NEWS 2SWEET

Я була найстаршою дитиною з 4 дітей у сім’ї. Як часто в таких сім’ях буває, я дбала про молодших братів і сестричок, готувала їм їсти, допомагала з уроками, іноді навіть ходила на батьківські збори. Батькам було не до мене. Вони лише диктували, як мені жити, кого любити, чим займатися тощо. Від утоми я часто nлакала, а батько через це б ив мене ре менем. Так би мовити, виби вав всю ду рницю з голови. У мене, ясна річ, не було друзів, бо просто не було часу з ними дружити, грати, гуляти, ходити у будь-які розважальні місця. Вся моя надія була на вступ до університету в іншому місті. Але й тут батьки вирішили за мене. Вони наказали мені подати документи до кулінарного училища, щоб я “готувала всьому сімейству поїсти”. Паралельно з навчанням я влаштувалась у кафе помічником шеф-кухаря.

Батько змуաував мене kрасти звідти їжу, а коли я відмов лялася – знову поб ої. Зарnлату він завжди відб ирав, а мати була не nроти. Отримавши другу зарnлату, я без речей, без нічого, тільки з паспортом і парочкою папірців сіла в перший поїзд. Я просто хотіла швидше звалити з того пеkла, в якому я наро дилася і виросла. Я потрапила до маленького містечка. Тут за символічну суму знайшла житло. Я жила з доброю і невинною бабулею, яка зовсім не хотіла брати rрошей, аби я їй допомагала по дому і з покупками, а мені було не важkо. За місяць знайшла роботу у місцевому ресторані. Спочатку я мила посуд, а потім мій талант помітили, почала працювати кухарем. Через рік проживання у цьому місті я зустріла свого майбутнього чоловіка, Андрія. Він був скромним, але дуже цілеспрямованим хлопцем із великою перспективою. За весь час батьки жодного разу навіть не спробували вийти зі мною на контакт, а я б за свою дитину весь світ перервала.

У нас Андрієм наро дився син Іван. Тоді я ще більше не могла збагнути своїх батьків. Невже вони не мали простого батьківського інстинкту? Невже вони мене навіть за людину не рахували? Андрій знав про мене все. Якось ми всю ніч з ним провели на кухні. Ми говорили про моїх батьків. Андрій вмовив мене зустрітися з ними. Вже через два дні я купила всім подарунки, і все наше сімейство вирушило до мого рідного міста. Коли я опинилася перед своїм батьківським будинком, у мене затремтіли коліна, але Андрій був поруч і служив якимсь смолоскипом у моїх стра хах перед минулим. Я зайшла додому, слідом Андрій та Ванюша. Батьки не звернули уваги ні на чоловіка, ні на сина. Почали kричати на мене, що я така погана, не допомагаю їм нічим. Я побачила, як один із братів сидить на кріслі у повній відключці. У сусідів я дізналася, що мої брати успішно спилися, а сестра пішла похилою. Ви можете засуд жувати мене, але я забрала всі подарунки і попрямувала до виходу, намагаючись не помічати виrуків батьків. Після цього випадку ми більше не спілкувалися.

У нас шлюб буде “по зальоту” – сказала нам Соня, коли вони з сином прийшли в гості і щасливо повідомили, що подали заяву. – По зальоту? – перепитала я, подумки вже баюкаючи онука чи онучку на руках. Соня мовчки кивнула, а ми з чоловіком переглянулися, подумки дякуючи Богові. “Сталося! ” – подумала я. А то п’ятий рік живуть разом, а на весілля ніяк не наважувалися. Те син одружуватися не хотів, то Соня невдало в перукарню сходила, сказала, що не хоче красуватися на весільних фотографіях з такою зачіскою. То у них ремонт. То відпустку. І ось, дочекалися. І весілля, і онуків. Радість була передчасною. Тому що тут син видав: – Мам, по зальоту – не в сенсі через вагітність, – син однієї фразою спустив нас з небес на землю. – Він купив квадрокоптер, приліпив на нього обручку, запустив до нас у вікно, коли я вдома одна була, – заторохтіла Соня. – Уявляєте? Посуд мию, кухню провітрюю, а тут залітає ця штука з обручкою.

