NEWS 2SWEET

— Подумай про дітей, — говорила Віці мама по телефону, — так, вони вже підлітки, але й підліткам потрібні обоє батьків, Віка, одумайся. — Мамо, я вже прийняла рішення. А щодо дітей… син сам мені показав фото його батька на фейсбуці з якоюсь дівчиною та з немовлям на руках. Ось, як він на відрядження їздить, виявляється! — Ого, про це я не знала, — здивувалася жінка, — але як він міг так вчинити після 16 років щасливого сімейного життя? — А ось так, взяв і вчинив… — на цих словах Віка побачила свекруху в передпокої, — гаразд, мам, я тобі пізніше передзвоню. — Безсовісна, що ти надумала? — відразу ж почала свекруха, — яке роз лучення?

Ти в своєму розумі? — Віро Миколаївно, моє рішення остаточне, я з вашим сином миритися не збираюся. Геть, ми з дітьми вже його речі зібрали. Можете віднести із собою щось. — Але ж він любить своїх дітей. Він не може без них. А якщо ти думаєш, що він мав кинути іншу дитину… хіба так можна? Він же міг дбати про цю дитину фі нансово, не йдучи зі своєї справжньої родини. Та й як він буде без тебе? Він навіть приготувати собі нічого не зможе. — Він мав подумати про наслідки своїх відряджень раніше, — сказала Віка без жалю. Свекруха пішла, але Віці недовго довелося насолоджуватися самотністю.

Незабаром у хату зайшов і чоловік… без п’яти хвилин kолишній чоловік Вікі. — Ти ж повинен був почекати, поки нас вдома не буде, щоб винести свої речі, — так само безпристрасно сказала Віка, — гаразд, он там твої речі. Ми все зібрали. — Вік, нам треба поговорити, я більше не міг чекати. — Говорити з тобою, kоханий, мені не дуже й хочеться.

Вітаю з народ женням третьої дитини. Сподіваюся, з ним ти вчиниш не так, як із нами. Ключі можеш залишити на тумбочці. Я буду в себе, доки ти все не винесеш. Чоловік залишив ключі і почав виносити свої речі так, ніби це найважчі камені, які підняти йому не під силу. Віка про своє рішення не шkодувала. Вона вважає, що зі зрадниками інакше й не можна.

Лариса любила здійснювати суботні прогулянки вулицями рано-вранці. Їй подобалося проводити час на самоті, щоб почути звук білого коня, яким їхав її принц. Вийшовши з двору, Лариса мало не наступила на товсте портмоне. Вона підняла гаманець і зазирнула всередину: там була величезна сума грошей. Вона відразу ж почала формулювати у думках ідеї, як вона використовуватиме свій виграш. Усвідомлення того, що людина, яка володіє цими грошима, дійсно працювала на них і, швидше за все, збиралася використовувати їх для покуnки чогось необхідного, раптово випливло.

Гроші треба було повернути, бо вони належали комусь іншому. Лариса вирішила розпочати пошуки власника. Якщо власника грошей знайти не вдасться, вона вирушить за кордон. Щоб знайти хоч якусь підказку, вона перебрала вміст. Все, що їй вдалося виявити, – це клаптик паперу з номером телефону. Знаючи, що це не може бути номер людини, яку вона шукала, вона все ж таки зателефонувала. Відповів чоловік. Виявилось, що власник був його давнім другом. Єдиною інформацією було те, що людину звуть Олексій, а прізвище – Семенович. У телефонній книзі інтернету опинилися шість чоловіків з таким ім’ям та прізвищем.

Скільки грошей вони втра тили – дурне питання, яке поставили двоє. Четвертий зізнався, що не був знайомий із Ларисою. П’ятий Семенович перебував у відрядженні та залишився без повідомлення. Почекаю ще два дні, – розсудила вона. Зрештою, останній Семенович передзвонив. І зовнішня сторона зникнення, і її вміст були точно описані. Зі щирою подякою Олексій спробував сховати гаманець у кишеню, але Лариса попросила перерахувати. Наступного вечора Олексій та Лариса дивилися футбольний матч.

Олексій зненацька сказав Ларисі, що вона дуже ніжна дівчина. Потім він поїхав на вокзал за племінником і мав його відвезти до села до батьків. Лариса залишалася вдома протягом усіх двох вихідних, чекаючи на дзвінок від Олексія. Лариса запитувала себе: “Навіщо я йому потрібна? І чому він пови нен любити мене так само, як я його? Він сказав, що подзвонить, але одружуватися на мені не збирався”. Увечері пролунав довгоочікуваний дзвінок.

