NEWS 2SWEET

Після пологів я злегка поправилася. Вага не особливо збільшиалася, але … Від чоловіка почалися претензії — що це, мовляв, таке і все в такому дусі. Замість того, що б сказати — «Все добре улюблена, ти все одно краще за всіх» і почекати, коли я прийду в себе, він пішов «наліво». Так так пішов, що в один прекрасний день взагалі не повернувся. Залишилася з дитиною на руках, тут подробиці ні до місця, думаю — все зрозуміло. Зрештою я втомилася побиватися і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею. Стала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок .

Звикла до спорту, і з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал. На відміну від тренера в нашому спорткомплексі, фітнес-тренер виявився уважним і терплячим чоловіком. За пару років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями. Мінімум в 1,5 рази. Полюбила себе знову, полюбила своє тіло. Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками Мабуть, в домофон дзвонить, а син йому не відкриває. Тут я розумію, що у мене — прямо тут і прямо зараз — є шанс виконати мрію багатьох покинутих. Зробити так, щоб він плакав від каяття.

Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, груди поправила і зробила крок до нього назустріч. А він мені знаєте, що говорить? — Дівчина, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити? Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і, відчуваючи невимовне торжество, відійшла в сторону — Я щось смішне сказав? — раптом занервував він — що вас насмішила? — Сказав. в РАГС Коли клявся любити і захищати.. — повертаючись до нього прямо обличам сказала я — До сих пір, ржу не можу! — Ліда? Ліда! — він витріщив очі дивлячись на мене. — У тебе є 10 секунд, щоб забратися з цього двору, — вже невесело оголосила я. — Можна хоч сина побачити? Пашка! — благав він. — Пішов геть! Пішов Дивилася йому вслід, він часто оглядався А толку? Мрії збуваються, якщо захотіти

У нас з моїм колишнім чоловіком все починалося як в кінострічці про кохання. Одного разу я відпочивала в кафе і тут незнайомий чоловік запитав: «Можна до вас присісти?». Звичайно, я погодилася, а вже через рік я погодилася вийти за нього заміж. Він дуже добре доглядав, потім ми стали парою і в наших відносинах все було ідеально. Це була божевільна любов і вже через півроку ми дізналися, що незабаром в нашій родині буде поповнення. Коли я розповіла цю новину Артему, він був у нестямі від щастя. Всі 9 місяців він тільки й ро бив, що оберігав мене і дбав про нас з дитиною. Звичайно ж майже відразу ми роз повіли новину свекрухи, яка відреагувала дуже неоднозначно, а якщо говорити точніше — ніяк не відреагувала.

Для мене це було несподівано, але Артем так закрутив мене на руках, що я не надала значення реакції свекрухи — а потім і зовсім забула. Моя вагітність протікала дуже добре, всі аналізи були в нормі, я відчувала себе чудово і готувалася стати мамою. У день пологів я промучилася більше ніж 15 годин; я була виснажена, але дуже старалася. Далі пам’ятаю тільки те, як народилася на світ моя принцеса, а потім я від утоми провалилася в сон. Прокинулася, коли лікар зайшов в палату. Остаточно я прокинулася від його слів, які я пам’ятаю як зараз. — Вітаю вас з народженням дівчинки.

Я зобов’язаний вам повідомити про те, що у дитини виявлено проблеми з хребтом, і, на жаль, висновок невтішний — це стовідсоткова інвалідність. Я раджу вам написати відмову від дитини. — Цього не може бути, всі аналізи були в нормі. Як таке могло статися? — Це рідкісний випадок, але таке трапляється. Чи готові ви нести цей тягар на собі все життя? Подумайте з приводу моїх слів. Далі все як в тумані. Пам’ятаю безжальні слова чоловіка в трубці. — Вибирай: або я, або ця дитина. Мені не потрібна каліка. Реакції свекрухи теж довго чекати не довелося. Смс-повідомлення з текстом: «Щоб я вас з цією не бачила у нас».

Мені було так боляче і прикро через те, що всі рідні для мене люди відвернулися від мене і моєї крихти. Тоді я зрозуміла, що з цього моменту ми з Софійкою одні проти всього світу. З пологового будинку нас забрала моя стара подруга, яка запропонувала нам жити у неї. Софійка була звичайною дитиною, розвивалася також, як і інші діти, звичайно, крім того, що вона не могла сидіти і ходити. Якось ми гуляли на майданчику і зі мною заговорила бабуся, яка порадили мені поїхати з донькою до діда Івана з села, який лікує такі хвороби. У той же вечір ми вирушили до нього в село. І знаєте, через півтора місяці моя дівчинка вже ходила.

