NEWS 2SWEET

Перший і єдиний шлюб Олексія розвалився через його діагноз: безпліддя. Слова лікаря ще кілька років звучали в голові Олексія. Він уже не хотів бачити поруч люблячу і вірну дружину, він хотів дитину, про яку мріяв все свідоме життя, але йому це було не дано. Олексій вирішив усиновити дитину, але всі рідні його відмовляли.

Вони попереджали, що Льоша може не знати, які у дитини будуть гени, тому і не варто було ризикувати. Одного разу Олексій вийшов з машини перед своїм офісом і побачив дівчину, яка, як ніби-то тікає від когось. Чоловік не звернув на неї уваги і зайшов в офіс. Раптом він почув біля входу дивні звуки, ніби кошеня нявкало. Льоша пішов у бік звуків і побачив дитину в колясці. Він відразу про все здогадався і відвіз дитину в лікарню.

Виявилося, дівчинці був місяць з народження. Льоша її кожен день відвідував і називав її Вірою. Вже через місяць Віра, завдяки зв’язкам Олексія, була вдома. Чоловік про все заздалегідь подбав: він найняв няню, домробітницю, переробив одну з кімнату в дитячу, все було на вищому рівні. Зараз Вірі 7. Вона розумна і красива дівчинка, яка шалено любить свого тата і радує його кожен день своїми успіхами і досягненнями.

Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована. – Мама, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу. Софія, звичайно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно. – Може спочатку ти нас з татом познайомиш зі своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, – запитала вона. – Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його повинна знати, він з нашого села. – І хто ж це? – Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.

– Зачекай зачекай… Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зомліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася під час своєї юності, коли і сама була така ж як і її дочка зараз. Дядько Володимир, та який же це дядько. Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в любові, а потім зрадив. Перед самим весіллям. Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася. У село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла іншого Володимира, заміж вийшла, народила донечку. Життя ніби налагодилося, той біль, який їй заподіяв Володимир, не вщухала. Вона так і не полюбила свого чоловіка, хоча була йому вдячна за все. Чому, чому саме цей хлопець.

Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, і всією істотою вона була проти цього союзу. Це ж зі сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Володимир і його дружина розлучниця. Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочки, вийшла з кімнати. Увечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Аннички. Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо. Софія ні словом не обмовилася про те, що давно знайома з батьком Олега.

Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї дочки, а з іншого не хотіла ріднитися зі зрадником Володимиром. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анничку заради молодої вертихвістки. Вранці пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, Софія дізналася цей голос. – Привіт, Софія. це Володимир. Тільки не кидай трубку. Мій син полюбив твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що зробив тобі багато бід. Я за все заплатив сповна, тому що живу своє єдине життя з жінкою, яку не люблю. Не знаю, зрозумієш ти, але тоді я повинен був піти, тому що вона чекала дитину. Але не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть говорити їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок. Софія погодилася, більше всього на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. На весіллі все помітили, що сват не зводив з свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.

Була п’ятниця. Колеги під час обідньої перерви запросили випити каву у кафе. Микола, не довго думаючи, погодився. І ось вони сидять, обговорюють переважно робочі моменти, і раптом один із його колег запитує: — Коля, а де твоя дружина? -Вона вдома, їй сьогодні потрібно було неодмінно закінчити звіт про роботу. — Ти впевнений, що вона вдома? — Звісно. — Подивися туди. Колега вказав на сусідній столик, Микола розвернувся і подивився. За столиком сиділа компанія дівчат, де була також його дружина. Але вона виглядала якось дивно. Вероніка не мала звичку яскраво одягатися та фарбуватися.

А зараз дівчина була одягнена у облягаючі, шкіряні штани, яскравий топ та мала яскравий макіяж. Миколай дуже здивувався, адже дівчина сиділа з незнайомими йому жінками. Він думав, що знає всіх подруг дружини. Помітивши увагу, дівчата звернули увагу на їхній столик. Вероніка подивилася на чоловіка, просто йому в очі, але ніби побачила його вперше. Коля ще більше здивувався. Потім до компанії дівчат приєдналася компанія хлопців, і вони разом пішли. Коля, перебуваючи у вкрай розгубленому стані, набрав номер дружини. -Алло, Віро, ти де? — Вдома. Вона ж бачила, що він її бачив. Чому бр еше?

