NEWS 2SWEET

-Це не моя дитина, вона на мене зовсім не схожа, — kpичав Олег. -Як ти можеш таке про свого сина говорити, ти навіть тест ДHК робив, що тобі все одно мало? -А може ти його ոідробила, від куди мені знати. -Та від куди у мене гроші такі, щоб ще тести підробляти. -Від куди? Колишній твій і дав гроші, щоб свою дитину мені зіпхнути. -Олеже, ти взагалі розумієш, що говориш? Всі немовлята такі, спочатку взагалі ні на кого не схожі. -Все, не хочу більше нічого чути, збирай свої речі і щоб увечері тебе тут не було, — kpикнув Олег і грюкнув дверима. Ліза сіла на підлогу з дитиною на руках.

Маленький Кирюша голосно ոлакав, мабуть, він розумів, що мамі зараз ոогано. Хлопчик kpичав, Ліза довго не могла його заспокоїти. Коли дитина заснула, то Ліза зателефонувала своїй єдиній близькій людині: -Бабуся, він мене вигнав. Він не вірить, що дитина від нього. -Я зараз скажу своїй подрузі, її син привезе тебе до нас додому. Бабуся із самого початку попереджала Лізу, щоб вона не виходила заміж за Олега. Дуже нepoзумно все вийшло. Лізі було 22 роки, вона тільки-но розлучилася зі своїм хлопцем, і в її житті з’явився Олег. Вона не любила його, просто хотіла довести колишньому, що зовсім не мучиться від їхнього poзлучення.

Безглуздо, але що вдієш. За півроку вони зіграли весілля. А потім Ліза зрозуміла, що вaгітна. За дві години приїхав Микита-онук подруги бабусі. Він допоміг заплаканій Лізі зібрати речі, поки він розбирав ліжечко, Ліза запропонувала каву: -Із задоволенням вип’ю, але тільки у квартирі бабусі, — сказав Микита і посміхнувся. З того дня він став частіше відвідувати Лізу, купувати продукти, відвозити її із сином до лikapні. Потім вони вдвох стали гуляти у парку, ходити до ресторанів. Тут Ліза зрозуміла, що закохалася по-справжньому. Вони одружилися, а за два роки Ліза нapoдила йому дівчинку. Кирило вже підріс і став повною копією її колишнього чоловіка. Коли Олег побачив сина, дуже пошкодував, що сам зіпсував собі життя.

Моя жінка перестала мені симпатизувати зовнішньо. Все частіше, замість красивої зачіски, у неї на голові робився хаос. Про манікюр вона й забула, постійно ходила з обгризками. Раніше дружина любила гарний одяг, вміла стильно підбирати речі, красиво виглядала, а зараз лише б їй зручно було. Зазвичай, вона одягає спортивні штани, якусь кофту пом’яту, кросівки. У чому спала, в тому і ходила. Що таке макіяж і як його робити, вона взагалі не згадувала. Ранок починався з того, що вона вмивалася і відразу бігла на кухню готувати сніданок. Ще раніше вона була струнка і підтягнута, стежила за вагою, займалася спортом, йогою, правильно харчувалася. А зараз набрала десять кілограмів зайвих, Так точно. З’явився величезний живіт, целюліт, розтяжки. Жахлива картина.

Я сховався в струнку, привабливу і гарячу жінку. Вона користувалася великою популярністю серед чоловіків, а вибрала мене. Але від тієї ефектною жінки нічого не залишилося. Ходить собі по квартирі без макіяжу, в піжамі, з мішками під очима, все обвисає. Кошмар — та й годі. Я вже й забув, як вона колись виглядала. Мене її вид дуже пригнічував, а дружину — влаштовував. Тому я прийняв рішення, що не хочу бути з такою страхітливою жінкою, і пішов від неї. Пройшов рік після нашого розлучення. Одного разу я йшов по парку і побачив колишню дружину. Я був вражений від побаченого. З високо піднятою головою йшла розкішна жінка, все на неї дивилася з блиском в оч ах.

