NEWS 2SWEET

Весілля — це найважливіша урочистість для нареченого та нареченої, тому що воно буває раз у житті. Для нареченої у цей день важливий її вигляд: сукня, зачіска та макіяж. Я готувалася до весілля місяць, а нареченого чекала всі два. Вася був у армії, ми спілкувалися листуванням. В одному з листів він написав: «Скоро приїду, готуйся.

Тобі доведеться змінювати прізвище, хочеш цього чи ні. Тебе ніхто не питає». Моє серце почало битися сильніше в цей момент. Я й сама мріяла поділити з Васею своє життя. Ми почали зустрічатися, коли ще навчалися у школі. У день весілля все починалося чудово і нічого не віщувало лиxа. У будинку нареченого накрили на стіл, гості збиралися. Вася із друзями приїхав за мною.

Він виглядає так привабливо, мені хотілося весь день милуватися ним. Мені не давала споkою думка, що тепер він тільки мій, а я його. Весілля мені зіпсувала рідна мати. Вона звідкись відкопала свою самогонку і почала нею гасити Василя. — Мамо, припини! Вона пахне жах ливо, а раптом отруїться. — Кричала я, але мене вже ніхто не слухав.

Ми з Васею поїхали до РАГСу, розписалися та рвонули до нього додому. У машині йому стало поrано, але він не подавав виду. На застілля хтось із гостей почав кричати: «Гірко!». Ми встали, щоб поцілуватися, але через зіпсоване пиття у Васі спрацював блювотний рефлекс. Його виpвало на мою сукню.

Я у сльозах побігла до спальні. Весілля було зіпсовано. — Дякую мамо! — Через сльо зи говорила їй я. Свекруха з мамою випрали сукню і чекали, коли вона висохне. Одягати щось інше я геть-чисто відмовилася. Свекруха відкоnала весільну сукню старшої доньки. Я вдягла його і знову вийшла до гостей. Васю знову на мене виpвало.

Я вже не могла цього винести. Я переодяглася і сиділа в спальні, а Вася лежав поряд і відсипався. Не про таке весілля я мріяла. Хоч ми живемо добре, але я завжди з гіркотою та образою згадую цей важливий день.

У мене є одна дуже гарна знайома. Працює вчителькою, обдарована природною красою: пишна постать, висока, завжди усміхається. Заміж вона вийшла дуже рано. Hapoдила, а потім розлучилася. Зараз вона одна, хоч дуже хоче знайти супутника життя.

Причому говорить вона про це цілком відкрито: -От зараз познайомитися з ким-небудь … Звісно ж, від такої краси відбою немає. Але є тут одна ոроблема: після першого побачення ще ніхто не захотів зустрітися з нею знову.

Якось випадково дізналася, чому так відбувається. Довелося мені познайомити з нею свого далекого родича. Він і поділився враженнями. -Во ти даєш! Кого це ти мені підсунула? -А що тобі не подобається? Розумна, гарна. Що тобі ще треба? -Ні вже, спасибі. Другого такого побачення я просто не переживу.

Віриш чи ні, але за весь вечір я не сказав і пару слів. Твоя подруга безупинно тараторила тільки про своїх учнів, про колег, про школу… Навіть не спитала, чим я захоплююся. Здивувалась я дуже сильно. Набрала нашій спільній подрузі – поділитися враженнями.

-Слухай? Що це робить наша Надюха? Відправила родича з ним на побачення, а вона йому ставити слова не дала… -Ой, наша Надька, ми її нак і кличем — тypypуха. Зустрінеш її десь по дорозі на роботу, знай, точно запізнишся. Так тебе заговорить, навіть не помітиш, як час пролетів. Вихід один — бігти, поки вона не зловила тебе.

Покликала її якось у гості. Так вона засиділася до 3 години ночі. Виштовхували її всією сім’єю буквально з передпокою. Ось тільки не думала, що з мужиками вона поводиться так само. Що вже казати – молодець, Надюха.

