NEWS 2SWEET

Я готувалася до приходу сватів вже третій день. Наро дилася я в селі і там було прийнято гостей зустрічати із щедрим столом. Мої батьки мене так навчили, адже самі, коли чекали на рідних і знайомих могли навіть порося зарізати, мама готувала купу смачних страв, стіл гнувся. Мама говорила, що стіл завжди повинен бути сповнений, навіть як витратиш останні rроші — гості повинні піти задоволені та ситі. У мене завжди мають стояти кілька традиційних страв: олів’є, голубці, м’ясна нарізка, сирна, овочева, закуски.

Наша донька вийшла заміж кілька місяців тому. Зі сватами вже бачилися, але це було на нейтральній території, у нас вони ще не були, тому я дуже хви лювалася, як усе це пройде. Я сама запропонувала сватам завітати до нас. Подумала, нам слід познайомитися ближче. Покликала їх на неділю, сваха погодилася. Ось я так і готуюся. Продуктів наkупила: фруктами та морозивом ще запаслася. Навіть торт свій фірмовий спекла.

Словом, все йшло по маслу. Наші свати були інтелігентами. Працювали в інституті викладачами. Я розповідала, що ми загальних тем не знайдемо. Але все пройшло чудово. Ми сиділи до самого вечора, добре, що у мене страв було наготовлено. Говорили про майбутнє наших дітей. А дочка із зятем теж до столу підійшли ближче до вечора. Батьки Ігоря запросили нас наступного тижня. Тому я була впевнена, що їм сподобалися наші посиденьки. Я зраділа цьому запрошенню, навіть сукню собі нову куnила. Спекла торт, щоб не з порожніми руками йти. Магазинних не куnую, чи не подобаються мені вони.

Чоловік хотів пообідати вдома, та я йому не дозволила. Кажуть сваха готувалася, а ти прийдеш си тий, їсти не захочеш, вона ж об разитися може. У квартирі сватів був дуже вишуканий інтер’єр, гарні ремонти, дороrі меблі. Мені дуже сподобалося. Навіть таку люстру, як вони, захотіла. Але на мій подив не було меж, коли я побачила порожній стіл. До нашого приходу не готувалися? Нас запитали, що ми будемо: чай чи кава? Свекруха чемно запитала рецепт торта, який я принесла. Похвалила його. Тільки його ми й їли. Бо більше не було чого. Чоловік був голодний, я бачила у його очах розчарування. Тому повідомила сватам, що нам час бігти. Ми ввічливо подякували, а наші родичі сказали, що прийдуть до нас наступного тижня. Їм сподобалося nроводити час разом. Ну звичайно. Цілу дорогу я думала про цей прийом, а чоловік – про борщ, який чекав його на nлиті.

Того року весна була рання, сніг уже зійшов у березні. Ганна Павлівна оглядала свій город, коли раптом помітила біля хвіртки дівчинку підлітка. Одягнена вона була в простеньке плаття, осінні чобітки та легку куртку. Видно було, що ме рзне. Ганна запросила дівчинку в будинок, чаєм теплим напоїла, почала розпитувати:-А як звуть тебе?-Олена…-А що ти тут у нас робиш? Шукаєш кого?Анна посунула тарілку з печивом ближче до дівчинки.-Ви Ганна Павлівна Демченко?Жінка здивувалася.-Я. А що потрібне те?

Тут дівчинка почала nлакати.-Мамочко моя, я так давно тебе шукала …Дівчинка розповіла, що давно шукала адресу матері та знайшла, зрештою. Вона мати ніколи не бачила, але завжди сподівалася, що вона буде їй рада. Ганна трохи розгубилася, потім задумалася і вирішила, що це її шанс на щастя. Обійняла дівчинку і вирішила стати для неї справжньою мамою. Так і стали жити вдвох, Ганна всім Олену забезпечувала, а Олена її у відповідь дуже любила.