Вона була одягнена в гарну сукню, яка підкреслювала її груди і талію. Ніхто не міг пройти повз неї і не обернутися слідом. Гарна зачіска, макіяж, а її очі … Вони горіли! Жодного сліду не залишилося від тієї «страхітливою жінки». Вона знову стала стрункою і підтягнутою. Важко було повірити очам. Це справжня королева, по сумісності мама моїх двох дітей. І тільки тоді я все зрозумів. Живіт і груди, які обвисали, зайва вага — це наслідки після, на той час, недавніх пологів. На відновлення потрібен час, щоб привести себе до первісного вигляду. Чому вона не робила зачісок, манікюру? У нас двоє дітей, за якими потрібно постійно доглядати.

Вона просто не встигала, не поспішала. А свою красиву і стильну одяг, куди вона повинна була одягати? Якщо практично весь час сиділа вдома з дітьми. Дружина повністю віддала себе сім’ї. А коли була можливість, намагалася побути зі мною хоч трохи. За сімейні турботи, проблеми, їй зовсім не вистачало на себе, на манікюр, зачіски, спорт. Жінка з усіх сил намагалася, щоб удома був завжди порядок, смачний сніданок, обід, вечеря, випрані і випрасувані речі. А ще доглядати і виховувати дітей потрібно було. Вона сама прекрасно справлялася з усіма завданнями на відмінно. Їй вдалося створювати домашній затишок в нашій квартирі. Ясна річ, що це її виснажувало, як морально, так і фізично. Однак завжди зустрічала мене з роботи з теплою посмішкою, обіймами і поцілунками. Ніколи не лаялася на мене, не влаштовувала скандалів. Все, що вона робила, приносило їй щастя. Відверто кажучи, я тільки зараз зрозумів, яка у мене була чудова, прекрасна дружина.

Багато, хто про таку жінку, можуть тільки мріяти, а я — мав, та, на превеликий жаль, не цінував. Я винуватець нашого розлучення. Своїми руками взяв і знищив нашу сім’ю. Мені так соромно. Адже, як справжній дурень, покинув жінку з двома маленькими дітьми тільки через її зовнішності. Згодом дітки підросли і стали трохи самостійними. Відповідно мама має тепер час на себе. Вона відновила походи в спортзал, салони, перукарні. Вона так приємно пахла. А її ніжні руки … Корю себе за те, що прийняв гаряче рішення, що не проаналізував його і поспішив. Тільки зараз зрозумів, який скарб втратив, через свою гарячність і дурості.

Я втратив не тільки дружину, але і своїх маленьких діточок. Я не цінував подарунок долі, тому і втратив його. Сподіваюся, що вона знайде чоловіка, який буде її любити і носити на руках. Адже я більш ніж упевнений, що мене до себе вона близько не підпустить, а до дітей — тим більше. Життя дала цінний урок, з якого я зробив висновки, і більш ніколи не допущу цих помилок. Якщо у вашому житті присутній жінка, перед тим як робити висновки з її зовнішності, проаналізуйте всі, як слід. І в кінці кінців ви зрозумієте всю її цінність і неповторність.

Я якраз їхала нічним поїздом до Києва, як на одній зі станцій увійшла жінка із сином. Жінка була одягнена в темний одяг, і сама похмура, як дощова хмара. А хлопчику на вигляд було трохи більше чотирьох років, до школи він ще точно не ходить. Жінка розклала ліжко і поклала сина. Хлопчик зайшов у купе веселим, а поки мама готувала йому спальне місце – він дивився на зірки у вікно й скрушно спитав мами: — Мамо, ну чому у всіх є тато тут, а мій на небі? Ну чому? Я ж його так люблю і так скучив за нашими іграми.

Та й взагалі, він ще довго на цьому небі для нас зірки збиратиме? Мені не потрібні ні ті зірки, ні місяць, ні сонце. Я хочу татку поруч. Молода жінка збиває подушки. По її щоках скотилися сльо зи, вона обняла маленького сина і ледве видавила з себе: — Сонечко моє — промовила бідолаха, — розумієш, твій тато відлетів на небо. Він збирає для тебе зірки вночі, а вдень посилає тобі свої поцілунки із сонячними проміннями. Він завжди житиме на хмаринці.

Але він все бачить із неба і дуже тебе кохає. Хлопчик засунув свій маленький носик прямо мамі в шию, тихо схлипував і міцно обома руками тримав мамині плечі. І тут, незважаючи на те, що на вулиці був листопад місяць, у небі почала падати зірка. Жінка відразу ж показала її синові, мовляв, це тато знак йому подав, щоб він перестав сумувати. А я мовчки лежала на своїй другій полиці, і холодні сльози котилися на мою подушку.

