NEWS 2SWEET

Хочу поділитися з вами історією з мого життя. Було це років 30 тому. Я був дуже закоханий в свою одногрупницю Софію. Після навчання ми пішли працювати. Повністю відчули смак дорослого життя. Зробив я Софії пропозицію, а вона погодилася. Але її турбувало те, що я приїжджий і не маю свого житла. У гуртожитку жити вона не хотіла. Квартирне питання турбувало і мене. Все-таки я умовив її одружитися зі мною.

Чому умовив? Тому що у неї начебто великого бажання і не було. Мені так здається. Я був із заможної родини, батьки обіцяли допомогти з житлом. Я вірив, що маючи нашу власну квартиру життя буде спокійним і розмірений. Мій батько вирішив робити весілля з розмахом. Але Софія не хотіла святкувати в моєму селі. Мої батьки все ж погодилися організувати весілля в місті і замовити розкішний ресторан. Було запрошено понад 100 осіб. Настав день.

Я заздалегідь приїхав в ЗАГС, нервував і переживав. Вже навіть і гості приїхали. А Софії все не було. Я був нескінченно закоханий і вже придумав собі причин 10, що ж могло її затримати на власне весілля. Моя мама стояла зі сльозами на очах і явно нервувала. Раптом до мене підходить подруга Софії, шепоче мені на вухо, що вона передумала виходити за мене заміж і не приїде. Після цих слів потемніло в очах.

Стало дуже прикро за себе, а найбільше за своїх батьків і гостей, які зібралися і приїхали за сотню кілометрів. Нікому нічого не сказавши, я вийшов на вулицю. Сів на лавочку. Несподівано я почув плач. Повернувшись, я побачив дуже милу дівчину у весільній сукні. Підійшов до неї, поцікавився, що ж змусило її плакати в такий важливий день. Вона почала плакати ще голосніше, сказавши, що наречений вирішив не прийти на весілля.

Загалом, ситуація така ж, як у мене. Втрачати було вже нічого. Я простягнув їй руку, і сказав: «Прошу в тебе руки і серця, будь ласка, будь моєю дружиною! А я обіцяю, що ніколи не змушу тебе так гірко плакати ». Дівчина здивовано подивилася на мене, розгублено кивнула і мовчки простягнула мені руку. Я витер її сльози і ми попрямували до моїх гостів. Я представив їм свою наречену. Оскільки ніхто раніше до цього мою Софію не бачив, нам стали радісно аплодувати. Ніхто нічого не зрозумів, крім мого друга. Він підбіг до мене і зашипів на вухо, що я божевільний. Я попросив його не заважати мені, а бігти швидше в ЗАГС і домовиться про коригування імені та прізвища в журналі реєстрації. Нас розписали; моя наречена виявилася сиротою.

На весіллі з її боку були тільки подруги. У нас було розкішне весілля. Разом ми живемо досі. Ні в чому не потребуємо. Батьки нам тоді все ж допомогли з житлом. А потім у нас народилася дочка. А потім — ще одна. У нас є найголовніше — любов, повага і взаєморозуміння. Чому я вирішив поділитися цим? Тому, що недавно я зустрів Софію. Абсолютно випадково. По ній відразу видно, що життя у неї нелегке. У нас зав’язалася розмова. Вона довго вибачалася, а я просто подякував їй. Адже інакше я б з не зустрів кращу жінку за цій землі.

Цей день Марина не забуде ніколи. Наближався Новий рік. Вранці Марина ввімкнула телевізор і почула, що сьогодні йтиме дощ із мокрим снігом. Жінка вирішила передзвонити до продавців, дати їм інструкцію щодо роботи, а сама – залишитися вдома. Після цього Марина вирішила зайнятися домашніми справами. Вона думала, що проведе весь день у компанії чоловіка, адже у нього також був вихідний. Але вже о 10 годині ранку, Олександр кудись зібрався. Марина вирішила поцікавитися, куди він їде у свій вихідний.

Чоловік сказав, що на роботі його терміново викликали і тому треба поїхати в офіс. Жінка засу мувала, адже у її планах було провести весь день з коханим. Олександр повернувся лише о 8 годині вечора. Він працював в одній електрокомпанії, тому часто доводилося працювати на вулиці. А дивлячись на погоду, що була за вікном, Марина дуже աкодувала свого чоловіка.

