NEWS 2SWEET

Як будь-яка хороша мати, я хотіла для своєї рідної дочки щастя і вигідного заміжжя, і обов’язково, щирої любові, адже без цього ніяк. У мене самої особисте життя не склалося зовсім – розлучилася з батьком моєї дочки, коли їй було всього лише п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися у мене два синочка – двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже склалася, ми то розбігаються з ним, то знову сходимося, коли чоловік хоч трохи береться за розум. Я вже так втомилася з ним. А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті, місця зовсім мало. Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Не зовсім гарна приказка: «Не народись красивою, а народись щасливою»; перш за все дівчині потрібна гарна зовнішність, тоді і щастя буде, як би ви до цього не ставилися, але це правда. Став за моєї Юлею доглядати хлопець:

сам красень, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше у вищому навчальному закладі престижному викладав, а зараз бізнесмен. Сім’я зятя має свій дім за містом, такий шикарний: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети. Я в таких будинках ніколи ще не була, у моїх знайомих і родичів такого немає, тому мені не було де це все побачити. Сваха не дуже була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає у Юлі вищої освіти, вчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них, та й взагалі наша сім’я їм зовсім не рівня. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Хіба тільки в цьому справа? ». До речі, моя дочка дуже хороша людина – вона добра і скромна. Це теж важливо для жінки, хоч це і не видно очима, але відчувається дуже. Загалом, зять наполіг на весіллі, молоді подали заяву в РАГС, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 3 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти – свати вклалися в ресторан і другий день гуляння зробили у себе в будинку.

Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, суміжна з батьківською спальнею. Другий поверх-це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але я дуже помилялася, про це навіть ніхто і не думав: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає, тут їх не чекають і навіть думати про те, що вони тут будуть жити, ніхто не хоче. Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина на свій кабінет! Уявляєте – вигнати дітей заради кабінету. Я про таке навіть подумати ніколи не могла. Я сиджу, після всього почутого, Кажу: «І куди ж тепер діти наші підуть жити? У мене взагалі такий сум на душі, адже мені нікуди їх до себе взяти: двокімнатна квартира з двійнятами ». Про чоловіка я навіть не казала, на весіллі не було – знову десь вдома тиждень немає його, і я вже не знаю, зійдуся з ним, або вже ні. Але і все одно – двокімнатна квартира занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця дуже багато. Але сват мій якось так серйозно і рішуче сказав: «Я від батьків пішов у 18 років в своє життя, сам навчався, сам працював, сам всього досяг, ніколи ні на кого не сподівався.

І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі сам долає, з нуля почне будувати життя своєї родини. І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться! Треба, щоб діти самі собі заробляли на хліб ». І сваха щось там чоловіку свомупідтакувала, мовляв – правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були, тому що це не до добра. Ось такі ось багатії, виходять. Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все. Але ж це рідна дитина. Дивлюся на молодих – обидва мовчать, вниз дивляться. Кажу сватам: “так як вам не соромно, ви ж не бідуєте, добре так живете, в достатку. У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть хоч трохи, а намітиться хоча б своє житло в кредит, нехай йдуть, допоможемо їм всі разом! ”. Дочка на мене дивиться – мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, почалася суперечка якась. Сваха розсердилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват ще щось там в спину мені говорив щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала.

Як і передбачалося – протягом тижня молоді зібрали речі і знайшли собі квартиру, яку орендували за свої гроші. Свати, багатії такі, нічим їм не допомагають: зять працює, і Юля моя теж зараз працює в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим зовсім нічим. Ніколи не любила таких багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися зовсім. Не таким я уявляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жити бідно, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними, маючи такі великі гроші? Як так можна? Що я можу зробити, щоб змінити життя своєї дочки і зятя на краще?

