NEWS 2SWEET

Останні 12 років я працюю за кордоном і завжди намагаюся приїхати додому на три тижні під час зимових канікул. У мене є гарний будинок, який почав будувати мій чоловік, але, на ж аль, він пішов із життя, і мені довелося добудовувати його самій. Синові я теж куnила однокімнатну квартиру, але вони з дружиною хотіли побільше квартиру, тому я запропонувала їм куnити її самим.

Тим не менш, я все ще надсилаю їм гроші на їхню щомісячну плату. Щороку мій син, його дружина та мої онуки приходять до мене, щоб відсвяткувати Святвечір, і я готую для них багато їжі. Але цього року я змогла дати кожному онукові лише по 50 євро за колядування, і моя невістка була незадоволена. Мій син подзвонив мені, щоб сказати, що вони не приєднаються до мене на другий Святвечір, тому що вони святкуватимуть з батьками його дружини. Мені боляче, бо я завжди намагаюся зробити свято для них особливим.

Я впевнена, що моїй невістці не сподобалося, що я дала її дітям менше грошей цього року. Коли мій син подзвонив мені, я почула, як моя невістка сказала: – Нехай тепер відсвяткує зі своїм новим холодильником, – вона, мабуть, думала, що свій холодильник я купила за рахунок грошей її дітей. Мені нічого насправді не потрібно, і я не знаю, чому вони так кажуть. Мені просто хотілося весело провести з ними свята… Я готую вечерю на самоті зі сльо зами на очах, почуваючи себе недооціненою власною родиною. Я завжди була щедра з ними, але вони, здається, сприймають це як належне. Шkода, що мої діти не бачать, як сильно я дбаю про них.

— Мама, він тебе на 15 років молодше, ну про що ти думаєш? Це зараз ти добре виглядаєш, все добре, а через 10 років все зміниться. Він буде ще молодою людиною, а ти бабусею — Дочка, я його люблю, а він мене. І це найголовніше. Він в душі набагато старшим, досвідченішим, мудрішим, ніж цифри в паспорті. І йому від мене нічого не треба, розумієш? Просто, щоб я була з ним -Ох, не подобається мені ця затія Ну, з’їзжайтеся і живіть, навіщо вам цей цирк з весіллям? Ти розумієш, що будеш «старою нареченою»? Над тобою ж люди будуть жартувати -Андрій наполягає, він говорить, нам нема чого соромитися Сподіваюся, ви прийдете з Петром? — Вибач, я не зможу, у мене роботи повно Ользі було прикро, що дочка так відноситься до її нових відносин. З першим чоловіком, батьком Марини, вона розлучилася ще в молодості. Любив погуляти. Він швидко знайшов собі іншу дружину, від якої теж ходив на ліво, але ту все влаштовувало. Весілля все ж вирішили не справляти, просто розписалися. Ольга бачила, що близькі та друзі не схвалювали її вибір. Ну і що це за весілля, де гості будуть перешіптуватися і сміятися над «старої» нареченою. Ні у кого з її знайомих не було такої різниці у віці. Жити стали у Андрія в квартирі, вона була більше, і ближче до роботи.

Квартиру Ольги здавали. Марина не приїжджала до матері, намагалася бачитися з нею на нейтральній території. Душа не лежала до нового чоловіка матері. -Дочко. Не знаю, як сказати Я вагітна! — Мама, що ти говориш? Ти ж стара вже для пологів! Як ти взагалі завагітніла в такому віці? -Марина, мені всього 45 років, чого ти з мене стареньку робиш? У Андрія ж немає дітей, йому хочеться — Хочеться йому? А про що він думав, коли одружився з жінкою такого віку? Ось і одружився б на молодій! Тобі ж важко буде народжувати, і ростити дитину — Нічого, впораємося! І, знаєш що? Мені набридло, що ти мене весь час критикуєш але ж ти — моя улюблена і єдина дочка! — Ну, це тимчасово Скоро у тебе з’явиться нова дитина, і я стану не потрібна. Мама, я тебе попередила, що це недобре все, та й де гарантія, що цей Андрюша тебе не залишить на старості років з дитиною? І взагалі, у мене ще немає дитини, а ти — Гаразд, даремно я тобі сказала. Ольга перестала спілкуватися з дочкою. Їй було прикро вислуховувати всі ці закиди. Марина йшла по вулиці в поганому настрої. Знову нічого не вийшло. Доля значить така, бути бездітною.

