NEWS 2SWEET

Бабуся Ніна була доброю, спокійною і дуже терплячою. Онуки запам’ятали її ласкавий голос, здатність вислухати і зрозуміти їх, теплий смачний запах випічки і затишок старого будиночка. А ось діда згадували зовсім по-іншому. Він пах тютюном-самосадом, немитим тілом і самогоном. Голос у діда був верескливий, уривчастий. Бабуся про нього не говорила. Але діти і внуки знали: і руки розпускав, і за словом грубим в кишеню не ліз, все йому було не так. — Так він же на залізниці працював, — відмахувалася бабуся, — звідки йому манер набиратися? Там всі такі. Робота дійсно була важкою, без міцних чарівних слів не обійтися. Дід з напарником вставали вдосвіта, йшли по шляхах по кілька кілометрів ділянки, шукали будь-яку несправність. З собою тягли інструменти, щоб полагодити на місці. Іноді викликали ремонтників, перекривали дороги.

Йшли і в холод, і в спеку, в дощ і вітер. За темряві йшли. А здоров’я потроху просідала. Втім, профспілка регулярно пропонував дідові путівки. Санаторії та лі ка рні підправили б справу, але немає. — Чи не мужик я, чи що, — гарячкував старий, — щоб вилежуватися по курортам? Але ось настала зима, і діда скрутило конкретно. Травмоване колись коліно боліло так, немов його собаки гризли; дід навіть лягти зручно не міг. У л ік арні розібралися, лі ку вання призначили, але доктор строго подивився на діда і наказав їхати в санаторій. Ефект лі кува ння закріплювати, воду пити, грітися, інакше повернеться все. Лі ка рів — не профком, його дід послухався. Зібрала йому бабуля чемодан, проводила. Склала з запасом всього, від носових хусток до вічного самосаду. І застрибала від радості: три тижні свободи! Ніяких п’янок в будинку, скандалів і сварок.

Advertisements
Дивись по телевізору, що хочеш. Ніхто не димить самосадом, не дорікає занапащене молодістю і не виливає суп у вигрібну яму. Просто охолов, поки дід до столу йшов. А неповаги він від баби не потерпить. Бабуся напекла пирогів, насмажила насіння, обійшла всіх сусідок і подружок, хвалилася, мовляв, проводила свого. Через три тижні бабуся чекала чоловіка вдома, але отримала лише телеграму. «Чи не приїду, я зустрів Галю, буду жити з нею» — ось, що прочитала бабуся. Перечитала ще раз і кинулася до ікон хреститися. — Спасибі тобі, — повторювала вона, — спасибі, щастя-то яке. Вона тут же зібрала в валізи все дідові пожитки, всі його штани-сорочки, що наглажівать з ранку до вечора. Дід любив ходити ошатним навіть у вихідні. Склала туди ж всі документи. Всі його дрібнички, вудки, нагороди були там. І виклала валізи на веранду, щоб вивітрився самий дух колишнього чоловіка. Дід з’явився через два тижні, коли відпустка закінчилася.

Оформив на роботі переклад, з дому виписався і зник. З бабусею навіть говорити не захотів, ще чого, пояснюватися. Та пояснень і не чекала, навпаки — боялася, що передумає дід. Той поїхав, і бабуся кинулася купувати шпалери, мріяла про ошатні стіни роками. Дід же вважав за краще просту побілені хату. Бабуся розійшлася, на радощах купила тканину на штори. Замість коротеньких «онуч» -занавесок, що дозволяв дід, вона повісила довгі, підшиті на машинці особисто. Як тільки в будинку стало красиво, бабуля взялася за город. З сапою особисто вирізала весь самосад, особисто ж перекопала грядки і насадила туди ягоди. Полуниці, як вона завжди хотіла. Дід полуницю зневажав за вимогливість до догляду, визнавав лише малину: — Сама зростає, нічого їй не треба. Бабуся ж мріяла і про вишневому деревце, і про сливах, навіть ризикнула посадити виноград в сонячному куточку.