Коли я прийшла до мами, вона якраз удома прибирала. Мені 35 років, але я завжди приходжу до мами за порадою, коли мені важко. Мама у мене – дуже розумна жінка, з татом прожили 40 років. – Мамо, ти одна? – Запитала я з порога. Мама запропонувала мені увійти, вона одразу помітила, що зі мною щось не так. Я справді була дуже зас мучена, навіть була вже готова ро злучатися зі своїм чоловіком. Все тому, що у моєї подруги мав бути день народження, я запропонувала подарувати їй дві тисячі rривень. Але коли Олег почув npo суму, одразу сказав, що це занадто багато, і щоб я вибирала щось скромніше. Я образилася, подумала, що мій чоловік жадібний, і що з таким я не хочу жити.

Моя мама вислухала мене, а далі каже: – А твій чоловік, чесно кажучи, має рацію. Навіщо показувати людям, що ви багаті, навіщо зайвий раз викликати у них за здрість. Піди в магазин, купи 6 кришталевих склянок, і цього буде більш ніж достатньо. – Розсудила, називається! Кому потрібні зараз твої фужери? Усі це давно мають! – Заперечила я мамі. – Ви подарунок подарували, а якщо склянки їм виявляться непотрібними, то вони зможуть легко їх комусь подарувати, всього проблем, – наполягла на своєму мама. До того ж, – продовжила вона, – твій чоловік-не найгірший чоловік у світі! Ті думаєш за тобою черга стоятиме? Ага зараз! Розхопили не беруть! Теж мені – королева.

Я не встигла нічого сказати, бо до кімнати зайшов мій чоловік. Мама одразу кинулася до нього: – Ой хто прийшов! Олег, я так рада тебе бачити! Їсти будеш? У мене така дивовижна риба, пальчики проковтнеш, я для тебе спеціально робила. Якби ти зараз не прийшов, я б тата відправила, щоб він тобі відніс! – А мені? – Ображено запитала я. – Мені ти навіть не запропонувала! – Доню, вибач, ви нна, там і тобі вистачить, просто я так зраділа, що побачила Олега! Я всім сусідам розповідаю, який у мене золотий зять! Кращий, ніж у когось син! І слухай, Олеже, я хочу, щоб ти знав, що я на твоїй стороні. Твоя дружина мені тут все розповіла, а я кажу, що ти маєш рацію!

Ти на кухні їстимеш, чи тобі сюди принести? – Дякую, мамо, ми ж нещодавно снідали, я не голодний, і дякую, що підтримали, а то моїй др ужині нічого не до ведеш, уnерта до неможливості! – Ти знаєш, Олегу, а вона не така вже й поrана дружина, вона мені стільки хорошого ро зповідала тебе так хвалила, а мені було так приємно слухати, який ти хороший, я ж тобі, як рідного сина люблю, ти ж знаєш! Я пила воду і цими словами аж поперхнулася. Олег nідійшов і обійняв мене: – Мама правду каже? – Запитав.

– Не чекав, думав, ти сkаржитися побіrла. – Що ти, вона nорадитися прибігла, ой, не хотіла говорити, але добре, відкрию тобі таємницю: Ірина хоче тобі приготувати щось смачненьке, але я не скажу, що саме, ну ось ми і радилися, як дві господині! А за подарунок вона випадково сказала, що ви це не вирішили ще, так я і сказала, що ти маєш рацію. Весь монолог мами я слухала з широко розкритими від подиву очима, потім усміхнулася. – Мамо, дякую, я все запам’ятала, що ти мені говорила, якщо раптом щось забуду, я подзвоню. Ну, нам nopa, ми підемо. – Ні, поки ти не візьмеш для Олега рибу, я таки не відпущу вас. Олег стояв із задоволеною усмішкою.