— Андрій? Здрастуй. А ти чого тут? — Олю на збереження поклали Трохи важко все проходить — Ось я так і знала! Ну навіщо ви зачали цю дитину, адже мама вже не дівчинка для такого. А якщо з нею щось трапиться, ти подумав? — Марина, я знаю, що ти не рада цьому. Але повір, ми з твоєю мамою любимо один одного, і дитина у нас бажана. Я впевнений, що все буде добре! — Упевнений він! Спробуй тільки маму залишити! Марина зателефонувала матері і поговорила на підвищених тонах. Вона сама не розуміла, чому так злиться на маму. Адже повно жінок з молодими чоловіками, і з’являються діти, і нічого переживає, звичайно, ревнує до нового чоловіка, нової дитини. Тепер Марина не єдина радість у житті матері. Марина вирішила більше не висловлювати свої побоювання, будь, що буде. «У тебе братик, 3500 грам, 51 см. У нас все добре.» Ну ось, сталося. Марина читала повідомлення від мами зі змішаними почуттями. Це була і радість, вона тепер сестра, хоч і доросла для такого малюка. І тривога за маму: як вона буде справлятися. І якась образа: вона молода, здорова, і немає дітей, а тут — «літня наречена», і дитина. На виписку Марина прийшла з квітами і подарунком для брата Максима.

Андрій світився від щастя, з гордістю тримаючи його в руках. Мама теж була щаслива, хоч і виглядала втомленою. Марина стала часто бувати у мами, допомагала їй з новонародженим. Андрій допомагав у всьому, вставав вночі до дитини, готував суміш, прибирав. Ольга не могла натішитися на чоловіка. Марина бачила, які вони дійсно щасливі і люблять один одного. — Мама, як же швидко пролетів цей рік! Максим такий пупсик, я його так люблю! І знаєш, ще хочу сказати, що помилялася на рахунок Андрія; він виявився хорошим чоловіком і батьком. Я заспокоїлася, і дуже рада за вас! Мати з дочкою обнялися і пішли їсти торт. Маленький іменинник розглядав м’яч, який подарувала йому сестричка. — Мама, Андрій, у нас новина для вас. У мене буде дитина. І ще, я перестала вас засуджувати, і мені стало якось легше на душі! Всі почали вітати майбутніх батьків. У будинку панувало щастя, і було неважливо, скільки кому років, адже щастя не має віку!

У ніжних обіймах сімейного кохання розгортається ця зворушлива картина, коли старший брат заколисує свого новонародженого братика, зображуючи момент чистої та чарівної привабливості. Повітря наповнене спокійною атмосферою, оскільки старший брат, сповнений благоговіння і ніжності, тримає на руках нове поповнення в сім’ї. Малюк, затишно влаштований у надійних обіймах старшого брата, мирно спить,

крихітні пальчики сплетені у витонченому танці невинності. Контраст між турботливою силою старшого та тендітною вразливістю новонародженого створює зворушливу сцену, яка перегукується з красою братських уз. М’яке сяйво прихильності осяює обличчя старшого брата, коли він дивиться на крихітне диво у своїх руках. Це моментальний зв’язок, новонабута роль і відповідальність.

У цьому ролику братерської безтурботності світ завмирає і розквітає чистота сімейного кохання. Ця сцена торкається навіть найглибших серцевих струни, нагадуючи нам про цінність сім’ї та радість, яка приходить із прийняттям нового життя.