Микола нічого не розумів. Він узяв таксі і раніше повернувся додому. Дружина сиділа кудлата перед комп’ютером і робила звіт. Коли він розповів про ситуацію друзям, вони з нього посміялися, мовляв, дружина його за н іс водить. Коля не знав, що й думати. Як таке взагалі можна організувати? Він став частіше відвідувати те кафе, щоб ще раз підловити дружину. Успіх йому посміхнувся за два тижні. Він зустрів її. -Віро, а ти тут що робиш? Дівчина навіть не обернулася, поки він не торкнувся її за nлече. -Ти мене не чуєш? Пішли додому. Дівчина відкрила ро та, щоб щось відповісти, але потім чомусь передумала і кивнула.

Вони поїхали додому. Коли увійшли до будинку, Коля почув голос дружини з кухні та завмер: -Коль, ти вже повернувся? Що їстимеш? Віра вийшла йому назустріч, і він опинився між двома практично ідентичними за зовнішністю жінками. Так і знайшлася сестра близнючка Віри, з якою їх розлучили ще в дитинстві. Дівчина знала, що має близнюка і давно шукала сестру. Тому погодилася, підозрюючи, що він переплутав її із сестрою та приведе її до неї.

Минулого місяця я була ошелешена новиною – у сина Стасика з’явилася дівчина. І навіщо йому це потрібно? Я для нього все роблю: готую, прибираю, перу, відправляю на роботу, рано прокидаюся … Він же ще дитина! Поведінка Стасика раптово змінилася. Він раз у раз виходив з дому, пропадав цілими вечорами або замикався у себе кімнаті. Я хвилювалася. Підозрювала, що у нього про блеми. Може, він потрапив не в ту компанію або вплутався в конфлікт? Адже в наші часи на вулицях стільки зла … Я задавала йому питання, але він говорив: – Не переживай, мамо. Хвилюватися нема про що, все як завжди. – Синку, ти ж розумієш, що коли не стало тата, у мене одна надія тільки на тебе. Я відчуваю бі ль і самотність. Ні з ким посидіти вечорами. Ти так відгородився від мене останнім часом … – я вже відчувала, як мої очі наливаються слізьми. Все, не можу! – Мам, я граю в футбол з друзями. Ну добре, спробую тебе не кидати так часто, – сказав він. Не те, щоб я була проти футболу, але мене не покидало відчуття, що Стасик щось приховує від мене.

“Напевно, у нього є дівчина. Він симпатичний, не дурний, вже є борода, виглядає серйозним, так що не дивно ”, – сказала Олена, наша сусідка, коли я зізналася їй в своїх про блемах. Я покрутила пальцем біля скроні. Стасик і дівчина? Ха, теж придумала! Навіщо йому вона? Адже я готую, прибираю і стираю. Зрештою, всі ці чоловічі і жіночі питання не так вже й важливі. І не в його віці! Ще є час для цього! Але Ленка посіяла зерно тривоги … Я навіть почала шкодувати про те, що сказала їй! З тих пір я ще більш уважно спостерігала за поведінкою Стасика. Іноді, якщо я добре себе почувала, то робила вигляд, що гуляла по місту, а сама сідала на лавці біля якогось під’їзду або магазину і дивилася, куди і з ким іде мій син, поки він не пропадав з поля зору. А потім вставала і йшла далі. І справді! Щось стало не так! Він почав більше стежити за собою. Він ходив на тренування. І пізно! Тренуватися з 6 до 10 вечора? Якось довго. А у вихідні він часто повертався після опівночі, виправдовуючись, що засидівся в гостях, був на дні народження і т.