Згодом вона вже не відрізнялася від інших дітей і повноцінно насолоджувалася дитинством. Я віддала її в садок, сама знайшла високооплачувану роботу і вже через рік ми взяли в кредит невелику, але нашу квартиру. Якось ми з Софійкою йшли з садка, і тут пролунав телефонний дзвінок. По той бік трубки я почула слова. — Анна, приїжджайте до лікарні. Ваш чоловік у важкому стані в реанімації після аварії.

— Ви помилилися номером, у мене немає чоловіка. — відповіла я і кинула трубку. Через півроку у будинку мене чекала свекруха разом з Артемом на візку. За їх очах було видно, як вони здивовано дивилися на абсолютно здорову дівчинку, від якої вони відмовилися. Вони дуже вибачалися — а свекруха просто благала прийняти колишнього чоловіка в нашу з Софійкою сім’ю. — Мені не потрібні ваші вибачення, ви викреслили нас з дитиною з вашого життя, так що зараз ми викреслили вас. Нам каліка не потрібен.

Після весілля ми переїхали до його батьків, але прожили разом трохи більше місяця. У свекра спокійний характер, і ми з ним одразу порозумілися. Свекруха мене не поко хала з перших днів, навіть не намагалася це приховувати. Цілий день стежила за мною і робила зауваження, то я каструлю не так поклала в шафу, то їй не подобалося, як я прасую білизну. І так цілий день вона чіплялася до всього, що я робила.

Терпіння Аркадія скінчилося, і ми переїхали на орендовану квартиру. За тиждень після переїзду я дізналася, що ваrітна. Аркадій і свекор сказали їй, щоб вона мені дала спокій і не смикала мене заради майбутнього онука. Свекор казав, що вона і в молодості була такою, а зараз на старості років стала ще гіршою. — Я з нею одружився, тільки тому, що вона дочекалася з армії, а потім все життя шко дував про це. Через сина терпів і не роз лучився. А зараз уже звик, просто не звертаю уваги. Поки я була ваrітна, вона принишкла.

Але як малюк наро дився, все стало ще гірше. Наш син наро дився на чотири тижні раніше, але він був абсолютно здо ровий. Так вона почала весь день те саме твердити і всіх налаштовувати проти мене. -Це не твій син, вона нагуляла його. Вона тебе обманює, — казала вона синові. Аркадій не став її слухати і мало не вигнав її з дому. Вона сказала, що ніколи онука не визнає і перестала спілкуватися з нами. Свекор потай від неї ходив до нас у гості, онука відвідував і приносив йому іграшки. Не дай Боже, якби вона дізналася про це. Три роки ми з нею не спілкувалися, і вона не бачила онука. Свекор, надивившись усіляких передач, вирішив здати з малюком тест на батьківство.

Він хотів їй довести, що вона не має рації. Він вирішив потай від усіх здати ана ліз, і одного разу він узяв малюка із собою на прогулянку. Але замість прогулянки він із малюком поїхав до клі ніки. За кілька днів свекор стояв на порозі. -Аркадій вдома? — спитав він розгублено. -Ні, але ви проходите, — сказала я. — Доню, я навіть не знаю , як сказати. Виходить моя дружина мала рацію.

Онук не наш. Від кого ти його наро дила? Я не очікувала такого питання. Я була певна, що знаю, хто його батько. Я ніколи чоловікові не зрад жувала. Ми з чоловіком здали ана лізи та батьківство підтвердилося. А от батьківство свекра не підтвердилося. Виявилось, що Аркадій не його син. Ось чому ана ліз свекра та нашого сина був неrативним. Свекруха довго просила чоловіка не роз лучатися, але він роз лучився. Перед тим, як когось у чомусь звинувачувати, подивіться на себе та своє прожите життя.

Син проводжав мовчки — він старше, доросліше сестри на цілих 1,5 року. Через два дні дізналася, що в сусідньому містечку, в одне з відділень, потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. У кредит. Весь цей час вона була немов бульдозер: не можна повертати, тільки вперед, не думаючи про труднощі. Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою осідаючий пил, а в кімнатці з низькими стелями — вежу з речей. Коли підняла з колодязя відро чистої смачної води. Коли розпалила грубку і будинок наповнився теплом.

У цьому маленькому старому будиночку вони повинні бути щасливі! Щастя було багато: сонце в маленькому віконці, ранкові купання в річці, теплий ганок, на якому приємно стояти босими ногами, перші сходи кропу і моркви на грядці, кава на сніданок. І нічого, що кава була найдешевшою, розчинною, а на вечерю були пісні макарони. Зате на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від батька, який намагався повернути сім’ю, згадуючи заплакану дочку. Ніколи! Після щомісячних платежів в банк, грошей залишалося небагато, але через кілька місяців «увійшла в колію», стала планувати залишки зарплати і на їжу, і на речі. Вона вчилася сподіватися на себе, не нити, просто йти вперед. А діти притягли бездомну собаку.

