NEWS 2SWEET

Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином у колясці ввечері гуляли парком, спілкувалися про всяке різне і тут почули жіночий крик. Чоловік, недовго думаючи, помчав у той бік; я слідом за ним. На стежці кричала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків – один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за горло і руками ліз під сукню. Чоловік з нальоту вдарив у бік того, що тримав дівчинку; той ойкнув і осел. Другий від несподіванки випустив сумку і одразу отримав у щелепу.

Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз кинув його по голові. Загалом, обидва чоловіки валялися тепер на траві; чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки. Але бійки не було. Другий прокинувся, закричав: — Все, мужику, все! Взяв друга і потяг його подалі. Ми підбігли до дівчини, почали її заспокоювати; я звернула увагу, що вона вагітна — живіт вже такий пристойний був. Загалом, посадили ми її на лаву, дали води, привели до тями, довели додому.

Вона нам дуже дякувала. Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас у тому самому парку. Її чоловік підійшов, потис моєму руку, сердечно подякував за порятунок дружини, запросив у гості, сказав — якщо що буде потрібно, дзвони; дав номер телефону. Ми їхньою пропозицією не скористалися, бо невдовзі переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося. Пройшло 23 роки, у нас виріс син, почав зустрічатися з дівчиною – мила, вихована, симпатична.

Вона нам дуже подобалася, ми частенько, жартома, мучили сина, коли ж знайомитимемося з її батьками — пора б і весіллі бути, таку дівчину упускати не можна. І тут сталося нещастя – моєму чоловікові стало погано з серцем, відвезли до лікарні, діагноз – хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця та багато грошей на операцію. Те, що було на той час, не вистачало, почали збирати по родичах; і тут прийшов син, каже, розповів своїй дівчині про наше горе, у неї заможні батьки, запропонували допомогу. Я тоді ще подумала:

«Який страшний привід для знайомства». І ось батьки дівчини прийшли до лікарні до мого чоловіка – відвідати та поспілкуватися заодно. Чесно кажучи – я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років. Щойно вони зайшли до палати, зупинилися, перезирнулися; вона заплакала, а він підійшов, потис моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав: – Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно.

Ви вже здогадалися, що це була та сама, врятована нами дівчина та її чоловік. Ми були у такому шоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й наші діти зібралися пов’язати свої долі. Неймовірно, але буває таке. Чоловікові зробили операцію; зараз він іде на виправлення, скоро в нашій сім’ї весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.

Нещодавно мені виповнилося 70. До дня народження моя дружина, так вийшло, не дотягла, пішла у інաий світ. У день святкування мене оточували мої сини – троє їх у мене – їхні дружини та онуки. Все життя хотів доньку, тепер прошу у дітей онучку. Обіцяють. Наступного дня я пішов на цви нтар до своєї поkійної дружини. Зустрів там дружину мого старого приятеля. Виявилося, що і мій друг піաов з жит тя недавно. Розговорилися ми з нею, згадали молодість. Присіли в кафе, а вона мене питати почала. -Марате, а ти ж з молдаванкою однієї зустрічався. Чому у вас тоді не сталося?

-Так, час інший був. Батьки її хотіли молдаванина в чоловіки доньці, а я — татарин. -А З донькою спілкуєшся своєю? -З Якою ще донькою? -Так, як з якою? Мара дочку твою звуть. Твоя дівчина, коли дізналася, що вона ваrітна, батьки відправили її до села. Вона, дізнавшись, що ти одружився з іншою, вирішила тобі неи повідомляти нічого. Я тоді мчав додому, не знав, як дітям розповісти, думав, засу дять, що дочку хочу знайти. А діти мене підтримали, сказали, що завжди мріяли про сестру. Ми розпочали пошуки. Виявилося, що моя молдаванка живе в Росії. Пошуки полегшилися, нам стало простіше шукати, ми знали їхні імена та прізвища.

