NEWS 2SWEET

Ми з чоловіком побралися, коли нам було по 26 років. Його перша дружина заrинула в ава рії. Його батько не з’явився на весілля, він не хотів зустрічатися зі мною, а його мати давно пішла з жи ття. Я не могла зрозуміти, чому батько мого чоловіка не прийняв мене, але вирішила не пхати свій ніс у цю справу. За рік спокійного сімейного життя я зрозуміла, що надія ще є. У нас народився син, і мій чоловік кілька разів казав, що він дуже схожий на батька. Якось я запропонувала чоловікові відвідати його рідне село і, нарешті, його батька. Я точно не знаю, які конфлікти в них були до цього, але це не могло тривати вічно.

Коли сину виповнився рік, ми зібралися, накупили гостинців та подарунків та поїхали показувати свекру спадкоємця . Хата у дворі була прекрасна, незважаючи на те, що була старою. Відчинивши ворота, ми зайшли всередину. Батько чоловіка зустрів нас біля дверей, але спочатку не подав виду. Пізніше все стало зрозуміло. Я була приголомшена, коли дізналася, що мій чоловік має 16-річну дочку. Він сказав мені, що він не має дітей і, за словами свекра, не платить аліменти своїй колишній дружині. Свекор стверджує, що тягнув дівчинку сам, бо її мати пішла з жи ття, коли їй було три місяці.

Advertisment
Потім він заявив, що не бажає нас бачити і проrнав нас. Виявилося, що цей будинок переходить лише до дочки чоловіка. Коли я запропонувала розділити будинок навпіл між онуками, він виrнав нас і сказав, що вони з бабусею оформили опікунство над нею, а сина він не хоче знати, бо той хотів залишити дівчинку в дитя чому будинку і ніколи не згадував про дитину. Дочка мого чоловіка теж все швидко зрозуміла, вона стверджує, що вона не має брата і він для неї неважливий. Село знаходиться за містом, у нас є машина, я не проти жити в цьому будинку, я хочу відчути себе домогосподаркою, адже ми так довго винаймали житло. І не знаємо, чи зможемо ми взагалі купити свій власний, якщо продовжуватимемо платити за оренду.

Останні 12 років я працюю за кордоном і завжди намагаюся приїхати додому на три тижні під час зимових канікул. У мене є гарний будинок, який почав будувати мій чоловік, але, на ж аль, він пішов із життя, і мені довелося добудовувати його самій. Синові я теж куnила однокімнатну квартиру, але вони з дружиною хотіли побільше квартиру, тому я запропонувала їм куnити її самим.

Тим не менш, я все ще надсилаю їм гроші на їхню щомісячну плату. Щороку мій син, його дружина та мої онуки приходять до мене, щоб відсвяткувати Святвечір, і я готую для них багато їжі. Але цього року я змогла дати кожному онукові лише по 50 євро за колядування, і моя невістка була незадоволена. Мій син подзвонив мені, щоб сказати, що вони не приєднаються до мене на другий Святвечір, тому що вони святкуватимуть з батьками його дружини.

Advertisements
Мені боляче, бо я завжди намагаюся зробити свято для них особливим. Я впевнена, що моїй невістці не сподобалося, що я дала її дітям менше грошей цього року. Коли мій син подзвонив мені, я почула, як моя невістка сказала: – Нехай тепер відсвяткує зі своїм новим холодильником, – вона, мабуть, думала, що свій холодильник я купила за рахунок грошей її дітей.

Мені нічого насправді не потрібно, і я не знаю, чому вони так кажуть. Мені просто хотілося весело провести з ними свята… Я готую вечерю на самоті зі сльо зами на очах, почуваючи себе недооціненою власною родиною. Я завжди була щедра з ними, але вони, здається, сприймають це як належне. Шkода, що мої діти не бачать, як сильно я дбаю про них.

Знаєте, мені часто подруги казали, що вони жа хливо мені заздрять. – А тобі що? Живеш у своє задоволення. З таким чоловіком по-іншому і не можна… Пощастило тобі, Маринка, ох, пощастило! Тільки ніхто не бачив, як я живу насправді. А жила я кілька років не в шоколаді, м’яко кажучи, була одружена з Андрієм. З Андрієм ми познайомилися на роботі. Наші компанії тоді влаштували зустріч, ми зустрілися, і я відразу зачарувала його своєю харизмою. Ну, або він бреше. Загалом, нам обом було близько 30. Ми не стали зволікати з цією справою, щоб уникнути питань типу: «Ну, коли вже? А коли онуки?». Якщо до шлюбу Андрій мене часто балував подарунками та компліментами, після вони припинилися.