Щеня-підліток, він ледве стояв на лапах, гойдався від слабкості і дивився на неї гнійними очима. Зробив два ковтки теплого молока і впав. Через 10 хвилин набрався сил і ще кілька ковтків. Вижив. Потім з’явилося кошеня. З обвугленими пеньками від вусів. Теж вижив. Всі вижили. Майже відразу, як тільки зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня. — Вам яку? — питала жінка, яка продавала саджанці.

— Не знаю, — відповіла вона і посміхнулася. — Візьміть цю. Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовими прозорими яблукам, з яких виходить дуже смачна шарлотка і дивовижне ароматне повидло. Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, незважаючи на сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Гілки малини тут ставали неприродними і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в удобрену та политу землю. Саджанець три роки стояв там в стані глибокого сну, потім відростив на тонкому стовбурі величезний відросток і засох.

Вона плакала над ним, немов над близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної і багатолюдної площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула: Те, що треба! На третій рік життя порадувала десятком перших плодів, а морозною малосніжною зимою замерзла. Але не засохла.

Наступного літа відростила на останньому живому залишку стовбура товсті гілки, а на другий рік так обвисла сливами, що всі дивувалися, не забуваючи при цьому набивати свої кишені величезними щільними і солодкими плодами. А ще їй віддали саджанець вишні: якщо не візьмеш — викинемо. Посадила. За три роки вишня перетворилася в дерево, але плодоносила мало. Вона підійшла до нього ранньою весною з сокирою, постояла … — Гаразд, живи. У серпні дерево було таки обвішано великими, матово-блискучими на сонці плодами, з бурякового кольору боками ягодами, що знову всі дивувалися і дивувалися, не забуваючи спльовувати кісточки.

В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу роботу по дому взяв на себе син. І ніколи, як би важко не доводилося, не шкодувала про минуле життя. Світ, щастя і спокій в маленькому старому будиночку краще, ніж життя з пияком в квартирі зі зручностями. Вона це знає, як ніхто інший. Сьогодні вона варить собі вранці дорогу каву. Найкращу. Це їй діти купують. А з чашкою в руках любить стояти біля великого вікна.

Вже немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з великими вікнами. Інша собака лежить тепер на теплому ганку, а в кріслі — з іншого боку кіт … Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, порадують всіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом бордовою вишні. А вона буде варити повидло і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям …

Я вчилася в 6-му класі, коли трапилася ця історія. Тоді до нас в школу перейшов тихий і нічим не привабливий хлопчик на ім’я Сергій. У нього була складна доля — мати його випивала і гуляла постійно. Через якийсь час її позбавили батьківських прав, і Сергій переїхав до бабусі. Він ріс розумненьким, спокійним, але одягався скромно і погано розмовляв. У нашому класі його відразу ж стали недолюблювати. Найяскравіші і жваві з них обзивали бідолаху, а класний керівник не вважала за потрібне в це втручатися.

Вона нікого не лаяла і нікого нікуди не викликала — вона вирішила зібрати всіх нас після шкільних занять. -Хлопчики, подейкують, що над нашим новеньким знущаються старшокласники. Я думаю, що ви повинні захистити його — хто ж, крім вас? Це був блискучий хід! Адже й справді, над ним жартували старшокласники, але навіть вони побоювалися наших хлопців. Пацани встали на захист Серьоги і взагалі скоро стали дружити. Виходить, що педагог повинен бути ще й психологом. А як по-вашому повинна була відреагувати вчителька?

Нещодавно мені син дзвонить. Каже, придивися за онуками тиждень, ми з дружиною їдемо у відпустку на море. Виходити, на море і без дітей рідних. Ну я йому все нагадала. Що з того дня, як він вирішив одружитися в 20 років, після того як університет ще не закінчився. Ось саме з цього дня він вже самостійний хлопець. Я йому нічим не зобов’язана. Він захотів сім’ю і дітей, значить, сам може впоратися з ними. Я могла йому віддати квартиру одному, але батька не стало. Так що прожити мені було на одну пенсію важкувато. Тому квартиру, я здала в орен ду. До того ж він вже дорослий, майже 30 років вже.

