NEWS 2SWEET

Коли я закінчив ординатуру, то працював одночасно і в державній, і в приватній клініці. І якось раз привели до мене дівчинку з сильним забоєм руки. Я оглянув її, зробив знімок, нічого серйозного не виявилося. Але мою увагу привернув деякий дефект кисті дівчинки. Виявилося, що у неї була вроджена патологія: пальці ледве рухливі, кисть практично не згинається. Батьки дівчинки поскаржилися, що не можуть дозволити собі операцію та й хірурги сказали, що шанс виправити дефект не дуже великий. Для мене цей випадок видався дуже цікавим, я вже уявляв, які саме маніпуляції потрібно зробити, щоб допомогти дівчинці.

Через кілька днів після огляду я попросив батьків дівчинки привезти її до мене в приватну клініку на операцію, запевнивши їх, що зроблю все абсолютно безкоштовно. Їм тільки треба буде потім оплатити фізіотерапію після, але і це не проблема, я домовився зі знайомим фахівцем. Батьки трохи сумнівалися в успіху операції, адже їх довгий час запевняли, що допомогти дитині не можна, тому запитали мене: — Які є гарантії, що нашій дочки не стане гірше? — Знаєте, піаністкою, наприклад, вона не стане, але рукою користуватися зможе досить впевнено, якщо займатися терапією після операції.

Ручку тримати вона зможе, тому проблем з листом не буде. Але тут в розмову втрутилася сама дівчинка: — Дядько доктор, А я зможу малювати? Я так мрію навчитися красиво малювати!Я з посмішкою запевнив її, що і це буде їй під силу. Настав час операції, вона пройшла успішно, а після батьки регулярно водили мою маленьку пацієнтку на фізіотерапію. Коли через рік вони прийшли до мене на плановий огляд, то дівчинка, вся сяючи, вручила мені малюнок. На листочку була намальований квіточка з різнокольоровими пелюстками, а внизу був напис: «Спасибі, лікарю!», Виведена нетвердим дитячим почерком. І знаєте, я ніколи в житті не отримував більш дорогих подарунків …

Приблизно три роки тому мій чоловік залиաив мене одну з півторарічною дитиною. Сказати, що були важkі часи-нічого не сказати. Ми з донькою жили на знімній квартирі. У мене не було роботи, тому що ні з ким було залишати дочку, а в садок їй було рано, не брали. Чоловік ніяком чином в її житті не брав участь. Одного разу я попросила подругу доглянути за донькою, а сама збігала в магазин за продуктами. Повертаюся звідти і бачу-бабуся на переході стоїть з пакетом, а її ніхто не пропускає. Я підійшла, взяла її за руку, і ми разом перейшли дорогу.

Вона зупинилася, і на мене посипалися всі побажання, що існують в українській мові Потім вона задумливо запитала, чому у мене очі такі сум ні, але не дочекавшись відповіді покликала мене до себе на чай. Подруга мені тоді написала, що дочка спить, а вона працює на комп’ютері, і я вирішила урізноманітнити свій день. Я погодилася зайти до бабусі. За чашкою чаю я все їй розповіла, як ніби я чекала, поки хтось запитає, щоб виговоритися. Вона задумалася і каже: — У невістки моєї, Марусі, є приватний дитячий садок.

Давай, я у неї щодо тебе поцікавлюся, раптом знайдуться вакансії. Не думаючи, я погодилася. У наступну секунду бабуся вже дзвонила невістці. Вони поговорили, бабуся дала їй мій номер і сказала зайнятися мною якомога швидше. Ми з бабусею поговорили ще годинку, і я повернулася до себе. Не встигла я зайти додому, як мені подзвонили. Це була Маруся. Вона попросила зайти до неї в садок в понеділок, щоб особисто обговорити деякі питання. Ми зустрілися. Маруся виявилася дуже позитивною і товариською дівчиною.

