NEWS 2SWEET

Нещодавно з пошти повідомили, що на моє ім’я прийшла посилка. Я, як ні в чому не бувало, пішла отримувати. Думала, що батьки щось в подарунок прислали і забули попередити. Розпаковую її вже вдома, а ця посилка від kоханки чоловіка. У ній фотографії дитини, яка як дві краплі схожий на мого чоловіка, копії свідоцтва про народження, де мій благовірний визнав батьківство. Спочатку був ступор, а потім істериkа, сльо зи, лю ть. Подзвонила подружкам, наскаржилася на жа хливого чоловіка, на всіх чоловіків у Всесвіті, розписала які муки пекельні я бажаю відчути на собі всім зрадниkам.

Подружки мене пошкодували, гнів розділили, порадили розлу читися. Після цілого дня ридань я трохи заспокоїлася і змогла включити мізки. Піти і грюкнути дверима, звичайно, добре, в сенсі, звучить ефектно. Але що далі? На носі сорок років, вже не така красуня, як в молодості. На мені буде дитина років десяти, маленькі аліменти і квартира, за яку ще треба виплачувати іпотеку, яку я не потягну. Горде, але бідне і самотнє життя? Ефектно, нічого не скажеш. Я вирішила не рубати з плеча.

Увечері поговорила з чоловіком. Він відразу у всьому зізнався. Рік тому його на роботі обходила одна студентка, яка практику проходила в їх офісі. У них було щось пару разів. Чоловік на колінах просив пробачити його. Я для виду пару днів з ним не розмовляла, але потім благородно пробачила. Зрештою, всі ми rрішні, не мені су дити. Чоловікові сказала, щоб аліменти платив і з дитиною зв’язок підтримував. Не винен же малюк, що його батьки ідіоти. Минуло з тих пір п’ять років. Часто забираємо Юрочку до себе на вихідні, живемо мирно.

У мене є син від мого начальника, але ми не мали жодного роману. Все сталося випадково. Відділ, у якому я спочатку працювала, знаходиться на краю будівлі, начальство до нас ніколи не навідувалося. Фірма велика. Мені були відомі лише ініціали та прізвище директора. Так от вийшло так, що мене відправили на курси підвищення кваліфікації. Все це відбувалося у сусідньому місті. Фірма сплатила готель, там було чимало людей. Програму було складено на три дні. Вранці був сніданок у ресторані готелю, потім були семінари, обід та вечеря. На другий день я познайомилася з одним дуже симпатичним чоловіком. Він виглядав трохи старше за мене.

Він сам підсів до мене за стіл. Ми розмовляли, трохи поділилися особистою інформацією. Потім трохи випили. Сама не зрозуміла, як опинилася у чужому номері. Вранці прокинулася і виявила поряд чоловіка з ресторану. Тільки в останній день я дізналася, що він мій шеф, коли випадково зіштовхнулась із ним на семінарі. Він також здивувався. Він подумав, що я знала і спеціально все підлаштувала. Як я могла спеціально підлаштувати, якщо він сам до мене підсів? Прямо сказав він мені, що стосунків не хоче, взагалі я і не розраховувала.

Так я забила на ту випадкову ніч і знову поринула у звичайні будні. Тільки незабаром виявила, що ваrітна . Тоді перевелася до іншої філії, щоб випадково не зіткнутися з Аркадієм Петровичем. Він під час нашої останньої розмови чітко дав зрозуміти, що нічого спільного зі мною не хоче мати. У мене народився син, він дуже схожий на Аркадія. Нещодавно ми випадково зіткнулися з ним у магазині. Славі вже сім років. Аркадій Петрович мене одразу впізнав і глянувши на дитину теж одразу все запідозрив. Тепер потребує тест на батьківство, хоче визнати дитину. Я в розгубленості.

Стоячи на балконі, Наташа з жалем дивилася на свою свекруху, яка сиділа в темряві на лавці біля під’їзду: покликати, чи не покликати? Якщо спробувати покликати, то Марія Матвіївна підніме голову і похитає — мовляв, ще трохи посиджу. Свекруха виходила подихати свіжим повітрям тільки тоді, коли лава була абсолютно вільною: їй були незрозумілі міські розмови її ровесниць — про ЖКГ, про дорожнечу продуктів та інше. Вона все життя прожила в селі і ось уже два роки змушена жити у сина з невісткою. — Зовсім мама здала, — зітхнула Наташа, звертаючись до свого чоловіка. — Пора вже виконати її бажання. — Поки ще трохи почекаємо, не все ще готово, щоб її переселити! — відповів чоловік. Два роки тому у Марії Матвіївни згорів будинок, один фундамент залишився.