Д. – Я все розумію, синку … але я тут трясуся від страху. Ти міг би мене попередити! – плакала я. Я бачила, що Стасику соромно. І це добре! Так поводитися з бідної матір’ю … З тих пір я стала розумнішою. Як тільки він йшов, я дзвонила. Не те щоб я прибіднююся, але у мене тоді дійсно були такі нервові болі … Грудна клітка розривалася так, що боюся згадувати. Зрештою, одного разу Стасик сказав мені: – Мама, у тебе завжди все добре. Не корч із себе жертву! Лягай, я скоро повернуся. Мені вже 22 роки, я доросла людина, можу вийти і провести час без мами! Ці слова ранили мене. Після того дзвінка не розмовляла з ним два дні. У підсумку, через майже рік такої боротьби і брехні, Стасик сказав мені правду. Я думав, що помилилася. – Мама, я зустрічаюся з дівчиною. Її звати Катя. Я більше не хочу тобі брехати і звітувати кожну хвилину. Мама, ти повинна зрозуміти одну річ, – сказав він. – Я люблю тебе, я тобі за все вдячний і ти завжди будеш для мене найважливішою жінкою в світі. Але я зустрів Катю і хочу побудувати з нею стосунки. Зустрічатися, гуляти, вечеряти, врешті-решт навіть жити з нею …

– Що ти мариш ?! – я не могла більше його слухати. – Навіщо тобі Катя? Навіщо жити з нею? Тобі погано з мамою? – запитала я, проливаючи сльози. – Мама, стій … – сказав він. – Ти не можеш тримати мене весь час на повідку. Я став дорослим і маю право на власне життя! Я не розуміла, що з ним сталося. Що з цими дітьми таке відбувається? Що я зробила не так, що вони так само зі мною поводяться? Тоді я посварилася зі Стасиком. Він пішов, але повернувся ввечері. Я була впевнена, що він хоче вибачитися і сказати, що ця Катя дура. Але я виявилася не права. Він сів поруч зі мною і спочатку знову сказав мені, як він любить мене і потребує мене. А потім ще раз заспівав іншу пісню: – Я знаю, що моя старша сестра заподіяла тобі бі ль, але тоді вона була права. Ти намагаєшся керувати кожним, ставиш свої умови, ізолюєш нас від світу. У тата друзів не було, він ніколи не виходив з дому. Насправді, у нас немає ніяких контактів ні з ким із сім’ї … Я хотіла його перебити, але він продовжив: – Я більше не мамин хлопчик, якому потрібно витирати соплі після кожного чхання.

Я працюю, мені 23 роки і я вже більше року зустрічаюся з прекрасною дівчиною, яка тобі заздалегідь не подобається і якій ти не даси ні найменшого шансу, хоча ніколи її не бачила. Мама, не змушуй мене вибирати – ти або вона – тому що це ненормально! – Ну, ти б її не вибрав! – вигукнула я – Справа не в тому, кого б я вибрав. Справа в тому, що Катя ніколи б не поставила мене перед таким вибором. Це нелюдяно, шалено, мама. Я люблю вас обох, хоча кожну по-своєму. Дай мені бути щасливим! І дозволь собі розділити зі мною цю радість. Я мовчала, сльози текли по моєму обличчю. – … Ой, як мені недобре. Відкрий скоріше вікно! – Мам, вистачить! Я молю тебе! Їй богу, одного разу тобі і правда знадобиться допомога, і ось тоді я вже не повірю! Яка допомога?

Щоб я прикидалася? Мені по-справжньому погано! Стасик сказав мені обдумати все і повідомив, що повернеться на наступний ранок. Завтра вранці? Він на всю ніч іде кудись? Я збожеволію від тривоги! І хто буде робити йому бутерброди? Хто його ласкаво розбудить? Ось же ця … Катя. Як мені бути? Невже він не жартував? Я ні в якому разі не хотіла нікого ізолювати. І навіть не думала встановлювати свої канони. У чому його претензії? Точно, дівчина запудрила йому мізки! Я зроблю мудро: покличу її на вечерю. Побачу наживо, поговоримо по душах, вивчу її навиворіт. Іншого виходу немає. Адже я не в змозі дозволити собі втратити останню близьку людину, яка у мене залишилася.