Вона вже знала мою історію. Поцікавилася моєю освітою і обіцяла мені передзвонити. Увечері того ж дня вона подзвонила мені і сказала, що хотіла б бачити мене в своїй команді, а також вона додала, що і для моєї донечки вона знайде заняття в садку, щоб я не залишила її вдома одній. Ось уже 2.5 роки я працюю вихователькою. Моя робота-суцільне задоволення для мене, адже я люблю дітей і з легкістю знаходжу підходи до них. Я безмірно вдячна Марусі і, звичайно ж, тій бабусі, яка, як хрещена фея змінила моє життя своєю появою. Тепер я щотижня з донькою йду в гості до бабусі. Вона стала мені як рідна людина, а моя дочка вважає її рідною бабусею. Я б ніколи не подумала, що такий випадковий вчинок і така випадкова зустріч так безповоротно змінять моє життя.

З Наталією ми розлучилися два роки тому, після семи років шлюбу. Просто поступово зрозуміли, що зовсім різні, майже чужі люди, і не бачили сенсу продовжувати далі наші відносини. У нас з Наталею є чарівна дочка, Міланка. Після розлучення, ми залишилися друзями з колишньою дружиною, я залишив їм з дочкою квартиру, і кожні кожні вихідні забирав Мілану до себе. Скоро я одружився на своїй коханій жінці, Ксені. Ми працювали з нею разом в одній фірмі і, здавалося, були створені одне для одного. Ксеня дуже добре ставилася до моєї доньки, іноді ми разом ходили в кіно. — Дорогий, завтра субота, моя мама чекає нас в гості, — сказала мені ввечері Ксеня. — Добре кохана. В гості, так в гості, як скажеш, — посміхнувся я. — Ром, тільки давай Мілану твою не братимемо з собою. Ти ж знаєш, мої батьки цього не схвалять, — сказала Ксеня. — Що значить «не схвалять »? Твої ж батьки були проти нашого одруження? Навіть навпаки, дуже раділи.

Вони прекрасно знають, що у мене є дочка. Я залишив свою дружину, але не дитину! — обурився я. — Так, ти маєш рацію. Але хіба тобі важко виконати моє прохання? Просто не забирай завтра Мілану, і все. Ти не кохаєш мене? — образилася моя дружина. — Ксеня, Ти доросла людина, а поводишся, як примхлива дівчина. Я люблю тебе, але я пообіцяв дочци взяти її на вихідні, і не збираюся її обманювати через твоїх витівок, — сказав я і пішов спати. На наступний день я поїхав за дочкою. — Привіт, Рома. У мене до тебе прохання. Мені через тиждень потрібно буде виїхати днів на десять. Можна, щоб Міланка пожила у тебе? — запитала у мене Наталя. — Ура, я буду жити з татом! — заплескала в долоні дівчинка. Я посміхнувся дочци, і погладів її по голові. — Звичайно, навіщо ти питаєш? — сказав я колишній дружині. Ми поїхали з донькою додому. — Міланка, нас запросили сьогодні в гості, батьки тітки Ксені, підемо? — запитав я дочк. — Ходімо, тату, я буду добре поводитися, ти не турбуйся, — серйозно промовила дівчинка. — Добре, не буду турбуватися, я ж знаю, що ти у мене слухняна, і вихована дівчинка, — посміхнувся я. Вдома я виявив, що Ксенія вже пішла. На столі я побачив записку:

