NEWS 2SWEET

Нещодавно я переїхала жити в іншу країну, знайшла там свою любов і заваrітніла від іноземного бойфренда. Мені 40, йому 65. Ми любимо один одного, але я бо юся осуду наших рідних. Може мені варто відмовитися від дитини? Бойфренд каже, що подбати про дитину, просить її залишити, а я відчуваю себе між двох вогнів. Вся ця історія почалася після зра ди чоловіка. Я виrнала його з дому, він пішов до kоханки, а я залишилася одна. Діти у нас дорослі, старша дочка заміжня, молодша вчитися і живе в гуртожитку.

Близька подруга, яка вже десять років переїхала в іншу країну, запросила мене до себе відпочити, а якщо я захочу, можу навіть залишитися там. Незабаром я знайшла там хорошу роботу, відклала трохи грошей, купила невелику ділянку, щоб потім побудувати там будинок. Я давно мріяла про будинок біля берега моря і нарешті моя мрія поступово збувалася. І ось я зустріла місцевого багатія. Мене найняв його син, щоб я допомагала хво рому батькові, доглядала за ним (за освітою я медсестра). Незважаючи на вік і хво робу, він був ще ого-го в ліжkу.

Два-три рази і я зале тіла. Ми любимо один одного, хочемо разом ростити дитину, але почнемо з того, що він вже хво рий, дорослий старий і може навіть не дожити до народження нашої дитини. Крім того, його рідні подумають, що я навмисне заваrітніла, щоб претендувати на його майно. А мої діти що скажуть? Я ж повинна вже няньчитися з онуками, але і rріх на душу брати не хочеться. Ще й мої мрії-побудувати будиночок біля берега моря, з дитиною на руках це взагалі буде нереальним. Що мені робити?

Якщо ви дійсно хочете зрозуміти сенс фрази “що посієш, те й пожнеш”, вам варто прочитати цю історію.Таке трапляється час від часу, і сам сюжет не дуже веселий, але історія сама по собі цікава. Суть історії проста: жінка з’ясувала, що у чоловіка є коханка і вирішила його покарати.”Загалом, у мене було відчуття, що мій чоловік мене обманює, було дуже багато” знаків “. Він постійно писав комусь повідомлення, сміявся і посміхався. А коли я питала, кому він пише, він говорив, що матері.Почав спізнюватися щовечора після роботи. А коли я дзвонила його колегам, вони відповідали, що він пішов кілька годин тому. Коли я запитала його, що відбувається, він розсміявся і сказав, що був в офісі.

Останньою краплею було те, що він виходив “за молоком” в 11:30 вечора, і не повертався до 2 ночі. Тепер я можу точно сказати, грунтуючись на своєму досвіді, що в таких випадках варто найняти приватного детектива. Вони добре розбираються в тому, що роблять, і зможуть зібрати докази, які стануть в нагоді при розлученні.Я нічого йому не сказала і дочекалася його Дня Народження, який був через кілька місяців. Я розумію, що ви можете подумати: навіщо потрібно було чекати так довго, якщо я знала, що він змінює, і чому потрібно було це робити саме на його День Народження?

Я вчинила так, тому що мені потрібно було зібрати більше доказів і знайти собі нове житло. Коли я запитала його, як він збирається відзначити свій День Народження, він сказав, що не хоче запрошувати гостей і просто відзначить його з колегами по роботі.А потім я знайшла в шафі пляшку шампанського і дві склянки. І в моєму мозку щось клацнуло. Тому я зробила те, що зробила б на моєму місці будь-яка розумна жінка. Я пішла з дому і оселилася на час у знайомих, а чоловікові сказала, що їду з міста у справах.

Потім я покликала на його День Народження його батьків, його сестру і кілька його друзів. Я сказала їм, що хочу зробити чоловікові сюрприз, і що ми всі повинні завалитися в нашу квартиру з великим тортом і свічками. Звучить весело? Ще б.Ми зустрілися біля будинку в 8: 30 ранку. Ми всі заходимо в ліфт (всього 8 осіб). Його мати тримає торт, і я нагадую всім, щоб вони вели себе максимально тихо. Я відкрила двері в квартиру своїм ключем. Кожен тримав у руках хлопавку, а його мати, посміхаючись у весь рота, тримала в руках торт. Але коли я відкрила двері, всі були дуже здивовані!

