NEWS 2SWEET

Свою доньку я не можу назвати щасливою. Вона вийшла заміж, здавалося б, за коханням, у 18 років. У сім’ї з’явився хлопчик, але незабаром не стало її коханого. Донька вийшла заміж вдруге. Спочатку новий чоловік добре ставився до дитини дружини від першого шлюбу, але коли в сім’ї з’явилася їхня спільна дитина – донька – ситуація різко змінилася. Пасинок почав дратувати його. Звичайно, діти отримували любов і турботу порівну, але було очевидно, що ставлення чоловіка до хлопчика якесь холодне, іноді навіть вороже. Хлопчик щось щось не так зробив, щось не те сказав, не так подивився, і так нескінченно. Протягом кількох років моя донька намагалася щось із цим зробити, однак у неї нічого не виходило. Як результат – poзлучення.

Дочка моя залишилася одна, жила в селі, а найжахливіше було те, що вона була сповнена сил, молодості та енергії. Незабаром вона зустріла хлопця. Той був працьовитим, мав квартиру в місті, чудову високооплачувану роботу. Донька разом із дітьми вирішила переїхати до нього, до міста, яке знаходилося за 500 кілометрів від мого населеного пункту. Діти дуже часто приїжджали до мене, але ніколи не говорили пoганого слова про вітчима. Та й я намагалася якнайменше влазити в їхні сімейні справи. І ось одного разу мене запросили відсвяткувати Новий рік із ними. Довго не хотіла їхати, але онуки мене вмовили. Приїхавши до них, я дуже швидко помітила, що новий кавалер моєї дочки просто жахливо спілкується з моїми онуками.

Чіплявся по кожній дрібниці. Навіть учинив cкандал через те, що синочок якось неправильно тримав столові прилади. Я здогадалася, що, якщо таке діється в моїй присутності, то що вже говорити про ті моменти, коли вони знаходяться у вузькому сімейному колі. Мені було дуже бoляче: хотілося забрати всіх своїх рідних – і хоч пішки вирушити за 500 км. Сьогодні зранку я вирішила поговорити зі своєю донькою. Виявилося, вона все бачить і розуміє, ось тільки не знає, що робити у такій ситуації. Адже й перше розлучення сталося тому, що чоловік пoгано поводився із сином. І тепер вся ситуація повторюється. Навіть не знаю, що порадити своїй рідній дочці! Може, ви мені підкажете?

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми.

Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей.

Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався — що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: — Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть.

Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Невістка з плачем пішла в спальню, син вийшов поkурити на балкон, а Катерина Василівна залишилася сидіти на дивані… Сцена, що щойно розігралася перед її очима, нагадала події двадцятирічної давності… Невістка з плачем пішла в спальню, син вийшов поkурити на балкон, а Катерина Василівна залишилася сидіти на дивані… Сцена, що щойно розігралася перед її очима, нагадала події двадцятирічної давності… Батько її сина, вважався ідеальним чоловіком: не nив, не kурив, був сім’янином і брав найактивнішу участь у вихованні дитини. Він взагалі любив виховувати-дитину, її, тупих сусідів, всіх… Жваво постала перед очима картина: чоловік, ледь стримуючись, вичитує сина за четвірку з математики. Четвірка була недостатньо хорошою оцінкою для його сина. І вина за четвірку лягала на неї, недбайливу матір, яка повинна була з дитиною позайматися, але не спромоглася.

Звичайно, закиди ці були їй неприємні, але головне, що хвилювало в той момент Катерину Василівну, був стан її сина. Такий бездумний тиск може назавжди відбити у дитини бажання вчитися. Та й це не головне. Що може вирости з дитини, яка чує від батька одні закиди? Адже хвалити, втішати, просто показувати свою любов чоловік не вмів. Може і не любив він нікого, крім себе, «ідеального», в усіх відношеннях. Син виглядав таким маленьким і нещасним, що Катерина Василівна не захотіла і цього разу поkірно слухати заkиди чоловіка. Вона різко зупинила його. А що він із себе представляє? Чого такого особливого домігся в житті він? Тільки і вміє, що самостверджуватися за рахунок своєї сім’ї. Все це Катерина Василівна висловила чоловікові в обличчя і пішла від нього.

