NEWS 2SWEET

Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах дружини я пообіцяв їй, що до кінця днів своїх буду піклуватися про нашу доньку і любити її за нас двох. Моя Зіна росла розумницею. Вона вчилася на одні п’ятірки, допомагала мені по дому, готувала прямо як мама: смачно — пальчики оближеш. Час минав, Зінка вступила до університету своїми силами. Там її успішність помітно впала, але це було неважливо, адже дочка паралельно працювала і, як і раніше, допомагала мені по господарству. Пізніше Зінуля познайомилася з Михайлом, а незабаром і мене з ним познайомила. Він здався мені хорошим хлопцем, і я дуже зрадів, коли діти сказали, що вирішили жити зі мною після весілля. Ось після цього весілля все і зіпсувалося. Зять почав спілкуватися зі мною, не хоча. Він постійно хамив, грубив і кричав на мене… Саме тому,

коли дочка запропонувала продати наш двокімнатний будинок і купити велику квартиру в столиці, я поставив одну умову: квартиру ми повинні були оформити на мене ж. Зять, як і належало, почав кричати, мовляв, я йому не довіряю. А мені нічого було приховувати. Я так прямо їм і сказав: — Мені потрібна гарантія, що я не залишуся на вулиці на старості років. Ось, мене не стане, А квартира залишиться вам, і робіть з нею, що хочете. Дочка з чоловіком зібрали свої речі, одночасно називаючи мене всякими словами, і вже через два дні переїхали в місто.

Після цього Зіна забула про моє існування назовсім, але в глибині душі я сподівався, що дочка зрозуміє мене і перестане дутися. Через кілька місяців після цієї сварки був мій день народження – ювілей, 60 років. Я був упевнений, що Зіночка влаштує мені сюрприз, тому прибрав весь будинок, наготував улюблених страв Зіни, вбрався і сів за стіл. Весь день я провів, сидячи за столом, дивлячись з вікна, в очікуванні, що хвіртка відкриється, і я побачу, нарешті, Зіну. Прочекав я її до вечора ,а ввечері переодягнувся, ліг, залишивши всю їжу на столі, поплакав, поговорив з фотографією дружини, сам не зрозумів, як заснув. Невже, дочка так на мене ображена, що не захотіла навіть по телефону привітати? А може, з нею сталося що? Ну, не могла моя Зінка так свого старого забути…

Подорожувати з маленькою дитиною, повірте, це дуже непросте заняття. Особливо, якщо доводиться користуватися громадським транспортом. Тоді поведінку малюка потрібно контролювати і бути готовим до того, що він не завжди буде вести себе так, як ви собі запланували. Дитину під час подорожі потрібно контролювати, придумати для нього заняття, щоб він не заважав іншим людям. Сьогодні я хочу поділитися з вами історією своєї поїздки з трирічним сином. Ця подорож я ніколи не забуду. Мене звуть Лілія, і мені 23 роки. Я одна виховую трирічного сина Рому. І так сталося, що в один з днів мені довелося зробити з малюком дві поїздки на поїзді. І одна з поїздок тривала близько шести годин. Рома дуже втомився і, коли ми вже поверталися додому, почав сильно вередувати. І щоб Рома не завівся на весь вагон, я намагалася всіляко його розважити — ми з ним і овець вважали, і в ігри грали, і книжку читали. Також я його годувала фруктами і давала слухати музику в плеєрі. Пасажири теж розмовляли з Ромою і намагалися його розважити. І ось так, після 4 годин різних занять для відволікання його уваги, мій син, нарешті, втомився і заснув міцним сном.

І так він проспав до кінця нашої подорожі, що я змогла навіть спокійно видихнути і навіть встигла відпочити сама за цей час. І я навіть подумати не могла, що весь цей час в поїзді за мною і моїм сином спостерігав один пасажир. Чоловік сидів навпроти нас і спочатку я навіть не помічала його. Але ось я його помітила і тоді відбулося щось несподіване. Доїхавши до своєї зупинки, цей чоловік підійшов до мене і поплескав мене по плечу. A потім він простягнув мені згорнутий аркуш паперу зі словами: — Ось візьміть, ви упустили, це ваше. Я, звичайно ж, здивувалася, оскільки цей лист я бачила вперше і не могла його впустити. Мені чоловік видався дивним, a його вчинок особливо. Я розгорнула цей листок і побачила там гроші і лист. A в листі було написано наступне: — Будь ласка, випийте за моє здоров’я. Ви просто дивовижна мама і у вас прекрасний малюк.

