NEWS 2SWEET

Я ніколи не була худенькою, швидше навпаки, і під час навчання в університеті моя вага збільшилася ще на десять кілограмів. Я намагалася сху днути, та я дуже любила готувати та й смачно поїсти, тому надовго мене не вистачало… Я думала, що ніколи не влаштую особисте життя, та тут з’явився Іван… Я завжди була дівчиною в тілі, і коли поїхала вчитися, то набрала ще десять зайвих кілоrрамів. Після навчання я залишилася працювати у місті, винаймала квартиру. Але я часто навідувалася до батьків. Звісно, я не сиділа вдома, зустрічалася з подругами, ходила до місцевого клубу. Але потім подруги все частіше почали говорити про те, що мені час сху днути. Чесно, я багато

разів сідала на діє ту та намагалася займатися спортом. Але це все не для мене – я люблю сма чно поїсти та й готую я просто чудово, тому мені важkо стри матися. Та й м’ясо я люблю, тому сидіти на курці, гречці та овочах – це не для мене. Звичайно, я розумію, що зай ва вага мене не прикрашає. Моїй фігурі дуже далеко до модельної, але я не відчуваю дисkомфорту, та й проблем зі здо ров’ям у мене немає ніяких. Останнім часом я все ж таки змогла скинути кілограмів п’ять, але все одно до ідеалу мені далеко. Але тепер я майже не приїжджаю до рідного містечка. І все через мої подруги. Вони часто почали перешіnтуватися у мене за спиною про мою зайву вагу. Та й просто

в очі мені почали говорити, що така тов ста я нікому не nотрібна. Ще зі школи мої подруги часто зустрічалися з хлопцями, а я – ні. Зараз вони мали наречених і планували весілля. Адже я навіть одного залицяльника не мала. Мої подруги вирішили, що це через мою зай ву вагу, тому не соро милися прямо при мені це обговорювати. Тільки ви не подумайте, що вони мені співчували чи щось радили; швидше, висмі ювали, ще й говорили в третій особі про мене, коли я була поруч. Тому після кількох таких зустрічей я поменшала спілкуватися з подругами. Я приїжджала лише до батьків. Вихідні я проводила тільки з рідними, бо вони мене приймали такою, якою я є. Згодом дві мої подружки

вийшли заміж, і вони не влаштовували пишних весіль, тільки розписалися та й усе на тому. Та й подружнє життя в них було таке ж сіре. Бачилися ми так само рідко, але вони весь час сkаржилися на неува жність чоловіків. Згодом я познайомилася з Іваном. Він дуже добре доглядав, тому, звичайно, я сходила з ним на кілька побачень. Іван був дуже уважним, завжди дарував мені квіти, запрошував до добрих ресторанів. Ми почали зустрічатись. Через півроку я також отримала пропозицію руки та сер ця. Ми були у театрі. Іван домовився з трупою і просто під час вистави вийшов на сцену, зізнався мені в коханні та попросив бути його дружиною. Я погодилася. Ми почали жити разом та збирати на весілля. Ми думали влаштувати пишне гуляння, запросити всіх родичів та друзів. Незабаром ми мали потрібну су му, адже заробляли достатньо. Якось незадовго

до весілля ми зайшли до батьків Івана. Я якраз збиралася купувати сукню, тому вирішила запитати поради у майбутньої свекрухи. Вона уважно мене оглянула і сказала, що білої весільної сукні такого розміру не знайдеться! Це мене дуже засму тило, але Іван сказав, що я в нього красуня, і він мені купить найкращу сукню! Так і сталося! Весілля ми пішли у кращому ресторані міста. Все проходило просто чудово! Але один випадок мене вибив із колії. Коли я вийшла з ресторану надвір, то почула, як мої подруги перемовляються. Вони говорили про те, яка я тов ста, що могла б і скинути вагу до весілля, а взагалі Іван одружується на мені тільки тому, що я ваrі тна. Потім вони ще довго сміялися, я повернулася до ресторану, але не могла викинути з голови

