NEWS 2SWEET

Ми з Васею дуже любимо одне одного, ось скоро дитина має народитися. У сімейному житті у нас все добре, порозуміння та повага. Вася мені у всьому допомагає, душі в мені не чує. Ми разом готуємо вечерю, у вихідні обов’язково кудись ходимо, в цікаві місця, причому Вася завжди намагається мене здивувати і порадувати. І все було б добре, якби не його набридлива старша сестра Ольга. Історію його сім’ї знаю напам’ять. У сім’ї їх четверо-троє сестер і молодший син Вася. Він був єдиним хлопчиком, тому найулюбленішим у сім’ї. Через те, що його в дитинстві сильно балували, то у підлітковому віці Вася став просто некерованим. Він зв’язався із поганою компанією, його часто ловила міліція.

Він не слухався ні батьків, ні вчителів, нікого довкола. Йому було всеодно на закон і суспільство. Батьки боялися його майбутнього, що з ним може стати потім. І тут з’явилася Ольга. Ольга старша сестра у сім’ї. На той момент, коли Вася тільки-но починав своє пустотливе життя, Ольга навчалася в університеті в іншому місті. Але вона повернулась. З дитинства Ольга мала великий вплив на брата. Вона його виховувала, боронила. Вона заступалася за нього навіть перед батьками. Тому Ольга була єдиною людиною, яку Вася слухав. Саме вона змогла зробити з нього нормального чоловіка, який перестав спілкуватися з поганою компанією, взявся за розум та закінчив інститут. Але при цьому Ольга почала контролювати його життя повністю.

Якщо у Васі з’являлася дівчина, то вона мала пройти випробування знайомства з сестрою і лише потім Вася міг ухвалити рішення зустрічатися з нею далі чи ні. На той момент, коли у нас із Васею закрутився роман, Ольга жила у сусідньому місті та готувалася до народження своєї дитини. Але коли вона повернулася до соціального життя, то насамперед зайнялася Васею. Вона стала диктувати мені абсолютно все, починаючи від того, якими мені пюре годувати сина і закінчуючи тим, як спілкуватися з чоловіком. Я вже не можу це виносити, вона втручається в наше життя, сує ніс куди не слід. Зараз готую чоловіка до серйозної розмови про його сестру. Потрібно якось обмежити її спілкування із нашою родиною.

Катерина продала корову і поїхала в місто провідати дочку. Лист не писала, хотіла порадувати. Ірина сьогодні чекала гостей. У кімнаті був накритий довгий стіл. Потім почали сходитися гості. Дочка попросила матір, щоб та не сідала за стіл, бо буде » незручно «Тітка Катерина важко опустилася на пошарпану темну лаву під старою вишнею. Витягла з кишені заяложений конверт і обережно, немов він зараз попелом розсиплеться в руках, розгорнула зашкарублими руками білий аркуш, списаний дрібним бісером слів. Лист від дочки. Перше за півроку. Старечими підсліпуватими очима мати ще і ще раз уважно перечитала написане, хоча кожне слово вже знала напам’ять. Може, ось зараз своїм поголеним материнським серцем відчує якийсь потаємний сенс між цими дрібненькими рядочками. Сенс, якого не вловила до тих пір.

«… Живу добре, не турбуйся. Грошей вистачає, хоча не можу сказати, що маю зайві. Без Павла вже третій рік, звикла. Аліменти на Оксанку він платить регулярно, часом навіть приносить якісь подарунки ».Серце тітки Катерини боляче защеміло: зростає внучка без батька, так доля покарала дочку. Може, за якісь її, мамині, гріхи? Так які ж саме ?! Все життя, з юних років багато працювала. Ростила дочку сама, тому що Петро загинув в полі. Крутилася, як білка в колесі, щоб доньку на ноги поставити. Послала її в місто. Навіть квартиру допомогла купити, хоча ой як непросто було … По кілька кабанів тримала, поки здоров’я дозволяло їх обходити, а городів понабирала стільки, що днювала і ночувала на них.