Незабаром вона вийшла заміж вдруге. Відносини у сина з вітчимом склалися майже відразу, і все у них було чудово. Здавалося, минуле не повинно було повторитися. Але сьогодні, спостерігаючи за сином, вона немов бачила свого першого чоловіка. Скандал був повністю спровокований ним. Він чіплявся до кожного кроку і слова своєї дружини… Катерина Василівна, звичайно, не встрявала в сkандал, але записала все на ноутбук. Відеозапис приголомшила сина. Він подивився на себе з боку і зрозумів, наскільки жа хливою була його поведінка. А коли мати нагадала йому про батька, син і зовсім знітився. Минуло півроку. Відносини у сина з невісткою нормалізувалися, і вони чекають поповнення в родині. Але Катерина Василівна запис не видаляє. Раптом знову стане в нагоді.

Через сорок два дні після того, як свекрухи не стало, в квартиру Світлани заявилася сусідка з першого поверху. У під’їзді жінка ця мала славу важкою в спілкуванні. Світлана знала, що між нею і покійної свекрухою років десять тому пробігла кішка, і вони з тих пір не розмовляли. Але сьогодні сусідка вела себе підкреслено ввічливо, навіть посміхалася, хоч це їй і давалося важко. — Привіт, Светик, — заспівала вона солов’єм прямо від дверей. — Ввійти можна? — Звичайно, заходьте, — кивнула Світлана. — Треба було вам два дні тому прийти на обід. Ми сорок днів відзначали, свекруху поминали. — Ой, не змогла я. Так була зайнята, так зайнята, — заголосила сусідка, хоча Світлана прекрасно знала, що жінка ця давно вже на пенсії, нічим не займається, живе одна, і навіть рідні діти її не провідують. Відштовхнула вона дітей своїми вічними докорами. — А так би я прийшла.

Ось — Сусідка зробила паузу, намагаючись збагнути, як би плавно перейти до справи. — Ви щось запитати хотіли? — допомогла їй Світлана. — Правильно, запитати, — зраділа сусідка. — Ми тут якось, давно вже, з твоєї свекрухою, царство їй небесне, розмовляли на одну тему і вона знову замовкла, бо її мову ніяк не міг сказати, те, що їй дуже хотілося. Але сусідка все-таки знайшла сили. — Їй тоді вже вісімдесят було. Я її питаю — а скажи мені, люб’язна Марія Петрівна, як ти примудрилися до таких років дожити, і жодного разу не дати слабо? — Чому ні разу? — здивувалася Світлана. — Боліла вона … — Так ми знаємо, як вона хворіла, — невдоволення тим, що її посміли перебити, так і полізло з сусідки. — Хіба це хворіла? Чхне, температура трохи підніметься, і все. Я це точно знаю. Я на першому поверсі живу. — Угу, — миролюбно кивнула Світлана, не бажаючи підтримувати розмову на цю тему.

— Так ось … — Сусідка, здається, зміцніла духом. — Я у неї прямо і запитала, ніби жартома, може у тебе є якийсь особливий рецепт? Скажи мені цей рецепт. — Цікаво … — посміхнулася Світлана. — Цікаво їй … — хмикнула сусідка. — Звичайно, буде тут цікаво. Жити довго всім хочеться. Знаєш, що мені твоя свекруха сказала? — Гадки не маю. — Все ти знаєш, дівчинка, все ти знаєш … — недобре подивилася на Світлану сусідка. — Мені твоя свекруха сказала так: «Ось як не стане мене, ти до моєї Світланки звернися, вона тобі цей рецепт і покаже. Він у мене записаний. А зараз я тобі нічого говорити не буду. Пошкодувала вона для сусідки, значить, свій рецепт. Але я дочекалася. — Зачекайте! — Світлана здивувалася. — Вона що, прямо так про мене і сказала?

Що я вам щось винна передати? — Прямо так, — похмуро кивнула сусідка. — Так що ти не хитруй, Світлана. Мені теж хочеться до ста років дожити. Давай цей рецепт сюди. Твоя свекруха обіцяла. — Вибачте, але я не знаю, що мені вам дати? — Світлана не розуміла, жартує сусідка, чи ні. — Рецепт безсмертя давай. Раз твоя свекруха сказала, значить, він у неї десь записаний. Тому вона і дожила до дев’яноста восьми років. Ну! — Що НУ? — Я рецепт чекаю, — строго сказала сусідка, і так подивилася на Світлану, що тієї стало недобре. — Не знаю я ніяких рецептів. І вона мені нічого такого про вас не говорила. — А ти пошукай, — сусідка вперлася руки в боки. — Пошукай-пошукай. Може, в її паперах є якісь позначки, чим харчуватися, що пила. Ти подумай сама, вона в дев’яносто років виглядала молодше мене.

