NEWS 2SWEET

Колись у моєму житті склалася дуже непроста історія. Багато хто думає, що свекруха – це моя мама. У принципі, я сама досить давно називаю її мамою. Саме ця жінка подбала про мене, коли я найбільше потребувала участі. На другому курсі технікуму я почала зустрічатися з хлопцем на ім’я Іван.

Через два роки він сказав мені, що поїде на заробітки, щоб заробити грошей на весілля. Після цього я не бачила його. На той час не было мобільних телефонів, у нас зовсім обірвався контакт. Після його від’їзду з’ясувалося, що я ваrітна. Батьки дуже розлютилася і вигнали мене з дому, мовляв, їм соромно перед сусідами.

Я не знала, що робити. Саме в період цієї розгубленості мені простягла руку Марія Петрівна . Вона дала притулок і ставилася до мене як до рідної дочки. Іван з’явився лише за два роки з великою сумою грошей. Ми з ним за підсумком одружилися. З батьками своїми я не розмовляю, а в самої у мене чудова родина.

Моє життя 38-річної заміжньої жінки з чоловіком і 18-річним сином йшло гладко, доки не приїхала моя мама. Якось вона подзвонила мені і сказала: – Привіт кохана. Це мама. Я в місті, і мені дуже хотілося б тебе побачити. Я була здивована, бо моя мати поїхала до Італії 15 років тому, щоб заробити гроші після розлу чення з нашим батьком. Я не бачила її багато років. Отже, я сказала: – Звісно, мамо. Ми будемо раді, якщо ти зайдеш до нас… або скажи, де ти зараз знаходишся, я заїду за тобою сама. Мама сказала, що вона вже зловила таксі.

І ось, коли вона до нас приїхала, повідомила нам, що має чоловіка в Італії на ім’я Андреа. Подробиць я не питала, але пізніше дізналася, що вони не перебували у законному шлюбі. Свою квартиру мама віддала моєму молодшому братові, який уже оселився в ній із дружиною та двома дітьми. Також мама купила квартиру для моєї молодшої сестри, яка теж була заміжня і мала двох дочок. Небагато поспілкувавшись, мама оголосила, що залишиться з нами на деякий час. Вона сказала: – Мені подобається твій великий будинок, і я думаю, що в ньому вистачить місця для всіх.

Але мій чоловік не хотів, щоб його теща залишалася, і я розуміла чому, адже мама ніколи нам нічого не допомагала, навіть не пропонувала. Я тоді чесно сказала мамі: – Мамо, ми любимо тебе, але ми не можемо дозволити тобі залишатися з нами довго. Ти маєш жити з дітьми, яким ти стільки років допомогла. – У нас немає місця чи ресурсів, щоб подбати про вас, – чесно додав чоловік, – це не щось особисте. Це була складна ситуація, і нам потрібно було знайти рішення, яке б влаштувало всіх. Зрештою, ми допомогли мамі знайти зручне їй житло і намагалися часто її відвідувати.

Після роботи в п’ятницю Оксана задумалася про майбутні вихідні і зітхнула. Вона запитувала себе, чи вона старіє, бо відчуває постійну втому. Марина, її колега, запитала, чому вона розмовляє сама з собою, і Оксана зізналася, що їй сумно через те, що вона так швидко старіє. Марина заспокоїла її, сказавши, що деякі жінки після виходу на пенсію лише починають жити. Пізніше в під’їзді свого будинку Оксана виявила собаку, що чекає на неї. Вона спробувала увійти до будівлі, але собака перегородила їй шлях.

Після змагання в глядалки собака пішов за Оксаною всередину і відмовився йти. Оксана намагалася умовити собаку повернутися додому, але той не піддавався. Вона розігріла собаці борщ і повечеряла разом із нею. Пізніше Оксана сіла дивитися улюблений серіал, поки собака спала поряд із нею. Наступного ранку Оксана прокинулася від того, що собака дряпала двері спальні. Вона зрозуміла, що собака не має господаря і вирішила подбати про неї.

Вона назвала пса Джеком і взяла його на прогулянку в перший же день його законного перебування в її будинку, і Джек всюди слідував за нею навіть без повідця. Повернувшись додому, Оксана виявила, що Джек уже чекає на неї біля входу. Він пішов за господинею всередину, і Оксана остаточно прийняла його як свого нового мешканця. Ось так, вуличний, здавалося б, собака врятував Оксану від апатії, почуття непотрібності та тривожності, самостійно обравши собі господиню. І кажи після цього, що тварини не відчувають все.