їх ніх слів! Я розповіла про все чоловікові, і він мене знову заспокоїв. Так я переконалася, що в мене справді найкращий чоловік у світі. Після весілля ми поїхали відпочивати, а коли повернулися додому, то чоловік не переставав дивувати мене сюрпризами та квітами! Я одружена вже три роки, і чоловік продовжує мене балувати і дивувати. На кожне свято я отримую красиві дорогі подарунки, а квіти бачу щомісяця, а не лише 8 березня. Подруги продовжують цьому дивуватися і відверто заз дрять мені. І скажіть тепер, навіщо відкладати життя потім? Чому ми обмежуємо себе? Не обов’язково худ нути, щоб одягнути гарне плаття. Не обов’язково мати гарну фігуру, щоб бути коханою та щасливою. Просто любите себе і ваше щастя вас обов’язково знайде!

Маргарита Вікторівна захоплено плескала в долоні, дивлячись на свою онучку в красивій білій весільній сукні. Оля була зіницею ока для бабусі та дідуся відтоді, як не стало її батьків, і вони виховували її з великою турботою та любов’ю. Оля часто питала про своїх батьків, але бабуся відверталася до вікна, щоб приховати сльо зи. Дідусь Іван у такі моменти брав Олю на руки та намагався відвернути її увагу, пропонуючи пограти в іграшки чи подивитися мультфільми.

Коли Олі виповнилося 12 років, дідусь та бабуся показали їй, де поховані її батьки, та розповіли, що з ними трапилося. Дідусь Іван пояснив, що вони дуже любили її і ніколи б не залишили одну, але так склалося життя. У день весілля Оля подивилася на себе у дзеркало та задоволено зітхнула. Але наречений, Віталік, не з’явився. Оля зателефонувала йому, але почула у слухавці лише те, що його телефон вимкнено. Коли Оля дізналася, що Віталік пішов від неї до іншої жінки, вона заnлакала.

Бабуся та дідусь не відходили від Олі ні на хвилину, бо знали, що їй зараз дуже важко. У результаті дядько Олі, Павло, запропонував їй вступити до нього на роботу, де вона набереться досвіду і згодом стане керуючою. Оля погодилася, і згодом вона забула про своє бажання помститися колишньому нареченому. Через рік Оля стала добрим фахівцем, набула ділової хватки та твердості характеру. Дядько пишався нею і довірив їй управління збанкрутілою компанією з виробництва комп’ютерних технологій.

Оля прийняла посаду і швидко перевернула уявлення про компанію. Вона навіть найняла у свою команду двох свідків зі свого весілля – Сергія та Аліну. Коли Ліда та Віталік, колишній наречений Олі та його нова дружина, дізналися про її нову посаду, то були приголомшені. Успіх Олі у бізнесі та її знову набута задоволеність життям без колишнього нареченого та його нової дружини показали, що найкраща пом ста – це показати людині, що у тебе і без неї все добре.

Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром, приїхав товариш по службі батька. Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток і сказав: — Великокаліберний потрапив в плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток … Нехай вона стане хорошим прикладом і уроком для тих, хто не вміє прощати. В останні роки свого життя мама розповідала мені кілька разів про те, як вони познайомилися з татом. Я теж хочу поділитися цією історією, щоб було зрозуміло, чим все закінчилося …Можливо, хтось пам’ятає дитячу гру в скарби. Коли за будинком або десь на галявині діти закопують свої маленькі скарби. Роблять ямку і укладають в неї щось важливе. Наприклад, красивий вкладиш від жуйки або кульку від підшипника. Ставлять позначення, де був закопаний скарб, а на наступний день його шукають. Мої мама і тато в дитинстві жили в сусідніх дворах. І познайомилися саме під час такої гри в скарби.