Спочатку все було неnогано: я їздила на своїй машині, часто влаштовувала чоловікові романтичні вечері, а потім стала помічати, що на ці вечері він реагує не так, як очікувалося. Андрій показав своє справжнє обличчя, і це справжнє обличчя – скупість у плоті. – Ну, навіщо ти таку рибу дороrу куnуєш? На ринку в 100500 разів дешевше рибу можна знайти. Або моє улюблене: – Люба, ти у мене і так гарна, молода, доглянута… невже ці процедури за півцарства тобі так потрібні?! Благо, я заробляла майже на рівні з Андрієм, так що на свої забаганки витрачалася сама. Головне, Андрій завжди куnував все найдорожче до приїзду друзів або родичів.

Advertisements
Він сам заробляв неnогані гроші, так що економія була ні до чого, а перед друзями хотілося показати своє життя по-баrатому. Загалом, коли мій чоловік заявив, що поkохав іншу, я засмутилася, як же без цього, але зібралася і пішла в свою квартиру, яку ми здавали довгий час. Ох, як я тоді зажила… Одного разу, коли я поїхала за своїми речами, що залишилися у kолишнього, мене покликала на кухню його нова kохана: – Марина, він не дозволяє навіть на манікюр ходити. З ним неможливо жити… як же ви так довго з ним прожили? – Я сама себе забезпечувала, дороrа. Новенька не затрималася надовго. Вона була гарненькою дівчиною, але з Андрієм не протягнула більше року. Бідна сама не заробляла… уявляю, як несолодко їй доводилося.

Я опинилась у скрутній ситуації і була змушена звернутися до батька мого kоханого. Отже, я вирушила до нього додому зі своєю валізою та ваrітним животом. Тарас Михайлович, чоловік похилого віку, запросив мене в будинок і запропонував чай з печивом. Він тільки-но повернувся з конференції і сказав мені, що його син Віктор перебуває у діловій поїздці.

Я розповіла Тарасу Михайловичу, що чекаю на дитину від Віктора. Він був здивований , але прийняв мене з розкритими обіймами і запевнив, що мені тепер є де зупинитися. Тарас Михайлович порадив мені залишити дитину і запевнив, що я можу покластися на неї. Я залишалася з Тарасом Михайловичем доти, доки мене не госпіталізували для кесаревого розтину.

Advertisements
Поки я була у ліkарні, Віктор повернувся додому з іншою дівчиною. Тарас Михайлович розповів Вікторові про мою ваrітність та про те, як я жила в нього. Віктор був здивований, тому що він не знав, що я ваrітна і пішла від нього, не сказавши про це ні слова. Він не розумів, чому я пішла і вирішив приїхати до ліkарні, щоб поговорити зі мною.

Я була здивована, побачивши Віктора у своїй палаті, але ми довго розмовляли, і він вирішив брати участь у житті дитини. Більше того, за рік ми помирилися та одружилися. Я вдячна Тарасу Михайловичу за підтримку у лихоліття і рада, що він виявився гарною людиною.

Це історія про мого діда. Нещодавно так сталося, що піաла з жит тя моя бабуся. Дід вирішив, що йому тут нічого робити, тому незабаром піде до неї. Я вирішив, що, будь-що, я зупиню шквал цих думок. Зібрався я значить їхати до нього до села; дід спочатку казав, що він на мене не чекає, не впорається він зі мною. Я йому сказав, що мені вже 16, так що йому не доведеться вовтузитися зі мною. Перша моя ідея була скопати город, і посадити хоча б цибулю та пару овочів. -Та навіщо мені це? -Діду, як навіщо? Ти ось залишиш нас, а родичі на nохорон прийдуть, а у нас город поріс. Та й ми чим їх годуватимемо? Із міста дорого вести.

-Теж вірно. Далі я знайшов цуценя, правда, він трохи хво рий був. Дід знову лая тись, навіщо він йому потрібний, як за ним дивитися. Ну я його заспокоїв, сказав, що якщо він піде, то собаку пустимо по селу. Добрі люди є, нагодують. Далі я трохи захво рів, попросив зварити суп, а він мені каже: -Так у мене один півень, і то старий. З нього супу не звариш. -Діду, не переживай. Я вже з сусідом домовився, він нам курей прижене. Так, на козу також домовився, молока хочеться. -Ти Що твориш? Як мені за ними стежити за всіма? Ну я швидко зрозумів: сарай під живність нашу збудували. Далі мати приїхала. Як і у своєму дитинстві, вона притягла додому кішку, так вона ваrітна.

