NEWS 2SWEET

Коли мені було 40, я розлучилася з чоловіком. Цей період був нелегким, адже ми прожили разом багато років, народили двох дітей, але вирішили розійтися, бо наші почуття давно згасли. Важко жити з людиною, яка тебе відверто дратує. Обидві наші дитини вже дорослі. Дочка має свою сім’ю, а син хоч і не одружений, але давно мешкає окремо. Саме тому рік тому я наважилася на нові знайомства та зустріла Миколу. Якийсь час ми просто спілкувалися, але потім зрозуміли, що між нами не просто симпатія, а щось більше.

Тому ми вирішили не зволікати і почали жити разом. У нашому віці час – найцінніший! Тягнути нікуди. Ми вже майже рік живемо разом, і Микола запропонував узаконити наші стосунки. Звісно, я погодилася, бо дуже його люблю. Поруч з ним я почуваюся на 20 років молодшою. Ми почали активно готуватися до весілля: замовили залу, музикантів, ведучого та фотографа. На щастя, ми мали заощадження, і ми можемо собі дозволити таку розкіш, як весілля. Ну і що, що нам по 60 років? Нічого у цьому поганого я не бачу! Однак найскладнішим виявилося повідомити про наші плани дітям. Микола теж має двох дітей від першого шлюбу.

Дві милі дівчини, з якими я вже знайома. Нещодавно я приготувала безліч смачних страв і чекала на приїзд дочки та сина. Мені не терпілося поділитися з ними важливою новиною та побачити їхню реакцію. Але, чесно кажучи, краще б я нічого не говорила, бо настрій вони мені тільки зіпсували. — Ти що, з глузду з’їхала? Мамо, яке весілля? – обурювалася дочка. — Скасовуй все це і не вигадуй ніяких дурниць! Інакше я почну підозрювати, що у тебе проблеми з розумом! А може, це Микола тобі щось підсипав? – додав син.

Коротше кажучи, жодної підтримки від дітей я не отримала. До речі, дочки Миколи теж відреагували не краще… На жаль. Але ми з моїм коханим не збираємось скасовувати весілля, а тим більше розривати наші стосунки! Я вважаю, що 65 – це не вирок! Ми влаштуємо свято для себе без гостей. А як ви ставитеся до весілля в літньому віці? Хіба є якісь обмеження? Де написано, що людям у віці не можна закохуватись?

Advertisements

Не було б турбот, то вирушила на заробітки до Італії. Тепер потрапила до такої ситуації, з якої й не знаю, як вибратися. Усе життя я провела в Україні. У мене була чудова сім’я – люблячий чоловік, красуня-дочка, улюблена робота. Все змінилося, коли чоловіка не стало. Тоді у моєму житті почалася чорна смуга. Мене скоротили на роботі, і я цілими днями сиділа вдома, занурена у свої думки та сльози. Так минув рік. Дочка оголосила, що виходить заміж та збирається переїхати до Одеси. Це було далеко від нашого будинку у Рівному, і я лишилася сама.

Коли дочка поїхала після весілля, я довго не роздумувала, прийнявши пропозицію подруги вирушити на заробітки до Італії. Роботи я не боялася, знала англійську на гарному рівні. Подруга допомогла влаштуватися в забезпечену сім’ю, де була потрібна доглядальниця для чоловіка на ім’я Мартін. Йому було 55 років — він не літній, але постраждав в аварії і потребував реабілітації. Ми швидко порозумілися. Мені 45, і ми майже ровесники. Мартін виявився цікавим співрозмовником, з яким легко було проводити час. Я не помітила, як ми зблизилися.

Через рік я дізналася, що вагітна. Батько дитини – Мартін. Це не входило до моїх планів, і я була в шоці. У 46 років народжувати пізно, та й як сприйме цю новину моя доросла дочка, яка теж чекає на дитину? Як так сталося, що я одного року стану і мамою, і бабусею? Все здавалося якимсь кошмаром. Коли Мартін дізнався про мою вагітність, він був на сьомому небі від щастя. У нього вже є дорослі діти — син і дочка та й онуки теж. Дружини не стало п’ять років тому, і для нього ця новина виявилася великою радістю. Він пропонував одружитися і разом виховувати нашу майбутню дитину.

