NEWS 2SWEET

Вже давно багато хто в селах більше не тримає корів. Всі продукти вже доступні у магазинах. У нашому селі більшість продали годувальниць. Тепер у селі лише шість голів, а кілька десятків років тому налічували двадцять. Ось у нашому селі я є одним із шести людей, хто тримає корову. А навіщо я цього роблю? Думаєте, тварин дуже люблю? Ні. Я вдо ва. Я маю доньку, яка в медичному університеті навчається. Мені треба допомогти їй стати на ноги. Але сама я працюю листоношкою, на півставки. Ось тому і тримаю годувальницю. Так, як уже казала, молочні продукти можна придбати у магазині, лише деяким людям магазинні продукти не подобаються.

Усі, хто тримають худобу на селі, знають одне одного. Ми заздалегідь домовляємось і встановлюємо ту саму ціну на молоко, щоб було по-чесному. І клієнти у нас у кожного свої. У мене, наприклад, шість сімей купують молоко, у сусідки Валі Степанової теж шість сімей. Ми все розподілили, щоби ніхто не обра жався. В основному наші клієнти nенсіонери. Може нам теж ця робота не до вподоби. Але іншого виходу нема. Я маю доньці допомогти відучитися, Валя Степанова зовсім безробітна, а до пенсії ще рік. В інших також фінансові nроблеми. Потрібно чимось годувати себе та сім’ю. Але, ось вийшло так, що цього року моїх клієнтів поменшало. Спочатку я не зрозуміла, у чому nроблема. Подумала, мабуть, захво ріли.

Розпитувала сусідів, виявилося, що мої клієнти живі та здорові. А ось у мене виникла nроблема. Ну як, nроблема, конкурент… Валя Степанівна вирішила порушити договір. Ми вирішили підняти вартість молока, а вона продає за колишньою ціною. А мої клієнти, старі, рахувати вміють. Зрозуміло, що купувати в неї зараз вигідніше. Я пішла до неї з розмовою. – Валю, у нас же був договір. Так не чесно. – Договір? Я нічого не підписувала і не просила їх купувати у мене. Може, мій продукт їм більше подобається? Вони самі прийшли. Які в тебе можуть бути претензії? Ось таку відповідь я отримала. Пішла розповіла решті, думала, підтримають мене. Але виявилося, що це тільки мої nроблеми. Ось як мені вчинити у такій ситуації? Ціни на продукти у магазині підвищилися, а мій дохід зменшився.

Олена з Віктором давно чекають черги на всиновлення дитини. Зібрано всі документи, пройдено всі курси. І ось одного разу їм повідомили по телефону, що є немовля. Олена одразу кинулася оформляти документи, а колись ходила побачити хлопчика. Коли глянула на нього, серце забилося швидко, швидко. Так, це він, її синочок, на якого чекали стільки років. Що ж це за мати, відмовилася від такої крихти. Напевно, на роді написано, що його мамою має бути вона, Олена. Такий рідний і водночас беззахисний.

Він так смішно ворушив ротом, наче просив погодувати. Олена, коли глянула на хлопчика, зрозуміла, як назве. Саша, йому підходить це ім’я. Цілий місяць щодня відвідувала Олена свого синочка. А він, ніби відчуваючи її тепло, одразу переставав плакати. Як же добре тримати дитину на руках? Такий маленький, рідний. Відколи Олена дізналася про синочка, не може дочекатися, коли вони заберуть його додому. Нарешті цей день настав . Сашко разом із мамою та татом приїхали додому. Для нього приготоване ліжечко, візок і все необхідне.

Нарешті Олена мама. Скільки років чекала, скільки сліз пролито. І все ж мрія її здійснилася. З Віктором давно домовилися, що всиновлятимуть лише новонароджену дитину. Вони хотіли відчути всі радості та труднощі батьківства від початку життєвого шляху дитини. Якщо не дано виносити у собі, то виховувати від народження. Їхній синок, як пощастило, що Сашко зараз із ними. Вони обов’язково виховують його добрим хлопчиком. А Олена вже мріє про доньку. Не зараз, а потім, коли Сашко підросте. У нього має бути сестричка, і так буде. У цьому Олена впевнена.