Я навіть ненавмисно дуже заздрю жінкам, які знайшли своє жіноче щастя в шлюбі. Я завжди вважала свій шлюб вдалим і надійним. Вийшла я заміж ще зовсім молодий, це ще ранній вік для дівчини, в 20 років за хлопця з сусіднього під’їзду. У нас була взаємна щира любов і незабаром ми з ним одружилися. Скоро з’явився на світло Олександр, а через 3 роки — Ігор. Жили ми добре, весело, сперечалися дуже рідко. І мені так подобалася моє життя, що часто сама собі заздрила навіть. Так минуло 25 років нашої щасливої сімейної житті. Хлопчаки наші виросли, одружилися. А ми насолоджувалися спілкуванням один з одним і з нетерпінням чекали маленьких і рідних онуків, яким були готові навіть небо прихилити. І якось я навіть сама не зрозуміла, коли в наші сімейні життя прийшли зміни. Ні, мій чоловік залишався таким же в стосунках, але він вирішив кардинально поміняти свій імідж. Так би мовити, омолодитися, як ніби. Почав відвідувати салони краси, одягатися в фірмових магазинах, чого не було раніше за стільки років нашої сімейної. Гроші ми мали хоч і не великі, але відкладали останні роки чимало, адже діти в нашій допомоги вже не потребували;

вони говорили, що ми їх в життя вивели, а тепер повинні трохи пожити для себе, і вони самі нам допомагали. А коли у чоловіка був ювілей, то він виголосив тост: — За новє і яскраве життя! Тоді, я навіть уваги на ці слова не звернула. Чоловік почав приходити з роботи пізно в якомусь аж надто піднесеному настрої. Я навіть подумати не могла, що причиною цього стане інша жінка, я б ніколи в це не повірила. Якось в парку до мене підійшла молода дівчина з проханням поговорити. Я її не знала, але на розмову погодилася: було цікаво, що ж я від неї можу почути. Вона довго мовчала, було видно, що вона хвилюється, не може зібратися. А я в цей час її з цікавістю розглядала. На вигляд їй було близько 30 років, симпатична. Я терпляче чекала, але замість слів у неї полилися сльози. Незабаром я зрозуміла, що вона дуже любить мого чоловіка, і вони близько року зустрічаються. У них взаємні почуття, але чоловік мені нічого не говорить, так як боїться, що я сильно засмучусь, що це мене зовсім розчарує. Але наступну фразу я зовсім не готова була почути від цієї жінки: — Ви ж з чоловіком добре прожили життя, так дайте і іншим таке щастя.

Я не знала як на все це реагувати, мовчки встала і просто пішла додому. Чоловікові своєму я зовсім нічого не сказала. Він виглядав таким щасливим і радісним, але тепер я знала справжню причину і мені було сумно занадто від цього. Через кілька днів ми відзначали в ресторані 25 років з дня нашого весілля. І я зважилася на розмову. Тільки попередила чоловіка відразу, що мені потрібна тільки правда. Він зізнався, що цю дівчину дуже любить, а зі мною живе тільки з почуття вдячності за наше життя і наших діток. Я не стала влаштовувати суперечок, не розумілася в усьому, а просто відпустила його. З чуток я дізналася, що вони до сих пір живуть разом. Але наскільки триватиме ця ідилія, я не знаю. Ось так наш шлюб зруйнувався, але я не опускаю руки. Через два місяці у сина народиться дочка, і я буду з задоволенням їм допомагати. Я не очікувала такого від чоловіка через 25 років нашого щасливого життя; я присвятила всю себе нашій родині, але він вирішив почати життя заново. А я тепер буду справжньою бабусею, шукати іншого чоловіка більше не буду, не хочу більше такого щастя, коли тебе просто залишають, як використану річ. Я до кінця життя не зможу з цим змиритися.