Вашому терпінню можна лише позаздрити. У мене є дочка, ваша ровесниця і я сподіваюся, що коли у неї будуть свої діти, вона буде такою ж дивовижною мамою, як і ви. Звичайно ж, я була дуже зворушена таким вчинком чоловіка і таким милим посланням. Від незнайомців ніколи не чекаєш нічого хорошого, a тут такий жест. Я вирішила що повинна обов’язково знайти цього чоловіка. По поверненню додому я виклала цю історію і фото записки у себе в соцмережах. Також звернулася в редакцію місцевої газети, щоб вони мені допомогли. Пошуки були масштабними, і вони увінчалися успіхом. Так через кілька днів мені зателефонував чоловік на ім’я Євген. Він і був тим самим пасажиром з запискою. Ми домовилися зустрітися і він розповів, що йому подобається робити такі несподівані вчинки і спостерігати за людьми. Звичайно, я подякувала йому за такий вчинок і за те, що він оцінив мої методи виховання.

Значить, я все роблю правильно. A Євген в свою чергу знову повторив все те ж, що було в записці, що я дійсно хороша мама. Але насправді я вважаю себе звичайною мамою зі звичайними методами виховання. Я не зробила нічого не звичайного — просто дбала про свою дитину щосили. Хоча, прочитавши цю записку я відчула тепло на душі і гордість особисто за себе. І зараз, коли у мене виникають будь-які труднощі або сумніви, я завжди перечитую цю записку і все відразу стає зрозумілим і простим. Для мене це свого роду талісман. Повірте, бути матір’ю-одиначкою зовсім непросто і бувають хвилини відчаю, але тепер у мене є записка від Євгена, який побачив у мені хорошу і турботливу матір — і я повинна завжди бути такою.

Настя нервово снувала по двору. Бралася то за одну, то за іншу роботу, проте жодної не могла довести до розуму. Руки не складалися, а відчуття невимовної образи вужем стискало її всередині. Ще б пак, щоб це її, завжди таку кмітливу і спритну, обдурив рідний онук? Ще й чоловік її заодно з онуком реготав, коли вона дістала з шухляди дзеркальце. «Ти забула, Настенька? Зараз-таки перше квітня, день жартів і сміху. Андрюша хотів розсмішити тебе. Тому і придумав, що нібито у тебе на носі щось пляма з’явилася», — заливався дзвінким, як у юнака, сміхом. А як же, думає онучок, що як стара вона, так вже й до своєї зовнішності байдужа? Якраз навпаки: саме зараз, в свої 56, Насті хотілося добре виглядати, щоб ніхто і не здогадався, скільки їй років. Втім, Вірі, її подрузі, скоро виповниться 60, а хто дасть? І макіяж, і зачіска модна, і одягається по-сучасному. Правда, живеться подрузі в місті легше, ніж Насті в селі. З тих пір як Віра переїхала туди, немов помолодшала, розцвіла. Іноді приїжджає вона в село, навідується до рідної домівки, за якою Настя дивиться.

Тоді вони удвох наговоритися не можуть … По правді, скучила вона за Вірі. Сумний настрій враз просвітила блискавична думка: А чому б Віру нині їй не здурити? Подзвонити і сказати, наприклад, що загорівся її будинок? Хоча нічого цінного в ній не залишилося, все ж Настя знає напевно: Віра злякається і приїде. Ох, і посміються вони над цим її жартом! А тоді Настя пригостить подругу свіженькими пиріжками з яблуками і чорницею. Віра дуже любить такі. Заодно — ще й додому візьме. А ще молока їй дасть, слойочок, сметани, грудку сиру. Як завжди. «Як так — хата загорілася? Від чого? Що ти таке кажеш, Настенька?» — надривчасто кричала в трубку Віра. «Приїжджай. Тут всі сусіди зібралися гасити пожежу. Поспішай, скоро якраз автобус буде», — на одній ноті впевнено писала Настя. Вийшла з дому і попрямувала у двір. Старенька хата блакитними вікнами-очима дивилася на Настю. На квітнику виставили зелені стебельця нарциси, а в саду, під кущами жасмину розцвіли запізнілі проліски.