Будинки наводила затишок і красу. Викинула сколені тарілки, поставила гарний сервіз, подарунок їй на день народження. Дід був суворий, дозволяв чіпати тільки у свята. В смітник летіло все: і набридла клейонка зі скрученими краями, і обмилки господарського мила. Бабуся розцвіла. Почала доглядати за собою, забувши дідівську звичку митися з милом тільки по суботах в лазні. Зморшки розглядалися, волосся стали темними рости. У будинку з’явилися гості. І виявилося, що 50 зовсім ще не старість, можна і захопитися вишивкою, і ягоду продавати на ринку, і співати в місцевому хорі. Самотні чоловіки до неї сваталися, але бабуся точно знала секрет щастя: ніякого шлюбу, ніякого співжиття. У неї і так є, кому пироги пекти.

У той день, під вечір, у мене розболілася голова. Навіть таблетка болезаспокійливого не врятувала. Я сподівалася, що чоловік (він у мене ліkар) прийшовши додому, зробить укол і бі ль піде. Незабаром він зайшов додому, але не один. Приніс з собою новонароджену дівчинку. Що за малятко? Чия це дитина? У нього була kоханка, і тепер він приніс додому їхню дитину?! Я була на дев’ятому місяці ваrітності. Чоловік kинувся заспокоювати мене, розповів, що знайшов дівчинку в кошику, залишеному біля під’їзду. На вулиці?! У такий холод?! Що за ненормальна залишила дитину на морозі?! Начебто почала заспокоюватися, але мої хвилювання не пройшли безслідно.

У мене почалися сутички. Чоловік сам прийняв пологи і подзвонив у швидку. У мене народився син. Коли ліkарі приїхали, оби два малюки лежали зі мною поруч. Ми з чоловіком збрехали, що я народила двійню. На наше щастя нам повірили на слово і перевіряти нічого не стали. Та й діти були схожі один на одного, як брат і сестра. Пройшли роки. Наші «двійнята» вже ходять до другого класу. Ми їх обох однаково любимо, і вони дуже дружні один з одним. Жодного разу, ні на секунду ми з чоловіком не засумнівалися в правильності своєї авантюри в той вечір.

Все рідше і рідше згадую, що не я народжувала свою Аннушку. Вже тоді, при першому погляді на дитину я подумала: «Як можна було кинути таку принцесу!», а зараз вона у нас взагалі красуня. Коли згадую той день, на мене накочує жах. По тілу біжать табуни мурашок. Що б сталося, якби ми не проявили здоровий авантюризм? Що б сталося, не знайди мій чоловік того вечора кошик з дитиною? Мені навіть страшно подумати, що моя дочка не пережила б морозну ніч! Слава Богу, мій чоловік опинився в потрібний час, в потрібному місці.

З першою дружиною у мене не склалося. Вона народила мені Настуню, а коли дитині виповнився рік, вона почала ночами зависати в інтернеті, як виявилося, вона там шукала собі нового чоловіка і за сумісництвом спонсора. Не довго думаючи, вона знайшла собі молодого багатого іноземця і втекла до нього, залишивши Настуню мені. Причому дуже доступно дала зрозуміти, що забирати її не збирається. І ось, я залишився з немовлям на руках. Зараз мені 45. Я був розгублений і наляканий, але швидко взяв себе в руки і всьому навчився. Потім знайшов денну няню, а вечора і вихідні, а також безсонні ночі, проводив з Настусею. І ось, півроку назад я зустрів Олесю. Красива, струнка, ноги від вух, сумка від кутюр і все таке. Як не дивно, вона мене запевнила, що просто обожнює дітей, і готова повністю взяти на себе турботу про мою Настуню. Я їй повірив, звільнив няню.

Минув тиждень, я став помічати, що коли приходжу з роботи додому, моя дочка виглядає такою втомленою, що у неї не вистачає сил навіть пограти зі мною. На всі мої запитання вона просто знизує плічками, іноді плаче, але нічого не розповідає. Олеся пояснювала це «перехідним віком» і «дитячими закидонами». З кожним днем ситуація все посилювалася. Наостанок перестала зі мною спілкуватися, не зустрічала мене з роботи, вечорами вона закривалася у своїй кімнаті і просто лежала в обнімку з плюшевим зайцем. Одного разу я вирішив перевірити, що відбувається вдома, коли я працюю. Відпросився в обідню перерву і тихенько увійшов в квартиру. Коли я прийшов додому, то побачив, як моя 6-річна дочка готує борщ, а дружина сидить в «Однокласниках»! Я був просто в люті! На всі мої запитання Настенька нічого не відповідала, а Олеся намагалася переконати мене в тому, що просто попросила дівчинку перемішати борщ в каструлі, а сама присіла відпочити.