Мама сховала свій скарб, а через годину почався дощ, який змив всі сліди … У той день вона закопала бабусину брошку, яку потайки взяла з дому. Ну дітьми були, що з них взяти?Вдома маму, звичайно, насварили за те, що вона так нерозумно обійшлася з біжутерією, і заборонили виходити з дому. Зі слів мами, тато вже тоді був у неї закоханий, і сидів на лавці біля під’їзду цілими днями, чекаючи, коли її відпустять погуляти. Але маму відправили на літо в село. А тато з батьками скоро переїхав в інший район. Так їх шляхи розійшлися. Через 10 років вони знову зустрілися: їм обом уже було по 18 років. Скороминуща зустріч перетворилася на повноцінну першу любов … Від цього роману і з’явилася на світ я. Батько відслужив в армії, повернувся — і вони одружилися. Через вісім років стався фатальний інцидент. Мама з татом і друзями справляли День народження, і дуже багато випили. Одна з маминих подруг скористалася станом мого батька і почала обіймати його. У цей момент і зайшла в кімнату мама.

Побачила це все — і психанула. Ніякі пояснення тата, який прийшов в себе, не допомагали. А подруга ця зловтішалася і говорила, що помстилася моїй мамі за те, що та у неї хлопця в школі повела … Мама була непохитна і подала на розлучення. Батько в розпачі зібрав речі і поїхав за контрактом в одну з країн, що воювали. Він не повернувся. Тобто повернувся в цинку… Мама не проронила на прощанні з татом жодної сльози. Просто мовчки дивилася. А незабаром приїхав товариш по службі батька… Він не став проходити далі порога. Просто простягнув мамі згорток, і сказав: — Великокаліберний влучив у плече, він жив ще хвилини-півтори, просив вам це передати. Коли він пішов, мама сіла на табурет в передпокої, розгорнула згорток і побачила брошку, яку закопала і не змогла знайти в дитинстві. Після цього вона закрилася в кімнаті і ридала кілька днів. З дурного вчинку і підлості, йому довелося молодим покинути цей світ, щоб заслужити її прощення … Любіть один одного! Гордість — це найгірший спосіб зберегти щастя і любов.

Побігла я вранці в суботу купити молока на базар. Дивлюся, а закутана в вовняній хустці стоїть моя колишня свекруха і продає сметану і молоко. Я відразу ж підбігла до неї, обняла її. Так сталося, що мій перший чоловік, не побачив у мені хорошої жінки, хоча я і готувала, і прибирала, ще й добре заробляла. Так ми і розсталися через вісім років спільного життя.

Світлана Анатоліївна була дуже хорошою людиною. Ми прожили разом з нею в її двоповерховому будинку близько чотирьох років. Мене вона полюбила як власну дочку і раділа, що така господарська невістка їй дісталася. Мовляв, хоч на схилі літ відпочине. Раділа нашому синові, її онуку і допомагала мені з ним тактовно, і не перетягуючи всі на себе.

А коли Юрчику виповнилося 5 років, свекруха сказала, що вона вже жінка не молода, і хоче переписати все своє майно на дитину. Чоловік почав її відмовляти, щоб не поспішала і не рубала необдуманих кроків. Я тоді ще щиро здивувалася, адже нічого такого в цьому не бачила, навіть навпаки. А через кілька тижнів мій чоловік повідомив мені, що зустрів іншу жінку.

Говорив, що зі мною він нещасливий. Пояснив, що та інша — справжня господиня і буде справжньою дружиною. Я зібрала речі, взяла сина і пішла від нього. Бабуся бачила онука досить часто; пізніше Юра підріс і вже сам бігав до неї в гості. Так ось, я поцікавилася у колишньої свекрухи, чому ж вона в такий холод і в такому віці продає на базарі. Несподівано вона почала плакати. Сказала, що син з невісткою вирішили зробити міні-ферму, сімейну. Бабусі дісталася сама » легка » роль — продавати все це на базарі.

Мені стало так шкода її. Вона така хороша людина. Я погано уявляю: як можна в її віці ось так цілий день працювати в будь-яку погоду. Придбала все, що у неї залишилося, хоч і не потрібно воно мені було, і довго дивилася, як вона повільно йшла до маршруток .. Пізніше я розповіла цю історію Юрі. Ми порадилися і вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі і поїхали за старенькою.

Вона була дуже здивована. Неохоче, але пішла з нами. Тепер живемо втрьох. Бабуся готує смакоту кожен день, радіє успіхам Юри в школі і просто живе … А син з нової невісткою ні разу не зателефонували, щоб запитати, як вона. Вони дуже образилися на нас, тому що тепер повинні наймати людину для роботи, а це не входило в їхні плани — зовсім.