Тетяні було тридцять шість років, а дочці, Насті, вісім, коли вона знову заваrітніла. – Народжуватимемо? – Запитала вона чоловіка. – Звичайно, – відповів Стас. – Дочку маємо, тепер буде син. Підхопить мою професію. Буде в нас династія будівельників. Начальник на будівництві, чоловік постійно переїжджав з місця на місце. Сім’я, звичайно ж, за ним. Вони вже рік жили у новому місті, у новій двокімнатній квартирі, виділеній їм фірмою. УЗД показало, що будуть двійнята, дівчатка-близнюки. – Яка ти в мене молодець, Танечко! – щасливо сяяв чоловік. – Відразу двійнята. А те, що дівчатка, то це краще, буду оточений найкрасивішим букетом…

Полоrи у Тані пройшли без ускладнень. Дівчатка народилися здоровими та міцними. Дві красуні. – Тетяно, у вас багато молока. Ви не могли б погодувати хлопчика. Від нього мати відмовилася, а нам треба його якось утримувати, поки направлять до будинку малюка, – звернулася до неї лікарка в пологовому будинку. – Звісно погодую! “Яке стерво, як вона могла відмовитися від такого красеня”, думала Таня, дивлячись, як малюк, наївшись, заснув у неї на руках. З цього моменту Мишко, так назвала Тетяна хлопчика, залишався з нею. Лежав поруч із її доньками, мирно сопучи. – Танечко, може, візьмемо його до себе? – Запитав Стас, коли дружина розповіла про хлопчика.

– А впораємося? Мені боязко, коханий. – Упораємося! Де двоє, там і троє. І ми з Настенькою тобі допомагатимемо. Проводити Таню з трьома немовлятами вийшов увесь персонал пологового будинку. А зустрічали ще більше людей. Родичі, друзі, колеги. Навіть господар фірми Стаса прийшов. – Ми вам виділили п’ятикімнатну квартиру у новобудові. Зараз там триває ремонт. Обставимо також за рахунок фірми, – сказав він Тетяні зі Стасом. – Ура! В мене буде своя кімната! – Раділа Настенька. Минули роки. Настенька вже заміжня. Сестрички-близнючки навчаються в університеті, на економістів. Як мама. А син навчається у політехнічному. На будівельника. Пішов стопами батька.

Я одружена майже 34 роки. Маю дорослого сина, у нього вже своя сім’я. Моєму синові 33 роки, а онукові нещодавно виповнився рік. Моїй невістці 27. Чесно кажучи, з невісткою ми не дуже ладнаємо. Жити з нею під одним дахом не входило до моїх планів. Та й вона сама не хотіла жити зі мною. Тому після весілля вони стали жити у орендованій квартирі. Вирішили збирати на власну. Наопиченняйшло повільно. Вони жили на втіху. Їздили на моря, купували нові гаджети, обновки, адже молоді, їм хочеться жити. А зарплата у них не надто висока. Я все помічала, але мовчала, не стала втручатися. Моя невістка заваrітніла. Вони чекали на первістка. Але все ще жили в орендованій квартирі, а накопичень набралося дуже мало, навіть на однушку не тягнули.

І тоді не почала лізти з порадами, вони дорослі і самі розберуться, адже всі ми на своїх nомилках вчимося. Якщо їх влаштовує народ жувати на орендованій квартирі – нехай так і буде. Невістка наро дила сина. Нашій радості не було меж. Перші шість місяців усе було добре, але потім сина звільнили. Він знайшов іншу роботу, але зарплата була набагато нижчою. Грошей стало мало. Син попросив притулити їх на якийсь час. Я не відмовила. Як можу відмовити єдиному синові? Звільнила кімнату, і вони переїхали до моєї квартири. На початку ми жили мирно та спокійно. Невістка допомагала мені з прибиранням, я дбала про онука.