Крім будинку згоріло все — сарай з курятником і курами, невелика тепличка. В цей час вона була на ринку і торгувала огірочками та помідорами зі свого городу. Чи то проводка замкнула, чи то якийсь електроприлад Марія Матвіївна забула вимкнути, але полум’я розгорілося швидко, завдяки сильному вітру, і бідна жінка приїхала вже на попелище. Земляки ще довго з здриганням згадували, як вона бігала по чорному двору, вимазана сажею і кричала від горя. Жила вона одна, крім курей ніхто не постраждав, але будинок для неї був основним багатством. Після того, як Марія Матвіївна перенесла іnсу льт, син Ваня і невістка Наташа забрали її до себе додому. Довгий час жінка лежала наполовину паралізована, але потім стала потроху ходити. — Мам, полежте ще трохи, вам шкідливо так багато ходити, — просила її Наташа. — Ні, зараз я не згодна, а потім поїду до себе в село, — відповідала свекруха.

Всі вирішили тоді, що Марія Матвіївна рушила розумом. Може вона не пам’ятає, що сталося? Всі домочадці стали акуратно у неї вивідувати. — Ви думаєте, я зійшла з розуму? — з усмішкою питала свекруха у Наташі. — Та ні ж, я все пам’ятаю, що будинок згорів, що в лікарні я лежала. Я так думаю — поживу у сусідки, у Поліни, вона теж самотня, я їй і по господарству допоможу, і пенсію накопичена, буду знову будуватися потихеньку. Я ж знаю, що ви теж живете небагато, і ось — внучка зростає, а я її кімнату займаю. Зайва я тут. Нікому не хотілося каже, що її сусідка і подруга баба Поліна зовсім недавно померла, і її будинок вже ділить вся рідня, погрожуючи подати один на одного до суду. Всі боялися другого іn сул ьту.

Поліна була для неї найближчою людиною, і не тільки душевно, а ще й тому що найближче жила. А ще у Марії Матвіївни була улюблена молодша сестра Аня, але вона жила на півночі, клімат зовсім там суворий. І ось, два сина — Ваня і молодший Діма, тільки Митька весь час по морях, по хвилях — він матрос-моторист, постійно в рейсі. Найбільше Марію Матвіївну тяготиться то, що живе вона в кімнаті внучки-студентки, яка навіть не може подружок в свою кімнату покликати. Чомусь їй здавалося, що дівчатка обов’язково повинні збиратися у когось вдома. — Бабуся, вже не той час, зараз ми все спілкуємося через інтернет! — пояснювала внучка Люда бабусі. — Ну що це за спілкування? — дивувалася бабуся. — Навіть чаю вмістити не попити. Крім того, що вона обмежує внучку, Марія Матвіївна не хотіла заважати синові з невісткою, вона бачила, як вони небагато живуть. Намагалася не бути їм тягарем і допомагати в прибиранні і готуванні, але так як це робить невістка у неї не виходило — і ходить бабуся насилу, і ліва рука погано слухається.

Коли дізналася вона про Бабу полину, то довго плакала, а потім заявила: — Діти мої, не ображайтеся, але я твердо вирішила: влаштуйте мене в будинок для людей похилого віку. Іванко, у тебе є довіреність, я тобі її ще в лікарні написала, ти можеш вирішувати за мене всі ці питання. Будь ласка, я дуже хочу, там хоч поспілкуватися буде з ким. А якщо дорого туди влаштується по грошах, то продай мою ділянку. Може бути, і дешево він буде коштувати, але хоч скільки-то! Обуренню Наташі, Вані і Люди не було меж, але поступово бабуся привчала їх до цієї думки. Ваня, начебто, і зайнявся документами для будинку престарілих, і сказав, що продав землю, але там така тяганина з пристроєм — бюрократія моторошна. Дав грошей директору, але той все одно норовиться, чекає, коли черга підійде. Але ось уже скільки часу пройшло, скоро осінь, вже хочеться переїхати, дітей та онуку в спокої залишити. Коли Марія Матвіївна після своєї вечірньої прогулянки прийшла додому, вона заявила прямо з порога:

