NEWS 2SWEET

Мені було тридцять два. У мене була квартира, машина, гарна робота, я могла собі дозволити салони краси, магазини та курорти. Але не було родини. Два мої шлюби розпалися через мою безnлідність. Ліkувалася, але не виліkувалась. І змирилася. Якось ми з колегами пішли в бар, гуляли допізна. Там до мене підходив хлопець, котрий намагався привернути увагу. До кінця вечора Антон від мене не відходив. Коли всі почали розходитися, Антон запропонував мені ще відпочити в іншому барі. Ранок був важкий, я не могла навіть з ліжка встати, поки не почула якесь сопіння поруч. І сон, і похмілля як рукою зняло, коли побачила поруч із собою вчорашнього кавалера.

Так швидко я ще не приходила до тями. А він прокинувся і не міг зрозуміти, чому це я його виганяю: “Навіть сніданком не нагодуєш? Хіба ж я не заробив?”, бурмотів Антон. Я ж просто виштовхала його за двері. Після того минуло два тижні, коли почала відчувати дискомфорт унизу живота захвилювалася. Ще й місячні затримувалися, одна із подруг сказала, що таке у неї було при запаленні. Тож я вирішила піти до ліkаря . Але відвідати ліkарню змогла лише за кілька тижнів, квартальний звіт вимагав максимум уваги. Виявилося, що я ваrітна. Такого сюрпризу від життя я не очікувала. На моє щастя ваrітність протікала добре.

Advertisements
Навіть тоkсикозу не було. Антона я не шукала, можливо, він має сім’ю, навіщо йому знати. Хоча була дуже вдячна за ту зустріч. Коли вже була на сьомому місяці подруга запросила мене до себе в село, там річка, свіже повітря. Я погодилася, навіть не підозрюючи, що на мене там чекає. Прогулюючись увечері біля річки, я зустріла Антона. Виявилося, що він перші два тижні після знайомства приходив до мене на подвір’я, сподіваючись побачити мене. Але згадуючи, як я його прогнала, не наважувався підійти. Вже там біля річки він зробив мені пропозицію та повів до своїх батьків. Минуло вже два роки, у нас вже друга дитина. Іноді, коли вже не віриш у щось, воно з’являється у твоєму житті.

Ми з чоловіком Василем живемо в селі, маємо двох дітей – старшого сина Даниїла та молодшу дочку Іру. Господарство у нас велике, є город, корова, кінь, кури. Ми з ранку до ночі працюємо на городі чи у хліві. І ось рік тому наш Данило одружився. Я думала, що моя невістка буде якась сусідська дівчина з нашого села, роботяща, не пані пихата. А він привів додому якусь Надю. Вона зі Львова, місто велике. Молодята вирішили поки пожити у нашому будинку, ми їм віддали другий поверх. За той час якраз можуть назбирати грошей собі на будинок чи квартиру. Спочатку я не дуже ладнала з Надею. Ось видно, що має міські замашки. То жалілася, що в нас інтернет поганий, вона працювати не може. То її дратували півні, що кукарекали з ранку. Або ж запах із хліва.

– Ну, і навіщо ти таку білоручку взяв? Толку з неї, як з кози молока! – казала синові. – Мамо, ну дай Наді час, щоб вона звикла. Вона ж міська, – заступався Данило. Може, Надя вже й сама почала відчувати мою неприязнь та холод. І почала всюди бігати за мною як хвостик. Ось я піду вранці на город зібрати помідори – а вона вже за мною йде, тримає відро. Спочатку вона дуже боя лася до корови навіть підійти, але згодом навчилася доїти. І до курника заходила, яйця збирала. Готувала чоловікам завжди вечерю, мила посуд, прибирала у хаті. Все намагалася мені сподобатися. Якось я мала полізти на дах, щоб дістати банки на варення. А Надя як завжди “А давайте я”. Та й я показала їй пальцем на сходи, а сама пішла корову доїти. Тільки зайшла в хлів – і чую голосне “Допоможіть!”.