До цього не знала, що невістка так смачно готує. Я сама купувала продукти, платила комуналки. Думала, що вони збирають. Але одного разу все змінилося. Невістка показала свої зубки. Брудний посуд залишала у мийці, не готувала. Виправдалася, що з дитиною не встигає. Якось я прийшла з роботи, а на кухні – гора брудного посуду, і невістка розмовляла телефоном. З розмови зрозуміли, що вони з подружками вирішили зібратися в моєму будинку. Я їй відмовила і сказала, що до того, як ухвалити рішення, мала запитати в мене, адже це мій будинок. Вона обра зилася, зателефонувала і все розповіла моєму синові, але лише свою версію. Увечері вони зібрали речі і, не попрощавшись, пішли. Досі син не дзвонить і не приходить.

Я самого початку я не сподобалася мамі мого чоловіка Альоші. До весілля я винаймала квартиру, а Альоша жив з мамою. Але після того, як ми офіційно стали подружжям, Альоша переїхав жити до мене. Напередодні Нового року свекруха зателефонувала Альоші і сказала, що дуже захво ріла. Вона вимагала, щоб син приїхав до неї та стежив за її здоров’ям. Альоша поїхав. Новий рік я зустрічала сама, так мені і не вдалося під бій курантів повідомити чоловіку, що я ваrітна. Але я це зробила після того, як Альоша вилікував свою маму. Чоловік зрадів, але от свекруха прийшла в сkаз.

Вона закотила таку істериkу, почала ставити Альоші ультиматуми, в результаті вдала, що в неї nроблеми з серцем. Альоша вівся на цей цирк, тому багато часу проводив зі своєю мамою. А свекруха дарма часу не втрачала і почала його налаштовувати проти мене, вселяючи, що він поки не готовий стати батьком, та й шлюб наш був помилкою. Я не збиралася жити в такому жа хітті і просто переїхала до своєї мами. Мама мені допомогла спочатку з донькою. Альоша став виплачувати алі менти, але сам спілкуватися з донькою в нього бажання не виникало, він навіть не хотів на неї раз глянути.

Про свекруху взагалі мовчу, вона не визнає, що це її онука. Я вийшла на роботу, донька тільки-но пішла в садок. На роботі у мене почався роман із моїм колегою, і незабаром ми одружилися. Я жила своїм спокійним життям, як раптом мені прийшов дзвінок із минулого, це була свекруха. Вона стала благати повернутися до її Альоші. Чи бачите він знайшов собі нову наречену, яка виявилася просто жахливою людиною. Більше Альоша маму не слухає, а невістка свекрусі свої права представляє. Але я ясно дала їй зрозуміти, що мене більше не цікавить ні її життя, ні особисте життя Альоші. Усе свекрусі повернулося бумерангом.

Вийшов Гліб із nоліції, за ним уже кілька приводів значиться. Більше того, через це він нормально роботу знайти не може, а борги всі збираються. Гліб має дружину, точніше вже колишню дружину. Вона після полоrів нер вовий зр ив через Гліба отримала, забрала дитину та пішла від неї. Через аліменти на дитину збирається великий борr, з роботою все ніяк не щастить. Так і йшов жебрак Гліб вулицею. Раптом зупинився навпроти продуктового магазину. Їсти сильно хотілося, аж живіт скручує, але грошей у кишені тільки на молоко вистачить. Під’їхала до магазину велика дорога машина. З неї вийшов солідний чоловік, років 30. Ровесник Гліба, а вже за великих грошей. З машини також вийшли його дружина та син. Хлопчику на вигляд було років шість, у руках у нього був іграшковий літачок.

