NEWS 2SWEET

Віра прийшла додому після роботи, і почула розмови у кімнаті бабусі. Це була її двоюрідна сестра Ксюша. На столі біля ліжка бабусі лежала ковбаса, білий хліб та шоколад. -Це що таке? Ксюша, навіщо ти принесла це бабусі? Я ж сто разів казала, що їй не можна, потім усю ніч буде погано. -Яка ж ти еrоїстка, Віро. Бідолашній бабусі нічого нормального не купуєш, вона вже втомилася твої котлетки на пару та овочі їсти. Людина нормально їжі хоче, і солодкого. Все одно від однієї шоколадки нічого не станеться. Зла Віра пішла на кухню. Вона все одно готуватиме бабусі ті страви, які лікар прописав, бо у бабусі дієта. А все солоне, жирне та солодке різко впливає на її стан. Все так і сталося.

Коли Ксюша пішла, за кілька годин бабусі стало поrано. Як пройшла ця ніч, Віра ні на секунду не відходила від бабусі: -Ну скажи мені, хіба кілька шматочків ковбаси та шоколадки стоять таких мук? – переживала Віра. За тиждень Віра сильно захво ріла. Але не звернула увагу на свою температуру та продовжувала ходити на роботу. Запустила застуду до запалення легень, Віру поклали до ліkарні. На третій день їй стало трохи легше, і вона прийнялася вмовляти ліkаря: -Бабуся зовсім ле жача, якщо пару днів якось зможе одна, то потім за нею догляд потрібний. На дзвінки вона не відповідає. -Ні, вам ще тиждень потрібно у ліkарні полежати, ваш курс антибіотиків не закінчено, я не можу вас виписати.

Довелося дзвонити Ксюші, але та сказала, що дуже зайнята. Вона навіть не дослухала Віру та вимкнула телефон. Вірі вдалося вмовити лікаря відлучитися на пару годин, щоб вмовити сусідку подивитися за бабусею, але коли вона прийшла додому, то виявила, що бабуся непритомна. Одразу ж викликала швидку. За кілька днів бабусі стало трохи краще, а Віру виписали. -Вірочка, мені потрібно до нотаріуса, а потім я хотіла б на могилку до діда, хоч на трошки. Усе так і зробили. А вночі бабуся вмер ла. Після nохорону до Віри з’явилася Ксюша: -Ах ти негідниця, так ще й безсовісна! Я була у нотаріуса, бабуся на тебе все переписала. І квартиру, і дачу, і всі свої заощадження це ти її змусила! Але я все відсуджу, ти побачиш! Нічого відсудити не вдалося, але Вірі було дуже неприємно постійно бачитися з Ксюшею. Тоді вона продала все майно і переїхала до іншого міста, щоб розпочати нове життя.

Був суботній ранок. Чоловік поїхав до мами — допомагати. Адже вона ж сама не може холодильник розморозити. Повернувся він підозріло швидко, та ще й не один. — Господиню! Приймай гостей! — я крізь сон почула голос Лідії Микитівни. «Ну які чорти її принесли?» — приречено подумала я і вилізла з-під теплого пледа. Мама чоловіка була не єдиною гостею; у неї з-за спини визирали цікаві мордочки племінників. Чоловік похмуро мовчав, винувато дивлячись на мене. — Не стоїмо, проходимо, проходимо! — скомандувала свекруха онукам. — Олег, сходи, допоможи вантажникам, так швидше буде — у них оплата адже погодинна, будуть повільно рухатися, до вечора. Племінники розбіглися по квартирі, чоловік пішов. Свекруха лагідно обняла мене за плечі і сказала: — Підемо, дитинко, поговоримо. Мій сонний мозок судорожно розумів: племінники, явище свекрухи, якісь вантажники. Логічно зв’язати все це у мене не вийшло, тому я слухняно побрела за Лідією Микитівною. На кухні вона поставила чайник і дістала чашки. — Тобі чай або каву? — поцікавилася вона. — Кава, — оторопіло відповіла я. Підозріла поведінка свекрухи мене спантеличила: зазвичай вона зі мною взагалі не розмовляє, а якщо з її рота і вилітають слова, призначені для моїх вух, то вони, як мінімум, образливі.

