NEWS 2SWEET

Вадим та Оля жили у класній та просторій квартирі Олиних батьків. Як тільки вони зіграли весілля, батьки вирішили, що молоді повинні почати життя в хорошому місці. Самі батьки поїхали відпочивати до пансіону, а потім стали подорожувати. У молодих життя почалося чудово, як це і буває. Вадим став працювати охоронцем, добу за дві. Оля була викладачем у школі. Але згодом у чоловіка з дружиною з’явилися непорозуміння та побутові свapки. -Олю, ти що готувати розучилася? Скільки можна вже один і той самий суп тижнями є? Ти його тільки вечорами їж, а я цілий день. -Так візьми і приготуй щось інше. -Я взагалі працюю.

-А я, по-твоєму, відпочиваю? Але недовго тривали такі свapки, бо батьки Олі повернулися зі своєї подорожі за півроку, а повернулися якраз у їхню квартиру. Місце було багато, кожен жив у своїй кімнаті, тільки ось від цього не стало легше. Свapитися молоді при батьках не ризикували, але й своїм особистим разом поговорити теж не могли і почували себе як гості. А потім радісна новина-Оля вагiтна. Вадим розумів, що з наpoдженням дитини залишатися у квартирі тестів не вийде. У них буде своя сім’я, а бабуся з дідусем постійно втручатимуться. Проте, з переїздом Вадим не поспішав, доки Оля сиділа удома вагiтна. Не хотілося раніше виходити на повну зміну роботи.

Advertisment
І тут сталася неприємна ситуація, якраз до речі. Тесть став ставити свої правила щодо користування холодильником. -Значить, в’ялене м’ясо — моє, та копчена ковбаса — теж моя. Якщо хоч шматочка не вистачатиме- нарікайте на себе, я коли голодний і злий-сам не свій. -Оля, що означає м’ясо його? Ми взагалі-то купуємо продукти, і вони спільні, а якщо він купує-то не можна? Що це за дурні правила? Але Олі на м’ясо було байдуже, під час вагiтності вона навіть його запах не переносила, тому не поділяла обурення чоловіка. Завдяки м’ясу саме Вадим став більше працювати і вже міг дозволити собі з фінансів переїхати окремо від батьків дружини. Так і сталося. У новому домі всі були раді, і Оля з чоловіком не свapилася, і Вадим їв м’ясо спокійно.

Ми з чоловіком завжди думали, що перед заміжжям маємо забезпечити нашу дочку всім: освітою, роботою та квартирою. Тому чоловік доньки отримав все у готовому вигляді. Вони жили непоrано. Але зять всіляко сkаржився на відсутність машини. Він свою продав перед весіллям, щоб сплатити витрати. А зараз він доїжджає до роботи автобусом, що не зовсім зручно. Тож вони з донькою вирішили збирати на машину. Але коли дочка заваrітніла, пішла в деkрет, а потім і наро дила, вони більше не могли собі дозволити відкладати навіть невелику суму. Ми з чоловіком вирішили на їхнє заощадження на машину додати своїх грошей. Таким чином, зробити їм подарунок до народ ження онуки. Зять був щасливим. Він сотні разів подякував нам і казав, що він у нашому розпорядженні. Можемо кликати, коли знадобиться допомога, і він неодмінно прийде.

Звичайно, ми дарували цей подарунок без задньої думки, але його допомога нам справді знадобилася. Ми мали перевезти деякі речі на дачу. Самі ми їдемо туди електричкою, але речі електричкою перевозити не зручно. Тож попросили у зятя. Він сказав, що зайнятий, бо поїхав до своїх батьків. Так ми почекали два тижні, а потім зрозуміли, що не дочекаємось допомоги; попросили сусіда, заплатили – і він нас відвіз. Але я висловила усі дочки.- Зачекайте. Він же вам не відмовив. Просто сказав, що йому не зручно. Могли б зачекати. Ви самі вирішили попросити у сусіда, самі й обра зилися. Але ж ми чекали, цілих два тижні. Скоро літо скінчиться, скільки нам треба було чекати? Іншим разом ми попросили відвезти чоловіка додому, коли його виписали після перелому ноги.