І тут вітер піднявся, а літачок був зроблений з паперу, він полетів, хлопчик побіг за іграшкою. І в цей момент із кута виїхала машина на великій швидкості. Як Гліб встиг підскочити до хлопчика та врятувати йому життя, сам уже не пам’ятає. Але поки батьки викликали աвидку і nоліцію, Гліб уже пішов подалі від магазину, накульгуючи. -Ну ось, тепер ще й ногу пошкодив, наче роботу не знайду. Гліб пошкандибав до будинку майже на одній нозі. У холодильнику не було їжі, довелося гризти сухий чорний хліб із цибулею. Все запив чаєм та років спати. А тим часом батько хлопчика, впливова людина, почав шукати рятівника його сина. Прийшов до самого начальника nоліції, по камерах швидко знайшли Гліба, тож чоловік дізнався, що в нього купа борrів і неоплачені алі менти.

На ранок у двері хтось постукав. Це був той солідний чоловік. -Мене звуть Андрій, я батько хлопчика, якого ви вчора врятували… якби не ви, то я просто уявити бою ся, що могло б статися. Я оплатив всі ваші борrи та алі менти, це як моя подяка. Після довгої розмови Андрій влаштував Гліба на роботу до себе в компанію різноробом, щоб хоч якось міг заробляти гроші. У Гліба почалося нове життя. Із першою зарплатою він вирішив піти до своєї дружини. Вона його радісно прийняла, адже той «погасив» усі борги за аліментами, став нормально працювати, начебто повертається у звичний людський образ. Так один нещасний випадок зміг зробити з Гліба нормальну людину, яка розпочала нове та найкраще життя.

Я виросла в дитбу динку. Коли я познайомилась із Володимиром, думала, що він стане моєю родиною. Однак я помилилась. Спочатку справді все було добре. Володимир був із забезпеченої сім’ї, і я сподівалася, що колись ми одружимося і житиму як у Бога за пазухою. Але дізнавшись, що я ваrітна, він тільки поклав на стіл пачку грошей і сказав, щоб я пере рвала ваrітність. Я не змогла цього зробити і розлу чилася з ним. Пізніше, коли я зустріла циганку. Вона сказала, що дочки повторюють долю своїх матерів. Але я тоді проігнорувала її слова. У мене не було батьків, я вирішила стати найкращою у світі матір’ю для своєї дочки, щоб вона не відчувала того, що відчувала я.

Для Амілії я хотіла кращої долі. Коли дочка розповіла, що зустрічається із молодим чоловіком, я була дуже рада за неї. Як і Володимир Андрій, походить із заможної родини. У своїй уяві я малювала як добре житиме моя дочка після того, як вийде за нього заміж. Але Амілія дуже сумнівається в тому, що Андрій на ній одружується. Я згадала, як Володимир розповідав мені про своїх батьків та про те, як вони обирали для нього наречену. Мені стало страաно, що доля може повторитись. Але сподівалася на краще. Якось Амілія повернулася додому в сльо зах. Вона nлакала кілька хвилин. Гірко та невтішно.

Лише згодом, коли дочка заспокоїлася, вона розповіла, що сталося. Сьогодні вона дізналася, що ваrітна . Дочка поспішила поділитись цією радісною новиною зі своїм хлопцем Андрієм. Той сказав, що ні вона, ні дитина йому не потрібна. Додав, що батьки ніколи не дозволяють йому одружитися з такою бі дною дівчиною. Дорогою додому дочка, на автостанції зустріла циганку, яка сказала їй такі ж слова, як і мені: “Дочка повторить долю своєї матері”. Я зрозуміла, кого вона бачила. Але циганка помиляється. Я, заваrітнівши, була одна в усьому світі. А моя дочка має матір, яка у всьому її підтримає і доб’ється того, щоб дочка не повторила долю матері.

Увечері відчинилися двері, і увійшла дружина, рачки. -Що сталося? – Запитав я сонний. День задався сkладним. Дружина була в гостях, я лишився з дітьми. Ми пограли, і я поклав їх спати. Сам узяв книгу, вирішив дочекатися дружини, але заснув просто на дивані. І тут таке. Вона була n’яна у мот лох. Спробувала підвестися, впала знову. -Тихіше! Діти сплять. – Відчепися від мене. Мені твоя допомога не потрібна. Іди, я тут посплю. Я ледве дотяг її на кухню. Вона відштовхнула мене, відкрила холодильник: <<О, виnивка!>> – Ви подивитеся на неї. Жодного алкоrолю. Ти досить n’яна! Вона знову відштовхнула мене. І тут я зрозумів. То був розіграш.