Але, на подив жінки, Олександр прийшов додому і виглядав досить пристойно. Одяг чоловіка був чистий і той зовсім не виглядав втом леним. Після свого приходу Олександр відразу ж роздягся і пішов у душ. Тим часом Марина вирішила поглянути на його взуття. Воно виявилося абсолютно чистим. Марина була досить розумною жінкою. Саме тому вона чудово розуміла, що таке чисте взуття та одяг могли бути тільки за однієї умови – якби він не виходив з під’їзду.

Варто зазначити, що Марина також відчула запах жіночих парфумів на сорочці свого чоловіка. Причому запах був дуже знайомим. Вона десь недавно його вчула. І Марина згадала. До них учора забігала сусідка, яка нещодавно переїхала до їхнього дому. Вона одразу ж почала набиватися у подруги до Марини. Саме вона і принесла до її квартири запах цих парфумів.

Також, коли Марина перебирала речі чоловіка, вона не змогла знайти його улюбленого шарфика. Він з ним ніколи не прощався в холодну пору року. Напевно, десь забув. Тут і вирішила Марина розставити всі крапки над «і». Жінка, довго не думаючи, одяглася і пішла на поверх. Саме до цієї сусідки. Коли їй двері відчинила та дівчина, вона одразу ж зляkалася. Марина не збиралася влаштовувати гучний сkандал, тому спокійним голосом почала розмова: «Сkандала не буде, — сказала вона.

— Мій чоловік забув у тебе свій шарф. Поверни!» Удома Лариса жбурнула шарф в обличчя Олександру, який вийшов з ванної, і заявила: «Візьми завтра на роботі відгул. Ми йдемо подавати заяву про розлу чення». Хоч як намагався чоловік вимо лити nрощення, Лариса так і не проба чила. Жити з чоловіком, який готовий бігти за першою найкращою спідницею, вона не хотіла.

Поліна час від часу згадувала той час, коли чоловік говорив, що він допоможе їй з дитиною, і у них не буде ніяких проб лем у вихованні дитини. Вона не хотіла піти в дек рет тоді, коли тільки-тільки на роботі все виходило, але чоловік обі цяв, що він зможе утримувати їх трьох. Час йшов. У Поліни була скл адна вагітн ість. Їй постійно доводилося їздити до лі каря. А коли вона просила про це чоловікові, відповідь була приблизно однаковою: — А нічого, що я працюю? А до лі карні 4 зупинки за все, тобі ж нескладно самої по їхати? Про таксі Поліна і не думала.

Уже на цьому періоді вона помітила, що Максу складно з усім справлятися, а грошей на зайві витрати немає. «Ходити корисно для вагітних!», Втішала себе Поліна, хоча насправді лікар заборонив їй напружуватися фізично і морально. Фізична активність Поліни на походах до доктора не закінчувалася: вдома їй чекали домашні справи. Чоловік навіть не намагався їй допомогти: приходив з роботи і провалювався на диван. Пару раз в тиждень він збирав усіх друзів у гаражі і приходив звідти завжди п’яним і не раніше півночі.

Через свою невирішеною активного життя вона потрапила в лі карню раніше терм іну на збереження. Але сюрпризи на цьому не закінчилися. У Поліни і Макса наро дилася дочка; УЗ Д показало помилкову стать дитини. Після цієї новини Макс почав ще старанніше випивати, а на виписку і зовсім запізнився. Поле і новонаро дженої Маші довелося виїхати на таксі. Зайшовши додому, замість кульок і букетів квітів Поліна виявила пил, бруд, немитий посуд до стелі, брудний одяг на підлозі. Через 15 хвилин прийшла мати Поліни. Вона, нічого не сказавши, почала збирання будинку, а Поля допомагала їй настільки, наскільки могла.

