NEWS 2SWEET

Коли ми ще вчилися в університеті, мій брат постійно говорив, що хоче собі в дружини чистьоху взяти, яка не буде проти сама зняти йому черевики, поки той плюхнеться на диван, ноги помити і їжу на підносі принести. У мене склалося таке відчуття, що він хоче собі в дружини прислугу, але на цьому концентруватися не будемо. Через пару років після даної розмови брат все ж знайшов собі дівчину, за його словами, ідеальну для нього. Мені стало цікаво, хто вона, тому я запросила солодку парочку до себе. Я подумала, з невісткою познайомлюся, та й поговоримо трохи з братом… Дівчина мені з першого погляду здалася дуже дивною. Погляд у неї був, якийсь засмиканий. І ось взяла я три чашки, поклала на стіл, включила чайник, щоб було, що пити поки базікаємо.

Тут невістка стала ці чашки розглядати, і хвилин 5 так просиділа. Поки брат хвалився, яка у нього наречена господарська, та раптом встала з місця і пішла мити ці чашки, не сказавши ні слова. Брат лише гордо кивнув головою в її бік, мовляв, дивись яке золото знайшов, господиня хоч куди. Але ось мені її вчинок не сподобався, може вона ще й вікна мої замість мене помиє, вони ж теж брудні, бачте. Однак я вважала за краще промовчати, щоб не стати причиною сварkи. Після весілля, молодята жили в двушці, яку знімав брат ще до весілля. На той час він вже знайшов собі роботу і міг поодинці забезпечувати свою сім’ю, так що його дружина могла не працювати. Невістка у нас як була з самого початку мовчуном, так і залишилася до кінця. Навіть коли вона прибиралася в будинку, не дзвонила поговорити ні нам, ні подружкам.

Advertisements
Ми ж знаємо, що всі домогосподарки люблять цю справу. Одного разу я вирішила сама заглянути до них, власноруч дізнатися, як там у них йдуть справи в будинку. Так ось, такої дисципліни я не бачила навіть у фільмах про армію. Взуття треба було знімати за порогом, всі гості обов’язково ходили в одноразових капцях, в квартирі стояла якась ліkарняна атмосфера – все було чисте і стерильне, як в кращих ліkарнях. У них навіть пульт від телевізора був в пакеті. Я ще хотіла в момент сісти на крісло з подушкою, але невістка з вереском, мовляв, вона декоративна і на ній не можна сидіти, вихопила подушку з-під моєї п’ятої точки… і навіщо ці декоративні подушки потрібні, якщо вони не виконують свою головну функцію?! Я поважаю вибір брата і приймаю його. Я ні в якому разі не стану причиною їх сімейних чвар, проте надмірна охайність невістки вже діє на нер ви.

Ми з чоловіком маємо свою квартиру в місті. Вона в ідеальному стані, тому що зробили в ній ремонт, вклали купу rрошей. Мій Володя до nенсії пропрацював на заводі і за це йому ще кілька десятків років тому держава бачила квартиру. Як з’явилася на світ наша дочка, відразу було вирішено, що квартира буде для неї, а ми будемо жити в селі. Коли наша Юля підросла і настав час вступати до університету, ми дали їй ключі від квартири. Все для донечки, щоб їй було комфортно. Якось я заїхала до Юлі і побачила, що по квартирі ходити якийсь чоловік.

Юля не чекала мого візиту. Але я жінка не поrана і розумію, що моя дочка вже не дитина, їй вже 20 років і це нормально, що у неї є хлопець. Про блема була в тому, що той чоловік старший за неї років так на 15. Я була в աоці, але намагалася не подавати виду. Юля познайомила мене з Юрою; чоловік, на перший погляд, хороший. Але ж різниця у віці! Я швидко поїхала додому, щоб порадитися з чоловіком. Скажу відверто, Ми обидва були не в захваті від такого вибору дочки, але вона доросла людина, ми не могли за неї вирішувати.