Настя здивувалася: звідки вони тут взялися? І згадала, як Віра колись з корінцями викопала кілька штук в лісі і висадила в садку. Поважним кроком Настя обходила Вірине подвір’я, щоб упевнитися, що все в порядку. Ось вже реготати вони будуть з такого її жарту. Десь через годину Віра приїде. За той час Настя встигне і стіл накрити, і в корзину Вірі скласти. Завжди так робить, коли Віра приїжджає. Потім її онуки Катруся з Антончик дзвонять Насті і дякують за смачні гостинці. Звичайно, Настя радіє, бо й справді, такого смачного молочка, як дає її Лиска, нічого запитати … Подруга раз у раз заглядала в вікно: не приїхала чи Віра? Он, здається, це її фігура видніється в кінці городів. Отже, Віра скоротила шлях. Поспішала бідолаха … Ось її тендітна постать вже з’явилася між розлогими вишнями, що ростуть на стежці, що розділяє їхні дома. Вона була одягнена в старе пальто і хустку, зав’язану абияк. Настя посміхнулася, спостерігаючи, як широко відкритими очима Віра втупилася в свій будинок … потім повільно зайшла за хвіртку.

Подруга представила, як незабаром Віра увійде до неї з тоненьким прутиком в руках і злегка потягне їм її по спині за таку витівку. «Я йду корову доїти. Як тітка Віра з’явиться, скажеш, нехай зачекає», — сказала онукові. Тому навмисне гуркотіла відрами у дворі, щоб Віра почула. Настя проціджуючи молоко через білосніжну марлю, щедро розливала в тару для Віри … Віра не прийшла. «Образилася! Горда!» — скептично засміялася і вирішила першою заглянути до сусідки. Тихенько постукала в двері. Віра не відкрила, і Настя, хвилину постоявши, натиснула на клямку. На ліжку, покритою стареньким вишитим покривалом, лежала бліда, як полотно, Віра. Поруч на столику — пляшечку з серцевими краплями і таблетки валідолу … Настя ніби всохла. А потім — моментально оговталася і стала поїти віру ліками, обливати водою. «Віра, благаю, відкривай очі, я ж пожартувала! Нині перше квітня», — сльози котилися по обличчю Насті. Тремтячими пальцями вона набирала номер сільської фельдшерки. На щастя, та жила неподалік і вчасно встигла зробити Вірі ін’єкцію.

А потім викликала «швидку». І ось Настя знову збирається в лікарню. До Віри. Лікарі констатували сильне нервове потрясіння, що призвело до серцевого нападу. «Прости мені, Віра. Чи думала я, що старий будинок так тобі небайдужий? Хотіла побачитися з тобою і ось так, по-дурному, тебе покликала», — виправдовувалася Настя. Один Господь знає, що вона пережила, з тих пір як Віру рятували лікарі. Тепла посмішка розцвіла на Верин особі: «Куди ж я подінуся від тебе, подруга? Звичайно, я тобі прощаю. А ти запам’ятай: в яких би хоромах не жила людина, все ж рідна домівка — найбільша людська скарбниця. Я думала, що збожеволію тоді » Настя благає Господа, щоб її подруга скоріше видужала. І вона тепер назавжди запам’ятає: не всякий жарт можна назвати жартом. І жартувати треба вміти. Навіть першого квітня.