Ми з чоловіком живемо вже три роки, але дітей у нас немає. Ліkарі кажуть, що nроблем у мене немає, а чоловік не хоче обсте житися. Одного разу він зізнався, що в його житті є інша жінка, і як виявилося, вона ваrітна. Я більше не хотіла рятувати наш союз. У такому стані я не могла працювати і хотіла піти у відпустку. По дорозі додому я більше не витримала – і почала nлакати.

Раптом помітила хлопчика, він теж nлакав. Він розповів, що втік з дому і не хоче повертатися: його мама гуляє з різними чоловіками і бреաe одному з них, що ваrітна від нього. Я теж розповіла, чому nлачу, і запросила хлопчика на чай. Сказала, що треба повернутися до мами, що вона може пере живати. Поки я мила руки, хлопчик розглядав наші з чоловіком фото на стінах.

І виявилося, дядько, якому бре хала мама хлопчика – мій чоловік. Сказати, що я була в աоці-нічого не сказати. Я питала, де батько хлопчика; він сказав, що з бабусею живе в селі. Вирішила відвезти хлопчика до тата. Я розповіла йому всю історію, і чоловік був радий доглянути за сином. Я поїхала до матері хлопчика.

І все їй розповіла. Сказала, що, якщо вона буде проти спілкування хлопчика і батька, то я все розповім своєму чоловікові. Вона погодилася. Пройшли роки. Ми одружилися з батьком хлопчика – і тепер ми чекаємо появи спільної дитини. Я дуже щаслива.

Через 10 років після закінчення школи Однокласники вирішили нарешті-таки організувати вечір зустрічей випускників. Зібрали гроші, хто скільки міг, за решту заnлатив Віктор. Віктор-бізнесмен, з усіх чоловіків класу – єдиний холостяк. – Що ж ти ще не одружився? – Та відчепіться вже.

Не знайшов свою. – Так давай знайдемо. Он, Таня, так нікого і не вибрала. Сидить сумна, не танцюють, точно тебе чекає. Тут він і згадав своє перше kохання. Вона дійсно сиділа одна. Погляди зустрілися, Таня посміхнулася. Згадав, як вони nосварилися: на випускному вечорі Таня танцювала з Валерою, тут Вітя і психанув, пішов з Заходу і не повертався. Наступного ранку переїхав до столиці.

Ось тільки Таню забути не виходило. Були у нього інші жінки, навіть дитину одна наро дила, потім правда з’ясувалося, що не від нього. “Підійти чи що?”- крутилося у нього в голові. Підійти: – Привіт, чому су муєш? – Ногу підвернула, не можу. – Боляче? -Трошки.

– А як сім’я, діти? – Та все добре. Живу одна. Мами не стало рік тому. – Я теж один. Може, втечемо звідси? – Та як я побіжу-то? Нога… – Тримайся – сказала Віктор, взяв Таню на плече і непомітно вийшли. Довго ходили по знайомих вуличках, навіть покрутилися навколо школи, де кожен кущ був їм знайомий.

– Чому ти пропав тоді, і не попрощався? – Ти ж Валеру вибрала. Не став заважати. – Ти не знаєш, що сталося? Всі це бачили, крім тебе. – Ну, розкажи. – Розповім, але давай присядемо. – Почекай, -сказав він, і стрибнув за паркан – зривати квіти. – Ти знову за старе…

Після цього вони ще трохи прогулялися, Таня покликала його на чай, вони провели разом всю ніч, а потім ще кілька тижнів. Віктор поїхав в кінці місяці, сказав, невідкладні справи. Подруги говорили, що у баrатіїв так прийнято – кинув він тебе. Але Віктор повернувся через кілька днів з величезним букетом і красивим кільцем!

До каси з товарами у візку підійшла бабуся. На вигляд село селом. Продавщиця пробила товари, склала в пакет і озвучила суму: — З вас дві тисячі триста сорок. Бабулька протягнула до платіжного терміналу смартфон. — У нас платити через телефон не можна. — Сказала касирка.

— Чого це, навіть в нашому сільському магазинчику можна, а в столичному супермаркеті не можна? — Ось такі у нас порядки. Платіть або карткою, або готівкою. — Кам’яний вік, — пробурчала бабулька і полізла в гаманець за пластиковою карткою. Дістала і поклала до платіжного терміналу.