Тут я взяв за руку Настуню і повів її в кімнату, де став ставити їй питання. Вона не витримала, розплакалася і все мені розповіла.
Виявляється, з самого ранку Олеся видає Настусі цілий лист із завданнями, і моя дівчинка все це повинна виконати, інакше її чекає страшна кара. Дочка показала мені цей список, тому що сьогодні Олеся ще не встигла його знищити. Занадто захопилася спілкуванням в соцмережі.Ця розмова відкрив мені очі на те, що собою являє Олеся. Коли я вийшов з Настиної кімнати, Олеся вже пакувала свої валізи; я не став їй заважати. У той же вечір я повернув додому нашу няню і зрозумів, що моя дочка — це мій найголовніший скарб, і жодна «глянсова красуня» не варта того, щоб наражати на небезпеку благополуччя моєї дочки!

Хочу розповісти про одну зі своїх невісток. З нею мені найбільше не пощастило і звідки, тільки мій син таку знайшов… Не розумію. Я його ростила, любила, а йому така недолуга трапилася. Не цінує вона його та його працю. Яка ж вона марно тратка, ви, не повірите. Живе у орендованій квартирі з моїм сином. Двоє дітей наро дила йому. Поки одного вночі годує, не може світло іншому ввімкнути, щоб дитина до туа лету дійшла. З вечора залишає увімкненим, чи бачите «не можу я за кожним дивитися. Не можу розри ватися». А ти розірвись, що ти за така мати?

Приходить, коли до мене, включає скрізь світло, а то в неї деnресія та ну дьга від моїх дерев за вікном: цілий день сутінки. Я її в будинок боюся вже пускати, вона собі налічила лічильники, тепер і на мене перейшла. А продукти? Заходить до найближчого магазину, навіть на цінники не дивиться, все змітає з полиць! Ой так і збанкру тувати з нею можна. Що за марнотрата, ви не уявляєте. Можна ж на ринок з’їздити, дорога година туди, година назад. Подумаєш із пересадками. Я їй мішок картоплі принесла один раз, а вона його викинула. Так, безкоштовно дали, а він їй не підходить, горохом обізвала та викинула. А ще я їй речі принесла для її дітей.

Advertisment
Знаєте, що зробила з ними? Повернула назад. А що ж удома можна потягати, подумаєш дірочки, зашити ж можна. Сусіди задарма віддали. Невдячна. Що далі буде – не уявляю, у борrи змусить влізти мого сина! Ні на чому вона не заощаджує, як далі не знаю. Думаю, синові сказати вже, щоби додому її до матері відправив на тиждень, нехай там поживе. Занадто багато його rрошей витрачає. А там у матері подивимося, як вона заспіває. Оборзіла мер зота, рахунок rрошам перестала вести. Син працює за двох, а вона сидить на місці з увімкненим світлом. Як із нею ще боротися – не знаю; може, що підкажете?

Свекруха не любила невістку, вважала, що вона грязнуля і взагалі не може господарювати, але, насправді, невістка була дуже гарною і турботливою: просто її свекруха була схиблена на чистоті. Справа в тому, що свекруха була дружиною офіцера, у них були свої принципи та порядки, які давно потрібно було залишити в минулому, тільки вона не збиралася цього робити. Коли син привів у будинок невістку і сказав, що вони разом житимуть, а потім подадуть заяву до РАГСу, то мама вже забила сполох і почала думати, як же позбутися непроханої гості.

Невістка не хотіла жити під одним дахом зі свекрухою, але та сказала, що не дозволить відокремитися, доки та не пройде у неї курси ідеальної господині. Невістка дотримувалася чистоти та порядку, але до чого вона б не торкнулася, все летіло на підлогу – і це все дратувало свекруху. Свекруха порадилася з подругою і вирішила, що можна зруйнувати сім’ю її сина, якщо підлаштувати зраду невістки, зняти і все це відправити синові. Коли вона поїхала на співбесіду і поверталася щаслива та задоволена, з дорогої машини вийшов стильно одягнений симпатичний хлопець із величезним букетом троянд. Він підійшов до дівчини, простяг їй величезний букет, притяг до себе і поцілував у губи.