Дід Василь був енергійною і веселою людиною, яка володіла великою фермою в селі. Однак після сме рті дружини він занепав. У Василя було двоє дорослих дітей – Катя та Валерій. Після відходу дружини на той світ Валерій вмовив його продати будинок і переїхати до нього. Василь погодився, зробив угоду купівлі-продажу, але ввечері того ж дня був у розпачі і незабаром розповів, що втратив гроші, отримані від продажу будинку, можливо, на вокзалі чи в маршрутці.

Почувши це, Валерій запропонував Василеві переїхати до його сестри, дочки Катерини. Однак, дізнавшись, що гроші втрачені, донька теж почала лаяти свого батька і натякати на те, що віддасть його до будинку для людей похилого віку. Розчарувавшись, він вирішив повернутися до рідного села. Дорогою він відвідав свою колишню невістку Оксану та онуків. Оксана зустріла його привітно і, дізнавшись про його стан, запросила залишитися.

Вони жили дружно, Оксана забезпечувала Василя, який збагачував їхнє життя своєю мудрістю. Якось увечері Василь здивував Оксану конвертом із грошима, які він, як виявилося, не втратив, а дбайливо зберіг, доручивши їй купити будинок для всіх. Вражені, але щасливі, вони вже за місяць переїхали до нового будинку, де Василь продовжував бути опорою та підтримкою, навіть розважав їхніх дітей.

Потенційний найкращий день у житті Інни обернувся її с правжнім kошмаром, і все не так передбачувано, як ви могли подумати. Хлопець Інни, Льоня, зробив їй пропозицію при всіх її родичах, а коли родичі пішли, хлопець сказав своїй нареченій: – Цю каблучку носити тобі, тож половину я сплатив сам, а іншу половину оплачувати, отже, тобі. – Стій, що? Це ж обручка. Ти про що? – Інна не повірила своїм вухам. Вона подумала, що Льоня жартує, проте обличчя у хлопця було дуже серйозне. – Ну, обручку ж носитимешти, а не я?! З якого дива я повинен за неїплатити? – Обурювався хлопець, – це твоя каблучка, твоя і турбота.

– Гаразд, Льонь, я подумаю над твоєю пропозицією! – грубо відповіла Інна. – Над якою? – Над обома! – Тоді поспішай, у тебе мало часу, а якщо точніше – 24 години. Я купив обручку у знайомого, він сказав, що я можу повернути обручку протягом дня. – Ах, ти про все подбав, значить? – Інна погрозливо подивилася на свого нареченого, – як перед рідними вироблятися, так ти в перших рядах, а як за обручку коханій платити, то змиваєшся? – Дуренька, я це для тебе роблю, щобусітобі заздрили, який у тебе чоловік золотий, а ти цього не розумієш. – А рідні зрозуміють, що каблучказникла, – перебила його Інна.

– Я куплю інше, подешевше, – гордо відповів Льоня. – Так вони ж помітять підміну, – не вгамовувала Інна. – Я знаю хлопців, які роблять точні копії дорогих прикрас, усе під контролем. – Ах, під контролем усе? З цими словами Інна кинула кілька речей у рюкзак і поїхала до мами. Вона все розповіла мамі, а та почала наполягати на тому, щоб дочка покинула цього скнару і більше про нього не згадувала. Але ж люди не роботи… Любить Інна цього скнару, але й головою розуміє, що він на самому романтичному етапі так себе повів, отже очікувати від нього чогось адекватного надалі не варто…

Якось мій син, Назар, познайомив мене з Ганною, своєю майбутньою дружиною. Будучи дипломованим спеціалістом і професором, я був вражений її брудними нігтями та грубими руками. У той момент я лише думав про себе: “Яке щастя, що моя покійна дружина цього не бачить”. Назар наполіг, щоб Ганна залишилася з нами до весілля, незважаючи на мої заперечення.

Вона витягла домашні пироги і варення із рваного пакета, забруднивши мою улюблену скатертину. Через деякий час Назар почав виnивати і йти на цілу ніч. Якось увечері заnлакана Ганна сказала мені, що ваrітна, але Назар оголосив їй про своє бажання розлу читися. Я сказав їй бездушно, щоб вона поверталася туди, звідки прийшла. З того дня минуло 8 років, моє здоров’я погіршилося, і Назар, як завжди байдужий до чужого rоря, відправив мене до будинку для літніх людей.

І ось одного разу мені сказали, що на мене чекає відвідувач. То була Ганна. Назар якось розповів їй про мій стан. Вона хотіла, щоб її син знав свого діда. Тому привела із собою свого сина Івана, який був точною копією Назара. Зустріч з Іваном довела мене до сл із. Ми проговорили кілька годин. Ганна розповідала про свої труднощі, а я ділився своїми розчаруваннями в синові, якого колись обожнювався.