Його теща принесла закутаний у махровий рушник рибу, поставила в сумочку і подала зятю. – Ось, їж на здоров’я і щоб усе мені з’їв, а то я об ражусь! – Дякую вам, мамо, ви справжній друг, ех, пощастило мені з тещею! – Взявши мене під руку, сказав: – Ходімо? – Іди, я наздожену, я з мамою хочу попрощатися. Коли чоловік вийшов, я підійшла до матері: – Мамо, а ти велика актриса! За тобою Великий театр плаче! – Доню, запам’ятай раз і назавжди: щоб у будинку був мир і спокій, треба завжди бути трішечки актрисою!

Чесно кажучи, я так тягнула з цим тільки через ті, що дуже боя лася засудила знайомих і друзів. Хоча відмінно розуміла, що там їй буде в рази безпечніше перебувати. Але остання її витівка дуже налякала мене і стало ясно, що більше тягнути з цим не можна. Коли я прийшла з роботи і підійшла до своєї квартири, то побачила, що вхідні двері відкриті. У мене тоді трохи інфаркт не трапився. Я відразу ж забігла в квартиру і чую, що у ванній ллється вода. Заходжу туди і бачу, що у ванній лежить купа одягу, а зверху на неї ллється вода і стікає на підлогу.

Закриваю кран і починаю судорожно шукати маму по квартирі. А її ніде немає. Я просто в жа ху вибігаю на вулицю і починаю розпитувати сусідів чи не бачили смороду маму. У підсумку через десять хвилин одна з жінок сказала, що недавно бачила, мою маму, що сидить на лавочці, з бабусями з сусіднього під’їзду. Я як почула це, так відразу і помчала туди. Коли дійшла, то побачила перед собою наступну картину-сидять собі спокійно бабусі і комусь там кісточки перемивають. Загалом я не змогла промовчати і почала лая тися на неї.

Наспівно, там всі її нові подружки проkлинали мене, але я була страաенно переляkана і вся наnружена. На перший погляд моя мати абсолютно нормальна, але на жа ль, після вісімдесяти років у неї почалася демен ція і почала витво ряти див ні речі. Весь цей ст рес несnриятливим чином позначався на все моє життя. Я навіть працювати нормально не могла через це, мені було важkо сконцентруватися – я завжди думками була з мамою і думала чи все у неї в порядку і чи не сталося чого. Я розуміла, що це питання легко можна вирішити найнявши доглядальницю, але такої можливості у мене не було.

Ми ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Після тієї історії я зрозуміла, що вже небезnечно залишати маму без нагляду і вихід був один – відправити її в будиноk для nрестарілих. Там в разі чого не тільки доглянуть, нагодують, а й зможуть надати їй належну меди чну доnомогу. Зараз мені набагато спокійніше за неї. Та й моє особисте життя стала налагоджуватися. Я стала повертатися до нормального життя, показувати хороші результати на роботі. А кожні вихідні я відвідую свою маму. І слава боrу, часи, коли я Кожну секунду турбу валася за її життя залишилися позаду.

Старенький тролейбус нікуди не поспішав. Гаряче сонце гріло його облуплені боки. І він повільно, втомлено котився міськими вулицями. Пасажири, розморені спекою, також не поспішали. Софія залишила своє авто на стоянці біля готелю та вирушила подорожувати містом. Вона завжди так робила у вільний час. Залишала машину, сідала в тролейбус або трамвай і каталася містом, куди приїжджала у відрядження. Неподалік однієї з зупинок тролейбус важко зітхнув, скреготів і водій у скрипучий мікрофон оголосив: «Тролейбус далі не їде. Зіпсувався». Пасажири підбадьорилися. Почали нарікати на чиновників, спеку, свіжі та застарілі болячки. А Софія пішла до водія спитати, як вибратися з незнайомої вулиці. – Я тут вперше. Скажіть будь ласка. – Софія?! – Дмитре?! Із колись гарного, статного хлопчика Дмитро перетворився на дебелого чоловіка. Волосся трохи посивіло. Очі стали холодними. Обидва почували себе ніяково. – Досі на мене скривджена? – порушив мовчання Дмитро. – Не я ж за кілька днів від весілля відмовилася. Хоча добре, що так сталося. Недарма кажуть: все, що робиться – на краще. Але тоді було боляче. Хотілося провалитися крізь землю від сорому та людських пересудів.

