NEWS 2SWEET

Незнайомець в автобусі зробив зауваження хлопчикові, який їв цукерку. Відповідь малюка назавжди запам’ятався всім пасажирам!Хлопчик їв в автобусі шоколадну цукерку. Потім він дістав ще одну, а потім ще одну. Дивлячись на це, незнайомий чоловік, який сидів поруч, сказав:

— А ти знаєш, що шоколад дуже шкідливий для зубів? І від нього товстіють!Хлопчик відповідає:- Мій дід дожив до 105 років.Несподіваний відповідь дитини спантеличив чоловіка, і він запитав:— Ти думаєш, це тому, що він їв багато шоколадних цукерок?Хлопчик діловито подивився на незнайомця і сказав:- Ні, це тому, що він ніколи не ліз не в свою справу

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому. Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка. — Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину. Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому.

Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Олена терпіти не могла свого вітчима, навіть монстром його називала. Мама все місця собі не знаходила, їй було шkода дочку, але вона дуже любила цього чоловіка. Тим більше вже була на другому місяці ваrітності. Розповіла вона про всі свої біди бабусі, а та запропонувала Оленку до неї пожити привезти. Їхала мама з Оленою в поїзді, а у них була сусідка – циганка.

До речі, дуже мила і привітна жінка. Перед виходом на своїй станції циганка повернулася до Олени і сказала: – Зустрінеш ти своє щастя, коли будеш в блакитному і пухнастому. Олені було всього 10 років, і вона не особливо зрозуміла, що хотіла сказати циганка, але запам’ятала її слова. Так дівчинка залишилася жити у бабусі, їй дуже подобалося.

Вона закінчила школу на відмінно, а потім настала пора повернутися в місто до мами, щоб вступати в ме дичний коледж. Мама на той час роз лучилася з тим вітчимом, він іноді надсилав алі менти, але мало. Був важкий час. Оленка змогла вступити на бюд жетне місце, з першого курсу підробляла в ліkарні, щоб доnомагати мамі і бабусі. В один день після зарnлати Олена вирішила зробити подарунок самій собі і куnити пуховик. У магазині їй дуже сподобалася шубка зі штучного хутра, така незвичайна сіро-синя. Дівчина відразу її купила, одягла і пішла гуляти. Вона йшла по саду, досить розмахуючи сумкою.

І тут випадково вда рила нею якогось перехожого. – Ви мене поранили… – Вибачте, я сильно вас зачепила? – Так, ви nотрапили в саме серце. Я так помру без вас… – Але що я можу зробити? – Можливо, один вечір в кафе здатний зцілити мене. – Тільки один? – запитала Свєта, посміхаючись. – Один, для початку, – відповів незнайомець. Пізніше виявилося, що цей самий незнайомець і став чоловіком Олени. Він потім розповідав, що побачив прекрасну дівчину в синій шубці, це відразу привернуло увагу. А потім, коли вона його зачепила і подивилася, то її погляд став точним доказом, що я заkохався.

Мирослав був чудовим чоловіком, поки не захотів дивитися по сторонах. Одружилися ми відразу після закінчення університету. Пішли працювати на завод: я бухгалтером, а чоловік інженером туди ж. Через три роки ми взяли в кредит квартиру; її ми брали відразу велику, щоб було місце і нам і нашим дітям. Потім я народила доньку. Після декрету дочка пішла в дитячий сад, я вийшла на роботу і мене призначили заступником головного бухгалтера заводу. Зарплата у мене виросла в кілька разів, тепер я заробляла більше чоловіка і ми змогли набагато раніше закрити кредит.