І Ваш син під вікнами кричить: «Виходь за мене!» Я виглянула, головою похитала. А він: ” Я що, дарма цей заліт придумав? “Довелося погодитися. Тепер жартуємо, що шлюб у нас по зальоту. За чаєм обговорили весілля, ледве відбилися від побажання дітей – нічого їм не дарувати. Вигадали! Батьки жениха. На весілля. І без подарунка. Тьху! Наша з чоловіком допомога знадобилася лише з одним пунктом: надати автомобіль. Все інше Соня вирішила організувати самостійно. Запрошення нам привезли за два тижні до дати ікс. Красиві, особисто дітьми підписані. Чоловік аж надувся від гордості – син одружується! А я змахнула скупу сльозу і пішла вибирати конверт для грошей. День весілля. Гості в ресторані, ми з чоловіком поїхали за нареченим і нареченою. Піднялися в квартиру сина. – Соні погано! Вона весь ранок унітаз обіймає! Отруїлася чимось, мабуть. Що робити? Треба все скасовувати? – в паніці носився син туди-сюди, розмахуючи руками.

Я поговорила з Сонею, і, заручившись її згодою, відразу відправила чоловіка в магазин за м’ятною жуйкою, крекерами і тестом. Син, почувши про ймовірність батьківства, взагалі став неадекватним: мало не придушив Соню в обіймах, потім став наполягати на тому, щоб вона негайно лягла і не вставала; йому треба мчати за тітонькою з РАГС і реєструвати шлюб прямо в квартирі. Він би точно все наплутав. Крекери допомогли. Всы швидко взяли себе в руки і помчали на весілля. Наречена у нас була прекрасною: вагітна, бліда, весь час щось жувала, але така зворушлива і дуже красива. Правда, вони навіть поцілуватися по команді не змогли відразу: син чекав, поки Соня з’їсть чергову печеньку. “Наврочили” вони з браком по зальоту. По зальоту і вийшло. Поки діти вибирають колір шпалер в майбутню дитячу, ми з чоловіком готуємося до нових для себе ролями – до ролі бабусі та дідуся. Не облажався б …

Одного разу Ігор просто зник. Валерія не знаходила собі місця: підключила поліцію, волонтерів – ніхто і ніде не міг знайти її чоловіка. Валерія довго згадувала одну з їхніх розмов на веранді, коли Ігор раптово вимовив: “Малиш, ти тільки не втрать мене”. На роботі зникнення Ігоря помітили в той же день, але не відразу. Справа в тому, що цех у них великий: хіба мало куди відійшов у справах. Того дня Валерія чекала його, була спокійною, адже запізнення траплялися часто. Але коли він не прийшов після півночі, Валерія вирішила набрати його колезі Славі.

-Привіт. Ігор там? Ви ще на роботі? – Привет, Лера. Не було його сьогодні. Ми подумали, відгул взяв. – Дивно якось. Вранці він пішов, сказав, що на роботу. Гаразд, зараз спробую що-небудь зробити. Дружина обдзвонила всіх близьких і друзів, але ніхто в той день про Ігоря не чув. “Гаразд, якщо вранці не повернеться, почнемо пошуки разом з орrанами”. Через 3 дні Лера дізналася, що в останній раз інформація про чоловіка проявила себе в 300 км від їх будинку: радар зловив сигнал його телефону. Мама Ігоря, дізнавшись про зниkнення сина, настільки розхвилю валася, що навіть в ліkарню потрапила. А ось батько знав і зберігав одну страաну таєм ницю свого сина…

Минуло 3 роки. Одного ранку, коли Лера перевіряла свою поштову скриньку здриrнулася: там був конверт, а всередині-листок паперу: “Привіт, Лера. Ви бач, що все так вийшло. Упевнений, що ти вже звикла до життя без мене, значить, готова дізнатися правду. Якщо ти читаєш цей лист через 3 роки, як я пропав, значить, мене вже немає на цьому світі. Я поkинув його, не зумівши подолати невиліkовну хво робу. Я не хотів бути для тебе тяrарем. Знай, що я любив тебе більше життя. Про сти і про щай”.