«Я поїхала до мами, буду пізно». Тобто дружина поїхала одна. Що ж, це її рішення. Мені стало трохи не по собі, і чомусь прикро за дочку. — Міланка, наші плани змінюються, сьогодні ми підемо на каруселі! — сказав я доньці. Цілий день ми гуляли, потім поїли в кафе і пішли додому. Ксені сиділа в кріслі, і дивилася телевізор. Вона холодно привіталася з Міланою і пішла спати. — Ром, нам необхідно серйозно поговорити, — сказала мені дружина через деякий час. — Слухаю тебе, щось трапилося? — запитав я. — Так, відбулося. Так більше не може тривати. Я люблю тебе, і не хочу ні з ким ділити! — сказала Ксеня. — А тобі і не потрібно мене з кимось ділити. Інших жінок у мене немає, так що я весь твій, — усміхнувся я дружині. — Давай тільки без твоїх жартів. Зараз йде мова про твою дочку. Так більше не може тривати. Зрештою, у нас будуть свої діти, і це не нормально, що ти будеш водити в наш будинок Мілану! — промовила жінка. — Ксеня, я не змушую тебе любити свою дочку.

Але ти. якщо любиш мене, повина поважати і її, і ставитися до моєї дитини відповідно. Я думаю, що наша розмова закінчена! — сказав я. Ксенія, як завжди, надула губки і відвернулася. — До речі, забув сказати тобі. Наталія скоро поїде днів на десять, і Мілана поживе поки з нами, — сказав я. Ксеня промовчала. Кілька днів дружина не розмовляла зі мною. Я не знав, що мені робити. Адже я любив Ксеню, але ще більше любив свою дитину. Через кілька днів Мілана переїхала до нас. Ксеня практично не розмовляла з дівчинкою вдаючи, що не помічає її. Мілана відчувала недоброзичливе ставлення до себе і відчувала себе ніяково. — Таточку, тітка Ксенія образилася на мене? Я веду себе добре, сьогодні підмітала в квартирі, а вона все одно не розмовляє зі мною, — запитала у мене дочка. — Ні, дитинко, тобі здалося. У тітки Ксені проблеми на роботі, тому вона без настрою. Ти не звертай на неї увагу. Підемо краще мультики дивитися, — сказав я доньці. Через тиждень мені подзвонила Наталя. — Ром, тут така справа, словом, я виходжу заміж, — сказала Наталія.

— Радий за тебе, вітаю! — щиро сказав я. — Розумієш, моя майбутня чоловік наразі не знає про дочку. Ти не проти, якщо Мілана поживе в тебе якийсь час? — запитала мене Наталя. — Я тільки за! Ти ж знаєш, я завжди хотіл, щоб дочка жила зі мною. Не хвилюйся, у нас все буде гаразд. А тобі, бажаю щастя! — відповів я. На наступний день я поїхав до Наталі на квартиру, забрати речі дочки. А коли я повернувся назад, я застав неприємну картину. — Ти недолуга і незграбна, а ще нахабна! Хто дозволив тобі підходити і заглядати в мою тумбочку? — почув я крик Ксенії … — Тітка Ксеня, що не лайтеся, будь ласка, я хотіла витерти пил, і випадково зачепила вашу пудру, я не навмисне, — плакала моя дочка. У кімнаті я побачив Мілану; дівчинка плакала і тремтячими ручками намагалася зібрати пудру. — Я тобі покажу зараз, як лазити по чужих речах! — закричала Ксенія, і замахнулася на Мілану рушником. — Зупинись, Ксенія! — крикнув я. Дружина злякано обернулася, очі її зрадницьки забігали.

— Ромка, ти? Чому ти так рано? — запитала вона. — Чи не забагато ти собі дозволяєш? — запитав я дружину. — Значить так! — вигукнула Ксенія. — Мені це набридло. Вибирай, або я, чи вона! — А що тут вибирати? Збирай речі, я викличу тобі таксі, — сказав я спокійно. Ксенія розгублено дивилася на мене, не чекаючи такого повороту. Я мовчки дістав валізу з антресолі і простягнув їй. — Вибір тут недоречний, таких як ти, тисячі, а дочка у мене одна, — сказав я. — Ти ще пошкодуєш! На колінах до мене пріползешь! — кричала дружина. — Ксенія, закінчуй цей дешевий спектакль і швидше збирайся, — сказав я і викликав таксі. Після від’їзду дружини мені якось стало легко і спокійно на душі. Начебто я позбувся якогось вантажу. — Таточку, ви через мене посварилися? Це моя провина? — запитала мене Мілана. — Ні, донечко, ти не винна. До речі, у мене є чудова ідея! Я візьму відпустку з завтрашнього дня і ми поїдемо на море. Ти не проти? — посміхнувся я дочки. — Ура! Татко, я так люблю тебе! — промовила Мілана і міцно обіняла мене за шию. Ми обидва відчували себе радісними й щасливими.