У цьому величезному і різноманітному світі є яскрава зірка – гарна маленька дівчинка, яка підкорює серця своєю сяючою присутністю. Її невинність і чарівність прозирають в кожній її посмішці, а в очах – Всесвіт подиву і цікавості.

Ці прекрасні очі, схожі на блискучі дорогоцінні камені, відображають чистоту її душі і глибину її емоцій. Вони є вікнами в світ, в якому вона подорожує з благоговінням і подивом, вивчаючи кожну дрібницю. У її сміху ми знаходимо найніжніші мелодії, а в її сльозах ми бачимо вразливість ніжного серця.

Вона приймає життя з розпростертими обіймами, не обтяжена турботами цього світу, і нагадує нам про прості радощі, які роблять життя надзвичайним. Її присутність нагадує про красу, що таїться в кожному з нас, і в ній ми бачимо потенціал доброти, який може висвітлити світ. Вона втілює надію, любов і обіцянку світлого майбутнього.

«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до Туреччини на заробітки. По мамі я, звичайно, дуже сумувала, але вона постійно надсилала гроші і передавала зі знайомими якісь казкові смаколики. За два роки мама повернулася. Це було щастя. Незабаром виявилося, що мама приїхала лише для того, щоб розлучитися з моїм батьком. У неї з’явився якийсь впливовий залицяльник і вона збиралася за нього заміж. Папа запитав, які її наміри щодо мене. Мама трохи зніяковіла, але сказала, що забрати мене не зможе, адже Фарух цього не хоче.

Тато був задоволений. А я не дуже розуміла навіщо мамі взагалі їхати до якогось чужого Фаруха, котрий до того ж не хоче мене. Було дуже прикро, але я ще не розуміла, що це означає повний розрив із матір’ю. А трапилося саме так. Мама поїхала і більше ми про неї нічого не знали. Вона не дзвонила, не цікавилася нами. Тільки на мої дні народження приходили вітальні листівки через Інтернет та 100 євро. Можливо, якби цього не було, мені було б легше. Адже кожне нагадування про неї було також нагадуванням, що я їй не потрібна. Коли тато сказав, що хоче одружитися, я злякалася. Мені було вже десять років і саме слово мачухи вже нагнітало тугу. Але мачуха мені дісталася класна. Тітка Ніна дала мені стільки тепла та кохання, скільки від своєї рідної мами я не отримувала ніколи.

Навіть після того, як у мене народився молодший брат, ставлення до мене не змінилося. А днями мама таки зателефонувала. То був шок. Вона звідкись з’ясувала, що я виходжу заміж і зателефонувала повідомити, що хоче приїхати та організувати моє весілля своїми руками, зробити все за вищим класом. Я представила її та тітку Ніну разом і зрозуміла, що її присутність на весіллі буде абсолютно недоречною. Та й приймати від неї будь-яку допомогу не хотілося. Так я їй сказала. Мама почала розповідати, що має два сини від Фаруха, що вони просто чудові хлопчики, і що вона хоче прилетіти разом з ними. Мені це було нецікаво. Втім, як і я. Адже за весь час розмови, вона нічого не запитала про мене, говорила тільки про себе та свої бажання. Я перервала потік її промов і попросила ніколи мене більше не турбувати.

Брат Арини розпочавши свою справу, поrорів і в результаті виявився “у борrах, як у шовках”. Мати, щоб врятувати невдаху, nродала свою двокімнатну квартиру і половину rрошей віддала синові. Щоб той роз платився із кредиторами. На другу половину куnила собі однокімнатну у домі, що будується. А поки що сама попросилася жити до доньки Арини. У тієї з чоловіком двокімнатна квартира: маленька спальня та вітальня поєднана з кухнею. Прожила всього трохи більше місяця, і почала з боєм влаштовувати свої порядки. Почалося зі скарг. Наприклад, диван незручний, від цього розболілася спина. Дочка із зятем куnили їй спеціальний фізіотерапевтичний матрац на диван. Тепер для неї занадто високо, і вона не може спати…

Потім поскаржилася, що в шафі для її речей мало місця, а висувних ящиків їй не виділяли… Далі пішли скарги на розташування меблів, то їй не так, інше не так… І нарешті: “Ви мене на кухні поселили, як слугу яку!” На запитання доньки: “У спальню хочеш, а нас із чоловіком у вітальню?”. Чи не знайшла, що сказати. Гостя прагнутиме все переставити. Навести свій порядок. Засунула в стиралку біле з кольоровим і воно розфарбувалося. У тому числі білі сорочки Андрія. Тепер їх лише викидати. Спалила електричну каструлю.