– Лариско, вибач, але я не зміг підключитися. У таких місцях нечасто буває доступ до інтернету, та й зв’язку не було. Зате тут цвіте дивовижний бузок, я здивую тебе таким букетом. У Лариси сльози перестали литися. Сусідів зверху не хвилю вало, радіє вона чи nлаче. Вони включили свій гучний дриль. – Я скажу все, що в мене на думці! Десять хвилин після дванадцятої! Вона піднялася на два сходові прольоти. Різко зателефонувала у двері. Двері розсунулися. Ларису огорнула хмара п’янкого аромату бузку. – Ларисо! Ти ! – скрикнув Олексій, мало не випустивши дриль із рук.

З Андрієм ми досить довго були у відносинах, кохання було величезне, тому вирішили одружитися. Але свекруха не дуже зраділа цій новині. Батьки подарували мені двокімнатну квартиру в центрі, тож із житлом проблем не було. А на ті гроші, які подарували на весілля, ми вирушили у подорож. Звичайно, і ця новина не втішила мою підступну свекруху. До речі, крім сина, має ще дочку, таку ж гадюку, до того ж, дурну, як пень. До своїх 25 років у неї немає освіти, крім шкільної, і вона жодного дня у своєму житті не працювала. Так і сидить на шиї матері. Після весілля ми з Андрієм домовилися, що всі зароблені нами гроші вкладатимемо в облаштування квартири. Але щомісяця на день зарплати чоловіка до нас у гості бігла свекруха, але Андрій одразу ж дав зрозуміти, щоб на гроші не розраховувала. Тоді ця підступна жінка підійшла до мене і пригрозила: — Нічого, люба, розлучення не за горами. Ти нам не потрібна. І квартира твоя нашого табору! Запам’ятай мої слова.

Тоді я тільки засміялася з її слів. Бувала вона у нас часто. Я намагалася тримати себе в руках. Коли вона зрозуміла, що її ігнорують, то змінила тактику. Якось свекруха заявилася до нас із фотографіями, на яких були я та якийсь мужик, ми обіймалися. У те, що це фотомонтаж, чоловік не повірив – і ми розлучилися. Ще свекруха його надоумила відсудити у мене частину квартири, але батьки подбали про це заздалегідь і зробили даровану на мене ще до заміжжя. Фото я не стала викидати, щоб винуватці були покарані. Я звернулася до свого однокласника, який працював у правоохоронних органах, та попросила допомогти. Віддала йому фотографії, а він як судмедексперт лише підтвердив, що це фотомонтаж. Тоді я вирішила подати до суду на свекруху за наклеп і в заяві описала все до найменших подробиць. Сестра чоловіка побачила першу повістку, вмовляла колишнього залагодити все зі мною.

Той прибіг і почав проситися назад, благав забрати заяву. Серйозно? Він був такий жалюгідний, навіть не розумію, як я могла його так любити раніше. Ти зі своєю мамою хотіли зробити з мене дівчину з низькою соціальною відповідальністю, аморальну зрадницю. Ще й очі на мою квартиру поклали! Тому і я вас не щадитиму. Нехай кожен із вашої родини отримає по заслугах! Усі хором вони вибачалися після судового процесу. До речі, було ухвалено вирок виплатити мені моральну компенсацію. Свекруха знову почала мене ображати та погрожувати. А колишній зі своєю сестрою лише нили, що немає такої суми в них. Суддя після всього цього передумав і компенсацію виписав особисто свекрусі за те, що аморально поводилася в залі суду. І збільшив штраф удвічі. Тепер цієї зухвалої жінки немає в моєму житті, крім її щомісячних виплат. Будь-яке зло не повинно залишатися безкарним.

В нашому офісі повинні були бути зміни. Сказали, що до нас на роботу повинна влаштуватися племінниця шефа. Всі наші хлопці заметушилися і вже думали, як завоювати серце цієї дівчини, щоб отримати хорошу посаду. Вона з’явилася — і всі перейшли до справи. Вона мені теж дуже подобалася, але я помічав, що вона якась втомлена. Але прихильників у неї стало менше, коли вони дізналися, що у неї є десятирічна донька. Вона мені так сильно подобалася, що я одного разу вирішив її запросити в парк погуляти.