Тепер ми могли собі дозволити їздити у відпустку на море, могли жити і купувати зараз ті речі, на які я раніше тільки дивилася. Потім дочка пішла в школу, я працювала, чоловік теж працював; я стала помічати, що мій чоловік часто став затримуватися на роботі. Як і більшість жінок в такій ситуації, я не хотіла бачити очевидних речей — що чоловік мені зраджує. Але одного разу, в суботу, коли чоловіка не було вдома, я вирішила помити вікна. Тут дзвінок у двері. Я відкрила і побачила незнайому жінку. Вона повідомила мені, що зустрічається з Мирославом і що він сам ніяк не наважується мене кинути, то вона вирішила відкрити мені всю правду.

Коли чоловік прийшов додому, я зібрала йому валізи і сказала: «До мене сьогодні підходила твоя улюблена жінка, вона мені все розповіла. Так що віддай свою частину квартири мені, так буде справедливо, а я не буду подавати на аліменти ». Чоловік почав мені говорити: «Я згоден на твої умови, завтра підемо і оформимо всі юридично. Зрозумій ти мене, я не можу більше тебе любити, ти ж моя ровесниця, а вона — молода і красива ». На наступний день ми пішли і все оформили через юриста, — ми з чоловіком розійшлися. Дочка сильно переживала через те, що батько пішов з сім’ї, вона хотіла з ним спілкуватися, але його нова дружина не дозволяла йому бачитися з дочкою.

З тих пір пройшло два роки, чоловік почав приходити до мене і проситися назад, але це вже було неможливо, у мене вже був чоловік, і я збиралася за нього заміж. Моя дочка з ним дуже дружить, у них хороші відносини. А друга дружина мого колишнього чоловіка, коли зрозуміла, що я не збираюся їхати зі своєї квартири, то просто вигнала свого коханого чоловіка і сказала: «Я думала, що ми з тобою будемо жити в твоїй квартирі, а ти все залишив їй, ось тепер йди до неї і живи з нею ». Чоловік пішов із заводу, ця дівчина теж звільнилася з заводу, де вони живуть і ким працюють, мені особисто не цікаво. Він отримав те, що хотів: захотів молодицю, а утримати її не зміг. Але це вже не мої проблеми, найголовніше, що в моїй родині зараз все добре. У мене є людина, яка любить не тільки мене, а й мою дочку.

Бачити, як вони радіють, обіймаючись, – це справжнє задоволення, яке наповнює радістю наші серця. Зв’язок між близнюками виникає ще до їхнього народження. На відміну від інших немовлят, у них є друг і компаньйон ще в утробі матері, і це робить їхні стосунки особливими. Звикаючи до присутності в своєму житті брата-близнюка, більшість близнюків не можуть уявити, що можуть проводити час порізно.

Тільки погляньте на цих двох чарівних новонароджених малюків. Вони спілкувалися один з одним, поки розвивалися, а опинившись на волі і отримавши достатньо вільного простору, вони як і раніше вважають за краще бути ближче один до одного і обніматися, як робили це до того, як з’явилися на світ. Очевидно, що вони люблять бути поруч один з одним і насолоджуються кожною секундою, оскільки вони спокійні і на їхніх обличчях милі посмішки.

Вони відкривають свої крихітні очі лише на секунду, коли їх мама підходить до них з камерою. Бачити, як вони насолоджуються, обіймаючись, – справжнє задоволення, яке наповнює радістю наші серця. Ми такі щасливі, що горді батьки вирішили поділитися цим відео зі світом. Люди збожеволіли від відео в той момент, коли батьки опублікували його на своїй сторінці у Facebook.

Ролик подивилися більше 22 мільйонів разів, і багато людей не змогли втриматися, щоб не поділитися ним і не прокоментувати. Однак, як з’ясувалося, відео було старим, а близнюки вже зовсім не малюки. Дізнавшись про це, люди захотіли подивитися, як вони виглядають зараз і чи люблять вони один одного так само сильно, як в перший день. Дівчаток-близнючок звуть Софія і Сара, і вони такі ж милі і чарівні, як і в дитинстві.

Близнюки можуть розуміти один одного без слів. Особливо в дитячому віці вони можуть вловлювати енергію один одного і легко оцінювати емоційне напруження своєї другої версії – людини, якій вони довіряють найбільше в своєму житті.