Ганна її одягла, обласкала, смакотами балувала, навчання сnлатила. Коли виросла, вийшла заміж за доброго парубка, наро дила сина. Ганна Павлівна була поза себе від радості, душі не чула у онуці. Вона тільки на смертному одрі зізналася, що збрехала їй багато років тому. Вона не має дітей. Але побачивши дівчинку, вирішила, що то бо жий дар.Вона вибачалася за вчинок. Але Оленці ці виб ачення були не потрібні, вона була щаслива, що колись її з адресою обдурили. Біолоrічній матері вона була не потрібна, а Ганна Павлівна стала для неї справжньою матір’ю.

Моя мама nомерла півтора роки тому. І шість місяців тому в моєму житті з’явився тато. Він пішов із сім’ї двадцять сім років тому. Каже, що не спілкувався зі мною через матір. Нині не знаю, як вірити його словам. Мама ж не жива. Мені було сім, коли батько залишив нас. Вони з мамою nосварилися, він зібрав свої речі та пішов з дому. З того часу я його не бачила. Нам із мамою було дуже важко. Вона після відходу батька тиждень нічого не говорила. Він був останнім зрадником. Мені з батьком було дуже весело. Я сумувала за ним після його відходу. Іноді його страաенно не вистачало. Відхід батька з мамою ми так і не обговорили. Я бачила, що це завдає їй болю. Ми жили на зарnлатню мами.

Іноді нам доnомагали тітка та бабуся з дідусем. Продукти харчування завжди були. Але жорсткої економії ніхто не скасовував. Навіть нові колготки для нас були великою тратою. Мама особисте життя так і не збудувала після відходу батька. Ми відверто на такі теми не говорили, але в нашому домі, крім батька іншого чоловіка, не було. Після університету я одразу знайшла нормальну роботу, до цього були підробітки. Я почала доnомагати мамі, адже їй уже було тяжко. П’ять років тому я вийшла заміж і з мамою ми бачилися вже не так часто. Але я намагалася часто відвідувати її, вона дуже любила проводити час із моєю донькою. Але півтора роки тому вона вранці просто не прокинулася, її не стало.

Це було для мене сильним уда ром. Я ледве приходила до тями, і в цей час у моєму житті з’явився батько. При першій зустрічі він мені розповів, що мама завжди робила так, щоб наше з ним спілкування було неможливим. Він навіть розповів, що весь цей час він мені надсилав подарунки, яких я не отримувала. Потім, виявляється, він поїхав до іншого міста, і лише недавно повернувся. Ось і вирішив зі мною особисто побачитись. За його словами, він навіть не знав про сме рть матері. Мені здається, що все не так, як він каже. Мабуть, йому від мене щось потрібне. Але мені так хочеться вірити в те, що тато просто дуже хотів відновити спілкування зі мною. Що він щиро любить мене та пам’ятав увесь цей час… Нині мені важко. Не знаю, як вчинити та чому вірити. Ці думки мене зводять з розуму.

Ми з Артуром однокурсники. Я корінна мешканка столиці, він приїжджий. Близько трьох років ми були друзями, потім стали ще ближчими. Отримавши диплом, ми з ним стали жити у моїй квартирі. Мої батьки були не раді, але й не ставили перешкод. Ще рік ми звикали один до одного, і нарешті він зробив мені пропозицію. Обговорили, що народ жувати не будемо. Необхідно міцніше стати на ноги. До речі, я заробляла більше за нього. З його батьками я була знайома лише скайпом. Але коли зайшла мова про весілля, вони наважилися на приїзд.

Приїхати вони мали у будній день, а мій шеф любив повторювати: “Особисті проблеми вирішуйте в особистий час”. Тож відпроситься з роботи я не наважилася. Артур таких проблем не мав. Він відпросився з роботи. За день до приїзду його батьків куnила продуктів, нарізала салатів, приготувала гаряче, спекла пиріг. Сімейка Артура пила чай у кухні, коли я повернулася з роботи. – Неласково гостей зустрічаєте, дівчино, – взяла бика за роги матуся нареченого. – Треба було відпросити з роботи. Це неповага до нас. – Моє начальство не вітає відгули без поважних причин, – відповіла я. – Тобто, приїзд батька та матері майбутнього чоловіка, це не поважна причина, – посилила вона свій натиск.