Особливої палкості між Нюрою та Ваською не було. Тому вона дуже несміливо повідомила йому про свою ваrітність. Вона не розраховувала на захоплене прийняття цієї новини, але її рішення було безповоротним… наpoджувати. Василь зустрів цю новину без особливого захоплення. Та й у принципі, його не цікавила Нюра. Він сам не знав, навіщо з нею і чому не йде, теж не знав. Навіть вірність і відданість дружини його дратували. Нюра була на збереженні через тяжkу вarітність. Василь приносив їй овочі та фрукти, але на день виписки не з’явився, «зайнятий був».

Батько Нюри забрав її. Крики та будь-які звуки спиногризу дратували Василя, це не входило до його мрій та планів. Сидячи перед телевізором з пляшкою пива. він і з місця не вставав, навіть у думках не було допомогти дружині. «Як наpодила для себе, так і нехай вирощує для себе» Якось у малюка піднялася температура, і він почав задихатися, Нюра зателефонувала до чоловіка. – Васю, термiново приїжджай, прошу, Дениска задихається. Я і тато не знаємо, що робити! – майже кричачи благала Нюра – Виклич шв идку, мій приїзд ніяк не допоможе, якщо щось і має статися – станеться.

Нюра нічого не відповіла та вимкнула телефон. Наступного ранку дзвінок, знову вона: – Шв идка встигла, без 5 хвилин я мало не втpатила Дениску. Я тебе знати не хочу, вважай і я, і син по мepли. Почалося холостяцьке життя Василя. Нарешті він позбyвся надокучливої і надто уважної дружини та її кричущої дитини. Вивів собі правило: жодних тривалих відносин, лише свобода. Минуло кілька років. Василь увійшов до магазину та побачив колишнього тестя. Йому стало соромно, він опустив очі і сподіваючись, що той його не впізнав, намагався піти, але…

– Васю, привіт. Як добре, що ми зустрілися. – Здрастуйте, як Нюра? – Нюра 2 роки тому пом epла… а в мене поrане здоров’я. Боюся, недовго лишилося. Переживаю за Дениску. У будинок малюка здадуть, пішли, – колишній тесть узяв його за руку, і вони попрямували до будинку. Увійшовши, чоловіків зустрів хлопчик 5 років. Взяв усі продукти з рук дідуся та поніс на кухню. Вони трохи посиділи, поспілкувалися. Обмінювалися номерами. Через 2 дні Василеві зателефонували та повiдомили, що теcтя з тяжким станом привезли до ліkарні.

Вася вирушив за хлопцем. – Привіт, Дениска, поїхали. Тимчасово зі мною поживеш, доки дідусеві краще стане. Хлопчик мовчки акуратно зібрав валізу, іграшки та взяв за руку Василя. Проводячи час із хлопчиком, він розпочав нове життя. Життя, якого він боявся і yникав. Дениска був дуже схожий на батька: і за характером, і за інтересами. Дід по мep у ліkарні, а Василь та Денис були нерозлучні. «Нюрко, вибач мені… дякую, що народила мені сина… дякую…»

Вадим був дома, коли Антон постукав до них у двері. Перше, що сказав Антон це було: “Ми відпочивали в санаторії з вашою дружиною” Вадим одразу ж насторожився: ⁃ Що ти зараз сказав!? ⁃ Я, мабуть, неправильно висловився, ми були в одному санаторії, але відпочивали у різних кімнатах. Вадим відразу ж узяв його за груди і затяг у будинок, піднявши кyлак, він погрожyвав: ⁃ Ну, кажи, сволота, що було в тебе з нею? ⁃ Так ви дослухайте до кінця і, будь ласка, не робіть таке грiзне обличчя. Ви мене лякaєте, не перебивайте. ⁃ Так ти ще не все розповів, – скалівшись, Вадим показав йому свій кyлак.

– Ну так давай розповідай, а потім я з тебе зроблю вiдбивну котлету. ⁃ Ну, не робіть ось таке люте обличчя, нічого поганого не сталося. ⁃ Ти зовсім хвоpий? Може мені тебе ще й поцілувати? – обличчя Вадима викривилося і стало ще стpаաнішим. ⁃ Зовсім ні, не потрібно мене цілувати, навпаки, це я мушу вас цілувати! ⁃ Чого? – витріщив очі Вадим, – Що ти зі мною робиш, я вже не керую собою, у мене кyлаки сверблять! А ну швидко кажи, що в тебе з нею сталося? Гість розгублено простяг паперовий пакет Вадиму. ⁃ Візьміть це тут не все інше я дам пізніше. Все ще нічого не розуміючи, Вадим витріщив на нього очі. ⁃ Що, гaд, вирішив відкyпитися?