Черга з кандидатів в чоловіки до Тетяни не стояла, хоч і була вона нареченою симпатичною і перспективною. Вже почала потихеньку складатися непогана кар’єра. Плюс, власна квартира, маленька, але своя. Однак було одне “але” – Варька.Поодинокі романи закінчувалися однаково. Перше ж знайомство з Варварою і розуміння, що Тетяна не має наміру відмовлятися від опікунства над племінницею, вносило корективи в найромантичніші плани. Попросту кажучи – “линяли”.Варя не відрізнялася милим характером, манерами чи добротою. Їжачок колючий, так і не відігрілася біля тітки.Уже три роки вона жила в невеликій міській квартирі Тетяни, але щоночі їй снилося село. Нехай їх будиночок був непоказний, не доглянутий, а батьки особливо не займалися з нею, але там вона була вдома, там вона була своєю в зграйці сусідських дітлахів. А місто її не дуже люб’язно прийняло, навіть в школі в неї ні з ким не виходило дружби. Уже в другий клас ходить, а подружок немає і хлопчаки задирають постійно. Особливо неприємний Борис. Одного разу вона підслухала розмову тітки з подругою. Ті сиділи на кухні, думаючи, що Варвара вже спить.

– Куди я її подіну? Варвара мій хрест. Ти ж знаєш – вона після пожежі кругла сирота, вже чудо, що в ту ніч у сусідів ночувала, не захотіла додому йти, де гулянка всю ніч не вщухала. Братик мій зовсім останнім часом з котушок злетів. Я і не їздила до них через їх випиваки. Може якби … але що зараз говорити? Чи не в притулок ж її здавати. Але ось мабуть заміж мені тепер точно не судилося. Удочеряти? Ні не буду. Так хоч якісь виплати йдуть, а без них і не потягну, годувальника і добувача у нас на горизонті не видно. З її характером всі розбігаються. Та й яка я їй мати, а їй потім простіше буде – сиротам, які ніякі, але пільги є. Так Варька і зрозуміла, що вона хрест і тягар для тітки. Сирота, яка нікому особливо не потрібна. А ще вона «веснянкувата», так її Борис недавно назвав. Щедро насипані на ніс і щоки веснянки, кирпатий маленький носик і великий рот. Не те що Аллочка, сусідка Бориски по парті.

Та краще б її із спецприймальника тітка не забирала! У дитячому будинку ніхто б не став її виділяти, як в школі. Це в класі вона одна така без батьків. А там усі рівні.Хоча у Тетяни їй подобалося. У першому класі її зі школи зустрічала сусідка пенсіонерка. Школа була навскоси через двір, а сусідка жила за сусідніми дверима. А в другому вона вже сама відкривала ключем двері, їла, готувала уроки, грала з ляльками. Тихо, добре. Але з приходом Тетяни, знову відчувала себе в гостях. Скручувалась їжачком.Грім грянув на зовсім безхмарному небі.Не можна ж було назвати безхмарним життя Тетяни? На роботі напряг, особисте життя на повному нулі, Варька так і щулилася, робила все немов на зло і всупереч.Вранці Тетяна заплітала їй красиву косичку колосок, вплітаючи в руді густіючі пасма ніжну стрічку, перевіряла портфель, щоб нічого не забула. Але через день вислуховувала від класної керівниці скарги.
Ось на днях Варвара знову без альбому і фарб, що її зовнішній вигляд залишає бажати кращого – вічно розпатлана і не зачесана.