Advertisment
Вона вдарила цього зухвалця, після цього втекла, а він розсміявся: свекруха була дуже задоволена, адже вони встигли сфотографувати цей момент. Жінка надіслала фотографії синові. (К/К) У цей період, повернувшись додому, Ірина розповіла чоловікові, що один якийсь ненормальний причепився до неї, вони з чоловіком розсміялися і забули про це. Потім, коли чоловік отримав фотографії, він одразу зрозумів, хто стоїть за цим. За адресою він дізнався, хто відправив фото, а ввечері, коли дружина була в магазині, сказав мамі, що не очікував такого підлого вчинку від неї. Того ж вечора вони зібрали речі і поїхали на орендовану квартиру; його мама, звичайно ж, не збиралася давати їм спокій, але син зробив усе, щоб мама більше не з’являлася в них ніколи.

Advertisements

Коли я зустріла Миколу, то одразу вирішила, що він моя доля. Я звільнилася з роботи і поїхала з ним, залишивши маму та бабусю у рідному місті. – Я так люблю тебе, Колю. Я готова на все за ради тебе, – сказала я, вірячи, що тільки з ним я зможу бути по-справжньому щасливою. На той момент мені було 27, а йому – 29. Нормальний вік для створення сім’ї та народ ження дітей. – Коли ми збираємось одружитися? – спитала я одного разу Миколи. Він твердо відповів: – Я ще не готовий до цього. Я відчуваю, що не готовий стати батьком. Ми жили нормально і легко влаштувалися на роботу на новому місці. З мамою Миколи ми мали нейтральні стосунkи.

Ми не лаялися, але особливого kохання теж не було. Мати Миколи мене не чіпала, і я її теж, навіть коли вона намагалася мене якось неприємно образити, намагалася обійтися без сkандалів. Коли я зрозуміла, що чекаю на дитину і сказала про це Миколі, він начебто зра дів, але тут втрутилася його мама. – Я не пропишу вас у своїй квартирі і не дам вам благословення, – сказала вона, – я ніколи не прийму онука чи онуку, бо ще не ясно, чия це дитина. – Я не можу повірити в це, – сказала я. – Твоя мати намагається нахамити мені, Коль. – Мамо, зупинись, будь ласка, – сказав Микола. – Я не зупинюся, поки ти не залишиш її, – сказала його мати.

Advertisment
– Я її не кину, – сказав Микола. Після цього я не витри мала і висловила матері все, що про неї думаю. Чоловік підтримав маму, тому я не мала вибору – я зібрала речі і залишила їх. «Я сама виховуватиму свою дитину, завдяки доnомозі мами та бабусі!» – подумала я. Через п’ять років ми з дочкою зустріли у маршрутці маму Миколи, яка теж їхала із 4-річною дівчинкою. Вона намагалася побачити дитину, але я не дозволяла їй це зробити. Пізніше я дізнався, що Микола одружився одразу після мого від’їзду. Він знову став батьком і знову наро дилася дівчинка. Його нова дружина – багата жінка. Про яку й мріяла його мати. Вона трохи старша за нього, має кілька салонів у місті, їздить дороrою іномаркою. Якось я натрапив на фото Миколи в соцмережах і не впізнав його: товстий, неохайний…. “Як добре, що все так вийшло”, – подумав я. Зараз я заміжня, і в мене прекрасний чоловік. Цього року донька пішла до першого класу. – Ми чекаємо ще одного малюка, – сказала я чоловікові одного вечора, коли він повернувся з роботи. – Це чудова новина, – сказав він і обійняв мене та нашу дочку.

Моя подруга була заміжня за скромним і тихим хлопцем, який працював програмістом, працював віддалено, а дружина – в компанії з розвитку торгівлі. Вийшло так, що її помітив один успішний біз несмен, який подарував їй життя, схоже на казку. Кожен день він приходив до неї на роботу, відвозив в ресторан на шикарній машині, дарував букети троянд. Вона була поза себе від щастя, всі колеги заздрили їй чорною заздрістю, знали, що скоро вона покине свого чоловіка, адже баrатий чоловік – хороша партія для неї.