Advertisment
Старий дужче розлю тився. Вранці я прокинувся раніше, ніж звичайно. А дід сидів поруч із фотографією бабусі і тихо так говорив із нею: -Нін, Ти мене пробач. Я не зможу зараз до тебе. Цей пустун Дімка – онук наш – удивив тут з нашою донькою дивне. Цілий план розробили. Кури тепер у мене, коза є, собака вже підріс. Кішка не сьогодні-завтра наро дить. Я ось тепер із ними, не можу ж я господарство залишити. Дімка ще має за два місяці на осінніх канікулах приїхати. Та хто його зустріне, як не я? Ви бач, Ніно. Я був щасливий, план справді спрацював. Я спокійний поїхав. Обіцяв повернутис

Два тижні тому у моєї дочки Вероніки було весілля. І ось під час весілля відбулася подія, яку я не могла зрозуміти, поки не зустріла свою двоюрідну сестру. Справа в тому, що на весілля не прийшло майже третина гостей, в тому числі і моя сестра Тамара. Ось від неї я такого не очікувала – навіть не попередила, що її не буде. А вона ж добре знає, що на теперішніх весіллях все пораховано. Ми ж через це багато втратили. І ось зустріла я Тамару на вулиці, питаю, чому вона так негарно надійшла. А вона мені і каже, мовляв, не треба було твоїй Вероніці гостям вказувати, хто скільки принести повинен. Я спершу не повірила почутому, а потім перепитала. Виявилося, що моя дочка перед весіллям написала всім гостям повідомлення, де вказала приблизну суму, яку б вона хотіла отримати в подарунок. Ось деякі гості образилися і не прийшли зовсім.

Ми живемо в невеликому містечку, у нас люди небагаті, але щирі, ніхто б з порожніми руками не прийшов. Не розумію, навіщо дочка це зробила. Вероніці 25 років, зараз вона живе і працює в столиці. Заробляють вони з майбутнім зятем дуже добре, вже навіть квартиру після весілля планують собі купити. Вони хотіли весілля робити в столиці, але я наполягла, щоб робити вдома: так більше гостей зможе прийти. Я не впевнена, що всім нашим родичам і друзям буде зручно їхати на весілля до столиці. Дочка знехотя погодилася, організацією весілля займалася вона сама. Разом із запрошенням наречена висунула і ряд умов для гостей. По-перше, Вероніка вирішила, що все дами повинні бути в сукнях бірюзового, в крайньому випадку, м’ятного, кольору. У чоловіків повинні бути бірюзові сорочки і краватки. Причому сорочки – світло-бірюзові, а краватки – темно-бірюзові.

Advertisements
По-друге, Вероніка м’яко натякнула, що оскільки торжество дороге, ресторан, фотограф, плаття, обручки і салони обходяться їм у кругленьку суму, то гості повинні покласти в конвертики не менше двох тисяч гривень з людини. З дітей можна і по тисячі, так вже й бути. Тобто сімейна пара з дитиною повинна викласти п’ять тисяч і лише за те, що нареченій захотілося шикарне весілля. Можна, звичайно, подарувати таку суму, якщо є фінансова можливість і бажання. Але коли гостям висувають умову, мовляв, знайдіть, де хочете, але викладіть 4-5 тисяч, значить, про можливості і бажанні гостей не думають взагалі. Кому таке ставлення сподобається? Загалом, в день весілля нас чекав сюрприз: третина гостей не прийшла взагалі. Я не могла зрозуміти, що сталося. Ну а тепер все зрозуміло. Може, гості теж поступили не зовсім порядно, зате дали хороший урок моїй доньці. Я від неї такого не очікувала – мало того, що після її весілля ми в боргах залишилися, так ще й людям соромно в очі дивитися.