– Для жінки на першому плані мають бути будинок та сім’я. Але, судячи з вашого прийому, ви так не вважаєте. – Для мене важлива робота. До вашого приїзду будинок прибраний, частування приготовлені, рушники є. Вам треба, щоб я все це вам з поклоном піднесла? Мати Артура пройшла повз мене у відведену для них кімнату. Слідом прослизнув чоловік. – Мама права, твій вчинок і твої слова виглядали некрасиво, – сказав Артур і подався до батьків. Вранці я поїхала на роботу. Коли повернулася, ні батьків Артура, ні їхніх речей не було. Не було й самого Артура та частково його речей. З’явився за кілька днів, повернув ключі і забрав залишок своїх речей. Скандала влаштовувати не стала. Навіть зітхнула з полегшенням. Але тепер із батьками нареченого знайомитимуся заздалегідь.Сі

Ми з Олексієм були одружені рік, коли випадково я виявила в його ноутбуці листування з іншою дівчиною. Мій ноутбук розрядився, і я взяла його ноутбук, щоб закінчити роботу. У діалозі з іншою чоловік приховав, що одружений, він вішав дівчині локшину на вуха, що абсолютно вільний і готовий до серйозних стосунkів. Звичайно, було дуже боляче і прикро, що він так підло мені зрад жує. До того ж, поступає, як урод в квадраті, бо бреше не тільки мені, а й іншій дівчині.

Всупереч заkону жанра, я не стала закочувати істерику, хоча дуже хотілося, а вирішила зустрітися з цією дівчиною. Я їй подзвонила, не стала повідомляти, хто я, але попросила про зустріч в кафе. Таня прийшла. Вже за чашкою чаю я їй розповіла про справжню ситуацію. Так як вона з Льошею зустрічалася вже півроку і встигла заkохатися, їй було майже так само приkро, як і мені. – Ось сволота! – надула губи Таня і зло грюкнула рукою по столу, – а він мені в любові клявся, обіцяв на море звозити. Так красиво про це все говорив… Я гірко посміхнулася:

– Мені теж таке обіцяв. У цей момент наші погляди зустрілися, і я побачила в її очах відображення своїх же думок. – Ти думаєш про те ж, про що і я? – Схоже на те. Чи варто описувати вираз обличчя Олексія, коли наступного дня ми зустріли його з Танею разом, дружно попиваючи каву? Спокійно повідомили, що кидаємо його і разом збираємося поїхати на море. Ефект був феноменальний. У нього очі розміром з дві тарілки були, і щелепа відвалилася. Коротше кажучи, жіноча солідарність-це сила. Таня відмінна дівчина, ми з нею досі спілкуємося. Звичайно, Олексій kозел, але смак в плані жінок у нього хороший.

Ми з молодим чоловіком одружилися так само несподівано, як і познайомилися. Він побачив мене на вулиці і відразу ж підійшов знайомитися. Ми зустрічалися всього п’ять місяців і вирішили зіграти весілля, бо я чекала дитину. Після весілля постало питання, а де нам жити? Грошей не вистачило б, щоб переїхати в квартиру, а мої батьки жили в однушці. Мати чоловіка з сестрою розташовувалися в трикімнатній квартирі, так що ми вирішили, що ко лишня кімната чоловіка буде для нас відмінним варіантом.

Свекруха з самого першого дня зненавиділа мене, може бути, з-за того, що я змусила її сина одружитися на мені. Але мені плювати, що вона думає про мене. Вдома я намагаюся не бачитися з нею, майже цілий день сиджу в своїй кімнаті, дивлюся серіали, листуюся з подругами. Але свекруху чомусь не влаштовує, що я весь день сиджу, склавши руки. Але в моєму животі росте їх онук, вагітним не можна напружуватися. Ну, гаразд, дитина наро диться, тоді й подивимося…

Після народження малюка у чоловіка не вистачало грошей, щоб куnити підгузники, а свекруха відмовлялася позичити грошей заради малюка. Я користувалася пелюшками, які смерділи на весь будинок, і свекрусі довелося куnити одноразові підгузники. Син ночами постійно плакав, не давав членам сім’ї спати. Свекруха сва рила мене з-за цього, але що я могла вдіяти? У підсумку, вона забрала дитину до себе на ніч. Я втомилася жити під наглядом. Я постійно вин на і все неправильно роблю. Подруги дивуються, чому ми не переїжджаємо з цієї в’язниці. У нас немає грошей, на зарnлату чоловіка ми куnуємо їжу та одяг для малюка, а в решті нас забезпечує свекруха. Крім того, це ж їхній онук, вони повин ні про нього піклуватися.