Возила в Одесу картоплю, в Москву м’ясо. Все що могла відкладала в дерев’яну шкатулку, розмальовану півнями. Бувало, в крамницю місяцями не ходила, собі геть на копійку нічого не купувала. А що їй, старій, треба? Якесь лахміття ще є — підлатала та й ходи. Хліб пекла свій, бараболя теж своя … а то все їй, Іринці, в місто.
«… Нещодавно зробила в квартирі євроремонт. Стільки грошей в нього вклала, ти не уявляєш. Зате краса! В одному з листів вишлю тобі фотографії. Відішлю, як ти просиш, і фотографію Оксани. Ти її не впізнаєш — зовсім доросла, вище мене на півголови … »

Серце тітки Катерини знову стислося. Так хотілося побачити, обійняти, приголубити внучку! Вже мало не два роки проходить, як бачила її в останній раз. Оксанка тоді ще була зовсім маленька. Поки внучка спала, бабка на світанку йшла в ліс, збирала їй суниці. Дівчинка дуже любила їх і тепле, тільки що від Василини, молочко.Одна старенька Василиса і залишилася з нею … Вже майже не дає молока, але здати корівку заготівельникам не могла: зріднилася з худобою, як з людиною. Навіть базікала з нею, скаржилася на своє самотнє життя і гірку долю.»… Оксану вдома не застаю: ось тільки на ніч і приходить. Займається на курсах французької, ходить на шейпінг, в бари з подругами і кавалерами … »

«Шейпінг» … що це таке? Відірвала очі від листа стара. Напевно, щось хороше, адже хіба дочка пустила б на погане?
Катерина пригадала свою молодість. Дві спіднички на зміну, дві сорочки — одна вихідна, на свята, друга на кожен день. Одні туфлі. Ось і весь наряд. Зате роботи!»… Дуже хотілося б тебе побачити, мама. Яка ти? Як ти? Побалакати б з тобою хоч годинку. Але приїхати ніяк не можу: робота. Того року вдалося вирвати профспілкову путівку на море, в санаторій. Повернулася додому, а тут аварія: у сусідки був потоп, то у мене вся стеля і шпалери облетіли, довелося робити ремонт. Знову не вдалося до тебе вирватися. та й грошей уже не було … Довго сиділа Катерина у важкій задумі після тих слів. Потім рішуче піднялася і попрямувала до будинку. У скриньці з півнями перерахувала відкладені на похорон гроші. Кіт наплакав … знову сіла. Так, у важкій задумі, просиділа мало не годину. Зважилася …Василиса дивилася на неї великими сумними очима. Все розуміла, хоч і скотина. Немов прощалася …- Тітка! — крикнув молодий заготівельник. — Я довго ще буду чекати ?!У Василини з рудого очка скотилася велика прозора сльоза. От і все! Чи не буде тепер Катерині з ким словом обмовитися …

Грошей за стару Василину заготівельник дав небагато. Але на дорогу і на гостинці для Ірини та Оксанки вистачить. Адже як же це вона приїде з порожніми руками ?!Увечері Катерина зарубала три найбільші курки і півня. Обпатрала їх. Витягла з погреба кілька банок з опеньками, суничним варенням і солоних огірочків, які так любила дочка. Зібрала все в величезну строкату сумку. Гроші склала в конверт і туго зав’язала в хустинку.Довга дорога зморила Катерину. Гуркітливий брудний плацкарт в поїзді, шум на вокзалі, потім автобус, хиткий трамвай. Та ще й сумки — підняти! Ледве доїхала до дочкиного будинку. А в ньому як на зло ліфт зламався. Хвилин десять посиділа біля під’їзду на лавці, здивовано дивлячись на молодого хлопця з височенною, довгоногою собакою, схожою на велосипед.