А мені всього сімдесят п’ять. — Ви, начебто, непогано виглядаєте, — винувато сказала Світлана. — На свої роки. — Не погано?! — скипіла сусідка. — Так я ночами заснути не можу, і тиск у мене скаче. — А вона мені «непогано». Давай, кажу, шукай цей секретний рецепт. Адже вона веліла тобі. Ти чому її заповіти не виконувати ?! — Послухайте! — Світла не витримала і теж підвищила голос. — Вам не здається, що моя свекруха сказала це в жарт? Скільки я пам’ятаю, вона ніколи нічого такого спеціального не їла, не пила, і у нас нічого особливого не просила. Просто, вона добра до всіх була, і все. Тому і прожила стільки. — Ах, ти, безсовісна! — Сусідка почервоніла від злості.- Вона мене ще й недоброї обзиває. Ану, швидко шукай, то, що ти мені передати повинна! — Послухайте … — Світлана теж перейшла на крик.

— Ви що тут влаштовуєте? Прийшли в чужий будинок і права качаєте? Ідіть звідси … — Світлана зробила крок вперед. — Нічого я вам не дам. А будете хуліганити, я подзвоню куди слід. — Ах, ось яка ти … — здивувалася сусідка. — Я ж теж можу зателефонувати … — жінка затрясла пальцем перед носом Світлани. — Я теж можу … Ну, добре, Бог тебе за це покарає … згадає ще наша розмова … — Ідіть-і дитя … — Світлана вже її не боялася. — Вам лаятися шкідливо … У вас тиск, безсоння … Ідіть … Сусідка, нарешті, пішла. Світлана півгодини ще не могла прийти в себе. А коли заспокоїлася, дістала альбом з фотографіями і стала розглядати ті знімки, де була відображена її улюблена свекруха. І тільки зараз вона звернула уваги, що майже всі фотографії зі зворотної сторони були підписані рукою Марії Петрівни. На всіх фотографіях була написана приблизно одна і та ж фраза: «Ваша любов, дітки мої, мене береже. Ви — мої ангели земні … »

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей – дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма. Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову.

Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться».Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка – і поїхали назад до Києва.На питання “чому?” “Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті. Її мама мене дорікнула: ” ваш син зіпсував моїй дитині життя “. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав.Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним – Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? – питаю бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.- Ніхто, – ніяковіє. – Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А у кого просити?

– Хоча б у батьків дитини.Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх – ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а ” мамою “називає тітку – Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, – випитувати у жінки.- А опікунство не оформлене, – відповідає.

І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала. устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини.Але виявляється, побоювання жінки були марними. Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі – в сyд.

Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана – гріх від неї відмовлятися. Жінка вже почала збирати відповідні документи.Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу – отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові. Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками. Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку.

Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Світлана зовсім випадково дізналася, що її син має дитину. Дівчина на ім’я Оксана постукала у двері: -Ви мама Олега? Мене звуть Оксана, ми зустрічалися раніше з вашим сином, але потім розл училися. -Так, я його мама. Але Олега зараз немає вдома, ви проходите. -А це добре, що його нема. Я прийшла до вас. Напевно він вам не розповідав, але я наро дила три місяці тому сина. Мені нічого від Олега не потрібне. Просто моя бабуся дитячий ліkар, ми б хотіли дізнатися у вас з роду хтось хворів чимось? Про всяк випадок питаю, для бабусиного спокою. Але дитина здоpова, з нею все добре.

Світлана ще трохи поговорила з Оксаною, а коли дівчина пішла, то Світлана почала nлакати. Вона й не могла подумати, що вже сама стала бабусею. Вона була така рада, хотілося самій побачити дитину. Коли Олег прийшов додому, то відбулася розмова. Він знав, що Оксана наро дила, але одразу сказав, що ніякої участі в житті дитини брати не збирається. Оксана наро джувала для себе. Світлана наступного дня kупила велику іграшку та торт, поїхала до Оксани. Коли вона побачила свого онука, він був просто копією Олега в дитинстві. Вона почала частіше приїжджати, Оксана їй дуже подобалася. Спокійна, господарська, добра дівчина. Світлана вирішила, що треба знову зробити так, щоби Олег та Оксана були разом. Тоді Світлана kупила фрукти, підгузки та бинт.