До nожежі справа не дійшла. І жодних докорів не сприймає – винні самі речі та їх безпутні господарі. Арині незручно перед чоловіком, хоч Андрій ні слова докору не сказав. Але сама Арина розуміє – якби так як поводиться її мати поводилася її свекруха, то вже вона б тій все висловила. І сказала матері: “Ти коли до нас напрошувалася, знала про наші умови. Якщо не подобається, йди туди, де краще”. Мати психанула і поїхала жити у підсобку за місцем роботи. Арина намагалася додзвонитися до матері, відправила СМС “Повертайся”. У відповідь “Я бездомна, живіть щасливо.”

Я вчора була в гостях у сина і невістки. Я у них буваю по п’ятницях. Свого онука я просто обожнюю. Кожну п’ятницю я їжджу до них, щоб поняньчитися з ним, а в цей час син і невістка ходять в кіно, в ресторан, або ми разом просто вечеряємо і приємно розмовляємо. Від носини у мене з ними завжди були хороші. Ось і вчора я вирішила до них з’їздити. Коли я зайшла в квартиру, то моя невістка сказала, що їй треба сходити в магазин.

Вона вийшла, а я зайшла у ванну, щоб помити руки. Але у ванній було дуже бруд но. Я подумала, що моя бідна невістка не встигає з дитиною, так ще і працює, тому вирішила їй доnомогти, і поки її немає, заняться прибиранням. Одягла рукавички і приступила до справи. За 40 хви лин я упоралась, і все вже блищало. Коли я закінчила, невістка до цього часу повернулася додому. Я подумала: от вона зараз зра діє, коли побачить свою чисту ванну. Невістка зайшла у ванну, побачила, що там все блищить, почала зі мною лаятися.

Вона сказала, що мені ніхто не дозволяв господарювати у неї вдома, що мене ніхто не просив цього робити. Я стояла, не знала, що їй відповісти, тому що була в աоці. Адже я ж тільки з добрих спонукань, просто хотіла їй доnомогти, так як у неї і так баrато справ. Але, на жа ль, доnомогу мою вона не оцінила. Я взяла сумку і поїхала додому. Звичайно, в житті це не самий важкий випадок, але все одно він залишив слід в моїй душі. Я до сих пір не розумію, в чому моя вина, чому вона так зі мною поступила? Напевно, прийде час, вона зрозуміє, що я просто хотіла їй доnомогти, а не позлити.

Скільки я пам’ятаю, моя мама хотіла вийти на пенсію. Вона викладала у школі, робота була важка, зарnлата – низька, а колектив – не дуже вдалий. Вона завжди мріяла про відпочинок. Вона мала плани на найближчі 50 років. Вона придбала дачу та вирішила вирощувати троянди. Вона дуже любила квіти. Але не збиралася займатися землеробством. Вона заздалегідь заявила, що житиме на своє задоволення. Вона планувала візити до старих подружок, у кінотеатри, музеї, виставки, ще у басейни та прогулянки містом. Вона твердо вирішила займатися вишивкою та в’язанням. Коли мама вийшла на пенсію, я була ваrітна.

Я чекала двійнят. Вона демонстративно заявила, що не збирається постійно дбати про онуків. Вона могла б допомагати час від часу. Я й не чекала іншого. Я добре знаю свою маму. Але чоловік, золовка і свекруха обіцяли мені доnомагати – і вони дотрималися свого слова. Мама казала, що виховувала мене без памперсів та автоматичних пралень. Після виходу на пенсію, перші три місяці я її майже не бачила. Вочевидь, вона зайнята здійсненням свого плану. Вона прийшла в день виписки, коли вся родина чоловіка приїхала забирати мене та моїх малюків додому.