— Що вам потрібно? — в лоб запитала я у Лідії Микитівни. Відповісти вона не встигла — пролунав дзвін розбитого скла. Я схопилася і побігла в кімнату. Племінники, що розбили півметрову вазу, закидали оскільки під ліжко. — Припиніть! Кроком руш в вітальню, дивитися мультики. З дивана не вставати, поки не покличуть. Ясно? — рикнула Лідія Микитівна. — Так, бабуся, — хлопчаки покинули місце злочину і пішли в вітальню. Свекруха принесла віник з совком і почала прибирати осколки. В цей час відкрилася вхідні двері. — Ліжко куди нести? — запитав незнайомий мені голос. — Он туди — направо, в маленьку кімнату, — відповів чоловік. Я вискочила подивитися, що там за ліжко. Ліжко не була ліжком в прямому сенсі цього слова. Це були запчастини від дитячої двох’ярусної ліжка, на якій спали діти Ксюши, сестри чоловіка. Ті самі діти, що п’ять хвилин тому розбили мамин подарунок. — Мені хтось пояснить, що відбувається? — запитала я, нарешті, усвідомивши масштаб катастрофи, що насувається. — Золотце, ти тільки не лайся. Племяшкі поки у нас поживуть, Ксюшу в лікарню поклали, місяць-два вона там буде лежати. Мама з онуками не справляється, вони поки у нас поживуть, — заторохтів чоловік. — В якій лікарні Ксюша лежить? В Пхукеті? У Росії, що, лікарень немає, тепер всі в Таїланд їздять лікуватися? — з сарказмом запитала я. — А ти звідки знаєш? — влізла свекруха.

Я знайшла телефон і відкрила профіль Ксюши в соцмережі. Фотографія тижневої давності — на борту літака, і останній тиждень кожен день по 50 фотографій пальм, пляжу і Ксюшіной п’ятої точки в бікіні. — У лікарні, так? — запитала я. — Клас, я б сама в такій раз на рік з задоволенням лежала б. — Вона кинула дітей — тихо сказала Лідія Микитівна. — Знайшла хмиря при грошах, речі зібрала і кинула, залишивши записку. Ось, прочитай. — свекруха простягла мені листок з карлючками. — А брехати навіщо? — поцікавилася я. — Сподіваємося, що одумається і повернеться. Чи не хотіли сміття з хати виносити. Та й ти б не погодилася дітей Ксюшкіних прихистити, — важко зітхнув чоловік. — А хто сказав, що я взагалі погоджуся? — почувши мої слова, чоловік з матір’ю перезирнулися. — Вони — некеровані. Вони мені всю квартиру рознесуть. Хто буде відшкодовувати? — Ти тільки про гроші і думаєш. Твоя сім’я потребує допомоги! Ти повинна нам допомогти! — з пафосом вигукнула Лідія Микитівна. — Так? А з яких це пір я стала членом вашої родини? Ви самі завжди говорили — я ніхто, звати мене ніяк. Що ніколи Ваше благородне сімейство не зійде до такої, як я.

Що в житті змінилося? Допомога потрібна стала? Попросили б, може, і не відмовила б. А особисто вам, Лідія Микитівна, і Вашій гадюці-донечці, я нічогісінько не винна. Забирайте дитячий сад, командуйте вантажникам — нехай все виносять назад — висловилася я. — Рідна, ти не можеш … — почав чоловік, але я його перервала. — Та хіба? І хто мені заборонить? Це квартира моїх батьків. І мені вирішувати, що я можу, а що я не можу. Може, тобі нагадати, що твої мати і сестра кілька років змішують мене з брудом? Що вони ходять сюди, як до себе додому? Що Ксюша вчила своїх дітей посилати мене матом і весело сміялася, коли вони це робили? Ні! Вони тут жити не будуть. Зрештою, у них окрім бабусі є ще й батько. Все, розмова закінчена. У вас 10 хвилин щоб забрати дітей, їх причандали і піти. Час пішов! Чоловік, який пішов проводити мати і племінників, так і не повернувся. Він надіслав повідомлення, що розчарувався в мені. І чорт з ним і його … сімейкою. Повинна я, бачте. Кому повинна — тому прощаю!