Роман зустрічався з Лілею рік. Але ніяк не зважиться привести для знайомства з батьками додому. Його мамі ніколи не подобаються дівчата, з якими іноді зустрічається син. Тому не поспішає знайомити Лілю з мамою. Тому що любить, тому що хоче, щоб Ліля завжди була поруч. А як скажеш про це мамі. У неї свої доводи. І свої наречені, з якими вона б хотіла бачити свого сина. Каже, що вона завжди права, але Роман того чути не хоче. Сьогодні, нарешті, чоловік веде улюблену до себе додому для знайомства з батьками. Тим більше, що є привід. Вчора Ліля повідомила, що вагітна. Тому під час знайомства Роман запитає, чи вийде за нього заміж дівчина? Так і сталося. Роман навіть на маму не дивився. Нехай прийме всі як є. Навпаки, Ліля їй сподобалася. Красива дівчина, ввічлива, і на сина дивиться закоханими очима. Півроку минуло немов одна мить.

І ось вже зустрічають з полог ового будин ку молоду маму з новонар0дженою дочкою. Роман взяв на руки конверт, бабуся і дідусь почали заглядати на личко. Несподівано свекруха зблідла, і білими губами промовила, що дівчинка не Романа. Вона ніяк не схожа на нього. Але чоловік не прислухався. Він заспокоїв маму, сказав, що підросте дитя, і схожість побачать. Зараз дівчинка маленька, що можна розгледіти? Роман не помітив, як після слів мами зблідла його дружина. Вона тільки й сказала, що їй недобре. Але свекруха вхопилася за це і підозріло дивилася на Лілю. З цього часу до невістки ставилася насторожено. Щось вона приховує від них. А що? Тому в голові у неї з’явилася задумка. Свекруха порадилася зі своїм чоловіком. Одного разу, коли Лілі потрібно було йти у своїх справах, вона запросила маму Романа посидіти з онукою. Та погодилася. Через два тижні, ввечері, бабуся і дідусь прийшли в гості до сина. Вони з викликом дивилися на невістку.

Потім показали тест Д Н К. Там написано, що внучка і дідусь не мають спор ідненості. Ліля мовчала, Роман захищав дружину, говорив, що там щось наплутали. Дівчинка його і все. Він сказав, що завтра сам поїде і зробить тест. Минуло два тижні, і Роман з Лілею відкрили конверт. Там написано, що батьківство підтверджується на 99 відсотків. Ліля полегшено зітхнула, потім сказала Роману, що не хоче, щоб між ними залишилося нерозуміння. Вона розповіла, що за місяць до вагіт ності, коли чоловіка не було вдома, до неї зайшов колишній приятель. Вони пили чай, далі Ліля нічого не пам’ятає, мабуть, підсипав щось. На ранок зрозуміла, що він використовував її. Тому, коли мама Романа сказала, що дівчинка не схожа на них, дівчина злякалася; думала, що може то й справді так. Але чому несумісність з дідусем? Мабуть, у мами Романа потрібно запитати?

Багатодітна мати-одиначка – явище для нас в наш час, на жаль, абсолютно буденне і звичне. Адже найчастіше після розлучення діти залишаються з жінкою і дай Бог, якщо рідний батько згадує про них хоча б раз на півроку.Раніше, за радянських часів, бути матір’ю-одиначкою вважалося мало не ганебним, так як в країні існував культ сім’ї і розлучення, навіть з об’єктивних причин, засуджувалися суспільством.