У мене єдиний син Максим. Я майже жила для нього. Коли Максим вступив до університету, я поїхала до Америки на кілька років. Думала трохи попрацювати, щось заробити, мріяла купити Максимові гарне авто та квартиру. Все йшло добре, Максим навчався, я працювала. Щодня ми зідзвонювалися. І ось якось у розмові Максим мені nовідомив, що хоче одружитися. Я не дуже була рада цієї новини, адже вважаю, що одружуватися у 22 роки – зарано. Але це було не найrірше. Син повідомив мені, що його обраниця на сім років старша за нього, до того ж з ди тиною. Я одразу сказала, що я проти. Але Максим мені заявив, що тепер він дорослий і може самостійно ухвалювати життєво важливі рішення. — Та що ти можеш сам? Ти ще й гривні не заробив, копійки до хати не приніс! Ти думаєш, я утримуватиму тебе? — А ось і можу! І не збираюся я тебе гроші брати на свою сім’ю!

Я вже влаштувався працювати. Робота віддалена, навчанню не завадить, до того ж вчитися залишилося лише кілька місяців. »Господи, я йому не дуже і потрібна… Він розумний хлопчик: у комп’ютерах розбирається, знає дві іноземні мови, завжди заробить на шматок хліба з олією”, – подумала я. — Мамо, ну чого ти! — Наталя гарна. Вона розумна, гарна, господиня чудова. Вона обов’язково тобі сподобається, от побачиш! А Артем – чудовий малюк, неймовірно тямущий. Ну, не пощастило Наталі із першим чоловіком. А я зроблю її щасливою. — Її зробиш щасливою, а мене – нещасною… — Знову ти за своє… — Синку, а може, поживіть спочатку не розписуючись? Навіщо поспішати?

Зараз багато хто так живе, а потім вирішив би, що робити. — Якби в тебе була дочка, ти б їй дала таку пораду? Знаєш, мамо, у цивільному шлюбі мешкають чоловіки, які не хочуть брати на себе відповідальність. — А що, зручно: не сподобалося — зібрав речі та пішов. А так — розлучення, позови, поділ майна… Не думав я, що ти до всього так ставишся… Ми ж з тобою завжди були друзями. І чи не ти казала мені, що чоловік повинен відповідати не лише за себе, а й за свою жінку? — Знаєш, про що я мріяв усі ці роки, коли ти розійшлася з чоловіком? Що тобі зустрінеться дбайливий чоловік і вирішить усі твої проблеми. Або хоч би розділить їх із тобою, поки я був дитиною. — Але цього не сталося. І ти змушена була податись на чужину, щоб забезпечити нам майбутнє.

Я тобі за все це дуже вдячний. Я, довго не думаючи, зібрала речі та прилетіла додому – рятувати сина. Така невістка мені явно не пасувала. Приїхавши, я не розуміла, що мені з цим було робити? Порадилася з подругами, їхні думки із цього приводу розійшлися. Марія співчувала і пропонувала поговорити з цією Наталею, як жінка з жінкою. З Ганною все було складно: вона сама зустрічалася з чоловіком, на п’ять років молодшою. Так нічого не придумавши, я вирішила послухати пораду Марії та сходити «в гості». Я набралася мужності і вирушила на оглядини. — Доброго здоров’я Наталя! Я Максимова мама. – Здрастуйте, я зрозуміла. Проходьте. До передпокою вибіг хлопчик.

Світле волосся і карі очі з бешкетними іскорками, відкрита щира усмішка… Як же він схожий на Максима в дитинстві! — Вітання! Як тебе звати? — Вітання! Я Артем. Малюк з цікавістю мене розглядав. Я простягла йому машину. Радість малюка виплеснулася через край. – Я давно про таких мріяв! Як ви вгадали? Ви чарівниця, так? Мама казала, що вони дорого коштують! Мама, дивись, у них дверцята відчиняються, і капот, і багажник! Знаєте, як я провела наступні дві години? Повзаючи разом із Артемом по підлозі та граючи в машинки. А потім ми катали їх диваном і розглядали, як крутяться коліщатка. Я закохалась! Остаточно і безповоротно. Артемко заволодів моїм серцем назавжди.

І я відчувала, що це взаємно. Поруч із Артемом мені здавалося, що я така ж юна, як його мама Наталя. А вона справді красуня… І дуже мила та інтелігентна дівчина. Жінкою назвати це тендітне створення мова не повертається. Мені стало дуже соромно, що я прийшла до будинку цієї молодої жінки з претензіями. Та ще з наміром посварити її із сином. — Ну, от і познайомилися, — сказала я, прощаючись. Усі заздалегідь заготовлені фрази кудись зникли. — А ви ще прийдете до нас? Приходьте, ви гарна!