Мама скористалася можливістю прийняти ванну і захопила ніжний момент між хлопчиками-близнюками Джонатаном (ліворуч) та Гарретом. Ці двоє пустуючих у воді малюків просто обожнюють купатися і, схоже, не збираються найближчим часом звідти виходити.

Джонатан і Гаррет – схожі як дві краплі води. Зрештою, у них однакова ДНК, тому вони схожі як особистості і люблять займатися одними і тими ж справами. Найкраще в цьому відео – це їх дивовижна розмова, повна бризок та іграшок, в якій вони чітко обговорюють важливі речі, що мають вирішальне значення, і обговорюють проблеми, які глибоко їх хвилюють – розмову, в якій ніхто з нас ніколи не буде брати участь!

За їх безперервною дитячою балаканиною і гучним хихиканням приємно спостерігати. Однак, як тільки вони підуть до школи, ці двоє точно потраплять у халепу! Схоже, вони починають якісь дурні витівки, сваряться через щось і, можливо, переживають найкращий момент у своєму маленькому житті! Важко знайти когось, з ким можна було б так само весело посміятися, але ці двоє завжди будуть поруч, щоб посміятися від душі.

З моїм чоловіком ми почали зустрічатись, коли я була в дев’ятому класі, а він в інституті. Після закінчення вишу він зробив мені пропозицію, але я пояснила йому, що мені ще два роки вчитися, і поспішати я теж не хочу. Ми вирішили, що весілля зіграємо, коли він із армії повернеться. Він демобілізувався і ми призначили весілля на вересень. У червні я зрозуміла, що вагітна. Нашому щастю не було межі. Але через деякий час уночі я їхала з викиднем до лікарні. Я була зни щена. Не хотіла думати про весілля. Думала, більше ніколи не зможу ста ти мамою. Кри чала по всьому поверсі, що нена виджу жінок, які позбав ляються дитини. Весь цей час майбутній чоловік був поруч, підтримував мене. І все-таки ми одружилися у вересні.

Весілля було не велике. Усі гості були раді за нас. Ми вирішили другий день весілля відзначати у приватному будинку моїх батьків. І, тому що в кінці вечірки тільки я була твереза, запропонувала свекрусі відвезти її додому, в сусідне село. Сестра теж з нами була, щоб назад не повертатися. Їхали, балакали. Свекруха була досить n ‘ яною, тому була вкрай прямолінійна. — Ти, Анько, не стра ждай на ненаро джену дитину, — каже вона, — Я, наприклад, приблизно 18-20 разів так зробила. Але як бачиш все у мене чудово. Тоді я теж хотіла зробити або рт, але було пізно і самій робити, і їхати до ліkаря. Термін був дуже великий. Ну і позбавила, а зараз повертаюся додому з його весілля. Прикольно?

Побачивши мій погляд, вона більше жодного слова не сказала. Ми довезли її до будинку і одразу поїхали, коли вона вийшла з машини. За кілька кілометрів Я не витримала, зупинилася, вийшла з машини і голосно поnлакала. Сестра вийшла за мною і обійняла. Я не вірила своїм вухам, і тому, що вона так легко ставитися до цього. Після цього випадку вона ще раз відкривала розмову, але я перебивала її, і говорила, що ми не обговорюватимемо цю тему. Вісь такий подарунок я отримала від свекрухи іншого дня весілля. Іноді дивлюся на чоловіка і тихо уявляю, що його могло і не бути. А він не розуміє мої меланхолійні настрої, бо про цю розмову я не розповідала йому. Він добрий чоловік і батько. А я люблю свою ненаро джену дитину, як своїх справжніх дітей.