Advertisements
Прибігаю – на землі лежала Надя, її праву ногу придавили сходи. Як на зло, чоловіки були на роботі. Я побігла до сусіда кликати на поміч. Степан Васильович швидко завів машину, і ми поїхали до міста до ліkарні. – Будете ходити місяць у гіпсі, кістка сильно не постра ждала, – заспокоював нас ліkар. Хоча Надя була в гіпсі, але вдома намагалася забиратися, готувати їсти. Ось поставить стілець біля смітника та чистить картоплю, а потім підстрибує та варить борщ. І якщо я пропонувала їй трохи відпочити, то вона тільки крутила головою і далі господарювала. – Нічого, я вам допомогти хочу. Ще настрибаюсь, таку фізкультуру зроблю, – сміється дівчина. Ось так і змінилася моя думка про Наденьку. Тому дорогі свекрухи, даю вам пораду – цінуйте своїх невісток!

Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі 15 років працювала в далекій Америці. Берегла кожну копійку. Чи не для себе – для дітей, a потім – онуків … Пора повертатися додому. До своєї однокімнатної “хрущовки”. Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі. – Я повертаюся, – сказала дочці Галина. Реакція дочки її приголомшила …Кет, чому ти ходиш до цього дерева? – запитав якось Катерину Генрі.- Там гарне місце для молитви, – відповіла. Старе дерево росло на краю ферми Генрі. Обшарпане вітрами, з трохи сухим гіллям, воно нагадувало жінці її долю. – Господи, благослови землю мою святу, дітей та онуків моїх, – починала Катерина свою молитву. – І прости їх … Генрі знімав свій ковбойський капелюх, коли Катерина молилася. Він поважав Кет і її молитву незрозумілою йому слов’янською мовою.Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі п’ятнадцять років працювала y далекій Америці. Щадила гроші не для себе – для дітей, а пізніше і для онуків. Вважала: за квиток додому можна купити для сина і дочки стільки всього … І відкладала побачення з Батьківщиною на потім.

Коли діти вивчилися, одружилися, купили квартири, народили онуків, вирішила: пора повертатися додому. У свою «хрущовку». Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі …- Я повертаюся, – сказала Катерина під час розмови з донькою Галею. Мама, ви жартуєте? Тут такі ціни жахливі! Життя – дороге. У вас же онуки! Хто їм допоможе?- заламувала руки Галя. – Ромка малий часто хворіє. Ліки …- Галя, твій брат має хорошу роботу, його дружина теж. І я допомагала, – виправдовувалася Катерина.-Ой, мама, ті гроші, як пісок. Та й будинок ми здали квартирантам на три роки. Чи не виганяти ж тепер на вулицю. І копійка якась капає. Побудьте ще півтора року в Америці, поки є квартиранти. Ще трохи грошей заробите, – переконувала дочка.- Попередь ще раз квартирантів: півтора року і ні дня більше! – відрізала Катерина. – І вчіться з Ромкою жити за власні кошти.- Мама, що з вами? Ви …Катерина більше не хотіла слухати Галину. Вона зрозуміла: ні доньці, ні синові не потрібна. І це так неймовірно боліло! Чорт!

Advertisements
– І що тепер робити? – питала сама у себе жінка. – З роботи пішла. Через тиждень зйомне житло потрібно залишити. А квиток додому? Треба зателефонувати Дороті і попередити, що в аеропорт мене везти не потрібно. “Господи! Чому?” – закричала душа. Коли Катерина овдовіла, Галя і Ромчик ще малими були. Важко доводилося. Надя, старша сестра, давала від своїх дітей одяг, з якого ті виросли, батьки підсоблювали продуктами.А потім … Катерина не повірила – виграла «грін карту». На сімейній раді вирішили: діти залишаться вдома. Ромка ось-ось десятирічку закінчить, Галя – дев’ятий клас. Навчатимуться в українських вузах. Родичі будуть займатися дітьми. В Америку Катерина поїде сама. Попрацює, допоможе дітям вивчитися, a далі буде видно …- Дороті, я не лечу додому! Я там нікому не потрібна! Я повинна тут залишитися ще на деякий час! Дороті, я не можу так жити! – ридала в трубку Катерина своїй американській подрузі.