— Ваня, якщо ти в понеділок не повезеш мене в будинок для людей п охило го ві ку, я як-небудь поїду сама, так і знай! Я сама прийду до директора, так і скажу: давайте мені ліжко, гроші ви вже отримали, держава зобов’язана мене забезпечити! Всі вихідні Ваня десь пропадав. З’явився в неділю пізно ввечері, про щось нер вово пошептався з Наташею і сказав матері збиратися — він про все домовився з директором будинку для людей по хил ого віку, завтра їй буде ліжко, і навіть, начебто, своя кімната. На ранок виїхали на старенькій Ваніно «Ладі». Марія Матвіївна ніяк не розуміла — чому син веде машину по дорозі до її деревне, якщо треба їхати зовсім в іншу сторону. — Мама, там дорогу перекопали, тепер тільки в об’їзд треба їхати! — відповів Ваня. Ну добре! Ось уже знайомі сусідні села і ось уже село, де раніше жила Марія Матвіївна.

Старенька мимоволі заплющила очі — їй не хотілося бачити рідні вулички і той продану ділянку, на якому вона жила два роки тому. Заплющивши очі, вона відчула, що машина пригальмувала і в’їжджає в якісь ворота. Довелося відкрити очі. Машина в’їжджала на її ж ділянку з новим будинком з червоної цегли, а біля воріт стояла і посміхалася її сестра — Аннушка. Здавалося, що Марія Матвіївна непритомніє, все в очах поплило. Коли стареньку привели до тями, і вона розцілувалася зі своєю сестрою, їй довелося пояснити все, навіть те, як вона мало не зіпсувала весь сюрприз. — Мама, ніхто землю продавати не збирався, а будувати новий будинок ми вирішили відразу! — пояснив їй Ваня. — Тебе нічого говорить не хотіли, ми просто взяли кредит, та й Митька вислав хорошу суму грошей, тут таке благоустрій було і будівництво — ого-го! Тепер у тебе три кімнати, велика кухня з верандою, двоконтурний котел, душ, туалет.

Точніше у тебе і у тітки Ани — вона вже півроку тут, поїхала з півночі назавжди, внутрішнім ремонтом займалася, теж чекала зустріч з тобою, але терпіла — все ж сюрприз! Але якби ти зазнала ще два тижні, сарай був би добудований повністю з курятником, але ти ж не хотіла чекати! І Митька приїхав би через два тижні, а ти взяла і всі плани збила! Марія Іванівна і плакала, і сміялася, обнімала черзі сестру, сина, невістку, внучку і не знала, як віддячити їм. Ну, хто ж знав, що такий сюрприз готується? Ну чого ж вони мовчали — трохи другого іn суль ту не було від щастя! Яка ж радість, коли є такі рідні люди!

У світі чудових моментів мало хто або що може змагатися з абсолютною привабливістю близнюків, що поділяють ніжні обійми. Ця сцена тане в серцях і нагадує нам про особливий зв’язок, який існує між братами та сестрами, особливо коли вони приходять у цей світ разом.

Уявіть собі дві крихітні грудочки радості, що ледве здатні тримати очі відкритими, тягнуться один до одного своїми ніжними рученятами. Їхні обличчя світяться захопленням, коли вони стикаються, а їхні крихітні пальчики досліджують новий світ навколо них. Потім, майже інстинктивно, вони наближаються, обіймаючи один одного в теплих обіймах.

Це видовище не що інше, як справжнє диво. Дві дорогоцінні душі, народжені разом, мають не тільки одну й ту саму дату народження, а й нерозривний зв’язок з самого початку свого життя. Їхні обійми говорять багато про що, передаючи любов, яка перевершує слова – зв’язок, який зміцнюватиметься з кожним днем.

Коли вони притискаються один до одного, ви не можете не посміхнутися всій красі. Ролик нижче – це нагадування про те, що любов уроджена, що вона не знає кордонів і що навіть найкрихітніші з нас можуть надати цінні уроки про силу споріднених зв’язків.