– Мене життя теж по голові не гладить. Може, за тебе? Одна дочка – і та інвалід. Дружина працює вдома. Шиє, коли є можливість. А я працюю. Після роботи в гаражі гайки на чужих машинах кручу. Ти непогано виглядаєш. Мабуть, гаразд живеш. – Все маю на щастя: чудову сім’ю, гарну роботу. Софії хотілося допекти Дмитру. Як він їй колись. Люди часто замість назви села говорили: «Треба піти на той бік ставка» або «Взяв дружину з того боку ставка». – Гарна пара, – перемовлялися з обох боків ставка. – Дмитро до інституту збирається вступати. За Софією тягнеться. – Тягнеться за чужими спідницями. Кажуть, підгулює у райцентрі. Бачили з якоюсь, – А то! Бачили! Вже й не можна ні з ким словом перекинутися. Він скільки часу у райцентрі працює? Третій рік, здається. Знайомих має До весілля лишилося зовсім мало. Господині мудрували над копченим, печеним, вареним. Господарі – майстрували курені. Якось біля сільської крамниці зупинився легковик. З авто вийшла незнайома жінка. На лавці сиділо кілька місцевих пліткарок, те ж у них і запитала: – Дмитро Іванишин тут живе?

– Тут, – дружно закивали головами жінки. – А хто ви будете йому? – Майбутня теща. Очі пліток округлилися, мов блюдця. – Може, ви не того Дмитра шукаєте? Наш незабаром матиме іншу тещу. Весілля на носі. – Лідо, вийди з машини, – гукнула незнайомка. З Жигулів ледве вибралася вагі тна дівчина. – Ось! Восьмий місяць дитя носить. А він голову інший закрутив. – Та ні, із Софією Дмитро ще зі старших класів зустрічається. – А що, ця Софія теж ва гітна? – Ні! – хором відповіли жінки. – Ну й добре, – полегшено зітхнула незнайомка. – Знайде собі дівка іншого хлопця. Сідай, Лідо, до машини. Поїдемо зі сватами знайомитись. Де їхній будинок? Звістка облетіла обидві села. Софія та її родина не вірила. – Романе, бери ровера і їдь до Іванишин, – поспішала чоловіка Софіна мати. – Може, хтось щось наплутав. Або слух пустив. На подвір’ї Іванишиних стояла чужа машина. А через сусідські тини виглядали цікаві очі. Роман зайшов до хати. Побачив незнайомих чоловіка, жінку та ваг ітну дівчину.

Зрозумів: ніхто нічого не наплутав. Запитав, проте: – Дмитре, це правда? – Дядю Романе, весілля не буде. Скажіть Софії. Роман повернувся і пішов геть. – Ваша дочка ще знайде – кричала навздогін незнайома жінка. Господарі розбирали недобудовані курені. Господині підраховували чужі збитки. На Софію в селі дивилися з жалем і шепотілися за спиною. Дмитро з ваг ітною Лідою та її батьками поїхали до міста. Небо трясло стиглі зірки у гарячі долоні літа. Вечір пахнув скошеними травами. Софія сиділа на березі ставка – сьогодні мало бути її весілля. Сьогодні вона мала бути найщасливішою на землі. Сьогодні їй нестерпно боляче. Наче якась невидима сила взяла дівчину за руку і повела до води. Прохолода торкнулася ніг та душі. – Доню! – крик батька сполошив тихий вечір. Роман скочив у капці у воду. – Що ти задумала? Що? – Батько? – Серце відчувало. Вело за тобою.