Дороті – не з тих американок, які люблять сентименти. Але до Катерини ставилася по-особливому. Їй було шкода українку, яка щороку святкує без своєї сім’ї дні подяки, Різдво. Яка довго не бачила своїх дітей. Чи не була на похороні батьків. Яка зароблені гроші посилає дорослим дочці і сину.Останні взагалі заганяли Дороті в ступор. Вона ніяк не могла уявити, що американська жінка може податися на край світу, щоб все життя працювати для своїх дорослих дітей, a потім і для онуків.- Кет, – якось сказала Дороті, – або в тебе немає серця, або воно у тебе дуже велике і неймовірно добре.Дороті зрозуміла: справи y її подруги погані.- Кет, я скоро приїду. Не хвилюйся, будь ласка. Коли Дороті переступила поріг, Катерина знову зайшлася плачем:- Дороті, я не потрібна своїм дітям. Як жити з цим? Вибач, це мої проблеми.

– Пам’ятаєш, Кет, коли ти мене запросила до своєї церкви, я сказала: «Які гарні картини!» А ти відповіла: «Це – не картини, це – ікони, це – живий Бог. Він завжди і всім допомагає ».Ти купила і подарувала мені маленьку іконку. Я не вірила в Бога. Але в твоїй церкві було так красиво, так спокійно. Мені захотілося молитися. Але я не вміла. Ти сказала: “Дороті, просто розмовляй з Богом. Розповідай йому, що хочеш, питай. Це і буде твоя молитва ”.Я не знаю жодної молитви. Я іноді просто розмовляю з Богом, як ти мене вчила. Я вірю: твій Бог мене чує. А ти ж віриш в Нього більше, ніж я. Ти завжди вірила. Кет, все буде добре. Ти ж віриш? ».- Дорога Дороті, спасибі …- Кет, a зараз поїдемо до мене. Що небудь придумаємо. На роботу ти зможеш повернутися. Ах, ми запізнюємося. Повинен приїхатиГенрі. Не хочу змушувати його чекати.Генрі – вдівець, фермер. Його дружина померла під час пологів. Так і залишився жити один. Генрі давно дружив з родиною Дороті. Сім’я Генрі і чоловіка Дороті – Джека – походила з Скандинавії. Це і здружило їх сім’ї.Дороті якось сказала:- Кет, ти подобаєшся Генрі. Але він так давно втратив дружину, що вже, здається, звик до самотності.- Дороті, я не приїхала в Америку шукати чоловіка. Я приїхала працювати.-У твоїй країні всі жінки відмовляються від особистого життя?

– Я щаслива…- Кет, я іноді тебе зовсім не можу зрозуміти! Але якщо Генрі …Джек, Дороті і Генрі міркували, яким чином допомогти Катерині.- Кет, можу я тобі запропонувати … побратися? І ти зможеш жити в моєму будинку в статусі нареченої, – раптом ошелешив усіх Генрі.- Я не збираюся заміж, Генрі.- Ми можемо бути заручені довго … скільки захочеш …- Кет, – аж підстрибнула майже шістдесятлітня Дороті. – Кет, дорога, подумай …Генрі то знімав, то одягав свій ковбойський капелюх. Хвилювався.- Генрі, – сказала збентежена Катерина, – я не знаю. Ми дійсно можемо бути заручені довго?Генрі подобається український борщ, який він називає «рожевий суп». І смачне м’ясо. І інші страви, назви яких Генрі ніяк не може запам’ятати.І море квітів біля будинку. І те, що вперше за довгі роки запросив до себе гостей на День подяки. Дороті з Джеком не могли нахвалити страви, приготовані Кет. А неймовірний смак тієї індички вони будуть пам’ятати завжди …Але найбільше йому подобається Кет – близька і далека одночасно. І він сумує від однієї лише думки, що ця Фантастична жінка може полетіти в свою далеку країну і більше не повернутися.А Катерина поспішає до старого дерева. І коли вітер жене хмари на схід, вона посилає з ними молитви на рідну землю. І печаль, і любов …