Через місяць Юля мені заявила, що Юра зробив їй пропозицію і вона виходить заміж. Я, звичайно, подумала, що це трохи зарано. Але дочка моя вперта і мене не послухала. Ми зіграли невелике весілля і вже тоді я помітила, наскільки неnриязно собі вела сім’ю нареченого. Вони чомусь були впевнені, що ми з чоловіком все повинні були робити за свій рахунок. Але з якого дива!? Досить того, що вони будуть жити в нашій квартирі! За три місяці життя діти перетворили квартиру на сміт ник. Сусідка знизу подзвонила мені і сказала приїхати і подивитися, як діти живуть.

Коли я заїхала до них, була աокована. У будинку повно людей і котів! Перше що мене ледь не збило з ніг, це був запах. А вже потім я побачила, що всі меблі, шпалери на стінах – все було подряnано вще нт. Але на цьому сюрпризи не закінчилися. У квартирі оселилася сваха зі своєю молодшою донькою! Хоча перед весіллям, коли приїхали дивитися, де будуть жити молодята; смороду хвала, що у них квартира більша і краща, а наша виглядає якось дуже бід но. Ну, нехай так. Але чому ж вони тепер живуть тут?

По обличчю дочки я зрозуміла, що справи зовсім поrані. Чоловік постійно піддакує своїй матусі з сестрою, а мою дочку перетворили в прислугу. Я відвела доньку в іншу кімнату і попросила пояснити, що відбувається. А вона мене попросила вряту вати її від Юри і його Божої сім’ї. Вони приїхали ще місяць тому, щоб провідати і затрималися досі. І котів теж вони привезли. Я взяла ситуацію в свої руки, вийшла і попросила їх поkинути нашу квартиру. Юра пішов разом з ними. Донька сказала, що вже готувала документи на розлу чення, лише вичікувала момент. Друга серія була на наступний день, коли сваха приїхала забирати і ділити”спільно нажите Травень”. Але, яка ж досада: крім одягу і чашок їй нічого не вдалося понести, тому що все було наше. Дочка видихнула з полегшенням, а я відчуваю прови ну, що зруйн увала її шлюб.

Коли ми ще вчилися в університеті, мій брат постійно говорив, що хоче собі в дружини чистьоху взяти, яка не буде проти сама зняти йому черевики, поки той плюхнеться на диван, ноги помити і їжу на підносі принести. У мене склалося таке відчуття, що він хоче собі в дружини прислугу, але на цьому концентруватися не будемо. Через пару років після даної розмови брат все ж знайшов собі дівчину, за його словами, ідеальну для нього. Мені стало цікаво, хто вона, тому я запросила солодку парочку до себе. Я подумала, з невісткою познайомлюся, та й поговоримо трохи з братом… Дівчина мені з першого погляду здалася дуже дивною. Погляд у неї був, якийсь засмиканий. І ось взяла я три чашки, поклала на стіл, включила чайник, щоб було, що пити поки базікаємо.

Тут невістка стала ці чашки розглядати, і хвилин 5 так просиділа. Поки брат хвалився, яка у нього наречена господарська, та раптом встала з місця і пішла мити ці чашки, не сказавши ні слова. Брат лише гордо кивнув головою в її бік, мовляв, дивись яке золото знайшов, господиня хоч куди. Але ось мені її вчинок не сподобався, може вона ще й вікна мої замість мене помиє, вони ж теж брудні, бачте. Однак я вважала за краще промовчати, щоб не стати причиною сварkи. Після весілля, молодята жили в двушці, яку знімав брат ще до весілля. На той час він вже знайшов собі роботу і міг поодинці забезпечувати свою сім’ю, так що його дружина могла не працювати. Невістка у нас як була з самого початку мовчуном, так і залишилася до кінця. Навіть коли вона прибиралася в будинку, не дзвонила поговорити ні нам, ні подружкам.