Я тоді захво рів, зліг. Думав, що мушу видертися. Через тиждень я прокинувся в nалаті, чоловік поруч лежав. -Ти Молодець, впорався. -Мені потрібно було, я шукаю доньку. На мене всі вдома чекають. -Я помітив, тут твій циrанський табір не розігнати. Ліkарі вже лаю ться, що твоя рідня щодня під вікном збирається. До речі, вони зараз там. Чоловік допоміг мені підійти до вікна. Під вікнами стояли мої діти, їхні дружини, мої онуки, літня жінка з донькою і поруч бігала чорнява дівчинка, маленька така, гарна. -Мужик, це моя онука! У мене є онука!

Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю. Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від ваг ітної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. У невеликому містечку все всі знають один про одного і щось приховати від місцевих вкрай важко. Ось і новина про майбутню матір-одиначку швидко поширилася між найбільшими пліткарками.

Даша з хлопцем жили, як звичайна сім’я. Нічим особливим не відрізнялися. Узаконювати свої стосунки не поспішали, тому що обидва вважали, що спершу потрібно спробувати пожити разом. Але у долі були свої плани на цю пару. Через кілька місяців спільного проживання, дівчина зрозуміла, що чекає дитину. Хлопцеві повідомляти ця звістка не поспішала, бо не знала, як він відреагує. Але довго приховувати вагітність не вдалося: живіт ріс не по днях, а по годинах. На огляді у лікаря, майбутньої матері повідомили, що у них двійня. Дві прекрасні дівчинки готуються з’явитися на світло. Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю.

Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від вагі тної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. Сутички почалися у Дарини передчасно, але, слава богу, все обійшлося добре. Молода мати не могла намилуватися своїми дітками. Вона й гадки не мала, що можна бути настільки щасливою, незважаючи на те, що тато відмовився від дівчаток.

Добре, що породіллі з дітьми було де жити. Спершу було важко прийняти той факт, що чоловік її покинув і доведеться справлятися з дітьми самостійно. Даша вирішила спробувати зателефонувати коханому, але трубку ніхто не брав. Почала шукати його через знайомих — теж марно. А потім посварила себе за хвилинну слабкість і вирішила більше ніколи так не принижуватися. З дітьми допомагала мама, вона була вже на пенсії і могла доглядати за дівчатками днем. Даша вирішила відразу вийти на роботу, щоб забезпечувати своїх діток усім необхідним. Так життя потроху почало налагоджуватися.

З часу нар одження дівчаток пройшло багато років. Даша сумлінно працювала і заслужила довіру серед начальства. Її підвищили до заступника керівника компанії. Здавалося, в її житті, нарешті, почалася біла смуга, поки вона не зустрілася з колишнім. Він був приємно вражений, коли знову її побачив. Ділова, впевнена в собі, в дорогому костюмі і на підборах — це була вже не та скромна дівчина, з якою він жив. Яким же ш оком була для нього новина, що саме у Даші він буде проходити співбесіду і від її вирішення залежить, чи візьмуть його на роботу. Дарія почнуть акредитувати виду, що впізнала його.

Вона відчувала себе справжньою переможницею. Доля відплатила зраднику по повній. Коли вони зайшли в кабінет, Микита (її колишній), став благати про прощення і випрошувати собі місце в компанії. Дарина лише посміялася над його поведінкою, а потім викликала охорону. Співбесіда чоловік так і не пройшов. Даша згадувала про цю ситуацію з посмішкою на обличчі. Колись їй здавалося несправедливим, що доля подарувала їй двох дітей, а натомість забрала чоловіка. Але тепер вона усвідомила, що їй зробили подвійний подарунок. Вона отримала дітей і позбулася справжнього невдахи.

У старого навернулися сльози; він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози …Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.Говорив буквально хвилину; за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги, підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: «Синку, ти не таксист? » Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів:« Ні, батьку, не таксист, вам куди потрібно? » — Та мені не далеко, кілометрів три.

– Сідай, батько, зараз відвезу.Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожендень їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідові. Я тільки питав дорогу, більше нічого; я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …» Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся », і дід поліз в сумку, за гаманцем.

«Ні, батько, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за життя — все оплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози. А я — здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі, дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади … Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про пенсіонерів. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це — соромно …Люди, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу …Миру вам, друзья !!!