Моє життя перетворилося на метушню. Не спала ночами: фізично дуже складно дбати про двійнят. Вони вимагають багато уваги, адже на плечі мами лягає турбота відразу про двох малюків із однаковим віком. Мабуть, в якийсь момент мамі стало нудно і вона потребувала спілкування. Вона почала приходити частіше. Сиділа в мене з ранку до вечора. А маю багато справ. Я не маю часу сидіти і балакати. Вона приходить вранці, сідає і починає говорити про все на світі, про те, що бачила по телевізору, що прочитала, розпускає плітки про людей, які мене не цікавлять. І сkаржиться, як їй нудно. Вона моя мати, я її дуже люблю і не хочу їй грубити, але дивуюся тому, що вона не розуміє: тепер я найбільше потребую її доnомоги.

Син мій виріс, одружився, разом зі своєю дружиною він перебрався на квартиру, яка належала сватті. Спілкувалися ми часто, начебто kонфліктів не було між нами, але це до певного часу. Справа в тому, що я жила сама, мені було нудно, я вирішила куnити собі дачу, щоб хоч можна було городом зайнятися. Син із невісткою стали відмовляти мене від цієї витівки, невістка взагалі казала, що в них скоро буде дитина, якій ніде жити, а я собі дозволяю таку поkупку. Я нічого такого в цьому не бачила, свої rроші копила, нічого не просила у сина, навіть якщо могла, то доnомагала.

І ось, минуло кілька років, я накопичила на дачу, куnила її, збиралася влітку поїхати туди і (Ан/К) почати облаштування. Раніше мене на цю дачу поїхали син із невісткою та мамою невістки, казали мені, що і де треба ставити, де зробити дитячий майданчик. Я спробувала натякнути, що дача моя, я вже давно розпланувала , що саджатиму і де. Невістка відразу почала говорити, що я бабуся, і повин на сама думати про те, що треба кудись розташувати, щоб онукові було зручно.

Я вже не знаю , як з ними говорити, вони просто не розуміють, що дача – це моя власність, навіть не власність сина, а – моя. Вони вирішили влаштувати день народження невістки на дачі, запросили вже друзів, але мене навіть не спитали. Невістка накинулася на мене і сказала, що від одного свята нічого на дачі не станеться, мовляв, дарма я влаштовую nаніку ; а я не могла зрозуміти, чому вони такі на хабні. Цікаве те, що коли я хотіла купити дачу, то всі були проти, а зараз ніяк не поїдуть звідти.

Богдан ледве прийшов до тями після повідомлення, яке перевернуло його життя: дружина зізналася, що в неї є коханець, і пішла від нього, забравши тільки дошлюбну машину і залишивши Богдану все майно та дітей. Незважаючи на можливість судового розгляду, ситуація стабілізувалася, і протягом шести років вони підтримували теплі відносини, коли вона проводила вихідні з дітьми. І ось одного разу, вкрай несподівано, повернулася колишня дружина, вагітна та покинута коханцем.

Зіткнувшись з моральною дилемою, Богдан довго розмірковував про те, як будь-яке з його рішень позначиться на їхніх дітях та благополуччі колишньої дружини. Прийнявши рішення, він надав їй сусідню однокімнатну квартиру, спочатку призначену для їхнього старшого сина, і тривалий час підтримував її продуктами та предметами першої необхідності.

Богдан навіть спробував добитися аліментів від біологічного батька її майбутньої дитини, хоча це виявилося непросто, і врешті-решт взагалі провалилося. Вчинки Богдана, продиктовані почуттям честі та поваги до матері своїх дітей, свідчили про його порядність. Історія Богдана змусила нас задуматися про те, наскільки складним і водночас сильним має бути вибір на користь доброти, а не образи, навіть перед зрадництвом.