Будучи вдовою, я доклала багато зусиль для виховання своїх дітей, яким зараз 30 та 25 років. Моя дочка вийшла заміж і переїхала в інший регіон, але мій син, як і раніше, живе зі мною. Минулого року син повідомив мені, що одружується, але всього за день до весілля він заявив, що вони не будуть проводити церемонію, а натомість одразу переїдуть до мене. Я не заперечувала, але попросила хоча б познайомити мене з нареченою. Того вечора мій син, його наречена, яка була старша за нього на 9 років, і її 16-річна дочка з’явилися на порозі мого будинку.

За вечерею мій син сказав мені, що я спатиму на кухні. Я була засмучена, але все одно нічого не сказала. Протягом перших чотирьох місяців молодята навіть не прибирали за собою. Я запропонувала їм зняти квартиру, але моя невістка відмовилася, сказавши, що вони не переїдуть, бо її чоловік має частку в цій квартирі. Я зателефонувала до своєї дочки, яка порадила мені зняти квартиру самій, що я і зробила. Я прожила там місяць, перш ніж моя дочка приїхала повідомити мого сина, що вона теж має частку в квартирі, і що вона переїжджає сюди.

А потім сказали, що продадуть квартиру та розділять гроші між собою утрьох. Свекруха моєї доньки час від часу відвідувала мене і заспокоювала, але я все одно відчувала себе самотньою. Через місяць мій син погодився nродати квартиру. Я купила по однокімнатній квартирі для себе та своєї доньки, тоді як моєму синові довелося задовольнятися кімнатою в комунальному будинку. Я заповідала свою квартиру дочці, і більше не спілкуюся зі своїм сином і досі не можу його пробачити. Я живу своїм життям та планую скоро піти на nенсію. Моя дочка часто дзвонить мені і каже, що якщо я матиму бажання, я можу переїхати до великого будинку її свекрухи. Але я волію поки що жити незалежно.

Олександр Михайлович не мав жодних планів на своє 60-річчя, не бажаючи зациклюватись на тому факті, що він прожив так довго. Йому здавалося, що він ще не жив і все ще попереду. Його мати nомерла давним-давно, і тепер він був дідусем чотирьох онуків. Хоча він отримав вітання на роботі, його діти не обіцяли прийти через робітничі та сімейні зобов’язання. Того дня, як завжди, вранці він вирушив на роботу, і колеги здивували його квітами, подарунками та сердечними привітаннями.

Однак щось завадило йому повною мірою насолодитися цією подією, можливо тому, що його діти все ще затримувалися. Дружина теж здавалася байдужою і не приготувала святкової вечері. Олександр вирішив переодягнутися після роботи, а потім піти в кафе посидіти з другом. Повертаючись додому, він помітив нову машину, припарковану поряд із будинком його сусіда, і йому стало цікаво, кому вона могла належати, оскільки він жив сам. У хаті було тихо, і навіть його дружина не привіталася з ним. Але як тільки він відчинив двері, то був приголомшений , побачивши всю свою велику родину. Усі обіймали та вітали його.

Advertisements
Його дочки, їхні чоловіки, усі четверо онуків та його дружина були у кімнаті – із подарунками в руках. Кімната була красиво оформлена, і було накрито святковий стіл. Він не міг повірити, як його дружині вдалося все підготувати за такий короткий час. Але це було не все. Пізніше того ж вечора члени сім’ї вивели Олександра Михайловича у двір. Машина, припаркована біля будинку його сусіда, тепер стояла у дворі, перев’язана бантом. Діти подарували йому машину мрії, яку він довго хотів, але не міг собі дозволити. Тепер, оточений своїми близькими, Олександр Михайлович почував себе по-справжньому щасливим та вдячним.