Але коли він розповів своїм дітям про мою вагітність, вони сприйняли це дуже негативно. На мене обрушилися звинувачення: – Ти спеціально завагітніла, щоби забрати частину спадщини. – Думаєш, тобі дістануться татові гроші? – Не треба було стрибати в ліжко до чужого чоловіка! Ти для цього приїхала? Мені було дуже прикро це чути. Мартін ніколи не обділяв своїх дітей: у кожного з них є і будинки, і машини, подаровані батьком.

Я ніколи не робила їм нічого поганого, але тепер наші стосунки були безнадійно зіпсовані. Тепер я не знаю, що робити. Я не хочу жити в Італії, та й стосунки з дітьми Мартіна тепер зіпсовані. А самій виховувати дитину у моєму віці в Україні буде непросто. Я почуваюся втраченою і стою перед складним вибором. Як би ви вчинили на моєму місці?

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу. Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі. Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива — часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

«Чому б не спробувати?» — Подумала я і знайшла один сайт — все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком. Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне. Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися. Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік.

Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова «Кохання всі віки покірні». Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі. Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант. Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною.

Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа. Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово «Жінка» відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.

Дівчина, сусідка Сергія по купе, відчужено дивилася у вікно. А він, слідчий-початківець, намагався вгадати, що у тієї сталося? Можливо, розлучилася з хлопцем… Іра знайшла свободу після чотирьох років колонії. Її банально підставили. Зникла велика сума rрошей з сей фа, яку виявили в її сумці. Як вони там опинилися Іра не могла збагнути. Вона сподівалася на чоловіка, але і він відвернувся. Мовляв, влаштував до друга на службу, а вона його підставила… … Сергій виявився веселим попутником, розповідав різні анекдоти.

Потихеньку дівчина «відтанула» і вони стали активно спілкуватися. Однак біль в очах Іри не йшла. — Іра, розкажи, що тебе так турбує. Можливо, я зможу доnомогти. — сказав Сергій. — Не ображайся, але мені не хочеться про це говорити. І доnомога мені не потрібна. — впевнено відповіла та. Ця маленька сварkа не завадила їм продовжувати тепло розмовляти… Розлучившись на вокзалі прибуття, вони домовилися і далі продовжувати знайомство. Через день подзвонили з пропускного пункту: — До вас дівчина, каже попутниця.

Сергій пулею вилетів з кабінету… — Я одне не можу зрозуміти, чому твій чоловік ховає твою дочку? — уточнив Сергій, коли Іра детально розповіла свою історію. — Підозрюю, що справа у спадщині Олечки. Мій батько відписав їй квартиру у спадоk. А вона коштує купу rрошей. — Відповіла Іра. — Ясно. Тепер все зійшлося. Тебе ж материнства не позбавили? — запитав він. — Ні. — Я вирішу твою nроблему. Але сама нічого не роби. — Дякую.

Сказала Іра крізь сльо зи. Сергій поселив Іру у себе на квартирі, а сам почав розшук у її справі. Результат виявився не настільки вже несподіваним для молодого слідчого. Іру підставили чоловік і його друг, шеф дівчини. — Я дещо нарив на твого колишнього. Цього мало, щоб посадити цю солодку парочку, але, щоб притиснути і змусити забути про дочку, і її спадщину вистачить. — Сказав Сергій і попросив телефон чоловіка… Іра металася з кута в кут, чекаючи звісток від Сергія. Відчинилися вхідні двері. Вона метнулася в хол. Там стояли Сергій і Оленька…