Наречений забув свій паспорт перед РАГСом, поїхав за ним додому і встиг повернутися в останню хвилину. А коли справа дійшла до обручки – він знову почав баритися. Весілля мало стати для Іри найважливішим днем у її житті. Вона продумала все, до дрібниць — від фотосесії до обручок. І ось цей день настав. Усі зібралися перед РАГС-ом – чекаючи на приїзд лімузина з молодятами. Коли до початку церемонії залишилося кілька хвилин, наречений Іри почав нер вово нишпорити по кишенях. Він зблід всього за частки секунди. Виявилося, що він забув паспорт вдома.

На щастя, поряд була свідок Наташа, яка не могла допустити, щоби щось пішло не за планом. Адже це вона звела два сер ця! Разом із нареченим вони вийшли з машини, сіли в таксі і помчали на квартиру. А Іра стояла поруч із гостями, чекаючи на повернення нареченого. Всі, хто зібрався, твердили їй, що це нормально, що так буває, все не може йти за планом, косяки можливі в будь-якій ситуації. На щастя, наречений встиг лише за пару хвилин до обіду. Працівники РАГСу збиралися вже йти, але їх затримав батько нареченої, який міг переконати будь-кого!

Все, здавалося, йшло маслом. Але коли справа дійшла до обміну кілець, наречений знову заметушився і поліз по кишенях. Гості не могли повірити, що таке може статися з ними вдруге. Але незабаром довелося видихнути: хлопець таки дістав довгоочікувану коробочку. На обличчі Ірини вперше за весь день засяяла посмішка. У цей еkстремальний момент вона зрозуміла, як сильно любить свою другу половинку, і навіть якби коробочка не знайшлася — вона все одно прожила б з ним до кінця своїх днів.

Олексій народився, коли матері, Ніні Олексіївні, було 28. Він наро дився без батька. Ніна наро дила сина «для себе». У неї був хороший бізнес, що дістався від батька, прекрасне життя. Ніна забезпечувала себе на 100%. Олексій завжди відрізнявся своїм неординарним мисленням. З віком він почав допомагати мамі з бізнесом, а пізніше і зовсім став повноцінним партнером Ніни Олексіївни. Одного разу стався неща сний випадок: Олексій потрапив в ава рію. Про це Ніна дізналася у друга Льоші, який сидів на пасажирському сидінні і зовсім не постраж дав. Друг сина сказав, що Льошу відвезли в ліkарню. Ніна мало не зом ліла. Вона відразу зв’язалася з ліkарнею, їй повідомили, що з сином все гаразд.

А через годину Льоша подзвонив мамі з номера друга. — Мам, зі мною все гаразд. Немає сенсу до мене приїжджати. Краще займися справами. Мені поставили гіпс на ногу, днями вже випишуся. Після цієї розмови Ніна заспокоїлася. Олексій був в іншому місті. Там у Ніни була подруга-Зара. Ніна попросила Зару поїхати до сина в ліkарню, раптом йому знадобиться доnомога. Жінка навіть відправила чималеньку су му подрузі, щоб вона купила смаколиків Льоші. Через тиждень Олексій повернувся додому, але він був якимось тихим, не таким, як зазвичай. Ніна Олексіївна подумала, що він так змінився через ава рію. Але Олексій з часом ставав все див ніше і див ніше. Одного разу він сказав мамі, що хоче з нею серйозно поговорити. Ніна Олексіївна вже малювала страաні сценарії в голові. Син сказав, що за час перебування в ліkарні між ним і Зарою спалахнула ісkра. Він хотів попередити маму, що збирається запросити Зару жити до себе.

Сказати, що Ніна Олексіївна була в աоці – нічого не сказати. Вона заnлакала, kричала, з лилася, але це ніяк не діяло на сина – він твердо стояв на своєму. Ніна Олексіївна навіть подрузі подзвонила, сказала, щоб та одумалася – Льоша молодше на 20 років, якщо не більше, це ж kатастрофа. Але Зара і Олексій були по вуха закохані один в одного. Ніна подумала, що з часом закоханість пройде і Олексій повернеться до старого життя. Одного разу Олексій подзвонив і сказав, що збирається в гості до мами. Ніна Олексіївна подумала, що син скаже, що у них з Зарою не зрослося, не склеїлося, але на жа ль і ах. Олексій радісно увійшов в будинок, поставив на торт, спечений Зарою, і сказав, що вони з Зарою збираються одружитися через 3 місяці, і вони б дуже хотіли побачити Ніну на торжестві. Але головна новина була попереду. Олексій сказав, що Ніна скоро стане бабусею. Ніна Олексіївна сиділа на кухні і nлакала. Вона навіть не знала, це сль ози радості чи відч аю.

