому і зробити дружині сюрприз. Звичайно, я нічого їй про це не говорив, адже сюрприз на те й сюрприз.У мене вдалося вкластися в 13 днів, я повернувся до міста, здав звіт і подався додому. На годиннику була п’ята вечора, а дружина завжди з роботи приходить о шостій.

Дорогою я зайшов у квітковий магазин, де купив шикарний букет, поріг будинку переступив, коли на годиннику було 17:45.

Тоді я вирішив сховатись у шафі, щоб зробити сюрприз незабутнім.

Годинник вже показував 18:06 і ось лунає клацання в замку. Швиденько заліз у шафу.Чую вона вже заходить до кімнати і в цей момент я вже думав вистрибнути з криком «Сюрприз», але їй хтось подзвонив, і я вирішив почекати, поки вона поговорить.Зараз я думаю, що це було найкращим рішенням у моєму житті. Хто ж їй дзвонив і про що вони говорили? Ось зразковий зміст:

«Привіт, любий. Так, я вже вдома. Зараз піду в душ. Приготую швиденько щось на вечерю і можеш приїжджати за годину».
Почувши це, мій світ звалився, я ще хвилин п’ять провів під ліжком, оскільки мені все ніяк не вдавалося прийняти дійсність. Але коли я трохи прийшов до тями, я все ж таки знайшов сили, щоб вийти з шафи. Дружині дав півгодини на те, щоб вона зібрала свої речі та пішла.

Коли мій чоловік обережно запитав, чи може його мати пожити у нас на деякий час, я відразу ж відмовила. Він пояснив, що у неї немає де жити після розлучення з дядьком Павлом.

Хоча у неї була власна квартира, вона зараз зайнята моєю золовкою і її двома маленькими дітьми, тож для свекрухи не залишилося місця.

Протягом багатьох років наші стосунки з свекрухою були напруженими. Вона не допомогла нам фінансово, коли ми купували будинок, обравши підтримати свою дочку.

В результаті нам довелося купити невеликий будинок у передмісті, який ми істотно розширили та перетворили за останні десять років.

В той час моя свекруха жила у достатку з другим чоловіком Павлом і ніколи не працювала, оскільки він повністю її забезпечував.

Тепер, коли її шлюб опинився під загрозою — ходили чутки про іншу жінку у Павла — вона стала непотрібною. Мій чоловік стверджував, що ми залишилися її єдиним варіантом, адже у нас достатньо місця, а квартира її дочки вже переповнена.

Проте я залишалася впертою у своїй позиції: це не наші проблеми, і ми не зобов’язані їх вирішувати. Я наполягала, що допомогти свекрусі повинні саме золовка з чоловіком.

Моя відмова була обумовлена її зневажливим ставленням і відсутністю підтримки протягом багатьох років. Я впевнена, що не маємо жодних зобов’язань допомагати їй.

До весілля я знала свою майбутню свекруху тільки за розповідями мого нареченого і нашими нечисленними відеодзвінками. Вона багато років працювала в Італії і повернулася лише за кілька днів до церемонії.

Будучи родом зі скромного містечка і живучи в однокімнатній квартирі, яку купили мої батьки, які працювали на фабриці все своє життя, я відчувала себе досить заляканою, знаючи, що майбутня свекруха побудувала успішне життя за кордоном, включаючи чудовий будинок та купівлю для сина дорогої машини.

Коли вона приїхала, то відразу викликала мене на розмову, змусивши ще більше нервувати через те, що я не виправдаю її очікувань. Під час нашої розмови вона твердо заявила, що ми з моїм нареченим не маємо розраховувати жити в її будинку чи отримувати від неї фінансову допомогу. Вона наголосила, що ми маємо бути незалежними.

Хоча це й лякало мене, але я не стала впадати у відчай, оскільки мої цінності були засновані на любові та самодостатності, а не на матеріальній підтримці.

Дивно, але наступного дня після нашого весілля вона вручила нам ключі від квартири на очах усіх гостей, продемонструвавши свою справжню щедрість. Більше того, вона розпорядилася, щоб мої батьки використали подаровані на весілля гроші для погашення боргів, які вони взяли на себе у зв’язку з церемонією.

Єдине її прохання – бути надійною дружиною для її сина у всіх життєвих злетах та падіннях.

Зараз, через 7 років нашого шлюбу та народження двох чудових дочок, ми з чоловіком процвітаємо в самостійному житті. Я розумію, як мені пощастило, що в мене по-справжньому мудра і добра свекруха.

Я часто сумнівалася у виборі супутника життя, особливо, після народження сина Максима. Мій чоловік Семен приходив додому втомлений, їв, а потім просто лягав на диван, залишаючи мене одну вести господарство і доглядати за сином. Коли я просила про допомогу, він відмахувався, вважаючи це «жіночою справою».

В результаті я жила як традиційна домогосподарка, служачи без взаємності. Спостерігаючи за тим, як Максим починав наслідувати поведінку батька, я жахалася. Розуміючи, який негативний вплив це може мати для майбутнього, я вирішила розірвати шлюб.

Після розлучення Максим змінився в кращу сторону, став допомагати мені по дому. Через роки Максим зробив пропозицію Наді – дівчині з нашого району. Вони одружилися і оселилися в квартирі поруч з моєю, часто відвідуючи мене.

Проте незабаром я помітила, що Надя стала грати підлеглу роль: сама робила всю роботу по дому, наполягаючи на тому, що Максим не зобов’язаний їй допомагати. Стурбована, я поділилася з нею історією свого шлюбу і розлучення, сподіваючись, що вона зрозуміє важливість рівності у їхніх відносинах.

Через два місяці Надя, вже вагітна, зрозуміла, що її чоловік повторює поведінку свого батька. Вона прийшла до мене в сльозах, просячи допомоги і запитуючи, як вирішити цю проблему з Максимом?

Я передбачала все це і тому відчувала відповідальність за те, щоб підказати їй, як впоратися з ситуацією.

У ранок перед своїм весіллям Анатолій був неспокійний від передчуття і нервової напруги, пов’язаної з тим, що він стане одруженим чоловіком.

Готуючись до церемонії, він виявив у кишені свого піджака конверт з написом: “Любий сину. Прочитай це перед весіллям”. Усередині був щирий лист від мами, в якому вона давала сину поради щодо майбутнього спільного життя.

Мама радила Толику берегти свою дружину як королеву і скарб, підкреслюючи, що доброта, ніжність і вірність важливіші за поверхневу красу. Вона закликала його не дозволяти фінансовим проблемам затьмарювати їхні стосунки, цінувати посмішки та захоплені погляди дружини та завжди ставитися до неї з повагою та вірністю.

Лист нагадав Анатолію про унікальність і незамінність його відносин з дружиною, повторюючи той особливий зв’язок, який поділяли його батьки протягом довгих років сімейного життя.

Сльози наповнювали очі Толика, коли він дочитував лист, вдячний за любов матері і готовий прийняти своє нове життя з дружиною – готовий побудувати сім’ю, наповнену щастям і взаємною повагою, пам’ятаючи про неминуще кохання своїх батьків.