– Я розумію, Тетяна Яківна, що Варя вам не дочка, але якщо ви не в змозі стежити за дитиною, то я в наступний раз подумаю, що писати на запит з опіки.Це було несправедливо. І Тетяна часом зривалася.Ні, вона не сварилася, вона закривалася у ванній і ревіла, включивши душ. Ну чому у них з Варькою нічого не зростається? Чому вона така колюча? Інший раз хотілося взяти племінницю за плечі, струснути і запитати – за що ти зі мною так? Варя не йшла на розмову.
При спробі поговорити по душам закривалася, втупившись в одну точку. Ні, вони розмовляли. Наприклад, про альбом і фарби Тетяна питала.- Варь, ну як так – адже вони були в портфелі, чому не дістала?- Не захотіла! – і погляд з викликом.- А навіщо косичку розплела?- Захотіла! – і той же погляд.От і поговорили.Але те, що трапилося в той день, було страшніше розпатланого волосся. Її викликали з роботи терміново в школу.- Ми звичайно помічали і раніше, але жаліли дівчинку, знаючи, що їй і так несолодко живеться сиротою. Але таке … це вам не олівець і не булочка, як раніше.

Аллочцін дорогий телефон після пропажі ми знайшли в портфелі у Варвари, коли обшукали її. Всі діти підтвердять, на їхніх очах пропажа знайшлася. І щоб не говорили захисники (вчителька демонстративно глянула на Бориса, що стояв поруч з Варею), це злодійство! І ми повинні це припинити відразу!Варка, зіщулившись, сиділа на стільці біля вчительського столу. На зблідлому заплаканому лиці яскраво виділялися веснянки, але навіть вони втратили свій запал. А маленький носик набряк від схлипувань. Бориска намагався їй всунути свою хустку.Спочатку у Тетяни стислося серце, вона кинулася до Варі, міцно притиснула її до себе. А потім наче вулкан прокинувся. Вона сама від себе не очікувала такого.- Як ви посміли звинувачувати мою дитину при всьому класі, влаштовувати судилище, не розібравшись! Хто вам дав право її обшукувати, не викликавши мене! У Варвари є телефон, і немає потреби брати чужі, а тим більше булочки і олівці. З чого ви взяли, що їй несолодко живеться? Яка вона сирота! А головне, я впевнена в її чесності, я їй довіряю у всьому!

– Тітка Таня, а я говорив, це Алка сама телефон підсунула! Я попросився пересісти до Варьки, ще сказав, що мені веснянки подобаються, ось вона і помстилася. А Варя не брала, вона класна! Вона мене не видала, коли я її альбомсховав. І коли побилися, теж не розповіла, а Алка завжди ябіда.- Тааак, – загрозливо повернулася Тетяна до сніченої вчительки, – давайте продовжимо розмову у директора, без дітей. Тільки не з приводу моєї дочки, а про ваших педагогічних прийомів. Сподіваюся, у нього досвіду більше, ніж у вчительки з купленим дипломом! А нічого не зробить, я далі піду.- Варя, доню, одягайся і почекай мене внизу!Таких довірливих і щасливих очей вона ніколи не бачила у племінниці! Бориска теж радісно заметушився:- А можна я з Варею почекаю? Я в сусідньому під’їзді живу, нам по дорозі!- Звичайно, Лицар ти наш! Ми ще й тортик по дорозі купимо, в гості тебе покличемо. Так, Варя? – Так, мама