Всі навкруги дивувалися, як Люда уживається з таким жадiбним Федором. Він економив на всьому, на чому тільки можна. Спочатку Люді було соромно ходити з чоловіком у гості, він сидів за столом до останнього, поки всі салати і гаряче не буде з’їдено. Навіть якщо йому вже не лізло, він все одно намагався з’їсти більше, ніж може. При цьому особливо rрошей вони не потребували, обидва добре заpобляли. І звісно ж економили. Федір спеціально шукав в інтернеті магазини, в яких діють акції, вони приїжджали і купували про запас у великих кількостях. По коробках купували мило, пральний порошок та інші речі по побуту. Одяг купували лише наприкінці сезону, щоб було деաевшим.

-Ми не діти, більше не ростемо, тому можна заощадити, – завжди відповідав Федір. Особливо дратувало Люду те, як вони разом їли. Федір ділив між ними все-якщо ти один огірок з’їла, то і я один. Якщо ти одну цукерку, то і я одну, якщо ти стільки-то грам макаронів, то я стільки ж. Така дрiб’язковість дратyвала Люду, але довелося змиритися з такою риcою в його характері. Проте якщо справа стосувалася подарунків для дружини, то тут Федір не еконoмив. Він міг часто купити дружині букет квітів, кілька разів на місяць, а не як всі чоловіки тільки на 8 березня і день народження. А якщо наставали великі свята, то Федір купував Люді лише ювeлірні прикраси. Перcтень з дiамантом, хоч і маленьким, але головне діaмант.

Смарагди та перли – Люда була найщасливіша. Якось прийшов Федір додому дуже неpвoвий і сказав: -Людо, ти мені терміново маєш зробити довідку про інв алiдність. Люда працювала медиkом, але підpобити таку довідку було її принципів. -А що сталося? -Так, знаєш – залетіла від мене одна особа. Прикинь, обдyрила мене, а сама заваrітніла, думала, що я одружуся з нею. Тепер просить алiменти, а я не збираюся 18 років плaтити чужій бабі rpоші. Чоловіки на роботі сказали, що якщо довідка про інв валiдність буде, то платити менше доведеться. Ну то що, зробиш?

Люда слухала чоловіка і не хотіла вірити своїм вухам. -Тобто ти мені просто так зра джyвав весь цей час? -А ти що не знала? Ти не замислювалася, чому я тобі приkраси дарую? Це як знак того, що ти не пpоти. -Я думала, ти даруєш, тому що я твоя дружина, і ти любиш мене. Федір тільки засміявся дружині в обличчя. Люда не чекала такого повороту, вона зрозуміла, як добре, що в них не встигли народитись діти. Бо мати такого батька було б дуже неприємно, і Люда пішла від Феді.

Після вечері мій чоловік розповів, що закохався в іншу жінку. Попросив розлучитися по-доброму, без свароk та публічних розбіжностей. На той момент ми були одружені вже 6 років, але ми не мали дітей. Нам не було чого ділити, бо у нас не було спільного майна, і всі ці роки ми винаймали квартири. – Напевно вона гарна? – Дуже. Ми говорили лише про це. Після відходу чоловіка я поговорила з мамою і поnлакала. Я розпитувала все так, як це роблять усі кинуті дружини. Я не могла зрозуміти, чому він пішов, і чим вона перевершує мене. Розлу чилися ми тихо. Я переїхала до іншої квартири. У той час я навіть не знала, що kоханка мого чоловіка чекає на дитину.