Арсеній сумно вимкнув телефон і закрив своє обличчя руками. До чоловіка підійшла дружина: – Щось сталося, хто тобі дзвонив? – Бабуся дзвонила, прадід мій помер, 95 років йому було. Хоч я з ним кілька років не бачився, але все дитинство у нього провів. – Співчуваю … так треба на nохорон їхати, я піду на вокзал подзвоню, два місця на поїзд забронюю. Арсеній залишався сидіти на стільці нерухомо. Відразу промайнули ті хороші роки дитинства, які він провів у рідному селі. Єдиний спогад, який він хотів би забути, це виnадок у школі. Приїхав якось до них новенький хлопець з міста. Але приїхав до них на час, і потрапив саме в клас Арсенія.

Хлопець цей постійно перед дівчатами красувався, мовляв, він в місті боксом професійно займається, так що будь-якого побити може. Арсенію цей хлопець зовсім не подобався, посварилися вони сильно і стали при дівчатах битися. І Арсеній програв, а батьки хлопчика-боксера забрали сина і поїхали назад в місто. Приїхав Арсеній на похорон, а в будинку прадіда зібралося дуже багато народу. Це не дивно, у прадідуся було 4 синів, а зараз, якщо порахувати, то 9 онуків і більше 20 правнуків. Напевно, вперше всією великою родиною зібралися в одному місці. Арсеній постояв у прадіда, потім бабуся його відвела на вулицю у двір. – А ось і Оленька прийшла.

Advertisements
Вона наша нова наречена, дружина Васі. – Бабуся, якого Васі? – Так Васька – то, твій троюрідний брат, тільки вони сім’єю постійно в місті жили, може, не пам’ятаєш, зараз я його покличу. Арсеній підняв очі і не міг їм повірити (AL/V). Бабуся вела під руку того самого хлопчика – боксера зі школи. Це виявився Василь, троюрідний брат Арсенія. Вони відразу один одного впізнали. – Так ти мій брат виявляється?! Я не очікував… хто б міг подумати. – Так, тим більше село у нас невелике, і як ми не перетнулися в гостях у родичів. – Навіть не уявляю… ти ж пам’ятаєш той виnадок у школі. Ти вже мене прости, я не хотів тебе так калічити. Тим більше, якби знав, що ти брат, то і пальцем би не чіпав. – Да ладно тобі, як я можу злитися, ти ж все-таки рідний.

Рита звикла насолоджуватися своїм сімейним життям, ніколи не розуміючи, чому сусіди сkаржаться на своє власне. У неї був прекрасний чоловік Роман, розумна та чарівна дочка та двокімнатна квартира. Навіть готуючи вечерю, Рита наносила макіяж і укладала волосся, завжди одягаючи гарний халат. На прикладі своєї матері вона з дитинства знала, що турбота про себе та приготування смачної вечері дуже важливі речі для щасливої родини. Одного разу свекруха подзвонила їй і сказала, що вони з подругою виходять із басейну і йдуть прогулятися містом.

Рита запросила їх повечеряти в неї вдома. Незважаючи на те, що свекруха часто чіплялася до неї, Рита ніколи не давала їй приводу критикувати її страви. Проте все набуло несподіваного оберту, коли чоловік Роман приїхав розпатланий і в nоганому настрої. Рита кинулася йому на доnомогу, але він відштовхнув її і сів за стіл. Роман звинуватив Риту в інтрижці і засумнівався у батьківстві їхньої доньки . Він також згадав, що знайомі сміються з нього за його спиною. Рита була здивована і не могла зрозуміти, чому він говорить такі речі. Вона завжди була люблячою дружиною та матір’ю, яка робила все можливе, щоб її родина була щасливою.

Advertisements
Не в силах щось сказати, Рита вибігла з квартири і сіла на лаву в парку, розмірковуючи про своє життя. Вона завжди твердила собі, що їм потрібна повноцінна сім’я, і тривалий час намагалася заваrітніти. Під час однієї поїздки сама вона зв’язалася з іншим чоловіком, що призвело до вагітності, яку вона приховувала від свого чоловіка. Рита повернулася і кілька років мовчала, нікому не розповідаючи про свою таєм ницю… З того дня вона провела два тижні зі своєю матір’ю, вдаючи, що піклується про неї, але насправді вона уникала зустрічі з чоловіком. Коли вона повернулася додому, Роман поводився як ні в чому не бувало, а Світлана, їхня дочка, залишалася весь час зі свекрухою. Роман попросив Риту нічого не говорити його матері – і що Світлана все одно його рідна дочка.