Моя сестра, Наташа, молодша за мене на 5 років. Ось, кажуть, мовляв, характер людини формується суспільством. Брехня це все, ну, або моя сестра незвичайна людина. Вона з дитинства була жах ливою виразкою. Ніколи нікого не слухалася, робила все по-своєму і потім залишала вирішувати її проблеми іншим. У дитинстві вона мені насолила одного разу під час сімейного застілля, та так, що деякі родичі досі згадують той жахл ивий випадок.

З віком її характер тільки погіршився. Вона стала грубіянити по-дорослому. Наприклад, ми з чоловіком горбатилися і заробили собі на однушку в хорошому районі, а потім ми накопичили грошей і вирішили продати однушку, додати зверху і купити двушку.Тим часом сестра зі своїм чоловіком насолоджувалася життям в знімних квартирах. Вона навіть не намаrалася жити хоча б на сходинку краще, ніж живе вже кілька років.Так от, сестра запропонувала продати нашу квартиру їй і для цього навіть підключила маму, щоб та вплинула на мене, але цього не сталося, так як сестра хотіла взяти квартиру в розстрочку і платити, судячи з усього, до другого потопу.

Я відмовилася, вона образилася. Але, думаєте, мені від цього стало якось сумно? Баба з возу – кобилі легше. А тепер про найж ахливіше. Ми з чоловіком на подарунки батькам ніколи не економимо. Ось, ми 2 роки тому машину свекру подарували. Він давно мріяв про таку, але зарплата йому не дозволяла такої розкоші, а ми почали економити, і швидко зібрали гроші. Моїй мамі ми теж завжди робимо дорогі подарунки: меблі, побутову техніку, прикраси і так далі. Ні, ми не мільйонери, просто ми заробляємо достатньо, щоб жити втрьох з нашим сином добре. Не скажу, що шикарно, але добре.

Так от. Скоро я почала помічати, що речі мами зникають з її будинку. Начебто подарували ми їй нову газову плиту, тому що вона скаржилася, що її плита еклери не пече, а її вдома немає: ні на кухні, ні на горищі. Ну, вона говорила, що відвезла на дачу, а іноді зізнавалася, що сестра попросила, і мама віддала їй на час. Я так і залишилася б в невіданні, якби не моя пароварка, яку я хотіла виставити на продаж, але не знала, за скільки. Я полізла в Інтернет, знайшла сторінку з такою тематикою, щоб подивитися на ціни в цілому, а тут бачу, газова плита точнісінько така ж, яку я мамі подарувала.

Я навіть не здивувалася, побачивши під оголошенням до болю знайомий номер телефону під ім’ям Наташа. Як і слід було очікувати, спочатку вона відмовлялася зізнатися, що перепродає подарунки мами, а потім сказала, що мама сама попросила її це зробити, проте після моєї загрози зателефонувати мамі і все дізнатися, вона зізналася у всьому.Тепер мені доведеться ламати голову і придумувати такі подарунки, які сестрі не сподобаються.

З віком починаєш дивитись на життя по-іншому. Починаєш розуміти, що життя пройшло немов сплеск кінокадра – одну мить на екрані – в одну мить. Ми раптом усвідомлюємо, що прожили своє життя не так, як хотілося б. У молоді роки я займалася чимось, що мене зовсім не цікавило. Я вирішила вирватися з цих кайданів, щоб у старості хоча б жити для себе – так, як я хочу. Мені 78 років. Дякувати Богу, здо ров’я мене не підводить. Мені не соромно, що хочу жити для себе. Я все життя витратила на чоловіка та дітей, тож тепер маю право бути щасливою. Мене чомусь стали критикувати і дорікати, але на всі звинувачення та закиди мені начхати.

Хочу розірвати стосунkи з дітьми, відсудити їхні квартири. Ви здивовані? Ви запитаєте, чому я так категорично налаштована? Вони забули про моє існування, просто відкинули мене. Вони живуть у моїй квартирі та змушують мене шукати п’ятий кут. Я стала зайвою. Вони відкрито кажуть своїм дітям, що мені лишилося небаrато, я скоро попрощаюся з життям. Чесно кажучи, я від них такого не очікувала. Я виселила їх зі своєї квартири та поміняла замки. Уявляєте, мої діти звернулися до су ду із заявою про визнання мене недієздатною.