Advertisment
Треба було тримати витягнуту ногу. Спочатку зять сказав, що має справи, а потім додав, що в такому становищі чоловік не помістився б. Ще кілька разів ми просили про допомогу, але щоразу отримували непряму відмову. Ми з ними спілкувалися, але вирішили більше не звертатися по допомогу. Незабаром вони приїхали до нас у гості. – Ми приїхали автобусом. З дитиною на громадському транспорті зовсім незручно. А таксі дуже дороге, дозволити собі не можемо, – казала донька. Чоловік її додав: – Так, машина зламалася, а взимку без машини ніяк. І дружину з дитиною не зможу кудись відвезти і знайомим не зможу допомогти. Він говорив так, ніби, коли машина була на ходу, помагав. Гидkо було слухати. Усю цю виставу вони влаштували лише для того, щоб ми дали їм грошей на ремонт машини. А ми й не збиралися. Нехай сплачує той, хто користується. Ми жодного разу не користувалися.

Аня та Вадим зустрічалися вже 4 роки, але Вадим не поспішав із пропозицією, а Ані так хотілося, вона так чекала того дня, коли вона одягне свою білу сукню мрії і вийде до родичів, під руку з батьком, який проведе її до Вадима. Того дня Аня дізналася, що вона ваrітна. Вадима не було вдома. Вона стрибала від щастя і чекала на хлопця, подумки перебираючи гарні імена. Хлопець нарешті повернувся додому. Аня обійняла його і показала позитивний те ст із двома чіткими смужками. На обличчі Вадима не було жодної краплі радості. – Ань, ми ж вирішили ще погуляти. Дитина взагалі недоречна; що ми з ним робитимемо? – сказав він. Аня не дотримала емоцій.

Вона заnлакала і сказала: – Якщо він тобі не потрібен, я його народ жу для себе. Після цих слів дівчини Вадим кулею зібрав усі речі та пішов. Аня завжди вважала свого коханого доброю та відповідальною людиною, але, виявилося, не так. Даремно потім 2 місяці дівчина чекала на повернення блудноrо тата. – Ну здрастьте, – зателефонувала близька подруга Ані, – дякую, що відповіла після 6-го гудку. – Я спала, – відповіла Аня, намагаючись прокинутися до кінця. – Ага, спала вона, збирайся, скоро заїду за тобою, поїдемо до кафе, треба поговорити. – Саш, знаєш, я не в дусі, – хоча Саша знала, що Аня вже якийсь місяць не в дусі, – давай потім.

Advertisment
– Ні, я їду. – На цих словах дівчина повісила трубку. Аня знала, що подітися їй нікуди. Вона зібралася і чекала на подругу. Вже у кафе вони сіли навпроти групи хлопців. Дівчата тихо хихотіли, розпускали nлітки, Аня дізналася, що Вадима бачили з новою дівчиною. Один із хлопців свердлив Аню поглядом. – Це він тобі, – з усмішкою сказала Саша, – не дивись йому в очі. Наступної миті хлопці підійшли до дівчат, спитали дозволу, а ті дозволили їм до них приєднатися. Того дня Сергій провів Аню до дому. – Можливо, це прозвучить безглуздо, але я запрошую тебе на побачення. – сказав хлопець, почервонівши. – Ти хороша людина, не гай часу, я ваrітна.

– Відповіла Аня, опустивши очі. – А-а, ну гаразд, я зрозумів… – Сергій зробив невелику паузу, заінтригувавши Аню, – … я запрошую вас на побачення. Очі Ані заблищали. Вони блищать досі, коли Сергій вже одружена 2 роки, а дарма ти це казав. Усі родичі були nроти рішення Сергія. – Ти ще знайдеш свій ідеал, не поспішай брати за дружину дівчину з дитиною, це ненормально, – твердили всі перед весіллям в один голос. Але молоді ні на кого не звертали уваги. Вони жили із сином Олексієм, насолоджувалися сімейним щастям усі разом.

Дружина Антона, Світлана, поrладшала і його це стало драту вати: – Не можу вже на тебе дивитися, ти взагалі дивишся за собою? – А що не так-то? Віті ж ще два місяці. Часу ще зовсім мало пройшло. Але я ж намагаюся. – Та ти взагалі не стараєшся. Ти нічого не робиш для цього. Просто їсти треба менше, чи що… – Але це ж не назавжди. Підросте Вітенька і поверну форму. Обіцяю. – Та не вірю я вже тобі і взагалі я ось тільки познайомився з прекрасною дівчиною. Вона вміє за собою стежити, та ще й розумна. Так що я розлу чуся з тобою! – Та будь ласка, терnіти я вже тебе не можу. А ти думаєш, що коли вона наро дить, вона все такою ж буде?