Мій чоловік теж був здивований. Він лежав, обіймаючи свою коханку, і дивився на нас широко розплющеними очима. Його мати кинула торт, сестра і батько почали на нього кричати. Я прикинулася, що в шоці, його друзі теж почали на нього кричати. Мій чоловік, тепер уже колишній чоловік, ридає і кричить “що я наробив”, а його коханка намагається натягнути труси і втекти.Думаю, не варто говорити, що це – один з найкращих подарунків на День Народження з усіх, що я коли-небудь робила “.Якщо вважаєте, що ця жінка поступила правильно, поділіться цією історією з друзями.

Мені дуже соромно, що у мене такі діти. Вони відпочивають щороку за кордоном, а я, коли прибільш, повинна економити на їжі. І допомагати мені ніхто не хоче!Мій чоловік помер п’ять років тому. Проживаю я зараз сама, оскільки син і дочка вже дорослі. Все життя ми важко працювали, щоб дати їм освіту, купити житло, а тепер і онуків няньчу. Ледве зводжу кінці з кінцями, тому що пенсія у мене невелика, намагаюся брати якусь роботу додому (часто займаюся вишивкою на замовлення), тому що ледь вистачає на найнеобхідніші речі. А коли прибільш, то взагалі економлю на їжі.

Одного разу ми з сусідкою почали розмовляти про наше фінансове становище, і вона розповіла, що їй допомагають діти: привозять продукти, купують ліки та інші необхідні речі. Мені в цей час стало неприємно, адже мої діти жодного разу не запропонували допомогу.

Мені соромно щось просити у них, адже я розумію, що їм треба своїх діток ставити на ноги. Хоча живуть вони не дуже бідно, щороку відпочивають за кордоном, і не в Єгипті, а на дорогих курортах.Якось я попросила їх допомогти мені оплатити комуналку, адже я залишу їм свою квартиру. Тим більше, їм наполовину платити буде не так вже й багато. Син зробив вигляд, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує насилу.І син, і дочка мають власні автомобілі, на яких щодня їздять на роботу. Мені було так прикро, адже ремонтувати і заправляти машини у них є гроші, а допомогти мені – ні.

А я їм присвятила все своє життя! Дочка щомісяця купує собі нові речі, внучку балують: кишенькові гроші більше, ніж моя пенсія.Про сина взагалі мовчу, там всім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить.Сиджу і згадую, як ми з сестрою допомагали своїм батькам, адже були вдячні і дякували за все. В гості ніколи з порожніми руками не їздили.Зробили їм ремонт в квартирі, адже на пенсії люди не можуть собі цього дозволити. Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так потрібно, а я, мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей.

Я вже собі думала, якби мене діти взяли жити до себе, я б робила все по дому, допомагала, а свою квартиру здавала. Але боюся таке запропонувати, адже знаю їх відповідь.Ми з чоловіком все життя відкладали собі на старість, але у дітей завжди виникали проблеми, і ми все віддавали. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка на схилі років.
А ви допомагаєте своїм батькам

Собаки ніде не було. У передпокої було ще більше хаосу. Лампа виключена і в однієї зі стін лежали зім’яті ковдри.
У вітальні працював телевізор на повну гучність і в кімнаті було повно іграшок та одягу. У раковині повно брудних тарілок і каструль, залишки сніданку лежали на столі, двері холодильника відкриті навстіж, корм для собак валявся на підлозі, бите скло лежало під столом і невелика купа піску була біля дверей.

Чоловік поспішив на гору по сходах, крокуючи через іграшки і великі купи одягу, в пошуках своєї дружини. Він боявся, що вона захворіла або щось трапилося серйозне. Він побачив на підлозі воду, яка витікала з дверей ванної. Коли він подивився в ванну, то побачив безлад: вологі рушники, мило і піна, і багато іграшок, розкиданих на підлозі. Метри туалетного паперу лежали в купі і зубна паста була розмазана по стінах і дзеркалах.

Він поспішив в спальню. Там він побачив, що його дружина, згорнувшись калачиком, лежала в ліжку. Вона була в піжамі і читала книгу. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Потім запитала, як пройшов його день.Він виглядав збентеженим і запитав:-Що тут сталосяВона знову посміхнулася і сказала:- Ти кожен день після роботи питаєш мене, що я робила сьогодні?- Так? – сказав чоловік з недовірою.Дружина відповіла:- Так ось – сьогодні я нічого не робила!