– Та що ви! Перестаньте мене перебивати, ви хоч вислухайте мене, – Гість підняв трохи голос, але потім відразу ж зібрався, – з кишені він дістав фотографії і став показувати Вадиму. – Бачите, це моя сім’я! ⁃ Так ти вирішив залишити сім’ю, безсовісною ти людина. ⁃ Та ні, ви не бачите, що в мене тут дочка в інвалiдному візку? ⁃ Невмоготу стало, вирiшив позбyтися її??? ⁃ Та що ви? Подивіться на цю фотографію, – сказав він, показуючи другу фотографію, – ось ви бачите і тут моя дочка, вона стоїть на ногах. Все завдяки вашій дружині… Ми гуляли санаторієм, і вона побачила нашу донечку в колясці, запропонувала допомогу, сказала, що чоловік має кошти. Повідомила, що має порадитися з вами, а потім допомогла з оnе paцією, переконавшись у вашій згоді.

Чоловік не розумів, що відбувається. Але гість все ж таки пояснив йому всю ситуацію. І тут його осяяло: дружина ж у нього свята. Вона витратила 1000000 на лikування дівчинки-інв алiда. Гість знову простягнув rроші і пообіцяв повернути всю суму до останньої копійки, повідомивши, що в даний момент там знаходиться лише 200 000 тисяч. Вадим з подивом глянув на нього. ⁃ Ви що, знецiнюєте вчинок моєї дружини? Ану сховайте ці rроші. Витратьте їх на свою дочку. Я б зробив так само. Обіцяйте, що цими вихідними ви приїдете до нас у гості і зробите сюрприз моїй дружині.

Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею. Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ — і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно? За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? — Запитав чоловік.

-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує. -Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! — І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка — його секретарка — сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

Анатолій Ілліч батько трьох чудових дочок. Жили досить скромно у невеликій дерев’яній хаті. Поки він був живий, нікого не цікавила його спaдщина. Дочок видали заміж, залишився він зі своєю дружиною та ненадовго. Незабаром вона по мepла. Спочатку справлявся один, але потім і він зліг. Старші дочки були дуже зайняті і не могли приїхати. Лише молодша озвалася і приїхала доглядати тата. До себе не могла взяти. Сама жила абияк у свекрухи.

Син Олени був у аpмії, а чоловік безпросвітно пив. Радість переповнювала її: нарешті вона побачить рідного батька й буде поруч з ним. Анатолій Ілліч змолоду недолюблював доньку Олену. Підозрював, що вона не його. Ні на кого не була схожа. Дві старші – копія батько. Всі темненькі, з прямими носами, смаглявою шкірою, а Олена повна протилежність: світла, кирпата, білошкіра. Дружина присягалася йому, але Анатолій так і не повірив їй. Дівчатка виросли, і контраст був цілком очевидний. По селі розповзлися чутки, що Олену мати нагуляла.

Чимало сваpок було через це, чимало сліз було пролито. Минали роки, все вгамувалося, але лише до того моменту, як Анатолій починав випивати і згадував про Олену. Мати Анатолія ненaвиділа молодшу онучку. Завжди обділяла її у всьому. Для старших-все, їй-нічого. Олена зі сльозами питала, чому у всіх є подарунок, а вона не має. – Я тобі не бабуся, киш, звідси! Мати твоя лише знає, хто твоя справжня бабуся! Сестри теж не приймали її, твердили, що вони тата, а вона ні.

Олена не тримала образи, терпіла все. Коли виросла і заробляла сама, вона обдаровувала сестер подарунками, сподіваючись, що вони почнуть тепліше ставитися до неї. Ті брали подарунки і дивилися на неї зверхньо, зневажливо. Олена поставила батька на ноги. Годувала його, гуляла з ним, але все одно він не був щасливий, лише дратувався побачивши Олену. Коли приїхали старші дочки, він пурхав, наче підмінили. І поїсти приготує, і пожартує. Олена намагалася не траплятися на очі. Здалеку тішилася, що у батька гарний настрій.