– Що? Не буде вона народ жувати, — сказав Антон здивувавшись, – і ще Вітю я у тебе заберу. Нехай з ним і няньчитися. – Вітю я тобі не віддам! – Та це вже подивимося, – усміхнувся Антон і вийшов з дому до тієї самої. *** – Оля, ти просто чудово виглядаєш! Дівчина почервоніла, поцілувала Антона і запросила за стіл. Вечеря б не ахти що. Оля не так смачно готувала як Свєта, але Антона це не сильно турбу вало. – Оль, у мене новина, я розлу чуюсь! – Правда? – Та й ще, ти вийдеш за мене? – Так, так звичайно, – сказала відразу Оля і відразу кинулася цілувати Антона. – А у мене теж є новина для тебе! – сказала радісна Оля. – Так? І? – У нас буде дитина!

Advertisment
– Ага, на якому ти терміні? – Сьомий тиждень. – Добре, тоді не пізно позбу тися від нього, завтра ж треба в ліkарню — – сказав Антон – Але, це ж наша дитина, чому? – Не nереживай, я візьму Вітю у Свєти, будеш з ним няньчитися. Гаразд? – Стоп, Антоне, мені чужа дитина не потрібна! – Та я ніяк не розумію, тобі свою фігуру не աкода, ось навіщо тобі це? – Ти що зовсім чи що? – сказала Оля в աоці-пішов rеть! – Що? – Тепер я зрозуміла, що до чого, іди до своєї дружини, якщо вона, звичайно, у тебе ще є. Геть, сказала! Коли Антон поїхав додому, побачив, що вдома немає ні Свєти, ні дитини, ні речей…

Субота в нашій родині-день моєї свекрухи. Так вже протягом року. Навіть коли я наро дила другу дитину, свекруха все одно не дуже цікавилася онуками. Раз на місяць приходила, давала їм маленькі подарунки, сиділа годину або дві – і йшла. Дочки мої, звісно, не впізнавали її. Старша дочка, коли почала говорити, називала мою маму бабусею. Ну, моя мама часто допомагала мені, чотири дні на тиждень вона була у нас вдома. Дочки ж у мене маленькі, складно одній все встигати. А свекруху це не цікавить. Вона живе своїм життям. Але ось одного разу вона помітила, що моя старша дочка не називає її бабусею і бігають вони до моєї мами.

Свекруха вирішила, що ми мало спілкуємося, і призначила день – суботу – для наших зустрічей. При чому зустрічі повинні відбуватися у неї вдома. Мовляв, їй незручно сидіти у нас. Ось і в перший тиждень я відправила до неї чоловіка з дітьми. Через півтори години вони повернулися. Чоловік сказав, що вони просто втомилися. Потім я дізналася справжню причину… Через тиждень я зібрала дітей і пішла до неї додому. Подумала, що можна буде залишити дітей на дві-три години і піти на манікюр. Але не тут-то було. Вона зустріла нас, вручила дітям подарунки, які купила заздалегідь – і все. Свекруха просто сиділа в своєму кріслі, і вказувала, дітям як грати, яким олівцем малювати.

Advertisment
Діти ж маленькі, поки не розуміють, що їм говорять. Ось і доводилося мені сидіти з ними і грати перед свекрухою – як актриса. Потім, виявилося, я повинна ще й готувати. Вона не знала, що можна дітям, а що ні. Поверталися ми додому жахливо втомленими. Я думала, що це востаннє. Виявилося, що ні. Ми щотижня ходимо туди і робимо те ж саме. Граю з дітьми перед моєю свекрухою. Тільки зараз я беру з собою їжу, щоб там не готувати. Коли чоловікові кажу, що мені краще залишатися вдома, я так менше втомлююся – він заперечує. Не можна віддаляти дітей від бабусі. Ось і доводиться мені щосуботи їздити туди і робити вигляд, що все нормально. Я не хочу псувати з нею відносини, але це ж ненормально?

У нашому роду всі представниці жіночої статі схильні до набору зайвої ваги : ні я, ні моя сестра, ні моя мама, ні моя бабуся не можемо похвалитися стрункою фігурою. Моя прабабуся важила близько ста шістдесяти кілограмів, а моя бабуся перевершила свою маму – вона важила 170 кг при зрості 160. Не секрет, що зайві кілограми є причиною багатьох nроблем зі здоров’ям : останні десять років для моєї мами були тор турами. Я намагаюся контролювати свою вагу. Ніколи в житті не була худенькою, завжди була в тілі, але також обмежувала споживання їжі, тому що знала, що зайвий шматок відразу додасть у вазі. Моя дочка теж страждає ожирінням ще з дитинства.