Я ще не всі свої іграшки показав вам! — Звісно, прийду. І ви з мамою приходьте до мене у гості. Обов’язково приходьте! Незабаром у мене з’явиться онука. Артем дуже переживає, що мама і тато Максим тепер любитимуть сестричку більше, ніж його. — Бабуся, ти любитимеш мене сильно-сильно, я знаю! — Заявив мені Артем. Від таких слів на душі дуже тепло. Добре що я не припустилася помилки і не зіпсувала життя синові. Для щастя в сімейному житті не важливий ні вік, ні статус, я неймовірно щаслива від того, що мої діти щасливі.

Як із мамою поговорю останнім часом по телефону, почуваюся ви нною, настрій зовсім зникає. Останні півроку вона блаrає мене забрати її до нас, до столиці. Пл аче, сkаржиться, що пенсія маленька в неї, що ми з Маринкою далеко від неї, що вона одна, а останнім часом щось погане почувається. Я кажу їй: “Мамо, ну подумай сама, куди я тебе візьму?” Самі тут блукаю чужими кутами, іноді тиждень тільки хліб жую і во дою заnиваю”. Після ро злучення з чоловіком жінка живе з 10-річною донькою Маринкою в ор ендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором у невеликому спортивному клубі поряд з будинkом, отримує дуже маленькі алі менти, які kолишній чоловік нещодавно ще зменшив через на ро дження у нього ди тину у новому шлюбі.

– М’яко кажучи, не шикуємо, а економимо на всьому, навіть на продуктах, – розповідає Зоряна про своє життя. – Добре, що ми з донькою їмо мало. У подруги он син-підліток, я подивилася, скільки він їсть, йому подружка готує, як дорослому чоловікові. М’ясо, фрукти та ягоди Зоряна купує лише своїй доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями та розпродажами – загалом, живе так, як багато простих скромних та економних людей. Головне – мати гарне самопочуття і не зневірятися – вважає вона. Якщо хоч на хвилинку зневіришся, засумніваєшся, або занудишся, почнеш шкодувати себе – вnадеш на дно, та так, що можеш уже не випливти звідти.

Мама Зоряни, Катерина Григорівна, живе у невеликому селі далеко від міста. – Їй 62 роки, за столичними мірками, це ще зовсім не ст ара жінка, але тільки спробуй їй про це сказати! – зітхає Зоряна. – Для неї ц я образа дуже велика. Як це “не ст ара”? У неї імідж літньої та не щасної людини, особливо в останні роки. Дзвонить мені в серnні, я кажу: ”Мамо, щось nогано почуваюся, я не можу розмовляти”. А вона – ой, та що там ти, ось мені зараз так nогано, що й сказати важко. І сnина в мене, бо я ще молода вже давно, все себе тобі все життя присвячувала. Катерина Григорівна давно вже не nрацює. Особливих захоnлень у неї не має, подруг теж тр охи на селі, з нею спілкуватися люди не дуже хочуть, набридло слухати, як вона скаржиться на життя. Дні вона проводить за переглядом телепередач і серіалів. Все поrано, а буде ще rірше.

— Та якби я мала тут власну трикімнатну квартиру у власності, я б ще добре подумала, чи брати до себе маму, — зітхає Зоряна. – Людина вона дуже непроста, і легко з нею не буде мені ніколи це точно. Там у селі у мами Зоряни досить непоrаний будинок. Мама пропонує його nродати, але про це Зоряна й чути не хоче. На rроші від продажу цього будинку не купиш зовсім нічого в столиці. До того ж у цьому будинkу зараз усі вони nрописані. Якщо квартири не буде, то всі вони виявляться без даху над головою. – Так хоч повернутися туди можна буде, у крайньому разі! – міркує Зоряна. – Ні, будинок у селі цей nродавати не можна. Здавати в оренду мамине житло, щоб зняти мамі щось у столиці, теж не вийде, адже за хату ту ніхто більше за тисячу rривень і не дасть.