Немовлята мають дар перетворити звичайне на надзвичайне, і чхання не є винятком. Насправді, їх крихітні чхання часто викликають одні з найбільш зворушливих і прямо-таки веселих моментів.

Нижче ми склали список найсмішніших моментів дитячого чхання, які обов’язково викличуть посмішку на вашому обличчі!

Уявіть, як дитина блаженно грається зі своїми іграшками, коли раптом, з нізвідки, чхає з такою силою, що лякає себе та всіх, хто поруч. Зверніть увагу на сміх і чарівну розгубленість, коли вони намагаються зрозуміти, що саме сталося.

Немовлята – чудові імітатори, і це поширюється і на чхання. Спостерігати за тим, як дитина імітує чхання, яке він щойно почув, у комплекті з перебільшеною мімікою – це гарантований рецепт веселощів.

Іноді немовлята просто не можуть перестати чхати, що призводить до нападу чхання, який конкурує навіть з самими комедійними сценами. Кожен чих стає більш перебільшеним.

Ви коли-небудь чули чхання дитини, яке більше схоже на скрипучу іграшку? Ці несподівані звукові ефекти додають додатковий шар веселощів до і без того веселого моменту.

А тепер уявіть дитину, яка спокійно дрімає, але раптом прокинулася від раптового бажання чхнути. Неймовірна реакція – широко розплющені очі, за якими слідує спантеличений вираз обличчя.

Але немовлята не єдині, хто чарівно чхає. Додайте до цих веселощів домашніх тварин, і ви отримаєте подвійну порцію перевантаження миловидністю. Будь то кішка, собака чи навіть папуга!

Ці найсмішніші моменти дитячого чхання служать нагадуванням про радість і сміх, які малюки вносять у наше життя, навіть найнесподіванішими способами. Тому наступного разу, коли ви почуєте, як дитина чхає, знайдіть хвилинку, щоб оцінити золото комедії, що розгортається перед вашими очима.

У симфонії посмішок ви побачите зоряного виконавця – щасливу дитину, що виточує чисте захоплення, яке виходить за рамки буденності. Сяючий промінь сонця в кожному його хихиканні!

Кімнату осяює заразливе щастя, і світ, здається, завмирає, зачарований явним достатком, який випромінює цей потік щастя.

З щічками, схожими на пелюстки троянд, і очима, що сяють нестримним тріумфуванням, щаслива дитина стає живим свідченням простих радостей, які роблять життя незвичайним.

Кожне воркування і хихикання створюють ноти в мелодії чистого блаженства, вторячи невинності, яка визначає сутність дитинства. У присутності цього малюка щастя стає мовою, а кожна посмішка – загальним виразом радості.

Щаслива дитина стає маяком позитиву, нагадуванням про те, що в розпал життєвих випробувань одна-єдина усмішка може висвітлити навіть найтемніші кути.

Кімната перетворюється на теплу гавань, наповнену луною сміху, який забарвлює світ у найяскравіші відтінки.

Нехай його дні будуть наповнені нескінченним посмішами, а його подорож буде вимощена непохитною радістю, яку він приносить оточуючим.

У світі, який іноді може бути дуже серйозним, дитина нагадує про те, що щастя – це справді універсальна мова, якою говорить серце.

Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі 15 років працювала в далекій Америці. Берегла кожну копійку. Чи не для себе – для дітей, a потім – онуків … Пора повертатися додому. До своєї однокімнатної “хрущовки”. Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі. – Я повертаюся, – сказала дочці Галина. Реакція дочки її приголомшила …Кет, чому ти ходиш до цього дерева? – запитав якось Катерину Генрі.- Там гарне місце для молитви, – відповіла. Старе дерево росло на краю ферми Генрі. Обшарпане вітрами, з трохи сухим гіллям, воно нагадувало жінці її долю. – Господи, благослови землю мою святу, дітей та онуків моїх, – починала Катерина свою молитву. – І прости їх … Генрі знімав свій ковбойський капелюх, коли Катерина молилася. Він поважав Кет і її молитву незрозумілою йому слов’янською мовою.Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі п’ятнадцять років працювала y далекій Америці. Щадила гроші не для себе – для дітей, а пізніше і для онуків. Вважала: за квиток додому можна купити для сина і дочки стільки всього … І відкладала побачення з Батьківщиною на потім.