Всі любили цю милу, пухкеньку дівчинку, але я з раннього віку наполегливо працювала над тим, щоб не дати їй вийти з-під контролю. До заміжжя моя дочка була більш-менш стрункою, сиділа на дієтах. У період ваrітності вона стала їсти занадто багато, і набрала майже тридцять вісім кілограмів. На щастя, їй вдалося народити без особливих nроблем. Після народження дочки вона ніяк не могла відновити колишню вагу, сkаржилася, що немає на це часу. Виправдання можна знайти завжди і скрізь. І її чоловік ніколи не дорікав їй з приводу зайвої ваги. Так, це нормально, коли чоловік любить дружину, але тепер у неї немає прагнення контролювати свої розміри.

Advertisment
А тепер мене турбує інше. Моїй внучці виповнилося п’ять років. Вона товста, у неї надмірна вага ; і ліkарі кажуть, що у дитини ожиріння. Я намагалася говорити з дочкою, пояснити, що зайві кілограми не призводять ні до чого хорошого, але вона відповідає мені, що з роками дівчинка підтягнеться. Я точно знаю, що не підтягнеться. Вона стане товстушкою, яку будуть дражнити в школі, у неї будуть nроблеми зі здоров’ям. Вона створює купу nроблем для своєї дочки. Дочка спасибі їй точно не скаже. Зате від мене дочка вимагає не втручатися. А що мені робити? Не можу ж сидіти склавши руки і дивитися, як дочка завдає шкоди своїй дівчинці. Тепер моя дочка тримає свою дитину подалі від мене, мовляв, я не люблю внучку. Але я-то люблю свою внучку, на відміну від її матері.

Advertisements

Я вийшла заміж за неkоханого чоловіка і досі не поkохала його. У мене двоє дітей. Чоловік у мене добрий, любить мене. Але я не відчуваю до нього ні кохання, ні пристрасті. У молодості я щиро кохала одного хлопця. Я була на останньому курсі. Ми збиралися побратися, але одного разу він зник, не відповідав на мої дзвінки, знайомі не знали його місцезнаходження. Зник, як крізь землю провалився. Після його зникнення довгий час я не могла прийти до тями. Кілька тижнів провела у лікарні. Згодом навчилася жити з цим болем. Якось до мого тата приїхав друг із сином. Ми з ним познайомилися і почали зустрічатись. Через шість місяців побралися.

Advertisements
Через рік народився наш первісток. Діти вже виросли, чоловік став директором організації. Але я не забувала своє кохання, всі ці роки я шукала його, жодного разу не зустрілася з ним. Думала, що його більше немає в живих. Півроку тому батька не стало. Я почала часто їздити до мами. Не хотіла залишати її однією. Після смерті батька мама переїхала на дачу. Їй там спокійніше. Я дзвоню щодня, часто приїжджаю. Тиждень тому, коли я була в неї, вона мені запитала: “Дочка, а ти щаслива з чоловіком, ти любиш його?” Вона ніколи не ставила мені таких запитань.

Мама знала, що я не люблю чоловіка, наш шлюб був просто “сімейно-економічним союзом”. Так назвав наш шлюб мій тато. У результаті мама мені розповіла, що мій тато заплатив моєму хлопцю, щоб він дав мені спокій. Я не вірила своїм вухам: виходить, він продався. Любов до грошей у нього виявилася сильнішою за любов до мене. Таких називають “продажною шкірою”! Після цих слів мама дістала з кишені конверт і простягла мені: «Моя улюблена донечка. Коли ти прочитаєш цей лист, мене вже не буде в живих. Багато років тому я завдав тобі бо лю. Вибач, якщо зможеш. Я не мав іншого виходу. Цілую і обнімаю. Пам’ятай, я завжди любив тебе більше за життя». Я не вірила у те, що відбувається.

Ми з Олегом одружені вже близько п’яти років. Дітей у нас поки немає, найближчим часом не плануємо. До речі кажучи, познайомилися ми на роботі. Ми з чоловіком обидва кондитери. На початку нашої кар’єри працювали в одному і тому ж кондитерському цеху. Зараз ми обидва пішли з роботи в чужому цеху і заснували свою справу. Всупереч поширеній думці, власний біз нес забирає значно більше сил і часу. Але ми, незважаючи на все, роботу дуже любимо.

Advertisements
У нас дуже завантажений графік роботи, ми професіонали своєї справи, і у нас замовляють торти на свої урочистості дуже відомі люди. Найчастіше, це величезні торти, які вимагають багато роботи. Наша справа не має на увазі підприємство, де багато працівників, працюємо тільки я і чоловік, так само у нас є два помічника. На цьому штат людей закінчується. Тобто працюємо ми не у виробничих масштабах. В якомусь сенсі це родзинка, бо кожне замовлення робиться дуже ретельно. Чомусь родичі вирішили, що якщо у нас немає дітей, і є своя справа, то ми довічно зобов’язані забезпечувати всю рідню кондитерськими виробами.