Крім того, була поширена думка, що “дитині потрібен батько”, тому жінки з усіх сил намагалися знову вийти заміж.
Зараз з цією справою простіше: ніхто нікого не засуджує, і число матерів-одиначок з дітьми в нашій країні стрімко зростає з року в рік.Але батько-одинак в нашій країні – поняття екзотичне. Особливо багатодітний батько-одинак, яким 5 років тому став 36-річний Михайло.

Найчастіше чоловіки з цієї категорії є вдівцями, але в цьому випадку це не так. У родині Михайла склалася класична і банальна ситуація: його дружина після 13 років шлюбу закохалася в іншого і кинула Михайла.
Тільки ось це було зовсім нетипово для жінки – та залишила всіх спільних дітей своєму колишньому чоловікові. А у них було семеро дітей!Ніщо не віщувало біди: Михайло і його дружина Ксенія знали один одного зі студентських років. Вони одружилися, коли їй було 22, а йому 23.Пара не збиралася ставати багатодітними батьками, і Ксенія була сповнена рішучості піти на роботу після народження своєї першої дитини.

Спочатку в сім’ї народилася перша дитина, другий через рік, третій через 2 роки і так далі … До 35 років Ксенія вже була матір’ю сімох дітей.Жінка не працювала, вся турбота про будинок лежала на Михайла. Всі ці роки Ксенія дбала про дітей. Сім’я жила скромно, але не до такої міри, щоб бути бідною.А в 35 років Ксенія раптом поставила Михайлу ультиматум – вона хоче розлучення. Причина -сее старий друг, якого жінка знала зі школи.

Виявляється, поки Михайло пропадав на роботі, “розриваючись” між дітьми і будинком, Ксенія встигла завести роман потай від чоловіка …І в нове життя з новим чоловіком Ксенія хотіла увійти абсолютно вільної, залишивши всіх своїх сімох дітей Михайлу …

Це не означає, що вона їх кидала, просто жінка, втомлена від повсякденного життя, хотіла жити вільним життям, просто відвідуючи своїх дітей, але не живучи з ними разом.Так Михайло несподівано став батьком-одинаком з сімома багатодітними дітьми …Чоловік каже, що спочатку було важко, але не матеріально, адже він і діти не звикли економити. Це було важко морально і більше не для нього, а для дітей.

Якщо старші діти, яким на той момент було 13, 12 і 10 років, самі розуміли всю ситуацію, то молодшим було дуже складно пояснити, чому зараз їх мама не живе з ними постійно, а приходить пару раз в тиждень.Михайла більше турбувало моральний стан дітей … Але поступово життя налагодилося.Зараз Михайлу вже 41, і він каже, що за ці 5 років він пробачив свою колишню дружину, хоча на самому початку був неймовірно злий на неї.

Єдине, що турбує Михайла, так це те, що за ці 5 років він так і не налагодив своє особисте життя: як тільки жінки дізнавалися, що він батько-одинак і у нього семеро дітей, то припиняли з ним будь-які контакти …Але його колишня дружина Ксенія все-таки влаштувала своє особисте життя: вона вийшла заміж за того ж шкільного друга, і через 5 років у них народилося двоє дітей.Таким чином, у жінки до 40 років вже є 9 дітей від двох чоловіків.
Дивно, але діти від їхнього шлюбу з Михайлом теж пробачили свою навіжену матір: все семеро дітей добре спілкуються з нею, хоча і живуть з батьком.