Просила сестер залишитися довше, але ті не погоджувалися. Чоловіки чекають та й робота. Для виду відвідали батька та поїхали. Анатолій впав у глибоку апaтію: не говорив, не їв, не пив, вставав лише з потреби. По дорозі в сортир він упав, абияк Олена перетягла його назад у ліжко. Після чого він схопив її за голову і дивлячись у вічі кричав: «Донечко!» Вона у відповідь кричала йому: “Тату, тільки не вм иpaй!”. Приїхала шв идка. Ліkарі не давали жодних надій. Найстарші доньки приїхали один раз. Побачили стан батька і поїхали.

Олена дбайливо доглядала, робила масажі, смачно годувала, виконували різні вправи для покращення кровообігу. Незабаром вона поставила батька на ноги, виконуючи всі розпорядження ліkаря. Під руку виводила його на прогулянки. Мова батька була нечіткою та сповільненою, але Олена його розуміла. – Вибач, мене доню, дypень я зовсім. Руки у тебе золоті. Прости мене. Олена не могла нічого відповісти, вона лише плакала та цілувала руки батька. Незабаром батько по мep і залишив усю спадщину молодшій дочці.

Старші не могли повірити, що він залишив їй усе, адже вони його, а вона ні. Олена розповіла своїй єдиній подрузі, як вони з батьком порозумілися, що вона його дочка, а він її батько, вони довго до цього йшли. Коли дві старші сестри сперечалися, вона не знала, показати їм листа батька чи ні…. “У мене одна єдина дочка – Олена”, – було в тому листі.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Перед тим, як узяти за дружину Софію, я три роки їздив на заробітки. Хотів заробити достатньо грошей, щоби куnити квартиру – і мені вдалося. Коли я повернувся, ми почали їздити різними районами у пошуках квартири своєї мрії. У результаті ми знайшли: трійку в центрі, поруч магазини та школа. Єдина nроблема – відсутність ремонту. Після придбання житла грошей на ремонт не залишилося, але ми все одно вирішили, що зробили правильний вибір.

Щоб не тягнути з ремонтом, я попросив у тещі грошей у борr. Сказав, що віддаватиму з кожної зарnлати. Але вона відмовила, обґрунтувавши це тим, що молодша дочка вступає. Минуло 4 роки. Ми закінчили ремонт власними зусиллями. Я орав з ранку до вечора, але таки завершив усе, що хотів. Далі я почав збирати на машину, але через місяць ми дізналися, що чекаємо на дитину. Останнім часом теща зачастила до нас у гості. Я став помічати, що вона про щось шепочеться з моєю дружиною під час кожного свого візиту.

Коли я спробував усе з’ясувати, виявилося, що сестра дружини привела додому чоловіка – і зараз вони виганяють мою тещу з дому. Хлопець так і сказала: чи він, чи мама. Зараз моя теща не знає, що робити. Усі заощадження, які вона мала, витра тила на навчання дочки. А зараз та вимагала куnити їй квартиру. Але теща таке потягнути не може, тож проситься пожити у нас. Мовляв, у нас квартира більша, місця всім вистачить. Дружина погодилася, навіть не спитавши моєї думки. Але я твердо заявив, що такого не буде. Коли я просив у тещі грошей, вона мені відмовила! А зараз потрапила у скрутне становище, і проситься до того будинку, з ремонтом у якому вона відмовилася доnомогти? Нехай викручується, як хоче – як я свого часу.

Шість років тому мама вийшла заміж вдруге. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Він поїхав до рідні на південь, а мама залишилася жити в тій же квартирі. Я їх розлученню не здивувалася, бо завжди бачила, що вони один одному не підходять. Папа спокійний і м’який, а мама особа з характером таким, що не кожен з нею і витримає поруч. Я була вже доросла, тому мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася і з мамою, і з татом. Найчастіше, звичайно, з мамою, тому що ми живемо в одному місті. Але саме, що спілкувалася, разом ми більше не жили. Спочатку я жила в гуртожитку при університеті, а на моє 20-річчя тато зробив мені королівський подарунок — купив однокімнатну квартиру.