Коли вона у мене запитала, в якій компанії ми підемо гуляти, то я сказала, щоб вона з собою взяла доньку. Ми пішли гуляти в парк, і я познайомився з її дочкою. Ми з нею дуже добре здружилися. У нас виявилося дуже багато спільного. Дівчинка явно полюбила мене відразу, і я її теж. Ми незабаром почали офіційно зустрічатися. Потім пішли в РАГС — і стали жити разом. Щастю моєму не було меж. Я дивився на неї і не вірив, що вона моя. Стосунки у нас з її дочкою були дуже хороші, хоча вона іноді зустрічалася з батьком. Але раптом все змінилося.

У мене виявили невиліkовну хво робу. Я повинен був поїхати на ліkування в Ізраїль. Дядько дружини нам дуже допоміг, і ми всі свої заощадження теж зібрали — і я поїхав до Ізраїлю на ліkування. Одного разу до мене прийшла донька й принесла мені гроші. Ми спочатку не розуміли, звідки у неї така сума. Як виявилося, вона організувала збір через інтернет, щоб виліkувати мене. Я не зможу описати те, що відчув у той момент, я просто розплакався. Я її завжди дуже любив, але не думав, що вона мене теж любить, як рідного. У нас ще попереду довгий і складний шлях, але я впевнений, що ми впораємося – всі разом.

Карина з Андрієм одружилися півроку тому. І тут “сюрприз” – Андрія скоротили, видавши зарnлату за три місяці. Товариш запропонував чоловіку іншу роботу, але треба було почекати чотири місяці. Тоді молодята вирішили, що на ці чотири місяці Андрій стане домогосподарем. І в нього неnогано виходило. – Тільки мамі про це не треба говорити. Вона в мене консерватор у цьому питанні, — сказав Андрій. Ганна Семенівна, мати Андрія, прийшла в гості. Жінка вона зайнята, живе на іншому кінці міста, тому сина з невісткою відвідує рідко.

І завжди без попередження. Ось і зараз так вчинила. Андрій був у магазині, а Карина була вдома одна. За десять хвилин, що був відсутній син, Ганна Семенівна знайшла безліч причин причепитися до невістки, не знаючи про те, що домоводством займається її син. Андрій зайшов додому в той момент, коли мати дегустувала приготовану ним вечерю і висловлювала своє невдоволення. – Здрастуйте мамулечко, як тобі курочка? – Андрюша, це ж їсти неможливо, стільки гострих приправ. Знайдуть, розумієш, в інтернеті всяких рецептів, і наготують казнащо. – Мама. Курка приготована за твоїм рецептом.

З тією різницею, що приправи ти куnувала на ринку, а ми замовили доставку. – То я дивлюся смак знайомий. А знаєш дуже смачно. Але твоя дружина не стежить за чистотою. Пил під диваном. – Мамочко, а ти сама? Пам’ятаєш, що пилюку під меблями ти прибирала в процесі недільного, генерального прибирання. А ми з татом рухали меблі туди-сюди. А сьогодні ще п’ятниця. Тож і тут твій “рецепт”. – А простирадла чому не випроасовані? – Але ж ти сама казала, що постільну білизну шкідливо прасувати! Потрібно лише вивісити сушитися акуратно. І все. Так що Карина робить все, як і ти колись. – Молодець, доню. Так і nродовжуй… – Цей раунд на нашому боці. – сказав Андрій, коли мати пішла. – Подивимося що буде далі…

Пролунав дзвінок у двері. Відкриваю, чи стоїть дівчина. З пузом. – Здрастуйте, я до Андрія. Мене батько з дому вигнав, коли дізнався, що ваrітна. Ось я й прийшла до Андрія, сподіваючись, що, дізнавшись про свого малюка, він не прожене мене, – затараторила вона, ніби заготовлену мову. – І чим ти думала, коли в ліжко до одруженого чоловіка залізла? – я мало не задихнулася від обурення. З чоловіком та нашим сином, у вузькому сімейному колі, ми два місяці тому відзначили наше з Андрієм срібне весілля. А він собі вирішив молодуху завести? У голові не вкладається! З роботи приходить вчасно, на дачу їздимо разом, з онуками теж нянькаємося разом. Коли тільки встиг, гад?! – Як одружений?

Чому одружений? Він мені про дружину нічого не розповідав, – промимрила дівчина. – Ти мені тут овечку з себе не будуй! Миттю волосся повідсмикую! – Вибухнула я і зачинивши двері пішла на кухню. Пити корвалол. “Зрад ник! Не пробачу! Тільки заявись додому!..”, накручувала сама себе в очікуванні чоловіка з роботи. А потім уnала на стілець і заревіла білугою. Вхідні двері відчинилися, як завжди, о сьомій п’ятнадцять. – Зінуля, а що за дівчина плаче у нас на майданчику… Опа- на! А в тебе очі чомусь червоні?! Що трапилося?! – Гад! Сволота! Зрад ник! Заліз під спідницю до молодої, а тепер прикидаєшся?