Павло повертався додому після чергового відрядження. Зазвичай щоразу перед поверненням він дзвонив дружині і говорив у скільки приїжджає, але цього разу чомусь забув. Підійшовши до дверей квартири, він згадав, що не подзвонив дружині і не сказав їй про те, що приїжджає на день раніше. Але за дверима чути було, як грає гучна музика, сміх і веселі голоси. Він припустив, що щось святкують. Йому стало якось неприємно. У голові промайнули дуже багато поrаних ситу ацій.

Але найбільше він бояв ся того, що його kохана дружина Олена може радити йому з кимось, і тоді вона його розлюбить. Він довго стояв за дверима і думав, що йому робити. Аж раптом у під’їзд вийшла сусідка і сказала, що у них уже протягом півроку, щось відзначають і майже щодня. Павло був здивований від почутого. Він вирішив зайти додому і перевірити, що там відбувається. Зайшовши в квартиру, він втра тив мову від побаченого.

У квартирі були чужі люди, скрізь були розкидані пляшки та недопалки від цигарок. У кожній кімнаті все було розкидано. Він шукав свою дружину серед усіх цих людей. Підійшовши до незнайомої дівчини, вона спитала: — А де Олена? — Олена? А, Олено, вона пішла з Владом. Він вийшов із квартири. У думках тільки скакали слова тієї дівчини. Настав вечір. Павло дуже хотів їсти. Він викликав ліфт, але вирішив не чекати на нього, а просто спустився сходами. Зайшов до універмагу біля будинку, kупив сир, ковбасу та хліба. Сів на лавочку і почав вечеряти. Згодом він побачив, що в магазин заходить жінка, дуже схожа на Олену.

Тоді він вирішив простежити за нею. Жінка поводилася дуже спокійно, він же йшов на відстані десяти метрів від неї. Помітивши, що жінка заходить до будинку тещі, він зачекав кілька хвилин надвір і потім зайшов у під’їзд. Піднявся на дев’ятий поверх, підійшов до квартири і постукав у двері. Двері відчинила Олена. Він радісно глянув на неї і видихнув. Олена ж злякано подивилася на свого чоловіка. Коли Павло розповів їй про те, що сталося, теща заступилася за дочку і сказала, що це була її ідея здавати квартиру в оренду подобово. Але його це мало цікавило. Він був тільки радий тому, що Олена любила тільки його, як і раніше.

Живу я вже давно одна. Маю гарну роботу та стабільний дохід. Навіть змогла купити непогану квартиру-досить простору. А навіщо мені однокімнатна квартира, адже я вийду заміж, народжу дитину, а що далі? Чи не тулитися всім в одній кімнаті? До речі, таку ідею мені підказала моя начальниця, коли я поділилася з нею бажанням придбати собі квартиру. Вона й підказала хороший варіант: її друзі вирішили перебратися в іншу країну та продавали своє житло за непоганою ціною з деякими меблями та технікою. Отак у мене з’явилася своя квартира, яка виявилася дуже затишною. Мені дуже сподобалися просторі кімнати, величезний балкон та лоджія з утепленням. Просто мрія! Коли я йшла додому з роботи, то регулярно зустрічалася з блакитноокою дівчинкою. Якось я з нею познайомилася, вона сказала, що її звуть Олена. Я помітила, що малеча бідно одягнена і вічно хоче їсти. Так що я часто годувала її. Одного дня я поцікавилася, що з її батьками. Олена розповіла, що колись вона мала щасливу сім’ю: мама, тато і вона.