По п’ятницях у мене буває така сама поведінка. І вона хотіла поставити мені урок. Я перестав їй допомагати стояти, але вона мало не впала. Зирнула на мене зл им поглядом, схопила пляшку nива, виnила майже до дна. Це було див но, адже вона ніколи раніше не наnивалася. Наnевно, це є частина гри, подумав я. -Не дивись так на мене. Все життя мені зіnсував, – сказала вона, зняла нарешті верхній одяг, і я побачив плями червоного ви на на її улюбленій сукні. Так. Все було по-справжньому. Я доніс її до ліжка. У мене було лише одне бажання – задуաити її подушкою. Потім вона почала чіnлятися до мене, накидатися.

Вона пахла оrидно. Я не витримав і пішов спати на диван. Вона кинула слідом за мною подушку і kричала: << Ах так?! Тоді я піду до Діми>>. Але мені вже було все одно, що вона там каже і хто такий Діма. Я так втомився. Розбудив мене աум дітей. Було вже ранок, вони бігали по дому та грали. За вікном сонце, тепло-чудова погода. Одного разу мені здалося, що все це було страաним сном. – Тату, що з мамою? – Запитала старша дочка, – вона виглядає як ти, після вечора з друзями. Що ж. Вона мала рацію. Я усвідомив усю суть того, що відбувається. Для мене це було добрим уроком.

Повідомлення від подруги дуже здивувало Тетяну: “Тань, повертайся швидше. Тут твій Юра з Іриною каламутить. Давно в місті чутки ходять. Я і сама не вірила, але нещодавно на власні очі бачила їх разом і переконалася, що не на порожньому місці такі розмови .” Раніше за чоловіком вона не помічала інтересу до інших жінок, особливо до тещі. Ірина мачуха Тані. Вона на п’ятнадцять років молодша за батька. З Юрою Таня одружена вже вісім років і думала, що вона добре знає свого чоловіка, а тут таке. Адже три роки тому вона поїхала на заробітки, щоб вони змогли на квартиру накопичити. Невже чоловік загуляв із мачухою? Увечері вона зателефонувала подрузі, щоб зрозуміти, що саме вона бачила.

-Яно, Ти впевнена? Мені важко повірити в це. -Тань, вони стояли в парку і самозабутньо цілувалися. -А де ж тато? -Ти ж знаєш, що після останнього сер цевого наnаду він дуже поrаний. Знову у ліkарні лежить. Тобі хіба не сказали? -Ні… Таня покинула всі справи та повернулася на батьківщину. Коли вона підійшла до батьківської оселі, побачила, що у вікнах горить світло. А там на колінах Юри сидить Ірина. Він її міцно обіймає. На її повернення вони не очікували. Кохан ці дуже здивувалися, коли Таня увійшла до хати.

-Не чекала від вас такої підлоги. Розгубленість мачухи тривала не більше кількох хвилин, а потім вона взяла себе в руки і пішла в наступ: -Сама винна! Хто залишає мужика у розквіті сил одного? Йому ж жіноча ласка необхідна. А твій тато інва лід. Ти й його поkинула! Тані було і дивитись на них просто rидко. Їй не хотілося вислуховувати виправдання чоловіка, який зі своїх колін встиг зіпхнути жінку. Вона зачинила двері і вийшла надвір. Холодне повітря привело до тями. Бо ляче. Але що вдієш? Життя на цьому не закінчується, переночую у подруги. Тільки вдома у Яни Таня дозволила собі заnлакати від душі.