Моїй сусідці на днях виповнилось 90 років. Не те щоб я була з нею надто близька але чужими нас назвати не можна . Іноді зупинялась поговорити з старенькою, приємна, цікава жіночка. Так і сталася на початку місяця у нас розмова, де я дізналась, що Марія Петрівна наступних вихідних святкує ювілей. Зрозуміло ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла що прийду з тортиком, привітаю бабусю.

Бабуся жила сама, чоловік вже нема, а діти роз’їхались по містах. Я вирішила не йти надто рано, щоб бабця могла своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться як говорила мені бабця. Тому коли прийшла я додому до бабусі моєму здивуванню не було меж. Хата охайно прибрана, доноситься запах свіжих страв і бабця сидить тихенько на кріслі сама і дивиться телевізор. «Напевно всі вже поїхали» подумала я, сама в те не вірючи, адже я б помітила чиїсь авто.

Коли бабця мене помітила вона засвітилась в посмішці, помітно було як вона рада що до неї хтось прийшов привітати, на очах в неї можна було помітити легкі сльози, тоді я вже була впевнена що я перша хто до неї прийшов сьогодні. Мені так шкода стало стареньку що я вирішила затриматись, по столу в її хаті було помітно, що вона чекала значно більше гостей. Ми сиділи, бабця мене пригощала, і пізніше я довідилась, що ніхто ні з дітей ні з онуків навіть не подзвонив щоб привітати її.

Я навіть не розуміла що й казати, мені так стало шкода її, а по ній було помітно що вона ледь стримувала сльози. Я як могла намагалась заспокоїти стареньку але було помітно що душа в неї боліла. Тієї ночі я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти чим можна було в вихідний день так бути занятими щоб навіть не привітати маму, бабусю з ювілеєм. Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходіть в гості, вони вас завжди чекають.

Весна прийшла. Все цвіте, розквітає. Прекрасний час, яким потрібно насолоджуватися. Але сварка сусідів завадила нашому спокою: Олена кричала на батька і не пускала його додому. Чинила вона так через те, що десять років тому він залишив дружину з двома дітьми одних, а сам поїхав. Віталій і Наталя одружилися дуже рано. У шлюбі наро дилися дві дитини. Чоловік був з “золотими руками”, працював столяром. Гроաі він не брав, тому в якості подяки йому наливали, це призвело до пияцтва. Віталій поїхав на заробітки, але цього разу не повернувся.

Він попросив своїх друзів передати Наталії, що він не прийде більше. Все життя працював на них, а тепер, коли діти вже дорослі і самі стають на ноги, він хоче пожити для себе. А зараз ще жінку знайшов, яка дійсно його любить і поважає. Наталя дуже сильно сумувала, але не по чоловікові, а по rрошах, які він ще повинен був відправляти. З тих пір пройшло приблизно 10 років. Віталій повернувся в будинок, який сам колись побудував. Але дочка не пустила його на поріг, вона тепер живе тут з чоловіком.

Даша звинувачувала батька в тому, що він їх кинув, а він був дуже втомленим і просто мріяв про те, щоб прилягти. Ледве на ногах стояв після дороrи. Старий вислуховував все і погоджувався. Він дійсно залишив сім’ю, тому що йому хотілося любові і розуміння, а вони чекали від нього тільки rрошей. Віталій поїхав у рідне село, туди, де виріс. Його зустріла рідна сестра і трохи в непритомність не впала. Дуже змінився брат за цей час, заробітки зробили з ним жа хливе. Ірина відвезла його в ліkарню, поклала в стаціонар на лікування. Він був там всього тиждень. Віталій пішов з життя. Напевно, серце його відчувало, і він прийшов попрощатися з усіма. Останні його слова були проханням пробачити його, якщо діти мають в серці трохи милосердя для старого батька.

“Hang With The Bangs” це один з багатьох сімейних відеоблогів на YouTube. Сім’я Бенг любить розповідати про свої повсякденні пригоди і про те, як вони вчаться бути батьками їхніх дівчаток-близнючок.