Мені було 69 років, а моєму чоловікові тільки виповнився 71 рік. У нас були син і дочка, обидва були одружені та оселилися в місті. У нашого сина був 6-річний син, а у дочки – 4-річна дочка. Ми все життя прожили в селі, і нам це подобалося. У нас був город, кури та гуси, і ми могли виходити надвір, коли захочемо. Ми довго накопичували гроші, і ми хотіли поділити їх між нашими дітьми. Ми також хотіли поділити наш будинок порівну, щоб нікого не залишити осторонь. Пізніше ми обоє захворіли і нічого не могли робити. Ми покликали дітей на допомогу. Дочка сказала, що приїде, але син довго не брав слухавки.

Коли його дружина, нарешті, відповіла, вона сказала, що не вони не можуть приїхати, тому що у них маленька дитина та багато справ по дому. Наша дочка приїхала за півгодини після дзвінка того дня. Вона принесла багато їжі і допомогла нам подбати про все. Пізніше вона відправила свого чоловіка додому і залишилася з нами, поки ми не одужали. Вона навіть допомогла нам посадити дещо у саду. За цей час ми з чоловіком багато розмовляли і дочка поділилася з нами тим, що наш онук дуже хотів окрему кімнату. Жили вони у маленькій однокімнатній квартирі, а на нову грошей не вистачило.

Якось ми вирішили покликати обох дітей, щоб поговорити про гроші, які ми хотіли передати їм. На це запитання відразу ж відгукнулися син та невістка . Вони були першими, хто прийшов до нас, чого не було останнім часом. Наша дочка сказала, що запізниться. Ми сказали їм, що віддамо дочці всі наші заощадження, щоб вони могли купити побільше квартиру. У сина вже була велика житлова площа, тому після нашого відходу Людмила та Роман могли розділити наш будинок навпіл. На щастя, всі погодилися, що це було правильним рішенням, і ми були раді допомогти нашим дітям. Невістка, звичайно, була не дуже задоволена, але головне – син із нами погодився.

Коли Тарас йшов в армію, Юля обіцяла вірно чекати. І стримала обіцянку — вона писала коханому листи в армію з палкими зізнаннями в коханні, розписувала їх квіточками, сердечками, а в кінці листа поряд зі словом «цілую» залишала відбиток губ. Вона і справді безмежно любила — так, як тільки можна щиро любити людину, а коли його не було поруч, хвилини їй годинами здавалися. Тому до цих пір не віриться Юлі, що Тарас міг так з нею вчинити. Серце до останнього підказувало, що це неправда, що він не міг забути її. І коли на кілька чергових її листів улюблений перестав відповідати, а потім в декількох словах написав про те, щоб вона його забула, була змушена вжити всіх за правду. Заміж Юля вийшла за першого-ліпшого. Звичайно, без любові. Її розтоптану любов і своє серце вона назавжди закрила на замок, щоб знову так боляче не обпектися. Та й не могла вона когось любити більше, ніж Тараса.

Юля саме поралася на кухні, коли в двері задзвонили. Так, як і була, в фартушку і домашніх тапочках, пішла відчиняти. Перед нею стояв змужнілий, в офіцерській формі Тарас. — Я не повірив, що ти вийшла заміж, тому вирішив переконатися. Але бачу, що це правда, — в його очах було стільки болю, що, здавалося, він ось-ось заплаче. — Тепер зрозуміло, чому ти не відповідала на мої листи … Він уже розвернувся, щоб піти, але Юля стримала його. — Як ти можеш так говорити? Це ж ти написав, щоб я тебе забула … — нічого не розуміючи, чи то виправдовувалася, то чи звинувачувала жінка. — Я? .. — запитав після тривалої паузи хлопець. — Так я минулого тижня відправив останнього листа з армії з надією, що ти мене зустрінеш … Якийсь комок зупинився в горлі Юлі. Він не дав їй і слова вимовити. Сльози обпалювали її обличчя, а в голові лише снували питання: «Як? Чому?» У той же день Юля пішла до батьків.