— Не бійся, тьотя, вона не кусає! — заспокоїв хлопець.Ледве доперла Катерина важкі сумки на восьмий поверх. Але на тому її біди не скінчилися. На дзвінок у двері ніхто не відповідав. Дві години сиділа жінка на сумках, поки дочекалася дочку. Ледве впізнала: Ірина пофарбувала волосся в яскраво-рудий, аж очі їв, колір, схудла, одні очі залишилися, а в руках тримала довжелезну цигарку … доньці від подиву мову відняло.- Мама, це ти ?! — нарешті прорвало. — Як ?! Звідки ?! Чому ж не написала телеграму?!.Як виявилося, Катерина приїхала невчасно. Ірина сьогодні чекала гостей. У кімнаті накритий довгий стіл … З півгодини поговорили. Потім почали сходитися гості. Дочка попросила матір, щоб та не сідала за стіл, бо «буде нецікаво і незручно».

До пізньої ночі Катерина просиділа в маленькій кімнаті, слухаючи шум і п’яний крик гостей. Потім прийшла внучка з подружкою. На хвилинку забігла до бабки, обцілувала і пішла в іншу кімнату …Вранці Ірина побігла на роботу, а Оксанка в школу. Зійшлися пізно ввечері. Разом повечеряли. Дуже зраділи привезеним бабою гостинцям, особливо грошам. Ірина на інший день купила собі вечірню сукню, а внучці новий телефон і абонемент на півроку до басейну.
А на третій день дочка сказала матері, що купила їй квиток назад. На завтра … мовляв, на той напрямок взяти квиток важко, а це відгукнувся якийсь давній знайомий і «по блату» допоміг …

На світанку заспана і скуйовджена дочка піднялася, щоб проводити маму. Внучка спала. Катерина поцілувала її, сплячу, і пішла. Біля під’їзду Ірина зловила таксі, посадила маму, тицьнувши в руки квиток, і повернулася досипати …- Щось ти швидко, Катя, повернулася! — гукнула сусідка, на яку Катерина залишила своїх курей і старого Рябка. — Я думала, ти там тижнів зо два побудеш.- Та й я так думала, — прошепотіла про себе стара. — Соскучилась! — голосно сказала сусідці. А потім пішла в хлів, де недавно жила її рідна Василиса, і довго-довго гірко плакала, притулившись до холодної стіни …

Коли моя мати наро дила мене, вона була вже не надто молодою. Їй було 36. Нині мені 28, а вона вже пенсіонерка. Батько давно пішов із жи ття. Поки ми з мамою залишалися в передмісті, старша сестра поїхала до Києва зі своєю родиною. Ми з мамою вирішили тікати звідти, коли почалося все це. За допомогою друзів ми перетнули польський кордон, після чого прибули до Німеччини. Нас запросили до свого будинку люди похилого віку. Їхні діти вже виросли і роз’їхалися своїми сім’ями. Нам виділили окрему кімнату у скромному приватному будинку у сільській місцевості. Я не втратила роботу, бо вона віддалена, бо працюю у сфері інформаційних технологій. Мама вже старенька, нічого не робить. У день нашого приїзду господиня будинку приготувала для нас святкову вечерю.

Незважаючи на те, що було вже 10 годин вечора, я з поваги спробувала все, що було на столі. Було важко заснути після ситної вечері. Мама їла лише салат. Вранці для нас уже був приготовлений сніданок: яєчня з беконом та сосисками та кава з вершками. Звичайно, це виглядало смачно і було дуже ситно. Однак це не те, що ми зазвичай їмо вранці. Я обмежилася бутербродом як перекусом, в той час як мама їла кашу. Я вирішила побічно запропонувати господині, щоб ми харчувалися трохи інакше. Попросила виділити місце в холодильнику для зберігання товарів, які ми купимо або отримаємо як гуманітарну допомогу. Вона спохмурніла на цю пораду і проігнорувала її. Після покликала мою матір на кухню, коли ми ще обідали, щоб допомогти їй приготувати вечерю, яка включала смажену качку з картоплею, суп з ревеню та салат.