Тато Джейк починає відеоблог з короткої розповіді про те, як він любить проводити ранок. Перед тим, як дівчатка прокинуться, він виводить їхнього пса Зіка на прогулянку і спокійно з’їдає кашу на сніданок.

Він щодня пере речі дівчаток, перш ніж одна з них прокинеться близько восьмої ранку. Скаут прокидається першою. Тримісячна дівчинка потягується в своєму ліжечку, а Джейк запитує, як пройшла її ніч.

Потім Джейк демонструє різні ефірні олії, які вони використовують для дівчат. За його словами, ці масла, крім усього іншого, зміцнюють імунну систему малюків. Новоспечений тато також дає корисну пораду про те, як сім’я Бенг відрізняє речі кожної з дівчаток.

Сніжана погано пам’ятає своє дитинство. Спочатку все було добре. Тато і мама працювали на заводі, вдома було тепло і затишно. Сніжана ходила в дитячий сад, після садка грала з хлопцями у дворі. Тільки потім тато перестав ходити на роботу, він йшов рано вранці і повертався до обіду: — Що знову не вийшло? — Ні, не взяли, сумно відповідав батько. Тато перестав носити форму для заводу. Він сидів удома і зовсім поник. — Я більше нікому з роботодавців не потрібен. — Не кажи так, ми що-небудь придумаємо, — заспокоювала мама. Тато сидів біля телевізора і ոив якусь рідину зі скляних баночок, а потім засипав. А потім і мама перестала ходити на завод. З нею було все те ж саме, що і з татом в перші дні. Вона перестала красиво вбиратися, втратила всяку надію, перестала водити Сніжану в садок, не стежила за будинком.

Вона сиділа з татом перед телевізором і ոила зі скляних баночок. Почалися важкі часи. Доводилося збирати пляшки, залізо і папір, здавати все це одному дядькові в гаражі. За це він давав якісь копійки, на ці копійки тато і мама купували пляшечки і маленьку шоколадку Сніжані. Вдома вже не було тепло і затишно, як раніше. У повітрі повис запах чогось кислого і похмурого. Якось раз мама і тато не повернулися з магазину. Тоді Сніжана вирушила в дитячий бyдинок. Її часто відвідував дядько Денис, брат тата. Він і сказав, що на зворотному шляху з магазину мама і тато потрапили під машину. Забрати до себе Денис не міг, у нього з’явилася наречена, і вони збиралися виїхати до Німеччини. Дядько на кожне свято надсилав Сніжані красиві німецькі листівки.

Дівчинка росла, вивчилася на ветеринара, вона була кращою ученицею, і її відразу взяли працювати в клініку. Після чергової операції собаці, їй хтось подзвонив. Виявився номер з Німеччини, це був дядько Денис. — Сніжана, мені зовсім погано. Приїжджай швидше, а то так і не встигнемо побачитися в дорослому житті. Дівчині стало страшно за здоров’я дядька. Вона зібрала всі свої заощадження і купила квиток до Німеччини в один кінець. Виявилося, що дядько Денис давно розлучився з тією дівчиною з Росії, побудував великий бізнес, і жив зовсім один. Через тиждень він помер. Адвокати повідомили, що весь спадок дядько залишив на Сніжану. У нього не було ні родичів, ні дітей. Сніжана продала все майно в Німеччині і повернулася додому. У своєму місті вона відкрила велику поліклініку для тварин і вирішила допомагати нужденним.

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає. Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала.

Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю. І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю. Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла.

Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує. Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді.

Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї. Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого? — Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама.

— А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду. Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив. Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.

З Романом я познайомилася під час навчання в університеті. Він здавався ідеалом — старшокурсник, староста та ще й активний учасник студентського парламенту. Розумний, спортивний, з чудовим почуттям гумору. Ми з першого погляду порозумілися, познайомилися через друзів на святкуванні Дня студента у гуртожитку. Після четвертого курсу ми побралися, і моя мама допомогла нам купити квартиру у місті, ще й дала грошей на ремонт. Ми мали простору трикімнатну квартиру. Роман підробляв вже під час навчання, а після випуску я влаштувалася офіс-менеджером у невелику компанію. Ми не купалися в розкоші, але грошей нам вистачало на гідне життя. Пізніше у нас з’явилися троє дітей — двоє синів, Олексій та Артем, і молодша донечка Аліна.