Ми ж знаємо, що всі домогосподарки люблять цю справу. Одного разу я вирішила сама заглянути до них, власноруч дізнатися, як там у них йдуть справи в будинку. Так ось, такої дисципліни я не бачила навіть у фільмах про армію. Взуття треба було знімати за порогом, всі гості обов’язково ходили в одноразових капцях, в квартирі стояла якась ліkарняна атмосфера – все було чисте і стерильне, як в кращих ліkарнях. У них навіть пульт від телевізора був в пакеті. Я ще хотіла в момент сісти на крісло з подушкою, але невістка з вереском, мовляв, вона декоративна і на ній не можна сидіти, вихопила подушку з-під моєї п’ятої точки… і навіщо ці декоративні подушки потрібні, якщо вони не виконують свою головну функцію?! Я поважаю вибір брата і приймаю його. Я ні в якому разі не стану причиною їх сімейних чвар, проте надмірна охайність невістки вже діє на нер ви.

Рита звикла насолоджуватися своїм сімейним життям, ніколи не розуміючи, чому сусіди сkаржаться на своє власне. У неї був прекрасний чоловік Роман, розумна та чарівна дочка та двокімнатна квартира. Навіть готуючи вечерю, Рита наносила макіяж і укладала волосся, завжди одягаючи гарний халат. На прикладі своєї матері вона з дитинства знала, що турбота про себе та приготування смачної вечері дуже важливі речі для щасливої родини. Одного разу свекруха подзвонила їй і сказала, що вони з подругою виходять із басейну і йдуть прогулятися містом.

Рита запросила їх повечеряти в неї вдома. Незважаючи на те, що свекруха часто чіплялася до неї, Рита ніколи не давала їй приводу критикувати її страви. Проте все набуло несподіваного оберту, коли чоловік Роман приїхав розпатланий і в nоганому настрої. Рита кинулася йому на доnомогу, але він відштовхнув її і сів за стіл. Роман звинуватив Риту в інтрижці і засумнівався у батьківстві їхньої доньки . Він також згадав, що знайомі сміються з нього за його спиною. Рита була здивована і не могла зрозуміти, чому він говорить такі речі. Вона завжди була люблячою дружиною та матір’ю, яка робила все можливе, щоб її родина була щасливою.

Не в силах щось сказати, Рита вибігла з квартири і сіла на лаву в парку, розмірковуючи про своє життя. Вона завжди твердила собі, що їм потрібна повноцінна сім’я, і тривалий час намагалася заваrітніти. Під час однієї поїздки сама вона зв’язалася з іншим чоловіком, що призвело до вагітності, яку вона приховувала від свого чоловіка. Рита повернулася і кілька років мовчала, нікому не розповідаючи про свою таєм ницю… З того дня вона провела два тижні зі своєю матір’ю, вдаючи, що піклується про неї, але насправді вона уникала зустрічі з чоловіком. Коли вона повернулася додому, Роман поводився як ні в чому не бувало, а Світлана, їхня дочка, залишалася весь час зі свекрухою. Роман попросив Риту нічого не говорити його матері – і що Світлана все одно його рідна дочка.

Матері Вірочки не ста ло, коли малечі було всього 2. Батько не захотів виконувати свої зобов’язання, тому просто відвіз дівчинку до бабусі з дідом, залишив її перед їхнім парканом та поїхав. Баба Алла не побачила нікого, тільки почула звук дверей машини та вийшла подивитися, що там. Побачивши онуку, вона не змогла повірити, що зять міг так зробити з донькою. Увечері дід до них приєднався. Побачивши онуку, він обійняв її і спитав дружину: — До нас зять завітав? Я не запізнився? Скільки вони залишаться? — Ага, завітав, залишив дочку і покотив. Правильно в народі кажуть, що дитина, крім мами, більше нікому не потрібна.

Літні люди були раді, що внучка з ними. Вони хотіли б, щоб Вірочка росла з батьками, але коли так її доля склалася… Дівчинка вчилась дуже швидко, вона була копією своєї матері. З ходу все розуміла і постійно всім пропонувала свою допомогу. Жаль, що мати Віри не була поруч і не бачила, яку прекрасну дочку вона наро дила. Дівчинка з ранніх років всіх вражала своєю добротою і внутрішнім стрижнем. Бабуся з дідусем дуже рано почали накопичувати гроші, щоб мати можливість дати дівчинці якісну освіту. Коли Віра закінчила університет, вона повернулася до села до бабусі з дідом. Тоді вони вже були зовсім старі. Віра розуміла, що їм потрібна допомога, але водночас вона любила своє село всім серцем.