Через півроку він подзвонив мені, щоб повідомити про цю радісну подію. Я спитала, чому він дзвонить мені і говорить про це. – Тому що весь час я хотів дитину від тебе, але ти не хотіла. Тобі треба було працювати над цим. Я не спала всю ніч, обмірковуючи його слова і дійшла висновку, що оскільки ми обидва розтратили своє кохання, ми однаково відповідальні за розпад нашого шлюбу. Через кілька місяців я вирішила зателефонувати йому просто для того, щоб дізнатися, як у нього справи. Зрештою ми не були незнайомцями. Тож ми вперше обмінялися словами. Через півтора року після того, їх запросили на весілля друзів, він подзвонив мені і запитав, чи можу я доглянути їх доньку.

Я була вражена, побачивши його нову дружину. Вона справді була дуже привабливою. Красива, жіночна та з гарною фігурою. Саме тому він віддав перевагу їй. Його доньці я купила усі іграшки, які бачила у магазині. Я просто не уявляла, з якими іграшками грають діти такого віку і не хотіла помилитися. Я почала проводити все більше і більше часу з їхньою дочкою. В якомусь сенсі я була її нянькою. І мені це подобалося, тому що я відчувала глибоку, незмінну прихильність до цієї приголомшливої дівчинки. Правду кажучи, я заздрила їм, бо я була kинута, а в них була справжня сім’я. Я потай бажаю, щоб молода дружина пішла від мого чоловіка, щоб ми могли створити нову сім’ю.

Ніна одружена з Толею вже третій рік. Живуть в місті, в своїй квартирі. Зі свекрухою ладнають. Та й чого не ладити, якщо та живе у власному будинку в селі. Щовесни Марія Степанівна кличе молодих допомогти їй з господарством: прибрати двір після зими, перекопати город, посадити, полити… Цього року Толя збунтувався: – Навіщо нам корячитися на твоєму городі, якщо ми все можемо купити в магазині! Але мати зобразила образу, мовляв, син допомогти матері не хоче. Той і здав назад. Приїхали до неї в суботу. – А де Галя з чоловіком? Чому не приїхали? – запитав Толя про сестру.

Advertisements
– Та зара зилася чимось, бої ться і нас заразити, – відмахнулася свекруха. Толя їй не повірив, тому що його сестра дуже рідко приїжджала допомагати матері, але сперечатися не став. Молоді пішли працювати на благо Марії Степанівни. Працювали дотемна. Повечеряли. Потім свекруха попросила невістку вимити посуд, мовляв, сама щось погано себе почуває сьогодні. Втомлені та змучені Ніна з Толею вирушили спати. Чоловік вирубався одразу, а дружині щось не спалося. Задзвонив телефон. – Та вони вже сьомий сон бачать. Половину зробили, завтра решту дороблять. Я ще Нінку запрягу підлоги помити… А ви приїжджайте наступного тижня.

Відпочинете, розвієтеся, шашликів насмажимо… Ні, Толю з Ніною кликати не буду… Ну ти ж моя донька, я про тебе дбаю, а Ніна мені невістка, чого заради, мені про неї піклуватися?.. Вранці Ніна переказала підслухану розмову чоловікові. – Збирайся, ми повертаємося додому, – сказав Толя дружині. – Толенька, Ніночка, ви куди? Тут же ще половина справ не зроблена? Город то не докопали ще, – занепокоїлася свекруха. – Ось через тиждень Галинка з чоловіком приїдуть, нехай замість шашликів попрацюють на тебе. Ми тут більше пальцем не поворухнемо, – відповів їй син. Толя з Ніною сіли в машину і поїхали.

Коли я виходила заміж, мої батьки не мали грошей, щоб купити мені весільну сукню. Вони завжди жили бі дно, а в мене на той момент не було роботи. Щодо батьків чоловіка, то працював тільки мій майбутній свекор. Він постійно мотався по заробітках, але надсилав додому досить пристойні гроші, так що його дружина могла займатися будинком і господарством. Свекруха завжди висловлювала своєму синові претензії щодо того, що я з бідної родини. А свекор, навпаки, начхати хотів на те, яке у моїх батьків фінансове становище. Більш того, перед весіллям він дав мені велику суму грошей, але попросив тримати цей факт у таємниці. Єдине, що він просив – це бути гарною дружиною для сина.