Сашко вирішив одружитися зі Свєтой. Дівчина була із багатодітної родини, працювала медсестрою у поліклініці. У вільний час вона сиділа з бабусями. Зарплата була невелика, тому одягалася Світлана дуже скромно. Сашко ж був із забезпеченої родини. Його дід був генералом, батько побудував свій бізнес, і Сашко мав свою справу. Всі родичі відмовляли Сашка одружитися зі Свєтой: -Та вона забере всі твої гроші, ось побачиш. Подасть на розлучення і половину відсудить, – твердили Сашини сестри. -Вона багатого життя не знала, як зрозуміє, що грошей купа-працювати перестане. Буде в тебе щодня все більше й більше просити. А якщо дитина з’явиться від цієї замарашки? – обурювалися батьки. І лише бабуся казала, що Світлана з чистою душею. Що дівчина вона добра і всієї родини ще в неї повчитися треба. Сашко одружився. Дивно, але працювати Світлана не перестала і гроші у Сашка не просила.

-А чому вона все ще ходить у такому ганебному одязі? Це ж ганчірки. Вона що зовсім нічого в моді не розуміє? – питали сестри -Їй просто так зручно, — відповів Сашко. Через якийсь час бабуся захворіла. Їй потрібна була доглядальниця і Світлана вирішила допомогти. -Я ж медсестра як-не-як, тим більше я часто сиділа з бабусями, — зголосилася Світлана. -Це вона так спеціально, щоб ближче до бабусиної спадщини бути. Ось хитра, — шепотілися сестри. Бабуся швидко пішла на виправлення і ще ближче потоваришувала зі Свєтою. Вона була для неї промінцем доброти та щастя в усьому домі. Ніхто з рідних не приділяв стільки часу та уваги їй, як Світлана. Але Сашка почало набридати просте сімейне життя: -Сумно мені, краще б нічого і не починалося, — сказав Сашко -Ну і дурень ти, таку чисту та щиру дівчину ти більше не зустрінеш, — говорила бабуся. Сашко таки розлучився зі Свєтою.

І на подив усім, Світлана не вимагала від Сашка ні копійки. Вона поїхала до іншого міста. Через якийсь час мама Сашка захворіла. І сестри тут же згадали про Світлану. Вона так швидко поставила бабусю на ноги, так і мамі допоможе. -Світочка, мила, ми ж пам’ятаємо яка ти добра душа. Допоможи, будь ласка, тут мама захворіла, – почали сестри -Я, на жаль, не зможу. Вже одружилася і живу в іншому місті. На 9-му місяці вагітності. Так що удачі вам у пошуках гарної доглядальниці. Тільки можу порадити одне-більше часу проводьте з мамою, може це їй допоможе, — відповіла Світлана і відключила телефон. -Ну я ж говорю, що вона підозріла, — продовжила сестра. -Нічого ви не зрозуміли, – сказала бабуся. А Сашко одружився з ошуканкою, яка через місяць обікрала хлопця і поїхала в іншу країну. І ніхто її не міг знайти. Так Сашко ще довго шкодував, що прогав Свєту.

Анна вийшла заміж і через рік у них народився малюк, вони жили непогано, а потім чоловік зібрав речі і сказав:- Наша помилка в тому, що ми зустрілися занадто рано, прости, але я зустрів жінку, я хочу з нею прожити все життя!
Він пішов, не залишивши нічого, крім зйомної квартири; залишалося два тижні до оплати. Малюкові на той момент виповнилося три, але хто дасть місце в садку, вони не з цього міста, тут своїм не вистачає, та й прописки у них немає. Анна не стала розкисати, вона пішла роздавати листівки, та й синові корисно повітрям дихати; так пройшло два тижні, господиня квартири сказала, що завтра крайній термін і потрібно платити; Анна не змогла. Господиня їх вигнала і поскаржилася до органів опіки, у Анни забрали сина, вона шепотіла йому наостанок:- Прости синку, я тебе дуже сильно люблю, я обов’язково заберу тебе, не переживай: мама тебе не кине!