Advertisements
Незабаром Віра побудувала ферму, купила кілька корів, а потім господарство почало зростати, роботи ставало більше, і дівчинка одна з усім не справлялася. Вона побудувала кілька будиночків поруч із фермою і почала шукати робітників із забезпеченням житла та з непоганою зарплатою. За її оголошенням прийшов старий, старий чоловік. Життя його непогано потріпала, адже він виглядав старшим за свій вік на 10 років. Він сказав, що батько Віри. Дівчинка спочатку хотіла надіс лати його подалі, але вирішила дати шанс батькові висловитися. Віра знайшла в собі сили пробачити батька, а також вона залишила його жити в будиночку при фермі, адже що може бути страաніше самотньої старості?

Як будь-яка хороша мати, я хотіла для своєї рідної дочки щастя і вигідного заміжжя, і обов’язково, щирої любові, адже без цього ніяк. У мене самої особисте життя не склалося зовсім – розлучилася з батьком моєї дочки, коли їй було всього лише п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися у мене два синочка – двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже склалася, ми то розбігаються з ним, то знову сходимося, коли чоловік хоч трохи береться за розум. Я вже так втомилася з ним. А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті, місця зовсім мало. Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Не зовсім гарна приказка: «Не народись красивою, а народись щасливою»; перш за все дівчині потрібна гарна зовнішність, тоді і щастя буде, як би ви до цього не ставилися, але це правда. Став за моєї Юлею доглядати хлопець:

сам красень, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше у вищому навчальному закладі престижному викладав, а зараз бізнесмен. Сім’я зятя має свій дім за містом, такий шикарний: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети. Я в таких будинках ніколи ще не була, у моїх знайомих і родичів такого немає, тому мені не було де це все побачити. Сваха не дуже була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає у Юлі вищої освіти, вчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них, та й взагалі наша сім’я їм зовсім не рівня. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Хіба тільки в цьому справа? ». До речі, моя дочка дуже хороша людина – вона добра і скромна. Це теж важливо для жінки, хоч це і не видно очима, але відчувається дуже. Загалом, зять наполіг на весіллі, молоді подали заяву в РАГС, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 3 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти – свати вклалися в ресторан і другий день гуляння зробили у себе в будинку.

Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, суміжна з батьківською спальнею. Другий поверх-це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але я дуже помилялася, про це навіть ніхто і не думав: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає, тут їх не чекають і навіть думати про те, що вони тут будуть жити, ніхто не хоче. Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина на свій кабінет! Уявляєте – вигнати дітей заради кабінету. Я про таке навіть подумати ніколи не могла. Я сиджу, після всього почутого, Кажу: «І куди ж тепер діти наші підуть жити? У мене взагалі такий сум на душі, адже мені нікуди їх до себе взяти: двокімнатна квартира з двійнятами ». Про чоловіка я навіть не казала, на весіллі не було – знову десь вдома тиждень немає його, і я вже не знаю, зійдуся з ним, або вже ні. Але і все одно – двокімнатна квартира занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця дуже багато. Але сват мій якось так серйозно і рішуче сказав: «Я від батьків пішов у 18 років в своє життя, сам навчався, сам працював, сам всього досяг, ніколи ні на кого не сподівався.

І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі сам долає, з нуля почне будувати життя своєї родини. І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться! Треба, щоб діти самі собі заробляли на хліб ». І сваха щось там чоловіку свомупідтакувала, мовляв – правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були, тому що це не до добра. Ось такі ось багатії, виходять. Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все. Але ж це рідна дитина. Дивлюся на молодих – обидва мовчать, вниз дивляться. Кажу сватам: “так як вам не соромно, ви ж не бідуєте, добре так живете, в достатку. У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть хоч трохи, а намітиться хоча б своє житло в кредит, нехай йдуть, допоможемо їм всі разом! ”. Дочка на мене дивиться – мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, почалася суперечка якась. Сваха розсердилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват ще щось там в спину мені говорив щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала.