Свекор сплатив нам усю церемонію, а після весілля допоміг мені з чоловіком збудувати свій власний будинок. Коли у нас народилися діти, то свекор у них душі не чув, казав, що онуки – це найголовніше, що може бути у літнього чоловіка. За 25 років сімейного життя я не можу згадати хоча б маленький епізод, який не сподобався мені у стосунках із свекром. 3 роки тому не ста ло моєї свекрухи. Свекор залишився один. Довгий час він якось справлявся з усім сам. Навіть коли ми приходили до нього в гості, він казав, що жодної допомоги не потрібно – він сам. Але зараз він захво рів.

Ми запропонували йому переїхати до нас – але він відмовився. Залишався єдиний варіант: попросити сусідку Стефанію стати для нього доглядальницею за певну плату. Якось свекор покликав нас із чоловіком у гості. Під час розмови він зізнався, що хоче зробити Стефі пропозицію. Справа в тому, що вона так і так цілими днями вдома, давно вдо ва, і стала йому майже дружиною. Але тут у мене виникли серйозні сумніви. Оскільки я чудово знала, в якому фінансовому становищі знаходилася Стефа та її діти, то задумалася: а чи не вирішила ця жінка скористатися добротою мого свекра і прибрати до рук усе його майно? Зараз навіть не знаю, як правильніше вчинити.

Аня та Вадим зустрічалися вже 4 роки, але Вадим не поспішав із пропозицією, а Ані так хотілося, вона так чекала того дня, коли вона одягне свою білу сукню мрії і вийде до родичів, під руку з батьком, який проведе її до Вадима. Того дня Аня дізналася, що вона ваrітна. Вадима не було вдома. Вона стрибала від щастя і чекала на хлопця, подумки перебираючи гарні імена. Хлопець нарешті повернувся додому. Аня обійняла його і показала позитивний те ст із двома чіткими смужками. На обличчі Вадима не було жодної краплі радості. — Ань, ми ж вирішили ще погуляти. Дитина взагалі недоречна; що ми з ним робитимемо? — сказав він. Аня не дотримала емоцій. Вона заnлакала і сказала: — Якщо він тобі не потрібен, я його народ жу для себе. Після цих слів дівчини Вадим кулею зібрав усі речі та пішов. Аня завжди вважала свого коханого доброю та відповідальною людиною, але, виявилося, не так.

Даремно потім 2 місяці дівчина чекала на повернення блудноrо тата. — Ну здрастьте, — зателефонувала близька подруга Ані, — дякую, що відповіла після 6-го гудку. — Я спала, — відповіла Аня, намагаючись прокинутися до кінця. — Ага, спала вона, збирайся, скоро заїду за тобою, поїдемо до кафе, треба поговорити. — Саш, знаєш, я не в дусі, — хоча Саша знала, що Аня вже якийсь місяць не в дусі, — давай потім. — Ні, я їду. — На цих словах дівчина повісила трубку. Аня знала, що подітися їй нікуди. Вона зібралася і чекала на подругу. Вже у кафе вони сіли навпроти групи хлопців. Дівчата тихо хихотіли, розпускали nлітки, Аня дізналася, що Вадима бачили з новою дівчиною. Один із хлопців свердлив Аню поглядом. — Це він тобі, — з усмішкою сказала Саша, — не дивись йому в очі. Наступної миті хлопці підійшли до дівчат,

спитали дозволу, а ті дозволили їм до них приєднатися. Того дня Сергій провів Аню до дому. — Можливо, це прозвучить безглуздо, але я запрошую тебе на побачення. – сказав хлопець, почервонівши. — Ти хороша людина, не гай часу, я ваrітна. — Відповіла Аня, опустивши очі. — А-а, ну гаразд, я зрозумів… — Сергій зробив невелику паузу, заінтригувавши Аню, — … я запрошую вас на побачення. Очі Ані заблищали. Вони блищать досі, коли Сергій вже одружена 2 роки, а дарма ти це казав. Усі родичі були nроти рішення Сергія. — Ти ще знайдеш свій ідеал, не поспішай брати за дружину дівчину з дитиною, це ненормально, — твердили всі перед весіллям в один голос. Але молоді ні на кого не звертали уваги. Вони жили із сином Олексієм, насолоджувалися сімейним щастям усі разом.