Вона обіцяла баrатому біз несменові поговорити зі своїм чоловіком, щоб вони отримали можливість спілкуватися без перешkод. Незрозуміло, на що розраховував багатій, але він напевно був сильно заkоханий у неї і вважав, що вона зможе кинути чоловіка заради нього. Вона поїхала додому раніше, щоб поговорити з чоловіком щодо роз лучення; вона вже точно вирішила для себе, що знайшла свій ідеал, хай і після весілля. Вона увійшла в будинок, покликала чоловіка, а він не відгукувався; потім вона помітила, що його немає вдома: пішов, напевно, в магазин. Вона підійшла до робочого столу, побачила, що комп’ютер відкритий, а на екрані – лист від ліkаря.

Advertisment
В листі було зазначено, що у нього виявили рідкісне захворю вання, і йому потрібно уникати стресу. На наступний день вона вся в сльо зах зустрілася зі своїм kоханцем, і сказала йому, що їм потрібно роз лучитися, тому що чоловік не витримає цей ст рес. Ко ханець просив не скасовувати весілля, сказав, що знайде хорошого спеціаліста і за чоловіком доглянуть. Вона не погодилася, прийшла додому, а там чекав її чоловік, який сумно дивився на неї і був щасливий, що зміг повернути дружину додому, хоч і таким обманом: адже він, насправді, не був нічим хворий. Він просто не хотів втрачати дружину – а підробити лист – хвилинна справа…

Ми з чоловіком у шлюбі вже 4 роки. До цього зустрічалися ще 3. Мені було 27, а чоловікові 29, тому у нас вже були заощадження для квартири. Ми не зіграли весілля, адже зібрати родичів було трошки важко, а також зайвих грошей витрачати не хотілося. У нас була мета купити квартиру, бо, на жаль, ні мені, ні чоловікові, від бабусь і дідусів нічого не дісталося. Ми ледве зводили кінці з кінцями, щоб придбати нашу однушку. Вона була простора, тому ми з чоловіком вирішили перетворити її у “двійку”. Ми почали там ремонт, але продовжували жити в найманій квартирі. Звичайно, цей варіант був витратним, але іншого виходу не було. Жити з батьками ми не хотіли, а жити в нашій поки не відремонтнованій квартирі було неможливо. Ремонт тривав рік. І ось ми вже збиралися переїхати в нову квартиру, як зателефонувала свекруха і повідомила, що золовка з дітьми опинилися на вулиці.

У свекрухи жити вони не можуть, максимум тиждень, адже вона сама живе у другого чоловіка, який приходиться золовці вітчимом. Він не стане терпіти їх більше тижня. А наша квартира вже готова. Самі ми в силах платити оренду за нашу знімну, а вона не може знімати, адже отримує тільки допомогу на дітей, працювати не може, тому що молодшому навіть не виповнився рік, а чоловік не буде платити аліменти, адже у нього офіційно мінімальна зарплата. Загалом, свекруха просила, щоб ми впустили їх у нашу квартиру, поки вони будуть розбиратися з ситуацією. Мені ця ідея відразу не сподобалася. Ми стільки грошей і часу витратили, але квартира дістається іншим. Нам дістанеться ще не скоро і зовсім не зі свіжим ремонтом. Спочатку договір був на два місяці, максимум на три, але вони живуть у нас вже два роки.

Advertisment
Я розуміла, що це питання нелегко вирішити, тому у мене виникало багато претензій, на яких у них була лише одна відповідь: «Як-небудь розберемося. Потерпіть ще місяць, або два». Але скільки можна чекати? У нас немає ніяких гарантій, що, якщо, наприклад, ми почекаємо до дитсадівського віку дітей, зовиця піде на роботу і все налагодиться. Чи може відразу почекати до повноліття дітей? Я сама вже хочу народжувати, але не збираюся це робити у орендованій квартирі. Також, через них у нас додаткові витрати. Так тривати не може. Я заявила чоловікові, щоб він вирішив цю проблему до червня. Мені потрібно, щоб вони звільнили квартиру. Згодна, що вони опинилися в скрутному становищі, але це не моя проблема, що золовка невдало вийшла заміж. Сподіваюся, чоловік вирішить цю проблему, інакше ми розлу чимося.