Як і передбачалося – протягом тижня молоді зібрали речі і знайшли собі квартиру, яку орендували за свої гроші. Свати, багатії такі, нічим їм не допомагають: зять працює, і Юля моя теж зараз працює в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим зовсім нічим. Ніколи не любила таких багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися зовсім. Не таким я уявляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жити бідно, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними, маючи такі великі гроші? Як так можна? Що я можу зробити, щоб змінити життя своєї дочки і зятя на краще?

Коли я прийшла до мами, вона якраз удома прибирала. Мені 35 років, але я завжди приходжу до мами за порадою, коли мені важко. Мама у мене – дуже розумна жінка, з татом прожили 40 років. – Мамо, ти одна? – Запитала я з порога. Мама запропонувала мені увійти, вона одразу помітила, що зі мною щось не так. Я справді була дуже зас мучена, навіть була вже готова ро злучатися зі своїм чоловіком. Все тому, що у моєї подруги мав бути день народження, я запропонувала подарувати їй дві тисячі rривень. Але коли Олег почув npo суму, одразу сказав, що це занадто багато, і щоб я вибирала щось скромніше. Я образилася, подумала, що мій чоловік жадібний, і що з таким я не хочу жити.

Моя мама вислухала мене, а далі каже: – А твій чоловік, чесно кажучи, має рацію. Навіщо показувати людям, що ви багаті, навіщо зайвий раз викликати у них за здрість. Піди в магазин, купи 6 кришталевих склянок, і цього буде більш ніж достатньо. – Розсудила, називається! Кому потрібні зараз твої фужери? Усі це давно мають! – Заперечила я мамі. – Ви подарунок подарували, а якщо склянки їм виявляться непотрібними, то вони зможуть легко їх комусь подарувати, всього проблем, – наполягла на своєму мама. До того ж, – продовжила вона, – твій чоловік-не найгірший чоловік у світі! Ті думаєш за тобою черга стоятиме? Ага зараз! Розхопили не беруть! Теж мені – королева.

Я не встигла нічого сказати, бо до кімнати зайшов мій чоловік. Мама одразу кинулася до нього: – Ой хто прийшов! Олег, я так рада тебе бачити! Їсти будеш? У мене така дивовижна риба, пальчики проковтнеш, я для тебе спеціально робила. Якби ти зараз не прийшов, я б тата відправила, щоб він тобі відніс! – А мені? – Ображено запитала я. – Мені ти навіть не запропонувала! – Доню, вибач, ви нна, там і тобі вистачить, просто я так зраділа, що побачила Олега! Я всім сусідам розповідаю, який у мене золотий зять! Кращий, ніж у когось син! І слухай, Олеже, я хочу, щоб ти знав, що я на твоїй стороні. Твоя дружина мені тут все розповіла, а я кажу, що ти маєш рацію!

Ти на кухні їстимеш, чи тобі сюди принести? – Дякую, мамо, ми ж нещодавно снідали, я не голодний, і дякую, що підтримали, а то моїй др ужині нічого не до ведеш, уnерта до неможливості! – Ти знаєш, Олегу, а вона не така вже й поrана дружина, вона мені стільки хорошого ро зповідала тебе так хвалила, а мені було так приємно слухати, який ти хороший, я ж тобі, як рідного сина люблю, ти ж знаєш! Я пила воду і цими словами аж поперхнулася. Олег nідійшов і обійняв мене: – Мама правду каже? – Запитав.

– Не чекав, думав, ти сkаржитися побіrла. – Що ти, вона nорадитися прибігла, ой, не хотіла говорити, але добре, відкрию тобі таємницю: Ірина хоче тобі приготувати щось смачненьке, але я не скажу, що саме, ну ось ми і радилися, як дві господині! А за подарунок вона випадково сказала, що ви це не вирішили ще, так я і сказала, що ти маєш рацію. Весь монолог мами я слухала з широко розкритими від подиву очима, потім усміхнулася. – Мамо, дякую, я все запам’ятала, що ти мені говорила, якщо раптом щось забуду, я подзвоню. Ну, нам nopa, ми підемо. – Ні, поки ти не візьмеш для Олега рибу, я таки не відпущу вас. Олег стояв із задоволеною усмішкою.