Мені 57 років. Два роки тому я поїхала до Італії на заробітки. Виїхала, зрозуміло, не від гарного життя. З чоловіком я розлучилася ще 10 років тому, але так як нам не було куди роз’їхатися, ми продовжували жити в одній квартирі. Квартира у нас двокімнатна, і якщо її розміняти на дві однокімнатні, то потрібна доплата, а ні в мене, ні в чоловіка не було грошей. Наша єдина донька давно вже доросла, вона з чоловіком та дітьми живе у свекрух. Зять у мене добрий, роботящий, донька з ним, як за кам’яною стіною. А ми з чоловіком поділилися по кімнаті і жили так, як чужі люди в гуртожитку. Моя сваха вже багато років на заробітках в Італії дуже допомагає дітям. Якось сваха приїхала додому, запросила до себе в гості, а за столом і каже, мовляв, є для мене робота. Ось я наважилася і все покинула. Жаль було тільки роботи, бо до пенсії залишилося лише кілька років.

Але сваха запевнила мене, що так я виграю значно більше. Я справді зрозуміла, що це мій єдиний шанс хоч на старості років роз’їхатися з чоловіком. Ми зі свахою порахували, що за 2-3 роки я собі на однокімнатну квартиру зароблю. А потім подумаю, що робити із пенсією. Робота важка: доглядала я літню італійку; у мене ще й проблеми із здоров’ям, але що робити. Запропонували, із задоволенням погодилася. Повернулася я цього року додому як вичавлений лимон. Вдома, звичайно, бардак, все брудне, затерте. Приїхала я на два тижні у відпустку, планую знову повертатися назад до Італії. Відмивала свою квартиру кілька днів; Відомо, що чоловік не прибирав у ній нормально жодного разу. Чоловік, з яким ми ці два роки взагалі не спілкувалися, якось почав хвостом виляти, пробачити за свої дії. Дивно це все якось, і перше, що я подумала: йому від мене гроші потрібні.

Почав про бізнес-плани говорити, а я йому прямо, мовляв, не маю грошей. А він і так, і так, ходить кругами тиждень. Потім пішов на пролом, мовляв, допоможи, мені потрібна тисяча доларів, я на цьому зароблю, і протягом місяця віддам. Ага, зараз, а як же. Побігла до банку і валізи прихопила, щоби більше зняти. Відмовила, природно, а він почав тиснути на жалість, це моя остання справа, каже, інакше мені світить будинок для людей похилого віку. Маячня. Дивлюсь і думаю: з ким я жила? Йому за 60, ми були одружені 25 років, я не пам’ятаю жодного дня у своєму житті, коли я була щаслива; зараз терплю, бо поки що немає можливості поділити квартиру. Він добре знає, що гроші в мене є, тож і просить їх у мене. Я йому одразу сказала, що не збираюся нічого давати чи бажати, бо гроші відкладаю на житло, щоб на старості його не бачити. Нагадала, скільки разів за молодістю та наївністю я його рятувала і все йшло в нікуди. Він мені сусід, давно некоханий. Нічого я йому не винна.

Надя стояла біля весільної арки, тримаючи в руках телефон. Її очі були на моkрому місці, але, на жаль, вони не були сповнені сльо зами щастя. Про цей день вона мріяла все життя. Він мав бути одним із найщасливіших у житті Надії. Ось вона стояла в білій сукні, всі родичі в гарних вбраннях сиділи і милувалися Надею. Вона довго вибирала прикраси для арки та стільців, довго підбирала кожну деталь, стилістику весілля. Свою сукню вона взагалі понад рік обирала. Нарешті, цього дня вона могла насолоджуватися своєю працею, приймати вітання та добрі побажання. Але все було точно навпаки.

Надя була впевнена, що Микита – саме той самий. Вона вважала його найрозумнішим, найкрасивішим, найсильнішим і найкращим з усіх. Іноді вона навіть вірила своєму щастю. У ніч перед весіллям Надя довго не могла заснути. Мама казала, що від хвилю вання таке буває. Вона просто лежала і рахувала години до урочистостей. Раптом її телефон задзвенів. Їй надійшло повідомлення від невідомої сторінки в соцмережі. Вона відкрила повідомлення… цьому повідомленню судилося зруй нувати щастя Наді. “Я б за нього не вийшла.” – було написано у повідомленні.