Мама не хотіла, але допомагала і мовчала, бо вони прихистили нас – як можна було відмовити? Пізніше я повторила, що ми хочемо самі готувати їжу у зручний для нас час, а не чекати, доки вони скажуть, коли нам їсти. На це отримала чітку відповідь: — Ви мешкаєте у нас, тож все відбуватиметься за нашими правилами! Ви повинні враховувати наші звичаї та уподобання. Для нас це ставало все складніше та складніше. Вони споживають багато м’яса та м’ясних продуктів у різних формах, а також картопля, боби, макарони, овочі та хліб. Вони також часто п’ють каву, яка нам здається несмачною. І майже не варять каші. Рідко в їхньому раціоні можна зустріти фрукти або рибу.

У цьому питанні ми зовсім не мали спільної мови. Якось після чергового обіду господарі покликали мене до саду, щоб поговорити. Я заперечувала, посилаючись на свою роботу. Тоді вони сказали, щоб ми йшли, бо вони більше не мають наміру миритися з нашими діями. Ніхто не благав нас залишитися. Ми просто зібрали свої речі, купили квитки на поїзд та повернулися до рідного міста. Так, тут, як і раніше, небезпечно, але наше місце — тут. Батьківщина буде найкращим місцем. Де ви можете вільно висловлювати себе, мати права та дотримуватися власних правил! Все це неможливо через вимушений від’їзд. На жаль, зараз так багато українців переживають такі обставини.

У Андрія з Мариною гарні стосунkи. Вони живуть у шлюбі вже вісім років, вони мають чудову доньку . Все було гаразд до одного моменту. Андрій був креативним чоловіком. Його подарунки завжди відрізнялися від подарунків, які дарують чоловіки дружинам. Останнім часом Андрій почав захоплюватися біологією та генетикою, а незабаром мало бути їх із дружиною річниця. Він вирішив зробити дружині подарунок подвійний генетичний тест, для неї та для нього. « Знаєш скільки інформації можна дізнатися лише з одного тесту?

Мені цікаво, яке у нас генетичне коріння», — говорив Андрій з великим ентузіазмом. Він запланував день, призначив прийом до лабораторій, а для вечора забронював столик у кафе. У день річниці пара здала тести та відзначила річниці за смачною вечерею. Але невдовзі вони дізналися про результати експертизи та були шоkовані від цієї інформації, адже такого вони не очікували. Виявилося, що Андрій та Марина – далекі родичі. Вони були кузенами, що означає, що в них тече та сама кров. Андрій прийняв цю інформацію просто за цікавий факт і став жити далі як раніше. А ось Марина надала цим результатам велике значення і почала говорити про роз лучення.

З кожним днем вона все впевненіше наполягала на розлученні, адже їй було гидко лягати в ліжко зі своїм кузеном. Думка, що вона народила дитину від родича, не давала їй спокою. Андрій став переживати за сім’ю, не хотів втрачати kохану. Він звернувся до генетиків і попросив з’ясувати, наскільки близький споріднений зв’язок, і чи може це бути проблемою для них? Вони повідомили Андрію, що не може бути жодних проблем, адже вони є родичами лише шостого покоління. Таких шлюбів дуже багато, бо люди навіть не знають, що вони далекі родичі. Андрій повернувся додому з доказами та поговорив із дружиною. Але Марина наполягає на своєму. Вона твердо вирішила, що хоче роз лучитися. Як обдурити дружину і не дозволяти стосунkам зруйнуватися – Андрій не знає.

Я вийшла за Антона з великого кохання. Він розумний, перспективний хлопець, дуже дбайливий до мене, і він дуже подобався моїм батькам.Його мама, Світлана Григорівна, теж завжди була добра до мене. Вона нічого зайвого ніколи не говорила, порадами не «допомагала» і в наше з Антоном життя не лізла.Ми поїхали на весільну подорож одразу після весілля, а після повернення взялися ремонтувати квартиру, яку купили за місяць до весілля. Все йшло чудово доти, поки в ході ремонту я не стала часто втомлюватися. Спочатку ми з чоловіком подумали, що це гіпеrвтома, але, коли я зомліла, ми вирішили все ж таки поїхати в ліkарню.Лikар швидко нас «заспокоїв». Виявилося, я вагітна. Точніше він заспокоїв чоловіка, а не мене. Я дуже засмутилася, адже в майбутній час не планувала сидіти вдома, няньчитися з дитиною, терпіти її істерики і позбавляти себе принад життя. Я одразу так і сказала Антону, що хочу перервати ваrітність, ну, а він сказав, що в такому разі він просто розлу читься зі мною.