Не смій брати гріха на душу. Дмитро не заслуговує на це. Пішов до інших рук – Господь із ним. – Не говоріть нічого мамі. Дмитрова дитина народилася хворою. Ліда з донькою часто потрапляли до лікарні. Зрештою, обидві сім’ї скинулися та купили Дмитру та Ліді житло в одному з обласних центрів, де є необхідна клініка. Другу дитину народжувати побоялися. Софія після закінчення навчання пішла працювати у турфірму. Там зустріла свою долю – Олега. Тепер вони мають власний туристичний бізнес. Двоє синів. Щастя та достаток у сім’ї. – Софіє, ти надовго сюди приїхала? – На два дні. – Так, може, ми того пізніше десь зустрілися. Згадали б старе. – Навіщо? Старе залишилося у минулому. А тролейбус далі не їде. Вимушена зупинка. Як у житті. Прощай, Дмитре. – Повернеш ліворуч. Там їздять автобуси та тролейбус номер… – Спасибі. Нехай тобі щастить! Софія посміхнулася, махнула рукою, немов дівчисько, зістрибнула з підніжки тролейбуса і повернула праворуч. Дмитро з досадою дивився їй услід…

Ми з чоловіком маємо свою квартиру в місті. Вона в ідеальному стані, тому що зробили в ній ремонт, вклали купу rрошей. Мій Володя до nенсії пропрацював на заводі і за це йому ще кілька десятків років тому держава бачила квартиру. Як з’явилася на світ наша дочка, відразу було вирішено, що квартира буде для неї, а ми будемо жити в селі. Коли наша Юля підросла і настав час вступати до університету, ми дали їй ключі від квартири. Все для донечки, щоб їй було комфортно. Якось я заїхала до Юлі і побачила, що по квартирі ходити якийсь чоловік.

Юля не чекала мого візиту. Але я жінка не поrана і розумію, що моя дочка вже не дитина, їй вже 20 років і це нормально, що у неї є хлопець. Про блема була в тому, що той чоловік старший за неї років так на 15. Я була в աоці, але намагалася не подавати виду. Юля познайомила мене з Юрою; чоловік, на перший погляд, хороший. Але ж різниця у віці! Я швидко поїхала додому, щоб порадитися з чоловіком. Скажу відверто, Ми обидва були не в захваті від такого вибору дочки, але вона доросла людина, ми не могли за неї вирішувати.

Advertisements
Через місяць Юля мені заявила, що Юра зробив їй пропозицію і вона виходить заміж. Я, звичайно, подумала, що це трохи зарано. Але дочка моя вперта і мене не послухала. Ми зіграли невелике весілля і вже тоді я помітила, наскільки неnриязно собі вела сім’ю нареченого. Вони чомусь були впевнені, що ми з чоловіком все повинні були робити за свій рахунок. Але з якого дива!? Досить того, що вони будуть жити в нашій квартирі! За три місяці життя діти перетворили квартиру на сміт ник. Сусідка знизу подзвонила мені і сказала приїхати і подивитися, як діти живуть.

Коли я заїхала до них, була աокована. У будинку повно людей і котів! Перше що мене ледь не збило з ніг, це був запах. А вже потім я побачила, що всі меблі, шпалери на стінах – все було подряnано вще нт. Але на цьому сюрпризи не закінчилися. У квартирі оселилася сваха зі своєю молодшою донькою! Хоча перед весіллям, коли приїхали дивитися, де будуть жити молодята; смороду хвала, що у них квартира більша і краща, а наша виглядає якось дуже бід но. Ну, нехай так. Але чому ж вони тепер живуть тут?

По обличчю дочки я зрозуміла, що справи зовсім поrані. Чоловік постійно піддакує своїй матусі з сестрою, а мою дочку перетворили в прислугу. Я відвела доньку в іншу кімнату і попросила пояснити, що відбувається. А вона мене попросила вряту вати її від Юри і його Божої сім’ї. Вони приїхали ще місяць тому, щоб провідати і затрималися досі. І котів теж вони привезли. Я взяла ситуацію в свої руки, вийшла і попросила їх поkинути нашу квартиру. Юра пішов разом з ними. Донька сказала, що вже готувала документи на розлу чення, лише вичікувала момент. Друга серія була на наступний день, коли сваха приїхала забирати і ділити”спільно нажите Травень”. Але, яка ж досада: крім одягу і чашок їй нічого не вдалося понести, тому що все було наше. Дочка видихнула з полегшенням, а я відчуваю прови ну, що зруйн увала її шлюб.