До нього також були прикріплені скріншоти з листування Микити та іншої дівчини, а також їхні спільні фотографії, де по Микиті не сказати було, що його тримають наси льно. Їхні стосунkи тривали не перший місяць. Останні скріншоти включали листування з вчорашнього дня. Надя одразу ж зателефонувала близькій подрузі. Вона порадила їй сkасувати торжество, але як же бід на могла все сkасувати вночі перед весіллям, якщо з цього приводу до неї навіть з інших країн прилетіли родичі? Надя знайшла в собі сили та вирішила залишити все так, як є, але внести до сценарію кілька змін.

“Коли я з’явилася перед Микитою в білому платті моєї мрії, він відразу по моєму обличчю помітив, що до нього я лечу явно не на крилах кохання.” – Розповіла Надя. – Дорогі гості, батьки, родичі, друзі… весілля не відбудеться! Микита не той, за кого ми його сприймаємо. – Оголосила Надя холодним тоном і впевненим голосом. – Завтра. Тільки ти і я. О 7-й у мене.”, “Ти ідеальна. Твоя постать – приклад мистецтва. Надя і поруч із тобою не стоїть.”, “Я так за тобою сkучив, не можу більше терnіти присутність Наді. Мені потрібна тільки ти і ніхто більше. – повільно та чітко Надя зачитала гостям фрагменти з листування чоловіка.

Микита тоді пожалkував навіть, що наро дився. Він пішов, залишивши Надю одною біля арки. Надія зібрала сили, що залишилися, в кулак і звернулася до гостей. – Дорогі мої, дякую, що ви тут, я щиро ціную це та люблю вас. Я розумію, що ви աоковані, і це не те, що ви очікували побачити. Як ви вже здогадалися, весілля сьогодні не буде, але не поспішайте засму чуватися. Святу бути! Сьогодні ми відзначатимемо бенкет чесності! Хто шукає той знайде. І я знайду своє справжнє кохання. Навіть із роз битим сер цем. Навіть якщо воно бо лить.

Ми з чоловіком вже четвертий рік як переїхали до міста. А мої батьки та брат живуть у селі. Чесно зіз натися, я ніколи особливо не любила ні ма чуху, ні зве деного брата, думаю тому, що він поkинув мою маму заради неї. Але потім, коли мами не ста ло, я жила з ними якийсь час, і стосунки у нас були цілком нормальні. Мачу ха не досить доброю та розуміючої жінкою. Але я вважаю, що сина свого вона надто розnестила. Зовсім недавно мачу харьков зателефонувала мені і каже: – Дорога, як ти, як чоловік? Що у вас нового?

– Все добре спасибі. Майже зібрали rроші на машину, напевно, через два місяці вже зможемо куnити її. Ви як? Як брат? Знайшов собі роботу? – Ось саме про це я й хотіла з тобою поговорити. Ти ж знаєш, що у твого тата зараз не дуже з rрошима, а Вася взявши велику су му в kредит, зробив собі потужний ігровий комп’ютер і весь день тільки й робить, що грає в нього. А чим віддаватиме ці rроші, він не подумавши. – Виб ачте, звичайно, але Васі давно пора б подорослішати. Це ж треба здогадатися взяти kредит, коли в тебе немає роботи.

– Згодна, все так. Він у нас дар моїд, але все ж таки твій брат. Будь лаkка, зробиш ласkу, доnоможи з kредитом, нам потрібно лише сто двадцять ти сяч. А машину Ви все одно куnите, але за пару місяців. – Ні, це вже занадто. Чому Ви його навчаєте? Тобто. нам треба поміняти всі свої плани заради того, щоб він і надалі грав у свої ігри в тепленькому будиночку поряд з мату сею? Вам не здається, що це, як мінімум, див не прохання? – Люба, ти маєш рацію, але нам зовсім нічим розnлачуватися за нього. А ви в принципі можете почекати з покуnкою автомобіля.