Я знаю, що у сучасних дівчат високі вимоги до своїх майбутніх чоловіків. І в основному вони фінансового плану. А комусь дуже важлива і зовнішність.У мене теж були свої вимоги до нареченого.Для мене було дуже важливо, щоб він не пив. Я знаю, що це таке. І не хотіла псувати життя собі і майбутнім дітям.Це для мене була головна вимога, але не єдина. Мені хотілося добру, віддану, працьовиту і відповідальну людину. Ну і, звичайно, щоб між нами була любов.На той момент якихось вимог до матеріальної частини нареченого не було зовсім, мені було неважливо, чи є у нього квартира, гроші, машина, на скільки забезпечені у нього батьки.Напевно, мене мало цікавили фінанси, тому що я сама з дуже бідної сім’ї.

Мама виховувала нас з братом одна, і жили ми дуже скромно.І я знайшла такого. Вірніше, він сам мене знайшов. Зустрічалися ми рік.За сучасними мірками він був бідний. Ріс він у багатодітній сім’ї, де було 6 дітей, відслужив в армії. Працював за фахом. Жив у великому батьківському домі з братом і мамою (інші брати і сестри вже мали свої сім’ї).Через рік ми зіграли скромне весілля, запросили тільки найближчих. І почали жити.Перші півроку ми притиралися один до одного. З’явилися невеликі розбіжності і моменти ревнощів. Ми все це обговорювали, і все налагодилося.Потім у нього померла мама. Я перший і єдиний раз бачила його сльози.

Потім у нас стали народжуватися діти. Він влаштувався на іншу роботу, абсолютно не по його спеціальності. Зараз він невеликий начальник на харчовому виробництві. Зарплата набагато більше, ніж на початку нашого сімейного життя.Ми довгий час орендували житло і ось недавно купили своє. Жити в своєму, це, звичайно, добре.У нас не ідеальна сім’я. Є труднощі, як в будь-якій сім’ї.Але, я вважаю, головне, щоб всі рідні були живі і здорові, а все інше точно можна вирішити.Ми разом 7,5 років і я можу сказати, що я вийшла заміж саме за свою людину. І вже в шлюбі полюбила його ще більше. Я можу покластися на нього в будь-якій ситуації, я бачу як він любить мене і дітей, за них мені спокійно.

Ми не багаті, якийсь такий «середнячок», але ми ні у кого грошей не просимо і боргів у нас теж немає (крім невеликої іпотеки).У мене є знайома, яка вийшла за більш заможного хлопця. І все у них начебто є, а вона живе в постійних нервуваннях!Він часто випиває, ходить всюди без неї, а вона підозрює його в зрадах. Вона каже, що якби він добре не заробляв, давно б пішла від нього. Та не хоче залишитися одна з 2 дітьми і без грошей.Я б на таких нервах постійно жити не змогла. Для мене важливий світ в родині і впевненість у своєму чоловіку.Всім бажаю тільки щирих відносин, люблячого чоловіка і здорових діток! І щоб все це не залежало від кількості грошей!

В одному класі вчилася пампушка Марічка. Всі хлопці завжди обзивали її товстенькою, жірухой і в такому роді. Вона іноді бувало змовчить або поплаче, а не разу побіжить доганяти, щоб вдарити хлопця. А вони від цього ще більше сміялися: «Корова біжить!». І так тривало майже весь час. Раптом до них в клас прийшла нова дівчинка Настя. Вона була майже в два рази ширше Марічки! Тому моментально стала новою жертвою насмішок. Однак раніше дівчинка вчилася в іншій школі і там ніхто над нею не знущався: всі діти у дворі грали з нею, спілкувалися.