Вони хочуть nродати мою квартиру, щоб подбати про всі свої потреби. Вони хочуть залишити мене без даху над головою, і тоді мені доведеться вирушити в будинок для людей похилого віку. Вони отримають усе, коли мене не стане, але зараз, поки я жива, житиму у своїй квартирі. Я хочу відчувати свободу та щастя. Я не хочу нікому бути тягарем, але й не дозволю поводитися зі мною, як з мотлохом. Я нікому нічого не вин на. Мої подруги дивуються, а деякі називають мене егоїсткою. На їхню думку, у старості треба думати не про себе, а про дітей, онуків та правнуків. Чому хто придумав це правило? Я хочу жити для себе та мати щасливу старість.

Алла була на третьому курсі коледжу, коли одного вечора прийшла до мене і поклала переді мною тест із двома смужками. Я була здивована, тому що я не знала, що в неї є хлопець, але я проковтнула це і просто запитала, коли молода пара планує одружитися. Алла вклонилася і сказала, що нічого не буде, і вона сама виховуватиме дитину. Вона спочатку була проти заміжжя. Моїй онуці зараз півтора роки. Моя дочка стала мамою у 22 роки. Незважаючи на всі мої докази, дочка запевняла, що впорається з усім і не проситиме моєї доnомоги – ні матеріальної, ні моральної. Однак я бачу, що вона насилу справляється. Часто дочка ходить заспана та немита. Вона вночі працює віддалено, а вдень возиться з дитиною, іноді я заходжу до неї, а вона спить поряд з малечею. Я не знаю, як вона далі так житиме. Мої друзі та знайомі не вірять, що я не доnомагаю з онукою. Вони кажуть, що не змогли б так поводитися по відношенню до своєї єдиної дитини.

А ще всі дорікають мені, кажучи, що я маю бути щасливою, бо вони мріють мати онуків, а у них їх немає. Нещодавно найкраща подруга запросила Аллу на своє весілля. Дочка сказала мені про це наперед. Вона пояснила, що хоче розділити радість цього дня зі своєю подругою, хоч би виїхати на кілька годин. Але я прямо заявила, що не збираюся няньчитися з онукою. Дочка благала, сльо зи лилися, але я не здавалася і продовжувала оборонятися. Потім, вона наче забула про те свято, нічого мені не сказала. Я подумала, що Алла здалася. Але ні! Вона вигадала хитрий план. У неділю вранці дочка попросила мене зайти до кімнати її онуки, поки вона спить, і посидіти з нею кілька хвилин. Вона сказала, що піде до магазину за молоком, бо воно скінчилося. Я погодилася, звичайно.

Внучка мала спати до десятої, а було лише сім ранку. Алла вийшла, а я зайнялася своїми звичайними ранковими справами. Саме тоді від неї надійшло повідомлення: – Мамо, я пішла на весілля. Буду за п’ять годин. Я була втомлена і думала, про яке весілля вона каже. Через три години моя дочка була біля дверей з людьми, які прийшли на мій виклик, вони були з органів опіки. Я не слухала, що вони говорили, але потім я помітила, в якому стані Алла. Вона зайшла до кімнати, де гордо сиділа я і запитала: – Як ти могла? Я нічого їй не відповіла. Але за три дні дочка підійшла до мене з папірцем. Алла вирішила продати свою частку у трикімнатній квартирі. Вона сказала, що не хоче бути поряд зі мною після того, що я зробила. Вона запропонувала мені куnити її частку. Тепер я перед дилемою. Або я nродаю квартиру, або купую частку дочки. Мене не влаштовує жоден із них, а доньки не має діла до моїх бід. Вона каже, що після мого вчинку ми не родичі. Яку ж егоїстку я виростила!