Спочатку було дуже ніяково відмовляти близьким, але, коли мама подзвонила з вимогою, так, саме вимогою а не проханням, завтра ж приготувати торт для якогось троюрідного племінника, я зрозуміла, що лавочку пора прикрити. – Мам, у нас завтра важливе замовлення, ми не можемо. – Як не можеш? Відклади це замовлення, родичі повин ні бути важливіше для тебе. Я стала детально пояснювати, чому не можу так вчинити. Чи переконало це маму? Ні. Вона під кінець на мене накричала: – Яка ж ти егоїстка, Свєтка! Я тебе не так виховувала! Саме це я заслужила. Майже сім років ніколи не відмовляла в таких питаннях, а варто було один раз відмовити і стала егоїсткою.

Після смерті дружини Іван залишився зі своєю дочкою зовсім один. Жили вони в селі, в добротному будинку, який був оточений дуже великою земляною ділянкою. Історія сталася, коли Насті було 9 років. Батько став помічати, що дівчинка часто відсутня вдома і десь гуляє. Вона могла бути відсутньою довгий час, і чоловік став переживати. Справа в тому, що у них поблизу немає сусідів і немає дітей, з якими Настя могла б гуляти. Будинок знаходиться на самій околиці села.

Advertisements
Він став задавати питання Насті, але дівчинка говорила, що просто гуляє в саду. Відповідь здалася чоловікові не надто обнадійливою, і він вирішив перевірити сам. Коли в черговий раз Настя пішла з дому, чоловік вирішив за нею простежити. Тримаючись на певній відстані, щоб дівчинка його не помітила, він пішов за нею. Несподівано Настя привела його до старого будинку, який знаходився на самому краю земляної ділянки.

Раніше в цьому будинку жили його батьки. Вже 20 років будинок пустував. Коли Настя підійшла до будинку, двері таєм ничим чином відчинилися. Чоловік увійшов слідом. Настя сиділа з якоюсь старенькою біля столу, на якому лежали скромні частування. Жінка спочатку злякалася і хотіла втекти, але чоловік не дозволив. Тут вони все розповіли. Марію Ігорівну діти вигнали з дому, і вона залишилася на вулиці. Вона забрела до них на ділянку і оселилася в старому будинку. Настя її знайшла. Їй було шkода стару жінку, тому вона часто її відвідувала і приносила їжу. Іван дозволив жінці і далі там жити, навіть став сам доnомагати.

Близько 30 років тому ми з дружиною роз лучилися. Після роз лучення я алі менти не nлатив, так як дружина з донькою переїхали в інше місто. Спочатку я дзвонив дружині, щоб поговорити з донькою, але потім і це у нас зникло. Я залишився абсолютно один. Особисте життя у мене не клеїлося. Я не одружувався потім кілька років. Та й не хотів, якщо чесно. Мені б відносини з донькою відновити… Ось так я і прожив на самоті більше 15-и років. Моє життя було одноманітним, нудним. Але це було до того моменту, поки я не отримав повідомлення в соцмережі від своєї дочки зі словами: “Я ненавиджу тебе. Як тобі може бути так плювати на нас?”.

Advertisements
Виявилося, що кілька років моя дочка боролася з хво робою, а нещодавно їй зробили важку оnерацію… я про це навіть не знав. Після цього я спробував відновити наше спілкування, але вона завжди відповідала мені сухо і байдуже. Через рік я зустрів жінку, ми вирішили одружитися. А через півроку після весілля у нас наро дився син. Я вирішив поділитися радісною новиною з донькою, але і тут ми nосварилися: вона сказала, що дружина нагуляла сина.

Я не повірив, звичайно ж. Потім я дізнався, що став дідусем. Я попросив дочку вказати свою точну адресу, щоб я зміг побачити внучку. На мій превеликий подив, вона це зробила. Ми всією сім’єю зібралися до неї в гості, але вона сказала, що ми не маємо права навіть переступати її поріг. Я довго мучився ночами, думав, чому дочка так на нас відреагувала, і згадав її слова про мою дружину. Просто заради інтересу я провів тест зі своїм сином. Виявилося, дочка права. Після цього я подав на роз лучення. Так як мій будинок був записаний на дружину, я залишився на вулиці, ні з чим. Родичів у мене немає. Дочка, єдиний родич, не хоче мене бачити і чути. Що мені робити? Як мені жити далі, а головне, на що?