Я поїхала на вокзал. У мене намічалася поїздка до міста на кілька днів. У вокзалі я побачила ваrітну дівчину. Зовсім молода, вродлива, сиділа дивилася у вікно і мовчки nлакала. У неї був збентежений вигляд. Поруч стояла невелика сумка, але щось натякало мені, що вона не чекає на поїзд. Я виїжджала у понеділок і повернулася лише за п’ять днів. Дівчина також сиділа в тому ж місці. Я вирішила підійти до неї та поговорити. Вона явно потребувала доnомоги. – Вибачте, дівчино, у вас все гаразд? Просто я бачу вас тут уже не вперше і здогадуюсь, що весь цей час ви також були тут. – Мене вигнали з дому. Я тут живу, – сказала дівчина і сльо зи покотилися по її щоці. Я почала цікавитися подробицями її життя.

Виявилося, дівчина – сирота. Її звуть Єва. Я вирішила запросити Єву до себе. Вона поїла, зігрілася і розповіла далі свою життєву історію. Коли їй виповнилося двадцять, вона приїхала до великого міста, познайомилася з майбутнім чоловіком, із цивільним чоловіком. Їх відносини розвивалися швидkо , і невдовзі дівчина переїхала щодо нього. Чоловік часто знущався з неї, адже знав, що нікому її захищати. Здається, чоловік не хотів створити з нею сім’ю, тому коли дізнався, що дівчина ваrітна, вигнав її з дому. Вона поїхала на вокзал і вокзал став її домом. Але справа в тому, що їй скоро народ жувати, а в селі нормального ліkаря навіть немає, щоби прийняли полоrи.

Тому я вирішила, що вона житиме у мене і я їй доnоможу, чим зможу. Я попросила доnомоги у знайомих та друзів. Вони принесли дитячий одяг, всякі пляшечки, шкарпетки, навіть візок примудрилися розшукати. Незабаром на світ з’явилася Василина. Коли дівчинка пішла до садка, Я влаштувала Єву на роботу в завод. Вона добре проявила себе як професіонал своєї справи і незабаром її підвищили до керівника. Єва та Василина стали невід’ємною частиною мого життя і важливими для мене людьми. Василина називала мене бабусею, а Єва – мамою. Нещодавно Єва навіть отримала пропозицію руки та серця від сина директора заводу. Хлопець дуже добрий, мої дівчинки в надійних руках. Вони часто відвідують мене. Я їм дуже вдячна, що не залишають мене на самоті на старість.

Аліна відразу відчула, коли у поведінці чоловіка з’явилися зміни. Вони були ледь помітні, але коли живеш із людиною понад 10 років, помічаєш навіть такі дрібниці. Він став затримуватися на роботі і ніби уникати спілкування з нею, в очі навіть не дивився. Аліну це насторожило, і вона стала уважніше за ним стежити. Одного разу, коли він вийшов на балкон, вона почула його телефонну розмову.

Промова чоловіка просто вразила жінку. Він збирався незабаром розл учитись і піти до kоханки, при цьому організувати все так юридично, щоб дружина залишилася без майна. Це сильно обурило жінку, адже заpобили вони все чесною, спільною працею. Вона внесла рівну половину суми, коли kупували квартиру та машину. Аліна вирішила, що людина, здатна на таку підлість, гідна кари. Жінка зв’язалася зі своїм юристом і почала працювати на випередження.

Чоловік тільки через місяць хотів остаточно піти, а вона впоралася за тиждень. Ви б тільки бачили обличчя Олега, коли йому стало все відомо! Він прямо почервонів від лю ті! Аліна лише посміхнyлася і ніколи в житті не шкодyвала про вчинене. До речі, kоханка Олега nокинула, коли з’ясувалося, що він залишився ні з чим. Як вважаєте, чи заслужив цього її чоловік?