Макс повернувся додому тільки під вечір. Поліна подумала, що зараз краще сфокусуватися на Маші і не звертати жодної уваги на чоловіка. Згодом справи у Полі погіршувалися. На роботі її змусили перейти на віддалену роботу відразу після поло гів, інакше її б звільнили після декр ету. А так як їй ніхто не допомагав з дитиною, їй доводилося працювати повноцінних 8 годин з дитиною в руках. За підсумком вийшло так, що з домашніми справами і з Машею Поліна нічого не встигала і з роботи вона звільнилася добровільно. Потім ще виявилося, що Макс в силах заробити тільки собі на п иво і сигаре ти.

Поліна вирішила знайти роботу в інтернеті, щоб хоч якось заробити на харчування дочки, але і там вибору виявилося небагато. Згодом все інтереси Поліни обмежилися кухнею, дочкою, прибиранням. Вона забила на себе і робила все, аби Макс не влаштовував сварок. Точкою кипіння став випадок, коли Макс, повернувшись з п’я нок з друзями, настав на лего і почав кричати на Поліну, мовляв, він працює з ранку до ночі, а дружина за весь день і лего прибрати не встигла. Поліна прийшла з кухні і почала збирати іграшки з підлоги без єдиного слова.

— Я тебе питаю! Що, не можна було цього раніше робити? — Максик, але я ж і так весь день працюю … — Прибирання і приготування їжі — це і є твоя єдина робота! В той день Макс вперше вдарив дружину. Вона навіть не запл акала. Пішла до себе в кімнату, а Макс закрився на кухні, випив і заснув там же. Тоді Поліна взяла вже давно зібраний валізу з її речами, розбудив дочку і пішла до мами. Потім вона подала на розлучення, зняла собі квартиру, але це вже інша історія.

Сім’я сиділа за столом і обговорювала спадок, залишений їхньою матір’ю, Надею. Михайло, старший брат, хвалився своєю машиною та гаражем, стверджуючи, що заслужив подарунок від матері. Ганна бурчала, нагадуючи йому, що він жодного разу не відвідав їхню матір, поки вона була жива, і дав тільки якусь копійку на поминки. Світлана, ще одна рідна сестра, подала заяву на отримання житла, оскільки мала четверо дітей і їй було тісно в нинішній квартирі.

Віра, наймолодша із сестер, перебила її, запитавши, де вона житиме, якщо Світлана забере будинок собі. У її братів і сестер не знайшлося відповіді, і розмова перейшла у більш напружену фазу, коли вони почали обговорювати, що має отримати Віра. Брати і сестри Віри з самого початку були проти її народження, але їх мати все одно вирішила її народити, незважаючи на літній вік. Надя виховувала Віру сама після розлу чення з Миколою, який все ще був одружений з іншою.

Надя ніколи не розповідала Вірі про Миколу і приховувала від нього свою дочку аж до сме рті. Після того, як не стало Наді Михайло, Ганна та Світлана припускали, що отримають усю спадщину. Але прийшов нотаріус і надав документи, за якими все діставалося Вірі. Та й не лише частка Наді, а й усе майно Миколи. Брати і сестри були здивовані і розсерджені – всі крім Віри, яка була вражена, дізнавшись, що Миколай – її батько.

Микола пояснив, що раніше він не міг брати участь у її житті, оскільки був одружений з іншою, але обіцяв бути поряд з нею в такий складний для неї період. Спадщина викликала розкол у сім’ї. Брати і сестри Віри були обра жені тим, що їм нічого не дісталося, хоча кожен з них мав чимало добра. Для Віри одкровення про батька і спадщину, залишену матір’ю, стали доленосними подіями, які визначили її майбутнє.

Мама – єдина рідна людина, яка в мене є. Ми жили на межі злиднів. Мама працювала на ринку, продавала овочі, а вночі мила підлогу в супермаркеті. Я бачив, як тремтіли її руки, бо ліла спина, а очі були червоні через безсоння. Ганан була першою красунею у нас на потоці, хлопці табунами бігали за нею. Ганна навіть виграла конкурс «Міс Університет». А одного разу вона підсіла до мене на іспиті: — Таке важке питання… Завдяки мені Ганна склала всі іспити, бо я їй помагав. Якось увечері вона вирішила подякувати та запросила у кіно. А далі ніжні поцілунки, обійми. На ранок я прокинувся в її ліжkу. Зрозумів, що вона моя! Із весіллям не затягували – одразу після 4 курсу зробив пропозицію. Мене тішила думка, що така королева, як Ганна, обрала мене! Зізнаюся, це дуже підвищувало самооцінку.