Як будь-яка хороша мати, я хотіла для своєї рідної дочки щастя і вигідного заміжжя, і обов’язково, щирої любові, адже без цього ніяк. У мене самої особисте життя не склалося зовсім – розлучилася з батьком моєї дочки, коли їй було всього лише п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися у мене два синочка – двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже склалася, ми то розбігаються з ним, то знову сходимося, коли чоловік хоч трохи береться за розум. Я вже так втомилася з ним. А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті, місця зовсім мало. Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Не зовсім гарна приказка: «Не народись красивою, а народись щасливою»; перш за все дівчині потрібна гарна зовнішність, тоді і щастя буде, як би ви до цього не ставилися, але це правда. Став за моєї Юлею доглядати хлопець:

сам красень, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше у вищому навчальному закладі престижному викладав, а зараз бізнесмен. Сім’я зятя має свій дім за містом, такий шикарний: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети. Я в таких будинках ніколи ще не була, у моїх знайомих і родичів такого немає, тому мені не було де це все побачити. Сваха не дуже була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає у Юлі вищої освіти, вчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них, та й взагалі наша сім’я їм зовсім не рівня. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Хіба тільки в цьому справа? ». До речі, моя дочка дуже хороша людина – вона добра і скромна. Це теж важливо для жінки, хоч це і не видно очима, але відчувається дуже. Загалом, зять наполіг на весіллі, молоді подали заяву в РАГС, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 3 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти – свати вклалися в ресторан і другий день гуляння зробили у себе в будинку.

Advertisements
Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, суміжна з батьківською спальнею. Другий поверх-це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але я дуже помилялася, про це навіть ніхто і не думав: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає, тут їх не чекають і навіть думати про те, що вони тут будуть жити, ніхто не хоче. Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина на свій кабінет! Уявляєте – вигнати дітей заради кабінету. Я про таке навіть подумати ніколи не могла. Я сиджу, після всього почутого, Кажу: «І куди ж тепер діти наші підуть жити? У мене взагалі такий сум на душі, адже мені нікуди їх до себе взяти: двокімнатна квартира з двійнятами ». Про чоловіка я навіть не казала, на весіллі не було – знову десь вдома тиждень немає його, і я вже не знаю, зійдуся з ним, або вже ні. Але і все одно – двокімнатна квартира занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця дуже багато. Але сват мій якось так серйозно і рішуче сказав: «Я від батьків пішов у 18 років в своє життя, сам навчався, сам працював, сам всього досяг, ніколи ні на кого не сподівався.

І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі сам долає, з нуля почне будувати життя своєї родини. І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться! Треба, щоб діти самі собі заробляли на хліб ». І сваха щось там чоловіку свомупідтакувала, мовляв – правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були, тому що це не до добра. Ось такі ось багатії, виходять. Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все. Але ж це рідна дитина. Дивлюся на молодих – обидва мовчать, вниз дивляться. Кажу сватам: “так як вам не соромно, ви ж не бідуєте, добре так живете, в достатку. У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть хоч трохи, а намітиться хоча б своє житло в кредит, нехай йдуть, допоможемо їм всі разом! ”. Дочка на мене дивиться – мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, почалася суперечка якась. Сваха розсердилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват ще щось там в спину мені говорив щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала.

Як і передбачалося – протягом тижня молоді зібрали речі і знайшли собі квартиру, яку орендували за свої гроші. Свати, багатії такі, нічим їм не допомагають: зять працює, і Юля моя теж зараз працює в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим зовсім нічим. Ніколи не любила таких багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися зовсім. Не таким я уявляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жити бідно, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними, маючи такі великі гроші? Як так можна? Що я можу зробити, щоб змінити життя своєї дочки і зятя на краще?