Здавалося, що я — найщасливіша мама, кохана дружина та чудова господиня. Але після народження третьої дитини наші стосунки з Романом почали руйнуватися. Він усе частіше затримувався на роботі, і я думала, що це через шум і суєту, які приносили діти. Адже троє малюків майже одного віку — це постійні крики, плач, розкидані іграшки, брудний посуд та повний хаос у хаті. Роман казав, що має багато роботи, зустрічей і конференцій. Тому я намагалася до його приходу все впорядкувати, приготувати вечерю і укласти дітей спати. Навіщо йому бачити все це безладдя? Адже він тягнув на собі всю родину. Як виявилося, мій Роман зовсім не був таким трудоголіком, як я думала, а був справжнім казановою. Не було жодних важливих справ та нарад. Поки я няньчилась з дітьми, Роман після роботи їздив до нашої спільної подруги Лілі. Їхній роман міг би продовжуватися в таємниці і далі, якби не її вагітність.

Якось Роман прийшов додому, почав збирати свої речі: – Ти їдеш у відрядження? – Ні. Я більше не хочу бути з тобою. – Чому? Що сталося? – Я тебе давно не люблю. У мене є Ліля. І знаєш, я все ще думаю, чому тоді вибрав тебе в університеті, а не її? Роман залишив обручку на столі і пішов. Принаймні аліменти він платив справно. Але я не сиділа дома. Спочатку робила манікюр вдома, тому що Аліні було ще зовсім мало років. Через рік віддала її в дитячий садок і влаштувалася працювати в салон краси. Минуло 8 років. Тепер я не просто майстер, а власниця власної студії у центрі міста. Це був важкий шлях, але я розуміла, що роблю це заради дітей. Хотіла, щоб вони пишалися своєю мамою. Раніше я працювала на своє ім’я, а тепер бізнес працює на мене. У мене багато клієнтів, добрий дохід.

Ми з дітьми щороку їздимо відпочивати до Єгипту чи Туреччини, нещодавно я купила нову машину прямо з салону. Продала стару квартиру, додала накопичені гроші та купила двоповерховий будинок. Тепер у синів є своє футбольне поле, а донька має гойдалку та будиночок на дереві. Чесно кажучи, якоюсь мірою я досягала всього цього, щоб довести Роману, що можу жити без нього. Я уявляла, як він пошкодує про свій вибір, кусатиме лікті і приповзе до мене просити вибачення. Але замість Романа до мене прийшла… Ліля. Зізнаюся, я її ледве впізнала. Раніше вона була стрункою дівчиною з довгим волоссям та модельною зовнішністю. А тепер — втомлена, повна жінка з тьмяним волоссям та слідами втоми на обличчі. Ліля прийшла до мого салону і сказала, що хоче покаятися. Ми пішли до кабінету, щоби ніхто не чув наших розмов. – Маріє, я усвідомила, що бумеранг існує. – Що ти маєш на увазі?

– Спочатку я відбила у тебе Романа. А місяць тому він пішов від мене до молодої дівчини. Вона така гарна, молода. – Значить, він знову проміняв одну жінку на нову, свіжішу модель? – Так. Всі ці роки я боялася тебе зустріти. Думала, ти мене зненавидиш. Але тепер я розумію, як ти тоді почувалася… Я дивилася на Лілю і не відчувала нічого, окрім жалю. Пригостила її кавою, обійняла на прощання і сказала, що не тримаю на неї зла. Вона лише хотіла свого жіночого щастя. Я не чіпляюся за минуле, адже маю майбутнє — мої діти. Хочу виховати їх з розумінням, що таке вірність. Але Бог все бачить і точно віддасть кожному за заслуги. Тому, дорогі жінки та чоловіки, знайте: за кожну зраду прийде своя розплата.