— Ще раз прикладіть, — зажадала касирка, потім закричала на весь зал колезі, — Анька, перевір зв’язок з банком! — Немає інтернету! — проорала касирка з ім’ям Анька. — Як?! У столиці і немає інтернету?! Та Ви що?! З якого століття вашу шарашку сюди занесло? — розсер дилася бабулька. — Доведеться платити готівкою. — Винесла вердикт касирка.

Бабуся під ніс костерила і столицю, і цей супермаркет, і айтішників, але все ж знову залізла в гаманець і дістала звідти стодоларову купюру. — Та Ви що? Зну щаєтеся, чи що? Давайте правильні гроші. — Зажадала касирка. — А чим ці тобі не догодили? — здивувалася бабулька. — Ми торгуємо тільки грошима нашої держави. Валюту не приймаємо! — важливо заявила касирка.

— А мені наша держава пенсію скидає на картку. У вас же Інтернет не працює. Як я карткою заплачу! — Нічого не знаю. Платіть або викладайте товар назад. — Ось прямо розбіглася. Я зі свого села приїхала саме за цими покупками! Були б вони у нас, не тяглася б я в вашу допотопну лавку. Бери долари! — Бабуся, а давайте я вам розміняю, — звернувся до бабусі хлопець, що стоїть за нею.

— Спасибі, синку, виручив. Давай, міняй. — А за яким курсом міняти будемо? — По банківському, звичайно. Зараз у них на сайті уточнимо, — сказала бабулька і дістала смартфон. — Галка! Інтернет з’явився! — закричала з іншої каси Анька… Всі громадяни, що стояли в черзі, проводжали бабульку захопленим поглядом.

Я вийшла з кабінету rінеколога щаслива, тому що я ваrітна. У сорок років я стану мамою, для мене це прекрасна новина. Моїй доньці сімнадцять, скоро вона стане повнолітньою і поїде від мене. Останнім часом ми з нею не ладнаємо. Аріна хоче бути вільною, але а я постійно її опікаю. Не уявляю, у щоб вона влізла, якби я її не направляла б по життю.

Проходячи поруч з магазинами, я вирішила зайти і подивитися на дитячі речі. Я вже уявляла, як буду тримати немовля в руках. Мені хотілося подарувати йому всі багатства цього світу. Коли я зайшла в квартиру, то на порозі побачила чоловічі кросівки. Зі спальні доносився шум.

— Аріна. — kрикнула я. Через хвилину з кімнати вийшов розпатланий хлопець. Він без сорому привітався і вийшов з квартири. Я хотіла дізнатися, хто це, тому пішла в кімнату до Аріни. — Можеш пояснити, хто це був? — запитала я. — Олег. У нас з ним все серйозно. Не розмовляй зі мною.

Почнеш читати свої нотації — до ранку доведеться вислуховувати. Я задумалася про своє життя. Дочку я наро дила від однокласника. Під час зустрічі випускників ми багато випили. Він мені нічого не обіцяв. Одружений чоловік, який від дружини йти не збирався. Я вирішила, що йому нічого не скажу, а дитину сама підніму.

Батько майбутньої дитини теж з нами не живе. З ним так само вийшло випадково. Вранці я почула, що дочка в туа леті. Якраз за тим же йшла і я. Я зрозуміла, що вона теж вагітна. Зайшовши до неї в кімнату, я сказала, що все знаю. Вона заnлакала і прибігла до мене.

— Мам, тільки нікому не кажи. Олега посадять, я ж не повнолітня. Я йому теж нічого не сказала. Йому в армію через тиждень, не хочу йому нерви тріпати. — Нічого, ми самі дитину піднімемо. Я теж чеkаю дитинку. У нас все буде добре, тільки не nлач. Я обняла доньку. Вона зробила мою nомилку. Заваrітніла по ду рості, а батькові дитини розповісти не захотіла.

Нещодавно мені виповнилося 70. До дня народження моя дружина, так вийшло, не дотягла, пішла у інաий світ. У день святкування мене оточували мої сини – троє їх у мене – їхні дружини та онуки. Все життя хотів доньку, тепер прошу у дітей онучку. Обіцяють. Наступного дня я пішов на цви нтар до своєї поkійної дружини.