Анна ночувала на вулиці, відкладаючи кожну копійку; вона їла раз в два дні, так і змогла назбирати грошей на квиток, але вирішила купити телефон і подзвонити батькам (здивувавшись самій собі, чому ця думка не прийшла їй в голову раніше); батько вилетів в цей же день; Анна стояла у аеропорту і чекала його; коли батько побачив Анну, він був вражений: худа, сіра, одяг брудний.Папа зняв номер в готелі, але Анну не хотіли пускати; батько запевнив, що все нормально, провів дочку. Він відправив її у ванну, сам замовив вечерю.Анна вийшла з душу, відразу накинулася на їжу; батько дивився на неї, а з очей котилися сльози, а мозок видавав картинки з її дитинства.

Ось він вперше її побачив, він так мріяв про доньку, а ось Анюта зробила перший крок, перше слово – Тато. Анютка перетворилася з незграбної дитини в біляву дівчинку, потім садок, школа, а ось і випускний; його красуня дочка, білява красуня, інститут і цей пройдисвіт. – Анна, або він або сім’я, якщо ти з ним поїдеш, можеш забути нас!Анюта грюкає дверима. А через чотири роки дзвінок:-Папа, допоможи мені! А зараз його улюблена дівчинка сидить вся худа і уминає їжу, як ніби ні разу в житті не їла. Анюта розповіла все татові, батько кинувся в дитячий будинок, потім вилетів назад, а повернувшись з усіма необхідними папірцями, забрав онука.Анюта з сином поїхали разом з татом додому.Але тато ще неодноразово літав в нещасливе місто, а у сина Анюти незрозумілим чином з’явилася квартира. Анюта думала, що це тато купив, а це відкупився колишній; тато його сильно налякав і той був згоден на все.

Чоловік хотів викрасти хлопчика, але не зміг. Він впав у ступор, коли малюк сказав йому ці три слова!Ми живемо в непростий час, коли за дітьми потрібно стежити в обидва ока. Але робота, сімейні справи і все таке інше часто змушують нас залишати своїх діток одних або ж під наглядом родичів, друзів і знайомих.

Зараз ми розповімо вам про трюк однієї обережною мами, яка змогла винахідливо вирішити цю проблему.Уявіть таку ситуацію: до хлопчика 8-и років підходить чоловік і каже, що він повинен піти з ним до мами – мовляв, вона попросила його забрати. Але хлопчик не розгубився і оглушив незнайомця таким питанням: «А який пароль?».

Побачивши, що той розгубився і не знає, що сказати, дитина втекла. І він вчинив правильно, тому що вони з мамою домовилися, що якщо вона не зможе його забрати і пошле кого-небудь іншого, то ця людина повинна буде назвати пароль, який вони заздалегідь вивчили.

Можливо, ця хитрість коли-небудь вбереже від жахливого вас і вашої дитини. Тому я думаю, що кожному з батьків варто взяти приклад з цієї матері. Придумати пароль – 5 хвилин, але це може врятувати життя! Коли справа стосується дітей, недбалість може призвести до плачевних наслідків.Тому поділіться цією статтею зі своїми друзями в соціальних мережах!

Ця історія сталася рано вранці в автобусі. Там була мама з дитиною 12 років, обидва стояли. А навпроти сиділа дівчина, солодко дрімала. Жінка підійшла ближче, штовхнула дівчину в плече і сказала:

– Дівчинка, поступися місцем моєму синові, будь ласка!Вона насилу відкрила очі і з дуже сонним виглядом намагалася зрозуміти, чого від неї хочуть. Потім, піднявши голову, вона повенулась до хлопчика:- Ти працюєш на двох роботах?
“Ні”, – сказала дитина.

– Може бути, ти вчишся з 8.00 до 17.30?- Ні, до 13.00.- Ну, може бути, у тебе є час спати тільки 4 години на добу?
Він похитав головою.- Ну, тоді, якщо ти не заперечуєш, я продовжу спати?