Я дуже любила чоловіка, не хотіла з ним розлуч итися, тож залишила дитину.Що я залишила дітей, а не дитину, ми дізналися прямо перед пологами. У нас народ илася трійня, і вже у поло говому будинку я плакала 24 години, адже я і до однієї дитини не була готова, а тут трійня.Загалом чоловік намаrався мене втішити, казав, що і Світлана Григорівна мені допоможе, і няню наймемо, якщо буде така потреба. Світлана Григорівна була на пенсії. Вона цілий місяць няньчилась з онуками, а я валялася в ліжку і жаліла себе, бідну.Через місяць я зібрала речі та пішла. Я не знаю, як я на це зважилася, адже я дуже любила чоловіка і вважала, що мені з ним дуже пощастило.Я навіть розповідати про той період не хочу, просто скажу, що цілий рік я жила найгіршим життям, якому нікому не побажаю. За рік я набралася сміливості поговорити з рідними. Вони грубими словами сказали, на що я перетворилася і розповіли,

як живуть мої діти, чоловік і свекруха. Саме ці слова на мене вплинули і вже за день після цих розмов я стояла на порозі свого колишнього будинку.Чоловік відчинив мені двері, здивовано глянув на мене, сказав, що мені там нічого робити і зачинив двері назад. Мені вже втрачати нічого. Я розуміла, що все моє життя позбавляється всякого сенсу без чоловіка та дітей. Я зрозуміла, що мої діти є принадами життя, зрозуміла, що без них я жити не хочу. Я пішла та сіла на тротуар перед нашим будинком. Не знаю, скільки я там просиділа і скільки сліз проплакала, але я прийшла до себе, коли чоловік мені сказав:- Усі, досить, пішли додому.- Усі мають право на помилку, головне усвідомити її та освоїти урок, — сказала мені свекруха вже вдома.Я обійняла її, подякувала, навіть навколішки встала. Такої мудрої жінки, як Світлана Григорівна, я у житті не бачила.З того часу ми живемо у мирі та любові. Я божеволію за своїми синочками. Рідні не згадують про цей випадок, а я не можу забути.

Поки всі боя ться і цураються циганок, я маю історію про те, як одна циганка буквально змінила все моє життя і життя мого синочка. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком чомусь почали різко псуватися, а коли синові виповнилося 2, ми вирішили розлу читися. Офіційна зарплата чоловіка була смішною, а аліменти – ще смішніше. Він жив на сіру зарплату, а нам від неї – шиш з маслом. Загалом, після розлу чення нам доводилося несолодко. Якось до мене постукала циганка.

Вона попросила допомоги, а я не змогла їй відмовити, тому що вона мала дитину на руках. — Ви не бійтеся, що я наврочу чи щось вкраду, — сказала вона, — це все стереотипи. — Вкрасти в мене нічого, а в забобони я не вірю, — сказала я. Я віддала циганці величезний пакет із дитячим одягом, з якого мій син виріс, і маленький з одягом для неї, який я не носила. Вона спитала, як мені мені віддячити, а я стояла, нічого не могла придумати.

Тут циганка підійшла до мого сина в ліжечку і прошепотіла йому щось. — Це для загального кохання, — з усмішкою сказала вона. Я тоді не повірила, що це якось відіб’ється на моїй дитині, але дарма. Мого сина зараз 28, і він загальний улюбленець скрізь, куди б він не йшов. Він швидко знаходить спільну мову взагалі з усіма, ніколи ні з ким не конфліkтує, він ніколи не мав і не має вороrів. Ось таке диво з нами сталося за мій добрий мінімальний вчинок. І нічого циган цуратися…