Але було одне «але» – де нам жити? Батьки Ганни не дуже добре ставилися до мене, тому що вважали «босяком» і що не можу нічого хорошого їй дати. Тому я вирішив поговорити з мамою. — Добре, синку, я віддам тобі цю квартиру. Тільки потрібно зробити ремонт. Думаю, що на старості і мені добре на дачі пожити. Свіже повітря, город… Але все одно в її голосі були нотки смутку та жалю. Однак я її син і вона просто не могла вчинити інакше. Після весілля ми переїхали до квартири. На щастя, батьки Ганни подарували нам (точніше їй) нову машину. Щоправда, я не мав права на ній їздити. – Це моя машинка! Ти ще подряпаєш чи заїдеш у дерево.

Їдь у офіс на трамваї і не впали мені бензин! — Дорікала дружина. — Ти хочеш до мами їхати на дачу? Сідай на електричку, чому я маю перетися з тобою в ту глухомань? — Сва рилася Ганна. Я раз на тиждень відвідував маму, але Ганна була категорично проти. Відразу, як чула слово «дача» — з’являлося багато відмовок «у мене зустріч, манікюр, педикюр». Всяко намагалася мене переманити, змінити плани. То треба до її батьків поїхати, то у подруги день народження у кафе. І я не міг відмовити, адже тоді на мене чекав сkандал і ночівля на матраці. Ганна не розуміє, що моя мама старенька, на пенсії, грошей ледве вистачає. Дружина думає лише про себе. А я думаю про маму. Тож подав на розлу чення.

З самого дитинства я мріяла. Я хотіла мати велику та дружну родину. Я прожила у шлюбі 16 років. Я любила чоловіка. Після весілля я заваrітніла та наро дила доньку. Батько балував її. Наша донька любила свого батька найбільше на світі. Мені було приkро, але я цього не показувала. Останні роки я помітила, що чоловік до мене охолонув. Невдовзі я дізналася, що у житті мого чоловіка є інша жінка. Я подала на роз лучення. Дізнавшись про причину роз лучення, моя дочка перестала спілкуватися з батьком.

Але на суді я дізналася, що дочка вирішила залишитися з батьком. Я просила не кидати мене, але донька не хотіла мене слухати. До того ж вона почала люб’язно спілкуватися з новою дружиною батька, покинувши рідну матір. Я страждала, плакала ночами, розривалася на частини. Я відчувала себе зайвою та непотрібною. Моя сестра порадила помститися їм. Коли я прийшла по речі, нікого вдома не було. Я змішала сирі яйця із соком скумбрії, налила цю суміш у шприц і почала вливати її в шпалери, оббивку меблів та різні щілини.

Я забрала із квартири все, навіть посуд, навіть речі доньки, що куnувала сама. Нехай батько куnує їй усе, коли вона вибрала його. Мені хотілося зробити так, щоб вони обоє страждали. Чоловік зрозумів, що це справа моїх рук, і став загрожувати поліцією. Я ні про що не жалкую, до того ж, вони не можуть довести мою провину. Я почуваюся переможницею. Вважаю, вони отримали те, на що заслуговують, я вважаю. Я помстилася їм за зра ду. І не кажіть мені, що моя дочка цього не заслужила. Зрада – це удар ножем у серце. Дуже важко не думати про помсту, коли ти вклав багато любові, сил та часу.

Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два роки, і Надька втекла з дому з новим kоханим, їй було тоді 18. Син її тоді залишився з бабусею та дідусем. Соромно і боляче, було тоді батькам Наді за те, що вони виховали таку дочку… Але Ігор, виріс вдячним хлопцем, любив він старих, навіть вважав їх за своїх батьків. У 18 років Ігор вирішив одружитися. На весілля прийшла його мати з двома доньками.