Мабуть, вони знають більше, ніж вона. Їм же ніколи Тарас не подобався, тому що не мав достатньо грошей. — Прости нас, дочка. Ми хотіли тобі кращого життя, тому що знаємо, що таке, коли вишукуєш по кишенях копійки, щоб купити дітям цукерки. Ми це колись пережили і хотіли, щоб у тебе склалася найкраща доля, — по черзі, не стримуючи хвилювання, говорили мама і тато. — Але ж ви не дивилися на те, що бідні, а всупереч усьому любили один одного і одружилися. Так чому моє життя хотіли зруйнувати? Як ви могли так зі мною вчинити? — картала батьків Юля. — Тримай, — мама простягнула дочки з десяток листів. Перечитуючи їх в сусідній кімнаті, Юля не плакала — вона ридала вголос так, як виє вірна вовчиця. В останньому листі, про який говорив їй Тарас, був пролісок,

який за тиждень часу встиг засохнути, а поруч написано: «Я його довго шукав, але знайшов для тебе». Увечері Юля серйозно поговорила з чоловіком, який, крім роботи, грошей і друзів, а може і подруг (про це їй не раз натякали «доброзичливі» сусідки), нічого навколо не помічав. Вони розлучилися тихо і мирно — як в морі кораблі. Вперше в житті Юля, переборовши страх нічної темряви, вийшла гуляти по місту. Втім, їй вже нічого не страшно, тому що вона йде в будинок того, хто її по-справжньому любить і кого ні на хвилину не переставала любити вона … … Тимчасовий час змило всі непорозуміння і образи. У родині Юлі і Тараса підростають двоє світловолосих синочків. Радіють онуками бабусі з дідусями. А ще всі впевнені: найбільше багатство — це коли в будинку панує щира любов …

Нещодавно стала свідком однієї цінової ситуації — і реально була в աоці. цінової ситуації — і реально була в աоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишилося одне вільне місце. Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч

Advertisements
Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?

Свекруха відчувала себе вкрай не комфортно, тому що була змушена жити з нами. Ми з Так склалося, що свекруха жила в моїй квартирі. Ми з чоловіком ніколи її нічим не дорікали. Але вона постійно відчувала себе зайвою. Вона боялася зайвий раз вийти з кімнати поїсти. В туалет свекруха теж не могла пройти, коли ми всі були вдома. Щомісяця намагалася всунути мені якісь гроші зі своєї мізерної пенсії, а цілий день, поки ми всі були на роботі, вона мила підлогу і натерала посуд до блиску. Я вирішила, що більше так жити не можу, потрібно щось робити. Тепер щоразу, коли вона мене бачить, на її очах з’являються сльози .У нашій родині так склалося, що мама чоловіка у свій час жила з нами під одним дахом. Її старша дочка, Ірина, обдурила свою матір при розміні квартири, що дуже важко зрозуміти мені, як жінці і доньці. Залишити мою свекруху Надію Степанівну на вулиці ми з чоловіком не змогли.

У нас вдома свекруха постійно відчувала себе зайвою. І мені було її, чесно кажучи, дуже шкода. Вона боялася зайвий раз вийти з кімнати, поїсти її доводилося витягувати мало не силою. Надія Степанівна – інтелігентна і скромна жінка, ми з нею завжди ладнали, вона ніколи і слова мені поганого не сказала, ставилася до мене, як до рідної, але з якоюсь особливою повагою. Так що особисто я в спільному проживанні зі своєю свекрухою проблем взагалі ніяких не бачила. А їй було дуже незручно жити з нами, в цьому я її добре розумію.Вона завжди намагалася дати нам гроші зі своєї і без того маленької пенсії:

– Ось, на комунальні платежі трошки хочу дати, візьми, – раз на місяць мама чоловіка, тремтячими від хвилювання руками, сунула мені конверт.Я зрозуміло відмовлялася. Я вважала, що мамі чоловіка гроші потрібніші. Тим більше, ми, слава Богу, не бідували. З нашого боку ніколи не було ніяких натяків ні на оплату квартири, ні на покупку продуктів в будинок. Ми вважали, що це зовсім неправильно – брати гроші з самої близької людини. Тим більше, вона виростила мого чоловіка і виховала його хорошою людиною, за що я їй все життя буду вдячна.Але Надія Степанівна так не могла:- Мені дуже незручно, що я сиджу у вас на шиї. І що заважаю вам, у вас своя сім’я, і ви себе некомфортно почуваєте поруч зі мною, я ж все розумію.А цілими днями, поки ми з чоловіком були на роботі, а дочка в школі, Надія Степанівна старанно прибирала і натерала посуд до блиску. Хоча сама вона не прихильниця великої чистоти, але так вона намагалася нам віддячити. Я її постійно просила, щоб вона себе не обтяжувала настільки домашньою роботою, але це було марно.