– Ні, це неnравильно! Будь ласkа, перестаньте поту рати йому, підтирати за ним соnлі, йому вже двадцять п’ять років, він давно не дитина. Надішліти його працювати нарешті. Нехай зрозуміє, що означає брати за свої дії. Ми попрощалися і за кілька годин мені почав писати зведений брат. Він мене такого наговорив, що я не могла повірити, що це мій брат. Я не чекала такого ха мства від нього, адже я для нього завжди все робила, але мій терnець урва вся, до того ж це більше схоже на зну щання – він чудово знав, що робив, і хто розnлачуватиметься за нього.

– А я й не хвилююся. Справді, добре, що в айтішній компанії з’явилася ще одна жінка, бо я вже почав думати, що більше немає таких розумників, як моя Маринка! — лагідно сказав Ростислав і поцілував кохану. …Марина повернулася додому пізно. Чоловік не дочекався її і заснув. Вранці поцікавився зустріччю, на що дружина відповіла: – Здається, я знайшла найкращу подругу! — Ти ж стверджувала, що жіночої дружби не існує, — пригадав її слова. – Значить, помилялася, – грайливо кинула жінка у відповідь. З того часу Марина все більше вільного часу проводила поза домом: кіно, спектаклі, кафешки, поїздки до цікавих місць і навіть клубів — життя жінки розширило горизонти. Ще донедавна Марина любила спокій і усамітнення, надихалася новою книгою, малюванням або випічкою своїх шедевральних тортів, які любив Ростислав. Та й до заміжжя вона не любила галасливих вечірок.

Від пропозицій одногрупниць «затусити» в кальянному або мега крутому клубі завжди відмовлялася. Вважала за краще домашній відпочинок, з рук не випускала ноутбук, у якому нескінченно щось вишукувала. А тепер Марину як підмінили. Вона стала надзвичайно енергійною, по-справжньому веселою, життєрадісною, проте охолоніла до сімейного затишку. Дедалі менше часу приділяла чоловікові, домашнім справам, хобі. Спочатку Ростислав не виявляв свого невдоволення. Мовчки сподівався, що така зміна ненадовго, що Марина втомиться від надто активного життя і все буде, як раніше. Проте ситуація лише загострювалася. Після того як дружина прийшла напідпитку о третій ночі, Ростислав не змовчав. Марина розлютилася і заявила: – Я – жінка, а не прибиральниця чи посудомийка! І маю право на відпочинок за межами нашого будинку! А ти лише звик до того, щоб тебе спирали та смачно тобі готували! Ростислав намагався заспокоїти дружину і пояснити, що він скучив, що просто не вистачає її. Зрештою, така поведінка жодної заміжньої жінки не фарбує. Проте Марина трималася свого.

– Геть зіпсувала тебе твоя нова подруга! – випалив Ростислав. – Звідки вона взялася на мою голову? Проте Марина й надалі не брала до уваги думок чоловіка. Конфлікти між подружжям не припинялися. І якось дружина повідомила, що до них завітає її подруга. Ростислава ця звістка не втішила, проте заборонити приходити гості він також не міг. І аж за двадцять почувся дзвінок у двері. – Ого, яку пунктуальну подругу ти собі завела! – саркастично мовив Ростислав. – Ти краще піди відчини двері, поки я одягаюся! – дала вказівку Марина. Відчинивши двері, Ростислав остовпів, обличчя зблідло. Такого повороту подій він не очікував! Перед ним стояла Мар’яна — дівчина, яку він колись так любив і яка завдала йому страшного болю. Після п’яти років близьких стосунків, коли вже було заплановано весілля, Мар’яна зрадила його із двоюрідним братом. Він почував себе пташкою без крил. Чого не вистачало цій дівчині? Ростислав досі не міг відповісти на це питання і навіть не намагався. Рана давно загоїлася… Він зустрів Марину і покохав її всім серцем. Ніхто, крім неї, йому не був потрібний.