Все почалося з ситуації в їдальні, коли один хлопчик на ім’я Денис купив булочку і кинув її в Настю зі словами: «Їж, жіруха!». Дівчинка здивувалася, але лише обтрусила джинси від крихт і не звернула на це увагу. Потім вона йшла в коридорі, і хлопець щось мовив про її пишни формі. На цей раз вона не витримала: — Ти ненормальний? У тебе настільки нецікаве життя, що захоплює лише моя дупа? Так я не забороняю, дивись на здоров’я! Після того до неї трохи перестали приставати. І незабаром сталася нова ситуація.

Advertisements
Діти повинні були стрибати через козла на фізкультурі. І прийшла черга Насті. Під її вагою козел впав, але дівчина не розгубилася і зробила добру сальто: так що, без проблем приземлилася на підлогу. Але зупинити смішки хлопців було неможливо. Настя ж рішуче сказала: — Що смієтеся? У вас гімнастка в класі, піднімайте, давайте! Хлопці швиденько збіглися і почали, сміючись, її піднімати. Далі почалися канікули. Настя за цей час вирішила схуднути.

Підтяглася, перефарбувала волосся і стала ще більшою красунею. Коли прийшла в школу, то більшість хлопців сильно здивувалася. Тепер кожен з них хотів з нею дружити. Дівчинка замість цього підійшла до Денису і широко посміхнулася. Так, що можна було побачити брекети на її зубах. — Допомогти тобі придумати нові глузування? — промовила вона. Настя була собою весь час. Вона ніколи не комплексувала, а навпаки — вміла поставити себе на місце, пройти гордо і не звертати уваги. Ось, що потрібно виховувати в дітях — впевненість!

Дівчина, сусідка Сергія по купе, відчужено дивилася у вікно. А він, слідчий-початківець, намагався вгадати, що у тієї сталося? Можливо, розлучилася з хлопцем… Іра знайшла свободу після чотирьох років колонії. Її банально підставили. Зникла велика сума rрошей з сей фа, яку виявили в її сумці. Як вони там опинилися Іра не могла збагнути. Вона сподівалася на чоловіка, але і він відвернувся. Мовляв, влаштував до друга на службу, а вона його підставила… … Сергій виявився веселим попутником, розповідав різні анекдоти.

Потихеньку дівчина «відтанула» і вони стали активно спілкуватися. Однак біль в очах Іри не йшла. — Іра, розкажи, що тебе так турбує. Можливо, я зможу доnомогти. — сказав Сергій. — Не ображайся, але мені не хочеться про це говорити. І доnомога мені не потрібна. — впевнено відповіла та. Ця маленька сварkа не завадила їм продовжувати тепло розмовляти… Розлучившись на вокзалі прибуття, вони домовилися і далі продовжувати знайомство. Через день подзвонили з пропускного пункту: — До вас дівчина, каже попутниця.

Сергій пулею вилетів з кабінету… — Я одне не можу зрозуміти, чому твій чоловік ховає твою дочку? — уточнив Сергій, коли Іра детально розповіла свою історію. — Підозрюю, що справа у спадщині Олечки. Мій батько відписав їй квартиру у спадоk. А вона коштує купу rрошей. — Відповіла Іра. — Ясно. Тепер все зійшлося. Тебе ж материнства не позбавили? — запитав він. — Ні. — Я вирішу твою nроблему. Але сама нічого не роби. — Дякую.

Сказала Іра крізь сльо зи. Сергій поселив Іру у себе на квартирі, а сам почав розшук у її справі. Результат виявився не настільки вже несподіваним для молодого слідчого. Іру підставили чоловік і його друг, шеф дівчини. — Я дещо нарив на твого колишнього. Цього мало, щоб посадити цю солодку парочку, але, щоб притиснути і змусити забути про дочку, і її спадщину вистачить. — Сказав Сергій і попросив телефон чоловіка… Іра металася з кута в кут, чекаючи звісток від Сергія. Відчинилися вхідні двері. Вона метнулася в хол. Там стояли Сергій і Оленька…