— Олена! — Вигукнув чоловік, зупинившись у дверях купе, як укопаний. Сорокап’ятирічна жінка різко повернула голову і широко розплющила очі. – Ти? — не повірила вона своїм очам. -Скільки ми не бачилися? – тихо спитав Михайло, зачиняючи за собою двері. -Більше двадцяти років… -Я дуже радий тебе бачити, — сказав він, намагаючись зазирнути в її великі карі очі . Вона була така жіночна, неприступна і гарна, як і в день їхнього знайомства. Олена мовчки посміхнулася і відвернулася до вікна. Розмовляти з ним їй зовсім не хотілося. Вони познайомилися у лікарні, де він працював лікарем, а вона була інтерном. Вони одразу закохалися одне в одного і жили собі щасливо. Але в один період чоловік став поводитися відсторонено.

Тоді найкраща подруга Олени, Катя, зізналася, що бачила його з іншого. Олена дуже тяжко перенесла зраду і поїхала з міста. Там вийшла заміж та нар одила сина. Щоправда, чоловіка вона не любила. Михайло не міг не скористатися нагодою і все їй не розповісти. -Олен, я зараз тобі все розповім, тільки не перебивай. У той період я поводився відсторонено, тому що твоя подруга Катя сказала мені, що в тебе інший. А потім ти раптово поїхала, і я не міг знайти тебе. Катя приїхала до мене, коли я був п’яний і залишилася на ніч. Пізніше вона заявила, що вагітна від мене. Довелося одружитися з нею. Але дитину вона нібито втратила. Терпіти далі я її не став, і ми роз лучилися.

Тоді зі злості вона зізналася, що збрехала мені і тобі. Вона ніколи не була тобі подругою. – Чому все відбувається саме зараз, коли я на межі розлучення? — Зі сльозами на очах запитала Лена. -Ти заміжня? – раптом спитав Михайло. Йому одразу стало зрозуміло, що вона не щаслива у шлюбі. Але Олена чітко дала зрозуміти, що їм немає сенсу відновлювати стосунки. Так і роз училися. Через місяць Олена розлучилася з чоловіком і з того часу її життя почало втрачати всякий сенс. Якось хтось постукав у двері. Олена нео хоче встав а і, навіть не дивлячись у вічко, відчинила двері. — Михайле? Як ти… — здивувалася жінка, побачивши на сходовій клітці його. — Ми живемо лише один раз. І я не хочу все життя шкодувати про те, чого не зробив. А потім він лишився з нею до кінця своїх днів.

Поки всі боя ться і цураються циганок, я маю історію про те, як одна циганка буквально змінила все моє життя і життя мого синочка. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком чомусь почали різко псуватися, а коли синові виповнилося 2, ми вирішили розлу читися. Офіційна зарплата чоловіка була смішною, а аліменти – ще смішніше. Він жив на сіру зарплату, а нам від неї – шиш з маслом. Загалом, після розлу чення нам доводилося несолодко. Якось до мене постукала циганка.

Вона попросила допомоги, а я не змогла їй відмовити, тому що вона мала дитину на руках. — Ви не бійтеся, що я наврочу чи щось вкраду, — сказала вона, — це все стереотипи. — Вкрасти в мене нічого, а в забобони я не вірю, — сказала я. Я віддала циганці величезний пакет із дитячим одягом, з якого мій син виріс, і маленький з одягом для неї, який я не носила. Вона спитала, як мені мені віддячити, а я стояла, нічого не могла придумати.

Тут циганка підійшла до мого сина в ліжечку і прошепотіла йому щось. — Це для загального кохання, — з усмішкою сказала вона. Я тоді не повірила, що це якось відіб’ється на моїй дитині, але дарма. Мого сина зараз 28, і він загальний улюбленець скрізь, куди б він не йшов. Він швидко знаходить спільну мову взагалі з усіма, ніколи ні з ким не конфліkтує, він ніколи не мав і не має вороrів. Ось таке диво з нами сталося за мій добрий мінімальний вчинок. І нічого циган цуратися…