Коли діти вивчилися, одружилися, купили квартири, народили онуків, вирішила: пора повертатися додому. У свою «хрущовку». Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі …- Я повертаюся, – сказала Катерина під час розмови з донькою Галею. Мама, ви жартуєте? Тут такі ціни жахливі! Життя – дороге. У вас же онуки! Хто їм допоможе?- заламувала руки Галя. – Ромка малий часто хворіє. Ліки …- Галя, твій брат має хорошу роботу, його дружина теж. І я допомагала, – виправдовувалася Катерина.-Ой, мама, ті гроші, як пісок. Та й будинок ми здали квартирантам на три роки. Чи не виганяти ж тепер на вулицю. І копійка якась капає. Побудьте ще півтора року в Америці, поки є квартиранти. Ще трохи грошей заробите, – переконувала дочка.- Попередь ще раз квартирантів: півтора року і ні дня більше! – відрізала Катерина. – І вчіться з Ромкою жити за власні кошти.- Мама, що з вами? Ви …Катерина більше не хотіла слухати Галину. Вона зрозуміла: ні доньці, ні синові не потрібна. І це так неймовірно боліло! Чорт!

– І що тепер робити? – питала сама у себе жінка. – З роботи пішла. Через тиждень зйомне житло потрібно залишити. А квиток додому? Треба зателефонувати Дороті і попередити, що в аеропорт мене везти не потрібно. “Господи! Чому?” – закричала душа. Коли Катерина овдовіла, Галя і Ромчик ще малими були. Важко доводилося. Надя, старша сестра, давала від своїх дітей одяг, з якого ті виросли, батьки підсоблювали продуктами.А потім … Катерина не повірила – виграла «грін карту». На сімейній раді вирішили: діти залишаться вдома. Ромка ось-ось десятирічку закінчить, Галя – дев’ятий клас. Навчатимуться в українських вузах. Родичі будуть займатися дітьми. В Америку Катерина поїде сама. Попрацює, допоможе дітям вивчитися, a далі буде видно …- Дороті, я не лечу додому! Я там нікому не потрібна! Я повинна тут залишитися ще на деякий час! Дороті, я не можу так жити! – ридала в трубку Катерина своїй американській подрузі.

Дороті – не з тих американок, які люблять сентименти. Але до Катерини ставилася по-особливому. Їй було шкода українку, яка щороку святкує без своєї сім’ї дні подяки, Різдво. Яка довго не бачила своїх дітей. Чи не була на похороні батьків. Яка зароблені гроші посилає дорослим дочці і сину.Останні взагалі заганяли Дороті в ступор. Вона ніяк не могла уявити, що американська жінка може податися на край світу, щоб все життя працювати для своїх дорослих дітей, a потім і для онуків.- Кет, – якось сказала Дороті, – або в тебе немає серця, або воно у тебе дуже велике і неймовірно добре.Дороті зрозуміла: справи y її подруги погані.- Кет, я скоро приїду. Не хвилюйся, будь ласка. Коли Дороті переступила поріг, Катерина знову зайшлася плачем:- Дороті, я не потрібна своїм дітям. Як жити з цим? Вибач, це мої проблеми.

– Пам’ятаєш, Кет, коли ти мене запросила до своєї церкви, я сказала: «Які гарні картини!» А ти відповіла: «Це – не картини, це – ікони, це – живий Бог. Він завжди і всім допомагає ».Ти купила і подарувала мені маленьку іконку. Я не вірила в Бога. Але в твоїй церкві було так красиво, так спокійно. Мені захотілося молитися. Але я не вміла. Ти сказала: “Дороті, просто розмовляй з Богом. Розповідай йому, що хочеш, питай. Це і буде твоя молитва ”.Я не знаю жодної молитви. Я іноді просто розмовляю з Богом, як ти мене вчила. Я вірю: твій Бог мене чує. А ти ж віриш в Нього більше, ніж я. Ти завжди вірила. Кет, все буде добре. Ти ж віриш? ».- Дорога Дороті, спасибі …- Кет, a зараз поїдемо до мене. Що небудь придумаємо. На роботу ти зможеш повернутися. Ах, ми запізнюємося. Повинен приїхатиГенрі. Не хочу змушувати його чекати.Генрі – вдівець, фермер. Його дружина померла під час пологів. Так і залишився жити один. Генрі давно дружив з родиною Дороті. Сім’я Генрі і чоловіка Дороті – Джека – походила з Скандинавії. Це і здружило їх сім’ї.Дороті якось сказала:- Кет, ти подобаєшся Генрі. Але він так давно втратив дружину, що вже, здається, звик до самотності.- Дороті, я не приїхала в Америку шукати чоловіка. Я приїхала працювати.-У твоїй країні всі жінки відмовляються від особистого життя?