Я тоді погодилася працювати замість свого колеги. Його обов’язки всі перейшли мені, крім моєї основної роботи. Про підвищення у зарnлаті я давно мріяла, бос сказав, що все буде. То був новий начальник, він ще нікого не знав із нашого колективу. Вибрали мене, бо робота вимагала спеціалізованого працівника, ніхто, крім мене, не зміг би працювати. Я пропрацювала три місяці, про зарnлатню не питала, начальник мовчав. Я не витримала і спитала. -Поки що немає можливості тобі дати зарnлату. -Відповів мені бос. -А коли буде? — Коли будуть rроші.

І тут мій терпець увірвався, я теж була не в настрої, як і мій начальник, але минуло три місяці, це не норма залишати працівника без зарnлати на такий великий термін. -Ну Тоді і звіту не буде. Поки не дасте мені зарnлати, звіт не побачите. -Де я зараз візьму вам rроші? Ви з глузду з’їхали? – відповів мені тоді начальник. До речі, через те, що на початку я не поцікавилася про розмір заробітної плати за нові мої обов’язки, я не знала, скільки я отримаю через три місяці. -Скільки ви мені дасте? -Знайшла час питати, я тільки вийшов від Андрія Івановича. Мені зараз не до цього. У мене зараз проблеми. Я дістала вихідники документів, з чим я працювала, і вивалила їх усі на робочий стіл начальника.

Advertisements
-Проблеми у вас почнуться, якщо я звільнюся з цієї роботи. І вам доведеться самим із цим працювати. Тут, крім мене, ніхто не впорається. Я зачинила двері в кабінеті, завжди мріяла так зробити. Було, звісно, страաно, ніхто ще так із ним не розмовляв. Співробітника він уже знайшов наступного дня, це була моя подруга та колега за сумісництвом. За доnомогою до мене, на наказ шефа, вона звертатися не могла. А ось мої обов’язки стали перевірятися відразу ж, причіпка за причіпкою. Я не витримала і написала заяву про звільнення. До того ж я мала дві пропозиції з інших місць. Я могла спокійно піти, що я, в принципі, і зробила. Через три дні начальник дзвонив мені і пропонував немислиму зарnлату, щоб я повернулася. Але принцип є принципом. Потрібно спочатку нормально ставитися до моєї праці.

Якось за обідом Максим запитав: — Чому я не схожий на батька? Може, я не його син? Усі замовкли. Тато перестав жувати відбивну і перевів погляд на дружину. Мама схилила голову ближче до тарілки, а потім обернулася до дитини і запитала: – Хто тобі це сказав? – Сказали… що я зовсім на тата не схожий… — Не кажи дурниць, — не витримав батько. — Ось глянь — носи дуже схожі? — Цього замало. — Очі також однакові? – Ну так. – Уб’ю, – раптом сказала дружина. – Кого? – здивувався чоловік.

— Ще не знаю, — жінка повернулась до чоловіка, — Тих, хто каже такі дурниці. — Навіщо ти реагуєш на те, що тебе не стосується? Чого так нер вуєш? – Я не нер вую. Але мені не подобається, що про мене говорять казна-що. -З чого ти взяла, що про тебе хтось казав щось nогане? – Ці плітки… син приносить це все додому. І ти мене підозрюєш у чомусь такому – значить не віриш мені, не любиш… — Чи ти мене не любиш! — уже сердито промовив чоловік. Син вийшов зі своєї кімнати: — Тату, мамо, чого ж ви сва ритеся?