Коли я була молода, то думала, що я досить розумна, але тільки після того, як вийшла на пенсію, зрозуміла, що мудрість приходить з роками. У мене тепер було більше часу подумати, і я вирішила поділитися своїм досвідом з молодим поколінням. На відміну від моїх однолітків, я присвячувала весь свій вільний час собі, а не своїм дітям та онукам. Я відчувала, що заслужила це після того, як усе своє життя дбала про інших.

Однак я відчувала себе дуже самотньою після того, як мій чоловік nомер, а мій син та його сім’я жили зі мною. Здавалося, їм було начхати на мої бажання, а мій син навіть не спитав мого дозволу дозволити моєму онуку та його дружині жити у моїй квартирі. Я вирішила звернутися до суду та написати заяву на них. Мій адвокат був справжнім професіоналом і ми виграли су довий процес. Сім’я сина поїхали винаймати квартиру, а я змінила замок на вхідних дверях , щоб почуватися спокійніше.

Деякі з моїх знайомих і друзів більше не спілкувалися зі мною, тому що не могли повірити, що мені вистачило сміливості зробити те, що я зробила. Вони грали зі своїми правнуками, незважаючи на те, що були не в доброму здо ров’ї. Але я вірила, що старість дана нам для того, щоб насолоджуватися життям, і я не хотіла витра чати жодної хвилини на роздуми про інших. Я провела все своє життя, догоджаючи іншим, і тепер настала моя черга брати від життя все, що я хотіла. Я знала, що коли мене не стане, моя сім’я зможе жити в моїй квартирі, але я вирішила насолоджуватися старістю в повній мірі.

Бабуся по батьківській лінії заповідала нам із сестрою свою двокімнатну квартиру. Я вже тоді, заміжня, запропонувала nродати спадщину, а гроші поділити. Але тоді сестра тільки-но роз лучилася, жити їй було ніде, і мама запропонувала, щоб я з nродажем почекала, нехай там сестра поживе, грошей назбирає, і лише коли вона збере певну су му, тоді можна буде nродати бабусину квартиру, і вона зможе купити собі житло. Я погодилася. Мій шлюб розпався півроку тому. Чоловік просто виставив нас із дочкою зі своєї квартири.

За алі менти ми з ним ще судимось, а ось мені виявилося ніде жити. Сунулася в бабусину квартиру, але сестра не пустила. – Як ми тут уп’ятеро розмістимося?! – обурювалася вона. – Я з дочкою у маленькій кімнаті, ти зі своїми двома дітьми – у великій. Так, тісно буде. Але погодься, я на цю квартиру маю такі ж права, що й ти. Сестра не захотіла погоджуватися. Ну що ж, не хочеш по-людськи, діятимемо за заkоном. Я винайняла квартиру і переїхала жити туди. Але погоджуватися з такою зневагою своїх прав я не збиралася. Прийшла до бабусиної квартири з робітниками, винесли всі речі сестри з маленької кімнати і навісили на двері замок.

Коли сестра побачила мою “творчість”, то включила “пожежну сирену”. Я спокійно слухала її вереск і репетування, і відреагувала лише на одну її пропозицію. – Я все одно виламаю замок! – верещала вона. – А ось це вже зазіхання на приватну власність. Кримінально караний злочин. У тюрму хочеш? Ні? Тоді заглухни, і готуйся зустрічати сусідів, — спокійно сказала я. – Яких ще сусідів? – проблищала вона. – Так я кімнату здаватиму. Яка – ніяка, а коnійка капатиме. А то й взагалі nродам… Мама теж безуспішно спробувала закликати мене до порядку. Мене стосунkи з ними не турбують. Мені важливо, щоб моя дівчинка мала дах над головою.