Ми з чоловіком розписалися два роки тому. На той момент на весілля не було грошей, так що ми вирішили обмежитися невеликою вечіркою тільки для рідних. Ще до весілля ми разом жили в орендованій квартирі, хотіли брати іпотеку, але в обох зарплати були мізерні, не вистачило б на щомісячні виплати, та й зі знімною ми ледве справлялися. І тут на весіллі мої батьки вирішили зробити нам сюрприз і подарувати свою двокімнатну квартиру. Нашому щастю не було меж, адже зараз ми могли б спокійно насолоджуватися життям.

Через рік на світ з’явився наш син. Чоловік чудово розуміє, що живе в чужій квартирі, намагаємося вести себе скромно, але ось свекруха при першій-ліпшій можливості втручається в наші сімейні справи. Спершу пішли пропозиції продати будинок батьків, додати трохи грошей і купити велику квартиру, мовляв, скоро з’являться діти, місця не вистачить. Чоловік їй ввічливо пояснив, що це не її справа. Свекруха обра зилася, але відстала від нас. Після народження дитини вона майже рік не з’являлася в нашому будинку, навіть не дзвонила дізнатися, як росте онук.

І ось одного разу, свекруха несподівано для нас з чоловіком оголосила, що в наступний день приїде до нас. Я чесно була проти її візиту, тому що на цю дату у нас були інші плани, але не вигнати ж мати чоловіка на вулицю? Я думала, що вона скучила за онуком, але з’ясувалося, що її близька подруга у справах на день приїхала з іншої країни в наше місто, і свекруха просто хоче зустрітися з нею в нашому домі. Але навіщо я повинна терпіти присутність чужої людини в моєму домі, коли там ходить моя маленька дитина? Замість цього я запропонувала свекрусі зустрітися з подругою в кафе. Вона обра зилася, думаю на цей раз надовго.

Відгуляли весілля Тетяна з Дмитром, і наступного дня вирушили у весільну подорож. Заморський курорт. Тетяні всі подруги заздрили. Чоловік і при квартирі, і при машині, і у весільну подорож повіз… А за місяць Таня повернулася до батьків. З речами. Чоловік намагався їй додзвонитися – не відповідала на дзвінки, батьки намагалися розпитати, що між молодятами сталося – нічого не каже. – Що Діма міг за цей час зробити такого, що дочка пішла від чоловіка? – гадали вони. Зрадив? Так начебто ні. У всякому разі, Таня ні в чому такому чоловіка не зви нувачує. Розлюбила? За місяць? Три роки зустрічалися, кохала, а тут за місяць розлюбила? Не зрозуміло. Дмитро приїхав поговорити із дружиною особисто.

– Ти даремно приїхав! – сказала Таня чоловікові. – Я тобі вже все висловила. І не планую міняти своє рішення! – Таня, але це ж курям на сміх. Те, в чому ти мене зви нувачуєш – це така дрібниця! Через це не розлу чаються… – Начебто хлопець щиро не розуміє, в чому його rріх, – сказав батько матері. – Ти на доньку не насідай. Дозріє – сама розповість. Але мати не могла спокійно дивитись на муки дочки, і все намагалася докопатися до істини. – Доню, ми маємо право знати, що між вами сталося. Адже ми не чужі люди тобі. – Навряд чи ви мене зрозумієте… – А ти спробуй. Раптом зрозуміємо, – сказала мати. – Та не любить він мене! Ось і вся історія. – За три роки не зрозуміла цього?