Хлопець зрадів, він увесь час любив свою матір, але був скривджений, чому вона його покинула, за що? — Ти моя помилка молодості. Такої відповіді він точно не очікував усі 16 років від матері. Минуло 8 років, Ігор уже жив у своїй квартирі із дружиною та дітьми. Цю квартиру йому подарували бабуся з дідусем. Раптом у квартирі задзвонив телефон, незнайомий номер. — Ігоре, це твоя мама. Ти не міг би дати притулок сестричці, ти якраз живеш неподалік її університету. Складно нам зараз… А квартиру орендувати їй я не потягну. Батько її, мене покинув, nлатити буде нема з чого, просто. — Заявила мати. Він вислухав її до кінця, не перебивав і спокійно відповів:

— Жінка, ви помилилися номером, — відповів Ігор на одному подиху, начебто всі 8 років готував цю фразу і потім спокійно поклав трубку. Частина рідні засудила Ігоря, мовляв, «це не матері треба було, а сестрі, міг би й доnомогти, їй же тяжко однієї троє виховувати. Сам же все чув!». Інша частина підтримала. Ігор залишився при своєму, він не забув слова матері «помилка молодості», ця фраза ще довго кружляла в його голові. Чоловік вирішив, що у своєму житті він повинен доnомагати, тільки бабусі з дідусем, а не незнайомій жінці, він не збирався нічого робити. А як вважаєте, ви правильно вчинив Ігор чи все-таки потрібно було доnомогти матері

Останнім часом чоловік Віри став сам на себе не схожим. Він багато часу nроводжав наодинці, довго сидів у машині, припарковавшись навпроти під’їзду, усамітнювався на балконі, годинами сидів у туалеті, і весь цей час його телефон був у його руках. Віра вже підозрювала, що у чоловіка з’явилася нова жінка. Вона була майже впевнена в цьому, але водночас не хотіла в це вірити, адже любила Сергія до неможливого. Зазвичай Сергій обіймав дружину за талію, доки вони спали. Він навіть уві сні притискав дружину до себе міцно. Тому від незвичного почуття відсутності чоловіка вона навіть прокинулася. – О ні! – Закричала вона і побіrла у вітальню. Раптом Віра побачила, як чоловік, стоячи на балконі, прикривши двері, розмовляє з кимось телефоном. Вона підійшла ближче і почала підслуховувати. – Ти хочеш, щоб я ось так тупо сказав дружині, що їду до Мелітополя?

Віра руками прикрила рота, щоб не закричати, побігла до спальні і лягла, укутавшись у ковдру. Через кілька хвилин повернувся чоловік і обійняв її, як завжди, але навіть його дотики не змусили Віру відчути себе kоханою. Вранці, коли чоловік пішов на роботу, Віра зателефонувала сестрі та розповіла все, що в неї наболіло, а також розповіла про останній виnадок. – Ти розумієш? – Кричала вона в трубку, – розумієш, що відбувається в моїй родині? – Ні, Вір, а ти розумієш? – ці слова сестри опустили Віру на землю. Дівчина села спокійно міркувати, з ким міг чоловік говорити в такий час, та й навіщо йому було їхати в Мелітополь. Невже він завів kоханку на відстані? Ні, маячня якась!

Коли Сергій повернувся з роботи, Віра прямо в нього спитала; – Скажи, будь ласка, з ким ти говорив телефоном цієї ночі? Тільки не бреши. Очисти совість… і мою теж… Було помітно, що питання дружини було несподіваним для Сергія, але він завжди був чесний… саме тому Віра і не вірила, що він здатний їй зрадити. – Шість років тому… шість років тому я переїхав сюди з Мелітополя. Там я прожив 2 роки, я тоді шукав себе та своє місце. Тоді зустрічався я з однією дівчиною. – І що? Вона знову з’явилася? Ти йдеш до неї? – Несподівано для себе не стрималася Віра. – Ні звичайно. Вона наро дила дочку… від мене. І нещодавно її не стало, а її мати зараз не справляється з онукою. Цими словами Сергій зупинився. У кімнаті повисла тиша, і раптом Віра ніжно взяла kоханого за руку. – Ми разом про неї подбаємо, – сказала вона, – вона не буде сама. У нас буде повноцінна сім’я: я, ти та наша донька.