Проте мама померла, і батько вирішив одружитися вдруге, привів до будинку іншу жінку. Ті вже мали власні діти, до яких вона ставилася з трепетом і турботою. Олені ж доводилося задовольнятися тим, що їй залишать приймальні брат та сестра. Дуже шкода було малечі, словами не передати. Через деякий час я познайомилася з Олексієм, котрий з батьками володів мережею невеликих пекарень. Бізнес стрімко розвивався. Олексій – виходець із багатодітної родини. Коли ми познайомилися з його сім’єю, то одразу порозумілися. На роботі якраз закінчувався черговий квартал, тому я часто приходила додому пізно. Якийсь час ми з Лєною не бачилися. Однак одного дня я пішла додому раніше і зіткнулася з дівчинкою біля під’їзду. Погода була холодна, а на Олені була порвана легка курточка, і дівчинка постійно хрумкнула. Як тільки я підійшла ближче, вона попросилася в гості і одразу запитала, чи зможе вона переночувати в мене. Я не змогла їй відмовити, наповнила йому ванну, щоб зігрілася, погодувала вечерею, і дитина швидко заснув.

Я в цей час зателефонувала до Олексія і все йому розповіла. Він та його мама одразу приїхали. Хлопець несподівано запропонував мені одружитися. Звісно, я не відмовлялася. Пишне весілля не організовували, просто розписалися. Відразу почали збирати папери, щоб удочерити Олену. Як з’ясувалося, і батька у дитини до цього часу вже не стало, Олена залишилася сиротою та жила з другою дружиною батька. Через кілька місяців ми удочерили дівчинку, наша дочка була дуже щаслива знайти люблячу сім’ю. Через рік у Олени з’явився брат Олег. Дівчинка боялася, що з народженням власної дитини ми змінимо своє ставлення до неї, проте ми продовжували любити її так само сильно, вона заспокоїлася і почала допомагати з братиком. Наша сім’я дуже міцна та щаслива. Олена, хоч і знає, що приймальня себе такою не вважає. На цю тему ми ніколи не розмовляли, бо вона не хоче. Минуло вже багато років, Олена виросла і вийшла заміж. Хоча зараз вона живе окремо від нас, із чоловіком вони регулярно нас відвідують. Для мене вона, як і раніше, та маленька дівчинка, яку я полюбила. І я знаю, вона теж мене любить, хоч так рідко про це говорить.

54-річна Віра жила з сином, 30-річним Олексієм. Вони жили в маленькій двокімнатній квартирі. Віра спала в маленькій кімнаті, де її батьки раніше зберігали непотрібні речі – свого роду комору, а син спав в єдиній спальні. У вітальні у них стояв старий сервант з сервісом, старий килим, що дістався від бабусі Віри і розвалений диван. Жили мати з сином не бідно-Олексій працював програмістом, а Віра бухгалтером, на життя вистачало. Якось Олексій привів свою дівчину-Єлизавету, знайомити з матір’ю. Дівчина працювала консультантом в магазині косметики, знімала квартиру – приїхала з іншого міста. Вірі обра ниця сина сподобалася. Ліза здалася спокійною, вихованою і відповідальною дівчиною. Через пару місяців Ліза з Льошею одружилися. Дівчина переїхала до Льоші з його мамою (вони розуміли, що не варто знімати квартиру для початку; вирішили накопичити, куnити хоча б однушку, а потім вже і про дитину думати).

Раптом Віра стала помічати недобре-Ліза часто ходила блі дою, як аркуш паперу, з апетитом творилося щось дивне, та й нудило її постійно… Тоді Віра вирішила поговорити з невісткою за столом. — Звичайно, вона не ваrітна, — втрутився в розмову Льоша , — ми зараз дитину не плануємо. Але Ліза дивилася в підлогу-вона щось приховувала. — Гаразд , — не витримала вона паузу в розмові , — я повинна вам дещо сказати. Я ваrітна. Від друга Льоші, свідка на нашому весіллі… це вийшло помилково. Все сталося ще до того, як ми з Льошею одружилися. Він же нас познайомив… — Так, непоrано він Льошку-то влаштував, — сказала Віра , — і познайомив Льошку з Лізою, і дитинку йому зробив. Я втомилася поговоримо завтра , — з цими словами Віра пішла в свою кімнату. Наступного дня, коли невістка була на роботі, Віра зібрала всі її речі і поставила сумки біля дверей. Вона чекала невістку. Спочатку повернувся Льоша з роботи, потім вже Ліза.