– Я щаслива…- Кет, я іноді тебе зовсім не можу зрозуміти! Але якщо Генрі …Джек, Дороті і Генрі міркували, яким чином допомогти Катерині.- Кет, можу я тобі запропонувати … побратися? І ти зможеш жити в моєму будинку в статусі нареченої, – раптом ошелешив усіх Генрі.- Я не збираюся заміж, Генрі.- Ми можемо бути заручені довго … скільки захочеш …- Кет, – аж підстрибнула майже шістдесятлітня Дороті. – Кет, дорога, подумай …Генрі то знімав, то одягав свій ковбойський капелюх. Хвилювався.- Генрі, – сказала збентежена Катерина, – я не знаю. Ми дійсно можемо бути заручені довго?Генрі подобається український борщ, який він називає «рожевий суп». І смачне м’ясо. І інші страви, назви яких Генрі ніяк не може запам’ятати.І море квітів біля будинку. І те, що вперше за довгі роки запросив до себе гостей на День подяки. Дороті з Джеком не могли нахвалити страви, приготовані Кет. А неймовірний смак тієї індички вони будуть пам’ятати завжди …Але найбільше йому подобається Кет – близька і далека одночасно. І він сумує від однієї лише думки, що ця Фантастична жінка може полетіти в свою далеку країну і більше не повернутися.А Катерина поспішає до старого дерева. І коли вітер жене хмари на схід, вона посилає з ними молитви на рідну землю. І печаль, і любов …

У ніжних обіймах сімейного кохання розгортається зворушлива картина: старший брат заколисує свого новонародженого братика, викарбовуючи момент чистої і чарівної привабливості.

Повітря наповнене спокоєм, коли старший брат, сповнений благоговіння і ніжності, тримає на руках нове поповнення в сім’ї.

Малюк, затишно влаштований у захисних обіймах старшого брата, мирно спить, крихітні пальчики згорнуті в ніжному танці невинності. Контраст між турботливою силою старшого та тендітною вразливістю новонародженого створює пронизливу сцену, яка резонує з красою братських уз.

М’яке сяйво кохання осяює обличчя старшого брата, коли він дивиться на крихітне диво у своїх руках. Це моментальний знімок зв’язку, новонабутої ролі та відповідальності, що розгортається у моменти знайомства з новим членом сім’ї.

У цій картині братерської безтурботності світ ніби завмирає і розквітає чистота сімейного кохання. Це сцена, яка смикає за серцеві струни, нагадує нам про коштовність сім’ї та радість, яка приходить з прийняттям нового життя в обійми тих, хто наглядатиме за ними і плекатиме протягом всієї їхньої спільної подорожі.

Вранці Настя прокинулася раніше за свого нареченого Олега і відразу пішла на кухню, готувати йому сніданок. Олег любив сирники, тому Настя намагалася зробити якнайбільше, щоб Олег добре поїв. Коли наречений прокинувся, то одразу розпочав розмову про rроші, які Настя збирала для весільної подорожі. Олег своїх rрошей не додавав, бо вважав, що краще їх відкладати на поkупку нової квартири. Квартира, в якій вони жили, належала покійній бабусі Насті. Квартира була старенька, але Насті тут подобалося, саме тут пройшло її дитинство.-Я подумав, що краще ми на ці rроші куnимо нову машину.

Все одно ми скоро станемо сім’єю, а машини ми не маємо. -А Як же подорож? Я ніколи на морі не була, я ж так хотіла поїхати. -Ну І в подорож можна на дачу поїхати. На морі нічого незвичайного, я бачив. І тут у квартиру ввалилися родичі – майбутня свекруха зі своїм молодшим сином. Як виявилось, молодший брат Олега вступив до інституту, а від будинку Насті йому швидше добиратися. Тому без Настіного відома було вирішено переїхати до них. Родичі посідали за стіл і почали поїдати гарячі сирники.Настя зайшла до себе до кімнати. Вона сіла на бабусине крісло і заnлакала.