-Ганно, я маю перед тобою вибачитися, – зізнався я. – Я неправильно судив про тебе. Про людину треба судити не за освітою, а по доброті і щирості. Потім Ганна зробила пропозицію, яка змінила моє життя. Вона запросила мені жити з нею та Іваном. Не роздумуючи, я погодився. Я розчарувався в Назарі, але сподівався, що зможу дати Івану ту любов і настанови, які не зміг дати власному синові.

Світлана Андріївна, яка ще не відійшла від nохорону сина, перебувала у нього вдома, розмовляла телефоном зі своєю дочкою Людмилою. Вона наполягла на тому, щоб Людмила переїхала до будинку Павла зі своїми дітьми, бо Людмила не змогла приїхати на nохорон через новонароджену дитину. Тим часом розмову підслухала Таня, вдова поkійного сина Світлани. Світлана була відома своїм владним характером, вона диктувала всім умови.

Тільки її поkійний син, Павло, наважився кинути їй виклик, одружився з Танею проти її волі, вони народили трьох дітей і збудували будинок у місці, яке Світлана вважала селом і в цілому не схвалювала. Після телефонної розмови Світлана зіткнулася з Танею, сказавши їй, що Людмила та її родина переїдуть до неї, а Таня має виїхати. Вражена зухвалістю свекрухи, Таня сказала, що вона вважає, що Світлану більше турбує спадщина, ніж жа лоба по сину.

Пізніше діти Тані, які були у мами в гостях, повідомили їй, що приїхала вантажівка з речами Людмили. Світлана зателефонувала Тані і зажадала, щоб та впустила вантажівку. Таня відмовилася. Коли Світлана та Людмила почали диктувати їй свої правила, Таня подала документи, згідно з якими будинок належав їй на законних підставах.

Його Павло подарував дружині, знаючи чудово свою матір та її характер. Світлана та Людмила, сповнені rніву впереміш із образою, нарешті, поїхали і більше ніколи не втручалися у життя Тані та її дітей. Стійкість Тані відбивала дух її поkійного чоловіка, який, передбачаючи свою швидку сме рть, забезпечував безпеку своєї сім’ї та вселив силу та впевненість у своїх дітей.

Юлю розбудив незвичайний гомін. Не розплющуючи очей, покликала свого сина Володю. За хвилину хлопчик забіг до неї до кімнати. Мама попросила його втішити сестру, що плакала, щоб вона змогла трохи поспати. Хлопчик погодився, і Юля знову поринула в подушку, намагаючись уникнути реальності. Вона заснула лише тоді, коли шум припинився. Прокинувшись, Юля виявила, що в хаті тихо. У дитячій мирно спали її діти, закутані в ковдру і притиснувшись один до одного. На кухні панував безлад: стіл був усипаний крихтами, а посередині стояла порожня банка з-під сметани. Вона вгамувала спрагу водою з-під крана і сіла в крісло, насолоджуючись тишею.

Замок на вхідних дверях був зламаний, але в квартирі все одно не було нічого, що варто було б вкрасти. Юля обережно вийшла надвір, залишивши дітей під наглядом сусідки тітки Галі. За кілька годин сусідка почула стукіт у двері. У коридорі стояв молодик, який представився Антоном – другом Юлі за коледжем. Після короткої розмови про нинішнє становище Юлі, тітка Галя попросила його провідати дітей. Діти були заінтриговані незнайомцем, а дівчинка безневинно запитала, чи не приніс він їжі. Антон, захоплений зненацька, пообіцяв незабаром повернутися з їжею і пішов. Через 30 хвилин він повернувся із двома пакетами.

Діти із задоволенням з’їли запропоновані їм булочки та молоко. Потім Антон прибрався на кухні. Незабаром їхня мати повернулася додому і з подивом виявила на кухні свого друга з коледжу . Вони розмовляли, згадуючи студентські роки. Виявилося, він почув про тяжке становище Юлі від спільних знайомих. Після вечері Антон пообіцяв повернутися наступного дня та поїхав. Наступного ранку Юля забралася в квартирі і зайнялася дітьми, сподіваючись на повернення свого друга. Але разом із ним прийшов слюсар, який пообіцяв відлагодити зламаний дверний замок, поки вони гулятимуть у парку.