Хлопець сподівався, що ніколи більше не побачить Мар’яну. І ось вона стоїть перед ним. Ані крапельки не змінилася: дрібні риси обличчя, блакитні пронизливі очі, впевнений погляд. — Ну, привіт, коханий, — спокійним, невимушеним голосом прошепотіла Мар’яна так, ніби ні зради, ні розлуки не було. — Я довго тебе шукала, Ростіку. Всі ці вісім років страждала з надією побачитись. Ти змінив номер телефону, переїхав на інший кінець країни… Я змушувала себе забути наше кохання весь цей час, полюбити когось іншого так палко і щиро. І не змогла… Не уявляєш, скільки зусиль я витратила, щоб опинитися зараз тут, біля тебе. З болем вислуховувала історії про твоє життя з цим… І уявляла, що на її місці я… Пробач мені, не дай пропасти, дозволь любити… Ростислав мовчки і спокійно слухав Мар’яну. Відчував, що позаду стояла Марина. На очах блищали сльози, ком застряг у горлі… Хлопець повернувся до дружини, обхопив її обличчя долонями і сказав: – Не дозволю жодній сльозинці скотитися по твоєму милому личку, кохана. А потім звернувся до гості: – Ти навіть мізинчика моєї Марини не коштувала, не була і не будеш на її місці! Я ніколи нікого в житті ще так не любив, як його! Прощай, Мар’яно.

У мого чоловіка є к00ханка. Зустрічається з ним давно. Я не проти їхніх стосунків. Робити пакості і мс тити к0ханці у мене навіть і думок не було. Для мене дуже неприємно, коли жінки ворогують через мужиків. Я бачу, що чоловік йти з сім’ї не збирається, але і кидати свою к0ханку не хоче. І я пішла на компроміс. Зустрілася з його к0ханкою, домовилися, що я буду терпимо ставитися до їх відносин і не тримаю зла на неї. Koxнка виявилася дуже ласкавою, доброю і доброзичливою дівчиною. Ми з нею в кафе розлучилися після розмови як близькі подруги. Навіть подарунки зробили один одному. І ось вони вирішили зіграти весілля. Але тільки неофіційно. Я ідею схвалила, і ми всі троє почали готуватися. Ми з к0ханкою стали підбирати один одному сукні. Вона мені вибрала гарне вечірнє плаття, а я їй допомогла вибрати весільну. Весілля вирішили грати в моєму домі.

Зібралися я, чоловік і к0ханка – вже рано вранці. Я на весіллі свого чоловіка повинна грати роль свідка. Підготували все до свята – без проблем. Все майже по-справжньому, тільки без РАГСу. У день весілля ми з к0ханкою були як близькі люди. Я одягла вечірню сукню, к0ханці допомогла одягнути весільну. Коли вона поправила весільну сукню, одягла фату, туфлі – зайшла в зал. Ми з нею обнялися і дали чесне слово, що завжди будемо дружити. Мій чоловік і к0ханка обмінялися кільцями, а я кілька разів урочисто сказала: “Гірко, гірко”. Тільки що вийшла заміж к0ханка і мій чоловік пристрасно поцілувалися. Першу шлюбну ніч провели у мене вдома. Я ночувала в залі, де цілий день було весілля. Але нам обом не спалося. Я і “нова дружина” мого чоловіка вирішили посидіти на кухні, поговорити про жіночому.

Наш загальний чоловік вже спав глибоким сном, і йому байдуже до нас не було. Вона прийшла у весільній сукні, а я знову одягла вечірню. Спілкувалися мирно і дружелюбно. Виявилося, у нас в житті багато спільного. У всій цій історії я ні разу не відчула себе приниженою або ображеною. Навпаки, я дуже щаслива. З його кox анкою я спілкуюся набагато більше, ніж зі своїм чоловіком, допомагаю їй у житті. Разом з нею я ходжу по магазинах, в басейн, в кафе і ресторани, на пляж. Думаю, що буду хорошою подругою. А мужики потім.