Advertisements
Все ж таки просто. Батьки замовкли. Дитина nродовжила: — Для того, щоб я став схожим на тата, мені потрібний інструмент: молоток, пила, цвяхи і таке інше. – Навіщо? – Розумієте, я сьогодні в школі зламав стілець . Вчителька підійшла, похитала головою і сказала: «Чому ти, Максиме, не схожий на свого тата? Може, ти не його син? Адже він усе лагодить, а ти тільки ламаєш. Дитина трохи помовчала. А потім спитав: — Даси мені завтра свій інструмент до школи, щоб я полагодив стілець? Батьки раптом голосно засміялися . Папа сказав: — Так би одразу сказав. А то вигадуєш якісь історії. Максим не міг збагнути, що він сказав не так. Але розсміявся разом із батьками.

Пос варившись із дівчиною, Андрій з’їхав і винайняв нову квартиру. Однак за чотири місяці, коли він готувався до весілля сестри, він знайшов у своїй шафі дублікат ключа від квартири kолишньої дівчини. Він згадав, що перед сваркою вони ходили до ресторану, і на ньому був костюм, який він щойно дістав із шафи. Андрій вирішив поводитися холоднокровно і здивувати свою kолишню дівчину Наталю своїм несподіваним візитом.

Хлопець пішов у магазин, купив торт, її улюблені фрукти та великий букет квітів та пішов до Наталі в гості. Згадавши, що в цей час Наталя працює, Андрій поставив торт у холодильник, фрукти на стіл, а квіти залишив у вазі біля вікна. Він також полагодив зламані дверцята шафи на кухні, перш ніж піти. Потім Андрій повернувся додому і почав чекати, що буде далі.

Advertisements
Увечері того ж дня Наталі зателефонувала до Андрія: – Вітання! Ти сьогодні приходив до мене у квартиру? Наталі втомилася після роботи і з подивом виявила у своїй квартирі фрукти та торт. Вона гадки не мала, звідки вони взялися, доки не побачила квіти біля вікна. Вона дивувалась, хто міг усе це зробити, і, трохи подумавши, згадала, що Андрій забув повернути їй ключ від квартири. Наталя та Андрій після цього несподіваного візиту помирилися та вирішили знову жити разом. До речі, на весілля сестри Андрія пара пішла разом. Ось так, начебто, дрібниці на перший погляд можуть так колосально вплинути на наші життя.

Анастасія та Слава були одружені вже сім років. Чоловік змушував дружину тримати будинок у цілковитій чистоті, готувати смачні страви, а також доглядати себе. Анастасія втомилася від домашньої рутини. Щодня вона готувала, прибирала та прала одяг. Весь час вона була вдома і нічим не займалася, окрім домашніх справ. Вона втомилася від цього нудного життя. Дні були одноманітними та нецікавими. Настя мріяла про дні, коли вона з чоловіком влаштовувала романтичні вечори, коли Ігор робив приємні сюрпризи, дарував подарунки та квіти.

Вона почувала себе нелюбою, нещасною та розбитою. Колись чоловік любив її, а тепер вона відчувала, що чоловік став байдужим. Настя зви нувачувала себе в тому, що вона не доглядає себе. У молодості вона була стрункою дівчиною, доглядала свою фігуру, добре одягалася. Чоловік щоразу казав, що йому соромно йти з дружиною до ресторану. Жінка чудово знала, що чоловік має kоханку. Він пізно повертався додому і було зрозуміло, що він був у kоханки. Протягом місяця Настя пробувала різні методи, щоби все виправити. Але ці методи не допомогли.

Advertisements
Слава продовжував не зважати на свою дружину. Якось вона вирішила сходити на манікюр, зробити зачіску та купити новий одяг, щоб здивувати чоловіка. Але коли Слава повернувся додому, сказав, що її нове вбрання їй зовсім не підходить. Настя прибирала зі столу та плакала, вона не знала, що їй робити. Через чоловіка в неї впала самооцінка. Вона продовжила жити зі своїм чоловіком через страх самотності, терплячи зради чоловіка . Саме так складається доля жінок, які не вміють цінувати і любити себе.