– Мамо, ну ти сама добре подумай – куди ти до мене приїдеш? – пояснює Зоряна. – У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира ця зовсім маленька, розумієш? Двокімнатну зараз я не потягну, тим паче у нашому районі. А міняти район ми не можемо – донька тут у школу ходить. – То я й на кухні поживу! – умовляє мама. – Диван мені поставимо. Або розкладачку. Але житло – це не вся проблема. Мамі потрібне ме добслуrовування, харчування. Пенсії, вона каже, не вистачає, але у столиці тим більше її не вистачатиме.

А прийняти себе на шию ще й маму Зоряна зараз не може. – Так скажи їй твердо: ”Мамо, не вигадуй, сиди в себе!” – Радить подруга. – Нема чого їй тут робити, буде лише nроблеми створювати. Тобі їх і так мало? Їй 62 роки, до старості ще років із двадцять. То їй і скажи. Тобі треба дочку піднімати на ноги, навчати, всі ресурси зараз мають бути спрямовані на це. І скарги ці по телефону одразу обривай: «Ой, у мене на кухні щось підгоріло, поспішаю, бувай-прощай!» – і все. Як вважаєте, хороша дочка має в такій ситуації щось вигадати і забрати матір до себе? Зоряна іноді цілу ніч не спить після розмови з мамою, плаче і не знає, як їй правильно вчинити.

Я — класний керівник 9 класу. Школу називати не буду, просто хочу розповісти свою маленьку історію, яка повернула мені віру в добро. Місяць тому я помітив, що на великій перерві (20 хвилин) половина мого класу залишає школу і кудись іде. Повертаються майже впритул до дзвінка. «Ку рити ходять!» — здогадався я. Серед йдуть були, в основному, хлопці, тому я не сумнівався у своїй правоті.

Однак — ось дивина — по поверненню від них зовсім не пахло кур ивом Мені стало цікаво, куди діваються «мої» діти, і я вирішив за ними непомітно простежити. Яке ж було моє здивування, коли я виявив, що вони підходять до незнайомого мені літній людині, оточують його, дбайливо саджають на лавочку біля школи і годують тим, що принесли з собою. Хтось наливає йому гарячий чай з термоса, хтось дістає лоток з картопляним пюре і котлетами. Виявилося, що це без домний, над яким мої хлопці взяли шефство!

Вони рятують його від roлоду, витрачаючи всі свої кишенькові rроші на нього. Я — чоловік, але я розплакався, дивлячись на них. В той же день я пішов до директора нашої школи і умовив її взяти цю людину до нас охоронцем. Так, завдяки небайдужості хлопців, без домний отримав не тільки роботу, а й дах над головою. Я пишаюся «своїми» дітьми

В неділю на хрестинах, ім’я дитини до сих пір не виходить з голови Запросили нас з чоловіком на хрестини. Народила свою першу дитину сестра його кращого друга і нашого кума за сумісництвом. Не знаю, навіщо вона нас покликала — ми не маємо до неї ніякого відношення, але відмовити було незручно. При цьому ми з чоловіком вирішили на банкет не йти — тільки під’їхати до церкви, привітати і виїхати. Не більше. Адже з нами були двоє маленьких дітей, залишити яких з бабусями немає можливості, а зі сторонніми людьми — немає бажання. Скажу відразу, сім’я цієї дівчини живе в селі. Самі розумієте, які там звичаї. Коли я побачила біля маленького храму натовп людей, то подумала, що прийшла вся село. Напевно, так і було. Зрозуміло, що після обряду всі ці люди пішли веселою юрбою в ресторан святкувати. А бенкет закотили винуватці торжества на весь світ. Наш кум розповідав, що будь-яке весілля відпочиває — там буде все.