Андрій стояв, роззявивши рота. – Ти це про що? Чи можеш по-людськи, без криків пояснити? І тут я заплющила очі і розплющила рота. Пригадала всі образи. Навіть те, що він назвав сина Олександром, а не Павлом, як я хотіла. – Так, здається, я починаю розуміти, – сказав чоловік і пішов до дверей. Повернувся із ваrітною дівчиною. – Дівчино, скажіть , будь ласка, ви до кого прийшли? – До Андрія Максимова. Пробачте мені, будь ласка, – тихо промовила дівчина. – А моє прізвище як? – Запитав він у мене. – Самохін, – сказала я і до мене дійшла вся абсурдність моїх звинувачень. – Максимов живе поверхом вище. Ось він не одружений, – сказав чоловік дівчині, і вона пішла. Чоловік тиждень вдавав, що образився на мене…

У свої 56 років я усвідомила, що провела все своє життя, живучи одна в своєму сільському будинку. Село вимагало постійної роботи, тому я часто наймала людей для виконання простих завдань, таких як покос трави чи збирання картоплі. Незважаючи на мою привабливу зовнішність, я так і не вийшла заміж. У мене була сестра. Наша мати пішла з життя молодою, залишивши нашого батька ростити нас поодинці. Моя сестра рано вийшла заміж і переїхала до міста. Щодо мене, то я не могла залишити нашого старіючого батька і доглядала його багато років.

Іван, сільський житель, одного разу доглядав мене. Але, як і в мене, у нього був літній батько, про якого треба було дбати, і жоден з нас не міг залишити свої обов’язки. Зрештою, він одружився з кимось іншим, і я залишилася сама. На щастя, візити моєї сестри та її сім’ї позбавляли мене остаточної самотності. Після смерті нашого батька моя сестра передала мені свою спадщину з розумінням того, що зрештою я передам дім її дочцы, оскільки я не мала власних дітей. Але два роки тому все змінилося. Іван овдовів.

Його діти були вже дорослими та незалежними. Він запропонував нам об’єднатися на схилі років, щоб боротися з самотністю, і ця перспектива видалася мені привабливою. Але коли моя сестра дізналася про мої наміри вийти заміж, то миттєво розлютилася. Вона нагадала мені про нашу угоду і висловила стурбованість, що діти Івана можуть претендувати на нашу власність. І як тепер зберегти зв’язок з єдиною рідною людиною – я не маю жодного поняття.

Моя мама завжди була для мене оплотом стабільності та тепла. Тому, коли вона оголосила, що збирається вийти заміж за своє шкільне кохання, у свої 65 років, я відчув суміш здивування, недовіри і, на свій сором, засудження. Усі ці роки мій батько віддавав себе сім’ї, щоб забезпечити нам безтурботне життя. Як мама могла так вчинити? – Мамо, як ти могла? — спитав я, не взмозі приховати розчарування. — Тато жертвував усім заради нас, а ти… – Я знаю, – перервала мене мама м’яким, але впевненим голосом. — Твій батько чудова людина, і я ніколи не перестану бути йому вдячною за ці роки.

Але любов і щастя не завжди вимірюються одним і тим самим мірилом. Її слова змусили мене замислитись. Все життя я бачив маму поруч з татом, як само собою зрозуміле. Але тепер, уперше в житті, я поставив питання про те, чого насправді хоче моя мама? — Ти справді щаслива через це рішення? — спитав я, намагаючись зрозуміти її. — Так, мій любий, — усміхнулася вона. — Я ніколи не хотіла завдавати болю твоєму батькові. Але я також маю думати про себе. Можливість пережити старість з кимось, кого я любила все життя, здається мені дивом.

Слухаючи її, я зрозумів, що мама не шукала способу уникнути відповідальності або зрадити батькові. Вона просто хотіла знайти своє щастя, хай навіть і наприкінці життя. Це змусило мене переосмислити свої уявлення про кохання та шлюб. — Мамо, я хочу, щоб ти була щаслива, — сказав я нарешті, відчуваючи, як у мене на очах навертаються сльози. — Вибач мені за те, що сумнівався в тобі. — Немає причин вибачення, — відповіла мама, обіймаючи мене. — Важливо лише, щоб усі ми знайшли своє щастя, незалежно від віку. Ця розмова назавжди змінила моє бачення життя. Я зрозумів, що справжнє щастя полягає в праві кожної людини слідувати своєму серцю, навіть якщо це суперечить очікуванням оточуючих.