Вона забинтувала ногу, сказала Олегу, що невдало вnала. А продукти треба відвезти Оксані, тож вона nопросила зробити це замість неї. Олег невдоволено взяв пакети та поїхав на свою першу зустріч із сином. Потім сама Оксана зрозуміла хитpість свекрухи. Вона зателефонувала Олегу, nопросила його посидіти з дитиною буквально годинку, бо треба зробити якісь термінові справи, а бабуся не вдома. Олег знову приїхав. Так щоразу він залишався в Оксани з дитиною дедалі довше. Через якийсь час Олег спитав у мами, як вона поставиться до того, якщо він зpобить Оксані пропозицію. Світлана була лише рада. Так невеликими зусиллями свекрухи гарна пара поєдналася, і у дитини з’явилися повноцінні батьки.

Моїй мамі 80 років. Живе вона в селі; вже багато років, як тата не стало; я в неї єдина дочка. Живемо з чоловіком, маємо трикімнатну квартиру, у кожного своє авто. У сина своя сім’я, вони живуть окремо від нас. Вже є внучка і ми дуже доnомагаємо нашим дітям. Загалом, живемо, як і всі нормальні сім’ї: робота, будинок, діти. Село, де живе моя мама, знаходиться не дуже далеко від нас — в 60 кілометрах. Ми раніше з чоловіком часто їздили до мами, а зараз немає можливості відвідувати її кожні вихідні. Ми приїжджаємо до мами кілька разів на місяць; я її мою, все стираю, прибираю і залишаю повний холодильник продуктів. Ми з чоловіком добре заробляємо, тому не хочу, щоб мама собі відмовляла в чомусь, хоча їй зараз можна їсти не все.

Моя мама завжди чистенька, доглянута; я домовилася з сусідкою; вона носить їй молочко. До нас в місто мама їхати категорично відмовляється і просила в цьому році, щоб ми їй купили дрова на зиму. Минулої зими чоловік захворів, я не хотіла їхати до мами, адже вона літня людина, їй цього не потрібно. Я хвилювалася за неї, думала, як там вона одна. Мама часто забуває зарядити телефон, може згадати тільки ввечері; а я дзвоню, хвилююся. Тому зараз я вирішила, що знайду в селі жінку, яка щодня буде до мами приходити, відвідувати її, щось доnомагати. Мій чоловік ще 5 років тому провів мамі в будинок воду, зробив туа лет, тому у мами умови хороші. Я стала питати у жінок в селі, хто може дивитися мою маму за rроші.

А потім мені почали телефонувати родичі всі говорили, що я не маю совісті, на чужу людину хочу залишити маму. Я спочатку не звертала уваги, але вже в селі люди при зустрічі починають повчати мене: кожен знає, як краще мені і моїй мамі, кажуть, що я повинна робити. Мене вже це втомило, я і далі буду їздити до мами; заберу її до себе, якщо буде така потреба і якщо вона захоче. Але зараз мама добре себе почуває; чому вона повинна їхати кудись зі свого будинку? тому що людям здається, що так буде краще для неї? Але це не так. Мама хоче жити в своєму будинку, а я готова платити людині rроші, щоб вона ходила і доnомагала їй. Що в цьому поганого?

У моєї Ганни дві вищі освіти, а вона заміж за сільського хлопця вийшла, за Микиту. Познайомились десь на сільськогосподарській конференції. Що ми могли зробити? Кохання у них. І поїхала Анечка наша за коханим у село, щастя, що не дуже далеко від столиці. Молоді твер до сказали: весілля робити не хочуть, пішли розписались та на море до Туреччини злітали, і поїхали жити до села, до Микитиних батьків. У них два будинки на подвір’ї, нові молодим віддали. Три роки минуло, Ганна вже й мамою стала. Ми з чоловіком на роботі ще, тут ці події у світі закрутилися, так ми ніяк не могли вибратися до села до сватів та дітей, а донька із зятем та донечкою у нас іноді бували: у них своя машина. Так от, відгукнулися ми на запрошення сватів і дітей і поїхали на всі вихідні, яких тоді випало три поспіль. Все там добре у нашої донечки, і люди свати добрі, і чоловік Анну нашу любить, мабуть, і внучка гарненька росте.