Діти у нього маленькі ще, старшому три, молодшому півтора року. Він взагалі уявляє, як я з ними буду сидіти? Я, адже, вже не молода, і батька давно вже немає з нами. Діти у нього метеори, все встигають скрізь кликати. За ними не реально. На підстраховці стояти постійно спина не дозволяє вже. Та й якщо згадати, за ці роки після одруження їм доnомагали свати. Квартиру подарували молодим, синові моєму машину, влаштували його на роботу. Зараз ще й з онуками доnомагають. Я тут причому, вісь нехай до них їхати. Сиділи ж з ними до, нехай і зараз дивуватися.

На дачу нехай з’їздять з ним, побігають там. Подруга моя мене засудила, сказала, що я неправильно роблю. Ось як я з ними зараз, так і смороду зі мною в старості. Мовляв, в старості мене обовязково мої вчинки відгукнутися. Ніхто, бачте, мені склянку води не подасть. Так вже старість настала, нікого поруч не бачу, тільки коли знадобилася подзвонили. А я вважаю, що повага до батьків в старості не винна куnуватися. Адже я йому життя подарувала, виховала його. А далі нехай сам зростанні, стає самостійним. Не подобаються мої способи вихування-не спілкуйся. Живи зі сватами.

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лikapню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама ոогано себе почуває, хвора і вона заплатить скільки потрібно за таку послугу.

– Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лikyвання мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лikapні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

З братом у мене різниця в три роки, він старший за мене. Кілька років тому одружився і переїхав на орендовану квартиру з дружиною. Вони живуть непоrано, хоч грошей у них ніколи немає. Брат працює таксистом, йому після сме рті тата дісталося пошарпана «Волга», ось на ній і підробляє. Основна робота брата полягає в тому, що він приймає замовлення на ремонт житлових будинків. Фіксованої зарплати у нього немає: якщо є замовлення, тобто гроші – і навпаки. Тому їм із дружиною доводиться туго. Моментами вони самі ви нні, що не мають rрошей. По-перше, витрачають на будь-яку нісенітницю. Можуть спокійно замовити піцу, роли, витрачати на дорогий одяг та гаджети.

Брат ще й ставками бавиться. Загалом можуть витратити одну зарплату за тиждень. По-друге, не маючи власного житла, вони вже на третю дитину чекають. Необдумано розмножуються, як кажуть. Я живу з мамою, працюю у двох місцях. Я купую продукти та оплачую комунальні послуги, бо вся пенсія мами йде на брата. Мама вважає, що мені не потрібна допомога. Я ж дівчинка самостійна, а ось братові складно, має сім’ю. Я з цим не погоджуюся. Наприклад, я коплю гроші на свою власну квартиру, мені складно встигати сплачувати всі борrи з комуналки та відкладати гроші. Я багато в чому заощаджую, щоб досягти того, чого хочу. Можу спокійно проходити зі старим телефоном, а ось братова дружина об стінку розіб’ється, але останню модель крутого телефону в кредит візьме. Нещодавно мені дзвонив брат. Хоче взяти в мене борг на іnотечний внесок. Я йому спокійно відмовила, бо борг він не поверне.

А я сама собі квартиру хочу купити. Брат образився і розповів мамі про все. Мама ж почала мене вмовляти віддати йому гроші. Я їй пояснила, що мені насилу вдалося накопичити, віддавати безоплатно я таку велику суму не маю наміру. – Ви сім’я. Ти мусиш йому допомогти, навіть якщо він гроші не поверне. Давай ти йому гроші віддаси, а я цю квартиру на тебе перепишу. Ось коли мене не стане, тут господарюватимеш – запропонувала мама. Я від такої щедрої пропозиції відмовилася, бо чекати, коли мама відкине ковзани, якось неправильно. Мама прийняла моє рішення у багнети. Тепер мене виселяють із дому, бо брат із сім’єю переїжджає до мами. Чи бачите, щоб їм було легше накопичити гроші. А те, що мені нема куди йти, нікого не хви лює. Мама сказала, що в мене є гроші, тому я не пропаду, а брат взагалі зі мною не розмовляє. Якщо чесно, то своєї прови ни я не відчуваю. Я вчинила так, як вважала за потрібне.

Оля любила виոити, а особливо у вихідні. Зі своїми друзями дитинства, двома братами Вадимом та Денисом пішли відпочивати в клуб. Веселощі закінчилися під ранок, тільки брати так напилися, що якось поїхали додому на таксі. Охоронець клубу вже давно знав Ольгу, тож викликав їй таксі. Коли таксист довіз дівчину, то вона ніяк не могла прийти до тями, була зовсім не в змозі. Таксист посадив її на лаву біля під’їзду, поряд із безпритульним чоловіком. -Дивися, ти будеш свідком. Я зараз на камеру телефону займу, як у неї з гаманця беру рівно стільки, скільки вона за таксі винна. А вранці, як прийде до тями — поясниш їй. Безпритульним схвально покивав. Таксист зняв на відео, що він бере певну суму за проїзд, та їде. Настав ранок. Оля прокинулася з жахливим 6олем у голові, абияк встала. -То це що, я не вдома? — Майже не відpaзу протверезіла дівчина.