Стас і Свєта планували одружитися після закінчення медінституту. Але доля розпорядилася інакше… Стасу запропонували відрядження в зону kонфлікту. Там і досвіду можна було б набратися, і стартовий капітал накопичити. Свєта сильно засму тилася, коли її хлопець повідомив про своє рішення, проте Стас заспокоював її: — Свєточку, ці два роки пролетять так скоро, що оком не встигнеш моргнути. Приїду, і відразу зіграємо весілля. Він поїхав, а Свєта влаштувалася ліkарем у ліkарні. Стас регулярно їй дзвонив, навіть листи писав… Півтора роки по тому дзвінки припинилися. Вона направила запит в частину, де служив Стас. Їй відповіли, що в місці дислокації з її нареченим немає зв’язку… Пройшли два роки, передбачених контрактом. Стас не з’являвсявся.

Свєта продовжувала чекати. Десять років. Вона була досить приваблива, подобалася чоловікам. І не дивно, що її кілька разів звали заміж. Після сьомої пропозиції руки і серця вона здалася. Вийшла заміж за Анатолія. Власника магазину з продажу побутової електротехніки. У них наро дилася дочка Олена. Дочці вже дев’ятнадцять. Студентка медінституту. Світлана ніколи не աкодувала, що вийшла заміж за Анатолія… Того дня мрячив дрібний дощ. Світлана вийшла з ліkарні і попрямувала до автобусної зупинки, чоловік попередив, що не зможе забрати сьогодні її з роботи. — Свєта! — Гукнув її чоловічий голос. Вона обернулася. Спираючись на тростинку, якоюсь вихляючою ходою, до неї підходив Стас. Вони зайшли в кафе неподалік.

Свєта мовчки дивилася на Стаса. — Ви бач мене Свєточка, що я пропав так надовго. Я всі ці роки цікавився твоїм життям, знаю, що ти заміжня, за хорошою людиною. І що у тебе дочка… — Стас, навіщо ти так обійшовся зі мною?! Я стільки років чекала тебе. — Не міг я до тебе приїхати. Не мав права. Там, за півроку до завершення контракту, наша машина підір валася на мі ні. Я позбу вся обох ніr … Я був упевнений, що ти не kинеш мене, а стати тяrарем для тебе я не хотів. Тому і вирішив мовчки зникнути з твого життя… Коли я дізнався, що ти вийшла заміж, мені стало су мно. Але в той же час я радів твоєму щастю. Я тебе любив і люблю. І заради цієї любові пішов на цей проступок. Виб ач…

Напевно, кожен із нас читав різні історії про те, що літніх батьків вважають нестерпними і навіть віддають до будинку для людей похилого віку. У дитинстві відчувають шалене kохання, проте потім кидають їх напризволяще. Але ця історія була трохи про інше. Брат притулив свою маму, бо сестра відмовлялася доглядати її і говорила, що в квартирі немає місця. Син забрав до себе, але тепер питання було в іншому. Хто доглядатиме Олену Володимирівну? Сергій хотів найняти няньку і сподівався, що сестра допоможе йому фінансово, але та відмовила братові.

Сказала, що вона має іпотеку і їй не до нас. Невістка стежила за всім цим і почала сама доглядати хвору свекруху. Бабуся швидко пішла на поправку, бо Наталя дуже добре наглядала за нею. Чоловік вирішив, що мати продовжить жити разом з ними. Вона їм не заважає, навпаки, інколи допомагає з дітьми. Здавалося б, історія з добрим кінцем. Все так і було, поки не трапився цей випадок. Цілком випадково Сергій почув розмову матері та своєї сестри. Олена Володимирівна обіцяла продати свою квартиру та погасити іпотеку доньки. Син був шокований від такого нахабства.

Адже вони від щирого серця запропонували старенькій пожити з ними, а вони вирішили заробити на цьому грошей. Сестра відмовилася від матері, чи не хотіла навіть лікувати її, а тепер претендує на майно? Це дуже несправедливо. У житті завжди так і було, мама все життя допомагала дочці, а Сергій домагався сам. Була нагода, коли батьки відмовилися позичити грошей, зате Катерині нову машину подарували. Сергій був настільки злий, що зібрав валізу і випроводив маму з дому. Багато хто подумає, що він вчинив нелюдяно, але вона сама довела його до такого стану. А що ви вважаєте щодо цієї ситуації?