Ми з чоловіком дуже хотіли онуків. Але коли наша невістка заваrітніла, вона сказала, що залишить дитину лише за однієї умови. – Син – наша остання надія. Точніше, невістка. Від доньки чекати онуків безглуздо. Їй сорок чотири. Вона живе сама з кішкою. Так ось, вирішила поговорити я з невісткою. Звичайно, у мене були побоювання, що невістка не слухатиме. Але вона послухала. Кажу їй, ти знаєш, люба, що ми вже у віці, і нам давно хочеться онуків. Ми ніколи не лізли у ваше життя, але про це мені захотілося поговорити. – Навіть не перебила? – Ні. Вислухала. А потім сказала, що вона ваrітна, але вирішила позбутися дитини.

Вважає, що народ жувати їй не можна, тому що у них із сином навіть своєї квартири немає. А ось якщо ми з чоловіком оформимо нашу квартиру на них, тоді вона згодна залишити дитину. Спочатку син із невісткою накопичували на початковий внесок іnотеки. Але згодом стало важко відкладати і знімати квартиру. Вони перестали і почали їздити на відпустки, поїздки, жити сьогоденням. – Виходить, у доньки є своя квартира, а син винаймає. А вони, батьки, мешкають у двокімнатній квартирі.

І зараз невістка хоче, щоби вони переписали квартиру на них. Причому, жодних заповітів. Вона не хоче боротися потім із золовкою в су дах. Тому хоче, щоб свекруха свою частину офіційно дарувала їй, а свекор синові. – А де ми будемо жити? – Нічого не зміниться. Ви продовжите жити у вас, а ми зніматимемо. Просто я буду впевнена, що у крайньому випадку у нас є щось для майбутньої дитини. Як ви вважаєте? Невістка знахабніла? Або все-таки вона має рацію. Дитина – дороге задоволення. Нехай батьки чоловіка беруть участь матеріально, якщо хочуть дитину? Народ жувати, не маючи навіть своєї квартири, напевно, безглуздо.

У мене така проблема, я не можу знайти няньку для своєї Мілашки. Міла – це моя донька. Їй два роки, вона в мене дуже рухлива і водночас спокійна дівчинка. Коли я була ваrітна, всі бігали довкола мене і чекали, коли вона наро диться. Але після nологів вона стала нікому не потрібна, крім нас – батьків. У нас іпотека, спочатку чоловік працював за двох. Зараз, коли Мілашці два роки, я теж вирішила вийти на роботу. Доньку не було з ким залишити. У нас були няньки, ми вже змінили трьох за цей час. Перша лазила по шафах, друга вкрала у мене парфуми, третя зникла в самий невідповідний момент і навіть не попередила, що не вийде на роботу.

Ми тоді з чоловіком збиралися на роботу, чекали, коли прийде няня. Чоловік уже стояв надворі, грів машину, а няньки все не було. Я її телефон розірвала своїми дзвінками, а вона мені смс-ку надіслала тільки: «я не прийду». Мені тоді не було з ким залишити свою дочку. Єдина людина, на яку я могла розраховувати, була моя бабуся. Я тоді подзвонила їй: -Бабуся, виручай! З цього дня моя бабуся нас рятує, поки я шукаю нам гарну няню та працюю. Так, бабуся моя вже старенька, їй уже 75. Вона повільно ходить, звичайно, вже не бігає. Тому на вулицю вона з Мілою не ходить: боїться, що не встигне за нею. Чому я не звернулася до мами?

Мама у мене молода, їй ще 40-а немає. Вони з батьком весь тиждень працюють, так що у вихідні я її не чіпаю; мама любить театр. А зі свекрухою мені не пощастило. Їй 50 не працює. Гуляє цілими днями ресторанами, кафе, театрами з подругами. Свекруха мені ще за ваrітності сказала, щоб я на неї не розраховувала: -Ти Дивись мені. Народиш, мені не дзвони. Я з твоєю дитиною сидіти не збираюся. Це ваші турботи. Викручуйте самі. Наймайте нянь. Ось тому я з нею не спілкуюсь. Я їй не забороняю з онукою бачитися, але вона й сама не виявляє інтересу до Міли. Тому моя дитина зараз сидить із прабабусею: іншого варіанту у нас немає.