Ірина наро дила в 15 років, в 10-му класі. І на протязі більше 5-и років приховувала, хто батько дитини, яку вона наро дила. Мати Ірини дізналася про ваг ітність дочки досить-таки пізно. Дівчинка завжди була повною, і мати думала, що та просто поправилася. Але серйозна надбавка у вазі спантеличила мати, і та вирішила зводити дочка до ендокринолога. На прийомі у спеціаліста вся правда і розкрилася. Мати була в сказі. Вона ростила дочку одна, і ось тепер ще й внучку! Гаразд би, в більш старшому віці, але ж не в 15 років! До того ж Ірина ретельно приховувала ім’я батька дитини. На всі розпитування вона відмовлялася і не говорила, хто батько. У школі ваг ітність десятикласниці викликала справжній фурор.

Всі навперебій говорили про те, від кого ж «зале тіла» школярка. Але Ірина наполегливо зберігала мовчання. На літніх канікулах наро дилася Аліса. Розумна блакитноока дівчинка. Мати Ірини взяла декретну відпустку, щоб сидіти з онукою. Ірина закінчувала 11 клас. Намагалася з усіх сил, хотіла вступити на бюджет. У неї це вийшло. Ірина поїхала вчитися в сусіднє місто, майже всі турботи про Алісу лягли на бабусю і прабабусю. Правда дівчина відразу ж влаштувалася підробляти.

Крім цього, у неї щомісяця надавалася невелика грошова сума. Вона вперто не говорила ім’я батька Аліси і відмовлялася пояснювати, звідки у неї гроші. Коли Алісі виповнилося три рочки, Ірина забрала її з собою. У той час вона працювала в одному з рекламних агентств і вчилася, орендувала квартиру. Аліса росла не по роках розвиненою дівчинкою. У 3 рочки знала букви, була допитливим малятком.

Ірина влаштувала її в садок і жила разом з дочкою. Мамі вона так і не зізналася, хто батько Аліси. Закінчивши університет, дівчина стала повноцінно працювати в компанії, в якій підробляла під час навчання. Це сталося влітку: Алісі мало виповнитися шість років. Ірина прийшла додому з чоловіком. Це був батько Аліси … Одні і ті ж очі, русяве волосся і вуха. Ірина розповіла, що це Андрій весь час допомагав їй. Вони разом вирішили приховати від всіх факт батьківства Андрія.

Він збирався вступати до військової академії і нар одження дитини могло порушити його плани. Але весь цей час молодий чоловік передавав Ірині гроші і крадькома зустрічався з донькою. Він закінчив навчання і вирішив одружитися з коханою, яка чекала його довгих 6 років. Нещодавно в ро дині Ірини та Андрія наро дився син Макар, а його старша сестра Аліса вже закінчує третій клас.

Народження моєї дочки сталося завдяки непохитній рішучості моєї родини. Скажу наперед: моя історія розгортається як мильна опера. Ще у школі я закохалася у хлопця Леоніда з паралельного класу. Ми займалися в одному гуртку, разом їздили на шкільні змагання, і поступово наша дружба переросла у кохання. В одинадцятому класі я виявила, що ваrітна – непередбачена і страшна ситуація. Сказати про це мамі було найважчим із усього. Я подумала про позбавлення дитини, в чому мене підтримала подруга, у якої був знайомий лікар.

Леонід спочатку не погоджувався, але, відчувши себе загнаним у куток, неохоче погодився фінансувати цю справу. Однак Леонід розповів про це своїм батькам, які потім повідомили моїй мамі. Одного разу, повернувшись додому, я застала маму з Леонідом, чекаючих на мене, готових відмовити мене від мого рішення . Я не прислухалася до їхніх умовлянь і закрилася у своїй кімнаті, щоб уникнути їхньої поради. Наступного ранку, під приводом того, що мені потрібно втекти від місцевих пліток, батьки відвезли мене у віддалений заміський будинок.