В туалет свекруха теж не могла пройти, коли ми всі були вдома. Вона терпіла до останнього, а в її віці це не зовсім добре. Розмови і вмовляння ні до чого не привели:- Я у вас в гостях і веду себе відповідно. Ви не можете мене нічим дорікнути, – стояла на своєму Надія Степанівна.Дивлячись на все це, ми з чоловіком вирішили її переселити. Ми живемо в передмісті, поблизу новобудов розташований приватний сектор і кілька невеликих селищ. В одному з них продавалася невелика хатина – одна кімната, кухня, світлий коридор і сан. вузол.Маленька, але дуже доглянута хатина виглядала досить привабливою. Маленький садок, доглянутий двір і город – все, що важливо для людини пенсійного віку: газ, каналізація, електричне опалення та водопостачання. Ділянка в 6 соток з різними посадками.І ціна була для нас досить доступна. Порадившись з Ніною Сергіївною, рішення було прийнято: купуємо хатину.Частина суми у нас була вже відкладена, половину взяли в кредит. Переїзду в село моя свекруха неймовірно зраділа, це було добре видно. У неї на очах стояли сльози, вона все у нас питала:

– Це ви мені? Це мій дім? – почувши позитивну відповідь, вона розплакалася від щастя. Навіть ми з чоловіком плакали, дивлячись на неї.Надія Степанівна обіймала сина, мене, внучку.Незабаром ми перевезли її речі в село, Надія Степанівна захоплено обходила свої володіння:- Тут огірочки будуть, там квіти висаджу.Вона попросила сина переставити меблі на свій лад, і стала розкладати речі. Ми зібралися додому, отримавши чергові подяки і запрошенняв гості.Будинок був оформлений на чоловіка.- Не хочу, щоб ще моя дочка Аня прийшла частку свою вимагати. Так краще буде для всіх, – погодилася Надія Степанівна.Аня дізналася про переїзд своєї матері не відразу, а приблизно через півроку. Те, що вона так нахабно виманила у мами квартиру, їй здалося мало, і вона приїхала до Надії Степанівні набиватися в спадкоємиці. Навезла їй гостинців і одяг якийсь, не новий, свій, в якому вже не ходила.

Спочатку Аня з сином планували оселитися у своєї мами, щоб онук подихав чистим повітрям і відпочив в селі. Але, на щастя, хатинка була маленькою, і це не дозволило їм розташуватися з комфортом у мами: якщо для однієї людини кімнати в 15 квадратів цілком достатньо, то оселитися там утрьох – досить проблематично і незручно.Материнське серце. Яку біль не завдавали б діти, мама все одно їх любить. Надія Степанівна раділа візитам дочки, яка привозила їй онука. Приїжджала Аня до мами до тих пір, поки не дізналася про те, що будинок її матері не належить. Зрозумівши, що ловити нічого, що нічого вона більше від матері не отримає, Аня зникла так само стрімко, як і з’явилася. Надія Степанівна з головою поринула в городні турботи: щось садила, обробляла, виполювати бур’яни. Свіже повітря йде їй на користь – жінка розквітала на очах.В моїй історії немає драми або нахабства. Просто потрібно ставитися до людей так, як хочеш щоб вони ставилися до тебе. Надія Степанівна мене прийняла як рідну дитину, хоча я зовсім чужа їй людина, я жодного разу в житті не чула від неї жодного поганого слова на свою адресу, або на адресу моєї дитини.І, коли прийшов наш час з чоловіком відплатити цій чудовій жінці за добро, ми це з радістю зробили. У міру своїх сил, звичайно.Зараз ми постійно до неї приїжджаємо, добре, що живемо близько. А вона завжди щаслива обіймає нас, хоча в очах завжди сльози.

Іван був наймолодшим в сім’ї. Йому подобалося жити серед старших братів, з якими можна було і пограти, і подуріти. Але жили вони бідно, тому Ваня постійно доношував речі за старшими. Всі однокласники насміхалися над ним з цієї причини. Вони називали його голодранцім і не давали спуску. Його мама працювала звичайною медсестрою. Жінка часто брала додаткові заробітки, тому Іван був наданий сам собі. Неохайний вигляд давав дітям ще один привід для закидів. Він сидів за партою один.