-Ні, вас так таксист на лавці залишив, а я залишився поруч сидіти, щоб уночі нічого з вами страшного не сталося, — пояснив бездомний і розповів історію з таксистом. Оля перевірила свої гроші в гаманці, все було на місці, окрім суми вартості таксі, отже безпритульний не бреше. -Діду, тобі дякую, що не кинув … -Та що ти, доню. Зараз багато різних вночі ходить, небезпечно було б залишати тебе. Олі стало copoмно за ніч, навіщо взагалі було так наոиватися. А тут бездомний, який не вкpaв, то ще й допоміг. Так захотілося допомогти у відповідь. -Діду, а що з тобою трапилося? Ти ще на ногу kyльгавий. -Та це минулого тижня якісь нeгідники по6или, ось і почала нога опyxaти.

Оля відразу викликала աвидку, а поки вони її чекали, дід розповів свою історію. Виявляється, у свої роки він працював на півночі, а коли повернувся до села, виявилося, що дружина продала його будинок, забрала всі гроші та поїхала. Так він і лишився на вулиці. За тиждень діда виписали з лikapні. Але й тут допомога Олі не закінчилася. Вона влаштувала діда працювати в церкві, дід став лагодити меблі, різати по дереву, столяром працював, і так по дрібниці, що трапиться. Натомість і жив при монастирі, годували добре. Після цього випадку з дідом Оля кинула ոити. Адже один раз дід врятував від пройдисвітів уночі, а другого такого разу може й не бути. Так Оля вдячна долі, що та звела його з безпритульним.

Мої батьки почали зустрічатися, коли мамі було 15, а татові щойно виповнилося 18. Вони були закохані, і результатом їхнього кохання стала мамина вагітність. Про це мама дізналася, коли йшов вже четвертий місяць вагітності. Напевно, тоді не прийнято було стежити за регулярністю циклу. Значить, мама вчилася в 9-му класі, коли дізналася, що вагітна. А дізналася вона про це на огляді у лікаря. Природно, вона не очікувала цього і не була готова до цього. Це було в далекому 1995 році, і, як ви розумієте, тоді соціум сильніше засуджував ранню вагітність. Але, мама знайшла в собі сили розповісти про це татові. Я сама не знала як тато відреагував на це, але результат один — я наро дилася. Хоч татові і було 18 тоді, але він не злякався і не втік від відповідальності. Вони почали жити у батьків моєї мами. Папа влаштувався на роботу.

Єдине, за що мені шкода, це те, що вони не змогли вступити до університету. Коли я пішла в садок, мамі виповнилося 18 років, і вони з татом одружилися. Йшли роки. Я стала ходити в школу. Незважаючи на те, що мої батьки були зовсім молодими, незважаючи на всі труднощі, вони забезпечили для мене щасливе дитинство. Я ніколи не бачила, щоб вони сварилися. Я спілкувалася з усіма своїми бабусями і дідусями, часто ночувала у них. Коли мені виповнилося 15 років, ми з мамою стали ділити всі свої жіночі секрети. Ми були як подруги. Вона знала про мого першого кохання, про моїх розчаруваннях, давала мені цінні поради. Після школи я вступила до медичного інституту і до сих пір там вчуся. Я поки незаміжня, дітей не маю. Мої батьки до сьогоднішнього дня разом і дуже люблять один одного. Я дуже люблю своїх батьків, пишаюся ними і вдячна їм за подаровану мені життя, за щасливе дитинство і за ті добрі спогади, які у мене є.

Я рада, що, завдяки маленькій різниці у віці, ми з мамою і татом були як друзі. Багато засуджували моїх батьків. А я час від часу задаю собі питання: чи має значення вік? Адже вік — лише цифра. Важливіше те, що у тебе в голові. Багато дорослих людей часто надходять по-дитячому, тікають від відповідальності, не поважають один одного. Можна довго жити тільки в своє задоволення, ходити на вечірки, проводити час з друзями. Але робить це особисто вас щасливим — це питання. У минулому році у моїх батьків була річниця. Вони відсвяткували порцелянове весілля — 20 років. І, хочу сказати, що вони для мене є прикладом для наслідування. Вони — мій еталон. Я їх дуже люблю!