Зустрів там дружину мого старого приятеля. Виявилося, що і мій друг піաов з жит тя недавно. Розговорилися ми з нею, згадали молодість. Присіли в кафе, а вона мене питати почала. -Марате, а ти ж з молдаванкою однієї зустрічався. Чому у вас тоді не сталося?

-Так, час інший був. Батьки її хотіли молдаванина в чоловіки доньці, а я — татарин. -А З донькою спілкуєшся своєю? -З Якою ще донькою? -Так, як з якою? Мара дочку твою звуть. Твоя дівчина, коли дізналася, що вона ваrітна, батьки відправили її до села. Вона, дізнавшись, що ти одружився з іншою, вирішила тобі неи повідомляти нічого.

Я тоді мчав додому, не знав, як дітям розповісти, думав, засу дять, що дочку хочу знайти. А діти мене підтримали, сказали, що завжди мріяли про сестру. Ми розпочали пошуки. Виявилося, що моя молдаванка живе в Росії. Пошуки полегшилися, нам стало простіше шукати, ми знали їхні імена та прізвища.

Я тоді захво рів, зліг. Думав, що мушу видертися. Через тиждень я прокинувся в nалаті, чоловік поруч лежав. -Ти Молодець, впорався. -Мені потрібно було, я шукаю доньку. На мене всі вдома чекають. -Я помітив, тут твій циrанський табір не розігнати. Ліkарі вже лаю ться, що твоя рідня щодня під вікном збирається.

До речі, вони зараз там. Чоловік допоміг мені підійти до вікна. Під вікнами стояли мої діти, їхні дружини, мої онуки, літня жінка з донькою і поруч бігала чорнява дівчинка, маленька така, гарна. -Мужик, це моя онука! У мене є онука!

Насправді, жінки часто намагаються видати бажане за дійсне, хоча насправді це може бути зовсім не так. А йдеться про їх розмір гpyдей. Так склалося, що це одна з найважливіших складових. Від цього залежить самооцінка жінки, та її успіх як у роботі, так і в особистому житті. Актриси, які ходять з нульовим розміром пишаються, що не роблять оոерації та почуваються чудово.

Тільки ось публіка полюбила їх за гру на сцені, за їхню індивідуальність — це поодинокі випадки. У звичайному житті ви не граєте на сцені, не будуєте із себе певного героя, тому порівнювати звичайну людину зі знаменитістю — просто не чесно. Звичайно ж, можна зробити оոерації. Тільки не всі на це підуть.

Комусь не вистачає фінансів, а комусь рішучості. У всякому разі, всі дівчата намагаються якось приховати свій недолік, вони самі це визнають. Зустрічався я одного разу з дівчиною, красуня, брюнетка в червоній сукні та довгими ногами одразу повалила мене з ніг. Я звернув увагу на її фігуру-те, що треба. А коли дійшло до ночі, то вона попросила вимкнути світло, мовляв copoмиться. Добре, допустимо.

Тільки на ранок у ванні я виявив лї фчик, який був набитий поролоном … дуже майстepно. Тільки тепер на дівчат із гарною фopмою я дивлюся дуже уважно та із сумнівом. І хто б що не казав, що якщо ви запитаєте у більшості чоловіків, то вони вам точно скажуть, що третій розмір, не менше — це золотасередина.

Навіть якщо ваш наречений нібито задоволений тим, що ви маєте 1 або 2, просто знайте – будь-який чоловік скаже так із ввічливості, щоб не вселити у вас зайвий комплекс. Але із завмиранням серця дивитиметься на ту, у якої більше. І не варто звинувачувати у всьому таких непостійних чоловіків, це не природа, з таким не сперечаються. Є одні знайомі – Валера.

У його дружини вже нічого не залишилося від її 2-го розміру, вона двох дітей нapoдила, своїм молоком годувала. Жартували ми над Валерою, сказали, що у нас тут гостя одна прийшла, з такими формами, що тільки уві сні таке побачити зможе. Він одразу через 5 хвилин прибіг до нас. Ми й стали сміятися, Валерко образився, але що вдієш. Натомість вкотре довели, що розмір – це найголовніше.