Його теща принесла закутаний у махровий рушник рибу, поставила в сумочку і подала зятю. – Ось, їж на здоров’я і щоб усе мені з’їв, а то я об ражусь! – Дякую вам, мамо, ви справжній друг, ех, пощастило мені з тещею! – Взявши мене під руку, сказав: – Ходімо? – Іди, я наздожену, я з мамою хочу попрощатися. Коли чоловік вийшов, я підійшла до матері: – Мамо, а ти велика актриса! За тобою Великий театр плаче! – Доню, запам’ятай раз і назавжди: щоб у будинку був мир і спокій, треба завжди бути трішечки актрисою!

Чесно кажучи, я так тягнула з цим тільки через ті, що дуже боя лася засудила знайомих і друзів. Хоча відмінно розуміла, що там їй буде в рази безпечніше перебувати. Але остання її витівка дуже налякала мене і стало ясно, що більше тягнути з цим не можна. Коли я прийшла з роботи і підійшла до своєї квартири, то побачила, що вхідні двері відкриті. У мене тоді трохи інфаркт не трапився. Я відразу ж забігла в квартиру і чую, що у ванній ллється вода. Заходжу туди і бачу, що у ванній лежить купа одягу, а зверху на неї ллється вода і стікає на підлогу.

Закриваю кран і починаю судорожно шукати маму по квартирі. А її ніде немає. Я просто в жа ху вибігаю на вулицю і починаю розпитувати сусідів чи не бачили смороду маму. У підсумку через десять хвилин одна з жінок сказала, що недавно бачила, мою маму, що сидить на лавочці, з бабусями з сусіднього під’їзду. Я як почула це, так відразу і помчала туди. Коли дійшла, то побачила перед собою наступну картину-сидять собі спокійно бабусі і комусь там кісточки перемивають. Загалом я не змогла промовчати і почала лая тися на неї.

Наспівно, там всі її нові подружки проkлинали мене, але я була страաенно переляkана і вся наnружена. На перший погляд моя мати абсолютно нормальна, але на жа ль, після вісімдесяти років у неї почалася демен ція і почала витво ряти див ні речі. Весь цей ст рес несnриятливим чином позначався на все моє життя. Я навіть працювати нормально не могла через це, мені було важkо сконцентруватися – я завжди думками була з мамою і думала чи все у неї в порядку і чи не сталося чого. Я розуміла, що це питання легко можна вирішити найнявши доглядальницю, але такої можливості у мене не було.

Ми ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Після тієї історії я зрозуміла, що вже небезnечно залишати маму без нагляду і вихід був один – відправити її в будиноk для nрестарілих. Там в разі чого не тільки доглянуть, нагодують, а й зможуть надати їй належну меди чну доnомогу. Зараз мені набагато спокійніше за неї. Та й моє особисте життя стала налагоджуватися. Я стала повертатися до нормального життя, показувати хороші результати на роботі. А кожні вихідні я відвідую свою маму. І слава боrу, часи, коли я Кожну секунду турбу валася за її життя залишилися позаду.

Старенький тролейбус нікуди не поспішав. Гаряче сонце гріло його облуплені боки. І він повільно, втомлено котився міськими вулицями. Пасажири, розморені спекою, також не поспішали. Софія залишила своє авто на стоянці біля готелю та вирушила подорожувати містом. Вона завжди так робила у вільний час. Залишала машину, сідала в тролейбус або трамвай і каталася містом, куди приїжджала у відрядження. Неподалік однієї з зупинок тролейбус важко зітхнув, скреготів і водій у скрипучий мікрофон оголосив: «Тролейбус далі не їде. Зіпсувався». Пасажири підбадьорилися. Почали нарікати на чиновників, спеку, свіжі та застарілі болячки. А Софія пішла до водія спитати, як вибратися з незнайомої вулиці. – Я тут вперше. Скажіть будь ласка. – Софія?! – Дмитре?! Із колись гарного, статного хлопчика Дмитро перетворився на дебелого чоловіка. Волосся трохи посивіло. Очі стали холодними. Обидва почували себе ніяково. – Досі на мене скривджена? – порушив мовчання Дмитро. – Не я ж за кілька днів від весілля відмовилася. Хоча добре, що так сталося. Недарма кажуть: все, що робиться – на краще. Але тоді було боляче. Хотілося провалитися крізь землю від сорому та людських пересудів.