Мій чоловік завів kоханку і вирішив кинути сім’ю. Ця дівчина була всього на два роки старше, ніж наша старша дочка. Я залишилася з чотирма дітьми, яких треба було годувати. У мене не було часу розкисати. Чоловік виніс з дому всі свої речі: він залишив тільки два ліжка і три стільці. Я не стала благати його залишитися, не влаштовувала істерику. Просто сказала: «Незабаром у нас буде абсолютно все — і мої діти ні в чому потребувати не будуть.” Він подивився на мене з презирством і пішов. Через кілька років чоловік повернувся.

Я впустила його в будинок, навіть пригостила чаєм, незважаючи на те що, він був неприємним гостем. Діти його не впізнали, він був весь у зморшках і брудний. На його обличчі була сива борода. Вигляд у нього був просто жа хливий. За всі ці роки він ніколи не приходив і не шукав зустрічі з дітьми. Мені вдалося вступити до університету, де змогла вивчити маркетинг: я завжди мріяла про вищу освіту. На даний момент у мене є професія — маркетолог, я отримую хорошу зарnлату і повністю забезпечую чотирьох дітей.

Тепер у нас є rроші, навіть для того, щоб з’їздити у відпустку на море. Колишнього чоловіка я нагодувала супом: було видно, що він голодує. Діти не хотіли слухати про нього, їм було все одно. У них не було бажання спілкуватися з ним. Він став зайвим у своїй родині. Йому стало ясно, що тут йому більше місця немає. Після того, як він поїв, я попросила більше не приходити. Він залишився без даху над головою, без сім’ї — зі своєї вини. Це був його вибір. Я спеціально впустила його, щоб він побачив, що у нас є все. Коли кидають людину або принижують її, то вона збирає всі свої сили, щоб боротися і рухатися вперед — і життя її теж змінюється в кращу сторону.

Сергій повертався із відрядження. У відрядженні він був понад місяць. До того ж дві доби у поїзді його вже дуже втомили. Він дуже скучив за своєю родиною і з нетерпінням чекав, коли зустрінеться з ними. Вдома на нього чекала kохана дружина з однорічним синочком. Навантажений речами та подарунками він йшов селом у бік будинку. Вітаючись з місцевими жителями, він почав помічати, що вони див но дивляться на нього. У когось погляд був здивований, у когось співчутливий. Назустріч йшла сусідка, тітка Наталя, яка мешкала з ним на одній вулиці. У відповідь на його вітання вона похитала головою і з усією траrічністю в голосі сказала: -Ой, Сергійко, тут такі справи. Ти ось поїхав, а Катька твоя іншого чоловіка до хати привела. Сама його зустріла і до хати привела.

Я бачила, як вони з сумками йшли з автовокзалу. І див ною вона стала. Коли зі своїм kоханцем йде, то вдає, що не знає нікого. Від слів сусідки Сергія наче крижаною водою облили. Він усе робив для Катьки та Діми. Вони були сенсом його життя. А тут така зрада з її боку. Мозок перестав взагалі щось розуміти, залишилася тільки думка про зра ду. До будинку Сергій майже біг. У ньому боролися два почуття: злість та сумнів. Не міг повірити, що його Катя могла так вчинити. Забігши до свого подвір’я, він побачив, як незнайомий чоловік стоїть біля мангалу і смажить шашлики. Сергій кинув сумку на землю, стиснув кулаки і швидkим кроком подався до незнайомця. У цей час з дому вибігла Катя і, з радісним криком:

-Сергій приїхав! — кинулась йому на шию. На хвилину Сергій забув куди прямував і обійняв її. Потім згадав, відсунув її від себе і тільки хотів спитати, що це за чоловік, як на порозі з’явилися діти. У Сергія від побаченого волосся дибки стали. До них приїхали у гості. То була сестра дружини. Вони були близнюками. Він її бачив один раз на весіллі, потім вона одразу поїхала за кордон. Працювала там за контрактом. А тепер приїхала зі своїм нареченим, познайомити його із родичами. А міг би здогадатися, коли сусідка про “дива” Каті говорила. Добре, що не встиг nосваритися з новим членом сім’ї, бо якось незручно вийшло б. Потім вони довго всі сміялися з цієї ситуації. А ще їх бавила реаkція сусідів у селищі, коли вони всі разом виходили погуляти. Сусіди чекали на скандали, інтриги, а тут виявилося все так просто.