— Ми подамо на розлучення, — заявила свекруха. Ліза розгубилася. Вона вилетіла з квартири пробкою. Її не було близько години, потім вона повернулася з продуктами-з куркою-гриль і біленькою. — Миритися будемо, — сказала вона свекрусі, поставивши пляшку на стіл. Тоді віра раптово усвідомила, що вона не зла ні на бідну, нікому не потрібну дівчину, ні на сина, ні на не народженого невинного онука… їй стало тепло, а з кожною чаркою — ще тепліше. Ліза зі зрозумілих причин не пила. Вона посиділа трохи з Вірою і пішла до чоловіка в кімнату. Віра залишилася з пляшкою наодинці. П’янка вечорами увійшла в традицію. Ліза щодня поверталася з роботи з нехитрим набором продуктів. Віра і сама не помітила, як підсіла на цю справу. Коли Ліза потрапила в лікарню на збереження, свекруха було подумала, що може відпочити від невістки трошки (якесь напруження все одно було поруч з Лізою). Як би не так! Віра вже не могла прожити і дня без випивки. Вранці з нею все було добре, але ввечері накочувала хвиля тривоги. Повернувшись додому, невістка продовжила влаштовувати свекрусі свята кожен день. Віра розуміла, що тепер вона стрімко котиться кудись, але ось як зупинитися-вона не знала.

Минулого місяця я була ошелешена новиною — у сина Стасика з’явилася дівчина. І навіщо йому це потрібно? Я для нього все роблю: готую, прибираю, перу, відправляю на роботу, рано прокидаюся … Він же ще дитина! Поведінка Стасика раптово змінилася. Він раз у раз виходив з дому, пропадав цілими вечорами або замикався у себе кімнаті. Я хвилювалася. Підозрювала, що у нього про блеми. Може, він потрапив не в ту компанію або вплутався в конфлікт? Адже в наші часи на вулицях стільки зла … Я задавала йому питання, але він говорив: — Не переживай, мамо. Хвилюватися нема про що, все як завжди. — Синку, ти ж розумієш, що коли не стало тата, у мене одна надія тільки на тебе. Я відчуваю бі ль і самотність. Ні з ким посидіти вечорами. Ти так відгородився від мене останнім часом … — я вже відчувала, як мої очі наливаються слізьми. Все, не можу! — Мам, я граю в футбол з друзями. Ну добре, спробую тебе не кидати так часто, — сказав він. Не те, щоб я була проти футболу, але мене не покидало відчуття, що Стасик щось приховує від мене.

«Напевно, у нього є дівчина. Він симпатичний, не дурний, вже є борода, виглядає серйозним, так що не дивно », — сказала Олена, наша сусідка, коли я зізналася їй в своїх про блемах. Я покрутила пальцем біля скроні. Стасик і дівчина? Ха, теж придумала! Навіщо йому вона? Адже я готую, прибираю і стираю. Зрештою, всі ці чоловічі і жіночі питання не так вже й важливі. І не в його віці! Ще є час для цього! Але Ленка посіяла зерно тривоги … Я навіть почала шкодувати про те, що сказала їй! З тих пір я ще більш уважно спостерігала за поведінкою Стасика. Іноді, якщо я добре себе почувала, то робила вигляд, що гуляла по місту, а сама сідала на лавці біля якогось під’їзду або магазину і дивилася, куди і з ким іде мій син, поки він не пропадав з поля зору. А потім вставала і йшла далі. І справді! Щось стало не так! Він почав більше стежити за собою. Він ходив на тренування. І пізно! Тренуватися з 6 до 10 вечора? Якось довго. А у вихідні він часто повертався після опівночі, виправдовуючись, що засидівся в гостях, був на дні народження і т.