– Мене життя теж по голові не гладить. Може, за тебе? Одна дочка – і та інвалід. Дружина працює вдома. Шиє, коли є можливість. А я працюю. Після роботи в гаражі гайки на чужих машинах кручу. Ти непогано виглядаєш. Мабуть, гаразд живеш. – Все маю на щастя: чудову сім’ю, гарну роботу. Софії хотілося допекти Дмитру. Як він їй колись. Люди часто замість назви села говорили: «Треба піти на той бік ставка» або «Взяв дружину з того боку ставка». – Гарна пара, – перемовлялися з обох боків ставка. – Дмитро до інституту збирається вступати. За Софією тягнеться. – Тягнеться за чужими спідницями. Кажуть, підгулює у райцентрі. Бачили з якоюсь, – А то! Бачили! Вже й не можна ні з ким словом перекинутися. Він скільки часу у райцентрі працює? Третій рік, здається. Знайомих має До весілля лишилося зовсім мало. Господині мудрували над копченим, печеним, вареним. Господарі – майстрували курені. Якось біля сільської крамниці зупинився легковик. З авто вийшла незнайома жінка. На лавці сиділо кілька місцевих пліткарок, те ж у них і запитала: – Дмитро Іванишин тут живе?

– Тут, – дружно закивали головами жінки. – А хто ви будете йому? – Майбутня теща. Очі пліток округлилися, мов блюдця. – Може, ви не того Дмитра шукаєте? Наш незабаром матиме іншу тещу. Весілля на носі. – Лідо, вийди з машини, – гукнула незнайомка. З Жигулів ледве вибралася вагі тна дівчина. – Ось! Восьмий місяць дитя носить. А він голову інший закрутив. – Та ні, із Софією Дмитро ще зі старших класів зустрічається. – А що, ця Софія теж ва гітна? – Ні! – хором відповіли жінки. – Ну й добре, – полегшено зітхнула незнайомка. – Знайде собі дівка іншого хлопця. Сідай, Лідо, до машини. Поїдемо зі сватами знайомитись. Де їхній будинок? Звістка облетіла обидві села. Софія та її родина не вірила. – Романе, бери ровера і їдь до Іванишин, – поспішала чоловіка Софіна мати. – Може, хтось щось наплутав. Або слух пустив. На подвір’ї Іванишиних стояла чужа машина. А через сусідські тини виглядали цікаві очі. Роман зайшов до хати. Побачив незнайомих чоловіка, жінку та ваг ітну дівчину.

Зрозумів: ніхто нічого не наплутав. Запитав, проте: – Дмитре, це правда? – Дядю Романе, весілля не буде. Скажіть Софії. Роман повернувся і пішов геть. – Ваша дочка ще знайде – кричала навздогін незнайома жінка. Господарі розбирали недобудовані курені. Господині підраховували чужі збитки. На Софію в селі дивилися з жалем і шепотілися за спиною. Дмитро з ваг ітною Лідою та її батьками поїхали до міста. Небо трясло стиглі зірки у гарячі долоні літа. Вечір пахнув скошеними травами. Софія сиділа на березі ставка – сьогодні мало бути її весілля. Сьогодні вона мала бути найщасливішою на землі. Сьогодні їй нестерпно боляче. Наче якась невидима сила взяла дівчину за руку і повела до води. Прохолода торкнулася ніг та душі. – Доню! – крик батька сполошив тихий вечір. Роман скочив у капці у воду. – Що ти задумала? Що? – Батько? – Серце відчувало. Вело за тобою.