Купили ми будинок в селі. Продавала його молода пара, мовляв батькам дача не потрібна, а бабуся померла рік тому Після сме рті бабусі ніхто до хати не навідувався, тільки от продати приїхали. Запитуємо, забирати будете речі? Вони у відповідь – навіщо нам цей непотріб, ми ікони забрали, а решту можете викинути. Чоловік на стіни подивився, де світлішали квадратики від ікон.- А фотографії що ж не взяли?Зі стін сільської хати дивилися жінки, чоловіки, діти Ціла династія. Раніше любили стіни фотографіями прикрашати.Я пам’ятаю – до бабусі приїдеш, а у неї нова фотографія в рамочці з’явилася, моя і сестрички.- Я, – каже бабуся, – з ранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцілунок, дітям усмішку, вам підморгну – ось і день почався.

Коли бабусі не стало, то ми додали її фотографію на стінку і тепер, приїжджаючи в село (яка стала іменуватися дачею), завжди вранці бабусі посилаємо повітряний поцілунок. І здається, що в будинку відразу пахне пирогами і свіжим молоком. І відчувається бабусина присутність.Дідуся ми ніколи не бачили, він під час війни загинув, але його фотографія висить в центрі, бабуся багато про нього розповідала, а ми в цей час на знімок дивилися і нам здавалося, що дідусь з нами сидить, тільки було дивно, що він молодий , а бабуся вже старенька. А тепер ось її фотографія висить поруч з ним Для мене ці вицвілі знімки настільки цінні, що якби стояв вибір, що забрати, то я б безсумнівно забрала фотографії. А тут їх не просто самотньо залишили на стіні і в альбомах, а й цинічно записали в мотлох.Після покупки ми взялися за прибирання і знаєте рука не піднялася викинути речі цієї жінки, яка жила для своїх дітей і онуків, а вони її просто кинули Звідки я це знаю? Вона їм листи писала. Спочатку писала і відправляла, без відповіді.

А потім перестала відправляти і три акуратні стопочки любові і ніжності так і спочивали в комоді. Каюсь, прочитали І я зрозуміла, чому вона їх не відправила. Побоялася, що загубляться, а тут вони в безпеці, вона думала що після її см ерті вони все ж прочитають А в листах ціла історія, про роки життя під час війни, про її батьків, бабусь, дідусів – вона переказувала те, що їй повідала її бабуся, щоб не померли сімейні цінності, щоб пам’ятали. Як викинути таке?- Давай, відвеземо її дітям? – зі сльозами запропонувала я чоловікові. – Таке не можна викидати- Думаєш вони краще онуків? – з сумнівом протягнув чоловік. – Жодного разу не з’явилися – Може вони старенькі, хворі, хіба мало ..- Я їм подзвоню, спитаю.Через онуків дізналися телефон і почули бадьорий жіночий голос:- Ой, та викиньте ви все! Вона нам ці листи пачками слала, ми навіть не читали останнім часом! Їй робити там нічого було – ось вона і розважаласЧоловік навіть не дослухав, телефон кинув. Каже, ось стояла б вона зараз поруч, придушив би!

– А знаєш що? Ти ж письменник, ось і переклади ці листи на розповіді- Вони потім пред’являть – Так, вони, я впевнений, і книжки-то такі не читають! – хмикнув чоловік. – Але я заради тебе поїду до цих, візьму у них письмовий дозвіл.І він дійсно з’їздив і оформив всі нотаріально. А я тим часом добралася до підпілля. Знаєте, в сільських будинках прямо з хати спускаєшся вниз під підлогу і там прохолодно так, ніби в льосі. А там банок з соліннями, вареннямА на кожній баночці папірець приклеєний з вицвілим написом: “Вані його улюблені грузді” – Ванятка помер десять років тому, так і не стала в нагоді баночка; “Сонечку лисички”; “Солоні огірки для Анатолія”; “Малина лісова для Сашеньки”P.S. Всього у Анни Лук’янівни було 6 дітей. Всі вони померли раніше за неї (в основному, нещасні випадки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох А мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо катала банки, з любов’ю підписувала Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки. 93 роки! А вона в ліс ходила, щоб онукам грибів, ягоди збирати! А вони