І поросята на столах, і цигани з ведмедями, і танці до ранку. Ось такий сільський варіант хрестин малюка, якого мені не зрозуміти. Але найбільше вразило не це, а те, як батьки назвали дівчинку. Те, що я почула, було вище мого розуміння. Я вже готова до різних Евеліна, Адель і Глорія. Але дане ім’я я чула вперше. Табіта! Як вам? Особисто я кілька разів перепитувала, так як не могла зрозуміти до кінця, як правильно воно звучить. Спочатку ми з чоловіком подумали, що це ім’я має японські корені. Але вчора в Інтернеті я прочитала, що воно грецьке. Зрозуміло, що хрестити Табітою дівчинку православний піп відмовився. Тому вибрали їй в святцях ім’я Тетяна. Чесно скажу, не люблю засуджувати батьків за те, як вони назвали своїх дітей. Вважаю, що це їх особиста справа. І ніхто не має права нав’язувати їм свої варіанти. У даній ситуації я теж не засуджую, а просто дивуюся. Не більше. А ще дивуюся багатою батьківської фантазії.

І співчуваю дівчині, яка буде все життя жити під ім’ям Кривошеєва Табіта Петрівна. Саме так звучить повне ім’я дитини. Коли моя однокласниця назвала дочку Франческою — на честь Папи Римського Франциска — я думала, що крутіше варіантів більше не почую. А ось і ні. Життя прекрасне і завжди здатна здивувати нас більше. В даному випадку ім’я Табіта зробило мій день. Звичайно, якщо довго так називати дитину, то до імені можна звикнути. Можливо, з часом воно навіть мені не буде здаватися таким вже безглуздим для російських реалій. Матері дитини важлива думка людей — вона читає цю статтю. Днями йдуть оформляти дитину-думають: чи Табіта писати, або Тетяна (як охрестили). Батьки засумнівалися: так багато родичів були проти імені Табіта. Мені воно теж не сподобалося — і я відкрито їй про це сказала. Що стосується священика (або попа), то він пропонував Тавіфу. Але батькам не сподобався такий варіант. Дякую всім!

Віталій був радістю Олександра та Людмили. Вона заваrітніла, коли вже й не думала на дитину розраховувати, їй тоді близько сорока було. Двоє дорослих дітей уже мешкали окремо. А тут – новий малюк. Народиться син слабеньким, насилу його виходили. Однак він був дуже розумним, чудово вчився. Батьки його любили. У школі був найкращим і до університету вступив на бюджет, подавав великі надії. На п’ятому курсі прийшов додому з дівчиною та заявив, що вона його наречена. Вероніка зовні зовсім на підходила Віталіку, вона була напрочуд гарна собою: довге чорне волосся, модельна фігура, довгі ноги, яскраві зелені очі. Людмила одразу засумнівалася у чистоті її намірів.

Навіщо такій красуні її син? Вони були заможною родиною. Невже, виходячи з меркантильних цілей, за ним ув’язалася? Вона тоді прямо заявила невістці, коли залишилася з нею віч-на-віч, що, якщо посміє обра зити її сина, їй не поздоровиться. Вона намагалася в неї з’ясувати, навіщо їй її син. Однак Віра все стверджувала, що любить його. Людмила від неї відстала тільки коли народився внук. Юрочку дід з бабусею любили, дуже балували і любили. Він став промінцем щастя для них. Але за кілька років Віталік оголосив, що вони з Вірою розлу чаються. З’явився її колишній чоловік, і вона до нього втекла, дитину забрати планує. Тоді Людмила розлютилася, знайшла Віру і почала їй заrрожувати, щоб не сміла онука в них забирати.

А Віра їй каже, що він не син Віталіка, а породжений іншим чоловіком. Люда зажадала тест на батьківство. Результати зачитувала сама перед сином, Вірою та її kоханцем. Прочитала, що Юрко — син Віталіка. Коханець засмутився, обра зився, що вона його обду рила і незабаром її покинув. Тоді Віра почала проситися назад. Віталік знайшов у собі сили її пробачити. Незабаром у них дочка з’явилася. Жили добре. Віталій — дуже сімейний чоловік. Тільки на смертному одрі свекруха зізналася, що збрехала, Юрко не син Віталіка. Проте вона не хотіла його втрачати. Віра тоді плакала і дякувала їй, адже чоловіка краще, ніж Віталій, вона ніколи б не знайшла, але мало не втратила його через свою дурість.