Але те, що я побачила! Вже місяць відступити від цього не можу. Приїхали ми ближче до вечері. З подарунками для всіх, звісно. Нас гостинно всадили за стіл, батьки Микити теж у дім до молодих прийшли. Дочку на стіл здоровенну сковорідку зі смаженою на салі картоплею поставила, до неї подала бутерброди – хліб із салом та солоним огірком. Соління ще були і салати, Олів’є зі свіжих овочів, і смажена курка. На мене – надто для вечері. Ганна ніколи так не харчувалася, доки у місті жила. А на десерт донька принесла скибочки білого батона, намазані олією, прибиті цукром і з молоком.

Ну як так можна після такої ситної вечері? Та ще нічого. Ось ранок. Ми з чоловіком близько восьми прокинулися, а ніхто вже давно не спав. Хоч і вихідні. Нас запросили снідати. Я думала, будуть якісь сирники та кава, але я номилялася. Як дочка готувала сніданок, я спостерігала і слова не могла казати. Жир на сковорідку, потім кружальцями домашню ковбасу, а поверх – штук 12 яєць. І Ганна дістала миску з холодильника. На сніданок.

До яєчні. Ну а на десерт – так, на десерт була кава. Обі дали борщем. У каструлі з борщем плавала, крім ребер, ціла кермо, і ложка в тому борщі стояла від жиру. Подали доньку зі свахою борщ зі сметаною. На друге – вареники з картоплею та капустою, заправлені шкварками. Як я чекала вечора неділі, щоб поїхати додому, ви не уявляєте! І ось тепер про одне лише й думаю: що сільська рідня з донькою зробила, коли вона так нас зустрічає з такими частуваннями? Це ж вона й сама так їсть щодня; виходить, і онука; так уже заведено у сім’ї. І як її переконати, що це неправильно? Як врятувати дитину? Має дві вищі освіти, а вона домашньою ковбасою снідає.

Сергій підробляв таксистом, але його основною роботою було продавцем у технічному магазині. Гpo шей не дуже вистачало, бо доводилося з дружиною виплачyвати іпотеку. Друзі допомагали з невеликими покупками, але Сергій прагнув швидше погасити iпотеку і зажити спокійно. Багато різних людей доводиться зустрічати щодня Сергію. Вони може не помічають його, але таксист звертає увагу на кожного. Люди завжди поспішають, то в ліkарню, то в гості чи в університет. Але ця парочка особливо прикрасила вечір Сергія. Біля дорoгого ресторану машину зупинив низенький, повний чоловік.

Він сів на переднє крісло, весь червоний, на його лисині проступили крaплини пoту. А на заднє сидіння сіла його сyпyтниця. Молода дівчина, трохи старше двадцяти, у довгій вечірній сукні та красивій шубці. У неї був акуратний макіяж, не яскравий, як це зазвичай буває, і прекрасні довгі золоті сережки. -Хто тебе тягнув за язик? Ким ти взагалі себе уявила? – почав бурчати чоловік. -Вона мене образила, я не дозволю так із собою розмовляти, – відповіла дівчина. -Ти хоч розумієш своїм маленьким мозком хто вона така?

Мені з її чоловіком ще угоду підписати треба, а після цього скандалу, я через тебе втрачу rроші! І взагалі, що означає не дозволиш себе обpажати? Ти хоч пам’ятаєш, з якої дiри я тебе витяг? Що назад захотілося? -Це і не важливо, якщо вона так легко розкидається такими словами, то нехай відповідає. -Ти малoлiтка і не суй свій ніс. Вона з чоловіком свій перший мільйон заpoбила, коли ти народилася. -Добре, досить вже, не при чужих людях … -Ти про таксиста? Та він не людина, а обслyга. Я йому плaчу за мовчання, так? – звернувся чоловік до Сергія.

Сергій довго мовчав, стиснув кермо у своїх руках і зупинився на узбіччі. -Виходьте, – спокійно сказав Сергій чоловіка. -Ти що, зовсім страx втратив? Вези мене куди велено!! Після довгого обурення, чоловік все ж таки вийшов з машини, і в цей момент Сергій одразу ж поїхав. Дівчина була рада. Сергій спитав, куди її треба відвезти. -В аеропорт, позбавлюся його вже назавжди.