Advertisements
– Три роки він все вдавав! Гаразд. Слухайте. Нам на курорті залишалося ще три дні відпочивати, коли його викликали назад. Він поїхав, а я лишилася сама. А коли час настав летіти назад, рейс відклали на два дні. Всі кинулися дзвонити додому, попереджати рідних, а я до нього не могла додзвонитися. Сам він мені теж не передзвонив. Я вже занепокоїлася – чи не сталося з ним чогось. Приїжджаю, а він спить собі спокійно. Лише вранці мене виявив. “О. Приїхала.” – байдуже сказав він. А я зібрала речі та приїхала до вас. – Хіба це привід для розлучення? – Здивувалася мати. – Дочка має рацію, – сказав батько. – якщо йому зараз не має значення, де його дружина, то що буде після…

Анекдоти про тещу та зятя з’явилися не на порожньому місці. Багато тещ норовлять нашкодити своєму зятю, але те, що викинула моя троюрідна тітка, ГалинаВолодимирівна, всім гадостямгадість. Коли її дочка розлу чилася з чоловіком, колишня теща, скориставшись тим, що і дочка, і зять на роботі, привезла робітників і вивезла все нажите дочкою та її колишнім чоловіком до себе на квартиру. Все це у прямому розумінні. Штори, що подарувала молодим на весілля, килими, пральну та мікрохвильову піч. Посуд. Вкрала (назвемо речі своїми іменами) навіть труси та шкарпетки колишнього зятя. Не говорю вже про посуд. Дивно, що ніхто із сусідів не втрутився.

– Тепер у моєї дочки гарний посаг! – хвалилася вона. – Залишила зятя біля розбитого корита. Треба сказати, що її засу дили всі, хто дізнався про те, що сталося. Адже молодята цілком могли помиритися, якби Галина Володимирівна не сунула носа в їхні справи. І ось повертається Аня (дочка Галини) до квартири, де жили з чоловіком, а там пусто. Зателефонувала мамі, щоб поскаржитися (подумала, що це колишній все вивіз). А мати давай хвалитися: – Усі речі у моїй квартирі. І тобі там робити нема чого. Збирайся і повертайся до мене. – Мам! Ну навіщо ти це зробила? Хто тебе просив? – обурилася дочка На честь дочки, вона не підтримала самодіяльності матері.

Вона знала, що її колишній підбирає їй квартиру та чесно віддасть усе, що вони отримали у подарунок на весілля. Аня зателефонувала колишньому, і попередила його про НП. Щоб той не впав у крайнощі, коли повернеться та побачить результат діяльності тещі. А сама залишилася чекати на нього в квартирі. Коли той приїхав, глянув і сказав: – Ну що, поїдемо рятувати мої речі? Слава Богу, колишній чоловік Ані виявився адекватною людиною, не побіг одразу ж до nоліції. Але коли увійшли до квартири тітки, а та почала обу рюватися присутністю колишнього зятя, лише запитав: – Ви хочете, щоб я пішов і повернувся з nоліцією? Тітка заткнулася. Аня з чоловіком усю ніч ділили речі. Без сkандалу, без свароk. Спокійно. Тихо перемовляючись…

Мій сусід колись дуже погано вчинив зі своєю дружиною і сином. Я Женю знала мало не з пелюшок, ріс на моїх очах, будучи дитиною забезпечених батьків, його балували. І вже в дитинстві було зрозуміло, що ні до чого хорошого це не призведе. Ніколи не забуду, як рятувала з рук ще шестирічного Жені маленьке кошеня, коли він збирався в рамках гри проводити над бідною твариною досліди. Женя ріс еrоїстом без співчуття. Коли виріс, став відчайдушним кар’єристом, який домігшись великих кар’єрних успіхів, вирішив і сім’ю створити. Його дружиною стала поступлива, тиха, скромна молода дівчина.