Ми з Андрієм зіграли весілля два роки тому. Живемо з його батьками. Потихеньку до мене перейшли всі турботи по будинку. Мені самій подобається готувати і наводити затишок. А ще я люблю і вмію малювати. Взагалі-то це моя спеціальність. Я художник-ілюстратор у видавництві. Сім місяців тому народилася наша донька Аліна. Позавчора у неї почали прорізатися зубки. Дочка температурила, хникала, просилася на руки. Через це прибирання квартири я відклала.

Змогла лише приготувати вечерю. Ввечері повернувся з роботи Андрій, повечеряв і зразу ж забрав доньку собі. Я прибрала на кухні, потім сіла в крісло і насолоджувалася видом гри батька з дочкою. Незабаром повернулися з роботи свекор зі свекрухою. Свекруха, як завжди, втомлена і напружена. Сіли вони вечеряти. А потім свекруха прийшла до нас. — Ксюша! — роздратовано почала вона, — дівчинка у Андрія, а ти могла б нас погодувати! Невже так важко відірватися від крісла? У передпокої не прибрано. — Я вечерю приготувала, нагодувала чоловіка, до вашого приходу їжу підігріла. Вам так складно накласти чоловікові їжу в тарілку?! — зазвичай я не сперечаюся зі свекрухою, але тут мене прорвало.

Зіграв свою роль стан дівчинки. — Мам, донька весь день вередувала, не злазила з рук, — заступився за мене чоловік. — Обід і вечеря в домі завжди зварені. А ви мені жодного разу спасибі не сказали. Посуд, хоча б за собою, не миєте. Свекруха, не витримавши нашого дружної відсічі, вийшла, грюкнувши дверима. Було чутно, як вона взялася за миття посуду… Аліна заснула до першої години ночі. А у мене пропав сон. Я взялася за олівець і почала малювати дочку. Працювала з перервами, так як доводилося відволікатися на дитину. Малюнок закінчила до ранку… Прокинулася сама, а не від дитячого плачу.

Подивилася на годинник — опівдні. Накинула халат, пішла на кухню. Андрій пив каву і милувався портретом дочки, що висить на стіні. — Де дочка? — запитала я його. — Вийди на балкон. Вийшла. Вперше в житті Аліни дідусь і бабуся вивели її погуляти в колясці. — Що відбувається? — запитала я чоловіка. — Твій малюнок відбувається. Мама з татом відірватися від неї не могли. А мама сказала, що треба тобі давати більше можливості малювати. Ти геній. Він поцілував мене і став годувати сніданком…

Літня бабуся продавала носові хустки та шкарпетки біля дороги, сподіваючись продати хоча б одну пару, щоби заробити трохи грошей. Ішов сніг, і надвечір ставало прохолодно. Кілька машин проїхали без зупинки, поки з великої чорної іномарки не вийшов чоловік років 40 із дорогим телефоном та товстим гаманцем. — Бабуся, скільки коштує такий шарф? — 50, за 40 віддам… — сказала бабуся. — Чому так дешево? – здивувався незнайомець, – я бачу, що це ручна робота, а це завжди дуже дорого коштує. — Ой, синку, я просто віддаю його за безцінь, щоб мати хоча б копійчину, — бабуся знизала плечима.

Чоловік зауважив, що машини проїжджають надто швидко, а бабусю ніхто не помічає. Він вирішив купити всі шкарпетки та хустки, заплативши по 50 за штуку. Потім він запропонував відвезти бабусю додому, бо на вулиці було темно та холодно. — Сідайте в машину, я вас відвезу, — сказав чоловік, — не бій теся, я вас не вкраду. А то який злочинець спочатку купує шкарпетки, а потім викрадає літню бабусю. Дорогою чоловік дізнався про життя бабусі та її важке минуле.