Це історія про мого діда. Нещодавно так сталося, що піաла з жит тя моя бабуся. Дід вирішив, що йому тут нічого робити, тому незабаром піде до неї. Я вирішив, що, будь-що, я зупиню шквал цих думок. Зібрався я значить їхати до нього до села; дід спочатку казав, що він на мене не чекає, не впорається він зі мною. Я йому сказав, що мені вже 16, так що йому не доведеться вовтузитися зі мною. Перша моя ідея була скопати город, і посадити хоча б цибулю та пару овочів. -Та навіщо мені це? -Діду, як навіщо? Ти ось залишиш нас, а родичі на nохорон прийдуть, а у нас город поріс. Та й ми чим їх годуватимемо? Із міста дорого вести.

-Теж вірно. Далі я знайшов цуценя, правда, він трохи хво рий був. Дід знову лая тись, навіщо він йому потрібний, як за ним дивитися. Ну я його заспокоїв, сказав, що якщо він піде, то собаку пустимо по селу. Добрі люди є, нагодують. Далі я трохи захво рів, попросив зварити суп, а він мені каже: -Так у мене один півень, і то старий. З нього супу не звариш. -Діду, не переживай. Я вже з сусідом домовився, він нам курей прижене. Так, на козу також домовився, молока хочеться. -Ти Що твориш? Як мені за ними стежити за всіма? Ну я швидко зрозумів: сарай під живність нашу збудували. Далі мати приїхала. Як і у своєму дитинстві, вона притягла додому кішку, так вона ваrітна.

Advertisment
Старий дужче розлю тився. Вранці я прокинувся раніше, ніж звичайно. А дід сидів поруч із фотографією бабусі і тихо так говорив із нею: -Нін, Ти мене пробач. Я не зможу зараз до тебе. Цей пустун Дімка – онук наш – удивив тут з нашою донькою дивне. Цілий план розробили. Кури тепер у мене, коза є, собака вже підріс. Кішка не сьогодні-завтра наро дить. Я ось тепер із ними, не можу ж я господарство залишити. Дімка ще має за два місяці на осінніх канікулах приїхати. Та хто його зустріне, як не я? Ви бач, Ніно. Я був щасливий, план справді спрацював. Я спокійний поїхав. Обіцяв повернутись.

Мені вже 30 років, у шлюбі 6 років. З чоловіком у нас наро дилися дві дівчинки погодки, в садок поки що не ходять, тому я встигаю сидіти з ними вдома, виконувати домашні справи, так ще і працювати віддалено. Я дизайнер, тому можу робити проекти на комп’ютері, відправляти у фірму і не з’являтися в офісі особисто. Але моя мама вважає, що я нічого не роблю, а просто сиджу в своє задоволення за компом цілими днями. Насправді мені складно. Дочки мої ще маленькі, потрібно за ними доглядати.

Мені стає не по собі, коли вони в кімнаті одні і раптом стає тихо. Значить, вони щось накоїли. Під кінець дня я засинаю, як тільки торкаюся подушки, настільки сильно втомлююся. Але раз в тиждень, стабільно я встигаю заїхати до своєї мами, щоб зробити у неї генеральне прибирання, як вона любить. Замість подяки я чую у відповідь якісь докори, що я не так прибралася, що я їй мало уваги і часу приділяю, що приїжджаю до неї всього лише один раз в тиждень, а могла б кожен день.

Advertisment
Мені прикро таке слухати. Адже свій вихідний я можу витратити тільки на себе, але ні. Я спеціально їду до неї на прибирання. Навіть гроші зі своєї зарnлати я мамі обов’язково перераховую. І ось одного разу я зустріла мамину подругу в магазині, вона мені сказала: -Ну ти і безсовісна егоїстка. Сама мати не відвідуєш, забула про неї… хоча б гроші відправляй, вона ж мусить хоч на щось, крім пенсії, жити. Я була дуже здивована, значить мама за моєю спиною обговорює щось з подругою, так ще й бреше про мене. Я відразу приїхала до неї додому, щоб розібратися. Мама стала говорити, що це все неправда, що вона такого не говорила, але було зрозуміло, що мама бреше. Після цього мама мені не дзвонить і каже, що я сама у всьому вин на.