Історія їхнього знайомства мені була невідома, але я знала від сусідів, що Алла вихованка інтер нату, у якої нічого і нікого немає. Пізніше склалося відчуття, що Женя навмисно вибрав таку дівчину, щоб ніхто за неї не заступався, щоб їй нікуди було йти. Часто я зустрічала Аллу з синцями, мені було її чисто по-людськи шкода. Я все сподівалася, що вона піде від нього, але вона продовжувала жити з цим тираном і навіть наро дила від нього сина. Це чоловіка не пом’якшило. Минулої зими наше містечко потрясла новина.

Женя вивіз після сварkи дружину з сином в ліс і залишив там. Могло статися непоправне, але їх знайшов молодий лісник. Після цього Алла вийшла заміж за лісника. Люди намагалися обходити Женю стороною, знаючи, як він вчинив з дружиною і рідним сином. Зараз йому сорок. Батьків немає в живих давно. У Євгена виявили важке захво рювання на останній стадії, він проходить ліkування, поруч з ним немає нікого, хто б його підтримував. Останнім часом він якось зажурився, змарнів, зникла жорстокість з його очей, але мені особисто все одно його не шкода.

Бабуся Маріанна жила у скромному дерев’яному будинку. Діти були міськими жителями. Вони зобов’язалися привозити онуків до неї. Бабуся хотіла подивитися, як дорослішає її єдиний онук Ернест. Таким чином, донька з чоловіком та сином приїхали на літо. Молода пара вирішила залишити малюка з бабусею на цілий тиждень, бо вони їхали у відрядження. Маріанна була у захваті. Онук виявився дуже добрим та покірним. Навіть коли батьки сідали до машини, він не nлакав. Він лише помахав рукою. Але Ернест -якесь дивне ім’я. Маріанна вирішила, що пригостити онука буде гарною ідеєю. Вона приготувала чорничний пиріг. Маленька дитина ходила по кімнаті, оглядаючи все з задумом на обличчі. Він продовжував відчиняти і зачиняти скрипучі двері, бо вони видалися йому цікавими. Скрип дверних петель залишився непоміченим бабусею. – Будеш молока? – Я маю дотримуватися свого розкладу. Зрозуміло? – Що він має на увазі?

За вечерею він мовчки з’їв кашу і ліг спати. Кішка Мурка почала дряпатися об ноги. Але він просто відпхнув її ногою. Його бабуся вдала, що нічого не помітила. Він підвівся з ліжка, вмився, почистив зуби і поснідав. Отримавши від бабусі шматок чорничного пирога. Він із задоволенням з’їв шматочок і лише потім помітив, що щось синьо-чорне заляпало його руки. Що це таке, спитав він. Бабуся сказала, що це чорниця і що його язик теж стане чорним. Він попросив принести дзеркало, щоб побачити свій язик, коли він відкриває рота. Побачивши це, він поспішив у ванну, щоб почистити зуби і грюкнув дверима. А чому він саме дверима грюкає? Наступного ранку, почистивши зуби, онук підвівся з ліжка і сказав: – А ти не скажеш батькам, що я не роблю зарядку вранці? – Звісно, ні. Снідай , – відповіла вона. Щоб зайнятися своїми справами, вона вийшла надвір.

Раптом вона почула сміх. Коли вона увійшла до будинку, то побачила, що онук плескає в долоні і бігає по кімнаті за пташкою. Але кішка миттю схопила пташку і втекла. – Цій тварині в будинку більше не раді. Я більше не хочу на це дивитися. Зрозуміла? Наступного ранку Ернест відмовився вмиватися. Дихав дивно та важко. Бабуся хлопчика занепокоїлася, чи не засунув він у ніс горошину. На запитання він заперечливо похитав головою. Потім його щока почала опухати. Горошина впала на землю, коли він чхнув. – Я хотів, щоб у мене в носі проріс горох. А ти завадила. Я вас нена виджу і ніколи більше не повернуся до вас,— kричав він. Батьки приїхали за ним пізно увечері. Бабуся була щаслива, що вдалося запобігти нещасному випадку. Більше того, їй вдалося порозумітися