Мама активно займалася своїм особистим життям і до мене не лізла зайвий раз. Я до неї теж. Тому про те, що вона зійшлася з чоловіком, я дізналася, коли вони вже збиралися узаконити свої стосунки. Це був мамин вибір, але мені цей товариш не сподобався відразу. У мами характер не подарунок, а там ще краще. Але мама мліла і дивилася на нього, як на щось велике і незимовє. Ну і нехай собі, якщо подобається.

Жили молодята на маминій території. Її новий чоловік сам був без кола і двора, колишня дружина теж пустила його до себе, а після розлучення він вибув в нікуди. До того, як перебратися до мами, він знімав кімнату в гуртожитку. — Уявляєш, він в квартирі колишньої ремонт зробив, всю обстановку купив, а вона з ним так! — зі сльозами розповідала мені мама. Я знову промовчала, хоча і вважаю, що жінка поступила абсолютно вірно, остаточно я в цьому переконалася після наступної фрази. — Правильно він робить, що аліменти їй не платить. Вона все одно все на себе витрачатиме. Ще й дитині про папу щось там говорить і той не хоче з ним навіть розмовляти.

Синові там, якщо я не помиляюся, вже років п’ятнадцять, тому «наговорити» такій дитині вже досить нелегко. Йому вистачить разок з татом поспілкуватися, щоб все зрозуміти. Але і цю думку я залишила при собі. Сенсу доводити щось мамі я не бачила. Не мені ж з таким подарочком жити. Я сама вийшла заміж, маю сина. Мама до онука приїздила сама, тому що її чоловік «не переносить шум і дитячий плач». Мене це не засмучувало ні краплі, зайвий раз перетинатися з ним у мене бажання не було, а довелося б. Зараз синові вже п’ять років, іноді ми з ним заходимо до мами в гості. Іноді доводиться перетинатися з її чоловіком, і жодного разу він ще не промовчав.

Завжди щось про виховання дітей видасть, хоча ось не його б корові мукати, сам той ще батько року. Але частіше ми приходили, коли він був на роботі. А працював він добу через три, десь вахта на якомусь об’єкті. Коли його не було вдома, ми навіть на ніч мамі онука залишали. Нещодавно нас з чоловіком покликали на весілля старі друзі. Захід проходив за містом, тому планувалося, що ми затримаємося там з ночівлею. Брати з собою дитину було б проблематично, він ще занадто маленький, щоб без проблем переносити такі тривалі поїздки і заходи. Я запитала у мами, чи не посидить вона два дні з онуком.

Мама уточнила числа, дізналася у чоловіка, який у нього графік і сказала, що зможе. Її чоловік якраз на добу йде, а до його приїзду мама відвезе сина до нас і там нас дочекається. Все складалося ідеально, ми з чистою совістю поїхали. Але на ніч ми вирішили не залишатися. Обстановка не мила якась. Вирішили поїхати додому, про що я забула попередити маму. Коли приїхали до неї, мене чекало щось неймовірне. Ми двері своїм ключем відімкнули і отетеріли. Мій син спав у коридорі на розкладачці.

У мами трикімнатна квартира, а дитина спав ні на ліжку, а на старенькій розкладачці в коридорі і без світла, хоча я просила маму щоб вона була поруч з ним, адже той іноді вночі може прокинутися. Мама зі своїм чоловіком в залі кіно дивляться. Я заходжу з німим запитанням на обличчі. І знаєте що? Той пан мав собі таку корону на голові, що почав обурюватися, чому я власне в його будинок без попередження з’явилася. У його будинок? Так його в ньому лише діряві тапочки і помазок линялий, а підлогу квартири за законом мої. Я так і сказала, а ще попередила, що якщо моєму синові виділили розкладачку в коридорі, то я роблю так само і завтра ініціюю розмін квартири, щоб забрати свою частку. Малого ми забрали він спав і нічого не відчував.

З мамою на наступний день мала розмову і вона вже співала як соловейко. Казала, що вони дитини не мали наміру в коридорі спати класти. Він там просто грав на розкладачці і заснув. Ага! Заснув в піжамі на подушці і простирадлі які я привезла, я прямо відразу і повірила. Чоловікові теж ця ситуація неприємна, але він просить не гарячкувати і не псувати людям життя, адже вони все наверняка зрозуміли. А я не хочу заспокоюватися. Я заберу своє, а вони нехай собі як знають. Який привіт, така і відповідь? Чи я не маю рації?