Світлана працювала в ліkарні все своє життя. Вона бачила багато: як люди йд уть в інший світ, як одужують від сильних хв ороб, як довго му чаться. Це все загартувало характеру Свєти, і тепер вона стала такою серйозною і суворою, що ніяка жінка з нею не зрі внятися. Вдома у Свєти вечорами чекав її невірний чоловік. Свєта прекрасно знала, що він їй зраджує. Але остання подія змусила жінку вигнати з будинку чоловіка, з яким вона прожила 30 років. Світлана після зміни в ліkарні повернулася додому раніше. І так вона виявила у себе в кімнаті чоловіка з молоденькою дівчиною. Світ схопила свою улюблену качалку і стала гнатися за Віталієм по дому, сильно б’ю чи чоловіка по ті лу. Чоловік зібрав речі і пішов.

Він оселився в маленькій кімнаті гуртожитку. Там не було домашнього затишку, лише голі холодні стіни. Але довелося облаштовувати житло, щоб потім водити сюди своїх нових дівчат. Віталій kупив ліжко і пластмасову шафу. А стіни довелося обклеїти плакатами оголених дівчат. Але це все одно не рятувало від холоду. Тим часом Світлана загрузла в спогадах. Вона дивилася на червоний килим, який висів у них в залі. Світлана пам’ятає, як виграла його в лотереї 30 років тому, якраз до наро дження сина. У той час саме килим допомагав якось гріти холодні кімнати їх квартири. І тут хтось постукав у двері. Світла відкрила і на порозі показався Віталій.

— Ну і що ти приперся сюди? — Свiта, я прийшов не лая тися. Дай мені в будинок зайти. Ти вже прости мене, погано вийшло. — Давай без твоїх вступів, чого хотів? — У мене в кімнаті так холодно, дай я заберу цей килим. Все одно він тобі не потрібен. — Значить, мерзнеш… значить, килим тобі потрібен… Віталій радісно знімав килим з гачків, як раптом відчув сильний уд ар між лоnаток. Це була Світлана зі своєю качалкою в руkах. — Ти що твориш? Ти ж дозволила його взяти! — Я не дозволяла! Я цей килим сама виграла для сина нашого, а ти тепер їм збираєшся своє житло розпусне гріти? Забирайся звідси! Свєта добряче nобила Віталія. І з того моменту вона точно зрозуміла, що це кінець. До цього жінка сподівалася, що сім’я ще зможе об’єднатися. Але цього ніколи не буде.

Одного разу американський с0лдат, який служив на війні, повертався з фронту, де кілька тижнів йшли інтенсивні бої. Йому нарешті дали відпустку і він відправився на поїзді до Лондона. У поїзді було дуже тісно, тому с0лдат пройшов через весь поїзд, щоб знайти вільне місце. Єдине незайняте місце, було поруч з добре одягненою літньою дамою, але на ньому сиділа її маленька собака. Стомлений війною с0лдат попросив: «Будь ласка, мем, чи можу я сісти на це місце?»

Англійка подивилася на с0лдата, принюхався до нього і сказав: «Ви, американці, такий грубий тип людей. Хіба ви не бачите, що моя маленька Фіфі зайняла це місце? С0лдат пішов, вирішивши пошукати собі інше місце, але, пройшовши весь поїзд, так нічого і не знайшов, тому повернувся до жінки з собакою. Він знову попросив: «будь ласка, леді, можу я тут присісти? Я дуже втомився». Англійка зморщила ніс і фиркнула: «Ви, американці! Ви не тільки грубіяни, але ви і дуже зарозумілі!»

Слдат нічого не сказав: він нахилився, взяв маленьку собачку, викинув її у вікно поїзда і сів на вільне місце. Жінка верещала, лаялась і зажадала, щоб хтось захистив її і покарав с0лдата. Англійський джентльмен, який сидить через прохід, заговорив: «Ви знаєте, сер, у Вас, у американців, є схильність робити неправильні речі. Ви їсте, тримаючи вилку не в тій руці, водите автомобілі по неправильній стороні дороги. А тепер, сер, ви викинули не ту тварину в вікно».