Діти, особливо Володя, із задоволенням каталися на численних атракціонах, а ось Аліна до кінця поїздки почала спати. Антон відніс сонну дівчинку назад у машину, що було для нього в новинку, оскільки він був бездітним та неодруженим. Повернувшись до квартири, вони виявили, що слюсар закінчив свою роботу. Антон вручив Юлі ключі від нового замку. Нові крани та пластикові труби теж справили на неї враження. У спонтанному пориві радості вона обняла і поцілувала друга. Потім вона різко пішла, залишивши Антона стояти у квартирі одного. Коли вона повернулася, він обійняв її у відповідь і заявив про намір залишитися з нею назавжди. У відповідь вона посміхнулася і пообіцяла любити та слухатися його все життя.

Ми з дружиною сиділи на кухні. Вона уплітала ватрушки за обидві щоки, а я дивився на неї і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що, крім неї, нікого і нічого в житті не знаю…». І справді, Олена була моєю першою любов’ю. Ми з нею зустрілися, почали зустрічатися, побралися і… і все.

Далі пішли діти та битовуха. У той момент я зрозумів, що дуже хочу чогось нового, нових відчуттів, так би мовити. Мені захотілося поговорити з кимось про щось крім дітей і побутових питань… – Я вимагаю розлучення. Без іs терик, без претензій, без кри kів та скандалів. Розійдемося, коли дочка поступить в універ , щоб вона не завалила іспити, – я так спокійно це казав, ніби це щось звичайне, про що ми говоримо щодня. Олена встала з-за столу. На ній не було обличчя. Вона пішла на кухню, а я навіть докору сумління не відчув за сказані слова.

Єдине, що відчував – свободу. Такого почуття у мене не було вже дуже давно. Але ж вони мені так подобалося! Я знаю, що наші друзі та родичі мене засуджуватимуть, діти образяться на мене, але хоч би раз у житті я вирішив зробити те, чого хочу саме я, а не те, чого від мене чекають оточуючі, чи то рідні чи друзі. Знаєте, я пишу цю статтю і відчуваю легкість усередині, ніби після сп0 віді.

Лариса була матір’ю-одиначкою, виховувала двох дочок, Олену та Аню – одна після відходу чоловіка. Вона часто сумувала за чоловічим спілкуванням і часто нехтувала доньками, залишаючи їх самих у маленькому, тихому селі. Старша, Олена, виросла працьовитою, чуйною та товариською. А молодша Аня розвинула в собі лінивий, заздрісний і незадоволений характер. А Лариса так і не змогла успішно влаштувати своє особисте життя, незважаючи на численні спроби. Олена стала медсестрою у 22 роки, працювала у місті, а частину заробітку відсилала матері та сестрі. Вона брала нічні зміни та підміняла колег у міру необхідності, щоб підтримати рідних.

Але її заробіток викликав швидше критику, ніж схвалення з боку матері та сестри. Незважаючи на побоювання друзів із приводу її самовідданості, Олена вирішила заробляти більше грошей, щоб забезпечити свою сім’ю та себе. Вона прийняла пропозицію попрацювати за кордоном в Італії як доглядальниця в багатій родині. Спочатку Олена планувала пропрацювати там лише рік, але на настійну вимогу сина господині залишилася на цілих 6 років. Він захоплювався її відданістю та професіоналізмом у догляді за його матір’ю. Коли бабуся померла, Олена повернулася додому. Її зустріла несподівана ворожість матері та сестри, яких цікавили лише гроші, зароблені нею.

Розчарована, вона переїхала до міста, відновила колишню роботу та винайняла квартиру. Після того, як до неї звернулася сестра з проханням про гроші, Олена, нарешті, відмовилася від подальшого використання себе як гаманець. Аналогічна ситуація сталася і з матір’ю, що призвело до остаточного розриву зв’язків із сім’єю. Олена, відчуваючи нездужання та втому, вирішила пройти обстеження. Віктор Іванович, її лікар, повідомив їй, що вона потребує термінового медичного втручання. Проте, розчарувавшись у сімейних стосунках, вона спочатку відмовилася.

Згадавши доброту сина свого колишнього роботодавця, вона вирішила повернутися до нього та розповісти про свої проблеми зі здоров’ям. Дізнавшись про її хворобу, він та його сім’я наполягли на тому, щоб вона пройшла необхідне лікування, і навіть допомогли сплатити за нього. Вони продовжували підтримувати її протягом усього періоду одужання, за що вона була їм неймовірно вдячна. У результаті Олена оселилася на місце проживання у країні, де працювала нянею. Згодом вона вийшла заміж за італійця та народила прекрасну дочку. Вона так і не повернулася на батьківщину, знайшовши новий будинок та сім’ю, яка по-справжньому дбала про неї.