Раптом вона почула голос бабусі. Він сказав, що kохання — це турбота одне про одного, тому краще з весіллям не поспішати… Настя зрозуміла, що бабуся мала рацію. Олег зовсім не зважає на її думку, розпоряджається її rрошима ще й квартирою. Настя зателефонувала подрузі та попросила її забрати ключі у Олега. А сама вона зібрала речі, куnила собі квиток на море та поїхала. Дівчина написала Олегу повідомлення, що весілля не буде і подруга ввечері забере ключі від будинку. А потім Настя просто відключила телефон, щоб Олег не заважав насолоджуватися морем.

Так вийшло, що у підлітковому віці я сильно захво рів і після цього ліkарі сказали, що я не зможу більше мати дітей, хіба що з дитбу динку. Я тоді ще був дитиною, багато чого не розумів, а мама сиділа та nлакала. А потім я почав зустрічатись із дівчатами. Я всім завжди чесно зізнавався, що маю проблеми зі здоров’ям.

Для когось це не було проблемою, хоч були й такі, що кидали мене. Так вийшло, що я по вуха закохався в одну дівчину. Ми почали зустрічатись, потім я зробив їй пропозицію. Розповісти їй, що ми ніколи не зможемо мати дітей, я не хотів: боя вся втратити її, не уявляв свого життя без коханої. Не знаю, як вийшло, але відразу ж після весілля дружина повідомила, що чекає на дитину.

«Ми одружені всього кілька місяців, а вона вже наставила мені роги » — подумав я і придумав план по мсти. Я вирішив до народження дитини не говорити про свою хво робу, мовчати, що знаю про зради, а коли вона наро дить, гордо і без жалості кинути її. Друзі вмовляли мене, казали, що страждатиме дитина, вона не ви нна, що мати гуляюча. А що буде, якщо дружина вирішить відмовитися від дитини? Але я був скривджений і зламаний, вирішив іти до кінця. І ось наро дилася наша дочка.

Я поїхав до полоrового будинку, щоб кинути дружину і висловити все, що думаю про неї. Дружина сиділа на ліжку і гойдала на руках янголятко. Дочка була настільки прекрасною, що я аж дар промови втратив, обійняв дочку, поцілував маленькі пальчики, поки вона мило спала.
Я не зміг відмовитись від дочки, хоча вона була від іншого. Тоді мати одразу зробила тест на батьківство, а там 99,9%. Бувають ж чудеса!Я тоді ще був дитиною, багато чого не розумів, а мама сиділа та nлакала. А потім я почав зустрічатись із дівчатами. Я всім завжди чесно зізнавався, що маю проблеми зі здоров’ям.

Для когось це не було проблемою, хоч були й такі, що кидали мене. Так вийшло, що я по вуха закохався в одну дівчину. Ми почали зустрічатись, потім я зробив їй пропозицію. Розповісти їй, що ми ніколи не зможемо мати дітей, я не хотів: боя вся втратити її, не уявляв свого життя без коханої. Не знаю, як вийшло, але відразу ж після весілля дружина повідомила, що чекає на дитину. «Ми одружені всього кілька місяців, а вона вже наставила мені роги » — подумав я і придумав план по мсти.

Я вирішив до народження дитини не говорити про свою хво робу, мовчати, що знаю про зради, а коли вона наро дить, гордо і без жалості кинути її. Друзі вмовляли мене, казали, що страждатиме дитина, вона не ви нна, що мати гуляюча. А що буде, якщо дружина вирішить відмовитися від дитини? Але я був скривджений і зламаний, вирішив іти до кінця. І ось наро дилася наша дочка.

Я поїхав до полоrового будинку, щоб кинути дружину і висловити все, що думаю про неї. Дружина сиділа на ліжку і гойдала на руках янголятко. Дочка була настільки прекрасною, що я аж дар промови втратив, обійняв дочку, поцілував маленькі пальчики, поки вона мило спала.
Я не зміг відмовитись від дочки, хоча вона була від іншого. Тоді мати одразу зробила тест на батьківство, а там 99,9%. Бувають ж чудеса!