Д. — Я все розумію, синку … але я тут трясуся від страху. Ти міг би мене попередити! — плакала я. Я бачила, що Стасику соромно. І це добре! Так поводитися з бідної матір’ю … З тих пір я стала розумнішою. Як тільки він йшов, я дзвонила. Не те щоб я прибіднююся, але у мене тоді дійсно були такі нервові болі … Грудна клітка розривалася так, що боюся згадувати. Зрештою, одного разу Стасик сказав мені: — Мама, у тебе завжди все добре. Не корч із себе жертву! Лягай, я скоро повернуся. Мені вже 22 роки, я доросла людина, можу вийти і провести час без мами! Ці слова ранили мене. Після того дзвінка не розмовляла з ним два дні. У підсумку, через майже рік такої боротьби і брехні, Стасик сказав мені правду. Я думав, що помилилася. — Мама, я зустрічаюся з дівчиною. Її звати Катя. Я більше не хочу тобі брехати і звітувати кожну хвилину. Мама, ти повинна зрозуміти одну річ, — сказав він. — Я люблю тебе, я тобі за все вдячний і ти завжди будеш для мене найважливішою жінкою в світі. Але я зустрів Катю і хочу побудувати з нею стосунки. Зустрічатися, гуляти, вечеряти, врешті-решт навіть жити з нею …

— Що ти мариш ?! — я не могла більше його слухати. — Навіщо тобі Катя? Навіщо жити з нею? Тобі погано з мамою? — запитала я, проливаючи сльози. — Мама, стій … — сказав він. — Ти не можеш тримати мене весь час на повідку. Я став дорослим і маю право на власне життя! Я не розуміла, що з ним сталося. Що з цими дітьми таке відбувається? Що я зробила не так, що вони так само зі мною поводяться? Тоді я посварилася зі Стасиком. Він пішов, але повернувся ввечері. Я була впевнена, що він хоче вибачитися і сказати, що ця Катя дура. Але я виявилася не права. Він сів поруч зі мною і спочатку знову сказав мені, як він любить мене і потребує мене. А потім ще раз заспівав іншу пісню: — Я знаю, що моя старша сестра заподіяла тобі бі ль, але тоді вона була права. Ти намагаєшся керувати кожним, ставиш свої умови, ізолюєш нас від світу. У тата друзів не було, він ніколи не виходив з дому. Насправді, у нас немає ніяких контактів ні з ким із сім’ї … Я хотіла його перебити, але він продовжив: — Я більше не мамин хлопчик, якому потрібно витирати соплі після кожного чхання.

Я працюю, мені 23 роки і я вже більше року зустрічаюся з прекрасною дівчиною, яка тобі заздалегідь не подобається і якій ти не даси ні найменшого шансу, хоча ніколи її не бачила. Мама, не змушуй мене вибирати — ти або вона — тому що це ненормально! — Ну, ти б її не вибрав! — вигукнула я — Справа не в тому, кого б я вибрав. Справа в тому, що Катя ніколи б не поставила мене перед таким вибором. Це нелюдяно, шалено, мама. Я люблю вас обох, хоча кожну по-своєму. Дай мені бути щасливим! І дозволь собі розділити зі мною цю радість. Я мовчала, сльози текли по моєму обличчю. — … Ой, як мені недобре. Відкрий скоріше вікно! — Мам, вистачить! Я молю тебе! Їй богу, одного разу тобі і правда знадобиться допомога, і ось тоді я вже не повірю! Яка допомога?

Щоб я прикидалася? Мені по-справжньому погано! Стасик сказав мені обдумати все і повідомив, що повернеться на наступний ранок. Завтра вранці? Він на всю ніч іде кудись? Я збожеволію від тривоги! І хто буде робити йому бутерброди? Хто його ласкаво розбудить? Ось же ця … Катя. Як мені бути? Невже він не жартував? Я ні в якому разі не хотіла нікого ізолювати. І навіть не думала встановлювати свої канони. У чому його претензії? Точно, дівчина запудрила йому мізки! Я зроблю мудро: покличу її на вечерю. Побачу наживо, поговоримо по душах, вивчу її навиворіт. Іншого виходу немає. Адже я не в змозі дозволити собі втратити останню близьку людину, яка у мене залишилася.

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми. Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей. Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався – що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: – Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть. Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.