Потім вона закрила очі і поринула в спокійний сон. Ця дівчина – молодець, красиво розставила по місцях “яжмамашу”!
По-вашому, дівчина зробила все правильно? Поділіться своєю думкою в коментарях!

Під час огляду породіллі лікар звернув увагу, що прослуховується два серцебиття, і поцікавився у матусі, що було на її УЗД. Дівчина, бентежачись, відповіла, що на УЗД вона не була, але двійня цілком можливо, тому що у неї вже є трійнята – старшим діткам ледь півтора рочки виповнилося. А самій мамі – всього-то двадцять років.

Одну вагітну дівчину привезла в пологовий будинок на швидкій допомозі: зняли з поїзда, вона їхала в сусіднє місто, де, власне, і жила.Ніяких документів, крім паспорта, у дівчини не було, хоча вона клятвено запевняла нас, що на обліку по вагітності стояла. Ми взяли необхідний мінімум аналізів, а ось УЗД вночі зробити проблематично – і ми не стали морочитися. Потім, правда, про це пошкодували.

Під час огляду лікар звернув увагу, що прослуховується два серцебиття, і поцікавився у матусі, що було на її УЗД. Дівчина, бентежачись, відповіла, що на УЗД вона не була, але двійня цілком можливо, тому що у неї вже є трійнята – старшим діткам ледь півтора рочки виповнилося. А самій мамі – всього-то двадцять років.Сутички були дуже сильними, і буквально через пару годин почалися потуги; дівчину перевели в пологовий зал і зібралася вся бригада. Перший малюк голосно закричав, ледь з’явившись на світ. А потуги не припинялися Через десять хвилин і другий хлопчисько подав свій голос.

І тільки ми вирішили перевести дух, як лікар сказав:-Так, у нас тут сюрприз, колеги. Третього зараз народжувати будемо!Мамочка тільки судорожно вдихнула – і народила третю хлопчика, такого ж голосистого, як і його братики. Лікарі досить посміхалися: давненько вони не бачили відразу трьох настільки здорових і міцних малюків. Мама, здається, була теж абсолютно щаслива і попросила телефон – подзвонити чоловіку.Чоловік прилетів буквально через три години – не дивлячись на двісті кілометрів між нашими містами. Він привіз кілька тортів і величезна кількість квітів. Татко, до речі, взагалі був у нестямі від щастя, дізнавшись, що у нього народилося відразу троє синів – старшими-то були дівчатка.

Ця історія сталася в казахському місті Семей. Дітлахи різного віку грали у дворі. На його околиці знаходилося болото. До нього підійшов малюк років чотирьох. Він, мабуть, думав, що воно неглибоке. Хотів опустити в болото палицю, але оступився і сам, потрапивши в трясовину. Дуже швидко хлопчик почав тонути.

На його крики про допомогу прибігли інші хлопці. Другокласник Вітя Новосьолов першим зреагував: він кинувся рятувати малюка. Школяр згадує, що поки всі кричали і кликали на допомогу дорослих, він зрозумів, що не можна втрачати час.

Вітя бачив, що хлопчик вже захлинався, а з рота починали виходити бульбашки. Зволікати не можна. Потрібно рятувати хлопчика самостійно. Новосьолов став тягнути. Було дуже важко, але він не відпускав до того моменту, поки один з дорослих не витягнув хлопчика.

Тільки завдяки рішучості Віті малюк не потонув. Виявилося, що це був молодший братик його друга. Мама 8-річного рятувальника розповідає, що зазвичай у дворі завжди знаходиться хоча б один дорослий. Але в цей раз мама ледь не потонувшого хлопчика відволіклася. І саме в цей момент її син вирішив навідатися до болота.

На щастя, Вітя не розгубився і прийшов на допомогу. Подвигом свої дії він не вважає. Він упевнений, що так повинен був зробити кожен. Міське управління з надзвичайних ситуацій нагородило маленького героя грамотою за «небайдуже ставлення до оточуючих, чуйність і сміливий вчинок».