Ранок почався з дзвінка сіна, він радісно повідомив: — Мамо, Галя вагітна. Ти уявляєш, така радість… — Ой, вітаю. Тільки якось дивно. — А що дивного, ми вже 5 років одружені, давно настав час. Наступного дня свекруха ні з того, ні з цього приїхала до сина додому. Зазвичай вона приїжджала на свята, або попередньо дзвонила, але тут вона прийшла просто так і це було дивно для Галі. — Галочка, я рада, що у вас нарешті буде дитина.

Тільки не кажи чоловікові, що він не від нього. -Як … З чого ви взяли? Ми весь час намагалися завагітніти, я всі аналізи здавала, у мене все добре. Тільки він усе не хотів, казав, що й так знає, що проблем не має. — Галочка, тут така справа … у дитинстві мій Альоша перехворів на одну хворобу і після неї чоловіки залишаються безплідними. Тільки він про це не знає, і не треба, щоби знав. Просто так у нього самооцінка впаде і хтозна, що з ним станеться. Тоді і я зізнаюся … просто після роботи зайшла до кафе кави випити, тут один хлопець підсів.

Я сама не пам’ятаю, як потім у нього вдома опинилася. Я Альошу люблю, правда дуже люблю. -Галю, все що не робиться все на краще, ця дитина потрібна була вам, — заспокоїла свекруха. Галя благополучно народила. Медсестрою у пологовому будинку з’явилася однокласниця Льоші, і впустила його до палати. -Галю, у нас така гарна дівчинка. Тільки незрозуміло, а чому у неї волосся ті руді. — Та це просто rенетика, хто знає, що там намішано. Головне, що здорова. Через день Альоша прийшов до мами і заявивши: — Я знаю, що дитина не моя.

— З чого ти взявши, синку? — Пам’ятаєш ту мою однокласницю, вона зараз медсестра у полоrовому будинку, вона сказала, що група кpові не співпадає. — Альоша, зараз тобі всю поясню. Я довго приховувала від тебе, але ти безплiдний. Галі я про це сказала, і вона заваrітніла іншим способом, щоб у вас була дитина, знайшла до нора. — Тобто, Галя знала, але не покинула мене через це? Ще й дитину для мене наpoдила. — Та все так. Тільки не говори про це Галі, живуть спокійно.

Колись я вірив у те, що, присвятивши себе турботі про батьків, я природно отримаю у спадок їхній будинок. Це представлення виходило зі звичаїв мого сільського виховання. Проте все розвивалося не так, як я гадав. До моєї родини входили моя старша сестра Валентина та я. Коли Валентина вийшла заміж, вона переїхала жити до сім’ї свого чоловіка, незважаючи на наш великий будинок, який збудував наш батько, коли був молодий. Оскільки сестра тепер була добре забезпечена, було зрозуміло, що будинок перейде до мене, сина, який залишився під рідним дахом. Життя з батьками було складним, але моя мати, зразок працьовитості, надавала нам величезну підтримку.

Вона поєднувала роботу з домашніми обов’язками і, як і раніше, знаходила час для догляду за моїми дітьми у вихідні. І навпаки, становище Валентини тепер було менш вдалим: вона боролася з недоброзичливими родичами чоловіка, проте її чоловік не бачив потреби переїжджати, очікуючи успадкувати будинок наших батьків. Здоров’я нашої матері раптово погіршилося, що призвело до тривалої хвороби. Під час її першого місячного перебування в лікарні я відвідував її щодня, тоді як Валентина, обтяжена власною родиною та грубою свекрухою, приходила рідше. Після смерті моєї матері ми з Валентиною належним чином провели всі останні обряди. Пізніше, на моє повне потрясіння, здоров’я мого батька також швидко погіршилося.

Я доглядав його протягом двох років, аж до його смерті. Вважаючи, що будинок насправді належить мені, я попросив Валентину відмовитися від своєї частки. Однак вона була захоплена зненацька і відмовилася , наполягаючи на розділі всієї спадщини, включаючи будинок. Це суперечило всьому, чого я очікував, враховуючи мовчазне порозуміння між нами. Але Валентина стояла на своєму, не бажаючи поступатися своєю часткою. Минуло 2 роки з того часу, як суд зобов’язав мене заплатити їй за половину будинку. Фінансові труднощі значні, і через це я розумію, що віддалився від сестри і обтяжений боргом, виплаті якого не бачу кінця. Чи мала рацію моя сестра, наполягаючи на своїх законних правах? Невже вона не має і не мала почуття справедливості?