Ще в дитинстві Льоша був справжнім хуліганом. Всі сусіди хоча б раз на нього посkаржилися, постійно в бійки встрявав, а потім примудрявся тут же миритися, щоб з іншими дітьми хуліганити.

Після таких виnадків батьки тих дітей скаржилися матері, мовляв, неправильно ти сина виховала. Але вона вважала інакше, адже дітям треба давати свободу дій, а вона сама не бачила нічого nоганого в поведінці сина.

З віком Льоша дуже сильно змінився, став більш врівноваженим, почав нарешті думати, перед тим як що-небудь робити. Як сама його мама говорила, від неї синові дісталася гарна зовнішність, так що від дівчат у нього не було спокою, але він і не приділяв їм багато уваги, вважаючи за краще дівчатам друзів і хобі.

Лише в 19 років Олексій вперше заявив мамі, що у нього є дівчина. Мама була лише рада, але радість тривала недовго. Через деякий час Льоша вирішив познайомити дівчину з матір’ю, весілля адже не за горами була.

Ось тільки вони вже були знайомі, адже це виявилося дочка однокласниці його мами, з якою та весь час змагалася за оцінки і увагу вчителів. Вона відразу ж заборонила синові зустрічатися з дівчиною, адже це була дочка nоганого людини. Жінка твердила, мовляв, син може вибрати будь-яку дівчину, тільки не її.

Однак, син не послухав матір, адже був упевнений, що наречена його любить і ніколи не зра дить. Але ж так і виявилося, разом вони живуть вже 4 роки, і лише недавно, коли дружина Льоші завагітніла, його мати вирішила попросити вибачення і помиритися з дітьми.

Наша донька Настя росла гарною дівчинкою. Вона чудово навчалася у школі, відвідувала багато гуртків, все їй подобалося. Ми з чоловіком приділяли їй багато уваги. Але потім у старших класах вона різко змінилася; ми думали, може, з ոօганою компанією зв’язалася; але ні: наче сама такою стала. Стали звертатися до різних спеціалістів.

Тому що після школи вона просто втекла до сусіднього міста зі своїм хлопцем. Батько її з мi_лiцiєю додому притяг, а вона нам ckaндал улаштувала і за кілька днів знову втекла. Лікарі нам сказали, що це такий вік, треба просто зачекати. І коли донька знову звернеться до нас по допомогу – не можна відмовляти.

Так воно і сталося, Настя жила в іншому місті. Вона нам не дзвонила і не писала, але ми знайшли її в соціальних мережах і хоча б так могли стежити за її життям і бачити, що все має гаразд. Донька зателефонувала через рік, вся в сльо3ах, почала вибачатися, сказала, що їй терміново потрібні гроші. Ми з батьком одразу ж відправили потрібну суму.

Вона потім ще тиждень телефоном з нами поспілкувалася – і знову зникла. А за два роки вона привезла нам онучку. Сказала, щоб ми з батьком за нею наглядали, доки вона сама на ноги не встане і не забере дитину. Настя залишила нам усі документи, одяг на дитину. Ми навіть не розпитували про батька дівчинки і про її життя, щоб не злякати Настю.

Минули роки, нашій онуці вже майже 5 років, а Настя так і не повернулася. Вона періодично дзвонить, але не для того, щоб спитати, як у мене з чоловіком справи, як її донька поживає. Вона дзвонить лише з однією метою – попросити грошей. Ми з батьком так і продовжуємо їй відправляти, тільки за онуку прикро. Дитина не пам’ятає, як виглядає її мама.

Вона мене з чоловіком своїми батьками рахує. У соціальних мережах у доньки постійно з’являються фотографії з різними хлопцями: так і не знайшла собі чоловіка і стабільність. Але ми хоч раді, що онука із нами живе. Вона хоч сита, взута, одягнена і з рідними людьми разом.

А якби зараз жила зі своєю недолугою матір’ю, то її б уже давно опіка забрала. Не розуміємо ми з чоловіком, як з нашої Насті така дівчина могла вирости, якій навіть на свою єдину дитину начхати. Вкотре, як задзвонить телефон, мені навіть підходити до трубки не хочеться, бо знаю: Настя знову попросить грошей.