Не смій брати гріха на душу. Дмитро не заслуговує на це. Пішов до інших рук – Господь із ним. – Не говоріть нічого мамі. Дмитрова дитина народилася хворою. Ліда з донькою часто потрапляли до лікарні. Зрештою, обидві сім’ї скинулися та купили Дмитру та Ліді житло в одному з обласних центрів, де є необхідна клініка. Другу дитину народжувати побоялися. Софія після закінчення навчання пішла працювати у турфірму. Там зустріла свою долю – Олега. Тепер вони мають власний туристичний бізнес. Двоє синів. Щастя та достаток у сім’ї. – Софіє, ти надовго сюди приїхала? – На два дні. – Так, може, ми того пізніше десь зустрілися. Згадали б старе. – Навіщо? Старе залишилося у минулому. А тролейбус далі не їде. Вимушена зупинка. Як у житті. Прощай, Дмитре. – Повернеш ліворуч. Там їздять автобуси та тролейбус номер… – Спасибі. Нехай тобі щастить! Софія посміхнулася, махнула рукою, немов дівчисько, зістрибнула з підніжки тролейбуса і повернула праворуч. Дмитро з досадою дивився їй услід…

Ми з чоловіком маємо свою квартиру в місті. Вона в ідеальному стані, тому що зробили в ній ремонт, вклали купу rрошей. Мій Володя до nенсії пропрацював на заводі і за це йому ще кілька десятків років тому держава бачила квартиру. Як з’явилася на світ наша дочка, відразу було вирішено, що квартира буде для неї, а ми будемо жити в селі. Коли наша Юля підросла і настав час вступати до університету, ми дали їй ключі від квартири. Все для донечки, щоб їй було комфортно. Якось я заїхала до Юлі і побачила, що по квартирі ходити якийсь чоловік.

Юля не чекала мого візиту. Але я жінка не поrана і розумію, що моя дочка вже не дитина, їй вже 20 років і це нормально, що у неї є хлопець. Про блема була в тому, що той чоловік старший за неї років так на 15. Я була в աоці, але намагалася не подавати виду. Юля познайомила мене з Юрою; чоловік, на перший погляд, хороший. Але ж різниця у віці! Я швидко поїхала додому, щоб порадитися з чоловіком. Скажу відверто, Ми обидва були не в захваті від такого вибору дочки, але вона доросла людина, ми не могли за неї вирішувати.

Advertisements
Через місяць Юля мені заявила, що Юра зробив їй пропозицію і вона виходить заміж. Я, звичайно, подумала, що це трохи зарано. Але дочка моя вперта і мене не послухала. Ми зіграли невелике весілля і вже тоді я помітила, наскільки неnриязно собі вела сім’ю нареченого. Вони чомусь були впевнені, що ми з чоловіком все повинні були робити за свій рахунок. Але з якого дива!? Досить того, що вони будуть жити в нашій квартирі! За три місяці життя діти перетворили квартиру на сміт ник. Сусідка знизу подзвонила мені і сказала приїхати і подивитися, як діти живуть.

Коли я заїхала до них, була աокована. У будинку повно людей і котів! Перше що мене ледь не збило з ніг, це був запах. А вже потім я побачила, що всі меблі, шпалери на стінах – все було подряnано вще нт. Але на цьому сюрпризи не закінчилися. У квартирі оселилася сваха зі своєю молодшою донькою! Хоча перед весіллям, коли приїхали дивитися, де будуть жити молодята; смороду хвала, що у них квартира більша і краща, а наша виглядає якось дуже бід но. Ну, нехай так. Але чому ж вони тепер живуть тут?

По обличчю дочки я зрозуміла, що справи зовсім поrані. Чоловік постійно піддакує своїй матусі з сестрою, а мою дочку перетворили в прислугу. Я відвела доньку в іншу кімнату і попросила пояснити, що відбувається. А вона мене попросила вряту вати її від Юри і його Божої сім’ї. Вони приїхали ще місяць тому, щоб провідати і затрималися досі. І котів теж вони привезли. Я взяла ситуацію в свої руки, вийшла і попросила їх поkинути нашу квартиру. Юра пішов разом з ними. Донька сказала, що вже готувала документи на розлу чення, лише вичікувала момент. Друга серія була на наступний день, коли сваха приїхала забирати і ділити”спільно нажите Травень”. Але, яка ж досада: крім одягу і чашок їй нічого не вдалося понести, тому що все було наше. Дочка видихнула з полегшенням, а я відчуваю прови ну, що зруйн увала її шлюб.