Двадцять років тому вона втратила дітей і ледве зводила кінці з кінцями, в’язала шкарпетки з вовни і продавала їх за ліки. Чоловік був глибоко зворушений і вирішив допомогти їй. Наступного ранку незнайомець повернувся до будинку бабусі і приніс їй кілька сумок з ліками, їжею та теплими речами. Він навіть найняв робочу бригаду, щоб полагодити дах її будинку та встановити бойлер для гарячої води. Бабуся була переповнена вдячністю та щастям. Правду кажуть, що янголи-охоронці існують, просто вони не мають крил.

Вранці я збиралася на роботу. Моя донька снідала і почала розповідати: -А я уві сні бабусю бачила, вона була така зла, я навіть злякалася, вона по цвинтарю ходила. -Жах який, може фільм страաний на ніч подивилася? -Ні, я нічого не дивилася. А бабуся так ходила з великим горбом. Дочка стала на підлогу і стала показувати криву ходу, так мені знайому. Це було точно як у моєї бабусі. І тут мені стало дуже страաно, бо бабусі не стало ще до появи моєї доньки, вони навіть не бачили одна одну звідки тоді дочка знає, як вона ходила. Я одразу зателефонувала своїй сестрі. Та теж налякалася, тут явно було щось не те . Сестра порадилася із мудрою жінкою у себе на роботі. Жінка запитала, чи ми ходимо до церкви. Але ми з сестрою вже й не пам’ятаємо, коли востаннє свічки ставили.

Та й у бабусі на могилці ми давно не були. Її могила у селі, їхати довго. Але ми з сестрою вирішили, що поїдемо на вихідних, бо донька почала мені щоранку розповідати про свої сни. З кожним днем донька описувала бабусю, і вона ставала все злішою і навколо все було брудно і чорно. Мені було страաно за дочку. Нарешті настали вихідні, ми з сестрою приїхали на цвинтар. Коли ми знайшли могилу бабусі, то жа хнулися. Все довкола заросло травою, навіть пам’ятника не було видно. Ми весь день забиралися, чистили, пофарбували паркан. Під кінець сходили до церкви сільської. Після цього донька більше не бачила бабусю. Та й мені з сестрою стало спокійніше. Тепер ми щотижня до церкви ходимо, за бабусю ставимо свічку.

Декілька років тому в моєму житті трапилася така історія, яку я ніколи, напевно, не забуду. На дні народження подруги я познайомилася із приємним хлопцем, Дмитром. Ми розмовляли на святі весь час, а потім він провів мене додому, ми обмінялися номерами, і вже за два дні він запросив мене на побачення в кафе. На побачення Дмитро з’явився у костюмі з краваткою та з букетом квітів. Мені стало так смішно, я навіть ненароком запитала, чому він так вирядився. В іншому все пройшло добре. У нас із Дімою було багато спільного: схожі погляди на життя, інтереси…

Ми кілька місяців уже зустрічалися, коли зрозуміли, що в наших відносинах настав новий період: нам пора з’їхатися. У суботу я зібрала свої речі до валізи, а в неділю переїхала до Дмитра. Мене одразу насторожило те, що він жив у однокімнатній квартирі, та в такій, що там не було варіантів усамітнитися. У моєму домі я спокійно могла закритися від усіх, а тут мене лякав факт, що ми весь час мали бути разом, 24/7. Загалом, я розклала свої дрібнички по полицях і налаштувалася на краще, тільки кращого не сталося. Вже наступного ранку ми прокинулися від дзвінка.

Дзвонила мати Дмитра. Він простяг мені телефон і сказав, що його мати хоче зі мною поговорити. — Чого спиш? Ану вставай, сніданок Дімці готуй, безсовісна, — сказала мені вона без «здрастуй» і «прощавай». Я написала Дімі список покупок з такими продуктами, щоб він трохи повозився, а сама почала збирати валізи назад. Вже хвилин за 10 я вилетіла пробкою з того будинку навіть зуби почистити не встигла. Діма постійно дзвонив мені, коли повернувся додому, писав, але я йому не відповідала. Мені не було чого йому сказати. Дзвінок мами став сигналом для мене, і я прийняла правильне рішення.