Вчителі не захищали його, вони теж жартували над ним. Ваня почував себе дуже ніяково в таких ситуаціях. Але вчився хлопчик на одні «п’ятірки». Фізика і математика були улюбленими предметами. Та й гуманітарні науки давалися Вані легко. Він за раз запам’ятовував вірші. Одного разу Іван розповідав на літературному вечорі про Блока, а із залу долинали мерзенні шпильки. Він гідно закінчив свій виступ, подякував за увагу, а в цей момент хтось плюнув йому в обличчя жеваной папером з трубочки.

Тоді терпіння у юнака і лопнуло: — Ви пошкодуєте про все! Я обіцяю! Я виросту, куплю школу разом з педагогами. Ви все розумієте, але буде пізно! Він був сповнений власної переваги, а зал зайшовся від сміху. Пройшли роки. Іван успішно закінчив ВНЗ. Він відкрив свою справу і благодійну організацію, яка допомагала малозабезпеченим сім’ям. Життя його склалася найкращим чином: сім’я, кар’єра, здоров’я. Одного разу він заїхав в рідне село і побачив, що його школа закрита.

Як з’ясувалося, будинок визнали аварійним, і діти були змушені ходити на заняття в сусіднє селище. У цей момент по щоці скотилася сльоза, він згадав все глузування однокласників і вчителів. Допустити цього Іван не міг. Він, звичайно, боровся з безглуздими думками, відганяв від себе підступні плани, щоб діяти розсудливо. Батьки його правильно виховали, помста була йому чужа, тому співчуття до людей взяло верх.

Він скасував усі зустрічі, викликав свого помічника і показав фронт робіт. Він не тільки фінансував ремонт, але і контролював всі етапи. Директор і все педагоги із захопленням дивилися на свого випускника. Вони теж пам’ятали, як отруювали його дитинство, і в цей момент відчували сором і докори сумління. Вчителі боялися до нього підійти, але він зробив це сам, сказавши: — Дякую вам за уроки життя!

Вже був вечір. Зять привів додому свою тещу. Поставив дві її сумки на підлогу в коридорі, і вона пішла до Світлани. Коли жінка побачила свою маму, її розчаруванню не було меж. – І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна? Ти ж потім в своє село повертатися не захочеш …Не так давно я дізналася історію своєї давньої знайомої, яка некрасиво поставилася до долі своєї літньої мами. Це радісно, що закінчилося все добре, і про тещу подбав зять, який розмістив її в платну хорошу клініку.Але ж тоді Світлана абсолютно нічого не знала про те, що трапилося, a дізналася тільки після того, як маму виписали з клініки. Чоловік Світлани привіз тещу додому і повідомив своїй дружині: –

Твоя мама тепер здорова, все необхідне я їй купив, але потрібно, щоб вона була трошки під якимось наглядом. Тому вона деякий час поживе разом з нами. Ти ж не проти?Звичайно, було б логічніше, якби саме таке питання задавала своєму чоловікові сама Світлана. Адже це ж її рідна мама.Але замість того, щоб подякувати чоловіка за турботу про маму, жінка влаштувала дивну і не зовсім незрозумілу сцену:- Мама, я тільки в столицю з твого поселення переїхала, своє життя, почав влаштовувати, так ти тут як тут! Ще й в одному будинку зі мною жити хочеш тут! І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна, ти ж потім в своє село повертатися не захочеш?

Мама пенсійного віку звичайно розхвилювалася після таких слів дочки, але більше всіх був здивований чоловік Світлани. Нарешті, дружина розкрила перед ним свою справжню сутність, показала справжнє обличчя. Не такий він знав цю дівчину, коли робив їй пропозицію.Теща, хвилюючись, почала збирати свої речі, щоб поїхати додому, a сама Світлана, ображено грюкнувши дверима, пішла до подруги.Повернувшись пізно ввечері додому, Світлана виявила зібрані валізи і квиток на поїзд. Не розуміючи, що відбувається, вона запитала y чоловіка:

– А що, моя мама ще не поїхала від нас? Або ти кудись зібрався?- Ні, дорога, це твої речі і твій квиток. Мабуть, нам варто пожити окремо. Я давно хотів дитину, але сьогодні зрозумів, що не готовий до того, що y моїх дітей буде така мати. Подумай про свій вчинок. Поживи поки в селі в маминій хаті, a вона зі мною поки залишиться, якщо щось до тебе дійде, то приїжджай назад, – повідомив їй про своє рішення чоловік.Світлана і подумати не могла, що чоловік прийме саме таке рішення …