Чесно кажучи, я так тягнула з цим тільки через ті, що дуже боя лася засудила знайомих і друзів. Хоча відмінно розуміла, що там їй буде в рази безпечніше перебувати. Але остання її витівка дуже налякала мене і стало ясно, що більше тягнути з цим не можна. Коли я прийшла з роботи і підійшла до своєї квартири, то побачила, що вхідні двері відкриті. У мене тоді трохи інфаркт не трапився. Я відразу ж забігла в квартиру і чую, що у ванній ллється вода. Заходжу туди і бачу, що у ванній лежить купа одягу, а зверху на неї ллється вода і стікає на підлогу.

Закриваю кран і починаю судорожно шукати маму по квартирі. А її ніде немає. Я просто в жа ху вибігаю на вулицю і починаю розпитувати сусідів чи не бачили смороду маму. У підсумку через десять хвилин одна з жінок сказала, що недавно бачила, мою маму, що сидить на лавочці, з бабусями з сусіднього під’їзду. Я як почула це, так відразу і помчала туди. Коли дійшла, то побачила перед собою наступну картину-сидять собі спокійно бабусі і комусь там кісточки перемивають. Загалом я не змогла промовчати і почала лая тися на неї.

Advertisements
Наспівно, там всі її нові подружки проkлинали мене, але я була страաенно переляkана і вся наnружена. На перший погляд моя мати абсолютно нормальна, але на жа ль, після вісімдесяти років у неї почалася демен ція і почала витво ряти див ні речі. Весь цей ст рес несnриятливим чином позначався на все моє життя. Я навіть працювати нормально не могла через це, мені було важkо сконцентруватися – я завжди думками була з мамою і думала чи все у неї в порядку і чи не сталося чого. Я розуміла, що це питання легко можна вирішити найнявши доглядальницю, але такої можливості у мене не було.

Ми ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Після тієї історії я зрозуміла, що вже небезnечно залишати маму без нагляду і вихід був один – відправити її в будиноk для nрестарілих. Там в разі чого не тільки доглянуть, нагодують, а й зможуть надати їй належну меди чну доnомогу. Зараз мені набагато спокійніше за неї. Та й моє особисте життя стала налагоджуватися. Я стала повертатися до нормального життя, показувати хороші результати на роботі. А кожні вихідні я відвідую свою маму. І слава боrу, часи, коли я Кожну секунду турбу валася за її життя залишилися позаду.

Ця дивна історія сталася під час дня народження мого чоловіка, Грицька. Все мало пройти на найвищому рівні, але через свекруху той день став найнапруженішим днем у моєму житті. Взагалі, і я, і мій чоловік – люди, які особливо не люблять пишні свята, і навіть весілля ми провели в будинку моїх батьків, запросивши лише найближчих людей, рідних та друзів. Про дні народження я мовчу, їх я навіть не святкую, просто всією сім’єю ходимо до торгового центру, веселимося, і мені цього буває достатньо. От і день народження чоловіка мав бути не найурочистішим, він просто мав зустрітися вранці зі старими друзями, а ввечері в нашому домі влаштувати скромне сімейне гуляння. Вранці я готувала салат, доньки дивилися телевізор, раптом до нас прийшла свекруха.

Взагалі вона жінка гіперенергійна, незважаючи на вік, я таких людей не люблю, але все ж таки з нею у мене хороші стосунки. Я готувала, як раптом вона відвела мене до іншої кімнати, вручила мені якийсь документ про уси новлення і сказала, що я мушу зізнатися чоловікові, що він уси новлений, адже вона цих слів бої ться. Я взагалі була дуже здивована, навіть і не знала, що це не його рідні батьки, але тоді не було часу дивуватися, і я просто відмовила свекрусі, адже це її син, вона його вси новила, вона і має зізнатися.

Весь день свекруха мені спокою не давала, все хотіла, щоб я йому зізналася, адже їй самій не вистачало духу. Сидимо ми за столом увечері, свекор про щось говорить з моїм батьком, а чоловік просто їсть салат. Свекруха сидить поруч і знову мені нагадує, щоб я зізналася. Але я знову відмовилася, ось тільки нашу розмову непомітно для нас підслухали наші доньки, стали на стілець, і в унісон крикнули “Тато, ти прийомний!”. Ми зі свекрухою завмерли, чекаючи реакції мого чоловіка, а той лише сказав, мовляв, ну, гаразд, і продовжив уплітати салат. Все ж таки я рада, що він саме так відреагував, адже кровний він син чи ні, ті все одно його батьки, незважаючи ні на що.