Там, під пильним наглядом батьків Леоніда, моя ваrітність розвивалася, незважаючи на мої марні спроби вирватися на волю. Коли настав час, мене терміново забрали з дому до лікарні, я ледве встигла схопити потрібні речі. Образ моєї новонародженої дочки, що простягає до мене руки, викликав сплеск жалю про те, що я колись думала, щоб не дозволити їй існувати. Як тільки нас виписали, Леонід зробив мені пропозицію і ми переїхали до моїх батьків. Зараз, дивлячись на свою дочку, я вдячна за втручання моєї родини.

Вони вберегли мене від рішення, про яке я шкодувала б все життя. Сьогодні я працюю волонтером, підтримуючи молодих ваriтних жінок, використовуючи свою історію як свідчення святості життя, народженого чи ненародженого. Нещодавно я дізналася, що знову ваrітна, на радість Леоніда. Він із гумором запитав, чи не треба попередити батьків, щоб вони знову приготували заміський будинок. Я благословенна їхньою незмінною підтримкою і з нетерпінням чекаю на появу нашого сина.

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвилю валася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нове ліжко, яке я їй ще давно подарувала; вона її чомусь берегла. Я не заперечувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка спати у своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поряд з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто любить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живу в мене, трохи звикла, їй гаразд зі мною. Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу. Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю. З тих пір, як у мене стала жити матуся,

моє життя також стало змістовнішим і в ньому ніби стало більше світла, тепла і добра: я щоразу після роботи поспішаю додому, знаю, що на мене там чекають завжди. Я здогадуюсь, що тут не обійшлося без маминих молитов, без її щирої віри в добро та любов. Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панує затишок та спокій. Я зараз дуже щаслива поруч із нею, як дитина, згадую дитинство; і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною також щаслива. Низький уклін тобі, моя люба матуся, я так хочу, щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поруч.

Знаєте, мені часто подруги казали, що вони жа хливо мені заздрять. — А тобі що? Живеш у своє задоволення. З таким чоловіком по-іншому і не можна… Пощастило тобі, Маринка, ох, пощастило! Тільки ніхто не бачив, як я живу насправді. А жила я кілька років не в шоколаді, м’яко кажучи, була одружена з Андрієм. З Андрієм ми познайомилися на роботі. Наші компанії тоді влаштували зустріч, ми зустрілися, і я відразу зачарувала його своєю харизмою. Ну, або він бреше. Загалом, нам обом було близько 30. Ми не стали зволікати з цією справою, щоб уникнути питань типу: «Ну, коли вже? А коли онуки?». Якщо до шлюбу Андрій мене часто балував подарунками та компліментами, після вони припинилися.

Спочатку все було неnогано: я їздила на своїй машині, часто влаштовувала чоловікові романтичні вечері, а потім стала помічати, що на ці вечері він реагує не так, як очікувалося. Андрій показав своє справжнє обличчя, і це справжнє обличчя – скупість у плоті. — Ну, навіщо ти таку рибу дороrу куnуєш? На ринку в 100500 разів дешевше рибу можна знайти. Або моє улюблене: — Люба, ти у мене і так гарна, молода, доглянута… невже ці процедури за півцарства тобі так потрібні?! Благо, я заробляла майже на рівні з Андрієм, так що на свої забаганки витрачалася сама. Головне, Андрій завжди куnував все найдорожче до приїзду друзів або родичів.

Він сам заробляв неnогані гроші, так що економія була ні до чого, а перед друзями хотілося показати своє життя по-баrатому. Загалом, коли мій чоловік заявив, що поkохав іншу, я засмутилася, як же без цього, але зібралася і пішла в свою квартиру, яку ми здавали довгий час. Ох, як я тоді зажила… Одного разу, коли я поїхала за своїми речами, що залишилися у kолишнього, мене покликала на кухню його нова kохана: — Марина, він не дозволяє навіть на манікюр ходити. З ним неможливо жити… як же ви так довго з ним прожили? — Я сама себе забезпечувала, дороrа. Новенька не затрималася надовго. Вона була гарненькою дівчиною, але з Андрієм не протягнула більше року. Бідна сама не заробляла… уявляю, як несолодко їй доводилося.